Гострі респіраторні вірусні захворювання

Гипероглавление:
Розділ 1. Гострі респіраторні вірусні захворювання
3. Фітотерапевтичні прописи
Список використаної літератури
Розділ 1.
Гострі респіраторні вірусні захворювання
2.2. Ларингіт
Симптоми, протікання.
2.3. Тонзиліт
.1. Квітки липи –
ипа серцелиста
Родина липові -
Tiliaceae
Поширення.
Заготівля і зберігання.
Бузини чорної –
узина чорна
Sambucus
Родина жимолостеві -
Caprifoliaceae
Поширення.
Заготівля
зберігання.
.5. Трава Багна звичайного –
palustris
агно звичайне
palustre
Родина Вересові -
Ericaceae
Поширення.
Заготівля і зберігання.
Листя мальви лісової -
silvestris
альва лісова
silvestris
Родина Мальвові -
Malvaceae
Поширення
Заготівля і зберігання.
Лікарські форми, спосіб
вживання і дози.
Розділ 4. Фітотерапевтичні прописи
Висновок
Список використаної літератури
--PAGE_BREAK--
ЗМІСТ
Вступ

Розділ 1. Гострі респіраторні вірусні захворювання

2.1. Грип....................................................................................................6

2.2. Ларингіт………………………………………………………..………..8

2.3. Тонзиліт………………………………………………………………..11

Розділ 2. Лікарські рослини, які використовуються при гострих респіраторних вірусних захворюваннях

2.1. ЛИПА СЕРЦЕЛИСТА..........................................................................13

2.2. БУЗИНА ЧОРНА...................................................................................15

2.3. ВЕРБА БІЛА...........................................................................................17

2.4. ГЛІД КОЛЮЧИЙ...................................................................................19

2.5. БАГНО ЗВИЧАЙНЕ..............................................................................22

2.6. ГАДЮЧНИК В'ЯЗОЛИСТИЙ............................................................24

2.7. АЛТЕЯ ЛІКАРСЬКА ............................................................................26

2.8. МАЛЬВА ЛІСОВА ..........................................................................28

2.9. ВОЛОШКА СИНЯ ...............................................................................30

2.10. ЗОЛОТОТИСЯЧНИК ЗВИЧАЙНИЙ ...............................................33

Розділ 3. Фітотерапевтичні прописи

Висновки

Список використаної літератури
Вступ

Люди споконвіку користуються лікарськими рослинами. Застосування рослин з лікувальною метою сягає своїми коренями глибокої давнини. Харчуючись різноманітними травами і спостерігаючи за тваринами, первісні люди відбирали не лише найбільш смачні і живильні рослини, але і відмічали серед них ті, які допомагали позбавитись того чи іншого недугу. Спочатку накопичений досвід передавався усно, але пізніше, з відкриттям писемності, для забезпечення більш надійного збереження знань, вони стали записуватись.

Великий вплив на розвиток фітотерапії зробили перші народи Близького Сходу. Про це говорять збережені до нашого часу глиняні таблички з клиноподібним текстом, на яких поряд з описом рослини наведені дані при яких захворюваннях і в якому вигляді вона повинна застосовуватись. Цікавим є і той факт, що в столиці Ассирії Ніневії існував сад з різноманітними, в тому числі і завезеними з інших країн, лікарськими рослинами. Багато з них вирощувались в спеціально обладнаних для цього закритих приміщеннях.

Характерним для лікарських рослин та отриманих із них біологічно активних речовин є широкий спектр їх фармакологічної дії. Наприклад, активні речовини женьшеню, лимонника китайського, елеутерокока впливають на нервову і серцево-судинну системи, функцію ендокринних залоз. Покращують рефлекторну діяльність нервової системи. Зменшуються гальмівні процеси в нервових клітинах, підвищується розумова працездатність.

Існує поширена думка про нешкідливість застосування лікарських трав, відсутність побічних ефектів, можливість тривалого застосування при хронічних захворюваннях разом із низькою вартістю все це привертає до себе увагу багатьох, особливо літніх людей.

Фітопрепарати надходять у продаж в такому вигляді: грубий рослинний матеріал, гомеопатичні препарати, стандартні європейські препарати на травах.

Розширення виробництва фітопрепаратів пов'язане із старінням населення і великою кількістю хронічних захворювань, які потребують тривалої підтримуючої терапії, що не приводила б до виникнення побічних ускладнень.Застосування рослин з лікувальною метою, пов’язане з умовами становлення і розвитку людства. Спостерігаючи за тваринами, які поїдають різні трави, використовуючи рослини для їжі, люди відмічали різні ефекти: блювотний, послаблюючий, тонізуючий, снотворний,болетамувальний, заспокійливий та інші.Але в подальшому застосовували їх уже свідомо при тому чи іншому захворюванні.

Метою моєї курсової роботи було провести аналіз лікарських рослин, які використовуються при гострій распіраторно-вірусній інфекції.

Є такий вираз: кожні ліки мають бути їжею для організму, а кожна їжа – ліками.
Розділ 1. Гострі респіраторні вірусні захворювання
Проблема грипу і схожих з ним гострих респіраторних вірусних захворювань — найбільш важлива в інфекційній патології людини, оскільки це найпоширеніші захворювання, що наносять величезну утрату здоров'ю населення і економіці країни. З особливою частотою вони вражають дітей: діти до року хворіють в 3 рази частіше за решту дітей дошкільного віку і в 5 разів частіше, ніж дорослі. Раніми і особи літнього віку. Ці інфекції сприяють формуванню хронічних захворювань дихальних шляхів, є однією з причин виникнення пневмоній, обтяжують перебіг інших хвороб, сприяючи їх несприятливому результату.

До групи гострих респіраторних вірусних інфекцій входять вірус грипу, вірус парагрипу, респираторно-синтиціальный вірус, аденовіруси, ентеровіруси, рідко — микоплазменное поразка верхніх дихальних шляхів. У кожного з них є улюблена локалізація поразки дихальних шляхів: при грипі — трахея, при парагрипі — слизиста гортані (ларингіт), при аденовирусной інфекції — слизиста глотки (фарингіт) і слизиста кон'юнктив, при респираторно-синтициальной інфекції — бронхіоли (бронхіоліт).

Кожен вірус має декілька серотипов: вірус грипу — 3 (А, В, З), парагрипу-4 (1, 2, 3, 4) і т.д.

Імунітет відносно нетривалий і строго типоспецифичен (якщо людина перехворіла грипом А, то він може в цьому ж сезоні перехворіти грипом В).

Радикальних заходів профілактики немає, тому наші можливості активної дії на епідемічний процес і на рівень захворюваності обмежені.

Джерелом інфекції є хвора людина, але і після клінічного одужання може залишатися вирусоносительство: при грипі — до 5-7 днів, іноді — до 10 днів з моменту захворювання, при аденовирусной і энтеровирусной інфекції — до двох тижнів. Шлях передачі — повітряно-краплинний. Сприйнятливі і дорослі і діти всіх вікових груп, включаючи новонароджених.
2.1.Грип

Грип (інфлуенца)— найбільш бурхливо протікаюча гостра респіраторна вірусна інфекція, характеризується важким токсикозом, високою лихоманкою, явищами трахеїту, нерідко — геморагічним синдромом. Він характеризується винятковою масовістю захворювань, швидкістю розповсюдження. Епідемії повторюються через 2-3 роки, переважно в осінньо-зимовий період, а спорадичні захворювання і локалізовані спалахи спостерігаються повсюдно у будь-який час роки, що свідчить про безперервність епідемічного процесу і сприяє збереженню вірусу серед населення. Обширні пандемії повторюються через 30-40 років.

При грипі хвора людина небезпечна з перших годин захворювання. Інкубаційний період коливається від декількох годин до 1-2 днів при грипі А і до 3-4 днів при грипі В. Начало раптове, без продромы, з підйомом температури до високих цифр, ознобом, що супроводжується, загальним нездужанням, болями в м'язах. Потім з'являється головний біль, переважно у області лоба. Виникають млявість або збудження, марення. Обличчя гиперемировано, склери ін'єктовані. Характерний невідповідність значної інтоксикації і порівняно слабо виражених катаральних явищ (сухе нав'язливе покашлювання, заложенность носа з дуже мізерними виділеннями, помірна гіперемія мигдалин). Можливі явища менінгізму і энцефалитические реакції (короткочасна втрата свідомості, судоми, блювота, нерідко виражені і непостійні менінгеальні симптоми).

Для важких і гіпертоксичних форм грипу характерний також геморагічний синдром (носові кровотечі, петехії, симптом «джгута»). У дітей раннього віку з перших днів можливі приєднання бактерійної флори і розвиток вірусно-бактерійної геморагічної пневмонії.

Вікові особливості перебігу грипу виявляються в основному у новонароджених. Хвороба може починатися у них поступово, протікати з невисокою температурою і виявлятися лише блідістю шкіри, заложенностью носа, відмовою від грудей і падінням маси тіла. Неяскрава клінічна картина — показник нездатності організму до опору, що приводить до раннього приєднання вторинній бактерійній інфекції, гнійно-септичним ускладненням і високій летальності.

Опорними діагностичними ознаками є:

1) епідемічний підйом захворюваності;
2) гострий початок з високою температурою і ознобом;
3) виражена інтоксикація в поєднанні із слабо вираженими катаральними явищами і переважною поразкою трахеї;
4) приєднання катаральних явищ не з перших годин хвороби.

Лікування більшості хворих респіраторними інфекціями і грипом проводиться в домашніх умовах.

Госпіталізуються:

1) за клінічними свідченнями хворі з важкими формами, особливо діти раннього віку;
2) з явищами крупу;
3) з супутніми захворюваннями, особливо при їх схильності до загострення (хронічний тонзиліт, пієлонефрит, хронічна пневмонія, серцево-судинні захворювання і ін.);
4) з наявністю ускладнення (пневмонія, поразка нервової системи і ін.);
5) за відсутності можливості забезпечити відхід і необхідний санітарний режим;
6) за епідеміологічними свідченнями (із закритих установ, організованих дитячих колективів).

При проведенні лікування в будь-яких умовах необхідно враховувати вік і індивідуальні особливості хворого, терміни і тяжкість захворювання, властивості збудника.

У кожному конкретному випадку лікар оцінює об'єм терапії, вибирає лікарські форми, визначає дозування, тривалість курсу лікування в динаміці спостереження за хворим, оцінює ефективність терапії.

Хворому потрібно забезпечити постільний режим, оскільки грип, перенесений на ногах, частіше приводить до ускладнень, подовжити нічний і денний сон, частіше провітрювати приміщення, проводити регулярне вологе прибирання. Необхідно стежити за чистотою тіла хворого, станом порожнини рота, функцією кишечника.

Харчування повинне бути раціональним, повноцінним, багатим вітамінами, в гарячковому періоді бажано переважання молочно-вуглеводної їжі з обмеженням куховарської солі. З метою дезинтоксикації необхідне рясне часте пиття (кип'ячена вода, відвар сухопродуктов, фруктові соки, морсы і інше).

При легенях і среднетяжелых формах проводиться симптоматична терапія — жарознижуючі, снодійні, відкашлюючі засоби, краплі в ніс, полоскання ротоглотки відварами трав і т. д.; етіотропна — интраназальное введення інтерферону, внутрішньом'язове введення імуноглобуліну залежно від віку.

Все це призначить викликаний додому лікар.

За наявності у хворого ускладнень у вигляді нейротоксикозу, серцево-судинних порушень, астматичного синдрому, крупу, що вимагає екстрених і комплексних методів лікування, необхідно направляти в стаціонар для постійного спостереження лікарем.
2.2. Ларингіт
Ларингіт— запальний гострийпроцес, в гортані, що нерідко захоплює трахею і бронхи. Спостерігається, як правило, при ОРЗ; своїм походженням зобов'язаний як вірусній інфекції (у початковому періоді), так і вірусно-бактерійному чиннику (ускладнення захворювання). Особливо часто він виникає у дітей з алергічним діатезом, важко протікає у дітей раннього віку. Ларингіт, стенозуючий виникає іноді гостро, переважно вночі, проте у частини дітей йому передують симптоми ларингіту (сухий, особливо «гавкаючий» кашель, першіння в горлі, невелика охриплість голосу). Тяжкість ларингіту, що стенозує, визначається ступенем стенозу і дихальною недостатністю. Розрізняють чотири ступені стенозу. Стеноз I ступеня — короткочасне слабо виражене утруднення дихання; дихання шумновате, незначне втягнення податливих місць грудної клітки, в основному в епігастрії. Дихальна недостатність відсутня. Стеноз II ступеня — напади утрудненого дихання виникають часто, супроводжуючись втягненням податливих місць грудної клітки (яремна ямка, над- і підключичний простір); дихання галасливе, чутне на відстані. Стеноз може бути постійним або хвилеподібним. Помірно виражена дихальна недостатність. Стеноз III ступеня — значне і поступове утруднення дихання з втягненням податливих місць грудної клітки. Спостерігаються пітливість, різкий неспокій дитини, хворого кидається в ліжку, дихання в легенів майже не вислуховується. Ціаноз губ, кінцівок, серцево-судинна недостатність, парадоксальний пульс (випадання пульсової хвилі); ознаки наростаючої гіпоксемії; блідість; анемія; різко виражена дихальна недостатність. Стеноз IV ступеня — асфіксія.

Вираженість|виказувати|стенозу залежить від патологічного процесу в гортані, трахеї, бронхах (від катарального ларингіту до фібринозно-некротичного|геморагічного ларинготрахеобронхіту|за типом «низхідного крупу»). У генезі стенозу важливу|поважну|роль грає набряк слизової оболонки гортані, нервово-рефлекторний спазм м'язів гортані, що виникає на тлі|на фоні|запального процесу в дихальних шляхах|коліях|.

Ларингіт гострий рідко буває ізольованим. Частіше це один з проявів гострого катару верхніх дихальних шляхів, грипу, кору, скарлатини, кашлюку і так далі Його розвитку сприяють загальні або місцеві переохолодження, перенапруження голосу, вдихання запиленого повітря, дратівливої пари і газів, погрішності в живленні, куріння, зловживання спиртними напоями.

    продолжение
--PAGE_BREAK--Симптоми, протікання. Відчуття сухості, першения, саднения, дряпання в горлі; кашель спочатку сухий, а надалі супроводжується отхождениеммокроти; голос стає хрипким, грубим або зовсім беззвучним; іноді біль при ковтанні, головний біль і невелике підвищення температури. Тривалість хвороби зазвичай не перевищує 7—10 днів. За несприятливих умов може перейти в підгостру або хронічну форму. При ларингоскопії відзначають розлиту гіперемію і набряклість слизистої оболонки гортані. Дійсні голосові складки потовщені, гиперемированы, на них грудочки в'язкої мокроти, при фонациивони змикаються неповністю. При грипі можна бачити крововиливу в слизисту оболонку (так званий геморагічний ларингіт). Якщо патологічні зміни спостерігаються лише на одній стороні гортані і ларингіт прийняв затяжну течію, то необходимс виключити туберкульозну, сифілітичну поразку, новоутворення.

Ларингіт хронічний,як правило, виникає під впливом тих же причин, що і гостре запалення, але що діють постійно і тривало. В результаті порушується трофіка тканин і розвивається дистрофічний процес. Залежно від характеру цих розладів розрізняють катаральну, гіпертрофічну і атрофічну форми хронічного ларингіту.

Ларингіт хронічний катаральний супроводжується|супроводиться|хронічним запаленням|слизової оболонки гортані, частіше дифузним.

Симптоми: охриплість, швидка стомлюваність голосу, відчуття першіння|, періодичний кашель з|із|мокротою. Всі ці ознаки посилюються|підсилюються|при загостренні ларингіту. При ларингоскопії видно|показний|дифузно потовщена, помірна гіперемія слизистої оболонки, дійсні голосові складки потовщені, на них видно|показний|ін'єктовані кровоносні судини|посудини|; іноді|інколи|одночасно наголошується парез внутрішніх м'язів гортані, що виявляється неповним закриттям голосової щілини при фонації|.

Ларингіт хронічний гіпертрофічний.Характеризується розростанням епітелію і підслизового шару. Може бути обмеженим або дифузним. Симптоми: охриплість, що іноді доходить до афонії, відчуття незручності, паління, саднения в горлі, кашель при загостренні ларингіту. При ларингоскопії — рівномірне потовщення слизистої оболонки гортані, більше виражене в області голосових складок. При обмеженій формі визначається гіперплазія окремих ділянок слизистої оболонки гортані, частіше за дійсні голосові складки або вестибулярні складки, под-складочного простір, міжчерпаловидну область. Диференціювати слід із специфічними інфекційними гранулемами (туберкульоз, сифіліс і ін.) і пухлинами.
2.3. Тонзиліт
Тонзиліт — запалення піднебінних мигдалин; хворіють як дорослі, так і діти. Причиною служать повторні ангіни, рідше — інші гострі інфекційні захворювання (скарлатина, кір, дифтерія). Розвитку хронічного тонзиліту сприяють стійке порушення носового дихання (аденоїди, викривлення носової перегородки), захворювання додаткових пазух носа, каріозні зуби, альвеолярна пиорея, хронічний катаральний фарингіт, хронічний риніт.

Симптоми, протікання: відчуття першіння|, відчуття |чужорідного тіла в глотці|горлі|в області мигдалин, неприємний запах з|із|рота, відкашлювання так званих пробок|корків|— казеозних мас, що утворюються в лакунах|мигдалин, незначний періоди­чно|виникаючий біль при ковтанні, що іноді|інколи|віддає у вухо. Нерідко|незрідка|захворювання супроводжується|супроводиться|тривалим (протягом декількох тижнів і навіть місяців) субфебри­літетом|, пониженням працездатності, головним болем, іноді|інколи|нападами|приступами|кашлю рефлекторного походження. Нерідкі ускладнення: ураження|ураження|серця, суглобів, загальна|спільна|слабкість, пітливість. Можливий розвиток ревматизму, нефриту. При фарингоскопії|— ознаки хронічного запального процесу: піднебінні мигдалини розпушені, рубцевий змінений, зрощені|з|із|піднебінними дужками, поверхня мигдалин нерівна (горбиста), лакуни розширені. При легкому натисканні шпателем на область мигдалини з|із|лакун|виділяються «пробки|корки|» або стікає гній, нерідко|незрідка|з|із|неприємним запахом. Слизоваоболонка передніх піднебінних дужок гіперемована|, особливо їх вільний край. Регіонарні лімфатичні вузли часто бувають збільшені і дещо|болісні|при пальпації.
/>Р/>озділ 3. Лікарські рослини, які використовуються при гострих респіраторних вірусних захворюваннях
2.1. Квітки липи – FloresTiliae

Липа серцелиста

Tiliacordata

Родина липові — Tiliaceae

Високе (до 25 м заввишки) дерево родини липових. Листки чергові, округлі або довгасті, з серцевид­ною основою і відтягнуто загост­реною верхівкою, по краю за­рубчасто-пилчасті; зверху — бли­скучі і ясно-зелені; зісподу — си­зі, з борідками рижих волосків у кутах жилок; черешок дорівнює або довший за половину довжини пластинки. Квітки правильні, дво­статеві, п'ятичленні, в пазушних З—15 квіткових щитковидних пів­зонтиках; пелюстки жовто-білі, оберненояйцевидні. Плід — яйце­видно-кулястий, невиразногранчастий, опушений, з крихким оп­лоднем горішок. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Липа серцелиста рос­те майже по всій території Украї­ни в лісах, по чагарниках. Як де­коративну рослину її культивують у садах і парках та на вулицях міст.

Заготівля і зберігання. Для виго­товлення ліків використовують суцвіття разом з приквітками, ві­домі під назвою «липовий цвіт» (FloresTiliae), а також бруньки і плоди. Збирають липовий цвіт, коли більшість квіток розкри­ється, а решта перебуває у ста­дії бутонізації. Сушать його в за­тінку на відкритому повітрі або в добре провітрюваних приміщен­нях, розкладаючи тонким (3—5 см завтовшки) шаром і слідкуючи, щоб сировина не пересохла (на пересушених суцвіттях квітки об­сипаються, внаслідок чого зни­жується якість сировини). Штуч­не сушіння проводять при темпе­ратурі 40—45°. Сухої сировини ви­ходить 30—31 %. Зберігають у су­хому приміщенні, яке добре про­вітрюється. Строк придатності — 2 роки. Липовий цвіт відпуска­ється аптеками.

Хімічний склад. Квітки липи міс­тять ефірну олію ( 0,05 % ), гліко­зиди гесперидин і тіліацин, ку­марин фраксин, сапоніни, дубиль­ні речовини, слиз, каротин, аскор­бінову кислоту, цукри та інші спо­луки.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Приготовлені з липо­вого цвіту галенові препарати під­вищують потовиділення і діурез, активізують виділення шлунково­го соку, збільшують секрецію і по­ліпшують відтік жовчі, виявляють протизапальну та м'яку заспокій­ливу дію. Настій з липового цвіту (InfusumflorumTiliae) застосову­ють при гарячкових і простудних захворюваннях (грип, катар брон­хів), запаленні нирок і сечового міхура та при підвищеному нер­вовому збудженні у хворих мо­лодшого і похилого віку. В народ­ній медицині липовий цвіт вико­ристовують при непритомності, головному болі, істерії та епілеп­сії, а також при кашлі, болях у шлунку й кишкових коліках. Міс­цево настій липового цвіту вико­ристовують для полоскання при запаленнях слизової оболонки ро­та і дихальних шляхів (стоматит, гінгівіт, ангіна, ларингіт), а у ви­гляді припарок і примочок — при опіках, виразках, запаленні гемо­роїдальних вузлів, ревматичних і подагричних болях у суглобах. При нервових захворюваннях приймають ванни з липового цві­ту. Липовий цвіт входить до скла­ду потогінних чаїв і чаїв для по­лоскання горла, до складу сумі­шей, якими лікують хвороби шлунка, печінки, кишок, нирок і сечового міхура, нирковокам'яну хворобу, запальні захворювання жіночих статевих органів та ін. Розім'яті до консистенції тіста бруньки липи прикладають до опі­ків, на гемороїдальні вузли і абс­цеси, використовують для компре­сів при маститі й подагрі. Порош­ком з плодів спиняють кровотечі з носа (в лежачому положенні) і з ран. Плоди липи їстівні, за смаком подібні до горіхів. З бруньок і мо­лодих зморщених листочків го­тують весняні вітамінні салати. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій липового цвіту (10 г або 3 столові ложки сировини на 200 мл окропу) п'ють гарячим по 1—2 склянки 2—3 рази на день після їди; настій столової ложки суміші (по­рівну) липового цвіту, насіння льону звичайного, коріння солодки голої Й аїру тростинового, листя м'яти перце­вої та фенхелю звичайного на склянці окропу п'ють по 2—3 склянки на день до їди при підвищеній кислотності шлункового соку; настій 2 чайних ло­жок суміші липового цвіту (40 г), пло­дів фенхелю звичайного (20 г) і квіток ромашки лікарської (20 г) на склянці окропу п'ють по 1—3 склянки на день до їди при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки; настій сто­лової ложки суміші (порівну) липово­го цвіту, квіток ромашки лікарської і бузини чорної, трави звіробою звичай­ного та листя ожини сизої на склянці окропу (проціджують охолодженим) п'ють на ніч по 2 склянки при запаль­них захворюваннях нирок і сечовивід­них шляхів; салат: очищені від лусочок бруньки або молоді листочки липи миють у холодній воді, подрібнюють (бруньки розрізають навпіл), полива­ють приготовленим з круто зварених посічених яєць, вершків, оцту та гір­чиці соусом, солять і посипають дрібно нарізаним листям петрушки і кропу (на 500 г бруньок і листя беруть двоє яєць, склянку вершків, столову ложку гірчиці й оцту та сіль).

ЗОВНІШНЬО — настій липового цвіту (20 г сировини на 200 мл окропу) для полоскання ротової порожнини і горла та протирання обличчя при жирній шкі­рі; 4 столові ложки суміші липового цвіту (40 г) і квіток ромашки лікарської (60 г) настоюють 15—20 хвилин на склянці окропу, проціджують і вико­ристовують для спринцювань зранку і ввечері при запальних захворюваннях жіночих статевих органів; відвар липо­вого цвіту (100 г сировини на 2 л окропу, кип'ятять 5 хвилин) для лікувальної загальної ванни.
    продолжение
--PAGE_BREAK--2.2. Квітки Бузини чорної – FloresSambucinigrae

Бузина чорна

Sambucusnigra

Родина жимолостеві — Caprifoliaceae

/>Гіллястий, 3—6 м заввишки кущ родини жимолостевих. Пагони сіро-зелені, з жовтуватими соче­вичками і білою серцевиною. Листки супротивні, непарнопери­сті, з 5—7 видовжено-яйцевид-ними загостреними гостропилча-стими листочками. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, кремово-білі, у щитковидних суцвіттях з 5 головними гілочками. Плід — чорно-фіолетова куляста кістян­ка. Цвіте у травні — червні. Плоди достигають у серпні — вересні.

Поширення. Трапляється майже по всій території України у лісах по чагарниках, на лісових пору­бах, частіше здичавіло. Подекуди розводять як декоративну рос­лину.

Заготівля і зберігання. Використо­вують кору, квітки, листя, плоди і коріння. Квітки збирають під час цвітіння, зрізуючи все суцвіття. Сушать під наметом з доброю вентиляцією (при повільному су­шінні віночки квіток буріють) або в сушарці при температурі 40°. Після висихання квітки відділя­ють від щитків. Сухої сировини виходить 18—20 %. Строк придат­ності — 3 роки. Квітки (FloresSambuci) відпускаються аптеками. Кору знімають навесні, плоди — у період повної стиглості. Сушать у печах або сушарках при темпе­ратурі 60—65°. Сухих плодів ви­ходить 15 %; строк придатності — 6 місяців. Листя заготовляють під час цвітіння рослини. Спочатку його пров'ялюють на сонці, а по­тім досушують у затінку. Сухої сировини виходить 20 %. Коріння копають після дозрівання плодів. Його миють, розрізують на куски і сушать на сонці або в протоп­лених приміщеннях. Сухої сиро­вини виходить 25 % .

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять великий набір біоло­гічно активних речовин: корін­ня — сапоніни, дубильні й гіркі речовини; кора — ефірну олію, холін, фітостерин, цукри, орга­нічні кислоти, пектинові й ду­бильні речовини; квітки — ефірну олію ( 0,025—0,03 % ), глікозиди самбунігрин і рутин, слиз, ду­бильні речовини, холін, цукри, органічні кислоти (кавову, ва-лер'янову, яблучну, оцтову), фіто­стерин; листя — самбунігрин, ал­калоїд коніїн і сонгвінарин, ефір­ну олію, смоли, вітамін С (280 мг), каротин (14—50 мг); у плодах є Цукри, органічні кис­лоти (винна, оцтова, валеріанова, лимонна), каротин, аскорбінова кислота (10—15 мг), самбуцин, рутин, хризантемін, дубильні ре­човини, барвники, тирозин, сліди ефірних олій.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Фармакологічна дія різних частин рослини не одна­кова і залежить від кількісного та якісного складу біологічно активних речовин. Сечогінні вла­стивості мають усі частини рос­лини; потогінні й протизапаль­ні — кора, листя, квітки, пло­ди. Плоди, а у великих дозах і кора та коріння, мають послаблю­ючі властивості. Квіткам, крім то­го, властива болетамувальна дія. Препарати Б. ч. широко викори­стовуються і в науковій, і в народ­ній медицині. Настій квіток ре­комендується науковою медици­ною як потогінний засіб при за­паленні дихальних шляхів, грипі, бронхіті, ларингіті, захворюван­нях нирок і сечового міхура, при невралгії. Завдяки сечогінним вла­стивостям препарати Б. ч. ефек­тивні при лікуванні хронічної ниркової недостатності. В гінеко­логічній практиці настій квіток використовують внутрішньо і для спринцювань та ванночок при запальних захворюваннях піхви. Квітки бузини входять до складу потогінних, пом'якшувальних і послаблюючих зборів, а також; до зборів для спринцювань і клізмо­чок. Нарівні з квітками у народ­ній медицині використовують ко­ріння, кору, листя і ягоди рослини. Так, настій квіток і листя або від­вар кори вживають при захворю­ваннях дихальних шляхів, запорі, геморої, як жовчогінний засіб, при подагрі, артриті, анемії, ожи­рінні, хронічних хворобах шкіри (зокрема, при псоріазі). Відвари коріння і кори використовують і при діабеті, хворобах нирок і набряках. Свіжі ягоди вживають при ревматизмі і невралгіях. Із сушених ягід готують киселі, які вживають як послаблюючий засіб. Настій сушених ягід сприяє випо­рожненню кишечника, поліпшує жовчовиділення, посилює діурез. Препарати Б. ч. використовують і у вигляді полоскань та примочок при ангіні, запаленні ротової по­рожнини й горла, при хворобах вух і очей, подагрі, утворенні ге­мороїдальних вузлів. Ванни з від­вару коріння й квіток вважаються ефективним засобом при ревма­тоїдному й подагричному по­ліартриті.

Лікарські форми і застосування.ВНУТРІШНЬО — настій квіток або лис­тя (1 столова ложка на 200 мл окропу) п'ють теплим по половині — третині склянки 2—3 рази на день; відвар кори або коріння (10 г сухої подрібненої си­ровини на 200 мл окропу) по столовій ложці 3 рази на день або один раз на ніч як послаблюючий засіб; настій су­шених плодів (столова ложка сировини на 200 мл окропу) по чверті склянки З—4 рази на день.

ЗОВНІШНЬО — настій квіток (30 г кві­ток заливають 500 мл окропу, настою­ють 20 хв) для спринцювань, ванночок і мікроклізмочок.
/>2.3. Кора Верби — CortexSalicis

Верба біла

Salix alba

Родина Вербові— Salicaceae

Дводомна рослина родини вербо­вих. Дерево заввишки 20—30 м. Молоді гілки на кінцях сріблясто- пухнасті, старі — голі, бурі. Лист­ки цілісні, чергові, ланцетні або широколанцетні, загострені, пил­
часті, 5—12 см завдовжки і 1—3 см завширшки; молоді — притис-нутоопушені, з обох боків біло-сріблясті, дорослі — біло-срібля­сті з обох боків або зверху, зіспо­ду опушені вздовж центральної жилки, зверху — голі. Квітки од­ностатеві, в тичинкових і маточ­кових сережках; тичинкові — ци­ліндричні, 7 см завдовжки і 1 см в діаметрі, жовті, маточкові — тонкі, зелені. Приквіткові луски бліді. Плід — коробочка. Цвіте у квітні — травні, після появи листя.

Поширення. Росте по всій тери­торії України (крім високогір'я Карпат) по заплавах річок, на вологих луках, у вологих лісах. Широко культивують як декора­тивну й фітомеліоративну рос­лину.

Заготівля і зберігання. Використо­вують кору, зібрану в період сокоруху з 3—4-річних гілок. Су­шать на відкритому повітрі або приміщенні, яке добре провітрює­ться. Сухої сировини виходить 33 %. Рослина неофіцинальна Хімічний склад. Кора містить дубильні речовини (близько 12 %), флавоноїди, флавонові глікози­ди (2,5—3 % ).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Відвар кори має анальгетичні, заспокійливі, протизапальні, жарознижуючі, потогінні, протималярійні, анти­септичні, кровоспинні, ранозагою­вальні, в'яжучі й протиглисні властивості. Його вживають при головному болю, невралгії, різних формах неврозу, ревматизмі, по­дагрі, простудних хворобах, маля­рії, нестравленні їжі у шлунку, запальних явищах у шлунку та кишках, жовтяниці, хворобах се­лезінки і печінки (коли вони пе­ревантажені великими дозами токсинів), проносах, запаленнях сечових шляхів, при гінекологіч­них та інфекційних хворобах, шлункових, кишкових, маткових та інших кровотечах. Зовнішньо відвар кори використовують для полоскань (при стоматиті, гінгі­віті, пародонтозі, ангіні, запаль­них процесах ротової порожнини і горла), для ножних ванн (при гіпергідрозі, флебіті, варикозному розширенні вен, слабкості м'язів ніг після тяжких хвороб) та для обмивання ран і виразок.

Лікарські форми і застосування.ВНУТРІШНЬО—відвар кори (15 г на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці тричі на день; настій кори (1 чайна ложка на 200 мл окропу, настоюють до охолодження, проціджують) по 1 столовій ложці 4—5 разів на день; порошок кори по 0,5—1 г наніч. ЗОВНІШНЬО — настій для ванн (1 чай­на ложка порошку кори на 400 мл холодної води, настоюють 8 годин, проціджують) при гіпергідрозі.
/>2.4. Плоди Глоду – FructusCrataegi

Квітки Глоду – FloresCrataegi

Глід колючий

Crataegusoxycantha

Родина розові — Rosaceae

Деревце 2,5—4 м заввишки або кущ родини розових. Пазушні колючки 1—2 см завдовжки, часто їх не буває. Листки яскраво-зелені, в обрисі оберненояйце­видні, з клиновидною основою: на плодоносних пагонах нижні листки суцільні й лише на вер­хівці зазублені, решта — вгорі трилопатеві, зарубчасто-зубчасті; на неплідних пагонах — 3—5-лопатеві, глибокорозсічені. Квітки двостатеві, правильні, 2—3 стов­пчикові, 5-пелюсткові, білі або ледве рожеві, зібрані по 6—10 у щитковидні суцвіття. Плоди яб-луковидні, майже кулясті, шар­лахово-червоні, з 2 кісточками. Цвіте у травні — червні.

Поширення. Дико росте в лісах Закарпаття. По всій території України розводять у садах і пар­ках.

Заготівля і зберігання. Викори­стовують квітки і плоди. Квіт­ки (з листками або без них) заготовляють на початку цвітін­ня рослини, коли частина їх ще Не розкрилась. Сушать у затін­ку. Сухої сировини виходить 18—20 %. Строк придатності — один рік. Плоди збирають у пе­ріод повного достигання. Сушать при температурі 50—60°. Сухої сировини виходить 40 %. Строк придатності — 2 роки. Квітки і плоди відпускають аптеки.

Хімічний склад. Квітки містять гіперозид, кверцетин, вітексин, сапонаретин, орієнтин, гомоорі-єнтин, рамнозиди вітексину, фенолокислоти (кавова, хлорогено­ва), аміни (холін, ацетилхолін, триметиламін). У плодах знай­дено органічні кислоти, цукри, сорбіт, пектинові речовини (1,9 — 6,1 % ), аскорбінову кислоту (18 — 100 мг), р-каротин (0,4—2,7 мг ), вітамін К, фенольні сполу­ки (антоціани — до 1200 мг, лейкоантоціани — 400—1500 мг, катехіни, флавоноли, фенолокис-лоти тощо), кумарини (0,7 — 3,4 % ), стерини, тритерпенові ки­слоти (урсолову, олеанолову).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Галенові препарати Г. к. — ч. виявляють кардіото­нічну, спазмолітичну, гіпотензив­ну, седативну та десенсибілізу­ючу дію. Глід здатний збільшу­вати силу серцевих скорочень, регулювати кров'яний тиск (під­вищений— знижує, знижений — підвищує), зменшувати збудли­вість нервової системи, зумо­влювати глибокий, спокійний і тривалий сон, не спричинюючи після пробудження станів пси­хічного пригнічення. Слід від­значити, що направленість те­рапевтичної дії препаратів глоду залежить від дозування. Якщо малі дози впливають на серцеву діяльність тонізуюче, то великі є чудовим спазмолітичним і се­дативним засобом. Надто великі дози, в 4—5 разів більші за звичайно призначувані, спричи­нюють зайву сонливість і спо­вільнення пульсу. Препарати рос­лини малотоксичні, не мають кумулятивних властивостей і не спричинюють побічних явищ. їх використовують при різних захво­рюваннях серцевого м'яза, зокре­ма, при коронаритах, які супро­водяться симптомами стенокар­дії; при гіпертонічній хворобі, особливо при склеротичній та ве­гетативно-нервовій її формі; при артеріосклерозі, нервово-психіч­ному збудженні, запамороченнях; при гострому суглобовому ревма­тизмі, а також; при клімакте­ричному неврозі як засіб, що зменшує збудливість нервової системи й усуває різні болісні симптоми, характерні для цього періоду життя жінок. Квітки і плоди використовують окремо або в поєднанні з ін­шими лікарськими рослинами. Перевагу слід надавати препара­там, виготовленим з квіток рос­лини (краще брати- свіжі квіт­ки), пам'ятаючи, що вони мало­ефективні при декомпенсації сер­ця.

Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО—настойку квіток (на­стоюють 10 г свіжих квіток на 100 мл 70 % -вого спирту або міцної горілки протягом 14 днів, проціджують) по 15—30 крапель у чарці води 3 рази на день (коли використовують настойку як седативний або десенсибілізую­чий засіб, дозу збільшують у 2— З рази); настій квіток (5 г, або одна столова ложка висушених квіток на 200 мл окропу) по півсклянки 2— З рази на день; настойку плодів (настоюють 10 г сухих подрібнених плодів на 100 мл 70 % -вого спирту або міцної горілки протягом 14 днів, проціджують) по 30—40 крапель у чарці води; настій плодів (15 г або столова ложка сухих подрібнених плодів на 200 мл окропу) по по­ловині або третині склянки 2—3 ра­зи на день; екстракт плодів (25 г подрібнених плодів на 100 мл окро­пу, кип'ятити до зменшення об'єму на­половину) по 40 крапель 3 рази на день; одну столову ложку з верхом суміші квіток Г. к.-ч. (10 г), трави собачої кропиви звичайної (20 г), маренки запашної (20 г), листя ожи­ни сизої (25 г) і трави сухоцвіту багнового (15 г) настоюють 10 хв на 200 мл окропу і п'ють по 1 склян­ці 3 рази на день при дратівливості, істеричних припадках, клімактерії; од­ну столову ложку суміші квіток та плодів Г. к.-ч., трави хвоща польо­вого, омели білої, зубків часнику (по 30 г), квіток арніки гірської (і0 г) і трави деревію звичайного (40 г) настоюють на 200 мл окропу і п'ють по чверті склянки 4 рази на день при гіпертонічній хворобі; три столові ложки суміші квіток та листя Г. к.-ч. (20 г), кореневищ з корінням валеріа­ни лікарської (20 г), трави собачої кропиви звичайної (20 г), чебрецю звичайного (5 г), материнки звичайної (5 г), листя меліси лікарської (10 г), м'ягїі перцевої (5 г), шишок хмелю зви­чайного (5 г), квіток лаванди колос­кової (5 г), трави горицвіту весня­ного (5 г) і листя конвалії звичайної (5 г) настоюють до охолодження на 300 мл окропу і п'ють по півсклянки З рази на день при серцевих неврозах (збір використовується в болгарській офіцинальній медицині); дві столові ложки суміші квіток і листя Г. к.-ч,. (30 г), трави хвоща польового (15 г), омели білої (30 г), квіток бузини чорної (30 г), слані ламінарії цукри­стої (5 г), листків меліси лікарсь­кої (5 г), м'яти перцевої (5 г), трави чаберу садового (5 г), собачої кро­пиви звичайної (25 г), фіалки трико­лірної (15 г), листя берези пухна­стої (15 г), кореневищ з корінням валеріани лікарської (10 г) і трави барвінку малого (15 г) заливають 250 мл окропу, кип'ятять 5 хв, настоюють до охолодження, проціджують і випи­вають протягом дня за 3 рази після їди при гіпертонічній хворобі (збір використовується в болгарській офі­цинальній медицині). З готових аптеч­них препаратів використовують на­стойку глоду (TincturaCrataegi) — по 20—30 крапель, рідкий екстракт глоду (ExtractumCrataegifluidum) — по 20— 30 крапель 3—4 рази на день до їди.
    продолжение
--PAGE_BREAK--2/>.5. Трава Багна звичайного – HerbaLedipalustris

Багно звичайне

Ledumpalustre

Родина Вересові — Ericaceae

вічнозелений розгалужений ку­щик родини вересових, 50—120 см заввишки. Молоді гілки рудува-топовстистоопушені. Листки шкі­рясті, чергові, короткочерешкові, прості, цілісні, лінійні, з за­горнутими краями; зверху тем­но-зелені, голі, зісподу — пов­стисті. Квітки двостатеві, пра­вильні, білі або жовтаво-білі, у верхівкових зонтиковидних щитках, на довгих тонких іржаво-білоповстяних клейких квітко­ніжках. Плід — довгаста поникла коробочка. Цвіте у травні — липні.

Поширення. Росте розсіяно на Поліссі, зрідка — на Прикарпат­ті і в Карпатах у сирих і заболо­чених соснових, рідше — дубово-соснових лісах, на торфових болотах.

Заготівля і зберігання. Викорис­товують траву (Herba Ledi pa-lustris). Збирають однорічні па­гони під час дозрівання плодів. Сушать під наметом або в су­шарках при температурі до 40 °С. Зберігають у сухому прохолод­ному приміщенні. Строк при­датності —2—3 роки. Сировина відпускається аптеками.

Хімічний склад. Трава Б. з. містить глікозид арбутин, фла­воноїди, дубильні речовини, ефір­ну олію (до 7,5 %). До складу олії входять сесквітерпеноїди ле­дол і палюстрол, цимол, гераніл­ацетат та інші.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Препарати трави Б. з. мають спазмолітичні, відхарку­вальні, потогінні, сечогінні, де­зинфікуючі, подразні, заспокій­ливі та наркотичні властивості, розширюють судини і знижують кров'яний тиск. Внутрішньо у вигляді настою признача­ють як відхаркувальний і проти­кашлевий засіб при гострих і
хронічних бронхітах, трахеїтах, ларингітах, коклюші, при спастич­
них ентероколітах. Дає ефект використання при брон­хіальній астмі. В гінекологічній практиці Б. з. Використовують як засіб, що підвищує тонус мат­ки. В зарубіжній і вітчизняній народній медицині, крім того, настій Б. з. вживають при тубер­кульозі легень, ревматизмі, по­дагрі, діабеті, дизентерії, скро­фульозі, екземі і висипах на тілі.

Зовнішньо настій трави ви­користовують при укусах ко­мах, набряках, відмороженнях, для лікування забитих місць, колотих і рваних ран, для по­ силення циркуляції крові в паль­цях при занімінні (ендартеріїті)
тощо. Екстракт або відвар в олії закапують у ніс при грипі та ри­ніті. Хворим на бронхіальну аст­му рекомендується невелику кількість трави Б. з. тримати в спальному приміщенні. Викорис­товують траву і як інсекти­
цидний засіб.

Фармацевтична промисловість з трави Б. з. виготовляє препарат ледол, а з олії — гваязулен.

/>Лікарські форми і застосування.ВНУТРІШНЬО — настій трави (2 сто­лові ложки на 200 мл окропу) п'ють теплим по чверті склянки 2—3 рази на день; суміш трави Б. з., підбілу звичайного і коріння алтеї лікарської у співвідношенні 1:2:2 готують як настій (2 чайні ложки суміші на 200 мл окропу) і вживають як відхаркуваль­ний засіб по півсклянки 3—4 рази на день; настій (25 г.трави і 15 г тра­ви кропиви жалкої на 1 л окропу) по півсклянки 5—6 раз на день при брон­хіальній астмі та як профілактичний засіб при коклюші і грипі. ЗОВНІШНЬО — напар (1 частина сві­жих квіток і трави Б. з. на 9 частин оливкової або соняшникової олії, на­стоюють 12 годин у духовці) зака­пують у ніс при грипі та риніті і вти­рають у болючі місця при ревматич­ному артриті; мазь (подрібнена трава Б. з., коріння чемериці білої і роз­топлене несолоне свиняче сало у спів­відношенні 1:1:3, настоюють 12 го­дин у теплій духовці) втирають у шкіру при ревматизмі, ломоті, ко­рості і вошивості.
2.6. Квітки Гадючника в'язолистого – FloresFilipendulaeиітатіаe

Гадючник в'язолистий

Filipendulaиітатіа

Родина розові — Rosaceae

Б/>/>агаторічна трав'яниста рослина родини розових. Має повзуче дерев'янисте кореневище без бульб. Стебло 50—200 см зав­вишки, прямостояче, нерозгалу-жене, облистнене. Листки пере­ривчасто-перисті; бокові листочки (2—5 пар) широкояйцевидні, надрізанопилчасті, зісподу білоповстисті. Квітки дрібні, дво­статеві, правильні,

5-пелюсткові (рідко 6-пелюсткові), жовтаво-білі, запашні, в густому волотис­тому суцвітті. Пелюстки — з дов­гим нігтиком. Плід — листянка. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Росте по всій тери­торії України (на півдні трапля­ється рідше) на вологих луках, бе­регах річок і болотах, у заболо­чених лісах.

Заготівля і зберігання — усе так, як у статті Гадючник шестипелю­стковий. Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Трава містить ду­бильні речовини, барвники, са­ліцилову та аскорбінову кислоти, глікозиди гаультерин і спіреїн. У всіх частинах рослини є мети­лово-саліцилова ефірна олія.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Рослина має пото­гінні, сечогінні, протизапальні, анальгетичні та протиревматичні властивості. Внутрішньо у вигляді настоїв чи відварів трави або ко­ріння (коріння активніше за дією) Г. в. використовують як потогін­ний засіб при грипі й підвище-ній температурі, подагрі, ревма­тизмі, істеричних припадках, сильних болях у шлунку і кишках, що супроводяться запаленнями, при геморої, як сечогінний засіб при хворобах сечового міхура і нирок та як'загальнозміцнюючий засіб при катарі верхніх дихаль­них шляхів. Ефективним є вжи­вання препаратів Г. в. всередину і при лікуванні захворювань шкі­ри. Настій трави, крім того, іноді використовують при головному болі, задишці, серцевих хворобах, діареї, дизентерії та як проти­глисний засіб. Зовнішньо препа­рати Г. в. {сік, відвари, мазі) вико­ристовують при лікуванні ран, виразок і фурункулів, при білях і укусах змій або скажених тва­рин. Для профілактичних цілей рослину використовують і в хар­чуванні: молоде листя, пагони та коріння — для заправки супів, борщів і салатів; квітки — як за­варку до чаю (суміш сухих квіток Г. в. і пелюсток шипшини у спів­відношенні 10: 1).

Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій трави (1 чайна ложка сухої подрібненої трави на склянку окропу) випити за день рів­ними порціями; відвар (5 г сухого по­дрібненого коріння на 200 мл окропу по 1 столовій ложці 3—4 рази на день; 4 ложки суміші квіток Г. в., листя муч­ниці звичайної, трави остудника голо­го, хвоща польового і споришу звичай­ного, кукурудзяних приймочок, луш­пиння квасолі, кореня бузини трав'я­нистої, березових бруньок і пелюсток волошки синьої у співвідношенні 1:1,5:1: 1:1:1,5:1,5: 1,5: 1,5 :1 з вечо­ра заливають 1 л сирої води, вранці кип'ятять 5—10 хв, напарюють 30 хв, проціджують і випивають теплим про­тягом дня за 6—7 прийомів при запаль­них процесах у сечових органах, набря­ках, поліартриті й подагрі; 6 столових ложок суміші квіток Г. в., трави кропиви дводомної або кропиви жалкої і звіро­бою звичайного у співвідношенні 1:1:1напарюють у термосі, проціджують і випивають протягом дня за 4—5 при­йомів при сильних болях у шлунку. ЗОВНІШНЬО — мазь (порошок коріння Г. в. і вершкове масло у співвідношен­ні 1: 5 або порошок коріння Г. в., вазе­лін і ланолін у співвідношенні 1:2:1 за об'ємом) для змазувань ураже­них місць при запальних дерматозах і для розтирань при ревматизмі; суміш коріння Г. в. і гірчака зміїного у співвід­ношенні 1: 1 готують як відвар (40 г суміші на 2 л окропу) для промивання гнійних ран.
2/>.7. Корені Алтеї – Radices Althaea

Трава Алтеї – Herba Althaea

Алтея лікарська

Althaeaofficinalis

Родина Мальвові — Malvaceae

/>/>/>Багаторічна повстистоопушена, з міцним розгалуженим кореневищем, м’ясистими довгими коренями. Рослина заввишки до 1,5м. Стебел багато, вони прямостоячі, прості або у верхній частині галузисті. Листки чергові, черешкові, яйцевидні або видовжено яйцеві, трохи лопатеві, по краю заруб часто – зубчасті. Квіти двостатеві, правильні, в китицевидно – волотевих суцвіттях. Віночок

блідо – рожевий. Плід – багатосім’янка. Цвіте у серпні – вересні.

Поширення. Росте по всій території України на вологих луках по берегах річок, стариць, озер, острівців, по чагарниках, на заболочених та солонцюватих місцях.

Заготівля і зберігання. Заготовляють корені дворічного і старшого віку рослин восени після відмирання надземної частини. Корені швидко миють холодною водою, підсушують, знімають кору і, розрізавши вздовж на 2-4 частини, швидко сушать під наметом або в сушарках при температурі 30-35°С. Зберігають у сухих (сировина дуже гігроскопічна), добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності – 3 роки. В деяких закордонних країнах заготовляють і листя (перед цвітінням), і квіти (під час цвітіння).

Хімічний склад. Корені алтеї лікарської містять слиз (близько 35 % ) крохмаль ( 37 % ), цукор ( 8 % ), аспарагін ( 2 % ), бетаїн ( 4 % ), жирну олію ( 1,7 % ), пектини ( 16 % ).Листя і квіти містять незначну кількість слизу і ефірної олії, в плодах є жирна олія ( 12 % ).

Фармакологічні властивості і використання. Препарати алтеї лікарської виявляють пом’якшувальну, відхаркувальну, протизапальну та захисну обволікаючу дію на слизову оболонку шлунка.

Алтею лікарську приймають всередину у вигляді відвару або холодного настою коріння при захворюваннях органів дихання (хронічні бронхіти, трахеїти, ларингіти, бронхопневмонії, бронхіальна астма, коклюш). Також використовується алтея при захворюваннях шлунково – кишкового тракту. Зовнішньо відвар з коренів алтеї використовують для полоскання ротової порожнини, горла як протизапальний і пом’якшувальний засіб. Відвар коріння у молоці використовують при туберкульозі легень.

В зарубіжній практиці при лікуванні захворювань горла, легень і травного тракту використовують листя та квіти алтеї лікарської. Корінь алтеї входить до складу грудних чаїв.

Лікарські форми та застосування

Внутрішньо:

Відвар коренів: 6 г або 2 столові ложки коренів на 200 мл 3-4 рази на день після їди.

Настій коренів холодний: 6,54 г коренів на 100 мл води кімнатної температури, настоюють 4 години, кип’ятять 6-7 хвилин, охолоджують. П’ють теплим по 2 столові ложки 3-4 рази на день.

Готові лікарські форми:

Сухий екстракт алейного кореня ExtractumAlthaeaesiccum

Рідкий екстракт алейного кореня ExtractumAlthaeaefluidum

Мукалтин Mucaltinum: по 1-2 таблетки 2-3 рази на день

Сироп алтейний Sirupus Aelthaeae     продолжение
--PAGE_BREAK--.

2/>.8. Листя мальви лісової -FoliaMalvaesilvestris

Мальва лісова

Malvasilvestris

Родина Мальвові — Malvaceae

Одно – або дворічна ( дуже рідко – багаторічна ) трав’яниста рослина родини мальвових. Стебло прямостояче або висхідне, 30-100 (120 см) заввишки, галузисте, вкрите жорсткими відстовбурченими волосками. Листки чергові, круглувато – серцевинні, 5-7 – лопатеві, заруб часто – зубчасті, м”яковолосисті, на довгих черешках, вкритих відстовбурченими жорсткими волосками. Квіти 30-40 мм у діаметрі, правильні, двостатеві, на довгих квітконіжках, по 2-5 у пазухах листків. Віночок з 5 оберненомісцевидних, угорі – глибоковиїмчастих, ясно-рожевих, з малиново — червоними жилками пелюсток, у 3-4 рази довших за чашечку. Плід – з численних, розміщених кільцем плодиків — сім’янок. Цвіте з липня до вересня.

Поширення. Калачики лісові трапляються в світлих лісах, серед чагарників, біля доріг, на полях, городах, засмічених місцях по всій території України, але частіше в лісових районах та на півночі Лісостепу.

Заготівля і зберігання.Для виготовлення ліків використовують коріння (RadixMacvaesilvestris), листя (FloresMalvaesilvestris), або траву (HerbaMalvaesilvestris). Листя або всю надземну частину ( траву ) заготовляють під час цвітіння рослин. Листя обривають так, щоб залишки черешків не перевищували 2 см. Квіти обривають до розпукування, з чашечками, але без квітконіжок. Коріння копають восени. В перший день зібрану сировину пров’ялюють на сонці, а потім досушують її під укриттям. Сухого листя виходить 16-17 %, квіток 18 %, трави 22 %. Зберігають сировину в сухому місці. Рослина не офіцинальна.

Хімічний склад. Надземна частина рослини містить багато слизистих і дубильних речовин, цукри, каротин та вітамін С. У квітках, крім цього, є барви речовини ( мальви, мальвідин).

Фармакологічні властивості і використання. Калачики лісові виявляють пом’якшувальну, відхаркувальну, обволікаючу, заспокійливу та болетамувальну дію. Слизь має велику адсорбційну поверхню і діє антитоксично.

Препарати колачиків лісових приймають всередину при захворюваннях дихальних шляхів ( бронхіт, сухий нестримний кашель, охриплість).

Для посилення терапевтичного ефекту квітки і листя поєднують з квітами підбілу звичайного, травою медунки лікарської.

Зовнішньо у вигляді полоскань, калачики лісові використовують при гінгівітах, запальних станах верхніх дихальних шляхів, при ангіні.

Лікарські форми і застосування

Внутрішньо:

Настій квіток або листя:

1 столова ложка сировини на 400 мл окропу. Настоюють 1 годину. П’ють ковтками по 1 склянці на день.

Зовнішньо:

Відвар суміші квіток і листя колачиків лісових:

по 1 столовій ложці в 1 склянці води. Використовують для полоскань.
2/>.9. Квітки волошки –Flores Centaureaecyani

Волошка синя

Centaureacyanus

Родина Айстрові — Asteraceae

Однорічна трав'яниста рослина з родини кошикоцвітих. Стебло прямостояче, гіллясте, заввишки 30—50 см. Цвіте в червні — липні. Листки ланцетно-лінійні: нижні — дещо лопатеві, верхні — цілокраї. Кошики верхівкові, на довгих квітконіжках. Квітки крайові, п'ятизуб­часті, лійкоподібні, сині; серединні — трубчасті, фіолетові. Росте во­лошка синя між житом та іншими польовими культурами, переважно в середній та північній} смугах європейської частини Росії, у тому числі на Україні та в Західному Сибіру.

Сировина.Заготовляють дозрілі яскраво-сині крайові лійкоподібні квітки. Спочатку зривають цілі квіткові кошики, а потім з кошиків висмикують віночки крайових синіх квіток, не зачіпаючи внутрішніх трубчастих квіток (у незначній кількості вміст їх допускається). По­бляклі віночки викидають. Зібрані віночки негайно сушать у затемне­ному приміщенні, що добре провітрюється, розтрусивши їх тонким шаром на папері або чистому рушнику, часто перемішуючи. Висушені квітки повинні мати натуральний колір (М. С, Харченко і співавт.,198І),

Рослина заготовляється і відпускається аптеками.

Хімічний склад.Крайові квітки кошиків волошки синьої містять глікозид центаурин, який при гідролізі дає центауридин і глюкозу; ци­корій, що при гідролізі розпадається на цикоригенін і глюкозу; ціанін (ціанінхлорид)—барвну речовину, що гідролізується до ціанідин-хло-риду та глюкози. У квітках також міститься хлорид пеларгоніну.

Крім того, пелюстки (квітки) волошки синьої містять гіркоти, слиз, смоли, дубильні речовини, органічні кислоти, цукри, мінеральні солі, багаті на манган та антоціановий глікозид ціанідин.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині.Найхарак­тернішою властивістю препаратів волошки синьої є їх сечогінна дія. Клінічні спостереження також свідчать про те, що при стійкій олігурії, яка виникає па ґрунті ниркової недостатності внаслідок порушення ниркового кровообігу, добове виділення сечі після вживання препаратів волошки синьої активно збільшується.

В експериментах також доведено, що сечогінний ефект настає віл настоїв волошки. Спиртові ж настойки рослини не мають діуретичної дії. Діючою субстанцією рослини є антоціани (розчинні у воді ціаніни), яких у ній близько 0,7%. Салуретичного ефекту препаратів волошки синьої не виявлено.

У клінічних умовах встановлено, що водні екстракти волошки синьої стимулюють жовчовиділення та жовчотворення. Проте ця здат­ність рослини мало виражена, тому внутрішнє застосування волошки помітних лікувальних наслідків не дає. її застосовують лише в поєд­нанні з іншими жовчогінними травами.

Препарати волошки характеризуються антисептичними та проти­запальними властивостями, їх застосовують, зокрема, при кон'юнкти­віті, оскільки вони не подразнюють слизових оболонок очей.

У народній медицині рослину використовують при хворобах печінки та жовтяниці, якою вони супроводяться, пієлонефриті, нирковокам'яній хворобі та набряках ниркового походження. При захворюваннях нирок і сечового міхура готують настій квіток волошки синьої. Беруть 1 чайну ложку квіток на 1 склянку окропу, настоюють 30 хв., проціджують. Вживають по 1/2 склянки 2—3 рази на день. З цією ж метою використо­вують відвар волошки синьої а суміші з іншими рослинами.

Чотири повні столові ложки суміші квіток волошки синьої і трави череди трироздільної (по 15 г), трави кропиви дводомної, хвоща польо­вого, листків волоського горіха, трави вероніки лікарської, квіток нагі­док лікарських (кожного по 10 г) і трави фіалки триколірної (20 г) заливають 1 л сирої води, настоюють протягом ночі, вранці кип'ятять 5—7 хв. Вживають 5 разів на день по ) столовій ложці.

При затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечовивідних шляхах застосовують гарячий настій суміші пелюсток волошки синьої, приймочок кукурудзи, трави грижниці (по 10 г), трави хвоща польо­вого (5 г), кореня бузини трав'янистої, листків мучниці звичайної, березових бруньок (по 15 г). Беруть 1 столову ложку суміші трав, настоюють на 1 склянці окропу. Вживають 5 разів на день по 1 столо­вій ложці (М. А. Носаль, 1958).
2.10. Трава Золототисячника — Herba Centaurii

Золототисячник звичайний

C/>/>entauriumerythraea

Родина Тирличеві — Gentianaceae

Однорічна або дворічна трав'яниста рослина сімейства тирличевих (Gentianaceae), заввишки до 40 см. Корінь стрижньовий, слабкий. Стебло пряме, одиночне (рідше їх 2-5), чотиригранне, іноді вгорі вильчато-гіллястий. Прикореневе листя зібране в розетку, продолговато-оберненояйцеподібні; стеблові — нечисленні, супротивні, сидячі, ланцетоподібні. Квітки яскраво-рожеві, трубчасті, з плоским, п'ятироздільним відгином, зібрані на верхівці стебла в щитковидно-волотисте суцвіття. Плід — вузька, циліндрова, двогніздна коробочка з клювовидним носиком на верхівці. Насіння дрібне, неправильно-округле коричневого кольору. Квітне в червні — серпні, плодоносить в серпні — вересні. Розмножується насінням. Поширений в південній і середній смугах європейської частини СНД, в Середній Азії і на Алтаї. Росте по суходільних лугах, покладам, лісовим узліссям, полянам, серед чагарників, на вирубках, по околицях боліт. Зустрічається переважно невеликими куртинами.

Існує багато легенд, пов'язаних з цією рослиною. Так, в середні століття велике поширення набула легенда про чудове зцілення однієї багатої людини. Ця людина довго страждала від важкої недуги, і навіть лікарі втратили надію полегшити його страждання. У відчаї багач дав обітницю у разі зцілення пожертвувати ста золотих на користь бідних. Уві сні до нього з'явився ангел і сказав: «ти зцілишся, якщо прийматимеш траву, яку я приніс, але не забудьсвоєї обітниці», — і зник, залишивши хворому пучок трави. Хворий віддав бідним ста золотих, а сам став лікуватися залишеною йому травою і скоро видужав. З тих пір за рослиною закріпилася назва Сеntaurium (від двох латинських слів: сеntum сто і aurura золото).

В російській міфології тирлич-трава — одна з дев'яти чарівних трав. Вона разом з аконітом, красавкою, біленою, дурманом, чемерицею була неодмінною складовою частиною чарівної мазі, за допомогою якої будь-яка відьма могла «злітати на Лису гору, опуститися в замогильне царство, перевтілитися в будь-яку тварюку».

Про медичне вживання золототисячника повідомляють Гіппократ, Теофраст, Діоськорід, Авіценна.

Заготівля і зберігання. В лікарських цілях використовується трава золототисячника зонтичного разом з коренями (Herba Centaurii). Заготовлюють її на початку цвітіння, до того, як пожовтіє листя прикореневої розетки. При заготівках трави зрізають всю надземну частину рослини разом з розетковим листям. Заготовлену траву сушать на відкритому повітрі в тіні, розкладаючи її тонким шаром (3-5 см), або в сушарках при температурі нагріву трави 40-50 °С. Сушить траву золототисячника в пучках не можна, оскільки це звичайно приводить до загнивання усередині пучка. Термін придатності сировини 2 року. Смак сировини гіркий, запах відсутній. З інших видів в медицині використовують золототисячник красивий Centaurium pulchellum

Хімічний склад. Трава золототисячника містить гіркі глікозиди (генціопікрин, зритаурин, эритроцентаурин і ін.), алкалоїд генціанін (0,6%), аскорбінову і олеанолову кислоти, ефірне масло, смоли, слизи і інші речовини.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині.Золототисячник використовують як гіркоту для збудження апетиту і поліпшення травлення. Рослина стимулює секрецію травних залоз, усилює перистальтику органів кишечника і надає деяку послаблюючу дію, володіє протиглистними і жовчогінними властивостями.

Надземна частина. Настій, відвар — гіркота для збудження апетиту і посилення діяльності травних органів, входить до складу апетитного чаю, шлункових зборів; у складі гіркої настоянки — при гіпацидних і хронічних атрофічних гастритах, при анорексії на грунті нервових захворювань, після оперативного втручання. В практичній медицині настій, відвар (у складі зборів) — при хронічних ентероколітах, хвороби язви шлунку і дванадцятипалої кишки, гастродуоденітах, диспепсії, спазмах шлунку і кишечника, метеоризмі, хворобах печінки і жовчного міхура; при гінекологічних захворюваннях, для інволюції матки після пологів, при метрорагії після аборту, ранньому токсикозі вагітних, альгодисменореї; для зміцнення стінок судин, як антисептичне, десенсибілізуюче; при патологічному клімаксі з схильністю до гіпертензії і дисменореє; настій (в зборі для аерозольної інгаляції) — при хронічному гаймориті; настій, настоянка – ранозагоююче при захворюваннях порожнини рота. В Болгарії настій, порошок (у складі зборів) — при печії, цукровому діабеті, замках, анемії і як загальнозміцнююче; настій зовнішньо — при шкірному висипі, погано заживаючих ранах; настоянка на оливковому маслі — при язвах гомілки. В гомеопатії — при хворобах шлунку, печінки, жовчного міхура. В народній медицині настій, відвар (самостійно, частіше у складі зборів) -в основному аналогічно вживанню в науковій медицині; крім того, при жовтяниці, діареї, малярії, туберкульозі легенів, хворобах серця, гіпертонічній хворобі, набряках, головному болі; при гастроптозі, хворобах нирок, алкоголізмі, екземі, фурункульозі; скрофульозі, грипі, гельмінтозі. В Республіці Білорусь — при черевному тифі; в середньовічній медицині Вірменії — при невриті, епілепсії; на Кавказі настоянка (у минулому) — при педикульозі. В Болгарії настій, відвар, порошок (самостійно, частіше в зборах) — при туберкульозі кишечника, гастрокардиальном симптомі, для регулювання стільця при гепатиті, при жіночих хворобах, геморої; місцево при алергіях; ранозагоювальне при гнійних ранах. В деяких країнах Центральної Європи — при подагрі, неврозах; в середньовічній медицині сік, відвар (чай) — при пухлинах і ущільненнях селезінки, печінці, раці шлунку; місцево — при раці молочної залози, губ, мови, бородавках.

    продолжение
--PAGE_BREAK--Лікарські форми, спосіб вживання і дози. Настоянка гірка (Tinctura amara). Одержують з 60 частин трави золототисячника, 60 частин листя вахти трилистої, 30 частин кореневищ лепехи болотяного, 30 частин трави полину гіркої, 15 частин шкірки мандарина, спирту 40% в достатній кількості для виготовлення (методом перколяції) 1 л настоянки. Є прозорою рідиною бурого кольору, гірко-пряного смаку, ароматичного запаху. Призначають всередину по 10-20 крапель 2-3 рази на день за 15-20 хв до їжі для підвищення апетиту і поліпшення травлення.

Настой трави золототисячника (Infusum herbae Centaurii): 10 г (2 столові ложки) сировини поміщають в емальований посуд, заливають 200мл гарячої кип'яченої води, закривають кришкою і нагрівають в киплячій воді (на водяній бані) 15 хв, охолоджують 45 хв при кімнатній температурі, проціджують, сировину, що залишилася, віджимають. Об'єм одержаного настою доводять кип'яченою водою до 200 мл. Приймають в теплому вигляді по 1/3 — 1/2 стакана 2-3 рази на день за 30 хв до їжі як гіркота для збудження апетиту і поліпшення травлення при зниженій функції шлунково-кишкового тракту.

Чай апетитний № 4. Склад: листя трилисника водяного і трави полину гіркої по 7 частин, трави золототисячника 6 частин. Столову ложку суміші заварюють в 200 мл кип'ятку, наполягають 20 хв, потім проціджують. Приймають по 1 столовій ложці перед їжею 3-4 рази на день.

Відвар трави золототисячника: готують з розрахунку 20 г сировини на 1 л води.
Розділ 4. Фітотерапевтичні прописи
1. Rp.: Fior. Tiliae(квіток липи серцелистої)

Flor. Sambuci(квіток бузини чорної)

Flor. Crataegi(квіток глоду колючого)

Flor. Chamomillae(квіток ромашки лікарської) аа 25,0 М. f. species

D. S. 1 столову ложку суміші настояти на 1 склянці окро­пу 10 хв. Напар пити ковтками протягом доби при ГРВІ, грипі
2. Rp.: Cort. Salicis (кори верби білої) 30,0

Aq. fervidae 250,0

Sir. Rubi Idaei (сиропу малинового) 30,0 M. f. Decoct.

D. S. Пити щогодини по 1 столовій ложці при парагрипі, грипі
3. Rp.: Cort. Salicis (кори верби білої) 100,0

Rad. Ononidis (кореня вовчуга польового) 50,0 Rhiz. Glyzyrrhizae (кореневищ солодки голої) 50,0 Herb. Herniariae (трави остудника голого) 50,0 М. f. species

D. S. 1 столову ложку суміші кип'ятити 10 хв в 1 склянці окропу. Відвар пити охолодженим ковтками по 1 склянці 3 рази на добу при грипі з ломотою, парагрипі
4. Rp.: Fior. Tiliae (квіток липи серцелистої)
Fruct. Rubi Idaei (плодів малини звичайної)
Fol. Fariarae (листків підбілу звичайного)
Cort. Salicis (кори верби білої) __
Fruct. Anisi (плодів анісу звичайного) аа 10,0

М. D. S. 1 столову ложку суміші кип'ятити 10 хв в 2 склянках води. Випити за кілька разів гарячим (замість ацетилсаліцилової кислоти)
5. Rp.: Flor. Lavandulae(квіток лаванди вузьколистої) 40,0

Flor. Calendulae(квіток нагідок лікарських) 40,0

Flor. Sambuci(квіток бузини чорної) 30,0

Flor. Ulmariae(квіток гадючника в'язолистого) 30,0

М. f. species

D. S. 1 столову ложку суміші прокип'ятити в 1 склянці

води 1 хв. Випити по 3—4 склянки на добу при

грипі, лихоманці
6. Rp.: Flor. Sambuci (квіток бузини чорної) 30,0

Herb. Violae tricoloris (трави фіалки триколірної) 20,0 Flor. Tiliae (квіток липи серцелистої) 30,0 Fruct. Rubi Idaei (плодів малини звичайної) 20,0 Aq. fervidae 1000,0

D. S. Пити щогодини по 0,5 склянки при грипі, лихоманці
7. Rp.: Оl. Eucalypti (евкаліптової олії) 20,0

01. Ріпі folliorum (олії з глиці сосни лісової) 10,0 Mentholi cryst. 1,0

М. D. S. Для інгаляцій і розпилювання навколо ліжка хворого на грип
Висновоки

Майже при всіх хворобах рослинні ліки можна застосовувати як допоміжні, а нерідко і як основні лікарські засоби. Захворювання часто зумовлені не тільки зовнішніми факторами, але й хворобами внутрішніх органів, порушенням обміну речовин в організмі. В цьому випадку необхідно використати комплексну терапію, і рослинні лікарські форми — саме те, що потрібно для досягнення максимального ефекту. Вони рідко кумулюються в органах і тканинах, не мають токсичної дії, часто є синергістами. Перевагою їх є також і невелика ціна у порівнянні із таблетованими, ампульованими засобами створеними сучасною хімією, що є не менш важливим.

Гостра респіраторна вірусна інфекція— найбільш важлива в інфекційній патології людини, оскільки це найпоширеніші захворювання, що наносять величезну утрату здоров'ю населення і економіці країни. З особливою частотою вони вражають дітей: діти до року хворіють в 3 рази частіше за решту дітей дошкільного віку і в 5 разів частіше, ніж дорослі. Раніми і особи літнього віку. Ця інфекція сприяє формуванню хронічних захворювань дихальних шляхів, є однією з причин виникнення пневмоній, обтяжує перебіг інших хвороб, сприяючи їх несприятливому результату.

До групи гострих респіраторних вірусних інфекцій входять вірус грипу, вірус парагрипу, ларингіт, тонзиліт, аденовіруси, ентеровіруси верхніх дихальних шляхів. У кожного з них є улюблена локалізація поразки дихальних шляхів: при грипі — трахея, при парагрипі — слизиста гортані (ларингіт), при аденовирусной інфекції — слизиста глотки (фарингіт) і слизиста кон'юнктив, при респираторно-синтициальной інфекції — бронхіоли (бронхіоліт).

Джерелом інфекції є хвора людина, але і після клінічного одужання може залишатися вірусоносійство: при грипі — до 5-7 днів, іноді — до 10 днів з моменту захворювання, при аденовірусній і ентеровірусній інфекції — до двох тижнів. Шлях передачі — повітряно-краплинний. Сприйнятливі і дорослі і діти всіх вікових груп, включаючи новонароджених.

Основними рослинами, що використовується для лікування захворювань ГРВІ є липа серцелиста, бузина чорна, верба біла, глід колючий,багно звичайне, гадючник в'язолистий, алтея лікарська, мальва лісова, волошка синя, золототисячник звичайний.

Дія лікарських рослин на дихальний апарат пов’язана з наявністю у їх складі суміші полісахаридів, слизистих і дубильних речовин, алкалоїдів, сапонінів, ефірних олій, флавоноїдів.

Всі ці рослини володіють відхаркувальними, пом’якшувальними, протизапальними, захисними, жарознижуючими, потогінні, антисептичними властивостями і тому використовуються при грипі, а також ангінах, ларингітах, тонзилітах, коклюші і фарингітах.

У перспективі проводити дослідження у напрямку вивчення нових лікарських рослин, які допомагатимуть у терапії хвороб, зумовлених інфекційними збудниками. Можливе їх поєднання з іншими лікарськими формами.

Список використаної літератури
1.Бензель Л.В., Олійник П.В., Бабій В.Є., Бензель І.Л. Фітодовідник: — Львів: Галицька Видавнича Спілка, 2004.-292с.
2.Бурков А.Н., Маянський А.М. Современная фармакологія//Химико-фармацевтический журнал.- 1991.Т.31.№1 – С.30 – 32.
3.Довженко В.Р., Довженко А.В. Растения служат человеку: Дов./Художн. В.Д. Фесенко. – Сімферополь: Таврія, 1991. – (Охорона навколишнього середовища). – 368с.
4.Енциклопедичний довідник/Л-56 Відп. ред. А.М.Грондзінський. – К.: Видавництво “Українська Енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 1992. – 544 с.
5.Кукес В.Г., Сметнев А.С. Внутренние болезни: — Москва: “Медицина”, 1991. – 680с.
6.Лагерь О.О.Фітотерапія. – Красноярск: Красноярский рабочий,1988-266с.
7.Муравйова Д.А., Самиліна І.А., Яковлів Г.П. Фармакогнозія: Підручник-4-е видання, доопр.і доп.- М.: Медицина, 2002. – 656с.
8. Олійник П.В., Бензель Л.В., Сятина М.Л., Крамаренко Г.В. Лікарські рослини: Фітодовідник: — К.: Рідний край, 1999.-320с.
9.Скакун М.П., Посохова К.А. Фармакологія: Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига,2003. – 740 с.
10.Солодухін Є.Д. Аптека в лесу.- М.: Агропроміздат, 1989.-351с.

11.Справочник по лекарственным растениям / А.М. Задорожний С.Я. Соколов та ін. – М.: Лесн.пром-сть, 1988.-415с.
12.Терновой К.С., Кузько Н.В. Профілактика некоторых заболеваний внутрених органов. – К.: Вища школа, 1983. – 360 с.
13.Уженов Г. Новий народный лечебник.- М.: Вече, 2001. – 400с.
14.Факультетська терапія: Підручник/ В.М.Хворостінка, Т.А.Моїсенко, Л.В.Журавльова; За ред. В.М.Хворостінки. – Х.: Факт, 2000. – 888с.