Курсоваробота
натему:
Війнаяк форма збройного насилля: проблеми теорії
Зміст
війна збройний насильство міжнародний
Вступ
Розділ І. Поняття «Війна», «Збройненасильство». Воєнна сила в міжнародних відносинах
1.1 Війна і політика
1.2 Класифікація війн
1.3 Ціль та засоби у війні
Розділ II. Війна в історії соціально-політичної думки
2.1 Французька соціологічна школа
2.2 Війна, що пішла, війна, що повернулась. Індивід в стратегічних дослідженнях
Розділ III. Перша світова війна (1914-1918рр.)
3.1 Початок першої світової війни
3.2 Причини першої світової війни
3.3 Стратегічні плани учасників війни
3.4 Внутрішнє становище у воюючих країнах
3.5 Підсумки першої світової війни
Висновки
Використана література
Вступ
Війна… Найстрашніший стан людського суспільства, колидержава посилає своїх громадян вбивати і вмирати. Коли без розбору руйнуютьсястворені раніше матеріальні і духовні багатства. Коли зневажається мораль, апанує насилля. Війна -це смерть, це знищення людини і людяності.
Та якою б страшною не була війна, як би вона не перечилаприродному прагненню людини жити і творити, поки що вона залишається постійноюреальністю.
Історичні свідчення представників самих різних епох і народівговорять про велику цінність, рідкість і швидкоплинність мирних часів. Про своювисоку заслугу імператор Август в залишеному ним політичному заповіті, записав:„До мого народження, за весь період від заснування міста, храм Януса Кривина,який, згідно із бажаннями предків наших, міг бути закритим тільки післяпримирення римлянами всієї землі і всіх морів, закривався лише два рази; мійпринципат сенат тричі вирішував закрити храм".
Що стосується XX століття,то тут не було ні одного дня без війн і збройних конфліктів. І тим не менш мидуже мало знаємо про війну. На перший погляд це не так, або не зовсім так.Адже найкращі розуми людства безперестанку створюють нові, все більш досконалізасоби нападу і оборони. Політики укладають мирні договори і оборонні союзи.Люди мистецтва присвячують свої твори тим крайнім станам, які викликає у людейвійна. Але причини війн, закономірності функціонування воєнної машинизалишаються ніби за спиною суспільної і індивідуальної свідомості. Тут — таємниця: дещо темне, хворе, потворне, але до краю зле, сильне і невблаганне...
Чимало мислителів наважились досліджувати саму природу війниі механізм її перебігу.
Звідси і випливає мета курсової роботи, котра полягає увивченні змісту поняття «війна», а завдання перед нами стоїтьдослідити вплив війн на перебіг подій на міжнародній арені.
Основним методом вирішення поставленого завдання є аналітичнаобробка інформації, взята із різних джерел літератури. Зокрема, І розділбазується на праці К.Клаузевіца «Про війну», яка детально розглянуларізносторонність та саме розуміння поняття «війна». Він дав чіткетлумачення поняття як у традиційній науці, так і в сучасному світі.
Інформація взята із книги Циганкова дала змогу розібратипроблему війни, насильства представниками різних шкіл. Цьому присвячений другийрозділ моєї роботи.
Третій розділ роботи практичний. Тут був оброблений матеріаліз робіт С.Пивовара та І. Коляди, про першу світову війну. Я спробуваладетально розглянути причини, характер, мету війни.
Розділ І. Поняття «Війна», «Збройненасильство». Воєнна сила в міжнародних відносинах
Війна — це спосіб розв'язання суперечностей засобами організованоїзбройної боротьби між класами і державами для досягнення їхніх політичних іекономічних цілей. Війна є соціальним явищем. Війни бувають справедливі,визвольні, що мають на меті знищення реакційних суспільних відносин в серединікраїни (громадянські), ліквідацію національного колоніального гніту(національно-визвольний) та захист від нападу іноземних загарбників (оборонні),і несправедливі, загарбницькі, що мають на меті поневолення інших країн інародів.
Насильство — це застосування фізичної сили до кого-небудь, силування,примус; застосування сили для досягнення чого-небудь, примусовий вплив накогось, щось.
«Сила і насильство з давніх-давен вважаються найбільшрозповсюдженими і ключовими засобами в арсеналі міжнародного актора. З поняттямсили пов'язана одна із центральних проблем міжнародних відносин — проблемавійни і миру. На основі поняття „сила“ актори роблять висновки проможливості один одного, складають плани своєї взаємодії, приймають рішення,оцінюють ступінь стабільності міжнародної системи.»
Проблема використання воєнної сили в міжнародних відносинах єоднією з найскладніших і багатогранних. В політичному процесі пошукикомпромісу, взаємні поступки і угоди тісно переплетені з використанням чизагрозою використання силових методів. Вони взаємно доповнюють один одного.Всіляке досягнення домовленостей, включаючи і ті, що оформляються за допомогоюміжнародного права, відбиває визначений баланс сил. Тому роздуми про відмовувід застосування сил і загрози її застосування в міжнародних відносинах можутьбути або тактичним прийомом, або утопічною свідомістю, нерозумінням природи цихвідносин. Безперечно, найбільш «чистим» видом використання сил,притому сили спеціалізованої, структурованої в рамках державних установ,інститутів, системи мироприємств є війна.
Специфіка війни як особливого суспільно-політичного явищавимагає того, щоб фактору воєнної могутності було відведено особливе місце взагальному контексті міжнародних відносин.
При розгляді фактору сили в міжнародних відносинах требавиділити, по меншій мірі, дві сторони цього питання. По-перше, це проблемаспіввідношення війни і політики, аналіз якої дозволяє виявити не тільки їхвзаємний вплив, але і місце, яке займає відкрите використання сили в міжнароднихвідносинах. По-друге, це проблема факторів, які впливають на воєнну могутністьдержави, складові цієї могутності. Перша сторона більш стабільна, вонапов'язана з такими більш загальними поняттями, як держава, міждержавнівідносини, зовнішня політика. Перша — більш рухома, динамічна, так як тут в діївиступають таки фактори, як рівень суспільне політичної організаціїсуспільства, розвитку виробничих сил.
1.1 Війна і політика.
Щоб розглядати роль воєнної сили в міжнародних відносинахнеобхідно згадати деякі основні положення, що характеризують співвідношеннявійни і політики, які давно стали класичними.
Війна в людському суспільстві, війна цілих народів, і притому народів цивілізованих, завжди випливає із політичного положення івикликається лише політичними мотивами. Війна представляє собою політичний акт.Але війна є не тільки політичним актом, а справжнім знаряддям політики,продовженням політичних відносин, проведення їх іншими засобами. Те, що щезалишається в ній своєрідним, відноситься лише до своєрідності її засобів.
Війну і політику не можна ні розривати ні протиставляти, хочавійна — дуже специфічний вид політики, що здатен розриватися за своїмизаконами.
Система взаємовідносин між державами, групами держав, якправило, складна і багатогранна, вона ні в якому разі не зводиться до силовихметодів. Проте треба ще раз підкреслити, вона неможлива без використання силиабо, що трапляється частіше,загрози її застосування. Війна може стати результатом неспроможності вирішитиназрілі протиріччя в рамках існуючої системи міжнародних відносин іншимиметодами. Схожі протиріччя мажуть бути вирішені в ході кризи, коли сторонидійшовши до крайності війни, з тих чи інших думок не переходять до їїзастосування. Результатом може стати подальше зміцнення існуючої моделі системиміжнародних відносин, перерозподіл балансу сил в рамках цієї системи,виникнення нової системи, яка була б заснована на принципово іншому балансісил. Використання воєнної сили, як крайнього способу вирішення назрілих проблемпов'язано з втратами і потрясіннями, як правило не передбачуваними наслідкамидля всіх учасників конфлікту. Перш за все, необхідно мати конкретні напрямки,області реальної взаємодії політики як такої, діяльності управління держави істратегії, яка охоплює теорію і практику підготовки держави і її збройних силдо можливої війни. Зрозуміло, що в такій складній проблемі важко виділитиокремі аспекти. Ці напрямки все ж таки можна сформулювати так.
1.Політика повинна покласти в основу своєї діяльності раціональну ідею, якаб відповідала корінним інтересам держави, і згідно неї намічати потенційнихсоюзників і противників.
2. У випадку виникнення загрози війни, політика повинна становити її ціль, атоді надати стратегії повну свободу дій.
3. Політика повинна спочатку підготувати сприятливу обстановку для реалізаціїстратегічних установок.
4. Політика повинна вибирати найбільш зручний момент для використання силовихметодів.
5. Політичне керівництво повинне забезпечити стратегію достатніми матеріальнимиресурсами.
6. Політика повинна вміло використовувати результати, які отримала з допомогоюзастосування силових методів.
Всі перераховані аспекти взаємодії політики і стратегії можнапредставити в якості взаємозалежних елементів системи, які характеризують різніфази підготовки країни до війни, втягнення в війну, її ведення і завершення.
1.2 Класифікація війн
Серед усіх типів міжнародних конфліктів найбільш небезпечнимиє воєнні (або збройні), оскільки у їх результаті світове суспільство зазналоколосальних людських втрат, руйнувань, та знищень матеріальних цінностей.Людські та матеріальні втрати завдані збройними силами противника, визначаютьсобою жорстокість, безкомпромісність конфліктуючих сторін, характер воєннихконфліктів прямо пов'язаний із специфікою міжнародної системи, в якій вонивідбуваються.
«Війни є цілеспрямовано організованими зіткненнямизбройних сил конфліктуючих сторін з метою завдання максимально можливої шкодита знищення військового і господарського потенціалу противника.»3Завдаючи великої руйнівної шкоди воєнні засоби в міжнародних відносинах єнайбільш дієвим способом реалізації зовнішніх політичних інтересів держави, щонеодноразово призводило до вибуху війн. Практично протягом усієї історіїлюдства тільки близько 300 років пройшли взагалі без війн, що свідчить просталу періодичність такого суспільно-політичного явища.
Проблема класифікації війн не має значної наукової гостроти втеорії міжнародних відносин, так як вона досить глибоко розроблена у воєннійнауці. Варто лише підкреслити необхідність ухилення від широко практикованогоподілу війн на справедливі та несправедливі, як надуманого та штучного. Цевірно хоча б тому, що оскільки війни завжди пов'язані із збройним насильствомто справедливими бути не можуть. Крім цього така класифікація недоречна через дваміркування:
- тому, щокритерій агресивності вкрай спекулятивний та аморфний;
- тому, щоконфліктуючі сторони, переслідуючи власні національні інтереси не можутьвважатись правими чи винними, оскільки, кожна сторона на виправдання своєїпозиції наводить масу цілком доречних та вичерпних аргументів.
Так, наприклад, сторона, яка перша почала воєнні дії, доволічасто виправдовується тим, що вона діє превентивно, випереджаючи агресію зісторони противника чи відповідаючи на його про вокативні акції.
Застосування воєнної сили пояснюється також ідеологічнимипричинами, як, наприклад, доволі цинічно це робив В.І. Ленін, стверджуючи, щобудь-яка війна є справедливою, якщо вона ведеться в інтересах пролетаріату.Ініціювання війни виправдовується також захистом своїх громадян, необхідністюприпинення геноциду, боротьбою проти тоталітаризму, тощо.
У військовій науці війни класифікуються за критеріями:
1. театрів воєнних дій (ТВД) на:
- сухопутні;
- морські;
2. способу ведення воєнних дій на:
- позитивні;
- маневрені;
3. залучених ресурсів на:
- обмежені;
- масові.
Досить оригінальну класифікацію, «у праці „Війна таантивійна“, пропонують американські дослідники Елвін та Рейді Тофлери.Вони визначають типи війн за їх відношенням до типів цивілізації:
І.Війни першої хвилі відповідають сільськогосподарськимсуспільствам та характеризуються тим, що вони проводяться на примітивномутехнологічному рівні, в них беруть участь іррегулярні підрозділи, їх масштабита ресурси, залучені з обох сторін є незначними.
2.Війни другої хвилі здійснюються промисловими суспільствами, та їмхарактерні досить високий технологічний рівень, участь в бойових операціяхмасових регулярних армій, значні ресурси та масштаби використані у воєнномуконфлікті.
3.Війни третьої хвилі ведуться постіндустріальними (інформаційними)суспільствами, або, принаймні перехідними до них, що характеризуютьсянадвисоким технологічним рівнем (широке використання у бойових діяхінформаційних систем, супутників, високоточної зброї), веденням операцій нечисельними, але високопрофесійними збройними силами, невеликими ресурсами, аледоволі значними масштабами операцій.»4
Слід зауважити, що у сучасному світі ведуться війни усіхвищенаведених типів одночасно, що пояснюється неоднаковим рівнем розвиткурізних регіонів та суспільств. Навіть в рамках одної війни у Перській затоці,коаліцією на чолі з СИТА, використовувались методи, характерні як для третьоїхвилі, так і для другої. Тофлери підкреслюють, що проводились дві повітрянікампанії, одна за допомогою зброї, характерної для другої хвилі, призначеноїдля масового знищення — інша з великою точністю, при мінімалізації побічноїшкоди.
1.4 Цілі і засоби війни
Природа війни є дуже складною та змінною, і саме вона впливаєна цілі та засоби війни. Якщо говорити про цілі воєнних дій, на які повиннаорієнтуватися вся війна в цілому, щоб бути надійним засобом політики, то мипобачимо, що ця воєнна ціль така ж змінна, як політична ціль, як різні умовивійни… Якщо ж починати з поняття війни, то треба сказати, що політична цільвійни знаходиться за її рамками, адже якщо війна це акт насильства, направленийна те, щоб змусити противника виконати нашу волю, то все завжди повинно було бзводитись до знищення ворога, до його нездатності чинити опір.
Спочатку розглянемо три елементи, що є об'єктами загальногопорядку. Це -збройні сили, територія та воля супротивника.
Збройні сили супротивника повинні бути знищені, тобтоприведені в стан, в якому вони вже не можуть продовжувати боротьбу.
Територія повинна бути завойована, тому що вона можевиявитися джерелом нових збройних сил.
Але навіть після досягнення того й іншого не можна вважати,що війна (ворожа напруга і дія ворожих сил) припинилася, поки не зломлена волясупротивника, тобто його уряд і союзники не змушені підписати мир, народ неприведений до покори. Зазвичай, знищення збройних сил противника проходитьпоступово, і з такою ж поступовістю, крок за кроком, йде завоювання країни. Прицьому, одне впливає на інше; втрата областей в свою чергу веде до ослабленнязбройних сил.
Війна, як вона проходить насправді, часто значновідрізняється від її початкового поняття. Війна в цілому немає суворого законуперебігу, а змінюється від обстановки.
Як що ми намагаємося збільшити затрати сил противника, томожна використовувати три шляхи.
Перший — це вторгнення, тобто захоплення ворожої території,але не для утримання її за собою, а з ціллю зібрати з нею контрибуцію, абонавіть спустошити її. Безпосередньою ціллю в даному випадку буде не завоюваннякраїни, не знищення збройних сил противника, а нанесення йому, як ворогузбитків. Другий шлях заключається в тому, щоб надати нашим операціям ціль назбільшення збитків ворога — воєнним або політичним способом. Третій шлях — виснаження ворога, поступовий напад, довгочасність воєнних дій; виснаження фізичнихсил і волі противника.
У війні багато шляхів ведуть до цілі знищення ворожихзбройних сил. Завоювання провінцій противника, тимчасова їх окупація з ціллювикористання їх засобів, підприємств, які призначені для здійснення тиск наполітичні відносини, пасивне очікування ударів ворога, все це — засоби. З якихкожний, в залежності від конкретної ситуації, може бути застосований з ціллюздолати волю противника.
Розділ II. Війна в історії соціально-політичної думки
Одним із перших писемних джерел, які включали в себе глибокийаналіз відносин між суверенними політичними одиницями, стала написана більш якдві тисячі років тому Фукідітом (471-401 до н.е.) "Історія Пелопоннеськоївійни у вісьмох книгах". Багато положень та висновків древньогрецькогоісторика не втратили свого значення до наших днів, підтвердивши тим самим йогослова про те, що складена ним праця — не стільки предмет змагань для тимчасовихслухачів скільки надбання на віки. Задавшись питанням про причини багаторічноїта виснажливої війни між афінянами та лакедемонянами, історик звертає увагу на те, що це були найбільш могутні іпроцвітаючі народи, кожен з яких головував над своїми союзниками. При цьому вінпідкреслював, що "… со времени мидийских войн и до последней они не переставали то мириться,то воевать между собою или с отпадавшими союзниками, причем совершенствовалисьв военном деле, изощрялись среди опасностей и становились искуснее". Оскільки обидві могутнідержави перетворилися у свого роду імперії, то посилення однієї з них ніби прирікалоїх на продовження цього шляху, підштовхуючи до прагнення підкорити собі усесвоє оточення, з тим, аби підтримати свій престиж і вплив. В свою чергу, друга "імперія",а також меші міста-держави, відчуваючи зростаючий страх і занепокоєння передтаким посиленням, приймає міри щодо укріплення свого захисту, втягуючись тимсамим у конфліктний цикл, який в кінці-кінців перетворюється у війну. Ось чомуФукідід з самого початку відділяє причини Пелопоннеської війни відрізноманітних приводів до неї: «Причина самая действительная, хотя на словах наиболее сокрытая, состоит, по моемумнению, в том, что афиняне своим усилениемвнушали страх лакедемонянам и тем привели б ихк воине».
Фукідід став родоначальником одного з найбільш впливових напрямків у більш пізніх уявленнях ісучасній науці про міжнародні відносини.
В подальшому цей напрямок, що отримав назву класичний аботрадиційний, був представлений у поглядах Ніколло Макіавеллі (1469-1527), Томаса Гоббса (1588-1679), Емеріка де Ваттеля(1714-1767) та інших мислителів, набуваючи більш закінченої форми у роботінімецького генерала Карлафон Клаузевіца(1780-1831).
Гоббс, наприклад, вважав стан війни цілком терпимим, хоча ірозрізняв індивідуальну війну «всіх проти всіх», що витікала з самоїлюдської природи, та війну між державами, яка не обов'язково загрожує виживаннюкожної людини, особливо якщо мова йде про сильні держави. Звідси його заклик довідмови від індивідуальної свободи людей на користь держави — Левіафана. Гегельбачив у війні необхідний і корисний, хоча і суворий засіб проти занепадугромадянського суспільства і вважав, що вкінці-кінців конфлікти між цивілізованими суспільствами трансформуються впевний ритуал, що не загрожує їх безпеці. На противагу такому підходу Кантрозглядав війни як неприпустиме явище. Ідеальним станом суспільства він вважавмир між окремими особами в природному стані і мир між державами. Але вічниймир, з його точки зору, може настати лише в дуже далекому майбутньому.
2.1 Французька соціологічна школа
«Одна з течій французькій соціології міжнароднихвідносин представлена так званою полемологією, основні положення якої булизакладені Гастоном Бутулем. В основі полемології комплексне вивчення війн,конфліктів та інших форм „колективної агресивності“ із застосуваннямметодів демографії, математики, біології та інших точних та природних наук.»
Полемологія виходить з того, що, по-перше, саме війнапородила історію, оскільки остання почалась виключно як історія збройнихконфліктів і мало ймовірно, що історія коли-небудь перестане бути "історієювійн". По-друге, війна є головним фактором тієї колективної імітації або,інакше кажучи, діалогу та запозичення культур, яка відіграє таку значну роль в соціальних змінах.Це, перш за все, «насильницька імітація»: війна не дозволяє державам інародам відгороджуватись в автаркії, в самоізоляції. Але, крім того, це і «добровільнаімітація», яка пов'язана з тим, що народи інтенсивно запозичують один водного види озброєнь, методи ведення війн і т.д — аж до моди на військовууніформу. По-третє, війни є рушійною силою технічного прогресу: так, стимуломдо засвоєння римлянами мистецтва навігації та кораблебудування стало прагненнязруйнувати Карфаген. Навіть у наші дні усі нації продовжують знесилювати себе впогоні за новими технічними засобами та методами руйнування, безсоромнокопіюючи у цьому одна одну. І, нарешті, по-четверте, війна являє собою самупомітні серед усіх можливих перехідних форм соціального життя. Вона єрезультатом та джерелом як порушення, так і встановлення рівноваги.
Бутуль намагається обґрунтувати класифікацію причинвійськових конфліктів, запропоновану ним. В якості таких, на його думкувиступають наступні фактори: 1) порушення взаємної рівноваги між суспільнимиструктурами; 2) політичні кон'юктури, що утворюються в результаті такогопорушення; 3) випадкові причини і мотиви; 4) агресивність та войовничі імпульсияк психологічна проекція психосоматичних станів соціальних груп: 5) ворожістьта войовничі комплекси.
2.2. Війна, що пішла, війна, що повернулась. Індивід в стратегічних дослідженнях
Класичні концепції, що зіштовхнулися у відомій воєннійдискусії початку XX століття, забудуться у виріреволюцій, породжених першою світовою війною.До того часу ідентифікація людини,що бореться була полегшена тим, що військовий простір був чітко відокремленийвід простору громадянського суспільства, які б не були розміри задіяної армії.Перелом у вдосконаленні засобів ведення війни, що стався тепер, втілений устворенні апаратів важкіших за повітря, для яких не існує меж між військовим ігромадянським простором. Так зрівнялись в певному розумінні простіргромадянського суспільства та простір воєнних дій. За декілька десятиріч, щоминули з часу першого використання бойового літака до першого запуску міжконтинентальної ракети,можливість нанесення все більш значного збитку все більш широким верствамсуспільства сприяла розповсюдженню війни шляхом стирання відмінностей міжфронтом та тилом.
Війна стає справою всіх і кожного. Але це не вилилось усамостійне здійснення кожним індивідом власного військового кроку або узбільшення кількості героїчних вчинків, а, напроти, призвело до відмови відіндивідуальної дії, від ролі стратега, від ролі окремого борця, іншими словами,це призвело до появи Невідомого Солдата. Краще всього сформулював нову драматургіювійни з характерною для неї зміною ролей діючих осіб італійський стратег війн,художник Джуліо Дує. В самий розпал першої світової війни Дує намагаєтьсяосмислити масоване використання авіа бомбардировок не заради примушення противника відступати, а зарадипланомірного знищення найбільш вразливих точок ворожого суспільства, а саме,міст, виробництв, ділянок скупчення мирного населення, а також задля підривуморального стану супротивника і розхитування політичного режиму.
В працях Джуліо Дує немає місця ані концепції війни, аністратегічному задуму, ані ролі індивіда у військовому маневрі. Вважаючидоведеною ідею про те, що технічна міць зводить усі можливі варіантимайбутнього до одного єдиного і неминучого, Дує відмовляється як від поняттяманевр, так і від поняття стратегія, спираючись на точку зору технічногодетермінізму. При цьому індивід виводиться за рамки «стратегії», щотепер означає просте застосування конкретної розробленої моделі. Такздійснюється перехід від маневру до неминучості, від стратегії до догматики.
Ось уже пройшло менше трьох десятиріч після обґрунтування нимйого ідеї, і атомна енергія підтвердила прогноз Дує. Суть його — описмайбутнього, що залежить від техніки, відсутність варіантності у веденні війниу зв'язку з наявністю тотальної загрози; настання моменту, коли війна стаєбезглуздою, зникнення власного героїзму в умовах застосування все більшабстрактних видів зброї — все це опинилось у центрі проблематики ядерноїстратегії.
Ядерний елемент, що по-своєму осмислюється різними людьми, цілкомпоєднується в уявленні деяких осіб з попередніми формами ведення війни, тим не менш, глобально змінює військовуситуацію. Усім відомо, що система блокового протистояння, тісно пов'язана зядерним фактором, зумовила певну політичну географію, відокремивши світ «позавійною» від решти «звичайного» світу. В світі «поза війною»витонченість сценаріїв збройного зіткнення була покликана головним чином,приховувати неможливість війни. В «звичайному» ж світі війна була нелише можлива, але й іноді необхідна задля збереження спокою на просторі, щовважався «центральним».
Першочергову важливість для долі цивілізації отримало широкерозуміння того факту, що сучасний світ являє собою нероздільну цілісність,єдину взаємозалежну систему. Нове значення отримало питання про війну і мирприйшло розуміння усіма причетними до політичних рішень того, що в ядернійвійні не може бути переможців і переможених і, що війну вже не можна розглядатияк продовження політики, адже можливість застосування ядерної зброї робитьцілком можливим занепад людської цивілізації.
Зміна ролі діючих осіб і військового апарату в суспільствівикликана не лише перенесенням конфліктів на географічне другорядні території,але й підвищенням ролі техніки.
«Система, що напротязі 45 років підтримувала силовурівновагу між розвинутими країнами, рухнула. І ми бачимо, що війну зупиняв неатом як такий, а атом яким володіли і керували дві великі держави, щоконтролювали будь-які конфлікти, що проходили у ядерному стратегічномупросторі. Атом залишається, але нарощування сили пішло в минуле, і це змінюєсуть збройного конфлікту у Європі.»8
В певному розумінні війна політичне і технічно наближуєтьсядо індивіда. Політичне — тому що рішення про входження до конфлікту може йтивід невеликих суспільств, будь це війна в Югославії, становище російськомовногоспівтовариства у Молдові чи поведінка багато чисельних утворень, що можутьз'явитися в результаті можливого розпаду Росії. Уся Центральна і Східна Європавтягнута у широкий процес роздрібнення держав на співтовариства. В результатівійна, якщо можна так сказати,повертається до попередніх елементів. Технічно — тому що бойові дії частоведуться невеликими групами локального масштабу, що здійснюють скорішпартизанські операції, ніж обширні маневри силами і засобами. Відповідно,повторення сценарію не виключене і в майбутньому.
Війна, що досягла в першій половині нашого століття свогоапогею, виявилась згодом заблокованою у відносинах між ведучими державами, щоперемістились при цьому у периферійні райони. Стратегічна безвихідна ситуація,яка виникла у центральному просторі, зумовила перенесення військових дій в іншізони. Чим більшу небезпеку, в території, представляла для індивіда війна, щопоступово розповсюджувалась, тим більше вона відокремлювалась від нього напрактиці. І ось війна повертається до нас, нехай і не торкаючись насбезпосередньо. Це не рух назад і не повернення до попередньої епохи класичнихвійн. Виникаюча війна і військова географія, що формується, невимірне складніші
Відродження справжньої війни, як у Європі, так і за їїмежами, навряд чи може змінити тенденцію до зменшення ролі індивіда в системізахисту розвинутих країн.
Розділ III. Перша світова війна(1914-1918рр). 3.1. Початок першої світової війни
Наростання політичної кризи у світі, загостреннякапіталістичних протиріч наприкінці ХІХст. і особливо на початку ХХст.,призвели до створення в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти,що об'єднувала Англію, Францію, Росію та «Троїстого союзу», до складуякого входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Вони й зіткнулись у першійсвітовій війні.
На початку XX ст.ситуація на Балканах стала вкрай напруженою. Балканські народи вели боротьбу завизволення з-під османського гніту, їх підтримували держави Антанти,сподіваючись використати у боротьбі проти австро-німецького блоку.
Влітку 1914 р. протиріччя між двома воєнно-політичнимиблоками європейських держав — Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю.«Пороховою бочкою Європи» став Балканський півострів. За підтримки НімеччиниАвстро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії.
Поблизу сербського кордону австрійські війська проводилиманеври. Спадкоємець австрійського престолу, войовничий Франц Фердінанд прибувз візитом до столиці Боснії Сараєво.
Франц Фердінанд був крайнім мілітаристом, керівником«воєнної партії» в Австрії, одним з головних підпалювачів війни. Затри тижні до своєї загибелі він приймав у своїй літній резиденції Конопиштенімецького імператора Вільгельма II. Там вони домовлялись проплани війни.
Патріотичні кола Сербії розцінили приїзд принца до Сараєво яквиклик. 28 червня 1914 року Франц Фердінанд був убитий членом сербськоїнаціоналістичної організації «Млада Босна» Г.Принципом. Заручившисьпідтримкою Берліна, Відень пред'явив 23 липня Сербії ультиматум. СоюзницяСербії Росія спробувала владнати конфлікт мирним шляхом, запропонувавши проектдипломатичного демаршу країн Антанти. Однак союзники відмовились, а президентФранції Р.Пуанкаре наполягав на проведенні«твердої» політики щодо австро-німецького блоку. Незважаючи на те, що Сербія погодилася майже з усімавимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина оголосила їй війну.
Першого серпня Німеччина оголосила війну Росії і відповіднодо свого стратегічного плану концентрувала війська на західних кордонах. Росіяпочала загальну мобілізацію. З серпня Німеччина оголосила війну Франції, аперед Бельгією висунула вимогу пропустити свої війська через її територію. Звимогою поважати нейтралітет Бельгії виступила Англія. Порушення нейтралітету Бельгіїстало приводом для оголошення Англією 4 серпня війни Німеччині. Так почаласяперша світова війна.
3.2 Причини першої світової війни
Перша світова війна різко загострила всі суперечностікапіталізму, у тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни,створила в них обстановку революційної кризи.
Основною її причиною було небачене загострення суперечностейміж провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності їх економічногорозвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі.
Німеччина після 70-х років 19 ст. розвивалася у 3-4 разишвидше ніж Англія і Франція, а Японія — разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливовисокого рівня розвитку капіталізму досягли США, внаслідок чого США іНімеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі 19-20ст.вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши Англіюі Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між цими країнамиза політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і збуту.
На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічнепанування у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних володінь. Допочатку 20 ст. поділ світу між великими державами в основному був завершений.Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція, натомність уНімеччині, США та Японії бракувало колоніальнихволодінь. Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головнихпричин першої світової війни.
Другою причиною війни був той факт, що на початку 20 ст.розвиток науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніхзасобів винищення людей. Почалася гонка озброєнь, на якій наживалися військовімонополії. Одночасно відбувалася мілітаризація свідомості величезних мас людей.
"Існувала можливість владнати конфлікт мирним шляхом,об'єднавши зусилля Росії, Англії, Франції. Але аналіз міжнародної ситуаціїнапередодні війни свідчить, що це не так.
По-перше, поділ Європи на два ворогуючі блоки держав Антанти і Троїстийсоюз — вже означав неминучість великої європейської війни.
По-друге, намітилися головні цілі протиборствуючих сторін і відповіднорозроблялися плани ведення війни.
По-третє, в усіх країнах Європи нечуваного розмаху досягла гонкаозброєнь, зростала чисельність армій."9
У липні 1913 р. німецький Рейхстаг затвердив закон прозбільшення армії в мирний час на 136 тис. осіб, а на початок війни чисельністьсухопутної німецької армії досягла 800 тис. осіб. У 1912 р. в Австро-Угорщині було прийнято новийвійськовий закон, який передбачав збільшення рекрутського набору до 200 тис.осіб і додаткові асигнування на збройні сили. У серпні 1913 року французькийуряд ухвалив закон про подовження терміну служби з 2 до 3 років і зниженняпризовного віку з 21 до 20 років, що дало змогу довести чисельність армії майжедо 900 тис. осіб. Найчисельнішою була російська армія. Якщо в 1912 р. вонастановила 1 млн. 400 тис. осіб, то післяприйняття у 1913р. «Великої програми щодо посилення армії» малазбільшитися на 400 тис. осіб.
Перша світова війна була наслідком протиріч капіталізму найого імперіалістичній стадії.
3.3 Стратегічні плани учасників війни
У результаті нерівномірного економічного розвитку різнихкапіталістичних країн, що посилився у період імперіалізму, змінилосяспіввідношення сил в самій світовій системі капіталізму. Це стало причиноюгострого суперництва між великими капіталістичними країнами за політичнепанування у світі, за перерозподіл ринків сировини і збуту.
Суперечності насамперед виявилися між Німеччиною з одногобоку і Великобританією, Францією та Росією з іншого.
Плани ведення війни розроблялися з урахуванням головних цілейпротиборствуючих сторін.
Війна була несправедливою і загарбницькою для всіх державвоюючих блоків, кожна з яких переслідувала виключно свої цілі, намагаючисьдосягти їх за рахунок сусідів.
Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі,захопивши її колонії, промислове розвинені райони північно-східної Франції,відторгнути від Росії Прибалтику, Донську область, Крим, Кавказ. Планувалазахопити велику територію в Європі та Африці, Бельгію, Марокко, Конго, Єгипту,закріпити своє становище в Туреччині й на Близькому Сході. Берлін прагнувстворити союз європейських держав на чолі з Німеччиною. Виношувалися планипроникнення німецького капіталу в Китай.
Правлячі кола Великобританії хотіли зберегти свої колонії тапанування на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопотамію і частинуАравійського півострова. Англія намагалася підірвати економічну могутністьНімеччини, знищити її як суперника в торгівлі, посилити вплив на БлизькомуСході.
Франція розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарингію,приєднати лівий берег Рейну і Саарський вугільний басейн.
Австро-Угорщина виношувала експансіоністські плани щодо Росіїта балканських країн — Сербії, Боснії, Герцеговини.
США до війнине підтримували жодного з європейських угруповань, але, безперечно, не булибайдужими до європейської політики. Вступивши у 1918 р. у війну на боці Антанти, СІЛАзабезпечили її перемогу в боротьбі з країнами німецького блоку.
США намагалисяпоширити свій вплив на весь американський континент і посилити проникнення вКитай, де велику активність проявляла Японія.
3.4 Внутрішнє становище у воюючих країнах
Війна вимагала від воюючих держав мобілізації усіх людських,сировинних, матеріальних і продовольчих ресурсів. Чисельність армій двохкоаліцій досягла 70 млн. осіб. Для ефективної роботи промисловості й створеннявійськового виробництва у воюючих країнах запроваджувалося державне регулюванняекономіки, було створено спеціальні органи військово-економічні управління, абокомітети. Вони здійснювали контроль за джерелами фінансування народногогосподарства, розподіляли державні замовлення і необхідні для їх використаннясировину й обладнання, визначали обсяги виробництва, види продукції, терміни їївиготовлення й ціни.
Урядові комітети з сільського господарства визначали посівніплани, вимагали від селян обов'язкових поставок зернових державі. Дляпродовольчого забезпечення населення основними товарами вводилися картки.
На початок 1917 р. найкритичнішим було становище країнавстро-німецького блоку і Росії. Майже половина армій була виведена із ладу,стратегічні резерви закінчувалися, валовий збір зернових скоротився вдвічі,зменшилися розміри посівних площ.
Німеччина опинилась в економічній блокаді. Англія зайняламайже всі колонії. Спроба прорвати блокаду в морській битві поблизуЮтландського півострова 31 травня 1916 року зазнала невдачі.
В країнах піднімалася хвиля антивоєнних виступів, і«громадський мир» змінився соціальним протистоянням. Попри заборонустрайків, кількість страйкуючихпостійно зростало. Німецькі соціал-демократи 1 травня 1916 року провели вБерліні масову демонстрацію під гаслами «Геть війну!», «Гетьуряд!». Звичним явищем стало дезертирство, «братання» солдатівворожих армій. В урядових колах визрівали плани мирних переговорів.
Війна справила тяжкий вплив на розвиток господарства Росії.Стан погіршувався і тим, що в період на 1917 рік декілька важливих промисловихрайонів були окуповані противником, в результаті загальні втрати промисловогопотенціалу склали 20%. Склалася паливно-енергетична криза в країні. Темпивиробництва в металургії, машинобудуванні не задовольняли потреб фронту.Залізниці також не справлялися з різким ростом перевезень та експлуатацієюнаселення.
Загальні витрати Росії на війну в березні 1917 року складалисуму більше ЗО млрд.крб. 1/3 цихвитрат становили зарубіжні кредити для Росії. Офіціальний курс рубля понизивсядо 55 коп., а купівельна спроможність складала 22 коп. Державний борг Росії зароки війни зріс більше, ніж у 4 рази і складав — 36,2 млрд. крб.
Тяжким ударом війна стала для сільського господарства:скоротились посівні площі більш як на 10%, виробництво м'яса і інших продуктівхарчування. Все це вело до росту цін на продукти харчування. Які зросли на 200%порівняно з 1914 роком.
Дані економічного стану країни свідчать про вступ Росії векономічну кризу.
3.5 Підсумки першої світової війни
Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідомсучасного ведення воєнних дій. Вона тривала з серпня 1914 року по листопад 1918рік і була однією з найкровопролитніших в історії людства — в ній загинулопонад 10 млн. осіб і 20 млн. було поранено. Жертви середцивільного населення були майже такими ж. Війна набрала не лише масового, а йтотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що воювали на фронті,цілі суспільства з їхніми економіками впрягалися у колісницю війни. Зростаючівтрати призводили до страшного напруження сил на фронтах і в тилу, оголювали й поглиблювали фатальніполітичні й соціально-економічні вади старих імперських порядків Європи.
У воєнних діях взяло участь 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб. Основні воюючі сторони: на боціНімеччини й Австро-Угорщини виступила Болгарія, створивши Четверний союз; докраїн Антанти приєднались Італія, Португалія, Румунія, Сербія, США, Греція,Японія; війну Німеччині оголосив Китай і 14 держав Латинської Америки.
Війна так чи інакше вплинула на положення всіх країн світу, втому числі й на нейтральні. Таким чином весь світ приймав участь у війні.
У війну були залучені колонії європейських держав. Під часвійни колонії набули великого значення як постачальники сировини тапродовольства. Крім того, сотні тисяч місцевих мешканців цих колоній буловивезено до Європи для робіт у тилу і були використані як солдати на самихважких ділянках фронтів, часто для прикриття європейських військ.
Для робіт у тилу Франція використала 200 тис. осіб, вивезенихз її колоній. Англія з однієї Індії вивезла з такою ж метою більше 400 тис.осіб. Англія отримала зі своїх заокеанських володінь майже 1 млн. солдат,Франція — біля 300 тис.
У ході війни була повалена монархія і відбувся більшовицькийжовтневий переворот у Росії. Військова й економічна могутність Німеччини булапідірвана, і вона на довгий час опинилася в міжнародній ізоляції. Наслідкомпоразки Австро-Угорщини став розпад однієї з найбільших європейських імперій іутворення на її уламках нових національних держав.
Після війни сформувалася нова система міжнародних відносин,відбувся перерозподіл світу.
Висновки
В XX столітті наша країна булавтягнута у всі великі війни і в більшість локальних. В тим більшій мірісуспільство усвідомлює, що держава зобов'язана забезпечувати захист своїхгромадян. Адже, найперша громадянська свобода -це безпека.
… Дуже хочеться жити. Жити в мирі та благополуччі. Відчувати себе підзахистом держави. Впевнено дивитись в майбутнє, працювати, любити, роститидітей. Дотримуватися законів. Ніколи не стикатися з насильством. Для цьогодержавно-політичне керівництво країни повинно дуже реалістично, дуже тверезооцінювати ситуацію в країні і світі, не впадати в ілюзії. Боротьба інтересів вісторії не закінчується, а наростає. Ті, хто зазнають поразки, втрачаютьбудь-яке майбутнє, та шанси на нормальне життя.
Я спробувала дослідити у своїй роботі природу війни. Перш завсе, необхідно було визначити зміст самого поняття „війна", розглянутийого теоретичну сторону. Але для того, щоб чітко уявити собі структуру,характер війни, я детальніше зупинилась на першій світовій війні.
Хотілося б щоб, моя робота хоча би трішечки допомогла восмисленні і попередженні такого згубного суспільного явища, як війна, устворенні необхідної для цього політичної культури, в прогнозуванні ізапобіганні факторів ризику, які викликає війна.
Використана література
1. Жирар М. Индивиды в международной политике. — М.,1996.
2. Клаузевиц К. Овойне. — М.,1999.
3. Коляда I., Ладиченко Т. Всесвітня історія XX століття. — К., 1995.
4. Мальсышй М., Мацих М. Теорія міжнароднихвідносин. — Л.,2002.
5. Пивовар С., Серіщев Я., Стельмах С. Всесвітня історія XX століття. — К., 1995.
6. Салабай В.Ф.,Панчук Л.О., Титаренко Я.А. та ін. Політична історія XX століття. — К.,2001.
7. Фукидид. История Пелопонесской войны в восьми книгах. Перевод с греческого Мищинко Ф.Г. сего предисловием, примечаниями и указателем. Том 1.-М.Д987.
8. Цыганков П.А.Международные отношения. — М.,1996.