Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури

Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови,літератури


Зміст
Введення
Теоретичначастина
1.  Поняття «метод навчання». Класифікаціяметодів навчання
2.  Методи усного викладу знань учителем йактивізації учбово-пізнавальної діяльності учнів
3.  Методи закріплення досліджуваного матеріалу
4.  Методи самостійної роботи учнів поосмисленню й засвоєнню нового матеріалу
5.  Методи навчальної роботи з вироблення вміньі навичок застосування знань на практиці
6.  Методи перевірки й оцінки знань, умінь інавичок учнів
Пропозиціїпо використанню активних методів навчання для підвищення ефективності навчанняшколярів
Висновок
Списоклітератури

Введення
Питання активізації навчання школярів ставляться до числа найбільшактуальних проблем сучасної педагогічної науки й практики. Реалізація принципуактивності в навчанні має певне значення, тому що навчання й розвиток носять діяльнийхарактер і від якості навчання як діяльності залежить результат навчання,розвитку й виховання школярів.
Ключовою проблемою в рішенні завдання підвищення ефективності іякості навчального процесу є активізація навчання школярів. Її особливазначимість полягає в тому, що навчання, будучи відбивно-перетворюючоюдіяльністю, спрямовано не тільки на сприйняття навчального матеріалу, але й наформування відносини учня до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючийхарактер діяльності завжди пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані вготовому виді, як правило, викликають утруднення учнів у їхньому застосуваннідо пояснення спостережуваних явищ і рішенню конкретних завдань. Одним зістотних недоліків знань учнів залишається формалізм, що проявляється у відривізаучених учнями теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці.
Уже довгий час одна з найважливіших проблем дидактики: якимобразом активізувати учнів на уроці? Переломним за значенням стало дослідження М.Н. Кашина,виконане в середині 1950‑х гг., у якому автор виступив із критикою наадресу традиційного навчання. Особливо гостро встало питання про пасивністьучнів у навчальній роботі. Опираючись на результати майже 300-годинногохронометражу, М.Н. Кашин показав, що самостійна робота учнів займала лише10% часу, причому й цій роботі складався в основному із простого читанняпідручника й виконання тренувальних вправ. До того ж, до цього виявивсякурйозний факт: чим старше учні, тим менше використалася їхня самостійна робота.Це питання залишається актуальним й у сучасній школі.
Рішення завдання підвищення ефективності навчального процесувимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобів активізаціїшколярів.

Теоретична частина
 
1. Поняття «метод навчання». Класифікація методівнавчання
Поняття методу навчання є досить складним. Однак,незважаючи на різні визначення, які даються цьому поняттю окремими дидактами,можна відзначити й щось загальне, що зближає їхньої точки зору. Більшістьавторів схильні вважати метод навчання способом організації учбово-пізнавальноїдіяльності учнів. Взявши в якості вихідного це положення, спробуємо більшдетально розглянути дане поняття й підійти до його наукового трактування.
Слово «метод»у перекладі із грецького означає«дослідження, спосіб, шлях до досягнення мети». Етимологія цього словапозначається й на його трактуванні як наукової категорії. «Метод– у самому загальному значенні – спосіб досягнення мети, певним чиномупорядкована діяльність», – сказано у філософському словнику. Очевидно, щой у процесі навчання метод виступає як упорядкований спосіб взаємозалежної діяльностівчителі й учнів по досягненню певних навчально-виховних цілей. Із цього поглядукожен метод навчання органічно містить у собі навчальну роботу вчителя (виклад,пояснення нового матеріалу) і організацію активної учбово-пізнавальної діяльностіучнів. Тобто, учитель, з одного боку, сам пояснює матеріал, а зіншого боку – прагне стимулювати учбово-пізнавальну діяльність учнів (спонукує їхдо міркування, самостійному формулюванню висновків і т. д.). Іноді жсам учитель не пояснює новий матеріал, а лише визначає його тему, проводитьвступну бесіду, інструктує учнів до майбутньої навчальної діяльності (навчальнаробота), а потім пропонує їм самим осмислити й засвоїти матеріал по підручнику.Як бачимо, і тут сполучається навчальна робота та активна учбово-пізнавальнадіяльність учнів. Все це дозволяє зробити висновок: під методами навчання варторозуміти способи навчальної роботи вчителі й організації учбово-пізнавальноїдіяльності учнів за рішенням різних дидактичних завдань, спрямованих наоволодіння досліджуваним матеріалом.
Широко розповсюдженим у дидактику є також термін «прийоминавчання».Прийом навчання – це складова частина або окрема сторонаметоду навчання. Трохи забігаючи вперед, скажемо, наприклад, що в методівправи, що застосовується для вироблення в практичних умінь, що вчаться, інавичок, виділяються наступні прийоми: показ учителі, як потрібно застосовуватидосліджуваний матеріал на практиці, відтворення учнями показаних учителем дій інаступне тренування по вдосконалюванню вмінь, що відпрацьовують, і навичок.Надалі буде показано, що й інші методи навчання складаються із цілого рядуспецифічних прийомів.
Методи навчання – системапослідовних, взаємозалежних дій учителі й учнів, що забезпечують засвоєннязмісту утворення, розвиток розумових сил і здатностей учнів, оволодіння нимизасобами самоосвіти й самонавчання. Методи навчання позначають мету навчання,спосіб засвоєння й характер взаємодії суб'єктів навчання.
Не менш складним і зухвалої дискусії є питання прокласифікації методів навчання. В 20-і роки впедагогіці велася боротьба проти методів схоластичного навчання й зубріння, щопроцвітали в старій школі, і вживали пошуки таких методів, які забезпечували бсвідоме, активне й творче оволодіння знаннями учнями. Саме в ці роки педагог Б.В. Всесвятськийрозвивав положення про те, що в навчанні може бути тільки два методи: методдослідницький і метод готових знань. Метод готових знань, природно,зазнавав критики. У якості ж найважливішого методу навчання в школі визнававсядослідницький метод, суть якого зводилася до того, що учні все повинні булипізнавати на основі спостереження й аналізу досліджуваних явищ і самостійнопідходити до необхідним висновкам.
В 20-і роки вживали також спроби насадження в школі такназиваного методу проектів, в основі якого лежить філософія прагматизму і якийбув запозичений зі США. Однак виявилося, що властивому цьому методу ліквідація окремихнавчальних предметів і відомість всієї навчальної роботи до так називаного«проектуванню» різко знижували якість загальноосвітньої підготовки учнів. З тихпор у нашій педагогіці затвердилося положення про те, що в навчанні не можебути ніяких універсальних методів і що в процесі його повинні застосовуватисярізні методи навчальної роботи.
Дидактичні дослідження, однак, показують, щономенклатура (найменування) і класифікація методів навчання характеризуютьсябільшою розмаїтістю залежно від того, який підхід обирається при їхнійрозробці. Розглянемо найважливіші з них.
Деякі дидакти (Е.И. Перовський, Е.Я. Голант, Д.О.Лордкипанідзе й ін.) вважали, що при класифікації методів навчання необхідновраховувати ті джерела, з яких черпають знання учні. На цій основі вонивиділяли три групи методів: словесні, наочні й практичні. Ідійсно, слово, наочні приладдя й практичні роботи широко використаються внавчальному процесі.
І.Я. Лернер і М.Н. Скаткін розробляли методинавчання, виходячи з характеру учбово-пізнавальної діяльності учнів пооволодінню досліджуваним матеріалом. Із цього погляду вони виділяли наступніметоди:
а) пояснювально-ілюстративний, абоінформаційно-рецептивний: оповідання, лекція, пояснення, робота з підручником,демонстрація картин, кіно- і діафільмів і т. д.;
б) репродуктивний: відтворення дій по застосуванню знань напрактиці, діяльність по алгоритму, програмування;
в) проблемний виклад досліджуваного матеріалу;
г) частково-пошуковий, або евристичний метод;
д) дослідницький метод, коли учнем дається пізнавальнезавдання, що вони вирішують самостійно, підбираючи для цього необхідні методи йкористуючись допомогою вчителя.
Ю.К. Бабанський все різноманіття методів навчанняпідрозділив на три основні групи:
а) методи організації й здійснення учбово-пізнавальноїдіяльності;
б) методи стимулювання й мотивації учбово-пізнавальноїдіяльності;
в) методи контролю й самоконтролю за ефективністюучбово-пізнавальної діяльності.
Кожна із цих класифікацій має певну підставу йдозволяє з різних сторін осмислювати сутність методів навчання. Однак удидактичному відношенні найбільш практичної представляється все-такикласифікація М.А. Данилова й Б.П. Єсипова. Вони виходили з того, що якщометоди навчання виступають як способи організації впорядкованої навчальноїдіяльності учнів по досягненню дидактичних цілей і рішенню пізнавальнихзавдань, те, отже, їх можна підрозділити на наступні групи:
а) методи придбання нових знань;
б) методи формування вмінь і навичок по застосуваннюзнань на практиці;
в) методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок.
Зазначена класифікація добре погодиться з основнимизавданнями навчання й допомагає кращому розумінню їхнього функціональногопризначення.
 
2. Методи усного викладу знань учителем й активізації учбово-пізнавальноїдіяльності учнів
До цих методів ставляться: оповідання, пояснення,лекція, бесіда; метод ілюстрації й демонстрації при усному викладідосліджуваного матеріалу. Більш докладно методи зображені в таблиці 1.Першічотири із цих методів називають також вербальними (від панцира, verbalis – усний,словесний). Не можна не відзначити, що в 20‑З0-і роки в педагогіцівживали спроби применшити значення словесних методів навчання, тому що вонинібито не активізують пізнавальну діяльність учнів і зводять навчальний процесдо піднесення «готових знань».
Яка ж сутність і прийоми застосування кожного з методівусного викладу знань учителем?
Розповідь і пояснення вчителя.Це найпоширеніші методи організації навчальної роботи. Оповідання – цеметод викладу, що оповідно-повідомляє, досліджуваного матеріалу вчителем, іактивізації пізнавальної діяльності учнів.Найчастіше він використаєтьсяпри викладі такого навчального матеріалу, що носить описовий характер. У чистомувиді оповідання застосовується порівняно рідко. Найчастіше він містить у собіміркування вчителя, аналіз фактів, прикладів, зіставлення різних явищ, тобтосполучається з поясненням досліджуваного матеріалу. Нерідкий виклад нових знаньнавіть цілком ґрунтується на поясненні вчителя. Все це показує, що якщооповідання – це оповідно-інформаційний метод викладу знань, пов'язаний зпоясненням, аналізом, тлумаченням і доказом різних положень матеріалу, щовикладає.
Лекція.Розповідь іпояснення застосовуються при вивченні порівняно невеликого по обсязінавчального матеріалу. При роботі зі школярами старшого віку, учителям доводитьсяпо окремих темах усно викладати значний обсяг нових знань, затрачаючи на це 20–30хвилин уроку, а іноді й весь урок. Виклад подібного матеріалу здійснюється задопомогою лекції.
Таблиця 1. – Докладна класифікація методів навчання
Метод і його призначення
Функції вчителя
Функції учня
Засоби навчання
Умови успішного виконання Розповідь – монологічний виклад навчального матеріалу, що містить в основному фактологічний матеріал – вступ, оповідання, висновок. Залучення уваги, мнемонічні прийоми, логічне порівняння, зіставлення, резюмування, учить грамотно виражати свої думки, логічного, переконливого мовлення. Уважно слухати, щоб уміти складно, логічно виражати свої думки. Мовлення, ілюстрації, методичні й мнемонічні прийоми, логічні прийоми порівняння, зіставлення, резюмування.
Залежить від сполучення з іншими методами.
Позитивно-емоційне сприйняття.
Залежить від умов (час, місце), не перевантаженість фактами. Від уміння вчителя розповідати.
БЕСІДА – метод дидактичної роботи, її сутність полягає в тому, щоб спонукати учнів до актуалізації (пригадуванню) уже відомих фактів, досягненню нових знань шляхом висновків, міркувань. Бесіда не є універсальним методом, не дає практичних навичок.
Вставна бесіда
Бесіда – повідомлення
Закріпляюча бесіда. Задати цілеспрямовані, уміли поставлені питання, педагог зобов'язаний чітко визначити тему бесіди, її ціль, скласти план – конспект, підібрати наочні приладдя, сформулювати основні й допоміжні питання, продумати методику її організації й проведення. Зробити узагальнення й висновки. Повинен стежити за думками вчителя, у результаті чого учні просуваються в освоєнні нових знань. Уважно вислухувати питання, відповідати на питання, аналізувати відповіді своїх товаришів, висловлювати власна думка. Мовлення, питання, поняття, наочні приладдя Залежить від контакту з аудиторією, потрібно, щоб усі брали участь у бесіді, уважно вислухували питання, обмірковували відповіді, аналізували відповіді товаришів, висловлювали власна думка ЛЕКЦІЯ характеризується більше строгою структурою, логікою викладу, великою кількістю інформації, системним характером висвітлення. Складання детального плану, логічно стрункий і послідовний виклад всіх пунктів плану, що узагальнюють висновки. Складання конспекту Ознайомлення учнів з темою, використання живого, мови, наочності (демонстрації, ілюстрації, відео) Складання вчителем детального плану, логічно стрункий і послідовний виклад досліджуваного матеріалу, емоційність викладу, короткі висновки, задиктування, жива мова, контакт із аудиторією, оптимальний темп викладу, використання наочності, сполучення лекцій із семінарськими, практичними заняттями. НАВЧАЛЬНА ДИСКУСІЯ – обмін поглядами по конкретній темі; допомагає впорядкувати й вивчити уже відомий матеріал, здобувають нові знання, зміцнюють у власній думці, учаться його відстоювати. Учитель повинен подбати про те, щоб учні вчилися ясно й точно викладати свої думки, чітко й однозначно формулювати питання, приводити конкретні докази й т. д. Здобувають нові знання, зміцнюють у власній думці, учаться його відстоювати Мовлення, питання, суперечка. Попередня й ґрунтовна підготовка до навчальної дискусії учнів як у змістовному, так й у формальному відношенні. РОБОТА ІЗ КНИГОЮ. Можливість учня багаторазово обробляти навчальну інформацію в доступному темпі й у зручний час. Функції: навчальна, розвиваюча, що спонукує Зобов'язаний ознайомити учнів із правилами завчання різної інформації, постійно контролювати розвиток пам'яті, допомагати неї вдосконалювати, сполучати даний метод з іншими методами. Читання, розуміння, запис, аналіз, синтезування навчального матеріалу (урок + підручник) Книга, зошит Уміння вільно читати й розуміти прочитане, виробити головне, записувати, становити схеми, конспекти
ДЕМОНСТРАЦІЯ
Полягає в наочно-почуттєвому ознайомленні з явищами, процесами, об'єктами в натуральному виді, використається із зовнішнім виглядом предмета, його внутрішньому пристроєм Педагог повинен націлювати увагу учнів на істотні сторони демонструємих явищ, правильно сполучати різні методи Замальовка, спостереження, дослідження, осмислення, виявлення зв'язків. Досліджувані об'єкти (у натуральному виді) штучні замінники натуральних об'єктів. Активна участь учнів, правильний вибір об'єктів, уміння педагога направити увага учнів на істотні сторони явищ ІЛЮСТРАЦІЯ – показ і сприйняття предметів, процесів, явищ у їхньому символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, малюнків, схем і т. д. Вони істотно полегшують процес формування понять. Визначити оптимальний обсяг илюстрируємого матеріалу, підготувати заздалегідь ілюстрації, правильно використати методику показу. Осмислення, сприйняття, зробити висновки Діаграми, графіки, схеми. Таблиці, карти, плакати й т. д. Методика показу, сполучення з іншими методами, використання роздавального матеріалу ВІДЕОМЕТОД – екранне піднесення інформації, що служить не тільки для піднесення знань, але й для їхнього контролю, закріплення, повторення, узагальнення, систематизації, тобто виконує всі дидактичні функції. Підбор потрібного матеріалу, уміння вводити учнів у коло досліджуваних проблем, робити узагальнюючі висновки, надавати індивідуальну допомогу в процесі самостійної роботи. Осмислення, сприйняття, робити висновки, виділення необхідної інформації, самостійне дослідження. проектор, кіноапаратура, навчальне телебачення, відео програвач, відеомагнітофон, а також комп'ютер з дисплейним відбиттям інформації. Наявність відеотеки, навчальний процес повинен відрізнятися чіткістю, продуманістю, доцільністю
ВПРАВИ – це метод навчання, що представляє собою планомірне повторне виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їхньої якості.
Види: спеціальні, похідні, усні, письмові, графічні, лабораторно-практичні, виробничо-трудові Учитель повинен піклуватися про достатню кількість і розмаїтість вправ, перевіряти правильність виконання вправ, допомога у виконанні. Чітке виконання завдань залежно від типу вправ. Зошити, книги, прилади й т. д. Свідома спрямованість учнів на підвищення якості діяльності; знання правил виконання дій; свідомий облік і контролювання умов; результативність. СИТУАЦІЙНИЙ МЕТОД – скомбінований з багатьох шляхів і способів метод, застосовуваний педагогом тоді, коли жоден з відомих ізольованих методів не дає можливості швидко й ефективно досягти намічених цілей у наявних конкретних умовах, він зізнається не всіма педагогами, це творчий, не стандартний метод Індивідуальність у підході до навчання, науково-дослідні роботи Осмислення й виконання завдання, пропонованого вчителем Карта творчого росту учнів, діагностичні карти. Підготовка учнів, наявність сучасних наочних засобів. Активна участь учнів, сполучення з іншими методами, уміння педагога направити увага на істотні сторони досліджуваного матеріалу, контакт із аудиторією, позитивне сприйняття. ЛАБОРАТОРНИЙ МЕТОД – самостійне проведення експериментів, досліджень учнями, дає можливість здобувати вміння й навички звертання з устаткуванням забезпечує чудові умови для формування практичних умінь. Ретельна підготовка вчителя. Учень повинен ретельно підготуватися, активно досліджувати, самостійно працювати, підбирати необхідні матеріали й прилади. Наявність лабораторії, наявність спеціального устаткування. Ретельна підготовка вчителя й учня, наявність дорогого встаткування, творчих підхід до рішення завдань ПРАКТИЧНИЙ МЕТОД – застосування отриманих знань до рішення практичних завдань, уміння використати теорію на практиці. Пояснення, показ, керівництво, робота зі слабкими учнями, контроль Осмислення сказаного й показаного вчителем, участь у процесі, самостійне виконання завдання, уміння робити висновки Демонстраційний матеріал, зошити, книги. Сформованість звички організації трудового процесу (усвідомлення мети й умов її рішення й т. д.)
ПІЗНАВАЛЬНІ ІГРИ – це спеціально створені ситуації, що моделюють реальність, з яких учнем пропонується знайти вихід
Призначення: стимулювання пізнавального процесу
Симуляционные гри
Метод інсценізації
Метод генерації ідей Підготовка плану й змісту, визначення теми й мети, розподіл ролей, спостереження, керівництво, підведення підсумків Розуміння, мотивація, прийняття ролей, участь, розуміння Комплект гри, устаткування, оснащення Ретельна підготовка, позитивне сприйняття, заохочення МЕТОД ПРОГРАМОВАНОГО НАВЧАННЯ – ефективне керування навчальним процесом, значне збільшення частки самостійної роботи учнів, здійснюване в індивідуальному темпі й під контролем спеціальних засобів Пояснення матеріалу, практичні заняття, контроль Засвоєння навчального матеріалу, виконання тренувальних вправ і контрольних завдань Перфокарта, планшети, технічні засоби, ЕОМ, ПК. Ретельна підготовка учнів, сполучення з різними методами навчання, контакт учителя й учня, позитивне сприйняття
НАВЧАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ: важливо забезпечити його включення в навчальний процес і досягти того, щоб контроль не став не відособленим елементом навчального процесу, а одночасно виконував навчальні, розвиваючі, виховні, що спонукують функції
Види контролю: усний, письмовий, лабораторний, програмований, тестовий, самоконтроль Підготовка контрольних робіт (тестів), визначення виду контролю Виконання контрольних робіт, самоконтроль Контрольні зошити, контурні карти, тести, індивідуальні картки й т. д. Правильність вибору форми контролю /> /> /> /> /> /> /> />
Слово лекціялатинського походження й у перекладіна російську мову означає читання. Традиція викладу матеріалу шляхомдослівного читання заздалегідь написаного тексту (конспекту) сходить досередньовічних університетів. Втім, в Англії дотепер уважається обов'язковим,щоб професор університету приходив на заняття з текстом лекції й користувавсяним при викладі матеріалу студентам. В інших же країнах ця традиція втратиласвоє значення, і поняття лекція означає не стільки читання заздалегідьпідготовленого тексту, скільки специфічний метод пояснення досліджуваногоматеріалу. У цьому змісті під лекцією варто розуміти такий метод навчання, коливчитель протягом порівняно тривалого часу усно викладає значний по обсязінавчальний матеріал, використовуючи при цьому прийоми активізації пізнавальноїдіяльності учнів.
Оскільки лекція – це один з методів усного викладу знаньучителем, виникає питання про її відмінність від розповіді й пояснення. Водному з підручників педагогіки пишеться: «Лекція відрізняється від розвовідітим, що виклад тут не переривається звертанням до учнів з питаннями». В іншійкнизі говориться про іншу відмінність: «Лекція порівняно з розповіддю іпоясненням характеризується більшою науковою строгістю викладу». Навряд чиможна погодитися із вказівками на ці відмінності лекції від розповіді йпояснення. Справді, хіба лекція перестає бути лекцією від того, що вчитель походу викладу (пояснення) матеріалу звертається до учнів з питанням? Навпаки,іноді (про що мовлення буде йти нижче) корисно поставити перед учнями питання,змусити їх подумати для того, щоб активізувати їхня увага й мислення. З іншогобоку, не можна визнати правильним і твердження, що лекція відрізняється від розповідібільшою науковою строгістю або точністю, тому що науковість викладу є найважливішоювимогою до всіх методів навчання. Так чим же в такому випадку лекціявідрізняється від розповіді й пояснення? Єдина відмінність полягає в тому, щолекція використається для викладу більш-менш об'ємистого навчального матеріалу,і тому вона займає майже весь урок. Природно, що із цим зв'язана не тількипевна складність лекції як методу навчання, але й ряд її специфічнихособливостей.
Бесіда. Розповідь, пояснення йлекція ставляться до числа монологічних, або методів, щоінформаційно-повідомляють, навчання. Бесіда ж є діалогічним методом викладунавчального матеріалу (від греч. dialogos – розмова між двома або декількомаособами), що вже саме по собі говорить про істотну специфіку цього методу.Сутність бесіди полягає в тім, що вчитель шляхом уміло поставлених питаньспонукує учнів міркувати, аналізувати досліджувані факти і явища в певнійлогічній послідовності й самостійно підходити до відповідним теоретичнимвисновкам й узагальненням.
Бесіда являє собою не повідомляє, а питально-відповіднийспосіб навчальної роботи з осмислення нового матеріалу. Головний зміст бесіди –спонукувати учнів за допомогою питань до міркувань, аналізу матеріалу йузагальненням, до самостійного «відкриттю» нових для них висновків, ідей,законів і т. д. Тому при проведенні бесіди по осмисленню нового матеріалунеобхідно ставити питання так, щоб вони вимагали не односкладовихстверджувальних або негативних відповідей, а розгорнутих міркувань, певнихдоводів і порівнянь, у результаті яких учні вичленують істотні ознаки йвластивості досліджуваних предметів й явищ і таким шляхом здобувають нові знання.«Уміння задавати питання, – писав К.Д. Ушинський, – і поступовопідсилювати складність і труднощі відповідей є одна з найголовніших і найнеобхіднішихпедагогічних звичок». Не менш важливо й те, щоб питання мали чіткупослідовність і спрямованість, які дозволять учнем глибоко осмислювативнутрішню логіку засвоюваних знань.
Зазначені специфічні особливості бесіди роблять їїдосить активним методом навчання. Однак застосування цього методу має й своїобмеження, тому що далеко не всякий матеріал можна викладати за допомогоюбесіди. Цей метод найчастіше застосовується тоді, коли досліджувана тема єпорівняно нескладною й коли по ній в учнів є певний запас подань або життєвихспостережень, що дозволяють осмислювати й засвоювати знання евристичним (відгреч. heurisko – знаходжу) шляхом.Якщо ж матеріал складний або в учнівнемає по ньому запасу необхідних подань, то викладати його краще не задопомогою евристичної бесіди, як інший раз називають цей метод, а використатиоповідання, пояснення або лекцію.
Слід також зазначити, що виклад матеріалу методом бесідивимагає значної витрати навчального часу. От чому іноді корисно пояснитиматеріал більше ощадливим у змісті витрати часу методом, скажемо, за допомогоютого ж пояснення для того, щоб приділити більше уваги організації письмових іпрактичних вправ.
Методи усного викладу нового матеріалу вчителем, якправило, сполучаються із застосуванням засобів наочності. От чому в дидактицібільшу роль грає метод ілюстрації й демонстраціїнавчальних посібників,що іноді називають ілюстративно-демонстраційним методом. Сутність цього методуполягає в тому, що в процесі навчальної роботи вчитель використає ілюстрації,тобто наочне пояснення, або ж демонструє той або інший навчальний посібник, якіможуть, з одного боку, полегшувати сприйняття й осмислення досліджуваногоматеріалу, а з іншого боку – виступати як джерело нових знань.
Ефективність застосування ілюстрацій і демонстраційзначною мірою залежить від умілого сполучення слова й наочності, від уміннявчителя вичленувати ті властивості й особливості, які в більшій мерірозкривають сутність досліджуваних предметів й явищ.
При розгляді методів усного викладу знань учителемособливо варто зупинитися на питаннях, пов'язаних з порушенням активності учнівпо сприйняттю й осмисленню досліджуваного матеріалу.
Сприйняття матеріалу на слух – справа важка,потребуюча від учнів зосередженої уваги й вольових зусиль. Недарма ще К.Д. Ушинськийвідзначав, що при недотепному веденні уроку учні можуть лише зовні «бутиприсутнім на заняттях», а внутрішньо – думати про своєму або ж зовсімзалишатися «без думки в голові». Про це ж писав С.Т. Шацький, указуючи нате, що нерідко учні можуть поринати на уроці в «педагогічний сон», тобтозберігати лише видимість уваги, але бути зовсім байдужими в роботі й несприймати матеріалу, що викладає. Ці недоліки, однак, обумовлюються не самими методамиусного викладу знань як такими, а їхнім недотепним застосуванням.
Яким же чином можна попередити пасивність учнів приусному викладі навчального матеріалу й забезпечити активне сприйняття йосмислення ними нових знань? Визначальне значення в рішенні цього завданнямають дві дидактичних умови: по-перше, саме виклад матеріалу вчителем повиннебути змістовним у науковому відношенні, живим і цікавим за формою, по-друге, упроцесі усного викладу знань необхідно застосовувати особливі педагогічніприйоми, що збуджують розумову активність школярів і сприяють підтримці їхньоїуваги.
Один із цих прийомів полягає в тому, що при усномувикладі знань учитель створює проблемні ситуації, ставить перед учнямипізнавальні завдання й питання, які їм варто вирішити в процесі сприйняття йосмислення матеріалу, що викладає. Найпростішим у цьому випадку є досить чіткевизначення теми нового матеріалу й виділення тих основних питань, у яких слідрозібратися учнем. У такій ситуації, коли учні переживають внутрішні протиріччяміж знанням і незнанням, у них виникає потреба в дозволі цих протиріч, і вонипочинають проявляти пізнавальну активність.
У стимулюванні пізнавальної активності більшу роль граєвміння вчителя спонукувати учнів до осмислення логіки й послідовності у викладідосліджуваної теми, до виділення в ній головних і найбільш істотних положень.
Гарний ефект в активізації розумової діяльності учнівпри усному викладі знань дає прийом, що ставить їх перед необхідністю робитипорівняння, зіставляти нові факти, приклади й положення з тим, що вивчалосяраніше. Зокрема, К.Д. Ушинський указував на величезну роль порівняння вактивізації пізнавальної діяльності учнів і вважав, що порівняння є основавсякого розуміння й мислення, що все у світі пізнається не інакше, як черезпорівняння.
Психологічний механізм впливу порівняння на розумовудіяльність людини намагався у свій час розкрити ще Гельвецій. «Усяке порівнянняпредметів між собою, – писав він, – припускає увага; усяка увага припускаєзусилля, а всяке зусилля – спонукання, що змушує зробити це».
В активному сприйнятті й осмисленні досліджуваногоматеріалу досить істотне значення має вміння вчителя надавати своєму викладузахоплюючий характер, робити його живим і цікавим. Насамперед, тут не слідзабувати, що навчальний матеріал сам по собі містить безліч стимулів, щозбуджують допитливість і розумову активність учнів. До них ставляться: новизнанаукових відомостей, яскравість фактів, оригінальність висновків, своєріднийпідхід до розкриття сформованих подань, глибоке проникнення в сутність явищ і т. д.З огляду на це, учителеві необхідно постійно піклуватися про те, щоб не зводитисвій виклад до простого переказу підручника, а робити його більше глибоким позмісту, доповнюючи його новими деталями й цікавими прикладами. К.Д. Ушинськийписав, що досліджуваний «предмет повинен представляти для нас новина, аленовина цікаву, тобто таку новину, що або доповнювала б, або підтверджувала, абоспростовувала, або розбивала те, що вже є в нашій душі, тобто, одним словом,таку новину, що що-небудь змінювала б у слідах, уже в нас укорінених».
Великийефект у навчанні дає, як ми вже відзначали, застосування принципу наочності:демонстрація картин, схем, малюнків, приладів, а так само досвідів і т. д.Недарма К.Д. Ушинський указував, що вчитель, що претендує на розвитокрозуму в дітях, повинен насамперед вправляти їхня здатність до спостереження,вести їх від нерозчленованого сприйняття до цілеспрямованого й що аналізує.
Такі найбільш важливі загально дидактичні прийомиактивізації пізнавальної діяльності учнів при усному викладі знань учителем.
Робота над новим матеріалом при усному викладі, якправило, повинна закінчуватися коротким узагальненням, формулюваннямтеоретичних висновків і закономірностей. Ці узагальнення не завжди обов'язковоробити самому вчителеві. Нерідко він спонукує самих учнів формулювати основнівисновки, що випливають із досліджуваного матеріалу, особливо якщо цей матеріалвикладається методом бесіди. Все це також активізує розумову діяльність учнів.
Розглянуті положення дозволяють виділити найважливішіприйоми викладу нового матеріалу методами оповідання, пояснення, лекції йевристичної бесіди в сполученні з ілюстраціями й демонстраціями. До цихприйомів ставляться наступні:
а) постановка теми нового матеріалу й визначенняпитань, які повинні осмислити й засвоїти учні;
б) виклад матеріалу вчителем із застосуванням ілюстраційі демонстрацій, а також прийомів активізації розумової діяльності школярів;
в) узагальнення викладеного матеріалу, формулюванняосновних висновків, правил, закономірностей.
Зазначені дидактичні основи навчальної роботи над новимматеріалом властиві всім методам усного викладу знань учителем. Тут, однак,необхідно зупинитися на тих особливостях, які властиві лекції.
Оскільки в лекції викладається значний по обсязінавчальний матеріал, план теми бажано не тільки повідомляти усно, але йзаписувати на дошці або ж вивішувати в класі у вигляді спеціальної таблиці. Цейплан варто рекомендувати учнем записати у свої зошити.
Досить істотне значення має застосування в процесічитання лекції різноманітних методичних прийомів активізації розумовоїдіяльності учнів і підтримки їхньої уваги, про які йшла мовлення вище. Крім цихприйомів, більшу роль грає спонукання учнів робити короткі записи або ж вестиконспект лекції.
 
3. Методи закріплення досліджуваного матеріалу
Усний виклад знань учителем пов'язане з первиннимсприйняттям й осмисленням їхніми учнями. Але, як відзначав дидакт М.А. Данилов,«знання, що є результатом першого етапу навчання, не є ще знаряддям активного,самостійного мислення й діяльності учнів». Про це ж писав відомийметодист-біолог Н.М. Верзилін, указуючи на те, що наукові поняття формуються невідразу, а проходять через ряд стадій, на кожній з яких відбувається збагаченняпам'яті фактичним матеріалом, його більше поглиблений і всебічний аналіз, щосприяє тому, що засвоювані висновки, узагальнення або правила стаютьінтелектуальним надбанням учня. У цьому змісті пояснення матеріалу вчителемварто розглядати як хоча й дуже важливу, але все-таки первісний щабель навчальноїроботи. Виходячи з наведеної вище закономірності, у дидактику велике значеннянадається наступній навчальній роботі із засвоєння (закріпленню, запам'ятовуваннюй більше глибокому осмисленню) викладеного матеріалу. Які ж методи використаютьсяв цьому випадку?
Метод бесіди. Цейметод найчастіше застосовується тоді, коли викладений учителем матеріал єпорівняно нескладним і для його засвоєння досить використати прийомивідтворення (повторення). Суть методу бесіди в цьому випадку полягає в тім, щовчитель за допомогою вміло поставлених питань спонукує учнів до активного відтвореннявикладеного матеріалу з метою його більше глибокого осмислення й засвоєння (запам'ятовування).
Бесіда як метод засвоєння тільки що сприйнятогоматеріалу використається по всіх предметах шкільного навчання.
Бесіда ставиться до найбільш старих методів дидактичної роботи. Їїмайстерно використав Сократ, від імені якого й відбулося поняття «сократичнабесіда».
Залежно від конкретних завдань, зміст навчального матеріалу, рівнятворчої пізнавальної діяльності учнів, місця бесіди в дидактичному процесівиділяють різні види бесід.
Широке поширення має евристична бесіда (від слова «еврика» — знаходжу, відкриваю). У ході евристичної бесіди вчитель,опираючись на наявні в знання, що вчиться, і практичний досвід, підводить їх дорозуміння й засвоєння нових знань, формулюванню правил і висновків.
Для повідомлення нових знань використаються бесіди, що повідомляють.Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, неї називають вставноюабо вступної. Ціль такої бесіди полягає в тому, щоб викликати в учнівстан готовності до пізнання нового. Закріпляючі бесіди застосовуютьсяпісля вивчення нового матеріалу.
В ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальнабесіда) або учнями всього класу (фронтальна бесіда).
Однієї з різновидів бесіди є співбесіда. Воно можепроводитися як із класом у цілому, так і з окремими групами учнів. Особливокорисно організовувати співбесіда в старших класах, коли учні проявляють більшесамостійності в судженнях, можуть ставити проблемні питання, висловлювати своюдумку по темі або інших темах, поставленою вчителем на обговорення.
Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильностіпостановки питань. Питання задаються вчителем всьому класу, щоб всі учніготувалися до відповіді.
Питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними,сформульованими так, щоб будили думку учня. Не слід ставити подвійних, щопідказують питань або, що наштовхують на вгадування відповіді. Не слідформулювати альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типу «так»або «ні».
У цілому, метод бесіди має наступна перевага:
– активізує учнів;
– розвиває їхня пам'ять і мовлення;
– робить відкритими знання учнів;
– має більшу виховну силу;
– є гарним діагностичним засобом.
Недоліки методу бесіди:
– вимагає багато часу;
– містить елемент ризику (школяр може дати неправильнувідповідь, що сприймається іншими учнями й фіксується в їхній пам'яті);
– необхідний запас знань.
Роботаз підручником і книгою — найважливіший методнавчання. У початкових класах робота із книгою здійснюється головним чином науроках під керівництвом учителя. Надалі школярі усе більше вчаться працювати ізкнигою самостійно. У курсі кожногонавчального предмета є теми досить складні, зухвалі утруднення при засвоєнніучнями. У таких випадках учителеві не завжди доцільно відразу ж після викладунового матеріалу проводити бесіду по його засвоєнню (запам'ятовуванню).Найкраще дати можливість учнем попрацювати самостійно з підручником, а потімуже проводити бесіду.
Це обумовлюється закономірностями пізнавальної діяльності. Щобміцно засвоїти той або інший матеріал, потрібне кількаразове звертання до йоговивчення. Усяка наступна робота, якщо вона правильно організована, не тількисприяє кращому запам'ятовуванню знань, але й дозволяє знаходити в них новідеталі й відтінки, глибше підходити до їхньому осмисленню. На жаль, на це незавжди вистачає часу. Потрібно правильно організувати роботу з підручником, щобучні не просто читали його, а продовжували більш глибоко осмислювати йзасвоювати досліджуваний матеріал. Найважливішими прийомами при використанніцього методу є наступні: а) чітка постановка мети роботи з підручником, б)вказівка питань, які повинні бути засвоєні учнями, в) визначення порядкусамостійної роботи й прийомів самоконтролю, г) спостереження за ходомсамостійної роботи й надання допомоги окремим учнем, д) бесіда по закріпленнюнового матеріалу.
Існує ряд прийомів самостійної роботи із друкованими джерелами.Основні з них:
Конспектування — короткий виклад, короткий запис змісту прочитаного. Конспектуванняведеться від першого (від себе) або від третьої особи. Конспектування відпершої особи краще розвиває самостійність мислення.
Складання плану тексту.План може бути простий і складний. Для складання плану необхідно післяпрочитання тексту розбити його на частині й озаглавити кожну частину.
Тезування — короткий виклад основних думок прочитаного.
Цитування — дослівна витримка з тексту. Обов'язково вказуються вихідні дані(автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, сторінка).
Анотування — короткий згорнутий виклад змісту прочитаного без втрати істотногозмісту.
Резензування — написання короткого відкликання з вираженням свого відношення пропрочитаний.
Складання довідки — відомостей про що-небудь, отриманих після пошуків. Довідкибувають статичні, біографічні, термінологічні, географічні й т. д.
Складання формально-логічної моделі — словесно-схематичного зображення прочитаного.
Складання тематичного тезауруса — упорядкованого комплексу базових понять по розділі, темі.
Складання матриці ідей — порівняльних характеристик однорідних предметів, явищ у працяхрізних авторів.
Такі короткі характеристики основних видів словесних методівнавчання. Другу групу по цій класифікації становлять наочні методи навчання.
Наочні методи. Піднаочними методами навчання розуміються такі методи, при яких засвоєннянавчального матеріалу перебуває в істотній залежності від застосовуваних упроцесі навчання наочного приладдя й технічних засобів. Наочні методи використаютьсяу взаємозв'язку зі словесними й практичними методами навчання.
Наочні методи навчання умовно можна підрозділити на дві більшігрупи: метод ілюстрацій і метод демонстрацій.
Метод ілюстрацій припускаєпоказ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт,замальовок на дошці й ін.
Метод демонстрацій звичайнопов'язаний з демонстрацією приладів, досвідів, технічних установок,кінофільмів, діафільмів й ін.
Такий підрозділ засобів наочності на ілюстративні і демонстраційніє умовним. Воно не виключає можливості віднесення окремих засобів наочності якдо групи ілюстративних, так і демонстраційних. (Наприклад, показ ілюстраційчерез епідіаскоп). Впровадження нових технічних засобів у навчальний процес(телебачення, відеомагнітофонів, комп'ютерів) розширює можливості наочнихметодів навчання.
При використанні наочних методів навчання необхідно дотримуватиряд умов:
а) застосовувана наочність повинна відповідати віку учнів;
б) наочність повинна використатися в міру й показувати її требапоступово й тільки у відповідний момент уроку;
в) спостереження повинне бути організоване таким чином, щоб всіучні могли добре бачити предмет;
г) необхідно чітко виділяти головне, істотне при показіілюстрацій;
д) детально продумувати пояснення, що дають у ході демонстраціїявищ;
е) наочність повинна бути точно погоджена зі змістом матеріалу;
ж) залучати самих учнів до знаходження бажаної інформації внаочному приладді або демонстраційному пристрої.
Практичні методи. Практичніметоди навчання засновані на практичній діяльності учнів. Цими методамиформують практичні вміння й навички. До практичних методів ставляться вправи,лабораторні й практичні роботи.
Вправи. Підвправами розуміють повторне (багаторазове) виконання розумової або практичноїдії з метою оволодіння їм або підвищення його якості. Вправи застосовуються прививченні всіх предметів і на різних етапах навчального процесу. Характер іметодика вправ залежить від особливостей навчального предмета, конкретного матеріалу,досліджуваного питання й віку учнів.
Вправи за своїм характером підрозділяються на усні, письмові,графічні й трудовий-трудові-трудові-учбово-трудові. При виконаннікожного з них учні роблять розумову й практичну роботу.
По ступені самостійності учнів при виконанні вправ виділяють:
а) вправи по відтворенню відомого з метою закріплення — відтворюючівправи;
б) вправи по застосуванню знань у нових умовах — тренувальні вправи;
Якщо при виконанні дій учень про себе або вголос проговорює,коментує майбутні операції, такі вправи називають коментованими. Коментуваннядій допомагає вчителеві виявляти типові помилки, вносити корективи в дії учнів.
Розглянемо особливості застосування вправ.
Усні вправи сприяютьрозвитку логічного мислення, пам'яті, мовлення й уваги учнів. Вонивідрізняються динамічністю, не вимагають витрат часу на ведення записів.
Письмові вправивикористаються для закріплення знань і вироблення вмінь у їхньому застосуванні.Використання їх сприяє розвитку логічного мислення, культури письмовогомовлення, самостійності в роботі. Письмові вправи можуть сполучатися з усними йграфічними.
До графічних вправ ставляться роботи учнів по складаннюсхем, креслень, графіків, технологічних карт, виготовлення альбомів, плакатів,стендів, виконання замальовок при проведенні лабораторно-практичних робіт, екскурсійі т. д.
Графічні вправи виконуються звичайно одночасно з письмовими йвирішують єдині навчальні завдання. Застосування їх допомагає учнем кращесприймати, осмислювати й запам'ятовувати навчальний матеріал, сприяє розвиткупросторової уяви. Графічні роботи залежно від ступеня самостійності учнів приїхньому виконанні можуть носити відтворюючий, тренувальний або творчийхарактер.
До трудових-учбово-трудових вправ ставляться практичніроботи учнів, що мають трудову-виробничо-трудову спрямованість. Метою цих вправє застосування теоретичних знань учнів у трудовій діяльності. Такі вправисприяють трудовому вихованню учнів.
Вправи є ефективними тільки при дотриманні ряду вимог до них:свідомий підхід учнів до їхнього виконання; дотримання дидактичної послідовностіу виконанні вправ (спочатку вправи по завчанню й запам'ятовуванню навчальногоматеріалу, потім (на відтворення (застосування раніше засвоєного (насамостійний перенос вивченого в нестандартні ситуації (на творче застосування,за допомогою якого забезпечується включення нового матеріалу в систему вжезасвоєних знань, умінь і навичок. Украй необхідні й проблемно-пошукові вправи,які формують в учнів здатність до здогаду, інтуїцію.
Лабораторні роботи — це проведення учнями за завданням учителя досвідів з використаннямприладів, застосуванням інструментів й інших технічних пристосувань, тобто цевивчення учнями яких-небудь явищ за допомогою спеціального устаткування.
Проводяться лабораторні роботи в ілюстративному або дослідницькомуплані.
Різновидом дослідницьких лабораторних робіт можуть бути триваліспостереження учнів за окремими явищами, якось: над ростом рослин і розвиткомтварин, над погодою, вітром, хмарністю, поводженням рік й озер залежно відпогоди й т. п. У деяких школах практикуються в порядку лабораторної роботидоручення школярам збору й поповнення експонатами місцевих краєзнавчих музеївабо шкільних музеїв, вивчення фольклору свого краю й ін. У кожному разі вчительстановить інструкцію, а учні записують результати роботи у вигляді звітів,числових показників, графіків, схем, таблиць. Лабораторна робота може бутичастиною уроку, займати урок і більше.
Практичні роботипроводяться після вивчення великих розділів, тим і носять узагальнюючийхарактер. Вони можуть проводитися не тільки в класі, але й за межами школи(виміру на місцевості, робота на пришкільній ділянці).
Особливий вид практичних методів навчання становлять заняття знавчальними машинами, з машинами-тренажерами й репетиторами.
Така коротка характеристика методів навчання, класифікується поджерелах знання. Її неодноразово й досить обґрунтовано критикували впедагогічній літературі. Головним її недоліком уважається те, що данакласифікація не відбиває характер пізнавальної діяльності учнів у навчанні, невідбиває ступінь їхньої самостійності в навчальній роботі. Проте саме цякласифікація користується найбільшою популярністю у вчителів-практиків івчених-методистів.
 
4. Методи самостійної роботи учнів по осмисленню йзасвоєнню нового матеріалу
Поряд з усним викладом досліджуваного матеріалу вчителемзначне місце в процесі навчання займають методи самостійної роботи учнів посприйняттю й осмисленню нових знань.
Це дуже важливі методи. К.Д. Ушинський, наприклад, вважав,що тільки самостійна робота створює умови для глибокого оволодіння знаннями йрозвитку мислення учнів.
У чому ж полягає сутність самостійної навчальної роботи?Розкриваючи це питання, Б.П. Єсипов відзначав, що «самостійна робота учнів, щовключає в процес навчання, – це така робота, що виконується без особистоїучасті вчителя, але по його завданню в спеціально надане, для цього час; прицьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, проявляючисвої зусилля й виражаючи в тій або іншій формі результати своїх розумових іфізичних (або тих й інших разом) дій». Розглянемо сутність цих методів.
Робота з підручником по осмисленню й засвоєнню новихзнань. Сутність цього методу полягає в тім, щооволодіння новими знаннями здійснюється самостійно кожним учнем шляхомвдумливого вивчення матеріалу по підручнику й осмислення фактів, що втримуютьсяв ньому, прикладів і теоретичних узагальнень, що випливають із них (правил,висновків, законів і т. д.), при цьому одночасно із засвоєнням знань учніздобувають уміння працювати із книгою. Дане визначення, може бути, і не єбездоганним, але, проте, воно дає досить чітке подання про характер цьогометоду й підкреслює в ньому дві важливі взаємозалежні сторони: самостійнеоволодіння учнями досліджуваним матеріалом і формування вміння працювати знавчальною літературою.
Застосування цього методу має свою історію. В 20‑З0-іроки, коли в школі вживали спроби впровадження комплексно-проектного, апотім бригадно-лабораторногометоду навчання, а замість підручників (прицих методах вони вважалися непотрібними) використалися так називані «робочікниги», які містили головним чином місцевий матеріал, самостійна робота учнівпо придбанню знань по підручнику не знаходила широкого застосування; до того жпринижувалася роль учителя в навчальному процесі. Коли ж ці методи якуніверсальні були скасовані, вся вага навчальної роботи була перекладена навчителя: він зобов'язаний був сам пояснювати кожну досліджувану тему. Це зновузнижувало значення самостійної роботи учнів з підручником. Більше того, якщодеякі вчителі намагалися організувати на уроці самостійну роботу з підручникомпо оволодінню новим матеріалом, такі спроби зазнавали критики.
Положення початок змінюватися, коли гостро всталипроблеми підвищення якості знань учнів. В 1958 році в «Учительській газеті»з'явилася стаття Б.П. Єсипова й Л.П. Арістовой під характерною назвою:«Розкрити підручники». Автори її звертали увагу вчителів на те, що питанняполіпшення самостійної роботи учнів на уроці не можуть бути вирішені, якщо небудуть використатися підручники й навчальна література. Тому замістьтрадиційним вимоги, що стало, «Закрити підручники» на заняттях вони пропонувализастосовувати різноманітні форми навчальної роботи із книгою з метоюактивізації пізнавальної діяльності учнів. Саме із цього часу намітився поворотдо більше широкого використання й методичного вдосконалювання роботи зпідручником у процесі навчальних занять.
Щоб робота з підручником на уроці давала навчальнийефект, учителеві необхідно дотримувати наступні вимоги:
а) Насамперед істотне значення має правильний вибірматеріалу (теми) для самостійного вивчення по підручнику на уроці. Відомо, щоне всяке питання учні можуть засвоїти самостійно без докладного пояснення йоговчителем. Багато тем містять у собі зовсім нові відомості, носять вступний або узагальнюючийхарактер. Їхнє вивчення викликає в школярів більші труднощі. Природно, що потаких темах не слід відсилати учнів до самостійної роботи з підручником, їхпотрібно викладати й пояснювати самому вчителеві. Таким чином, дотриманняпринципу доступності навчання є однією з умов правильної організаціїсамостійної роботи учнів з підручником з метою оволодіння новим матеріалом.
б) Самостійній роботі учнів з підручником, як правило,повинна передувати ґрунтовна вступна бесіда вчителя. Насамперед, потрібно точновизначити тему нового матеріалу, провести загальне ознайомлення з його змістом,звернути увагу учнів на ті питання, які вони повинні засвоїти (іноді їх кориснозаписати на дошці або вивісити у вигляді таблиці), а також дати докладні радипро порядок самостійної роботи й самоконтроль.
в) У процесі занять учителеві потрібно спостерігати заходом самостійної роботи учнів, задавати деяким з них питання, як вонирозуміють досліджуваний матеріал. Якщо деякі з них будуть натрапляти натруднощі, необхідно допомогти їм розібратися в незрозумілих положеннях.
г) Серйозна увага варто обертати на вироблення вшколярів уміння самостійно осмислювати й засвоювати новий матеріал попідручнику.
д) Нерідко самостійній роботі з підручником можепередувати демонстрація досвідів і наочних приладдя з метою створення назанятті проблемної ситуації й стимулювання учнів до більше вдумливогоосмислення досліджуваного матеріалу.
е) Вивчення нового матеріалу по підручнику нерідкопроводиться у формі вибіркового читання окремих місць із метою самостійногозасвоєння питань описового характеру. У такому випадку виклад матеріалувчителем чергується з роботою учнів над підручником.
ж) При вивченні нового матеріалу нерідко виникаєнеобхідність звернутися до короткого відтворення пройдених раніше тим. Основнимметодом у таких випадках, як правило, виступає усне опитування. Однакнайчастіше він не дає бажаного ефекту, тому що багато учнів не завжди можутьзгадати й відтворити пройдений матеріал. У таких випадках краще використатисамостійну роботу з підручником.
з) Робота з підручником у жодному разі не повинназаймати весь урок. Її необхідно сполучати з іншими формами й методами навчання.Так, після роботи з підручником обов'язково потрібно перевіряти якістьзасвоєння досліджуваного матеріалу, давати вправи, пов'язані з виробленнямумінь і навичок і подальшим поглибленням знань учнів.
Наведені приклади показують, що самостійна робота учнівз підручником по засвоєнню нового матеріалу як метод навчання жадає від учителягарного знання й практичного володіння різноманітними прийомами її організації.
Лабораторні роботи (заняття) по оволодінню новимматеріалом.У системі роботи зі сприйняття йзасвоєння нового матеріалу учнями широке застосування знаходить методлабораторних робіт. Своя назва він одержав від лат. laborare, що значитьпрацювати. На більшу роль лабораторних робіт у пізнанні вказували багатовидатних учених. «Хімії, – підкреслював М.В. Ломоносов, – навчитисянеможливо, не бачивши самої практики й не приймаючись за хімічні операції».Інший видатний російський хімік Д.И. Менделєєв відзначав, що напередодні наукикрасується напис: спостереження, припущення, досвід, указуючи тим самим наважливе значення досвідчених (лабораторних) методів пізнання.
Лабораторна робота – це такий метод навчання, при якомувчителі проробляють досвіди або виконують певні практичні завдання й у процесіїх сприймають й осмислюють новий навчальний матеріал.
Проведення лабораторних робіт з метою осмислення новогонавчального матеріалу містить у собі наступні методичні прийоми: 1) постановкутеми занять і визначення завдань лабораторної роботи, 2) визначення порядкулабораторної роботи або окремих її етапів, 3) безпосереднє виконаннялабораторної роботи учнями й контроль учителі за ходом занять і дотриманням технікибезпеки, 4) підведення підсумків лабораторної роботи й формулювання основнихвисновків.
Лабораторні роботи як метод навчання багато в чомуносять дослідницький характер, і в цьому змісті високо оцінюються в дидактику.Вони будять в учнів глибокий інтерес до навколишньої природи, прагненняосмислити, вивчити навколишні явища, застосовувати добуті знання до рішення йпрактичних, і теоретичних проблем. Це виховує сумлінність у висновках,тверезість думки. Лабораторні роботи сприяють ознайомленню учнів з науковимиосновами сучасного виробництва, виробленню навичок звертання з реактивами,приладами й інструментами, створюючи передумови для технічного навчання.
 
5.Методи навчальної роботи з вироблення вмінь і навичок застосування знань на практиці
У процесі навчання велике значення має вироблення в умінь, щовчаться, і навичок застосування отриманих знань на практиці.
Метод вправ.Умінняй навички формуються за допомогою методу вправ. Сутність цього методу полягає втому, що учні роблять багаторазові дії, тобто тренуються (вправляються) узастосуванні засвоєного матеріалу на практиці й таким шляхом поглиблюють своїзнання, виробляють відповідні вміння й навички, а також розвивають своємислення й творчі здатності. Із цього визначення треба, що вправи, по-перше, повинніносити свідомий характер і проводитися тільки тоді, коли учні добре осмислять ізасвоять досліджуваний матеріал, по-друге, вони повинні сприяти подальшому поглибленнюзнань й, по-третє, сприяти розвитку творчих здатностей школярів.
На організацію тренувальної діяльності впливає такожхарактер тих умінь і навичок, які потрібно виробляти в учнів. У цьому змістіможна виділити: а) усні вправи; б) письмові вправи; в) виконання практичнихзавдань по предметах, пов'язаних із проведенням вимірювальних робіт, звиробленням умінь звертання з механізмами, інструментами й т. д.
Для організації тренувальних вправ по застосуванню знаньна практиці істотне значення мають ті прийоми, які використаються в процесіформування вмінь і навичок. До цих прийомів ставляться наступні:
перший – учитель, опираючись на засвоєні учнямитеоретичні знання, пояснює їм мета й завдання майбутньої тренувальноїдіяльності;
другий – показ учителя, як потрібно виконувати ту абоіншу вправу;
третій – первісне відтворення учнями дій по застосуваннюзнань на практиці;
четвертий – наступна тренувальна діяльність учнів,спрямована на вдосконалювання практичних умінь, що здобувають, і навичок.
Звичайно, не завжди ці етапи виступають із достатньоючіткістю, однак подібна ступінчастість тією чи іншою мірою властива утвореннюбудь-якого вміння й навички.
При підборівправ істотно важливо, щоб вони сполучали в собі наслідувальну й творчудіяльність учнів і жадали від них кмітливості, міркувань, пошуку власних шляхіврішення того або іншого завдання. Ще К.Д. Ушинський відзначав, щонаслідування тільки тоді корисно, коли з нього виростає самостійна діяльність.Ця ідея одержала подальший розвиток у педагогіці. Л.В. Занков вказував, щоякщо в основі оволодіння знаннями й тренувальними вправами учнів лежить лишевідтворююча діяльність, те їхнє мислення й діяльність ідуть як би по торованомушляху. Це не тільки не сприяє, але в деяких випадках навіть гальмує розумовийрозвиток школярів. Вони не привчаються до глибокого аналізу фактичногоматеріалу, а прагнуть лише механічно запам'ятати інформацію й способи їїзастосування на практиці.
З іншого боку, учителеві необхідно знати про тітруднощі, з якими сполучена тренувальна діяльність. Вправи, особливо якщо вонипроводяться творчо, пов'язані з тим явищем, що у психології й педагогіціприйнято називати переносом знанні. Суть цього явища полягає в тім, що впроцесі навчальної роботи учнем доводиться як би переносити засвоєні розумовіоперації, уміння й навички на інший матеріал, тобто застосовувати їх в іншихумовах. Засвоївши на основі конкретних прикладів і фактів те або інше правило,учень не завжди легко оперує їм, коли це правило потрібно застосувати в нової,що раніше не зустрічалася ситуації, або з його допомогою пояснювати нові явищай факти. У цьому зв'язку Н.А. Менчинська підкреслювала, що учнем порівняноневажко на основі аналізу прикладів і фактів зробити необхідні теоретичнівисновки, сформулювати правила й набагато сутужніше застосовувати ці висновкидо пояснення нових прикладів і фактів. Останнє саме й має місце при закріпленнізасвоєного матеріалу.
Подібна методика організації вправ по застосуванню знаньна практиці особливе значення має в цей час, коли ставиться завдання більшеінтенсивного розумового розвитку учнів. Але розвиваючий характер вправи будутьносити лише тоді, коли вони будуть містити творчі завдання, виконання якихжадає від нетривіальних поворотів, що вчаться, думки, обмірковування, розумовоїсамостійності.
Подібна методика, якщо вдуматися в її сутність,ґрунтується на поліпшенні самостійної роботи учнів, на глибокому логічномуаналізі того фактичного матеріалу, що лежить в основі формування науковихпонять, практичних умінь і навичок.
Лабораторні заняття.Організаціялабораторних робіт учнів по застосуванню знань на практиці містить у собінаступні прийоми: а) постановка мети лабораторних (практичних) занять, б)визначення порядку роботи й керівництво ходом її виконання, в) підведенняпідсумків роботи. При проведенні лабораторних (практичних) занять учні можутькористуватися підручниками й іншими навчальними посібниками, а такожконсультуватися із учителем.

6. Методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичокучнів: повсякденне спостереження за навчальною роботою учнів
Перевірка й оцінка знань, умінь і навичок учнів єважливим структурним компонентом процесу навчання й відповідно до принципівсистематичності, послідовності й міцності навчання повинна здійснюватисяпротягом усього періоду навчання. Цим обумовлюються різні види перевірки йоцінки знань. Основними з них є наступні:
а) поточна перевірка й оцінка знань, проведена в ходіповсякденних навчальних занять;
б) четвертна перевірка й оцінка знань, що проводитьсянаприкінці кожної навчальної чверті;
в) річна оцінка знань, тобто оцінка успішності учнів зарік;
г) випускні й перекладні іспити. При перевірці й оцінціякості успішності необхідно виявляти, як вирішуються основні завдання навчання,тобто якою мірою учні опановують знаннями, уміннями й навичками, світогляднимий морально-естетичними ідеями, а також способами творчої діяльності. Істотнезначення має також те, як ставиться той або інший учень до навчання, чи працюєвін з необхідною напругою постійно або ж ривками й т. д. Все це обумовлюєнеобхідність застосування всієї сукупності методів перевірки й оцінки знань,які названі вище. Яка ж сутність і дидактичні основи використання кожного ізцих методів?
Повсякденне спостереження за навчальною роботою учнів.Цей метод дозволяє вчителеві скластиуявлення про те, як поводяться учні на заняттях, як вони сприймають йосмислюють досліджуваний матеріал, яка в них пам'ять, якою мірою вонипроявляють кмітливість і самостійність при виробленні практичних умінь інавичок, які їхні навчальні схильності, інтереси й здатності. Якщо по всіх цихпитаннях у вчителя накопичується достатня кількість спостережень, це дозволяєйому більш об'єктивно підходити до перевірці й оцінці знань учнів, а такожвчасно вживати необхідних заходів для попередження неуспішності.
Усне опитування – індивідуальний, фронтальний,ущільнений.Цей метод є найпоширенішим при перевірцій оцінці знань. Сутність цього методу полягає в тім, що вчитель ставить учнемпитання по змісту вивченого матеріалу й спонукує їх до відповідей, виявляючи втакий спосіб якість і повноту його засвоєння. Оскільки усне опитування єпитально-відповідним способом перевірки знань учнів, його ще іноді називаютьбесідою.
При усному опитуванні вчитель розчленовує досліджуванийматеріал на окремі значеннєві одиниці (частини) і по кожній з них задає учнемпитання. Але можна пропонувати учням відтворювати ту або іншу вивчену темуповністю для того, щоб вони могли показати свідомість, глибину й міцністьзасвоєних знань, а також їхню внутрішню логіку. По багатьом предметам уснеопитування (бесіда) сполучається з виконанням учнями усних і письмових вправ.
Будучи ефективним і найпоширенішим методом перевірки йоцінки знань учнів, усне опитування має, однак, і свої недоліки. З йогодопомогою на уроці можна перевірити знання не більше 3–4 учнів. Тому напрактиці застосовуються різні модифікації цього методу й, зокрема, фронтальне йущільнене опитування, а також «поурочний бал».
Сутність фронтального опитування полягає в тому, щовчитель розчленовує досліджуваний матеріал на порівняно дрібні частини длятого, щоб таким шляхом перевірити знання більшого числа учнів. При фронтальному,його також називають випадним, опитуванні не завжди легко виставлятиучнем оцінки, тому що відповідь на 1–2 дрібних питання не дає можливостівизначити ні обсягу, ні глибини засвоєння пройденого матеріалу.
Сутність ущільненого опитування полягає в тім, щовчитель викликає одного учня для усної відповіді, а чотирьох-п'яти учнемпропонує дати листовні відповіді на питання, підготовлені заздалегідь наокремих листках (картках).Ущільненим це опитування називається тому, щовчитель замість вислуховування усних відповідей переглядають (перевіряє)листовні відповіді учнів і виставляє за них оцінки, трохи «ущільнюючи», тобтозаощаджуючи час на перевірку знань, умінь і навичок.
Практика ущільненого опитування привела до виникненняметодики письмової перевірки знань. Суть її в тім, що вчитель роздає учнемзаздалегідь підготовлені на окремих листках паперу питання або завдання йприклади, на які вони протягом 10–12 хв дають листовні відповіді.Письмовеопитування дозволяє на одному уроці оцінювати знання всіх учнів. Це важливапозитивна сторона даного методу.
Відомою модифікацією усного опитування є такожвиставляння окремим учнем так називаного поурочного бала. Поурочний балвиставляється за знання, які окремі учні проявляють протягом усього уроку. Так,учень може доповнювати, уточнювати або поглиблювати відповіді своїх товаришів,що піддаються усному опитуванню. Потім він може приводити приклади й братиучасть у відповідях на питання вчителя при викладі нового матеріалу, проявлятикмітливість при закріпленні знань, виявляючи в такий спосіб гарне засвоєннядосліджуваної теми. Виставляння поурочного бала дозволяє підтримуватипізнавальну активність і довільну увагу учнів, а також робити більшесистематичної перевірку їхніх знань.
Контрольні роботи.Цедосить ефективний метод перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів, атакож їхніх творчих здатностей. Сутність цього методу полягає в тому, що післяпроходження окремих тим або розділів навчальної програми вчитель проводить уписьмовій або практичній формі перевірку й оцінку знань, умінь і навичок учнів.При проведенні контрольних робіт необхідно дотримувати ряд дидактичних вимог.
Перше: контрольні роботи доцільно проводити тоді, коливчитель переконався, що пройдений матеріал добре осмислений і засвоєний учнями.Якщо ж останні не зовсім добре засвоїли досліджувану тему або розділ програми,то контрольну роботу проводити не слід, а потрібно продовжувати подальшунавчальну роботу з їх більше ґрунтовного засвоєння.
Друге: необхідно за одну-дві тижнів попередити учнів промайбутню контрольну роботу й провести у зв'язку із цим відповідну підготовку.Одночасно із цим потрібно давати учнем завдання, що вимагають прояви творчогомислення й кмітливості для того, щоб вони вчилися шукати правильні рішеннянестандартних завдань і вправ. Нерідко корисно також проводити так називаніпопереджувальні перевірочні роботи, що дозволяють визначати ступіньпідготовленості учнів до майбутньої контрольної роботи.
Третє: дуже важливо, щоб зміст контрольної роботиохоплювало основні положення вивченого матеріалу й містило в собі такі питання,рішення яких вимагало б від прояви, що вчиться, кмітливості й творчості.
Четверте: при проведенні контрольних робіт необхіднозабезпечувати самостійне виконання учнями завдань, що дають, не допускатипідказок і списування. У цьому змісті гарними прийомами є підбор для різнихваріантів, що вчаться, того самого завдання, розміщення учнів за окремимистолами й т. д.
П'яте: контрольні роботи, як правило, повинніпроводитися в першій половині тижня й бажано на другому й третьому уроці.Перенесення контрольних робіт на кінець тижня або на останні уроки недоцільно,тому що в цей час учні випробовують підвищене стомлення, що, безсумнівно, моженегативно позначитися на виконанні контрольної роботи. По цій же причинінеприпустиме проведення декількох контрольних робіт в один день.
Шосте: учитель зобов'язаний уважно перевіряти йоб'єктивно оцінювати контрольні роботи, а також проводити аналіз якості їхньоговиконання, класифікувати допущені учнями помилки й здійснювати наступну роботуз усунення пробілів у їхніх знаннях.
Перевірка домашніх робіт учнів.Для перевірки й оцінки успішності учнів велике значення має перевіркавиконання ними домашніх завдань. Вона дозволяє вчителеві вивчати відношенняучнів до навчальної роботи, якість засвоєння досліджуваного матеріалу,наявність пробілів у знаннях, а також ступінь самостійності при виконаннідомашніх завдань.
Перевірка домашніх робіт у тій або іншій форміздійснюється на кожному уроці. Крім того, учитель періодично бере зошита здомашніми роботами учнів для спеціального перегляду й перевірки. Що жстосується невстигаючих, те вчитель зобов'язаний регулярно перевіряти всі їхнідомашні роботи.
Програмований контроль.Усистемі перевірки знань учнів застосовується програмований контроль, що щеназивають альтернативним методом (від фр. alternative – одна із двохможливостей), або методом вибору. Сутність цього методу полягає в тому, щоучневі пропонуються питання, на кожний з яких дається три-чотири відповіді, алетільки один з них є правильним. Завдання учня – вибрати правильну відповідь.
Кілька подібних питань і відповідей може бути дане вкласі одночасно всім учнем на окремих аркушах паперу або за допомогоюкомп'ютера, що дозволяє протягом декількох хвилин перевірити їхнього знання. Уцьому складається позитивна сторона методу програмованого контролю.
Однак цей метод має й свої недоліки. Головним з них єте, що з його допомогою можна перевірити лише окремі сторони засвоєннядосліджуваного матеріалу. Всієї ж повноти й обсягу знань цей метод виявити недозволяє. Втім, свої плюси й мінуси має кожний з розглянутих вище методівперевірки й оцінки знань. Контрольні письмові роботи корисні тим, що даютьможливість перевіряти й оцінювати одночасно знання всіх учнів класу або групи,але вони вимагають багато часу й тому не можуть проводитися часто.
Звідси треба висновок: у системі навчальної роботиповинні знаходити своє застосування всі розглянуті вище методи перевірки йоцінки знань для того, щоб забезпечити необхідну систематичність і глибинуконтролю за якістю успішності що навчаються.

Пропозиції по використаннюактивних методів навчання для підвищення ефективності навчання школярів
Звертання до технологічних аспектів організаціїнавчального процесу обумовлено мною вдосконалюванням змісту, форм і методівшкільного навчання. У зв'язку із цим у теорії й практиці педагогічного процесупотрібні корінні зміни. Тому після осмислення методичних основ навчання, язвернулася до різних технологій. Я думаю, що інтерактивне навчання, що цілком співвідноснез колективним підходом у навчанні, має більше можливостей і перспектив у ційобласті.
Тому я вважаю, що саме широкі можливості інтерактивногонавчання зможуть допомогти мені реалізувати всі можливості учнів, з урахуваннямпсихологічних особливостей.
Так в 7 класі I чверті в період адаптації, як правило,відбувається спад в успішності, тому дуже важливо утягнути учнів у коло цікавоїдіяльності, що дозволить їм не тільки вийти із труднощів, але й навчитисяцікаво осягати науку. Тому даний період відрізняється тим, що прагнення 12–13‑літньоїдитини до самостійності проявляється в потребі визнання з боку дорослих черезрішення, як, правило, приватних завдань.
Як показав досвід, перші уроки по інтерактивномунавчанню, проведені в 7 класі, зацікавили хлопців і показали ефективність даноїтехнології. Підвищився інтерес до вивчення предмета, не залишилося ледарів науроці, підвищилося якості знань учнів.
У 9‑му класу учні вже не задовольняються своєюучастю в певній сукупності справ, рішень, у них розвивається потреба всуспільному визнанні, відбувається освоєння не тільки своїх обов'язків, але,головне, формується прагнення до дорослості не на рівні «Я хочу…», а на рівні «Яможу…».
Метай завдання інтерактивного навчання
Мета:Подальше вдосконалювання змісту організаційних форм, методів і засобів приінтерактивному навчанні.
Завдання:
·         Створення умов для активізаціїіндивідуальної активності кожного школяра;
·         Формувати й розвиватиміжособистісні відносини, навчити переборювати комунікативні бар'єри вспілкуванні, створювати ситуацію успіху;
·         Формувати умови для самоосвітий саморозвитку особистості учнів.
Інтерактивністьнавчання певним чином змінить вимоги роботи педагога. Якщо пріоритетом стаєпроцес освоєння досліджуваного матеріалу, то інформативність як критерійзаняття відсувається з авангардних позицій аналізу діяльності вчителі.
Притакому навчанні педагог з урахуванням індивідуальних запитів з розвиткомсистеми повинен мати наступні вміння:
·         організувати таке дослідженнязавдання, що сприймається тим, яких навчають, як власна ініціатива;
·         цілеспрямовано організовуватиучнем навчальні ситуації, що спонукують їх до інтеграції зусиль;
·         створювати навчальну атмосферув класі й дозувати свою допомогу в класі.
Затаких умов інтерактивне навчання дозволить реалізовувати можливості учнів,відробити на кожному уроці в різних формах комунікативні вміння учнів ісформувати їхню активно-пізнавальну діяльність.
Зараз, коли ми переходимо від однакової системи утворення дорізноманітних, проблема складається в підвищенні якості утворення. Природно, щоспочатку треба дати визначення цього «якості», а потім уже планувати подальшуроботу. Під якістю утворення варто розуміти співвідношення мети й результату,міру досягнення мети.
Ми повинні навчитися вимірювати в однакових одиницях: ціль,поставлену перед учнем; результат, досягнутий цим учнем.
Сучасна школа повинна стати «антропоцентричною» (тобто центромвсіх навчально-виховних впливів повинен стати конкретний учень, а всі способи йформи організації шкільного життя підкорятися мети його всебічногоособистісного розвитку), що вимагає розробки нових підходів до інформаційногозабезпечення керування й розвитку нових інформаційних технологій.
Основною метою антропоцентричної школи є інтелектуальне (розумове)виховання. Інтелект – це специфічна форма організації індивідуальногоментального (розумового) досвіду.
Орієнтація на рішення завдання інтелектуального виховання дитини усвою чергу змушує переглянути основні компоненти шкільного утворення: йогопризначення, зміст, критерії ефективності форм і методів навчання, функціївчителя.
Одне із завдань учителя повинна полягати в тому, щоб, включившиучня в сферу особистісного світовідчування педагога, підвести його до «комор»,де перебувають накопичені людством знання, попередньо давши «ключик» від них – індивідуальній колективні способи оволодіння цими скарбами. Погодитеся, що кінцева метамандрівників за знаннями буде досягнута швидше при повній погодженості їхніхдій.
Основа педагогічного спілкування – розуміння вчителем своїх учнів,сприйняття класу не як механічної суми школярів, а як якогось цілого, унікальнонеповторного. У процес педагогічної взаємодії вчитель входить як друг дитини.Учитель витягає й привносить в навчально-виховальне середовище свій емоційний йінтелектуальний багаж, захищає дитину у хвилини депресії, тривоги, страху,самітності, відсутності почуттів самоцінності й власної унікальності.
Цільові орієнтації в навчанні:
·         Перехід від педагогіки вимог допедагогіки відносин.
·         Гуманний-особистісний підхід додитини.
·         Єдність навчання й виховання.
У педагогіці співробітництва повинні бути присутнім чотиринапрямки:
·         Гуманний-особистісний підхід додитини;
·         Дидактичний що активізує йрозвиває комплекс;
·         Концепція виховання;
·         Педагогізація навколишньогосередовища.
Теоретичні міркування виливаються в конкретні рекомендації, щоутворять деяку систему дій, прийомів, в основі яких відповіді на питання: чому,як і чого я хочу досягти у своїй педагогічній діяльності. При загальнихціннісних орієнтирах, професійних вимогах до реальної дійсності педагогічнадіяльність припускає нестандартність, неоднаковість, творчість у конкретнихпроявах.
Після осмислення методичних основ інтерактивного навчаннязвернемося до технології організації оптимальних навчальних взаємодій восвітньому процесі.
Інтерактивне навчання цілком співвідносне з колективним підходом унавчанні. Ідея колективного навчання («усі навчають всіх») не нова, але кожнаепоха вносить свої акценти у визначення цілей, механізмів, оцінки результатів.
Широкі можливості інтерактивного навчання можуть бути реалізованій у формі навчання, що одержало назву «занурення». Учень під час зануреннязмушений бути зосередженим, уважним, активним у щохвилини уроку. Причому вінповинен думати не тільки про себе, але й про товаришів, кожному з яких,можливо, буде потрібно допомога, тому що учбово-пізнавальна організується якколективну працю. Звичний порядок розташування навчальних столів змінений.Хлопці об'єднані в групи по двох, чотирьох – п'ятьох чоловік. Як правило, майжекожний виступає в ролі вчителя й учня, що веде й відомого, організатораколективної роботи і її рядового учасника, але зацікавленого в успіху спільноїсправи – виконанні завдання вчителі. Існують певні положення, що обумовлюютьефективність інтерактивного навчання. Найважливіше – організація навчальногопростору. Діалогічні форми взаємодій припускають, що співрозмовники зверненівіч-на-віч. Тому традиційне розміщення парт, коли діти бачать потилиці попередсидячих і тільки одна особа – особа вчителі, тут недоречний. Необхідно шукати оптимальні варіанти розміщення навчальнихмісць залежно від груп, числа учнів у кожній групі.
Організація навчального простору при інтерактивному навчанні
Зміна звичної організації навчального простору, можливістьвирішувати поставлені питання спільно підготовляють учнів до нетрадиційних формнавчання.
Перейду до конкретних прикладів організації навчальних взаємодій умікрогрупах по двох людини й у малих групах від чотирьох до восьми чоловік.
Організація групової роботи в парах
Навчальну пару (діаду) необхідно використати як тренінг длязакріплення засвоюваного матеріалу. «Справді, ніщо так не сприяє засвоєннюматеріалу, як спроба викласти цей матеріал іншій людині». Тому найчастіше парнаробота будується на базі:
·         послідовного переказу одинодному певної частини навчального матеріалу;
·         взаємоперевірки проробленоїроботи;
·         робота в режимі інтерв'ю.
По якому принципі можна поєднувати учнів у пари? Деякі педагогивважають за необхідне включати в навчальну діаду сильного й слабкого учнів. Ядумаю, що слабкому учневі потрібний не стільки сильний, скільки терплячий ідоброзичливий партнер. Упертюхові корисно помірятися силами з упертюхом.Найрозвиненіших дітей не варто прикріплювати д «слабеньких» них потрібнийпартнер рівної сили. Рекомендую використати й таку форму роботи в динамічнихпарах, як «хоровод». Саме динамічна пара має більший комунікативний потенціал,оскільки учасникам діалогу потрібно щораз розуміти й приймати погляд напроблему, і це стимулює спілкування між учнями.
Учні діляться на дві рівні групи, які утворять два кола – внутрішнійі зовнішній. Учні із внутрішнього (+) кола протягом всієї роботи залишаються намісці. Школярі, які перебувають у зовнішнім колі (0), після кожного міні-діалогуроблять крок уліво й виявляються перед новим співрозмовником. Навчальний діалогповторюється знову й знову. На перший погляд робота носить репродуктивнийхарактер. Однак кожен новий діалог чим-небудь відрізняється від попередні(інтонацією, паузами, питаннями). Навіть якщо в хороводі звучить той самийтекст, ступінь його засвоєння помітно зростає внаслідок багаторазовогопроказування й прослуховування. Тематика міні-діалогів може бутинайрізноманітнішої: поняття – їхнього визначення; досліджуване правило – підтверджуючийприклад і т. п. Для того щоб діалог «не зависав», потрібно настроїтиучнів: ті, хто запитує, повинні мати про запас готові завдання; тим же, хтовступає в діалог, необхідна мобілізація знань і бажання відповісти.
Приведу приклад роботи в парах на уроці російської мови в 5 класітренінг для закріплення засвоюваного матеріалу.
Облік різного рівня навчальної взаємодії, що переважає в класі,припускає не просто організацію спілкування для школярів, по вихованню в нихусвідомленого відношення до процесу спільної діяльності, а також формуванняпевних навичок співробітництва, пошуку загального рішення, прийняття абонеприйняття провідної ролі в парній взаємодії. До такої продуктивної навчальноївзаємодії повинен бути готів не тільки учень, але й учитель. Інтерактивненавчання в діадах допомагає виробити навички співробітництва в мікрогрупах, уситуаціях камерного спілкування.
Особливо важлива організація навчальних мікрогруп для соромливихшколярів, що бажають відмовчуватися при великому скупченні народу. Робота внавчальній парі, як правило, благотворно впливає на самовідчуття й самооцінкутаких дітей. Але в педагогіці немає однозначно позитивних рецептів, тому згодомможе виникнути небезпека того, що учень захоче розкриватися в групах змінімальним числом учасників. Щоб цього не трапилося, необхідно поступовознайомити школярів з іншими груповими формами навчальної роботи. Поняттям «малагрупа» звичайно позначається відносно стійка, невелика по чисельності група,члени якої перебувають у безпосередній взаємодії один з одним. В умовахосвітнього процесу така група являє собою об'єднання учнів з метою рішенняконкретно-пізнавальних, комунікативно-розвиваючих і морально-виховних завдань.У навчальному процесі кількісний й якісний склад малої групи буде визначатисяне тільки навчальною тактикою, але й стратегією формування класного колективу.
Особливезначення для успішної реалізації принципу активності в навчанні маютьсамостійні роботи творчого характеру. Різновиду: програмовані завдання, тести.
Активаціянавчання школярів не як посилення діяльності, а як мобілізація вчителем задопомогою спеціальних засобів інтелектуальних, морально-вольових і фізичних силучнів на досягнення конкретних цілей навчання й виховання.
Особливезначення на етапі включення учня в активну пізнавальну діяльність маєдослідний-орієнтовно-дослідницький рефлекс, що представляє собою реакцію організмуна незвичайні зміни в зовнішнім середовищі. Дослідницький рефлекс приводитькору більших півкуль у діяльний стан. Порушення дослідницького рефлексу – необхіднаумова пізнавальної діяльності.
Якзасоби активізації навчання школярів виступають: навчальний зміст, форми,методи й прийоми навчання.
Завданнявчителя повинна полягати в тому, щоб забезпечити не загальну активність упізнавальній діяльності, а їхня активність, спрямовану на оволодіння провіднимизнаннями й способами діяльності.
Активізаціянавчання – це організація дій учнів, спрямованих на усвідомлення й дозвілконкретних навчальних проблем.
Повиннібути присутнім наступні ознаки:
·         наявність мети самостійноїроботи;
·         наявність конкретного завдання;
·         чітке визначення формивираження результату самостійної роботи;
·         визначення форми перевіркирезультату самостійної роботи;
·         обов'язковість виконання роботикожним учнем, що одержав завдання.
Вимоги, що рекомендують, дозмістовно-логічного (внутрішньої) стороні самостійної роботи:
·         зміст завдань повинне строговідповідати конкретним дидактичним цілям навчання й виховання;
·         зміст і методичний апаратзавдань повинні забезпечити учбово-пізнавальну діяльність всіх ступенівпізнавальної самостійності;
·         у роботах повинні використатисявсі можливості для введення варіативних завдань, які забезпечують максимальноуспішне протікання самостійних робіт кожного учня.
Завданнявчителя – не тільки повідомляти знання (викладання), але й керувати процесомїхнього засвоєння, виховувати й сприяти розвитку учня, формувати в ньогонеобхідні особистісні якості.
Завданняучня – учити й шляхом самовиховання вдосконалюватися, розвиваючи в себекоштовні риси характеру й особистості.
Іншаформа керування – напрямок учнів не рішення пошукових завдань, постановки передними завдань проблемного типу.
Проблемненавчання не тільки активізує розумові процеси учнів, але й за допомогоюпошукових завдань породжує в них інтерес і тим самим необхідну навчальну мотивацію.
Ступіньактивності школярів є реакцією, методи й прийоми роботи вчителі є показникомйого педагогічної майстерності.
Активнимиметодами навчання варто називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальноїактивності школярів, спонукують їх до старанного навчання.
На уроках ярекомендую застосовувати активні методи, з огляду на зміст матеріалу,дидактичні цілі уроку й вікові особливості учнів.
Словесніметоди.
1. Методдискусії необхідно застосовувати з питань, що вимагають міркувань, домагаюся,на своїх уроках, щоб діти могли вільно висловлювати свою думку й уважно слухатидумку виступаючих.
2. Методсамостійної роботи з учнем. У старших класах з метою кращого виявлення логічноїструктури нового матеріалу варто давати завдання самостійно скласти планоповідання вчителі або план-конспект із виконанням установки: мінімум тексту – максимумінформації.
У ходіобговорення поправляємо, виправляємо, уточнюємо, доповнюємо, забираємо всезайве, несуттєве.
Використовуючицей план-конспект, учні завжди успішно відтворюють зміст теми при перевірцідомашнього завдання. Уміння конспектувати, становити план оповідання,відповіді, коментоване читання підручника, відшукування в ньому головної думки,робота з довідниками, науково-популярною літературою допомагають сформувати вучнів теоретичне й образно-предметне мислення при аналізі й узагальненні закономірностейприроди.
Длязакріплення навички роботи з літературою давати учням різні посильні завдання.
Наприклад,при вивченні теми: «Рідний край».
Датизавдання: зробити повідомлення про представника рідного краю; (представникавибирають за бажанням). Учням потрібно розповісти біографію, внесок цьоговидатної людини для блага суспільства в цілому й т. д. Повідомлення формуєтьсяна альбомних аркушах. У класі учень повинен постаратися не прочитати, апереказати своє повідомлення. Для цього спочатку складаються тези, а в більшестарших класах – план відповіді.
При такомувиді роботи учні вчаться аналізувати й узагальнювати матеріал, а такожрозвивається усне мовлення. Завдяки цьому, учні в наслідку не соромляться висловлюватисвої думки й судження.
Методсамостійної роботи з дидактичними матеріалами.
Вартоорганізувати самостійну роботу в такий спосіб: дати класу конкретне навчальнезавдання. Спробувати довести його до свідомості кожного учня.
Тут є своївимоги:
·         текст потрібно сприймати зорово(на слух завдання сприймаються неточно, деталі швидко забуваються, учні змушенічасто перепитувати);
·         потрібно якнайменше часу витрачатина запис тексту завдання.
Для цієїмети підійдуть зошита на друкованій основі й збірники завдань для учнів. Нажаль, такою роботою не займаються більшість викладачів.
Пропонуюумовно розділити їх на три типи:
1.  Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метоюсприйняття й осмислення нових знань без попереднього пояснення їхнім учителем:
·         Картка із завданням перетворититекст підручника в таблицю або план;
·         Картка із завданням перетворитималюнки, схеми в словесні відповіді;
·         Картка із завданням длясамоспостереження, спостереження демонстраційних наочних приладдя.
2.  Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метоюзакріплення й застосування знань й умінь:
2.1. Картказ питаннями для міркувань.
2.2. Картказ розрахунковим завданням.
2.3. Карткаіз завданням виконати малюнок.
3.  Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою контролюзнань й умінь:
3.1. Картказ німим малюнком.
Використатив декількох варіантах. Для всього класу – 2–4 варіанта. І як індивідуальнізавдання. Може проводитися з метою повторення й закріплення знань.
3.2.Тестові завдання.
Їхзастосовувати також й в індивідуальному порядку й для класу в цілому. Останнімчасом більше ефективними є текстові завдання, хоча й у них є свій недолік.Іноді учні намагаються просто вгадати відповідь. Для того щоб уникнути такихвипадків, працюю над різними формами тестів.
3.3. Методпроблемного викладу.
На урокахварто використати проблемний підхід у навчанні учнів. Основою даного методу єстворення на уроці проблемної ситуації. Учні не мають знання або способамидіяльності для пояснення фактів й явищ, висувають свої гіпотези, рішення даноїпроблемної ситуації. Даний метод сприяє формуванню в прийомів, що вчаться, розумовоїдіяльності, аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, установленняпричинно-наслідкових зв'язків.
Проблемнийпідхід містить у собі логічні операції, необхідні для вибору доцільногорішення.
Даний методмістить у собі:
1)        висування проблемногопитання;
2)        створення проблемноїситуації на основі висловлення вченого;
3)        створення проблемноїситуації на основі наведених протилежних точок зору по тому самому питанню;
4)        демонстрацію досвіду абоповідомлення про нього – основу для створення проблемної ситуації; рішеннязавдань пізнавального характеру (завдання див. у додатку). Роль учителя привикористанні даного методу зводиться до створення на уроці проблемної ситуаціїй керуванню пізнавальною діяльністю учнів;
5)        Метод самостійного рішеннярозрахункових і логічних завдань. Всі учні по завданнях самостійно вирішуютьрозрахункових або логічні (потребуючих обчислень, міркувань й умовиводів)завдання за аналогією або творчим характером.
Завданняпочинати застосовувати вже в 6‑м класі. І більше складні, творчогохарактеру в старших класах. Але в кожній паралелі завдання диференціювати – більшескладні, творчого характеру – сильним учням.
Ааналогічні – слабким. При цьому в самих учнів на цьому не акцентувати увагу.Кожен учень одержує завдання по своїх можливостях і здатностям. При цьому незнижується інтерес до навчання.
Наочніметоди
1.  Частково-пошуковий
Призастосуванні цього методу потрібно керувати роботою класу. Організувати роботудітей таким чином, щоб частина нових завдань вони добули самі. Для цьогодемонструвати досвід до пояснення нового матеріалу; повідомляти лише мета. Аучні шляхом спостереження й обговорення вирішують проблемне питання.
2.  Метод опорних сигналів
Опорніконспекти застосовувати у вигляді схем, а також у вигляді малюнків, таблиць,схем.
Практичніметоди
·         Частково-пошуковий лабораторнийметод
Учнівирішують проблемне питання й добувають частина нових знань шляхом самостійноговиконання й обговорення учнівського експерименту. До лабораторної роботи учнемвідома лише мета, але не очікувані результати.
У своїйроботі вчителеві також варто застосовувати методи усного викладу – оповідання йлекції.
Припідготовці лекцій планувати послідовність викладу матеріалу, підбирати точніфакти, яскраві порівняння, висловлення авторитетних учених, учителів, суспільнихдіячів.
На урокахвикористати прийоми керування пізнавальною діяльністю учнів:
1) Активізувальнадіяльність учнів на цьому етапі сприйняття й супутньому пробудженню інтересу додосліджуваного матеріалу:
а) прийомновизни – включення в зміст навчального матеріалу цікавих відомостей, фактів,історичних даних;
б) прийомсемантизації – в основі лежить порушення інтересу завдяки розкриттюзначеннєвого значення слів;
в) прийомдинамічності – створення установки на вивчення процесів й явищ у динаміку йрозвитку;
г) прийомзначимості – створення установки на необхідність вивчення матеріалу у зв'язку зйого біологічної, народногосподарської й естетичної цінністі;
2) Прийомиактивізації діяльності учнів на етапі засвоєння досліджуваного матеріалу.
а)евристичний прийом – задаються важкі запитання й за допомогою навідних запитаньприводять до відповіді;
б)евристичний прийом – обговорення спірних питань, що дозволяє розвити в учнівуміння доводити й обґрунтовувати свої судження;
в) методдослідження – учні на основі проведених спостережень, досвідів, аналізулітератури, рішення пізнавальних завдань повинні сформулювати висновок.
3) Прийомиактивізації пізнавальної діяльності на етапі відтворення отриманих знань.
а) прийомнатуралізації – виконання завдань із використанням натуральних об'єктів;
б) прийомсхематизації – перераховуються організми, необхідно у вигляді схеми показативзаємозв'язок між ними;
в) прийомсимволізації.
На уроках в6–7‑х класах з метою активізації пізнавальної діяльності застосовуватизагадки, ребуси, кросворди. В 6–7‑х класах використати ігрові моменти, восновному наприкінці уроку. У цьому віці діти дуже люблять грати й стимул гридозволяє активізувати їхня діяльність при вивченні нового матеріалу.
У старшихкласах використати груповий метод. При цьому ділити клас на групи по 3–4чоловік. Кожна група одержує своє завдання й виконує його. В основному цейметод застосовувати в 10–11 класах.
Хлопцям(групам) видаються картки-завдання, із завданнями й вони, порадившись, повиннівирішити завдання.
Наприкінцівивчення теми провести семінарські заняття й тематичний залік. Але ці формиприйнятні в старших класах, і мають на увазі гарну підготовку учнів, вивченняними рекомендованої літератури, участь у дискусії.
У більшемолодших класах (6–8‑х) проводити узагальнюючі уроки у вигляді гри. Наприклад,розділити клас на 4 частині: 3 команди й уболівальники. Для команд приготуватитри столи, для вболівальників – наприкінці класу – стільці. Розробити завдання,а для вболівальників окремі завдання.
При своїйроботі використати різні варіанти оцінки роботи учнів на уроці. Тому я прийшладо висновку, що для того, щоб висока пізнавальна активність збереглася на цьомууроці, потрібно:
1)компетентне й незалежне журі (учитель й учні-консультанти з іншого класу);
2) завданняв команді розподіляти самої під силу, інакше слабким учням буде не цікавовиконувати складні завдання, а сильним – прості;
3)оцінювати діяльність команди й індивідуально кожного учня;
4)«ліквідувати» уболівальників. Якщо численний клас – створити не 3, а 4 або 5команд, але утягнути всіх хлопців в активну діяльність;
5) даватитворчі домашні завдання до узагальнюючого уроку. При цьому можуть проявлятисебе учні тихі, непомітні на тлі більше активних.
Консультантиповинні бути з іншого класу. Як показала практика, консультанти були настількидобре підготовлені, що допомога вчителя їм була потрібна в дуже рідкихвипадках. Тобто при підготовці до цього уроку активізувалася діяльність нетільки учасників, але й журі. Учасники були поділені на команди за бажанням, щостимулювало їхню творчу діяльність при виконанні домашнього завдання. Завдяки загальномунастрою, підготовці, урок відбувся. Результати в цьому класі виявилися вище,ніж у контрольному (за контрольний клас я взяла з паралелі рівний по силі).
Активізаціюпізнавальної діяльності рекомендую проводити також і на позакласних заходах.
Наприклад,була проведена гра: «Подорож у країну кімнатних рослин». При цьому хлопцівиступали в ролі квіткарів і жителів різних країн. «Подорож» супроводжувалося«переміщенням» по карті й демонстрацією квітів.
Ціль:показати взаємозв'язок будови із середовищем перебування, пристосування рослиндо різних умов, активізувати діяльність учнів спеціальними домашніми завданнями.
Протиріччя,які виникають у процесі реалізації даних заходів:
1) Пригруповій і колективній роботі не охоплюються більше слабкі учні. Вони просто «відсиджуються».А більше активні беруть ініціативу у свої руки. Це яскраво проявляється пригруповій роботі. Тому що навіть в однорідній під силу групі існує свій лідер.
2) Притестових роботах, застосовувати відкриті й закриті тестові завдання. Увідкритих завданнях учень сам уписує відповідь, а в закриті він вибираєвідповідь із декількох запропонованих варіантів, серед яких правильний один.Закриті тести більше різноманітні й краще частіше використати саме їх. Алетестові завдання краще проводяться в старших класах при вивченні або повтореннібільших тим. Більше молодшим школярам складніше сконцентрувати знання великоїтеми. Тому для них потрібно вибирати невеликі й посильні тестові завдання.
3) Привикладанні орієнтуватися на сильного учня, у результаті реалізується більшенаміченого. Уроки виходять більше цікавими. Але при цьому з поля зору випадаютьслабкі учні.

Висновок
Освіта– є частиною процесу формування особистості. За допомогою цього процесусуспільство передає знання, навички від однієї людини іншим. У процесі навчанняучневі нав'язують певні культурні цінності; процес навчання спрямований на соціалізаціюособистості, але іноді навчання конфліктує із щирими інтересами учня.
Томув даній роботі були описані існуючі методики активного навчання, а також данірекомендації з удосконалювання даних методик освіти з метою підвищення ефективностіуспішності школярів, а, отже, і ефективності освіти в цілому.
Атому що поняття ефективності нерозривно пов'язане з поняттям якості навчання,то підвищиться якість навчання школярів. Це дозволить вирішити дуже багато проблемне тільки в освіті, але й у різних сферах держави.
Всеце доводить один факт – дана проблема є дуже актуальною і її значимість зростаєз кожним днем. Тому необхідно постійно шукати шляхи рішення цієї проблеми й впроваджуватипередові технології в навчальний процес.

Список літератури
 
1.      Безпалько В.П. «Доданки педагогічної технології». М. Педагогіка,1989 р.
2.      Виготський Л.С. «Уява й творчість у дитячому віці» – М. Освіта,1991 р.
3.      Давидов В. «Проблеми навчання, що розвивається,», 1986 р.
4.      Капуслен Н.П. Педагогічні технології адаптивної школи, М., – 1999.
5.      Карпенко М. Майбутньому утворенню – технологію майбутнього //Оглядач – 1999 №6.
6.      Кларин М.В. Технологія навчання, Рига – 1999.
7.      Кумунжиєв К.В. Когнітивні основи розвиваючого навчання. рукопис,Ульяновськ, 1997. – 82 с.
8.      Куписевич Ч. Основи загальної дидактики. М., 1986.
9.      Лук'янова М.И., Калініна Н.В. Навчальна діяльністьшколярів: сутність і можливості формування. Методичні рекомендації для вчителіві шкільних психологів. – Ульяновськ: ІПК ПРО, 1998. – 64 с.
10.    Маркова А.П. й ін. «Формування мотивації навчання» М. Освіта,1990 р.
11.    Муртазін Г.М. Активні форми й методи навчання. – М.: Освіта, 1989.
12.    Муртазін Г.М. Завдання й вправи по загальній біології. – М.:Освіта, 1981.
13.    Оконь В. «Введення в загальну дидактику» Пер. С. Кольського.– М. Вища школа, 1990 р.
14.    Підкасистий П.И. «Технологія гри в навчанні» – М. Освіта, 1992 р.
15.    Скаткін М.Н. Проблеми сучасної дидактики. – М.: Педагогіка,1980.
16.    Унт И.Э. Індивідуалізація й диференціація навчання. – М.:Педагогіка, 1990.
17.    Слободчиков В. Нове утворення – шлях до нового співтовариства //Народне утворення 1998 №5.
18.    Шамова Т.И. Активізація навчання школярів. – М.: Педагогіка,1982.