МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова
Факультет іноземної філілогії
Кафедра російської та зарубіжної літератури
Курсова робота
з зарубіжної літератури
на тему: “Твір Джека Лондона «Мартін Іден» якроман-автобіографія”
студента 5курсу 51 групи
заочноговідділення
факультетаіноземної філології
Науковий керівник – доц. Корнієнко О.О.
Київ — 2004/>
План
Вступ. 3
1.Основні віхижиттєвого шляху Джека Лондона. 6
2. «Мартін Іден» якавтобіографічний роман Джека Лондона. 10
3. У чому ж трагедія Мартіна Ідена?.. 22
Висновки. 29
Список використаноїлітератури. 32Вступ
З кожної книги,від кожного письменника ми беремо щось у житті. І кожен справді великий письменникдарує читачеві щось своє. Найчастіше воно заховане у його головній книзі. Головною книгою видатногоамериканського письменника Джека Лондона є роман «Мартін Іден». За формою це- роман, герой якого – робітник та моряк має хист письменника. В творірозкритий процес художньої творчості. Кажуть, що життя письменника – в його книгах. Щодо Джека Лондона це речення безумовно справедливе. В кожному творівидатного американського письменника постає могутня постать автора – ми бачимолюдину надзвичайної енергії, виняткової сили волі, цілеспрямованості,наполегливості в досягненні мети. Майже з кожної сторінки романів постаєособистий досвід письменника, картини, бачені ним, події, ним пережиті.Певнаріч, це не означає, що Джек Лондон просто переносив на папір свої думки, подіївласного життя. Ні, відштовхуючись від них, письменник створював узагальнюючіправдиві картини, що виходять далеко за межі його особистого життєвого досвіду.
Багато хто зчитачів роману та його критиків не зуміли зрозуміти справжній смисл твору. У своїйстатті «Про письменницьку філософію життя» Д. Лондон так говорить про працюписьменника: ««Вы должны научиться с пониманием всматриваться в лицо жизни. Чтобыпостичь характер и фазы того или иного движения, вы должны познать мотивы,которые движут личностью и массой, которые порождают и приводят в действиевеликие идеи, ведут на виселицу Джона Брауна… Писатель должен держать руку напульсе жизни, и жизнь даст ему его собственную рабочую философию, при помощикоторой он в свою очередь станет оценивать, взвешивать, сопоставлять и объяснятьмиру жизнь»(11, С.287). Джек Лондон не розумів чомубагато критиків бачили у його героєві соціаліста. Адже у романі сказано, що Мартін не вірить у соціалізм, а вірить у теорію англійського філософа Спенсера– виживе той, хто сильніше та у ніцшеанство. Мартін – яскравий індивідуаліст, ісаме це призвело його до загибелі. Проблему автобіографічності романудосліджувало багато літературознавців, зокрема, І.Антропова, В.Биков, Т.Денисова,В. Бурбан та інші. Якщо переглянути їх статті, то стає зрозумілим, щооднозначного висновку про роман вони все ж таки не дійшли. З одного бокуголовний герой роману та його автор мають багато чого спільного, а з іншого –Мартін не витримав тягаря свого таланту та своєї загубленості на межі двохсвітів – буржуазного та робітничого, в той час як Джек Лондон ані на хвилинуне переставав нести свій власний тягар письменника на межі тих самих світів.
Серед усіх літературних статей, які існують на цей час, дуже мало творів,надрукованих пізніше 1980-х років. В основному зустрічаються статті російськихавторів. В Україні ця проблема практично зовсім не розроблена. Проблемаавтобіографічності роману «Мартін Іден» висвітленана наш погляд недостатньо, чим і зумовлюється актуальність теми наведеноїкурсової роботи.
Згідно усього вищезазначеного виокремлюються такі основні завдання даноїкурсової роботи:
· розглянути основні критичні статті літературознавців зданого питання;
· вивчити біографію письменника Дж.Лондона та порівнятиосновні її факти з основними подіями у житті Мартіна Ідена;
· простежити, що є спільного та відмінного у реальномужитті автора та у літературному житті його героя;
· проаналізувати роман Джека Лондона «Мартін Іден» з точкизору його автобіографічності;
Метою цієї курсової роботи є грунтовний аналіз роману Джека Лондона«Мартін Іден» з точки зору автобіографічності цього літературного твору тарозгляд головного героя роману як створеного автором за власною подобою./>/>1.Основні віхижиттєвого шляху Джека Лондона
Джек Лондонпрожив недовгі життєві гони – лише сорок років. Але всього, що він пережив,через що пройшов та про що написав, вистачило б на добрий десяток енегрійнихлюдей. Він завжди ішов непроторенним шляхом, був невтомним шукачем. Якзазначає один з його товаришів:«Він був одержимий прагненням до правди, дорелігії, до економіки, до всього на світі він підходив з однією міркою. «Щотаке правда?»В голові його народжувалися великі ідеї»(10, С.6). Життєвий гарт,незламність духу Джек Лондон здобув ще в дитинстві. 12 січня 1876 року уСан-Франціско народився майбутній великий письменник — Джек. Ріс у бідності. Йогобатько У.Х.Чейні залишив дружину до народження дитини. Мати Джека, ФлораУеллман, була жінкою неврівноважною, жила різними проектами – захоплювалась тоспіритизмом, то публічними лекціями, то музикою. Син її ріс майже безматеринської уваги. Батька Джекові замінив вітчим – Джон Лондон, який і давхлопцеві своє прізвище. Хлопцеві змалку довелося працювати.Він продавав газети,працював на консервній фабриці, перебивався на випадкових роботах. ПідліткомДжек став «устричним піратом» — він добуває забороненим чином устриці і продає їх. Невдовзі переходить у рибальський патруль і вже ловить тихбракон´єрів, до яких учора належав сам.Потім він стає матросом шхуни, якаполювала на котиків у Японії. Учитися йому не пощастило: короткочаснепребування у початковій школі у дитячі роки – от і все навчання. І удев´ятнадцять років він вступає до середньої Оклендської школи, — у тойчас він заробляє на хліб тим, що прибирає приміщення тієї ж таки школи. Вінпише і його твори друкуються в шкільному журналі «Егіда». У 1898 році ДжекЛондон складає іспити до Каліфорнійського університету, але після першогосеместру залишає навчання. На Клондайку знайдено золото,і Джек Лондон вирушаєдо Аляски з надією розбагатіти, щоб присвятити себе творчій праці –зайнятися літературою. Джек захворів на цингу і через два рокиповертається додому не розбагатівшим щасливцем, а знесиленим бродягою. Але вінвсе одно продовжує писати – пише про те, що пережив і побачив. Він створюєчимало північних оповідань, які друкуються у різних журналах, зокрема у«Трансконтинентальному місячнику». 1900 виходить у світ перша збірка творівписьменника. Лондона цікавить життя у всіх його проявах. Він вирушає до Англіїу 1902 році, декілька тижнів живе у лондонських нетрях і потім пише нариси проїхніх мешканців… Зрештою Джек Лондон стає відомим письменником. Навесні1907 року письменник вирушає у довколосвітню подорож на своїй яхті «Снарк». Іхоча він не зумів здійснити свій намір в повній мірі (перешкодила хвороба), алеподорож тривала понад два роки і дала письменникові чимало вражень.Перебуваючи на «Снарку», письменник створює працю свого життя – роман «МартінІден».
З біографії Дж.Лондона бачимо, що він пережив почуття юнацького палкогокохання до дівчини. Ще юнаком, навчаючись у Оклендській середній школі, Джек Лондон частобував у «дискусійному клубі», на зборах міської інтелігенції. Саме тут вінпознайомився зі своїм розумним, освіченим ровесником – Едвардом Епплгартом, ачерез нього – з його сестрою Мейбл. Невдовзі вона цілком заволоділа йогосерцем.Їй також подобався Джек Лондон, і вона бажала, щоб він якнайшвидшезайняв стійке становище у суспільстві та обійняв яку-небудь посаду, хоча блистоноші. Думки ж юного Лондона були зайняті зовсім іншим: і вдень, і вночі вінтворив свої перші розповіді і на останні гроші розсилав їх до редакційрізноманітних літературних журналів. Нарешті, його оповідання вийшли друком, івін одержав свій перший гонорар — сім з половиною доларів за оповідання.
Щасливий через опубліковані оповідання і натхненний перспективами, що відкриваютьсяперед ним, Джек, захлинаючись від радощів, розповів Мейбл про все, додавши назакінчення, що він відмовився від посади листоноші, яку йому пропонували.Мейбл стримано вислухала розповідь Джека Лондона і тільки спитала його, скількийому платять за оповідання. Почувши у відповідь точну цифру — сім з половиноюдоларів, вона розридалася — як листоноша він заробляв би більше. Такоюприкрістю і закінчився перший роман Лондона з дівчиною його мрії.
Після виходу друком його творів письменник багато мандрував. Але у йоготворчості стає все менше і менше реалістичних мотивів. Добившись успіху на літературномуполі Лондон стає власником величезної садиби, заводить господарство. І пише вінтепер задля того, щоб збільшити красу, яка йому належить, тобто вдосконалитисвою садибу. Зрештою Джек втрачає смак до літературної діяльності. І зрештоювтрачає волю, любов до життя, набуває байдужості...22 листопада 1916 року ДжекЛондон помирає.
Його творчий доробок просто величезний – на 1915 рік Джека Лондона закількістю видань перевищували тільки В.Шекспір, Л.Толстой, Г.‑К. Андерсен.2. «Мартін Іден» як автобіографічний роман Джека Лондона
Звернувшись дотвору «Мартін Іден», ми можемо побачити як розпочиналося життя його героя.Отже, в місті Сан – Франціско жив простий, грубуватий хлопець, герой роману,Мартін Іден. Він зостався сиротою і собі на життя заробляв важкою працеюморяка.«Хлопець рушив за своїм супутником, перевалюючись і мимоволірозставляючи ноги, наче рівна підлога під ним підіймалася й опадала в тактморським хвилям».(10, С.21) Він добре пізнав похмурі нетрі. Джек Лондон народивсяу тому ж самому місті.
Роман Джека Лондона «Мартін Іден» (1908) починається з опису першоговізиту головного героя до респектабельного буржуазного будинку Морзів, де вінпознайомився із сестрою студента, також студенткою університету Рут.
Випадково життя Мартіна змінилося. На паромі він заступився за студентаАртура Морза, якого хотіла побити група хлопців напідпитку. Усе б на цьому ізакінчилося, але врятований студент на подяку запросив до себе додому на обідМартіна.
Рут – це бліде і тендітне створіння з великими натхненними очима йрозкішним золотавим волоссям, і з першої ж хвилини справила незабутнє враженняна Мартіна, і не тільки своєю зовнішністю, але й гарним знанням поезії, уміннямлегко і вільно викладати свої думки, зі знанням справи говорити про мистецтвоі літературу. Вона здалася йому блідо-золотою квіткою на тоненькому стебельці.Він порівнює її з божеством, усвідомлює її духовну чистоту. Одразу ж пригадавшиусіх жінок, яких він знав, та порівнявши Рут з тими жінками він усвідомив її винятковість.Її гра на роялі приголомшила Мартіна. Знайомство з Рут і всім сімействомМорзів перевернуло життя Мартіна Ідена. Він зрозумів, що кохає її, і що за всежиття нічого так сильно не прагнув, як прагнув Рут.
«Жінка – правду сказати, німфа, хмарка ефірна,
рада себе віддати, наче ягня офірне,
справжньому чоловіку, мурові кам'яному,
щоби служити довіку тільки йому одному».(23, С.74)
Звернувшись до біографії Дж.Лондона бачимо, що він переживав таке ж самепочуття до дівчини, як і Мартін. На зборах міської інтелігенції він познайомився зі своїмровесником – Едвардом Епплгартом, а через нього – з його сестрою Мейбл. То булатендітна вродлива дівчина, зовсім не схожа на тих дівчат, яких досі зустрічавДжек. Невдовзі він до нестями закохався у Мейбл. Точнісінько так само, як і йогогерой, Мартін Іден.
Це перше коханняДжека було майже безнадійне, бо хто ж він, матрос, без освіти і культури, протинеї – вишуканої панянки з буржуазної сім´ї? А проте юнак намагаєтьсядосягти своєї мети. Він з величезною жадобою накидається на літературу, вчить економіку, філософію, природознавство. Намагається вдосконалити культуру своєїмови. І пише, пише… Адже він вже стільки бачив і стільки пізнав у цьомужитті. Він урізає свій сон до шести, п´яти і навіть чотирьох годин надобу. Але чотири години сну – замало. Він спить по п´ять годин на добу, арешту часу віддає праці. Він працює по 18 – 20 годин на добу, виконуючи собою жпридуману норму – 1000 слів на день. Він сам вивчив себе на письменника.
Дія роману «Мартін Іден» розкривається через любов Мартіна до Рут, їхнівідносини та завзяті заняття Мартіна самоосвітою, а також через боротьбу Іденаза місце у суспільстві, за те, щоб це суспільство признало його як письменника.Чистота Рут, як тілесна так і духовна, викликала у Мартінові непереможну жагудо охайності.Глибока, вразлива натура Мартіна саме в образі вихованої,красивої й одухотвореної Рут побачила те, заради чого варто жити, чого вартодомагатися, через що варто боротися і заради чого варто вмерти… Вона окрилилайого уяву, і величезні яскраві полотна виникали перед ним, і на них роїлисятаємничі, романтичні образи, сцени любові і героїчних подвигів в ім'я коханоїжінки. І крізь ці трепетні бачення, як чудовий міраж, він бачив Рут, якаговорила йому про мистецтво і літературу. Він поглинав книжки за книжками,творив оповідання, кожна хвилина його життя була наповнена працею, йомуздавалися важкими пятигодинні перерви без активності. Він розумів, що Рут живев іншому світі і намагався за будь-яку ціну досягти цього світу. І хоча вінпрагнув краси і бажав творити до болю, але боровся він заради своєї любові. Іколи одного разу він побачив на її вустах плями від вишень, то це ще більшенадало йому натхнення, він зрозумів, що Рут, як і будь-яка інша жива жінка зплоті й крові, може його покохати....
Мартін закохався у Рут з першого погляду, насмілився «любити дівчину, яка на мільйони миль вища… й живе серед зір»(10, С.97),але й вона одразу ж зацікавилася його яскравою особистістю, неначе завороженаслухала його розповіді про морські пригоди.«І поки він розповідав, дівчинадивилася на нього зачарованими очима. Його вогонь грів її...Їй хотілосяпригорнутися до цього палкого, могутнього чоловіка, який, немов вулкан, так іклекотів силою та здоров´ям. Бажання було таке сильне, що вона ледвестримувалась»(10, С.35). А він з чуттям справжнього художника обирав середподробиць найяскравіші та найбільш вражаючі, описував картини, сповнені світла,фарб, захоплював слухачів своїм красномовством, натхненням і силою. «Мартін бувподібний до еолової арфи: те, що він пережив і зазнав на своєму віку, булострунами, а потік музики – вітром, що торкався цих струн і примушував їхбриніти спогадами й мріями… Кожне відчуття набирало форми, кольору й блиску, івсе, що виникало в його уяві, перетворювалося у щось величне й чарівне»(10, С.37).
Мартін Іден добре розумів, що між ним, простим грубуватим матросом, і Рут,дівчиною із заможної буржуазної родини, лежить прірва. Точнісінько так само якавтор роману, Дж.Лондон усвідомлював свою прірву між ним та Мейбл Епплгарт.Вони по-різному дивилися на життя, говорили різними мовами. Рут не завждирозуміла жаргон Мартіна, Мейбл не розуміла мови Джека. Своєрідність поглядів Іденавражала юну міс Морз. А він же навіть не знав змісту багатьох уживаних неюслів. І Мартін розвиває у собі чуття мови, за вісім місяців він навчивсяправильно говорити, поважно мислити.
На початку роману відносини Мартіна та Рут розвиваються, здавалося б, сприятливо(як тільки можуть розвиватися відносини між такими різними за своїми характерамиі вихованням людьми). Рут охоче зустрічається з Мартіном, прихильно сприймаєйого залицяння, із задоволенням відзначає зміни у ньому: він став правильноговорити, охайно вдягатися, з ним не соромно з'явитися на людях.Але з часомїхні відносини змінилися. Рут зрозуміла, що вона змінилася. «Проживши додвадцяти чотирьох років спокійно і безтурботно, без ніяких любовних захоплень,вона не навчилася глибше розумітись на своїх почуттях і, ані разу незапалившись коханням, не могла збагнути, що запалилась тепер». (10, С.87)
Коли ще почуття Рут до Мартіна було не зовсім усвідомлене нею, вонавирішила перекроїти цю людину за зразком людей її кола. Таким був молодшийпартнер її батька по бізнесу, Чарльз Бетлер, що у дитинстві лишився сиротою ізумів ціною самозречення досягти становища, яке давало йому тридцять тисячрічного доходу. Рут сподівалася, що Мартін вивчить стенографію і піде працюватидо її тата в контору юристом.
Але Мартіна, сповненого життєвою енергією і обравшего собі гідну мету в цьому житті, така перспектива ніяк не надихала. Він не збирався відмовляти собів усьому, щоб у старості мати прибуток, який не зможе принести йому аніякоїрадості. Ні, у нього зовсім інша мрія: «… Він писатиме. Він стане одним окомз тих очей, що ними дивиться світ, чодним вухом із тих, якими світ слухає,серцем – одним із сердець, що ними світ відчуває. Він писатиме все - поезію йпрозу, романи й нариси, п'єси, як Шекспір… Адже письменники —це велетні світу...»(10, С.76)
Але згодом ׃«Це, певно,кохання, подумала Рут, коли на мить у неї прояснів розум.А коли не кохання, тоце ж сором! Ні, це не інакше як кохання. Вона кохала цього чоловіка...»(10, С.152)
По один бік — Мартін, що жадає стати письменником і упевнений, що самецим він скорить серце коханої дівчини.По інший— Рут, спочатку більше впевнена,ніж Мартін. Але з часом вона втратила свою впевненість, тому що не зумілазрозуміти глибини його думок і суджень. Мартін, який навчився глибоко розумітижиття і серйозно займався вивченням філософії і літератури, висловлює думки,які занадто глибокі для розуміння Рут.
Винятковий розум Мартіна Ідена жадав рівних собі співрозмовників. Йомуне спадало на думку, що щирих і глибоких мислителів потрібно шукати не увітальні Морзів… Мартін уперто домагався свого місця в житті, він мандрував по життю, не знаючи спокою, поки не знайшов, нарешті, книги, мистецтво і любов.Черпаючи натхнення з усіх цих знахідок, він довгі місяці завзято працював,перебиваючись з хліба на воду, голодував, підтримуючи себе лише обідами уМорзів. Так працював і Джек Лондон, прагнучи досягти своєї мети. «Нічим жити?Але залишається кохання! Вічне кохання! Залишається Рут». (10, С.13)
На останні гроші він купував поштові марки й розсилав свої статті, розповідіі оповідання до редакцій літературних журналів. Через якийсь час усі йоготвори поверталися назад.Він віддавав у заставу свої речі, знову купував маркиі знову відсилав усі на нові адреси. Але успіху все ж не було. Щастя загубилоадресу Мартінового помешкання.Відносини з Рут зайшли у безвихідь. Для неїголовне було в тому, що вони не можуть одружитися через шедеври, яких ніхто некупує. Рут ніяк не могла зрозуміти пошуків Мартіна.
Замкнена у вузькі рамки свого світу, вона не розуміє, що між ними з Мартіномдалека відстань: вона не допомагає Мартіну в його літературних шуканнях,намагається зштовхнути його з літературного шляху на шлях чиновницької служби. Рутмріє про своє одруження з коханим, а задля того, на її думку, він повинензнайти справжню роботу, у який-небудь конторі, а не літературне поприще. Вонанамагається обрати для нього кар´єру, а бажання писати вважає маленькоюслабкістю, якої він згодом позбудеться.Дівчина критикує всі його твори, але цякритика лише розчаровує Мартіна.Адже суть не в тому, щоб робити школярськіпоправки, а в тому, щоб осягнути все величне, що він намагався вкласти у твори.
Батькові Рут напрям думок Мартіна також був незрозумілий. Не дивно, щопід час одного з обідів у Морзів висловлювані Мартіном судження здалися усімблюзнірськими. Іден висловив свої думки про Ніцше, та про Спенсера. А через те,що батько Рут дотримувався протилежних поглядів, виникла суперечка. Іден дужепалко відстоював свої позиції, що видався усьому товариству грубим. А так як усівважали суддю Блаунта людиною видатною і впливовою, грубість Мартіна шокувалаїх. Він же просто не зумів стерпіти те, що суддя ображав істину. Після цієїподії Мартін вирішує не з´являтись на званих обідах у Морзів.Та нажаль, його спроби заговорити до Рут на вулиці також стали марними. Воназізналась, що не бажає спілкуватися з ним з власної волі, через те, що вінзганьбив її перед усіма друзями.
Описаний в романі розвиток подій підтверджувався власним життєвимдосвідом автора роману. Коли Джек Лондон ступав на шлях літератури, йомуподобалася Мейбл Эпплгарт, витончена красуня, дочка інженера. Їй також подобавсяДжек Лондон, і вона бажала, щоб він якнайшвидше зайняв стійке становище усуспільстві та обійняв яку-небудь посаду, хоча б листоноші. Думки ж юногоЛондона були зайняті зовсім іншим: і вдень, і вночі він творив свої першірозповіді і на останні гроші розсилав їх до редакцій різноманітних літературнихжурналів. Нарешті, коли його оповідання вийшли друком, і він одержав свійперший гонорар — сім з половиною доларів за оповідання, він, викупивши відлихваря свій єдиний скарб – велосипед, запросив Мейбл на прогулянку. Щасливийчерез опубліковані оповідання і натхненний перспективами, що відкриваютьсяперед ним, Джек, захлинаючись від радощів, розповів Мейбл про все, додавши назакінчення, що він відмовився від посади листоноші, яку йому пропонували.Мейбл стримано вислухала розповідь Джека Лондона і тільки спитала його, скількийому платять за оповідання. Почувши у відповідь точну цифру — сім з половиноюдоларів, вона розридалася, через те, що як листоноша він заробляв би більше.
Розрив Рут та Мартіна переростає рамки особистих відносин героїв істає відображенням відносин, що панують у суспільстві того часу. Адже проблемаполягає не в тому, що Рут виявляється слухняною дочкою і не насмілюється піти всуперечбатькам і припиняє розмови з Мартіном. Все набагато глибше. Кордони моралі вузькогосвіту Морзів виявляються сильнішими за кохання — от у чому суспільний відзвукрозриву Рут та Мартіна. Любов у такому світі можлива тільки у рамках його моралі.
Мартіна ж неможливо ніякими силами перекроїти за зразком Морзів,неможливо змусити кинути свої писання і піти на «нормальну службу». Він самозаглибленнопродовжує писати й завзято бомбардувати редакції і видавництва своїми творами.І, нарешті, приходить той день, коли з отриманого від видавця листа віндістав не повернутий рукопис, а чек. Наполегливість і здатність усімжертвувати для досягнення своєї мети зрештою перемагають. Тут ми знову впізнаємоДжека Лондона: «Наполегливість – ось законний батько віри в себе… Я прийшовдо висновку, що такої речі, як натхнення не існує, та й талантів малувато.Наполегливість – ось таємниця літератури»(10, С.14). Так писав письменник, авторроману, у одному з листів ще 1899 року. Але Мартін вже не здатен завмирати відзахвату, побачивши видавничий чек. Раніше чеки здавалися йому запорукоюмайбутніх великих успіхів, а зараз перед ним лежали просто двадцять два долари,на які можна було купити що-небудь поїсти. Ото і все.
Колесо фортуни повернулося до Мартіна обличчям. Усі його праці, які такзавзято відкидалися всіма редакціями на протязі двох років, тепер приймалися.Велика видавнича фірма прийняла і опублікувала невеликим тиражем йогокритико-філософську книгу «Ганьба сонця». Вона відразу ж викликала великий відгуку пресі. За першим виданням було друге, третє, книгу перевидали в Англії,перевели французькою, німецькою і скандинавською мовами. Видавництво навіть запропонувалоМартіну великий аванс за його наступну книгу, не висунувши при цьому ніякихумов щодо її змісту. Таким чином Мартін Іден став визнаним письменником.
Усі, хто байдуже проходив повз голодного Ідена, тепер почали запрошуватийого на банкети, бо він – модний письменник, уславлений письменник, популярнийписьменник. Здавалося б, тепер він досяг всього, про що тільки мріяв: йогокниги охоче друкувалися видавцями і дуже швидко розкуповувалися читачами; усе,що коли-небудь було ним написане, дісталося свого місця на сторінках журналів і газет; критики на всі лади обговорювали його твори; газетні репортери пробивалисядо нього, щоб одержати інтерв'ю; на його поточному рахунку в банку лежали стотисяч доларів. Але бентежна душа Мартіна не знаходила в тому ніякогозадоволення. Тепер, коли журнали і видавництва готові були друкувати усе, щовиходило з-під його пера, він раптом утратив всяке бажання писати. Його думкибули зайняті одним — як зрозуміти все те, що відбулося з ним, що узагалівідбувається в людському житті.
На Мартіна дуже сильно вплинули дві події — розрив з Рут та самогубство РесаБрісендена, з яким Мартін якось познайомився у Морзів. Спочатку Брісенденздавався Мартіну блідим і нецікавим. Але незабаром розмови з хворим на сухоти поетом переконали його в протилежному: у цій людині був якийсь вогонь,надзвичайна проникливість і чутливість, якась особлива воля польоту думки. А йогорозумовий погляд проникав у якісь далекі області, які не можливо осягнутилюдським мозком, про які, як здавалося не можливо було розповісти звичайноюмовою.
Молоді люди стали друзями, проводили разом багато часу, ходили до соціалістичного клубу. Мартін умовив Брісендена надіслати до редакціїодного з журналів його поему «Ефемерида». Одержавши згоду журналу напублікацію поеми, Мартін відправився до Брісендена, щоб розповісти йому процю радісну звістку. Але у готелі, де жив поет, йому повідомили, що він п'ятьднів тому покінчив життя самогубством. Приголомшений цією звісткою, Мартін всеж таки знову пише дні і ночі, безперервно. Але пише він немов уві сні. Закінчившиповість, названу ним «Запізнілий», він перестає писати взагалі. Життя для ньогостало схожим на величезну пустку, порожнечу після самогубства друга та розривуз Рут, і він не знав, чим заповнити його.
У цей час вийшов у світ журнал з «Ефемеридою» Брісендена. Поеманаробила багато шуму, її автора висміювали в пресі, проклинали з амвонів церков. Мартін з гіркотою усвідомлював, що, якби Брісенден був живий, то увесьцей шум був би йому дуже неприємний. Самому ж Мартіну «після того, як зваливсяйого світ, увінчаний любов'ю, катастрофа віри до друку й у публіку вже не здаваласякатастрофою… Він хотів злетіти в надхмар'я, а валився у смердюче болото».(10, С.291)3. У чому ж трагедія Мартіна Ідена?
Мартін болісно міркував про зміст людського життя та свою роль у ньому,у цьому житті. Ходіння по ресторанах і захоплення єгипетськими сигаретамизаспокоєння не принесли. Гроші, яких у нього тепер було так багато, не втішали.Він щедро обдарив своїх сестер, свого друга по роботі у пральні Джо, свою квартирнугосподарку. І навіть Руф, яка готова тепер стати його дружиною, не цікавитьйого – кохання до неї давно вже померло у серці юнака. Іноді йому здається, що найкращийвихід із того становища, яке над ним тяжіє, — повернутися до своїх колишніхзанять. Але занадто глибока прірва пролягла між створеним власноруч відомим письменником і простими звичайними матросами. Ні, назад дороги йому більше небуло, його старий рай вже загублений назавжди.
З листів Джека Лондона ми спостерігаємо такий самий відчай ірозчарування.
«Навіщо розвивати розум? – Це не потрібно для щастя»(25, С.1), — стверджуєвін. Але на відміну від Ідена, Лондон не збирається припиняти своюборотьбу.«Загину я чи ні, але мушу боротись до останнього – сам… Мені байдуже,якщо я втрачу все, що маю, — я створю собі нове; якщо я завтра буду голий іголодний – що ж, я йтиму далі голий і голодний, поки не впаду; якби я бувжінкою, я продавав би себе всім чоловікам аби досягти свого. Одне слово, я нездамся»(25, С.4).
Але Мартін нового раю так і не знайшов, незважаючи на багатство і славу,нащо звалилися на нього. Ззовні все виглядало цілком нормально: його безперервнозапрошували на обіди та вечері, з ним жадали знайомства, на нього заглядалисякрасиві жінки. Але душа його не знаходила задоволення у всій цій мішурі життя. Вінніяк не міг зрозуміти, що власне змінилося в ньому, людині на ім’я МартінІден, настільки що його тепер всі намагаються запросити до себе на обіди. Адже всійого праці були написані ще два роки тому, сам він з того часу зовсім не змінився,але тоді його не запрошували на обіди навіть його родичі і близькими знайомі, аджеж він цілими днями не мав у роті ні шматка хліба. А тепер навіть суддя Блаунт вважаєза честь запросити його до обіду. Той самий Блаунт, якого він колись ненавмиснообразив у Морзів і через якого, власне кажучи і відбувся його розрив з Рут.
Мартін зрештою розуміє, що зміна у відношенні до нього викликана єдиним — «Увесь свій доробок він кинув публіці одним величним жестом, і цим, очевидно,пояснювалася його неймовірна слава»(10, С.322).Мартіну здається, що він зумієзнайти своє щастя, утікши на острови у південних морях, живучи в очеретянійхатині, займаючись ловом акул і полюванням на диких кіз, торгуючи перлами ікопрой. Він замовляє квиток на пароплав «Маріпоза», що відправляється на острівТаїті, і готується до від'їзду. І от він — на пароплаві. Але і тут усі дивлятьсяна нього, як на знаменитість, яка тільки-но народилася. Він розуміє обмеженістьбуржуа, які є духовно вгобими. Йому здавалось, що світ буржуа – рай і він надусе прагнув його досягти, а коли досяг – оглядається назад і шукає там своговтраченого раю. Він не розуміє грубих і тупих істот — матросів. Але так самоважко йому і з тупими джентельменами і галасливою молоддю першого класу. ІМартін замикається в собі. «Життя було для нього мукою, як яскраве світло длялюдини з хворими очима. Воно вигравало довкола нього і над ним різким сліпучимблиском, і йому було боляче, нестерпно боляче».(10, С.327) Він перечитує поезіїСуінберна, і знаходить порятунок від своєї хвороби:
«Позбувшись життєвої мряки,
Бажань і страху, і надій –
Тоді складаємо ми дяку
Богам у щирості своїй,
Що не повік життя триває,
Що мертвий вже не оживає.
Що й річка стомлена конає,
Віддавшись глибині морській.
… Життя – це лихо, чи радше воно стало лихом, нестерпним тягарем… Колижиття стає до болю важким, смерть готова заколисати вічним сном».(10, С.329).Десь на такому улюбленому ним океанському просторі Мартін викидається зілюмінатора каюти до океанської безодні і зводить рахунки з життям.
Роман закінчується трагічно.
Які ж мотиви рухали особистістю Мартіна Ідена, що ховалося за його завзятимпрагненням стати письменником? У романі показано, що Мартін був «природженимборцем, сміливим і витривалим», однак боротися йому було призначено «у мороці,без світла, без заохочення». Єдиним дороговказом в цій нелегкій боротьбі довгийчас була любов до Рут, прагнення стати на один рівень з нею і з'єднати своюдолю з долею своєї обраниці. Отже, Мартіном рухало почуття любові до жінки.
Мартіну здавалося, що Рут відповідає на його почуття взаємністю. Удійсності ж відношення Рут до Мартіна ніколи не було однозначним. Розуміючийого незвичайність, почуваючи від нього якусь магічну силу, захоплюючись його наполегливістюі працьовитістю, Рут у той же час ніяк не розділяла його прагнень, не розумілайого внутрішньої потреби стати письменником.
Вона заохочувала його до діяльності тільки заради того, щоб він зайняв гідне місце в буржуазному світі, тобто став чиновником або дрібним бізнесменом.Його захоплення літературою не тільки не зрозуміле їй, але і викликає в неїроздратування й опір. Вона також не розуміє змісту творів Мартіна, не бачитьу них ніякої цінності. Суспільні ідеали робочого хлопця Мартіна Ідена, що живлятьсяглибоким розумінням життя, не знаходять відгуку у вихованої на традиціяхбуржуазної моралі Рут Морз, що разом зі своїм класом сповідає обмежений поглядна життя.
Цю принципову різницю у поглядах на навколишнє життя Мартін зрозумів занадтопізно. І він прямо говорить їй про це під час останнього побачення: «… Титрохи не занапастила моєї творчості, мого майбутнього! Я вдачею реаліст, абуржуазна культура не зносить реалізму. Буржуазія боягузлива. Вона боїтьсяжиття. Отож ти хотіла й мене примусити боятися життя. Ти прагнула замкнутимене в тісну клітку, нав´язати мені обмеженість, хибний вульгарнийпогляд на життя...І ти хотіла зробити мене одним з ваших, втовкти в мене вашікласові ідеали, класову мораль, класові забобони… »(10, С.316)
У цьому зізнанні Мартіна — ключ до розуміння джерел його особистоїтрагедії. Моряк Мартін Іден був людиною свого класу. І його життя, і його думки— такі ж самі що й життя і думки тисяч його побратимів по праці. Але отморяк перетворився на письменника, навіть на письменника модного, процвітаючого,що заробляє великі гроші. Причому його популярність, його заробітки мали своюоснову на його реалістичному баченні світу, на висловлюванні ним ідей, якихбуржуазне суспільство не приймало, але які лоскотали його нерви, і обізнаністьз якими дозволяла вважати себе лібералом. Тому книги Ідена розкуповувалися заможноюпублікою, ставали модними, приносили їх авторові неочікуваний прибуток.
У результаті Мартін Іден, сам того не бажаючи, потрапив у становище людини,що сидить на двох стільцях. За своїми ідеями, за своїм мисленням він залишивсяреалістом, йому були далекі мораль і забобони буржуазії. Але за своїми прибутками,за своїм новим способом життя він тепер належав до класу буржуазії. І цепротиріччя вимагало вирішення. Мартін Іден був письменником, але він міг бути,наприклад, талановитим музикантом або скульптором, художником або медиком.Трагізм долі і життєвий шлях письменника Мартіна Ідена типовий для тогочасноїдійсності.
Відомий американський критик назвав роман Лондона «трагічноюнаціональною історією успіху». Ван Вік Брукс із гіркотою відзначав, що творчірозуми у США « лишаютпитательной почвы, им противопоставляют страсть к стяжательству и ореолбогатства. Буквально все тенденции общественной жизни Америки вступили взаговор с целью связать по рукам и ногам таланты страны...»(11,С.297). Як діє це у житті, Д. Лондон показує на прикладіМартіна Ідена. Його ніхто не розуміє: ні родичі, ні друзі, ні люди, у яких вінбачить представників інтелігенції — Рут, її батьки, їхнє оточення. Так званесуспільство не поспішає простягнути руку допомоги шукаючому свій шлях художникові.Навпаки, воно намагається збити його з обраного шляху, зіштовхнути на так добрезнайому і зрозумілу дорогу чиновничого служіння або бізнесу і комерції.Потрібно мати чималу мужність, твердість характеру і впевненість у своїх силах,щоб протистояти цьому натискові, витримати його і пройти свій шлях до кінця. Вдаєтьсяце далеко не всім.
Мартін Іден на своєму тернистому шляху досягає успіху всупереч усім.Справжній трагізм цього успіху полягає в тому, що Мартін домагається йогопоодинці, без найменшої допомоги, у боротьбі з тим суспільством, у якому він живеі трудиться. У цій боротьбі він втрачає кохану, від нього відмовляються родичі,він поступово зневірюється у своїй правоті й зрештою вирішує ніколи більше небрати до рук перо. Заслужений успіх не приносить йому ніякого задоволення.
У романі фатальний стрибок Мартіна описаний як зовсім природний, простийі навіть повсякденний крок. Але ж на цей крок йде зовні здорова, у розквіті своготаланту людина, що домоглася слави й успіху. І та щоденність, з яким ідуть зжиття Брісенден і Іден, — це теж невід'ємна частина «трагічної національноїісторії успіху» талановитих художників у США.Висновки
Мартін Іден був індивідуалістом, не маючи ні найменшого уявлення пронестатки інших, він жив тільки для себе, боровся лише заради себе і вмер – теж через самого себе. Він пробився в буржуазні кола і був прикро вражений відразливоюпосередністю тих кіл.
Такою була трагедія митця тогочасного світу. І якщо Д.Лондон створивМартіна Ідена за своїм образом і подобою, то Мартін Іден передрік долю своготворця. Крах. Смерть.
Джек Лондон наполегливо заперечував проти того, що його самогоуособлювали з його героєм. Письменник недвозначно викривав подібні твердження.«Позвольте указать мне на главную слабость такой параллели,— писав Д. Лондон узв´язку з цим,— Мартин Иден покончил с собой, а я все еще жив»(11,С.299). Такою була трагедія митця тогочасного світу. І якщоД.Лондон створив Мартіна Ідена за своїм образом і подобою, то Мартін Іденпередрік долю свого творця.
Хоча Джек Лондон тояв набагато вище за Мартіна Ідена, його ідеали і мріїне дуже відрізнялися від ідеалів та мрій Ідена. Лондон мріяв про свій затишнийкуточок, коло близьких друзів та двоє дітей… Він і насправді став власникомвеличезної садиби, досягши успіху як письменник. В одному інтерв'ю за два рокидо смерті він сказав: «Я пишу тепер тільки для того, щоб додати триста-чотиристаакрів до своєї чудової садиби. Я пишу оповідання тільки для того, щоб купитижеребця. Моя череда значно більше цікавить мене, ніж моя професія. Мої друзі невірять, коли я так говорю, але це – правда».(10, С.16)
Всі критики судили Джека Лондона не з «відстані серця, а з відстанірозуму»(3, С.17). Адже слід пам´ятати насамперед про творче кредописьменника, у якому він стверджував: « Не розповідайте читачеві. Ні в якомуразі. Нізащо… Читачеві не потрібні ваші дисертації.., ваші спостереження, вашізнання як такі, ваші думки і ваші ідеї – ні, вкладіть все своє в розповідігероїв, в історії, а самі станьте збоку »(3, С.17)
Але Джек Лондон, розбагатівши і ставши відомим, намагається догодитисмакам того самого суспільства, з яким він боровся. На смак буржуа він додоаєдо своїх творів штучний «хепі-енд», бо всі люблять щасливий кінець. Письменниквитримав вогонь і воду, але не витримав мідяних сурм популярності та слави. Вінзрадив самому собі, престав бути собою. Джек Лондон втратив бажання до літературноїтворчості. Деградація особистості призвела до смерті восени 1916 року.
Згідно усього вищенаведеного можемо зробити такі висновки:
1. Розглянувши основні критичні статті за проблемоюдослідження бачимо, що проблема автобіографічності роману «Мартін Іден» небула вирішена критиками однозначно.
2. Вивчивши біографію Джека Лондона та порівнявши її зжиттям Мартіна Ідена приходимо до висновку, що життевий шлях Джека Лондонапокладено майже увесь в основу роману.
3. Простеживши спільне та відмінне у життєтворчості автората його героя стає очевидним, що Джек Лондон і Мартін Іден – не одні й ті жсамі особистості, але Іден неначе відбиток самого Лондона, його юнацькогокохання, переживань, розчарувань на шляху до слави.
4. Поклавши в основу роману свій життєвий шлях, ДжекЛондон збагатив образ Мартіна рисами, взятими у інших людей. Письменник надавйому думок і поглядів, яких сам не дотримувався. Але не наділив героя тимипоглядами і переконаннями, тим розумінням життя, його сутності та метиіснування, які мав сам.
5. Хоча ці особистості – Джек Лондон та Мартін Іден –різні, але вони мають дуже багато спільного, і прослідкувавши за їх історіямими безумовно можемо назвати роман «Мартін Іден» автобіографічним.
Навіть сам авторстверджує:«Мартін Іден – це я. Я надав Мартіну Ідену весь свій письменницькийдосвід»(10, С.11). Список використаної літератури
1. Антропова І. Джек Лондон // Сільська школа України. – 2002.-№6.-С.17.
2. Белью С. Джек Лондон.– М.:Кристалл, 2001. – 286с.
3. Бурбан В. Життя іпророцтва “Моряка в сідлі” //Дзеркало тижня. – 2001.-№ 2.-С.17.
4. Быков В. Вопрос имени. Джек Лондон// Книжное обозрение. – 1995.- № 28.-С.16.
5. Быков В. Обитатели Лунной долины:В гостях у потомков Дж.Лондона // Литературная газета. – 1996.-№ 21.-С.7.
6. Быков В. По следам волка: Возрождение мечты ДжекаЛондона //Литературная газета. – 1998.-№ 6.-С.12.
7. Денисова Т. Одіссея Джека Лондона // Зарубіжна література.–1997.- № 22.-С.4-5.
8. Кингман Р.Иллюстрированная жизнь Джека Лондона. – М.: Изд-во МГУ, 1998.- 368с.
9. Лондон Д. Белый клык. Зовпредков.– М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. – 480с.
10. Лондон Д. Мартін Іден /Пер. М.Рябової.– К.: Молодь, 1973.-336с.
11. Лондон Дж. Мартин Иден: Пер. сангл./ Послесл. С.С.Иванько.–М.: Просвещение, 1986.-303с.
12. Лондон Д. Мартин Иден. Зовпредков / Пер.с англ. Колесниковой Е.– Екатеринбург: Средне-Уральское изд-во,1993.- 956с.
13. Лондон Д. Мартин Иден.Люди бездны. Очерки / Пер.Оболонской Р., Лимановской В.–М.: АСТ,2001.- 528с.
14. Лондон Д. Повести ирассказы.– Минск: Народная асвета, 1988. – 686с.
15. Лондон Д. Повести ирассказы / Ред. Семенюк Н.П.–Днепропетровск: Проминь, 1988.-382с.
16. Лондон Д. Рассказы / Пер.сангл. Калашниковой Е.– Минск: Мастакая литература, 1985.- 574с.
17. Лондон Д. Рассказы / Пер.сангл. Облонской К.– М.: Правда,1985.- 590с.
18. Лондон Д. Собрание сочинений /Пер. с англ. Ставеник В., Бродской Л. – М.: Терра, 1999.- 382с.
19. Лондон Д. Собраниесочинений. Избранное в 3 т. Т.1 / Пер. с англ. Сологуб Ф.– М.: Скифы, 1993.-384с.
20. Лондон Д. Собраниесочинений. Избранное в 3 т. Т.2 / Пер. с англ. Андреев Л.– М.: Скифы, 1993.-364с.
21. Лондон Д. Собраниесочинений. Избранное в 3 т. Т.3 / Пер. с англ. Куприн А.– М.: Скифы, 1993.-511с.
22. Лондон Д. Сочинения.– М.:Книжная палата, 1999.- 1231с.
23. Савка М. Гірка мандрагора.– Львів: Вид-во Старого Лева, 2002.- 128с.
24. Стоун И. Джек Лондон.– М.:Историк, 1998. – 416с.
25. Тріщик Л. У змаганні защастя: Джек Лондон та його “Біла тиша”//Зарубіжна література. – 2000.-№ 7.- С.3-4.