Вступ
Актуальність дослідження: Сьогодні Уільяма Сомерсета Моема можна сміливо відносити докласиків європейської літератури 20-ого століття. Хоча ще півстоліття тому англійськийписьменник піддавався жорсткій критиці. Його називали циніком та мізантропом, докоряли за аполітичність таіндиферентність, вважаючи, що його твори недовго будуть користуватисяпопулярністю. Утім, їхні судження виявились хибними. Популярність Моема зростаєз кожним роком. Його романи, новели та п’єси дедалі більше притягують увагу читачівз усього світу та знаходять позитивну оцінку сьогоднішніх літературознавців,які відзначають глибокий внутрішній зміст творів Моема. Зокрема, так прописьменника пише літературознавець та публіцист Грета Іонкіс, яка вивчалаанглійську літературу першої половини ХХ століття.
Незважаючи на це, творчість Уільяма Сомерсета Моема, особливо,його новелістика, сьогодні маловивчена не лише в Україні, а й у всьому світі.Обмаль сучасних літературознавців заглиблюється у творчість письменника,аналізує тонку психологію героїв його новел та здатна пояснити мотиви їхніх,часто непередбачуваних, вчинків. Саме у цьому полягає актуальність теми цієїроботи.
Наша головна мета – дослідитималі прозові твори Уільяма Сомерсета Моема та зрозуміти чому їх відносять дожанру новел. Окрім цього, маємо проаналізувати причини, що впливали натворчість письменника протягом життя та, врешті-решт, визначитихудожньо-естетичні принципи, з допомогою яких Моем зображував дійсність.
У цій роботі ми будемо використовувати та вивчати досвід самогоСомерсета Моема, зокрема, проаналізуємо його збірку автобіографічних ессе«Підбиваючи підсумки». Адже саме в цій книзі він чітко пояснює свої погляди налітературу та власний розвиток як письменника. Суб’єктивну думкупредставлятимуть дослідження таких літературознавців як Ентоні Кертіс і ДжонВайтхед. Серед іноземних критиків творчість Моема вивчали такі науковці як,Скороденко, Михальська, Іонкіс та інші.
Об’єктом дослідження є творчість У.С. Моема
Предметом дослідження є художньо-естетичні принципи в новелістиціавтора.
Мета дослідження: визначити художньо-естетичні принципи У.С. Моема, форми їхреалізації в новелах
Методи дослідження: текстуальний, аналіз та узагальнення.
1. Творчість Уїльяма Сомерсета Моема вконтексті англійської літератури кінця 19 початку 20 ст.
1.1 Особливості розвитку літературиАнглії кінця XIX – поч. XX ст.
Література є певним дзеркальним відображенням всього, щовідбувається в тій чи іншій країні в той чи інший період. І вплив історії настворення літератури дуже значний, саме в ході певних історичних подій завждиутворювались нові літературні течії та напрямки.
Наприкінці XIX ст. Англія пережила найбільш тривалу і тяжку кризу,що з 1873 р. охопила промисловість, сільське господарство, торгівлю,фінанси. Впродовж 1870–1914 рр. вона втратила світову промислову монополію.Загальне промислове виробництво країни за цей час подвоїлося хоча в світі вонозросло в чотири рази. Замість третини світової індустріальної продукції, начастку Англії припадала тепер лише сьома частина. На початку 80-х рр. їїобігнали США, на початку XX ст. – Німеччина. Англійські товари втратиликонкурентоспроможність у змаганні з німецькими і американськими. Однак Англіяще займала перше місце в світі за обсягом вивезення капіталу, її торговельний флотзалишався світовим перевізником (половина американських товарів перевозиласяанглійськими суднами), вона мала наймогутніший військово-морський флот.Англійський фунт стерлінгів залишався світовою розрахунковою валютою
«Монополізація виробництва в Англії призвела до посиленняексплуатації робітників і загострення соціальних проблем. Організатором рухуробітників за поліпшення їхнього економічного становища були тред-юніони, щооб'єднували висококваліфікованих робітників. Посилилася також боротьба неорганізованихробітників. У країні формувався «новий уніонізм» – тред-юніонинизькооплачуваних, некваліфікованих робітників. 1893 р. виникла незалежнавід тред-юніонів Робітнича партія, що вела боротьбу за обрання в палату громадпредставників робітничого класу.» [2:48]
Ці та ще ряд подій сприяли утворенню негативних настроїв в колах письменниківі поетів. Такі автори, як Діккенс і Теккерей, були досить песимістичноналаштовані, адже не розуміли визвольної ролі революційного робочого руху, якийщойно розпочався. Ці та інші письменники прагнуть зобразити повсякденністьлюдського життя, об’єктивно і точно. Внаслідок цих прагнень виникають такілітературні течії, як критичний реалізм, натуралізм і символізм. І, якщо двіостанні течії мають більш вузькі рамки, то реалізм бере свій початок ще зсередини епохи Відродження, в першу чергу у М. Сервантеса і У. Шекспіра,особливо в зображенні характерів. А в конкретному значенні термін «реалізм»позначає напрям літератури і мистецтва, що виник у XVIII ст. Митці того часу зображаютьгероя розумного гуманного, незіпсованого забобонами і гріхами, що панують утогочасному суспільстві. Основним конфліктом виступає боротьба людини зприродою (романи Д. Дефо та Дж. Свіфта).
Критичний реалізм, що виникає в 30-х роках 19 ст., вже кардинальновідрізняється від реалізму просвітницького, «Провіднимжанром реалістичної літератури залишається роман. Його дія концентруєтьсянавколо таких мотивів, як боротьба за самоствердження особистості ввласницькому світі, махінації ділків, лиха знедолених. Реалізм показаврозтлінний вплив матеріальних благ на звичаї, руйнування природних зв'язків міжлюдьми, перетворення шлюбу в комерційну угоду. Критичний дух Реалізму в першійполовині 19 ст. не означав, однак, відсутності позитивних ідеалів у письменників;сила їх критики зумовлена властивим їм гуманізмом і вірою в прогрес.» [15]
В середині XIX ст. реалізм змінюється, і якщо раніше герой міг протистояти світу, тозараз реалізм зображує переважно відчуження особистості, її нівелювання, втратухарактеру, волі, опірності середовищу, що особливо виразно показано У.Теккереєм і Г. Флобером.
А наприкінці XX століття англійці взагалі були дуже розчаровані іне бажали приймати розруху як дійсність. «історичні зміни, які знаменувалособою 20 століття, ніде не викликали такої впертої протидії, як вВеликобританії. Прихильність англійців до традицій – зовсім не міф. Літературапродемонструвала це дуже чітко» [4:8]
Наслідуючи традиції минулого, в тому числі аналітизм, інтерес досоціальної сфери, реалізм XX століття відрізняється за палітрою прийомів відреалізму століття минулого.
Реалізм XX століття має справу з принципово іншою соціальноюдійсністю. Це війни та диктаторські перевороти, соціальні танаціонально-визвольні революції, ліві художні течії, авангардизм іірраціоналізм. Він має справу і з іншим рівнем наукового осмислення світу ілюдини, враховує психоаналіз Фрейда і його послідовників, філософіюекзистенціалізму, стикається з небаченим злетом віри в Людину і розчаруванням упросвітницькій формули гуманізму. Все це не може не впливати на реалістичнийтип художнього мислення, не може не змінювати в реалізмі колишні стандарти та співвідношення описовості, наслідувальності й вимислу,індивідуалізації та типізації, критерії правди життя.
Письменники відмовилися від копіювання та дзеркальногоповторення дійсності у формах самого життя, від пріоритетності принципумимесису і стали впроваджувати прийоми опосередкованого пізнання світу. В русліоновленого реалізму починають з’являтись і нові літературні течії, такі якнатуралізм, неоромантизм та декаданс. Представники натуралізму прагнуть бутиоб'єктивними і тим остаточно уподібнитися представникам точних наук. Вонипрагнуть усунути не тільки ідеалізацію дійсності, але будь-який критерійморального і суспільного ідеалу з творчості художника, всяку оцінку дійсності.Натуралізм вже констатує нестійкість засад існуючого суспільства, навмисноутримуючись від оцінки цього факту, хоча мимоволі і висловлюючи те чи іншеставлення до нього.
Отже нестійкість тогочасного світу відображалась в творахтогочасних митців. Вони зображували героя реального розчарованого, не здатногоборотися з довколишнім середовищем. Реалізм поступово змінював свою форму аледеякі автори не бажали зраджувати класичних засад реалізму і лише доповнювалиїх новими деталями.
1.2 Своєрідність творчого методу УільямаСомерсета Моема
Одним з представників синтезу класичного реалізму інатуралізму є Уільям Сомерсет Моем, видатний романіст, драматург і майстеркороткої прози.
Моем народився в сім'ї дипломата, рано осиротів, виховувався всім'ї дядька-священика та школі-інтернаті для хлопчиків «Кінгз Скул»; вивчавмедицину, отримав диплом лікаря. Після успіху його першої книги, роману «Ліза зЛамбета» (1897), він вирішив залишити медицину і стати письменником. Цей періодйого життя побічно зображений у його романах «Тягар пристрастей людських» (1915)і «Пироги і пиво, або Скелет у шафі» (1930). Кілька написаних слідом романівгрошей не принесли, і Моем звернувся до драматургії.
Після гучного успіху комедії «Леді Фредерік» (1907) Моем ставуспішним автором. З цього часу він часто і багато їздив по світу, зокрема,виконуючи завдання британської розвідки в 1916–1917 роках, побував і в Росії,про що розповів у збірці оповідань «Ешенден, або Британський агент» (1928). Утому ж році він купив віллу на французькому Лазурному березі і жив тампостійно, окрім періоду з жовтня 1940 до середини 1946 року.
Моему належать легкі комедії характерів і положень, злісатири на звичаї та соціально-психологічні драми на кшталт «За заслуги» (1932)з гострим конфліктом і точним промальовуванням історичного часу. 1903–1933роках його п’єс було поставлено близько 30 вони відрізняються динамічною дією,ретельною розробкою мізансцен, компактним живим діалогом. Проте головний внесокписьменника в літературу – це новели, романи й есе, серед них книга «Підводячипідсумки» (1938), в якій викладені вільні есе про літературу і мистецтво, єодночасно обережною авторською сповіддю і естетичним трактатом. Вимогливамайстерність форми – чітко збудований сюжет, суворий відбір матеріалу, ємністьдеталей, природний як дихання діалог, віртуозне володіння смисловим та звуковимбагатством рідної мови, розкуто-розмовна і разом з тим стримана, невловимоскептична інтонація розповіді, ясний, економний, простий стиль – робить Моемакласиком розповіді 20 століття. Різноманіття характерів, типів, положень,конфліктів, добра і зла, страшного і смішного, буденності й екзотикиперетворюють його новелістичну спадщину (підготовлене ним в 1953 році повнезібрання оповідань вміщує 91 твір), у свого роду «людську трагікомедію», засловами дослідниці Г. Іонкіс. Однак ці риси пом'якшені нескінченною терпимістю,мудрою іронією і принциповим небажанням виступати в ролі судді ближнього свого.У Моема життя як би саме про себе розповідає, саме себе судить і виноситьморальний вирок, автор не більше, ніж спостерігач і хронікер зображуваного.
Переваги об'єктивної манери письма і блискучого стилю, якимСомерсет Моем неабиякою мірою зобов'язаний своєю любов'ю до майстрівфранцузької прози, притаманні і його кращим романам. Крім «Тягаря», це романпро художника «Місяць і мідяки» (1919) і роман про актрису «Театр» (1937), щоутворюють разом з романом про письменника «Пироги і пиво» щось на зразоктрилогії про життя творців мистецтва і його сенс, а також «Розмальована вуаль» (1925),«Різдвяні канікули» (1939) і «Вістря бритви» (1944). За взаємовідносинамиперсонажів, зіткненнями їх прагнень, пристрастей і натур у Моема чіткопроступає художньо-філософський аналіз деяких «вічних» тем світової літератури:сенс життя, любов, смерть, сутність краси, призначення мистецтва. Постійноповертаючись до хвилюючої його проблеми порівняльної цінності морального іпрекрасного, Моем в кожному випадку, хоча і по-різному, віддавав перевагупершому, як то виявляється з логіки створених ним образів: «…найбільше красиукладено в прекрасно прожите життя. Це – найвищий твір мистецтва» («Розмальованавуаль»). Життя Ларрі Даррелла, головного персонажа підсумкового для Моемароману «Вістря бритви», і є художнім втіленням цієї вищої форми краси.
Автобіографічні праці, випущені автором майже наприкінці власногожиття, були ніби дійсно підбиттям підсумків (як і називалась його перша праця,англ.: Summing up). Там він повністю розкриває погляди на власне життя, творчість,ставлення до безлічі речей. Саме ці праці дозволяють зрозуміти Моема найкраще.
Теми Моем черпав з багатьох джерел, будучи обізнаним у філософії,починаючи з Платона і закінчуючи сучасними мислителями – неогегельянцем Ф. Бредліі платоністом А.Н. Уайтхед. Світогляд Моема завжди відрізнявсяеклектичністю. Він сформувався в період широкого поширення новомоднихідеалістичних концепцій – ніцшеанства, бергсоніанства. Моем поставився до них,як і до фрейдизму, скептично, в той час як його «високочолі» сучасники курилифіміам новим кумирам. Моем ж спочатку більше довіряв класикам – Платону,Аристотелю, Спінозі. Правда, і він заплатив данину часу, піддавшись в юностіпесимістичному вченню Шопенгауера, який представляв людину нікчемною піщинкою вокеані. У той же час молодого Моема захопили «науковістю» свого емпіризмудоктрини позитивістів і прагматична етика. «Основні початки» – класикапозитивізму Спенсера, на якийсь час стали його настільною книгою. Інтерес допозитивізму зблизив його з школою «нового реалізму». Що ж до художніхорієнтирів, то маяками починаючого письменника були великі французькі реалістиXIX ст. Після виходу романів «Ліза з Ламбету» (1897) «Декласовані» (1884) та «Пекло» (1889) де описувалось життябідних з робітничих кварталів, критики одразу віднесли його до школинатуралістів хоча це було не зовсім правильно.
«Натуралізм, так само як і естетизм, художні рухи, що протистоятьодин одному, Моема не дуже вабили. Правда, Уайльд його захоплював, і поклоніння«апостолу естетизму» визначило багато чого в особистому житті самого Моема. Якхудожник він був вільний, як від естетської зневаги до прози життя, так і віднатуралістичного смакування сірості буднів.» [6:11]
Він і сам помічав це і дуже болісно переживав навіть на сторінкахвласних автобіографічних книг: «Мене часто називають циніком. Мене звинувачуютьу тому, що у своїх книжках я роблю людей гірше, ніж вони є насправді. По-моєму,я в цьому не винен. Я просто виявляю деякі їхні риси, на які багатописьменників заплющують очі. На мій погляд, саме характерне в людях – ценепослідовність. Я не пам'ятаю, щоб коли-небудь бачив цільну особистість. Менеі зараз вражає, які, здавалося б, несумісні риси уживаються в людині і навітьроблять у сукупності враження гармонії… Сувора критика, якої я час від часу зазнавав, була, можливо,викликана тим, що я не засуджував своїх персонажів за те, що в них булопоганого, і не хвалив за хороше. Нехай це дуже погано, але я нездатний серйознообурюватися чужими гріхами, якщо тільки вони не стосуються мене особисто, але йтоді теж. Я нарешті навчився прощати все і всім. Не треба чекати від людейзанадто багато чого. Будь вдячний за гарне звернення, але не нарікай на погане.» [6:56]
У критиків були причини не любити митця. Ось як про це говоритьдослідник В. Скороденко: «Справа полягала не в тому про що він писав,писав він про багато речей. І навіть не в тому, що він знущався над офіційновиголошеними постановами, клеймував суспільні виразки і сміявся надіндивідуальними недоліками, цим займались і до нього. Все полягало в тому як церобив Моем. Стримано. Незворушно. Невимушено. Тонко. З убивчою іронією. Недаючи поблажки і собі самому, ким би не виступало його alter ego» [11:6]
Тобто Моем не боявся писати правду, протистояти підсолодженимлітературним образам, і якщо його недолюблювали, значить, в нього виходило бутивірним власному принципу достовірності. Адже ніхто не був радий дійти довисновку що якщо навіть автор відмовляється морально засуджувати життя,пропагандуючи тим самим, що він не кращий і не гірший за інших, значить всілюди такі. А оскільки кожен вважає, що те що описано в книзі його не стосуєтьсято важко прийняти авторську позицію.
Але час показав, що популярність С. Моема зростає з кожнимроком і його твори все більше притягують увагу критиків, відгуки яких стаютьвсе позитивнішими, а аналіз творів глибшим. Науковець Іонкіс зазначає наступне:«Нині Моем визнаний у світі найбільш популярним англійським письменником післяДіккенса. Проте в курсах англійської літератури і солідних академічних працяхйого співвітчизників, творчості Моема не приділяється заслуженої уваги. Вінчасто приховано полемізував з академічним літературознавством. Крім того,нечуваний комерційний успіх явно пошкодив його репутації в колахлітературознавців академічної орієнтації. Зароблені пером чотири мільйонистворили невидиму стіну між ним і його побратимами по ремеслу.» [3:46].
Тому можна зробити висновок, що в основу творчого методу ляглопоєднання традицій класичного реалізму, які він доповнював власними поглядамисформованими під впливом таких течій як натуралізм та авангардизм. Зареалістичність поглядів його й зневажали критики, але це не вплинуло назростання популярності його творів.
1.3 Жанрова специфіка новел У.С. Моема
Уільям Сомерсет Моем був людиною самокритичною, він не підносивсебе, роздумуючи що робить художника не просто майстром, а великим художником,майстром на всі часи. Сам був готовий задовольнятись званням професійногописьменника без претензій, ось його слова: «в творах моїх нема І не може бутитієї теплоти, широкої людяності й душевної ясності, яку ми знаходимо лише увеликих письменників.» [6:9].
Але попри все не брати до уваги глибину його творів неможливо.Говорити правду про те що знаєш було для нього основною творчою заповіддю. «Язавжди писав з живої натури. Пам'ятаю, як одного разу на заняттях з анатоміїкерівник запитав мене назву якогось нерва, і я не зміг відповісти. Він менісказав, я став сперечатися, тому що нерв знаходився не там, де йому належало.Він же наполягав, що це той самий нерв, який я марно шукав. Я обурився такоюненормальністю, на що він з посмішкою зауважив, що в анатомії незвичайнаскоріше норма. У той час це мене тільки розлютило, але слова його запали мені впам'ять, а пізніше я прийшов до висновку, що їх можна віднести не тільки до анатомії,але і до людини взагалі. Норма – це те, що зустрічається лише зрідка. Норма – цеідеал. Це портрет, який складають з характерних рис окремих людей, але ж важкоочікувати, що всі ці риси можуть з'єднатися в одній людині. Ось такі-тофальшиві портрети і беруть за зразок письменники, про яких я говорив, і відтого, що вони беруть явища настільки виняткові, вони рідко досягають враженняправди. Егоїзм і добросердечність, високі пориви та чуттєвість, марнославство,боязкість, безкорисливість, мужність, лінь, нервовість, впертість,невпевненість у собі – все це уживається в одній людині, не створюючи особливоїдисгармонії. Знадобилося чимало часу, щоб переконати в цьому читача.» [6:45] –каже письменник.
Саме тому герой письменника не ідеальний багатоплановий,неординарність доль героїв, їх життя, є однією з основних рис його творів.
Також новелам притаманна нечітка композиція, іноді вонипочинаються з кульмінації, а іноді нею закінчуються («Дощ», «Джейн»). Їмвластива психологічна напруга впродовж всього перебігу історії, читач не знаєчого чекати від сюжету, адже кінцівка, найчастіше цілком непередбачувана. Алевсе ж автор дає можливість заглибитись у внутрішній світ своїх героїв завдякидеталям.
Моем був незвичним, він мав сміливість говорити про те про що іншівважали з краще мовчати: «Шкала цінностей Моема дійсно відрізнялася відзагальновизнаної: наприклад він замірявся на родинні підвалини, традиції.Англійське прислів’я «у кожній сім’ї є свій скелет у шафі» він зробивпідзаголовком до роману «Радощі життя», висловлюючи думку, що в кожній сім’ї єнеприємна таємниця яку старанно приховують» [2:37].
Невизначеним є жанр Моемівських, як він сам їх називав, «shortstories». В сучасних рецензіях на його твори, використовується дві назви – оповіданнята новела. Який же жанр влучніше відображатиме наповнення цих творів? В нашомудослідженні будемо використовувати термін новела, адже згідно зЛітературознавчими словниками новела це – «невеликий прозовий епічний твір, вякому висвітлюється незвичайна подія або переживання, настрої персонажа; завершуєтьсянесподіваним фіналом; має напружену дію. Новелі притаманні лаконізм,економність, точність зображально-виражальних засобів, її композиція можеобмежуватись кульмінацією за усіченої зав’язки та розвитку дії…» [5:128]
А оповідання – «невеликийпрозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді зжиття одного (іноді кількох) персонажа.
Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило,однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого усформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу рольвідіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.)» [4:522]
Отже оповідання має чітку композицію чого може не мати новела ічого часто немає в малих прозових творах митця. В новелі персонажі як правилочітко сформовані, потрапили в незвичні обставини («Дощ»; «За годину дофайв-о-клоку»), в оповіданні частіше зображується низка подій, або ж одна подіяв житті людей в звичних для них умовах. Новелі притаманний психологізм, воповіданні він присутній значно рідше.
В англійському варіанті книги підводячи підсумки Моем називає цейвид власної прози «short story» Отже можна сказати, що автор сам визначив жанрсвоїх творів, назвавши їх новелами, адже згідно з літературознавчоюенциклопедією під. ред. Ю. Коваліва визначення «Short story» перекладається якновела. А також, якщо звернути увагу на нечітку композицію прози, внутрішнійконфлікт головних героїв, і часто несподіваний фінал, легко дійти до висновку івідповісти на поставлене нами раніше запитання про жанр яким доцільнішеназивати малі прозові твори У.С. Моема. хоч часто можна зустріти терміноповідання, коли йдеться про його твори, але це можна трактувати як невірнийпереклад, недослідженість новел, або ж ототожнення оповідання з новелою.
Моему властиве парадоксальне поєднання речей які важко з’єднати, різкаіронія. Він і сам був певною мірою гармонійним поєднанням непоєднуваного, скептикякий вважав що люди його не цікавлять, він завжди ставив добро і милосердяпонад усе і болісно приймав критичні відгуки про власну творчість.
Варто чітко окреслити визначені нами принципи новел: нечіткакомпозиція, стислість, звернення до деталей, психологізм.
2. Характеристика основних художньо-естетичнихпринципів в новелах У.С. Моема
2.1 Художні орієнтири Моема-новеліста
Що ж дало змогу Моему завоювати не лише популярність але йвизнання як майстра короткої розповіді?
Ось що пишуть англійські дослідники його праць AnthonyCurtis та John Whitehead в своїй книзі «Maugham knows how to plan a story andcarry it through. Competence is the word. His style is without a trace ofimaginative beauty. His tone of writing is clear, cold, charmless, proficient; it is an occasional glitter of wit, or the salt tasteof irony» [12:194] (Моем знає, як планувати історію і довести її докінця. Компетентність його в слові. Його стиль без сліду творчої краси. Йоготон – ясний, холодний, грубий, вправний, є випадковим блиском дотепності, абосолоним смаком іронії)
Історія автора стисла, як у А. Чехова, іноді екзотична як уКіплінга, подекуди навіть пригодницька як у Р.Л. Стівенсона та Д. Конрада.
Особливість новел У.С. Моема полягає в присутності глибокогопсихологізму поєднаного з гостросюжетністю розповіді. В умінні поєднати дію, щодинамічно розвивається і спостереження характерів героїв.
Бути цікавим без чудернацько-фантастичного, створювати захоплюючіісторії, лишаючись вірним життю. Це було, ще однією з заповідей Моема, якастосувалась саме короткої прози: «Вивчення характеру – моя спеціальність». [9:469]
«…я ж як не як реаліст і в своїх творах стараюсь бути вірнимжиттю. Я ретельно уникаю всього чудернацького і фантастичного – так як іписьменницького свавілля» [9:469]
У цих виразах дуже точно виділені ті принципи які сповідував Моем.
В своїй книзі «Підводячи підсумки» Моем говорить, що найбільшеімпонують йому такі ж зразки малої прози як і його. І приводить вираз Е. По,говорячи, що саме «батько детективу» найкраще сформулював закони побудови короткихісторій. Підсумовуючи написане Едгаром По, Моем каже: «не важко побачити щохороша новела, на думку По, – це літературний твір, що розповідає пропевний ізольований епізод, реальний або спіритуальний, такий, який можнапрочитати за один раз; оригінальний, яскравий, він повинен хвилювати і вражати,і, головне, рухатись по прямій, від експозиції до кінцівки» [6:391]
З цієї ж автобіографічної праці ми дізнаємось що ідею «екзотичних»сюжетів Моем запозичує у Редьярда Кіплінга: «Він перший почав писати так звані «екзотичні» новели і відкрив перед письменниками новутему. Я кажу про новели, дія яких відбувається в якій-небудь віддаленіймісцевості, незнайомій більшості читачів. Автор показує, як впливає на білулюдину життя на чужій землі, спілкування з людьми іншої раси, іншого кольорушкіри. Пізніше інші письменники трактували цю тему кожен по-своєму, але першимпроклав слід по нововідкритій території Редьярд Кіплінг, і ніхто з йогопослідовників не описав її так романтично прекрасно, не представив так жваво йкольорово. Прийде час, коли окупація англійцями Індії стане древньою історією івтрата цих колосальних володінь буде порушувати не більше гіркоти, ніж втратаНормандії і Аквітанії в давні століття. І тоді Редьярд Кіплінг зі своїмиіндійськими оповіданнями, «Книгою джунглів» і «Кімом» по праву займе в нашійвеликій англійській літературі почесне місце» [6:198]
В своїх публіцистичних працях автор розповідає про те що коженписьменник використовує прототипи: «Деякі автори стверджують, що їхні персонажівзагалі не мають жодних реальних прототипів. Думаю, що вони помиляються. Простовони не дають собі уважно розглянути свої запаси спогадів та вражень, щопослужили матеріалом для створення літературних образів, народжених, як їмздається, виключно їх фантазією. А якби придивилися трохи краще, напевнознайшли б якого-небудь знайомого, або зустрічного, або кілька знайомих ізустрічних, пам'ять про яких послужила їм відправною точкою при створенні тогочи іншого персонажа – якщо, звичайно, він не взятий з прочитаної книги, що тежтрапляється досить часто. Великі письменники минулого не робили таємниці зтого, що їхні персонажі списані з реальних людей… Так що, схоже, явище цешироко розповсюджене. Я б навіть сказав, що інакше й бути не може. Перевагитакого способу написання твору очевидні. Набагато простіше створити пізнаванийобраз, наділений певною індивідуальністю, маючи живу модель. Уява не можетворити в порожнечі. Вона відштовхується від реальності. Якщо творчі здібностіписьменника порушено певною характерною особливістю людини (можливо,характерною тільки в очах письменника), а він спробує зобразити цю людинуінакше, ніж його бачить, вийде фальш. Людина – це певна єдність, і якщо, визробите, скажімо, низького високим (наче б зростання не впливає на характер)або додасте йому риси дратівливості, тоді як в ньому помітні ознаки рівноївдачі, порушиться «гармонія достовірності», як вдало сказав одного разуБалтасар Граціан «Все це просто і ясно, проблема тільки в тому, що зачіпаютьсяпочуття.» [16]
Автор пояснює, що письменникові доводиться рахуватися змарнославством людського роду, з його схильністю до зловтіхи, цим самимганебним і низьким гріхом. Люди з радістю впізнають в літературному герої свогознайомого, автор, можливо, його і в очі-то ніколи не бачив, а вони неодміннопобіжать до нього з книжкою, особливо якщо зображення невтішне.
Все ж найбільший вплив на творчість Моема, справили Гі де Мопассанта Антон Павлович Чехов. Можна зробити припущення що саме завдяки Мопассануавтор звернувся до жанру новели. Адже у всіх своїх публіцистичних працях, якістосуються новел, він не забуває зазначити величезний внесок французькогописьменника в новелістику. «Один інтелігентнийкритик, начитаний, з тонким смаком, та ще добре знаючий життя, що нечасто буваєз його побратимами по професії, вгледів в моїх новелах вплив Мопассана. І недивно. Коли я був хлопчиськом, Мопассан вважався кращим новелістом Франції, і яжадібно читав його книги…до 18 років я перечитав усі його найкращі твори. Ітому цілком природно, що, почавши в цьому віці сам складати розповіді, ямимоволі вибрав собі за зразок ці маленькі шедеври.» [16] І не зважаючи на недоліки, в його новелах Моем вбачаєвласний ідеал:«Він не аналізує характери. Не особливо цікавитьсяспонукальними мотивами. Його персонажі діють так чи інакше, а що ними рухає,він не знає. «Для мене психологія в романі чи оповіданні, пояснює він, – цезображення внутрішнього життя людини через її вчинки». І в результаті Мопассанспрощує характери, що для новели, можливо, і зручно, але якось не до кінцяпереконує. Досконалих письменників немає. Їх треба приймати разом з їхслабкостями, які часто є продовженням достоїнств. І спасибі потомству, що воносаме так і робить – користується тим, що є в письменника хорошого, і прощаєпогане.» [16]
Іншим письменником який теж відіграв не малу роль в становленніСомерсета Моема як новеліста, був Чехов. «Насправді Чеховмайстерно будує початки своїх оповідань. Він відразу ж, у двох-трьох рядках,точно і ясно викладає факти, безпомилково відчуваючи, які відомості повідомитичитачеві, щоб дати йому чітке уявлення про дійових осіб і обставин. А осьМопассан зазвичай починав з інтродукції, призначеної для того, щоб створити вчитача потрібний умонастрій. Метод цей небезпечний, єдине його виправдання – успіх.Він може викликати нудьгу; може збити читача з пантелику, спочатку порушившийого інтерес до одних персонажів, а потім кинувши їх і звернувшись до інших взовсім інших обставин. Чехов проповідував стислість змісту» [16] – написав Моем в своєму есе про власні новели.
З цієї цитати ми бачимо, що творчість Чехова вплинула наоб’ємність новел письменника. Він повністю підтримує цей принцип, вважаючи щосаме стислість дозволяє підтримати увагу читача, в певній мірі це твердженняіснує і в цитаті наведеній вище про вислів Е. По. І це вкотре підтверджує,бажання автора сподобатися читачеві, не втратити його.
Підсумовуючи все вище викладене, можна сказати, що Моем зібрав всенайкраще у визнаних світовим суспільством новелістів, і створив з цих рисвласний неповторний творчий метод.
2.2Композиційні та художні особливості новел Моема
література моем твір композиція
За п'ятдесят років творчої діяльності С. Моем написав більшеста оповідань. За життя митця в Англії вийшло дванадцять збірок його новел,серед яких такі шедеври, як «Rain» («Дощ»), «The Hairless Mexican» («Безволосиймексиканець»), «The Unconquered» («Непідкорена»). Новелістика С. Моемацікава, перш за все, особливостями його творчого методу, де переплелися рисиреалізму, натуралізму, неоромантизму
Замість експозиції у новелах прозаїка часто зустрічаютьсяфілософські роздуми, які безпосередньо стосуються ситуації. Ці уривки невеликі,але в них у сконцентрованій формі від імені оповідача висловлюються поглядиавтора на життя, людей і стосунки між ними. Як от в новелі «Друзі пізнаються вбіді» – «Ось уже тридцять років я вивчаю моїх ближніх. Нетак-то багато я про них дізнався. Напевно, я не зважився б найняти слугу,довіряючи тільки його зовнішності, а між тим, мені здається, в більшостівипадків ми саме за зовнішнім виглядом судимий про людей. Дивимося, якої формиу людини підборіддя, який у нього погляд, як окреслено рот, – і робимовисновки. Не впевнений, що ми частіше буваємо праві, ніж помиляємося. Романи іп'єси нерідко фальшиві і нежиттєві тому, що їх автори наділяють героїв цільними,послідовними характерами, втім, мабуть, вони не можуть інакше, адже якщозробити характер суперечливим, він стане незрозумілий. А тим часом майже всі миповні суперечностей. Кожен з нас – просто випадкова мішанина несуміснихякостей.» [18]. Центральна ситуаціяновели може або підтверджувати ці погляди («Друзі пізнаються в біді», «Видимістьі реальність»), або контрастувати з ними («Щаслива людина», «Людина, яка жиласобі на втіху», «Мейх'ю»)
В більшості оповідань прослідковується чітка динаміка сюжету («Загодину до файв-о-клоку») Основні події обмежені короткими часовими рамками, якот в новелі «Дощ» де дія відбувається протягом декількох днів.
І фінал, або ж розв’язка має незвичайне, непередбачуванезабарвлення. «Лікар Макфейл нахилився – він був не з тих, хто вагаєтьсяу важку хвилину, – і перевернув його. Горло було перерізане від вуха до вуха, аправа рука все ще стискала фатальну бритву.» [8:30].
Оскільки автор прагне зберегти об'єктивність і не давати прямоїхарактеристики своїм героям, він широко використовує характерологічні деталі,наприклад: «Не was dressed in a blue suit a good deal worse for wear. It wasbaggy at the knees and the pockets bulged untidily» [12:216] (На ньому бувсиній дуже зношений костюм. Брюки були мішкуваті на колінах і кишені неохайновипиналися»); «Her great white hat with its vulgar showy flowers was an affront»[14:53] («її величезний білий капелюх з вульгарними крикливими квітами бувобразливим»). Для опису капелюшка підібрані епітети, які відповідають іхарактеру героїні; або:»… her skin was yellow and muddy under her powder…» [14:63](»… її шкіра під шаром пудри була жовтою і брудною…»), що наводить читача надумку про її неохайність.Щоб оповідь була більш достовірною, С. Моемвикористовує уточнюючі деталі. Він згадує деталі маршруту, назви вулиць,готелів, перераховує речі та інше, наприклад: «They passed out of the crowdedstreets in the Loop and drove along the lake…» [14:168] (The Fall of Edward Barnard) («Вони минули людні вулиці району Луп і заразїхали берегом озера…»); «There was always the chance of a silly old fool losingher head, and then there were platinum and sapphire rings, cigarette-cases,clothes, and a wrist-watch to be got» [15:83] («I завжди був шанс, щояка-небудь стара дурепа втратить розум, і тоді можна було розраховувати наплатиновий перстень із сапфіром, портсигар, що-небудь з одягу і ручнийгодинник»).Митець зображує внутрішній стан людини не заглиблюючись вописи її характеру. Він показує його через призму деталей таких як емоційнісплески, певні вчинки. Як от в оповіданні «За годину до файв-о-клоку.» «І раптом у Гарольда хлинула з горла кров.Поперек горла зяяла велика червона рана. Міллісент! – Закричала Кетлін ікинулася до неї. – Заради бога, що ти хочеш сказати?Місіс Скіннер сиділа, злякано роззявивши рота.— Паранго більше не висів на стіні. Він лежав на ліжку. Ітоді Гарольд розкрив очі. Вони були зовсім такі, як у дочки.— Але я не розумію, – сказав містер Скіннер. – Як він мігнакласти на себе руки, якщо він був у такому стані, як ти розповідаєш?… – Нещасна,адже це вбивство.Міллісент вся покрилась червоними плямами, глянула набатька з таким презирством і ненавистю, що він відсахнувся.Місіс Скіннер вигукнула:— Міллісент, але це не ти, не ти? Тут Міллісент зробилащось, від чого у всіх трьох заледеніла кров у жилах. Вона захихотіла.— Хто ж ще, – сказала вона. – Боже милий, – прошепотівмістер Скіннер. Кетлін стояла, вся витягнувшись, і обома руками трималася засерце, немов хотіла стримати його биття» [17]. Або ж в оповіданні «Дощ» де здопомогою опису автор вводить нас у внутрішній світ героїні. «Дні тягнулисяповільно. Всі мешканці будинку, які думали тільки про нещасну жінку в нижнійкімнаті, жили в стані неприродної напруги. Вона була наче жертва, яку готуютьдля похмурого ритуалу якоїсь кривавої язичницької релігії. Жах зовсімпаралізував її. Вона ні на хвилину не відпускала від себе Девідсона, тільки вйого присутності до неї поверталося мужність, і вона у рабському страхучіплялася за нього. Вона багато плакала, читала Біблію і молилася. Часом,дійшовши до повної знемоги, вона впадала в апатію. У такі хвилини в'язницясправді видавалася їй порятунком – принаймні це була конкретна реальність, якапоклала б край її катуванню. Її невиразний страх ставав все більш болісним.Відрікшись від гріха, вона перестала піклуватися про свою зовнішність і тепербродила по кімнаті в строкатому халаті, невмивана і розпатлана. Протягомчотирьох днів вона не знімала нічної сорочки, не одягала панчіх. Вся кімнатабула засмічена. А дощ все лив і лив з жорстокою наполегливістю. Здавалося,небеса повинні були вже виснажити всі запаси води, але він як і раніше падав,прямий і важкий, і з доводячою до несамовитості монотонністю тарабанив по даху.Все стало вологим і липким. Стіни і черевики, що лежали на підлозі покрилапліснява. Безсонними ночами сердито нили москіти.» [8:22]
В цих же новелах, («За годинудо файв-о-клоку.», «Дощ») Моем показуєдивовижну гармонію, як він її називає, рис які здавалося б не можуть існуватиодночасно в одній людині. Як от у випадку з місіонером Девідсоном який незважаючи на свою місію, проповідувати віру, благочестивість, стриманість, невстоює перед власними аморальними бажаннями. Та ще й знаходить порятунок відних в великому гріху – самовбивстві. Спочатку дійсно важко повірити, що такіриси могли бути притаманні місіонеру. І ніхто аж ніяк не очікував такоїкінцівки як та що представлена в новелі.
Хоч автор і був прибічником об’єктивізму в написанні творів але,не завжди йому це вдавалося. Взяти оповідання «Дощ», важко повірити що священикобрав би в боротьбі з свої ми бажаннями такий вихід як самогубство. Зобразившисвого героя фанатиком, повністю відданим своїй справі, Моем тим самим показавті риси, які зневажав в суспільстві. І позбавившись таким чином головного героявін ніби виказав власне ставлення до нього і подібних йому. Науковець В. Скороденковисловлюється з цього приводу так: «на думку Моема абсолютизація будь-якоїуявності, яка породжує нетерпимість, і різні, хай і найщиріші, такі що ввійшлив плоть і кров, форми фанатизму, включаючи релігійні, огидні людському єству,суть насилля над людиною. Життя, не перестає нагадувати письменник, рано чипізно їх ламає, обираючи своїм знаряддям людину, і плата буває жорстокою, як іу випадку з праведним Девідсоном з новели «Дощ»» [11:12]
Ще однією особливістю в новелах Моема є те що в більшості випадківрозповідь ведеться від першої особи, це ніби робить автора ближче до читача,ось як він це пояснює в передмові до власних новел: «Прошу читача не думати, щораз я пишу від першої особи, значить, це все події з мого особистого життя.Розповідь від першої особи – лише прийом, спосіб домогтися переконливості. Йогоприродний недолік полягає в тому, що в читача виникає подив: звідки оповідачевіможуть бути відомі всі викладені їм подробиці? Якщо ж розповідь ведеться черезпосередника, тобто начебто б хтось розповідає це автору, можна справедливозаперечити, що поліцейський інспектор або, скажімо, капітан корабля ніколи небуде висловлюватися так легко і літературно. Кожна умовність пов'язана зісвоїми незручностями. Їх треба, по можливості, маскувати, а що не можназамаскувати, з тим доводиться миритися. Розповідь від першої особи дає перевагубезпосередності. Він дозволяє розповідати тільки те, що знаєш, і чеснозізнаватись, коли яка-небудь подія або чиєсь спонукання тобі невідомо, відцього розповідь тільки виграє в правдоподібності. Автор стає читачеві ближче.»[16]
Таким чином, ми змогли прослідкувати найвиразнішіхудожньо-естетичні принципи в новелах У.С. Моема. і дійти до висновку, щойого твори поєднують в собі принципи яких дотримувались такі відомі письменникияк Чехов, Моппасан, Кіплінг… звичайно ж вони відрізняються самобутністюреальністю і помірною об’єктивністю
Висновки
Внаслідок вивчення літературно-критичних праць, присвяченихтворчості Уільяма Сомерсета Моема, власного есе письменника «Підводячипідсумки» і текстуального аналізу його новел ми дійшли наступних висновків. СомерсетМоем – класик світової новелістики, його новели можна ставити в один ряд зтворами Чехова та Мопасана. Саме ці письменники, світові майстри жанру новели,вплинули на творчість Моема. У них він запозичив усе найкраще з їхніх ідей тапринципів. Зокрема, малі прозові твори Сомерсета відрізняються реалістичністю,здебільшого, завдяки точності описів деталей. Це можна побачити в таких новелахяк «Міраж», «Джейн» та «Жиголо і жиголета».
Також варто відзначити тонкий психологізм його творів. Моемучудово вдається звернути увагу на внутрішній стан героїв – завдяки рухам,жестам, емоційним сплескам або ж відсутності емоцій. Новела Моема динамічнастисла, незвична, дивує сюжетом і особливо кінцівкою. Такий фінал ми бачимо уновелах «Дощ» і «За годину до файв-о-клоку».
Моему властиве парадоксальне поєднання речей, які здавалисьнепоєднуваними. Він сам був певною мірою гармонійним поєднанням непоєднуваного– так письменник сам писав про себе в автобіографічному есе «Підбиваючипідсумки».
Моем не шукав нічого нового в літературі, але створив новий стиль.Його новели – це завжди гостросюжетна історія з непередбачуваним кінцем, у якійпіднімаються загальновідомі теми кохання, релігії та людських відносин, якими бпідлими вони не були. Моем не боявся полемізувати з тогочасними істинами, доктринамита постулатами. Сьогодні Уільям Сомерсет Моем є одним з найяскравішихпредставників літератури Англії ХХ століття. В майбутньому його творивикликатимуть неоднозначне ставлення, але ніколи не залишатимуть байдужими.
Список літератури
1. Всесвітня історія [Текст]:навчальний посібник / Б.М. Гончар, Козицький М.Ю.та ін. – К.: Знання,2002. – 565 с
2. Дитькова С.Ю. «Я маюпро що розповісти…» (Дещо про життя й творчу спадщину Уїльяма Сомерсета Моема) //Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – №7. С. 35–37
3. Зарубежная литература ХХвека. Учебник под редакцией Л.Г. Андреева – М.: Высшая школа, 1996. 559 с.
4. Літературознавчаенциклопедія /під.ред. Ю. Коваліва –
5. Літературознавчийсловник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія»,1997
6. Моэм У.С. Подводяитоги: [Эссе, очерки] / Сост., вступ, ст., коммент. Г.Э. Ионкис. –М.: Высш. шк., 1991. – 559 с.
7. Моэм Сомерсет. Избранныепроизведения в 2-х томах. Том 1. Романы. Пер. с англ. / Составл. ипредисл. В. Скороденко. – М.: Радуга, 1985.-560 с.
8. Моэм У.С. Нечточеловеческое. Рассказы: Пер с англ./ Сост. и вступ. ст. Н.П. Михальской;Ил. А.В. Озеревской и А.Т. Яковлева. – М.: Правда, 1989. – 528 с.
9. Моэм У.С. Собраниесочинений в 5т. Т.1. Бремя страстей человеческих: Роман: Пер с англ. /Редкол.: Н. Демурова и др.; Вступ. ст. В. Скороденко. – М.:Худож.лит., 1991.-617 с.
10. Практический курсанглийского языка / Под ред. В.Д. Аракина. – М: Владос, 1999. – 430 с.
11. Словник літературознавчихтермінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
12. Anthony Curtis, John Whitehead/ W. Somerset Maugham. – L.: Routlege, 1997. – 471p.