МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНАФРАНКА
ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ
КУРСОВА РОБОТА
з історії світової літератури
„Фрагменти великої біографії (лірика Гете)”
Студентки ФКА-2г
Оверко М.І.
Керівник роботи:
Бичкова Т.С.
Львів – 2005
Зміст
Вступ
Розділ І. Фрагменти великої біографії (лірика Гете)
1.1 Лейпциг — народження «сонячного генія»
1.2 Штюрмерська поезія — фрагменти із життя «бурхливого генія»
1.3 Між волею і коханням. Лілі
1.4 Швейцарія на канві життя
1.5 «Зимова подорож на Гарц»
Розділ ІІ. Великий злам
2.1 У вирі античності — «Римські елегії»,«Венеціанські епіграми»
2.2 Сонети — нове життя, нова любов
Розділ ІІІ. Останній періодтворчості
3.1 У тінь старості
3.2 Хатем і Залейка
3.3 Поезія і природа — джерело душевної сили
3.4 Смерть Крістіни
3.5 Заповіт
Висновки
Бібліографія
Вступ
Йоган ВольфгангГете належить до тих людей, над якими час не має влади. Творчість «сонячногогенія» подолала перепони віків, не втративши своєї актуальності і сьогодні.Син суперечливої та неоднозначної епохи Просвітництва з її впевненістю танеобмеженою вірою в невпинність людського прогресу, пріоритетність розуму іможливість побудувати «рай» на землі, яка уже в ХХ ст. зазнала краху[1].Але творчість поета не могла утіснитися в рамки його епохи, він постаєпророком, мислення та світорозуміння якого пішло далеко вперед. Йоговсеохоплюючий і все проникний орлиний погляд сягнув глибин людської психології,зрозумівши їх прагнення та бажання, тому твори генія невмирущі.
Яскравим прикладомгеніальної неперевершеності поета є його лірика. Надзвичайна чуттєвість,щирість, природна відвертість, невідома раніше оригінальність та здатністьпредставляти найрізноманітніші аспекти сучасного йому життя не втратили своєїцікавості. Гете був наставником та прикладом наслідування світових геніїв.
Поезія ВольфгангаГете мала величезний вплив на творчість українських митців, зокрема П. Гулака-Артемовського,Г. Сковороди, М. Макаравського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, І. Франка,П. Куліша, які черпали сюжети з глибокої криниці «сонячного генія».
Природно, щоінтерес до творчості Гете на згасав і у поетів та перекладачів нашого часу. УХХ ст. його твори перекладали Д. Загул, М. Рильський, М. Зеров, М. Орест, М. Бажан,В. Мисик, Г. Кочур, І. Стеменко, М. Лукаш, В. Стус. Класичними в українськомулітературознавстві стали розвідки Білецького «Фауст», а Сверстюк«Сонячний геній» і «Відлуння Гете».
Лірика Гете — цефрагменти великої біографії, відображення елементів життя поета. Питаннязв’язку мистецтва та життя важливе та актуальне і зараз. Яка поезія має більшувартість, та, що основана на реальних подіях та переживаннях, чи та, котра немає з ними зв’язку? Гете своєю творчістю відстоює першу позицію, йомупритаманна єдність поетичного слова і думки[2]. Завдяки цьому твориживі, випромінюють справжні почуття та погляди поета. Гете вважав, що творчістьмає бути невідривною від життя. І саме у ній воно увіковічнюється:
Не може вічністьпоглинути
Мої діла, моїтруди[3].
Метою курсовоїроботи є прослідкувати фрагменти з біографії поета у його ліричній спадщині,показати нерозривний зв’язок його творчості із життям.
Розділ І. Фрагменти великої біографії(лірика Гете)1.1 Лейпциг — народження «сонячногогенія»
Лірика Гете побудованана реальних подіях із життя, можливо, це тому, що він розумів свою велич,геніальність: «Щоб створити щось, треба насамперед чимось бути»[4].І своє життя Гете вважав гідним матеріалом для побудови шедеврів вищої проби.
Якщо невраховувати перші поетичні спроби поета ще в батьківському домі, то першіхудожні твори належать до лейпцизького періоду (1767-1769). Ці твори мають всобі ознаки рококо, але разом з тим тут уже присутній оригінальніший талантГете. У Лейпцигу студент Гете приєднався до школи німецько-французькоїанакреонтики (засновником якої був Фрідріх фон Гагедорн). Сам поет з критикоюставиться до творів цього періоду, вбачає їхні недоліки у «багатослів’ї,непродуманості вираження і недостатній увазі до змісту».
Всі вони належатьдо безтурботної світської лірики, яка створювалася у Німеччині у XVIII ст., такими письменниками, як Фрідріх фонХагедорн, Йоган Вільгельм Глейм, Йоган Ніколаус Гец, Йоган Петер Гец та інші. Основноютемою є тема кохання, яке виступає як гра, і бажання виграти тут неприховується. Учасниками є пастушка і пастух, забавам яких сприяє ідеалізованаприрода. «Вино і пісні, поцілунки і ніжності, дружба і спілкування — осьпро що розповідають ці поезії».
Величезний впливна творчість Гете справила Анна Катерина Шенкопф, з якою поет познайомився ушістнадцятирічному віці, на обіді у трактирника (батько Анни), на який потрапивзавдяки Йогану Шлоссеру. Про свої ніжні почуття до дівчини, яка була на 3 рокистаршою, свої вогняні ревнощі Гете опише у сьомій книзі «Поезії і правда»,а також про те, як невиправданими, грубими вибухами ревнощів він «отруювавсобі і її кращі дні». Найкраще про глибину цих почуттів можна довідатисяіз листів до друзів: «Я люблю дівчину без становища у суспільстві,багатства і зараз я вперше почуваюся щасливим, так як буває при істинномукоханні». Цей зв’язок продовжувався до осені 1767, потім розірвався і через 2 роки дівчина вийшла заміж. Обоє: і Гете, іКетхен Шенкопф знали, що цей роман не тривалий. Вона, можливо, пояснювала церізницею у віці та суспільним становищем, а Гете не міг втратити своєї свободи:"…Я не хочу покинути цю дівчину, але я мушу тікати, я хочу тікати". Осьщо друг Гете пише про цей зв’язок. «Він її найніжніше кохає, маючиостаточно чесні наміри порядного чоловіка, хоча і знає, що вона ніколи не зможебути його дружиною»[5].
У листах другуБеришу постають імена і інших жінок: Фріцхен, Етна, Августа. Описавши свої роздвоєні,незрозумілі почуття до Кетхен Шенкопф, він водночас хвалиться, які у ньогомогли б бути шанси у Фріцхен: «Впізнаєш ти мене в цьому тоні, Бериш? Цетон переможця!» Пояснити таку позицію Гете було неможливо. Кінець роману«Пігмаліон» відповідає листам, в тому числі і листам про Аннет:
Целуйте девушек везде,
Любите их всегда,
И вы небудете жалеть
Об этом никогда.
Но строго следуйте, друзья,
Совету моему,
Иначе всучит вам Амур
Сварливую жену.
(ПерекладА. Гугніна)
Характернимелементом лірики цього періоду є еротичність.
Саме під цимвпливом формувалася творчість лейпцизького періоду, слід зазначити, щовеличезну роль відіграв зв’язок із Кетхен Шенкопф. Хоча твори і побудовані навнутрішніх переживаннях, та «кохання залишається грою, яку майстерно ведерозсудлива людина».
Пожалуй, легче, чем цветы,
Срывать награды у девицы;
С трудом добьешься первой ты -
Сама собой вторая мчится.
(із вірша«Мистецтво ловити недоторк» — пер. Гугніна)
Саме тому цей твірносить зовнішній характер, і по суті є хитрою інтелектуальною грою.
Факти веселого табезтурботного юнацького життя знайшли своє відображення у книзі «Аннета»,яка містить такі твори, як «Анетта», «Циблгс», історія",«Ліда, історія», «Мистецтво ловити недоторк, історія перша»,«Мистецтво ловити недоторк, історія друга», «Тріумф і добротворці, історія перша», «Тріумф і добротворці, історія друга», елегія«На смерть брата мого друга» та інші.
Друга збірка«Пісні і мелодії», яка містила такі твори, як «Могила Амура»,«Ніч», «Крик», «Любов і добротворець», інші.
«Нові пісні»- перша друкована збірка. До неї увійшли такі твори, як «Новорічна пісня»,"Істинна насолода", «Ніч», «Крик», «Щастя»,«До місяця».
Всі ці творинаписані під впливом анакреонтизму, напрямку, який спирався на відкриттяАнакреона, давньогрецького письменника, взагалі вони були легкою пародією, іззовні характеризувалися неримованими строфами, написані певним розміром, зхарактерними мотивами вина, кохання, жінок і співу, але не тільки це мало впливна творчість, але і вся сатирична поезія (Таснера, Виланда), яка брала свійпочаток від Феокрита, Епікура, Катулла. Ці твори можна описати і такимиознаками: «легкість, життєвість, ніжність, життєрадісність»[6].
У вірші «Тріумфі добродії» розповідається про те, як виникає можливість задовольнитилюбовну потребу, і що можливо здобути прихильність дівчини завдяки розуміннюпсихології. Подібні уроки подані у веселій формі:
Но, вырываясьиз объятья,
Она кричит: не троньте платье
Вы бога ради и за мной
Спешите молча в час ночной
Идем. Вдруг с нежностью она:
О милый! Время мы теряем,
Минута счастья нам дана,
А мы от счастья убегаем.
(Переклад А. Гугніна)
А у творі «Любові цнота» тема материнського заповіту, точніше, антизаповіту:
Когда любезнойнашей мать
Советы вздумает давать,
Про долг, про совесть говорит,
А милая от них бежит -
Затем, что пламень наш греховный
И поцелуй ее влекут,-
Друзья! упрямства больше тут,
Чем доброй верности любовной!
Когда же мать свое возьмет,
И сердце в цепи закуёт,
И злопыхательски следит,
Как милая от нас бежит,-
Лишь сердца юности не зная,
Торжествовать возможно ей,
Друзья! тут ветреность скорей,
Чем добродетель записная!
(Переклад Л. Кочеткова (І, 60))
Тут вимальовуєтьсялегковажна вдача молодого Гете.
Не слід розглядатицього періоду як пролог до «справжнього» Гете[7].Твори пізнього Гете достатньо часто беруть свій початок із жанрів ранньоїпоезії:
Коль слишком быстроФеб златой
Над миром свет погасит,
Беседа с женщиной младой
Любую ночь украсит.
Когда же снова возгорит
Над миром свет безбрежный,
Нам самый долгий день продлит
Тепло улыбки нежной.
(Переклад А. Гугніна)
(Із твору «Пані Клементині фон Манделсло, Веймар, в найкоротшийдень 1827 року»)
«Так почавсяшлях, з якого я вже не зійшов протягом всього свого життя, а конкретно: все, щовеселило, смутило чи хоча б зачіпало мене, я тут же перетворював в образ, впоезію; тим самими я зводив рахунки із самим собою, виправляв і перевіряв своїуявлення про зовнішній світ і знаходив внутрішнє заспокоєння. Поетичний дар бувби мені потрібніший, ніж моя вдача, що постійно лине з однієї крайності в іншу.А тому досі мною опубліковані твори не більше, як розрізнені уривки єдиноївеликої оповіді, сповнити яку я намагаюся в цій книзі»[8].
Не все це можна віднестидо лейпцизької пори, але важливим є те, що матеріал був знайдений саме тут,автор шукав його в самому собі. Правдивою основою його віршів є чуття і думка,а досвід у Лейпцигу"[9].
Вже в ранніхтворах намагаються знайти щось «великогетівське». І знаходять це увірші «Ніч»[10].
Покидаю домик скромный,
Где моей любимой кров.
Тихим шагом в лес огромный
Я вхожу под сень дубов.
Прорвалась луна сквозь чащи,
Прошумел зефир ночной,
И, склоняясь, льют всё слаще
Ей берёзы ладан свой.
Я блаженно пью прохладу
Летней сумрачной ночи!
Что душе даёт отраду -
Тихо чувствуй и молчи.
Страсть сама почти невнятна.
Но и тысячу ночей
Дам таких я безвозвратно
За одну с красой моей.
Переклад А. Гуніна
Зачарування нічнимпейзажем — це щось нове, хоча поет ще використовує такі звичайні аксесуари, як«місяць», «зефір», «пристрасть», прикметникивиконують не лише роль прикрас, але створюють настрої.
Самі словеснівирази не прозбавлені музичності, завдяки співзвуччю голосних.
Цю поезію можнарозглядати як опис самотності. «Поезія місячної ночі — дуже часто цевсього лише втеча, спроба знайти насолоду.
Другий твір, якийдає уявлення про майбутні твори — »До місяця". В першій строфі цьоготвору — зачарування місячною ніччю, а другий і третій знову тон веселої гри.
«В ліриціГете елементи природи — це не просто декорації, … вони дістають нехай ще скромне,але самостійне значення»[11].
Света первого сестра,
Образ нежности впечали,
Вкруг тебя туманывстали,
Как фата изсеребра,
Поступь лёгкуютвою
Слышит всё, что днём таится,
Чуть вспорхнёт ночная птица -
Грустный признак, я встаю.
Мир объемлешь взором ты,
Горной шествуя тропою…
Переклад В. Левика (1, 61-62)
Далеко від гри вдусі рококо і від анакреонтичної поезії насолоди відійшла поезія «Три одимоєму другу Беришу». Ця поезія займає значну роль. Вони присвячені ЕрнстуВольфгангу Беришу, другу Гете який був його порадником як в літературнихпитаннях, так і в душевних. Він був вихователем графа Линденау, жив уАуербахському дворі і Гете посилав свої перші листи саме туди, починаючи зжовтня 1766 до жовтня 1767 року. Восени Бериш змушений був залишити це місце. Причиноюстав ляпас, якого дав він дав своєму вихованцю. Гете в «Поезії і правді»вважав, що саме він відповідальний за ці вибрики. Гете каже, що Бериш і рештумолодих людей зв’язалися з деякими дівчатами і здобули недобру славу. ПотімБериш переїхав у Дессау, де знову став вихователем. Їхні зв’язки неперериваються. У 1830 р. у своїх спогадах Гете згадує про «старі дурниці,на які ми безсоромно марнували час»[12].
«Оди до могодруга» написані зовсім в іншому тоні, тут критика Лейпцизького життя,відхід від старих форм віршотворення. Тут вперше з’являється «вільнийчотиристопний вірш». Нещедро описана природа у другій оді, яка передаєдещо загострений, але дійсний вигляд туманної, болотистої долини вздовж річки.
Мёртвыетопи,
Пары октябрьских туманов
Сливают свои истеченья
Здесь нераздельно.
Место рожденья
Вредных насекомых,
Разбойный приют
Их злобы.
Переклад Вересаева (І.49)
Розлука — цесмерть, говориться у третій оді:
Тройная смерть -
Разлука безнадежды
Свидеться снова.
ПерекладВересаева
Два останні рядкиє ніби прямими зізнанням Гете про життя у Лейпцигу, але насправді цехвилювання, викликані від’їздом друга, солідарність з ним:
Идёшь, остаюсь я.
Но уже вертяться
Летучие спицыпоследнего года
Вокруг дымящейся оси.
Считаю удары
Громового колеса.
Последний удар!
Отскочит запор — и я свободен,как ты!
Переклад Вересаева
Опис непривітноїприроди — це відбиття внутрішнього настрою Гете. Безпосередня вираженість іпряме звернення до друга дає підстави відносити ці оди до листів.
Ці оди дійшли доГете у 1818 р. разом з листами до Беришу і не друкувалися до 1836 р. Тому вони,так би мовити, не брали участі в творенні "історії поезії".
Подібно чужорідномутілу з’явилася «Елегія на смерть брата мого друга». Але при уважномурозгляді виявляється, наскільки цей твір «на випадок» зв’язано звіршами на смерть[13].1.2 Штюрмерська поезія — фрагменти ізжиття «бурхливого генія»
Нову сторінку у«великій біографії» відкрило навчання у Страсбурзі. Поезія в ці рокирозвивалася в дусі «Бурі і натиску», руху, який у своїйсуспільно-історичній сутності був виявом протесту молодої бюргерськоїінтелігенції проти феодально-історичних порядків, проти деспотизму князів ізасилля бюрократів, проти застою і убозтва тогочасного німецького життя[14].Гете поділяє ідеї штюрмерів (від нім. слова Sturm — буря) або «бурхливих геніїв». Штюрмери твердили, щопотрібно писати так, як підказує творча уява, яку вони називали «геніальністю».Улюбленими темами були — природа та кохання. Останнє описувалося, як глибоке,щире, бурхливе почуття, але Гете своєю творчістю виходить далеко за рамки цієїтечії. Його поезія вирізняється довірою до життя, його конкретності,розмаїтості, повноти, а також реалістичністю, яка надає творам простоти таприродності.Т. Манн писав про лірику Гете: «Яким все це було новим,скільки тут чаруючої свободи, мелодійності і барвистості, як під бурянимпоривом цих ритмів летіла пудра з раціоналістичних перук». Ці переконаннята ідеї втілилися у ліриці. «Травнева пісня» та «Побачення ірозлука» — перші приклади якісно нової поезії. «Травнева пісня»(1771) є яскравим свідченням цього. У час створення вірша поет навчався устрасбурзькому університеті. Він закохався у юну дочку зезегемського пастора ФредерікуБріон. Образ «у всій її ніжній привабливості» закарбувався у душіпоета та відбився у його творчості. У своїй автобіографічній збірці Гете писав:«Я відчув, як у мені знову відродилась потреба поетичної творчості, якої ядавно вже не знав. Я створив для Фредеріки багато пісень на знайомі мелодії. Їхназбиралося б, напевно, на цілий том». У «Травневій пісні» звучитьдва мотиви: замилування природою і щасливі любовні переживання. Кохання панує ів природі, і в житті людини. В центрі знаходиться людина, яка розуміє себечастиною природи. Радісний настрій передається танцювальним ритмом тадвостопним ямбом. Все це вибух радості поета, викликаного коханням:
Сміється ясно
Все навкруги.
Палає сонце,
Блищать луги!
Квітки звисають
З гілля в садок.
І мир, і радість
В серцях у всіх.
О світ, о сонце
В серцях у всіх.
Молоді люди буливже заручені, але весілля не відбулося. У 1772 р. Гете, одержавши вченийступінь, покидає Ельзас. Це був кінець їхніх стосунків. Гете не міг змиритисяіз сільським життям. «Приємна місцевість, люди, які люблять мене, дружнєколо, — так пише він близькому другові. — Так-так, це вони! Я це відчуваю,милий друже! Я відчуваю також, що навіть на волосок не наблизився до щастя,навіть тепер, коли справдились мої мрії»[15].
Цей фрагментвбудований у твір «Побачення і розлука». Саме розрив стосунківслужить фоном для твору. Страдницька втеча — єдиний вихід, бо насамперед Гете — вільна людина.
Цей твір вражаєпредметністю (яскраві картини природи), саме ж побачення поза кадром. Головнуувагу зосереджено на внутрішніх переживаннях.
Герой «душа вогні», — який у мені палає вогонь, і все ж кохати — яке щастя".
Образ коханої лишеу сприйнятті поета: "І ти овіяна весною, знову зі мною". Природа,образ коханої та внутрішній світ постають як єдине ціле:
Душа в огне, нетсилы боле,
Скорей в седло и на простор,
Уж вечер плыл, лаская поле
Висела ночь у края гор.
В моих мечтах лишь ты носилась
Твой взор так сладостно горел,
Что вся душа к тебе стремилась
И каждый вздох к тебе летел.
Я встал, душа рвалась на части,
И ты одна осталась вновь,-
И всё ж любить — какое счастье,
Какой восторг — твоя любовь!
У цьому творібачимо внутрішню суперечність в душі поета, він тяжко страждає, але свободастоїть понад усім. Душевні переживання, які підкреслює нічний пейзаж:
Луна сквозь дымку,с гребня тучи,
Смотрела грустно в вышине,
Крылатых ветров рой летучий
Свистел свирепо в уши мне.
Ночные страхи мчались с нами,
Но был и весел, бодр мой конь.
В моей душе какое пламя!
В моей крови какой огонь!
Пер.В. Моріца
Ця строфічнаформа, яка між 1700 і 1770 роками використовувалася найчастіше — це строфа ізвосьми рядків, яка ніби складалася із двох строф з перехресною римою, останнястрофа почергово з чоловічими або жіночим закінченням, кожна строфачотиристопний ямб[16]. Тепер же ця формаповинна була вмістити почуття, жагучі почуття поета. Одночасно виражаються,осмислюються і коментуються переживання, які мали місце в минулому.
За поезієюзакріпилася назва «сповідальна лірика». Сам Гете у своїйавтобіографічній книзі писав про те, що все життя він дотримувався єдиногопринципу перетворювати все те, що примушувало його радіти чи страждати, упоезію; тому все, що ним опубліковане — це уривки єдиної великої сповіді[17].Водночас Гете створює зразки високої поезії гімнів. Це твори, наповненіглибоким філософським змістом, але у них також присутня бурхлива емоційність тапристрасність, притаманна рухові «Бурі і натиску».
Здавалося бабстрактні питання буття, мали б мати форму спокійну, медитаційну, але у Гетеці проблеми переживаються бурхливо, з темпераментом «бурхливого генія».І тут бачимо фрагменти життя, думок поета. Для інтимної лірики особливезначення мав фольклор та давньогрецькі гімни, насамперед Піндорова ода. Від неїпоходять вільні ритми поезії гімнів Гете, які яскраво передавали пафос «Буріі натиску».
Гімни Гете — цевидатне явище. Чи не найраніший серед них «Пісня мандрівника під час бурі»(1771-1772), з цього твору власне починається поезія гімнів. Вона є патетичниммонологом, зверненим до сил природи, що персоніфікуються в міфологічних образах.За словами автора, цей твір виник під час нічних блукань поета на лоні сонноїприроди, коли він «сам собі наспівував диковинні гімни-дифірамби… у тойчас, коли навколо бушувала буря, якій я йшов назустріч»[18].Перед нами «бурхливий геній», що розкриває в екстазі своє «я»і своє відношення до світу, але лише в абстрактних формах[19].
Ко мне слетайтесь,музы,
Сестры граций!
Это — влага,
Это — суша,
Это — сын текучих вод и суши.
Я — над ними ступаю,
Брат богам (göttergleich).
Цей суто «штюрмерський»твір нерідко вважають надто «хаотичним», безформним як для Гете, вінвидається лише в перспективі подальшої еволюції поета, у співвідношенні з«веймарським класицизмом»[20].
Роки перебування убатьківському домі були напруженою підготовкою до творчого злету. Тут Гетезнайомиться у подругою своєї матері Сусанною фон Клеттенбер, яка належала досекти гернгутерів. Представники секти займалися «таємними науками», навітьалхімією. За два роки він серйозно захоплюється «пансофією» (батькомпансофії вважають Парацельса), яка проявлялася у великому зацікавленні довсього «дивного», ірраціонального, трансцентричного. Це закарбувало утворчій душі поета особливий потяг до магії.
Страсбург ставновою сторінкою у творчості Гете. Остаточний розрив із пансофськими ідеямистався при зустрічі із Гердером у Страсбурзі. Саме Герде прищепив любов донаціональних здобутків німецької поезії. Під впливом цих ідей у 1771 р. вінзібрав у Ельзасі 12 народних пісень. Цей факт біографії знайшов свій відбиток уліриці, народна творчість мала великий вплив на ранню лірику поета, вони «допомоглийому в пошуках найпростіших, разом з тим виразних засобах художньої мови»[21].Ці народні мотиви мали місце лише у 70‑і роки. Прикладом може бути вірш«Дика троянда», основою якого є народна пісня.
Мальчик розу увидал,
Розу в чистом поле
К ней он близко подбежал
Аромат её впивал
Любовался вволю.
Он сорвал, забывши страх,
Розу в чистом поле
Кровь алела на шипах
Но она — увы и ах
Не спаслась от боли
Роза, роза, алый цвет
Роза в чистом поле.
Цей віршсприймається як народна пісня. Піднесена простота народної пісні ввійшла в живутканину гетівського вірша, надавши йому незвичайної чарівності[22].
В основі лірикиособливе філософське сприйняття дійсності, розуміння світу, як вічноговстановлення, який не може зупинитися ні на хвилину, яскравим прикладом є йоготвір «На озері».
И жизнь, ибодрость, и покой
Дыханьем вольным пью
Природе сладко быть с тобой
Упасть на грудь твою.1.3 Між волею і коханням. Лілі
1775 рік. У життіГете з’явилася жінка. Широко відома елегія Гете «Парк Лілі». Крімцього твору, поет присвятив їй ще багато творів: «На морі», «Осіннєпочуття».
Зустріч Гете зЛілі Єлизаветою Шекеман відбулася у 1774 році в домі її батьків. Вперше поетпобачив Лілі за роялем, коли вона грала сонату. Дівчині було тоді 16 років.«Ми глянули одне на одного, — говорить Гете у своїй біографії, — й, нехочу обманювати, мені здалося, що я відчув притягальну силу найприємнішоїякості». В цей час написав твір, в якому передав свої палкі почуття:
Серце, серце, чтос тобой?
Что стесняет тактебя?
Лілі була дівчиноюлегковажною, мала багато залицяльників, вона спочатку не відчувала кохання, алезгодом він все ж полонить серце молодої дівчини[23].
В поезію, яка складалацикл «До Лілі», Гете втілив усі свої почуття, переплетення блаженстваі розгубленості, неземної радості та глибокої пригніченості. Ці вірші так тіснобули пов’язані з життям поета тих місяців, що декотрі вірші як документи Гетевключить потім в «Поезію і правду». В них більше немає манери гімнівв «Бурі і натиску», патетичних фраз, безсмертних бажань і почуттів. Вцих творах Гете втілює своє реальне душевне становище, ця поезія швидшезапитання, ніж відповідь[24]. Прикладом цього є ніжначуттєва поезія «Белінді»: [25]
Я ли тот, кто в шуме света вздорном,
С чуждою толпой,
Рад сидеть хоть за столомигорным,
Лишь бы быть с тобой.
Нет, весна не в блеске небосвода,
Не в полях она.
Там, где ты, мой ангел, тамприрода,
Там, где ты, весна.
Не лише любов,краса та природа можуть виразити почуття поета до дівчини, в чиїй владіопинився Гете:
«В этойвласти есть колдовская сила», «Жить в плену, в волшебной клетке…»[26]
Ах, смотрите, ах, спасите,
Вкруг плутовки, сам не свой,
На чудесной тонкой нити
Я пляшу, едва живой.
Жить в плену, в волшебнойклетке,
Быть под башмачком кокетки,
Как такой позор снести?
Ах, пусти, любовь, пусти!
Вірш «ЗвіринецьЛілі» сповнений різкої насмішки, у ньому поет уявляє себе прирученимведмедем:
Ведь именнотак из чащи ночной
Прибрел к ней медведь — мохнатыйверзила,
В какой же капкан его залучила
Хозяйка компании сей честной!
Отныне он, можно сказать, ручной.
Але в душу Гете вривається вихор волі, сила якого пробуджує бунтаря:
А я?.. О боги, кольв вашей власти
Разрушить чарыэтой страсти,
То буду век у вас в долгу…
А не дождусь от вас подмоги,
Тогда… тогда… О, знайте, боги!
Я сам помочь себе смогу!
Юна Лілі змогласправити на поета сильне враження своєю освіченістю, вмінням спілкуватися. Алечи хоче Гете пожертвувати своєю волею заради Лілі? Щоб хоч якось полегшити своєстраждання, Гете відправляється у Швейцарію.
Але перша подорожне полегшує душевних страждань поета, його серце і далі розривається міжпрагненням до волі та коханням до Лілі:
Если б я тобойне грезил, Лили,
Как меня пленил бы горный путь!
Но когда бы я не грезил Лили,
Разве было б счастье вчем-нибудь?
У Швейцарії він незумів розібратися у своїх почуттях. Повернувшись, Гете знову із Лілі. Цейзв’язок міг привести до шлюбу, але на перешкоді стали батьки. Велику рользіграли релігійні мотиви, бо походила вона з протестантського оточення.
У листі до свогодруга Гете пише, що незабаром покине Франкфурт, але продовжує ще з’являтися налюдях із Лілі.10 вересня 1775 року на весіллі кальвіністського священикаситуація прояснюється. У кінці святкового вірша Гете натякає на розрив[27]:
Все дальше шагомсмелым
Куда-то жизнь спешит
И от родных пределов
Все взоры вверх стремит.
И вот уж долго-долго
Родной не видим круг,
И кто-то втихомолку
Слезу обронит вдруг.
Но пусть нас боль утраты,
Друзья, не удручит.
Когда судьба собрата
Навеки вас лишит:
Душою будет вечно
Ваш образ он хранить -
Ведь в памяти сердечной
Любовь не угасить.
Переклад Гучніна
Розрив стосунківстався на ярмарку. Лілі у 1778 році одружилася з банкіром.
Наприкінці свогожиття Гете визнав, що ці дні були най нещасливішим моментом його життя. Післярозриву в ньому ще довго живе біль розлуки. Про це говорять повні суму вірші,яких до того ще не було. В одному з віршів «Стелли» в 1776 р. поетпише присвячення[28]:
В тени долин,на оснеженных кручах
Меня твой образ звал:
Вокруг меня он веял в светлыхтучах,
В моей душе вставал.
Пойми и ты, как сердце к сердцувластно
Влечет огонь в крови
И что любовь напрасно
Бежит любви.
ПерекладГучніна1.4 Швейцарія на канві життя
Ще одна подія, якуне можна залишити непоміченою — це подорожі до Швейцарії. У 1775 р. Гетездійснив першу з них. Поет був вражений безмежно багатою природою гірськоїШвейцарії. «Перша подорож до Швейцарії відкрила мені широку панораму світу».Хоча пізніше він засудив ці подорожі. Це, звичайно, знайшло свій відбиток утворчості. Під час перебування на озері разом з друзями народилася прекраснапоезія:
Посредством пуповиныя
Теперь вкушаю вкус земной.
И яств земных вокруг меня
Неисчислимый рой.
Качает наш челнок волна,
В такт качке — взмах весла.
Наш путь далек, но цель видна -
Пусть тучам несть числа.
Взор мой взор — ты что в печали,
Золотые сны сбежали,
Прочь мечта, хоть ты красива,
В жизни есть любовь и диво.
На волнах блистают
Сонмы звезд золотистых,
И туманы съедают
Виденье далей чистых.
Утренний ветер резвится,
По заливу рябь несёт,
В озеро не наглядится,
Как в зеркало, зреющий плод.
Поет глибоко розуміє природу,відчуває себе її невіддільною частиною. Щасливе відчуття безпекина лоні природи, спогади, що турбують, які зараз і тут врачають свою силу,повний спокій і надія, відчуття контакту з пейзажем[29]…Але навряд чи твір був створений повністю і записаний там, різні фрази віршаоб’єднані одна з одною змінним розміром вірша. Подібно як віддалені рядкиоб’єднують протиріччя в одному творі, так авторське «я» являє собоюоб’єкт змінного настрою.
Слово тепер означаєщасливе перебування в теперішнім, яке відірване від нещасливих спогадів минулого.Гете в цей час був уже далеко від франкфуртських справ, він був готовий досприйняття нового, відчував приплив продуктивних сил, саме тому буввикористаний образ «пуповини», щоб яскравіше продемонструвати зв’язокз природою.
Лише енергійнавідмова від «золотих снів» може повернути юнаку життя теперішньогодня. І в наступних восьми рядках образ природи з далекої і близькоїперспективи, відчуття спокою створюється за допомогою кількох рядків однаковоїдовжини. Плід — символ надії на щасливе майбутнє. Ніби спостерігати за самимсобою і радіти своєму дозріванню. Для людини, яка багато пережила, природа — символспокою та подолання проблем[30].1.5 «Зимова подорож на Гарц»
Поезії Гете живі,перевірені на власній практиці, це реальні почуття, що переповнювали серцепоета.29 листопада 1777 року поет відправився в подорож, яка від самого початкумала ознаки незвичайної. Це була таємна подорож. У своєму щоденнику ще 16 листопадабуло записано: «Задумав таємну подорож». Будучи в дорозі, він назвавцю подорож «паломництвом» (в листі до Шарлотти фон Штейн від 7 листопада1777 року). Незвичайною була ця поїздка ще тим, що поет здійснив її верхи. Цеперша подорож поета по Гарцу, дивовижному кришталевому світі. Він підкориввершину Броккен. Це було мрією поета. Ось що виголосив поет на вершині: «Чудовий,радісний світ, весь світ в хмарах і тумані, і тут на горі ясно. Що є людина, щоти пам’ятаєш про неї». Ця поїздка дала можливість на деякий часзвільнитися від придворного життя з усіма його мертвими формальностями ізблизитися з простими людьми, наповнивши своє серце любов’ю. «Для Господаж Бога цей клас вищий». (4 грудня 1777 р) Ця подорож, а також зходження наБроккен вже немолодого поета були перевіркою, чи зможе він залишитися у Веймаріпри дворі, чи зможе виконати те, що взяв на себе. Наскільки це було важливо,виражається цими рядками: «Ціль прагнень моїх досягнута, вона залежить відвеликої кількості ниток, і багато ниток залежать від неї, ви ж знаєте, яксповнене символіки моє існування...»
Тільки в такомуконтексті стають зрозумілі багато місць написаної тоді поезії[31].Гете сам назвав цей твір «Зимова подорож на Гарц», до якого вже в1821 році додав такі рядки:
Словно коршун,
Простирающий легкие крылья
Среди утренних туч
И следящий добычу,-
Воспари, тень моя.
У цей час булонезвичайним називати соколів коршунами. У древніх римлян цей птах мігпередбачати майбутнє. Напевно, спостерігаючи за коршуном, який кружляв надвершинами Гарца, автор «Зимової подорожі» міг згадати про значення,яке древні надавали польоту птахів: ось і виник поетичний образ, в якомубезпосереднє спостереження злилося із таємним, хоча доступним розумінню сенсужиття. Уже 1 грудня у щоденнику з’явився запис: "=слово коршун=". Осьтоді і виникли перші рядки поезії. Вона повинна була стати пророчою, як птах,її завданням було звістити про майбутнє. Так стає зрозумілим перехід до другоїстрофи.
Ибо Господнимпрестолом
Каждому путь
Предуказан
Путь, что счастливца
Скоро домчит
К цели отрадной
Тот же, кто в тщетном
Противоборстве
С нитью неумолимой
Тот знает пускай:
Беспощадные ножницы
Однажды её пресекут.
Зла доля нещасливого контрастує із щасливцем, далі у поезії з’являються мисливці (мисливськакомпанія герцога веймарського). для щасливця покрита снігом вершина — «престолблагородного серця» — успішне сходження нагору, це подія, яку він вимолив,і на яку відважився. Вперше тут в поєднанні слів «відкрита» і «таємна»була виражена формула, яка залишилася лейтмотивом Гетівського спогляданяприроди[32]:
С непостижимойдушой,
Открытоютайной,
Из-за туч он взирает
На изумлённый мир,
На избыток его богатств,
Которые он орошает
Из артерий собратьев своих.
Переклад Е. Віткова
Розділ ІІ. Великий злам2.1 У вирі античності — «Римськіелегії», «Венеціанські епіграми»
Одним з найвищихзлетів поетичного генія Гете є цикл «Римські елегії», який нерозривнопов’язаний, оснований на фактах та обставинах з біографії митця. Насамперед цеподорож до Італії (1786-1788), яка за визначенням науковців належить донайбільш переломних подій у житті поета. За словами самого Гете, подорож ця«була, власне, втечею від усіх негараздів»[33],які він пережив від п’ятдесят першою паралеллю, тобто у Веймарі, і надієюпотрапити у справжній рай під сорок восьмою паралеллю, тобто у Римі. Донайбільших причин належать розчарування у державно-адміністративній діяльності,у проектах просвітницької реформи, суперечки із дворянством, до всього тогоможна додати десятилітній творчий занепад, в перше десятиліття перебування уВеймарі (1775-1785).
Гете подорожує поІталії не як міністр Саксен-Веймарського герцогства, а як простий купець. Вінведе невибагливе життя, спілкується із простими людьми, знайомиться з митцями,з вічними пам’ятками античної культури. Словом, в Італії Гете знову, як і вчаси «Бурі і натиску», поринає в стихію «позастанового» життя,вільного від офіційностей та умовностей, невимушено спілкується із простимилюдьми, посилено вивчає мистецтво античності[34], Відродження, і почуваєсебе вільним і щасливим, як ніколи.
Ця обставиназвільнила духовний потенціал поета, відкрила творчі джерела. Ось як Гете сказаву 1786 році: «Відколи я вступив до Рима, для мене почалося нове життя,справжнє відродження».
Тут Гете отримуємогутній поштовх до нового творчого злету, початок якого виявився у «Римськихелегіях», і творчість поета набирає нового напрямку.
Слід зазначити, щопоривання в Італію були викликані потребами естетично-художнього характеру. Поетвсе виразніше тяжіє до «об’єктивного», втіленням якого є античність.
Художняпереорієнтація пов’язана з глибоким світоглядним зрушенням: перехід відбунтарського «штюрмерства» до «врівноваженої» зрілості, якавиявляється у прагненні класичної гармонії та якості. В естетично-літературнійплощині це перехід від штюрмерського преромантизму до «веймарськогокласицизму», який є не лише схильністю до примирення, але й відзначаєтьсясвоєю виховною спрямованістю, активним впливом на свідомість громадян. Не слідцей класицизм плутати із класицизмом у феодально-абсолютистському суспільстві XVII-XVIII ст., а це було щось якісно нове, це мистецтво«третьостанової» орієнтації[35]. На відміну від «штюрмерського»напряму, який звертався до «віку Августа», «класицизм» звертаєсвій погляд на демократичні Афіни та республіканський Рим. Велика переваганадавалась вивченню «справжньої античності», осягненню духу тахудожнього ладу її мистецтва[36].
Щоденник поетапідтверджує перелом його світогляду, перехід до класицизму. Поет поділяє думкуВінкельмана про виховне значення античності, її високе естетичне значення,втілення «благородної простоти та спокійної величі». Ретельневивчення античних пам’яток було покликане бажанням вникнути у дух класичноїантичності. Якщо раніше Гете роздвоювався між класикою та готикою, а встрасбурзький період більше схилявся до готики, то тепер він повністю схиливсядо класики. І у своєму щоденнику тепер безпідставно критикує її, Гете здається,що є його духовною батьківщиною.
Поет приймаєкласичну античність як ідеал, але вважає, що ставлення до нього має бути «живим».Античність він хоче розглядати не «фантастично», а «брати їїцілком реально» (запис 27.10.1786 р). Згодом Гете сформував свій поглядцілком визначено: «Говорячи про вивчення древніх, а чи не означає цесказати: звертайтеся до реального світу і домагайтеся досконалого йоговідтворення — саме так».
Існує ще однабіографічна обставина, яка мала величезний вплив на цикл «Римські елегії».У 1788 р. одразу після повернення з Італії Гете зустрівся із молодою чарівноюдівчиною Крістіною Вульпіус, яка незабаром стала його дружиною. Роль Кріс тіниу появі «Римських елегій» була дуже велика, деякі дослідникивідводять їй навіть вирішальну роль.М. Вільмонг пише, що «вона надихнулапоета на чудовий цикл віршів, так звані „Римські елегії”, в яких Гете втіливантичні форми і переніс в італійське оточення своє кохання до веймарськоїпростолюдинки». Тут не обійшлося без перебільшення, проте і роль Кріс тіниВульпіус у появі циклу не слід применшувати. І саме Крістіна з її романськоювродою і характер почуття поета до неї гармонійно злилися з його італійськимивраженнями, зі зміцнілим там язичницьким світовідчуттям, і все це разомспричинилося до появи шедевру Гете[37].
Праця над цикломвелася з осені 1788 до весни 1780 р. (лише ХІІІ була написана влітку 1791 р).
Перша назва збірки- «Erotica romana» і складалась вона із 24 елегій,але через свою язичницьку відвертість всі вони не були надруковані[38].І в «Орах» надрукували лише перероблений варіант з 20 елегій, якіпочали називатися «Римські елегії». У числі тих творів, які неувійшли до збірки, були елегії, які, на думку вчених, мали відкривати ізакривати цикл. Вони були звернені до Припа, бога плодючості. Август Беттегерсказав, що в цих елегіях схований «геніальний поетичний жар», але всі«порядні дами» були б просто вражені «повністю бордельноюнаготою образів».
… В «Erotica Romana» і враження життя в Римі, і спроба активно освоїти античнуелегійну спадщину зливаються в художньо значиму єдність під впливом любові Гетедо Кріс тіни. Кохання до Кріс тіни пробудило спогади про Рим і змусило їхнабрати ліричної форми. У Римі поетичний геній не прокинувся. Приїхавши зІталії, він відчув себе розкріпаченим, у циклі з’явилася невідома нікомучуттєвість[39]. У них також відображеніпочуття Гете від початку спільного життя із Вульпіус. Можливо, стосунки ізримлянкою дали поету внутрішню свободу, але атмосфера елегій зв’язала спогадиіз коханням до Крістіни Вульпіус. Ці твори багатогранні за змістом, але тутчітко помітні два мотиви: мотив Риму, «вічного міста», та мотивкохання. Ці два, здавалося б, протилежні мотиви утворюють гармонійну єдність.
Гете вимальовуєсвоє нове розкріпачене бачення кохання. Воно у «Римських елегіях» земне,чуттєво-тілесне, але таке, що здатне оживити, «вдихнути життя в римськіруїни» і «оживити душу античного класичного мистецтва».
Перша елегія — цепалке звернення поета:
Камені, змовте домене! Озвіться, високі палаци!
Вулиці, словоскажіть! Генію, ти пробудивсь?
Так, все наповнюєдух у мурах твоїх священних,
Риме правічний,але ти ще для мене мовчиш.
Гете не переймавсяархеологічними інтересами, він не обмежував древніх римських руїн… Поетпрагнув над усе вдихнути у них душу, воскресити те життя, яке колисьнаповнювало їх[40]. Це, на думку поета,могла зробити любов, але не сентиментальна, а «язичницька», яканайкраще виражала чуттєво-плотську суть античного мистецтва. Такими рядкамизавершується перша епіграма:
Риме! В тобі — цілийсвіт,
але ж і ввесь світбез любові
Світом не був би -
отак Римом не бувби і Рим.
Такий же мотивтягнеться і у п’ятій елегії, яку можна віднести до найбільш оригінальних ісміливих творів світової літератури. У ній йдеться про духовне проникнення усвіт античності, що здійснюється за допомогою вивчення пам’яток античності іпро проникнення чуттєве, властиве любові, про гармонійну єдність, так бимовити, двох форм пізнання таємниць і закону античної пластики.
Радість в собівідчуваю,
натхненний цимгрунтом класичним.
Чути мені голоснішнинішні й давні часи.
Тут підкоряюсьпорадам,
тут розгортаю язвично
Утвори Древніх,щодня маючи втіху нову.
Але всі ночізаймає
Амур мене іншимзаняттям,-
Вчусь вдвічіменше,
проте вдвічіщасливіший я.
Справді, хіба ненавчаюсь,
коли я досліджуюформи
Персів коханки йведу руку униз до стегна?
Ліпше тоді явчуваю мармур, його розумію,
Дивлячись зоромчутким, чуючи зіркістю рук.
«Мистецтво іприрода, античне творення і вільний прояв чуттєвості, роблять зрозумілоюзакономірність природи, але тим же законам підкоряється і мистецтво, перед якимвклоняється і герой поезій»[41].
Саме цевзаємопроникнення природи і мистецтва міститься в таких рядках поезії:
Навіть вірші нераз я творив, її обнімаючи,
Стопам гекзаметрарахунок вів, у неї на спині
Пальцямиперебираючи.
У даному цикліГете відроджує один з провідних жанрів античної поезії, але у нього він набуввідмінного від сучасного звучання медитаційно-сумовитого. Він пішов значно далі.До Гете жодному з європейських поетів, що писали національними мовами, невдавалося так глибоко проникнути в дух і лад античної поезії, так органічно їївідтворити, водночас надавши їй сучасного звучання[42].
«Римські елегії»так глибоко пройняті духом античності і так природно його відображають, щодеякі дослідники минулого століття писали, що його «Римські елегії» здаютьсяантичнішими за саму античність. Поету вдалося з воістину античною прямотою таясністю висловити дійсно «язичницьке» чуттєво-плотське переживання. Рішучевідстоюючи «попівське гніздо» — католицький Рим (шоста елегія) — Гетевиступає в своїх елегіях з палкою апологією права людини на земне щастя. Елегіїспочатку були визнані непристойними і засуджені. Гете відмежувався від своїхсуддів у другій елегії, але це завадило «Римським елегіям» увійти дошедеврів німецької та світової поезії. Белінський назвав їх «одкровеннямдуху життя, що віє свіжістю і здоров’ям».
Новою сторінкою впоетичній творчості стали «Венеціанські епіграми», які були наслідкомдругої подорожі до Італії в 1790 р. Приводом була згода зустріти в Італіїгерцогиню і провести через північну область країни. Але герцогиня запізнилася,що змусило затриматися в Італії. "Італійський настрій" на цей раз невідвідав поета. Поет говорить: «На цей раз я без вагання покидаю свій дім»- писав у 1790 р. він Гердеру. На цей раз поет бачить Італію під іншим кутом."… Взагалі я повинен по-секрету зізнатися вам, що в цю поїздку моїйлюбові до Італії був нанесений смертельний удар"[43].Серце поета переповнювала туга за дружиною та маленьким сином. «Ніскількине ввійшов я в коло італійського життя». Безхмарне минуле бачить він теперпо-новому: «Учит молитве нужда — в Италии этому учат / Путник тудапоспешит — и ту там найдет».
Край, что сейчас я покинул, — Италия:пыль еще вьется,
Путник, куда ни ступи, будетобсчитан везде.
Будешь напрасно искать ты хотьгде-то немецкую честность:
Жизнь хоть ключом и кипит, нетупорядка ни в чем.
Каждый здесь сам за себя, все неверят другим, все спесивы,
Да и правитель любой думает лишьо себе.
Чудо-страна! Но увы! Фаустины ужздесь не нашел я…
С болью покинул я край — но неИталию, нет!
«Життя, яке кипіло ключем» — як Гете насолоджувався, як захоплювався нею лишекілька років назад, а тепер, через рік після штурму Бастилії у Парижі вінсхильний її засуджувати[44].
Але далеко не всеможе бути висвітлене перед публікою, надто вже відверті були ці твори. Певноюмірою «Венеціанські епіграми» були продовженням «Римських елегій»,в них теж знайшли вираження філософсько-матеріалістичні тенденції усвітосприйнятті поета, тема чуттєво-плотської любові.
«Ці епіграми,то афористично лаконічні, то розгорнуті в вірші описаного типу» і всіяніделікатними еротичними натяками і відкрито чуттєвими картинами:
То, что я дерзок бывал,не диво. Но ведают боги -
Да и не только они — верность искромность мою.
Гете в повний голосрозказував про те, що побачив, те, що подобалося йому або, навпаки, неподобалося. Коли він звертався до свого життя, тут одночасно проявлялася іскромність і впевненість у своїх силах. Вслід за першою епіграмою, в якійкритика німецької мови, йде друга — в якій поет захищає своє пристрасть донаукових досліджень, а третя — полемічне слово проти Ньютона.
Что от меняхотела судьба? Вопрос дерзок!
Ведь у нее к большинству нетпритязаний больших.
Верно, ей удалось бы создатьпоэта, когда бы
В этом немецкий язык ей непоставил препон.
Что ты творишь? То ботаникой ты,то оптикой занят.
Нежные трогать сердца — счастьяне больше ли в том?
Нежные эти сердца — любой писакаих тронет.
Счастьем да будет моим тронуть,Природа, тебя!
(1, 210)
Тисяча сімсотдев’яностий рік. В цей час Гете, враховуючи досвід першого веймарськогодесятиліття, відмовився від високої посади, а також від завдань в галузіполітики і адміністрації, а більше часу присвятив науці і культурі, навіть взявофіційні функції в цих сферах, але герцог, які і раніше, постійно звертався донього за порадами.
У 1786 р. Гетевідправився в Італію, це було пов’язано з кризою. Він швидко знайшов коло своїхзавдань, роль вільного художника вже більше його не влаштовувала. «Венеціанськіепіграми» — порив внутрішнього «я», демонстрація самосвідомості,що проявлялася в критиці та оцінці різноманітних явищ. Ці твори позначенірізною тематикою, але подекуди просто лунає хвала богам за дарований талант іуспіхи в житті[45]. Хоча співвідноситипоетичне вираження з життям поета потрібно завжди обережно, все ж увенеціанських двовіршах безпосередній зв’язок їх із життям, ділами і мисленнямГете настільки відкритий, що в цьому випадку сумніви зайві.
У своїх епіграмахпоет виступає з насмішкою над церквою та її символами віри:
Был я всегда терпелив ко многимвещам неприметным
Тяготы твердо сносил, верныйзавету богов.
Только четыре предмета мне гажезмий ядовитых:
Дым табачный, клопы, запахчесночный и V.
Дванадцять епіграмз 37 по 48 присвячені юній вуличній акробатці Бет тіні; вона належала до однієїз труп, які розважали вулиці Венеції[46]. «Беттіназачарувала своєю легкістю, невинним лукавством і неусвідомленою еротичністю».Закриває цей цикл віршів Гете так:
Ну, а пока я пою Беттину,нас тянет друг к другу
Ибо от века сродни были фигляр ипоэт.
У 1800 р. Гете додав ще дві поезії. Перша — подяка богам, друга — прославляє герцога.
Поезія, присвяченабогам, не є чимось новим, але спершу поет просить лише найелементарніше дляжиття: «дім йому дайте затишний, і стіл найсмачніший, і вина, дайтепристойний костюм, і друзів для приємної бесіди, на ніч — подружку, щоб їй вінбув бажаний і милий». Дали все те, що потрібно поету для його життя: знаннядревніх і сучасних мов, «дайте мені ясним осягнути чуттям мистецтво людей,дайте похвалу у народу, і серед владних — вплив».
У кінці поет дякуєбогам:
Впрочем, спасибовам, боги! Меня вы уже раньше успели
Сделать счастливым, послав самыйпрекрасный ваш дар.
Друга поезія — прославленнявеймарського герцога, покровителя і друга. Гете, як і попередники, що працювалиу цьому жанрі, ідеалізує героя[47]. А веймарський герцог некороль і не кесар, став для поета і «Августом і Меценатом», подібнояк колись римський імператор Август і покровитель поезії Меценат підтримувалиВергілія і Горація:
Да, средьнемецких князей мой князь не из самых великих,
Княжество тесно его и небогатаказна;
Но если б каждый, как он, вовне ивнутри свои силы
Тратил, то праздником жизньнемца средь немцев была б.
Впрочем, зачем я славлю того,кого славят деянья?
Да и подкупной моя можетказаться хвала,
Ибо дал он мне то, что нечастовеликие дарят:
Дружбу, доверье, досуг, дом, иугодья, и сад.
Всем я обязан ему: ведь я вомногом нуждался,
Но добывать не умел — истый поэт- ничего.
Хвалит Европа меня, но что даламне Европа?
Я дорогою ценой сам за стихзаплатил.
Немцы мне подражают, охотночитают французы;
Лондон! Принял как друг гостясмятенного ты.
Только что пользы мне в том, чтодаже китаец
Вертеров пишет и Лотт кистью нахрупком стекле?
Ни короли обо мне, ни кесаризнать не желают,
Он лишь один для меня Август имой Меценат.
Гете і прославляє,і закликає герцога до діяльності.
У «Венеціанськихелегіях» зображені ті сторони життя Італії, які не потрапили у поле зору«Римських елегій». Гете описує темні сторони життя народу.
Ця збірка цікава ітим, що тут поет відображає своє бачення французької революції 1789-1794 рр. Вінводночас виступає і проти розбещеної аристократії, і боїться сили народу,звинувачує їх у знищенні законів класичної гармонії. Неабиякий інтересстановлять епіграми, в яких Гете розмірковує про поезію і мистецтво, оцінюєвласну творчість та її еволюцію. Ще один фрагмент великої біографії. Уже черезмісяць після повернення з Італії Гете знову покидає рідний дім. Разом звійськом герцога він відправляється в Сілезію, де Прусія сконцентрувалавійська, але воєнний конфлікт вдалося зупинити; обидві сторони підписалиРейхенбахську конвенцію про зони впливу. Гете не намагався ухилитися від участів цьому поході. Крім деяких труднощів, він очікував від нього «багатозадоволення і користі». Ось як сам поет висловився про цю пригоду: «Герцогзакликав мене в Сілезію, де замість каміння і квітів я побачив в полі солдатів».Життя Гете було з повним комфортом: він жив в палатці герцога. Гете зберіг своївраження в епіграмі, в якій звучить заклик до бога війни і кохання — Марса іКупідона.
Зелен домикапол, солнце светит сквозь стены.
Над полотняной крышей резваяптичка поёт.
Конным строем взлетаем мы насилезские горы,
И на Богемии земли алчным взоромглядим.
Но впереди — никого: ни врагатам нет, ни врагини -
Коли нас Марс обманул, принеси,Купидон, нам войну.
(із листаГердеру 21 серпня 1790 р)
Можливо, і справдіКупідон вразив Гете. За деякою інформацією Гете захопився Генрієттою фонЛютвіц, дочкою барона Ганса Вольфа фон Лютвіца. Гете хотів із нею одружитися,хоча на той час вже був одружений неформально із Крістіною. Цього не сталося,бо батько дівчини не дозволив, мотивуючи це тим, що Гете не вистачалоаристократичного походження[48]. Про цю «пригоду»поет ніколи нікому не розказував. Вперше про неї згадав у 1835 р. брат Генрієтти- Ернст в своїй біографічній книзі про Шукмана. Якщо це так, то проливаєтьсяінше світло на стосунки Гете і Вульпіус, на їх безхмарне сімейне життя.2.2 Сонети — нове життя, нова любов
Все нові танесподівані події з’являються на обрії життя поета. Здавалося б, молодість линедо нього, щоб пом’якшити сум, в якому він перебуває після смерті Шіллера[49].У листопаді 1807 р. його відшукала Беттіна Брентано, яка кинулася на шию поета,вдаючи закоханість. Беттіна Брентано, дочка Максиміліани Брентано, якадізналася про листи до її матері від юного Гете. Взимку 1807-1808 років Гетепотрапляє у пута захоплення до Мінхен Херцліб, якій на цей час буловісімнадцять. Серце поета загорілося пристрастю. В роботі над «Анналами»поет дає лише натяки про своє нове захоплення. У цей час в Єні популярностінабув сонет. І сам Гете створив найбільшу збірку сонетів. Сонет був саме тієюформою, що відбивала стан душі поета. «Так на цей раз стала доречною формасонета», — сказав сам Гете.
Декотрі сонети небули надруковані, можливо, щоб приховати почуття до Мінхен, але ці стосункидосі залишаються таємницею. У 1808 р. він відіслав другу 6 сонетів, в яких ісправді білою ниткою по чорному була описана історія одного кохання відпристрасті до відречення. Сонет спочатку називався «Прощання». У 1815. р р.
р. булоопубліковано 15 сонетів, два з них, які тепер під номером 16 і 17, які відверторозказували про кохання, не були надруковані.
Коли Гете закінчивповний цикл із 15 сонетів, в його життя прийшли нові враження в особі юноїдівчини Сільвії Цигезар (баронеси). Їх стосунки далеко вийшли за межі дружби. Володіючивладою захоплювати та смутити поета, молоді жінки були втіленням всьогожіночого начала, в відношенні з ними мрія наповнювала простір. Згодом дівчинаіз сім’єю переїхала в інше місто, стосунки між ними розірвалися.
Розділ ІІІ. Останній період творчості3.1 У тінь старості
Тінь неминучоїстарості глибоко стривожила душу вже немолодого поета, навіяла думки пробурхливу молодість, пробудила вітри кохання у гарячому ще серці поета, щознайшло свій відбиток у ліриці, яка стала сповіддю, що приносила полегшення.
У 1795 Гете робитьпереклад чуттєвої поезії Фридеріки Брун «Близкість коханого».
Все в мыслях ты,когда из моря блещет
Мне солнца луч,
Все в мыслях ты,когда луной трепещет
Сверкая ключ.
1796 рік «Недоступна»- твір у стилі пастушої поезії. У цей же рік антична елегія «Алексіс іДора», а також другу книгу елегії.
1797 «Амінт»,осінь 1797-98 «Ефросіна» — в них основна тема кохання, як і у іншихдвох поезіях написаних 24 травня 1797 році «Відчуття минулого і кохання».Але що це? Переживання минулого, спогади, фантазії майже п’ятдесятилітньогочоловіка? [50] «Ростучий кризовийстан» — так це назвав Мейєр у своїй книзі «Гете. Життя і творчість»(1951‑1967). З 1788 Гете живе у вільному шлюбі із Уфістіною. Що про цеговорили він знав.
Без сумніву тутбуло щось від стародавньої індійської легенди — «вільне єднання закоханихяк щось божественне» (Брехт). Поезія — це втішення і відповідьзаздрісникам. У його творах панує всепожираюча пристрасть. Поезія Амінт, де вобразі дерева обплетеного лозою, зображені муки та насолода кохання:
Как не любить мне лозы, которойя лишь опора?
Тихо и жадно прильнув, ствол мойона обвила.
Сотни пустила она корней и сотнипобегов;
Крепче и крепче они в жизньпроникают мою,
Пищу беря от меня, поглощая то,что мне нужно,
Всю сердцевину, она с ней моюдушу сосет.
...
Чувствуя только ее,смертоносному рад я убранству,
Цепким узам я рад, счастливнарядом чужим.
(Перекл.Д. Усова)
Неможливо залишитинепомітною поезію «Відчуття минулого», де теж відбиті складні тасумні роздуми поета над своїм життям, причиною такого душевного стану:
Если розы зацветают,
То вино в бочонке бродит,
Если розы вновь пылают,
Что со мной, не знаю я.
Слезы льются непрестанно,
Сердце места не находит,
И тоскою несказанной
Грудь пронизана моя.
В чем печаль и в чем обида?
И ответ на ум приходит:
В этот дивный день Дорида
Пропылала для меня
(Перекл.С. Заяицкого)
Ще одна постать із«Великої біографії», яка залишила глибокий слід — Кристіана Нейман,молода актриса. Будучи директором театру Гете особливо багато займався цієюдівчиною. Крістіні на той час було лише 13, їй доручили важливу роль у п'єсіШекспіра «Король Іоан», і репетиція до неї залишилася в пам'яті Гете:Її гра в сцені, коли принца Артура хочуть осліпити (роль якого вона грала),недостатньо реально відображала стан страху, Гете сам взявся грати цю сцену, ітак накинувся на дівчину, що вона втратила свідомість:
Ласково взял ты меня, разбитую,вынес оттуда,
И у тебя на груди мертвойприкинулась я.
Но наконец я глаза раскрыла ивижу: в раздумье
Ты над любимицей, друг, тихостоишь, наклонясь,
Детски кинулась я, тебеблагодарно целуя
Руки, тянула к тебе с чистымлобзаньем уста.
(Перекл.С. Соловьева)
Пам'ять минулогооживає у траурній поезії «Ефросіна»[51]. У віці пятнадцяти роківКрістіана одружилася, мала двох дітей, але сталося непередбачене: воназахворіла на туберкульоз. У травні 1797 року вже серйозно хвора Крістіана граєроль Єфросіни у казці…. «Петрушка». В цій ролі Гете востаннєбачить жінку. В Швейцарії одержує новину про її смерть. «Вона була менібільше ніж в одному „сенсі“», — зізнається Гете. «Узакоханих лише сльози, а у поетів рими на честь „померлих“, мені бихотілось зробити щось в її пам'ять». У найближчі місяці поезія «Ефросіна»,котра закінчувалася такими словами:
Рвутся струны вгруди от печали; слезы ночные
Льются обильно, атам брезжит над лесом заря.
«Не булоКрістіани Нойман, але залишилось те місце, де вона збуджувала у мені могутнюцікавість» — говорить пізніше поет. Крістіана одна із тих юних жінок, якіпотім ще не раз трясли душу поета:
Сильвія фонЦегезар, Мінхен Херцліб, Ульріке фон Левецон. Що це? Вільний простір, що незаповнився навіть за роки подружнього життя, чи не на це натяки в «Амінті»?Не пробуджували чи ці зустрічі спогади про втрачені можливості — перед лицемгрядущої старості, він востаннє бачить на сцені Ефросіну, 24 травня датовано«Відчуття минулого», та прощання, друга строка якого звучить:
Ты прежних песенчарой чудной
Зовешь вкусившегопокой
В зыбучий челнотрады безрассудной,
Еще опаснее былой.
Елегія «Алексісі Дора» написана теж в кольорах смутку за минулим. В той час, коликорабель пливе вперед Алексіс думками повертається у ті часи, коли не почувавнічого до Дори, і пригадує коли побачив у ній свою долю, ту коротку мить передвід'їздом, коли їхні серця билися разом, тепер він кохає і є коханим, алешкодує, що освідомив це пізно:
… настежькалитка в саду!
Входит другой, иплоды для него с ветвей упадают:
Смоквы дают и емусвой подкрепляющий мед!
Не увлечет ли онаи его к беседе? Ослепнуть
Дайте мне, боги! Забытьдайте скорее о ней!
У 1914 розпочинає«Західно-український диван». Натхненням були твори східних поетів, аособливо Харіза, перського поета XIV ст. Твори цього митця відрізнялисятонкістю передачі почуттів і переходом до духовності.
Цього же року Гетевперше побував у «маєтку Гербермюллі», відвідуючи свого другаВіллімера, в будинку якого уже 14 років жила співачка Маріанна Юнг. Наступногороку поет знову зустрічає Маріанну, котра вже стала дружиною Віллемера. Цязустріч глибоко вразила як Гете так і саму Юнг. Хоча ніхто не може сказати зупевненістю, що саме відчували ці двоє.3.2 Хатем і Залейка
Протягом зими івесни 1815 Гете продовжує писати вірш до «Дивану». Він ще глибшепроникає у світ перської поезії, і кількість творів, що входять у цей збірникзбільшується, але написане лише шоста частина, твори якої згодом були включенів «Книгу Золейки» — фантастичну книгу любовних діалогів.24 травня1815 року народилися перші рядки, де закохані дістали свої імена:
Ты же,долгожданная, смотришь
Юным взором,полным огня.
Нынче любишь,потом осчастливишь меня,
И песней тебяотдарить я сумею
Вечно зовисьЗулейкой моею.
Если ты Зулейкойзовешься,
Значит, прозвищенужно и мне.
Если ты в любвимне клянешься,
Значит, Хатемомзваться мне.
(Перекл.В. Левика- 1,366-367)
Всі переживанняпоета змогли війти на поетичне полотно.
Перед намиХатем-Гете і Зулейка-Маріанна[52]
Вами, кудри-чародеи,
Круг мой замкнутвкруг лица.
Вам, коричневыезмеи,
Нет ответа у певца.
Но для сердца нетпредела,
Снова юных силполно:
Под снегамизакипело
Эгной огненной оно.
Ты зажгла лучомрассвета
Льды холоднойкрутизны,
И опять изведалХатем[53]
Лета жар и мощьвесны.
Кубок пуст! Ещеналей-ка!
Ей во славу — пьемдо дна!
И пускай вздохнетЗулейка,
Что меня сожглаона.
(Перекл.В. Левика- 1,377-378)
Звичайно затворами неможливо прослідкувати всю історію стосунків Гете і Маріанни. Те, щобуло лише влітку 1815 так і залишилося особистою таємницею, але все ж такизайшло відбиток у «Дивані». Маріанна так глибока відчувала настроїЗолейки, що її твори — відповідь Хатему органічно увійшли у збірник. Листи, яківони відсилали один одному містили прозорі натяки. Гете так і не прийнявзапрошення подружжя Віллемер. Можливо боявся продовження роману.1 серпня 1816Золейка закінчує лист так: «Завжди ваша Маріанна».
Можливо ще взимку1814-1815 виринали спогади зустрічі із Маріанною і коли в грудні Віллімериповернули Гете його записник, Маріанна у ньому вписала:
Ростом я совсеммала,
Милой крошкойзвалл меня ты
Так зови менявсегда ты -
Будет жизнь моясветла.
З 20 вересня до 7жовтня Гете перебуває у Гейдельбергу, там же в цей час знаходиться подружжяВіллемер. За цей час з-під пера поета виходить 15 поезій, які складають ядра«Книги Золійки». В них щастя та муки кохання, це час омолодження: діалогиміж закоханими хоча живилися полум'ям пристрасті, але описували кохання як таке.
Від'їзд 7 жовтнянагадував втечу: "І от зірвало мене з місця і жене додому..."
Час від часуМаріанна і Гете відсилали один одному поезії, повні таємних натяків… [54]Ось, наприклад, один з таких пізніх творів Гете:
ВОСХОДЯЩЕЙ ПОЛНОЙЛУНЕ!
Дорнбург, 25августа 1828 года
Ах, куда ж тыубегаешь!
После близоститакой.
Лик мелькнувшийукрываешь
Темной тучейгрозовой.
Но, узрев, что ипечалилось,
Как звезда,кидаешь мне,
И надеждойупиваясь,
Я люблю тебя вдвойне.
Сбрось покровы! Ярче,ярче,
Всю красу свою яви!
И пусть бьетсясердце жарче
В ночь блаженстваи любви.
Після того більшеГете із своєю молодою музою не бачився, але їхнє кохання увіковічене у поезії.3.3 Поезія і природа — джерело душевноїсили
12 травня 1827році Гете відправився у свій садовий будинок у Штерн, де планував залишитисялише на декілька днів, але чудова природа захопила душевно стривоженого тарозгубленого поета: «весняний ландшафт був такий прекрасний, що язалишився сам того не бажаючи»[55].
В цей час почаливиникати вірші особливого типу. Виник цикл із 14 віршів, якій дістав назву,«Китайсько-німецькі пори року і дня».
Цей цикл — одна ізвершин лірики старого Гете. Основу цих циклів складає символічне зображенняжиття і світу, такого як бачить їх поет.
Тут спостереженняза квітковим садом і разом з цим, елементи стародавньокитайської лірики.
Словно белых лилийсвечи,
Словно свет звездыпрекрасной,
Жжет из глубинысердечной
Жар любви в каемкекрасной.
Это ранниенарциссы
Стройно стеблираспрямляют.
И кого-то с мысльючистой
Терпеливо ожидают.
(Перевод А. Гугнина)
Кого чекають цінарциси залишається загадкою і можливо вона надає особливого шарму твору. Налоні природи проблеми та душевні протиріччя, які роздирали душу поета, зникали,весняний сад постав перед поетом, неначе міраж молодості. Саме це відчуття вженемолодого поета влилося у лірику, яка захоплює своїми живими ароматами таяскравими кольорами.
У віршах пізньогоГете відчувається мотиви світової лірики і разом з тим елементи ранньої лірикиіз своїм молодечим запалом:
Сверху сумеркинисходят,
Близость сталадалека,
В небе перваявосходит
Золотистая звезда.
Все в неверностьускользает,
Поднялась тумановпрядь,
Сумрак темныйотражает
Озерная сонногладь.
Вот с восточногопредела
Ожидается луна.
С ивой стройноюнесмело
Шутит близкаяволна;
Сквозь тенейкругов вращенье
Лунный свет тотам, то сям -
И прохлада череззренье
Проникает в сердцек нам.
(Перевод М. Кузмина- 1,454)
Влітку 1829 Гетезнову прожив один у садовому будиночку. Це був своєрідний прихисток, сховок відпроблем, та душевний курорт.
14 червня 1828року несподівано помер Карл Август. Поет був глибоко вражений втратою людини, зякою прожив 10 років (у Веймарі). Поет сповнений болю за втраченим другом, невзяв участі у поховальній церемонії. Вирішивши за краще почути самому. І ще 7липня він відправився у Борнбург, замок, який незадовго перед смертю придбавгерцог, щоб втекти від виконання сумних функцій. Спостереження за природою таїї постійною зміною стали джерелом потіхи і спокою: «У досвітніхприсмерках вдивлявся у долину, де піднімався туман. Пробудився, колипіднімалось сонце. Небо зовсім чисте». Це перші рядочки у його щоденнику.
В Дорнбурзі вінзалишився до 11 вересня. Там щоб втекти від болісних спогадів займаєтьсяастрономією, ботанікою, читає книги про мистецтво, з історії, активно проводитькожен день. «Тут вже немолодий поет набрався фізичної сили і навітьдуховно знову відчув надію на розкріпачення», — повідомив Гете Сорі.
У цьому віршінайкраще відбито почуття та настрої, що переповнювали душу поета:
В час, как с дола,с сада ранью
Пелены тумановсвиты,
Страстнейшомуожиданью
Чашечки пестрораскрыты.
Как эфир, носящийтучи,
Ясный день закрылья ловит,
И с востока ветрмогучий
Солнцу синий путьготовит.
Благодарность,упиваясь,
Коль воздашьВеликой, Нежной,
Луч, багрянорасставаясь,
Круг озолотитбезбрежный.
Спостереженняприроди і разом з тим глибокі філософські роздуми, а остання строфа закликає доправильного сприйняття життя, яке є запорукою щасливого закінчення дня. Цегімн, який прославляє початок дня та життя. Ці рядки є повним запереченнямдавніх сповнених туги поезій.3.4 Смерть Крістіни
Не можна забуватипро ще один факт з особистого життя поета. Війна закінчилась у 1816 році інастала перша весна, приходу якої чекали без страху. Правда поета вже давнохвилював стан дружини, яку мучили страшні судорожні болі. Взимку 1815-1816 їїстан знову погіршився.
Весною з'явилисянадії, що Крістіні стане краще. «Весна цілий рік» — воно читається якзапізніле прославлення життя. Це легкі рядки, старовинний поетичний мотив якихнадає глибокого особистого звучання. Але ліричного героя кохана «веснацілий рік».
ВЕСНА КРУГЛЫЙ ГОД
На грядах землю
Рыхлит побег.
Вот первый ландыш,
Белей, чем снег;
Шафран пылает,
Луга цветут;
Здесь — пурпуркрови,
Там — изумруд.
И первоцветы
Стоят, кичась,
Фиалки глянет
Лукавый глаз.
И все в движеньи,
И все живет.
Короче снова
Весна идет.
Но в чаще сада
Прекрасней всех
Моей подруги
Приветный смех.
И что желанней
Ее очей.
Задорной песни,
Живых речей?
Душа любимой
Чиста, ясна,
В невзгодах, всчастьи -
Всегда одна.
Пусть розы щедро
Июнь растит -
Он прелесть милой
Все ж не затмит.
Наприкінці травнястан дружини погіршився. Запис 6 червня: «Вона померла біля полудня. Вмені і в середині мене — пустота і безмовність смерті». Але Гете залишивпомирати дружину на самоті. В день смерті в глибокому стривоженні поет написаврядки сповнені болю:
Ты тщетно, осолнце пыталось,
Просиять сквозьоблак унылый
Луне в жизни одноосталось:
Скорбеть над еемогилой.
Хоча Гете не бувпри смертному ложі дружини, проте всі ті, що бачили його в ці дні моглипідтвердити його глибокий сум та розгубленість[56]: «Стан мій межує ізвідчаєм».3.5 Заповіт
ЗАПОВІТ
Живе нічим не можестати
Бо з вічністю нероз'єднати
Істоти жодної. Буття
Є вічним, в ньомущохвилини
Закони наслідки йпричини
Дарують нам красужиття.
У правди є великасила
Що світлі душіполонила; -
Цій істині старійповір!
І мудрій поклонисьлюдині
За те, що віддаємонині.
Шляхи земні,планет і зір.
У себе глянь удушу власну
Та іскру викреслинезгасну -
В ній гідностітвоєї суть
Збагни, дійди дорозуміння
Щоденну чесну нашупуть.
Чуттям твоїмдовірся, з ними
Усе фальшиве станезримим,
Як не дрімає розумтвій.
Щоб серце билосьраділо,
Ти світомблагодатним сміло,
Упевнено ходитивмій.
Коли людина мірузнає
І розуму життя вжитті кипить
Тоді стає минулесутнім,
Живе сьогоднішнє вмайбутнім
І вічністю є кожнамить.
Коли осягнеш ізроками
І розумом іпочуттями,
Що правда там, деє плоди,
Де вічний лад, деє засади
Що надають життюпринади,
І коло вибранихіди.
Здавен творили вцьому колі
Із доброї людськоїволі
Мислитель здатнійі співець
Отож і ти приймайсьогодні
В красі — людськихдіянь вінець.
До 13 лютого1829
Висновки
Гете не просто бувпричетний до Світу поезії. Світ поезії був в ньому. Лірика — це історія йогоземного буття. Виходячи із його поетичної спадщини можна простежитинайважливіші фрагменти життя «сонячного генія». Ці твори правдиві,живі, народжуються із чистого джерела реального життя, вони відображаютьістинні, а не штучні чи імовірні почуття чи події, тобто те, що було перевіренота відчуто.
Вольфганг Гетепочав з юних літ і не полишав цієї роботи до кінця життя. Все що турбувалопоета знайшло вираження у ліриці[57]. Саме тому вона такарізноманітна, як і життєва дорога великого поета. На поетичній канві відбилисяперші кроки у доросле життя — навчання в Лейпцигу, ранні любовні враження,перші погляди на життя. У творах цього періоду зберігся образ першого кохання,зачарування природою, та відчуття її зв'язку з людською душею, перша великадружба. Саме цим фрагментам відповідають поетичні творіння: «Любов ідобродій», «Ніч», «До місяця». Ода до пана Цахарії«Три оди моєму другу Беришу».
Поезія в….«бурі і натиску» відкриває нову сторінку у світобаченні та житті Гете.Тут історія романтичних стосунків у Фредерікою Бріон, навіть не знаючибіографії, можна простежити їх народження, розвиток і крах. Це «Травневапісня», «Побачення і розлука». Бурхливий характер «сонячногогенія» втілюється у гімнах. Тут знаходимо і роздуми поета про життя:«Пісня мандрівника під час бурі», «Мандрівник».
Перебування вдомаі тяжка хвороба вплинули на життєві погляди поета, він захоплюється народноюпоезією. З-під пера виходять неперевершені зразки високої поезії, прикладомяких є «Дика троянда».
У 1715 році поетзустрічає найбільшу любов свого життя — Лілі Шеленсон. Саме цей фрагментбіографії, радість та муки пов’язані з цією дівчиною знайшли відбиток у ліриці«Белінді», «Звіринець мій».
Перша подорож уШвейцарію — «На озері». Такий факт біографії як «Зимова подорожна Герц» також не могла не знайти свого відображення на творчій канві.
Зміна, оновлення,оживлення світосприйняття та світовідчуття — це «Римські елегії» насторінках цих творів зустрічаємо і дружину поета Крістіну, та враження відвідвідин Італії. Наслідком другої подорожі є «Венеціанські епіграми».
Ще одним важливимелементом із життя Гете є сонети, де ми бачимо нові романтичні захоплення вженемолодого поета.
Тінь старостіглибоко стривожила душу поета і вилилась у творчості, яка забарвлена еротичнимикольорами («Відчуття минулого», «Алексіс і Дора»), які булипідживлені пристрастними почуттями до молодої актриси Крістіани Нойман.
Саме через поезіюможна найкраще зрозуміти особисте життя поета. Чудовим прикладом є «КнигаЗолейки» — де описаний фрагмент із життя зв'язаний із Маріанною Вейлімер.
У ліриці можназнайти такий біографічний елемент як смерть дружини та душевний занепад, азгодом відродження в останні роки життя. Отже, насолоджуючись чудовими зразкамилірики краси світового маштабу можна водночас і прочитати біографію її творця.
В творах Гетерозкривається багатство його характеру: ніжність, чутливість, могутняпристрасть, задушевність, мужність, філософська глибина думки. Разом з тим, увіршах поета оспівуються прості радощі життя, веселе і дружнє спілкування:
«Светвелик и богат, жизнь столь многообразная, что в поводах к стихотворениямнедостатка не будет. Но все стихотворения должны быть написаны на случай (поповоду), действительность должна дать к тому повод и материал. Отдельный случайстановится общим и поэтическим именно потому, что он обрабатывается поэтом. Всемои стихи — стихотворения по поводу, они возбужденыдействительностью и потому имеют подпочву, стихотворения с ветра, я не ставлюни во что»[58].
Бібліографія
1. Історія німецькоїлітератури. — М: Академія наук СРСР, 1965.
2. Йоган ВольфгангГете. Собрание сочинений. — М: Художественная литература. 1975.
3. С.Д. Артамонов. Историязарубежной литературы XVII-XVIII вв. — М., 1978.
4. Конради К.О. Гёте. Жизнь итворчество. — М., 1987.
5.Н. Вильмонт. Гёте. Историяего жизни и творчества. — М., 1959.
6. Канаев И.И. ИоганВольфганг Гёте. Очерки жизни поэта-натуралиста. — М.: Наука, 1964.
7. Все для вчителя. — 2001.- № 24.
8. Всесвітнялітература та культура в навчальних закладах. — 2004. — № 7.
9. Зарубіжналітература. — 1999. — № 4 40/152.
10. Всесвітнялітература в середніх навчальних закладах України. — 1997. — № 4.
11. Зарубіжналітература. — 1999. — № 11.
12. Вітчизна. — 1983.- № 5.
13. Всесвіт. — 1984. — № 1.
14. Зарубіжналітература. — 2000. — 4 40 (300)
15. Всесвіт. — 1999. — № 7.
16. Зарубіжналітература. — 1998. — № 11.
17. Всесвітнялітература. — 1997. — № 4.
18. И.В. Гете. Избранное.- М.: Просвещение, 1995.