МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Горлівськийдержавний педагогічний інститут іноземних мов
Кафедразарубіжної літератури
ТЕМАМИСТЕЦТВА В РОМАНІ ЛІОНА ФЕЙХТВАНГЕРА «ГОЙЯ, АБО ТЯЖКИЙ ШЛЯХ ПІЗНАННЯ»
Курсова робота
студентки 424 групи
факультету французької мови
Черненко Юлії Олександрівни
Науковий керівник:
доцент
Сафронова Наталія Вікторівна
Горлівка– 2009р.
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Ліон Фейхтвангер таФрансіско Гойя – шлях пізнання один на двох
1.1 ЛіонФейхтвангер – шлях від естетизму до критичного реалізму
1.2 ФрансіскоГойя – шлях від рококо до перших передвісників зрілого романтизму
1.3 Франсіско Гойя та ЛіонФейхтвангер – шлях пізнання один на двох Розділ
2 Тема мистецтва в романі
2.1 Мистецтво як засібсамовираження автора і героя
2.2 Мистецтво та політика в романі
2.3 Мистецтво та кохання в романі
ВСТУП
Не все те, що внаше століття великих змін створено думкою художника, входить як щось необхіднеі значне в духовне життя людини. Час перегортає сторінки книг, перевіряючивимогливо і строго їх дійсну цінність, і зберігає в пам'яті людський лише ті зних, які служать прогресу і володіють великою виразною силою.
Цими ознаками справжньогомистецтва володіють кращі твори Ліона Фейхтвангера. Зігріті чистою любов'ю долюдини, забарвлені мудрою іронією, повні відкритої ненависті до варварствабуржуазної цивілізації, вони пересилили владу часу і збагатили літературукритичного реалізму.
З моментустановлення духовної зрілості і до самої смерті Фейхтвангера хвилювало ізаймало одне-єдине питання – про шляхи, перспективи і рушійні сили соціальнихзмін.
Для Фейхтвангерамистецтво є спосіб передачі гуманістичних ідей. Письменник вбачає в мистецтвімогутню зброю для боротьби з антигуманними правителями світу. Він має на метідонести через своїх героїв правду життя, часто навіть викликає на відвертуборотьбу. Саме тому його книжки часто вилучалися з печаті, заборонялися, атакож навіть спалювалися гітлерівською владою.
З усіхпіслявоєнних творів Фейхтвангера самим цілісним, ясним і реалістичним виявивсяроман про Гойю – великого іспанського художника кінця XVIII і початка XIXстоліття, чия особа і творчість відвіку хвилювали уяву письменника. Книга проГойю мала багатозначний підзаголовок – «Тяжкий шлях пізнання", щорозкриває її філософський зміст.
Не лише описуісторії боротьби великого художника за правду і соціальну значущість мистецтвабув присвячений роман: у нім розповідалося про важке сходження людини допізнання життя і його сенсу. Гойя прислухався до революційних ідей. Грізнамузика свободи народжувала відлуння в його серці, і він, людина, близька доіспанських просвітителей, що намагалися реформами відновити життя, віддає силисвого розуму і таланту служінню прогресу. Його портрети іспанської знаті,фантасмагоричні офорти «Капрічос» несли в життя ненависть до вмираючого старогосвіту. Мистецтво було для нього зброєю у боротьбі за твердження справедливостів житті.
Франсіско Гойявбачав у мистецтві велику рушійну силу прогресу. Ось слова молодого поетаКінтани: «…Вот он – всеобщий язык. Ваши картины, дон Франсиско, поймет всякий –от погонщика мулов до самого последнего премьер-министра…». На своєму прикладіхудожник показує, що цілком можливо здолати свої страхи, глянути їм у вічі, таприручити їх.
Розділ1. ЛіонФейхтвангер та Франсіско Гойя – шлях пізнання один на двох
1.1Ліон Фейхтвангер – шлях від естетизму до критичного реалізму
Ліон Фейхтвангернародився у 1884 році у баварській столиці Мюнхені місті, яке щиро кохав ізробив центральним місцем подій своїх романів «Успіх» та «Родина Опперман». АлеМюнхену, такому багатому на визначні культурні традиції, довелося статиколискою германського фашизму. Всі симптоми та закономірності цьогоперетворення Фейхтвангеру довелось спостерігати на власні очі. Але життямайбутнього письменника починалося вельми не погано. Ліон був вихідцем з родинизабезпеченого мюнхенського фабриканта. Завдяки батькам майбутній письменникзміг отримати досить солідну та різнобічну освіту, яка мала відображення у йогобагаточисельних захопленнях (германістика, філософія, антропологія).Фейхтвангер здійснив декілька подорожей закордон, у 1908 році навіть спробуваввидавати літературний журнал, але дуже скоро серед усіх його захоплень напершому місці опинився театр.
Однак сплилидесятиліття, і зараз ми бачимо, що як діяч театру та драматург Фейхтвангер незалишив помітного сліду в мистецтві.
ЖиттяФейхтвангера не можна назвати безхмарним. У своєму незакінченому дослідженні«Дім Дездемони, або Величність та кордони історичної вигадки», яке булоопубліковане лише після його смерті, у 1961 році, він так казав про себе: «Япізнав … багато горя і радості, значні успіхи та тяжкі провали, переживпереслідування гітлеровськіх років, вигнання, спалення та бойкот моїх книжок вдеяких країнах, другу війну, концентраційний табір та авантюрну втечу… ».
Як прозаїкуФейхтвангеру пощастило більше, ніж театральному діячу. Але слід зазначити, щоперший його роман «Глиняний бог»(1910рік) був цілковитим провалом. Тому що в ціроки Фейхтвангер був зачарований фальшивим блиском естетського мистецтва, якевипромінювало мерехтливе світло, схоже на фосфоричне світло болотних вогників,які завжди з’являються там, де процеси розпаду проходять найбільш енергійно.
ЛіонуФейхтвангеру випало жити в особливу епоху. Цю епоху можна вважати такою збагатьох причин. Ідуть останні пережитки старого життя. Змінюється людина, вонавже не вірить у те, у що вірила раніше. Картина миру, яку вона могла спостерігати,поступово зникає. І людина розчиняється разом із нею. Змінюється саме життя.Його плавний рух руйнує величезна, страшна, нетерпима сила металу й механізму.
XX століттястало свідком революцій – у суспільному житті, науці, культурі… Жодне сторіччяне знало таких трагічних соціальних потрясінь, таких страшних світових воїн,такого приголомшуючого науково-технічного прогресу. Здається, сам час прискоривсвій плин.
У цій ситуаціїлюди залишаються віч на віч з технократичною цивілізацією, яка намагаєтьсяпристосувати мистетцтво до своїх прагматичних цілей. Однак у цій ситуаціїмистецтво не тільки не вмерло, але й дало життя безлічі різних художніхнапрямків, часом прямо протилежних.
На початку ХХстоліття ми бачимо у світовому мистецтві велику кількість течій та напрямів.Одним з найбільш популярних був естетизм, тобто захоплення ефектними зовнішнімиформами у збиток ідейній стороні твору. Для мистецтва естетизму характернівитонченість і іронія, пристрасть до манірності і стилізації. У художнійтворчості і літературі естетизм намагався втілити ідею «чистого мистецтва» (абомистецтва задля мистецтва).
Фейхтвангер напочатку свого творчого шляху був прибічником естетизму. Для його ранніх творівбули властиві хвороблива витонченість форми та бідність життєвого змісту,восславлення краси та нехтування моральними цінностями життя, поклоніння передсильною особистістю та холодне ставлення до рядових людей. Пізніше письменник зіронією ставився до своєї ранньої творчості, розглядав її лише як не дужевдалий етап свого власного духовного розвитку. Кінцевим пунктом у цьому шляхустав критичний реалізм, художній метод в мистецтві літератури. Історія реалізмув світовій літературі надзвичайно багата. Уявлення про нього мінялося на різнихетапах художнього розвитку, відображаючи наполегливе прагнення художників доправдивого зображення дійсності. Новий тип реалізму складається в XIX столітті.Це критичний реалізм. Він істотно відрізняється від ренесансного і відпросвітницького.
Критичнийреалізм по-новому змальовує відношення людини і довкілля. Людський характеррозкривається в органічному зв'язку з соціальними обставинами. Предметомглибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, саме тому критичнийреалізм одночасно стає психологічним. У підготовці цієї якості реалізму великуроль зіграв романтизм, що прагнув проникнути в таємниці людського «Я».
Але шлях докритичного реалізму був для письменника дуже важким. Не можна сказати, щоФейхтвангер дуже довго йшов до розуміння поверхневості та пустоти естетизму. Самеепоха фашизму дала письменнику зрозуміти, що краса форми не може підняти людейна боротьбу, вона не може змусити людей замислитися. В епоху масових страт,заслань письменник без остраху висловлює свої антифашистські думки, за щогітлерівська влада висилає письменника за кордон. Слід також зазначити, що незважаючи на неймовірну жорстокість Гітлера у відношенні до людей зреволюційними поглядами, глава фашистської армії все ж не насмілився стратитиФейхтвангера.
Фейхтвангерніколи не припиняв своєї творчої діяльності. Його твори, зігріті чистою любов’юдо людини, підсилені мудрою іронією, повні відкритої ненависті до варварськоїбуржуазної цивілізації несли до народу істинні людські цінності.
1.2 ФрансіскоГойя – шлях від рококо до перших передвісників зрілого романтизму
Франсиско Хоседе Гойя-і-Лусиентес народився в селищі Фуендетодос поблизу міста Сарагоса (напівнічному сході Іспанії) в сім'ї ремісника — позолотника вівтарів. Зчотирнадцяти до двадцяти років він навчався живопису в майстерні сарагосськогохудожника Хосе Лусан-і-Мартінеса (1710 — 1785), а потім переїхав до Мадриду. У1765 — 1774 рр. молодий художник жив в Італії, після чого повернувся уСарагосу, де робив розписи в місцевих церквах і палацах.
На початку своготворчого шляху Франсіско Гойя обрав для себе рококо (фр. rococo, від фр.rocaille — декоративна мушля, рокайль), — стиль в мистецтві, що виник у Франціїу першій половині XVIII століття (під час регентства Філіппа Орлеанського) якрозвиток стилю бароко. Характерними рисами рококо є вишуканість, великадекоративна навантаженість композицій, граціозний орнаментальний ритм, великаувага до міфології, еротичних ситуацій, особистого комфорту.
Ідейна основастилю — вічна молодість і краса, галантна і меланхолійна витонченість, втечавід життєвих реалій, прагнення сховатися від реальності в пастушачій ідилії тасільських радощах. На зміну репрезентативності приходить камерність, вишуканадекоративність, примхлива гра форм. Замість контрастів і яскравих фарб вживописі з'явилася інша гамма кольорів, легкі пастельні тони, рожеві,голубуваті, бузкові. Утематиці переважають пасторалі, буколіка, тобто пастушачі мотиви, де персонажіне обтяжені тяготами життя, а вдаються до радощів любові на тлі красивихландшафтів. Вперше межі цього стилю виявилися в творчості Антуана Ватто, вякого головною темою були галантні свята.
Не можнасказати, що Франсіско Гойя обрав для себе рококо лише спираючись на моду ХVІІІстоліття. Це, насамперед, передача внутрішнього стану живописця. У основукомпозицій були покладені сюжети з народного життя: ігри, святкування, вуличнісцени. Творчий метод майстра на даному етапі розвитку багато в чому схожий зістилем художників XVIII століття. Проте для творів Гойі характерний радісний ізахоплений настрій. У його картонах знайшли віддзеркалення традиційнінаціональні риси, властиві пейзажам і жанровим сценам. Серед подібнихкомпозицій найцікавіші «Парасолька» (1777) і «Гра в пелоту» (1779). НоваторствоГойі в області художніх засобів ще помітніше в серії картонів, створеній пізніше,в період з 1786 по 1791 р. Для живописця тепер важливо не стільки показативидовище народного життя, скільки передати емоційний стан героїв. Найбільшхарактерними для цього творчого періоду сталі картини «Поранений каменяр» і«Гра в піжмурки».
Вищеназванікартони принесли Гойї великий успіх і славу першого майстра живопису в Мадриді.В результаті він отримав від знатних громадян столиці безліч замовлень. Саме доцього часу відноситься створення циклу панно, виконаного в 1787 р. для власниказамку Аламеда. Через два роки, в 1789 р., Гойї присуджують звання членаАкадемії мистецтв Сан-Фернандо. Крім того, він стає першим придворнимживописцем.
У 1792 р. Гойюпочали мучити сильні головні болі, зір у нього ослаб, і він повністю оглух. З90-х рр. почався новий етап його творчості. Веселий і життєрадісний живописецьзалишився у минулому, а його місце зайняв страждаючий, замкнений в собі і в тойже час гострозорий майстер, що бачить чуже горе. Саме у цей найважчий періодсвого життя Гойя приходить до романтизму (франц.romantisme) – напряму в літературі, музиці, живописі і театрі, що виник напочатку XIX століття. Для нього характерна боротьба з канонами класицизму,висунення на перший план особи і почуттів, використання в своїй творчостіісторичних і народнопоетичних тем. Цей напрям, пройнятий оптимізмом іпрагненням в яскравих образах показати високе призначення людини. З огляду на витворимистецтва Франсіско Гойї можна припустити, що романтизм – це прийняття і, зрештою,прославляння елементів, властивих людській свідомості і поведінці (меланхолія, ірраціональність,сумніви, ексцентричність, крайній егоцентризм, безнадійність, незадоволення механізмом«нормального» життя, бажання об'єднатися з силами природи, бажання бути керованимі навіть поглиненим ними) .
У 1797—1798 рр. Гойястворює графічну серію «Капрічос» (ісп. «фантазія», «гра уяви») з вісімдесятиофортів. У ній Гойя, використовуючи образи іспанських народних прислів'їв,байок, приказок, висміює людські забобони і пороки — боязкість, лицемірство,удавання, жорстокість і тому подібне. По суті, він викривав весь традиційнийпорядок і устрій життя старої Іспанії. У його офортах реальне переплітається зфантастичним, гротеск переходить в карикатуру.
Офорти Гойірозкривають тему боротьби добра зі злом, причому зло перемагає. Людські порокиі духовна потворність плодять нечисть. Темною ніччю чаклуни і відьми, домові ібіси регочуть, кривляються на шабаші («Коли розвидниться, ми підемо»). Проте зприходом ранку нечисть не зникає, а лише міняє свою подобу, обертаючись зовнідоброчесними людьми. Духівництво і знать Іспанії з'являються в «Капрічос» вобразах ослів, папуг, мавп («Який златоуст!», «Аж до третього покоління»). Тутжахливо потворні старі звідниці розбещують юних недосвідчених дівиць, апідступні спокусниці жорстоко обманюють своїх кавалерів. У «Капрічос» старістьбере верх над юністю, дурість і неуцтво — над розумом, а розпуста — надчесністю. Гойя змалював на одному з офортів себе оточеним совами, кажанами таіншими тварюками. Він назвав цей офорт «Сон розуму народжує чудовиськ».
«Капрічос»моралістичні, що було властиве епосі Просвітництва, але в них чітко проступаютьриси реалізму XIX століття. Ця серія придбала неймовірну популярність всередовищі романтиків, нею захоплювалися і весь час її копіювали. Ось як ЛіонФейхтвангер описує цю серію офортів:
«Все, оцепенев,смотрели,
Как исчез волшебный,новый,
Страшный мир… Вот вэтом доме,
Здесь, в простом ларе,хранилось
Высшее, что за столетья
Создала рука испанца
Со времен Веласкеса.
В том ларе они лежали,
Демоны земли испанской,
Укрощенные искусством.
Но искусство их, бытьможет,
Все-таки не обуздало,
Если их изображенья
Показать нельзя народу?
Может бать, как раз вотэтим
Подтверждалось ихвсесилье?
Право, что-то здесьнеладно!
И друзья ушли с неясным,
Смешанным и страннымчувством
Тяжести и восхищенья.
И незримо шли за ними
Тени демонов и гадин,Диких, мерзостных, опасных
Призраков. Но ихопасней
Были люди.»
Не має аналогіві «Портрет сім'ї короля Карла IV» (закінчений у 1801), на якому особи королівськоїсім'ї уподібнені застиглому натовпу, що заповнює полотно від краю до краю. Міжучасниками немає жодного внутрішнього зв'язку: їх погляди і жести роз'єднані;вони напружені і знаходяться у владі злості і заздрощів по відношенню один доодного. Поверхня полотна випромінює незвичайне сяяння фарб; потоки світла, щойдуть з лівого боку, відбиваються від розшитого золотом і сріблом одягу,орденів, прикрас, об'єднуючи все зображення в одне мерехтливе ціле. На тлі цієївоістину царської пишності виступають пихаті, заціпенілі фігури і нікчемні, самовдоволеніособи. Головні персонажі відтінені другорядними фігурами, що виконують ролістатистів. Здається неймовірним, але портрет був вельми прихильно прийнятийкоролівською парою, яка щедро нагородила Гойю.
Пізня творчістьГойі збігається з роками реакції після розгрому двох іспанських революцій.Стіни заміського будинку в Мадриді («Кінта дель Сордо» — «Будинок глухого») вінрозписав маслом, створивши 14 унікальних по потужній художній дії панно, повнихіносказань, натяків, складних асоціацій (перенесені на полотно картинизнаходяться в Прадо). У розписах панує диявольський, протиприродний початок,зловісне зображення виникає як в кошмарному сні, набір фарб суворий, скупий,майжемонохромний — чорне, біле, рудо-червонувате, охра; мазки розмашисті і стрімкі.Інколи в свідомості художника, немов спалах світла, народжується образ потужноїжінки з обличчям, схожим на кам'яну маску, і з мечем в руці, можливо,уособлення Відплати, Справедливості або Свободи.
На рубежі XVIIIі XIX століть така властивість живопису Гойі, як істинна сила правди, відступаєна другий план і майстер займається створенням портретів, які допомагаютьповністю розкрити внутрішню суть персонажів. Глибоко психологічні портретиГаспара Мельчиора Ховельяноса (1797) і французького послаФердинанда Гильмарде (1798). Ось як Ліон Фейхтвангер описує портрет ФердинандаГильмарде: «Вот он сидит, скромный сельский врач Фердинанд Гильмарде, а нынепосол единой и неделимой республіки, дважды присудившый к смерти короляЛюдовика ХVІ и приведший испанскую монархию в вассальную зависимость от своейстраны, сидит, затянутый в темно-синий мундир; поза несколько напыщенная,туловище повернуто боком, зато лицо обращено прямо к зрителю. На переднемплане, ближе всего к зрителю, сверкает эфес сабли, переливаетсясине-бело-красный шарф. Парадную треуголку с сине-бело-красным пером исине-бело-красной кокардой он бросил на стол. Одна рука обхватила спинку стула,другая – волевым, вызывающим, картинным жестом упирается в бедро. Но свет весьсосредоточен на лице. Коротко остриженные черные кудри начесаны на широкий,красиво очерченный лоб, губы изогнуты, дерзко выдается нос. Лицо удлиненное,благообразное, смышленое, исполненное достоинства. Весь реквизит — стул, стол,скатерть с бахромой – мерцает блеклыми золотисто-желтыми и голубоватыми тонами.И все резкие контрасты красок искусно сочетаются в кажущемся беспорядке…
Как живой, смотрел спортрета
Гильмарде на гражданина
Гильмарде. Они друг вдруга
Вглядывались…Ипосланник
В радостном порве,гордый
За себя и за величне
Франции, воскликнул:«Это
Ты, республика!»
Франсиско
Слов не разобрал, новидел,
Как восторженноблеснули
У того глаза, как губы
Шевелились.
И в себе услышал
Марсельезу.»
Потрібнозауважити, що не всі портрети, створені Гойею, рівноцінні. Є серед них і такі(особливо серед робіт 1780-х), які написані мляво і недбало, що пояснюєтьсяособливим відношенням майстра до своїх героїв. Прикладом може служити описанийвище «Портрет королівської сім'ї». Навпаки, портрети друзів художника пройнятіщирим відчуттям симпатії автора до своїх моделей. Образи на цих полотнахздаються натхненними і повними внутрішнього благородства («Портрет Байеу»,1796; «Портрет доктора Пераля», 1797 та ін.).
З ім'ям Гойіпов'язано становлення мистецтва Нового часу, його творчість мала величезнийвплив на світову культуру 19-20 століть не лише в живописі і графіці, але і влітературі, драматургії, театрі і кіно.
1.3 Франсіско Гойя та Ліон Фейхтвангер –шлях пізнання один на двох
Порівнюючи творчішляхи Фейхтвангера та Гойї ми бачимо багато спільних рис. Наприклад, ми можемопровести паралелі між естетизмом та рококо. Ці течії ставлять на перше місцекрасу форми, нехтуючи внутрішньою красою. Саме з таких засад починали своїтворчі шляхи і Фейхтвангер, і Гойя. Ось, що каже Гойя про свою ранню творчість:« …Один гобелен был изготовлен по картону, сделанному им самим,Франсиско Гойей, еще в то время, корда он радостно и беззаботно малевал все,что вздумается. Гобелен изображал веселую народную сценку. Четыре девушкизбавлялись, високо подбрасывая на платке паяца – пелеле. Композиция была неплоха, движения – естественны. И все же эта его прежняя работа не понравиласьГойе…».
А ось що каже про раннютворчість Ліона Фейхтвангера Бертольт Брехт: «Фейхтвангеру-прозаїку пощастилобагато більше. Правда, не з «Сімоною»: ця книга не найвдаліша. Першийфейхтвангеровський роман — «Глиняний бог» (1910)— теж не в рахунок. І не просто тому, що на нім лежить ознака учнівства. Укнизі цій немало естетського, немало декадентського. Декадентський естетизм, якправило, чистим капризом не був: так (специфічно-хворобливо, часом і зовсімалогічно) реагували художники початку століття на реальні протиріччя тодішньогосуспільного буття. Що ж до «Глиняного бога», то його манірність, його анемічнатуга породжені модою. Тому роман вийшов абсолютно вторинним…».
Для Фейхтвангерамистецтво є спосіб передачі гуманістичних ідей. Письменник вбачає в мистецтвімогутню зброю для боротьби з антигуманними правителями світу. Він має на метідонести через своїх героїв правду життя, часто навіть викликає на відвертуборотьбу. Саме тому його книжки часто вилучалися з печаті, заборонялися, атакож навіть спалювалися гітлерівською владою. Адже Гітлер вбачав в письменникувідкриту загрозу своєму пануванню, він був розумною людиною і тому добрерозумів що такий могутній інструмент, як слово може дуже легко змусити натовпвчинити бунт. Саме тому більшу частину свого життя Фейхтвангер провів узасланні. Тому що Гітлер мав звичку нейтралізувати своїх ворогів, яки неслизагрозу його пануванню.
Франсіско Гойятакож вбачав у мистецтві велику рушійну силу прогресу. Ось слова молодого поетаКінтани: «…Вот он – всеобщий язык. Ваши картины, дон Франсиско, поймет всякий –от погонщика мулов до самого последнего премьер-министра…». На своєму прикладіхудожник показує, що цілком можливо здолати свої страхи, глянути їм у вічі, таприручити їх.
Розділ 2 Тема мистецтвав романі
2.1 Мистецтво якзасіб самовираження автора і героя
Мистецтво —процес або підсумок вираження внутрішнього світу в художньому образі, творчепоєднання елементів таким чином, що відображає ідеї, відчуття або емоції.
Визначення іоцінка мистецтва як явища — предмет безперервних дискусій. Природу мистецтванерідко вважають «найневловимішею з усіх загадок людської культури». Однівважають, що мистецтво — це спосіб вираження або співпереживання емоцій таідей. Лев Толстой визначав мистецтво як спосіб непрямої комунікації між людьми.Бенедетто Кроче і Робін Коллінгвуд розвивали ідеалістичне учіння про те, щомистецтво виражає емоції, і, отже, його суть має місце лише в задумі своготворця. Теорія мистецтва як форми має коріння у філософії Іммануїла Канта ірозвивалася на початку XX століття Роджером Фраєм і Клівом Беллом.
Своєрідність іскладність мистецтва Гойї полягають значною мірою в тому, що воно позбавленечіткої політичної програмності і безпосередньо пов'язано зі стихією реальногожиття, що служило для Гойі джерелом творчих імпульсів. Сприйняття життєвихпротиріч носило у Гойі характер стихійного протесту проти соціальноїнесправедливості, заломлюючись через призму глибоко особистого, суб'єктивногосприйняття художника. Значне місце в творчості майстра займають гротеск,алегорія, іносказання. Проте твори, що насилу піддаються розшифровці, в такійже мірі овіяні гарячим диханням життя, як і його роботи з активно вираженимсоціальним початком. Гойя втілив в своєму мистецтві трагедію і героїчнісподівання іспанського народу, що переживав в цей час один з найбурхливішихперіодів своєї історії.
В той же часйого творчість, що відрізняється правдивістю, історичною конкретністю і глибоконаціональним характером, несе в собі і ширший, універсальний вміст, бо в німзнаходять вираження велика кількість проблем та трагічних протиріччь новоїісторичної епохи. У якій би області не працював Гойя, завжди його образнірішення були відмічені особливим, відмінним від минулого, художнім баченнямсвіту.
Творчість цьогохудожника, що розвивалася на рубежі 18—19 століть, подібно до творчості ЛуїДавида, відкриває мистецтво нової історичної епохи. З новим часом Гойюпов'язують пряме віддзеркалення і оцінка реальних подій життя в його мистецтвіта сучасній йому дійсності. Звернувшись в своїй творчості до зображенняісторичної діяльності народних мас, Гойя поклав початок розвитку історичногореалістичного живопису нового часу.
У романі «Гойя,або тяжкий шлях пізнання» Ліон Фейхтвангер дає нам чітку картину сприйняттямистецтва Франсіско Гойєю. Саме через надзвичайну близькість суджень тажиттєвих позицій письменника та живописця ми бачимо, що самореалізація шляхомтворчої діяльності характерна для їх обох.
Фейхтвангеразавжди хвилювало і займало одне-єдине питання – про шляхи, перспективи ірушійні сили соціальних змін, свідком яких він був. У різні періоди своєї творчостіФейхтвангер відповідав на нього по-різному, але завжди роздуми над долямилюдства становили пафос його духовних і творчих шукань. І, здолавши свій тяжкийшлях пізнання, письменник зрозумів, що існує нерозривний зв'язок між мистецтвомта життям, між мистецтвом та соціумом, між мистецтвом та історією.
Саме задопомогою своєї творчості письменник ніс свої переконання та революційні ідеїдо народних мас. У своїй іронічній біографії Фейхтвангер писав: «ПисьменникЛ.Ф. у своєму житті 19 разів був абсолютно щасливий, 14 раз переживав глибокудепресію і 548 раз відчував невимовний біль і розгубленість перед обличчямвселенської дурості ». За цими жартівливими рядками ховається справжня трагедіяФейхтвангера, бо «всесвітня дурість», про яку він згадує, – це фашизм.Фейхтвангер ненавидів націонал-соціалістів та їх «новий порядок» і боровся зними все життя. За це нацисти піддавали його жорстоким гонінням.
Ще до приходу довлади фашисти спалювали його книги, позбавили його докторського звання,організували цькування письменника в пресі, сфабрикували проти нього зліснуполітичну фальшивку, прагнучи зганьбити його ім'я. І нарешті, у 1932 році, колиФейхтвангер здійснив поїздку по Англії і США, виступаючи з лекціями, в якихвикривалась антигуманістична сутність нацистської ідеології, уряд Німеччини підтиском фашистів позбавив письменника громадянства.
Але жодні гоніннята переслідування не змусили Ліона Фейхтвангера відступитись, зректись своїхпереконань. Кожен обирає свій шлях самореалізації і для Фейхтвангера цей шлях –література. Його твори, зігріті чистою любов’ю до людини, прикрашені мудроюіронією, повні відкритої ненависті до варварства буржуазної цивілізаціїперемогли владу часу, збагатили літературу критичного реалізму та сталиневід’ємним надбанням сучасно культури.
2.2 Мистецтво таполітика в романі
Роман «Гойя, аботяжкий шлях пізнання» був присвячений не тільки опису історії боротьби великогоживописця за правду та соціальну значимість мистецтва; у ньому такожрозповідається про важке сходження людини до пізнання життя та його сенсу. Що жпізнає Франсіско Гойя – людина з народу, яка пізнала тягар слави та гіркотузабуття? За допомогою своїх полотен живописець проголошує до всього народу,його картини несуть потаємний cенс, доступний кожному «…Вотона – новая живопись, такой ее еще никто не видел, и создал ее новый и вместе стем прежний Франсиско. На картинах были обстоятельно показаны различные событиясо множеством человеческих фигур, но ничего лишнего в них не осталось. Это быласкупая полнота. Все, что не подчинялось целому, было отметено, отдельные люди ипредметы играли лишь служебную роль. И что удивительнее всего: Агустин ясноощутил, что все пять картин, при разнообразии их сюжетов, представляли собойнечто единое. Издыхающий бык, буйное карнавальное гулянье, процессияфлагеллантов, сумасшедший дом, инквизиция – все это было одно: это былаИспания. Здесь запечатлелась вся жестокость, все изуверство, все мутное итемное, что вносит испанский дух даже в радость. И, тем не менее, на всем этомбыла печать чего-то иного, что мог показать лишь такой мастер, как его другФрансиско, чего-то легкого, окрыленного: весь ужас событий смягчался нежнойокраской неба, прозрачным, тихо льющимся светом. И то, чего Франсиско никогдане мог бы объяснить словами, Агустин ощутил сейчас в его картинах – этот чудакФранчо приемлет даже злых демонов. Ибо сквозь тот мрак, что он здесь намалевал,чувствовалось, как ему радостно жить, видеть, писать, сияла его собственнаяогромная любовь к жизни, какова бы эта жизнь не была.
Но могла ли называться
Эта живописькрамольной?
Содержался ли в нейвызов
Алтарю и трону? Тщетно
Было здесь искатьпрямое
Возмущение. Но эти
Небольшие зарисовки
Были громчепрокламаций,
Пострашней, чем речьтрибуна.
Этот бык, облитыйкровью,
Это мрачное веселье
В ночь перед постом,хожденье
Полуголых флагеллантов,
Суд над грешником
Взывали
К сердцу, горечью ижелчью
Наполняли человека,
Возбуждали мысль…»
Франсіско Гойя,як справжній махо, відчував душею усю біль іспанського народу. Він, хоча йлишився сином свого народу, мав великий вплив на тогочасне політичне життяІспанії. Він з легкістю керував властителями. Як приклад, ми можемо навестинаступне: «Королева Мария-Луиза гарцевала перед Гойей на горячемжеребце Марсиале, затянутая в лейб-гвардейский мундир. Она ловко сидела вмужском седле – Мария-Луиза была прекрасной наездницей, – высоко подняв надшитым воротником гордую, смелую голову. Гойя вполне удовольствовался бы, ели быв следующие сеансы она позировала на деревянных козлах. Но ему доставляло оструюрадость заставлять ее и второй и третий раз показывать свое искусство вверховой езде, да еще в присутствии Агустина. Он командовал королевой,приказывал то так, то этак держать голову. И, выдвигая Агустина на переднийплан, подчеркивал его участие в будущей картине, Франсиско спрашивал:
— Как ты думаешь,Агустин, оставим так? Или, по твоему, так будет лучше?
Много лет назад впервые
Гранда он писал снатуры
И пририсовал к портрету
Чуть заметного дляглаза
Самого себя. А ныне
Он помощнику и другу
Удивительную радость
Доставлял, веляиспанской
Венценосной королеве
На коне скакать предними,
Прежде чем он соизволит
Написать ее. Ах, если б
Это видел старый Гойя!
О, небось, такому чуду
Не поверил бы папаша.
Право жаль, что он недожил! »
Але не тільки зарадипримхи використовував Гойя свій вплив на політику. Його славнозвісна серіяофортів «Капрічос» була маніфестом понівеченого та зрадженого іспанськогонароду. Йдучи своїм тяжким шляхом пізнання живописець дійшов до розуміння того,що його картини можуть стати справжнім гімном, зрозумілим кожному іспанцю,гімном, що веде до торжества справедливості, гімном прогресу.
2.3 Мистецтво такохання в романі
Водночас з темоюполітики в романі чітко простежується тема кохання. В романі «Гойя, або тяжкийшлях пізнання» ми бачимо декілька ліній кохання: перша – це почуття ФрансіскоГойї до Пепи Тудо, друга – до його дружини Хосефи і третя, найяскравіша, –кохання до Каетани Альби. Це почуття перетинає весь роман, Каетана Альба буладля Гойі коханням на все життя. В якості приклада можна навести наступні рядки:«Что бы он ни: думал ли, рисовал ли, говорил ли с другими, – где-то в тайникахего сознания неизменно пребывала Каэтана. Связь с ней ничуть не была похожа нина спокойный, надежный союз его с Хосефой, ни на прежние радостные илимучительные увлечения другими женщинами», «На пороге старости он вновьпереживал молодость. Все успіло ему прискучить – и хороше и дурное, все былоодно и то же, знакомое, как вкус привычных кушаний. Теперь мир снова стал длянего богатым и новым; это была вторая молодость, с большим опытом в страсти инаслаждении».
Слід зауважити,що, як справжній художник, Франсіско Гойя переносив усі свої почуття наполотно. Його шалене кохання до герцогині Каетани Альба мало величезний впливна його мистецтво. Ми можемо сказати, що кохання до герцогині було одним зперших передвісників створення революційної серії офортів «Капрічос». Самекохання до Каетани відкрило художникові потаємний світ чудовиськ та примар. Ця жінкабула для Гойі справжньою загадкою, вона мала тисячі облич: «Здесь, вневообразимой тишине, принялся он в который уже раз сводить счеты с КаэтанойАльба, твердо зная, что она – единственная, кого он когда-либо любил и будетлюбить. Неверное мерцание свечей выхватывало из мрака все нове части обширноймастерской, и пляшущие на стене тени, вырастая и сжимаясь, становились дляФранциско Лицами Каэтаны. Он вновь видел все ее зле лики, насмешливо хохочушие,колдовские, пагубне, но видел и другие, беззавітно любящие, покорно отдающиесястрасти, и каждый раз твердил: помни и остальные, не забывай остальных…».
Саме завдякигерцогині Альба, завдяки її коханню, Франсіско Гойя створив найвизначнішіполотна. Адже, як справжній художник, Гойя потребував сильних емоцій тапереживань для створення шедеврів. І лише ця жінка змогла їх йому подарувати.