Творчість Йозефа Рота
План
ВСТУП
1. Про Йозефа Рота
2. Про творчість Йозефа Рота
3. Про переклад
ВИСНОВОК
ВСТУП
Австрійськийпрозаїк Йозеф Рот (1894 – 1939) – один з найвідоміших представників феномена,за визначенням К. Маґріса, «Габсбурзького міфу в модерній австрійськійлітературі».
Починаючиз 20-х років ХХ століття його з різною інтенсивністю перекладали в Європі, алетільки з поверненням в українську культуру низки раніше вилучених з неїписьменників надзвичайно розширилися горизонти тих контекстів, у якихувиразнюються теми, мотиви, проблематика й поетика його спадщини. Тепер, посуті, постає не тільки новий Й. Рот як письменник, а й новий ракурс уротознавстві, пов'язаний з українською міжлітературною рецепцією. Тому актуальністьнового звернення до німецькомовної і перекладеної українською мовою спадщиниЙозефа Рота зумовлена необхідністю дослідження двох аспектів українськоїміжлітературної рецепції.
Новіаспекти ротознавства зумовлені зміною літературних і літературознавчих парадигмза неповне двадцятиріччя, а також трансформацією компаративістики за умовглобалізації суспільного життя, прискоренням міжкультурного обміну.
Длянового аналізу габсбурзького міфу крізь українську міжлітературну рецепціюсправді є відповідні передумови і підстави. Вони пов’язані насамперед ізґрунтовними дослідженнями автобіографії Й. Рота (Д. Бронзен, США; Г. Ньюрнбергер,Німеччина), критичним опрацюванням текстів письменника в збірнику працьгерманістів світу «Joseph Roth und die Tradition» (1975), уматеріалах міжнародного симпозіуму «JosephRoth:Interpretation,Kritik,Rezeption»(1990); з напрацюваннями російських літературознавців (Ю. Архипов, В. Пронін,В. Сєдєльнік, Л. Єфремова, Л. Базірева). Реінтерпретації творчості письменникав цілому та окремих його творів, зокрема і публіцистики тепер можуть сприятипублікація в перекладі російською мовою листування («Вопросылитературы», 1994. – № 6. – С. 174 – 227), нове німецьке перевиданняпубліцистики Й. Рота «Reise nach RuЯland» (Кельн, 1995), дослідженняіталійського германіста Клаудіо Маґріса, українських літературознавців (Т. Гаврилів,Д. Затонський, Г. Петросаняк, Л. Цибенко).
Мета курсової полягає вконструюванні української міжлітературної рецепції художнього світу Йозефа Ротана матеріалах текстів, що виникли в ареалі габсбурзького міфу. Досягнення цієїмети передбачає реалізацію таких конкретних завдань:
–окреслити найближчий історико-літературний контекст розквіту таланту Й. Рота;
–обґрунтувати українську домінанту в міжлітературній рецепції спорідненихтекстів, їх міжтекстуальну інтерференцію;
–виокремити загальнокультурні концепти, які мають конструктивне значенняповедінкових парадигм для літературних персонажів-характерів.
Методологічною основоюкурсової послужили праці зарубіжних та українських діячів культури в галузілітературознавства, зокрема германістів (К. Маґріс, Д. Бронзен, В. Джонстон, Е.Цьольнер, Д. Затонський, М. Зимомря, П. Рихло, Л. Цибенко, К. Левицький),фахівців зі світової літератури та порівняльного літературознавства (Й.-В. Ґете,І. Франко, О. Веселовський, Д. Дюришин, М. Бахтін, Д. Наливайко, А. Волков, В. Матвіїшин,Ю. Лотман, Д. Чижевський), теоретиків з культурології та антропології (К. Леві-Строс,Д. Ружмон, У. Еко, О. Гомілко, А. Компаньйон, П. Рікер), дослідників згенології і перекладознавства в системі компаративістики (М. Бахтін, Н. Копистянська,М. Гіршман, Р. Гром’як, П. Топер, М. Лановик). Досягнення поставленої мети ізавдань передбачає використання порівняльно-історичного, типологічного методіві елементів структурно-функціонального аналізу, текстів, стратегій рецептивноїпоетики.
Новизна отриманихрезультатів полягає в тому, що вперше в українському літературознавствітворчість Йозефа Рота інтерпретується крізь призму української літературиперіоду австрійської домінанти, а парадигматика міжлітературної рецепціїконструюється за співмірними вимірами.
Теоретичне значеннякурсової роботи виявляється у її міждисциплінарному характері як основи дляаналізу емпіричних фактів національних літератур.
1. Про Йозефа Рота
Хочабіографію письменника досліджували досить ретельно, проте й досі існує багатомісць, де інформація є плутаною, – не неповною, а радше надмірною тасуперечливою. Приклад цього – історія з його батьком. Про те, ким був батькописьменника,можна знайти найрізноманітніші версії – навіть таку, що Рот – позашлюбна дитинаякогось австрійського дворянина. Та дійсність була набагато прозаїчнішою.Майбутній письменник та журналіст ніколи не запізнав свого батька, бо тойзбожеволів під час ділової поїздки і вже не повернувся додому.
Отож,Йозеф Рот народився 1894 року в Бродах1. Про те, що було потім – навчання убродівській гімназії, семестр у Львівському університеті й наука у Відні,військова служба під час Першої світової війни, дебют у літературі,журналістська діяльність, одруження, подорожі, творчість, еміграція, смерть –можна було б оповісти двома способами. Можна намагатися бути точним таретельним – тоді вийшла б книжка, певно, сторінок у 700-800 або
1 До останнього часу й уцьому питанні панували розбіжності – деякі дослідники стверджують, що Йозеф Ротнародився не у самих Бродах, а в сільці Шваби (інші ж – у селі Волиня) поблизуцього містечка.
йбільше. А коротко переказувати життя Рота немає сенсу, бо це загрожуєнадмірними спрощеннями й навіть перекручуванням (хоча часто несвідомим), – як,наприклад, ситуація з його навчанням у Львівському університеті. У передмові доБілих міст Юрій Бедрик завважує, що у радянський період цей факт замовчувався,а тепер, мовляв, ми маємо повне право гордитися цим. Більшість джерел,натомість, свідчить, що юний Рот не був задоволений “малим Віднем”, себто,Львовом, а прагнув потрапити до справжньої столиці, тому до університету вінхоч і вступив, та не надто до нього вчащав. Себто кожна, навіть не надтовизначна, подія у житті Рота вимагала б коментарів та пояснень. Адже, засловами Дейвіда Бронзена – одного з дослідників письменникової біографії, ЙозефРот був прекрасним міфотворцем-практиком і використовував для вправляннявласний життєпис. Він сам інтерпретував його, “підправляв” розповідями талистами. Тож хоча ми й маємо про нього багато відомостей – він, наче навмисне,залишав по собі велику кількість слідів, – але все це радше є вуаллю, сховкомсправжнього Рота. І тут уже кожен дослідник може потрактувати його по-своєму.Та такий шлях надто довгий та складний як для рецензії.
2 Затонський Д. Гімн чиреквієм? (Про Йозефа Рота та його “Марш Радецького”) // Йозеф Рот. МаршРадецького. Київ, 2000.
ІнакшеРотову біографію можна подати у вигляді хронології – найважливіші для ньогодати. Отож, рік народження нам вже відомий. Рік смерті – 1939. Та справдіпереломними датами в житті Рота були:
1914рік, коли він перебрався до Відня і поміняв “сірі міста” своєї Батьківщини на“білі міста” Західної Європи. Цим він, здавалося б, намагався заперечити своєпоходження, свою малу Вітчизну: східноєвропейський (бо тоді ще не українськийчи польський) єврей, який утікав од свого провінційного досвіду, від містечок,де євреї “торгували повітрям”, й міст, де у каналізаційні ринштоки провалюютьсяконі, став чи не найвідданішим австрійцем серед тогочасного письменства.
1918рік, коли розпалася Австро-Угорська імперія. Бо якщо іти за світовідчуттямгероїв творів Рота – це був кінець не просто чергової історичної епохи, ацілого світу.
Джерела,з яких можна отримати докладнішу інформацію про Йозефа Рота
Слідвизнати, що їх не так уже й багато. Довший час (у радянський період) існувалиросійські переклади романів “Марш Радецького”, “Ціппер та його батько” і“Готель Савой” та єдина монографія Л.Горелик Йозеф Рот – борец против милитаризмаи фашизма. З’явилося також декілька статей в Иностранной литературе – Д.Арумова(1968, №10) та Д.Затонського (1978, №11), його ж стаття “Всі барви життя” у Всесвіті(1977, №12), невеличка замітка там же (1981, №8), стаття Лариси Цибенко учасописі Ї (1997, №9). Існує ще каталог виставки, присвяченої Йозефу Роту, зпевними відомостями про його життя і творчість, а також передмова Ю.Бедрика до“Білих міст” та Д.Затонського – до Маршу Радецького. У травні 2001 рокуГ.Петросаняк захистила дисертацію, присвячену стилістиці Рота.
Дещопро письменника можна знайти в Інтернеті, – наприклад, на www.josephroth.de,– але й ці дані не надто численні.
Звичайно,доволі багато монографій, присвячених письменникові, його творам та їхнійінтерпретації, з’явилось у німецькомовному світі та, зрештою, не тільки (хоча бзгадуваний уже американець-біограф Дейвід Бронзен). Проте, на жаль, у більшостівипадків ми можемо знайти лише назви книг, прізвища авторів та коротенькіанотації.
2. Про творчість Йозефа Рота
прозаїк рот література текст
Ротбув «митець, який писав, зважаючи на читача. Він – оповідач історій, сумних,зворушливих, комічних, цілком вигаданих і вихоплених з виру повсякдення,історій, що мали цього читача зацікавити і якось на нього вплинути. Тому Рот… чи не єдиний справжній професіонал, хоч, звичайно, саме по-австрійськи,своєрідний».2 Він – один із небагатьох письменників, які зажили слави ще зажиття, але не втратили її й після смерті. Хоча був період, коли він зник ізполя літературознавчих та літературофільських зацікавлень – 1940 — 1950-ті роки“забули” Рота, але уже з 60-их років минулого сторіччя письменник“повертається” (вважають, що це трапилося великою мірою завдяки його товаришевіГерманові Кестену). Тоді дослідники й виділили два періоди, межею між якими бувроман Йов (1930) – чи не найбільш читана та інтерпретована, поряд із МаршемРадецького, книга Рота. Ці твори заторкують дві найважливіші Ротівські теми:відповідно, “єврейську” та “австрійську”.
Загаломже Рот написав 16 романів, декілька оповідань та тисячі газетних статей,фельєтонів, нарисів. Адже свого часу він був одним з найліпших журналістів,який працював у провідних газетах Берліну, Відня та Парижу. Цю журналістськусторону його таланту почали вивчати порівняно недавно. Але в очах більшостідослідників вона є рівноцінною, а деякі ставлять її навіть вище, ніж творчістьРота-романіста. Зрештою, сам Рот розглядав працю журналіста та письменника якодне ціле: «Справжня актуальність не обмежується 24-ма годинами», писав він. Ісправді, його газетні статті є цікавими й актуальними до нині.
«ЙозефРот у багатокультурному світі: творчість австрійського письменника якінспіруючий чинник міжлітературної рецепції» усвітлі концепції Й. В. Ґете про «світову літературу» та її неминучіуспіхи зазначено, що рівновагу структур художнього світу кількох творів наперетині зближуваних культур і їх творців забезпечує домінантарецептивно-типологічних процедур дослідника. Екскурси в історіюукраїнсько-австрійських літературних взаємин різних періодів дали підстави длявисновку про роль літературних асоціацій в міжлітературній рецепції творів Й. Рота,Б. Лепкого, М. Ірчана (Андрія Баб’юка), Р. Купчинського, О. Турянського. Коженз цих літераторів, які формувалися в просторі Австро-Угорської держави, мав свійдосвід, що торкався характеристики Галичини, місцевостей і людей, якіінспірували «летючі враження». У дисертації наголошено, що феноменукраїнської міжлітературної рецепції на ґрунті безпосередніх чи опосередкованихконтактів людей, дотичних до творчості Й. Рота, увиразнюється як насильницькимирозривами у літературному житті в просторі Австро-Угорської імперії, так ізапізнілими взаєминами національних літератур у континуумі європейськоїкультури. Ті взаємини рано чи пізно ставали для читачів відомими фактами, щоуявнювали високі оцінки ротівських мотивів, характерних для його художньогосвіту. Історико-літературні факти невідривні від власне історичних реалій, доскладу яких входять і демографічний, і геотопографічний аспекти. Загостренеобразне відтворення воєнно-військових реалій притаманне насамперед Й. Роту, аводночас і іншим сучасникам Й. Рота, які брали безпосередню участь у війні,були свідками тодішніх подій.
Українськийконтекст з межі кінця ХІХ – початку ХХ ст. і до часів їх інкорпорації в широкотрактований контекст осібно творчості Йозефа Рота відповідно не простозмінювався, а й уявнював у континуумі історико-літературного процесу ХХстоліття не однаковий феномен контекстуалізму під впливом різних його чинників.Взявши до уваги, крім Франка, ще й колізії повернення в українську літературуБ. Лепкого, М. Ірчана, О. Турянського, Р. Купчинського та україномовні версіїроманів Й. Рота, ми сконструювали динамічно мінливий (чинний для себе)віддалений контекст, який по-своєму давав проекцію смислу доробку австрійськогокласика. Концепти «типологія» і «міжлітературна рецепція»для нас засадничі, бо перший з них задає вектор «узагальнення» рядучинників, а другий – «естетичне сприймання під час самостійного читання»– скеровують траєкторію націленості віртуального світу в різні сфери – враціоналістично-мисленнєву і в чуттєво-уявну.
Тематично-проблемніі генологічні виміри прозових творів Й. Рота, Б. Лепкого, М. Ірчана, О. Турянського,Р. Купчинського склалися в контексті історії і культури того часу та періоду.Біографічні та світоглядні фактори цих літераторів як фізичних авторів маютьспільні витоки і тому текстуально-наративні моделі їх творчості є сумірними,співставними.
Твориназваних письменників як явища європейського типу культури межі XIX– початку XX столітьдоцільно аналізувати за теоретико-методологічними орієнтирами перехідної епохи,коли співіснували різні парадигми в літературознавстві. Осмислення спадщинизгаданих письменників можливе на засадах рецептивно-комунікативного підходу доповного корпусу літературних текстів, які дозволяють теорії літератури XXстоліття це здійснювати за концептами і парадигматикою реінтерпретованої вже вУкраїні більшості творів Йозефа Рота, Івана Франка, Богдана Лепкого, ОсипаТурянського.
Хаосу «гармонійному світі» та його художня референція: моделюванняпочатку світової війни (Й. Рот, Б. Лепкий, М. Ірчан, Р. Купчинський) " увиразнюєсмисл не тільки власних оповідань і повістей Йозефа Рота, задуманих передатичитачам «дух самопожертви хліборобів» і «глибоке їхнє благочестя»,а й тогочасних споріднених творів інших письменників, навіть безфабульно-сюжетних і характерологічних збігів. Незважаючи на нюансинаратологічного виміру, у текстах літераторів звертають на себе увагубіографічно-хронологічні параметри як фізичних авторів, геополітичні,культурно-історичні характеристики, світоглядно-естетичні дискурси іпоетикально-наративні домінанти в образотворенні прозаїків, які відтворювалисвіт людини (різних категорій людей) на війні, моделювали фікційність словеснихтекстів певного жанрологічного типу – оповідання (Erzдhlung),повість (Roman).Дисертант робить висновок про те, що віддалені у хронотопі культури, названіпостаті і твори у сучасній міжлітературній рецепції з української перспективинаявні і співвідносяться на основі історичного реального факту (Перша світовавійна), культорологічної реалії («галицький топос»), біографічнихдовідок. Вони правлять нам за літературознавчий код (активна участь у війні,еміґрація, вигнання, втрата «малої вітчизни», різний літературнийімідж, статус в українській і зарубіжній літературах). Щодо Б. Лепкого беремодо уваги той факт, що він тоді працював як учитель-пропагандист з воякамирізних національностей, брав активну участь у формаціях українського січовогострілецтва – як підрозділів австрійської армії, – а водночас продовжувавпросвітню і письменницьку творчість і в ряді оповідань, нарисів, етюдів,фраґментів, а дещо пізніше і повістей відображаючи події воєнного часу, виразивсвітовідчуття учасників тієї війни. З такого погляду надзвичайнорепрезентативним є інформативно багатий текст «Під портретамипредків», поетика наративу якого в стильовому плані відрізняється відіндивідуального стилю оповідань і романів Йозефа Рота, але в хронотопнихвимірах з проекції воєнної практики і поведінкових зразків вояків-чужинців упочаткових операціях-діях під час війни парадигматика прозаїків співвідносна.Взявши до уваги окремі епізоди з «Маршу Радецького» Й. Рота,впізнаємо ті образні деталі та концепти, якими давно оперував той прозаїк усвоїх нарисах і статтях. Однак з цього погляду найпромовистішим є оповідання«Начальник станції Фальмерайєр», його фабульно-сюжетна канва,концепція людини на війні і наскрізні концепти, що сягають архетипного рівня.
3. Про переклад
Насьогоднішній день ми маємо такі переклади творів Рота українською: романи Отель“Савой” (Харків 1928), Ціппер та його батько (переклад Євгена Поповича, Всесвіт,1981, №8), Марш Радецького (переклад Євгенії Горєвої, Київ, “Юніверс”, 2000),уривок з роману Готель “Савой” (переклад Юрка Прохаська, вміщений у спільномуномері журналів Четвер та Перевал, 1996) і рецензована тут збірка Білі міста.
ЙозефРот був чудовим стилістом. Мова була для нього дуже важливою: «Батьківщинасправжнього письменника – мова», – стверджував він. Австрієць багато працювавнад своїм стилем. Зразком для нього були Стендаль та Флобер, яких він цінувавза стислість, точність і логічність викладу. Рот вважав, що «не лише тоді, колине маєш що сказати, треба мовчати, але і тоді, коли не можеш щось точновисловити». Тому, попри видиму простоту творів, перекладати його не легко. Атой, хто візьметься за Рота, муситиме часом добре поламати голову. Найменшанеуважність може стати причиною значних чи не дуже огріхів.
Назакінчення варто сказати, що неуважність до текстів дуже небезпечна, особливо увипадку Рота. Адже стиль, який виробив письменник, використовуючи для цього усіможливості німецької граматики, українською передати дуже важко.
ВИСНОВОК
Поприте, що Йозефа Рота називають одним з найвидатніших німецькомовних письменниківХХ століття, він, на жаль, мало відомий українському читачеві. Існує декількаперекладів його творів, про що докладніше далі, але – і це легко пояснити щойого життєписом, то й літературною спадщиною, – інтерес до його особистості татворчості спостерігається переважно на західноукраїнських теренах. А Рот,безумовно, вартий того, щоб його читали (більше) та вивчали (глибше), і, своєючергою, він, здається, зробив усе, щоб останнє було цікавим і складнимзавданням для дослідника.
ТворчістьЙозефа Рота у дивний, на перший погляд, спосіб поєднує несполучуване. Він пишепро блискучі європейські столиці – Відень, Париж, Берлін, про провінційний уцьому контексті Львів і про зовсім уже невідомі європейцеві місця, що колисьбули найвіддаленішими східними теренами Австрійської імперії. Йозеф Рот – авторбагатьох романів, і водночас – безлічі фельєтонів, газетних статей, нарисів,які заслуговують на (й уже привертають) нашу увагу. Протягом свідомого життяРот сторонився свого єврейства, а проте створив, залишивши для наступнихпоколінь (наче передчуваючи, що цього незабаром не стане), образисхіднопольських євреїв, побут штетлів – усього, що він так чудово пізнав удитинстві.
Цідивовижні поєднання можна спробувати пояснити біографією Рота.