Вікові зміни в системі травлення

Курсовая

Вікові зміни в системі травлення

Зміст

1. Значення травлення

2. Методи дослідження діяльності травних залоз

3. Система органів травлення

4. Особливості травлення в ротовій порожнині

5. Особливості травлення у шлунку

6. Травлення в кишечнику

Значення травлення

З їжею організм отримує такі складні органічні речовини, як білки, жири та вуглеводи. Ці речовини використовуються організмом в якості будівельного матеріалу при процесах росту і побудові нових клітин замість відмираючих.Поживні речовини є джерелами енергії в організмі.

Не менше значення мають вітаміни, які надходять, мінеральні солі і вода.Вони необхідні для створення умов, в яких протікають різноманітні хімічні реакції, у багатьох реакціях вони самі беруть безпосередню участь.

Вода, мінеральні солі і вітаміни засвоюються організмом в незмінному вигляді.Що ж стосується білків, жирів і вуглеводів, які знаходяться в їжі, то вони просто не можуть бути засвоєні організмом. Перш за все ці речовини утворені великими молекулами, які не можуть пройти через стінку травного тракту. Головне полягає в тому, що вони для організму чужорідні і, як на різні чужорідні тіла, в організмі проти них виробляються захисні речовини (антитіла). Тепер стає зрозумілим, чому основні поживні речовини, перш ніж потрапити у внутрішнє середовище організму, піддаються переварюванню.

Травленням називають процес фізичної і хімічної обробки їжі і перетворення її в більш прості і розчинні сполуки, які можуть всмоктуватися, переноситися кровю, засвоюватися організмом.

В організмі людини під впливом травних соків в травному тракті білки розщеплюються до амінокислот, жири - до гліцерину і жирних кислот, а складні вуглеводи - до простих цукрів (глюкоза та ін.) Основна роль в такій хімічній обробці їжі належить ферментам, які містяться в травних соках.

Ферменти - це біологічні каталізатори білкової природи, що виробляються самим організмом. Характерна властивість ферментів - їх специфічність: кожен фермент діє на речовина або групу речовин тільки певного фізичного складу і будову, на певний тип хімічного звязку в молекулі. Під впливом ферментів, нерозчинні і нездатні до всмоктування складні речовини, перетворюються в розчинні і легкозасвоювані більш прості речовини.

Методи дослідження діяльності травних залоз

З тих пір, як було встановлено, що травні залози виробляють травні соки, вчені намагалися отримати їх для аналізу. Так, ще в XVII ст. голландському вченому Граф вдалося зібрати невелику кількість травних соків за допомогою трубок, введених в просвіт вивідних проток слинної і підшлункової залоз. Вчені пробували отримати шлунковий сік за допомогою гумової губки, яка ковталась, вбирала вміст шлунка, а потім витягали з шлунка за привязану до неї нитку. Шотландський лікар Стівене виявив перетравлюючу дію шлункового соку людини, скориставшись послугами фокусника, який володів рідкісною здатністю - зригувати різні предмети, які потрапили в шлунок.

Фокусник ковтав, а через кілька годин блювотними рухами виганяли з шлунка спеціально приготовані, наповнені їжею, свинцеві «пиріжки» з отворами, через які - в їжу проникав шлунковий сік. Природно, за допомогою таких методів було важко встановити склад і властивості травних соків.

Пізніше у тварин під наркозом розкривали черевну порожнину і з проток травних залоз отримували травні соки. Але робити які-небудь висновки про закономірності роботи травної залози було майже неможливо: тварина була на операційному столі, під наркозом. Умови явно відрізнялися від нормальних. Значно більше відомостей про роботу травних залоз можна отримати за допомогою фістульного методу дослідження.

Фістула - це штучне зєднання протоки травної залози або порожнини травного тракту з зовнішнім середовищем організму. Привід для такого методу дослідження дали цікаві, хоча і випадкові, спостереження за людьми, у яких в результаті поранення або захворювання утворився свищ шлунку або кишечнику. В 1842 р. московський хірург Басов запропонував вивчати шлункову секрецію у собак за допомогою фістули шлунка. Але в цьому випадку не можна було отримати для дослідження чистий шлунковий сік, він був змішаний з залишками їжі, слиною, слизом, які завжди є в шлунку.

Система органів травлення

Поняття про систему органів травлення.

Система органів - травлення складається з ротової порожнини з трьома парами великих слинних залоз, глотки, стравоходу, шлу нка, тонкої кишки (до складу якої входить дванадцятипала кишка - в неї відкриваються протоки печінки та підшлункової залози, тонка і клубова кишки) і товстої кишки,що складається з сліпої,ободової, і прямої кишок. У ободової кишці розрізняють висхідну і спадну сигменти кишки.

Травні залози починають функціонувати ще у внутрішньоутробному періоді за рахунок надходження поживних речовин з материнського організму і речовин з навколоплідних вод. Однак до народження дитини травна функція у нього виражена дуже слабко. Після народження харчування спочатку молозива, а зараховані зрілим молоком та змішане вигодовування значною мірою підсилюють функцію травного апарату у дітей.

Особливості травлення в ротовій порожнині

Перетравлювання їжі починається в ротовій порожнині. Механічне роздроблення і подрібнення їжі при її пережовування складають специфічну функцію органів ротової порожнини, тільки вона одна з усіх органів травлення має кісткову основу. У ротовій порожнині містяться мова та зуби.Мова - рухомий мязовий орган, вкритий слизовою оболонкою, богато постачений посудинами і нервами. Мова пересуває їжу в процесі жування, є органом смаку й мови.

Зуби подрібнюють їжу, крім того, вони беруть участь у формуванні звуків мови. По функції та формою розрізняють різці, ікла, малі і великі корінні зуби. Загальне число зубів у дорослих 32. У кожній половині верхньої та нижньої щелеп розвиваються 2 різця, 1 ікла, 2 малих корінних і з великих корінних зуба.Це може бути виражена зубної формулою, в якій прийнято позначати зуби одного боку обох щелеп.

Кожен зуб має виступаючі з ясна коронки, яка переходить у шийку (під яснами) і корено, занурений у зубну лунку щелепи і щільно зростаються з нею за допомогою надкостніци. Великі корінні зуби на нижній щелепі. Мають по два, а на верхній - по 3 кореня. Інші зуби однокоренние. Всередині кореня проходить канал, що розширюється в порожнину зуба; він заповнений зубної мякоттю - пухкої сполучною тканиною, посудом і нервами.

Коронка, шийка, і корінь складаються з твердих тканин.У порожнині зуба поміщаються мякі тканини зуба, або пульпа. Основа пульпи побудована із сполучної тканини, багаті елементами. У пульпи через кореневий канал входять судини і нерви.Тут відбувається інтенсивний обмін речовин зуба, і з пульпи повязані відновлювальні процеси у разі будь-яких ушкоджень дентину.

Головну масу всіх частин зуба складає дентин, покритий на коронці емаллю, а на шийці і корені - цементом.

Емаль, що покриває коронки, - сама тверда тканина в організмі: по твердості вона наближається до кварцу. Але й вона все-таки може стиратися і давати тріщини. Органічна речовина в емалі складає тільки 2-4% все інше - мінеральні речовини.

Дентин і цемент являють собою видозмінені кісткову тканину, у порівнянні з якою містять значно більше, фосфорнокислий кальцій.

Зуби закладаються і розвиваються в товщі щелепи. Ще в утробном періоді розвитку закладаються зачатки постійних зубів, які потім змінюють молочні.

У дитини на 6-8-му місяці життя спочатку починають прорізатись тимчасові, або молочні, зуби. Зуби можуть зявлятися раніше чи пізніше в залежності від індивідуальних особливо-стей розвитку, якості; харчування. Найчастіше першими прорізаються середні різці нижньої щелепи, потім зявляються верхні середні і верхні бічні, в кінці першого, року прорезиваются зазвичай 8 молочних зубів. Протягом другого року життя, а іноді і початку третього року закінчується прорізання всіх 20 молочних зубів. Зубна формула в цьому випадку має наступний вигляд:

2 10 2 верхня щелепа (одна сторона)

2 10 2 нижня щелепа (одна сторона)

Молочні зуби ніжні й крихкі, це слід враховувати при організації харчування дітей.

У 6-7 років у дітей починають випадати молочні зуби, і на зміну їм поступово зростають постійні зуби. Перед зміною коріння молочних зубів розсмоктується, після чого вони випадають. Малі корінні і треті великі корінні, або зуби мудрості, виростають без молочних попередників. Прорізання постійної зміни зубів закінчується до 14-15 років, Виняток становлять зуби мудрості, «поява яких часом затримуються до 25-30 років, у 15% випадків вони відсутні на верхній щелепі взагалі.Ці зуби були добре розвинені у древніх людей (сінантропов, неандертальців).

У звязку з тим, що постійні зуби протягом декількох »років перебувають під молочними зубами, варто особливо звернути увагу на стан порожнини рота і зубів у дітей шкільного, так і дошкільної, віку.

За даними Всесвітньої організації охорони здоровя (ВООЗ), 7-9 чоловік з 10 обстежених мають потребу в лікуванні зубів. Ів першу чергу це повязано з карієсом. Суть його полягає в наступному. При хімічному впливі на емаль відбувається демінералізація, розчинення мінеральних солей емалі кислотами, які утворюються в основному в результаті розпаду залишків їжі. Демінералізація йде і в тканини зуба, розташованої під емаллю - в дентин.

Найбільш згубно діє на емаль молочна кислота - основний продукт бродіння вуглеводів. В подальшому відбувається вже безпосередній вплив мікробів на демінералізовану емаль і дентин. У результаті відбувається розпад органічних речовин зуба.

На каріозний процес, впливають і зовнішні (екзогенні) фактори. В їх числі нестача вітамінів (особливо групи В і Р), солей кальцію, фосфору, фтору в їжі і питної в «де, відсутність або нестача ультрафіолетових променів. Все це призводить до порушення мінерального та білкового обміну в організмі, що впливає на харчування емалі і дентину,

Першорядне значення в механізмі карієсу зубів грають мікроорганізми порожнини рота, головним чином стрептококи.

Під дією кислоти в емалі відбувається розчинення мінеральних речовин. В ураженій ділянці емалі створюються все більш сприятливі умови для життєдіяльності мікроорганізмів. Виникають бляшки зубного нальоту з кислотоутворюючі мікроорганізми. Тут частіше за все і починається процес розвитку карієсу, зявляється видиме оком біла пляма. Мінеральних речовин в ділянці поразки стає все менше в результаті утворюється каріозна порожнина.

Щоб запобігти освіти порожнини, треба збалансувати раціональне харчування, забезпечивши достатнє надходження з їжею кальцію, фосфору і фтору.

В даний час широко застосовують фторопрофілактику карієсу. Це і фторування питної води, і місцеве зрошення розчином фтористого натрію, спеціальні зубні щітки.

Догляд за зубами насамперед повинен виражатися в обовязковому прополощуванні рота кипяченою, злегка теплуватою водою після кожного прийому їжі, щоб по можливості видалити всі застрялі між зубами частинки їжі. Потрібно щоденно ввечері перед сном чистити зуби щіткою з зубним порошком, щоб більш грунтовно видалити всі залишки їжі.

Не можна давати дітям занадто гарячу або дуже холодну їжу, а також дозволяти їм розкушувати зубами горіхи або інші тверді речовини, так як це може викликати пошкодження емалі.

Змикання верхніх різців з нижніми називають прикус. При правильному прикусі верхні - різці займають положення попереду від нижніх, що посилює їх ріжучу дію.

Подрібнена механічно їжа в порожнині рота змішується зі слюною. У ротову порожнину відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, піднижньощелепних і підязикові. Крім великих, є дрібні слизові слинні залози. Вони розкидані майже по всій слизовій оболонці ротової порожнини.

- Слинні залози функціонують з моменту, народження дитини, але в перші місяці слини виділяється мало. З появою молочних зубів слиновиділення посилюється настільки,що діти часто не встигають її проковтують і вона випливає з рота.

У слині міститься фермент птіалін, що розщеплюють складні вуглеводи до мальтози, і мальтоза, розщеплюються дисахариди до глюкози. Білок слини муцін робить слину клейкою. Завдяки муціну пропитана слюной їжа легше ковтається. У складі слини є ще речовина білкової природи - лізоцим, що володіє знезаражуючою дією. Цим, мабуть, можна пояснити, що рани і подряпини слизової оболонки ротової порожнини гояться швидше, ніж на поверхні тіла.

З віком кількість виділяємої слини збільшується; найбільш помітні зрушення в слиновиділенні відзначаються у дітей від 9 до 12 місяців, де всього за добу у дітей відділяється до 800 см3 слини.

Регуляція слиновиділення

При попаданні їжі в рот через кілька секунд починається слиновиділення. Така швидка відповідь слинних залоз на роздратування ротової порожнини говорить про те, що слиновиділення здійснюється рефлекторно, за участю нервової системи.

Їжа, що надійшла в порожнину рота, дратує закінчення смакових нервів, що виникає в них збудження, яке по центру стрімким нервам передається в довгастий мозок, в центр слиновиділення Тут відбувається передача збудження з доцентрових нервів на відцентрові симпатичної / і парасимпатичні), що йдуть до слинних залоз. Збудження охоплює секреторних клітини слинних залоз, і відбувається відділення слини певної якості та кількості. Так здійснюється безумовний слюновидільний рефлекс.

Слюна може видділятися не тільки при попаданні їжі в рот, але й при вигляді, запаху їжі, розмові про їжу. Це теж рефлекс, але рефлекс особливий, який І. П. Павловим названий умовним рефлексом. Умовно рефлекторно відділення слини відбувається лише в тому випадку, якщо вигляд, запах їжі, або розмови про смачну їжу збігалися з першим прийомом їжі. .

Їжа, подрібнена в ротовій порожнині і просочена слиною, сформована в харчові комочки, через зев надходить в глотку, а з неї в стравохід.

Стравохід - мязова трубка довжиною у дорослої людини близько 25 см. Внутрішня оболонка стравоходу - слизова - вкрита багатошаровим плоским епітелієм з ознаками ороговіння у верхніх шарах. Епітелій захищає стравохід при русі по ньому грубого харчового комка. Слизова оболонка утворює глибокі поздовжні складки, що припускає значне розширення стравоходу при проходженні по ньому харчового комка.

У дітей слизова оболонка стравоходу ніжна, яка легко може поранитись грубою їжею, багата кровоносними судинах. Довжина у новонароджених близько 10 см, у віці 5 років-16 см, в 15 років-19 см.

Особливості травлення у шлунку

Шлунок - найбільш розширена частина травної трубки. Він має вигляд вигнутого мішка, вміщає до 2 л їжі.

Розташований шлунок в черевній порожнині асиметрично, більша частина його знаходиться ліворуч, а менша - праворуч від серединної площини, тіла. Опуклий нижній край шлунка - велика кривизна, коротко увігнута - мала кривизна. У шлунку розрізняють вхід (кардіальна частина), дно (або фун-Наступні частини) і вихід (пілорична частина).

Придверні відкривається в дванадцятипалу кишку.

Зсередини шлунок вистлан слизовою оболонкою, утворюють ще й багато складок. У товщі слизової оболонки знаходяться залози, трубчасті за формою. Залози виробляють шлунковий сік. Розрізняють три типи клітин шлункових залоз: головні виробляють ферменти шлункового соку, окладові - соляну кислоту, додаткові слиз.

Шлунковий сік людини - безбарвна рідина кислої реакції, з великим вмістом соляної кислоти (0,5%) і слизу.Слиз, що виробляється клітинами слизової оболонки шлунка, оберігає її від механічних і хімічних ушкоджень. Соляна кислота має здатність згубно діяти на бактерії, що попадають в шлунок, виконуючи тим самим захисну

Функцію, помякшуючи волокнисту їжу, викликає набухання білків, сприяє активації травного ферменту пепсину.

За добу у дорослої людини виділяється 1,2-2. л соку.

В шлунковому соку є два білкових ферменти - пепсин і хімозин. Пепсин виробляється шлунковими залозами у неактивній формі і активізується соляною кислотою.

Пепсин розщеплює білки до альбумоз та пептонів.

Хімозин, або сичужний фермент, викликає створажування молока у шлунку.

Виявляється хімозин в шлунковому соку у дітей, особливо в період молочного вигодовування. У старших дітей створажіваніе відбувається під впливом пепсину і соляної кислоти шлункового соку. Міститься в шлунковому соку фермент - ліпаза розщеплює жири до гліцерину і жирних кислот. Шлункова ліпаза діє на жири, що знаходяться в стані емульсії (жири молока).

У шлунку їжа затримується від 4 до 11 год і піддається в основному хімічной обробці за допомогою шлункового соку. Крім того, у шлунку їжа піддається і механічній обробці. У товщі стінок шлунка знаходиться потужний мязовий Епо, що складається з гладеньких мязів, які йдуть в поздовжньому, косому і круговому напрямках. Скорочення мязів шлунка сприяють кращому перемішуванню їжі з травним соком, а також пересування їжі з шлунка в кишечник.

Шлунок немовлят має швидше горизонтальне положення, розташований майже весь в лівому підреберї і лише тоді, коли дитина починає стояти й ходити, шлунок займає більш

вертикальне положення.

З віком змінюється і форма шлунка, у дітей до 1,5 року вона округла, до 2-3 років грушоподібної форми, до семи років шлунок має форму дорослих.

Місткість шлунку збільшується з віком. Якщо у новонародженого вона становить 30-35 мл, то до кінця першого року життя вона збільшується в 10 разів. В 10-12 років місткість шлунка досягає 1,5 л.

Мязовий шар шлунка у дітей раннього віку розвинений слабко, особливо в основній області шлунка - в області дна. Недорозвиненням мязового шару дна шлунка, відносно широкий вхід до нього часто у дітей грудного віку є причиною зригування і блювоти.

У новонароджених дітей залозистий епітелій шлунка слабодиференційований, головні клітини ще недостатньо готові. Процес клітинного диференціювання залоз шлунка у дітей завершується в основному до семи років, але повного розвитку вони досягають лише до періоду статевої зрілості.

У дітей після народження загальна кислотність шлункового соку повязана з наявністю молочної кислоти. Функція синтезу ліпазної кислоти розвивається в період від 2,5 до 4років. У віці від 4 до 7 років загальна кислотність шлункового соку в середньому

складає 35,4 одиниці; у дітей від-7 до 12 років вона дорівнює 63.

Відносно низький вміст соляної кислоти в; шлунковому соку дітей дошкільного віку веде до зниження його бактерицидних властивостей і значною мірою проявляється в схильності дітей до шлунково-кишкових захворювань.

У складі шлункового соку новонародженої дитини є ферменти пепсин, хімозін, ліпаза, молочна кислота і звязана соляна кислота. У звязку з низькою кислотністю шлункового соку пепсин у новонароджених дітей здатний розщеплювати лише білки, що входять до складу молока. Активність ферменту хімозину, створажуючого молока, різко підвищується до кінця першого року життя до 256-512 одиниць (у порівнянні з 16 - 32 одиницями в перший місяць життя дитини). Що перебуває в. складі шлункового соку грудних дітей фермент ліпаза розщеплює до 25% жиру молока. Однак слід зауважити, що жир материнського молока розщеплюється не тільки шлунковою ліпазою, але і ліпазою материнського молока. Тому розщеплення жиру в шлунку дітей, годувати штучно, завжди повільніше, ніж при грудному вигодовуванні. В коровячому молоці ліпази замало. З віком дитини активність ліпази наростає від 10-12 до 35-40 одиниць.

Кількість шлункового соку, його кислотність і перетравлюються сила залежать від роду їжі (так само як і у дорослого). При живленні жіночим молоком виділяється шлунковий сок з низькою.кислотністю і перетравлюються силою. З віком, по мірі становлення шлункової секреції найбільш кислий сік відокремлюється на мясо, а потім на хліб і найменшою кислотністю відрізняється сік на молоко.

- Для відділення шлункового соку зовсім не обовязково, щоб їжа потрапила в шлунок досить того, що вона надійде в ротову порожнину. Переконатися в цьому можна у досвіді з уявні годуванням собаки. Для цього тварині оперативним шляхом вводять всередину шлунка фістульну трубку, другий кінець трубки зміцнюють на поверхні живота та поза досвіду закривають пробкою. На шиї таким чином підготовленого тваринного перерізає стравохід, краї перерізаного стравоходу вшивають шкірну в рану на шиї. Через кілька днів після операції тварина їсть їжу, однак в шлунок вона не потрапляє. Разом з тим із фістули шлунка випливає чистий шлунковий сік. Це удаване годування.

Шлунковий сік при уявної годівлі відділяється рефлекторно у відповідь на подразнення смакових рецепторів ротової порожнини.

Секреторним нервом для шлункових залоз є блукаючий нерв.

Зазвичай акт їжі завжди починається з дії виду та запах; їжі - умовних подразників для шлункових залоз.Пі ща, що надійшла слідом за цим у ротову порожнину, діє до безумовний подразник, порушено смакові рецептори їли зістой оболонки рота. Це сложнорефлекторная фаза желудоч ної секреції: під час цієї фази шлунковий сік відокремлюється "за рахунок комплексу безумовних і умовних рефлексів.

Коли їжа потрапляє в шлунок, на неї продовжує відділятися Шлунковий сік рефлекторно, за рахунок механічного подразнення слизової оболонки шлунку. Важлива роль тут також належить хімічних речовин, що циркулюють в крові при травленню і гуморальні шляхом шлункову секрецію збудливим.

Особливо активні в цьому відношенні речовини, що містяться в мясному бульйоні, капустяний відвар, відварах риби, грибів.

Крім того, під впливом соляної кислоти або продуктів

переварювання в слизовій оболонці шлунка утворюється особливий

гормон - гастрин, який всмоктується в кров і підсилює се

крецію шлункових залоз,

Відділення шлункового соку під впливом різних впливів може гальмуватися. Вид несвежей убогі, неприємний запах її, неряшлівая. Обстановка, читання під час їжі Приводят

до гальмування шлункової секреції, за це;знижується їжі варітельное дію соків і їжа засвоюється гірше.

У немовляти при правильному грудному вигодовуванні шлунок звільняється від їжі через 2,5-3 год, при живленні коровячим молоком - через 3-4 год їжа, що містить значи них кількості білків і жирів, затримується в шлунку 4,5-6,5год.

Травлення в кишечнику

Вміст шлунка у вигляді харчової кашки, просочену кислим шлункових соком, частково переваривши, рухами мускулатури шлунка переміщається, до вихідної його частини - пілоричному відділу - і порціями проходить з шлунка в початковий відділ тонкого кишечника - дванадцятипалу кишку. В середину дванадцятипалої кишки відкривається загальна жовчна протока печінки і протока підшлункової залози.

У дванадцятипалій кишкі відбувається найбільш інтенсивне переварення харчової кашиці під дією соку підшлункової залози, жовчі і кишечного соку. Під впливом цих соків білки, жири та вуглеводи перетравлюються так, що можуть всмоктуються і засвоюватися організмом.

Чистий підшлункової сік - безбарвна, прозора рідина лужної реакції. У соку є фермент трипсин, що розщеплюють білкові речовини до амінокислот, трипсин виробляється клітинами залози в неактивній формі і активується ферментом кишкового соку, який міститься соку фермент ліпаза активується жовчю і, діючи на жири, перетворює їх у гліцерин та жирні кислоти. ферменти амілаза і мальтаза перетворюють складні вуглеводи в моносахариди типу глюкози. Відділення підшлункового соку триває 6-14 год і залежить від складу і властивостей прийнятої їжі.

У дванадцятипалу кишку надходить і жовч, що виробляється клітинами печінки. І хоча у складі жовчі немає ферментів, які розщеплюють харчові речовини, роль жовчі в травлення величезна. По-перше, вона переводить в активний стан ліпази, які виникають клітинами підшлункової залози, по-друге, жовч емульгуючи жири, перетворюючи їх у дрібні крапельки (емульсовані жири легше перетравлюються) по-третє, жовч активно впливає на процеси всмоктування в тонкій кишці, по-четверте, жовч сприяє посиленню видділення соку підшлункової залози.

Дванадцятипалої кишки продовжується в тонкий відділ тонкого кишечника, а останній - в клубову кишку. Довжина тонкої кишки у дорослої людини 5-6 м. Внутрішня оболонка тонкої кишки - слизова - має безліч ворсинок (близько 4 млн, у дорослої людини). Ворсинки різко збільшують поверхню тонкого кишечника, що має важливе значення для процессу всмоктування живильних речовин. У складі кишкового соку виявлено понад 20 ферментів, здатних каталізувати розщеплення харчових речовин.

У стінках тонкого кишечника є поздовжні і кільцеві мязи, скорочення яких викликають маятникоподібні, що покращують контакт харчової кашиці з травними соками і сприяє переміщенню вмісту тонкої кишки в товсту кишку. Довжина товстої кишки 1,5-2м. Це найширший відділ кишечнику. У товстій кишці розрізняють сліпу кишку з черевоподібнимним відростком (апендикс), ободову і пряму.

Ферментативна обробка їжі в товстій кишці вельми не значна. Інтенсивно всмоктується вода, в результаті чого в кінцевих її відділах формується кал, який виводиться організмом. У товстій кишці живуть багато численні бактеріі. У дітей кишечник довший, ніж у дорослих . У дорослої людини довжина кишечника перевищує довжину його тіла в 4-5 разів, а у немовляти - в 6 разів. Особливо інтенсивно кишечник росте у довжину від 1 до 3 років у звязку з переходом від молочної їжі до змішаної, і від 10 до 15 років.

Мязовий шар кишечнику і його еластичні волокна розвинені у дітей менше, ніж у дорослих. У звязку з цим перистальтики у дітей слабше. Цим частково пояснюється схильність до запорів у дітей.

Травні соки кишечника уже в перші дні життя дитини містять всі основні ферменти, які забезпечують пропроцес травлення.

Ріст і розвиток підшлункової залози триває до 11 років, найбільш інтенсивно вона росте у віці від б місяців до двох років.

Печінка у дітей відносно більше, ніж у дорослого, її маса подвоюється до 8-10 місяців, особливо інтенсивно росте печінка у 14-15 років, досягаючи маси 1300-1400 р. Жовчевиведіння відзначається вже у 3-місячного плода. З віком посилюється жовчевиведіння.

Всмоктування в травному тракті. Всмоктування відбувається майже у всіх відділах травного тракту. Так, якщо під язиком довго тримати шматочок цукру, то він розчиниться і всмоктнеться. Отже, всмоктування можливо і в ротовій порожнині. Однак їжа майже ніколи не знаходиться там протягом часу, необхідного для всмоктування. У шлунку добре "всмоктується алкоголь, частково глюкоза, в товстій кишці - вода, деякі солі.

Основні процеси всмоктування харчових речовин проходять у тонкій кишці. Її будова дуже добре пристосована до всмоктуючих функції. Внутрішня поверхня кишки людини досягає 0,65-0,70 м2. Вона збільшується за рахунок ворсинок - на площі 1 см2 розташовується 2000-3000 ворсинок. Завдяки наявності ворсинок площа внутрішньої поверхні кишечника збільшується до 4-5 м2, тобто в два-три рази перевищує поверхню тіла людини.

Електронний мікроскоп показав, що поверхня клітин, звернених всередину порожнини кишки, не гладенька, вона, в свою чергу покрита пальцеподібним вирістом - мікроворсинками. Величина їх така, що їх не видно навіть при самому великому збільшенні світлового мікроскопа. Проте значення їх дуже велике. По-перше, мікроворсинки ще більш збільшують всмоктуючу поверхню тонкої кишки.По-друге, між мікроворсінкамі знаходиться велика кількість ферментів, які утримуються тут і лише в незначних кількість вах потрапляють в, просвіт; кишки. А оскільки концентрація фер ментів між мікроворсінкамі велика основний процес їжі варення, відбувається не в порожнині кишки;а в просторі між мікроворсинками, у стінки клітин кишкового епітелію, Ось чому такий. вигляд травлення був названий пристінковим.

Пристінкове розщеплення харчових речовин дуже ефективно для організму, особливо для перебігу процесів всмоктування. Справа в тому, що в кишечнику постійно знаходиться значна кількість мікробів. Якщо б основні процеси розщеплення відбувалися в просвіті кишки, значна частина продуктів розщеплення використовувалась б мікроорганізмами, -.в кров всмоктувалось би значно менша кількість поживних речовин. Цього не відбувається тому, що мікроворсинки не допускають мікробів до місця дії ферментів, так як мікроби занадто великиі, щоб проникнути в простір між мікроворсинками. А харчові речовини, перебуваючи у стінках кишкової клітини, легко всмоктуються.

Всмоктування - складний фізіологічний процес, що відбувається головним чином за рахунок активної роботи клітин кишечного епітелію.

Білки всмоктуються у кров у вигляді водних розчинів амінокислот. У звязку з тим, що для дітей характерна підвищена проникність кишкової "стінки, у невеликій кількості у них з кишечника всмоктуються натуральні білки молока, яєчний білок. Однак надмірне надходження в організм дитини не розщеплення білків призводить до різного роду шкірні висипання, зуду та інших несприятливих явищ. У звязку з підвищеною проникністю кишкової стінки у дітей чужорідні речовини та кишкові отрути, що утворюються в процесі гниття їжі, продукти неповного переварювання можуть потрапляти з кишечника в кров, викликаючи різного роду токсикози.

Вуглеводи всмоктуються в кров головним чином у вигляді глюкози. Найбільш інтенсивно цей процес йде у верхньому відділі кишечнику. У товстій кишці вуглеводи всмоктуються повільно. Однак можливість їх всмоктування в товстому кишечнику знаходить застосування в лікувальній практиці при штучному харчуванні хворого (так звані поживні клізми).

Жири всмоктуються переважно в лімфи у вигляді гліцерину і жирних кислот.

Всмоктування води починається в шлунку. Найбільш інтенсивно вода всмоктується у кишечнику (1 л за 25 хв). Мінеральні солі всмоктуються у кров у розчиненим вигляді. Швидкість всмоктування солей визначається концентрацією їх в розчині.