Міністерствоосвіти і науки України
Придніпровськадержавна академія будівництва та архітектури
Кафедраукраїнської літератури та
краєзнавства
Крнтрольнаробота з предмету:
«Українськалітература»
натему:
«Психологізмдитячих оповіданьу творах ІванаФранка»
Виконала: студентка гр.5-8/2
НастенкоН.В.
Перевірила: асс. Кірнос В.М.
Дніпропетровськ 2009 р
Зміст
Вступ
1. Психологізм як спосіб зображенняперсонажів
1.1 Визначення психологізму
1.2 Літературний психологізм творчостіФранка
2. Дитячі оповідання Франка: зразокпсихологізації прози
2.1 Біографічні передумови створеннядитячих оповідань
2.2 Психологізм дитячого оповідання «Укузні»
2.3 Психологізм дитячого оповідання«Грицева шкільна наука»
2.4 Психологізм оповідання «Малий Мирон»
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Дана роботаприсвячена в першу чергу загальній актуальності питання дитячого психологізму уоповіданнях письменників, які здійснили неоціненний вклад у формуванніукраїнської літератури. І саме твори Франка, присвячені темі дітей, дають намзмогу досить повно відчути загальну картину внутрішнього світу дитини. Авторнастільки майстерно моделює форму та стиль сюжету, де відчувається величезнерізнобарв'я прийомів для зображення світу ззовні та в душі дитини, завдяки чомудана тема потрапляє на новий рівень актуалізації та затребуваності в суспільстві.
Творчий генійІ.Франка описаний також у багатьох працях наших видатних сучасників, якідоклали зусиль до аналізу й узагальнення публіцистики І. Франка, насамперед, цеакадемік М. Возняк, В. Дмитрук, О. Дей, М. Нечиталюк, І. Курганський.
Франко лишив намвеличезний спадок, до якого ми маємо можливість доторкнутися у даній роботі.Він зображував у своїх творах різних людей, це були твори і про «верхисуспільства»-поміщиків, капіталістів, лихварів, спекулянтів, бюрократів, і про«демократичну інтелігенцію» та її участь у визвольній боротьбі народу, і пропростих робітників, селян, заробітчан.
Для дітей Франкописав окрім дитячих оповідань, ще й казки. Він підкреслював, що його книжки длядітей мають суто педагогічний характер, і далекі від політики. Його ідеалом усуспільній сфері, що синтезує всі інші цінності, був «ідеал повного, нічим нев'язаного і не обмежуваного життя і розвою(рівноправ'ям) концесій. Все, що йдеза рамки нації, се або фарисейство людей, або хворобливий синтементалізмфантастів, що раді би широкими, «вселюдськими» фразами покрити своє духовневідчуження від рідної нації».
Перейдемо дообраної теми, а насамперед чим вона зумовлена. Отож тема зумовлена потребоюосмислення проблеми психологізму як у теоретичному, так і у художньому аспектах,необхідністю висвітлення сутності Франкової концепції психологізму,психологічного зображення дитини у своїх оповіданнях, необхідністю змалюватийого та передати повним барв читачеві.
Зауважимо, щоконцепція психологізму даних оповідань Франка має авторський стиль та проходитьу площині «дитина і світ», «дитина і суспільство», «дитина і школа». Такождана робота буде досліджувати поставлені у творах філософсько – психологічні проблеми, з потребою з’ясування функціональності форм, засобів і прийомів психологічногозображення у світлі авторської світоглядної позиції та автобіографічногоконтексту.
Об’єктом курсовоїроботи обрано оповідання «У кузні», « Грицева шкільна наука», «Малий Мирон» як найпоказовішіз погляду психологічного зображення авторської світоглядної позиції та маютьдуже виражене автобіографічне забарвлення.
Предметдослідження — психологізм дитячих оповідань І.Франка «У кузні», «Грицевашкільна наука», «Малий Мирон», а саме їх зв'язок з автобіографією самогописьменника та спосіб відображення у образах головних героїв рис та описівдитинства Франка.
Метою курсовоїроботи є з’ясування особливостей психологізму дитячих оповідань І.Франка «Укузні», «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон». Відповідно до мети формулюютьсятакі завдання :
— аналіз дитячихоповідання І.Франка;
— висвітленняголовних постулатів художнього психологізму у формулюванні І.Франка;
— дослідитифункціональне спрямування психологічного зображення в оповіданнях, окреслитилюдинознавчу концепцію митця, враховуючи автобіографічний і психографічний контекстйого творчості;
— виокремитинаявні в оповіданнях письменника форми, засоби і прийоми психологічногозображення, рангувати та систематизувати їх, проаналізувати з погляду художньоїдоцільності.
Наукова новизна полягаєв тому, що вперше в українському літературознавстві епічна творчість, зокремадитячі оповідання І.Франка стали предметом цілісного осмислення з поглядухудожнього психологізму в контексті теоретико-літературних поглядів письменника-педагога, його концепції дитини і світу, з опертям на автобіографічний матеріал, тобтовсі основні напрями та шляхи формування письменником його творчості. Йогоунікальний творчий пошук, автобіографічне забарвлення творів, надали у підсумкуйого оповіданням ліній гротеску, сатири а інколи гіркого драматизму,притаманних лише оповіданням самобутнього, видатного письменника.
У циклі оповіданьпредставлених в даній курсовій роботі, Франко виявив себе визначним педагогом,обстоював найпрогресивніші методи навчання й виховання юнацтва, глибокозаглянув у душу юних героїв-школярів, майстерно зобразив їх психологію, широкорозкрив внутрішній світ дитини.
Загалом ціоповідання описують дітей їх дитинство, їх перший досвід взаємовідносин зішколою, навчанням, вчителем та вихованням у сім'ї та школі.
Отож маємо доаналізу автобіографічні твори письменника, з нарисами виховання сільськогохлопчини 30-40 років 19 століття у Галичині, починаючи від перших проблисківвласного мислення та закінчуючи досвідом отриманим у середній школі того часу.
1. Психологізмяк спосіб зображення персонажів
1.1 Визначенняпсихологізму
Для подальшоїроботи з проведення аналізу оповідань по заданим параметрам, підведемотеоретичну основу. Отже дамо визначення таким термінам, як «психологізм» :
1) як метод,психологічний підхід до тлумачення текстів, образів, уявлень, переживань,емоцій, особливостей мислення автора та персонажів, тощо;
2) як художнійзасіб відображення широкої палітри явищ психічної активності автора,персонажів, персоніфікованих субстанцій та ін.
Визначеноцентральний аспект літературного психологізму – психологічне зображенняперсонажів у художньому творі.
Тепер слідпровести основні лінії, точки дослідження:
1) основніфільсофсько-психологічні проблеми творів;
2) основніриси психологізму;
3) портретгероїв з рисами автобіографії письменника.
Також слідзазначити, що Франко відзначався не простим описом або простим зображеннямсвоїх героїв, це стосується також і героїв дитячих оповідань. Дуже часто Франкопредставляє нам внутрішню психологію дитини як не однорідний, окремий образ адитяча психологія поєднує в собі певний симбіоз психології власної та скажімопсихології чи психологічного стану батьків а також вбирає в себе деякіпсихологічні риси автора. Письменник полюбляє вимальовувати складніпсихологічні портрети своїх героїв наділяючи їх складним внутрішнім світом,інколи суперечливими діями намагаючись якнайточніше через такі прийоми датизрозуміти нам внутрішній світ дитини.
Відомо, що Франконаписав цілу низку критичних та літературних статей про художні твори тахудожню діяльність тих письменників, яких вважав визначними, загалом це булизахідні письменники та філософи. Аналізуючи лише цей факт можна зрозуміти, що утеолога, критика та письменника Франка є одна характерна якість в усіх названихсферах літературної роботи, це поглиблений інтерес до „психофізичних” основоповідань критикуємих авторів та до описаних героїв. Тобто письменник тяжіє допроникнення у внутрішній світ людини, кожне оповідання наділенеантропоцентричністю(антропос-людина) сюжету, Франко приміняючи ідею поєднанняпсихо-соціального підходу до написання своїх творів з великою точністю зображуєпсихологічну анатомію людей. Так у ході вивчення та зображення потімпсихологічної анатомії людей, Франко у основних оповіданнях, переноситьстворені ним психологічні портрети на тваринний світ, наділяючи тваринлюдськими якостями у казках до дітей. [10, c.55-62]
Тож філософсько-соціальнавекторність психологізму оповідань Франка, а зокрема його творів були однією зунікальних рис таланту Великого Каменяра.
1.2 Літературнийпсихологізм творчості Франка
Слід такожпідкреслити, що Франко постійно і дуже вдало в своїх використовує багатийпсихологічний інструмент, так зокрема в літературно-критичній діяльності, де задопомогою таких інструментів він зміг відзначити ті основні аспекти, якимиоперує сучасна теорія літературного психологізму дитячої літератури: рецептивно-комунікативний,аспект психології першого ступеню життя людини, аналізу внутрішнього світугероя тощо.
Так психологізм удитячих оповіданнях письменника, він дуже вдало примінив принцип художньогозображення внутрішнього світу дитини та її оточуючих, Франко дуже тонко«промальовував» у своїх оповіданнях емоційно-психологічні зв'язки між героямита суспільством.
Особливе місцепсихологізму надається завдяки художнім та характерним особливостям дитячихоповідань письменника, які випливають з автобіографії Франка. Характерно, дляписьменника і те що він дає нам змогу долучитися до внутрішнього світу героївта розкрити суть оповідання через площину психології та філософії життя у своїхтворах.
Так психологічнімотиви головних персонажів дитячих оповідань, а саме дітей Франко зумовлюєособливими соціальними, ментальними рисами українського народу та українськогосуспільства 19 століття. Хоча й сюжетна динаміка, як така відсутня зміни тадоповнення сюжетних ліній несуть на собі нариси внутрішнього світу дитини,основною конструкцією сюжету є індивідуальна психологія дитини з усімрізнобарв'ям переживань та емоцій дитячого життя. Де переживання та відчуттядитини становлять головну основу психологізму дитячих оповідань Франка.[11,c.40-48]
Діапазон душевнихпереживань дитини не сильно поступається по палітрі переживань дорослим. Навітьзбагачує надбання української літератури 19 століття магією відчуттів дитини,барвами її внутрішнього світу та індивідуальними психологічними особливостями.
Треба також підкреслити,той факт що по особливостям художньої обробки своїх творів Франко тяжіє дотворчості Нечуя-Левицького та Панаса Мирного.
2. Дитячіоповідання Франка: зразок психологізації прози
2.1 Біографічніпередумови створення дитячих оповідань
Відштовхуючисьвід заданої тематики аналізу в даній роботі, а саме виокремлення основних лінійпсихологізму дитячих оповідань, знаючи що вони за своєю направленістю маютьавтобіографічний характер, я пропоную для початку ознайомитися з біографічнимипередумовами створення даних оповідань. Адже саме вони надали письменникутворчого поштовху до написання дитячих оповідань.
Отже, Іван ЯковичФранко народився 25 серпня 1856 року, у сім'ї вправного ремісника-коваля ЯковаФранко та Марією Кульчицької, що походила з дрібної загонової шляхти. ДитинствоЯся (Ясем або Мироном часто називали тоді Івана в родині) минуло в селахмальовничого Підгір'я –Нагуєвичах та Ясениці Сільній- в селянському оточенні. Збатькового обійстя й від кузні, що знаходилось на високому горбі, унагуєвицькому присілку Слободі, було видно все село. Чуйна дитяча натуравсотувала все побачене та відчуте, пам'ять фіксувала постаті людей, щовідвідували батьківську кузню чи гостювали в хаті, і їх розмови та розповіді,їх радощі і турботи.
Найраніші життєвівраження супроводять людину весь вік, з роками стають колоритнішими йгострішими. Дитячі та юнацькі враження позначались на багатьох творах і працяхФранка. Зрештою, на реально-життеву підоснову своїх творів вказував і самФранко у автобіографії 1890 року: «Про новели свої скажу тільки одно, що майжевсі вони показують дійсних людей, котрих я колись знав, дійсні факти, на котрія дивився або котрі чув від свідків, малюють край образи тих закутків нашогокраю, котрі, я, як то кажуть, переміряв власними ногами. В такім розумінню — всі вони частки моєї автобіографії».
Вартопідкреслити, що тривалий розвиток солеварного промислу в Нагуєвичах та околицівпливав на психологію мешканців, які традиційно, із покоління до покоління,виявляли своєрідну симпатію до робітників. Вона була заронена і вдушу малогоФранка, якому довелося пізнати вже тоді робітників іншого промислу-нафтового-ізгодом вперше їх змалювати.[9, c.170-178]
В дитинствіФранко чув перекази про колишні солеварні промисли в селах Нагуєвичі, ЯсеницяСільна та інших, де топили з ропи сіль і формували в так звані «товпки» (єдокументальні свідчення про солеварні в цих місцевостях у 17 і 18 століттях);запам'ятав легенди про замок панів Туркулів ( такі пани справді існували і в1770-х роках володіли Нагуєвичами); наслухався оповідань і пісень про гірськихмесників – опришків, на чолі з славним на весь край Довбушем, про таємничіпечери з повними бочками червінців, призначених для бідноти…
Повз батьковукузню слався шлях із Борислава через Нагуєвичі до дальших сіл. У кузню заходилобагато людей, особливо заробітчан, бориславських сезонних робітників(ріпників).Постійно бували в кузні односельчани, заїжджали селяни із сусідніх сіл. ЯківФранко любив брати до кузні малого Івася, і той вслуховувався тут у розмови тарозповіді, в яких відлунювався і тодішній «великий шум» народного гніву проти несправедливоголаду, і народна віра в перемогу правди. До кузні манили хлопця різні люди, щозаходили сюди, й «ті веселі та сумні оповідання, котрих так багато можна булотак наслухатися в татовій кузні».
Згадуючи ті «найщасливішій найприємніші хвилі» свого дитинства, І.Франко відзначив, що батьки і трудовесередовище рідного села запалили в його серці ті перші вогники, що потімрозгорілися великим полум'ям посвяти всього його життя боротьбі за щастятрудового народу. Тобто маємо вже картину формування основної лініїпсихологізму творів—їх інтервертної направленості.
Поет назавжди зберігу серці ніжну вдячність батькові за його мудру школу виховання, з гордістюзгадував його як мужню натуру, що не зломилася під тиском нестерпної панщини ізмогла промінитись душевною теплотою та щедрістю. Тобто письменник наголошуєпро вплив архетипу поведінки батька на своє життя і в першу чергу на своютворчість, який висвітлив як найточніше саме у дитячих оповіданнях.
Отже, письменникшироко узагальнював типові явища тодішньої дійсності. Питання народної освіти,навчання і виховання дітей у школі і поза нею глибоко хвилювало письменника. Вхудожніх творах і публіцистичних статтях він викривав антинародну реакційнусистему навчання й виховання молодого покоління Галичини в умовах подвійногогніту – цісарської монархії і польської шляхти. Боротьбу за народну освіту революціонер- демократ Франко поєднував з боротьбою проти соціального і національногогніту. Він підкреслював, що освіта для трудящих стане доступною присправедливому, без експлуататорів, суспільному ладові. Освіта в умовах Австро-Угорськійімперії була перетворена в знаряддя гноблення трудового народу. Тогочаснашкола, як писав Франко, не ставила своїм завданням «образувати народ. Покількалітній науці виходять наші діти з тих шкіл такими ж темними, як і були,або. що гірше, виходять з щепленою в серці погордою до всього, що своє».[8,c.229-231]
У своїхавтобіографічних оповіданнях-спогадах Франко реалістично відобразив антинароднуполітику в системі навчання й виховання в цісарській школі, яка калічила дитячідуші, створив хвилюючи образи своїх юних героїв.
Щоб зламати волютрудящих до визвольної боротьби, австрійські власті і польська шляхта недопускали української молоді до освіти. А тим, хто потрапляв до школи,доводилося відчути на собі весь тягар тієї системи освіти, яка робила з дітейпокручів. «Наше виховання та освіта чи не є млинок, в котрий кладуть здоровихдітей, а виймають покалічених дітей?» — писав Франко.[7, c.22-25]
Темі навчання івиховання дітей молодшого шкільного віку письменник присвятив низку творів,позначених рисами автобіографізму. Серед них були «Малий Мирон», «Грицевашкільна наука», «У кузні».
Франко ніколи незабував важких років шкільної науки з безглуздим збурінням, пронизливимфізичним знущанням за найменшу провину. Обдарований природним розумом, доброю пам’яттю,він не відчував труднощів навчання. Та пригнічувала задуха шкільних приміщень,учителі-схоласти. «Науку подають в теперішніх школах,- писав франко у статті«Наші народні школи та їх потреби»,- не для того, щоб обрадувати чи навчитиробітника потрібному і людському знанню, але тільки на те…, щоб умовити в ньогопокірність теперішнім несправедливим порядкам і утвердити його в темноті».
Письменниквиявляє глибоке матеріалістичне розуміння науки, рішуче критикував поповіство івсих тих, хто замість наукових знань пропагував релігійні догми, затуманюючиними голови учням. «Ви повинні знати, що наука, хотячи бути наукою, муситьвідкинути віру…», — писав Франко. Люди науки повинні говорити народові глибокуправду без всяких фраз і моралізацій. «Оставте фрази і моралізації попам, котріними присолюють і приперчують свої догми! Наука не знає ніяких догм і непотребує за тим нічого присолювати ані приперчувати».[3, c.86,92-93]
Яка молодь, таке майбутнєнароду», — твердив Франко і працював над тим, щоб молоде покоління було готовимдо боротьби за революційне оновлення суспільства. Письменник мріяв про новесоціалістичне суспільство, «часи будучі, невідомі». крізь простір і час до наслинуть Франкові слова:
А як мільонівкуплений сльозами,
День світла йволі засвітає,
То чень в новім,великім людськім храмі
Хтось добримсловом і мене згадає.
У своїх статтяхвін чітко визначав свої вимоги щодо освіти і виховання дітей та молоді якмайбутніх борців за щастя народу, вимагаючи відокремлення школи від церкви,доступності знань всім трудящим. Його діяльність в галузі дитячої літературиякнайтісніше пов'язувалася з суспільно-політичними поглядами і йшла в двох напрямках:як критика і теоретика та як автора дитячої книжки.
Починаючи з 1890р., Франко активно працює в галузі літератури для дітей. Франко розповідає усвоїх творах про талановитих, допитливих, наділених багатою фантазією, дітей,які позбавлені догляду, гинуть або живуть «не так, як у людей».[1, c.9-11]
Франка не тількизгадують, з гордістю називаючи провісником щастя, дружби і свободи, а йвдумливо вивчають його спадщину, починаючи з ліричних поезій і казок в молодшихкласах середньої школи і закінчуючи творами, що завоювали всесвітнє визнання всередніх та старших класах. Чимало його творів, уривки з них доступнідошкільнятам.
Видатнийукраїнський революційно-демократичний письменник все своє життя присвятивнайпрекраснішому, що може бути,- боротьбі за щастя свого народу. Сорок роківтрудився на ниві рідної культури. За цей час написав близько 6000 художніх іпубліцистичних творів, наукових досліджень. Вічним Революціонером, Титаномпраці ввійшов він у вітчизняну і світову культуру.
І дивлячись натакий дорогий подарунок, що він лишив нам у вигляді своїх творів, можна лишедивуватися і приклонятися перед його духом та жагою до життя і запитувати себе«А скільки він ще міг створити шедеврів?», адже недарма кажуть що оцінитивтрату можна тільки втративши. Це несправедлива данина часу і боротися з неюбезглуздо, та ми можемо читати та перечитувати, кожного разу заново переживаючидолі героїв оповідань разом з автором, адже в кожному з них Франко лишивмаленьку часточку своєї душі.
На Личаківськомукладовищі у Львові на могилі Івана Франка височить єдиний у своєму родіпам'ятник- на ньому каменяр, що розбиває молотом гранітну скелю. Письменник істав «каменярем», що розбивав скелю неправди і соціальної несправедливостівогнем слова, активною революційною пропагандою.[5, c.12; 2, с.78]
Мабуть, тим визначаєтьсягеніальність письменника, що його твори і через століття хвилюють, залишаючисьне лише художнім літописом минулого, а й животворним джерелом естетичногозбагачення кожного нового покоління, засобом виховання особистості.
2.2 Психологізмдитячого оповідання «У кузні»
Відомо, що великезначення для становлення таланту молодих письменників мають їх автобіографічнітвори. Для Франка найбільш «особистим» є оповідання «У кузні», тобто і найбільшінтервертним за стилем і самим близьким до серця письменника.
В ньому авторзмальовує картини його раннього дитинства — майбутнього письменника, осяяногодобротою батька, людини чесної, розумної, порядної, справжнього майстра своєїсправи. Франко-дитина зростає між розмовами у кузні, там він знайомиться зперсонажами майбутніх своїх творів, селянами, робітниками, там вбирає в своєсерце сердечний біль свого народу. Оповідання Франка «У кузні»- про силу впливудитячих вражень на все подальше життя людини, значення для її вихованняродинного вогнища.
В даномуоповіданні, як вже було сказано Франко змальовує — себе, в образі дитини — синаковаля. Тож маємо основний вузол оповідання а саме психологізм відносин «син-батько».Через призму історичних та національних умов життя тодішньої України, основногонароду, представниками якого були-селяни здебільшого хлібороби та ремісники,ковалі, теслярі, бондарі.
Тут також можнапрослідити вплив оточуючого світу на дитячу психіку, психологію взаємовідносинз сім'єю тощо. Адже саме у дитячому віці найбільш гостро людина сприймаєоточення та світ навколо, коли ще немає психологічних бар'єрів, комплексів,повністю сформованого психологічного типу особистості. Давно відомо що дитину-людиноюробить лише життя серед людей, а наскільки людина буде по сторону доброго чипоганого залежатиме вже від оточуючих, від того яку вони сторону гарного абозлого несли по життю та передали через виховання –дитині. Тобто маємо основнуфілософсько-теологічну лінію психологізму твору, а саме формування психологічногопортрету дитини за допомогою архетипів та психотипів сім'ї та суспільствазагалом.[7, c.53-57]
Наступниммоментом аналізу твору буде виявлення автобіографічних рис у творі. Сам Франко,говорить про це оповідання наступне: «На дні моїх споминів, десь там унайглибшій глибині, горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцногоогню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі».[4, c.170-172,175]Франко дуже яскраво описує для читачів ту важливість спогадів дитинства навласному прикладі. Як проніс він крізь життя той вогонь, який зародився в ньомув дитинстві, і далі абзац закінчується словами «Се вогонь у кузні мого батька».Проаналізуємо, психологізм даних уривків, перед нами постає— дитина, внутрішнійсвіт якої переповнений враженнями того вогню у кузні батька, це чи найяскравішевраження дитинства. Тут вибудовується лінія взаємовідносин з батьком і черезних до праці-ковальського діла а так до самого місця де така праця велася-кузні.Для дитини батько, кузня, дім ототожнюються в образ домашнього вогнища девиховують його з великою любов'ю та увагою, де дитину батько допускає до свогодорослого світу тяжкої праці при цьому знаходячись поруч і контролюючи вплив нанесформовану дитячу свідомість тої не зовсім зрозумілої дитині-атмосфери складногожиття. Отже психолгізм оповідань у контексті психологічного підходу представляєнам світ взаємовідносин дитина-батько, увібрання дитиною в себе основних засаджиття і роботи батька, його головних людських принципів та якостей. У контекстіхудожнього підходу перед нами постає яскраво змальована емоційна природавідчуттів та вражень, які по своїй унікальності притаманні винятково дитячомупсихологічному типу та вдало вписані в психологічний портрет дитини.
Маємо також опис слідкуючихвражень, які представляє нам автор: «Я слухав тих оповідань, як фантастичнихказок про далекі, зачаровані краї. Борислав з його страховищами, дикими жартамита дикими скоками фортуни, з його дивним промислом, дивним способом праці тадивним народом заповнював мою фантазію».[4, c.181] Отже влив на дитячусвідомість почутого та побаченого у кузні, був досить значний. Так звищесказаного ми бачимо, як спираючись на розповіді інших людей дитинатеоретично будує той непізнаний, але описаний іншими світ підключаючи своюфантазію та також ту ступінь осмислення почутого, яку дитина мала на той час.Цю рису автор привніс із власної автобіографії і наділив нею сповна внутрішнійсвіт дитини за допомогою художніх прийомів наділив внутрішній світ дитинисвоєрідними інтервертними рисами.
Так данеоповідання показує формування архетипу поведінки у хлопчика-Франка через батька-Франка,батько описується у оповіданні майстром свого діла, отже і син наслідував йогоприклад у своєму подальшому житті тільки на теренах письменництва. Також ми можемопрослідити таку рису, як розвиток світогляду дитини- його батьком, на фонівсього оповідання дитина знаходиться поруч з батьком, його роботою у кузні,спілкуванням батька з іншими людьми. Тобто світосприйняття дитини вже не обмеженестінами рідного дому, та спілкуванням тільки з рідними, вона бачить тяжкуроботу, велику масу зусиль та праці яких треба докласти на шляху до здійсненнямети праці(на приведених прикладах ковальської справи в оповіданні — виготовлення сокир, колес, тощо). Вже дитина має наглядний досвід того факту,що отримати «шмат хліба» потрібно важко і сильно працювати, докладати силузусиль, а задарма нічого не буває. Це дуже важливий виховний момент при формуванніархетипу поведінки людини, особливо її відношення до праці, а також закріпленняоснов трудової діяльності людини взагалі. Слідуюча риса твору це психологізмвзаємовідносин та спілкування з іншими людьми у дитини на прикладі батька:
«Батько нерадослухав тих оповідань про Борислав. Він так зжився зі старими порядкамисільського життя, що в тім новім бориславськім розгардіяші чув щось нове,вороже дотеперішньому життю. Він не давав по собі знати того, не осуджував і необурювався, як дехто з завзятих прихильників старосвіччини, але коли вичерпавсязапас новин, радо звертав розмову на інші, переважно моральні теми. Батькопильний і тямучий робітник, любив кпити собі з дармоїдів та фушерів, з роззявта галапасів»[6, c.53-57].
Тобто батьковідстоював свою точку зору моральності життя, висміював людські вади типу«дармоїдів та роззяв», причому робив це дуже толерантно надавши кожному гостювисловитися, причому намагався своє осмислення представити з мірою критики тасатири. І ця риса архетипу поведінки передалася дитині, так Франко у своїоповіданнях де є критикуючи моменти та рядки завжди намагається додати художніхбарв оповіданню за допомогою сатиричних зворотів.
Батько посіяв удуші свого сина перші зерна сердечної діяльності, прищепив любов до праці йтрудівника, власним прикладом учив дбати про загальне добро. В розповідях і притчахЯкова Франка, звернених до відвідувачів кузні чи й до малого Івася, завждипросвічуватися його девіз «з людьми і для людей». Так наприклад, це видно утаких рядках оповідання «Йшлося до коваля, як у гості, як до сусіди, а не як доремісника, щоб зробив те, що треба тай бувай здоров, я тебе не знаю, ти мене незнаєш. Батько такси ніякої за роботу не мав, «що людьом, той мені», а немаготових, той підожде. Але любив щоб у кузні було весело, гамірно».
Тепер ми можемопрослідкувати який слід лишили по собі ті далекі дитячі враження вже увнутрішньому світі дорослого Франка, так згадуючи пізніше про батькову кузню іїї відвідувачів, І.Франко скаже про себе: «Сорок літ вже минуло від тої пори,як у невеличкій кузні в нашій слободі останній раз лунав ковальський вербель, відігранийбатьковою рукою молотом по ковалі. Скільки змінилося за той час! Не лише укузні, але майже з усього, що було тоді основою тихого, патріархального життя внашім закутку, не лишилося майже ані сліду. А тодішню веселість та жвавість умногих із ковальської веселої компанії, погасила доля ще далеко перед їхсмертю. І, певно, в ту пору ніхто з них не думав, що та кузня, і та компанія вній, і той її дружній, радісний настрій лишаться живими та незатертими в душімаленького, рудоволосого хлопчика, що босий, у одній сорочці сидів у куті коловогнища.
На дні моїхспоминів і досі горить той маленький, але міцний огонь. У ньому пролизуютьсясині, червоні та золото-білі промені, жевріє, мов розтоплене вугілля, і яритьсяв його глибині щось іще більше, промінясте. І мені здається, що запас його явзяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І ще він не погас і досі».
2.3Психологізм дитячого оповідання«Грицева шкільна наука»
У оповіданні«Грицева шкільна наука» (1883) Франко осуджує антипедагогічну системуавстрійської школи. У цьому оповіданні автор змалював образ психологічнийпортрет дитини, де центральною проблемою виступає неможливість отриманнякваліфікованої освіти через бідність. Психологізм портрету дитини поєднує риси інтервертностіта екстравертності, де ектравертність добре виражена у більшому співвідношенніаніж у портреті дитини попереднього оповідання.
У цьомуоповіданні Франко висміює систему навчання часів іноземного панування вГаличині.
Неможливо булотоді пробитись дітям з народу до світла науки, а кому й пощастило попасти допочаткової школи, то їх учителі гнали «йти свині пасти», як це було й зФранком. Одні через шкільні умови змушені були кидати навчання, а інші,прагнучи вибитися з темряви, гинули в розквіті молодих сил.
У оповіданніперед нами предстає хлопчик Гриць, якого батько відправляє до школи вчитися, звернімоувагу на шкільний процес описаний у оповіданні:
«Почалася наука. Професорговорив щось, показував якісь дощечки, що на них були намальовані якісь гачки тастовпаки; хлопці час від часу кричали щось, як професор показував яку новудощечку, а Гриць нічого того не розумів»[1, c.330-331].
Тобто маємофілософсько-теологічний вузол проблеми це відсутність головних умов та засадвикладання, та освітня «відсутність» шкільного процесу. Так професор будував йогона свій власний розсуд, учні такі, як Гриць дійсно мало чому могли навчитися.Вони не мали навіть основ для розуміння, не мали уявлення, як складати букви вслова, і як їх правильно читати, вимовляти. Професор не переймався тим фактом,що дитина уперше прийшла до школи, не має розуміння шкільних наук, і навчитирозумінню учнів намірів не мав. Так Гриць ніколи «не міг спізнати букви, котреш котре т. Букви мішалися перед очима. Про читання вже ніщо й говорити. Чипричина тому була в його непонятливості, чи в кепськім навчанні професора,сього не знати; то тільки певно, що, крім Гриця, таких «туманів вісімнадцятих»між тогорічними школярами було 18 із 30, і всі вони під час того шкільного рокуробили собі блискучі надії, як то буде гарно, як вони увільняться від щоденнихрізок, позаушників, штурханців, і як покажуть знов у понім блиску свої повагина пасовищі». Перед нами картина психологізму дитячого оповідання де спираючисьна психологічний підхід ми бачимо дитину, яка не розуміє свого місця та мети ушколі. Де в її внутрішній світ мало що позитивного увійшло з боку описаногоспособу викладання освіти. Так коли діти піддавалися фізичному покаранню з бокупрофесора за найменшу провинність, яке професор називав «неуцтвом». Цей гіркийдосвід здобування освіти викладений у творі, як найкраще зображує впливфізичної кари на сприйняття освіти, як такової. В психіці дітей руйнувалися всізасади зросатання талантів та іскри цікавості до нового, тому що процеснавчання ґрунтувався не на закріпленні та роз'ясненні шкільного матеріалу упроцесі обговорення, а на основі фізичних знущань над дитиною що поганорозуміла шкільний матеріал.
У свідомостідитини всі прояви таланту до наук глушив «голос» інстинкту самозбереження, а потімхвилі «дитячої агресії» через які шукав виходу психологічний біль від фізичнихзнущань, про це нам кажуть такі рядки: «А вже хто як хто, а Гриць запевненайбільше й найчастіше думав про се. Проклятий буквар, що його він за часцілорічної натуги над науковим питанням пошарпав і пофатилив трохи не на січку,прокляте «а баба галамага» і прокляті професорські причинки та заохоти такнадоїли йому, що він аж вихуд та поблід і ходив увесь час, мов сновида».
Письменникописуючі «Метод» навчання, посилює в нас відразу до такого педагогічноїпрактики де є різка вчителя, фізичні знущання бо за сосбою вони викликають лишевідразу до школи, та зламу архетипу поведінки дитини, її прагнення до нового.«І всі вони під час того шкільного року заєдно робили собі блискучі надії, якто буде гарно, коли вони увільняться від щоденних різок, позаушників,штурханців, «пац» (биття тростиною по долоні) та «попідволосників» і якпокажуться знов в повнім блиску своєї поваги на пасовищі». Схоластична наукабула не для Гриця, від неї він став «туманом вісімнадцятим».
І знову Гриць –пастух. Він з великим здивуванням почув від гусака «а баба галамага» — саме те,що рік вчив у школі. «Гриць був зламаний, засоромлений! Гусак в одній хвиліпереймив і повторив ту мудрість, що коштувала його рік науки!»
Також на фонітакої освітницької діяльності у школах тогочасної України можна прослідити тойфакт, що Франко використовуючи різні прийоми вибудовує такий психологізмоповідання де основною лінією можна прочитати-антагоністичну боротьбу з системоюдержави, а вірніше гнітом держави через систему виховання та освіти намагавсястворити з самих малих років поневоленого раба, у особі середньостатистичногоукраїнця волевиявлення і свободомислення якого він бачив тільки у своїх мріях.Так Гриць пас худобу до школи, так і радий був повернутися до цього заняття йпісля «річної муки». Ніяких шляхів не дала йому така школа далі по життю, ні однуструну у серці не зачепила. Тобто у суспільстві не йшов «ріст» економістів,юристів, теслярів, малярів, пекарів, а було лише зростання пастухів. Так основнапроблема оповідання простої людина з народу, яка не мала ніяких шляхів дляподальшого зростання та самовдосконалення, виводить психологізм оповідань нановий рівень не просто пригніченого дитячого внутрішнього світу, а несе в собівеличезний протест, насіння антропоцентричної, соціально-орієнтованої ідеюборотьби проти свавілля держави та чиновників
І в першу чергутакі «жернова державної система» несли заклади освіти для маленьких дітей тапідлітків, щоб закласти першооснови світосприйняття і волевиявлення, вірніше їхповну відсутність. Тепер нам є над чим подумати адже перше «спілкування зсистемою держави» нові покоління мають загалом в образі закладів освіти, своїхвикладачів та педагогів. Аналізуючи дане оповідання, можна з повною впевненістюодне з провідних місць по вихованню моральному та психологічному надати самепредставникам освітньо-педагогічної діяльності—вчителям. Та також не вартолишати без уваги що саме вчитель несе всю масу відповідальності за свою роботута безпосередній вплив на формування та збагачення світогляду, внутрішньогосвіту своїх учнів. Свій психологічний вплив на підростаюче покоління, і те якіприклади, моральні образи він дасть своїм учням для подальшого життя танаслідування.
Тож аналізуючиголовну проблематику освіти висвітлену в даному творі, можна виділити слідуючіосередки проблем державної освіти України 19 століття:
1) відсутністьсистеми забезпечення та контролю викладання у навчальних закладах, з метоюякісного викладання всім охочим;
2) відсутністькадрів-педагогів та вчителів високої кваліфікації, які б заповнили собоюпотребу системи освіти.
А так, як буввідсутнім перший пункт, він спричинював відсутність другого. І тільки завдякинауково-технічному прогресу з його здобуттями та боротьбою народу на шляхувідстояння своїх прав ми сьогодні маємо настільки розвинену і систему освіти ісистему підготовки та перепідготовки кадрів освіти, що герої оповідання«Грицева шкільна наука», та напевно і сам письменник міг тільки порадіти та «по-білому»позаздрити нам. А ми йому дуже подякувати за те що доніс до нас крізь часісторію науки та освіти, її основи та засади викладання використовуючи прицьому весь доступну йому палітру та арсенал психологічного та художньогоінструментарію.
2.4Психологізм дитинячого оповідання«Малий Мирон»
І.Франкодосконало знав дитячу психологію, як митець тонко відчував дитячу душу,цікавився дитячим мовленням, полюбляв моделювати на сторінках дитячих оповіданьпостійно моделювати внутрішній світ. Письменник-психолог відкрив у красномуписьменстві таємницю п'ятирічного віку, який, за твердженням сучасних учених, єособливою віхою в житті людини.
Також в даномуоповіданні особливо досконало використав інструмент «внутрішнього мовлення» або«внутрішнього діалогу» дитини, що стало яскравою відзнакою психологізму даногооповідання.
Так малий Мирон,що виявляє великий інтерес до всього навколишнього світу. Йому лише п'ятьроків, але він дивує читача своєю допитливістю, своїм політом думок знамаганням зазирнути в усі цікаві куточки оточуючого світу.
Загалом маємотакий основний сюжет: дитина хоче знати, яким чином люди бачать, чують, а увідповідь неосвічені батьки і сусіди тільки докоряють: хлопець – дурень, «туманвісімнадцятий», він думає не так, як люди. Малий Мирон любить зелені луки,устелені квітами, милується рибами, цікавиться їх життям. Він краще відсусідських старших хлопчиків уміє рахувати. Але «який цвіт розів'ється з тогопупінка?» — з сумом запитує автор. Тобто маємо психологічний портрет дитини якийне співпадає з архетипами дитячої поведінки продиктованої суспільством.
Для початкупереглянемо деякі рядки твору, які допоможуть нам зрозуміти, які моральні тапедагогічні основи хотів донести до нас автор. І так «Малий Мирон — дивнадитина. Батько втішається ним і каже, що він чудово розумна дитина, але батько,звісна річ, сторонній суддя. Та й ще Миронів батько-чоловік у літах, ледведочекався дитини, і, значить дитина, у нього золота, і розумна, і гарна. Сусідитихо шептали собі, що Мирон «якесь не таке, як люди»: іде та й розмахує руками,гуторить щось сам до себе, візьме прутик, швикає по повітрі або стинає головкиз будяків та ластів'ячого зілля. Серед інших дітей він несмілий і непроворний,а коли часом і відізветься з чим-небудь, то говорить таке, що старші, якпочують, то тільки плечима стискають».[4, c.133-134]
Маємо перед собоюдитину, яка є своєрідною та унікальною за наповненням та способом формуваннямвнутрішнього світу, способом мислення який відрізняється від інших. Тобтопсихологічна організація у такої дитини більш тонка та гармонічна. Причомуоточуючі дитину люди родичі, сусіди, знайомі не дуже поділяли таку своєрідністьпсихотипу. Адже «сусіди тихо шептали собі, що Мирон «якесь не таке, як люди»,отже мірилом «нормальності» серед оточення дитини був образ дитини яка мислитьза певними суспільними канонами і так само «консервативно» виражає свої думкине відрізняючись від інших без рис унікальності та самобутності. Треба такожрозуміти що такий «психотип» дитини а згодом і людини пропагувався і«цементувався» насильно у суспільстві призводячи до того що своєрідність,допитливість, цікавість на прикладі малого Мирона, оточуючими сприймаються як«неадекватність». Тобто маємо головну тему проблематики оповідання:неадекватність описаного психотипу дитини через не відповідність суспільнихархетипів мислення.
Теперпрослідкуємо факт «внутрішнього мовлення» Мирона. У голові малого Миронаснуються різні думки. Стан хлопчика передається через внутрішні монологи: «неможе йому поміститися в голові», що сонечко таке маленьке, а тато говорив, щовоно велике.
« — Ба, а як жевоно? Сходить, там дірка мала: заходить, то й там дірка. Хіба ж дірка разом ізсонцем по небі ходить?
Мироновіздається, що брід – це бездонна глибінь, що людина бачить і чує ротом, однакпересвідчується в іншому:
— Татуню, татуню!Я щось знаю!
— Та що таке, моядитино?
— Я знаю, щочоловік очима видить.
П о батьковімлиці перебіг усміх.
— А вухами чуєкудкудакання, а пальцями шум.
— Як, як?
— Та так, що як затикативуха пальцями, то чути тільки шум».[4, c.138-139]
Процес такогомислення Мирона доходить до ситуацій майже гротескових.
Тепер переглянемоосновні засади мислення, що зобразив Франко у цьому моменті. Тож процесмислення у дитини побудований на специфічному методі пізнання або симбіозітеоретичних висновків пізнання оточуючого світу та використання дитиною практичногометоду пізнання. Також ще однією відзнакою психологізму даного оповідання єсвоєрідність зображеного психотипу автором, так нетипове мислення дитини вже зтакого раннього віку зразу виокремлює її серед інших дітей. Тому на разі маємосправу с явищем самобутності дитини яке помічають інші люди, помічає і самадитина. Тобто у оповіданні дитина переходить межу життя тільки у власному світіта думках а іде у суспільство, де стикається з головним проблематичним фактомоповідання-тим, що вона відрізняється від інших але як правильно дати собіоцінку вона не знає, тому за «еталон» психотипу оцінювання особистості приймаєстандарти свого суспільства, а також її оцінки що надають оточуючі, насампередв сім'ї. Дуже делікатним в цей момент є векторність таких оцінок, тобто добре-погано.Так Мирон буде самооцінювати себе й надалі, по тому, яку основу самооцінки тасприйняття іншими себе заклали в дитинстві. Так Франко вибудовує основнуконцепцію твору, де в центрі знаходиться вразливий внутрішній світ дитини.
Даліпроаналізуємо таку частину твору «І малий Мирон зачинає мислити. Слуги побачилисе, ззирнулися між собою, трунули одне друге ліктями, а дівка-служниця шепнуланавіть до старого Івана:
-Ану, він заразякусь дурницю вистрілить.
-Ба, не знати, --почавзвільна Мирон, — чому то свята матінка дивиться, дивиться, а капусти неїсть?..
Бідний Мирон,хоть і як мучився, не міг нічого ліпшого придумати, може, для того, що йогонасилу заставляли думати «як люди». Сміх, регіт, звичайна нагана матері враз із«туманом вісімнадцятим» — бідний Мирон заплакав.
— Та що ж, коли яне вмію мислити так, як люди!- сказав він, обтираючи сльози».
Змальовуючи дануситуацію автор допомагає нам зрозуміти силу впливу оточення на дитину, на їїпсихологічний світ в першу чергу. Франко додає тонкого забарвлення оповіданнюпсихологізм оповідання. Відтінюючи його лінії за допомогою різних ситуацій, дедитина показує свої прояви постійно наштовхуючись на нерозуміння того, що вонанамагається пристосувати себе до світу і у відповідь якось збагатити,відзначити думкою, знайти шлях до розуміння світу. Сам процес замислювання умалого Мирона над тим що він скаже в першу чергу з психологічної точки зору походитьна певний принцип «психологічного імунітету» людини, адже вона шукає шлях відчергового висміювання своєї думки, точки зору. В описаній вище ситуації дитиніне вдалося оминути чергове висміювання. І це для Мирона було найтяжче, як надолю маленької дитини, не бути почутим дорослими, оточуючими у своєму наміріпізнати цей світ. Не треба забувати, що дитина- не знає законів мислення, основі стандартів, їй дуже складно пристосуватися самій та навчити і роз'яснитиможуть тільки оточуючі, якщо вони звісно мають бажання відкрити дитині світ і хочаб мінімальну основу знань як це зробити, а не невігластво по відношенню досвітосприйняття дитини які ми бачимо у оповіданні—у матері, сусідів, слуг іт.д.
У кінці аналізумаю відзначити ту особливість психологізму дитячих оповідання, яка проходитькрізь рядки – самобутність таланту, внутрішнього світу, особливостей мисленняприведена та описана різними психологічними прийомами, у різних життєвихситуаціях показує нам багатогранний портрет дитини. Який Франко зміг передати уоповіданні всю неоднозначність життя маленького українця із простої сім'ї 19століття піднявши і глибоке філософське питання — існування унікальностііндивідууму, існування бази для розвитку майбутнього. Зараз коли суспільствомає у образі освіти потужний інструмент формування власного майбутнього такимидалекими здаються часи, коли українське селянство могло тільки мріяти.
Я звичайнодотримуюся думки, що з часів описаних Франком, виховання у сім'ї, школі,культурно-просвітницьке виховання людей різного віку значно прогресувало внайкращу сторону не антагонізму, а зближення, розуміння, подолання багатьохперешкод у спілкуванні між людьми у сім'ї та школі, різних класів та різноговіку. Це в першу чергу позначилося на суспільстві та самих людях, в першу чергуу відкритості людей один одному на шляху до порозуміння світосприйняття іншоїлюдини.
Я вважаюнайкращим завершенням аналізу даної роботи будуть слова самого автора, який такмайстерно змоделював філософо-соціальну направленість психологізму оповідання :«Лучаютьсяпо наших селах доволі часто такі дивовижні появи. Все у них змаленьку не так,як у людей: і хід, і обличчя, і волосся, і слова, і вчинки. А коли прийдетьсятакій дитині вік жити під тісною сільською стріхою, без ширшого досвіду, без яснішогознання, коли від малку нетямучі родичі почнуть натовкати в неї все на такийспосіб, «як звичайно у людей», то їм вдасться придавити вроджений нахилок досвоєрідного; всі невживані і приголомшені здібності дитини заніміють ізанидіють у зав'язку, і з малого Мирона вийде кепський господар або, гірше, недоразу приголомшена живість та прудкість характеру попре його до злого, неможучи розвитися на добро, -стане він забіякою, ворожбитом, що віритиме увласні привиди і буде туманити людей із щирого серця »
Висновок
У даній роботібув проведений аналіз психологізму творів видатного українського письменника 19століття Івана Франка, серед яких дитячі оповідання «У кузні», «Грицева шкільнанаука», «Малий Мирон».
Також буливиконані такі завдання :
— проведенийаналіз дитячих оповідання І.Франка;
— виокремленийхудожній психологізм у формулюванні І.Франка;
— висвітленефункціональне спрямування психологічного зображення в оповіданнях, окресленолюдинознавчу концепцію митця, враховуючи автобіографічний і психографічний контекстйого творчості;
— позначенінаявні в оповіданнях письменника форми, засоби і прийоми психологічногозображення.
Робота складаєтьсяз відзнаки теоретичних засад аналізу у першому розділі та опису біографічних передумовстворення даних оповідань, та питанням психологізму кожного оповідання окремо.Має підкреслити, що кожне з них є відбиттям насамперед біографії самогописьменника, його дитячих спогадів про його дитинство, сім'ю, освіту та школу. адалі вже приведений аналіз кожного оповідання окремо через призмусвітосприйняття дитини навколишнього світу так, як це змальовує автор.
Насамперед уаналізі я приводжу цитати з оповідань, це на мою думку дає найбільшузагальнюючу картину оповідань. А потім вже будую аналітику ствердження певнихфактів щодо психології та поведінки головного героя, а також до поведінки та життєвихпозицій людей, що його оточують, серед яких родичі, сусіди, вчителі,суспільство.
У висновку маю занеобхідне відзначити застосування письменником багатої палітри художніх форм,засобів і прийомів психологічного зображення (як екстравертних, так само йінтервертних) розкриття внутрішнього світу дитини у багатстві її зв’язків зісвітом та з суспільством та сім'єю, соціальну лінію всіх оповідань.
Геніальність ІванаФранка, саме як педагога-психолога проходить крізь всі оповідання. Йогоавтобіографічний підхід у художньому зображенні дитини, та антропоцентричніконцепції в літературній творчості надовго випереджали майбутні здобуткипсихологічної науки.
Список використаноїлітератури
1. «Великий Каменяр. Проза тадраматургія Івана Франка». Упоряд. і передм. Чічановського А.А.—Київ, 2006р—672с.
2. «І.Франко. Літературно-критичністатті». Держвидав УРСР, 1950р—150с.
3. «Українська дитячалітература. Навчальний посібник для учнів педучилищ». Киличенко Л.Н.—Київ: Вищашкола, 1988 р—264с.
4. «Іван Франко. Досвітла! Оповідання». За ред.Шевцова С.І.—Київ, 1976 р—384с.
5. «Дивослово. Літературнийжурнал»--Київ, 2008 р—52 с.
6. Здоровега В. Іван Франко іукраїнська публіцистика // Збірник праць кафедри української преси іДослідницького центру історії західноукраїнської преси. Вип. 7 — 2003р. -150 с.
7. Кашуба М. Ідея суспільногопрогресу в працях Івана Франка// Іван Франко — письменник, мислитель,громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції. — Львів, “Світ”, 1998.352 с.
8. Кононенко П. П. Українськалітература. Проблеми розвитку. — Київ, 1994. — 315с.
9. Кропивницька Н.С. Ідеал якфілософська проблема у творчості І.Франка // Вісник Львівського університету.Серія — Філософські науки. — 2000. — Вип.2. – 230 с.
10. Маланюк Є. Книга спостережень. — К., 1995. -367 с.
11. Мащенко С.Т. Основні проблеми вісторії української філософії. — Чернігів, 2002, 258с..