Вступ
Герої багатьох давньогрецьких міфів живутьсеред нас, у сучасному мистецтві, проте жодного з них не можна порівняти зПрометеєм. Горді слова Прометея: «Свого нещастя на негідне рабство я непроміняю», – з трагедії Есхіла «Прометей закутий» характеризують і їх автора, ійого епоху. Ці слова – це основа поведінки незалежної та сильної духомособистості, тому вони мають особливе значення. Трагедія «Прометей закутий»належить до числа найвизначніших творів світової літератури, та разом з тим ідо найбільш суперечливих в давньогрецькій літературі. «Прометей закутий» є чине найкращим твором його автора. Навіть через два тисячоліття герой трагедії нетільки не втратив своєї величі, а й навпаки – став ще величнішим іактуальнішим.
Історичною основою для такої трагедії могластати тільки еволюція первісного суспільства, перехід від тваринного існуваннялюдини до людського буття та цивілізації. Трагедія хоче переконати читача внеобхідності боротьби зі всякою тиранією і деспотизмом, щоб захистити слабку іпригноблену людину. За Есхілом, ця боротьба можлива тільки завдяки цивілізації,а сама цивілізація можлива тільки завдяки постійному прогресу.
Автор цієї прекрасної трагедії,давньогрецький поет Есхіл, жив майже 2500 років тому. Якраз в ту епоху, колизакладалися підвалини філософії, моралі, релігійного світогляду, розвиток якихмав неабияке значення для подальшого історичного становлення народів Сходу таЗаходу. Він був громадянином міста Афін, одного з найбільших центрів тодішньоїкультури. Есхіл жив радощами і турботами свого народу. Він та члени його родиниособисто брали участь у війні проти персів, зокрема в славнозвіснійМарафонській битві (490р.), де Есхіл втратив свого брата, який помер в бою,намагаючись заволодіти ворожим кораблем. Інший його брат командував кораблем,який розпочинав наступ у битві при Саламіні (483р.). Остаточна перемога надперсами викликала надзвичайне піднесення серед народу. За короткий період часубули відновлені розбиті персами стіни Афін. Життя знову закипіло в них, і разомз тим загострилась політична боротьба. Партій було дві: консервативна, якуочолювали багаті землевласники, аристократи та демократична, до якої належаликупці, багаті ремісники. В 60-х роках влада перейшла до демократичної партії.Вона одразу взялась ліквідовувати й обмежувати установи, які залишилися відаристократів, зокрема були обмежені права ареопагу, який вже не міг змінюватирішення народних зборів. Есхіл належав до противників цих реформ. Ймовірно, щосаме непримиренність Есхіла з новою політичною силою змусила його покинутиАфіни й переселитись на Сицилію, де він жив і творив при дворі сіракузькоготирана Гієрона.
Есхіла справедливо назвали ще в давнину«батьком трагедії», оскільки він зробив для розвитку цього жанру значно більше,ніж його попередники. Хоча сам поет доволі скромно відгукувався про своїтворіння, кажучи, що вони «лише крихти з розкішного столу Гомера». Якщо віритилегендам, то сам Есхіл розповідав, що, будучи ще дитиною, він стерігвиноградних і втомившись від спеки, задрімав й крізь сон побачив розчервоніле,веселе й разом з тим страшне обличчя Діоніса, який наказав хлопцю присвятитисебе драматичному мистецтву. Так він і зробив, почавши свій творчий шлях доситьуспішно й вже у відносно ранньому віці здобував перемоги на театральній ниві.Також кажуть, що деякі постановки творів Есхіла просто жахали глядачів. Буцімтоодного разу, коли сидіння в театрі були ще дерев’яні, під час однієї виставивони почали завалюватись. Тоді через паніку постраждало багато людей.Звинувачення в цьому впали на Есхіла, казали, мовбито його твір розгнівавбогів. Незвичайною була і смерть Есхіла. За легендами, він сидів під вулканомЕтна, коли над ним пролітав орел, несучи в кігтях черепаху. Орел скинув своюздобич йому на голову прийнявши її за камінь. Існує думка, що Есхіл сам написавепітафію на свій надмогильний камінь, цей напис прославляв його як воїна, тобули горді слова про воєнні подвиги поета, про те, що він хоробро бився ймужньо захищав вітчизну, але там не було нічого, що би нагадувало нам про йоговеличну творчу діяльність. Роки військових заслуг Есхіла назавжди залишилися символомпатріотизму й єдності греків у боротьбі за незалежність. Сам поет завжди ставивсвої військово-громадянські заслуги вище від поетичних. Напевно, він не вважавтворчість покликанням свого життя, хоча вона принесла йому славу й увіковічнилана сторінках історії.
Порівняно з його попередниками, Есхіл бувноватором. За свідченнями Арістотеля, він збільшив число акторів з одного додвох, зменшив партії хору, дав більше місця діалогам. Але навіть якщо Есхілнадав більше місця діалогам, все ж хор залишався найважливішим виконавцем дії,розмови дійових осіб постійно переривалися піснями хору. Він застосовував усвоїх трагедіях прийом зіставлення протилежних характерів, який пізнішевикористовували його послідовники. Есхілові приписують введення розкішнихкостюмів для акторів, масок, котурнів. Крім того, драматург запровадив у своїтрагедії танці, сам вигадував танцювальні рухи й робив їхню постановку.
Сюжети його прості й грандіозні водночас,як в давніх епічних поемах. Трагедії Есхіла відзначалися простотою фабули,розвиток дії йде гладенько, без затримок та ускладнень, прямо рухаючись до цілі.Урочиста та піднесена мова трагедій Есхіла переповнена афоризмами, які згодомстали крилатими виразами: «Слово – лікар гніву» чи « Мудрий той, хто знаєнебагато, але потрібне». Він любив вживати багатозначні слова, багатством епітетіві незвичайних метафор, надавав мові своїх творінь монументальності й героїзму.Так, наприклад, орла, що роздирав тіло титана, він ототожнює з крилатим псомЗевса.
Есхіл на свій лад осмислював стародавніміфи, створював трагедії, в яких виходив за межі звичних для його часу уявленьпро світ і намагався осягнути заповітні таємниці гармонії й краси. Відважне,титанічне прагнення Есхіла за своєю сміливістю рівнозначне хіба що подвигуоспіваного ним Прометея. З любов’ю поет зупинявся на слідах минулих часів івірувань, зображуючи долі поколінь та держав. Характери дійових осіб сповненітвердої, залізної волі і благородства. Поет ніколи не робив спроби зворушитипубліку до сліз. Його герої переносили горе спокійно і з честю, їх не требаоплакувати, їм треба дивуватися. В боротьбі з нездоланою силою – долею, героямдоводилося показувати надлюдську та таємничу велич. Саме такою монументальністювражає нас найвеличніший серед створених Есхілом образів – образ Прометея.
Датування трагедії та її стилістичніособливості, місце в ряді поряд з іншими драмами про Прометея, і навітьавторство Есхіла є предметом багатьох дискусій з вагомими суперечностями. Ніякихдокументальних даних про постановку «Прометея закутого» не збереглось, залишаютьсянез’ясованими питання про число акторів, що грали в цій трагедії. Також варто звернутиувагу й на окремі особливості стилю й композиції, які не зустрічалися нам в іншихтрагедіях Есхіла. І, зрештою, здається зовсім протилежним світогляду поета образЗевса, якого він наділив рисами безжалісного тирана.
Мова, якою написана трагедія, значнопростіша, ніж в інших творах Есхіла, які збереглись, а роль хору значно менша.Все це дає нам право відносити «Прометея закутого» до пізніх творів драматурга,які були написані в останні роки його життя на Сицилії для місцевого театру, дене було півстолітньої традиції постановки трагедій з обширними партіями хору,як в Афінах. Але не відкидається й інший погляд на це – «Прометей закутий» небув показаний при житті Есхіла, а був опрацьований його сином Евфоріоном дляпостановки в Афінах в 40-рр. V ст. з значним спрощенням мови. Однак, навіть втакому випадку нема причин для сумніву в тому, що розробка центрального конфліктутрагедії належить самому Есхілу.
Трагедія « Прометей закутий» займаєособливе місце в творчості драматурга, й, можливо, є першою із трилогії,частинами якої є « Прометей- вогненосець» та «Звільнений Прометей». Сюжет цієїтрагедії взятий з давнього міфу, який був пов'язаний з культом Прометея вАттиці, де останній уявлявся богом вогню. Першу згадку про Прометея мизнаходимо в поемах Гесіода, де він зображується як звичайний хитрун, якийобдурив Зевса при складанні першого жертвоприношення й вкрав з неба вогонь, защо і був покараний. І за те, що Прометей віддав вогонь людям, Зевс наслав наземлю красуню Пандору, від якої й пішли всі людські нещастя. Тому, за Гесіодом,виходить, що викрадення вогню Прометеєм стало для людей швидше джерелом нещасть,ніж благодіянням, та й сама кара Прометея сприймається Гесіодом як проявсправедливості верховного божества. Два століття по тому Есхіл надав образуПрометея зовсім іншого змісту. В Есхіла Прометей бере під свою опіку цілелюдство, рятуючи його від загибелі, коли Зевс надумав винищити цілий людськийрід. В Гесіода Прометей несе покарання за вже скоєний «злочин», а в Есхіла ціпокарання є лише початком нових випробувань Прометея, бо Зевсу вкрай необхідновідкрити таємницю, яку так береже титан. Тому дія трагедії розгортається міждвома покараннями: на початку Прометея приковують до скелі, а в кінці вінпровалюється під землю разом зі скелею та ще й в далекому майбутньому на ньогочатуватиме орел, щоб кожного дня роздирати йому печінку.
Таким чином, Есхіл надав образу Прометеядві основні риси, які повністю відрізняють цей образ від архаїчної традиції:по-перше есхілівський Прометей не є примітивним хитруном, а є першовідкривачемвсіх благ людства, який несе покарання за свою надмірну любов до людей;по-друге, він є могутнім та достойним суперником Зевса: і через те, що вінналежить до старшого покоління богів, і через те, що він володіє таємницею,якою змушує боятися самого Зевса.
Трагедія розпочинається тим, як на самомукраю землі виконавці волі Зевса Влада та Сила дають розпорядження богу-ковалюГефесту прикувати Прометея до скелі. Гефест жаліє Прометея, бо йому судиласятака важка доля. Плачучи Гефест простромлює груди свого друга загостренимвістрям і обв’язує ланцюгами руки й ноги велетня. Гефест нічого не може вдіятипроти Влади та Сили. Поки бог ковальства неохоче виконує волю Зевса, Прометеймовчить, тим самим демонструючи всю непохитність свого характеру. Так Есхілнавчав глядачів громадській мужності. Поет часто застосовував прийом мовчання.Він керував емоціями глядачів: вони мимоволі чекали промови героя. Тільки післятого як титан залишився зовсім наодинці, він починає нарікати на важку долюбога, що повинен терпіти муки від іншого бога, якому Прометей колись допоміг.Вся природа: й вітри, й морські хвилі, й сонце – все стає свідком йогостраждань. Цей образ вічно молодої природи ставиться на противагу жорстокостібогів, і стражданням людини. Провидець Прометей передбачив свої муки. Вінговорить про нездоланність неминучості. Прометей не кається в тому, що зробив.Почувши стогони титана, до нього прилітають на колісниці юні Океаніди, дочки Океану,які щиро співчувають титану, адже їх батько такий ж титан як і Прометей.Розмова Океанід з Прометеєм складає хор цієї трагедії, роль якого тут єнабагато обмеженіша, ніж в інших творах Есхіла. Їх лякає доля Прометея івпертість Зевса. І хоча Океаніди занепокоєні бунтівною промовою Прометея,нагадують йому про жорстокість Зевса, вони не можуть схилити його допокірності: він бо знає, що з часом володарю Олімпу доведеться змиритися ішукати дружби зі своїм ворогом. Промовлені погрози на адресу Зевса, байдужістьдо застережливого голосу Океанід говорять нам про безкомпромісність Прометея вочікуючих на нього нових зустрічах з тираном Олімпу. Ця риса його характеру розвиваєтьсяі далі, в наступній сцені, де згодом і сам старець Океан просить Прометея підкоритисяЗевсу, та Прометей і слухати не хоче, його мучать думки не тільки про його долю,але й долю його брата Атланта, який змушений тримати небо на своїх плечах, йоготурбує також доля сина Землі Тіфона, якого Зевс знищив блискавками. Якщо впершому монолозі Прометея і в його словах при появі Океанід були присутніскарги і ображеність, то ні в діалозі з Океаном, ні в наступних сценах навітьнемає натяку на такі почуття з його боку. Навпаки розповідь про благодіяння, яківін зробив людям, він завершує новим натяком на поворот долі, який чекає наЗевса і дає зрозуміти, що володіючи цим секретом, він позбудеться кайданів. Тутв образі Прометея постає героїчна рішучість та стійкість його характеру.
Ще з перших рядків Прометей виступає другомта захисником всього людства, адже жорстока Влада дорікає Прометею за те, щовін викрав небесний вогонь і подарував його людству. Вона говорить, що Прометейнесе таке покарання через надмірну жалість та любов до людей. Та могутній титанвизнає, що він дійсно страждає через те, що приніс людям вогонь і навчив їхвсіх ремесел, визнає й те, що він став ненависним всім богам через надмірнулюбов до смертних. Варто зазначити, що ще на початку трагедії річ іде не тількипро дар вогню, але й про інші заслуги Прометея. Пояснюючи Океанідам причинусвоїх страждань, Прометей згадує, як він заступився за людей коли, новийволодар Зевс, ділячи владу між богами, надумав знищити рід людський. З великоюцікавість слухають Океаніди подальший монолог Прометея, де він розповідає провсі блага, які він дав людям, не згадуючи вже про вогонь. Прометей згадує тічаси, коли люди, нічого не тямлячи, ходили по землі, як вони, не вміючибудувати будинки, жили в печерах, куди не проникало сонце. Він же навчив їхвпізнавати світила, дав поняття грамоти та числа, він перший запряг биків вярмо та коней у вуздечку, навчив мореплавства. Та й це ще не все: до нього людипомирали від хвороб, він ж показав лікарські рослини та навчив віщуванню. ЗавдякиПрометею люди дізналися, що таке золото, срібло, та мідь. Прометей пишаєтьсятим, що саме він навчив людей усіх вмінь. Таким чином в монолозі Прометея,змальовані всі досягнення людської праці та думки, плодами яких користувалисясучасники Есхіла: добування корисних копалин, кораблебудування, медицина,письмо –вже це створювало образ прикованого титана, який символізував всі благатодішньої цивілізації. Прометей стає символом людського прогресу.
Отже, осмислення Есхілом багатовіковогопроцесу накопичення матеріальних і духовних багатств, що зробили можливими цей розквітсуспільства, свідком якого був поет, мало ще й міфологічний характер: образПрометея – героя, який є основоположником всієї людської культури, створюєтьсяв рамках тої фольклорної традиції, яка робила одного героя визволителем відусіх бід, розбійників, чудовиськ, диких тварин.
Розмови й розповіді Прометея про минуле, асаме про його благодіяння людям, зовсім не просуваючи дію вперед, надаютьобразу Прометея надзвичайно глибокого змісту, возвеличуючи і наповнюючи його відейному відношенні; без такого свого риторичного монологу образ Прометея мігби втратити своє глибоке значення. Так само діалоги з Океаном і Гермесом, зновуж таки не просуваючи дії вперед, досить виразно зображують нам стійкість і силуволі Прометея, а сцена з Іо увіковічнює Прометея як мудреця та провидця, якийзнає таємниці життя та буття.
Він впевнений, що його страждання не марні,адже влада Зевса не вічна. Володар над світом та всіма богами, Зевс виступає якжорстокий тиран, неприступність якого визнають і Гефест, і Океан. Та вступившив боротьбу з Зевсом, Прометей свідомо іде на зустріч великій небезпеці і настільки ж свідомо приймає на себе наслідки свого діяння. Прометей і Зевспротистоять одне одному: один – як захисник культури та прогресу людства, аінший – як тиран та кат. Цікаво, що, на відміну від міфу, де винуватицею всіхстраждань Іо була ревнива Гера, Есхіл в «Прометеї закутому» не торкається цьогопитання, тому складається враження, начебто перетворення її в корову є справоюрук Зевса. Таким чином Есхіл зображує Іо жертвою бажань олімпійця.
Проблема свідомо прийнятого рішеннявимальовується в трагедії з більшою виразністю, тому, що діяльність Прометеязіставляється з відношенням до дії і знань зі сторони інших, протилежних йомуобразів. Так, Гефест змушений наказом Зевса прикувати до скелі свого друга,знаходить виправдання своїм діям в необхідності, «ананке». Для нього «ананке» — як притулок від власної нерішучості. А в Прометея, навпаки «ананке» служитьджерелом непохитності, нехай навіть влада її є непереможна. На відміну відОкеану, який радше б відмовився від знання, осягнення знань Прометея єактивним, яке нерозривно пов’язане з діями: зважитись на крок, означає пізнатисвій шлях, свій вбір. Любов до людей органічно поєднується в ньому з любов’ю досвободи. Він вважає своєю ціллю визволення людського роду від всякої тиранії.Він прагне зробити людство вільним та незалежним. Розум, який став найбільшимдаром людям, є засобом для досягнення цього.
Вже з самого початку трагедії образПрометея набирає рис величі, величність його духу полягає в тому, що він ще зпочатку знав про муки, які йому судилося терпіти :
Καιτοι τιφεμι; παντα προυξεπισταμαι
σκεθρως ταμελλοντ’ ουδε μοιποταινιον
πημ’ ουδενηξει. την πεπρωμενηνδε χρη
αισαν φερεινως ραστα, γιγνωσκονθ’οτι
το της αναγκηςεστ’ αδηριτον σθενος
(101-105)¹
Що мовлю я? Прийдешнє все виразно
Я передбачаю завжди, й несподіваних
Нещасть нема для мене ,-отже, легко
Повинен долю зносити присуджену!
То нездоланна сила Неминучості.
(101-105)²
Але тим не менш, він все ж пожертвувавсобою й віддав себе на вічні страждання. Ще більш трагічного змісту набуває вседійство, коли стає відомо, що Прометей може стати вільним, оскільки він знаєодну таємницю, якою володіє і його мати Феміда, але від збереження цієїтаємниці залежить майбутнє падіння Зевса.
Чому Прометей не відкриє таємницю Зевсу?Через жагу до помсти чи через протест проти його влади і через небажанняпримиритися з ворогом? Прометей терпить все не тільки через гуманізм, своюлюбов до людей, а й через свою велику гордість.
Чому ж саме Прометей володіє таємницею, якаможе призвести до падіння Зевса? Безперечно, що ще до Есхіла була відомалегенда про, те як богиня Феміда врятувала Зевса від загибелі. Вона пояснилайому, що Фетіді судилося народити сина, який буде сильнішим за батька, і якщоцим батьком буде Зевс, то йому не уникнути падіння з престолу. Тоді Фетідувидали заміж за Пелея, а їхній син Ахілл і справді перевищував батька й силою,і хоробрістю. В доесхілівській міфології таємниця, яку розкрила Феміда, булачастиною легенди про падіння Трої і не мала жодного відношення до Прометея.Есхіл ж змінив походження Прометея, зробивши його сином Землі-Феміди, якомувона передала цю таємницю.
Однак, в чому полягає таємниця Зевса, Прометейпояснює пізніше, у розмові з Іо, прихід якої зміцнює віру Прометея в майбутнєзвільнення.
Бідна Іо виступає тут як жертва любовногобажання Зевса, який не зміг захистити її, вона була перетворена в корову Герою.Ревнива дружина Зевса ще й наслала на неї овода, від якого вона постійнозмушена тікати. Нещасна Іо навіть готова кинутись зі скелі, щоб зупинити своєстраждання. Прометей щиро співчуває їй і дарує їй надію на звільнення від мук,говорячи про те, що її нащадок звільнить його. Доля бідної дівчини яскраводемонструє нам ворога титана.
Зустріч з Іо ще більше підбурює Прометея донепокірності. Разом з Іо перед нами постає не величний титан, який володієзаповітними таємницями, а добрий наставник, який бачачи страждання Іо, забуваєпро свої і вступає з нею в розмову як мудрий і терплячий вчитель. Крім пророцтвапро своє звільнення, Прометей ще багато говорить з Іо, про її поневіряння,описуючи географічні місцевості, які вона пройшла і які ще має пройти. В цьомудіалозі Есхіл розкриває все, що знала його епоха про далекі країни і їхмешканців. Варто зазначити, що уявлення греків про географічне розташування тихчи інших країн були в той час неточними й навіть наївними. До цього можемододати, що мова географічних описів Прометея дуже проста з точки зорусинтаксису. Це пояснюється тим, що в той час афінським глядачам було важкосприймати на слух монологи про далекі країни, тому Есхіл максимально спростивцю частину, зробивши її доступною для аудиторії. Описування Прометеємгеографічних місцевостей ще більше підкреслювало гуманність його характеру,оскільки Прометей поставав не тільки як відкривач усіх благ, але й як великийзнавець світу. Ця розповідь, зовсім не містить драматизму, але, тим не менше,дуже важлива для змалювання мудрості Прометея.
Він відкриває лише частину таємниці,говорячи, що одного разу Зевс одружиться і від цього шлюбу може народитисяпретендент на трон Зевса, але він не називає ім’я цієї жінки, Зевсу навіть невдається дізнатися чи ця жінка смертна. Суть пророцтва Прометея полягає в тому,що ніхто, навіть Зевс, не має влади над долею. До цього слід додати й те, що вуяві Есхіла і над Прометеєм, і над Зевсом стоїть вища сила, якій вони обидваврешті-решт повинні підкоритися. Ця сила – це необхідність або мойра, якавиступає в «Прометеї закутому» як могутня закономірність світового порядку.Образ немічної дівчини, що кричить від болю і жаху, контрастує з сувороювитримкою мужнього Прометея. Цей прийом зіставлення протилежних характеріввізьмуть на озброєння послідовники Есхіла – Софокл і Еврипід.
Невмолимість Прометея робить його образсправді трагічним: переможений борець не здається, а сам ледве терплячи муки,тримає долю свого поневолювача в своїх руках.
Τοιωνδε μοχθωνεκτροπην ουδειςθεων
δυναιτ’ αναυτω πλην εμοι δειξαισαφως
εγω ταδ’οιδαχω τροπω. Προς ταυτανυν
θαρσων καθησθωτοις πεδαρσιοιςκτυποις
πιστος, τινασσωντ’ εν χεροιν πυρπνουνβελος.
Ουδεν γαραυτω ταυτ’ επαρκεσειτο μη ου
Πεσειν ατιμωςπτωματ’ ουκ ανασχετα.
( 913- 919)¹
А як з біди такої Зевсу вимкнути-
З богів нікому не добрати способу.
Лиш це я знаю. Хай на троні сидячи,
Він тішиться громами піднебесними
Хай сипле з рук вогнями — блискавицями
Та вже не допоможе це ніяк йому -
Впаде безславно і не підведеться він .
( 913-919)²
Більш яскраво ця сторона образу Прометеявідкривається, коли перед ним з’являється посланець та син Зевса, Гермес.Гермесу було доручено вивідати таємницю у невмолимого титана. Однак Прометей знаєсвоє. Він був свідком того, як з Олімпу були скинуті два тирани, і знає, щоскоро впаде третій. Нехай Зевс залякує його скелями, які поховають його настоліття, байдужий залишається він і до Зевсового орла, який має клювати йомупечінку. Все ж марно звертається бог до титана з проханнями та погрозами, марновін залякує його знову та знову, стражданнями – гордий Прометей лишенасміхається з нього. Сарказм Прометея щодо Гермеса якнайкраще передає намспокійну впевненість Прометея у своїх переконаннях. Погрози не переконують його,він надає перевагу яким завгодно стражданням на шляху до повалення свого ворогаі мучителя. Могутній титан страждає і скаржиться на свою долю, коли йомуболяче, але знаходить в собі сили не приймати поради Океану, який спонукав йогопідкоритися; він ласкаво відноситься до знедоленої Іо, але водночас зневажаєвірного посіпаку Зевса Гермеса.
Після того як Прометей яскраво продемонструвавсвою непокірність, він наражається на гнів Зевса і вступає в непримиреннусутичку з верховним богом, якого Есхіл наділив рисами жорстокого тирана.Суворість Зевса визнають на початку трагедії й Океаніди, й Океан, і навітьГефест нагадує Прометею: « Суворий, самовладний цар керує світом». Крім того,тут Зевс постає не всемогутнім і не наймудрішим із богів, як це було впопередніх трагедіях Есхіла, де він звеличував його, а постає підступнимзрадником, хитруном та боягузом. Коли ж ми починаємо задумуватися над цієютрагедією, то стає очевидним, що таке відношення до Зевса не є випадковим,безсумнівним є те, що ця трагедія була просвітницькою, навіть революційною.
Дрижать гори, чути як шалений грім розколюєнебеса, блискавки спалахують і вітри вирують в дикому танці, небо змішується зземлею. Зевс скидає обіцяні скелі, і ховає Прометея в підземний світ на довгістоліття. Цей конфлікт непереможних сторін лише з першого погляду завершуєтьсяпоразкою Прометея, насправді саме Прометей виходить переможцем, бо ж всінамагання Зевса не зламали його залізну волю. Ця геологічна катастрофа в кінцітрагедії демонструє нам знову ж таки могутню силу волі Прометея, який можепротистояти всьому: і силі природи, і всім богам, що володіють нею. Такзакінчується трагедія Есхіла «Прометей закутий». Варто зазначити, що в трагедіїЕсхіла немає песимізму. І не через те, що в ній чимало натяків на майбутнєвизволення Прометея. Уся трагедія пройнята вірою в торжество розуму тасправедливості. Есхілів Прометей став символом борця проти гнобителів, якийжертвує собою заради щастя народу.
Не менш яскравою характеристикоювідрізняються й другорядні герої трагедії. Неначе жива постає перед намижорстока Влада; Океан – добрий старець, який бажавши допомогти Прометею, бувготовий іти на компроміс; Іо– дівчина, що страждає фізично і морально, і якавже на межі божевілля від спричиненого їй болю; Гефест та Гермес – обоєвиконують волю Зевса, тільки один проти своєї волі, а інший намагаючисьдогодити володарю.
В образі Прометея поєднуються фізичні ідушевні муки: він страждає не тільки тому, що його прикували до скелі, яка булавідкрита вітрам та грозам, а й тому, що він відчуває себе осоромленим через ценесправедливе покарання, через те, що він був виставлений на посміх богам і нарадість ворогам. Але це ще не все. На відміну від інших героїв Есхіла,тривалість його страждань залежить від нього самого. Прометей тримає в рукахтаємницю Зевса, яка може звільнити його від страждань, але він вважає, що будеправильно, якщо він збереже таємницю, тим самим прирікаючи себе на мукипротягом віків.
Грандіозна битва прикованого, але непідкореного Прометея з Зевсом, все ж не робить чітким сам образ Прометея, який,можливо, є найбільш людиноподібним і найбільш різностороннім з усім образівмайстра Есхіла. Людиноподібні боги, перестають бути богами в Есхіла, азалишаються зразками негативної чи позитивної поведінки людини. Так, в першійчастині «Прометей закутий » відомої трилогії, в образі Прометея ми бачимо героя,який виступає не тільки за правоту своїх переконань, а й як захисник тапокровитель всього людського роду. Есхіл увіковічнив цей образ в Прометеї.
Яка ж подальша доля Прометея? Про це мидізнаємося з тридцяти п’яти уривків не збереженої повністю трагедії «ЗвільненийПрометей», яка була логічним продовженням до «Прометея закутого». Дія«Звільненого Прометея» відбувається через багато років після того, як могутнійтитан був захоплений землею, якраз тоді і здійснюються обіцяні погрози Гермеса.Прометей знову бачить білий світ, але цього разу його муки стають щенестерпніші, він як і раніше прикований до скелі, але цього разу ненаситнийорел Зевса прилітає кожних три дні й роздирає безсмертне тіло титана, живлячисьйого печінкою. І так продовжується з дня на день, і з року в рік. Муки титананестерпні. Але ось знаходиться безсмертний кентавр Хірон, який був випадковопоранений стрілою Геракла. Він вирішує зійти в царство мертвих, таким чиномврятувавши Прометея. Тим часом Зевса лякає таємниця, єдиним охоронцем якої єПрометей і відкриття якої мало б пролити світло на його майбутнє. Великий бог,бачачи непохитність титана, і самопожертву кентавра, вирішує змиритись. АлеПрометей і не збирається просити пробачення. Тоді самому володарю світу нелишається нічого іншого як схилитися перед ним, і Прометей відкриває цюграндіозну таємницю, застерігаючи Зевса, що якщо він одружиться з морськоюбогинею Фетідою, то їхній спільний син може позбавити влади Зевса. Вдячністюстало звільнення Прометея. Зевс наказав своєму синові Гераклу звільнитинещасного титана. Могутнім ударом палиці Геракл розбиває кайдани, а своєювлучною стрілою вбиває кровожерливого орла. Сам Прометей, подякувавши Гераклу,показує йому дорогу на захід, до саду Гесперід, куди повинен був прямуватиГеракл. Тоді вже звільнений Прометей, гордий зі своєї перемоги, іде на Олімп,щоб разом з іншими богами взяти участь в святковому бенкеті, на якому, бажаючивтекти від власної долі, видає богиню Фетіду за смертного царя Пелея. АПрометей назавжди залишає на руці одне з кілець своїх кайданів. Це згадка проті жахливі муки, які йому довелось терпіти заради щастя людства і разом з тимпам'ять про вічну боротьбу з тиранією.
Якщо ми ще певним чином можемо робитиздогадки про те, що йшлося в «Звільненому Прометеї», то значно гірше всескладається з «Прометеєм Вогненосцем». Один вірш, який дійшов до нас, нічого неможе нам сказати про сюжет цієї трагедії. Є припущення, що зміст трагедіїполягав у запровадженні культу Прометея в передмісті Афін, Колоні.
Висновки
Трагедія Есхіла «Прометей закутий» маласвою особливу долю в світовій культурі. Насичений гуманістичними ідеями, образнепідкореного титана, заступника всього людського роду став в свідомостібагатьох поколінь символом непереможної мужності в боротьбі за справедливість іпереконання.
Есхілів Прометей бунтар і мислитель. Віннадав міфу зовсім іншого значення, постійно поглиблюючи конфлікт. Есхіл створивузагальнений образ тираноборця. Прометей втілює в собі розум і силу духу,волелюбність і велич подвигу в ім’я щастя людей. Такий героїчний образ міг бутистворений тільки в таку епоху, коли результатом інтенсивногосуспільно-політичного розвитку суспільства стало формування такого індивіда,який би був вільний у своєму виборі та поведінці. Гордість за перемогу Греції,переросла в Есхіла в гордість за людину. «Прометей закутий» історичнообумовлений античною дійсністю. Велич Есхіла в тому, що він виразив своюісторичну епоху з її великими протиріччями в соціальній сфері. В цій трагедіївін осмислив такі проблеми, які були характерні для епохи класового гніту.Епоха Есхіла –це епоха великих політичних потрясінь, боротьби Греції з Персією,боротьби класів і партій всередині Греції. Саме це знайшло своє відображення в«Прометеї закутому».
В «Прометеї закутому» Есхіл художньозмальовує один з найважливіших конфліктів в світовій історії: у світі триваєборотьба між темними силами природи й прагненнями людини до безмежної свободи;прогрес досягається в результаті цього конфлікту.
«Прометей закутий» – трагедія про богів,але її персонажі наділені людськими рисами. Вона оспівує силу розуму людини,будучи об’єктивно направленою проти всіх небесних і земних богів.
Монументальною простотою вирізняється цятрагедія. Сам герой хоч і страждає й нарікає на свою долю, все ж всерединізберігає спокій. В глибині душі він незворушний, адже є древнім, безсмертним,мудрим бог, і людські слабкості не є йому відомі. Його страждання викликають внас повагу та гордість за нього, але аж ніяк не сльозливу жалість. Жаліти йоплакувати Прометея можуть тільки несміливі Океаніди. Дуже важко уявити собіконкретний образ Прометея. Він занадто сильно виражає спільне, ціле, типове. Вінначе весь вилитий з бронзи або вирізьблений з каміння. Есхіл сам був суворим івідважним воїном, який напевне пережив велику життєву трагедію, і напевне,беручи приклад з себе, створив такого ж суворого і могутнього героя якПрометей. Есхіл зображує силу людини в більш широкому значенні цього слова. Вінзмальовує образ борця, морального переможця в умовах фізичних страждань. Есхілвважає, що дух людини не можна нічим побороти, ніякими стражданнями йпогрозами, якщо людина озброєна глибокою ідейною й залізною волею. Саме цейгероїзм непоступливості, який складає основний зміст образу Прометея,забезпечив трагедії Есхіла почесне місце в історії світової культури й разом зтим загадав одну з найскладніших загадок дослідникам його творчості.
Міф присвячений Прометею, поети опрацьовувалидо і після Есхіла. Так, давньогрецький філософ Платон у діалозі «Протагор»розповів, як сперечалися про Прометея два філософи – Сократ і Протагор, адавньогрецький сатирик Лукіан зробив з Прометея спритного софіста. Проте, самезавдяки Есхілові згодом виникає термін «прометеїзм». Широко вживаний, цейтермін означає невгасиме прагнення до свободи, до нових звершень у науці, впоезії та мистецтві, невмирущу потребу в героїчних діяннях на благо народу.Прометей відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійнозвертатиметься людство. На кожному етапі історії прометеївська темасприймається по-іншому, але завжди ототожнюється з прагненням до свободи таборотьби за справедливість. Свого часу образом Прометея надихалися великі люди:Мікеланджело, Бетховен, Гете, Байрон. Не слід забувати скільки українськихвидатних особистостей надали належне цьому образу. Тарас Шевченко, в якогоПрометей – символ народу, що бореться і перемагає. Іван Франко був переконаний,що справжній поет – носій прометеїзму, його зброя – «вогонь в одежі слова». Прометеєвоюдочкою називали Лесю Українку, яка в численних поемах згадує Прометея. АндрійМалишко, Максим Рильський теж зверталися до цього образу. Як бачимо, Прометейстав символом боротьби за справедливість, символом прагнення до пізнання,бажання свободи. Цей образ, пройшовши тисячоліття, знайшов вияв в усіх сферахмистецтва й навіки закріпився в пам’яті людства.
Створивши образ Прометея, Есхіл запаливблагородний вогонь величного страждання в ім’я людства, який крізь сутінкиісторії нестимуть ті, хто з гордістю може повторити слова великого тираноборця:« Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю…»