Магічні предмети уромані Гофмана «Малюк Цахес, на прізвиськоЦинобер»
Твори німецького письменникаепохи романтизму Є.Т.А. Гофмана густо насичені предметними образами, яківідіграють активну роль у розвитку сюжету. Магічні предмети у творі витісняютьзвичайний речовий світ; усяка річ тут пройнята чарівністю. Привертає увагу йтой факт, що Гофман уперше показав владу речей над психікою людини і над її звичками.
Образ-річ у романтиківнабуває особливої ваги, бо дає змогу наочно виразити авторську концепцію людинияк такої, що здатна змінювати світ. У структурі літературного образу «зростаєроль наочності, вагомості зорових уявлень». Скажімо, описам Гофмана «властива надзвичайна «речовинність»,предметна конкретність, яка, безперечно, бере початок у його мисленні якживописця.
Опис речей, що з нихскладається середовище, в якому перебуває людина, часто становить основниймасив тексту Гофмана, та й сюжетні події автор розвиває, спираючись на безліч предметнихдеталей. Отже, предметом зацікавлення Гофмана як наратора служить сфера не дієгезису, а мімезису. На це існуютьпричини й суб'єктивні і об'єктивні. Гофман був гарним художником і сприймав реальність насамперед як «зоровийобраз», а до того ж володів особливим даром його точного відтворення. Саме Гофман одним із перших середнімецьких письменників-урбаністів створив чудові у своїй конкретності картинисучасного йому Берліна. Манера письменника може видатися навіть натуралістичною, аленатуралістичність – це ще, звичайно, не натуралізм як такий.
Власне, ця ситуаціярепрезентативна: адже в казковій новелі Гофмана реалізовано загальноромантичну еволюцію, яка полягала, між іншим, і взростаючому прагненні до конкретики зображення. Художня функція елементівнатуралістичного мислення в романтичній літературі багатолика. Відомо,наприклад, що романтики вдаються до них, щоб повніше і яскравіше окреслитисферу бездуховності, витоки якої – у світі вузьколобого буржуа-обивателя, уйого практицизмі та філістерстві, розсудливості та егоїзмі»; елементинатуралістичного мислення, покликані окреслити параметри бездуховного,міщанського світу, «визначають «натуралістичний» колорит опису глухоїфілістерської Німеччини в «Крейслеріані» Гофмана…». Усе це – свідчення певноїмитецької установки й вимагає спеціальної уваги.
Як стверджує А. Ботнікова, «уГофмана фантастичне проникає усаму реальність, надає їй фантасмагоричного звучання, інколи веселого, інколизловісного…». Алеосновне в Гофмановому описі-внутрішня динаміка, імпліцитна логіка розвитку. Іпов'язано це зі зміною художньої функції предмета.
Під таким кутом зоруособливо репрезентативний, на мою думку, роман письменника «Малюк Цахес, напрізвисько Цинобер» (1819).
Уперше Малюк Цахесз'являється в його єкспозиції «в обрамленні» грубого селянського «короба, вщерть набитогохмизом». Короб цей прив'язаний «вервечками» на спині матері карлика, до того жі сам Малюк виглядає, як якесь химеричне поєднання чи то живих, чи то мертвихрослинних форм: «Те, що не перший погляд можна було цілком сприйняти за химерноскрючений цурпалок дерева, було не що інше, як потворний малюк якихось двіп'яді на зріст, що досі і впоперек лежав у коробі, а тепер виліз і борсався тавурчав у траві. Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині вирісгорб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички,ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку».
Своїм володарюванням надкраєм ця істота зобов'язана чарівниці – володарці матеріальних стихій, однак варто зазначити, щописьменник ніде не робить спроби зануритися в якісь окультні «силові лінії» ситуації,«прозріти» якийсь астральний план подій, як це властиво «професійним» містикам.Він бере як певну художню даність незрозумілі якості чарівних речей, частовідверто і запозичуючи їх із фольклору. Скажімо, пересувається чарівниця, як ів народних казках, за допомогою мітли:»… Вона мчала на мітлі, аж свистіло, аперед нею летів величезний розсохач, між рогами в якого палахкотіло блакитнесвітло!»
Перетворення бридкогокарлика на вельможного пана змальовано автором як чарівний акт – на зразокказок Ш. Перро або братів Грімм: «Тоді панна Рожа-Гожа обережно поклалайого на траву біля самої матері, скропила пахущою водою з флакончика, якоговитягла з кишені, і квапливо відійшла».
Саме ця подія, що зміниладолю Цахеса, і є зав'язкою твору. Але спочатку магія ніби прихована під товщеюпобутового матеріалу. Утім він у художній системі чарівної повісті Гофманазазвичай недолугий, хисткий або ж виразно невіддільний від дитячого світу йвказує на млявість та хисткість філістерського існування й усіх його цінностей:«– Бачите, – почав Андре, сівши на низенькому дзиґлику напроти свогокнязя, – бачите, найласкавіший пане, чинність вашого князівського указу проосвіту може бути ганебно зведена нанівець, якщо ми не поєднаємо його ще здеякими заходами, хоч і суворими, але продиктованими розважністю… Ви читали «Тисячуй одну ніч», найясніший князю, бо я знаю, що покійний князь, ваш батько, хаййому Господь дарує солодкий спокій у могилі, любив такі шкідливі книжки і вамдавав у руки, як ви ще їздили на паличці і їли позолочені коржики».
Гофмана гнітитьантиестетичність сучасного костюму, і він буквально знущається з йогоштучності, неорганічності: Крихітка, убраний у маскулінізований одяг, стає щебезпораднішим і кумеднішим: «Але скажи мені, чи ж личить такому горбаневі змізинчик завбільшки сидіти на коні, через шию якого він і не визирне? Чому вінуліз у такі величезні ботфорти? Чого натягнув таку вузесеньку куртку з безліччюкитичок, шнурків та інших цяцьок? Чи личить йому носити той чудернацькийоксамитовий берет?».
Усьому, що вивищує, воточенні Цахеса надається важливого значення, принаймні у свідомостіпридворного люду. Отож князь вирішує вручити Малюку відзнаку – ОрденЗелено-плямистого Тигра. Та коли він спробував одягти на Цахеса-міністра орденську стрічку, товиявилось, що вона «ніяк не лягала на Циноберові горби-то пристойно спадаладонизу, то так само непристойно повзла догори.
Князь у таких справах, як ів усіх інших, що торкалися добробуту держави, був дуже принциповий. ОрденЗелено-плямистого Тигра мав висіти між стегновою кісткою і куприком на три шістнадцятихдюйма від цього останнього. Але повісити його саме там ніяк не вдавалося. Марностаралися камердинер, три пажі, самкнязь – клята стрічка сповзала тотуди, то сюди».
Питання, отож, набуваєпринципового характеру, і вирішувати його мають достойники держави: «Рада малаобміркувати, як найкраще приладнати щічку Зелено-плямистого Тигра міністровіЦиноберу. Вулиці перед палацом, де мало відбутися засідання орденської ради,філософів та природознавців, були встелені товстим шаром соломи, щоб негуркотіли підводи й не заважали мудрим мужам. Заборонили також поблизу палацубити в барабани, грати на музичних інструментах, ба навіть голосно розмовляти.
В самому палаці всі ходилина товстих повстяних підошвах і порозумівалися на мигах».
Урешті-решт, рішеннязнайдено:«Нагруди й на спину пришити певну кількість ґудзиків і застібати на них стрічку. Усе владналося якнайкраще. Князь був захоплений і схваливпостанову орденської ради: запровадити кілька ступенів ордена Зелено-плямистогоТигра, залежно від кількості ґудзиків, з якими будуть його давати. Наприклад,орден Зелено-плямистого Тигра з двома ґудзиками, з трьома ґудзиками і т.д.Міністр Цинобер отримав особливу нагороду, якої ніхто інший не смів домагатися:орден з двадцятьма діамантовими ґудзиками, бо саме двадцять ґудзиків і треба булодо його чудернацької фігури.
Кравець Кес отримав орденЗелено-плямистого Тигра з двома золотими ґудзиками…»
Орден Зелено-плямистогоТигра стає емблематичним утіленням фальшивих, плюгавих за своєю суттю цінностейЦиноберового світу. Загалом, за твердженням дослідників, Гофман «із більшоюпослідовністю, ніж хто-небудь до нього, вводить у літературу мотиви владиречей, обставленості людини речами, зумовленість людської поведінки тим, щоскажуть і підкажуть речі. Хіба що Лоренс Стерн і випередив його в цьому. Гофманотримав літературні імпульси від книги стерніанця Джеймса Бісфорда «Лихалюдського існування», де розказується про маленькі речі з їх маленькими зрадами».
Імагологія «чужого» як «небезпечного»– старовинний архетип, але в Європі епохи колоніальних війн чудернацькеодягнений чужинець часто сповнений варварської сили, юнацької енергії, хоча маєдивні й сумнівні манери. Саме цей момент використовує Гофман, створюючи фантастичнийобраз завдяки тонкому моделюванню комбінацій з уламків знайомих кожному реалій:«Скуйовджене й нечесане волосся спадало в них аж на плечі й на спину. І хоч тілюди загалом здавалися дуже молодими, та голоси їхні були грубі й хрипкі, коженрух незграбний, а в декотрих під носом виднілася вузенька тінь, немовби тамвисіялись вусики «Навіть і ті, що досі не димили, повитягали з кишеньдимарські машини й почали пускати мені просто в обличчя справжні хмари густогодиму, який – я аж тепер помітив – смердів просто-таки нестерпно і глушив усімої почуття».
Ще більше порушує письменникреальні пропорції та структуру речей, коли йдеться про таємничих володарівбуття: «Недалеко від них їхав лісом чоловік, майже по-китайському зодягнений,тільки на голові в нього був пишний берет із гарним плюмажем. Карета його булаподібна до розтуленої мушлі з блискучого кришталю, двоє високих коліс,здавалося, теж були зроблені з того самого матеріалу. Коли вони крутилися, толунали чарівні звуки гармонії, які наші друзі й почули ще здалеку. Два сніжнобілих однороги в золотійупряжці везли карету, де замістьвізника був золотий фазан, що держав у дзьобі золоті віжки. А ззаду сидіввеликий золотий жук, який, здавалось, махаючи крильми, навівав на дивногочоловіка в мушлі прохолоду. Проїжджаючи повз друзів, чоловік приязно їмуклонився. Тієї ж миті з блискучої головки довгого ціпка, якого незнайомийтримав у руках, на Бальтазара упав яскравий промінь».
Утім, пояснення цьоговидіння Фабіаном, яке начебто покликане щось раціонально пояснити, лишепоглиблює відчуття неймовірності того, що відбувається: «Його кабріолет маєвигляд мушлі і скрізь посріблений, а поміж колесами вміщено катеринку, що самаграє, як тільки закрутяться колеса. Той, кого ти вважав за срібного фазана,насправді був його маленький, одягнений у біле візник, так само його розкритапарасолька здалася тобі крильми золотого жука. Своїм білим конячкам він звелів приробитивеликі роги, щоб вони мали казковий вигляд». Словом, підсумовує Бальтазар,»… Катеринказвучить не так, як гармонія, срібний фазан – не візник, і парасолька – не золотий жук».
Та всупереч цим спробамзаперечити реальність чудес магічний лейтмотив у кульмінації твору починаєвладно домінувати. Фантастичні деталі, що дедалі більше шокують, усенакопичуються і все активніше створюють атмосферу дивної ініціації, в якій,схоже, навіть стираються межі між живим і неживим, природним і рукотворним.Скажімо, швейцаром може бути фантастична істота – птах, який дуже нагадує штучне створіння на зразок солов'я Андерсена. Саме такимизаводними фігурами-автоматами, щедро позолоченими, любили прикрашати свої покоїможновладці епохи Гофмана: «Чудова, проста архітектура не дуже великого двоповерховогобудинку захопила Бальтазара. Він смикнув за шнурок дзвінка, двері зразу жвідчинились, і перед юнаками, замість швейцара, з'явився великий, схожий настрауса золотавий, блискучий птах».
Одяг господаря цієї чарівноїсадиби такий само красивий і витриманий в екзотичному стилі, як і строїпосоромленого скептика Бальтазара, але в контексті твору ця екзотика сприяєстворенню враження справжньої магічності: «Тієї ж миті відчинилися хатні двері,і назустріч друзям вийшов сам доктор, маленький, худенький, блідий чоловік. Вінбув у невеличкій оксамитовій шапочці, з-під якої спадали довгі прегарні кучері,в довгім індійськім убранні кольору вохри, в маленьких червоних чобітках зішнурівкою, облямованих чи то хутром, чи, може, пером якої птиці – не можна булорозпізнати. Обличчя в нього було спокійне, навіть добродушне, тільки якпридивитись до нього пильно, зблизька, то часом здавалося, ніби з нього, мов ізскляного футляра, виглядає ще один маленьке личко» [6, 190].
Звичайні речі навколочарівника так само екзотичні й загадкові, як шати їхнього господаря, зроблені зкоштовних матеріалів, ще й виконані як художні твори «на міфологічну тему», іце в контексті твору підкреслює їхні магічні функції. Незвичність і розкішністьречей, які демонструє господар, свідчить про їхній особливий, магічний статус. «Світлопадало просто на блискучий, глянсований мармуровий столик, що стояв посередкімнати на сфінксові замість лапок.
Більше в кімнаті не виднобуло нічого особливого». У звичайнісінькій, наперший погляд, кімнаті функціонує чарівна картотека, в іншій кімнатіможна зустріти химеричну живу істоту; стіни неначе розсуваються й відкриваютьпростір для ідилічного ландшафту. При цьому відчуття героїв непевні, їм ніби «здається»що вони бачать те або те:»… Друзі опинились, як їм здалося, в округлій залі, дерозливалося магічне притьмарене світло. Коли вони поглядали на стіни, то їхнійпогляд ніби губився в неозорих зелених гаях, на квітучих луках із дзюркотливимиструмками й джерелами. Таємничі, невідомі пахощі клубочились у повітрі і начедоносили солодкі звуки гармонії».
Атрибут магічної владиПроспера – чарівнийціпок – нагадує сьогоднішньомучитачеві сучасні речі – від рентгенівського приладу до діодного ліхтарика, але в підтекстімагічний жезл цей містить виразну фалічну символіку. «Вона була в довгій чорнійсукні, обличчя її, мов у тих матрон, ховав серпанок. Проспер Альпанус,охоплений дивним передчуттям, узяв свій ціпок і спрямував блискучий проміньголовки на даму. І враз навколо неї немовби замиготіла блискавка, і панна віїсяйві постала в легкім, білім убранні, з мерехтливими, прозорими крильми за спиною,білими й червоними трояндами в косах».
У спілкуванні-змаганні чарівниката чарівниці воскресає, по-перше, архаїчний мотив зачарованого напою: «Принесликаву, та хоч скільки Проспер її наливав, чашки залишалися порожні. Байдуже, щокава аж через вінця лилася з кавника.
– Е, – усміхнувсяПроспер Альпанус, – якась злюща кава! Будьте ласкаві, моя люба панно, може вампощастить налити?
Залюбки, – відповіла панна і взялакавник.
Та хоч кави з кавника невилилось ні краплі, чашки ставали все повніші и повніші, і кава полилась через вінця на стіл, патронесі на сукню.Вона швиденько відставила кавник, і кава зникла без сліду».
По-друге, сила магівдемонструється на зачарованій книжці – традиційному магічному образові: «Вінхотів розгорнути маленьку книжку в позолоченій оправі, що лежала перед ним настолі, але марно – вона, ляснувши, щоразу згорталася знову.
– Отакої, – сказав Проспер Альпанус. – А чи не спробуєте часом ви, моя шановна панно, дати раду з цією свавільноюкнижкою?
І він подав їй книжку. Алещойно панна торкнулась до неї, як книжка сама розгорнулася, аркуші розсипались,побільшали й зашурхотіли по всій кімнаті»
У третьому змаганнічарівники, побувавши в різних подобах (жук-рогач, миша, сірий кіт), стають,зрештою, самими-собою, про що свідчить їхнє вбрання, шлюбні білий та золотийкольори; символом жіночості виступають троянди, які прикрашають вбрання феї;маскулінний символ її партнера – уже відомий нам чарівний ціпок.
І вона розгорнула своє шовковевбрання та й знялася під стелю, якчудовий чорний метелик»;»… фея Рожа-Гожа-Зеленава з'явилась у всій своїйпишноті та величі, в осяйному білому вбранні, підперезана блискучим діамантовимпоясом, з білими й червоними трояндами в чорних косах і стала посеред кімнати.А перед нею маг у золотом гаптованій мантії, з блискучою короною на голові,тримаючи в руці ціпок із вогненно-променистою головкою. Рожа-Гожа-Зеленаваступила до мага, але раптом з її кіс упав золотий гребінець і розбився, наческляний, на мармуровій підлозі…».
Вочевидь, золотий гребінь,яким фея розчісувала Цинобера, забезпечуючи цим його процвітання, знаменує станнедосвідченої дівочості з її примхливістю, збаламученням і певним моральниміндиферентизмом (згадаймо золотий гребінець, яким розчісує волосся Лорелей Г. Гайне,що перебуває поза виміром людського життя й людських цінностей).
Рушійним імпульсом розвиткусюжету в романі «Малюк Цахес» були три магічні «вогненно-блискучі волоски, щотягнуться через малюкове тім'я». Саме навколо них закручено увесь вихор подій.Варто лише «вирвати ті вогнисто-червоні волоски, і Цинобер знов перетворитьсяна ніщо!».
Екзекуція в розв'язці творувідбувається за всіма правилами казкової розв'язки – зло покаране.
Повне приниження – вінець недовгого пануванняЦахеса, якого знаходять у жалюгідному вигляді в нічній посудині: «Він(камердинер) кинув навколо допитливим оком і раптом помітив, що з однієї гарноїсрібної посудини з вушком, яка завжди стояла біля туалету, бо міністр дужецінував її, як коштовний подарунок самого князя, стирчать маленькі, тоненькініжки».
Символічно, що фізичнозадушив його тягар почестей:»… Перший зародок міністрової смерті – це орденЗелено-плямистого Тигра з двадцятьма гудзиками… важкий орденський знак настрічці, а особливо ґудзики на спині шкідливо вплинули на хребтові вузли іводночас орденська зірка тиснула на волокнисте сплетіння між грудочеревною перепоноюта брижевою жилою, яку ми звемо сонячним сплетінням і яке переважає влабіринтних тканинах нервових сплетінь. Цей важливий орган перебуває врізноманітних стосунках з мозковою системою, і, природна річ, тиск на вузли бувшкідливий і для нього» (діагноз лейб-медика)».
Цинобера все ж таки поховализ найбільшим як для карликової держави (звичайна для тодішньої розпорошеноїНімеччини ситуація) почтом: «Похорон міністра Цинобера був одним ізнайпишніших, які будь-коли доводилось бачити в Керепесі; князь, усі кавалери орденаЗелено-плямистого Тигра йшли за небіжчиком у глибокій жалобі. Дзвонили в усідзвони, навіть вистрілили кілька разів із двох гармат, що їх князь придбав завеликі гроші для фейерверку.
Але, дивлячись на розкішнутруну, в якій лежав Цинобер, через Бальтазарів лорнет, раптом здається, що «ніколине існувало ніякого міністра Цинобера, а був тільки маленький, незграбний,огидний курдупель, якого помилково вважали за розумного, мудрого міністраЦинобера».
В епілозі твору – зі справжнім весіллям такупою чарівних дарів, що втілюють щастя у стилі бідермайєр, – пейзажна ідилія переростає відилію кухарську: «Кухня влаштована так, що з горщиків ніколи нічого не збігаєі жодна страва не пригорає, хоч би ти навіть на цілу годину спізнився до столу.Килими, покриття на стільцях та канапах мають таку властивість, що навіть інайнезграбніші служники не зможуть їх заплямити, а так само не зможуть розбитині порцеляни, ні скла, хоч як би намагалися, хоч би навіть кидали обнайтвердішу підлогу. Нарешті, кожного разу, коли твоя дружина заходиться прати білизну,на великій галявині за домом буде найкраща година, хоча б навколо і йшов дощ,гриміло й блискало». Які в казці Андерсена «Свинопас», чарівні речі здатні задовольнити всі потребиобивателя: «Крім того, Рожабельверде подарувала милій нареченій чудесне магічненамисто, і відколи вона його наділа, то вже ніколи не дратувалася черездрібниці; «Скрізь із кущів та дерев линули солодкі пісні кохання, із земліпідіймалися столи, обтяжені найсмачнішою їжею, заставлені кришталевимипляшками, з яких хлюпало найшляхетніше вино, що вливало життєдайний вогонь ужили гостей».
Філістерська мрія такиздійснилася, але після того драматичного двобою добра і зла, що його становитьсобою історія Цахеса, вона виглядає дещо убого. Добрий чарівник, дядькоБалтазара, який влаштовує щастя милих простих людей, не може втриматися: «ІПроспер дав Бальтазарові маленьку, добре виглянсувану черепахову табакерку, якутой сховав у кишеню, так само, як і маленький лорнет, отриманий від Проспера,що з його допомогою він мав знищити Циноберові чари»; «Бальтазар дістав зкишені маленьку черепахову табакерку, яку отримав від Проспера Альпануса, давїї невтішному Фабіанові із табакерки випав чудово пошитий чорний фрак ізнайтоншого сукна. Обидва, і Фабіан, і Бальтазар, не могли стримати захоплення».
Водночас самому чарівниковінемає місця на цім святі життя: «Прощавайте, прощавайте! – вигукнув ПросперАльпанус, сів у карету й полетів угору понад вогненні райдуги. Нарешті йогоекіпаж став маленькою блискучою зіркою, і вона зникла за хмарами».
Діалог із речами, який уромані Гофмана імпліцитно відбуваєтьсяу свідомості людини, збагачено завдяки гротесковому сплетінню реалій буттялюдини і «зв'язків її єства із різноманітними долюдськими началами одухотвореноїприроди». Проте «поетика Гофмана, на противагу гоголівській, практично не пов'язана з архаїкою як такою».Поетичний світогляд письменника «живився інтересом до алхімії,розенкрейцерства, кабалістики, лейбніцівської монадології й іншими релігійно-натурфілософськимиученнями, в яких світ і людина утворюються завдяки єднанню та грі різниходухотворених начал природи». У цьому контрапункті «голос речі» не самостійний,а лише «партія в хорі». Гофман начебто дає нам почути голоси речей, які свідчать за нас або протинас, про гармонію або ж про внутрішнє неблагополуччя людини.
І ведеться цей діалог нелише в реальному земному просторі, а й в аспекті «віртуально-космічному».
«Космічність» Гофмановогохудожнього світосприйняття виразно читається у фіналі твору. Тому величезнимспрощенням виглядають спроби дослідників наголосити насамперед на «сатиричномуосміянні» Цахеса та його суспільства, адже цей твір, у сюжеті якоговідчувається дихання магічних просторів, у рамки «антибюргерівської сатири» невкладається. Про це свідчать, зокрема, і ті функції, які виконують у ньомуречові образи.
Література
1. Бент М. Поэтика сказочной новеллы Гофмана как реализация общеромантическойэволюции. – Калининград, 1994.
2. Берковский Н. Романтизм в Германии. –Л, 1973
3. Ботникова А. Немецкий романтизм: диалог художественных форм – Воронеж,2004.
4. Ванслов В. Эстетика романтизма. – М., 1966. – 403 с.
5. Гофман Ернст Теодор Амадей. Золотий горнець: Вибрані твори / Пер. з німецької С. Сакидон та ЄЛопович. – К., 1976
6. Иваницкий А. Гоголь и Гофман: гротеск и его преодоление // Вторые гоголевскиечтения: Н.В. Гоголь и мировая культура. – М., 2003
7. Миловидов В. Оромантизме и поэтике натурализма // Вопросы романтического миропонимания,метода, жанра и стиля. – Калинин, 1986.