М.НОМИС І ЗБІРКА «УКРАЇНСЬКІ ПРИКАЗКИ, ПРИСЛІВ'Я І ТАКЕ ІНШЕ»
Серед фольклорнихзібрань, що виходили в світ у різні часи, є ряд таких, що ніколи не старіють,що їм судилося довге життя. Вони дбайливо бережуться всіма поколіннями, міцноввійшовши до скарбниці світової культури. У галузі пареміографії до такихпам'яток належить збірка М. Номиса «Українські приказки, прислів'я і такеінше», яка разом з фундаментальними працями І. Я. Франка «Галицько-руськінародні приказки» (1901—1910), В. І. Даля «Пословицы русского народа» (1862),І. І. Носовича «Сборник белорусских пословиц» (1874) посіла почесне місце усвітовій фольклористиці. Але коли іншим переліченим вище книгам судиласящаслива доля, вони неодноразово перевидавалися, користувалися пошаною і середсвого народу, і в усьому світі, то українська збірка прислів'їв Номиса, як ібільшість пам'яток української культури, через несприятливі умови життя народуперебувала у напівзабутті і забороні.
Сам час виходукниги був нещасливим, бо вже набирав сили горезвісний Валуєвський циркуляр 1863року, а в недалекому майбутньому маячів новий, ще страшніший Емський указ 1876року, що зовсім забороняв українське слово. Заборони не могли не позначитися якна самому виданні книги, яка була понівечена цензурою, так і на їїрозповсюдженні після виходу в світ. Нам не відома причина, чому до збіркиНомиса увійшла лише частина наявних у нього паремійних матеріалів (чи причиноюцього був тільки брак коштів, чи в тих умовах цензурних заборон повнішу збіркувидати було неможливо?). Доводиться лише дивуватись, як упоряднику вдалося втакий важкий час все-таки випустити у світ цю унікальну книгу. Бо й навіть тізразки, що вилучила цензура, майже півстоліття пролежали в редакціях галицькихчасописів і тільки на початку XX ст. були знайдені М. Возняком у бібліотеціНародного дому у Львові і опубліковані вже після смерті Номиса в «ЗапискахНаукового товариства ім. Шевченка» (1909, т. 88, кн. 2).
Не набагатокраща доля судилася збірці і в XX ст. У 20-ті роки — час національного ікультурного відродження на Україні — відомий учений фольклорист і етнограф А. Лобода,розуміючи важливе значення книги, видав на склографі 150 її примірників.«Український народ із його своєрідними економічними, соціальними та політичнимипроцесами на величезних просторах географічного степу,— зазначав він,— утвориввласну культуру, оригінальну вдачу та побут, ба навіть власний світогляд. Ціриси нашої національної спадщини зо всіма її позитивними і негативнимисторонами, від найдавніших часів і до сьогодні, заховалися в тих прислів'ях,приказках та приповідках, що їх пильнувала народна традиція. Але, на жаль,збірник цього матеріалу, упорядкований О. В. Марковичем і виданий 1864 року М.Номисом, нині становить бібліографічний раритет». Тому видавець, «зважаючи навимоги літературно-мовного процесу», вирішив хоча б таким «технічно недосконалимта примітивним способом перевидати в дуже обмеженій кількості цей збірник, щоббодай подекуди задовольнити потребу в цій книжці».
Проте зпосиленням сталінської диктатури та нищенням української культури М. Номиспотрапив до розряду буржуазних діячів і збірка більше не перевидавалась.
У 60—70-ті рокиз'являються невеликі статті в енциклопедіях та в періодиці (останніприсвячувались переважно ювілейним датам фольклориста або часу виходу збірки усвіт). І лише в 1985 році з ініціативи та на кошти Владики Мстислава, патріархаУкраїнської Автокефальної Православної Церкви, збірку було перевидано іприурочено 120-річчю її виходу в світ (1864—1984). До видання входять дві книги— текст збірки Номиса і дослідження про нього,— святково оформлені і оправленів одному футлярі. У книзі досліджень вміщені статті відомих учених з діаспори —Петра Одарченка, Богдана Струмінського, Наталі Кононенко-Мойл, Юрія Шевельова.Через слабкі контакти, чи їх повну відсутність між українськими ученими-фольклористами,що проживають у США, і науковцями України це видання було майже невідомим нашійнауковій громадськості, а на Україну потрапило лише кілька примірників книги.
Текст видання1985 року в основній частині повністю відтворює збірку М. Номиса 1864 року. Якзгадувалось, збірка Номиса була піддана жорсткій цензурі (понад 200 зразківпаремій з неї було вилучено, внаслідок чого на місці окремих висловівзалишились лише арабські цифри). Тому видавці книги М. Номиса у США післятексту прислів'їв, приказок, загадок і покажчиків у «Додатках» вмістили статтюМ. Возняка «До історії видання Номисової збірки «Українські приказки,прислівізя и таке инше» (СПб., 1864) з усіма опублікованими там пареміями,вилученими цензурою. Подано тут також титульну сторінку зі збірки А. Лободи1928 року, на якій зображено кобзаря з кобзою і поводирем-хлопчиком, та короткевступне слово А. Лободи, що пояснює мету видання.
Зрозуміло, щовидання збірки Номиса в 1985 році через обмежену кількість примірників ітруднощі, пов'язані з обміном книгами, не може задовольнити потребу в нійнаукової громадськості, не кажучи вже про широкі кола книголюбів. Тому журнал«Київ», починаючи з березня 1991 року, друкує частинами тексти зі збіркиНомиса. Але необхідне й нове видання книги М. Номиса. За цю благородну справувзялось видавництво «Либідь», розпочавши збіркою Номиса серію «Літературніпам'ятки України».
У фольклористицій досі не з'ясовано до кінця питання про конкретний практичний внесок у виданнякниги М. Номиса і О. В. Марковича. Розв'язання цього питання ускладнює те, щоневідомо, яку кількість паремійних зразків одержав М. Номис від О. Марковича(за свідченням М. Номиса, їх було близько 50 000), а скільки надіслали йомуінші збирачі і скільки прислів'їв зібрав Матвій Терентійович сам. У збірціналічується близько 15 000 одиниць, але багато з них мають гнізда варіантів(наприклад, прислів'я «Стрижено! — Голено!» має дев'ять варіантів, вислів«Дитинка спить, а доля її росте» — сім варіантів тощо). Крім того, М. Номис,мабуть, використав тільки частину з того, що йому надсилали інші збирачі, анеопубліковані зразки залишились в архіві, який до цього часу не знайдений.Невідомо також, чи О. Маркович віддав М. Номису всі свої записи паремій, читільки, як це твердив О. Лазаревський,— «ворох тетрадок, листков, кусочковбумаги, написанных наскоро, ачасто неразборчиво» Не з'ясовано також, який принцип класифікації застосовувавО. В. Маркович. Дати ствердну відповідь на ці питання неможливо черезвідсутність архівних матеріалів, з яких формувався збірник 1864 року.
Етапи підготовкизбірки, якій судилося зайняти видатне місце в історії українськоїфольклористики, можна «простежити лише на основі листів О. В. Марковича іМ. Номиса та спогадів тих, хто їх оточував. При розгляді участі О. Марковича іМ. Номиса у створенні збірки треба говорити, очевидно, не стільки про те, комуз них надавати перевагу, як це робили деякі дожовтневі фольклористи, апроаналізувати, який внесок зробив кожен з них на всіх етапах збирання ісистематизації матеріалу та його підготовки до друку. Найправильніше, на нашпогляд, вважати фундаментальну працю Номиса результатом колективнихзусильвеликої групи культурних діячів, письменників, учених, з-поміж яких найбільшазаслуга, безперечно, належить М. Номису та О. Марковичу.
У вступномуслові до збірки М. Номис перелічує всіх, хтонадсилав йому до видання прислів'я та приказки. Першим значиться В.Білозерський, за ним — М. Білозерський, який разом зі своїми прислів'ями (2011зразків) надіслав записи В. Білозерського, О. Лазаревського, О. Марковича, О.Шишацького-Ілліча, П. Куліша, Ф. Богуславського, П. Огіевського та ін.Очевидно, прислів'я О. Шишацького-Ілліча, який помер 1859 року, потрапили доОпанаса Марковича, від нього — до М. Білозерського і потім — до Номиса. Те, щоу М. Білозерського зберігалися матеріали багатьох збирачів паремій, свідчить,що він мав серйозні наміри сам видати збірку прислів'їв, але потім передав усіматеріали М. Т. Симонову як більш досвідченому пареміографу.
М. Номис одержаввід М. Білозерського (а можливо частину матеріалів і безпосередньо від ОпанасаВасильовича) великий рукописний збірник паремій. Немае підстав сумніватися вправдивості слів М. Номиса, що в збірнику О. В. Марковича було «всього-навсьогоприказок… з одмінами з півсотні тисяч або й більш».
Деякі дослідники,зокрема О. Лазаревський, вважали, що М. Номис друкував лише додатковіматеріали, а не основну збірку О. Марковича, яка налічувала 50 000 одиниць (а вНомиса всіх зразків менше 15 000). Не враховувалось тут те, що М. Номисопублікував 15 000 паремійних типів, багато з яких мають розгалужені гніздаваріантів, що значно перевищували кількість пронумерованих Номисом зразків. Дотого ж Номис, за його словами, «переписав» збірник Опанаса Васильовича, прицьому знімалися повтори. Можна припустити, що якась частина надісланихматеріалів О. Марковича могла не ввійти до збірника через обмежений обсягвидання. Всі паремійні матеріали, які не ввійшли до збірника, й досі незнайдено.
Повертаючись дочасу підготовки збірки М. Номисом, слідзауважити, що її упорядник дуже сумлінно ставився до матеріалів, які йому надсилали,зазначав у виданні, кому належить той чи інший запис паремії і з якоїмісцевості вона походить. Про це свідчить і той факт, що прізвище О. Марковичаупорядник помістив на титулі, а своє дав під псевдонімом. Відомо, що неодноразовов скрутні для Марковичів дні він вів розрахунки з видавцями творів МаркаВовчка, надсилав письменниці за кордон одержані від публікацій гроші.
Із вступногослова М. Номиса дізнаємося, що О. В. Марковичу надсилали матеріали такі збирачіфольклору, як І. Дорошенко — вчитель математики в Немирівській гімназії, ужезгадуваний Д. Каменецький — близький приятель подружжя Марковичів,книговидавець, завідувач друкарні, він активно допомагав Номису видати книгуприслів'їв, С. Ніс — етнограф і фольклорист, за професією лікар, публікувавматеріали в періодиці, письменник А. Свидницький,співачка М. Загорська, збирачі фольклору П. Горобинський, Д. Лавріненко, В.Мокринський, П. Мокрицький, М. Орловський, Ф. Панченко, П. Паламаревський, О.Підгаєвська, І. Прімо та ін.
Працюючи вжурналі «Основа», М. Номис зумів згуртувати навколо себе цілу когортуфольклористів, культурних діячів. Серед них відомі письменники О. Кониський, С.Руданський, Ганна Барвінок, фольклористи В. Косовцов, М. Левченко, Д.Стороженко, А. Шиманов, М. Щербак, Коховський,В. Лазаревський, X. Яцимірський та ін.
Багатоматеріалів — прислів'їв, приказок, порівнянь,ідіом— М. Номис почерпнув із творів українських письменників, зокрема І. Котляревського,Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, М. Костомарова, П. Куліша, Марка Вовчка,А. Свидницького та ін. Ряд висловів узято із творів Т. Г. Шевченка, які вже втой час побутували у населення як народні афоризми. М. Номис включив до збіркиприслів'я та приказки із «Записок о Южной Руси» П. Куліша, журналу «Основа»,«Чернігівських губернських відомостей», з праці «Про здоровкання і інше уПодолян» К. Шейковського, збірки М. Гатцука «Ужинок рідного поля» та ін. Усписку скорочень джерел, крім уже згаданих фольклористів, письменників тадіячів культури, названо М. Закревського, Г. Кулжинського, П. Єфименка, М.Ісаєнка, краєзнавця М. Арандаренка — автора праці «Записки о Полтавской губернии»,ученого Осипа Бодянського (псевдонім Ісько Материнка), давніх українськихписьменників Кл. Зіновієва та Г. Сковороду, книгу «Грамматика» О. Павловського,альманах «Ластівка» Є. Гребінки та ін.
При підготовцізбірки М. Номис спирався на досвід російських пареміографів І. Снєгирьова, В.Даля, Ф. Буслаєва, польських — С. Рисінського, Жеготи Паулі, В. Вуйціцького,чеських — Ф.-Л. Челаковського, сербських — Вука Караджича та ін.
Перед Номисом якукладачем постало складне питання класифікації матеріалу, оскільки одержанідруковані і рукописні матеріали мали різні системи класифікації або надсилалисьневпорядкованими. Панівним в українській пареміографії до того часу бувалфавітний принцип систематизації матеріалу. За таким принципом були укладені усізбірки прислів'їв від Климентія Зіновієва до О. Шишацького-Ілліча та М.Закревського. М. Номис уперше в українській пареміографії застосував тематичнийпринцип.
Збірка М. Номисамає дві частини: більшу — прислів'я та приказки і меншу — загадки. До обохчастин додаються покажчики. Власне паремійний матеріал першої частини маєдвадцять розділів: вірування українського народу; природа, пори року; історичнеминуле; сила і воля людини; соціальні відносини, доля, недоля, лихо; різніморальні вади людей; різні сторони людської вдачі і настрою; скупість іщедрість людини; розум, голова, дурощі; правда, брехня, суд; багато — трохи;здоров'я, хвороби, смерть; кохання, одруження, чоловік і жінка, діти; сусіди,куми, приятелі, вороги; своя хата, своє—чуже; господарська діяльність;недбалиці, лінивство; зовнішній вигляд людини, одяг; примовляння, побажання,гостини; спів, музика, танці. У частині «Загадки» вміщено 505 одиниць (з них 30вилучено цензурою), які охоплюють різні сторони побутового та громадськогожиття, явищ природи, поведінки людини. Зокрема тут вміщені зразки про небеснісвітила («За лісом, за пралісом золота діжа горить» —сонце); явищаприроди («Сивий віл випив води повен двір» —мороз); рослинний ітваринний світ («Сидить дід над водою та й киває бородою» —очерет.
Вимагає окремогорозгляду питання про царську цензуру у відношенні до збірки М. Номиса. Як ужезгадувалось, частину висловів зі збірки було вилучено цензором. Щоб неперенумеровувати весь збірник і не переробляти покажчики, упорядник зберігпопередню нумерацію, сподіваючись за кращих обставин надрукувати збірник безкупюр. Згодом вилучені прислів'я були передані до Львова і аж після смертіНомиса, в 1909 році, опубліковані в «Записках Наукового товариства іменіШевченка».
Найбільшепонівечила цензура перший розділ «Віра. Бог. Гріх. Піст. Говіть. Молитва.Церква. Свято. Чорт. Пекло. Чернець. Піп. Ворожка. Відьма. Забобони». Буливилучені, зокрема, такі вислови: «3. Казав циган: в Бога вір, а Богові не вір,бо Бог порадить, Бог і зрадить» з поясненням, що вислів походить з анекдоту процигана, який потерпів від холодних дощів, бо вірив, що Бог дасть/добру погоду,і потім повторював слова, що Богові не можна вірити; «67. Надія в Бозі, як є щов возі», «Товар у возі — надія в Бозі», «Є товар у возі — буде надія в Бозі»(поради надіятись на власні сили); «116. Гріх у міх та під лавку та ще й ногамипідтоптати», «Коли гріх, то сховай у міх»; «126. Піст задрав хвіст»; увміщеному під № 128 порівнянні «постимо, як рахмани» вилучено пояснення, щорахмани їдять сито лиш один раз на рік, наВеликдень, а весь рікпостять; у № 151 викинуто примітку, де розповідається про пастуха, який не вмівмолитись і вимовляв тільки, скачучи через колоду, слова: «Оце тобі, Господи!»,а назад: «Оце мені!» і був праведним; випущено також прислів'я «169. Де громадацеркву ставить, там пан коршму»; у № 302 «Чернеча злоба до гроба» цензорвикреслив пояснення, де характеризуються монастирі. У розділі про духовенствовилучено вислови: «219. Як попова жінка вмре, то піп не варт і печеної цибулі»;«220. У попа вовчі очі, а ведмежеє черево»; «227. Всіх святих батькопобив божу дудку» (гумористично: маляр побив дяка). Цензура зняла також деяківаріанти прислів'їв із хліборобського календаря: «504. Варвара дня вкрала, ночіприточила»; «515. Сьогодні Головосіка — ганя нечистий дівчат із засіка»таін.
У прислів'ях процаря вилучено вислів № 647 «За цариці їли паляниці, а за царя нема й сухаря» —натяк на царювання Миколи І. У розділі про панів і мужиків, сильних і слабких,волю й неволю уціліли окремі прислів'я та приказки з гострим соціальнимзвучанням, такі, як «Пани праздою кепкують — проте ж у світі панують», «Коли бпан за плуга взявся, то б і світу відцурався», «Напився він не раз людськоїкрові», зате були вилучені інші: «1170. В Монастирищі сімдесят сім панів івісьмий пекельний Марко», «1235. Пан лупить хлопа, як скопа, а дідько пана, якбарана».
Якщо переглянутипід кутом зору вилучень цензури весь збірник, то легко простежується тенденціязнімати зразки, у яких висміюється попівство і панство, причому зразки, щомають гумористичне забарвлення з елементами сатири. Це простежується і в пареміяхінших розділів: «2330. Не стою, попоньку, о твою ласку, як ісь мені освятивпаску»; «2399. Плакав, плакав, а все Бог однакові як перестав ридати, зачав Богбільш давати»; «2590. Казав циган: нема ні в кому правди, тільки в мені та вБогові трошки». У № 3105 «Убрав у шори» випущено варіант «Убрали, як попа вшори». Вилучила цензура номери: «3132. Збунтуй, Боже, народ, щоб був поповідоход», «3606. Гляди лиш, так полетиш, як цариця на лопаті» (на мітлах ілопатах літали за народною уявою відьми, зв'язані з нечистою силою). Послідовновикидалися зі збірки паремії, у яких зіставлялися два антиподи — піп і нечистасила — чорт: «3953. Бий чорта, нехай буде попом!»; «5002. Не дав піп дари, чортйого бери». Вилучено прислів'я, де говориться про свист попа: «6447. Свищипопоньку, бо вже попадя помандрувала»; «6443. Свищи, попе, церква горить». Упаремійному гнізді під № 7910 «І світ настав та ще рак не свистав» цензура непропустила варіант «… та ще піп не свистав».
У тематичнійгрупі про людину та її працю вилучено номери: «8307. Пішов до Аврама кіз пасти»(помер); «10728. Гурт і в бога краде»; «10743. Люди і бога переможуть»; «11322.Удрав спаса» (заснув); «І2294. Дай, Боже, здоров'я, чорт знає поки»;, «12746. Окрий, Боже! Не вкриє, як соломи не стане»; «12965. Говори, чорте, з попом, твійДень настав»; «13485. Бога піймав за ноги». У паремійному гнізді під № 13967вилучено варіант «Свою жінку у царя з-під поли можна забрать». Зняті прислів'я:«14169. Згодиться Богу молиться і горшки накривать»; «14312. Дурний піп, дурнайого молитва»; «14333. І царя за очі лають» та ін. Вилучено понад ЗО загадок.
Безперечно,викинуті цензурою прислів'я органічно поєднуютьсязусім текстом, і не тількиза нумерацією, а й за внутрішньою логікою єневід'ємною частиною видання. Тому вони, як і у виданні 1985 року, даютьсяпісля основного тексту.
Видання збірки«Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номиса не єдина його заслугаперед українською культурою. Він зробив помітний внесок у фольклористику,етнографію, літературу, видавничу справу: написав цінні спогади про діячівукраїнської культури. Залишилась поза увагою дослідників його активна праця наниві народної освіти як педагога, громадська діяльність та ін.
Збірка М. Номисадала могутній поштовх дальшому розвитку української пареміографії. Після їївиходу, незважаючи на несприятливі умови суспільного життя, пожвавиласязбирацька діяльність на Україні. Невтомна діяльність М. Номиса та йогооднодумців значною мірою сприяла появі Південно-Західного відділу Російськогогеографічного товариства. У другій книзі першого тому «Працьетнографічно-статистичної експедиції до Західно-Руського краю» поміщеніупорядковані П. Чубинським прислів'я, які не були зафіксовані М. Номисом тайого збіркою. З'явилися книги прислів'їв М. Комарова «Нова збірка народнихмалоруських приказок, прислів'їв, помовок» (1890), В. С. Вислоцького «Прислів'ята приказки Галицької і Угорської Русі» (1869), колекції паремій в«Етнографічних матеріалах» Б. Грінченка, добірки прислів'їв І. Манжури іфундаментальна праця в шести книгах І. Я. Франка «Галицько-руські народніприповідки» (1901—1910).
Збірка«Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номиса займає визначне місце вісторії української культури. Автор «Бібліографічної замітки» в «Санкт-Петербургскихведомостях», підписаний криптонімом «Т», назвав книгу «дорогоцінним, єдиним усвоєму роді зібранням, за яке буде вдячна не сама лише Україна, а ввесьслов'янський світ, для слов'янського народознавства — це справжня скарбниця».Високу оцінку книзі дали «Чернігівські губернські відомості» (1864, № 34),«Книжковий вісник» за 1864 рік та ін. У 90-х роках О. Пипін писав, що збірникпаремій Номиса й «дотепер залишається одним із найкапітальніших творівукраїнської етнографії». М. Сумцов характеризував книгу Номиса як «чудовевидання, як одну з найкращих пам'яток живої й плідної любові до рідного слова»К У некролозі головного редактора «Київської старовини» В. Науменка на смертьНомиса зазначено, що якби він більш нічого не видав, крім збірника прислів'їв,то і в такому разі його ім'я збереглося б для нащадків, тому що ця праця«становить внесок в українську етнографію не тільки багатством матеріалу, але йспособом обробки й систематизації». 1901 року Михайло Грушевський так писав пропрацю Номиса: «Це було перше науково зроблене видання в українській етнографії,і воно перевищило всі інші слов'янські видання приказок. Воно й досі зісталосяголовним виданням українських приказок, хоч далеко не обняло всьогоприготованого матеріалу (маса приказок не могла увійти в цей корпус з цензурнихпричин)». 1924 року Сергій Єфремов так само високо оцінив збірку приказокНомиса. «Але найбільшої між ними ваги,— зазначав він,— це видання М. Номиса…багата й цілком наукова, хоч і вельми пошарпана цензурою збірка народнихприказок і загадок, в основу якої положено матеріал Опанаса Марковича». Появазбірника Номиса-Симонова,— писав відомий фольклорист П. М. Попов,— «була в свійчас значним явищем не тільки в українській, а й взагалі в слов'янській науціпро народну творчість».
Тонкі знавці йцінителі народного афористичного слова О. В. Маркович і М. Т. Симонов зібрали йопублікували найбільш досконалі в художньому відношенні зразки, що живутьстоліттями. Більшість висловів не застаріли й до нашого часу, їх варіантипродовжують побутувати в народному середовищі, фіксуються сучасними збирачамифольклору, передруковуються із збірки в збірку як золота основа українськогопаремійного фонду. Значення збірника ще й у тому, наголошував М. Є. Сиваченко,що тут знайшов широке застосування принцип публікації прислів'їв з розкриттямісторії їх походження, а вміщувані зразки вперше в українській пареміографії.представлені не одним прислів'ям чи приказкою, а цілими гніздами їх варіантів.
Фразеолог Л. Г.Скрипник вважає публікацію збірки Номиса визначним явищем у фольклористиці XIXст.
Високу оцінкузбірці М. Номиса дають також українські вчені з діаспори.
Збірка М. Номисавідіграла важливу роль у розвитку української літератури, її фольклорногостилю. Зразки прислів'їв із книги Номиса в автохтонному або трансформованомувигляді знаходимо майже у всіх письменників 70-х — 90-х років XIX ст. — М.Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, І. Нечуя-Левицького, ПанасаМирного, М. Коцюбинського, а також майстрів слова XX століття, в тому числі йсучасних.
Прислів'я зізбірки Номиса відбивають особливості народного мовлення того часу, своєрідностіу фонетиці, морфології, синтаксисі і навіть в орфографії та пунктуації у різнихрегіонах України. М. Номис застосував у книзі фонетичний принцип з гаслом «пиши,як чуєш, читай, як ви- диш», що зберігав фонетичну вимову того часу.
Перевиданнязбірки, як і попередні, здійснюється без жодного втручання в текст, непорушуючи «ані титли, ані тії коми». Йдучи за усталеною традицією у виданніфольклорних і літературних пам'яток минулих століть, зберігаємо всі особливостітогочасної орфоепії, орфографії, правопису, мовного колориту і т. д., тобто всете, що робить це видання саме пам'яткою другої половини XIX ст. У збірцізбережено літеру ґ, яка в той час передавалась латинським § (дудзик), замістьапострофа ставиться твердий знак г (пьяний); зберігається фонетичне закінчення вдієсловахцця, цьця / (даєцця). У місцевому відмінку прикметниківжіночого роду вживається закінченняі замість -їй(в своі хаті), сучасна літераф передається давньоюхв (Хведір),.Відсутня літера ї, її замінюєі (з чужоі торби), буквосполученняйо, ьо передається російською буквоюв (его)> букваз перед глухими приголосними передається або черезс(роскошниця), або черезз (розсудить), звуки можепередаватися черезі (зіма), аі може передаватисячерези (Йван) та ін.
Збірка«Українські приказки, прислів'я і таке інше» потрібна не тільки фольклористамта літературознавцям, а й історикам української мови, дослідникам її правопису,діалектологам. Відсутність будь-якого втручання в текст рятує пам'ятку і відрізних, іноді й невиправданих смакових виправлень і спотворень народноготексту.