Зміст
І. Вступ
ІІ. Дослідженняісторичних романів Зінаїди Тулуб «Людолови» та Павла Загребельного «Роксолана»
ІІ.1. Роксолана,як символічне історичне жіноче
ІІ.2. джереланаписання романів
ІІ.3. Єдинийсюжет романів
ІІ.4. Історичнезначення романів
ІІІ. Роль Настів історії
ІІІ.1. Настяпатріотка чи зрадниця
ІІІ.2. ВпливНасті на султана
ІV.Специфіка творення жіночих образів в історичних романах Зінаїди Тулуб «Людолови»та Павла Загребельного «Роксолана»
IV.1.Засоби характеристики персонажів
IV.2.Переосмислення характеру Насті
IV.3.Розкриття авторами образу головної героїні
Висновки
тулуб загребельний людоловироксолана
І.Роман (франц. roman, нім. Roman, англ. novel) — великий епічний жанр, в основіякого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв'язку ізсуспільним розвитком.
Жанровимиознаками роману є розгалуженість фабульних ліній сюжету, детальне розкриттяжиттєвих доль багатьох героїв протягом тривалого часу, іноді всього життя.Герої зображуються в суспільних взаєминах і побуті, наодинці із собою, зісвоїми проблемами та переживаннями, розкривається їх психологія та настрої.
Уромані органічно переплітаються різні види організації мови — монологи, діалогита полілоги, різного роду авторські відступи та характеристики.
Заідейно-художнім змістом романи поділяються на такі жанрові різновиди:соціальні, філософські, родинно-побутові, пригодницькі, сатиричні, авантюрнітощо. Однак такий поділ не завжди буде коректним з точки зору теорії, оскількиодин і той же твір може бути одночасно і соціальним, і філософським, іісторичним, і пригодницьким. В такому разі треба враховувати, яка риса домінуєу творі.
Узахідноєвропейській літературі XVIII століття набуває особливої популярностіавантюрний роман («Жіль Блаз» Лесажа), роман виховання («Вільгельм Мейстер»Ґете), психологічний роман («Памела» Річардсона). У цих творах з'являєтьсядедалі більше елементів соціального критицизму, розвінчання моральних засадсуспільства, в якому жили герої.
Всеце готує появу в XIX столітті реалістичного роману, найвизначніші зразки якогоналежать Стендалю, Бальзаку, Діккенсу, Теккерею, Флоберу, Золя, Достоєвському,Толстому. їхня творчість була важливим кроком уперед у глибині соціального йпсихологічного аналізу, гострій критиці несправедливого суспільства, показіжиттєвих доль звичайних людей. Найбільшої глибини та досконалості роман набув уXX столітті, його досягнення пов'язані з іменами Т. Манна, У. Фолкнера, Р.Роллана, А. Франса, Я. Івашкевича, Г. Ґарсіа Маркеса, Ε. Гемінгвея, Л.Леонова, Ч. Айтматова. Водночас поширилися модерністські пошуки в галузіроманістики, пов'язані з творчістю Дж. Джойса, М. Пруста, Φ. Кафки, Р.Музіля, Кобо Абе. У другій половині XX століття з'являється теорія та практикатак званого «нового роману», або антироману. Наталі Саррот, А. Роб-Грійє, М.Бютор проголосили можливості традиційного роману вичерпаними, а натомістьздійснили спробу написати безфабульний і безгеройний роман.
Українськийроман зароджується в XIX столітті. Перші твори цього жанру російською мовоюбули написані Г. Квіткою-Основ'яненком («Пан Халявський») та Є. Гребінкою(«Чайковський»). Пізніше низку романів російською мовою створили Марко Вовчок(«Записки причетника», «Жива душа»), П. Куліш («Михайло Чарнишенко», «ОлексійОднорог»), Останньому належить і перший україномовний твір цього жанру — «Чорнарада» (1857 p.). Згодом побачили світ романи І. Нечуя-Левицького «Хмари»,«Понад Чорним морем», Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та«Повія», І. Франка «Борислав сміється».
УXX столітті значно розширюються обрії українського роману. Цілу серію романівпише В. Винниченко («Заповіт батьків», «Записки Кирпатого Мефістофеля»,«Хочу!», «Божки», «Чесність з собою», «Рівновага»). Пізніше з'являються йоготвори романного жанру «Сонячна машина», «Поклади золота», «Слово за тобою,Сталіне», «Нова заповідь», «Вічний імператив», «Лепрозорій».
Талановитимироманістами виявили себе А. Головко («Бур'ян»), В. Чередниченко («За плугом»),Ю. Яновський («Чотири шаблі», «Вершники»), 3. Тулуб («Людолови»), Я. Качура(«Ольга»), П. Капельгородський («Артезіан»), В. Підмогильний («Місто»), С.Скляренко («Святослав», «Володимир») та інші. Значний внесок у розвитокукраїнського роману в літературі останніх десятиліть належить О. Гончару, В.Земляку, Григорію Тютюннику, П. Загре-бельному, В. Дрозду, І. Чендею.
Всучасній українській прозі роман представлений кількома жанровими різновидами.За змістом — це може бути історичний роман («Похорон богів» І. Білика,«Роксолана» П. Загребельного), соціально-психологічний роман («Вир» Г.Тютюнника, «Собор» О. Гончара), фантастичний роман («Серце Всесвіту», «ЧашаАмріти» О. Бердника), сатиричний роман («Аристократ з Вапнярки», «Претендентина папаху» О. Чорногуза), воєнно-патріотичний роман («Дикий мед» Л.Первомайського, «Прапороносці» О. Гончара), біографічний роман («Шрами наскалі» Р. Іваничука, «Прелюди Гоголя», «Осії Гоголя» Г. Колісника), мемуарнийроман («Третя Рота» В. Сосюри) тощо.
Заформою оповіді — роман в новелах («Тронка» О. Гончара), роман-хроніка («Хронікаміста Ярополя» Ю. Щербака), химерний роман («Позичений чоловік» Є. Гуцала),роман-сповідь («Я, Богдан» П. Загребельного). (2 с.3)A!!! ІІ. Зінаїда ПавлівнаТулуб, що народилася 28 листопада 1890 року в Києві в сім'ї юриста і відомогона той час російського поета Павла Тулуба. Літературну діяльність почаларосійською мовою: перша її повість «На перепутье» була надрукована у журналі«Вестник Европы» (1916).
Зарадянського часу перейшла на українську мову.
Найвизначнішийтвір Тулуб — історичний роман-дилогія «Людолови» (1934—1937, у переробленомувигляді перевиданий 1958), в якому на багатому історичному матеріалі відтвореножиття українського народу початку 17 століття за гетьмана Петра Сагайдачного, зтиповим переяскравленням «класової боротьби» і «класової солідарности» й знеґаціею національного. (3 С. 262—289)
ЗінаїдаПавлівна була репресована українська аристократка, яка більше 20 років провелаза Уралом. На початку 20-х років вона задумала написати роман про Сагайдачного.Спочатку назвала його “Сагайдачний”. Ця жінка пройшла теперішнім Кримом, щобпізнати життя кримських татар. Вона вивчила їх побут. Особисто пройшла багатьмамісцями колишніх козацьких паланок, Запорозьких січей… Надзвичайно чутливопідійшла до зображення цього періоду. Не буду переповідати історію того, якписьменниця не могла видати роман в Україні. Вже тоді почалася так званаідеологізація літератури й мистецтва. Зінаїда Тулуб не знала, що з ним робити.Раптом повертається Максим Горький у Радянський Союз – в Страну Совєтов. Вонаразом із букетом квітів передає рукопис свого роману Горькому. Горький романпрочитав і посприяв тому, щоб цей твір вийшов. Але згідно з вульгарно-соціологічнимпідходом його назвали “Людолови”. Він несе відбиток соціального протистояння.Саме тоді я зацікавився постаттю Петра Конашевича-Сагайдачного і був здивованийз того, яку роль він відіграв. Це була унікальна і авторитетна особистість. Йогобуло визнано головнокомандуючим усіма збройними силами Європи у боротьбі зОсманською Імперією. Саме його козацтво під Хотином зіграло вирішальну роль уборотьбі з Османською Імперією. ( 17 С. 441).
Павло́Архи́пович Загребе́льний ( 25 серпня 1924 р, с. Солошине, Полтавськоїобл… — 3 лютого 2009р. м. Київ) — український письменник, Герой України, лауреатДержавної премії СРСР, Шевченківської премії .
Роман«Роксолана» (1980) присвячено подіям української історії XVI ст. Письменникзробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани —Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапившидо гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленоюдружиною. (15)
«Скiлькистраждань випало на долю украïнського народу. Столiттями плюндрували украïнськiземлi вороги, забирали дiвчат у гареми, розлучали сiм'ï, вбивали старих. Багатогоря зазнала i родина рогатинського пана Гаврила Лiсовського, про яку розповiвП. Загребельний у романi «Роксолана». «Кара була видно-такизготована для всього Рогатина, бо не минало й трьох-чотирьох рокiв, як на мiстонападали чорнi сили, палили його, грабивши, вбивали й полонили всiх, хто невстиг порятуватися в лiсах...» У один з таких набiгiв забрали татариматiр, яка встигла крикнути: «Дитино моя, рятуйся», Ї i штовхнуладочку до сажу зi свиньми. Потроху оживала дiвчинка, розпач вiд утрати матерiпоступово минав. А тут знову лихо. Уночi налетiли татари на Рогатин.П'ятнадцятирiчну Настю захопили в полон. «Вона йшла, бездомна сирота,нещасна бранка, продана й проклята, пiд чужим небом, прочищеним вiтрами,безжальним i блiдим...»(7 с. 27) Надiï вмерли, жила у напiвмареннi,але у глибинi душi вiдчувала, що треба жити. «Тому смiялась i спiвала наневольничiм ринку у Кафi, i на кадризi Сiнамаги, i навiть у темних нетряхБедестана». Потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, вже за рiквибилася з простих рабинь-одалiсок в дружину. Вона була «звичайна нiбитолицем, з дитячим, ледь задертим носиком, така зграбна вся.., але мужня,зухвала, повна незбагненноï чарiвностi й неймовiрного розуму». Розумiючинеможливiсть повернення до рiдного краю, Роксолана прагнула полегшити долюсвого нещасного народу.Павло Загребельний у романi «Роксолана»вiдтворив дивовижну долю окремоï особи i цiлого народу. Вiн показав, яквродлива, мудра, вольова полонянка-украïнка майже сорок рокiв потрясалабезмежну Османську iмперiю i всю Європу.(7 с.25)
Таланту Павла Загребельного рідкосної сили і краси. Це белет-рист «Божоюмилістю», і ми не впевнені, чи сьогодні є на Вкраїні другий такий художникслова.
ШестопалМ.
Роксолана– історична фігура, особистість, описана не тільки в історичних хроніках. Вонастала центральною фігурою народних пісень, її зафіксовано на полотнахсередньовічних художників. Вважається, що Настасія Лісовська, прозвана втурецькій неволі Роксоланою, тобто русинкою, уродженкою Русі, як тоді називалиУкраїну, народилася в Рогатині, за іншими джерелами – в містечку Чемерівці наПоділлі або на Стрийщині (Самборщині). Є і дещо інша гіпотеза походження:Роксолана цілком могла народитися в Чемерівцях, вирости в Рогатині, кудипереїхала з сім’єю. А власне родина дівчини могла вести свою історію зСтрийщини. Важливе інше: українка Настя Лісовська, викрадена татарами,перепродана в Стамбул, потрапляє як проста служниця в гарем султана СулейманаВеликого. Помічена ним, стає його дружиною, і настільки коханою дружиною, щосултан (в перший і останній раз в історії династії Османів) живе з нею вмоногамному шлюбі, не знаючи інших жінок. Мало того, Роксолана стає негласноюрадницею Сулеймана і керує країною разом з ним, бере участь у державнихсправах, вирішує внутрішньополітичні та зовнішньополітичні питання. Її думкувизнають у владних колах авторитетною, вона протегує мистецтвам, з’являється всуспільстві з відкритим обличчям – і при цьому користується повагою діячівісламу як зразкова правовірна мусульманка. Життя великої султанші булоознаменоване як благими справами, так і кривавими злочинами. Чотириста іззайвим років тому досягнути подібної висоти положення, та ще в чужій країні,очевидно, було б просто неможливо. Українська дослідниця О. Забужко називаєАнастасію Лісовськую «жінкою, безумовно, видатною, з всіма ознаками типово«ренесансної» особистості» ( с. 168)
КультРоксолани створювався в Україні протягом багатьох десятиріч. У радянське життяяк повномасштабний міф він увійшов у 1980 році за допомогою однойменного романаПавла Загребельного ( 7 с. 28) (Роман зберіг позиції бестселера і в новомутисячолітті). Знекровлена арештами і переслідуванням, до початку 80-хнаціональна інтелігенція не мала ані легальних можливостей, ані пасіонарнихлідерів, щоб очолити або хоч би продовжити боротьбу за збереження нації, мови,історичної правди на державному рівні. У таких умовах поява роману П.Загребельного, одного з стовпів соцреалізму, виявилася реальною можливістю суспільногопрочитання трагічної історії українського народу. Національні очікуваннявиявилися тим акцентованим, маніфестованим контекстом, в якому і була сприйнятажіноча символіка Роксолани. Доля Анастасії Лісовської була прочитана як доляукраїнського народу – здатного вистояти, зберегти дух, але не батьківщину.Страждання Роксолани як страждання України – саме цей проект був виявлений міжрядками роману Павла Загребельного. Чи було використання жіночого якнаціонального свідомою стратегією автора – сказати важко. Особистість завждизалишається в тій або іншій мірі непізнаною і, ймовірно, непізнаваною. «Всякевизнання, всяке саморозкриття індивіда є і камуфлювання ним своєї особистості»(31)
Уцьому випадку не важливо, чи намагався Павло Загребельний побудувати системутрадиційних для підцензурної літератури аналогій і алюзій або просто розповідавісторію видатної українки. Однак по-справжньому важливо, що поза авторським, аразом із цим і суспільним інтересом залишилась політична кар’єра АнастасіїЛісовської – дипломатки, реформаторки, інтриганки, яка, зі слів О. Забужко,була не гірше за яку-небудь Катерину Медичі [6 с. 164].
Зарадизбереження об’єктивності, потрібно зазначити, що в турецькій історичнійтрадиції, в історичній свідомості турок Роксолана (Хуррема) зафіксувалася якразяк хитра, впливова особа, підступна інтриганка, поведінка якої призвела допадіння Османської імперії. Звідси, ненаписана, а разом з цим і не прочитанасимволіка жіночого в контексті соціального, політичного, в контексті вибору, нарешті,цілком зрозуміла. Логіка консервативного, радянського, але у той час іпатріархального мислення не давала можливості побачити те, що не вписувалося встабільну, традиційну картину світу. Жіноче волевиявлення, прийнятне ізрозуміле на рівні сім’ї, не могло бути сприйнято у політичному контексті. Самавтор пояснив міф створеної ним Роксолани через призму страждання: «Роксоланастала символом українки, яка ніде не пропаде, не загине ні при яких обставинах.Вона гідна поваги. Вона страждала все життя. Я написав в романі, що вонапомерла не від віку, а від страждань» [4 с. 64].
ПавлоЗагребельний джерелами свого роману про Роксолану називав книгуученого-східознавця Агатангела Кримського «Історія Туреччини», в якій 15-20сторінок відведено Роксолані, і три том и творів московського академікаГордлевського про історію Туреччини.
ТакожЗагребельний особисто був у Туреччині — в місцях, що пов’язані з Роксоланою.Відвідав село Рогатин Івано-Франківської області, де народилася НастяЛісовська. Письменник так говорив про свою книгу:
«Якпташка клює, так і письменник по крихті збирає відусіль інформацію. Я намагавсянаписати роман, максимально наближений до дійсних подій. Роман рецензувався вМоскві, все було перевірено, життєвий фактаж достовірний. А взагалі мені епохаСулеймана Пишного нагадує Кремль»
Напитання журналістів, чи вважаєте він Роксолану національною гордістю, ПавлоЗагребельний відповів:
«Її життєвий шлях і досягнення – це її особиста гордість. Я ж особисто не ставби називати її національною гордістю» [18 с. 16].
Пишучисвої романи, автор з особливою ретельністю добирає мовний
матеріал,бо кожного разу для нього відкриваються все нові й нові слова, що требазрозуміти самому й донести їх до читача.
Длястворення образу Роксолани П. А. Загребельному потрібно було стати майжемусульманином, вивчити закони шаріату; майже два роки автор «входив у системуїхнього вірування, їхнього світосприйняття, побуту життя. Частково на власномудосвіді знав побут, бо свого часу вчився у Фергані» [8 с. 4].
Письменниковідовелося, якщо не вивчити всі сури Корану (6666 віршів), то, принаймні,ознайомитися з цією священною книгою ісламу.
«Роксолана»стала своєрідним викликом традиційному історичному
роману,в якому досліджувались не стільки особистість, скільки ціла суспільна категорія.Автор буквально говорить у кожному слові, роздумує над долею України, широковикористовуючи при цьому іншомовну лексику як складову частину загальної мовноїкартини. [4 с.57].
ІІІ.Історичні романи Зінаїди Тулуб «Людолови» та Павла Загребельного «Роксолана»мають єдину історичну лінію. Це романи про жінок української історії. Інколисама правдоподібність парадоксальностей робить їх неймовірними. Так само моглоб здаватися, що це історичний парадокс висунув на чоло світової імперії ХVІ-гостоліття — жінку, якої нація в той час зазнавала тяжкого упадку своєїдержавности. Основна руїна колись могутньої київської і галицько-волинськоїдержави стерла з пам'яті українських народних мас навіть спогади про неї. [13с.7]. Її традиція проте не була ще мохом порослою давниною. Бо ось тількинецілі два покоління пройшли від часу затяжної останньої боротьби, в якійбезприкладну відсіч московській агресії на збирання «земель всеяРусі» дала інша жінка: посадниця Новгородської Республіки — МартаБорецька. Спротив цей закінчився трагічним падінням Новгороду таазіятськи-жорстоким розгромом і нищенням. Але Марта Борецька кинувши визовборотьби на смерть — не піддалася. Крім Жанни Д'Арк п'ятнадцяте століття незнає такого рівня жінки героїні з величчю духа, якому шлях визначує девіза:«Убий — не здамся!» Це й були ті покоління, між якими народжувалисяволелюбні лицарі українського козацтва, щоб показати світові неустрашимість,завзяття, героїзм. Войовничість була їхнім живим «сьогоденням»зарівно для освічених і для простолюддя, не тільки для мужчин, а й жінок. Пронього говорили в селянських садибах, міщанських хатах, священичих приходствахувесь народ співав про те пісні… Відважні жінки спішили на уходи разом ізмужчинами, що не хотіли коритися ворогам і забезпечувалися перед татарськиминаскоками. В тих часах, коли «не знаєш ранком, що буде вечорком»,кожна мить зненацька могла перетворитися у страшну картину з народної пісні: Тамв долині огні горять, Там татаре полон ділять… Один полон з жіночками, Другийполон з дівочками… І тоді довгим, «Чорним, Незримим Шляхом», КрізьДикі Поля аж до Босфору верстали путь своєї долі українки. Незавидні доля йдорога:… Одну взяли попри коні. Попри коні на ремені… Другу взяли попривозі, Попри возі на мотузі… Третю взяли в чорні мажі… Ясир готовив однимрозпачливу безодню каторжних робіт, інших же кидав на дикі береги кохання.Брутальні степові пірати дбайливо оберігали найціннішу добичу: вродливихмолоденьких дівчат, щоб їхня краса не змарніла. Багато грошей дадуть за них уБахчисараї або Кафі. За такими розкішними скарбами варто гнатися в глибинуУкраїни.Тоді димили пожежі в Галичині, на Волині й Поділлі, скрізь горіли селай містечка від татарських смолоскипів. Не вимолив панотець Лісовський Божоїоборони від них ні для Рогатина1 ні для своєї родини. Юна Настя, його прекраснадоня стала рідкісною й показною здобиччю степових грабіжників, що пірвали її на«Чорний Шлях» — назустріч незбагненому призначенні. Чарівна красаАнастазії Лісовської перевершила найкращі сподівання її торгівців. За найвищуціну закуплено її до найпершої категорії: до сераю Падишаха в Стамбулі,царгородській столиці оттоманської імперії. Найпишніше, найбільш вславлене йводночас найбільш таємниче місце на землі: грізне, казкове й унікальне! Велетенськиймасив сераю за укріпленими мурами й темними холодними кипарисами з королівськоюпалатою на висоті поміж Азією й Европою, був сумішшю найрізноманітнішихбудівель від мошеїв і палат до в'язничних бараків і місць тортур. У серці сераюнаходилися гарем і селямлік, з безчисленними критими ходами, що вели до сховів,раптово виринаючих терас, павільонів з городами й мальовничими панорамамиБосфору, Скутара, безконечних обріїв Азії. Вийнятковий «ЗолотийКоридор» провадив вибрану одаліску до султанського ложа. Бібліотеки,шпиталі, кухні, будинок державної ради, житлові будинки євнухів… увесь цейконгломерат уміщав 20,000 душ.Життя сераю було окутане таємницею. Турки завждилюбили приховувати свої доми, жінок, свого монарха. Для скріплення містеріїсерай прозвано могутнім монастирем, у якому релігією є пожадання, а божеством — султан. А втім усе жило для падишаха вірних, заступника Аллаха на землі. Вінбув володарем життя і смерти всіх підданих. Так після 300 років удалі вершникиЕртогруля, що примчали з азійських глибин й завоювали Анатолію, дали основисвітовій імперії, що простягалася на три континенти. Українка-бранка НастяЛісовська попала в султанський серай у час, коли могутність оттоманськоїдержави досягла зеніту. Від Атлясу по Кавказ, від Дунаю до Евфрату на поверхнітрьох мільйонів квадратових кілометрів осіла ця імперія на перехрестях Азії,Европи, Африки, поглинувши 20 ріжних рас і майже стільки релігій. Картагіна,Мемфіс, Тир, Сидон, Нініва, Пальміра, Александрія, Єрусалим, Смирна, Дамаск,Атени, Спарта, Адрянопіль, Филипи, Троя, Цезаря, Медина, Мекка належали сюди.Поза її орбітою з усіх старовинних міст залишалися тільки Рим і Сиракузи. Владасултана в Азії охоплювала Мезопотамію, Арменію, Кавказ, частину Персії, Сирію,Палестину, Геджаз, в Африці Єгипет, Триполіс, Туніс, Альжир, в Европі Крим,Румунію, Болгарію, Грецію, Альбанію, Сербію, небавом Банат і Мадярщину. Необмеженимпаном усіх тих просторів був Сулейман Величавий, нащадок Ертогруля, Мурада І,переможця на Косовому Полі, Баязеда Завойовника, найсильнішого противникаТамерляна, правнук Магомеда ІІ, звитяжця Царгороду (травень 1453), внук БаязедаІІ і син Селімана І, «Султана й Каліфа, Наказодавця всіх Вірних».Французькі історики2 називають його турецьким Людвиком ХІV (бо не допустимо дляних назвати свого Людвика «французьким Сулейманом Величавим»). А втімноменклятурі Сулеймана Величавого годі найти рівню: Султан Оттоманів, ПосланецьАллаха на землі, Непомильний Законодавець, Володар Володарів цього світу,Власник людських голів, Наказодавець вірних і невірних, Величний Цезар,Покровитель усіх народів свесвіту, Тінь Всемогучого, Роздавальник миру наземлі… Це тільки частина офіційних титулів Сулеймана І, що свідчать про нахилсхідніх народів до гіперболізації. Проте ці суперлятивні епітети супроводжаланеперевершена мілітарна сила. Амбасадор Карла V, Ожіє Гіслєн де Бюсбек3 писавпро військову дефіляду, яку Сулейман Величавий відбирав у Царгороді напередоднісвоєї кампанії проти Мадярщини, як про «приголомшливу параду — імпозантнийспектакль для тих, що не були призначені для удару». Так було й на весну1526 року. На позолоченому престолі, піднесеному напроти Босфору, оточенийприбічною сторожжю у китастих капелюхах і з золотистими галябардами, — СулейманВеличавий у високому турбані з трьома чаплиними перами глядів на безпереривнийструмінь свого війська. Піхотинці в обуві цьвяхованому бронзою громіздковибивали кроки, ескадрони їздців відлунювались кінськими копитами. Глухокотилися тачанки і підводи харчування, гриміли воєнні оклики зливаючись зголосом сурм, звуками цимбалів і барабанним дробом. Блиски сталі світилисьуздовж маршових колон. Однострої були розкішні: золото і срібло, шовк іоксамит, а білі турбани відбивали від палаючих прапорів, від одягів зелених,жовтих, синіх, малинових. Спершу йшли частини «посвячені», ті, якихзавданням було «бігти попереду своїх ран»: «Шкуродери» зкрилами шулік на шоломах. За ними «Азаби», яких тіла призиаченівиповняти прориви і рівчаки для наступу яничарів. Врешті «делі» або«пострілені голови», що мали «додати фантазії масакрам».Їхнє скуйовджене волосся вихоплювалося зпід шапок із шкури леопарда, а нараменах мали накинуті мов жупани шкури львів або медведів. На флянгах відділіву поході бігли дервіші в величезних перських зачісках з верблюжого волосся,яким за всю одежу правив зелений фартух, горлаючи уривки корану й добуваючихриплі звуки з труб для скріплення завзяття бійців. За ними ступали понурі ймовчазні в стиснених квадратах кремезні баталіони піхотинців Анатолії, цівойовничі селяни, основна раса імперії. За червоним прапором їхала кіннота«Сіпагів». Іхня зброя як і кінська упряж їхніх чистої крови арабівбули вкриті дорогоцінним камінням, що виблискувало до сонця. Опісля своїмколиваючим кроком прямували верблюди навантажені харчами, амуніцією. Вонипопереджали артилерію — велетенські гармати для облоги і менші калібром, якихзавидували Сулейманові всі монархи Европи. Після артилерії наступали яничари.Над їхніми бездоганними рядами повівав білий прапор вишитий золотом: з одногобоку вірш Корану, по другому шабля з двома вершками. Іхній «Ага», щозаймав третє місце в імператорській єрархії після султана й великого Везираїхав за своїм прапором з потрійним кінським хвостом. Яничари несли свої казанкидля їди, які вони заздрісно боронили, бо в їх очах це був символ їхньогопривілею: пожива, яку їм винен султан, що разом із грабіжжю була единаприємність в їхньому майже монашому житті. Їхні кухарі маршували в почеснихрядах, а носії води їхали на бойових конях, увінчаних квітами. Яничарипоступали шістками в тісних колонах, несучи на раменах запальні мушкети. Їхніширокі темно сині киреї підносилися за кожним порухом. Пера райських птицьнезвичайної довжини здобили їхні високі, конічні зачіски і хвилювали на вітрі вритмі їхнього маршу. Далі верхи на конях їхав кортеж високих достойниківімперії. Вітер лопотів вміщеними на ріжнокольорових держаках їхніми прапорцямиз білих кінських хвостів. Судді Царгороду й армії в імпозантній і суворійпоставі гарцювали по боках духовних єрархів і нащадків Пророка, в турбанахморського кольору. Згодом з'явилися Везері «Дивану» (державної ради),одіті в довгих шатах синьої сатини, обрамованих соболями, сіяючих від золота йдорогоцінностей. Їхня гордовита поза підкреслювала свідомість своєї влади. Назавершення тієї дефіляди натовп глядачів побачив святих верблюдів, несучихКоран і уламок святого каменя з Кааби, а над ними повівали блискуче зеленіхвилі прапора ісляму. Водночас рушила вся фльота (300 галєр) з Босфору підпереможні вибухи стрілен і грюкіт оріфлям. В золоті й пурпурі заходячого сонцяу стіп свого монарха зібралася могутність мілітарної й морської сили Туреччини.І довго відбивав на берегах Европи й Азії велетенський крик незлічених мас:«Хай Аллах дасть довге життя й перемогу нашому панові, КоролевіКоролів». А наймилішим скарбом для цього неосяжного володаря володарівстала — українська попівна, Анастасія Лісовська. [25 с. 14]. Росса, Рокса абоРоксоляна, дружина Сулеймана: її він узяв за жінку в супроводі величавихформальних церемоній, навіть проти магометанського звичаю, в приявностібагатьох гостей, де всім дозволено було вино й щедрість страв. Вона єдиназавжди була вибранкою Імператора та з-поміж інших його жінок вона одинокайменована султанкою. А мав Сулейман інших жінок і наложниць, між якими булаодна черкеска, яку взяв за жінку перед Россою. В неї вродився Мустафа баша,первородний з його дітей. Проте, коли опісля Росса стала вибранкою в султанськомусераї, мусіла черкеска уступити перед нею, а щоб її винагородити, то (длярекомпенсати) муж вислав сина до Магнезії в Азії і дав йому провінцію Амазіяну,куди той перебрався разом із матір'ю. Крім того, щоб затримати молодця великихздібностей і чеснот та бистрого й обов'язкового в урядуванні, призначив йомуКарагеміду в Мезопотамії аж по перську границю, щоб жив з-далеку від батька. Болюбили його яничари й князі. Росса чарами й впливами від Тронгіллі жидівки — чаклунки поріжнила Солімана з ним, матірю й доньками: вона всіми способаминамагалася запевнити імперію своїм синам. Бо мала від Сулеймана чотирьох синівМагомеда, Селіма, Баязіда, Зіянгіра й одну доньку Хамерію або Каміллю, якуодружила з башою везиром Рустеном. Зять Рустен немало посилював ненавистьбатька проти Мустафи, кидаючи на нього багато темних обвинувачень: що вінз'єднує собі всіх баш дарунками, що вдаваною прихильністю й позірною щедрістюзбільшував надії на велині добродійства в захланних душах яничарів. Опріч тогододавав і те, що найбільше хвилювало Сулеймана, що Мустафа буде женитися здонькою Тамми Софа (шаха) перського короля. Якби дійшло до цього подружжя,треба б боятися, щоб він не виріс у силу великим володінням і підмогою дужевойовничих народів та не підняв зброї проти батька, а усунувши його, узурпувавсобі імперію Европи й Азії, повбивавшн всіх султансьної крови, щоб самому всезагорнути. Спонуканий цим Сулейман вирядив року Христового 1552 везира Рустеназ добірним військом до Азії під претекстом перської війни: але по правді цезроблено на те, щоб при всякій нагоді позбутися Мустафи. Коли ж Рустенес прибувдо Азії, в листах висланих до цього союзника були напоминання, щоб вести вседуже обережно, не допустити ніяк до поєднання в справах імперії: викликативорожнечу вояків проти Мустафи й усіх його вчиннів аж доки не з'явиться в ційекспедиції султан і своєю появою припинить бунтівницькі настрої війська.Соліман дізнавшися про те, яко мога швидко вирушив до Алєпа, наче б на війну зПерсами. Прибувши туди, визвав листом Мустафу з Карагеміди.… Почуваючисьбезневинним (він імовірно був попереджений від деяких приятелів про грядучунебезпеку й критичне наставлення до нього батька), проте, не виявляючи страху,подався до батька, надіючись оборонити себе від наклепів злісників своєюприявністю й легальними виправдуваннями, але при вході до султанового шатра,нагло схопили його без'язикі силачі (яких залюбки посідали оттоманські князі),кинули на долівку, грізно про те давши знак батькові, а накинутим на шиюмотузом задушили невинного принца. Поклинаний тимчасом Зангір, наймолодший син,що був горбатий, мав наказ (дістав) наче на жарт глядіти на того, від якогоніщо не було більше жахливого, а якому батько вбитого дарував скарби і всіволодіння. Погордивши тим усім накинувся з обуренням найгострішими словами набатька, винуватця такого безмірного вбивства. Імператор вражений нечуваноюзухвалістю сина, люто його до себе потягнув та розмахненим кинджалом пробивнеустрашимого, який упавши на тіло вбитого брата, вмер. Небавом Сулейман занамовою й підбурюванням жінки Росси наказав баші евнухів Ібрагімові зашморгомшиї вбити Мустафового сина Мурата, що жив з матірю в Прусі, в Бітинії: ця божінна безупинно не переставала наводити перед очі свого чоловіка небезпеку длядіда та його дітей від вкуна, якого батька так дуже любили яничари. Це сталосяв 1553 році. Врешті для померлої збудовано в Константинополі найвеличавішиймечет, у якому похована вона в дорогоцінній гробниці. Там же само поховав тілобатька син Селім, що став після Сулеймана імператором. Як видно, постатьРоксоляни не знайшла в Буассарда симпатії, він уважав її поводаторкою злочиннихінтриг на султанському дворі.17 Тенденцію автора яскраво вказують епіграфічнірядки (т. зв. тетрастих) вміщені вгорі й унизу на декоративному обрамуванніпортрета: Твій вигляд і витончена поведінка — похвали гідні проте жорстокесерце сповнене нещадною їддю Тронгілля вчить мішати любисток з поживою й вином,Щоб ти єдина оволоділа улюбленим мужем.18 Міт жінки спокусниці й чарівниці — прадавній й найбільш універсальний. Приречена для магії жінка як пасивнийпредмет, прониклий таємним струмом: сиреною обманює мореплавців, кіркоюперемінює любовників у звірят, русалкою тягне в глибінь рибалок. Мужчини всітях цих чарів не мають волі, влади над собою, сили для діяння. Отруйний напійвідгороджує їх від життя, погружує в млісній дрімоті. В дусі живих щесереднєвічних понять про чудодійну магію, диявольську силу, ворожіння,заклинання, чаклунства, за що горіли жінки на кострищах, Буассард бачив уРоксоляні вродливу відьму, що при помочі жидівської чарівниці готувалачаклунське вариво для Сулеймана… А тимчасом музулманський февдалізм з йоговойовничістю й погордою смерти був далекий від таких вірувань. Він саме йпозбавив жінок їхньої магії. Магометани любили жінок як ласуни присмаки йзапашні напитки, кожної хвилини готові зануритися в пристрасних насолодахпосмертного раю з його гуріями… Не дивлячись на те, міт Роксоляни, злоїжінки, чаклунки перейшов до літератури як вказує нпр. великий театральний успіху Лондоні в королівському театрі «Drury Lane» «ТрагедіїМустафи» («Tragedy of Mustapha»), в якій амбітна Роксолянаперевершила «Лейді Макбет».19 Рецензент і коментатор видовищанакреслив послідовні етапи, в яких Сулейман під впливом чарів Роксоляни (...beingcorrupted by the Artifices of Roxolana… began to dip his Hands in Blood...)здійснював усі її бажання, віддавши їй багатства й султанський престіл. СмертьМустафи це її діло. А в тім італійський автор Люіджі Бассано да Зара, що жив уСтамбулі перед 1545 р., потверджує цей міт про чудодійну владу Роксоляни надСулейманом: «Він так її любить і дотримує вірности, що всі підданічудуються, говорять, що вона зачарувала його й називають її чаклунною (ziadi).Зате військо й двір ненавидять її та дітей, але тому, що він любить її, ніхтоне важиться протестувати: я сам завжди чув злі слова про неї та її дітей, адобрі про первородного й матір його.» [23 с. 39]. Причиною цієї ненавистибула безмежна відданість Сулеймана Роксоляні. Це трапився нечуваний у османськійдинастії випадок вірности султана одній жінці за безпереривний період багатьохліт аж до смерти. Незрозуміла була ця велика любов імператора для турків, якихповага й значення мірялися кількістю товстотілих гаремових істот. Протесправжній воїн, що любить небезпеку, завжди воліє амазонку, яку требаздобувати, ніж покірну попелюшку. Сильні мужчини охоче перебільшують обсягжіночих впливів особливо для приємности самих жінок. Проте до діяння, тактики,командування не вистарчають краса й чарівність. Тут необхідні моральні йінтелектуальні вартості. Сулейман любив жінку, що добровільно назвала йогосвоїм призначенням, але не приймала без дискусії його ідей, вона вмілапротистояти інтелігентно, щоб дати переконати себе узасадненим міркуванням. Донайбільш впливових людей в імперії належав талановитий грек, товариш юностиСулеймана й його найінтимніший дорадник, великий везир Ібрагім. Його загадковусмерть після бенкету в султанській палаті дехто приписує зависті й суперництвуРоксоляни. Новіші дослідники заперечують це. Ібрагім амбітний, жадібний влади,багатств і почестей міг сам збудити підозріння султана. Безжалісна системакарала провину невідкладно, без прощення. [14 с. 105]. Житель Сераю, колишнійвихованок школи пажів, італієць Бассано впевняє, що Роксоляна була спершубранкою Ібрагіма, який представив її султанові, імовірно, щоб мати через неївплив на султанський гарем. Але Роксоляна скоро вилучила з власних плянівпосередництво паші Ібрагіма. Коли місце Ібрагіма зайняв зять Рустем, впливРоксоляни на погляди й почування Сулеймана став неподільний, а через те їївлада простягалася на справи всієї отоманської імперії. Вслід затим могло бздаватися логічним обвинувачення її в смерті Мустафи. Призначення Мустафіпровінції віддаленої на 26 днів подорожування може означати не тільки нагодудля його більшої самостійности у правлінні як заправу для майбутнього монарха,але водночас і те, що Сулейман не взяв ще рішальної постанови, чи цейнайстарший його син стане його наслідником. Формування майбутнього володаря підвласним впливом і вимогами, насували радше близький і постійний зв'язок, а невідокремлення й відчуження. Автім невблагані були традиції для наслідстваоттоманського престолу. Тільки один кандидат був допустимий, найстарший ізживих. «Коли є двох каліфів — убийте одного з них»! наказував Коран.Такий же закон установив Могаммед ІІ Завойовник: «Для загального добракожний із моїх славних синів або внуків може винищити всіх своїхбратів...» Кожний засіб дозволений, щоб успішно усунути суперників і не допуститидо міжусобиць. Насильство, терор, гекатомби жертв росли на вівтарі імперії. Вім'я її потуги султани вбивали братів, синів, батьків. Тим легше, що освячувавці криваві вчинки мусулманський закон, а св. його письмо завжди доставлялопотрібний текст і вияснення для нього. [610 с. 150].
Томуслушно стверджують Зінаїда Тулуб і Павло загребельний в своїх цінних романах«Людолови» і «Роксолана».
Роксолана- символ трагічної долі бранки-полонянки; символ розуму, величі духу українки;краси; жіночості. Історичні джерела засвідчують, що Роксолана — це дружинатурецького султана Сулеймана ІІ, яка відігравала величезну роль у політичномужитті Османської імперії 20-50-х рр. XVI ст. Українка за походженням, справжнєім'я — Настя Лісовська. Протягом віків символ цієї жінки помітно змінювався. Їїзображували то як «леді Макбет з України», то як відьму з «Лисоїгори». «Ось уже кілька століть історики, письменники, психологинамагаються зрозуміти і дошукатися причин того, як молода українка сталасултаншею, як піднялась так високо, що верховний кадій скріпив цей шлюбдержавною печаткою. У чому є таїна тої сорокалітньої любові одного знайжорстокіших людей тогочасного світу до цієї жінки, заради якої він забувматір, стратив головного візира війська і ще багато наближених, а потім простивїй навіть державну змову? /21. С.218/. Магічно красива, вольова, Роксоланасимволізує велич, стійкість духу, розум, вроду українки, яка зуміла піднятисянад своїм оточенням, дбала про мирне небо над Україною. Саме такою постає вонау романі П.Загребельного „Роксолана“, баладі О.Пахльовської»Роксолана /балада тернового імені/": Дитя селянське з царственнимчолом, Кохана жінка грізного султана,- Коли тебе забрали у полон; Хто дав тобіімення Роксолана?
Отакживеш, душею прихистивши в Страсний Четвер запалену свічу. Твоє ім'я — яквідсвіт пожарища І як відлуння тихого плачу.
Вжетих подій і слід на світі стерся. Той шовк забув тепло твоїх долонь. І лиш ім'я- невидима фортеця Душі, що не здалася у полон.
Гіркогополя сонячна тернинка, Шляхетна віть в селянському гербі. Хто дав тобі імення — Українка?- Щоб сотні років плакало в тобі.
О.Потапенко.[24 с. 62].
Скiлькистраждань випало на долю украïнського народу. Столiттями плюндрували украïнськiземлi вороги, забирали дiвчат у гареми, розлучали сiм'ï, вбивалистарих.Багато горя зазнала i родина рогатинського пана Гаврила Лiсовського, прояку розповiв П. Загребельний у романi «Роксолана». «Кара булавидно-таки зготована для всього Рогатина, бо не минало й трьох-чотирьох рокiв,як на мiсто нападали чорнi сили, палили його, грабивши, вбивали й полониливсiх, хто не встиг порятуватися в лiсах...» У один з таких набiгiв забралитатари матiр, яка встигла крикнути: «Дитино моя, рятуйся», Ї iштовхнула дочку до сажу зi свиньми. Потроху оживала дiвчинка, розпач вiд утратиматерi поступово минав. А тут знову лихо. Уночi налетiли татари на Рогатин.
П'ятнадцятирiчнуНастю захопили в полон. «Вона йшла, бездомна сирота, нещасна бранка,продана й проклята, пiд чужим небом, прочищеним вiтрами, безжальним i блiдим...»Надiïвмерли, жила у напiвмареннi, але у глибинi душi вiдчувала, що треба жити.«Тому смiялась i спiвала на невольничiм ринку у Кафi, i на кадризiСiнамаги, i навiть у темних нетрях Бедестана». Потрапивши до гаремутурецького султана Сулеймана, вже за рiк вибилася з простих рабинь-одалiсок вдружину. Вона була «звичайна нiбито лицем, з дитячим, ледь задертимносиком, така зграбна вся.., але мужня, зухвала, повна незбагненноïчарiвностi й неймовiрного розуму». Розумiючи неможливiсть повернення до рiдногокраю, Роксолана прагнула полегшити долю свого нещасного народу.ПавлоЗагребельний у романi «Роксолана» вiдтворив дивовижну долю окремоïособи i цiлого народу. Вiн показав, як вродлива, мудра, вольова полонянка-украïнкамайже сорок рокiв потрясала безмежну Османську iмперiю i всю Європу. [20 с.58].
Вукраїнській історії та культурі Роксолана є легендарною постаттю. Вона непросто українка, яка потрапила в полон. Доля посміхнулася їй, і Роксолана сталавідомою дружиною падишаха Сулеймана Пишного, яка після багатьох сліз та журбизнайшла щастя. Через те, напевно, вона символізує долю своєї країни.
Специфічністьмісця Роксолани в українській та турецькій культурі й історії полягає в тому,що цю постать можна розглядати у двох планах: історичному, підтвердженомудокументами, та міфічному, бо творча уява митців зберегла для нас чарівнийореол романтики та легендарності цієї героїні.
АнастасіяЛісовська, Рушен, Роксоляна або Роксолана, Хасекі, Хуррем Султан — ось тойперелік імен, якими називали українку під час її нелегкого життя. У Туреччинівона знана як Хуррем Султан, що означає Радісна султанша. В Україні вона відомапід ім'ям Роксолани, що вказувало на етнічну приналежність, це найменняєвропейські посли в Туреччині вживали у своїх доповідях та мемуарах.
Насвоїй батьківщині Анастасія Лісовська, попівна з Рогатина, достатньо відома.Про неї пишуть літературні твори, які навіть екранізують. В уяві українців воназалишається символом всіх тих українських дівчат, що потрапили у полон, доляяких так нагадує долю української держави.
Історичніджерела нам скажуть, що вона жила в Україні приблизно 18 років, а в Туреччині — 40. Чи у Туреччині також всі люди знають про неї? Чи те, що вони знають,збігається з тим, що написано в українських літературних творах? У яких архівахабо музеях зберігаються документи, що містять відомості про неї?
Метацієї публікації полягає у висвітленні життя українки Анастасії Лісовської (даліРоксолана, згідно з європейською традицією) так, як воно представлене вдокументах, мемуарах та літературних творах. [19 с. 95].
Роксоланав турецькій історії має ім'я — Хуррем Султан. Турецькі літописи майже нічого некажуть про український період життя Роксолани. А сучасні турецькі дослідникикористуються хроніками тодішніх європейських послів. Найвідомішою з нихвважається збірник Альбері, в якому зібрані хроніки венеціанських послів — Пієтро Браґадіно, Бернардо Наваджеро, Доменіко Тревізано. Містить відомості проРоксолану авторитетна праця "Історія Османської імперії"австрійського історика Дж. В. Гаммера. Зазначені джерела подають про походженняРоксолани подібні, але переважно загальні відомості.
Відомийфакт: тодішні європейці називали «роксоланами» геть усю людністьукраїнської території. «Русь», тобто Україна, на латині зваласяRохоlаnіа, кожен русин-українець Rохоlаnіus, кожна русинка-українка — Rохоlаnа.
СемигородецьМартин Броньовський у відомій праці «Таtаrіае dеsсrірtіо» (1595)наголошує, що Роксоланія — то є Русь, або Рутенія. Тодішній відомий польськийпоет Себастіян Кльонович описав побут Червоної Русі в латиномовній поемі, якуназвав «Rохоlаnіa». А в стародавню добу роксоланами (рокс — аланами)звалися азовсько-чорноморські сармати, що заселяли територію між Доном таДністром.
Браґсідіно,один з венеціанців, що був послом в Османській імперії у 1553 році, писав продружину Сулеймана Пишного, що вона «altra donna di nation Rossa», тобто із русинів. Ще один венеціанський посол Даніелло Людовіджі тежпідтверджував ту Брагадінову думку. Про те, що Роксолана — попівна з Рогатина,дізнаємося з джерел письменника польського графа Станіслава Ржевутського, якогопотім спопуляризував австрійський історик Гаммер, а згодом і українські вченіВ. Антонович та М. Драгоманов у праці «Историческия песні малорусскагонарода», 1874 р., або П. Куліш у праці «История воссоединенияРуси» 1877 рік. Найточніше розповідав про батьківщину Роксолани Гаммер.Він засвідчив, що рідним містом майбутньої султанші був Рогатин в Галичині, наберезі річки Ліпи [. Напевно, саме тому українські автори, що писали про Роксолану,твердили, що Рогатин — місто дитинства і юності Роксолани. [10 с. 88].
Встановититочно дату народження Анастасії Лісовської практично неможливо через те, щометричні книги не збереглися. Традиційно вважається, що дівчина походила зродини українського священика. На жаль, українські церкви у XV століттіграбували як татари, так і католики-поляки, [28 с. с. 102]. Зважаючи надатовані згадки вже про дружину падишаха Сулеймана Пишного, можна припустити,що вона народилася у 1500 році. На момент полону їй було 15 — 18 років.
Утой період Галичина входила до складу Великого королівства Литовського, але«влада на місцях знаходилася в руках князів з руських околиць» [ 28,с. 101], таких як Четвертинські, Острозькі, Корецькі та ін. Через міжусобнічвари ослаблені міста ставали привабливою здобиччю для татарських загонів.Нагадаємо, що Запорізьке козацтво як регулярне військо, яке стояло на захистіукраїнських земель, ще не було сформоване. За свідченням Мартина Бєльського, у1516 році татари напали на Червону Русь і вивели звідти до 5000 полонених. А в1537 році під час нападу на Волинь були взяті у полон 15000 чоловік. У 1575році татарські загони спустошили міста Червоної Русі, Волині, Поділля.Вірогідно, що Анастасія Лісовська потрапила у полон саме у 1516 році, тобто їйбуло приблизно 15 — 18 років.
Яквона потрапила у Стамбул? Ані турецькі, ані українські чи європейські історикине відповідають на це питання. Проте панує думка, що її полонили під частатарського набігу. Потім її продали в Істамбул, через Крим. Цікаво, що проторгівлю людьми турецькі документи того періоду мовчать. Сучасні історикидоводять, що ця торгівля відбувалася нелегально. Саме тому документальнодослідити час і обставини, за яких українська бранка потрапила до Стамбула,неможливо.
МихайлоЛитвин, письменник-самовидець, сучасник Сулеймана Пишного, у своїх записках,скомпонованих між 1548-1551 роками, зазначав, що торгівля бранцями зслов'янських земель була основним заняттям татар-набіжчиків. Територія України,децентралізованої та ослабленої, часто ставала місцем грабунку. Вщентвипалювалися села, містечка, а людей пішки «між чорні мажи» гнали доКриму, до Кафи та Гезлева (сучасні Феодосія та Євпаторія), де були розташованінайбільші невільничі ринки.
Найлагіднішабула доля для вродливих бранок з України. Михайло Литвин, описуючи звичаї танорови кримських татар, в своїх записках зазначав: «Жінок, що маютьзадовольняти чоловічу жагу, продавці тримають інакше. Їх спочатку відгодовують,зодягають в шовк, білять і рум'янять. Гарні дівчата нашої крові купуютьсяінколи на вагу золота» [9 с.206].
Видатнийфілолог і сходознавець Агатангел Кримський у праці "ІсторіяТуреччини", яка донині залишається майже єдиним ґрунтовним дослідженням нетільки турецької історії, але й звичаїв, що видана українською мовою і можепослуговувати за джерело при вивченні українцями Туреччини, так описав можливийжиттєвий шлях української бранки: «Діставшись до гарему значногодостойника, українська бранка, через свою українську вдачу, через тую силу воліі характеру, яку взагалі має українське жіноцтво, легко могла не тількиприхилити до себе душу свого пана-чоловіка, але й взяти над ним певну силу.Могла вона таким чином здобути і політичний вплив, а надто коли вона зрікаласяправославної віри та й, кажучи словами козацької думи, „потурчилася,побусурменилася, для розкоші турецької, для лакомства нещасного“. Типтакої українки, що добилася в Туреччині високого становища, увіковічнила поезіяукраїнських кобзарів у думі „Про дівку-бранку, Марусю попівну-Богуславку“,яка на Великдень звільнила 700 козаків з неволі» [1 с. 4]. Такими булиісторичні умови, за яких Анастасія Лісовська, попівна з Рогатина, потрапила догарему Сулеймана Пишного, а потім завдяки своїй вдачі та розумові сталаулюбленою дружиною падишаха. Не залишає сумнівів лише той факт, що її вивезли збатьківщини до одруження, бо лише незаймана дівчина мала право народитиспадкоємця династії Османів.
Можемоостаточно підсумувати: й історичні джерела, і літературні твори, і простічутки, — всі мають одну спільну лінію. Ця лінія простежується в тому, щодівчина після рабства, стала найповажнішою жінкою, дружиною падишаха внаймогутнішій імперії. Між відомостями, які подають джерела та між чутками єрозбіжності. Навіть про її рідне місто, сім'ю, обставини, за яких її захопилитатари чи турки — точно не відомо. Це все документально не досліджено. Але самцей факт оригінальний вже тим, що є живим прикладом, який дуже нагадує казку ізщасливим закінченням.
ОбразРоксолани в сучасній Україні — легендарий. В уяві українців сформований типнадзвичайно розумної, хитрої, гарної та сильної жінки, яка завжди відчуває своюправоту. Вона настільки сильна, що може керувати великою державою під час владинаймогутнішого падишаха. Роксолана допомагала своїй країні тим, що змогла припинитинапади османської армії на Україну. А що кажуть історики, або тодішні посли,які служили у столиці могутньої імперії?
Турецькіісторики про її моральний та фізичний тип детально не розповіли. Браґадіно,описуючи її зовнішність, наголошував, що вона була не красуня, але молода івитончена. Інші джерела свідчать, що краса її була більше душевною, ніжзовнішньою. Напевно, саме ця її особливість зіграла важливу роль у виборіпадишаха Сулеймана між першою дружиною і Хуррем. Як нам доповіли турецькі історики, падишах бачив негарну поведінку першої дружини під час сварки і через тепримусив її жити окремо від себе, а потім одружився з Хуррем. Після того міжними все життя зберігалося спражнє кохання і щире розуміння. Листи від Хурремдо свого чоловіка, які зараз знаходяться в архіві палацу Топкари [12], свідчатьпро те, що вона мала тісні, щирі і люб'язні стосунки з падишахом. Вона писалайому про себе, про політичну ситуацію в Стамбулі, про своїх дітей.
Алечи мала вона таку повну владу над своїм чоловіком, що могла активно втручатисяв політику, впливати на прийняття рішень і навіть проводити аудієнції зіноземними послами віч-на-віч, як кажуть українські автори? Ані європейські,ані турецькі джерела про це не говорять. А науковці, які досліджують звичаї, щопанували при дворі, заперечують це. Наймогутнішою в історії Османської імперіїбула Кьосем Султан, та й то тільки тому, що правлячому султанові, її синові, утой час було 7 років. Вона могла тільки підслуховувати розмови прозовнішньополітичні справи через дерев'яні жалюзі. Тому Роксолана навряд чизустрічалася з послами віч-на-віч і спрямовувала турецьку політику.
Чибула вона сильною, чи могла керувати державними справами? Чи мала Роксоланасилу волі?
По-перше,ті, хто працював у палаці — добровільно або насильно, мусили мати певні риси.Наприклад, розум і т. д. Рабині повинні були бути не тільки красивими (що самособою зрозуміло). Те, що Анастасія змогла вижити під час полону, свідчить проїї особливі якості, які привернули увагу татар. Адже зі свідчень сучасниківвідомо, що відповідно до естетичних вимог тієї епохи вона не була красунею.
Доречі, татари чітко категоризували ясир, не тільки за статевими ознаками.Український епос у думі «Три попівни в плену у турок» зафіксував такеповодження із дівчатами-бранками:
"...Єднувзяли по при коні
попри коні на ремені,
другувзяли по при вози,
попри вози на мотузі,
третювзяли в чорні мажі [1с. 86]
Критерієм,який впливав на вибір варіанту транспортування, а також майбутньої ціниполонянки, був вік та зовнішність дівчини. На мажах везли найцінніший товар,який продавали потім на найбільших невільничих ринках. Без сумніву, АнастасіяЛісовська була в цій групі полонянок, і, скорше за все, саме незламна воля, якапросвічувала через ніжний образ дівчини, вселила в завойовників повагу до неїі, певною мірою, допомогла їй досягнути високого становища, а потім втримативладу в руках.
По-друге,вона стала дружиною падишаха. Одружитися з падишахом для невільниці з гаремубуло надзвичайно складно. Місце одної з чотирьох законних дружин падишахаВеликої османської імперії було недосяжною мрією багатьох турецьких дівчат знайшановніших родин. Бо навіть правителі з королівських династій пропонувалисвоїх доньок у наречені султанові, щоб заручитися підтримкою, або захиститисебе у стосунках з найвпливовішою державою, що мала потужну мобільну армію.
Гаремсултана постійно поповнювався новими одалісками зі всіх кутків світу. Найвищоюнагородою для них було привернути увагу свого володаря, що рятувало відбезвиході довічного ув'язнення в садах палацу Топкапи. В умовах жорсткоїконкуренції, постійних інтриг, Роксолана спромоглася не тільки завоювати любовСулеймана Пишного, але й стати другою законною дружиною. Якщо Сулейман, один знайпринциповіших, самовпевнених падишахів, вибрав її, то це означає, що вінпобачив у ній якості, храктерні для подруги володаря половини світу.
Отже,одруження з могутнім «Пишним» падишахом. Чи можна казати, що самепісля цієї події турецький народ і турецькі історики звернули увагу на неї?Адже на той час в сералі перебувало приблизно 50 наложниць. Це так, але самерозум і добра вдача Роксолани сприяли тому, що вона спромоглася брати участь увирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики Великої Османської імперії.Венеціанський посол Бернардо Наваджеро у 1553 році зазначав, що «своюжінку Роксолану кохав Сулейман Пишний якнайщиріш та й охоче радивсь із нею продержавні справи і, мабуть, надавав її розумним словам більше віри і уваги, ніжсловам досвідчених державних мужів» Між тим, Роксоляна поважала звичаїнароду, долю якого приречена була розділити, щиро вшановувала свого чоловіка.Щоб забезпечити своїм дітям право спадку, вона приймає іслам і мусить змиритисяіз другорядною роллю жінки, навіть венценосної в мусульманському суспільстві. Саметому вона вдовольняється тим, що стає радником та ідеологічним надхненникомсвого чоловіка-падишаха .
АнастасіяЛісовська (Роксолана) залишила на згадку про себе низку пам'яток на територіїОсманської держави, а також в арабських країнах та Єрусалимі. Вони свідчать проте, що вона була досить активним діячем який реалізовував свій потенціал ублагочинних акціях. Дослідження документів «мюгімме» в архівахІстамбулу показало, що вона наказала заснувати систему регулярних надходженьгрошей для догляду святинь Єрусалиму. Саме завдяки цьому надійшли гроші напобудову водопроводу, що постачав до Мекки питну воду. Крім того, вона навласні гроші побудувала мечеть. Роксолана сприяла благоустрою Стамбула,будівництву божевільні, лікарні, притулку для бездомних на місці Авретбазару,невільничого ринку, на якому свого часу її було продано. Це не все, з чимХуррем увійшла в історію.
Сумнийвідтінок має слава Роксолани як матері спадкоємця османського престолу. Внамаганні забезпечити майбутнє свого сина Селіма, який був другим синомСулеймана і не мав права спадку, вона зав'язує вузол інтриг, в результаті якихгине не тільки син від першої дружини Мустафа, але й діти Роксолани. А Селім,прийшовши до влади, не виправдав сподівань матері. Його поглинули розваги, защо він отримав прізвисько П'яний. Саме від нього деяки історики відраховуютьпочаток занепаду Османської імперії.
Отже,по-перше, Анастасія Лісовська є історичною постаттю. По-друге, у Туреччині їїдіяльність відома загалові. Роксолана мала опосередкований вплив на прийняттяважливих політичних рішень, мала владу над падишахом, але ця влада базуваласяна душевній шляхетності, щирому коханні та довірі.
Ставленнядо Роксолани – неоднозначне. Одні люди вважають її простою українськоюдівчиною, яка стала однією з найосвіченіших жінок Сходу, покровителькоюмистецтв, коханою дружиною Сулеймана І, образ якої оспіваний в літературі такінематографі. Інші вважають Роксолану жорстокою та хитрою жінкою, яка зрадилавіру своїх батьків (що в ті часи вважалося страшним злочином) та в боротьбі завладу позбавила життя не одну людину (дехто каже, що саме вона віддала наказпро вбивство 40 синів Сулеймана I – свого чоловіка, — які були народжені відінших жінок). Та як би не було насправді, Роксолана, безумовно, є яскравоюпостаттю в історії українського народу.
Ячитала в журналі статтю про жінок відомих людей, а саме про таких, яківідігравали не останню роль в житті тієї чи іншої держави. Так там було описаноРоксолану як справді досить владну і красиву жінку. Але і були наведені факти,що вона зжила зі світу всіх суперників свого сина Селіма на престол, а також ісвоїх дітей. Але цей син, коли прийшов до влади — то не виправдав сподіваньматері. Він був п'яницею та гультяєм, його ще звали П'яним. Припускають, що зайого владування і почався занепад Османської імперії. Але сама Роксолана буладругою дружиною султана. Кажуть, що вона на тамтешні мірки не була красунею,проте змогла завоювати увагу та любов султана, при тому, що в гаремі булоприблизно 50 жінок. На мою думку, ми б мали поважати та віддавати шану ційжінці. В час її перебування в гаремі, як ми всі знаємо, не було забігів танападів на Україну. Ще є такі припущення, що багато чого напридумано. А саме — те, що ця жінка вела переговори з послами. Певні історики пишуть, що це не можебути можливо. Єдине, що точно правда — вона була радником султана в питаннях, щомали державну вагу.
Роксоланастала дружиною ворога свого народу, хоч i не через свою волю, народила йомудiтей. Своїм розумом, мудрiстю Роксолана змогла заслужити таку довiру i повагу,що стала не тiльки султаншею, а й героїнею Турцiї. А ми, її нащадки, й досiвважаємо Роксолану нашою нацiональною героїнею. То чому ж тодi на долю ХристiХуторної з «Україна в огнi» випали такi жорстокi випробування, колиїї було звинувачено у зрадi? Поставлена у певнi обставини, вона стала жертвою,мученицею, а не зрадницею. Тому я її вважаю теж патрiоткою, яка неголосно,непомiтно страждала й боролася.
Відокремленняжіноцтва в магометанському суспільстві було наріжним каменем між панівнимидворами християн і мусульман. На Заході жінки з'являлись в товаристві двірськихмужів не тільки заради забави, але на публічних церемоніях, парадах таурочистостях. Жінки королівської родини передували в колах товариської елітисвого краю. На Сході — навпаки. Ці заскорузлі приписи релігії й двірської етикиломила силою свого небуденного інтелекту українка Роксолана. Як володарка, вонабрала участь в нарадах державних мужів, приймала послів чужих володарів, велаполітичні переговори. Кухні для вбогих, лікарні, будинки для божевільних,бібліотеки, купальні, готелі для подорожніх і чужинців, шкільні й виховнізаклади… — це її реформаторські спонуки.
Смішніі недоречні заборони гарему вона не тільки критикувала, але поборювала власнимприкладом. Серпанок на жіночому обличчі вже не викликав у неї сміху, він бувнаругою. Роксолана не носила чадри. Їй вдалося впровадити на султанський двірзвичай прилюдних церемоній. Величаві маніфестації, які відбувалися не вВеликому Сераю (Палаці), а на площі Гіпподрому стали на довгі століття подивомдля Європи.
Одниміз найбільших тріумфів Роксолани, вважають дослідники, переселення її з гаремудо головної королівської палати. Це сталося на початку 40-вих років, внаслідокпожежі в старій палаті.
Роксоланізавдячує світська архітектура Туреччини за один з найкращих зразків ХVІстоліття: престольну залу, пишно декоровану структуру в стилі рококо. Водночас,це перший прояв впливу європейської архітектури в великому сераї. Талановитийархітектор Сінан Ага збудував чудову літню палату («кіюшк») дляРоксолани. Це тільки мала частина її участі в архітектурній розбудові Стамбулу,що відноситься до її особистих будівель.
Прикожній нагоді Роксолана кидала тюремний гарем, їдучи з Сулейманом на святковіцеремонії, ігрища й турніри, або морські й прибережні, степові прогулянки. Увоєнні часи вона вирушала в похід із почотом падишаха. На її очах проходилаоблога Родосу, Білгороду, Могача, Відня… Замість, по жіночому, стримуватичоловіка від воєн, вона його до них заохочувала, навіть на схилі літ, як цебуло з походом на Мальту. [16 с. 102].
Прийнявшивіру й турецькі звичаї Анастасія Лісовська не зреклась свого походження.Біографи Сулеймана Пишного відмічають його улюблені й довгочасні екскурсіїчорноморськими степами. Тим більше прагнула цих прогулянок у степові привілля йРоксолана. Для Насті Лісовської, першої імператорки Туреччини було ясно, що вУкраїні однією з основних проблем була татарська загроза, яка вимагала негайноївідсічі. Як наслідок — за час свого довгого, майже півстолітнього володіння(1520-1566) Сулейман Величавий ні разу не спрямував своїх завойовників вУкраїну.
Самев той час виникла побудова засік, замків, твердинь Запорозької Січі,організаційна і політична діяльність князя Дмитра Вишневецького. В листах Сулейманадо польського короля Жигмонта Августа ІІ є погрози й домагання покарати«Деметраша» (князя Вишневецького), але й вимога спокійного життя длямешканців України.
Томуслушно стверджує Юрій Колесниченко в своїй розповіді «Султанка зРогатина»: "… хіба це не подвиг переконати султана і його урядутриматися не лише від походів на Україну, а навіть і від думок про них?"
Спокійв Україні зменшував шанси московського напору на південь, якого боялася Польща.Для політичної далекозорости Сулеймана і його оточення експансія Москви напівдень була очевидна. Перший протинаступ Туреччини вийшов від сина Роксолани,Селіма ІІ. Його візир, геніальний Соколлі, спрямував удар від Астрахані йАзовського моря. План сполучити канал Волги й Дону з Каспієм мав замкнути Москвідорогу на південь. Смерть старого візира не дала здійснитися його намірам. Затеспокій в Україні сприяв новій силі, Запорозькій Січі.
Незвичайна,майже казкова доля Анастасії Лісовської творила в Україні легенди, перекази,пісні. Про неї розповідали втікачі з турецького полону, козаки, мандрівніспівці, бандуристи. Портрети українки, що володіла турецькою імперією, можнабуло найти в козацьких оселях, багатих хуторах, шляхетських палатах.
Художникималювали Настю — Роксолану то на подобу святої мучениці, то як грізну месницю зкинжалом у руці. Не з натури творили портретисти, тільки з власної уяви,нерідко в турбані на голові на знак «потурчення», але з виразомскорботної туги за незворотно втраченим рідним краєм… [18 с. 6].
У«Роксолані» Загребельного перед нами – виняткова доля української жінки вмусульманському світі. Головна героїня була продана в турецьку неволю, алезавдяки своїй неординарності стала наймогутнішою жінкою свого часу. Авторпоставив перед собою неймовірно складне завдання: не тільки очистити біографіюРоксолани від міфів, за якими вона неначебто була «кривавою леді Макбет вУкраїні», а й глибоко зазирнув в надра душі героїнї, в її психологію [26 с.206] довести людству, що цю жінку не можна осуджувати. За словами самогоавтора, Роксолана повернена в царину психології, а тому найцікавішими видаютьсямотивування її вчинків та душевний стан. Уромані основну увагу зосереджено нена приватній долі героїні, а на психології особистості, взятій у широкомуісторичному контексті. Таким чином, письменник створює узагальнений образукраїнської жінки.
Психологічнамайстерність П.Загребельного виявляється перш за все в авторськиххарактеристиках. Наведу приклади такого психологізмую На початку романузустрічаємось із зухвалим дівчиськом, яке веселиться і співає спеціально, щобпоказати нескореність ворогам. Сміх героїні був засобом знущання надпоневолювачами, показом духовної вишості і міцності. Є.Янчук зазначає, що сміхможе бути захисним, таким, якій знімає психологічну травму, полегшує життя, атакож проявом нескореності, прагнення до волі [11 с.73]… Таку ж функцію тутвиконують і співаночки.
Напочатку роману знаходимо суїцідальні мотиви. Для психологічного стану героїніхарактерне відчуття, безсилля, розуміння неможливості повернення. Періодичночерез відчуття розпачу і туги в Насті виникає бажання накласти на себе руки. Накораблі вона протистояла величному морю з його скелями, піднебессям, із якогопоступово зникало сонце. Але все ж таки воно змусило її підкоритися: героїнізахотілося втопитися, хоч цей порив і минув. Коли вже Рушен потрапила досултанського гарему, до неї знову приходить думка про самогубство. Проте Настязберегла своє життя, що В. Фащенко вважає « не більше, ніж здоровим інстинктомжінки» [26 с.171]. Духовні зміни у світовідчутті героїні П.Загребельний зумівзобразити завдяки яскравому змалюванню мотивів самогубства.
Длябільш глибокого осмислення мотивації вчинків героїні автор звертається і дозмалювання дитинства Насті. Адже для того, щоб пізнати людину, дізнатися про те,що спричинило ту чи іншу її поведінку, потрібно перш за все зазирнути у їїдитинство, у ті умови, в яких формувався її характер. Оточення у дитинствіпередає людині те, що можна назвати психологічною атмосферою, духомсуспільства. Отже, у романі «Роксолана» перед читачем постає своєрідний екскурсв минуле Насті, яке вона свідомо пригадує, намагається зрозуміти для чого жилаі що взяла в своїх рідних (дістала батькову «несамовитість і материн легкийноров» [7 с. 28]. Ця ретроспекція шукає корені, причини того, що предоставленов романі як наслідок [14 с. 7]. Далі спогади про домівку виникають у найбільшнапружені моменти життя Роксолани.
Створюючиобраз вільної української жінки, Павло Загребельний акцентує увагу на їїосвіченості й розумності. Настуня з перших днів життя в гаремі обирає зброєюпроти всіх ворогів свій розум. Хуррем була вражена ставленням до жінки вТуреччині. Але коли одаліски почали співати та танцювати, щоб сподобатисьСулейманові, вільнолюбній українці захотілося перевершити їх. Захопленнясултана українською дівчиною почалось з того моменту, коли за ним слідувавголос жінки. «Неочікувана незвичайність поведінки Хуррем, яка начематеріалізувалася в голосі, до якого можна доторкнутися, зруйнувала усталеністьреакцій і звичок життя», що В. Фащенко вважає « не більше, ніж здоровимінстинктом жінки» [26 с. 176]. Поступово Настя пізнавала атмосферу гарему,бачила беззастережну відданість одалісок султанові. Потрібно наголосити, щотаке служіння своєму чоловікові не було характерним для жінок України. Народнікорені, що жили у Насті, заявили про себе. Вона вважала, що має стояти наодному рівні з султаном, і тому не могла дозволити собі бути його тінню. Але нецим пояснюється те, що Хуррем намагалася сподобатись Сулейманові. Своїм чудовимспівом та танцями, у яких втілилася талановита вдача, героїня зуміла перевищитивсіх інших. Роксолана знала з розповідей старої туркині, що жінки-бранки,навіки відірвані від рідної землі, хоч і багато важили в житті султанів, протеніколи не ставали рівними їм. Коли героїня жила в рогатині, потяг до знань бувзумовлений її вдачею. Так само напривчена сидіти на одному місці, вонаобурювалася тим, що в гаремі тільки відпочивала. Навіть вал іде Хафса побачилав українці загрозу через її нестримне бажання знати все більше і більше. Знаннядля Роксолани було засобом підкорення Сулеймана, збереженням душевної краси тавідтворенням потреб душі. В. Фащенко вважає, що героя «полонила самобутняособистість з полохливим тілом, рубіновим усміхом, непокірністю та талановитістю,безстрашшям і дитинною образливістю, силою пристрасті і холоднечі,безпосередністю і розбудованим книгами розумом» [26 с. 178]. Але можнаприпустити, що серед одалісок Сулеймана були і кращі за Роксолану. Вона ж моглайого привабити своїм особливим розумом, що весь час підказував, як себеповодити, рідкісним умінням «мислити серцем» (за філософією П.Юркевича).
Авторськахарактеристика стає вирішальною і в зображенні ставлення героїні до релігійногопитання. Віра в Бога підтримувала Настю. Вона не приховувала цього, спеціальноне хотіла знімати свого хрестика, нарочито виставляла його, як символ своєїдуховної незнищеності. Але суспільство, у якому вона жила, умовляння зректисясвоєї релігії підкорили Хасекі, султаншу. Християнського бога героїня залишилав своєму серці.
Сниі марення, як художні прийоми дають змогу зазирнути в підсвідомість героїні, їзчого можемо уявити душевні тривоги і турботи Роксолани. Сон Насті в розділі«Драбина» віщує силу її майбутньої влади і водночас вічну роздвоєність душі. Появацього сну спричинилася постійними роздумами героїні про те, «хто вона – Хуррем,чи Настя?» [7 с. 27].
К.Юнгвважав, що сни не обманюють людей, а лише представляють те, що є, завждинамагаються виразити дещо вже відоме (тільки на рівні підсвідомості); кожнийсон має зміст та символіку, котра допомагає пізнати несвідомі процеси психікилюдини і може перетворюватись у реальність [30 с. 474]. Сон складається немовбиз двох компонентів: 1)Роксолана йде по спустошеному Стамбулу і зустрічаєСулеймана в золоті, що віщує її могутність; 2) Настя вдома, за наказом матері,лізе у погріб, але дощечки драбини, коли вона хоче вилізти, ламаються.З’являється Ібрагім, який їх збирає, але Настя не дає зайняти йому драбини. Уцьому епізоді драбина символізує як владу і могутність, так і рідний країНасті, з яким її розлучили ворожі обставини.
Утворі є картини марення героїні, які майже завжди стосуються спогадів проукраїнську землю. Так Настя марить рідною домівкою після пологів через надмірнупсихічну напругу та розпач від того, як вона має ставитися до дитини,народженої від ворожого її народові чоловіка Спостерігаємо марення і у сценісмерті султанші. Коли Настю везуть на кораблі, вона тужить за покинутим рідним краєм.
Персоніфікованіобрази сер ця і душі дають змогу краще зрозуміти її внутрішній стан: “душа всяплавала в сльозах”, “серце рвалося од розпачу”[ 7 С.27].
Водночаспроявляється і її зухвалість через репліки у внутрішньому монолозі: «Не хочу,не хочу» [7 с. 11]. Для повноцінного і всебічного створення образ у жінки авторнадає великого значення у романі діалогам та монологам, які представлені дуже яскраво.Діалогів, власне, більше, ніж монологів. Характерною ознакою є наявність внутрішньогомовлення, в якому найповніше передаються процеси думання та переживання.Внутрішнє мовлення героїні — найцікавіша прикмета роману. Тут Роксоланазалишається тією дівчиною, що росла в Рогатині і зберегла його у серці. Цікавимє те, що авторська характеристика може плавно переливатися у мовлення героїні безпевного авторського попередження, а це неначебто привід до ототожнення авторськихдумок з переживаннями жінки. Діалоги та монологи роману П.Загребельного дозволяють нам судити про поступовий “перехід” Настуні в Роксолану, а в інших творах(О.Назарука, М.Лазорського, С.Плачинди) мова героїні майже не змінюється (за структурою,емоційністю), є застиглою. Для точнішої передачі психічного стану героїні П.Загребельний часто використо вує пейзажі, хоч вони все ж не становлять значну частинухудожнього полотна і не є домінантними в розкритті психології героїнь. Закономірно,що при змалюванні природи П. Загребельний вільно використовує широку палітр у барв,що теж інколи можна зіставити з настроєм героїні: чорний колір домінує, коли Роксолана у скруті (“чорне море” “чорний дим хмар”, “чорні ліси” зелений колір знаменуєщастя, душевний спокій (“зелене золото”, “зеленість рівнин”, “зелені обіймизеленого вітра” [7 с. 11,17].
Призображенні спогадів про рідну землю в романі використовується золотий (“золотавесонце”, “золоті листя у золотавій тузі”; більш яскраві барви вказують на збудженість героїні, напруженість почуттів (“яскраво-рожеві квіти”, “фіолетовігрона квітів”). [7 с. 240, 404].“Художній характер, – як сл ушно зазначає В.Фащенко,– не може бути безликим [27 с. 206]., а тому портретні характериcтики у романі П.Загребельногопостійно супроводжують образи та допомагають зрозуміти внутрішню суть героїв, яказавжди певною мірою відбивається в зовнішніх проявах. Змальо вуючи зовнішністьРо ксолани, автор використовує динамічний портрет (психологічний), а інколиабстрактний чи живописний.
П.Загребельний дуже широко застосовує абстрактний портрет. Про деталі зовнішностіРоксолани ми дізнаємося протягом всього роману: “золоті коси”, “невисока, зграбна,“червонясті коси”, “біле лице”, “сині очі, затінені довгими віями”, “маленькаголівка”, “ніжна постать”, “рожеві губи. [7 с. 8,26,45,73,77,120, 238]. Застосовуєтьсяживописний по ртрет, що часто вико ристовувася в періо д сентименталізму в літературнихтворах. Краса підкреслювалась природною аналогією, що давало змогу зрозуміти внутрішнюприроду людини. [7 с. 34]. Ось приклади живописно го портрета в романі: “з очейбило зеленістю рівнин”, “вона про ростала, мов молода безжур на трава”, “ніжна,як со нячний промінь”, “вразлива, як закоханий соловейко. [7 с. 120,137,345] Відіграючивагому роль у романі, як засіб психологізму, по ртретні характеристики маютьособливість: серед розмаїття портретних деталей домінує образ золотих кіс. Часомписьменник збивається на повто рення однієї і тієї ж частини портрету, що оживляєта підсилює відтворювану ко нцепцію особистості.
Отже,основними засобами створення образу жінки в романі П.Загребельного «Роксолана» єавторська характеристика; сни і марення, що дають уявлення про підсвідомі переживання Роксолани; діалоги та монологи, внутрішнє мовлення; портретні характеристики;вико ристання психологізо ваних пейзажів, колористики.
Висновки
Першийтом роману «Людолови» українською мовою виходить у Харкові 1934 року, другийтом — у 1937. Майже одночасно опубліковано у Москві 1935 року російськомовнийваріант першого тому. Цікавий і такий факт. Серед десяти книг, представленихУкраїною на Всесвітній виставці в Парижі 1937 року, особливе місце посівдвотомник «Людолови» саме українською мовою. Окрім того, роман булозапроваджено в Київському університеті та інших університетах УРСР якобов’язковий посібник з історії XVI — XVII століть. Завидна, чи не так, доля,безсумнівно, одного з найвидатніших творів у того-часній історичнійроманістиці? До слова, не знаю, як в університетах, а нинішні шкільні програмині з історії України, ні з рідної літератури навіть не рекомендують цей романдля позакласного читання, не кажучи вже про обов’язкове вивчення. А варто б… Головнийуспіх роману, здавалося б, мав стати для неї «рятівною соломинкою», гарантувативід будь-якої несподіванки у часи масових репресій. Та ба! 5 липня 1937 рокуписьменницю, без суду і слідства, раптово арештовано і відправлено на десятьліт у сталінські табори Севлагу (система північно-східних таборів на Колимі),решту, дев’ять років — каралась хтозна за які гріхи на поселенні в Казахстані.Після арешту загинув увесь родинний архів Тулубів. Другий том «Людоловів»російською мовою так і не побачив світу. Впродовж усіх цих пекельних арештантськихроків не раз зверталась до можновладців різного рангу із розпачливими заявами — проханнями про реабілітацію. Де там! Тільки у вересні 1956 року, знесилена іхвора, повертається у Київ. І відразу ж береться за доскіпливе редагування«Людоловів». Відредагований текст роману покладено в основу видання 1957 рокута двох наступних прижиттєвих видань 1958, 1961 років. А 26 вересня 1964 рокуписьменниці не стало… То все-таки: за які гріхи розплачувалась авторка«Людоловів»? Чому роман обернувся для неї життєвою трагедією,твором-розп’яттям? Ні в спогадах «Повість мого життя», роботу над якимирозпочала на початку 60-х і не закінчила, ні в російськомовному варіантіспогадів під назвою «Моя жизнь» не має і натяку на причини арешту. Небезпечнобуло тоді про це говорити. Може, це занадто суб’єктивно, одначе, мені здається,причина в ідейній суті роману, так би мовити, в його домінанті та й у самійназві. Ось як у автобіо-графії З. Тулуб пояснює свій задум: «Людолови» — це нетільки загони кримських татар, що набігали на Україну, це й польські магнати,католицькі й православні монастирі, і Києво-Печерська лавра зокрема, козацькастаршина і гетьмани, цехова і магістратська верхівка у Києві і Львові — однеслово, усі, хто знущався з простого люду». Певна річ, оте «усі» стосувалося інашого «старшого брата». Адже московські війська в часи так званої Руїни робилистрашніші, ніж загони кримських татар, набіги на Україну. Діялося все те беззгоди гетьманів. А якщо й давали згоду, то з безвиході, пасуючи передментальністю орди. Цього не могли не «вполювати» у підтексті роману сталінськіопричники, новітні людолови. До того ж, їм муляла волелюбна Запорозька Січ. Заці «гріхи» і розплачувалась безвинна письменниця. Тому-то після її арешту в1937 році другий том «Людоловів» російською мовою так і не вийшов. Тому-то щедовго над романом висів Дамоклів меч.
Тутзалишається хіба що додати: нині минає 70 років, як на світ Божий з’явивсяукраїнський бестселер «Людолови», зразу посівши на отій Всесвітній виставці уПарижі почесне місце. Романом захоплювалось (і буде захоплюватись!) не однепокоління українців. Дата не така вже й «кругла». І все-таки привід згадати «незлим, добрим словом» письменницю, яка мережила (талановито!) папір не задлямарнославства чи угодництва, а правдиво розповіла про долю, історію рідноїземлі. Розповіла з тим особливим чаром, теплим світлом, що залишаються навіки вдушах читачів.
ЛісовськаАнастасія; Хассекі Хуррем; *1505, м. Рогатин, Івано-Франківської обл. — †1561,Стамбул, дружина турецького султана Сулеймана ІІ, дочка священника з м.Рогатина; 1520 полонена під час нападу на Рогатин кримськими татарами,потрапила до султанського гарему. Як дружина Сулеймана, мала великий вплив начоловіка й турецьку політику. Подбала посадити на турецький престол свого синаСеліма II, відіграючи при ньому велику роль як султанша-мати. Сучасникирозповідали про добродійність Роксолани. У Медині вона побудувала великумечеть, водоводи; у Стамбулі — мечеть зі школою для молоді, будинок длярозумово відсталих, харчівню, притулок для вбогих і лічницю. СтараннямиРоксолани була збудована величава будівля — мавзолей Сулейманія. У ньому порядіз султаном Туреччини похована єдина за тисячолітню історію могутньоїОсманської імперії жінка — Хуррем Хассекі. Роксолана увійшла до когортивизначних постатей першої половини XVI ст., які залишили політичний слід як усвітовій, так і в українській історії. Силою свого таланту, розуму інепересічних здібностей ця славетна жінка подолала численні життєві негаразди істала першою дружиною наймогутнішого султана Османської імперії Сулеймана IIВеликого.
Особистомені подобається ця сильна, вольова жінка, проте думки істориків дужевідрізняються. Одні кажуть, що вона була добра, щира і дуже красива. Іншікажуть, що вона була дуже хитрою і підступною. Думаю достеменно це невідомо.Тобто існують різні думки з цього приводу і сперечаються історики вже не одиндень. З впевненістю можу сказати, що обидва романи і Загребельного, і Тулубмені подобаються, і власне постать Роксолани в них. Вона і владна була інепідступною її назвати теж не можна.
Суперечливапостать в історії Сильна бо вистояла-слабка бо зрадила свою віру, а відповідновсе те що батько-священник прищеплював їй з малих літ. Те що вона похрестиласина таємно не означає що не зрадила .
Впершу чергу вона була жінкою, і як будь-яка жінка насамперед дбала про себе ісвоїх дітей. На початках їй треба було вижити, потім були почуття до чоловіка(не султана, а власне чоловіка), дітей, далі влада (майже необмежена).Роксолана була мудрою і, як сьогодні кажуть, сексапільною і вміла цимкористати. А Русь… вона напевне про неї згадувала, але як про що мине знаємо.Вона є чудовим художнім персонажем, істотною персоною турецької історії, алеробити з неї культ на Україні. Я б у цьому не була б такою впевненою, хочароман Загребельного мені теж подобається.
Роксоланав першу чергу дбала про себе і дітей, а, може, потім про Україну. Напевно,будучи в неволі, вона думала як їй самій вижити і я теж невпевнена щодо їїкульту на Україні. Щодо краси Роксоляни — то вона, наскільки я знаю, була некрасунею. Бачила її портрет — не знаю наскільки він достовірний — там такасимпатична, руденька, але аж ніяк не красуня. А от розуму (вірніше, думаю,мудрості) їй точно не бракувало. А ще, певно, жіночої привабливості — раз воназуміла Сулеймана зачарувати і так довго його біля себе тримати. Може, вона йінтриганкою була непоганою, ще й хитруватою, хтозна… Досить суперечливапостать, і нам залишається лише гадати...
Література
1. Антонович В. Мемуары, касающиеся историиюжной России. — Т. І. (додаток до «Киевской Старины». 1889. — май,август, сентябрь
2. Віртуальнийпідручник з укр… літ. « Еврика» eureka.ucoz.ua/
3. Зпорога смерті: Зінаїда Тулуб у тенетах єжовсько-береївських людоловів // ІльєнкоІван. Ужорнах репресій. — К., 1995. — С. 262—289.
4. ЗагребельнийП. Роксолана. Історія України в романах. – Київ, 2001. – 640 с.
5. ЗагребельныйП. Роксолана. Серия «Народный роман». – М.: Эксмо-пресс, 2001;
6. ЗабужкоО. Хроніки від Фортібраса. Вибрана есеїстика 90-тих років. – Київ: Факт, 2001.– С. 168.
7. ЗагребельнийП.А. Роксолана: Роман.-К.: Рад.письменник,1980.-574с. с.27
8. КононенкоА., Щеткина Е. Плач Роксоланы // Зеркало недели. – 1997. – № 24. – 14-20 июня
9. Кримський А. ІсторіяТуреччини. — 2-е вид., випр. — Київ-Львів, 1996. — 288 с.
10. ЛуговийО. Визначне жіноцтво України. Історичні життєписи. — К.: Ярославів Вал, 2004. —271 с
11. Литературнаяэнциклопедиятерминов и понятий/под ред. А.Н.Николюкина. Институт научной информации пообщественным наукам РАН.-М.: НПК «Интелвалк», 2001.-1600
12. Лист № 5926, 5038, 6036, 11480, архівТопкари Палацс. 86]
13. М.Василевский.Где родилась Роксолана? // День: Ежедневная всеукраинская газета. № 124,четверг, 14 июля 2005
14. НаливайкоД.С. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі ХІ–ХVIIIст.— К.: Основи
15. НатальяЯсинскаяhttp://translate.meta.ua
16. ОнуфрикП. Через віки не потьмяніє образ Роксолани: [Про наук.-теорет. конф.] //Галичина. — 2004. — 4 листоп
17. ПисьменникиРадянської України: Біобібліографічний довідник / Упорядники Олег Килимник, ОлександрПетровський. — К.: Радянський письменник, 1970. — С. 441.
18. Роксолана:Міф чи гордість // CITY LIFE/- № 5. — 2005. — С. 18 — 25. (укр.)
19. Роксолана: [Лісовська Настя ( 1505,м. Рогатин — 1561, м. Стамбул)] // Геник С. 150 видатних українок. — Івано-Франківськ,2003. — С. 166; Енцикл. Українознав.Т.7. — Париж; Нью-Йорк,1973. — С.
20. СлабошницькийМ. Історія сучасності й сучасність історії // Літературні профілі. — К., 1984
21. СомМ. Роксолано, звідки ти? // Вечір. Київ. — 1998. — 27 листоп.
22. СелінаЛ. Ми ще не знаємо Роксолани: [Про архів. док. з Туреччини про Роксолану] //Патріот України. — 1996. — № 10 (черв.). — С. 4; Рідна шк. — 1997. — № 1. — С.49.
23. СередаМ. Європейські наречені: Українки на престолах Європи [зокрема, Роксолана] //Літ. Україна. — 2002. — 7 берез. — С. — 7.
24. Українськалітература ХХ століття / Під ред. Ю.С. Яремчика. — Львів, 2001.
25. ІренаКниш. Відгуки часу. — Накладом авторки. Вінніпег 1972
26. ФащенкоВ.В. П. Загребельний: Нарис творчості. – К.: Дніпро, 1984.-206с.)
27. ФащенкоВ.В. У глибинах людського буття. — К.: Дніпро, 1981. — 2 79 с.
28. [ЯковенкоН. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIIIстоліття: Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст.фак. вузів, вчителів. — К., 1997. — 311с.
29. uk.wikipedia.org
30. ЮнгК.-Г. Воспоминания, сновидения, размішления.-М.,1988.-477с. с. 474