Вступ
Як відзначав свогочасу великий письменник 19 століття Віктор Гюго «…Безмерна потужність і найтоншачарівність, жорстокість, як в стародавньому епосі, і співчуття, творча сила –веселість, та веселість, що недоступна обмеженим розумам, і сарказм, цеймогутній удар батога по злих; космічна безмежність і мікроскопічна малість.Сяйво генія, чиї промені проникають всюди, – ось що таке Шекспір.»
Епоха Відродженняславиться прекрасними зразками поезії, п'єс, драматургії. Прекрасні творіннямайстрів доступні всім. Але не досить прочитати їх, щоб художні якостівідкрилися самі собою. Серед великих майстрів хочеться виділити Шекспіра.
Цеанглійський драматург, поет. Його ранні п'єси пройняті життєстверджуючимпочатком. Шекспір створив яскраві, наділені могутньою волею і сильнимипристрастями характери, здібні як до самопожертвування, переживаннявідповідальності за розлад миру («зв'язок часів, що розпався»), так і готовіпереступити етичний «закон» і загинути ради всепоглинаючої їх ідеї абопристрасті (честолюбства, влади, любові). Трагедії Шекспіра – найбільші зразкитрагічного в світовій літературі.
У своїй книзі А.А. Анікст писав: «Чудовийанглійський драматург Вільям Шекспір (1564–1616) був одним з найбільшиххудожніх геніїв. Їм створені неперевершені зразки трагедій.»
Актуальність даної теми очевидна, тому що Вільям Шекспір багато в чомузалишився для нас загадкою. Але він залишив вдячному людству неперевершенізразки трагедій.
Високий ступінь розвитку саме цього виду драми бувобумовлений не тільки потужністю дарування Шекспіра, але і особливостями часу,в який він творив. То була переломна епоха в історії Західної Європи.Суперечності дійсності досягли крайньої гостроти, вони не залишали місця дляблагих надій, і це зумовило трагічний умонастрій передових людей епохи, до якихналежав драматург загальнодоступного народного театру Шекспір. Майстерзображення характерів, Шекспір виразно показав, якими бувають люди в різніперіоди їх життя. Він створив незабутні картини молодості, зрілості і в'яненнялюдини.» [c. 5]
Мета даної роботи дослідити образ Гамлета як «вічного героя» світовоїлітератури.
Задачі дослідження:
· проаналізувати творчістьШекспіра;
· розглянути вплив творівШекспіра на подальший розвиток культури;
· проаналізувати образ Гамлета як«вічного героя» світової літератури.
Об’єктом дослідження є тексти вітчизняних та зарубіжних дослідників, якіприсвячені Шекспіру та його трагедіям.
Предметом дослідження є аналіз образу Гамлета.
Наукова новизна теми полягає у тому, що значення творчості Шекспіра досі хвилюєсучасників.
Практичне значення цієї курсової роботи полягає у тому, що її можнавикористовувати для ознайомлення студентів першого курсу з даною темою.
Структураданої роботи. Дана курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновкута списку використаної літератури.
1. Вільям Шекспіряк найбільший трагік епохи Відродження
1.1Творчість Шекспіра
Чудовий англійський драматург ВільямШекспір (1564–1616) був одним з найбільших художніх геніїв. Їм створенінеперевершені зразки трагедій.
Високий ступінь розвитку саме цього виду драми бувобумовлений не тільки потужністю дарування Шекспіра, але і особливостями часу,в який він творив. То була переломна епоха в історії Західної Європи. Феодальнесуспільство вступило в смугу жорстокої кризи і почало розкладатися. Його засадипідривав новий клас, що виник в середньовічному місті, – буржуазія. Виниклонове учення гуманізму, що затверджувало силу і красу людини. Гуманістисподівалися, що крах феодалізму створить сприятливі умови для подальшогорозвитку суспільного життя.
Їхнадіям не призначено було здійснитися. На зміну влади грубої сили, властіфеодального меча, йшла нова страшна сила – влада золота. Старі форми гнітузмінялися новими. Сучасникам не завжди було ясно, в чому джерело зла – впережитках старих порядків або в нових бідах, що з'явилися.
Такабо інакше, суперечності дійсності досягли крайньої гостроти, вони не залишалимісця для благих надій, і це зумовило трагічний умонастрій передових людейепохи, до яких належав драматург загальнодоступного народного театру Шекспір.
Першедесятиліття творчості Шекспіра (1590–1600) ще пройшло під знаком надій наоновлення. Саме в середині цього періоду драматург створив «Ромео і Джульєтту»(1594–1595). У цій трагедії благородні герої, гинучи, беруть моральну перемогу.
Двіінші трагедії даного видання були написані Шекспіром в пору всеосяжноготрагізму. «Гамлет» (1601) – твір, що ознаменував перелом в творчості Шекспіра,що прийшов до визнання безвихідності трагізму. «Король Лір» (1606) – вершинашекспірівського трагізму. Обидві трагедії виражають сумну свідомість перемогизла в світі. [11,5].
1.2Вплив творів Шекспіра на подальший розвиток культури
Трагедія – вид мистецтва, з найбільшою силою щозображає зло і суперечності дійсності. Сюжети трагедії – це завжди згубні долілюдей, причому особливо приголомшливі, коли жертвами виявляються благороднілюди. Причиною їх загибелі є як зовнішні обставини, так і внутрішнісуперечності. В цьому відношенні між ранньою і зрілими трагедіями Шекспіра єістотна відмінність. Ромео і Джульєтта – юні, чисті істоти, ще не покаліченіжиттям. Їх загибель, обумовлена ворожими зовнішніми обставинами і безмежністюїх любові. Про суперечності особи тут ще не доводиться говорити. Але вже Гамлеті ще в більшому ступені Лір – люди, в чий поведінці помітні суперечності.Причина їх загибелі не тільки зовнішня. Є щось в характері кожного з них, щограє важливу роль в їх трагічній долі.
Абсолютнопомилковою є думка, ніби трагедії народжують песимістичне відношення до життя.Особливість трагедії як виду мистецтва полягає в тому, що, зображаючи жахижиття і безмірні страждання, вони не порушують відчаю. Гуманістичне мистецтво,навіть коли воно зображає силу зла, разом з тим розкриває велич і красу людини,в муках того, що знаходить глибоке розуміння життя, власної слабкості іпомилок. [11,6]
1.3 Значення творів Шекспіра в сучасності
Ореоломвеличі оточені юні герої «Ромео і Джульєтти», чия любов набула справдігероїчного характеру. Складений шлях, що приводить Гамлета до загибелі, але впам'яті читачів і глядачів залишається не стільки його смерть, скільки всязовнішність достовірно благородної людини, що шукає вирішення важких проблем,що виникли перед ним. Ми цінуємо в Гамлеті його чесність перед самим собою,благородство прагнень, силу думки. Хоча помилка Ліра очевидно із самогопочатку, не можна не проникнутися співчуттям до нього. Страждання доводять йогодо затьмарення розуму, але потім наступає духовне прояснення, в якомуоголюється справжня велич його особи.
Представленітрагедії відображають три епохи людського життя: юність, пору змужніння і старість.Майстер зображення характерів, Шекспір виразно показав, якими бувають люди врізні періоди їх життя. Він створив незабутні картини молодості, зрілості ів'янення людини. [11,6]
Такимчином, один з найбільших геніїв художньої літератури Вільям Шекспір створивнеповторні трагедії, такі як «Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Король Лір». Цейвид драми розвинувся також завдяки особливостям часу, в якому творив Шекспір.Переломна епоха не зломила його, а навпаки підсилила розвиток виду драми.
Суперечностідійсності досягли крайньої гостроти, вони не залишали місця для благих надій.Перше десятиліття творчості Шекспіра ще пройшло під знаком надій на оновлення.Дві інші трагедії даного видання були написані Шекспіром в пору всеосяжноготрагізму.
Як ми знаємо, трагедія – вид мистецтва, знайбільшою силою що зображає зло і суперечності дійсності. Сюжети трагедії – цезавжди згубні долі людей. Ми можемо спостерігати істотну відмінність міжранньою і зрілими трагедіями Шекспіра. Абсолютно помилковою є думка, нібитрагедії народжують песимістичне відношення до життя. Особливість трагедії яквиду мистецтва полягає в тому, що, зображаючи жахи життя і безмірні страждання,вони не порушують відчаю. «Гамлет» – особливий різновид ее – це трагедія,притому трагедія поетична. Проте він привертає не тільки тих, хто схильнийроздумувати про сенс життя взагалі. Твори Шекспіра ставлять гострі моральніпроблеми, що мають зовсім не відвернутий характер.
2. Гамлет як «вічний герой» світової літератури
2.1 «Вічний герой» в літературі
Вічні образи (світові, «загальнолюдські», «вікові»образи) – під ними маються на увазі образи мистецтва, які в сприйняттіподальшого читача або глядача загубили спочатку властиве їм побутове абоісторичне значення і з соціальних категорій перетворилися на психологічнікатегорії. Такі, наприклад, донкіхот і Гамлет, які для Тургенєва, як він цеговорив в своїй промові про них, перестали бути ламанческим лицарем абоданським принцом, а стали вічним виразом спочатку властивих людині прагненьподолати свою земну суть і, знехтувавши все земне, понестися у височінь(Донкіхот) або здібності сумніватися і шукати (Гамлет). Такі Тартюф абоХлестаков, при сприйнятті яких читач менше всього пам'ятає про те, що одинпредставляє французьке католицьке духівництво XVII вік, а інший – російськедрібне чиновництво 1830-х років; для читача один – вираз лицемірства ісвятенника, тоді як інший – брехливості і хвастощів. Вікові образипротиставлялися так званим «епохальним» образам, які були виразом настроївпевної історичної смуги або ідеалів суспільного руху; наприклад Онегін іПечорін як образи так званий «зайвих людей» або Базарів як образ нігіліста.Термінами «Онегіни», «Базарови» характеризують тільки російських інтелігентівпевної епохи. Ні про одну групу російської інтелігенції приблизно періоду до1905 року, а тим більше після 1917 року, не можна сказати – «Базарови», алеможна сказати «Гамлети» і «Дон-кихоти», «Тартюфи» і «Хлестакови» про іншихнаших сучасниках. Можливість абстрагування психологічної значущості образів відїх первинної соціальної суті, прикладеність цих образів до явищ, що існують доцих пір, здатність їх впливати на різних людей – привели до того, що ці образибули оголошені вічними, загальнолюдськими, такими, що виражають позачасову сутьлюдини і що ставлять перед людиною нерозв'язні проблеми. Цетрадиційно-ідеалістичне розуміння вічних образів не враховує діалектикилітературного явища, розглядає великі літературні факти поза їх історичноюконкретністю і приводить до їх метафізичної оцінки. Кожен з так званих «вічних»образів відповідав при своєму виникненні певним соціально-побутовим запитамданої епохи, ставив проблеми, насущні для даної соціальної формації, і художньосинтезував характер певної епохи. [12]
2.2 Аналіз образу Гамлета
«Гамлет» – найважча для тлумачення зі всіх трагедій Шекспіраунаслідок надзвичайної складності її задуму. Жоден твір світової літератури невикликав такої кількості суперечних пояснень. Гамлет, принц данський,дізнається, що його отець не помер природною смертю, а був зрадницький убитийКлавдієм, що оженився на вдові покійного і що успадкував його престол. Гамлетприсягається віддати все життя справі мести за отця – і замість цього впродовжчотирьох актів роздумує, корить себе і інших, філософствує, не роблячи нічогорішучого, поки в кінці п'ятого акту не вбиває, нарешті, лиходія чистоімпульсний, коли дізнається, що той отруїв його самого. Що ж є причиною такоїпасивності і видимого безвілля Гамлета? Критики убачали її в природній м'якостідуші Гамлета, в надмірному «інтелектуалізмі» його, що вбиває нібито здібністьдо дії, в його християнській лагідності і схильності до всепрощаючого. Всі ціпояснення суперечать найяснішим вказівкам в тексті трагедії. Гамлет за вдачеюсвоєю зовсім не безвольний і не пасивний: він сміливо кидається услід за духомотця, не коливаючись, вбиває Полонія, що сховався за килимом, проявляєнадзвичайну винахідливість і мужність під час плавання до Англії. Річ нестільки в натурі Гамлета, скільки в тому особливому положенні, в яке вінпотрапляє. [13]
Студент університету Віттенбергського, що весь пішов в науку іроздуми, тримався далеко від придворного життя, Гамлет раптово відкриває такісторони життя, які йому раніше «і не снилися». З його очей немов спадає пелена.Ще до того, як він упевнився в лиходійському вбивстві свого отця, йомувідкривається жах непостійності матери, що вийшла повторно заміж, «невстигнувши зносити черевиків», в яких ховала першого чоловіка, жах неймовірноїфальші і розбещеності всього датського двору (Полоній, Гільденстерн іРозенкранц, Озрік та інші). В світлі моральної слабкості матери йому стає яснотакож етичне безсилля Офелії, яка, при всій її душевній чистоті і любові доГамлета, не в змозі його зрозуміти і допомогти йому, оскільки у всьому вірить іпокоряється жалюгідному інтриганові – своєму отцеві. [13]
Все це узагальнюється Гамлетом в картину зіпсованості світу, якийпредставляється йому «садом, порослим бур'янами». Він говорить: «Весь світ –в'язниця, з безліччю затворів, темниць і підземель, причому Данія – одна згірших». Гамлет розуміє, що справа не в самому факті вбивства його отця, а втому, що це вбивство могло здійснитися, залишитися безкарним і принести своїплоди вбивці лише завдяки байдужості, потуранню і догоджанню тих, що всіхоточують. Таким чином, весь двір і вся Данія виявляються учасниками цьоговбивства, і Гамлету для здійснення мести довелося б озброїтися проти всьогосвіту. З іншого боку, Гамлет розуміє, що не він один постраждав від розлитогонавколо нього зла. У монологу «Бути або не бути?» він перераховує бичі, щотерзають людство:»… плети і знущання століття, гне сильного, насмішкугордівника, біль ганебної любові, суддів неправду, зарозумілість властей іобрази, що лагодяться покірливій заслузі». Якби Гамлет був егоїстом, якийнаслідував виключно особисті цілі, він швидко розправився б з Клавдієм іповернув би собі престол. Але він мислитель і гуманіст, стурбований загальнимблагом і що відчуває себе відповідачем за всіх. Гамлет тому повинен боротися знеправдою всього світу, виступивши в захист всіх пригноблюваних. Такий сенсйого вигуку (в кінці першого акту):
Століття розхиталося; і найпоганіше
Що я народжений відновити його!
Але таке завдання, на думку Гамлета, непосильне навіть длянаймогутнішої людини, і тому Гамлет відступає перед нею, йдучи в свої роздуми ізанурюючись в глибину свого відчаю. Проте, показуючи неминучість такої позиціїГамлета і його глибокі причини, Шекспір зовсім не виправдовує йогобездіяльність і вважає її хворобливим явищем. Саме у цьому і полягає душевнатрагедія Гамлета (те, що критикою XIX века було названо «гамлетизмом»). [6; 46]
Своє відношення до переживань Гамлета Шекспір дуже ясно виразивтим, що у нього Гамлет сам оплакує свій душевний стан і корить себе забездіяльність. Він ставить собі в приклад юного Фортінбраса, який «із-забилинки, коли зачеплена честь», веде на смертний бій двадцять тисяч чоловік,або актора, який, читаючи монолог про Гекубу, так проникся «вигаданоюпристрастю», що «весь став блідий», тоді як він, Гамлет, немов боягуз, «відводитьсловами душу». Думка Гамлета настільки розширилася, що зробила неможливоюбезпосередню дію, оскільки об'єкт устремлінь Гамлета став невловимий. У цьомукорінь скептицизму Гамлета і видимого його песимізму. Але разом з тим такапозиція Гамлета незвичайно загострює його думку, роблячи його гострозорим інеупередженим суддею життя. Розширення і поглиблення пізнання дійсності і сутілюдських відносин стає як би життєвою справою Гамлета. Він зриває маски зі всіхбрехунів і лицемірів, з якими зустрічається, викриває всі старі забобони. Частовислови Гамлета повні гіркого сарказму і, як може показатися, похмуріймізантропії; наприклад, коли він говорить Офелії: «Якщо ви добродійні ікрасиві, ваша чеснота не повинна допускати бесід з вашою красою… Піди вмонастир: до чого тобі плодити грішників?», або коли він заявляє Полонію: «Якщоприймати кожного по заслугах, то хто уникне батога?» Проте сама пристрасність ігіперболізм його виразів свідчать про гарячність його серця, страждаючого ічуйного. Гамлет, як показує його відношення до Горація, здібний до глибокої івірної дружби; він гаряче любив Офелію, і поривши, з яким він кидається до їїтруни, глибоко щирий; він любить свою матір, і в нічній бесіді, коли він терзаєїї, у нього прослизають риси зворушливої синової ніжності; він достовірноделікатний (перед фатальним змаганням на рапірах) з Лаертом, у якого він щиропросить вибачення за недавню різкість; останні слова його перед смертю –вітання Фортінбрасу, якому він заповідає престол ради блага своєї батьківщини.Особливо характерний, що, піклуючись про своє добре ім'я, він доручає Гораціюповідати всім правду про нього. Завдяки цьому, висловлюючи виняткові по глибинідумки, Гамлет є не філософським символом, не рупором ідей самого Шекспіра абойого епохи, а конкретною особою, слова якої, виражаючи його глибокі особистіпереживання, набувають через це особливої переконливості. [8; 125]
Які ж риси жанру трагедії-помсти можна виявити в «Гамлеті»? Як ічому ця п'єса виходить за рамки цього жанру?
Помста Гамлета не вирішується простим ударом кинджала. Навітьпрактичне здійснення її натрапляє на серйозні перешкоди. Клавдій має надійнуохорону, і до нього не можна підступитися. Але зовнішня перешкода менш значно,чим те етичне і політичне завдання, яке стоїть перед героєм. Щоб здійснитипомсту, він повинен зробити вбивство, тобто такий же злочин, яке лежить на душіКлавдія. Помста Гамлета не може бути таємним вбивством, вона повинна статипублічною карою злочинця. Для цього треба зробити очевидним для всіх, щоКлавдій – низовинний вбивця.
У Гамлета є і друге завдання – переконати матір в тому, що воназробила серйозне етичне порушення, вступивши в кровозмісний брак. ПомстаГамлета повинна бути не тільки особистим, але і державним актом, і вінусвідомлює це. Така зовнішня сторона драматичного конфлікту. [10; 70]
У Гамлета є своя етика мести. Він хоче, щоб Клавдій дізнався, защо його чекає кара. Для Гамлета справжня помста – не фізичне вбивство. Вінпрагне порушити в Клавдії свідомість його провини. Цій меті присвячені всі діїгероя аж до сцени «мишоловки». Гамлет прагне до того, щоб Клавдій прониксясвідомістю своєї злочинності, він хоче покарати ворога спочатку внутрішнімитерзаннями, муками совісті і лише потім завдати удару так, щоб він знав, щойого карає не тільки Гамлет, а етичний закон, вселюдська справедливість.
Убивши мечем Полонія, що сховався за завісою, Гамлет говорить:
Що до нього
То я тужу; але небеса веліли
Їм покаравши мене і мною його
Щоб я став бичем їх і слугою.
У тому, що здається випадковістю, Гамлет бачить прояв вищої волі.Небеса поклали на нього місію бути бичем і виконавцем того, що їх визначило.Так дивиться Гамлет на справу помсти. [7; 225]
Давно була відмічена різноманітна тональність трагедій, змішення вних трагічного з комічним. Зазвичай у Шекспіра носіями комічного є персонажінизького звання і блазні. У «Гамлеті» немає такого блазня. Правда, єтретьестепенные комічні фігури Озріка і другого дворянина на початку другоїсцени п'ятого акту. Комічний Полоній. Всі вони піддаються осміянню і самісмішні. Серйозне і смішне перемежається в «Гамлеті», а іноді і зливається. КолиГамлет описує королеві, що всі люди їжа для черв'яків, жарт виявляєтьсяодночасно загрозою супротивникові в тій боротьбі, яка відбувається між ними.Шекспір будує дію так, що трагічна напруга змінялася сценами спокійними іглузливими. Те, що серйозне перемежається смішним, трагічне – комічним,піднесене – повсякденним і низовинним, створює враження справжньої життєвостідії його п'єс.
Змішення серйозного із смішним, трагічного з комічним – давновідмічена особливість драматургії Шекспіра. У «Гамлеті» можна побачити цейпринцип у дії. Досить нагадати хоч би початок сцени на кладовищі. Перед глядачамиз'являються комічні фігури могильників; обидві ролі грають блазні, але навітьтут клоунада різна. Перший могильник належить до блазнів-говорити дотепно, щоуміють потішити публіку розумними зауваженнями, другий блазень – з тих комічнихперсонажів, які служать предметом насмішок. Перший могильник на наших очахпоказує, що цього простака легко обвести навколо пальця. [11; 346]
Перед катастрофою, що завершує п'єсу, Шекспір знову вводитькомічний епізод: Гамлет потішається над надмірним придворним лиском Озріка.Адже через декілька хвилин відбудеться катастрофа, в якій загине всякоролівська сім'я!
Наскільки актуальний зміст п'єси у наш час?
Монологи Гамлета викликають у читачів і глядачів враженнязагальнолюдської значущості що всього відбувається в трагедії.
«Гамлет» – трагедія, якнайглибший сенс якої полягає в усвідомленнізла, в прагненні осягнути його коріння, зрозуміти різні форми його прояву ізнайти кошти боротьби проти нього. Художник створив образ героя, приголомшеногодо глибини душі відкриттям зла. Пафос трагедії складає обурення проти всесиллязла.
Любов, дружба, брак, відносини дітей і батьків, зовнішня війна ізаколот усередині країни – такий круг тим, безпосередньо зачеплених в п'єсі. Апоряд з ними філософські і психологічні проблеми, над якими б'ється думкаГамлета: сенс життя і призначення людини, смерть і безсмертя, духовна сила іслабкість, порок і злочин, право на помсту і на вбивство.
Зміст трагедії має вічну цінність і буде актуальне завжди,незалежно від часу і місця. У п'єсі ставляться вічні питання, що завждихвилювали і хвилюють все людство: як боротися із злом, якими засобами і чиможливо його перемогти? Чи варто взагалі жити, якщо життя повне зла і перемогтийого неможливо? Що в житті правда, а що брехня? Як дійсні відчуття відрізнитивід помилкових? Чи може любов бути вічною? У чому взагалі сенс людського життя?
ТрагедіяШекспіра «Гамлет» – найбільше творіння людського генія. У різні періодирозвитку людства філософська думка знов і знов зверталася до образу данськогопринца, всякий раз знаходячи в нім відгук на найважливіші питання свого часу.Одні співчувають Гамлету, знаходячи в нім близькі риси, інші – зовсім незахоплюються Гамлетом як людиною, хоча високо цінують трагедію Шекспіра. Осьдві крайні думки про нього. Гете називає принца «прекрасною, чистою,благородною, високоморальною істотою». А ось російському письменниковіТургенєву цей герой бачиться зовсім іншим: «Він весь живе для самого себе, вінегоїст, він скептик і вічно возиться і носиться з самим собою».
Напочатку трагедії Гамлет з'являється перед нами як істинно благородний герой.Він широко для свого часу утворений. Його світовідчування пронизанепереконанням у всесиллі розуму. Гамлет почитав мистецтво, захоплений театром.Людина здається йому прекрасною істотою, що живе в гармонії зі всім світом. Зякою гордістю він говорить про отця: «Він людина була в повному розумінніслова!»
Багатохто вважає Гамлета холодним мислителем, раціоналістом і аналітиком. Алепридивитеся: думка Гамлета викликається не відвернутим спостереженням, аглибоким переживанням. Гамлет переживає одне за іншим декілька глибокихпотрясінь: смерть отця від руки Клавдія, поспішний другий брак матери. Ізсмертю отця і зрадою матери для Гамлета наступив повний крах того світу, вякому він до цих пір жив. [14]
Длявразливих і натури, що сильно відчуває, характерний розширювати особистітрагедії до уселенських масштабів. Саме космічна широта переживань Гамлетаробить його образ великим і безсмертним. У тому, що відбулося в королівськійсім'ї, Гамлет бачить симптом загального розкладання. Ворожнеча, зрада, брехнюпронизують відносини між найближчими людьми. Мати зрадила пам'яті отця – Гамлетробить вивід: «Про, жінки! – Вам ім'я віроломство». У свідомості принцалюбов втрачає свій високий сенс, адже в найніжнішому відчутті таїться зернозради. От чому він дає Афелії пораду йти в монастир або заміж за дурня.
АлеГамлет не замикається в своєму відчаї. Він не тільки усвідомлює, що «століттявивихнув суглоб», але і вважає себе покликаним відновити світову гармонію.Звичайно, Гамлет вважав за краще б присвятити себе заняттям благороднішим, ніжкривава помста. Йому мріялося віддатися істинно людським прагненням іінтересам. Будь час іншим, людині не довелося б бачити ні зла, ні бруднити себезіткненням з ним. Але як істинно благородний лицар принц готується довирішальної битви.
Загадкоюдля всіх поколінь є безумство Гамлета. Причиною, лежачою на поверхні, єнеобхідність приспати пильність Клавдія. Ця причина була вже в стародавній сазіпро Гамлета. Але Гамлет Шекспіра не усипляє пильності Клавдія, а має намірвикликає його підозри і тривогу. Це є як би перевіркою достовірності слівПримари. У звістках з потойбічного світу Гамлет шукає реальних земних доказів.Така сцена мишоловки, такі і божевільні мови Гамлета, що примушують Клавдіярозкритися. [11; 16]
Потрібноу зв'язку з питанням про безумство принца пригадати те значення, яке вшекспірівських п'єсах грає блазень. Саме блазневі, дурневі, божевільномудозволено говорити правду, викривати в обличчя неправедних людей. Таким чином,безумство Гамлета парадоксальним чином робить його носієм істини у вищійінстанції.
Приголомшуєметафоричне узагальнення Шекспіра – весь хід п'єси наводить нас на думку, щобезумство Гамлета досконале закономірно. Адже божевільному століттю,божевільній державі найприродніше відповідає принц, що звихнувся. Такі часи ітакі настрої періодично повторювалися в історії людства. Так, в епохубрежнєвського застою в певних шарах інтелігенції навіть модно було «пройтикрізь психлікарню», красуватися легким божевіллям.
Моментнайвищого розладу в умонастрої Гамлета – монолог «Бути або не бути?». «Бути»,звичайно, означає не просто жити, але чинити опір життєвим обставинам. «Небыть» – підкорятися «стрілам лютої долі». Бути, боротися – такий вивід робитьпринц. Але цей вивід важкий для нього. Він усвідомлює, що боротьба не дастьйому радощів, що жити в світі наруги людства важко. Гамлет ясно бачить один зможливих результатів боротьби – смерть. Одна з причин трагедії Гамлета в тому,що обставини вимагають від нього дії, а роздуми паралізують волю. [9; 78]
Тяжкийшлях героя трагедії до усвідомлення необхідності битися за світовусправедливість. За довгі роздуми принц заплатив непомірну плату – в кінцітрагедії гине не тільки король, але і королева-мати, і Лаерт, і сам Гамлет.Гине і безневинна прекрасна Афелія.
Героємякого часу міг би стати принц Гамлет? Часу, який потребує мислителів,художників, творців. Часу, який не жадає крові. Часу, заснованого насправедливості. Поки що про такий час можна тільки мріяти. Тому героємсучасності є не мислитель Гамлет, а Лаерт, що діє без міркування. Але симпатіїчитача і глядача все одно на стороні божевільного і благородного принца. Всімсвоїм буттям він затверджує право бути людиною «в повному розумінні слова».
Белінськийписав про становлення характеру Гамлета: «З дитячої несвідомості гармонії ісамонасолодження духу» він «через дисгармонію і боротьбу» перейшов «в мужню ісвідому гармонію». Через сумніви, через безумства, коливання і слабкість Гамлетприйшов до вищої стадії людяності, стадії свідомого рицарства і боротьби здолею. [7; 289]
ТрагедіяГамлета оточена ореолом незвичайної значності. У ній бачать одне з найглибшихвтілень життя у всій її складності і разом з тим загадковості. Така оцінкавиправдана. Це дійсно один з творів, збудливих думки про корінні питання життя.
Нелюдянихі кривавих справ
Випадковоїкари, негаданных вбивств
Смертей,в нужді підстроєних лукавством
І,нарешті, підступних підступів, полеглих
Наголови призвідників.
Такоюбула спочатку скандинавська сага про датського принца Амлете, що жив в VIIIстолітті. Переказ про нього вперше був записаний данським літописцем СаксономГраматикою в кінці XII століття. Його «Історія данців», написана на латинськіймові, була надрукована в 1514 р. Більш ніж півстоліття через французькийписьменник Бельфоре виклав її на своїй мові в книзі «Трагічних історій» (1674).Англійський переклад оповідання Бельфоре з'явився лише в 1608 р., роківсім опісля після того, як «Гамлет» Шекспіра був поставлений на сцені. АлеШекспірові не було потреби читати ці книги, бо він знав п'єсу на цей сюжет,складену одним з його сучасників в 1589 р. Автор дошекспіровського«Гамлета» невідомий. Припускають, що ним був Томас Кід (1558–1594), що славивсяяк майстер трагедій мести. На жаль, п'єса не збереглася і можна лише будуватиприпущення про те, як її переробив Шекспір. Його трагедія мала успіх, і один зсучасників виразився так: «Це чудово, як Гамлет!»
Але час йшов, мінялося життя, оновлювалася культура, іншимстав театр, змінилися смаки і поняття, і «Гамлета» почали сприймати інакше.«Гамлет» був створений на самому початку XVII століття – в 1600–1601 році.Майже через два сторіччя в кінці XVIII століття великий німецький письменникГете побачив в данському принцові не месника, а мислителя. За його словамигерой трагедії – «прекрасне, чисте, благородне, високоморальне створіння,позбавлене сили відчуття, без яке не буває героїв, гине під тягарем, який нізнести, ні скинути йому не дано»; а ідея п'єси, по Гете, полягає в тому, що великезавдання покладене на людину, якій вона не під силу: «Тут дуб посаджений вдорогоцінну судину, якій призначено було леліяти в своєму лоні тільки ніжніквіти; коріння росте і руйнує судину».
Такз'явився абсолютно новий Гамлет, меланхолійний і бездіяльний, подібний до герояроману Гете «Страждання юного Вертера». Можливість такого розуміння закладена вп'єсі. І кожен час знаходило в ній і в її героєві близьке собі. [14]
Довгежиття трагедії пояснюється не тільки її художніми достоїнствами, але і величезнимбагатством змісту, різні сторони якого виступають на перший план залежно відсуспільних умов і породжених ними настроїв.
Зчасом розуміння великої трагедії все більш заглиблювалося, в Росії велику рользіграв в цьому наш великий критик В.Г.Бєлінський, що написав прекрасну іглибоку по думках статтю «Гамлет» драма Шекспіра. Мочалов в ролі Гамлета».
Гамлетстав одним з найулюбленіших образів світової літератури. Більш того, вінперестав бути просто персонажем старовинної трагедії і сприймається як живийлюдина, добре знайомий багатьом людям, з яких мало не кожен має про нього своюдумку.
Цейтаким близьким багатьом герой опинився вельми непростий. У нім, та і в п'єсібагато загадкового, неясного. Для одних Гамлет людина слабохарактерна, для інших– мужній борець. Виникають питання: чи дійсно він божевільний або тількиприкидається? Якщо він любив Афелію, то чому відкинув її? І взагалі, чому вінзволікає із здійсненням мести, що заважає йому – зовнішні обставини абовнутрішні причини?
Неяснедещо і в інших персонажах. Що таке король Клавдій – лиходій на зразок РічардаIII або нікчемна людина, що зважилася на злочин і переслідуваний свідомістюсвоєї провини? Чи причетна королева, мати Гамлета, до вбивства свого першогочоловіка?
Повернемосядо Гамлета: ми не знаємо, який він чи як хлопець або огрядний, як можна судитипо випадково кинутому слову матери? І скільки йому років двадцять, як прийнятодумати, або тридцять, якщо вірити словам могильника в сцені на кладовищі? А вжеякщо говорити про сенс трагедії, то тут філософи, письменники і критикипоклопоталися про те, щоб дати нам величезну різноманітність тлумачень.
Деякіпитання відпадуть самі собою, якщо пригадати мудрий вислів Гете по приводусуперечностей, що зустрічаються в п'єсах Шекспіра: «Шекспір всякий раз примушуєсвоїх персонажів говорити те, що найдоречніше, дієво і добре в даному випадку,нехтуючи тим, що їх слова, можливо, вступають в суперечності з сказаними ранішеабо пізніше.
Наврядчи Шекспір взагалі думав, що його п'єси віддруковані друкарськими літерами,з'являться перед читачем і що в них можна буде перечитувати і зіставлятистрочки. Коли він писав, перед очима у нього була сцена. Свої творіння вінбачив живими, рухомими, такими, що швидко протікають перед поглядом і слухомглядача, які, проте, не можна настільки було утримати в пам'яті, щоб піддати їхкритиці. Йому важливо було одно – моментальне враження». [13]
Утрагедії Данського принца головне не в зовнішніх подіях, не у виняткових пограндіозності і кривавому характеру подіях, що наповнюють її, а в тому, щовідбувається в свідомості героя. У його душі розігруються драми не менш болісніі жахливі, ніж ті, які відбуваються з різними дійовими особами п'єси.
ТрагедіяГамлета є трагедія пізнання людиною зла. До певного часу існування Данськогопринца було безтурботним: він жив в сім'ї, осяяною взаємною любов'ю батьків,сам полюбив і користувався взаємністю чарівної дівчини, мав приємних друзів, іззахопленням займався науками, любив театр, писав вірші; попереду нього чекаловелике майбутнє-стать государем і правити цілим народом. [15]
Алераптом весь початок рушитися. В розквіті літ помер отець. Не встиг Гамлетпережити це горе, як його спіткав другий удар: мати, здавалося, що так любилаотця, менше ніж через два місяці вийшла заміж за брата покійного і розділила зним трон. І третій удар: Гамлет знав, що отця убив власний брат, щоб оволодітикороною і його дружиною.
Чи дивно, що Гамлет випробував якнайглибшепотрясіння: адже на його очах звалилося все, що робило для нього життя цінної.Він ніколи не був такий наївний, щоб думати, ніби в його житті не буваєнещасть. Та все ж його думка харчувалася багато в чому ілюзорними уявленнями.Біди, що обрушилися на нього, змусили Гамлета по-новому подивитися рішуче навсе. У його свідомості з небувалою гостротою виникли корінні питання: що коштуєжиття? Що таке смерть? Чи можна вірити в любов, в дружбу? У чому причина лих,гнітючих людину, чи можна уникнути їх, знищити зло? Чи треба боротися або слідпримиритися з тим, яке життя?
Шекспірівськийгерой став полум'яним виразником тих нових поглядів, які принесла з собою епохаВідродження, коли передові розуми людства прагнули відновити не тільки втраченеза тисячоліття середньовіччя розуміння мистецтва стародавнього світу, але ідовіру людини до власних сил без покладань надії на милості і допомогу неба.[15]
Трагедія «Гамлет»– «дзеркало», «літопис століття». У ній відбиток часу, в який не тільки окреміособи, – цілі народи опинилися як би між молотом і ковадлом: позаду, та і всьогоденні, – феодальні відносини, вже в сьогоденні і попереду – буржуазнівідносини; там – марновірство, фанатизм, тут – вільнодумність, але івсемогутність золота. Суспільство стало набагато багатше, але і убогості сталобільше; індивідові куди вільніше, але і свавіллю стало привільно. [6; 348]
Процілеспрямованість Шекспіра свідчить одна важлива деталь в побудові образуГамлета. Принц данський після смерті отця має право на престол, він досягповноліття (правда, не зовсім ясно скільки йому років). Ніякі посилання нанезрілість не могли б виправдати узурпацію престолу Клавдієм. Але Гамлетжодного разу не заявляє про свої права, він не прагне сісти на трон. ВключиШекспір цей мотив в трагедію, вона б втратила багато що, перш за все не таквиразно б виявлялася соціальна суть боротьби Гамлета. Коли Гораціо говорить пропомерлого монарха, що це «справжній був король» 1, Гамлет уточнює: «Він людинабула, людина у всьому». Ось дійсна міра всіх речей, вищий критерій для Гамлета.Скільки меж в цьому складному образі?
Він непримиренноворожий до Клавдія. Він дружньо розташований до акторів. Він грубуватий вспілкуванні з Афелією. Він ввічливий з Гораціо. Він сумнівається в собі. Віндіє рішуче і швидко. Він дотепний. Він уміло володіє шпагою. Він боїться божоїкари. Він богохулить. Він викриває свою матір і любить її. Він байдужий допрестолонаслідування. Він з гордістю згадує отця-короля. Він багато думає. Вінне може і не хоче стримати свою ненависть. Вся ця багатюща гамма змінних фарбвідтворює велич людської особи, підпорядкована розкриттю трагедії людини.
Трагедію проГамлета всі одноголосно вважають загадковими. Всім здається, що вонавідрізняється від решти трагедій самого Шекспіра і інших авторів перш за всетим, що неодмінно викликає деяке нерозуміння і здивування глядача. [3; 297]
Говорять навітьпро два Гамлета: Гамлеті дії і Гамлеті монологів, вельми між собою різних. Щоколивається і роздумує – другий; над першим же ще зберігає владу інерціязагальноприйнятого, інерція самого життя. І навіть інерція власного характеру,як ми можемо судити, за своєю природою зовсім не слабкого, рішучого у всьому,поки справа не стосується головного рішення – мстити. Гамлет – людина, щопрояснилася в гуманізмі, якій ради з'ясування істини доводиться зробити крокназад, до середньовічних понять про «совість» і «країну, звідки ніхто неповертався». «Совість», як і гуманізм, стала сучасним для нас словом, змінивши,розширивши свій початковий зміст. Нам вже дуже важко уявити собі, як те ж словосприймалося шекспірівською аудиторією, позначаючи для неї перш за все страхперед замогильним покаранням за свої земні вчинки, той самий страх, від якогонова свідомість прагнула звільнитися. До людей народу вабить душу Гамлета, доГамлета – їх душі, «до нього упереджена буйна толпа» 1, але це їх взаємнетяжіння не приводить до їх з'єднання. Трагедія Гамлета – це і трагедія народу.[14]
Проте в XXстолітті все частіше почало лунати попередження, яким почав своє знамените есепро трагедію Т.С. Еліот, що сказав, що «п'єса «Гамлет» – першорядна проблема, аГамлет як характер – тільки второстепенная» 1. Зрозуміти Гамлета – означаєзрозуміти закони художнього цілого, в рамках якого він виник. Сам Еліот визнав,що Шекспір в цьому образі геніально вгадав народження людських проблем,настільки глибоких і нових, що не зміг ні дати їм раціонального пояснення, нізнайти для них адекватної форми, так що в художньому відношенні «Гамлет» –велика невдача.
Гамлет – полум'янийвиразник тих нових поглядів, які принесла з собою епоха Відродження, колипередові розуми людства прагнули відновити не тільки втрачене за тисячоліттясередньовіччя розуміння стародавнього мистецтва миру, але і довіру людини довласних сил без надій на милості і допомогу неба. Гамлет належить тій фазіепохи, коли природу і життя звеличили філософи, оспівували поети, закоханозображали художники.
Гамлет – невузько-побутовий образ, але характер, наповнений величезним філософським іжиттєвим змістом. Він непримиренно ворожий до Клавдія. Він дружньо розташованийдо акторів. Він грубуватий в спілкуванні з Афелією. Він ввічливий з Гораціо.Він сумнівається в собі. Він діє рішуче і швидко. Він дотепний. Він уміловолодіє шпагою. Він боїться божої кари. Він богохулить. Він викриває свою матірі любить її. Він байдужий до престолонаслідування. Він з гордістю згадуєотця-короля. Він багато думає. Він не може і не хоче стримати свою ненависть.Вся ця багатюща гамма змінних фарб відтворює велич людської особи,підпорядкована розкриттю трагедії людини. [14]
Вічні образи – образи мистецтва,які в сприйнятті подальшого читача або глядача загубили спочатку властиве їмпобутове або історичне значення і з соціальних категорій перетворилися напсихологічні категорії. Такі, наприклад, донкіхот і Гамлет, які для Тургенєва,як він це говорив в своїй промові про них, перестали бути ламанческим лицаремабо данським принцом, а стали вічним виразом спочатку властивих людині прагненьподолати свою земну суть і, знехтувавши все земне, понестися у височінь(Дон-кіхот) або здібності сумніватися і шукати (Гамлет).
«Гамлет» –найважча для тлумачення зі всіх трагедій Шекспіра унаслідок надзвичайноїскладності її задуму. Жоден твір світової літератури не викликав такоїкількості суперечних пояснень. Гамлет, принц данський, дізнається, що йогоотець не помер природною смертю, а був зрадницький убитий Клавдієм, що оженивсяна вдові покійного і що успадкував його престол. Гамлет присягається віддативсе життя справі мести за отця.
Гамлет за вдачею своєю зовсім не безвольний і не пасивний: вінсміливо кидається услід за духом отця, не коливаючись, вбиває Полонія, щосховався за килимом, проявляє надзвичайну винахідливість і мужність під часплавання до Англії. Річ не стільки в натурі Гамлета, скільки в тому особливомуположенні, в яке він потрапляє.
Гамлет раптово відкриває такі сторони життя, які йому раніше «і неснилися». З його очей немов спадає пелена. В світлі моральної слабкості материйому стає ясно також етичне безсилля Афелії, яка, при всій її душевній чистотіі любові до Гамлета, не в змозі його зрозуміти і допомогти йому, оскільки увсьому вірить і покоряється жалюгідному інтриганові – своєму отцеві.
Він говорить: «Весь світ – в'язниця, з безліччю затворів, темницьі підземель, причому Данія – одна з гірших». Якби Гамлет був егоїстом, переслідуючивиключно особисті цілі, він швидко розправився б з Клавдієм і повернув би собіпрестол. Але він мислитель і гуманіст, стурбований загальним благом і щовідчуває себе відповідачем за всіх. Гамлет тому повинен боротися з неправдоювсього світу, виступивши в захист всіх пригноблюваних.
Своє відношення до переживань Гамлета Шекспір дуже ясно виразивтим, що у нього Гамлет сам оплакує свій душевний стан і корить себе забездіяльність.
«Гамлет» – трагедія, якнайглибший сенс якої полягає в усвідомленнізла, в прагненні осягнути його коріння, зрозуміти різні форми його прояву ізнайти кошти боротьби проти нього. Художник створив образ героя, приголомшеногодо глибини душі відкриттям зла. Пафос трагедії складає обурення проти всесиллязла.
Зміст трагедії має вічну цінність і буде актуальне завжди,незалежно від часу і місця. У п'єсі ставляться вічні питання, що завждихвилювали і хвилюють все людство: як боротися із злом, якими засобами і чиможливо його перемогти? Чи варто взагалі жити, якщо життя повне зла і перемогтийого неможливо? Що в житті правда, а що брехня?
Висновок
Не дивлячись напохмурий фінал, в трагедії Шекспіра немає безвихідного песимізму. Ідеалитрагічного героя незламні, величні, і його боротьба з порочним, несправедливимсвітом повинна послужити прикладом для інших людей. Це надає трагедіям Шекспіразначення творів, актуальних у всі часи.
У трагедіїШекспіра дві розв'язки. Одна безпосередньо завершує результат боротьби івиражається в загибелі героя. А інша винесена в майбутнє, яке виявиться єдиноздатним прийняти і збагатити нездійснені ідеали Відродження і утвердити їх наземлі. Трагічні герої Шекспіра випробовують особливий підйом духовних сил, якийтим більше зростає, чим небезпечніше їх супротивник.
Таким чином,крушить соціального зла складає найбільший особистий інтерес, найбільшупристрасть героїв Шекспіра. От чому вони завжди сучасні.
Чим глибше читачвдумується у велике творіння Шекспіра, тим більше він знаходитиме в нім. Сенствору розкривається не тільки в характерах і ситуаціях. Є в трагедії щоськонкретне не виражене. Це абсолютно особливе відчуття, ніби, читаючи абодивлячись п'єсу на сцені, ми залучаємося до самого коріння життя. Цього невисловити.
Такимчином ми бачимо, що ця тема й досі залишається актуальною. Шекспір, як один знайвеличніших майстрів, створив яскраві, наділені могутньою волею характеру.Його трагедії змінили світ.
Список використаної літератури
1.Аникст А.А. Первые издания Шекспира — М., Книга, 1974. –159 с.
2.Аникст А.А. Трагедия Шекспира «Гамлет»: Лит. коммент.: Кн. дляучителя.
М.: Просвещение, 1986. –223 с.
3.Аникст А.А. Творчество Шекспира – М., Худож. лит., 1963. – 615 с.
4. Белинский В.Г.«Гамлет», драма Шекспира. Мочалов в роли Гамлета. Послесл. и примеч. – М.,Гослитиздат, 1965. – 345 с.
5. Верцмант И.Е. –М., Худож. лит., 1964. –350 с.
6. Зарубежная литература для школьников. Энциклопедия: Том1/ Сост. Н.Л. Вадченко, Н.В. Хаткина. – Донецк: Сталкер, 1996. –512 с.
7.Козинцев Г.М. Наш современник Вильям Шекспир. Изд. 2-е, переработ. идоп. Л.-М. Искусство, 1996. – 350 с.
8.Комарова В.П. Личность и государство в исторических драмах Шекспира.– Л. Изд-во, Ленингр. ун-та, 1977. – 224 с.
9.Роговер Е.С. Изучение трагедии Шекспира «Гамлет» в школе. Метод.разраб. – Л. Наука, 1971. – 135 с.
10. Соколовский А.«Гамлет, принц Датский» // Лит. учеба. – 2005. – №4. – С. 66–84
11. Шекспир В. Избранное/Сост., авт. ст. и коммент. А. Аникст; Оформл. Н. Абакумова. – М.:Просвещение, 1985. – 447 с.
12. solo.ws/geroi/138/html
13. http:// 5ka.com.ua/42/8507/1.html
14. referat.np.by/reports/view-5951
15. Энциклопедия Кириллаи Мефодия. – 7 изд., 2003.