Міністерствоосвіти і науки україни
Тернопільськийнаціональний педагогічний університет імені В. ГнатюкаКафедра історії української літератури
Дипломнаробота
Пейзажу ліричних і ліро-епічних творах Ліни Костенко
Студентки V курсу філологічного
факультету (група УФа-53)
Сербай Наталії Дмитрівни
Науковий керівник: к.ф.н., доцент
Вашків Леся Петрівна
Тернопіль –2008
Анотація
Сербай Н.Д. Пейзаж у ліричних і ліро-епічних творах Ліни Костенко.Дипломна робота. – Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. – 74 с.
У дипломному дослідженні з’ясовано специфіку зображення живої природи утворах красного письменства, охарактеризовано пейзаж як елемент композиціїліро-епічних творів Ліни Костенко (на матеріалі романів «МарусяЧурай» і «Берестечко»), проаналізовано пейзажну танатурфілософську лірику письменниці.
Ключові слова: пейзаж, ліро-епос, лірика, роман у віршах, мотив,поетика.
ЗмістВступ
1. Специфіка зображення живої природи (пейзажу)
2. Пейзаж як елемент композиції ліро-епічнихтворів Ліни Костенко (на матеріаліроманів «Маруся Чурай», «Берестечко»)
3. Пейзаж і ліричний твір Ліни Костенко
3.1 Пейзажна лірикаЛіни Костенко
3.2 Натурфілософська лірика Ліни Костенко
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У новетисячоліття українська
літературавходитьз жіночим ім’ям
на устах – ЛінаКостенко.Н.Білоцерківець.
Про людину, твориякої ми обрали предметом нашого дослідження, можна говорити багато, вона – «нашасучасниця, як митець вона „вписана“ у свій час, вона поет другоїполовини ХХст., тезаурус її формувався на традиціях цього й попередньогостоліть, на їх злетах і падіннях.» Вона напересічна особистість, «поету найповнішому, справжньому розумінні цього слова.» Але її ім’я, назване убудь-якій аудиторії, розкаже набагато більше. Це – Ліна Костенко.
З’явившись налітературному небосхилі потужною зіркою 60-х років, вона не перестає і сьогоднідивувати читача своєю поетичною майстерністю.
60-ті роки ХХстоліття знаменовані непокорою, часом бунту і часом свободи у всьому світі. «Самеці роки позначені рішучою боротьбою за соціальну справедливість, права людини врізних країнах, крахом колоніальної системи, виникненням опору в „соціалістичномутаборі“, студентськими заворушеннями, рухом „сердитих молодих людей“,– стверджують автори „Історії української літератури ХХ століття“. Уцей час і відбувалося становлення Ліни Костенко як творчої особистості у гуртітаких же молодих і талановитих, які увійдуть в історію української літературипід назвою шістдесятники.
Згодом видатнапоетеса й літературознавець, дочка Ліни Костенко, Оксана Пахльовська напише процей час: „Поезія шістдесятників займає чільне місце в процесі літератури,тому що вона є основним естетичним носієм енергії “я» та йогозбунтованої іпостасі. Але шістдесятництво не є літературною школою чимистецьким напрямком. Шістдесятництво є філософським феноменом, і як таке єновим відліком часу інтелектуальної історії України".
Тому сміливо можастверджувати, що феномен Ліни Костенко як поетеси, що кинула викликтоталітарній системі і ні на грам не поступилася її домаганням обмежитивнутрішню волю митця, з одного боку, формувався на основі сильного, незалежногохарактеру, який не терпить будь-якого насильства, а з іншого – глибинногозв’язку зі своїм народом, народною проникливістю у його духовну суть, здатністювідчувати народний біль і брати його на себе.
Естетична позиціяпоетеси базується на принципах краси. Причому «поняття Краси стосуєтьсявсього духовного і матеріально сущого у цілому світі. Є краса природи, красаслова, краса думки, краса почуття, краса вчинку… Саме на грунті возведеної докульту Краси (у всіх її проявах ) і постають її поетичні шедеври.»
Естетичні смаки Ліни Костенко визначають і наскрізнітеми і проблеми її творчості, так звані тематичні домінанти. Тому, прагнучипізнати митця, в першу чергу необхідно визначити ці домінанти, а потім ужерозглянути кожну з них.
Ліна Костенко,фактично, сама допомогла нам визначити тематичні пріоритети своєї творчості.Компонуючи збірку «Над берегами вічної ріки» (1977), поетесарозподілила твори за трьома тематичними розділами. У розділ «Пам’ятібезсмертна діорама» увійшли поезії, присвячені досить широко трактованійтемі пам’яті. Другий розділ «Руки на клавіші слова кладу» ввібравпоезії, що стосуються багатогранної теми творчості. Третій розділ «Тихесяйво над моєю долею» склали твори інтимної, а точніше, любовної лірики.Проте кожний, хто добре знає творчість Ліни Костенко, легко помітить, що цярубрикація не охоплює важливого тематичного масиву творів, який можнаномінувати словом природа. Саме вона вибрана об’єктом нашого дослідження.
Дослідженнязадекларованої теми – «Пейзаж у ліричних і ліро-епічних творах ЛіниКостенко» – бачиться нам у напрямках теоретичному та практичному.Теоретичний аспект, який визначає об’єкт дослідження, полягає в огляді йсистематизації праць з теорії літератури, які окреслюють основні риси пейзажу івизначають його роль у поетичному творі. А практичний аспект, визначаючипредмет дослідження, передбачає розгляд поетичних творів Ліни Костенко з точкизору функціонування у них зображень живої природи (пейзажу).
Даній темі вукраїнському літературознавстві були присвячені такі праці: Білецький О. «Зображенняживої та мертвої природи» (1923), у якій академік досліджував становленнята розвиток пейзажу як одного із елементів художнього твору, а також працяСтепанової К. «Поетика описания» (1975). Над проблемою функціонуванняпейзажу у творчості шістдесятників працював відомий літературознавець СалигаТ., який цій проблемі присвятив статтю «У глибинах гармонії» (1986).
Творчість ЛіниКостенко на сьогодні проаналізована лише у двох монографіях – нарисіБрюховецького В. С. «Ліна Костенко» (1990) та книжці австралійськоїдослідниці Галини Кошарської «Творчість Ліни Костенко з погляду поетикиекспресивності» (1994), що є частиною її докторської дисертації. Рецензіюна це дослідження написав Сивокінь Г. «У прочитанні австралійськоїдослідниці (творчість Ліни Костенко)» (1996).
Порівнянонедавно, у 1999 році, з’явилося ще одне видання «Ліна Костенко. Навчальнийпосібник-хрестоматія» за редакцією відомого літературознавця, академікаАкадемії Наук Вищої школи Григорія Клочека, котре без перебільшення можнаназвати унікальним. Будучи спроектованим на школу, це синтетичне виданнямістить і твори Ліни Костенко, і їх аналіз, а оскільки аналіз переважає, тосміливо можна стверджувати, що це видання є не тільки методичним посібником чихрестоматією, а передусім науковою працею.
Багато працьрізних дослідників було приурочено до 60-ти і 70-тирічних ювілеїв поетеси,серед них виокремлюються дослідження Антонишина С. «Місія слова»(1990),«Над річкою буття на березі крутому», або Лілеї для Ліни: До ювілеюЛіни Костенко" (2000), Баньковської Н. та Яковця А. «Ліні Костенко –70. „Я вибрала…долю, а не вірші“ (2000), Білоцерківець Н. „Легенда:До ювілею Ліни Костенко“(1990), Кодак М. „Неопалимої книги скрижаль:Ліні Костенко – 70“ (2000), Ставицької Л. „О скільки слів і скількиснів мені наснилося.“ До ювілею Ліни Костенко»(2000) та інші.
Досліджувалитворчість поетеси і такі відомі критики як Салига Т., який у статті «Поезіяце завжди неповторність: мотиви художнього мислення у творчості Ліни Костенко»(1986)розглядав творчість поетеси з точки зору спільності деяких тем і мотивів упоезії шістдесятників, а також оригінальність їх трактування поетесою.Ільницький М. присвятив творчості поетеси такі праці: «Якби знайшлась неопалимакупина» (1980), «З чого постає неповторність (штрихи до портрета ЛіниКостенко )» (1981) та «Ліна Костенко» (1988). Заслуговують увагистаття Базилевського В. «Поезія як мислення» (1990) та працільвівської поетеси-літературознавця Савки М. «Ще слів нема, поезія вже є»(2001), «Життя іде і все без коректур» (2001), «Таємниціпоетичного ремесла» (2001), а ще статті: Бакули Б. "Історія і поезія:[Л. Костенко] "(2000), Барабаша С. «Пам’ять розуму і серця в ліриці Л.Костенко»(1989), Івашенко Г. «Весна, і смерть, і світле воскресіння:нотатки на полях історичного роману Ліни Костенко „Маруся Чурай“(1996),Ковальчук О. „Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста…Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко“(2000),Ковалевського О. „Екзистенціоналізм і кордоцентризм у “тихій ліриці „Ліни Костенко“(2000) та „Ліна Костенко: філософія бунту й “філософіясерця»(2001), Моренця В. «Ліна Костенко – цього разу яктрадиціоналіст»(1993), Ромашенко Л. «Минуле – урок для сучасності,проекція на майбутнє: (Роздуми над новим романом Ліни Костенко „Берестечко“)(2000), Шпиталь А. „Наука поразки (роздуми над сторінками роману ЛіниКостенко “Берестечко»)" (1999) та інші.
Аналізом лірикипоетеси займалися і «товариші по перу» – Симоненко В. «Краса безкрасивостей (про збірник поезій „Мандрівки серця“ Ліни Костенко)»(1990),Гордасевич Г. «Під галактик очима карими: Штрихи до портрета [поетеси]Ліни Костенко»(1989), Бажан М. «Поема про кохання і безсмертя»,Гуцало Є. «На всесвітніх косовицях: Про творчість Ліни Костенко»,високо оцінював творчість поетеси і Василь Стус.
Досліджувалитвори Ліни Костенко й представники мовознавчої науки, зокрема Краснова Л. «Граніпоетичної майстерності»(1995), Соложнікіна С. «В глубинах гармонии: Отворчестве Лины Костенко»(1995), Цимбалюк В. «Один рядок ЛіниКостенко (етимологічний етюд)»(1995), Дащенко Н. «Власні імена впроцесі лінгвістичного аналізу поетичного тексту (на мові творів Ліни Костенко)»(1999),Яценко Н. «Військова лексика в історичних романах Ліни Костенко»(1999),Н. Дзюбишина-Мельник «О, то не є розмовка побутова»(2000), ІвановоїТ. «Стилістична символіка „дороги“ в романі Ліни Костенко „МарусяЧурай“(1989) і „Символіка трьох кольорів у романі “Маруся Чурай»Ліни Костенко"(1992), Мельник М. «Ономастичний простір поеми-балади „Скіфськаодіссея“(1996), Ставицька Л. „Серцем вистраждане слово (про мовутворів Ліни Костенко)“(1990) та інші.
Поява багатьохпраць була зумовлена фактом отримання Ліною Костенко премії імені ФранческоПетрарки за книжку „Інкрустації“, видану італійською мовою у 1994році.
Таким чином,маємо підстави стверджувати, що у різні періоди творчості Ліни Костенко критикабула до неї по-різному „уважна“. Хоч на сьогодні немає підставконстантувати мовчання критики чи літературознавства в Україні про художніздобутки поетеси, феномен Ліни Костенко всеосяжно поцінованим ще, безумовно неє. Тим більше якщо говорити вужче, а власне про функції пейзажу у ліричних іліро-епічних творах Ліни Костенко, то предмет цієї розмови лише деким іздослідників був принагідно задекларованим. Усе це дає нам підстави тракуватинашу працю як актуальну. І маючи на меті з’ясувати особливості функціонуванняописів живої природи (пейзажу) у творах Ліни Костенко, ставимо перед собою такізавдання:
– з’ясуватитеоретичний аспект проблеми – пейзаж як елемент композиції художнього твору;
– проаналізуватиособливості функціонування пейзажу – елемента композиції ліро-епічного твору;
– охарактеризуватипоетику пейзажної лірики Ліни Костенко.
Наукова новизна нашого дослідження полягає у тому, що нами впершезроблено спробу охарактеризувати поетику пейзажної лірики і проаналізуватиособливості пейзажу як елемента композиції власне ліро-епічного твору наприкладі творчості української поетеси Ліни Костенко.
Дана дипломнаробота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел, щостановить 87 позицій.
1. Специфіка зображенняживої природи (пейзажу)
»Пейзаж – цеодин із компонентів композиції художнього твору. За змістом він є описомприроди будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу".
Будь-який опис(портрет, пейзаж, інтер’єр, опис окремих речей) становить «конкретно-уявлюване,картинне зображення зовнішнього вигляду дійових осіб, предметів, явищ,місцевості». Пейзаж як різновид літературного опису відтворює не лишезовнішній вигляд місцевості, явища, але також і звуки, рухи, запахи. Описиприроди надають творам більшої художньої виразності, захоплюють читача своєюкрасою і величчю. Крім того, пейзажі допомагають наочніше уявити, де й коливідбуваються події, зображенні письменником, в яких умовах живуть персонажі, ідозволяють заглибитись у їх внутрішній світ. Це і є найважливішою функцієюпейзажу – те, що він виступає у творі як додатковий, опосередкований засібхарактеристики окреслюваних у ньому героїв.
Як правило,відношення пейзаж – людина в художньому творі будується на принципах такзваного психологічного паралелізму – контрастного протиставлення абозіставлення картин природи з душевним, емоційним станом людини: «Природаакомпанує людським переживанням. Вона акомпанує так тонко, немовби вона неприрода а душа; іноді її акомпанемент побудований на консонансах (гроза в душіі на небі), іноді на дисонансах (душевна гроза під синім небом)…». Інколипейзаж символічно узагальнює, емоційно виражає наслідки тих чи інших духовнихпошуків героїв художнього твору, найчастіше виступаючи в ролі емоційнозначущого фіналу твору, або, навпаки, задає емоційний тон «відкриваючи»собою твір.
Отже, пейзаж, якобраз природного оточення персонажів та їх дій, опис картин природи у творі,має велике значення в його загальній змістовій організації.
Визначнимимайстрами пейзажних описів в українській літературі є І. Нечуй-Левицький, ПанасМирний, М. Коцюбинський, Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Є. Гуцало та ін.
При зображенніречей і картин ці автори використовували та використовують водночас і зоровіобрази, і слухові, часом смакові і нюхові. Малюючи картини природи, вонимобілізують слова, що передають найрізноманітніші відчуття. Але такі складніописові форми, до яких звик читач і які вважаються вищим досягненням влітературі, виникли не одразу. Як відзначає академік О. Білецький, «насправдітаких вищих досягнень в мистецтві немає, є різні манери зображення і ставленнядо зображуваного, і в кожний конкретний момент найбільш досконалою є та, яканайбільш задовольняє читача». Техніка та природа літературного пейзажузначною мірою визначається його еволюцією.
Зовнішній світ,тобто світ живої природи, що нас оточує, так як і світ мертвої природи, намиствореної, ми пізнаємо за допомогою п’яти відчуттів і все, що ми відчуваємо,описуємо словами. Тому найпримітивніші, на наш погляд, описи древніх часівпредставленні зоровими і слуховими образами. Саме з цих відчуттів починаєтьсясвідоме сприйняття зовнішнього світу, до них ми найчастіше звертаємося з метоюйого пізнання. Проте передати ці відчуття словами не так уже й просто. «Якщобрати до уваги слова, що означають колір, то здається, що деякі, навітьвисококультурні народи виявляють шокуючу сліпоту: у їх мові, достатньовисокорозвинутій, не вистачає слів для означення дуже простих, на наш погляд,кольорів». Приміром, греки, як далі зазначає академік Олександр ІвановичБілецький, не мали конкретних слів для означення синього і зеленого кольорів, утакій же ситуації були древні представники індійської цивілізації. Основнимибули три кольори – червоний, чорний і білий. Наприклад в поезії Гомера червоноює кров, веселка, хмари і морські хвилі. Веселку кольорів, розлиту у природілюдина бачила і відчувала, але сказати про неї не вміла.
Але часимінялися, і поступово від примітивної трьохтонової кольорової гамми мистецтвослова ішло до удосконалення і збільшення кольорів, а також до розрізнення їхвідтінків.
Ці епітетивиникали і розвивалися в європейській літературі, можна сказати на очах істориківлітератури. Так, ще у XVII столітті про пейзаж достатньо було сказати, що він «приємний»або «неприємний». Епітети, що ставали постійними, не дозволялищо-небудь змінити. Ліс, наприклад, був тільки «чорним та мовчазним».Тільки з кінця XVIII століття відбувається розвиток кольористики в напрямкуурізноманітнення кольорових епітетів або інтенсифікації кольорів. Поезіяконкурувала з живописом, вчилася у нього, а подекуди й сама його вчила. «Завиденжребий художника-живописца; он счастливее тех, которые, ставя каракули набумаге, думают, что срисовывают словами природу; он проживет месяц в Боржоме, авывезет воспоминаний на целый век…» – писав відомий діяч XIX століття.Зрештою практика показала, що власне завдяки поєднанню зорових вражень з іншими(а не тільки розширенню кількості епітетів чи метафор) література можедосягнути належної наочності, образності.
Зорові відчуттянапряму пов’язані з уявленнями про форму, рух, а нерідко і з відчуттямислуховими. Тому поезію зближували не лише з живописом, а й з музикою, світомзвуків. Коріння цього зближення заховані у глибокій давнині, коли людинанаслідувала звуки природи, що врешті-решт призвело до того, що вона сама сталавідкликатися звуками на усі явища зовнішнього світу. Тому рольакустично-звукових елементів у поезії також надзвичайно важлива. Створення задопомогою слова звукових вражень в пейзажі особливо характерно для лірики. Усучасній науці розроблена навіть своєрідна звукова символіка. Поєднання в описіприроди звукових й зорових вражень дає змогу пожвавити картину, зробити їїоб’ємною, динамічною.
У історіїрозвитку літератури деякі дослідники виділяють епоху, коли усе мистецтвопрограмувалось ціллю «облагородить поезию до высоты музыки».
Причому, чимскладнішими були звукові відчуття, тим простішим виявлявся засіб їх передачі: «ніякихзвуконаслідувань, порівнянь і складних метафор; образи звуку трансформуються вобрази світла і руху, і стисло відмічається лише настрій, який вони створюють».І це тоді, як кольорове враження може тривати, лишатися незмінним; тому йскладніше закріпити його в слові, ніж звукове відчуття, яке з’явилося ізавмерло, згасло.
Отже, по-перше,поетична наочність швидше досягається порівнянням одних відчуттів з іншими і їхвзаємозаміною, а по-друге, чим простішим є відчуття, тим важче його словеснооформити. Підтвердженням останнього є відтворення у поезії смакових і нюховихвідчуттів.
Для передачіперших у мові є, хоч і невеликий запас специфічних означень, стосовно ж інших –більшість з них передає або смакові, або термічні відчуття, що так чи інакшепов’язані з нюховими відчуттями.
У згадуванійпраці академік Білецький зазначав, що «Довший час європейська поезія,дійсно, була дуже скупою у описі смакових і особливо нюхових відчуттів …Зовсімінше ми маємо на Сході». Дійсно, як говорить історія, леткі ароматиприйшли у Європу зі Сходу і саме вони спонукали поетів Заходу зацікавитисясвітом пахощів.
Аромат діє якмузика: він звертається до підсвідомості, викликає у нашій уяві мрії і спогади,і володіє надзвичайною силою самонавіювання.
Таким чином,передаючи стан своєї свідомості, викликаний подразненням нервових центрів,література змушена вдаватися до їх синкретизації. По суті, це цілком зрозуміло,оскільки у реальному житті ми рідко відчуваємо якесь одне відчуття, найчастішерізноманіття зовнішнього світу відбивається у нашій свідомості цілим рядомблизьких йому асоціацій. Так і поет, зображуючи речі і обставини, вінкористується одночасно зоровими образами, що передають вагу і форму, інколинюховими; зображуючи світ живої природи, він мобілізує слова, що передаютьнайрізноманітніші відчуття.
Описуватизовнішній світ – це означає описувати живу природу. Тому як не одразу досяглизначного успіху у переданні найпростіших, елементарних вражень від зовнішньогосвіту, так і не одразу у літературі були напрацьовані ті складні описові форми,до яких ми звикли і які сьогодні вважаємо найвищими досягненнями поезії.Еволюція пейзажу ішла в ногу із літературним процесом, який поступоворозвивався, нагромаджуючи нові форми, стилі та літературні течії.
Отже, цікавимбуде визначитися з тим, які вимоги ставили до своїх описів художники різнихтематичних стилів.
Білецький О.Вказує на невизначеність того, коли була відкрита природа як естетичний феномен– чи в епоху занепаду античності, чи на межі середніх віків та Відродження, чиу XVIII столітті у Франції.
Дискусійним є іпитання про те, чи знайоме почуття природи народній поезії, і чи люди епохикласицизму могли насолоджуватися красою природи без думки про її практичнезначення. Означені проблеми стосуються також і української літератури. Давнялітература, за винятком хіба що «Слова про Ігорів похід» практично незнала такого композиційного прийому, як пейзаж, що, напевне, було зумовленежанровими особливостями творів цього періоду історії літератури, особливотакого жанру, як «життя» – біографічні оповідання про святих. Хочаелементи пейзажу, описи картин природи все-таки можна знайти і у цих творах,особливо якщо вони, були написані після XVI століття.
Стосовно жнародної творчості, слід зазначити, що естетичне сприйняття природи не властивеі українському фольклору. Хоча пісні, казки, думи багаті на переживанняпервісного анімізму, рослинну та небесну символіку. Можна знайти українськінародні пісні, які мають на собі відбиток сентименталізму, хоча природа все жтаки залишається у ролі першого члена паралелі: природа – людина. Анімістичнесвітобачення примітивної епохи виключає можливість естетичного сприйняттяприроди, але не виключає можливості її літературного зображення – у виглядісамостійних динамічних картин чи під видом психологічного паралелізму, де такожпереважає персоніфікація природи. У древніх піснях і казках, і навіть у «Словіпро Ігорів похід» природа є діючою особою. Це інстинктивне зображенняприроди як дійової особи значно пізніше трансформується у майстерний поетичнийприйом.
На основі цього жанімістичного мислення з’явилося явище психічного паралелізму. У більшостінародних ліричних пісень, природа, як і раніше, зображувалася першим членомпаралелі, людина ж констатує факти її життя, які паралельні фактам свого.Людина стоїть обличчям до природи, бачить її перед собою, розуміючу,співчутливу до її печалі. Пройде багато часу і людина, відокремившись, відведеприроді лиш роль декоративного фону.
Здобутки пейзажуу ліричних піснях згодом ще більше зможуть розвинутися у сентименталізмі, деопис живої природи дуже посилить свої позиції. Він стає одним із важливихзасобів відтворення душевного стану героя, поглиблення відповідного настрою утворі. Даний напрямок визначав і характер описів – пейзажі переважно сільські,зокрема описи тих місць, що викликають у людей сильні переживання,меланхолійний настрій (кладовища, руїни, потаємні мальовничі куточки тощо).Так, Г. Квітка-Основ’яненко широко використовує багатства народної поетики. Призображенні картин природи письменник інтенсивно використовував уснопоетичніприйоми та лексику. Виклад позначений елегійністю та меланхолійністю. Такимчином, письменник, малюючи людей на тлі пейзажу, увиразнював їх особистісніриси, надавав їм більшої рельєфності.
Отже, у часисентименталізму пейзаж став засобом відтінення персонажів, виокремлення їхособистостей, відображення їх душевного стану.
Особливогозначення і звучання набуває пейзаж у романтизмі. Природа набуває самостійноїестетичної ваги особливо в ліриці. Зазначимо, що ліричний опис природи у віршіне є елементом композиції твору. Він є самодостатнім. Але обминати цілий пластпейзажної лірики при осмисленні значення та ролі власне пейзажу не можна.
Романтичні описиживої природи переважно екзотичні (тобто незвичайні, дивовижні): високі гори,бездонні ущелини, густі ліси, широкі степи, безкрайнє море. Природа найчастішезображується в момент бушування стихій: бурі, грози, повені, урагану тощо.Нерідко уява письменника переносить читача на лоно південної чи східноїприроди, в незвичайні умови: дія відбувається в циганському таборі або набезлюдному острові чи в стані розбійників, уночі або на світанку. Моваромантичного пейзажу яскрава, надзвичайно емоційна, піднесена, часом поетична,багата на тропи та стилістичні фігури.
У романтиків природа – своєрідне дзеркало, щовідображає душу митця, ліричного героя. Часто пейзаж стає формою вираженняволелюбних прагнень персонажів. Особливо ця функція опису живої природиспостерігається у творах Т. Г. Шевченка (ранніх), П. Куліша («Орися»,«Чорна рада»), Ю. Федьковича. Композиція романтичного пейзажуспрямована на створення живописного настрою. Розповідь про події межує зописами, які або пришвидшують, або гальмують темп дії. Між ними і подіями вжитті природи встановлюється деякий зовнішній паралелізм. Але крім цьогозовнішнього зв’язку, можливий і внутрішній. Описові картини вводятьсяписьменником у кульмінаційні моменти наближення героїв до критичної точки їхпереживань. Читач іще не знає, як далі розгортатимуться події, але захарактером зображеної картини природи, може відчути їх внутрішній процес.Доволі часто цілям такого символічного паралелізму служить опис грози, щосимволізує душевну боротьбу ліричного героя. Ще романтики користувалися і такимпейзажним фоном: опис ранкової зорі і сходу сонця весь час супроводжуєрозповідь, надаючи настроєві героя світлої безтурботності, життєрадісності.
Близьким доромантичного є імпресіоністичний опис природи. Але якщо романтичний пейзажстворює настрій, то імпресіоністичний – враження. Гру кольору, звуку, руху вімпресіоністичному пейзажі дуже важко передати словами. Можна говорити лише процілісне враження, яке вона справляє. Представники цього напрямку змальовувалисвіт таким, яким він видавався в процесі перцепції. «Ставилося за метупередати те, яким видавався світ у даний момент через призму суб’єктивногосприйняття». Це зумовило функціональні й композиційні зміни пейзажу: описстав епізодичним, фрагментарним, суб’єктивним. Майстром імпресіоністичногопейзажу в українській літературі є Михайло Коцюбинський.
«Створюючиімпресіоністичний пейзаж, Коцюбинський вдається до таких же зображальнихприйомів (тональність, фон, ракурс та ін.) і виражальних засобів (символіка),як і Нечуй-Левицький та Панас Мирний, проте, іде далі. В зображальному планіКоцюбинський досягає миттєвості малювання, передачі актуальної картини, а такожрозмитості лінії, переважання окремого мазка барви, він створює єдинітональності кольорів протягом усього твору або якоїсь його значної частини, мінливостісамих картин природи (»Intermezzo"), у виражальному плані цей же (ане інший, як у Нечуя-Левицького) пейзаж передає настрій, переживання, глибокідушевні зрушення й злами в душі героя як єдиний психічний процес, що булопов’язано з концепцією розуміння людини Коцюбинським", – вважає Ю.Кузнецов.
Реалістичний описприроди стає більш строгим і деталізованим. «Його головним завданням єстворення не настрою чи враження, а відтворення виду». Література стаєзасобом пізнання людиною себе і навколишнього світу. «У пейзажахзображується дійсно існуюча природа в різноманітних проявах – без підкресленняв ній нищівних стихійних сил (як у романтиків) і без навмисної елегійності (яку сентименталістів)».
У своїй праці «Зображенняживої та мертвої природи», академік О. Білецький вводить поняття «власнепоетичного пейзажу». Таке персоніфіковане змалювання природи найчастішезустрічається у романтичних творах. Це епізоди, де поет розмовляє із хмарами,або небо постає в образі циклопа з густою сивиною, над чолом якого нависаютьхмари. Серед найяскравіших представників цього напрямку літературознавецьназиває Тіка і Новаліса – у німецькій поезії, Шеллі та Байрона – в англійській,Ламартіна і Гюго – у французькій, Тютчева – у російській. В українськійлітературі майстром поетичного пейзажу можна було б назвати «непривітаногоспівця» Я. Щоголіва. Цей напрямок у вітчизняній літературі розвивався впоезії і прозі ще і у XX столітті.
Хоча все-таки, які б картини не малювала уява поета,ми, читачі, побачимо перед собою зовсім не те, що він хоче, і навіть не те, щоми прагнемо побачити, а тільки те, що ми можемо створити із скарбниці своїхвражень, які зберегла наша пам’ять.
І все ж становище не є безнадійним, бо коженписьменник, орієнтується на певне коло читачів, тому він завжди можерозраховувати, що у них є той запас уявлень, з якого вони легко можуть створититі картини природи, про які він пише.
Улітературознавстві опис живої природи розглядається в декількох аспектах. Миописали деякі особливості пейзажу в творах, що належать до класицизму,сентименталізму, романтизму та реалізму. Розрізняють також пейзажі за своєютемою – степовий, лісовий, мариністичний (опис морських просторів),урбаністичний (опис міста, його вулиць, площ), індустріальний (опис заводів,фабрик, шахт тощо).
Ксенія Степановавиділяє ще два типи описів, що розташовуються опозиційними парами:
- статичний та динамічний;
- романтичний та реалістичний.
Статичні пейзажі зображають природу спокійною, непорушною,врівноваженою. Майстрами такого типу опису живої природи є І. Нечуй- Левицькийта Панас Мирний. Прикладом може послужити опис яру, в якому розкинулося селоСемигори:
«Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; одяру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховалисьдесь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать ставочки в очеретах, восоці, зеленіють левади…».
Мовні засоби творення статичного пейзажу такі:
- концентрація в тексті означальних та обставиннихконструкцій;
- домінування однотипної структури речень;
— єдиний часовий план опису;
- вживання іменників з конкретно-предметнимзначенням;
- використовування дієслів статики і стану;
- уповільнений ритм оповіді.
Наприклад:
«Курява стояла над селом, тільки потік сріблистою водою шумівсобі, як звичайно, і старий величезний Сторож при вході в тухольську тіснинустояв понуро, опущений, сумовитий, немов жаліючи своїх дітей, що покинули цюгарну долину, немов похиляючись у сторону тіснини, щоб своїм величезнимкам’яним тілом заставити їм дорогу. Засумувалась і стара липа на копнім майданіза селом, а ревучий водопад, переливаючись у кармазинових променях заходовогосонця, непорушним кровавим стовпом стояв над опустілою тухольською кітловиною.»
В опозиції до статичного опису картин живої природи перебуваєдинамічний опис. Він передає вирування стихійних сил. Предмети і природні явищазображенні в русі, переміщенні. Головними мовними засобами вираження динамізмує дієслова руху, звучання, зміни форм, активної дії. Серед граматичних структурдинамічності описові надають перечислювальні ряди з безсполучниковим зв’язком,або короткі двоскладові речення. Ритм динамічного опису швидкий, частозмінюється.
Наприклад:
«Однак краю плавням не було. Комиші, озерця, єрики… І знов комиші,і знов вода, і знов той самий згук розміреного, однотонного прибою морськоїхвилі. Надвечір їй почувся дим, і вона зраділа – значить близько люди… ».
Друга опозиційна пара видів описів за класифікацією Ксенії Степановоїпов’язана з еволюцією пейзажу. Попри спільність складу пейзажу стилістика іобразна структура цих стилів дещо відрізняються.
Романтичний пейзаж різко суб’єктивний, а реалістичний – описовий. Але іромантичний і реалістичний пейзаж могли би бути символічними.
Потрібно відзначити і той факт, що у творах різних родів та жанрівпейзаж займає не однаковий обсяг. У малих епічних жанрах пейзажі, як і іншівиди описів, дуже стислі, а нерідко й зовсім відсутні.
У ліриці основним способом викладу є роздуми. Тому навіть у пейзажнійліриці опис не є самоціллю. У ньому виразно проступають переживання людини.
Отже, пейзажна лірика завжди антропоцентрична. Показовими в цьому планіє вірші «Гаї шумлять», «Арфами, арфами» П. Тичини, «Дівчина»М. Рильського, «Важкі вітри не випили роси» А. Малишка, «Осіннійдень»
Л. Костенко.
Таким чином, ми визначили головні різновиди пейзажу та з’ясувалиосновні етапи його розвитку в історії літератури.
У процесі свого розвитку, побутуючи у різних жанрах, пейзаж ставстійким художнім елементом літературного твору. Тому необхідно визначити, які жфункції виконує опис живої природи у художньому творі і для яких стилів вони єхарактерними.
Пейзаж в багатьох творах виконує надзвичайно важливуідейно-композиційну функцію. Безперечно, вона проявляється не у тих творах, деприрода є безпосереднім предметом зображення і в такій якості розглядається увнутрішньому співвідношенні з ідейно-моральними та естетичними поглядамиписьменника. До таких творів належить, наприклад, «Лось» Є. Гуцала та«Подорож до зубра» Б. Харчука. Йдеться про художні твори, в якихпейзажі мають службове призначення і поряд з іншими засобами творенняпрекрасного беруть участь у розкритті ідейного задуму письменника.
Пейзаж як «декоративний фон» (О. Білецький) є майже неминучиму будь-якій повісті чи романі XIX століття. У ролі декоративного фону описживої природи займає службове становище і види цього службового становищапотрібно розрізняти. Оскільки на цьому фоні завжди виступає людська фігура, тоу даному випадку пейзаж стає засобом надання образові персонажа більшоївиразності, засобом підкреслення якихось особливостей, а значить і їххарактеристики.
Характеризуючий фон або доповнює і підсилює фарби людського портрету,або виділяє їх шляхом контрасту: на фоні невиразного пейзажу – могутні фігурибогатирів, чи навпаки, деякі герої настільки прекрасні, що і оточуюча їхприрода не може не бути красивою.
Порівняно рідко фон служить тільки для прикраси літературного тексту.Декоративний фон може бути прикріпленим до певних місць оповіді, а можеподаватися уривками в різних місцях художнього твору.
Деколи пейзаж вводиться зі спеціальною метою того чи іншого впливу начитача. Наприклад, опис може інтригувати або бути символічним натяком, який непідлягає логічному трактуванню. Таким чином, читач інтуїтивно готується дозміни розвитку подій у художньому творі.
Отже, пейзаж в одних випадках пов’язаний із сюжетом тільки зовнішньо –служить фоном, на якому розгортаються події. В інших – зв’язок глибший,органічніший, опис природи може виступати як паралель до думок і переживаньсамого автора («Журба» Л. Глібова, «Хмари» М.Коцюбинського) чи когось із дійових осіб («Бур’ян» А. Головка); можеконтрастувати з настроєм автора («Intermezzo» М. Коцюбинського ) абогероїв (у деяких епізодах повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»).
Пейзажі бувають співзвучними або контрастними до зображуваних подій:славнозвісний осінній пейзаж з повісті «Fata morgana» М.Коцюбинського відіграє роль прелюдії до тих важких і сумних епізодів зселянського життя, які зображуються далі. У повісті О. Кобилянської «Земля»літній пейзаж контрастує з подіями, що розгортаються на його фоні (незгоди всім’ї, братовбивство тощо ).
Пейзажні замальовки можуть бути в будь-якій частині твору. Інодірозгорнутий малюнок живої природи виконує роль пролога («Кармелюк»Марка Вовчка ). Часто пейзаж доповнює, уточнює дані експозиції, вказуючи на часі місце подій. Наприклад, прекрасний опис природи на початку повісті І.Нечуя-Левицького " Микола Джеря " оповіщає читачеві, що подіївідбуваються літньої днини у сільській місцевості десь на Київщині. У деякихтворах опис природних явищ може сприяти виникненню зав’язки: в новеліМ.Коцюбинського «Лялечка» жахлива літня гроза, описана доситьдокладно, спричинила до виникнення дружніх стосунків між учителькою тасвящеником Василієм, якого вона раніше підкреслено ігнорувала.
Як вже зазначалося, пейзаж може не тільки пришвидшувати розвиток подій,але і гальмувати дію, коли письменник хоче зосередити увагу читача на якомусьописаному, важливому для подальшого розуміння сюжетної лінії, епізоді (описпівденного степу після розправи бурлаків над паном у повісті І.Нечуя-Левицького «Микола Джеря» ) або підготувати до сприйманнязображуваного далі (опис завірюхи у поемі «Катерина» Т. Шевченка).Іноді пейзаж обумовлює поворот дії або посилює напруження, загострює конфлікт,прискорює розгортання подій (вигляд річки змушує Гриця Летючого якнайшвидшездійснити намір – потопити дітей – «Новина» В. Стефаника). Пейзажможе замінити розв’язку (в оповіданні М. Коцюбинського «Дорогою ціною»після кульмінації – сутички з турками – подано короткий опис річки з двомачовнами: один з Остапом і турками швидко віддаляється, другий – порожній (Соломіїн)– погойдується на хвилях). Пейзаж може виступати і як епілог.
Функції пейзажу досить різноманітні. Але треба наголосити, що та чи іншафункція пейзажу обумовлена індивідуальним стилем письменника, художнімнапрямком, до якого належить твір, його жанром. Так, зображальне призначенняпейзажу характерне для творів реалістичних. Це можна спостерігати вреалістичних романах чи повістях. У творах приналежних до романтизму чинеоромантизму, імпресіонізму чи експресіонізму де «об’єктивна авторськаспоглядальність позбавлена якихось спеціальних емоційних акцентів», нехарактерна. У творах малих форм (як новела), пейзажі – це досить лаконічні частинитексту, не перенасичені пейзажними мікрообразами. Це скоріше пейзажні штрихи,які розкидані по всьому тексту. Саме у такого типу описах їх змістовий плансупроводжується настроями, почуттями (а подекуди – відчуттями), якіопосередковано або безпосередньо пов’язані зі сприйняттям природи людиною.Пейзаж психологізується, він стає засобом сконденсованої образної «матеріалізації»внутрішніх переживань героїв художнього твору. Опис природи може подаватися нетільки від імені автора чи оповідача, а і через призму сприйняття персонажа.Цей прийом широко використовувався у романтичній прозі М. В. Гоголя, зокрема уповісті «Тарас Бульба». «Персонажз його оцінками виникає в авторській уяві; його особистісна позиція не просто „враховується“розповідачем, але власне кут зору діючої особи, її ставлення, емоційна оцінкапейзажу, оточуючого середовища, визначає всю оповідь, проникає в авторськеслово». Усі функції пейзажу,починаючи від власне зображальної і закінчуючи психологізуючою, завждиспрямовані на розкриття ідейного змісту твору. З особливою силою ця головнафункція пейзажу виступає в громадянській ліриці і психологічній прозі. Вхудожньому творі всі прийоми і засоби доцільні, хоч ця доцільність часом неусвідомлюється самим письменником і дуже часто неуважним читачем.
Отже, пейзаж це дуже важливий елемент композиції художнього твору, якийувиразнює його структуру, дозволяє краще зорієнтуватися у змісті, допомагаєзрозуміти внутрішню суть героїв, їх душевні поривання і життєві розчарування.
2. Пейзаж як елементкомпозиції ліро-епічних творів Ліни Костенко (на матеріалі романів «МарусяЧурай», «Берестечко»)
«Пізнаннятворчості кожного великого поета потребує серйозної інтелектуальної напруги.Стосується це і Ліни Костенко». Незважаючи на класичну простоту поетичногостилю поетеси, необхідною є напружена робота розуму і серця читача, щобпіднятися до її думки і почуття. Пізнаючи творчість Ліни Костенко, не потрібнозаощаджувати інтелектуальну напругу, бо вона віддячить духовним визріванням,моральним самовдосконаленням, яке відбуватиметься під магічним, чаруючимвпливом її поетичного слова.
Кожен письменник,як і, зрештою, кожна людина, наділений своєрідним баченням навколишнього світу.Усі ми по-різному сприймаємо й оцінюємо людей, природу, маємо свої улюблені кольори,запахи, звуки. Особливістю талановитого митця є те, що він гостріше, а тому йсвоєрідніше сприймає навколишній світ. «Він „заселяє“ твірсвоїми людьми, надає йому свою колористику, насичує його своєю емоційноюатмосферою...»
Звичайно, у творчості кожного письменника є і улюблені теми або, яквизначив їх Григорій Клочек, «тематичні домінанти».
Отже, аналізпоезії Ліни Костенко дає підстави твердити, що художній світ її творівскладається з чотирьох тематичних епіцентрів. Вони позначаються ключовими словамипам`ять, творчість, любов, природа. А історичні романи «Маруся Чурай»та «Берестечко» немовби об`єднують усі ці провідні тематичні мотиви водну художню цілісність.
Одним із завдань,які ми повинні розв`язати у ході висвітлення теми нашої роботи, є аналізособливостей функціонування пейзажу як елемента композиції ліро-епічного твору.Художнім матеріалом для його реалізації є два вищезгадані романи.
Історичний роману віршах «Маруся Чурай» з`явився на літературному небосхилі у 1979році, викликавши справжній переполох серед чиновників від літератури і такийсамий непідробний захват читачів. Які тільки недоліки не приписувались цьомутвору. Але недолугість усіх звинувачень стала очевидною тоді, коли романусе-таки дійшов до читача. У 1987 році (через 8 років після першої публікації)твір був відзначений Шевченківською премією.
Як і коженвидатний твір, історичний роман «Маруся Чурай» вимагає від читача якдобре розвинутої уяви, так і напруженої роботи душі. «У ньомурозповідається про далекі часи, коли люди, їх побут, звичаї, особливостімислення, навколишнє середовище у якому вони жили, – тобто села, міста та й усяприрода — суттєво відрізнялись від того, що ми бачимо у наші дні».
Твори ЛіниКостенко мають міцну змістову основу. «Вона оповідач, має виразний епічнийталант. Це найпромовистіше підтвердилося романом „Маруся Чурай“… Цеобумовлено її вродженою здатністю до відгуку, до мислительної реакції на всепобачене, спостережене...». Аналізуючи власне сприймання роману, легко можна погодитись з думкою, щов нашій уяві цілком серйозно постають пейзажні картини, на тлі якихвідбуваються описані події. «Умовно кажучи, сцена, де відбуваєтьсядійство, оформлена майстерно виконаними декораціями». Мистецтво слова поетеси полягає в тому, що вона, спеціальноне зупиняючись на зображенні пейзажних картин, витворює їх в уяві читача задопомогою мінімальних пейзажних елементів. Полтава ХVІІ століття — це полковемісто, отже, вона укріплена, тобто має свою фортецю, кілька, а точніше п`ять,в`їзних воріт. Довгий час про саму фортецю згадується епізодично («Вартуй!Вартуй! – з Курилівської брами, Вартуй! Вартуй! — від Київських воріт), але урозділі „Облога Полтави“ сама фортеця буде змальована значновиразніше. Проте межі міста не обмежувалисяфортечними валами. Більша частина міщан селилися якраз поза ними, в передмісті,яке за розташуванням будівель, левадами нагадувало велике село. Причомуділилося воно не тільки на кутки, а й на окремі хутірці. На одному із них, щорозмістився на березі Ворскли, і стояла хата, у якій жила Маруся з матір`ю:
Цвіте спориш, ізаростає стежка.
Тому двору нетреба вже воріт.
Дрібний ромен, яквижовкла мережка,
красолька, мак ікоролевий цвіт.
Усе цвіте ікланяється літу.
Пашить медамискосиста гора.
І серед тоговсього буйноцвіту –
Вона одна,зоключена, стара.
За Ворсклою –прадавній ліс, у якому прорубана просіка — дорога до нещодавно збудованогоХрестовоздвиженського монастиря, позолочені бані якого виразно виднілися натемно-зеленому тлі лісу. Таким є загальний план нашого уявного баченнятогочасної Полтави. Далі він дещо деталізується, ускладнюється. Ліна Костенкооперує такими пейзажними деталями: верби над рікою, місячна ніч, річковий млин,лелека у гнізді. Згадуються високі явори, садки, левади, город, тин, ворота,споришеве подвір`я, криниця тощо. „Все це характерні деталі (іноді кажуть:“знаки») типово українського довкілля. Можна сказати, що це знакиукраїнської автохтонності. Саме вони надають зображуваним картинам типовонаціонального колориту. Його створення завжди було для Ліни Костенко серйознимтворчим завданням".
Таким чином,можна констатувати, що пейзажні вкраплення, якими щедро наділений текст роману,незалежно від того, хто їх бачить і з чиїх уст ми чуємо їх змалювання — чи тоМарусі, чи дяка, чи це авторські відступи — створюють природній декоративнийфон, що є одним із складових частин глибинного образу України у романі. Цепідсилюється не тільки «знаками української автохтонності», але ісамим стилем розповіді. Описи живої природи у романі часто є персоніфікованими.Наприклад:
Спадає вечірсторожко, помалу,
ворушить зорі втемряві криниць. (С. 30.)
або:
Світає, Господи,світає...
Земля у росах, якв парчі.
Маріє, ДівоПресвятая,
це ти так плакалавночі?
Якісь он квітисині-сині,
на голу цеглуповились.
Спиває ранок поросині,
як в нас підхатою колись
(С. 81.)
Поглиблюютьтворення образу України і пейзажні вкраплення, що змальовують природу у порурізних релігійних свят, які мають дохристиянське коріння. Наприклад:
Чомусь згадалисьночі на Купала...
Зірками ніч високанакрапала
Бездонне небо ібезмежний світ...
Щастя дитячихрозваг і краса свята Водохреща передані у таких рядках:На Ворсклі хрест вирубують опішнями
Заллють водою,уморозять в лід.
Горбаті вербильодяними клішнями
скляні бурулькиструшують з борід.
Летять з гори ісанки і гринджолята,
в очах мигтять занесенітини.
Тоді у мене небуло вже тата,
мені зробила матиковгани.
Аж білий вихорздійметься довкола,
як нас по схилусани розтрясуть, -
зима тікає,підібравши поли.
А вже співають,хорогви несуть
(С. 38.)
Присутній у творіі зразок «власне поетичного пейзажу», правда поетеса його дещоускладнює, бо подає його опис з уст головної героїні, яка звертається доприроди як до живої істоти:
… Десь жабикумкають з болота.
Лягла на мурвечірня позолота.
Прощальнийпромінь блиснув на стіні.
І сонце, сонце — як жива істота,
Єдина, щовсміхається мені!
Я завтра, сонце,буду умирати.
Я перейшла вжесмертницьку межу.
Спасибі, сонце,ти пройшло крізь грати.
Я лиш тобі всюправду розкажу.
Картини Пасхи, що вміщені в останньомурозділі роману з символічною назвою «Весна, і смерть, і світлевоскресіння», не тільки увиразнюють історичне підґрунтя роману ідопомагають гостріше відчути увесь драматизм змальованої епохи, але і даютьможливість глибше проникнути у духовний стан героїні:
Воскресли люди,хоч який хто квелий,
після облогисхожі на примар.
І монастир зцвітіння тих жарделей
пливе у небо, якз рожевих хмар.
О Боже духів іживої плоті!
Я впершеусміхаюся, прости.
Якась галузка втому живоплоті:
і та он пнеться,хоче розцвісти.
Весна прийшла,скасовано угоду.
Вся Україна зновуу вогні.
Цвіте земля,задивлена в свободу,
Аж навіть житихочеться мені.
Навіть сучасна людина, яка ніколи не була учасником подібного дійства іне знає багатьох характерних для нього звичаїв та обрядів (пускання вінків заводою на свято Купала чи прорубування на замерзлій річці ополонки, вирубуванняз льоду великого хреста, випускання голубів, що хмарою літатимуть над«Йорданню», тощо) все ж, прочитавши ці рядки, відчує атмосферущасливого духовного піднесення, що панували на зображених поетесою святах.
«Маруся Чурай» – твір драматичного, навіть трагічногозвучання, і тому в ньому дуже мало замилувано-ідилічних картин українськоїприроди, як і українського життя – «це народне життя у строкатому йогоповнокров‘ї. Побут, звичаї, вірування, військове спорядження, флора і фауна –все це явлене, все це рухається, переливається, дихає».
Протевідображаючи жорстокий і сповнений стражданнями тогочасний світ, поетеса задопомогою вищезгаданих пейзажних картин вселяла віру у те, що щасливе життя націй благодатній землі є цілком реальним. Саме тому в калейдоскопі болючихспогадів, що відвідують Чураївну вночі перед стратою, є кілька світлих. Всівони були звернені до найкрасивіших свят нашого народу — Івана Купала, Різдва,Водохрещі. Подібні образні живописнівставки дають змогу відчути національний колорит тогочасного життя:
Як гарно в хаті,як просторо в сінях!
Як оживають нивиі сади!
А щоб хоч щосьлишилось на насіння,
На Пасху їли хлібіз лободи (С. 144.)
У структуріроману «Маруся Чурай» наявний дуже ефектний прийом, який поетесавикористала для змалювання природи. Він, «хоч і не впадає у вічі(мистецтво справжнього майстра якраз і полягає в тому, що»технологія" виконання ним мистецьких прийомів є невидимою, все жстворює певну сугестію (вплив) на читача", витворюючи у його образній уявібачення української природи в колообігу літо-осінь-зима-весна.
Чураївну судиливлітку. Страта мала відбутися біля кладовища, за містом, у ковилевому, ще по-літньомузарошеному степу. Опис природи не тільки створює декоративний фон, але й надаєзображуваній картині і відповідний настрій:
Читає піл зЄвангелія. Млосно.
По самий обрійстелиться траваІ так самотньо, так безодголосно
кричить в степудесь чайка степова...
А тут ще вітер,небо теж якесь,
земля до ніг півпуда налипає.
Несподіванаприродна картина подана авторкою у розв`язці цього епізоду, коли Марусязрозуміла, що врятована:
… Вона стояла. Інад головами
уже пливли осінніхолоди.
І не було ні радості,ні чуда.
Лиш тихий розпач:вмерти не дали...
(С. 90.)
Хоча спогад про «осінні холоди» єзапланованим у сюжетній канві твору. За кілька тижнів після помилування ісмерті матері Маруся Чурай вирушила на прощу до Києва. Була рання осінь.
Ця подорож для дівчини,яка ніколи не полишала рідних місць, стала справжнім відкриттям своєїБатьківщини – перед нею постала природа рідної землі у всій своїй неповторнійкрасі. Це відкриття було хвилюючим, воно викликало у чутливої до краси дівчинисплеск любові до рідного краю:
Буває, часомсліпну від краси.
Спинюсь, нетямлю, що воно за диво, –
Оці степи, ценебо, ці ліси,
усе так гарно,чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, всезветься — Україна.
Така краса високаі нетлінна,
що хоч спинись із Богом говори.
(С. 92.)
А тим часомприрода, як і завжди, продовжує свій кругообіг: вона впевненою і твердою ходоюпрямує до зими, як і люди, що вирушили на прощу до Києва:
А степ уже сивийна поминках літа.
Осіннього небаостанні глибини.
І гілка суха, як рукакармеліта.
тримає у жменіоранж горобини.
Як глянешупростяж – дорога в намисті.
Ці барви чарленіі жовто-гарячі,
ці щедрі сади убагряному листі! –
а люди бредуть ібредуть, як незрячі. (С. 93.)
або:
Стоять лісисмарагдово-руді,
після дощунадовго крапелисті –
Все глибша осінь.Вже і жолуді
ховає сойка підопале листя.
Пейзажна картинаподана через сприйняття ліричним суб`єктом змін у природі під час переходуоднієї пори року в іншу.
Подорож буладовгою. Ласкавість ранньої осені змінювалась на незатишність пізньої — дощовоїі холодної. І немовби в унісон із цією зміною у природі, Маруся Чурайвідкривала Україну з іншого боку – «на тлі її прекрасної природи вонабачила страхітливе страждання свого народу, доведеного до відчаюпольсько-шляхетськими гнобителями». Зруйновані, злиденні, «удовинісела» по дорозі від Лубен до Києва — такі картини у контрастномуспівставленні з розкішною українською природою бачить Маруся Чурай. Такимчином, можна відзначити, що Ліна Костенко продовжує Шевченкову традицію«Занурюючись подумки у стихію народних пісень, історій, побуту, природи, йнарешті Україною, Шевченко зображує її всуціль краєм людськоїзнедоленості».
Кобзар любив зображати природу України якземний рай, проте тут же, як правило, він показував і вражаючі картинивсенародного бідування – красномовний приклад такого контрасту можна побачити уйого поемі «Сон». Така творча спадковість, як зазначає у своємудослідженні доктор філологічних наук Григорій Клочек, – це навіть не традиція,а об`єктивне відбиття української реальності, що тягнеться через усю історіюнашого народу, включаючи і сьогоднішню". Розкішна природа, надзвичайнобагата, щедра земля і злиденне існування народу на цій землі — цей одвічнийконтраст можна пояснити лише одним: багатовіковою навалою українського народуякий з усіх боків роздирали на шматки його недруги. І всі вони мали однуспільну мету: знищити в зародку його національну свідомість, перетворитиволелюбний народ у безсвідому робочу силу.
Символічним є те,що це все «допомагає» Марусі побачити і відчути мандрівний дяк, якийзустрівся дівчині у дорозі. «Це була зустріч двох творчих, духовно багатихлюдей, між якими виникала взаємна приязнь. Їхні думки з приводу побаченогонемовби взаємодоповнюються.» Дяк, обійшовши мало не пів-Європи, має набагатобільший життєвий досвід, та й загальна освіченість його вища, ніж Марусі.Дівчина не тільки вдячна слухачка – її бачення і розуміння дійсності є тонкоестетичним, художньо-емоційним. Таке вдале поєднання критичного розуму і тонкоїдуші допомагає не тільки довідатись, але й емоційно пережити українськудійсність XVIII століття:
Он бачиш, хрест,і та пташина зграйка,
і та вже річкависохла на чверть, –
оце отут скрутилиНаливайка
і віддали намученицьку смерть
(С. 95.)
Песимістичнийнастрій поглиблюється картиною вимерлого села:
Зайшли в село:
Зайшли в село. Імоторошно й дивно.
Ні гавкне пес, нікорби не скриплять .
Хати – як скиртипоночі, ні блимне
Невже так ранолюди уже сплять?
Двори якісьпохмурі, непривітні.
На ви селозустріло двох жінок
Мов колодки,поцюкані в дровітні, –
гіркі обличчя вборознах думок
(С. 97.)
***
А вороння йоговже тут – аж темно.
І кряче, кряче,кряче з верховіть...
А крук –самітник. Він собі окремо
Сидить і жденаступних лихоліть.
(С. 99.)
Маруся Чурайповернулася із прощі уже під зиму. Поетеса подає прекрасні панорамні картиниукраїнської зими, вони готують читача до того що зима – це час фізичного ідуховного згасання дівчини, він суголосний і природі, який завершуєтьсядивовожним її воскресінням навесні.
Зима старенькістріхи залатала.
Сніги рожевоміняться в полях.
...........................................
Сніги, сніги…сліди ще тільки вовчі.
Порожній степ ітиша до небес
.................................................
Ген хуторівпричаєність глибока.
Он хтось іде вПолтаву з клумаком
І далина на всічотири боки
перехрестилосьчорним вітряком
(С. 123.)
Малюнок занесеноїснігом Марусиної хати допомагає читачеві заглибитись в її психологічний стан:І вже забута Богом і людьми
живе Маруся взахистку зими.
У снігових завояхзавірюхи,
де вже од хатитільки острішок.
калиною годуєомелюхів
отих жовтенькихстомлених пташок.
(С. 134.)
Коротке Марусинежиття закінчуватиметься весною. Читаючи і перечитуючи картини пробудженняприроди у останньому розділі роману «Весна і смерть, і світлевоскресіння», приходимо до думки, що ми ще мало знаємо «МарусюЧурай» та й творчість Ліни Костенко взагалі. Поза всяким сумнівом ці рядкиможна назвати поетичними перлинами, які щедро розсипані на сторінках роману. "Їхтреба вивчати напам’ять – тоді вони назавжди залишаються з людиною, непомітновиховують у ній здатність помічати прекрасне у природі."
Про веснянепробудження природи поетеса говорить без особливої творчої винахідливості.Проте створювані нею картини такі барвисті і пахучі що здаються майже зримими.Вони збуджують уяву, викликаючи спогади про усі пережиті весни, створюючи одинзбірний образ, саме той, що зображує поетеса:
Уже в дітейпорожевіли личка,
Уже дощемнадихалась рілля
І скрізь трава,травиченька, травичка!
І сонце сиплеквіти як з бриля.
Вже онде щось ісіють у долині.
Вже долітає пісняз долини.
Вже горлицяаврукає в бруслині,
Стоять в заплавахзолоті лини.
Тут коло нас таказелена балочка
там озеро, невидно йому дна.
Вже прилетілаголуба рибалочка,
Ніс в неї довшийніж вона.
Вже й дикі гуси внебі пролітали,
вже й лебедікричали крізь туман
Вже ходять вболотах біля Полтави
ходуличник,крохаль і турухтан.
(С. 143.)
Той факт, щопоетеса закінчує роман «весняним розділом» є зовсім не випадковим.Хоч, на перший погляд, це не відповідає настрою, що виникає від усвідомлення –Маруся Чурай доживає останні дні. Здавалося б, все це повинно бути навпаки:треба, щоб природа «плакала» над смертю героїні, а не розцвіталапо-весняному. Та Ліна Костенко, відкидаючи таку паралелізацію долі головноїгероїні і природного пейзажу, вдається до іншого, набагато сильнішого засмисловим вирішенням художнього прийому.
Так, Маруся Чурайнавесні, коли природа досягає піку свого розквіту, помирає від сухот, а точнішевід перенесених душевних страждань, глибокої психологічної травми. Але у цьомусвіті навіки залишаються жити її пісні. «Ліна Костенко багато розмірковує,що ж лишає по собі людина. Де відшукати те одвічне, що збагативши тебеособисто, залишиться у спадок твоєму народові, а відтак і людству?» Життяпродовжується і воно прагне кращого майбуття...
А дні стоять, –не хочеться тужити!
І кожна пташкахатку собі в’є.
– Скажи, зозуля,скільки мені жити? –
Кує зозуля…Цілий день кує
(С. 144.)
Весна прийшла.Скасовано угоду.
Вся Україна зновуу вогні.
Цвіте земля,задивлена в свободу.
Аж навіть житихочеться мені.
(С. 144.)
Пейзажні картинимайстерно вплетені у канву твору, часто стикаються з історичною основою роману,створюючи не тільки декоративний фон, але глибше розкриваючи події визвольноївійни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Ця темагострішого розвитку набуває у наступному романі Ліни Костенко«Берестечко», який побачив світ у 1999 році.
«Ця книжкапро одну з найбільших трагедій української історії – битву під Берестечком».Обидва романи – і «Берестечко», і «Маруся Чурай» – об’єднуєне тільки спільний історичний період Хмельниччини, а і те, що одним ізвиразників складних художніх елементів роману є українська природа, на тлі якоїзмальовуються події і першого і другого твору. Вона є одним з чинниківнаціонального духу, яким прийняті вищезгадані твори. Вона є органічнимскладником образу України.
Але якщо описикартин живої природи у романі «Маруся Чурай» поглиблюють розуміннядушевного стану якогось конкретного образу, то у романі «Берестечко»вони «працюють» на:
1) увиразненняобразу сплюндрованої української землі.
Земля ж моя, нащоти рожаїста
А чом же ти,земле, не з каменю-трутиЩо кожнапожора бажа тебе, з’їсти
і пощасливитикожен трутень!
.......................................................
Берестечко моє,дощами і кров’ю залите… та ін.
Потрібнозазначити, що ознаки спустошеності і безнадії підсилюються такими стилістичнимифігурами, як звертання і риторичне запитання.
2) поглибленнярозпачу у душі Богдана Хмельницького:
Поля одсиріли відмряк
Над ними небо мовсіряк.
По самий обрійтуга, туга, туга...
Таке безлюддямарне і сумне:
Ніде нема ніконика, ні плуга,
хіба що полемзаєць дремене
(С. 19.)
Цей пейзажсимволічний, авторка використовує змалювання дощу для глибшого розумінняпочуття невимовної туги, що охопила гетьмана.
3) створеннядекоративного фону, який допомагає читачеві краще уявити усі події, щорозгортаються у творі:
Надвечір звідкисьналетіла галич.
Зчинила грай.Хотілося тепла.
Гіркотний духдощем залитих згарищ
нам підказавдорогу до села
Яка теперночівля. А ніяка
Хто прийме нас,народ повигибав.
Та ще, мабуть,промчав якийсь вояка,
на всіх тинахмакітри порубав
Постояли. Зайшлив якесь подвір’ячко.
Осель нема. Садиіще живі.
Та все біжать подвієчко, по двієчко
куріпочокрябесеньких в траві.
(С. 19)
Крім того,суттєву різницю становить той факт, що у романі «Маруся Чурай»пейзажні картини постають в уяві читача то зі слів автора, то зі слів Марусіабо дяка. У романі «Берестечко» читацька уява сприймає світ очимаголовного героя – Богдана Хмельницького. Цей художній прийом надиктованийформою, у якій написаний роман – внутрішній монолог головного героя.
Роман«Берестечко», як і роман «Маруся Чурай, наповнений знаками»української автохтонності", які органічно вплетені в канву твору.Наприклад: «пихату шляхту сік на дрібен мак», «орду,гадюку-пожарицю, трава під нею вигоре!», «та й буде булава як маковаголівка». Те, що вони стосуються військової лексики, у читача не викликаєздивування, бо головна тема роману – змалювання подій визвольної війни.
Розлогу умовнопейзажну картину України малює Ліна Костенко, коли перераховує назвиукраїнських сіл і містечок:
Поля й поля.Півонія і півень.
Дрімайлівка, Нехайлівка, Сватки.
А де ж моїНемиренці і Гнівань,
Велике Дрюкове,Драчі, Шабельники?!...
.....................................................
Усім вітрамвідкритий на Роздолі,
на Куснонькиподертий у ярмі –
великий крайНеданової Волі!
Хто ж волю дасть,як не взяли самі?!
(С. 23)
Детально,багатопланово змальована й стара фортеця в урочищі Гончарі, де зупинився БогданХмельницький:
В урочищівечорами світиться біла глина.
Чорніють старібійниці з тернової гущини.
Мохами берутьсямури. І жевріє дика малина
Вночі ухикаютьсови і шурхають кажани.
Десь дзвонидалекої церкви
потужно гудутьнад містечком
(С. 27)
Цю пейзажнукартину увиразнює згадка про звукові явища, які подаються у двох планах: те, щочується виразно, і те, що долинає з долини.
Гетьманапереслідують спогади поразки під Берестечком, вони
Вовки гризуться,мордами тручаються.
М’ясниці вовчі,стовковище густе.
Чого ви, звірі,мертві ж не пручаються.
Кого захочете,того собі й з’їсте.
Відійдете, гладкіі трембухаті
А вранці дядьковсе цабе на цоб.
Сидять ворони нагосподній хаті,
у мальвах кровісполоскавши дзьоб
(С. 29)
І зновуриторичними запитаннями розкривається глибока суть створеної пейзажної картини,змальовується невимовна туга воєначальника за полеглими соратниками:
А хто ж вас,хлопці, зміряє очеретиною?
Хто в чистім полівитеше труну?
Хто пом’янесльозою, хто чвертиною?
Хто заболитьсловами об струну?
Хто вас впізнає укровавім клоччі?
Хто крім дощівпоткнеться вас обмить?
Хто гайвороннямвицабані очі
червоною китайкоюзатьмить?
(С. 30)
Пейзажні картиниз’являються в полі зору гетьамна випадково, адже «він увесь з головоюпоринув у спогади, які намагається знищити, забути в алкогольномуспянінні». Тоді, не знати звідки перед очима з’являються нові примарнікартини:
Щось трапилося.Дим.
А ні, то зновухмари.
Пливуть, пливуть,пливуть...
а й справді начедим.
Оджевріло життя.Клубочаться примари...
.....................................................................
То хмари як сади.То гриви, то перуки...
Мій батькопроплива, схрестив на грудях руки.
І матінка моя,лебідонька, летить...
(С. 48)
Картини природи,що постають перед очима головного героя не лише відображають його духовнийстан, але змушують його повторно переживши деякі моменти життя, змінитипогляди, допомагають йому вийти із глибокої депресії, знайти в собі силирозпочати все спочатку, мобілізувати свій духовний потенціал: Саме так на ньогодіє спогад про наймолодшого сина, якого убив Чаплинський:
Де бігав мійхлопчина,
я вже застав лишкров на спориші,
Чого не бачивдосі я очима,
побачив раптом садамидуші.
(С. 89.)
Такідумки-спогади дають можливість розуміти і сприймати світ по новому, тверезооцінювати ситуацію, що склалася:
Думками за нічдушу натомив
Ліси шумлять, моєзелене віче.
І знов той самийпівень-будимир.
Села нема, апівень кукуріче.
І звідки б то?Усе ж тут поруйноване.
Нема притулкупівню ані псу.
Лиш дикі звірі взаростях зіноваті
незриму здобичіклами пасуть...
.............................................
Стоїть в підзамчіздичавілий сад.
Двори стоять вжене двори, а згадка.
Було село димівна п’ятдесят,
тепер хоча бодна-єдина хатка!
Лиш на хрестізотлілий вже рушник
Кудись летить увирій піднебесний.
Знущання.Знищення. І зник
народ замучений ічесний.
(С. 103-104.)
Твереза оцінкаситуації будить у сумлінні почуття провини за поразку – і як наслідок йогознову виринають постійні образи дощу і диму як символи туги, безнадії інікчемності, непотрібності, самотності:
Яка самотність! зтемрявою злився.
Мене нема. Язгарище. Я дим.
Приходив дощ,пошепотів із листям:
Та й знов нічого,знову я один. (С. 108.)
....................................................................
Десь виє пес. Ікаркає ворона.
Внизу туманомдихають яри.
Бійниці мружитьбашта оборона.
смутні моїсамотні вечори.
Упала зірка.Пискає синиця.
П’є тишу ніч зВеликого ковша
Вже навіть сонпро волю не присниться,
така в людинизнічена душа.
Проте такпсихологічно важко переносити не тільки особисту поразку, але й поразкународну, Богдан Хмельницький, як справжній українець, не може не помічатичарівної природи рідної землі, яка допомагає йому у страшні дні чорноїбезвиході, що обступила гетьманове серце:
Вломлю собі зграбини кострубець.
Із очерету виріжусопілку.
Ішов поляминавпростець,
переполохавперепілку.
Змія на стежці,пережду змію.
Джерельце б’є зпід каменя, я п’ю.
Тут, власне, рай.Тут птиці і зело
Ні слова злого,ані злого чину.
В житті такоговсякого було,
що аж тепер настарості спочину.
Минає день. Іщеодин. Минай...
надходить вечір,птиця замовкає
(С. 117)
Несподіванарозв’язка, що несе із собою крутий поворот подій, настає із появою новогообразу – вдови полковника Пилипа – Ганни, гетьман сприймає її появу як долю,тому й наділяє її природнім описом:
Ця жінка, що вжиття моє прийшла.
Вона ж яквечірній промінь
що впав уже наруїну.
або:
… Ти прекрасна,моя кохана, ти прекрасна,
як мальва підвікном моєї матері. (С. 144.)
Кінцівка творувідкрита, вона залишає читача у роздумах і хоч подальша історія усім відома,картини природи, що змальовані у останній частині твору вселяють надію на краще,запевняючи у тому, що все вернулося на своє місце:
Поля, поля,поля… долини і долини...
Напнувся обрійначе тятива.
Із Паволочідзвін, вечірній дзвін долине.
І знову чути як росте трава
(С. 152.)
У романі«Берестечко» також використаний особливий прийом зображення природи,проте, він ще менше помітний, ніж у «Марусі Чурай», де простежуєтьсяпротягом усього твору. В «Берестечку» зміну пори року так чітко невказано і вона не знаменує собою якогось повороту подій. Поразка відбуваєтьсянавесні, але автор прямо про це не каже, це розуміється з контексту. Літознаменує очищення душі гетьмана від докорів сумління, аналіз причин поразки івизрівання нових ідей, найкраще вимальованим є образ осені, яка ще не настала,але яка обов’язково подарує щедрі плоди. Треба тільки не лінуватися, а гуртомзбирати довгоочікуваний плід – свободу.
У цьому творі усіописи живої природи розміщені паралельно до розвитку подій. Вони допомагаютькраще уявити картину зображуваного, заглибитись у душевний стан головногогероя, пройнятися подіями періоду визвольної війни 1648-1664 рр. під проводомБогдана Хмельницького.
Отже, сміливоможна стверджувати, що пейзажі у ліро-епічних творах Ліни Костенко «МарусяЧурай» та «Берестечко» відіграють важливу композиційну роль.Вони не є занадто поширеними, навпаки, становлячи невеликі описові вкраплення,пейзажі в уяві читача породжують багатопланові ретроспективи картини живоїприроди.
Це допомагаєувиразнити сюжет твору, заглибитись у почуття і переживання головних героїв, атакож створити в уяві читача єдиний збірний образ прекрасної і великоїукраїнської природи.
3. Пейзаж і ліричний твірЛіни Костенко
3.1 Пейзажна лірика ЛіниКостенко
«Поезія, як імистецтво загалом, не розв’язує практичних проблем. Але у ній зосереджуютьсяосновні гуманістичні устремління людства, в ній живе одвічна висота людськихідеалів, у ній концентрується те уявлення про світ і людину, яке формує вонаразом із сучасною їй наукою і яке без неї, без поезії, було б і неможливим, і неповноцінним.»
У літературознавствітрадиційним є твердження, що пейзаж – елемент композиції епічного аболіро-епічного твору. Проте не можна заперечувати побутування пейзажу, як такогочи бодай в елементах, у такому роді художньої літератури, як лірика, де «уформі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття,витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси.» Фактіснування пласту пейзажної лірики тільки підтверджує це. Проте у нашомувипадку, говорячи про пейзаж у ліричних творах Ліни Костенко, ми повиннівідзначити, що у поезіях цього автора дуже міцна змістова основа, що є такожхарактеристикою швидше епічного, аніж ліричного твору.
Загалом потрібнозазначити, що українська література схильна до зображення живої природи. Це,напевно, визначається ментальністю, бо українські поети й прозаїки завждиставились до природи з особливою увагою. І. Я.Франко у своїй праці "Ізсекретів поетичної творчості", зазначає, що українські письменники здавна охочеі щедро використовували у своїх творах колір, світлотінь, та інші зорові,слухові, нюхові та тактильні враження. Ця тенденція зародилася ще у народнопоетичнійтрадиції і утвердилася в пейзажній традиції в літературі. «Еволюціяпейзажу відбивала загальні тенденції в розвитку поетики української літератури,посилення в ній ліричного начала й поглиблення психологізму.»
У вищезгаданійпраці науковець визначає «спосіб, як в’яжуться одні з одними ідеї,репродуковані в певнім поетичнім творі.» Отже, опираючись на працю І. Я.Франка "Із секретів поетичної творчості", ми у даному дослідженніспробуємо охарактеризувати поетику ліричних творів Ліни Костенко, які прямо чиопосередковано проектуються на опис живої природи. Тобто працюватимемо зпластом пейзажної лірики і лірики натурфілософської, де пейзаж використовуєтьсяяк декоративний фон, він допомагає заглибитись у почуття ліричного героя,увиразнює головну думку твору, вказує на масштаби мислення автора, а такожвизначає «саму структуру художньої свідомості поета».
Ліна Костенко –один із тих митців, для яких тема природи завжди на чільному місці, природа дляпоетеси є предметом художнього осягнення складних взаємостосунків між нею,природою і людиною. Тим більше, що природу вона сприймає надзвичайно тонко,розуміє її. Про своє сприйняття природи Ліна Костенко говорить у таких рядках:
Мене ізмалкулюблять всі дерева,
і розумієбузиновий Пан,
чому верба, відкрапель кришталева,
мені сказала «Здрастуй! » ¾ крізь туман.
Чому ліси чекаютьмене знову,
На щит піднявшисонце і зорю.
Я їх люблю. Я знаюїхню мову.
Я з ними тежмовчанням говорю.
Але поетеса необмежується безмежною любов’ю і спостереженням, вона виявляє вражаючу здатністьвідчувати свою єдність з природою, навіть якусь розчиненість у ній:
Я дерево, я сніг,я все, що я люблю.
І, може, це і ємоя найвища сутність.
(С. 10.)
Поезія «Цей ліс живий» певною міроюрозкриває нам авторову здатність розуміти природу. Ліс для поетеси – живаістота. Все, що вона бачить у лісі, все, що діється у ньому, набуває в її очахолюднення – антропоморфізації:
Старезні пні,кошлаті поторочі,
Літопис тишіпишуть у траві.
Дубовий Нестордивиться крізь пальці
На білі вальсирадісних беріз.
І сонний гриб всмарагдовій куфайці
Дощу напився і задень підріс.
Багряне сонцесутінню лісною
У просвіт хмарпоказує кіно,
І десь на пні підсивою сосною
Ведмеді забиваютьдоміно.
(С. 51.)
Цілісне враження опису створюється завдяки ціломурядові мікрообразів, які, змінюючи один одного, створюють в уяві читача образстарого лісу, але сприймається він так, як, напевно, сприймався нашими далекимипращурами, які в кожному дереві і в кожній рослинці бачили живу істоту.
Розпочинаєтьсякалейдоскоп малюнків із опису лісу загалом, але далі, щоб «осягнутинадзвичайний ефект, збудити напруження нашої уяви, поет… веде нас від цілості дочасті, відси до ще меншої часті і так далі, аж до якоїсь дрібної точки в котрій,власне, чи природно, чи тільки переносно лежить уся вага його твору».
Наступна поезія «Пекучийдень… лісів солодка млява…» є показовою в іншому плані. Вона виявляє щеодин феномен Ліни Костенко як особистості, обдарованої особливою здатністю.Особистість, наділена такою здатністю, приймає на себе і радощі, і болі якокремої людини, так і всього народу. Поетеса наділена особливою емпатією до природи.Вона тонко реагує на всі її «стани» і «зміни настрою».
Два перші рядкипоезії ¾ про спекотний літній день, а потім подається картина грози:
Тремтіння віт, іжах, і насолода,
Шаленство злив убілому вогні !
Ну, от і все.Одплачеться природа.
Їй стане легше,певно. Як мені.
(С.275)У останніх двох рядках поезії «Пекучий день… лісівсолодка млява…» показана повна відповідність духовного стану ліричноїгероїні і природи. Це прийом так званого «поетичного паралелізму».Він допомагає читачеві глибоко пройнятися, можна сказати навіть майже фізичновідчути, зображувану ситуацію. «Поетеса надзвичайно чуйна до того, щодіється у природі. У численних її пейзажних творах легко спостерегти, як моваприроди стає мовою душі людини.»
Взагалі опислісу, дерев, як і опис дощу, часто зустрічається і в пейзажній, і в натурфілософськійліриці Ліни Костенко .
Тему попереднього вірша продовжує поезія «Грозапроходила десь поруч». Але коли у попередньому вірші ¾ малюнок шаленної стихії, то у цьому гроза ¾ це природна благодать:
Гроза проходиладесь поруч. Було то блискавка,
то грім.
Дорога йшлакудись на Овруч в лісах і травах
до колін.
Латаття ніжилосьв озерах, хитали ряску карасі.
Черкнулаблискавка по зелах,
аж полягали вонивсі.Над білим світом,світом білим хтось всі спіралі
перегрів.
А хмари бігли,хмари бігли і спотикалися об грім.
(С. 18.)
Просто дощ сприймається інакше, і вже навіть назва,яка одночасно є і першим рядком поезії, налаштовує на відповідний настрій:
Дощ полив і день такий полив’яний,
Все блищить, і люди як нові. (С. 92.)
Образи лісу і дерев доволі часто фігурують у образнійсистемі лірики Ліни Костенко, що підтверджують поезії, аналізовані вище. Проте ціобрази не є статичними, вони постійно еволюціонують, подаються автором з різнихточок зору.
Наприклад, змальовуючи осінній ліс у поезії «Сосновийліс перебирає струни», поетеса говорить:
Це сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
(С. 108.)
«У такій проникливо-світлій гамі окреслюєпоетеса мудрість природи, нездоланну жагу постійного оновлення і непорушність віковічнихустоїв.»
Осінній ліс змальований уже зовсім по-іншому. У ційпоезії звучить захоплення красою природи, багатством осінніх фарб:
Самі на себе дивляться ліси,
розгубленні од власної краси.
Немов пройшов незримий Левітан ¾
то там торкнув їх пензликом, то там.
Осіній вітер одгуляв, затих.
Стоїть берізонька – як в іскрах золотих.
(С. 322.)
Тональність іншої поезії з того ж таки розділу«Осінні карнавали», яка має назву «Біднесенький мій ліс…»,змушує читача перейнятися співчуттям до ліричної героїні, захопитися іподивуватися її умінню відчувати осінній ліс як живу істоту.
«Дивним видивом буття» є для неї такі«дрібнички», як
димок туману в пригорщах долин,
і кухлик той, і та в яру криничка,
і обважнілі грона горобин…
(С. 98.)
Взагалі осінні пейзажі посідають важливе місце вліриці Ліни Костенко. «Можливо, тому, що сама по собі осінь активізуєприродну здатність справжнього поета до співпереживання: як-не-як, а в самійосені завжди відчутний драматизм прощання зі щойно відбулим літом».Поетеса уникає повторень і дуже винахідлива у пошуках світлих виражальних форм.Фактично, кожен твір, присвячений осені, ¾ особливий. Витонченим шедевром поетичного мистецтває поезія «Осінній день, осінній день, осінній!», рядки, якої нібипідтверджують висновки І. Я. Франка про роль слухових і зорових образів впоезії: «Світ тонів, гуків, шелестів, тиші ¾ безмежний»:
Осінні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав – нема мелодій.
(С. 321.)
Перші ж рядки поезії захоплюють органічноюалітерацією, яка надає текстові якоїсь магічності, зачаровує красоюстворюваного образу осінньої природи.
Своєрідним художнім вирішенням відзначається поезія «Шипшинаважко віддає плоди». Кущ шипшини поводить себе як жива істота: хапає людейза рукави, буквально благає:
– Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава.
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!
Одна пташина так мене просила!
У даній поезії поетеса не тільки використовує прийомолюднення, а й наділяє шипшиновий кущ благородним характером:
– Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була красива.
(С. 336.)
Ставленя ліричної героїні до природи іноді набуваєінтимно-довірливих інтонацій. Найбільш виразно це проявляється у поезії «Виходжув сад, він чорний і худий». Тут природа із зображуваного об’єктаперетворюється в суб’єкт, який веде діалог з ліричною героїнею:
І він спитав: – Чого ж ти не прийшла
у іншу пору, в час мого цвітіння?
А я сказала: – Ти мені один
о цій порі од нині і довіку.
(С. 342.)
У цій поезії досить виразно проявляється другийсмисловий план, що його можна визначити так: справжня дружба безкорислива, вонавиявляється у тому, щоб підтримати друга у важку хвилину.
Загалом, потрібно відзначити, що поезія ЛіниКостенко пейзажного плану майже не вибудовує підтекстові смисли. Їй цього недозволяє бездоганний художній смак. «Вона знає свою впевнену, підтвердженуїї особистою стильовою практикою художню дорогу. Це дорога, що постає з досвідукласичного образного мислення. У пейзажній ліриці Ліни Костенко цей досвід,зрозуміло, діє теж. Глибина і гармонійність думки може критися у самійгармонійності природи, у первозданності її існування.»
Усе вище сказане стосується пейзажної лірики, а от уліриці натурфілософській зображення природи і є тим складником, де концентруєтьсяпідтекстовий смисл, він допомагає читачеві краще вникнути у прочитане,увиразнює головну думку. Якраз такого плану є наступна поезія. Тут опис природивідіграє ще одну важливу функцію, про яку відомий дослідник творчості ЛіниКостенко Брюховецький В. С. сказав так:
«Природа в поезії Ліни Костенко лікує, одживлюєзболену душу, дає наснагу. І вже дійсно прадавнє з’являється у цихвзаємовідносинах», як у поезії «Обступи мене ліс…». Щоб кращезрозуміти твір треба уявити ту складну ситуацію 70 ¾ 80-тих років. Треба зазначити, що «жорстокихі тлустих» ворогів із числа літературних і не тільки літературнихчиновників у неї було чимало. І боротьба з ними була виснажливою. Щоб зберегтидушевну рівновагу вона відвідувала ліс, де набиралась спокою, сили і душевноїрівноваги. Природа її розуміла:
Я побуду з тобою. Я тихо з тобою побуду.
Нахилися до мене і дай мені жменьку суниць.
Подивлюся на сонце. Поклонюся знайомому дубу.
Розпитаю як справи у сосен, і зірів, і птиць.
Хай погоня підожде, усі ці жорстокі і тлусті.
Я нікуди не дінусь. Я долю свою прийму.
А коли я беззбройна, їм потім вийду на зустріч,
то вони позадкують, самі не знають чому.
(С. 183.)
«Костенко має глибинний зв’язок з природою, –зазначає австралійська дослідниця творчості поетеси Галина Кошарська. – Вонапостійно оживає в її спогадах, даруючи душевну рівновагу та велику втіху. Длянеї природа завжди жива; вона дає задоволення на естетичному та емоційномурівнях.» У трактуванні поетеси природа не тільки жива, а ще й наділенарозумом і почуттями. Іноді поетеса зіставляє людину і природу, віддаючиперевагу останній:
Поїдемо поговорити з лісом,
А вже тоді я можу і з людьми. (С. 51.)
Актуальною у творчості поетеси є тема екологічноїкризи, що за словами Брюховецького В. С. «проявляється лише у форміодухотворення природи, немов докірливий натяк сучасникам… Які ж то ми сліпі й глухі,не бачимо, шо цей ліс живий. У нього добрі очі. Тут усе таке незлісне й літописне…».
Кожен твір, з якого зринають дивовижні образиприроди, впливає на екологічну свідомість читача. Однак є у творчості ЛіниКостенко кілька поезій, присвячених власне екологічній проблемі. Одна з них «Щеназва є, а річки вже немає». Перші два катрени – це дві самостійнікартини, які увиразнюють одна одну. Кожен наступний мікрообраз є наслідком тієїпричини, що річка загинула – від неї залишилася тільки назва, яка нагадує: вонавсе-таки була, живила своєю благодаттю довкілля. А зараз «усохли верби,вижовкли рови, і дика качка тоскно обминає рудиментарні залишки багви» (С.53). Степ став особливо спекотним без річки. У небі – «зморений лелека».Земля потріскалась без води: «У берегів потріскались вуста». Міст «світитьребрами» – він теж занепав, втративши свою одвічну функцію. Створенийпейзаж змушує відчути, що цей занепад стосується кожного і задуматись пронаслідки...
Ще трагічніше ця тема звучить у поезії «Жоржинина чорнобильській дорозі», але тут не з’ясовуються причини і наслідки.Опис забрудненої природи є констатацією факту:
Роса – як смертний піт на травах,
на горіхах.
Але найбільше стронцію у стріхах.
Хто це казав, що стріхи традиційні?
У нас і стріхи вже радіаційні.
(С. 544.)
Тема Чорнобильської трагедії поглиблюється у наступнійпоезії, з того ж таки циклу "Інрустації":
Атомний Вій опустив бетонні повіки.
Коло окреслив навколо себе страшне.
Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?
…………………………………….
Загидили ліси і землю занедбали.
(С. 538.)
Проте якою б страшною не була ця трагедія, воназалишається трагедією одного народу. А у віршах «Ластівки тікають ізЄвропи» та «Прощай морська корово їз Командорських островів»Ліна Костенко проявляє уміння мислити глобально, в межах планети.
В деяких «пейзажних» поезіях добревідчутний соціальний сенс. Гинуть не тільки ріки, а й села – ті, яким у 70-80-хроках було надано статус «неперспективних»
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків – як танець бджоли,
Танець бджоли до безсмертного поля.
Голос криниці, чого ти замовк?
Руки шовковиць, чого ви заклякали?
Вікна забиті, і висить замок –
ржава сережка над кігтиком клямки
(С. 15.)
Тужний мотив занепаду українського села сповнює поезію «ХутірВишневий». Щедра і розлога земля українського Півдня. І загублений у степухутір з поетичною назвою Вишневий.:
Вишневий Хутір… Ні душі.
А де ж ті вишні, де ті вишні?, – розпачливо запитує
поетеса, і риторичність її запитань не підлягає переглядові.
Без дбайливих господарських рук земля втрачатиме свою родючу силу:
Все обступили солонці
Рілля вродила камінцями. (С. 188.)
Поезії Ліни Костенко, об’єднані екологічною темою, змушують пройнятисятривогою за долю нашої природи. Спілкування з її творчістю – це завжди важливийурок, на якому навчаєшся речей простих і мудрих – вічних. І якщо на цьому уроціти є уважним і старанним учнем, то зрозумієш, що природа – це не просто буденністеп, трава, річка, ліс, сонце, дощ і вітер, а дарований Богом дивосвіт, уякому ти знаходиш красу, спокій, взаєморозуміння, відновлюєш свої сили,заражаєшся радістю існування.
3.2 Натурфілософська лірика Ліни Костенко
Досліджуючи творчість Ліни Костенко, академік Академії Наук Вищої школиГригорій Клочек визначив тематичні домінанти її творчості, але коли межі «тематичнихепіцентрів», що позначаються ключовими словами пам’ять, творчість, любов,можна чітко визначити, то четвертий епіцентр, що позначається словом природа, іокреслює певний масив поезії цього автора, але разом із тим є наскрізним длятворчості Ліни Костенко. Твори, де побутування пейзажу не є самодостатнім, алиш виконує функцію декоративного фону, чи просто увиразнює головну думку,називають у літературознавстві натурфілософськими.
За своєю суттю філософська лірика, відштовхуючись від конкретнихфілософських ідей, являє собою «вільно-особистісний ліричний роздум просвіт та людину, роздум хоч і узагальнений, але неповторно „забарвлений“ще й певним станом, настроєм, вротенням». Тобто специфіка філософської і,зокрема, натурфілософської лірики полягає в тому, що вона відображає досвід іпереживання автора, які втілюються у роздумах і почуттях ліричного героя. Дляукраїнської філософської лірики не є характерним відштовхування від конкретнихфілософських ідей, це зумовлене вкрай несприятливими умовами розвиткунаціональної філософії.
На жаль українські дослідники зверталися до проблем української лірикилише спорадично. Хоча три десятиліття тому відомий дослідник ілітературознавець М. Ільницький проголосив: «З розряду ліриків-філософівне можна виключати жодного із значних наших поетів».
До цього ряду сміливо можна віднести ім’я визначної поетеси нашоїсучасності Ліни Костенко. У творчості якої філософська лірика представленаусіма різновидами. Проте у даному дослідженні ми торкатимемось лише пластунатурфілософської поезії. Саме ця особливість лірики є «визначальноюрисою, за якою безпомильно вгадується той чи інший майстер. У Ліни Костенко цеконцентрація мислі. Це її натурфілософський першоелемент».
Пласт натурфілософської лірики – це тематичний різновид власнефілософської лірики, до якої ще входять морально-філософська та соціально-філософська.Відомий літературознавець М. Ільницький у своїй праці «Поезія останніхдесятиріч: традиції і новаторство» писав, що вважає спільним для багатьохукраїнських поетів «прагнення соціально-філософської насиченості вірша танатурфілософської тематики» (В. Мисик, Д. Павличко, Л. Костенко, І. Драч).
Філософська поезія має глибоке коріння в історії розвитку українськоїлітератури. Всесторонньо її задекларували геніальні поети ХІХ століття – Т. Г.Шевченко, І. Я. Франко, Леся Українка. Митці ХХ ст. продовжили і розвинули їїусталені традиції (Б.–І. Антонич, В. Свідзинський, Я. Щоглів).
Зокрема класичним прикладом побутування натурфілософської лірики єпоезія «Листопад» Я. Щогліва. Як і ряд інших творів поета вонасвідчить, що звертався він до природи не в ім’я її самої. У навколишніхпейзажах поет прагнув дошукатися таємниць людського буття, зокрема і своювласною. Між життям природи і життям людини він проводить аналогію:
А ти, що осені настиг
Та просвітку не знав,
Чи хоч єдиний лист зберіг,
За котрим жалкував?
А чи хоч краплю теплих слів
Зоставив від весни,
Щоб плакать так, як плаче ліс
За літом восени?
Ліна Костенко – поет, який одухотворює гармонію природи в гармонійністьлюдського життя, проте у деяких поезіях знаходимо дисонуючі контрастніасоціації. А за визначенням І. Я. Франка (він його подає у праці "Ізсекретів поетичної творчості"), «контраст – це один з наймогутнішихспособів поетичного малювання… поет навмисне завдає трудності нашій уяві,щоби розбурхати її, викликати в душі те саме занепокоєння, напруження, ту самунепевність та тривогу, яка змальована у його віршах».
Прикладом такого художнього прийому є подія «Сучасна баркарола».Змальована морська ідилічна картина: Азовське море, лагідні хвилі, передзахіднесонце. Пісок заносить залишки Баркаса – «чого розбився він? Чи ще з війни,чи, може, так, од шторму...» –
Як тут неквапно проминає час!
Який вечірній присмак матіоли!
Піски і я. І тиша. І баркас.
І ті, що вже не вернуться ніколи.
Поезія «Цавет танем!», маючи головною темою історіювірменського народу, одночасно спонукає читача задуматись над важкою долеюукраїнського народу та його слова, пишучи про вірмен Ліна Костенко апелює доісторичної пам’яті і національної свідомості українців:
А скрізь по всій пустелі
тоненькі стебла літер,
як трави проростають в колючому піску.
Їх топчуть ситі коні, дзвенять чужі стремена.
А букви проростають в легенди і пісні.
Мовлячи про сенс творчості у житті поета, авторка у поезії «Вечірнєсонце, дякую за день» малює природу через мікрообрази, які увзаємодоповненні створюють ідилічну фонову картину:
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлених Едем
І за волошку в житті золотому
(С. 9.)
Теми творчості торкається поетеса і у наступній поезії:
Будь щедрою, хай плаче твоє листя,
роздай плоди і знову зацвітай.
Хай попліткує наволоч тілиста.
Що є душа? – у неї не питай.
Але тут використовується прийом персоніфікації, тобто маючи на увазілюдину творчу, поета, автор змальовує плодове дерево.
На фоні української природи розгортається і сюжет «Незнятий кадрнезіграної ролі», присвячений Іванові Миколайчуку, поетеса не випадкововдається до такого прийому. Природнє тло даної поезії увиразнює фактприродності, майстерності славетного актора.
Описуючи почуття любові, поетеса проводить несподівану і тонкупаралель:
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани (С. 125.)
Історія кохання на тлі сумного осіннього пейзажу показана у поезії «Осіннійдень березами почався». Осінь і кохання – в них багато краси і смутку:
Осінній день березами почавсь.
Різбить печаль своєї древорити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.
У хвилини душевного неспокою, радості, горя, лірична героїнязахоплюється красою природи і знаходить у ній джерело внутрішнього спокою ідушевної рівноваги.
Поезія «Підмосковний етюд» надає змальованому пейзажу ужезовсім іншого, можна сказати навіть, трагічного звучання:
Незрячі сфінкси снігових заметів
Перелягли нам стежку до воріт.
Зметнеться вгору білочка-біженка.
Сипнеться снігом як вишневий сад.
І ще вікно світилось у Довженка,
як ми тоді верталися назад
Спогади про минуле дитинство (пригадай з «Марусі Чурай»: «Душалетить в дитинство, як у вирій, Бо їй на світі тепло тільки там»),розбуджують уяву, малюючи у ній картини природи, які сприймалися дитячимиочима:
В старім гнізді танцюють лелечатка.
і, одірвавши ніжки від землі,
немов малі русалоньки дівчатка
гойдаються в зеленому гіллі.
................................................
цим осокорам вже по двісті літ.
Із катапульти гойдалки такої
Колись я звідси вилетіла в світ.
(С. 112.)
Плинність часу своєрідно ілюструється плином, зміною пейзажних картин:
Де бджоли носять сонячний пилок
і журавель над здобиччю міркує, –
ледь я зміню дистанцію на крок,
він перепурхне й далі чимчикує.
Я чую смутку пальці крижані.
Розрісся цвинтар. Груша постаріла.(С. 67.)
«Поетичне бачення Ліни Костенко виявляється настільки всеохопноглибинним, що в якомусь, здавалось би, суто одиничному факті вона завждивідкриває істотні закономірності буття» «Послухаю цей дощ» –називається вірш. І ми, разом із ліричною героїнею слухаємо, як «підкравсяі шумить» отой «бляшаний звук води». Та «веселих крапелькроки» викликають асоціацію із плинністю людської долі.
Так ліричний герой, а за ним і читач осягає гармонійну завершеністьсвітобудови і роль людини у ній. Таким чином, у поезії «навітьнайсуб‘єктивніше відчуття несе воістину філософське навантаження»:
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутність
(С. 10.)
Отже, маємо всі підстави стверджувати, що і пейзажна, інатурфілософська лірика посідають значне місце у творчості поетеси. ЛінаКостенко – автор який «не просто бачить і розуміє світ, а сприймає його якпастку самої себе». Тому, майстерно відображаючи природу у своїх ліричнихтворах, вона не тільки надає читачам можливість отримати естетичну ейфорію, а йспонукає їх задуматись над вічними проблемами людського буття. Для цього вонавикористовує усі можливі прийоми зображення пейзажу. Поетеса часто зображуєприроду у контрасті з почуттями і переживаннями ліричного героя, а часомнавпаки, опис природи, подається паралельно. У пейзажній ліриці поетеса виявляєне тільки свою любов до природи, а повне її розуміння. У віршах Ліни Костенкоприрода часто зображується як жива істота. Багато поезій присвячено теміекології.
Тематика натурфілософської лірики різноманітна. Це пояснюється тим, щоприрода, як фон, приступна у всіх пластах лірики Ліни Костенко. Торкаючись темінтимних, особистісних, чи соціальних, поетеса часто згадує про природу,створюючи асоціації картин природи із настроєм людини, її почуттями іпереживаннями, плинністю людського буття.
Висновки
У ході даногонаукового дослідження, працюючи над темою «Пейзаж у ліричних іліро-епічних творах Ліни Костенко», ми дійшли таких висновків:
1. Пейзаж є надзвичайно важливим елементом композиціїхудожнього твору. Він не тільки увиразнює його структуру, а й дозволяє кращезорієнтуватись у просторі і часі певного твору, допомагає зрозуміти внутрішнюсуть героїв, їх душевні поривання.
2. Зображення живоїприроди, виконуючи певну смислову функцію, може бути в опозиції (контраст) абопаралельно співвідноситься із зображуваним, а також служити декоративним фономдля розгортання подій.
3. Тип пейзажних картинзалежить від жанру твору, його стильової приналежності, від особливостейтворення образів, їх світогляду (якшо той подається в оповіді), індивідуальноїтворчої манери письменника.
4. У ліро-епічних творахЛіни Костенко – історичних романах «Маруся Чурай» та «Берестечко»– картини живої природи відіграють важливу композиційну роль, але їх обсяг ізначення розрізняються сюжетною структурою творів. Органічно вплетені в художнютканину даних романів, «пейзажні вкраплення» створюють багатоплановіретроспективні картини української природи, малюючи збірний образ України.
5. У історичному романі увіршах «Маруся Чурай» Ліна Костенко, застосовуючи прийом паралельногозображення життя головної героїні в колообігу природи, досягає надзвичайноїструктурної чіткості твору, а також полегшує читачам процес сприймання іспівпереживання внутрішнього стану героїні через асоціації з різними порамироку.
6. Форма історичного романуу віршах «Берестечко» ¾ внутрішній монолог головно героя ¾ дозволяє читачеві сприймати пейзажнікартини у оповідній формі з уст одного персонажа, тоді як у попередньому романі(«Маруся Чурай») пейзажні картини поставали в уяві читача (то зі слівМарусі, то зі слів дяка, то з уст автора).
7. У кожному з аналізованихроманів побутування пейзажів має своє функціонально-змістове призначення: так,описи природи у романі «Маруся Чурай» «працюють» натворення образу прекрасної української природи, а у «Берестечку» заїх допомогою твориться образ сплюндрованої української землі.
8. Ліричні твори ЛіниКостенко мають виразну змістову основу, тому, говорячи про побутування у нихпейзажних елементів, є всі підстави твердити, що вони наявні принаймні у двохпластах: власне пейзажній і натурфілософській ліриці.
9. У віршах про природу ЛінаКостенко виявляє безмежну любов до навколишнього світу, а також глибоке йогорозуміння і навіть розчинення у ньому. Для пейзажної лірики поетеси характернийприйом олюднення природи, наділення її розумом і почуттями.
10. Значне місце у поетичнійтворчості авторки займають вірші екологічної тематики, яким належить своєріднецентрове місце поміж пейзажною і натурфілософською лірикою. У них виявляєтьсямаштабність і глобальність поетичного мислення Ліни Костенко.
11. Особливістюнатурфілософської лірики є концентрація підтекстового смислу (а інколи йголовної думки) у зображеннях живої природи.
12. Як пейзажна, так інатурфілософська лірика Ліни Костенко фіксує досконале володіння прийомамипаралельного і контрастного описів природи, вони увиразнюють головний мотивтвору, віддзеркалюють авторське сприйняття картин природи і людського буття.
Список використаної літератури
1. АбліцовВ. Що присвячуємо дітям, обов'язково справдиться // Голос України. – 1999. — 21січня. — С. 1 – 12.
2. АнтонишинС. Місія слова // Слово і час. — 1990. — № 12. — С. 22-27.
3. АнтонишинС. Над річкою буття — на березі крутому, або Лілеї для Ліни: До ювілею ЛіниКостенко // Дзвін. — 2000. — №3. — С. 125-132.
4. БазилевськийВ. Поезія як мислення // Дніпро. — 1990. — № 3. — С. 106-116.
5. Бакула Б.Історія і поезія: [Л.Костенко] // Урок української. — 2000. —№2. — С.9-15.
6. БандураО. М. Теорія літератури. – К.: Рад. Школа, 1969. – С. 67.
7. БанковськаН., Яковець А. Ліні Костенко — 70 // Визвольний шлях. — 2000. — №3. — С.76-84.
8. БарабашС. Пам'ять розуму і серця в ліриці Л. Костенко // Література. Діти. Час. — К.,1989. — С. 65-70.
9. БілецькийО. І. В мастерской художника слова. Ч. 6.: Изображение живой и мертвой природи// Білецький О. І. Зібр.праць: У 5 т. Т. 3. – К.: Наукова думка, 1996. – С.444-489.
10. БондаренкоА., Бондаренко Ю. Використання поезії шістдесятників для становлення світоглядуучнів // Дивослово. — 1996. —№ 11. — С. 52-55.
11. БондаренкоА., Бондаренко Ю. Поезія Ліни Костенко у формуванні національної самосвідомостіучнів // Дивослово. — 1994. — №4. — С.34-37.
12. БрюховецькнйВ. Ліна Костенко: Нарис творчості. — К., 1990.
13. Варварцев М. Уперше італійською: [Переклад творів ЛіниКостенко] // Урок української. — 2000. — №2. — С.59-60.
14. ГалеацціГ. Сніг у Флоренції Ліни Костенко: історичний символ двох культурних світів //Літературознавство. — К., Обереги. — 1996. — С. 160-175.
15. Гордасевич Г. Під галактик очима карими // Жовтень.— 1989. — № 4. — С.114-127.
16. Гундорова Т. Погляд на Марусю // Слово і час. –1991. № 10.
17. Домашлев А. И. Интерпретация художественноготекста. – М.: Просвщение, – 1989. – С. 194.
18. Дюбишина-Мельник Л. О. то не є розмовка побутова! [ПоезіяЛіни Костенко) // Урок української. — 2000. — №2. — С.25-26.
19. ЖулинськийМ. Лицарство духа: [Про творчість Ліни Костенко] Вітчизна. — 2000. — №3-4. —С.2-5.
20. Зеров М. «Непривітанийспівець» (Ящоголів) //Зеров М. Твори: У 2 т. – Т. 2. – К., Дніпро 1990. С.294-323.
21. ЗінченкоО., Коляда Т. "… Квадратний корінь квітів і трави" (бароковітенденції в поезії Ліни Костенко) // Світо-Вид. — 1999. — № 3. — С. 129-131.
22. ЗінченкоО., Коляда Т. «Вежа самотності»: позамовні смисли. — Сучасність. –1996. – № 12. – С. 110-115.
23. ІвановаТ. Символіка трьох кольорів у романі «Маруся Чурай» Ліни Костенко // Українське мовознавство. —1992. — Вип. 19. — С. 65-71.
24. ІвановаТ. Стилістична символіка «дороги» в романі Ліни Костенко «МарусяЧурай» // Українське мовознавство. — 1989. — Вип. 16. — С. 35-40.
25. ІвашенкоГ. Весна, і смерть, і світле воскресіння: нотатки на полях історичного роману увіршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» // Кур'єр Кривбасу. — 1996. — №55/56. — С. 32-35.
26. ІльницькийМ. З чого постає неповторність (штрихи до портрета Ліни Костенко) // Українськамова і література в школі. — 1981. — № 10. — С. 9-23.
27. ІльницькийМ. Поезія останніх десятиріч: трагедії і новаторство (стаття друга) // Рад.Літературознавство. – 1983. – № 4. – С. 13-21.
28. ЕреминаЛ. И. О языке художественной прозы Н. В. Гоголя. – М.: Наука, 1987. – 154 с.
29. Клименко В. Український номінант на'Нобелівську — Ліна Костенко // Україна молода. — 2001. — 20 лютого.
30. Клочек Г.«Це тихе сяйво над моєю долею...» (любовна лірика Ліни Костенко) //Українська мова та література. — 1997. — Ч. 48. — С. 2-3.
31. Клочек Г.Історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай». Навчальнийпосібник. — Кіровоград, 1999.
32. Клочек Г.Ліна Костенко: Навчальний посібник-хрестоматія. — Кіровоград: Степова Еллада,1999. — 320 с.
33. КовалевськийО. Ліна Костенко: філософія бунту й «філософія серця». — Харків:Прапор, 2001.
34. КовальчукО. Життя як прозріння (Ліна Костенко — «Вже почалось, мабуть, майбутнє»)// Українська мова та література. — 1998. — Ч. 48.
35. КовальчукО. Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста…Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко // Дивослово. — 2000. —№3. — С.32-35.
36. Кодак М.Неопалимої книги скрижаль: [Про Ліну Костенко] // Київ. — 2000. — №3-4. — С.127-131.
37. Коляда Т. Віртуальна дійсність в поезії ЛіниКостенко // Світо-Вид. — 1996. —Ч. 3.— С. 132-134.
38. КоцюбинськийМ. М. Дорогою ціною // Коцюбинський М. М. Твори: У 7 т. Т. 2. – К.: Науковадумка, 1974. – С. 119-120.
39. КошарськаГ. Літературна тематика і національна свідомість: Твори В. Шевчука, Л. Костенко// Сучасність. — 1992. —№ 11. — С. 97-99.
40. КошарськаГ. Творчість Ліни Костенко з погляду поетики експресивності. — К., 1994.
41. КошарськаГ. Ще один підхід до поезії Ліни Костенко // Слово і час. — 1996. — №8-9. — С.49-52.
42. Краснова Л. Грані поетичної майстерностіЛіни Костенко // Слово і час. — 1995. —№7. —С.45-53.
43. Кузнецов Ю.Імпресіози в українській прозі кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Зодіак – ЕКО,1995 – 248 с.
44. КулинякД. Трапеза серед хрестів // Надзвичайна ситуація. — 1999. — №4. — С. 30-31.
45. ЛінаКостенко говорить: «Немає часу на поразку» // Вечірній Київ. — 1999.— 24 грудня. — С. 6
46. ЛінаКостенко. Берестечко. — К.: Укр… письменник, 1999.
47. Ліна Костенко. Вибране. —- К'.:Дніпро, 1989.
48. ЛінаКостенко. Геній в \мовах заблокованої культури // Дивослово, 2001. — №2.
49. ЛінаКостенко. Маруся Чурай // Поезія: Ліна Костенко, Олександр Олесь, ВасильСимоненко, Василь Стус. – 2-ге. вид., доп. – К.: Наукова думка, 2000. – 272 с.
50. ЛінаКостенко. Чорнобильська катастрофа і збереження культурної спадщини народу(виступ у Київському будинку вчителя) // Українське слово. — 1999. — 11листопада. — С.14.
51. Літературознавчийсловник-довідник / Р. Т. Гром‘як, Ю. І. Ковалів ті ін. – К.: ВЦ «Академія»,1997. – 752 с.
52. Маидан М.Інші поети в творчості Ліни Костенко // Сучасність. — 1994. — № 10.—С 151-161.
53. МакаровА. Що сказати втомленим і розчарованим? // Поезія. — 1990. — Вип. 2. —С. 215-222.
54. МельникМ. Ономастнчшій простір поеми-баладн «Скіфська одіссея» Ліни Костенко// Щорічні записки з українського мовознавства. — Одеса, 1996. — Вип. З. — С.69-77.
55. Меншун В.Неповторність // Трибуна лектора. — 1989. — № 3. — С. 34-37.
56. МіщенкоО., Шевченко О. Поетичні дзвони Чорнобиля // Вісник Київського університету ім.Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. — 1997. -№5. — С. 27-31.
57. МоренецьВ. Ліна Костенко — цього разу як традиціоналіст // Українська культура. — 1993.— № 9-10. — С. 12-14.
58. НевідомськаЛ. Пейзажі у повісті Б. Лепкого «Крутіж» // Богдан Лепкий – видатнийукраїнський письменник. – Тернопіль, 1993. – С. 116.
59. Нечуй-ЛевицькийІ. С. Кайдашева сім‘я // Нечуй-Левицький І. С. Зібр творів: У 10 т. – Т. 3. –К.: Наукова думка, 1965. – С. 300.
60. НиканороваО. Поезії одвічна висота. – К.: Рад. письменник, 1986. – 219 с.
61. ОсадчийВ. Одкровення від Богдана Хмельницького (роздуми над романом Ліни Костенко «Берестечко»)// Слово просвіти. – 1999. – № 12. – С. 14.
62. ПахльовськаО. Українські письменники: філософія бунту // Сучасність. – 2000. – Ч. 4. – С.25-28.
63. РомащенкоЛ. Минуле — урок для сучасності, проекція на майбутнє: (Роздуми над новимроманом Ліни Костенко «Берестечко») // Українська література взагальноосвітній школі. — 2000. —№5. — С.44-51.
64. Салига Т.Поезія — це завжди неповторність: мотиви художнього мислення у творчості ЛіниКостенко // Вітчизна. — 1986. — № 5. — С. 164-169.
65. СивокіньГ. Ліна Костенко у прочитанні австралійської дослідниці // Слово і час. — 1996.— № 2. — С. 87-88.
66. СимоненкоВ. Краса без красивостей(про збірникпоезій «Мандрівки серця» Ліни Костенко) / Передмова та підгот. текстуА.Ткаченка // Слово і час. — 1990. — № З. — С. 5-6.
67. Слово пропоета (штрихи до портрета Ліни Костенко) // Українська мова і література вшколі. — 1990. — № 3. — С. 3-7.
68. Соловей Е.Українська філософська лірика. К., – 1998. – 342 с.
69. СмілянськаВ., Чамата Н. Структура і смисл: спроба наукової інтерпретації поетичнихтекстів Тараса Шевченка. – К.: Вища школа, 2000. – С. 108.
70. СлоньовськаО. «Найтяжча кара зналася життям...» (до вивчення роману у віршахЛіни Костенко «Маруся Чурай) // Дивослово. — 1996. — № 1.
71. Сом М.Пам'ятаймо Берестечко // Вечірнім Київ. 1999. — 24 грудня. – С. 6.
72. СтавицькаЛ. Гармонія крізь тугу дисонансів // Урок української. — 2000. — №2. — С.22-23.
73. СтавицькаЛ. Серцем вистраждане слово (про мову поезій Ліни Костенко) // Мовознавство. — 1990. — № 6. — С.23-29.
74. СтепановаК. Т. Поетика описання. – Ленинград, 1975. – С. 7.
75. Степук Ф.А. Литературно-критические статьи // Русская литература. – 1989. – № 3. – С.115-121.
76. Українськалітературна енциклопедія: У 5 т. Т. 3. – К., – 1995. – С. 16-17.
77. ФеренецьС. Духовне перехрестя. Інтерв'ю з донькою Ліни Костенко О. Пахльовською //Радянська жінка.— 1990. — №3. — С.4-5.
78. Франко І.Я. Із секретів поетичної творчості // Збір. творів: У 50 т. – Т. 31. – К.,1981. – С. 66-244.
79. ЦимбалюкВ. Один рядок Ліни Костенко (етимологічний етюд)//Дивослово. — 1995. —№ 15. —С. 15-16.
80. Чекан О.,Чекай Ю. „Ще має безсмертний сенс...“ (музикознавчі роздуми надпоезією Ліни Костенко) //Collegium. — 1993. — № 2. -С. 79-91.
81. Чекан О., ЧеканЮ. „Задивним зойком слова...“ (роздуми над поезією Ліни Костенко)//Київ. — 1993.— № 1. — С. 136-140.
82. Чуб Д.Творчість Ліни Костенко на тлі сучасності: „Маруся Чурай“, „Неповторність“// Чуб Д. У дзеркалі життя й літератури.— Мельбурн, 1982.— С. 119-147.
83. Шелест В.Образні асоціації в поезії Ліни Костенко // Дивослово. — 1994. — №2. — С. 11-15/
84. ШпитальА. „Немає часу на поразку“ (новий історичний роман Ліни Костенко —діагноз нашому теперішньому суспільству // День. — 1999. — №198. — С. 7.
85. ШпитальА. Наука поразки (роздуми над сторінками роману Ліни Костенко „Берестечко“)// Столиця. — 1999. — 14 жовтня. — С. 10-11.
86. ЯковецьА. Маруся Чурай: міф чи втрачена реальність? // Слово і час. — 1997. — № 10.—С. 44-46.
87. Яровий О.Про наше Берестечко // Вечірній Київ. — 2000. — 28 січня. — С. 6.