1. Автор, йогомісце в літературі
2007 рік — це рік209-ліття виходу «Енеїди» І. П. Котляревського. І. П. Котляревський увійшов вісторію української культури як засновник нової української літератури, щозаклав фундамент літературної мови на народній основі. Його «Енеїда» – першийтвір нової української літератури.
2.Автобіографічні та біографічні відомості, пов’язані з життєвою основою твору
І.П. Котляревському судилося жити на межі двох століть — ХVІІІі ХІХ, які були багаті на різні історичні події, що мали велике значення длярозвитку української нації. Перш за все це зруйнування царицею Катериною ІІЗапорізької Січі, позбавлення влади гетьмана і скасування гетьманства, а цеозначало, що настали часи підкорення України Російською імперією, періодколоніального підданства, занепаду української культури.
Улітературі ХVІІІ ст. триває розвитокбарокового напрямку, широкої популярності набуває бурлеск [від італ. burla- жарт, сміховина]. А бурлескні жанри пов'язані з пародіюванням високої,урочистої тематики. У ХVІІ-ХVІІІст. в європейській літepaтypiз'являється багато подібних творів. Особливо зручною длябурлескногопародіювання виявилась «Енеїда» давньоримського поета Вергілія. У1633р. в Італії вийшла «Перелицьована Енеїда» Лaллi,у Францiї –«ПерелицьованийВергілій» Скаррона (1648-1653), у Німеччині – «ВергілієваЕнеїда, або Пригоди благочестивого герояЕнея» Блюмауера (1784), у Росії –«ВергилиеваяЭнейда, вывороченная наизнанку» М.Осипова (1791-1796).
І.П. Котляревський, який в шкiльніроки детально вивчав твори Вергілія, знав про бурлескно-травестійні пaродіюваннятвору цього митця в європейській літературі, ставить перед собою завдання –переосмислити патетичну проблематику римського оригіналу, наблизити твір доукраїнської дійсності, надати йому народно-національного колориту, наповнитизовсім іншим, новим змістом. Письменник жив у період зруйнування у 1775 році3апорізької Січі, мандрів козаків за Дунай, на Кубань і знав відношенняпростого народу до цих подій, усвідомлював необхідність протистояти імперськійполітиці, підняти самоповагу українського народу. Томуза основу свого твору І. П. Котляревськийвзяв реальнее життя, побут ізвичаї українців.
3.Назва твору (алегорична, символічна, метафорична, сюжетна, влучна (чи ні),образна (чи ні) і т. ін.)
Назватвору пов'язана з ім'ям головногогероя – Енея. За грецько-римською міфологією,Еней – син дарданського царя Анхіза і богині Афродіти,один із героїв Троянської війни, оспіваної Гомером (VIII-VIIст. до н. е.) в «Іліаді» й «Одіссеї».
4.Жанрові особливості
Зажанром «Енеїда»І. Котляревського — це епїчна, бурлескнотравестійна поема:
поема — тому, що це віршований великого розмірутвір, в якому змaльовуютьсязначні події, яскраво розкриваються людські характери;
епічна — бо в ній говориться про людей, їх вчинки,переживання, боротьбу в розповідній формі;
травестійна — бо автор переодяг античних героїв Вергілієвої «Енеїди» в українське вбрання,переніс їх в історичні умови українського життя ХVІІІст. (побуткозаків-запорожців, українського панства, чиновників та пpостихлюдей);
бурлескна — бо події і люди змальовуються в жартівливому, зни- жувальному тоні.
Сутьтравестії та бурлеску — в різкому контрасті між, темою й характером їїрозкриття. Попередні травестії «Енеїди» так чи інакше заперечували своюпершооснову і цим зв'язували себе з нею. Котляревський поставив перед собоюіншу мету: не висміяти чи принизити оригінал, а у відомому для всіх сюжетідати опис зовсім нового, маловідомого досі для світу життя українського народу.«Енеїда» Котляревського — травестія, в якій недотримано всіх правил жанру, швидше це героїко-комічна поема.
Протегумор «Енеїди» — не розважальний. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минулеУкраїни, сучасне (другу половину ХУІІІ ст. і початок ХІХ ст.) і заглянув умайбутнє.
5.Тема і ідея
Тема:Засудження жорстокості панів, паразитизму і морального звиродніння, хабарництвоі лицемірство чиновників. 3атхлості життя в Російській імперії Котляревськийпротиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запорожців.
Ідея:Розв’язаннясуперечки: самобутній український народ чи ні.
6.Композиція (сюжет та його елементи, поза сюжетні елементи)
Воснові сюжету лежить відомий античний міф: на десятийрік війни між греками та троянцямиза чарівну Олену греки зруйнували Трою, аЕней із залишками троянців за велінням богівСередземним морем поплив до Латинської землі, щоб там заснувати нове царство.Мандри Енея описав Вергілій у епопеї «Енеїда»,а І. Котляревський в образах троянців і царів зобразив мешканців України другоїполовини XVIII — початку ХІХ ст. Хоч козацтвойбулозображено під масками троянців, але ні грецькі імена repoїв«Енеїди»Котляревського, ні те, що Січ названаТроєю, не ввело читачів в оману — всі розуміли, про що і прокого, йдеться:
Енейбув парубок моторний
Іхлопець хоть куди козак ...
Арозділи, де троянці співають запорізькі пісні, де звучать згадки про гетьманщину- все нагадування народові про славне минуле і заклик до його відновлення.Отже, у творі ми бачимо розгортання двохсюжетних ліній: перша — реальні мандри запорізьких козаків після скасуванняСічі; друга — канва самого сюжету Вергілія.
«Енеїда»Вергілія розповідає у піднесеному і урочистому тоні про доблесть і мужністьЕнея — предка роду Юлїїв, прославляє завойовницьку політику Риму, а поема І. П.Котляревського є пародією на цей твір і уславлює волелюбні прагненняукраїнського народу. І як бачимо, виходячи зі змісту поеми, перша сюжетна лініядомінyєнад другою, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди» І. П.Котляревського — це типи національних характерів, а конкретніше — запорізькихкозаків:
Такславнїї полки козацькі
Лубенський,Гадяцький, Полтавський
Вшапках, було, як мак, цвітуть.
Котляревськийзгідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія.
Якбачимо, зміст обох творів схожий. Івсе-таки «Енеїда» оригінальна насамперед за композицією: у римського автора 12частин, а в Котляревського — тільки 6. Ряд епізодів (наприклад, розповідьЕнея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а деякі,навпаки, розгортає у ширші картини (наприклад, сцену зустрічі троянців зДідоною), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо вони вдусі українського фольклору, та й дія відбувається в Україні (названо ряд місті сіл Полтавщини, наприклад Лубни, Гадяч, Вудища). Котляревський часто вполотно твору вплітає епізоди з життя українськихкозаків,старшини, селянства, міщан, священиків,учнів. Прийоми гостей, полювання, готування до війни, «субітки» тощо у Вергіліявідсутні. До того ж описи побутуукраїнського суспільства у Котляревського часто такі великі, що забуваєш пропершооснову поеми.
7.Правда та художній вимисел
Правдивій мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план.3авдяки такому самостійному підходу до справи «Енеїда» і на запозичений сюжетвийшла оригінальним твором. По суті, крім імен героїв та основної нитки подій,від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минулетут стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне- побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.
8.Проблематика твору
Засуджуючисоціальну несправедливість, Котляревськиймріяв про таке суспільство, в якомупануватимуть високі благородніморальні заповіді, люди житимуть за законами добра і правди, а тому вінвиступив зі своєю моральною програмою. У пекло Котляревськийпомістив скупих, брехунів,гульвіс, самогубців, лжевчених, графоманів, пияків,балакунів, модниць, перекупок, паліїв, ворожбитів, злодіїв, картярів,лікарів-партачів – усіх, чиї дії народтрактував як аморальні, за якілюдина після смертіпотрапляє в пекло, де зазнає тяжких мук.
Поетзвинувачує й тих, хто не дбає про честь сім'ї: дівчат, що забули про дівочугідність; звідниць; парубків, які «ізроду не женились», а підбивали на любощізаміжніх молодиць, що зраджують своїх чоловіків. Осуд у поетавикликають святенниці, які на людях «молилисябез остановки» і «били сот по п' ять поклін»,а поховавши молитовники, «казились,бігали, скакали і гіршедещо в темноті».
Ченці;попи і крутопопи
Мирянщоб знали научать;
Щобне ганялись за гривнями,
Щобне возились з попадями,
Тазнали церкву щоб одну;
Ксьондзидо баб щоб не іржали ...
Аякою ж повинна бути людина? Котляревський про це мав свою власну думку.Ось, наприклад, як, за уявленнями автора «Енеїди»,живуть праведники в раю:
Нічванились, ні величались,
Ніхтоне знав тут мудровать,
КрийБоже, щоб не догадались
Братз брата в чім покепковать;
Нісердилися, ні гнівились,
Нілаялися і не бились,
Авсі жили тут люб'язно ...
Котляревський-педагогне оминув і теми виховання. Він картає батьків, «які синів не вчили, а гладилипо головах, і тільки знай що їххвалили». Таке потакання примхам дітей, сліпа любов давали протилежнийнаслідок: з них виростали ледарі, сини «чубили батьків» і тільки очікували їхньоїсмерті, щоб самим заволодіти маєтками. Осудливо говорить поет і про тих, хтотільки й лає дітей, б'є їх.
Важливозазначити, що описані Котляревським аморальні явища стосуються не всьогосуспільства, а переважно панівних класів. Народ ненавидить панів не лише заїхню експлуататорську суть, а й за розпусту, моральне виродження. Автор поеми йвідобразив ці погляди. Як поет-громадянин, він викрив також національні вадиукраїнців: нерішучість, надмірну добродушність, легковірність тощо. Отже, ідуховне багатство народу, іте, що заважає иому успішнорозвинутися, показано в «Енеїді» однаково правдиво.
9.Аналізхудожніх образів
Усіобрази поеми можна поділити на три великі групи. Перша — це Еней і троянці. Уцих образах І. Котляревський змалював українських козаків-запорожців з їххоробрістю, веселими звичаями,завзяттям.
Другугрупу дійових осіб складаютЬ боги. В образахЗевса, Юнони, Венери, Нептуна, Еола, Плутона та інших змальованофеодально-поміщицьку верхівку з усіма її негативними рисами — хабарництвом,інтриганством, зневажливимставленням до простих людей. Боги втручаються в Енеєву мандрівку: одні — допомагають йому,інші- перешкоджають.
Третягрупа — це всі земні герої, царі. У цихобразахписьменник зобразив українських поміщиків-феодалів, їх взаємини і побут.
Головнимгероєм поеми є Еней, іменем якого і названо твір. Але Еней не сам, з ним усюдиі завжди його вірні побратими-троянці.
Еней-відважний, хоробрий ватажок, який повів своє військо до Латинської землі. Авторіз любов'ю змальовує його:
Енейбув парубок моторний
Іхлопець хоть куди козак,
Удавсьна всеє зле проворний
Завзятішийод всіх бурлак.
Енейздатний і на бійку, і на розваги, і на дипломатичні стосунки з Латином, Aцecтом,Евандром та іншими царями; вміє майстерно танцювати, любить випити і погуляти.
Портретнийобраз Енея зустрічаємо на сторінках поеми багато разів.Автор то милується ним:
Прямий,як сосна, величавий,
Бувалий,здатний, тертий, жвавий,
Такий,як був Нечеса-князь,
Нанього всі баньки п' ялили,
Ісами вороги хвалили,
Йоголюбив всяк — не боявсь.
Ато змальовує у досить-таки непривабливому вигляді:
Напализхмелю перелоги,
Опухлиочі, як в сови,
Іввесь обдувся, як барило,
Булона світі все немило ...
Однакмужність Енея захоплює автора протягом усієї поеми. На полі бою Еней — мудрий,завзятий полководець:
Енейсовавсь, як навіжений,
Кричав,скакав, мов віл скажений,
Ісупротивних потрошив:
Махнемечем — врагів десятки
Лежать,повиставлявшип' ятки;
Такв гніві сильно їх локшив!
ДотепністьЕнея, цього козака-веселуна особливо імпонуєписьменникові, бо що то за козак, коли він нежартує и не може вчасно кинути влучне слово?
Алеколи ситуація складна, Еней звертається запорадою до своїх вояків — значить, поважає Їх. Він тепер уже не чваниться івизнає, що перемоги над ворогом — це заслуга насамперед хороброї дружини.
Убою Еней одчайдушний і великодушний: «лежачих не займає», але честь козаказахищає. Він – «правдивий чоловік»,зразок витримки і взагалі «К добру з натури склонний», щедрий: «як бува у нас,хотів останнім поділиться». Користується любов'ю та повагою троянців.
Розкриттютеми патріотизму українського козацтва, його волелюбностіслужать також образи інших троянців. Правда, спочаткуїхні вчинки викликають у насрішучий протест і осуд:
Щоденьбуло у них похмілля;
Пиласьгорілка,як вода;
Щоденьбенкети, мов весілля,
Всіп'яні, хоч посуньськуда.
Протев останніх частинах поеми троянцівначе підмінили. Ці бурлаки-побратими, раніше «моторні… швидкі, проворні»тільки для власної вигоди, стаютьхоробрими, великодушними інавіть дисциплінованимивоїнами,незламними в присязі,вірнимий волелюбними синами вітчизни, що готові до останньої краплі крові «своюсвободу боронити». Вони перемагають і в найбезвихідніших ситуаціях. Їхніодчайдушність і лицарство теперпроявляються не в гулянках, а на полі бою. На заклик Енея: «Козацтво! Рицарі!Храбруйте! — вони відповіли ділом, а в навчанні вони були зразком ретельності йтямущості. Відчувається, що авторсам милується своїмитроянцями-козарлюгами, жартує з них, але глуму в тому сміху нема.
Отже,троянці — це життєрадісні, сміливі люди, які люблять добре поїсти, попити,погуляти, розважитись, але вміють і міцно стиснути в руках зброю, постояти засвою честь і мужньо захищати вітчизну, а якщо потрібно, то і віддати життя занеї. Загартовані в походах і боях, троянці над усе ставлять військову доблесть,бойове товариство, побратимство, вірність обов'язку ідружбі. Серед троянців найяскравішевиділяються два друга, Низ і Евріал.
Одназ найхвилюючих подій поеми, героїчнийвчинок Низа і Евріала, вилазка в стан ворога — свідчення глибокогоусвідомлення ними свого патріотичного обов'язку, вірності присязі. Низ іЕвріал — не троянці за походженням, алебули на службі, вони завербувалися до Енейовоговійська і сумлінно несуть службу. УЕвріала є вдома старенька мати, а у Низа немаєнікого:
Отя так чисто сиротина,
Росту,як при шляху горох:
Безнені, без отця дитина,
Еней- отець, а неня — бог.
Низвмовлявтовариша, щоб той залишився на варті, а у стан ворога, де можна загинути, Низпіде сам. Низ нагадує Евріалові, що він повинен жити заради матері. Алебойовадружба між героями-патріотами такаміцна, що нічого не може стати їм на заваді. Евріал відповідає товаришеві:
…Де общеє добро в yпадку,
Забудьотця, забудь і матку,
Летиповинность ісправлять;
Якми Енею присягали,
Дляйого служби жизнь оддали,
Теперне вільна в жизні мать.
Якклятва вірності своєму побратимові звучатьслова Евріала:
Відтебе не одстану зроду,
Зтобою рад в огонь і в воду
Насто смертей піду з тобой.
Друзіпішли у ворожий табір вночі, щоб вирізативорогів і цим допомогти троянцям здобутиперемогу. Але Евріал потрапив до рук ворогів, і смерть товариша викликаласмертельну ненависть у Низа до йоговбивць, і він один кинувсяпроти озброєних ворогів. Автор підкреслює:
Любовк отчизні де героїть,
Тамсила вража не устоїть,
Тамгрудь сильніша от гармат.
Такимчином, в образах Низа і Евріала І. П. Котляревський зма- лював мужніхпатріотів, вірних козацькій присязі і бойовій дружбі.
Нависокому Олімпі живуть боги, які оглядають земний світ і вер- шать долі простихлюдей. Це наймогутнiший з богів — 3евс, Венера, Юнона, бог моря Нептун, бог вітрів Еол, бог вогню і ковальськоїсправи Вулкан. Життя богів проходить у постійних бенкетуваннях, інтригах,сварках. Ворогування між Юноною і Венерою відбивається на долі Енея: Юнона — намагається заподіяти йому смерть, у всьому перешкоджає, а Венера допомагає детільки можна.
Вобразах богів автор змальовує чиновне панство, вельмож-феодалів ХVІІІст. з їхнім світоглядом і манерами.Численні сцени переконують нас,що боги — продажні чиновники, хабарники, мова їх переповнена лайливими словами,вульгаризмами. Ось мова Зевса, що гримає на богів:
Тацитьте, чортові сороки! --
Юпітергрізно закричав. --
Обомвам обіб'ю я щоки;
Щобвас, бублейниць, враг побрав!
3анишкніть,уха наставляйте
Іслухайте, що я скажу;
Мовчіть!Роти пороззявляйте,
Хтопискне, — морду розміжжу!
Заповедінку богів навіть Зевсу соромно:
Чидовго будете казитись
Істид Олімпові робить?
……
Поступкиваші всі не божі;
Вина сутяжників похожі
Іраді мордувать людей;
……
Авам, олімпські зубоскалки,
Морчухи,дзиги, фіглярки,
Березовоїдам припарки,
Щодовго буде вам втямки.
Саметакого зображення від Котляревського вимагав бурлескний стиль. Доброзичливийгумор у зображенні богів часто переходить у сатиру — висміюються такі риси їххарактеру, як грубість, заздрощі, самодурство, сварливість.
Авторза допомогою мовної характеристики створює характери персонажів, розкриває їхвнутрішній світ, звички, манери поведінки.
Юнона«суча дочка»,Венера «плюгава, невірна, пакосна, халява»,Еол — хабарник,Нептун — «іздавна був дряпічка»(хабарник) — таким постає перед читачами «високий Олімп»у зображенні у Котляревського. Енеєві розтлумачують:
Тизнаєш — дурень не бере:
Унас хоть трохи хто тямущий,
Умієжить по правді сущій,
Тотой хоть з батька, то здере.
Такою,на думку автора, була верхівка тогочасного суспільства.Ав образах царів втілюються риси українських поміщиківфеодалів;їхнєжиття теж проходить в нескінченних бенкетах, розвагах, сварках, інтригах. Осьякий бенкет влаштувала Дідона на честь Енея:
Тутїлирознії потрави,
Івсе з полив'яних мисок ...
Ікубками пили слив'янку,
Мед,пиво, брагу, сирівець,
Горілкупросту і калганку.
СамаДідона зображена автором так:
Спідницюі карсет шовковий
Іначепила ланцюжок;
Червонічоботи обула,
Таі запаски не забула,
Ав руки з вибійки платок.
Істрави на бенкеті українські, і напої, і одяг на царях і троянцях, тож і герої- теж українці. Згадаймо ж ідари, якими цар Латин передав через послів Енею:
Лубенськогошмат караваю,
Коритоопішнянських слив,
Горіхівкиївських смажених,
Полтавськихпундиків пряжених
Ігусячих п’ять кіп яєць ...
Нез берегів Тібру, а з українських міст і сіл були дари. Все українське! Тож цеще раз підтверджує, що незважаючи на назву «Енеїда» твір про Україну часів І.П. Котляревського, тому й герої їі — українці.
10.Мова автора як своєрідність його індивідуального почерку, описи та ліричнівідступи
Єтака легенда: коли боги ділили між людьми таланти, то одна людина обрала собісміх, на який до того ніхто незвернув уваги, бо не надавав сміхові серйозного значення. І тільки потім богисхаменулися й жахнулися, побачивши, що людина,озброєна сміхом, може бути сильнішою навіть від них. Розповівши цю легенду,білоруський письменник Андрій Макайонок додає: «Цією людиною був геніальнийполтавець Іван Котляревський».
Цялегенда пригадується кожного разу, колизаходить мова про стиль «Енеїди». Бурлескним є стиль творузагалом, бурлеск проймає всі художні засоби твору, наприклад епітет: богиняЮнона — «суча дочка», метафора: «і за гріхи їм носа втруть», уособлення: «ізнеба злізла ніч», порівняння: Еней «крикнув, як на пуп». Порівняннями, і частонесподіваними для читача, пересипана вся поема — це одназ характерних ознак стилю автора; скажімо, сорочка в Харона «замазана була напалець, засалена, аж капав смалець».
Упоемі чимало вульгарних слів, лайок: «гадів син»,«полізеш рачки» тощо. Місцями трапляються цілі каскадицих вульгаризмів. Це теж зумовленебурлескним стилем. Проте ці вульгарніслова, як правило, в межах художнього такту.
З інших лексичних прийомів гумору слід назвати церковні слов'янізми (і паки»),макаронізми, бурсацький та латино-український жаргон:
Рогамус,доміне Латине,
Нехайнаш капут не загине.
Пермітежить в землі своей ...
Уміру (й доречно) наслідуючи народні жарти, вживає поет зашифрованумову: «борщів як три не поденькуєш, намоторошні засердчить». Комічний ефектсправляють професіоналізми. Наприклад:
Люблю,люблю, божусь кліщами,
Ковадлом,молотом, міхами.
Частоавтор вдається до іронії. Наприклад, описавши портрет жахливо потворної Сівілли(ІІІчастина), він зразу ж після цього пише: «Еней, таку уздрівши цяцю...»
Відповіднодо вимог бурлескного стилю автор вніс багато елементів розмовно-побутовоїселянської лексики, образів з фольклору: казкову скатертину-самобранку,сап'янці-самоходи, килим-самоліт, хатку на курячій ніжці. Народними витворами єтакож казкові герої «Енеїди». Телесик, Котигорошко, Кощій, дурень зі ступоюзображені на щиті Енея. З фольклору і казкові звороти, наприклад:«Не так-то діється все хутко, як швидко кажуться Казки».Розказане автором часто можна сприйняти за народний анекдот, жарт, переказ,бувальщину.
Зукраїнської народної поезії запозичив Котляревський і постійні епітети (чистеполе, біле тіло, гіркі сльози). Народнимимагічними обрядами є і виливання Сівіллоюпереполоху, і ворожіння дівчат навечорницях, і забави в Дідони. Фольклорну основу має тужіння-плач матеріЕвріала: «О сину! світмоїх очей!»
Народнопоетичніобрази «Енеїди» теж здебільшогогумористичні. Це видно і з прислів'їв («нейди в дорогу без запасу, бо хвіст од голоду надмеш,»), і з приказок: («Пропав,як Сірко на базарі,»), і з ідіоматичних фразеологічних зворотів («слухатичмелів, «взяти чвирк», «точити баляси»,«хрін його не взяв,»), і зсинонімів до дієслів бігти, тікати — тягу дати, п'ятами накивати, чухрати, датидрала тощо.
Аот ряснота, прямо-таки злива однорідних членів речення (ще одна помітна рисастилю Котляревського) йде від традицій книжної мови. Поет захоплений розмаїттямукраїнської мови, ніби не може стриматисявід використання майже безмежних можливостей її виражальних засобів.
Ремнямидрала, мов биків,
Кусала,гризла, бичувала,
Кришила,шкварила, щипала,
Топтала, дряпала, пекла,
Порола, корчила, пиляла,
Вертіла,рвала, шпигувала
Ікров із тіла їх пила.
Колиж однорідні члени речення є ще й синонімами або хоч близькими до них, як унаведеному щойно уривку,- сміх дужчає з кожним новим словом. «Енеїда»нагадує словник синонімів української мови. Ось синоніми до дієслова бити: датипрочухана, дати березової припарки, ляща, перечосу, потиличника,перцю, ляпаса, хльору і т. п.,всього 60 (!).
Протене всюди дотепи Котляревського добродушні. Часто гумор переходитьу в'їдливу сатиру, і це надає «Енеїді» виразного соціального звучання.Дошкульно зображені призвідці соціальної неволі народу – боги-чиновники тацарі-поміщики: Латинові вельможі «найолопів були похожі», Зевс від горілки «аж обдувся» тощо. Це сміх злий,нищівний. Котляревський так зарядив «Енеїду» сміхом, що вона звеселяє читачіввже багато поколінь. Сміх в «Енеїді» є виявом сили народу, який сміявся не лишез інших, а й з себе.
Тав багатьох картинах Котляревський відходить від бурлеску, найчастіше там, дейдеться про високопатріотичні або ліричні мотиви. Майже немає елементів бурлескухарактеристиці Евріала, а також Енея і троянців у IV-VІчастинах,в опису втечі Низа та Евріала з рутульського стану, у згадках про гетьманщинутощо.
І там, де поет оспівуєнайсвятіші для народу почуття любові до рідного краю, бурлеск зникає, розповідьстає поважною то урочистою, то зворушливою. Наприклад:
Нате і місяць вкрила хмара,
Іполе вкрив густий туман ...
11.Рольтвору в суспільному житті свого часу
Значення«Енеїди» у тому, що цим безсмертним твором Котляревськии поєднав українськехудожнє слово зі світовою культурою, в побуті України показав загальнолюдське.Своїм твором митець-новатор довів, що й у рамках бурлескного жанру можнаправдиво показати життя народу і висміяти його ворогів.
«Енеїда»- чи не єдиний травестійний твір у Європі, що став народним, бо ця першависокохудожня поема нової української літератури зігріває читача власним, а непозиченим теплом.
«Енеїда»відповідає принципові народності, бо вона написана народною мовою, на народнійоснові; в поемі висвітлено особливості національногохарактеру українців, глибоко проникнуто всуть описаних явищ, відбито мрії про кращежиття, оспівано високігромадянські чесноти, погляди,мораль народу.
12.Актуальність (чи ні) його для сучасників
«Енеїда»своїм життєстверджуючим сміхом мала великий вплив на наш народ, пробуджуваланаціональну свідомість, а світові розкрила характер українців. Ця, за висловомОлесяГончара,«наіскрена сонцем, розпашіла од земних пристрастеи» поема інинімає суспільне значення.
«Енеїда»також дала поштовх до написання подібних творів у різних народів, наприкладбілоруської «Енеиди навыварат», Сатирично-гумористичні традиції Котляревськоготалановито продовжено в творах Остапа Вишні, Валерія Пронози, ВасиляЧечвянського, Степана Олійника, Олександра Ільченка, Сергія Воскрекасенка табагатьох інших. Отже, для наступних поколінь митцівобразного слова стиль «Енеїди» — справжня джерельна криниця.
13.Відгуки критиків та інших діячів мистецтва
«І.П. КОТJIЯРЕВСЬКОМУ»
Якдень горить, як вітер хилить віти,
Якте, що є на світі даль і час,
Міжнас тобі, поете, жити,
Які між тих, що прийдуть після нас.
Пройдутьвіки, настане вічне літо.
Ітак, як ми, як знами це було,
Надкнижкою твоєї «Енеїди»
Нащадоксхилить paдіснe чоло.
Якдень горить, як вітер хилить віти,
Якзорі ті, що світять для очей,
3емлявсетак же буде в даль летіти
Йтвоє ім'я сіяти між людей.
ВолодимирСосюра
«Двастоліття живе на світі безсмертний автор «Енеїди»й «Наталки Полтавки»,поет, веселий мудрець, в якому мовбиуособився оптимізм народу, його дужий, не підвладний смуткові дух, патріотичнечуття, обдарованість, моральна чистота».
ОлесьГончар
«… ПоемаКотляревського — самобутній і глибоко національний твір, де стародавніхтроянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва ХVІІІст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси «хаптурногороду» –духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, щозамінило собою Вергілієвих олімпійців».
МaксuмРильський
«Комізмйого «Енеїди» незрівнянний: всюди дихає невимушена сатира, яка виблискує щироювеселістю і дотепами спостережливогoрозуму. 3 особливою майстерністю автор перемішує міфологічні й інші імена змалоросійськими. Це надає живого місцевого колориту всійпоемі».
С.П. Сmебліn-Каміпський
14.Екранізації та сценічні постановки (якщо є)
Видатнийшведський учений Альфред Єнсен поставив «Енеїду» за її змістом і стилем в ряднайкращих творів світової літератури; ця поема, на иого думку, «має самостійнуй оригінальну вартість». «Енеїду» високо цінували Тарас Шевченко,Павло Шафарик, Микола Гоголь, Іван Франко, Михайло Коцюбинський.
Другежиття поемі дала опера «Енеїда» (музика Миколи Лисенка, лібрето МиколиСадовського), опера «Еней на мандрівці» (музика і лібрето Ярослава Лопатинського),оперета Григорія Ашкаренка (лібрето Марка Кропивницького) та інші музичнітвори. У1971 році вперше — на сцені Полтавського народного театру — здійсненоінсценізацію «Енеїди», бурлескнаопера «Енеїда» йде у Національному академічному драматичному театрі ім. ІванаФранка.
Зхудожників «Енеїду» проілюстрували Порфирій Мартинович, ВасильКорнієнко, Григорій Нарбут, Іван Їжакевич, Михайло Дерегус,Олександр Данченко, а найкраще Анатолій Базилевич. Зроблено першу спробуекранізувати «Енеїду» методом мультиплікації.
15.Мої думки з приводу прочитаног
Авторукраїнської «Енеїди» ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем:соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянськогообов'язку, честі сім'ї, виховання дітей, дружби, кохання та інші – це вічніпроблеми нашого суспільства, тому «Енеїда» завжди буде привертати увагу людей.
Поемамає й велике виховне значення, що полягає у пробудженні у читачів любові дорідного краю, до свого народу; виховує такі риси, як патріотизм, гуманізм,чесність, доброзичливість до людей; викликає негативне відношення до вад людськогохарактеру (підлабузництво, хабарництво, егоїзм та інші).