«Золотий вік» російської літератури.Романтизм, реалізм
Зміст
Вступ
1. Романтизм як відображенняросійської національної самосвідомості
2. Реалістичний підхід до проблемиісторичного вибору Росії
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Для розумінняособливостей російської культури XIX ст. істотне значення має знання характеруполітики, економіки та права Російської Імперії. У результаті петровськихреформ у Росії відбулося затвердження абсолютної монархії і законодавчеоформлення бюрократії, що особливо яскраво проявилося в «золотий вік» КатериниII. Початок XIX ст. ознаменувалося міністерської реформою Олександра I, який напрактиці проводив лінію на зміцнення феодально-абсолютистського порядку,враховуючи новий «дух часу», в першу чергу вплив Великої французької революції1789 р. на уми, на російську культуру. Одним з архетипів цієї культури є любовдо свободи, оспівана російською поезією, починаючи з Пушкіна і закінчуючиЦвєтаєвої. Установа міністерств знаменувало собою подальшу бюрократизаціюуправління та вдосконалення центрального апарату Російської імперії. Одним зелементів модернізації та європеїзації російської державної машини єзапочаткування Державної ради, функція якого полягала в централізаціїзаконодавчого справи та забезпеченні однаковості юридичних норм. Міністерськареформа та освіта Державної ради завершили реорганізацію органів центральногоуправління, що проіснували до 1917 р. Після скасування кріпосного права в 1861р. Росія міцно вступила на шлях капіталістичного розвитку.
Актуальністьданої теми визначається колосальним впливом, що мають цим періодом російськоїкультури, як на сучасну культуру Росії, так і на культуру західних країн.
Метою цієїроботи є дослідження основних особливостей російської культури 19 століття.
У зв'язку зпоставленою метою можна формулювати такі завдання дослідження:
• розглянутиособливості становлення російської культури в 19 ст.;
• через великогоматеріалу, розглянути лише творчість найбільших російських письменників, їхпогляд на історичний вибір Росії і проблему людини.
Рефератскладається з 5 розділів. У першому сформульовані мета і завдання дослідження,у другому описуються особливості становлення російської національної ідеї, втретьому дається огляд творчості Л.М. Толстого і Ф.М. Достоєвського, вчетвертому зроблені основні висновки за змістом роботи, у п'ятому вказаніпершоджерела за темою роботи.
1.Романтизм як відображення російської національної самосвідомості
Значимість XIXстоліття для розвитку російської культури обумовлена процесами, які зумовлюютьхарактер умонастрої Росії і його основних протиріч. До таких процесів слідвіднести становлення російської національної самосвідомості, складання нації,відображення цих процесів і громадської думки XIX століття.
Якщо дляЗахідної Європи XIX століття — століття розвитку капіталістичного суспільства,повного краху абсолютистських монархій, знищення станового поділу суспільства,то для Росії це час створення умов для знищення феодальних відносин. В.Г.Бєлінський бачить у Росії країну, «де люди торгують людьми, не маючи й тоговиправдання, яким користуються американські плантатори, стверджував, що негр — не людина… де люди самі себе називають не іменами, а кличками: Ванько,Стешко, Палажка;… де… немає не тільки ніяких гарантій для особистості,честі і власності, але немає навіть і поліцейського порядку, а є тількивеличезні корпорації різних службових злодіїв і грабіжників. «Громадськастрату країни, розвивається в умовах деспотизму і всевладдя держави, становогоподілу суспільства, абсолютного безправ'я населення, існування кріпосногоправа.
Російська національнасамосвідомість виковується з протиріччя „між ідеєю імперії, могутньоїдержави військово-поліцейського типу, і релігійно-месіанської ідеєю царства,яке йшло в підземний шар, шар народний“. Для російської духовностіхарактерно розуміння державності не етнічне, геополітичне, географічне, тобтодержава — це не влада, яка поширюється на певну територію, що має чіткоокреслені межі, державність для російської духовності — явище релігійне, внародній лексиці одержало назву Свята Русь, за цим поняттям „коштує ажніяк не, висловлюючись по-нинішньому, національна ідея, не географічне і неетнічне поняття. Свята Русь — категорія чи не космічна. Принаймні, в її межі(або її безмежність) вміщається і старозавітний Едем і євангельська Палестина“. У Святої Русі немає локальних ознак. У неї тільки дві ознаки: перший — бути в деякому сенсі усім світом, що вміщує навіть рай, другий — бути світомпід знаком справжньої віри. Російська національна самосвідомість ХІХ століттявбирає ці два несумісних феномена: Землю свято — руську і уявлення про Росію якнаціональну державу. Російське самосвідомість зуміло побачити в Росії,ідентифікованої географічно й етнографічно, „особливу стати“ СвітРусі.
Гоголь писав зІталії: „Русь! Русь! Бачу тебе, з мого дивовижного, прекрасного далекатебе бачу бідно, розкидано і незатишно тобі: Не розвеселять, не злякаютьпоглядів зухвалі діва природи, вінчані зухвалими дівами мистецтва, міста збагато віконний високими палацами, врісшими в кручі, картинні дерева і плющі,вросли в доми… Відкрито безлюдно й рівно в тобі, як точки, як значки,непримітно стирчать серед рівнин твої непримітні міста: ніщо не звабить і незачарує погляду “. Але яка ж незбагненна, таємна сила тягне до тебе? Щокличе, і. ридає, і. хапає за серце?… Чи тут в тобі чи не народитисябезцільної думки, коли ж ти сама без кінця?… У! яка віруюча, дивовижна,незнайома землі далечінь! Русь! Ця двоїстість у сприйнятті Росії накладеособливий відбиток на російське самосвідомість, породить в ньому протиріччя,часто нерозв'язні, створить особливу російську літературу, яка, будучи чисторосійським національним явищем, підніме питання глобальні, космічні.
Особливу роль урозвитку російської свідомості XIX століття відіграло масонство. Російськемасонство ставило своїм завданням пошук істинного християнства, християнстваінтер конфесіонального. Масонські ложі стали першими формами самоорганізаціїсуспільства початку ХІХ століття. Саме через масонські ложі в суспільну думкуРосії проникають ідеї загальної рівності, в організаціях вільних каменярівформується моральний ідеал особистості, ідеї гуманізму, благородство. Самевсередині масонських лож дозрівали майбутні таємні товариства.
Формуваннюросійської національної самосвідомості сприяє війна 1812 року і закордоннийпохід. Вітчизняна війна згуртувала людей різних станів, виявила витокинаціонального єднання. М.І. Муравйов-Апостол писав: „Ми були діти 1812року, саме 1812 рік, а зовсім не закордонний похід створив подальше громадськийрух, який було в своїй суті не запозиченою, не європейським, а суто російським.'' Саме зростання національної самосвідомості, почуття єдності і близькості зісвоїм народом, підйом загальнонаціонального патріотизму не могли не створитинової духовної атмосфери в середовищі найбільш совісних російських людей, щорозглядали російські проблеми як свої особисті. Шар цих людей був нечисленним,це був вузький шар російського освіченого дворянства, що опинився міжсамодержавної монархією і темної селянською масою. Декабристський рух був суторосійським. Нація не може скластися в умовах станового поділу суспільства.Середньовічне уявлення про божественну освітленості соціальної нерівності людейостаточно зруйновано буржуазними революціями ХVII-ХVIII ст. Російськасвідомість вбирає ці вистави під впливом подій 1812-1815 рр..
Зростаннянаціональної самосвідомості знаходить своє вираження в російській романтизмі.Якщо західноєвропейський романтизм був реакцією на епоху розуму, кривавінаслідки Великої Французької революції, то російський романтизм відбив процесперетворення російського народу в націю, тому він і стає цілком оригінальнимявищем. Естетичним виразом романтизму було прагнення зобразити національнийхарактер і національний колорит життя народу. “Так створиться для славиРосії поезія чисто російська, нехай буде Свята Русь не тільки у цивільному, а йу моральному світі першою державою у всесвіті! Віра праотців, звичаївітчизняні, літописи, пісні й оповіді народні — найкращі, найчистіші джереладля нашої словесності» — це програма російського романтизму початку XIXстоліття, сформульована Б.К. Кюхельбекер.
Романтизм зуміввийти за межі станів оцінки людей, переключитися на моральні характеристики,проявити інтерес до людської особистості, знайшов у собі сміливість визнатиоднакове право на моральне гідність і в селяни, і в дворяни, В.М. Карамзін В.А.Жуковський, А.С. Пушкін, М.Ю. Лермонтов, М. Кольцов склали потужний напрямлітературного романтизму в російській культурі, відбило становлення нації.
2.Реалістичний підхід до проблеми історичного вибору Росії
Велику роль урозвитку національної самосвідомості зіграло поставлення праці Н.М. Карамзіна«Історія держави Російської». Підставою цього процесу пройняті «Філософськілисти» П.Я. Чаадаєва, який створив першу філософію історії Росії. Початокполеміки між західниками і слов'янофілами поклали статті А.С. Хомякова «Простарому і новому» і Киреєвського І.В. «У відповідь А.С. Хомякову », надрукованів 1939 році. Пафос цієї полеміки полягав у пошуку шляхів перетворенняросійського народу в російську націю.
Відповідь на цепитання лежав через рішення проблеми про місце і долю Росії у світовомукультурному процесі. Хто ми такі? Європейці і наш шлях — це повторення шляхуЗахідної Європи: або нова, молода цивілізація, що йде своєю дорогою і здатнапоказати світу зразки моральності. Засновниками західницького напрямку можнавважати як революційно — демократично налаштованих А.І. Герцена і В.Г.Бєлінського, так і мислителів ліберального толку Д.Л. Крюкова, Т.М.Грановського, І.С. Тургенєва, К.Д. Кавеліна, Б.І. Чичеріна. Західники вважали,що російський народ — народ європейський і його шлях пов'язаний з розвиткомсвободи людської особистості, також як і шлях Західної Європи. Росія — відсталакраїна, вона потребує освіті, саме в цьому своєрідність Росії. На думку М.Бердяєва, західники дуже мало представляли особливості реальному житті сучасноїЄвропи і орієнтувалися на утопічний ідеал європейського життя.
Слов'янофілипов'язували надії на особливе, інакший розвиток Росії з тим, що російськакультура формується на унікальній духовному ґрунті — православ'ї. Саме відмінувід Європи основи російської духовності дозволяє зайняти особливе місце усвітовій цивілізації. Православ'я забезпечує російській культурі цілісність,тоді як роздвоєність європейської культури спочиває на католицизмі. Католицизмі католицька схоластика, що призвели Європу до релігійного, позбавляютьєвропейську культуру цілісності, необхідний для існування цивілізації. Європа зїї раціональністю, механізованою, насильницької державністю глибоко ворожаросійській культурі. Тому, оцінюючи петровські реформи, слов'янофіли бачать вних діяння, що несуть небезпеку органічності та цілісності російського життя.Допетровська Русь володіла цими якостями з точки зору слов'янофілів.
МайбутністьРосії слов'янофіли пов'язували тільки з простим народом, так як освіченачастина суспільства заражена західним раціоналізмом і державним абсолютизмом.Джерелами здоров'я російського народу слов'янофіли оголосили три принципи:православ'я, народність, самодержавство. Неспотворена православна віра ісправжня народність збереглися тільки в селянстві. Будучи антидержавниками,слов'янофіли відстоювали монархію, так як влада представлялася їм абсолютнимгріхом, злом, а тому, чим менше людей буде замарані владою, тим більше підставне турбуватися про моральне здоров'я народу. Демократичне ж правління залучаєна зло народ, тому воно менш переважно, ніж самодержавство, де одна людина берена себе гріх політичної влади. У російського народу немає прагнення доутворення державності, у нього інше покликання — релігійне, духовне.Слов'янофіли вважали, що гріха власництва немає у російського селянина, навідміну від європейця. Це пов'язано з особливим укладом російська життя — згромадою.
Табірслов'янофілів склали такі мислителі, як А.С. Хомяков, І.В. Киреевский, Б.І.Керімов. Їх погляди не були єдині, вони різному ставилися до характеруросійської культури та її місця в історії, але об'єднувало їх критичнеставлення до західноєвропейської цивілізації, переконання в принциповомусвоєрідності російської історії і культури, загальна православно-християнськакультурологічна орієнтація, гаряча захист свободи особистості, свободи совісті,думки, слова.
Роздуми промісце Росії у світовому культурному процесі тільки починаються в полеміцізахідників та слов'янофілів. Друга половина ХІХ століття знаменується бурхливимрозвитком культурологічної думки, де проблема розвитку Росії досліджується ітакими мислителями, як Б.С. Соловйов, Б. І. Чичерін, С.М. Соловйов, Г.В.Леханов, Н.Я. Данилевський.
Багато філософіві історики пов'язують з Росією особливі надії розвитку світового процесу, так,для Н.Я. Данилевського саме слов'янський культурно-історичний тип може зв'язативоєдино чотири сфери соціокультурного життя (релігійну, власне культурну,політичну, економічну), що не вдавалося ще жодному народу в досяжномуісторичному процесі. С.М. Соловйов бачить у Росії «зразок християнськоїдержави», центр світового розвитку, В. С. Соловйов у тріаді ''Схід-Захід-Росія«вважає, що особливості національного характеру російського народу можутьперетворити російську цивілізацію з національної в загальнолюдську.
Духовнаатмосфера Росії ХІХ століття пройнята вірою в особливе призначення Росії, віроюв особливий шлях російського народу, чия духовність моральний вигляд повинніпоказати приклад створення нового суспільства, позбавленого недоліківсуспільств Заходу і Сходу. Ця думка пронизує російську літературу ХIХ століття,яка йде шляхом болісних пошуків царства любові і правди.
Особливе місце вкультурі ХІХ століття займає російська; література, саме в російськійлітературі ХІХ століття були підняті важливі питання, які мучать людини:питання життя і смерті, цінності людського життя, місця та ваги духовного життяі загальнолюдських цінностях. Всі питання моральної і політичної життя осмислюютьсясаме в художньому слові. Література набуває статусу універсальної формисуспільної самосвідомості. Це надавало письменникам в суспільстві особливоїваги і особливі функції. Письменник ставав учителем життя, його думка не булапросто думкою приватної особи, він формував уми людей, створював ідеали, якимнамагалася наслідувати молодь того часу.
Романтична ідеяперетворення світу через мистецтво була найбільш близька великому російськомуписьменнику. Н.В. Гоголю. Преображення життя можна досягти, вказуючисуспільству на його недоліки, тому „Ревізор“ і „Мертвідуші“ — це шлях, по якому суспільство йти не повинно. З-під його перавиходять фантасмагоричні, подібно гофманскім, образи „мертвих душ“.Але віра в перетворення світу втрачається Гоголем він розчарований у своїйтворчості. «Вибрані місця з листування з друзями», що викликали таке обуренняБєлінського, це пошук шляхів досягнення кращого життя, яка неможлива безособистого морального досконалості. В основі його проповіді лежить ідеясоціального християнства. Гоголівська теократична утопія несе на собі печаткурелігійно-морального вчительства, настільки властивого літературі XIX століття.Освіченого світу представляється письменникові як авторитетне суспільство, деяк і раніше панує кріпосне право, але якщо зовнішній вигляд утопій нічим невідрізняється від сучасної йому Росії, то люди, які в ній живуть, управляютьсядоброчесними генерал — губернаторами, а нижчі шари відрізняються покорою іпослухом. Суть ідеї Гоголя полягає в тому, що саме Росія була одягнена івизнана нести людям братство і повинна стати прикладом морального досконалостідля людей усього світу. Гоголь — справжній носій російської духовності, дляякої так характерно шукати Царство Боже на землі. Гоголь закладає основурелігійно-моральних пошуків російської літератури, її месіанського служіння.
Достоєвськийсказав про Гоголя, що його твори «тиснуть на розум найглибшими непосильнимипитаннями, викликають у російській думці самі неспокійні думки».
40 російськихписьменників XIX століття склали світову славу російській літературі, якапрагне до творчого досконалості життя, піднімає проблему соціальної місіїмистецтва, закликає письменника словом служити суспільному справі. Всяросійська література перейнята пошуками соціальної правди. Особливе місцеплеяди великих правдолюбців займають Ф.М. Достоєвський і Л.М. Толстой. Обидватитану російської літератури прагнули до соціальної правді, шукали Царство Божена землі, так як тільки в нього і може входити соціальна правда. Для нихсоціальна тема не віддільна від релігійної.
Особливе почуттясправедливості штовхає Достоєвського до проблеми теодицеї. Чи можна поєднативсеблагого Бога і світ, створений на зло і страждання? У романі „БратиКарамазови“ Іван Карамазов мучиться проблемою ціни, яку можна заплатити застворення світової гармонії. Чи можна будувати гармонію, принісши в жертвунічим не винних людей, для Івана, як і для Достоєвського, відповідь очевидна:»Від вищої гармонії зовсім відмовляються. Не варто вона не сльозинки хочаб тільки одного замученого дитини ".
Найпотаємнішіструни людської душі, її висоти впадання привертають увагу письменника. Усамому занепалий людині шукає письменник образ Божий, в яких би вади не загрузлюдина — він творіння Боже. Останній з людей має абсолютне значення, але тількитому, що він подобу бога. Тільки віра дозволяє людям зберегти в собі людське.Достоєвський бачить, що з невіри виростає само обожнювання людини, ця безбожнасвобода виливається в не людяність та жорстокість, для яких окрема людськажиття дрібниця, яку легко принести в жертву загального благоденства. Це ідеязагального щастя перетворюється в, кровожерливого Молоха, який вимагає всебільше людських жертв в ім'я великої ідеї.
Ні в кого немаєправа розпорядитися чужим життям, як би не здавалася вона непотрібної йнезначною, ніщо не може виправдати вбивство людей — ні висока ідея загальногоблагоденства, ні особиста користь чи спроможність окремої особистості. ДляРаскольникова, героя роману «Злочин і кара», сумнів в цій істиніпризводить до знищення власної душі.
Достоєвськийшукає правду і знаходить її в російській народі. Буржуазний світ,капіталістичні відносини не несуть у собі правди, тому письменник виступаєпроти буржуазних відносин, бо ситість не замінить свободу духу. Але йреволюційна діяльність видається Достоєвському як заперечення свободи іособистості. Там, де відрікаються від свободи духу, там починається царствоАнтихриста. Це початок бачить він як в авторитетному християнстві, так і вавторитарному соціалізмі. Насильство не повинно бути шляхом всесвітньогоєднання. «Легенда про Великого Інквізитора» — зате геніальнеясновидіння письменника про те, яке горе і руйнування приносить як авторитарнийкатолицизм, так і авторитарний комунізм і фашизм, всі тоталітарні режими.«Легенда про Великого Інквізитора», «Біси», «Записки зпідпілля» піднімають страшне питання те, яка може бути ціна прогресу; якщоцей прогрес веде до побудови світової гармонії, де мільйони щасливі,відмовившись від особистості і свободи. Всі царства світу засновані на примусіі на запереченні свободи духу.
Достоєвськийстворює свою утопію, теократичну утопію, в якій церква повністю поглинаєдержаву і здійснює царство свободи і любові. Для письменника питання проперебудову суспільства лежить не в площині політики чи економіки, а в галузірелігії. Письменник виявляє три шляхи вирішення питання про світової гармонії,про рай, про рай про остаточне торжество добра:
перший шлях — цедосягнення гармонії, раю, життя в добрі без свободи обрання, без світовоїтрагедії, без страждань, але й без творчої праці;
другий шлях-цегармонія, рай, життя в добрі на вершині земної історії, куплена ціноюнезліченних страждань і сліз всіх приречених па смерть людських поколінь,перетворених на засіб для прийдешніх щасливців;
третій шлях — цегармонія, рай, життя в добрі, до якого прийде людина через свободу і стражданняв плані, до якого увійдуть всі коли-небудь жили і страждали, тобто а ЦарствіБожому. Достоєвський може прийняти тільки третє рішення про світової гармонії.
Не було просвітовій літературі письменника, який так оголено, особисто, з такою душевнимболем сприймав соціальні та моральні конфлікти і, з іншого боку, настількизагальнолюдських, в масштабах світу переживав свої особисті трагедії, як Ф.М.Достоєвський.
Л. М. Толстой — великий шукач правди, пристрасно і радикально виступає проти історичногохристиянства, історичної церкви, пристосовуються заповіти Христа до законуцього світу, підміняють Царство Боже царством кесаря.
Навіщо людинаживе, яке її призначення в цьому світі? Ці питання мучать письменника, віншукає на них відповіді в своїх трактатах «Сповідь», «У чому моявіра?», «Царство Боже всередині нас», «Про життя».Люди дуже часто женуться за примарами, за хибними цінностями, не шкодуючи прицьому ні своїх, ні чужих. Толстой вважає, що життя, яке людина витрачає в ім'якористі, кар'єри, придбання багатства, розтрачена марно. Люди живуть, незамислюючись про смерть, вони котяться на полозку життя, не помічаючи, щолетять в прірву. Вони штовхають один одного, сваряться між собою, не думаючипро сенс всього, що відбувається. Але людині самій важко розібратися вморальних орієнтирах і цінностях. І допомогти в цьому нелегкому процесівироблення ідеалів покликані вчителя життя — письменники, філософи, діячікультури, так як їх обов'язок перед суспільством вказувати людині дорогу в йогонелегкому шляху морального вибору.
У трактаті«У чому моя віра?» Толстой писав і тому, що людина повинна жити так,щоб смерть не могла порушити життя. Для цього потрібно звести до мінімуму життя«тілесну», тілесні потреби. Справжнє життя — життя духовне, в добрі йморальному досконало. Якщо людина не змогла знайти шлях від механічної йнезначною життя до життя душі, то він так і залишиться на порозі людськогожиття, так і не переступивши його.
Проблема смертій безсмертя пов'язана у Толстого з проблемою сенсу життя. Смерть — це долянижчого свідомості. «Життя в тілі» і закінчується смертю тіла.Подолання смерті пов'язано з подоланням життя, пов'язаної тільки проматеріальними потребами. Подолати смерть можна тільки про допомогою справилюбові, тобто діяльності, спрямованої на милосердя і співчуття. У процесіжиття, за Толстим, людина проходить три ступені самосвідомості: перший ступінь- це життя рослинна, несвідома, друга — життя індивідуальна, що усвідомлює себеокремою істотою, третя — життя божественна, справжня. Перший ступінь — цежиття, позбавлена будь-яких духовних інтересів. Друга — це життя зарадинасолоди і слави. Тільки третя ступінь — життя в духовній діяльності, роботі зудосконалення себе і навколишнього життя. Саме це життя Толстой називає«розгадкою таємниці і полярною зіркою для рухомого людства, тому що вонадає справжнє благо». (»Шлях життя")
Толстой пов'язуємайбутньої людства зі зростанням моральності, бездуховність губить життя.Тільки самовдосконалення людини створює умови для справжнього перелому вобставинах життя, без само зміни, зовнішні зміни — просто перекладання«без вапна, але на новий лад» розвалюється будівлі з необтесанихкаменів. Ця думка пронизує всю російську культуру ХIX, закликають доморальності досконалості людства.
Висновок
Кріпосне право,яке тримало в темряві і затурканості селянство, царський свавілля, що пригнічуєвсяку живу думку, загальна економічна відсталість Росії в порівнянні ззахідноєвропейськими країнами перешкоджали культурному прогресу. Незважаючи наці несприятливі умови і навіть всупереч їм Росія в XIX ст. зробила воістинугігантський стрибок у розвитку культури, внесла величезний внесок у світовукультуру. Такий злет російської культури був зумовлений низкою факторів. Упершу чергу він був пов'язаний з процесом формування російської нації впереломну епоху переходу від феодалізму до капіталізму, зі зростаннямнаціональної самосвідомості і був його виразом. Величезне значення мав і тойфакт, що підйом російської національної культури збігся з початкомреволюційно-визвольного руху в Росії.
Важливимфактором, що сприяв інтенсивному розвитку російської культури, було тіснеспілкування і взаємодію її з іншими культурами. Світовий революційний процес іпередова західноєвропейська громадська думка чинили сильний вплив і на культуруРосії. Це був час розквіту німецької класичної філософії і французькогоутопічного соціалізму, ідеї яких користувалися широкою популярністю в Росії.
Російськакультура сприймала досягнення культур інших країн і народів, не втрачаючи прицьому своєї самобутності й у свою чергу впливаючи на розвиток інших культур.Чималий слід залишила в історії європейських народів, наприклад, релігійнаросійська думка. Підйом патріотизму у зв'язку з Вітчизняною війною 1812 р.сприяв не тільки зростанню національної самосвідомості та формуваннядекабризму, а й розвитку російської культури. В. Бєлінський писав: «1812 рік,що потряс всю Росію, порушив народну свідомість і народну гордість».
Списоквикористаної літератури
1. Гуревич П.С. Людина і культураМ.: «Дрофа», 1998 р.
2. Єрасов Б. С. Соціальнакультурологія: У 2-х ч. Ч.1 — М.: АТ «Аспект Пресс», 1994. — 384 с.
3. Культурологія. Курс лекцій заред. А.А. Родугіна Вид. «Центр» Москва 1998 р.
4. Культурологія / За ред. О.М.Маркової М., 1998 р.
5. Левінас Е. Філософськевизначення ідеї культури. / / Глобальні проблеми та загальнолюдські цінності. — М.: Прогрес, 1990. — С.86-97
6. Полікарпов В.С. Лекції зкультурології. М.: «Гардарики», 1997. — 344 с.