План
Перші кам'яні храми
Убрання храмів
Ярославська школаіконописання
Творчість СеменаСпиридонова
Біографія художника
Творчість СеменаСпиридонова в роки перебування в Ярославлі
Житійні ікони
Колірні рішення
Висновок
Список літератури
Перші кам'яні храми
УХVII столітті в місті на Волзі проживала шоста частина найбільш впливовогокупецтва країни. Багаті ярославські гості і верхівка ремісництва стали в містіповноправними хазяями, відтіснивши бояр, дворян і духовенство. Саме на грошікупців і ремісників розвернулося в Ярославлі в ХVII столітті велике будівництвокам'яних приходських церков. У течії трьох чвертей століття тут було спорудженодо сорока кам'яних храмів. Такого будівництва і розмаху не знала в ті рокинавіть Москва.
Першимпобудував кам'яну церкву недалеко від власного будинку в 1620 — 1621 рокахНадея Светешников. Він присвятив її покровителеві торговців, мореплавців іподорожуючих — Миколі Чудотворцеві
У1644 році закінчили будівництво храму в ім'я Різдва Христова брати Дружина іГурій Назарьеви. У 1650 році завершили будівництво церкви, присвяченої ІлліПророку, брати Скрипини. Три перші кам'яні приходські церкви розташувалися наміському посаді майже поруч, змагавшись багатством убрання
Удругій половині 17 віків ярославські архітектори стали часто використовувати вдекорації зовнішніх стін храмів і церковних інтер'єрів кольорові кахлі. У містітакож виникла спеціальна майстерня, що виготовляла фігурні і яскраві поливнікерамічні плитки із зображенням птахів, звірів, кольорів. Такі кахлі ефектнопоєднувалися з червоною цегляною кладкою, з деталями білокам'яного різьблення.Ними багато декорували фасади багатьох храмів, але особливо у великій кількостізастосували їх для обробки зовнішніх стін побудованою в 1684-1693 роках купцемОлексієм Зубчаниновим Богоявленской церкви.
Убранняхрамів
Досімдесятих років XVII століття що славилися в числі кращих в Росії костромськіі ярославські художники нічого не могли зробити для прикраси храмів ріднихміст. Вони з року в рік знаходилися у державної служби, розписували храми ітереми в Московським Кремлі, в заміських палацах, писали по указах царя іпатріарха ікони, працювали над стінописами в соборах древніх монастирівВолодимира, Кириллова, Калязина, Боровска, Звенигорода, Переславля, Ростова. Досімдесятих років століття основні роботи по реставрації і прикрасі храмів ітеремів Московського Кремля закінчилися. Костромські і ярославськімонументалісти змогли, нарешті, приступити до створення фресок в церквах ісоборах рідних земель. Особливо багато роботи чекало їх в Ярославлі. Місцевігості і ремісничі корпорації буквально змагалися, зазиваючи художниківприкрасити приходську церкву фресками, привітно приймали майстрів, прагнулинайняти самих прославлених іконописців.
Починаючиз сімдесятих років 17 віків в Ярославлі створюються унікальні цикли храмовихрозписів, під виконанням яких працюють кращі вітчизняні майстри. Фрескамиприкрашають тільки що побудовані храми і поставлені в 16 і уперше половині 17століть. Ярославські купці не були строгими прибічниками релігійних догм. Вонибули людьми діловими, допитливими, охоче приймаючими нововведення століття.Будуючи приходський храм, місцеві замовники старалися, щоб його архітектура,декоративне убрання, розписи інтер'єру, живопис ікон, різьблення іконостасів ікіотів були виконані за зразком останніх досягнень столичного мистецтва інавіть багатше і прекрасніше. Більшість ярославських приходських церковрозмірами дорівнювали величним міським і монастирським соборам, а розкішшюубрання могли змагатися із столичними палацовими храмами.
УМоскві, в церквах Кремля і в соборах монастирів костромські і ярославськіхудожники-монументалісти вимушені були працювати під неослабним контролемдуховенства. Там вони писали композиції на стінах храмів за заздалегідьсхваленими зразками, строго дотримувалися встановленої тематики. Інші умовироботи надавалися ним в посадниках церквах Ярославля. Місцеві государеві іторговельні гості і люди посадників не дозволяли духовенству міських монастиріввтручатися в справи своїх приходів, а священнослужителі приходів повністюпідкорялися їх волі. Запрошуючи художників прикрасити храм фресками і іконами,ярославські замовники церковної будови дозволяли майстрам творити за власнимрозсудом, призначали ним щедру винагороду і домовлялися лише про те, щоброзписи були виконані в точно встановлені терміни, краще і нарядно, ніж вцеркві сусіднього приходу, що змагається. Смаки і спрямування замовників булиблизькі і зрозумілі виконавцям. Вони охоче наслідували їх вказівки, працювалишвидко і натхненно.
Уярославських посадників церквах 17 віків фрески покривають стіни від зведень досамої підлоги. Вони прикрашають храм, вівтар, прибудови, галереї паперті,навіть сходові сходи. На стінах представлені події біблейської історії від днівстворення світу, діяння апостолів, події з життя Богоматері і Христа, детальнозображається історія святого — патрона храму, поміщені композиції на темирізних повчальних притч, символіко-аллегоричні картини і тексти Апокаліпсису,літургії, сцени з історії шановних російських святинь і багато інших сюжетів.Розписи розділяються у високому приміщенні храму на декілька ярусів,оперізувальних південну, західну і північну стіни. Сюжетні композиції детальнокоментуються написами, що роз'яснюють сенс кожної сцени. Віконні і дверніотвори, низ стін прикрашені розкішними орнаментами, складеними з трав ікольорів, у витіюватих вязевих написах перераховуються імена храмоздателів — замовників церковної будови, вказуються дати створення розписів, імена їївиконавців. У колориті фресок панують радісні золотисто-жовті, рожево-червоні,пурпурні, дзвінкі блакитні і сині фарби.
Зображенняна стінах як би злиті в єдине шумне і багатолюдне дійство. Не відразу вдаєтьсяосягнути хід подій, розібратися в їх послідовності, зрозуміти що в розписіосновне, що другорядне. Усі персонажі на фресках, одягнені в нарядний, щедроприкрашений візерунками одяг, з'являються на тлі багатих архітектурних куліс іказкових ландшафтів. Зображення легендарних подій наповнені побутовимимотивами. Малозначні для розвитку сюжету персонажі нерідко відтісняють назадній план головних учасників події. Навіть традиційні, освячені багатовіковимканоном сюжети трактуються по-новому. У композиціях відчувається використаннязахідних зразків. Багато сцен на теми біблейської історії, діянь апостолів,євангельського циклу побудовані на основі гравюр ілюстрованих видань Біблії,випущених в 1650 і 1674 роках амстердамським видавцем, гравером і продавцемхудожніх творів Миколою Фишером.
Устінописах ярославських храмів оспівуються праця ремісників і землеробів,достаток земних багатств, життя шумних міст, зображаються побоїща, повені,пожежі. Люди на фресках збирають хмиз, правлять кіньми, перепливають на човнахі кораблях річки і моря, зводять храми, монастирі. У натовпі людей переважаютьперсонажі, одягнені не в традиційні іконописні сукні, а в костюми, скроєні зазразками російської моди 17 віків. Ніколи ще в стінописах російських храмів небуло стільки зображень, узятих з реальної дійсності, скільки їх з'явилося врозписах церков посадників Ярославля, створених в другій половині 17 віків. Уцих розписах релігійний міф, з одного боку, перероджувався в реально-побутовийжанр, і з іншої — в казкову, феєричну утопію.
Важливимелементом убрання інтер'єрів ярославських церков були високі розписні аборізьблені позолочені іконостаси. Велика кількість ікон, крім того,розташовувалася у стін і стовпів, на спеціальних мисниках у кліросів, у вівтарях,в прибудовах і на галереях паперті, навіть в спеціальних нішах на зовнішніхстінах будівлі. Ярославські купці — багачі цінували і збирали твори видатниххудожників іконописців, древні, прославлені легендами ікони.
Ярославськашкола іконописання
Ще вдругій половині 16 віків в Ярославлі почала складатися власна школаіконописання. Вже тоді місцеві іконописці працювали в основному по замовленняхнаселення посадника, орієнтуючись на його смаки. Вони ускладнювали традиційнізображення на іконах, створювали нові композиції канонічних сюжетів,збагачували їх побутовими подробицями. До середини 17 століть ярославська школаіконописання цілком оформилася. Її твори стали цінувати в Москві, Новгороді,Пскові, у Владимирі і Суздале — в усіх древніх центрах російськогоіконописання. Ікони ярославських майстрів царі і патріархи посилають в дар вмонастирі Афона, сирійському патріархові, грузинському цареві.
Прихожаниярославських церков посадників любили ікони на яких сюжет викладався детально,в розвитку. Вже в першій половині 17 віків, коли церкви посадників в місті щеспоруджувалися з дерева, а нечисленні кам'яні ще не були розписані, вонизамовляли для нижніх, так званих місцевих рядів іконостасів і для установкиуздовж стін храму переважно великі ікони. Принципи своєрідноїкилимово-декоративної побудови композицій, такі характерні для стінописівярославських церков другої половини 17 віків, розроблялися і освоювалися вже впершій половині століття місцевими художниками-станковистами.
Ярославськііконописці рано перестали задовольнятися традиційними, сталими в течії багатьохвіків системами навіть при написанні строго канонізованих зображень. Вонисміливо вводили в ці зображення нові деталі, перекроювали на свій лад ладкомпозиції, прагнули зробити її цікавою і придатною для довгого розгляду.По-своєму організували схему побудови «образу в житії», зробивши їїоригінальною і легко відмітною від подібних же творів майстрів інших художніхшкіл. Спочатку місцеві іконописці перетворили ряди клейм в житійних іконах вщось схоже на візерунчасту багатоколірну раму, потім відокремили средник втаких іконах від рядів клейм широкою орнаментальною смугою. Але вже в першійполовині 17 віків тутешні художники-станковисти стали поміщати сцени з житіясвятого не в рядах клейм, що послідовно змінюють один одного, а у вільномупорядку по усій поверхні дошки, як би за спиною головної великої фігури, середпейзажу або архітектурних будов, перетворивши ці мініатюрні зображення надалекі плани композиції. Традиційний «образ в житії» став схожим напортрет з пейзажним фоном. Нерідко на великій іконній дошці ярославські майстрипоєднували подібне зображення святого в житії з традиційними рядами клейм,розташованими по краях.
ПриІвані Грозному канонізували ярославських князів першої половини 13 віків Василяі Костянтина і що правило містом в другій половині того ж століття князя ФедораРостиславовича Чорного і його синів. Шановною святинею навіть за межамиЯрославля була ікона Богоматері Толгской, що «з'явилася» в 1341 році.Ярославські іконописці 17 віків безліч разів копіювали образ Толгской,створювали житійні ікони ярославських князів-чудотворців. У клеймах цих ікон їмнадавалася можливість показати пам'ятні події історії рідного міста: битву зтатарами в 1257 році на Туговой горе, приїзд в місто Федора Чорного з Орди.
Уклеймах ікони Богоматері Толгской, виконаної за замовленням монастирськогодуховенства в 1655 році, живописці детально проілюстрували історію виникнення ібудівництва Толгского монастиря і включили навіть в клейма зображення хреснихходів з «чудотворною» в Ярославлі в 1654 році з нагоди «моровоїпошесті» — епідемії, що уразила міське населення. Місцеві іконники любилиписати образу, присвячені видатним діячам російської історії, вітчизнянимсвятиням. В середині 17 століття була створена ікона Сергія Радонежского,представленого в среднику на тлі подій російської історії кінця 15, — почала 17віків, яким він нібито сприяв в сприятливому результаті. У другій половиністоліття до цієї унікальної житійної ікони додали внизу велику дошку збагатолюдною композицією на сюжет «Оповіді про Мамаевом побоїще».Ярославські станковисти часто писали обнесені рядами клейм повторенняпрославлених на Русі ікон Богоматері Володимирської, Знамення, Федоровской,Казанською, Смоленською.
Періодомнайвищого розквіту мистецтва ярославських художників-станковістів стала другаполовина 17 віків. В цей час створюються в кам'яних храмах посадників величезнібагатоярусні іконостаси з тяблами, прикрашеними розписом, а частіше — крізнимпозолоченим різьбленням по моді, що затвердилася в столиці у зв'язку зприпливом до царського палацу майстрів-різьбярів з Білорусії і України.Іконники пишуть для цих іконостасів в основному великі образу. Старі шанованінаселенням ікони вставляють в рами з рядами клейм, якщо їх розміри невідповідали розмірам осередку нового іконостасу. У побудові іконних композиційостаточно затверджується принцип вільного компонування сюжету на площині дошки.Як і в розписах інтер'єрів, на іконах роботи ярославських майстрів другоїполовини 17 віків панує рух. Люди на них не йдуть, а біжать, нестримно скачутьвершники, жести персонажів патетичні. Подібно до майстрів монументальногоживопису, тутешні художники станковисти все частіше використовують для зразкагравюри Біблії Пискатора і інші західні друкарські листи. Створюються усі новіі нові редакції зображень на іконах з циклу «свята», композиції натексти популярних богослужебних співів. Великі ікони насичуються дрібнимифігурками, зображеннями всіляких архітектурних мотивів, лісистих ландшафтів,стають здалека схожими на декоративне панно з вишукано-примхливим візерунком.
Удругій половині 17 віків праця художника в Ярославлі була оточена шаною,майстрів живопису цінували, їх творами гордилися. З середовища місцевихмайстрів вийшли відомі ізографи царської Збройової палати — сподвижник СимонаУшакова, укладач трактату про живопис Йосип Володимирів, батько і син Іван іТихон Филатови. Великі роботи по прикрасі церков Ярославля притягалиіногородніх майстрів. Деякий час у Волзькому місті працював устюжанин ФедірЕвтихиев Зубів, згодом дарований царський ізограф, батько знаменитихпетрівських граверів Івана і Олексія Зубових. Писав ікони за замовленнямприхожан Федоровской церкви прославлений костромич Гурій Никитин. МісцевіІконники — люди пристрасні, сперечальники, що ревниво відносилися один доодного, мало іноді зважали на волю багатих замовників, уміли наполягти насвоєму, — були в той же час прихильні до істинно талановитих побратимів, щоприбували з інших міст. Вони з повагою приймали таких майстрів і навіть невважали негожими працювати під керівництвом у них. У числі таких цінованихмісцевими художниками авторитетів був іконописець Семен Спиридонов, що приїхавїх далеких Холмогор. Ярославцам подобалося вишукана, витончена майстерністьцього художника-мініатюриста.
ТворчістьСемена Спиридонова
іконописанняхрам спиридонов
Ім'яСемена Спиридонова уперше з'явилося на сторінках спеціальногоісторико-мистецтвознавчого видання ще в 1895 році. Його виявили в лицьовомуіконописному оригіналі, складеному в 17 столітті іконописцем і архімандритомАнтониево-Сийского монастиря Никодимом, відомий дослідник староруськогомистецтва професор Н.В. Покровский. У 1910 році інший відомий історикстароруського живопису — А.И. Успенський опублікував у своєму капітальномуСловнику художників 17 віків відгук Симона Ушакова про Семена Спиридонове,даний у зв'язку з висуненням на місце дарованого царського ізографа. Але тількиопісля майже півстоліття у фондах Ярославського музею були, нарешті, виявленітвори майстра. Знайшли їх чудовий дослідник творчості Андрея Рубльова Н.А.Демина і видний реставратор і мистецтвознавець В. В. Филатов. ДиректорЯрославського художнього музею В. П. Митрофанов багато що зробив, щоб іконилиста Семена Спиридонова зайняли гідне місце в експозиції староруськоговідділу. У течії десяти довгих років реставратори Державної Художньоїреставраційної майстерні імені І.Э. Грабарюючи і державного російського музеюзвільняли роботи Холмогорца від оліфи, що потемніла, і пізніх поновительскихправок. Реставратор і дослідник староруського мистецтва Брюсова виявила вархівних документах важливі відомості про життя Семена Спиридонова. Протворчість художника з кінця 1950-х років з'явилося декілька публікацій
Тепернеможливо говорити про живопис Ярославля другої половини 17 віків, не згадавшиоригінальних творів Семена Спиридонова Холмогорца. Його творчість представлена12 іконами. На п'яти з них є дати і підпис майстра. У Сийском іконописномуоригіналі було виявлено три переведення, позначених як твори " СенкиСпиридонова Іконника". Знайдені в переписних книгах міста Холмогори Запису1646-1647 і 1702 років дозволили встановити дати життя і деякі інші фактибіографії художника.
Біографіяхудожника
Віннародився в 1642 році і прожив п'ятдесят три роки. Його брат Василь також бувіконописцем. Судячи по написах на іконах, Спиридонов Семен Холмогорец працювавв Ярославлі не менше тринадцяти років. Перша з його підписних робіт датована1674 роком, остання — 1687 роком. Спиридонов приїхав в Ярославль майстром, щовже склався, заслужив на визнання в рідних місцях. Ярославські замовникиналежним чином оцінили його рідкісне дарування. Художникові доручали писатиікони, які встановлювали в нижньому — місцевому ряду іконостасів. Він писавобразу в церкві Ніколи Мокрого, Іоанна Златоуста в Корівниках, Іоанна Богословаі інші.
Усерпні 1677 року ярославських іконописців царським указом зажадали в Москву. Їхвикликали взяти участь в роботі по прикрасі мініатюрами величезного Євангелія,яке почали писати в Посольському наказі Федір Евтихиев Зубів, Сергій Рожков,Павло Никитин і інші даровані царські ізографи. Ярославци направили своїхмайстрів в Москву, призначивши старшим Семена Холмогорца. До виконання мініатюрвикликали і костромських майстрів на чолі з відомим Гурієм Никитиним. У березні1678 року розкішне ілюстроване тисяччю двомастами мініатюрами Євангелієприпіднесли паную Олексію Михайловичу. Іконописців, подячих і златописців, щобрали участь в роботі, нагородили сукенами і шовками. Гурій Никитин і СеменСпиридонов, по видимому, особливо відрізнилися в складанні композицій мініатюрбули висунені на заміщення вакантних місць дарованого царського ізографа. Засловами Симона Ушакова і інших старших іконописців царської Збройової палати,Семен Спиридонов "іконний лист пише найдобрішу майстерність.і майстерністюсвоєю проти Микити Павловца стоїть". Цим талант Холмогорца прирівнювавсядо таланту Улюбленого учня Симона Ушакова — Микити Павловца. Подібною жпохвалою був відмічений і Гурій Никитин. Але ні той не іншою в штат Збройовоїпалати узяті не були. З Москви Семен Спиридонов повернувся в Ярославль.
ТворчістьСемена Спиридонова в роки перебування в Ярославлі
Рокиперебування Спиридонова в Ярославлі співпали з періодом найвищого розквіту вмистецтві волзького міста. На очах художника зводили знамениту«ярославську свічку» — дзвіницю церкви Іоанна Златоуста в Корівниках,будували величну церкву Іоанна Предтечи в Толчковской слободі, Федоровскуюцерква. На батьківщині Спиридонова в Холмогорах кам'яних церков ще не було, акам'яні храми Антониево-Сийского монастиря, які він, можливо, бачив, були нетак нарядно і барвисто декоровані, як церкви посадників Ярославля. Особливо,мабуть, уразила уява що приїхало з півночі Іконника в зовнішній обробціярославських церков нарядне поєднання червоної цегляної кладки із зеленими«муравленими» кахлями і золотом глав. Величезне враження, безумовно,виробили на нього розписи церкви Ніколи Надеина, тільки що написані фрескицеркви Ніколи Мокрого. Він виді, як ярославські художники-монументалісти пишутьфрески в міському Успенському Соборі. Усюди Спиридонов відчував радість творчоїтворчої роботи, його привітно зустріли місцеві іконописці, він зміг отриматицікаві і вигідні замовлення.
Зароки, проведені в Ярославлі, Семен написав житійні ікони Василя Великого,Іоанна Златоуста, Іллі Пророка, Миколи Чудотворця. Він створив також дві ікониБогоматері в клеймах Акафісту, ікону Христа в клеймах, великий образ Богоматеріна престолі, медальйони для царських брам іконостасу церкви Ніколи Мокрого.Мабуть, перераховані твори, відомі нині і що зберігаються тепер в музеяхЯрославля і в Російському музеї в Санкт-Петербурзі, — далеко не повний перелікробіт, виконаних художником за 13 років. На жаль, первинне місцезнаходженнябільшості з названих ікон при передачі з церков в музеї в 1920-х роках не булозафіксовано, а деякі з робіт художника, відомі по старих фотографіях, виявилисявтраченими. Не усе образу, написані Спиридоновим, помічені авторськимисвідоцтвами і датами. Подібна обставина пояснюється тим, що художники 17 стзалишали свої автографи не на кожному творі, а на цілком визначених. Наприклад,якщо майстрові або групі майстрів доручалося написати образу для іконостасу, топідпис художники ставили на якій-небудь одній з ікон цього великого живописногоансамблю. Зазвичай підписували ікони нижнього — місцевого ряду, але і серед нихвибирали або ікони Христа і Богоматері, або місцеву — храмову ікону або крайнів ряду ліву і праву ікони. При підновленнях і переробках древніх іконостасів в18-20 віках багато підписних творів зникали.
Усітвори Семена Спиридонова побудовані за традиційною схемою «образу вжитії»: на кожному їх них велике зображення святого в середині оточенерядами дрібних клейм. Але його твори не виглядають архаїчними. Будь-яка з йогоікон витримає порівняння з написаними «живоподобно» образамиізографів Збройової палати і з хитромудрими, схожими на портрети з пейзажними фонамижитійними іконами ярославських майстрів.
Зароки життя в Ярославлі Холмогорец ускладнював і удосконалював багатовіковусхему «образу в житії», зумів виробити свою оригінальну композиціюдля таких зображень.
Самарання робота художника — ікона «Василь Великий в сорока двох клеймахжитія». Вона датована 1674 роком. Композиція її вирішена ще цілкомтрадиційно, але вже з властивою усім іншим творам майстра пишнотою. ВасильВеликий представлений на нейтральному світлому блакитнувато-зеленому фоні,одягненим в «багатоцінні ризи». Над головою святого зображена ТрійцяНовозаветная, якій поклоняються Богоматір, Іоанн Предтеча і ангели,предводительствуємі архангелами Михайлом і Гавриїлом. По сторонах золотогонімба, що оточує голову Василя, розташовані характерні для мистецтва барококартушіВ них золотою вязью написано ім'я святого. На цій сильно витягнутій увисоту іконі художник помістив по верхньому і нижньому краю дошки два рядиклейм.
Житійніікони
Кращийсвій твір — ікону "Ілля Пророк в двадцяти шести клеймах житія" СеменСпиридонов Холмогорец написав в 1678 році — в рік висунення на місце царськогодарованого ізографа. Ця ікона по праву має бути названа не лише шедевроммайстра, але і усьому російському іконопису другої половини 17 віків. Мабуть,подібне значення твору надавав і сам художник, що замислив його зразком«свободи іконної уяви», як свідоцтво, що підтверджує справедливістьвисокої оцінки, даної його творчості кращими ізографами царської Збройовоїпалати.
Упершена цій іконі Семен Спиридонов вводить в композицію центральної частини житійнойікони золоту візерунчасту арку на тонких фігурних колонках. Такі арки сталинадалі характерним елементом декорировки средників і на інших творах майстра.
Композиційнерішення ікони "Ілля Пророк" відрізняється чіткістю. Строгорозмежовується средник, рамка з текстом, ряди клейм. Клейма не зливаються одинз одним, а відокремлені одне від іншого досить широкими смужками золотих фонів.Але не дивлячись на відособленість кожної з перерахованих деталей, при розглядіікони видали усе здається об'єднаним в одне ціле і служить розкішнимобрамленням центрального зображення в среднику. Живописне рішення іконСпиридонова так прекрасно, що їх ніколи не декорували металевими окладами,вінцями і цитатами, навіть коли через століття живопис потемнів, коли фарбиобразів під оліфою стали не такими яскравими.
Придивлявшисьдо кращих творіння майстра — датованим житійним іконам, можна помітити, щоХолмогорец завжди з великою майстерністю писав не великі фігури в средниках, адрібні в клеймах. Його істинним покликанням була мініатюра. У цьому видіживопису він був визнаним авторитетом, і мало хто з сучасних художниковімайстрів навіть серед ярославських іконописців другої половини 17 віків мігзмагатися з ним в умінні малювати крихітні фігурки людей, будувати хитромудріархітектурні композиції, вигадувати на тексти житий святих різноманітні сцени вклеймах ікон.
СеменСпиридонов писав житійні ікони, склад клейм яких не змінювався століттями, іобразу, житійні цикли яких доводилося розробляти майже уперше. До останніх йогоробіт належать ікони Василя Великого і Іоанна златоуста. Василь і Іоанн — батьки церкви, укладачі літургії були найвищими авторитетами в питаннях віри.
Людив клеймах спиридоновських ікон стрункі і витончені. Усі вони одягнені внарядний барвистий одяг: в традиційні іконописні хітони і гиматії, в росіяникостюми 16-17 віків, у військові обладунки у стилі барокко. Маленькі чоловічкине ступають по землі, а як би парять над нею, торкаючись її ноками ніг. Пози іжести людей вишукано благородні, позбавлені суєтності. На відміну відярославських художників, що прагнули представити людей такими, що біжать,бурхливо жестикулюють, зображувати дію у момент найвищої напруги, СеменСпиридонов віддавав перевагу сценам, що розвиваються в повільному ритмі.
Другаполовина 17 віків була для староруської людини часом глибоких змін буквально вусіх сторонах життя. У царювання Олексія Михайловича закладаються основиросійського феодального абсолютизму. У другій половині 17 віків в Росіїстворюється латинська і грецька школи. Люди тих років сперечаються не лише пропитання віри, але і про багато інших предметів. Російський народ з цікавістю іцікавістю залучається до культури країн Європи, дивується побуту іноземців, щоживуть в Москві і Ярославлі, але бояться заводити з ними дружні стосунки.
Світоглядросійського художника був виключно релігійним, темою його творів завжди булисюжети християнської міфології. Але невірно думати, що російські майстри немогли у рамках цих тим виявити сюжети, що звучали сучасно, дозволяливідобразити характерні явища того часу. Справжні художники уміли відгукнутисяна події, що відбувалися при їх житті, наситити традиційне іконне зображеннятемами і мотивами, цікавими і зрозумілими широкому кругу сучасників. Наприкладв одному з клейм ікони «Богоматір з немовлям на троні» зображенаоблога міста Константинополя військовими кораблями. За кріпосною червоноюцегляною стіною, укріпленою гостроверхими вежами, в міському соборі городяни ісвященнослужителі волають з благанням до ікони Богоматері Одигитрии і просятьдопомогти відбити ворога. Уперше на іконах Спиридонова в цій сцені зображенігрізні військові судна, озброєні гарматами, жерла яких стирчать з відкритихквадратних люків. Показані різні типи кораблів, великих, середніх і малих. Алемалюнок кожного судна, незалежно від його розмірів, виконаний скрупульозно іточно.
СеменСпиридонов умів виявити в житійному циклі ікони сюжети, зміст яких перекликавсяз подіями сучасності, дозволяв дати їм оцінку.
Клеймаікон Семена Спиридонова Холмогорца, як і невеликі дорогоцінні образу кистіпрославлених строгановських майстрів і мініатюри в розкішних рукописних книгах,розраховані на тривале милування. Вишукана краса їх розкривається поступово.
Колірнірішення
Колоритусіх творів Холмогорца витриманий в характерних поєднаннях червоних і зеленихкольорів із золотом. Різні відтінки червоного малинового, рожевого, пурпурного,помаранчевого уміло зіставлені один з одним, контрастують з різними по густинітонів зеленими фарбами і полірованими площинами листового золота, покладеногона фонові частини композицій. Художник з великою майстерністю розподілявчервоні і зелені фарби на поверхні клейм і усієї іконної дошки. Поряд зклеймом, в якому переважали відтінки червоного, він зазвичай поміщавкомпозицію, виконану в зеленій гаммі. Але таке чергування ніколи не буломеханічним. Спиридонов умів погоджувати кожне клеймо в кольорі з центральнимзображенням великої фігури святого в средніку. Розкладаючи червоні і зеленітони по поверхні клейм, він підпорядковував їх силі звучання того або іншогокольору в розфарбовуванні великої фігури.
Улисті клейм ікони «Василь Великий 1674 року Холмогорец дотримувався щетрадиційних іконописних прийомів накладення фарб. Він застосовував длярозфарбовування куліс-будівель в основному контрастні один одному кольору, адля виявлення малюнка деталей використовував білі лінії. Цілком традиційновиконував він на цьому творі і лист одягу. Спочатку одяг прописувався темним кольором,потім на освітлені місця прокладалися мазання слабо розбіленої фарби, потім всесильніше розбілюючи основний колір на цих місцях, художник завершував їхобробку мазками чистого білого кольору. Для поглиблення тону в тінях на темнепідмальовування наносився ще один шар темної лессировочної фарби — так звана»затинка".
Традиційноіконописний спосіб нанесення фарб був, мабуть, не особливо зручний. Така манеравимагала великої витрати часу. Вже на іконі "Іоанн Златоуст"Спиридонов став користуватися не контрастними тонами кольорів, а світлішими,розбіленими або зовсім прозорими, посилив значення темних ліній малюнка. Притакому способі листа вже не вимагалося виявляти форми поступовим нанесеннямшарів розбіленої фарби, а можна було означати їх лінією і підкреслити в місцяхнайбільшого рельєфу мазаннями білого кольору. Манера розфарбовування зробиласядекілька схожої на розфарбовування малюнків книжкової мініатюри, та затевимагала менше часу для виконання.
Завждив листі ікон Спиридонова надано велике значення кольору золота. Золотом закритіфони клейм, виявлений малюнок деталей, написані тексти на рамках навколосредників і на полях ікони. Художник бездоганно володів усіма способами листатвореним золотом і умів писати по поверхні гладкого полірованого листовогозолота щонайтонші орнаменти. Твореним золотом він означав примхливі лініїскладок на драпіровках і виконував пробіловку темного одягу, твореним золотом ірідше твореним сріблом виводив на одязі травні візерунки. Золотом означавмалюнок листя на кронах дерев, підкреслював контури гілок і стволів, змайстерністю, гідною спеціаліста-каліграфа, писав тексти, що пояснюють змістсцен в клеємах, урочисті слова молитов і примхливі квіткові візерунки натемно-вишневих рамках навколо средників ікон.
Удругій половині 17 віків у зв'язку з полемікою, викликаною проблемамиіконописання, все частіше стали говорити про виняткове значення художника вжитті суспільства. Уперше за всю історію російського середньовіччя іконописці,що ведуть ізографи царської Збройової палати — Симон Ушаков і Йосип Володимирівгордо заявили про те, що художники мистецтвом «велику хвалу своїмгосударям віддають і землям своїм чималу честь приносять». Працю художникапочинали належним чином цінувати в усіх кругах російського суспільства. Люди 17віків не хотіли вже задовольнятися одними лише іконами. Портретний живопис — «вітрильний лист», — з'явившись при царському дворі, стала привертатиувагу найрізноманітніших верств населення.
Висновок
Уісторії російської культури 17 ст завершує період середньовіччя і починаєперехід до нового періоду. Найголовніше полягає в руйнуванні середньовічногосвітогляду, що почалося, в якому через історичні умови визначальну роль гралирелігійні представлення. Зміни в суспільно-економічному житті, виникнення іпоглиблення складних протиріч, що почалися, в різних областях історичногорозвитку країни знаходили загострений відгук в серцях сучасників.
Довгийчас в літературі мав поширення погляд на 17 ст як на час занепаду староруськогоживопису, мистецтво цього часу при зіставленні з часом Андрія Рубльова іФеофана Грека розглядалося як нижче по силі і засобам художньої виразності.Дійсно в живописі 17 ст немає творів, які були б відмічені такою досконалістюкомпозиції, живописної майстерності і глибокої натхненності, як твору великихмайстрів кінця 14-15 ст. І проте неправильно представляти 17 ст як час занепадустароруського живопису. 17 повік — це переломний час в її історії, як і вісторії усієї російської культури.
Список літератури
1. Виголов В.П. Ярославль. Пам'ятники Архітектури і мистецтва.Ярославль: «Верхньо-волзьке книжкове видавництво», 1994
2. Мурашок А.В., Цукрів А. М. Нариси російської культури IX — XVIIвв. М.: «Освіта», 1984
3. Масленицин С.І. Писав Семен Спиридонов. М.: «Образотворчемистецтво», 1980
4. Флоренский П.А. Іконостас. СПб.: «Мифрия», 1993
5. Филатов В.В. Короткий іконописний ілюстрований словник. М.:«Освіта», 1996