Творчийдоробок майстрів народного мистецтва в контексті відродження осередків народнихпромислів Богуславщини
Анотація
У пропонованійстатті досліджується проблематика становлення творчого шляху майстрів народнихпромислів Богуславщини: Тетяни Тарасенко, Миколи Римаря, Валентини Ткач, МаріїВовкули та аналізуються складові їх творчого внеску. Стаття відкриває длянародного мистецтва Київщини феномен майстрів народної творчості Богуславщини,аналіз робіт яких, може стати набутком для наукових пошуків в царинідекоративно-прикладного мистецтва. Митці, що будують свою творчість на традиціях,практичних та духовних здобутках народного мистецтва, претендують наоригінальний індивідуальний підхід у зверненні до кращих традицій народногомистецтва Богуславщини та відродженні давніх осередків народних промислів.
Постановкапроблеми:Процеси що відбуваються в народних промислах кінця ХХ ст. — початку ХХІ ст., вбагатьох випадках характеризуються неабияким розширенням творчих можливостейдля митців у побудові художнього образу та певною їх трансформацією, мистецтво набуло більшоїрозкутості, прослідковується чітке збільшення діапазону тематики та художньо-композиційнихрішень.
Ключові слова: українське мистецтво,традиції, творча особистість, кераміка, ткацтво, відродження.
Налічується чисельнакількість народних майстрів, що у своїй творчій діяльності користуютьсясамобутніми традиціями, історично сформованими художніми системами декоруваннявиробів, професійною обрядовістю, чим заслуговують висвітлення свогомистецького доробку широкому колу цінителів. Сучасна мистецтвознавча наукаспрямовує дослідників на комплексне вивчення окреслених вище проблем. У цьомуконтексті важливо осмислити проблематику етапів відродження народних промислів,яким належить одне з чільних місць у структурі декоративно-ужиткового мистецтваУкраїни. Також, для формування цілісного та об’єктивного уявлення проукраїнське народне мистецтво, необхідне комплексне мистецтвознавче дослідженнярозвитку народних ремесел на території Богуславщини кінця ХХ ст. – поч. ХІХ ст.,що є невід’ємною складовою народного мистецтва України: гончарства, ткацькогопромислу, художня обробка дерева (різьба), та ін., що мали широкий розвиток наданій території, про що свідчать літературні джерела, енциклопедичні відомості,польові матеріали автора.
Сучаснемистецтвознавство розглядає народне декоративне мистецтво як один із етапіврозвитку українського мистецтва, його принципи, засоби творення,функціонування. Впроцесі відбору зібраного нами матеріалу, щодо гончарного промислу Богуславщиникінця ХХ ст. поч. ХХІ ст., та його аналізу, стає зрозумілим той факт, що висвітленняімен майстрів гончарної справи та відродження одного з найпотужніших центрівгончарства Наддніпрянщини середини ХХ ст. – с. Дибинець (Богуславський р-н,Київська обл.) лежить в площині цілковитої аморфності зі сторони керівнихпосадовців, що аргументують свою позицію певними чинниками: На сьогоднішній день відсутняпрограма і можливості здійснення та побудови виробничої і комерційної бази, безякої надійний і економічний розвиток народного декоративного мистецтва неможливий, тобто зкомерційної точки зору, гончарна продукція не конкурентноздатна на сучасномуринку, та вимагає вкладання великих коштів, що зазвичай проблематично.
На сьогодні, відродженнядибинецького промислу проходить на рівні ініціатив окремих не байдужих осіб, котріу своїй творчості переосмислюють і трансформують прадавні гончарні звичаї, що протягомне одного століття формували мистецьке середовище Богуславщини. Також зазначимо, щонародне-декоративне мистецтво і народні промисли зокрема, в особі їх майстрівне буде мати певних пільг, при умові, якщо майстри не будуть розглядатися яктворчі особистості, і продукт їх творчості не буде підпадати під звичайнийпродукт промисловості, а якщо народне мистецтво не буде мати серйозної державноїпідтримки, то всі зусилля на його розвиток будуть марними. З’явились новітехнології і матеріали, зокрема імпортні — сировина, фарби. Розвиток малихпідприємств та чимала конкуренція змусили до нових експериментів в технологіях.Розширилась палітра керамічної поливи та емалей, використання яких значнозбільшило художній рівень керамічних виробів. Порушення зв’язків зпідприємствами народних художніх промислів з аналогічними підприємствамиколишнього Радянського Союзу, які постачали сировину і обладнання, а такожпідвищення цін на енергоносії, відсутність широкого ринку збуту свого часупривело до закриття багатьох підприємств народних художніх промислів \footnote (Аналітична запискаІ. А. Бариш-Тищенко «Основні тенденції сучасного традиційного народного іаматорського декоративно-ужиткового мистецтва». За матеріалами науковихрозробок Центру Культурних Досліджень, музей І. Гончара. 2003р. – С. 4).
Однією з ключовихфігур, що безпосередньо своїм творчим доробком прилучилася до розвитку гончарстваБогуславщини та піднесення його осередку на етап відродження – є постать ТетяниТарасенко. Майстриня своєю творчою діяльністю впроваджує новації у традиціяхдибинецького гончарства, які далеко не вичерпали себе як з мистецького, так і зпрактичного погляду, чим формує загальну систему естетичних вартостей,вирізняючись своєрідністю образно-виражальних засобів.
Сьогодні, лише внайпотужніших колись осередках народних промислів часом працює один-два старихмайстри, невпинно звужується спадкоємність гончарних традицій; а молоді нащадкигончарної спадщини дуже рідко вдаються до відтворення чи осучаснення традиційнихформ виробів. Тетяна Тарасенко ж належить до когорти митців Богуславщини,завдяки діяльності яким, актуальними стали питання відродження центрудибинецького гончарства, що припинив своє існування в 60-х рр., ХХ ст. ТетянаІванівна Тарасенко, дибинчанка, з відомого у 50-60 рр. ХХ ст. роду гончарівТарасенків. Ім’я одного з них, Михайла Тарасенка, члена Національної спілкихудожників України та заслуженого майстра народної творчості, було відоме удругій пол. ХХ ст. далеко за межами Київщини. Свого часу Михайло ТодосійовичТарасенко з участю експериментальної студії народного мистецтва при Київськомуобласному будинку народної творчості створив студію фігурної пластики, щозабезпечила майстру визнання на обласних, всесоюзних, республіканських виставках,та увічнила його ім’я, як непересічного майстра гончарного промислу.
Народилася ТетянаТарасенко 1968 року в селянській родині у селі Дибинці, Богуславського районущо на Київщині. Там же майбутня майстриня здобула початкову освіту, ази жпрофесійної школи припадають на навчання в київському технікумі легкоїпромисловості (нині Київський державний інститут декоративно-прикладногомистецтва та дизайну ім. М. Бойчука). Професійна школа відшліфувала здібностімолодої художниці до прикладної діяльності, та спонукала звернутися догончарних традицій у своєму подальшому творчому шляху.
Нині Т.Тарасенко, художник-конструктор за фахом, викладач богуславської школи мистецтвта гуртка скульптурної пластики, педагог з вийнятковими здібностями та активнийгромадський діяч. Вона досягає успіхів у галузях мистецького, педагогічного тасуспільного життя. Т. Тарасенко є однією із найбільш відданих учениць своїхучителів. Її творчість не висвітлена в мистецтвознавчій літературі та майжезовсім невідома широкому загалу, існують лише короткі відомості з газетнихстатей (Вісті Богуславщини, 29липня 2009 р.» А мій милий вареничків хоче», якіі були першими ластівками в дослідженні творчості Т. Тарасенко). Основначастина творів Т. Тарасенко ще не була залучена у науковий мистецтвознавчийобіг, та розсіяна по приватних та музейних збірках Богуслава та Києва. Умистецтво глини Т. Тарасенко прийшла завдяки спілкуванню ще з дитячих років із дибинецькимигончарами: В. Шнуренко, О. Марченко, Ю. Волошенко, В. Королевич, І. Загороднімі власне Михайлом Тарасенко, які вже на той час, нажаль майже не працювали,адже тогочасна політика не сприяла зміцненню та розвитку гончарного промислу.Це був період, коли нищилося село, викорінювався будь-який прояв особистіснихтворчих ініціатив. Кожна із таких зустрічей залишала у свідомості, майбутньоїна той час майстрині гончарної справи, незабутні враження, це була стежка, якоювона сміливо могла ступати вже у самостійну творчість. Саме з таких зустрічейТетяна Тарасенко мала змогу краще пізнати манеру створення того чи іншогоглиняного виробу, витонченість та експресію у роботі, різноманітність палітриобразів. Створена дибинецькими гончарами в середині ХХ ст. чисельна кількістьвиробів, розширила уявлення художниці про можливості народної творчості тагончарства зокрема, що і сформувало світобачення та поетапний розвиток творчоїособистості молодого майстра.
Як розповідає78-ми річний Іван Загородній, єдиний дибинецький гончар, що на сьогодні залишивсяу с. Дибинцях: «…найважче робити миску та покришку, і що технологіявиготовлення горщиків одна, але в кожного майстра виріб виходить різний». Данийвислів підтверджує наше твердження про високу майстерність та вміннядибинецьких гончарів, що зберігали у своїй творчості багатовікові традиціїтворення гончарних образів. З поміж великої кількості видів дибинецьких виробів(посуд, кахлі, димарі, цегла), майстриня акцентує свою у вагу на скульптурнійпластиці, втілюючи в глині свою фантазію та творчі задуми, експериментує зформою, змістом. Тетяна Іванівна володіє вмінням яскраво передавати психологіюстворюваних нею образів, а тому її скульптурні декоративні твори щоразунабувають нових рис. Гордість і доброзичливість, пихатість і відчай, радість ісмуток – такими виражальними засобами наділені зооморфні та антропоморфні маліскульптурні форми майстрині. Вироби є багатофункціональні: для оформленняінтер’єрів, як дитячі іграшки, що призвело до розширення сюжетно-тематичногохарактеру творів та підсилення в них виражального начала. Окрім скульптурноїпластики художниця працює над різними видами керамічного посуду (горщики,макітри, миски, чашки, підвазонники, вази для квітів), де присутні сучаснітенденції у мотивах виробів.
Схематичний опис,у вигляді таблиці, гончарних творів Т. Тарасенко, дозволить нам структурувати основнівиди керамічних виробів, та стане черговою сходинкою в подальшому їх аналізі:
Табл. 3За видами За оформленням горщики(полив’яні, не полив’яні) без розпису; з розписом кришки до горщиків без розпису; з розписом; рельєфний орнамент миски (полив’яні) без розпису макітри з розписом кришки до макітер (полив’яні, не полив’яні) без розпису; з розписом чашки (не полив’яні) без розпису підвазонники (полив’яні, не полив’яні) з розписом вази (не полив’яні) без розпису; рельєфний рослинний орнамент скульптурна пластика(не полив’яна) без розпису
Горщики –середнього розміру, висота 15-20 см, з вузенькою шийкою та круглим корпусом, щоплавно переходить до низу посудини, з вузеньким дном, горщики – маленького розміру7-10 см, з широкою шийкою, яйцевидної форми, з широким дном. Переважно, виробиТ. Тарасенко без розпису, за браком коштів, художниця знаходить інші засобиорнаментації гончарних творів. Кришки до горщиків – орнаментовані рель’єфами ізсимволікою Богуславщини ( назва міста, рель’єф пам’ятника Марусі Богуславки).
Миски –середнього розміру, висота 10 см., глибокі, формою мають подібність іздибинецькими мисками «до лави», відмінність – відсутність розпису на виробі.
Макітри –середнього розміру, висота 15-20 см, з досить широким отвором, циліндричноїформи, плавно завуженої до низу. Орнаментовані розписом, наближеним допетриківського, зі складною композицією, або ж легка окантовка у виглядіхвилястих ліній. Використання за призначенням, або ж для окраси інтер’єру.
Кришки до макітер– орнаментовані рослинним орнаментом ( як не складні квіткові мотиви, так інаближеність в орнаментації до петриківського розпису). Чашки – маленькогорозміру, висота 10 см., з кришкою або без, орнаментовані рельєфами ізсимволікою Київщини ( наприклад: назва міста).
Підвазонники –середнього розміру, висота 15-20 см., використання за прямим призначенням.Орнаментовані підвазонники нескладним рослинним орнаментом наближеним додибинецьких розписів – квітка з 3-4-ма пелюстками, галузка з листочками,окантовані декількома прямими лініями.
Вази – висота 30-40 см., мають рельєфний квітковий орнамент по всьому корпусу виробу, переважно видовженої форми.Призначені для оформлення інтер’єру (рис.1). Скульптурна пластика — основнимжанром багатьох виробів для художниці є роботи пов’язані з водним середовищем –“риби що вміють говорити”, черепахи.
-Серії робітзооморфної тематики, як реалістичної так і перевтіленої в певні стилізованіобрази; а саме: “корова на лузі”, “химерний пес”, “баран співає” (рис.2), “сірамишка”, також образи із сучасних дитячих мультфільмів.
-Aнтропоморфнісюжети – “дід задумався”, “Маруся Богуславка” і тд.
-Пташиний світ — півники, сови, ворони.
У своїх творах майстринявиражає власні життєві враження, перетворюючи їх в різноманітні образи, всюжетних зображеннях скульптурної пластики переважає змістовне начало, що єхарактерним для дибинецьких гончарних виробів, де присутня глибокатрадиційність, пластична виразність, народна декоративність та простота, щонадає самобутньому мистецтву національного колориту. Сьогодні, у своїх роботахТетяна Тарасенко використовує ті духовні джерела, що були закладені в душумайстрині її вчителями та наставниками в далеких 1970-80-х роках. І тоді ітепер пані Тетяна з великою відповідальністю і серйозністю звертається догончарних традицій свого роду. Вироби майстрині вражають чистотою народногосвітосприйняття, різноманітними формами, продуманими до найменших дрібницьсюжетами розпису. Схильність до всякого роду експериментів і неочікуванихпоєднань у створюваних образах скульптурної пластики Тетяни Тарасенко,викликана пошуком нових зображальних можливостей у гончарному мистецтві, що надаліпереросла у відродження родинної гончарної справи \footnote (Матеріали зінтерв’ю Тетяни Тарасенко авторці статті в серпні 2009року). Трансформаціяпосуду у фігурну пластику, була характерною ознакою дибинецьких гончарів, прощо свідчить наступна цитата І. Загороднього: «Ліпили в Дибинцях і фігурнийпосуд у вигляді людей і тварин: баранців, левів, свинок. В давнину такіпосудини використовували як водолії для омивання рук у церквах та по хатах, апізніше в них тримали всілякі трунки й напої. Останній хто займався ліпленнямтакого посуду був Михайло Тарасенко». В змісті цитати простежується чіткапослідовність у традиціях створення гончарних виробів родиною Тарасенків. Традиційнимдля Богуславщини видом народної творчості є і різьблення по дереву.
Відомим майстром цієїсправи у другій пол. ХХ ст. вважається Микола Римар, що понад 40 років займається ложкарством та різьбленнямдрібних побутових виробів з дерева. Народився майстер 1934 р. в селі Тептіївка,Богуславського району Київської області. Батьківщина майстра славиласяумільцями, які здавна виготовляли ложки з дерева та займалися продажем власноїпродукції в сусідні села, що і сформувало навики та вміння майбутнього ложкаря.Професійний рівень Миколи Римаря і на сьогодні займає високий рівень, всі його творимають бездоганне виконання: гладкість поверхні, легкість та зручність вкористуванні. Асортимент виробів вирізняється широким обсягом, за допомогоюсокири, ножів та різців різьбяр виготовляє ложки (рис.3), черпаки, друшляки,лопатки, молоточки, дошки, веретена, люльки, використовуючи для майбутніхвиробів різні породи дерев (липу, клен, вербу, грушу, осику). Багатолітній досвідпідтверджує, що народні промисли поступово збагачується все новими аспектами,їх змістовна краса вкрай необхідна сучасній людині, зростає художньо-культурнацінність традиційної народної спадщини. Ложкар Микола Римар, у своїй творчості намагаєтьсявіднайти ті зв’язки, що є ключовими, для переходу давнього народного промислу усучасну сферу побуту, та створення передумов, для визнання необхідності переосмисленнятрадиційних виражальних засобів, та осучаснення народних промислів, зокремарізьбярства для їх подальшого розвитку. Набуття професійних навичок прихильниківрізьбярської справи, зацікавлення давнім видом мистецтва та залучення якнайбільшої частини впливових осіб для її розвитку, подібні завдання є ключовимиу творчості широкого кола майстрів.
Проблеми таперспективи стають першочерговими і для ткацького народного промислу, що єневід’ємною складовою народного декоративно-прикладного мистецтва українців. Народнеткацтво Богуславщини другої пол. ХХ ст., мало потужний творчий потенціал, значимийосередок (богуславська ткацька фабрика «Перемога») та багатовікову традиційну спадщину,що і сьогодні, вміло використовується, переосмислюється та вдосконалюються професійнимиткачами Богуславщини. Харизматичною постаттю для богуславського мистецькогосередовища, в царині народного ткацтва, є ткаля Валентини Ткач. Походженнямайстрині з династії ткачів, підтверджує факт існування на Богуславщині поколіньмайстрів народних промислів. В її родині ще з давніх часів ткали льняні полотна,килими. Батьки ж Валентини мали безпосередній стосунок до богуславської ткацькоїфабрики «Перемога» (батько мав посаду директора фабрики «Перемога»), основногоосередку народного ткацтва Богуславщини другої пол. ХХ ст.
Народилася майбутнямисткиня 4 грудня 1970 р. в м. Богуславі. По закінченню Богуславськогопедагогічного училища ім. І.С. Нечуя-Левицького, за спеціальністю «Виховання вдошкільних закладах», та державної академії керівних кадрів культури імистецтв, за спеціальністю «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво»,майстриня з професійною освітою в 1990 р. створює гурток декоративного ткацтва«Килимок» в СПТу-16 в м. Богуславі Київської обл., навчаючи усіх охочих тканнюкилимів на «рамах» та горизонтальних верстатах. У роботі Валентини Ткач маємісце техніка макраме чи декоративно обробленого дерева, як в декоративнихпанно так і килимах (рис.4), доріжках, накидках на стільці і т.д. Килими тарядна майстрині мають багатий розмаїтий орнамент, продумані до найдрібнішоготехнічні моменти – підбір розміру та товщини пряжі, що і відтворює всю глибинутрадицій давнього народного промислу — ткацтва. Пошук та вивчення автентичнихорнаментів килимів Центральної України, стали для Валентини новим засобом длявдосконалення знань в контексті народної творчості, та подальше використання їху власній творчості.
Твори В. Ткач експонуютьсяна різноманітних виставках, святах: весняні та осінні ярмарки-виставки виробівнародних майстрів «День ткалі і вишивальниці», музей народної архітектури тапобуту в м. Пирогові; всеукраїнська виставка «Народне мистецтво», Національнийвиставковий центр «Український дім». З 2005 року Валентина Ткач учасницяфольклорних фестивалів Олега Скрипки «Країна Мрій». Багато тканих виробів ткалізнаходяться за кордоном: Канаді, США, Росії, Кореї, Іспанії, Італії. Широкіпрофесійні якості, творча амбіційність, висока працездатність, харизматичністьу творенні художніх образів народних майстрів Богуславщини, переконує нас употребі висвітлення їх імен на широкий загал, та доручення їх творчого доробкудо загальнонаціональної системи відродження народного мистецтва, як наБогуславщині, так і в інших регіонах, відомих своїми осередками народнихпромислів та здобутками в царині народної творчості.
Наступноюнепересічною постаттю богуславського ткацтва є Марія Вовкула, спадковамайстриня, представниця косівської школи ткацтва (довший час працювала наКосівській килимарській фабриці ім. Т. Шевченка), яка понад 50 років живе іпрацює в м. Богуславі Київської області. Народилася М. Вовкула на Івано-Франківщинів с. Стопчатів у 1941р., успадкувавши вміння та досвід ткацької справи відсвого батька, що все життя займався килимарством, продовжила давню справуродини. Невід’ємною складовою, в житті народної майстрині, стала творча працяна богуславській ткацькій фабриці «Перемога» в 50-х – 70-х рр. ХХ ст. Творчийдоробок Марії Вовкули сформувався з комплексу мистецьких традиційБогуславського ткацтва і народних традицій Івано-Франківщини та Косівщини.Поєднання М. Вовкулою автентичної орнаментики різних мистецьких регіонів, увласних творах (ткані килими, традиційні торби (рис.5)), спричинили неабиякепереосмислення майстрами ткацьких традицій, як в орнаментиці так і в техніцівиконання. Отже,дослідження особливостей та принципів творчості осередків народних промислів тамайстрів народної творчості, на нашу думку є головним завданням сучасноїнаукової еліти, для створення майбутніх науково обґрунтованих традицій умистецтві народних промислів.
Види народного мистецтва ( в нашому випадку гончарство, ткацтво, різьбапо дереву) та їх особливості – це система матеріально-технічних таобразно-виражальних засобів, що склалися впродовж історії промислу, інакшекажучи, свого роду «канон» — певні правила, що утвердилися історично,довготривалим засвоєнням, колективним досвідом усього найкращого, щостворювалося працею та творчістю поколінь майстрів народних промислів. Однак тіриси, що на сьогодні є каноном чи художньою системою, не завжди займали в нійпанівне місце. В свій час вони були явищем новим, незвичним, потребувалитворчих зусиль та часу, для перетворення канон. Відповідно, наше сьогоднішнє уявленняпро традиції народних промислів охоплюють лише певний етап, невелику частинувсього історичного шляху розвитку місцевого мистецтва. Та навіть ця частинаетапу дозволяє нам на прикладі багацтві народних промислів Богуславщини бачитирух вперед. Тим більше, що підвищені темпи сучасного життя спричиняють помітнийвплив на пришвидшення багатьох явищ в мистецтві народних промислів і певнуперебудову канонічних рис, що і прослідковуємо на творчості народних майстрівБогуславщини Т. Тарасенко, М. Римаря, В. Ткач, М. Вовкули і є процесомзакономірним та позитивно незворотнім.
Рівень сучаснихзнань про народні промисли Богуславщини (чи то ткацтво, чи дибинецька керамікаі т.д.) дозволяє розглядати їх як складну художню систему, що володіє специфічнимизаконами побудови та розвитку. Якщо загальні закономірності народного мистецтвавже давно стали предметом наукових знань, то їх прояви в місцевих народнихпромислах одне із завдань нашого дослідження. Наявність, так званих, самобутніххудожніх систем, відмічено в праці Некрасової М.А. \footnote (Некрасова М.А.Народное искусство как часть культуры: Теория и практика. — М.: Изобразительноеискусство, 1983 р. – C.122, C.123). Елементи ж художньої системи, котрі іскладають внутрішню суть мистецтва та передаються в наступні покоління, стаютьтрадицією, що і відбулося у народній творчості Богуславщини. Мистецтводосліджуваного регіону, сформувавши за не одне століття свою базову системутворення образу, перейшовши на новий художній рівень, і на даному етапірозвитку має сталі традиції та канони, і є невід’ємною складовою народниххудожніх промислів України.
Література
1. \footnote Аналітична записка І.А.Бариш-Тищенко «Основні тенденції сучасного традиційного народного іаматорського декоративно-ужиткового мистецтва». За матеріалами науковихрозробок Центру Культурних Досліджень, музей І. Гончара. 2003р. – С. 4.
2. \footnote{ Матеріали з інтерв’юТетяни Тарасенко авторці статті в серпні 2009року}.
3. \footnote{ Некрасова М. А.Народное искусство как часть культуры: Теория и практика. — М.: Изобразительноеискусство, 1983 р. – C.122, C.123 }.
Додаток
/> />
Рис.1 Рис.2
/>
Рис.3
/>
Рис.4
/>
Рис.5