МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. Вадима Гетьмана
РЕФЕРАТ
на тему: "Соціологія культури"
Виконала: студентка
спеціальності 6402
11 групи 1 курсу, ПономаренкоО.В.
Перевірив: викладачДворецька Г.В.
Київ — 2009
План
Вступ
1. Зміст і сутність культури
2. Соціологія культури: історія виникнення й предмет
3. Структура й принципи культури
4. Функції й форми культури
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Поняття «культура» має досить тривалуісторію. Воно походить від латинського слова, що означає оброблення (землі), облагороджування,виховання.
Культура — сукупністьспособів і методів матеріальної та духовної людської діяльності, об'єктивно втілениху матеріальних і духовних носіях, які передаються наступним поколінням.
Соціологія культури є галуззю соціології і водночаскультурознавчою наукою. Вона знаходиться на межі філософії і культурології. Щобпізнати соціологію культури як наукову дисципліну, необхідно розглянути її в контекстісоціологічного знання і в контексті інших наук про культуру, а в більш широкомуплані — визначити співвідношення соціології та культурології, роль і місце її середінших наук про культуру.
У цей час існує близько 300 варіантів визначеннякультури. Така розмаїтість, безумовно, свідчить про те, що культура в житті людствазаймає особливе місце. Вона є показником матеріальної й духовної зрілості суспільства.У ній втілені здатності суспільства в кожний конкретний історичний період забезпечуватифункціонування громадського життя. Ці здатності характеризуються рівнем досягнутихзнань, якістю й розмаїтістю створених знарядь праці й засобів життя, умінням практичноїх застосовувати й використовувати у творчих цілях, ступенем оволодіння стихійнимисилами природи, удосконалювання соціального життя в інтересах суспільства.
1. Зміст і сутність культури
Культура, мабуть, виступає як якісна сторона будь-якоїдіяльності, як спосіб мислення й поводження. При цьому вона являє собою певні цінності,як матеріальні, так і духовні. У реальному житті вони злиті, але є й розходження.Матеріальна культура, як правило, предметна, відчутна. Духовні цінності можуть виступатине тільки в предметно-речовинній оболонці, але й в акті творчої діяльності.
Компоненти матеріальної культури мають чітке вираження.Цього не можна сказати про духовну культуру. Одні дослідники порівнюють культуруз усією соціальною сферою, інші — з духовним життям, треті представляють її як сукупністьматеріальних і духовних цінностей і т.п.
Однак, вважається, що зміст зазначеної категоріїне може бути обмежено якою-небудь одною сферою життя (матеріальною або духовної),одною ціннісною характеристикою (моральною або політичною), одною формою діяльності(пізнавальної, просвітньої, організаційної й т.п.).
Специфіка культури полягає в тому, що вона, являючисобою відомі цінності, у той же час характеризує різні явища громадського життя.
Культура є соціальним феноменом, і в цьому змістівона протиставляється натурі (природі).
У культурі фіксуються:
загальна відмінність людської життєдіяльності відбіологічних форм життя;
якісна своєрідність форм життєдіяльності в рамкахокремих епох, країн, класових, національних, демографічних спільнот людей;
особливості поводження, свідомості, діяльностілюдей у конкретних сферах життя.
2. Соціологія культури: історіявиникнення й предмет
Розуміння культури як соціального феномена надаєправо й можливість виокремити у великому світі соціологічної науки особливий напрямок- соціологію культури. Соціологія культури як специфічна галузь загальної соціологіївиникла як у ФРН і Франції в 70-ті рр. ХХ століття. Вона опиралася на методологічніпринципи М. Вебера (ідея про соціологію як емпіричній науці про культуру), на вченняпро динаміку культурних об’єктивацій Г.Зиммеля, на погляди К. Мангейма в областісоціології знання й теорії ідеології.
Соціологія культури виникла як реакція на відомуобмеженість позитивістської соціології, що не справляється з аналізом складних соціальнихпроцесів, у тому числі — процесів у сфері духовного життя, науки, мистецтва, релігії,ідеології. Соціологія культури прагне до соціологічного розкриття історико-культурногоматеріалу, накопиченого родинними культурологічними дисциплінами, з метою вивченнявпливу ідей на соціальну структуру суспільства, на соціальні інститути, соціальнірухи, на швидкість і характер соціокультурного розвитку. Соціологія культури орієнтованане стільки на фіксування й опис тих або інших явищ культури, скільки на дослідженнягенезису й історичних трансформацій різних культурних форм.
Предметом соціології культури можна вважати самукультуру як складне динамічне утворення, що має соціальну природу й виражає соціальнівідносини, спрямовані на створення, засвоєння, збереження й поширення предметів,ідей, ціннісних подань, за допомогою яких забезпечується взаєморозуміння людей урізних соціальних ситуаціях.
Культура породжується матеріальними потребами людей,їх інтелектуальними, моральними, етичними й іншими потребами, практичними інтересамирізних соціальних спільнот, груп й індивідів.
Соціологія культури активно вивчає тенденції культурногорозвитку суспільства. Вона виявляє вплив науково-технічного прогресу на культурніпроцеси, досліджують соціально-культурні наслідки урбанізації, вплив засобів масовоїінформації на соціалізацію особистості, на суспільні настрої. Соціологія культурифіксує зміни національних, духовних, сімейних, побутових відносинах, викликані поширеннямутворення, динамікою чисельності установ культури й т.д.
Подання формуютьсяна особистісному рівні й сполучають у собі образи, знання, відносини й оцінки. Соціокультурнізразки — результати діяльності в типових життєвих ситуаціях. Цінності — те, чому віддається перевага стосовно певних предметів і соціокультурних зразків.Соціокультурні норми — відносно стійкі зразки поводження, що фіксують у кожнійсфері культури або значимої ситуації взаємодії межі дозволеного.
Зазначені типи культурних утворень виконують важливіфункції в соціальному житті, породжуються нею й служать установленню взаєморозумінняміж людьми в процесі соціальної взаємодії.3. Структура й принципи культури
У питанні про розуміння структури, основних елементахкультури серед дослідників немає єдності.
Так, в американській соціологічній школі культуруструктуризуют у такий спосіб:
1) Мова є основним засобом передачі культури,має високу пристосовність до потреб людини.
2) Відносини. Культура не тільки відповідаєна запитання «що є», тобто описує за допомогою понять те, із чого складаєтьсясвіт, але й указує на зв'язок один з одним у просторі й часі різних явищ, може відповіститина запитання «що може бути» у результаті взаємодії складових частин соціальногоорганізму.
3) Цінності — поділені більшістю переконаньщодо цілей, до яких варто прагнути. Цінності можуть бути різними в різний історичнийчас і при різному соціальному пристрої. Вони дають критерії оцінки дій, предметів,ідей, думок і становлять головне в культурі.
4) Норми — правила, що визначають, як повиннаповодитися людина, щоб «вписатись» у цінності культури свого суспільства.Норми, стандарти, правила поведінки обґрунтовуються цінностями.
Ряд сучасних вітчизняних дослідників бачать у структурікультури, крім відзначених раніше, й інші елементи.
Принципи культури:
· наступності, що виступаєяк необхідний зв'язок між новим і старим у процесі розвитку. На основі принципунаступності ґрунтується так званий культурний консерватизм, що затверджує цінністьі своєрідність національної культури, що ставить своїм завданням збереження«високої культури», що не тільки сама по собі коштовна, але і є однієюз головних умов соціальної й політичної стабільності. Творцями цього плину булиА.А. Григор'єв, Ф.М. Достоєвський, Н.Н. Страхів. Корінна їхня ідея — «національнийґрунт» — основа соціального й духовного розвитку;
· цілісності, єдність матеріальноїй духовної культури, гуманітарного й технічного знання. Все матеріальне — свогороду «сховище» духовного, все духовне так чи інакше реалізується черезматеріальне;
· проникнення культури в усісфери соціального життя. У цьому проявляється її творчий характер. Вона об'єктивуєтьсяу всіляких продуктах діяльності — як у матеріально-предметних, так і символічно-знакових;
· здатність до саморозвитку, що проявляється в основномув трьох формах:
1) стихійна, неусвідомлена;
2) метод спроб і помилок,де високий відсоток випадковості;
3) свідома діяльність,пов'язана з інноваціями, науковим розрахунком, розробкою принципово нових проектів.
· взаємодія культур. Вонаможе відбуватися як у середині певної культури (зв'язку між поколіннями, людьмифізичної й розумової праці, між класами й націями однієї держави), так і між культурамирізних країн і народів. Подібна взаємодія породжує різноманіття культур: у надрахокремого суспільства або народу (субкультури), у масштабах усього людства (соціокультурнісупер-системи, наприклад, Схід і Захід).
4. Функції й форми культури
Культура виконує різноманітні й відповідальні соціальніфункції. Насамперед вона, по думці Смелзера, структуризує громадське життя, тобторобить те ж, що генетично запрограмоване поводження в житті тварин. Засвоєне поводження,загальне для цілої групи людей і передається з покоління в покоління, є культура.Сам цей процес називається соціалізацією. У його ході цінності, переконання, норми,ідеали перетворюються в частину особистості й формують її поводження.
Функції культури:
1.духовно-моральна функція культури. Вонавиявляє, систематизує, адресує, відтворює, зберігає, розвиває й передає вічні цінностів суспільстві — добро, красу, істину. Цінності існують як цілісна система. Сукупністьцінностей, загальноприйнятих у тієї або іншій соціальній групі, країні, що виражаютьособливе бачення ними соціальної реальності, називається менталітетом. Розрізняютьполітичні, економічні, естетичні й інші цінності. Домінуючим видом цінностей є моральніцінності, які являють собою кращі варіанти взаємин між людьми, їхніх зв'язків одинз одним і суспільством.
2. комунікативна функція дозволяє закріпитизв'язок особистості й суспільства, побачити зв'язок часів, встановити зв'язок прогресивнихтрадицій, налагодити взаємовплив, провести відбір самого необхідного й доцільногодля тиражування.
Складність розуміння феномена культури полягаєтакож і в тім, що в будь-якій культурі є різні її шари, відгалуження, зрізи. У науцівони йменуються субкультурами. Це — автономне утворення усередині пануючої культуризі своїми цінностями, нормами, інститутами, певним чином життя й мислення.
Соціальною базою формування субкультури можутьбути вікові групи (молодіжна субкультура), великі неформальні групи (хіпі, панкий т.п.), територіальні спільності (городяни, сільські жителі, населення малих міст),конфесіональні групи (православні, іудеї, протестанти, католики), національно-етнічніутворення (англосакси, слов'яни) і т.д. Носії субкультури, як правило, не заперечуютькультури цілого, але все-таки істотно відрізняються від неї.
Активний розвиток засобів масової інформації вХХ в. призвів до появи нових культурних форм. Серед них особливо поширилася такзвана масова культура. Вона виникла разом з виникненням суспільства масовоговиробництва й масового споживання. У західній соціології цей термін у першу чергуозначає «комерційна культура». Досить часто вважається, що масова культурадемократична, оскільки адресована й доступна всім людям.
Масовій культурі часто протиставляється так званаелітарна культура. Вона орієнтована на більш вузьке коло споживачів. В остаточномупідсумку елітарна культура покликана підняти рівень масової.
Останнім часом, як стверджують сучасні філософи,з'явилася ще одна нова форма культури — екранна (віртуальна), пов'язана зкомп'ютерною революцією, заснована на синтезі комп'ютера з відеотехнікою.
Соціологи відзначають, що культура досить динамічна.Так, у другій половині ХХ ст. в культурі відбулися істотні зміни: відбувся колосальнийрозвиток засобів масової інформації, виник індустріально-комерційний тип виробництвастандартизованих духовних благ, збільшився час дозвілля й витрат на дозвілля, культурастала галуззю ринкової економіки.
Ряд соціологів також виділяє так звану контркультуру,у якій відбиваються опозиційні, заколотні соціально-культурні установки й настрої,ціннісні орієнтації. Можна відзначити, що практично будь-яка субкультура може прийматиформи контркультури (наприклад, панки й т.п.). Наявність і поширення контркультурирозцінюється соціологами як ознака кризи культури того або іншого суспільства, незадоволеностілюдей існуючою системою цінностей культури.
Висновок
Викладене вище дозволяє зробити висновок, що соціологіякультури вивчає всі види перетворювальної діяльності людини, соціальних спільноті суспільства в цілому, а також результати цієї діяльності. Сама цілеспрямованатворча діяльність формує людину як суб'єкта історичної творчості. Його людські якостіє результатом засвоєння ним мови, прилучення до створених в суспільстві цінностей,накопичених традицій, оволодіння досвідом, навичками й прийомами діяльності, властивійданій культурі.
Культуру можна визначити як міру людського в людині.Культура дає людині почуття приналежності до співтовариства, виховує контроль засвоїм поводженням, визначає стиль практичного життя. Разом з тим, культура є вирішальнийспосіб соціальних взаємодій, інтеграції індивідів у суспільство.
Соціологія культури як галузь соціологічного знаннявивчає зазначені складні феноменологічні ряди й системи, прагне до розуміння й оформленняв науковій термінології закономірностей зазначених явищ.
Список використаної літератури
1. Соціологія культури. Юрій М.Ф. Навчальний посібник- К.: Кондор, 2006 — 302с.
2. Соціологія: Курс лекцій / В.М. Пічі, О.М. Семашко, Н.Й.Черниш та ін.: за ред.В.М. Пічі. Ї К., 2002.
3. Андрущенко В.П., Волович В.І., Кремень В.Г. та ін.:за ред. В.П.Андрущенко, М.І. Горлача. Соціологія. Київ-Харків. 2004
4. Лукашевич М.П., Тулепков М.В. Спеціальні та галузевісоціологічні теорії: Навчальний посібник. К., 2003.
5. Волков Ю.Г., Мостовая И.В. Социология учебник для вузов/ Под ред. проф. В.И. Добренькова. — М.: Гардарики, 2002. — 432 с.
6. Фролов С.С. Основы социологии: Учебное пособие. — М.:Юристъ, 2007. — 344 с.