І. Приватні та казенні друкарнів книжковій справі України 1 пол. ХІХ ст.
Книгодрукуванняна Україні зародилося у 2-й половині ХVІ ст. Основоположником українського іросійського друкарства вважається І. Федоров.
Упродовжкількох століть в Україні виникла досить густа мережа друкарень: Львівськадрукарня І.Федорова (засн. 1573; як Львівська братська друкарня, існувала1591-1787 рр.), Острозька друкарня (1580-1612 рр), германська (1602-1618),Струтинська (1604-1606), Києво-Печерська (1615-1918), Почаївська (1618; 1-апол. 18 ст. — 1917), Чернігівська друкарня (1646; 1679-1820) тощо.
Упореформений період у зв’язку з розвитком капіталізму книгодрукування почалоінтенсивно розвиватися. Осередками книгодрукування в той час стали Київ,Харків, Чернігів, Полтава, Одеса і Львів. Особливе значення у виданні науковоїлітератури мали друкарні Києва та Харкова.
Українськаліберальна буржуазія та буржуазно-націоналістичні кола здійснювали активнувидавничу діяльність через громади ,”Просвіти”, земства тощо. Проводячивеликодержавну шовіністичну політику, царський уряд переслідував національнікультури народів, що населяли Російську імперію, у тому числі й українськогонароду. Валуєвський циркуляр 1863р. та Ємський акт 1876р. обмежували виданнякниг українською мовою. Їх намагалися друкувати в Москві, Петербурзі й закордоном (Лейпцніг, Женева та ін). Книгодрукування українською мовоюпроводилося здебільшого на громадських засадах на кошти окремих осіб ігромадських організацій.
НаЗахідних українських землях після конфіскації „Русалки Дністрової” (1837)друкування книг українською мовою було заборонено аж до революційних подій1848р.
Напочатку XIX в. книги друкувалисяпереважно в казенних друкарнях — Сенатської, Академії наук, друкарнівійськового міністерства і морської друкарні — в Петербурзі; Університетської іСинодної — в Москві. У 1807 р. був виданий високий рескрипт про відкриттядрукарень у всіх губернських містах.
У1817-1819 рр. уряд відпустив величезні коштина технічне оснащення друкарні Експедиції заготовляння державних паперів, розрахованоїна щорічний випуск «для приросту доходів скарбниці» до 2 млн. листів асигнаційі 9-10 млн. листів гербового паперу. У друкарні друкувалися і деякі книжкові видання.З 1802 р. у зв'язку з дозволом відкривати вільні друкарні зростає числодрукарень, що належать приватним особам. Якщо в 1802 р. в столиці налічувалося5 вільних друкарень, то в 1811 р. їх вже близько 20. Швидко зростало числодрукарень в Москві, в провінції.
Напочатку XIX в. деякі освіченіпредставники дворянського класу, колекціонери і бібліофіли займалися виданнямкниг, вкладаючи в нього часто все свій стан. Кращі з них керувалися щироюзацікавленістю в долях російської науки і літератури, бажанням послужити наблаго російської просвіти.
Проникненнятоварно-грошових відносин в книжкову справу сприяло розвитку комерційнихвидавництв.
Якщовидавці-меценати не прагнули отримувати вигоди з випуску книг, товидавці-комерсанти основною задачею ставили прибуток, відносилися до книги якдо товару і будували свою роботу з урахуванням попиту на книжковому ринку впершу чергу. Це були підприємства буржуазно-підприємницького характеру.Звичайно, і комерційні видавництва не могли не враховувати потреби суспільногорозвитку, розуміли культурне, освітнє значення книги, випустили немало ціннихнаукових, художніх і інших творів. Їх видання робили вплив на читачів,формували їх смаки, пристрасті. Але книжкова продукція цих видавціввідрізнялася строкатістю. У деяких вона мала чисто «ринковий» характер і подуху була суто вірнопідданською. Інші видавці-комерсанти обмежувалися культуртрегерським завданням в рамках самодержавно-кріпосницької дійсності. Треті були не чужі ліберально-буржуазнимустремлінням.
Економічне,політичне і культурне становище України у І половині XIX ст. Основні напрямки книжкової справи.Зростання суспільних потреб в друкованій продукції Реформа освіти, здійсненацарським урядом. Відкриття Харківського (1805р.) і Київського (1834р.)університетів. Видавнича діяльність університетів. «Опыт риторики» — перша книга, видана друкарнею Харківськогоуніверситету. 1805 — 1814рр.: найбільш сприятливийдля роботи друкарні. коли університети мали правовласної цензури. Відкриття при університеті Товариства наук. Невдала спробаналагодити випуск доповідей його членів у 2х друкованих органах:«Праці » (латинню) та «Денні записки»(російською мовою). Початок у 1819р. періоду найбільш важкої для університетуцензури, коли право його власної цензури скасоване і вимагається цензура навітьперевидань. Новий цензурний статут 1826р., пов'язаний з забороною друкуукраїномовної книги. Значне зменшення обсягів друкованої продукції.
Важкіумови роботи друкарні Київського університету. Непродуктивна робота друкарнівпродовж 1834 — 1861рр. Пожвавлення роботидрукарні в післяреформений період.
Видавничадіяльність Києво-Печерської Лаври та друкарні Київської духовної академіїНамагання Лаври повністю підпорядкувати собі академічну друкарню Розширеннядрукарні Києво-Печерської Лаври в першутретину XIX ст. Сувора цензура Необхідністьцензури книг духовного і гражданського змісту. Право безцензурного друкуперевидань книг Московської синоідальної друкарні. Введення указом Синоду від 1824 року вимоги подвійної (гражданської ідуховної) цензури для друку класичних, історичних і морально-етичних книг.
Приватніга казенні друкарні в книжковій справі України першої половини XIX ст. Друкарня І.Вальнера (1846 p.). Випуск нею книг російською,латинською, німецькою, французькою монами. альбомів, краєвидів Києва, нот.Друкарня Ф.Гліксберга (1845 p..) і видання книг російським гражданським шрифтом. Приватні друкарніОдеси (Брауна, Неймана і К°, Ніцше, Францова та Калловича,Садовського. Одеська казенна друкарня. Казенні друкарні в Полтаві, Житомирі.Сімферополі, Херсоні. Зростання кількості казенних друкарень
Відсутністьдо 40-х років XIX ст. гражданських друкарень вЗахідній Україні „Буквар, новим способом уложенный..." та „Спосіб борзовиучити читати" Й.Кобринського (1842 р.) перші iз Західній Україні книгигражданського друку. Львівська казенна друкарня та приватні друкарні Міллера,Шнайдера, Оссолінських, Поремби, Львівська Ставропігійська друкарня. „Книжницячитальная для начинающих"О.Духновичаперший на Закарпатті букквар.
Друкуванняукраїнської книги за межами України. Москва і Петербург як центри українського друкарствапершої половини XIX ст. ,, Руська трійця" ідрукарство у Будапешті та Відні.
Цензурав законодавство про друкування. Відміна указів, що обмежували приватнупідприємницьку діяльність у видавничій справі. Цензурний статут 1804 р. Встановлення поліцейського наглядуза друком. Закони про цензуру 1826-1828 pp. Цензурний терор в Російськійімперії, створення таємного цензурного комітету.
Виробництвоі оформлення книги. Технічні нововведення до друкарства.
ІІ. Основні теорії мистецтва книги
Мистецтвокниги як єдність видів творчої діяльності по проектуванню, художньомуоформленню і відтворенню видання. Складові мистецтва книги: література,графіка, мистецтво шрифтів, мистецтво книгодрукування. Сучасне розуміннямистецтва книги як процесу створення книги — художньої форми, одночасно,тиражованого видання. Розуміння мистецтва книги як мистецької галузі, у якійстворюються витвори мистецтва, що забезпечують візуальне втілення літературноготвору.
Процесоформлення книги як результат співпраці автора, художника, редакторів(літературного, художнього технічного) та поліграфістів. Етапи оформлення видання: видавничий,художній, виробничий.
Завданняоформлення книги:
1) максимальноповне донесення до читача думки автора:
2) сприяннябагатогранному розкриттю змісту літературного твору;
3) досягненнявисокого ступеню зручності користування книгою;
4) забезпеченнядостатньої міцності книги;
5) досягненнязначної естетичної привабливості книги.
Умовивирішення зазначених завдань: урахування особливостей читацької категорії, наяку видання розраховане, та специфіки виду видання.
Книжковемистецтво як органічна єдність художнього отруювання, книжкової графіки тадрукарського мистецтва.
Художнєконструювання — творча діяльність, спрямованана організацію книги як складної функціональної системи. Поняття про художнійансамбль книги. Вплив епохи, стилю автора, творчої манери художника на художнійансамбль книги. Ключовий засіб створення єдиного книжкового ансамблю — композиція, тобто організація книги, що забезпечує сприйняття її читачем як єдиногоідейно-змістового та художнього цілого. Засоби оформлення книги.
Матеріальна конструкція книги як організація елементів книги в систему, що забезпечуєоптимальні умови читання. Історичний відбір форм матеріальної конструкціїкниги: сувой і кодекс Незвичні за формою книги.
Впливепохи, коли створювалась книга, естетичних течій та місцевих традицій наматеріал носія інформації, формат, оправу книги.
Книжковаграфіка. Проблема образного оформлення книги та ілюстрування. Зв'язокілюстрацій з літературним твором й, меншою мірою книжковим ансамблем. Художня ілюстраціяяк каталізатор всебічного осмислення ідейної та художньої сутності твору. Художнясамоцінність ілюстрацій як твору мистецтва, історичний розвиток ілюстрацій. Розквітмистецтва ілюстрування після винайдення книгодрукування. Прихильники тапротивники ілюстрацій.
Мистецтвошрифтів. Різновиди шрифтів за насиченістю (світлі, напівжирні, жирні); шириною (нормальні,вузькі, широкі), призначенням (текстові, титульно-заголовочні, акцидентні),нахилом (прямі, курсивні). Поняття про розміри (кеглі) шрифтів. Шрифтовугарнітура як сукупність шрифтів різногокреслення та розміру, об'єднанихспільністю, основного малюнку.
Родинишрифтів, що склались в процесі їх історичного розвитку. Шрифти… антиква",„баскервіль'', шрифти-гротески, ,,єгипетські шрифти, Інші. Сучасні гарнітуришрифтів -літературна, „банниківська", звичайна, академічна, інші.
Задовгодо появи друкарства в нашій країні існувало мистецтво рукописної книги. Переписуваннякниг було відоме в Київській Русі вже в IX столітті.
Виготовленнярукописних книг було на Русі почесною справою. Повага до книги, до їїпереписувачів не раз відзначається в древньоруських літописах.
Переписувачіі художники прагнуть надати своїм творам привабливого, святкового вигляду.Згадане «Остромирове євангеліє» не тільки найдавніша, але водночас і одна знайкращих пам'яток древньоруського книжкового мистецтва. Його заставки,мініатюри, ініціальні літери, саме письмо виконані з такою старанністю,каліграфічною точністю і майстерністю, в такій розкішній кольоровій гамі, що йсьогодні ми з захопленням дивимося на цей гідний подиву твір.
Ретельно,з глибоким розумінням специфіки книжкового організму оформлені численнірукописні книги наступного часу. Вони мали великий вплив на слов'янськихпершодрукарів, які творчо використовували вироблені на протязі кількох столітьрізноманітні засоби та елементи багатого художнього оформлення рукописноїкниги.
Основнимелементом оформлення східнослов'янської, в тому числі й української рукописноїкниги, на відміну від книги західної, була заставка. Термін «заставка», або«заставиця» відомий уже в XI столітті.Ними прикрашались початкові сторінки книги, її розділи, вони служили також длявідокремлення рядків тексту з різним змістом.
Найчастішев українській рукописній книзі зустрічаються заставки прямокутної форми, рідкоз півкруглим вирізом у нижній частині прямокутника; бувають вони у виглядіприсадкуватої літери П.
Заорнаментальними мотивами заставки ділять; на рослинні, плетінчасто-геометричніі тератологічні. Останні побудовані з композиції плетінки, рослинних мотивів іфантастичних зображень різних птахів та звірів. Взагалі орнаментальне багатстворукописних заставок — видатне досягнення тодішньогодекоративного мистецтва.
Підзаставкою, як правило, стояв заголовок, який з. XIV століття стали писати складнимдекоративним письмом — в'яззю. Текст починавсязаголовною літерою, виконаною переважно червоною фарбою або золотом. Нерідкосама літера, її форма перетворювалася в розкішний орнаментальний узор.
Рукописиприкрашались також мініатюрами (фігурними зображеннями) — кольоровими ілюстраціями, виконанимиоднією, переважно чорною фарбою. Вони розміщались на окремих сторінках або міжрядками тексту. Треба, однак, сказати, що мініатюра в українській рукописнійкнизі не набула значного поширення. — Оздоблення рукописів тісно пов'язувалось з характером шрифту, почерком,яким писались книги. Древньо-руська й українська рукописна книга знає триосновних види письма, що послідовно змінювались: устав, півустав і скоропис.Найдавнішим з них є уставне письмо, яке вживалося в основному до XIV століття. Зрідка уставом писалисьрукописи і пізніше. Устав — строге ікрасиве письмо, кожна літера якого писалась в кілька прийомів і не з'єднуваласьз іншою.
Удругій половині XIV століття на зміну уставуприходить півустав. Його літери писались швидше, вони „дрібніші, простіші забудовою, часто злегка нахилені. У півуставі зустрічається велика кількістьскорочень і.надрядкових знаків, так званих титлів. Півустав був використаний,як буде сказано нижче, Іваном Федоровим З Петром Мстиславцем для створеннянаборного шрифту першодруків.
Скорописз'явився майже одночасно з півуставом, але в рукописах українських він широкопочинає використовуватись аж з XVII століття. Цей почерк розрахований насамперед на значне прискоренняпроцесу письма. Його основну графічну особливість становлять численніпродовження літер, що виходять за рядок вверх і вниз і мають часто декоративнийхарактер. Елементи українського скоропису були використані згодом в створенніострозьких друкарських шрифтів.
Найдавнішісхіднослов'янські, в тому числі й українські, книги написані на пергаменті — відповідно обробленій шкірі тварин (овець, кіз). Пергамент в українськихрукописах вживався до середини XV століття.Є, правда, випадки, коли його використовували і пізніше. На пергаменті,наприклад, написані одні з кращих пам'яток українського книжкового мистецтвасередини XVI століття пересопницьке«Євангеліє» і розкішно оздоблений «Ірмологіон» з XVII століття.
Удругій половині XIV століття у нас з'являєтьсянабагато дешевший і зручніший для письма матеріал — папір. Першою східнослов'янськоюкнигою, написаною на папері, вважають «Поученіє Ісаака Сіріна» з 1381 року.Найдавніші паперові українські рукописи відносяться до-другої половини XV століття.
Писалигусячими, зрідка павиними перами. Для писання золотом, інколи й кіновар'ювикористовувався пензель. Перед тим як писати, на пергамент, а пізніше і на.папір легким натискуванням спеціальним приладом «штільцем» наносили лінії длярядків, а також відграфлювали поля. Легкі, ледве помітні лінії не перешкоджаличитанню тексту, не розбивали композиції сторінки, як це було в латинськихкодексах, у яких такі лінії виконувались фарбою.
Тодішнєчорнило відзначалось надзвичайною стійкістю, воно добре закріплювалось напергаменті чи папері. Назви книг, статей, розділів, початкові літери, інколиприписки, замітки і поправки, як правило, виконувались кіновар'ю, суриком ізолотом. Особливо широковикористовувавсячервоний колір, чого не було у західноєвропейських книгах. У цьому відношенніоздоблення рукописної книги можна порівняти з чудовими древньоруськими вишивками,в яких червоний і чорний колір становлять основну кольорову гаму.
Обкладинкирукописних, а потім і друкованих книг, до кінця XVII століття виготовлялись виключно здерев’яних (дубових або соснових) дощок, обтягнутих шкірою чи коштовнимитканинами (оксамитом, шовком).
Допочатку XV століття палітурки були гладкими,,без прикрас. Згодом з'являється сліпе або блінтове тиснення і металеві прикраси-- середники, угольники, жуковини. Часом були коштовні оправиіз золота і срібла,, які прикрашались дорогоцінним камінням, перлами, емаллю ічерню. Для збереження аркушів книги від псування обкладинки скріплювалисьспеціальними застібками. Наскільки уважно рукописні майстри ставились дозбереження книг, свідчать численні приписки, одна з яких має такий зміст: «Акоторий поп или диякон чтеть [прочитавши] ане застегает всихзастежек, буди проклят».
Переписувачамикниг були ремісники-книгописці,які працювали поодинці або вмайстернях, а також монахи в монастирях, попи, дяки. Мистецтво каліграфа дужевисоко цінилося, воно переходило від батька до сина. Переписувачі мали звичайробити в кінці книги або на полях різноманітні приписки, в яких вказували своєпрізвище, місце і час написання, а також повідомляли про різні подіїпобутового, культурного, історичного та іншого характеру. Так, наприклад, уприписці до «Апостола» 1307року знаходимозгадку про розбрат між руськими князями Юрієм Московським і Михайлом Тверським:«При сих князех сеяшетсяи ростяше усобицами, гиняше жизньнаша...»
Уроботі над виготовленням рукописної книги поряд з переписувачами брали участьтакож художники. На жаль, вони дуже рідко підписувались під своїми творами, апереписувачі, яким напевно належала провідна роль у виготовленні книги, невважали за потрібне, за рідкісними винятками, вказувати прізвище художника.
Утих випадках, коли художник рукопису наважувався назвати своє прізвище, робивце досить скромно. У «Сійському євангелії» 1339 року художник всередині заставки найдрібнійшми літерами написав:«Господи, помози многогрешномуІоану«написать ми заставицю сию». В розкішно оздобленому волинському рукописісередини XVI століття («Служебник», Державнийісторичний музей, Москва, Вос. 3), художниктак визначив свою роль:«А мазал Андричинамногогрешний».
Майстрикниг високо цінили свою працю. У зв'язку з тим, що при переписуванні моглитраплятись помилки, переписувачі заздалегідь просили у читачів пробачення.«Исправляюче чьтете, не кльнуче, но поминаюче, ацезда буду где описался худым умом грешным, простите, благословите» («Галицьке євангеліє» 1266 рік).
Переписуваннякниг було важкою, виснажливою працею. Одна книга часом писалась близько року.Тому зрозуміла та радість і задоволення, з якими закінчував свою роботупереписувач. «Яко радуетсяжених о невесте, — читаємо в «Добриловому євангелії» 1164 року, — тако радуетсяписец, видя последний лист». Або: «Яко рад заяц сети избег, так рад писец последнюю страницу дописав».
Рукописнемистецтво — дуже цікаве і своєрідне. Рукописна книга протягом кількох столітьрозвитку досягла високого художнього рівня.
Алез розвитком суспільства, з піднесенням його економіки і культури, рукописне мистецтвоне могло вже задовольняти зрослі потреби в книзі. Процес переписування, приякому кожну букву треба було вималювати за всіма правилами каліграфії, був дужеповільним і, отже, малопродуктивним/ А раз книга писалась довго, до того ж водному примірнику, ціна на неї була дуже висока. Зрозуміло, що її могликупувати лише заможні люди. Є ряд приписок в книгах, які свідчать про те, щоодна книга куплялась часом цілим селом і оплачувалась не грішми, яких селяни немали, а натурою. Рукописні книги мали ще одну непереборну ваду: вони ряснілипомилками, часто досить грубими. Адже важко було написати кількасотсторінковукнигу, не зробивши помилки. Були й випадки, коли переписувачі свідомо відходиливід тексту оригіналу, трактуючи те чи інше положення так, як їм хотілось. Та в процесіекономічного та культурного розвитку названі недоліки стали настількивідчутними й дошкульними, що необхідно було шукати якийсь інший, більшпрогресивний спосіб виготовлення книги, який міг би задовольнити потребисуспільства. Таким засобом значного прискорення у виготовленні книги, притомуне в одному примірнику, а в сотнях і тисячах ідентичних примірників з добревивіреним текстом, і з'явилось книгодрукування.
Винайденняспособу друкування рухомими металевими літерами — велика подія середньовіччя.
Ужесучасники в значній мірі усвідомлювали велику історичну вагу нового винаходу.Але тільки згодом, коли виявилось, що книгодрукування є могутнім засобомспілкування людей, незамінним засобом точного збереження і швидкогорозповсюдження віками набутих знань та ідей, лише тоді було повністюусвідомлене епохальне значення цього винаходу. Віктор Гюго говорив: «Винайденнякнигодрукування найвизначніша подія в історії… Це основа революцій...».
Навелике значення винаходу книгодрукування вказували К. Маркс і Ф. Енгельс.«Піднесенню ремесла значно сприяв ряд більш або менш важливих винаходів, вісторії яких найблискучішу сторінку становили винахід пороху і друкарство», — відзначав Ф. Енгельс.
Зрозуміло,книгодрукування в тому значенні слова, в якому ми його вживаємо тепер, буловінцем, а не початком винаходу. Йому передували численні спроби перенесеннямалюнка і навіть тексту з оригіналу на тканину чи на пергамент, які відносятьсядо глибокої давнини. В цьому нарисі ми не маємо можливості, та й немає потребидетально розглядати ці спроби. Відзначимо лише, що задовго до винаходу Івана Гутенберга відомі були такі види друкування:
1. Відтискування літер або фігурнихзображень на м'якому матеріалі (глині, шкірі, пергаменті, м'якому металі) штемпелями,виготовленими з заліза чи іншого твердого матеріалу. Так у давнинуздійснювалось карбування монет, таврувалась цегла у Вавілоні, робились фірменніпомітки на амфорах у Римі.
2. Перенесення з дерев'яних або металевихдощок вирізьбленого на них малюнка або тексту на тканину, пергамент або папіршляхом намазування дощок фарбою і притискання їх до названого матеріалу. Такимчином отримувалась потрібна кількість цілком ідентичних відтисків — аж поки не псувалася дошка. Цимспособом виготовлялась древньоруська набійка, друкувались у Західній Європігральні карти (XIV —XV століття). Його вперше використано вКитаї для книгодрукування, друкарською формою при цьому служила дерев'яна дошказ вигравірованою на ній сторінкою тексту.
3. Друкування за допомогоюрухомих літер. Цей спосіб також був відомий задовго до Гутенберга. Його винайшов китайський коваль БіШен у середині XI століття. Свої літери вінвиготовляв з глини при допомозі пунсонів і матриці та випалював їх у горні.Бронзовими літерами друкувались книги в Кореї в XIV —XV століттях.ЇВ Західній Європі запровадження книгодрукування рухомими металевими літерами,виготовленими з друкарського гарту, з застосуванням друкарського верстатазв'язано з іменем Івана Гутенберга, який з 1447 року почав друкувати книги.
СпособомІ. Гутенберга почали друкувати книги в 1465 році в Італії і Голландії, в 1468 році — в Чехії і Швейцарії, 1470 році — у Франції, 1473році — в Угорщині та в Польщі, в 1476 році — в Англії.
Першоюдрукарнею, в якій було надруковано книги церковнослов'янською мовою кириличнимилітерами, була друкарня Швайпольта Фіоля, заснована ним у Кракові наприкінці XV століття. Фіоль надрукував 5 книг, дві з них датовані 1491 роком («Осмогласник» і «Часословець»)і дві — «Тріодь цвітна» і «Тріодь постна» не мають вихідних даних. Бібліографіївідома й п'ята книга цього друкаря — «Псалтир», яка ще не знайдена. В 1491 році друкарня була ліквідованавнаслідок втручання інквізиції. Ряд дослідників цілком справедливо вважають, щоза один» рік не можливо видати початкуючому друкареві зразу 5 книгзначного обсягу, до того ж надрукованих вперше кириличним шрифтом. Він мусиврозпочати друкування значно раніше. Професор П. М. Попов відносить дату появи слов'янського кириличного друку до1483 року.
Усвоїй праці по створенню перших кириличних друків Фіоль опирався на мистецтвосхіднослов'янської рукописної книги, на її внутрішнє і зовнішнє оздоблення.
Усічотири книги Швайпольта Фіоля надруковані шрифтом, який імітує рукописнийкириличний устав. Заставка (спільна для чотирьох книг) та ініціали виконані встилі плетінки, яка була провідним видом рукописного орнаменту всхіднослов'янській книзі XV століття. Подекуди в окремих ініціалах використані елементи тератології.Фіоль друкував у дві фарби — чорну ічервону. Він не вживав ще шпацій ні для розбивки букв в слові, ні для самихслів у рядку, не вживав пробільного матеріалу і для заповнення коротких рядківдо відповідної довжини, не нумерував сторінок.
Черезтри роки після Фіоля кирилицею почали друкувати книги в місті Цетині (Чорногорія).За технікою друкування цетинські видання стоять вище швайпольтових. Щодооздоблення, то крім прикрас, запозичених з слов'янських рукописів, учорногорських інкунабулах відчутний певний вплив мистецтва італійськогоВідродження, особливо в трактовці фігурних ініціалів, у яких рослиннаорнаментика збагачена зображенням птахів, тварин, навіть людськими фігурками.
друкарня книга авторполіграфіст
Список використаної літератури
1. БаренбаумИ.Е. История книги. –М.: Книга, 1984. – 284с.
2. БуровК.М. Записки художественного редактора. – М., 1987. – 269с.
3. Герчук Ю.Л.Художественная структура книги. – М., 1984. – 207с.
4. Єфремов С. Історія українського письменства. –К., 1995. – с. 68-93; 114-125; 13-157; 222-228; 239-249; 385-392; 430-433;461-463; 500-502.
5. ЗапаскоА.П. Первопечатник ИванФедоров. – Львів:Каменяр, 1964. – с. 9-20.
6. ЗапаскоА.П. Мистецтво книги на Україні в ХVІ-ХVІІ ст. – Львів, 1971. – 120с.
7. КлименкоО. Національний буквар Західної України (перша половина ХІХ ст.); книгознавчийаспект // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.Вип. 3. – К.: НБУВ, 2000. – с. 286-292.
8. Книгигражданського друку, видані на Україні ХVІІ – 1 пол. ХІХ ст.: Каталог / Скл.С.О. Петров. – Х., 1971. – с. 3-38.
9. Книгопечатаниекак искусство: Типографии и издатели ХVII-ХХ веков о секретах своего ремесла. – М., 1987. – 383 с.
10. КузьминН. Художник и книга: Заметки об искусстве илюстрирования. – М., 1985. – 191с.
11. КупчинськийА.О. Видавничо-археографічна діяльність „Руської трійці” // Бібліотека. Книга.Читач. – К., 1987. – с. 19-34.
12. ЛосієвськийИ.Я. Роль изданийХарьковского университета в развитии социологической мысли в Украине в первойчетверти ХІХ в. // Социологическая роль книги:Сб. науч. труд. – К., 1987. – с. 19-34.
13. Малиновська Н. Друкарі Миколаєва (кінецьХVІІІ- початок ХХ ст.) // Вісник книжної палати. – 2000. — №8. – с. 25-27.
14. Маслов С.Друкарство на Україні в ХVІ-ХVІІІ ст. – К., 1924.
15. МолодчиковА.В. Книгоиздательскоедело в Украинской РСР. 1917-1960. В кн.: Исследования и материалы. Т. 5. М.,1961; Українськакнига. – К.-Х., 1965.
16. Проблемыхудожественного оформления современной книги: Аналитический обзор //Науч.-производ. объединение «Всесоюзная книжная палата»; Науч.-исслед. ин-т книги. – М.,1990. – 84с.
17. Попов П.М.Початковий періодкнигодрукування у слов’ян. – К., 1958.
18. РайковГ.П. Дизайн книги. – М., 1988. – 222с.
19. РізникМ.Г. Письмо і шрифт. – К., 1978.
20. Рукопись– художественныйредактор – книга: Опыт художественного редактирования изданий: Сб. статей /Сост Е.Б. адамов. – М., 1985. – 295с.
21. Шип Н.Интеллигенция на Украине (ХIХв.):Историко-социологический очерк. – К., 1991. –с. 36, 41, 42, 58-60, 85, 88, 98, 101, 103, 105, 128-129.
22. Шматов Б.Ф.Искусство книги Франциска Скорины. – М., 1990. – 205с
23. Фръев Ф.И. Цвет в искусстве книги. – К., 1987. – 246с.