Походження календаря
Історія календаря — цеісторія геніального з'єднання астрономії й математики. Це також історіяконфліктів, релігійної запопадливості й боротьби за владу.
Твердження, що календар був винайдений хліборобами длясвоїх потреб, щоб знати, коли зорювати землю, а коли збирати врожай,проіснувало досить довго, хоча воно й не витримує ніякої критики — як з поглядулогіки, так і з погляду фактів. Хліборобам не потрібний формальний календар,щоб знати про зміну пір року, і примітивні співтовариства протягом багатьохпоколінь умудрялися годувати себе без усякого календаря. Історично доведено, щокалендар був винайдений для того, щоб пророкувати точний час настання свят начесть того або іншого бога. Інакше кажучи, календар мав релігійне призначення.Перші назви місяців у Древньому Шумері мали префікс ЕЗЕН. Це словоперекладається як «свято», а не як «місяць». Місяці — це періоди, колипроводилися свято Енлиля, свято Нинурти й свята інших головних богів.
Те, що календар служив релігійним цілям, не повинневикликати подиву. Прикладом може служити звичайний християнський календар, щояк і раніше управляє плином нашого життя. Його головне свято й осередок — цеВеликдень, святкування воскресіння Христа — відповідно до Нового Завіту — натретій день після розп'яття. Західні християни святкують Великдень у першу неділюпісля повні, що випливає за весняним рівноденням. Це створювало проблему дляперших християн у Древньому Римі, де був прийнятий сонячний календар з 365днів, а тривалість місяців мінялася й залежала від фаз місяця. Таким чином,обчислення дня Великодня вимагало залучення єврейського календаря, тому щоТаємна вечеря, від якої починають відраховувати дні великодніх свят, насправдібула трапезою у свято седер, яким євреї починають відзначати свій Великденьнапередодні чотирнадцятого дня місяця Нисан під час повні. У результаті в першісторіччя християнської ери Великдень святкувався по єврейському календарю. Ітільки після того, як римські імператори Костянтин прийняв християнство й в 325році нашої ери скликав Перший Всесвітній Собор у Никеї, ця залежність відєврейського календаря зникла. Християнство перетворилося в самостійну релігію.
Таким чином, ця зміна — як і саме походженняхристиянського календаря — є відбиттям релігійних переконань і одночаснозасобом для визначення дати релігійних свят. Те ж саме відбулося й у більшепізні часи, коли мусульмани потужним потоком заюшили з Аравійського півострова,щоб силоміць зброї скорити землі й народи на Сході й на Заході. Одним з першихїхніх актів було введення чисте місячного календаря, що мало глибокі релігійнінаслідки: відлік часу починався з моменту переїзду засновника ісламу Мохаммедаз Мекки в Медину (в 622 році).
Історія римсько-християнського календаря, цікава самапо собі, може служити також ілюстрацією деяких проблем, що дісталися в спадщинувід не дуже вдалого змішання сонячного й місячного календарів, у результатічого потрібні були не припинялися ціле тисячоріччя реформи календаря.
Сучасний християнський календар був уведений татомГригорієм XIII в 1582 році й відповідно одержав назву григорианськогокалендаря. Він являв собою реформований юліанський календар, у свій часназваний на честь римського імператора Юлія Цезаря.
Цей великий імператор Рима, утомившись від римськогокалендаря, що використовувався в той час непослідовного, запросив астронома Сосигеназ єгипетського міста Олександрії, щоб той провів реформу календаря. Сосигенпорадив забути про вирахування часу відповідно до фаз місяця й прийнятисонячний календар, як це зробили єгиптяни. У результаті тривалість роки сталарівнятися 365 дням, а кожний четвертий рік мав у своєму складі 366 днів. Однактакий календар не враховував додаткові 11 1/4 хвилини, які крім 365 днів і 6годин були присутні в астрономічному році. Тоді ця погрішність здаваласянезначної, однак до 1582 року, коли був прийнятий григорианський календар,перший день весни, зафіксований Собором у Никее як 21 березня, пересунувся надесять днів назад, на 11 березня. Тато Григорій XIII виправив помилку дужепросто: він видав указ, щоб наступний за 4 жовтня 1582 року день уважався 15 жовтня.У результаті цієї реформи був уведений сучасний календар, іншим нововведеннямякого з'явився перенос початку року на 1 січня.
Пропозиція астронома Сосигена прийняти єгипетськийкалендар не зустріло в Римі особливого опору, оскільки римляни, і особливо ЮлійЦезар, були добре знайомі з Єгиптом, з його релігійними звичаями й календарем.У той час єгиптяни користувалися чисто сонячним календарем, у якому рікскладався з 365 днів, поділених на дванадцять місяців по 30 днів у кожному. Доцим 360 дням наприкінці року додавалося п'ятиденне релігійне свято, присвяченийбогам Осирису, Гору, Сету, Изиді й Нефтис.
Єгиптяни знали, що сонячний рік трохи більше 365 днів- причому різниця в них становила не один день за кожні чотири роки, як у ЮліяЦезаря, що приводило до зрушення назад на один день за 120 років або на повнийрік за 1460 років. Священним циклом єгипетського календаря був саме період з1460 років, що збігався із циклом гелиакального сходу Сиріуса (Септ єгипетськоюабо Сотис грецькою) під час щорічного розливу Нила, що, у свою чергу, доводивсяна день літнього сонцестояння (у Північній півкулі).
Едвард Майер («Agyptishe Chronologie») дійшоввисновку, що при введенні єгипетського календаря такий збіг гелиакального сходуСиріуса й розливу Нила доводилося на 19 липня. Ґрунтуючись на цих даних, КуртСеті («Urgeschichte und alteste Religion der Agypter») обчислив, що ця подіямогла мати місце або в 4240, або в 2780 році до нашої ери, і спостереження занебесними світилами проводилися або в Гелиополисі, або в Мемфісі.
У цей час дослідники єгипетського календаря згодні зтим, що сонячний календар з 360+5 днів не був першим календарем на Землі. Цей«цивільний», або мирський, календар був уведений тільки після встановлення вЄгипті династичного правління, тобто після 3100 року до нашої ери. На думкуРичарда Паркера («The Calendars of the Ancient Egypt»), це відбулося приблизнов 2800 році до нашої ери, і, можливо, при цьому «переслідувалисяадміністративні й фіскальні цілі». Цивільний календар витиснув, або, скоріше,замінив перший «священний» календар стародавності. На думку «Британськоїенциклопедії», древні єгиптяни споконвічно користувалися місячним календарем.Р. А Паркер думав («Ancient Egyptian Astronomy»), що цей календар «був такимже, як і у всіх древніх народів», тобто складався із дванадцяти місячнихмісяців і тринадцятого додаткового місяця, що не дозволяв зрушуватися порамроку.
Цей перший календар, на думку Локьера, був прив'язанийдо моментів рівнодення й мав відношення до найдавнішого храму в Гелиополисе,орієнтація якого теж відповідала крапкам рівнодення. Всі ці особливості, атакож зв'язок місяців з релігійними святами вказують на подібність древньогоєгипетського календаря із шумерським.
Отже, коріння єгипетського календаря йдуть у епоху, щедо появи цивілізації на території Єгипту, і це значить, що єгипетський календарвинайшли не єгиптяни. Цей висновок збігається з висновками, зробленими щодопояви Зодіаку в Єгипті, а також Зодіаку й календаря в Шумері: все це булимитецькі винаходи «богів».
У Єгипті релігія й поклоніння богам зародилися вГелиополисі, поблизу від пірамід Гизи. Оригінальна єгипетська назва цього містаГанну (як ім'я правителів Нибиру), і про нього згадується в Біблії: коли фараонзробив Йосипа намісником усього Єгипту (Буття, глава 41), те «дав йому вдружину Асенефу, дочка Потифера, жерця Илиопольского». Самий древній храм цьогоміста був присвячений Птаху («Засновникові»), що, відповідно до єгипетськихпереказів, підняв Єгипет над водами Великого потопу й зробив цю землю населеноїза допомогою широкомасштабних робіт з осушення. Потім влада над Єгиптом булапередана Птахом своєму синові Ра («Сяючий»), якого також називали Тим(«Чистий»). В окремому храмі, також розташованому в Гелиополисі, зберігавсяНебесний Човен Ра, конічний Бен-Бен, що один раз у рік показувався прочанам. Відповідно до записів єгипетського жерця Мането(написане ієрогліфами, його ім'я означає «дарунок Тота»), що у третім століттідо нашої ери склав список правителів Єгипту, Ра був главою першої божественноїдинастії. Правління Ра і його спадкоємців, богів Шу, Геба, Осириса, Сету йГора, тривало більше трьох тисяч років. На зміну першої прийшла другабожественна династія, засновником якої був Той, ще один син Птаха; ця династіязнаходилася при владі у два рази менше часу, чим перша. Потім протягом 3650років Єгиптом правила династія із тридцяти напівбогів. У сукупності, засвідченням Мането, божественне правління Птаха, династії Ра, династії Тота йдинастії напівбогів тривало 17 520 років.
Карл Р. Лепсиус («Konigsbuch der alten Agypter»)звернув увагу, що цей проміжок часу в точності рівняється дванадцяти цикламСиріуса по 14б0 років кожний, що підтверджує гіпотезу про доісторичнепоходження календарно-астрономічних знань Єгипту.
У попередніх своїх книгах я дійшов висновку – напідставі численних свідчень, – що Птах і Ра відповідали богам Енки йМардуку месопотамского пантеону. Коли після Великого потопу Земля була поділенаміж ануннаками, саме Енки і його спадкоємцям дісталися африканські землі, аЄДИНИЙ (біблійний Едем) залишився в руках Енлиля і його нащадків. Бога Тота, щобув братом Ра/Мардука, шумери називали Нингишзида.
Основною причиною запеклих суперечок, що пішли зарозділом Землі, стала відмова Ра/Мардука визнати цей розділ. Він бувпереконаний, що батька незаконно позбавили влади над всією Землею (про щоговорить його ім'я-епітет ЕНКИ — «Пан Землі») і що він сам, а не спадкоємець ЕнлиляНинурта повинен управляти Землею з Вавилона, міста в Месопотамії, чия назваозначала «Врата богів». Амбіційний Ра/Мардук посварився не тільки ізприхильниками Енлиля, але й з деякими зі своїх братів, втягши їх у цейжорстокий конфлікт. Спочатку він покинув Єгипет, а потім повернувся, щобпред'явити права на керування країною.
Під час цієї боротьби, що йшла зі змінним успіхом,Ра/Мардук став причиною смерті свого молодшого брата Думузи, передав кермовлади своєму братові Тоту, а потім відправив його в посилання, змусив ще одногобрата Нергала перейти на сторону супротивника у Війні богів, що в остаточномупідсумку привело до ядерної катастрофи. Для історії календаря особливо важливійого мінливі відносини з Тотом.
Як вказувалося вище, у єгиптян був не один календар, адва. Основою першого, чиє походження йде коріннями в доісторичні часи, булаМісяць.
Другий календар, уведений через кілька сторіч післявстановлення влади фараонів, був заснований на сонячному році тривалістю 365днів. Всупереч думці, що новий «цивільний» календар був адміністративнимнововведенням фараона, ми насмілимося припустити, що й він, подібно першому,був митецьким дітищем богів — різниця полягала лише в тім, що перший буввинайдений Тотом, а другий Ра.
Важливою й унікальною особливістю «цивільного»календаря був розподіл тридцатидневних місяців на «декани», тобто періоди подесяти днів, кожний з яких починався гелиакальним сходом певної зірки. Даназірка (зображена у вигляді бога, що пливе в човні по небу) повинна булавказувати на останній перша година ночі, а після закінчення десяти днівспостереження переносилися на іншу зірку.
Можна припустити, що введення календаря, в основіякого лежали десятиденні періоди, було навмисним актом Ра в його конфлікті, щоне припиняється, з Тотом.
Обоє минулого синами Енки, великого вченого ануннаков,і можна сміло припустити, що більшу частину своїх знань вони одержали відбатька. Виявлений археологами месопотамський текст підтверджує цю гіпотезу увідношенні Ра/Мардука. Текст починається зі скарг Мардука батькові на недолікзнань в області медицини. На це Енки відповідає, що йому більше нема чого датиМардуку й що він уже навчив його всьому, що знав сам.
Бути може, у відносинах братів були присутня ревнощі?Обоє одержали знання по математиці й астрономії, обоє минулого навченімистецтву будівництва святилищ; свідченням досягнень Мардука в цих областяхслужить величний зиккурат у Вавилоні, що — за твердженням «Енума елиш» — бувспроектований їм самим. Однак, як свідчить наведений вище текст зі скаргами, вобласті медицини Мардук уступав братові: він не вмів воскрешати мертвих, а Тойумів. Про це говорять як месопотамскі, так і єгипетські джерела. На шумерськихмалюнках він зображується з емблемою з переплетених змій. Ця емблема належалайого батькові Енки, що володів мистецтвом генної інженерії — цілком можливо, щоце було зображення подвійної спіралі ДНК. Шумерське ім'я Тота, означає «Владикачистого дерева» і свідчить про його вміння воскрешати мертвих. В одному ізшумерських гімнів він названий «Паном зцілення», «Паном, що тримає за руку»,«Владикою чистого дерева». Його ім'я постійно зустрічається в магічнихзаклинаннях, присвячених лікуванню, і в езотеричеських текстах. У серіїзаклинань і магічних формул Маклу «Про спалювання» йому присвячена цілатабличка під номером сім. В одному із заклинань, присвячених мореплавцям, щопотонули, жрець волає до формул «Сирис і Нингишзиди, чарівників і магів».
Сирис — це ім'я богині, що не входить у шумерськийпантеон і, цілком можливо, якось зв'язаної із зіркою Сиріус, а в єгипетськомупантеоні Сиріус асоціювався з богинею Изидою. У єгипетських міфах саме Тойдопоміг дружині Осириса взяти в розчленованого на частині чоловіка насіння, відякого Изида завагітніла, а потім народила Гора. Але й це ще не все. У написі натак званій Стелі Меттерниха богиня Изида розповідає, як Той воскресив її синаГора, що вмер, ужалений отрутним скорпіоном. Почувши її плач, Той спустився знебес — він мав магічну силу, що створила цей мир — і створив чудо. До ночіотрута покинула тіло Гора, і він повернувся до життя.
Єгиптяни вірили, що «Книга мертвих», уривки з якоївирізалися на стінах гробниць фараонів, щоб допомогти померлий перейти взагробне життя, була власноручно написана Тотом. У більше короткій праціі, щоєгиптяни називали «Книгою подиху», затверджувалося, що Той, «самий могутнійбог», написав її «своїми власними пальцями», щоб подих Ка тривало вічно й життяна Землі не кінчалася.
Із шумерських джерел нам відомо, що такими важливимидля фараонів знаннями — умінням воскрешати мертвих — володів Енки. У довгійпоемі про подорож Инанни/Иштар у Нижній Мир (Африку), що була володінням їїсестри, що була замужем за іншим сином Енки, незвану гостю вбивають. Увідповідь на благання її батька Енки впливає на тіло за допомогоювипромінювання й звуку, і Инанна оживає.
Очевидно, що в цю таємницю не був присвячений Мардук,і батько, вислухавши його скарги, дає ухильну відповідь. Цього було досить, щобчестолюбний і рветься до влади Мардук відчув ревнощі до Тоту. Відчуття образи йнавіть погрози, як видно, було ще більш глибоким. По-перше, саме Той, а неМардук допоміг Изиде пожвавити розчленованого Осириса (онука Ра) і врятуватийого насіння, а потім воскресити отруєного Гора (правнука Ра). По-друге, всі ціподії — як свідчать шумерські тексти — привели до союзу Тота й Сиріуса, основиєгипетського календаря й провісника доброчинного розливу Нила.
Чи вичерпувалися цим причини для ревнощів, або вРа/Мардука були більше вагомі підстави бачити в Тоте суперника, погрозу своємуверховенству? За свідченням Мането, довгий період правління першої династії, щопочалася з Ра, закінчився раптово — після короткого трьохсотрічного правлінняГора й конфлікту, що ми назвали Першою війною пірамід. Потім правителем Єгиптустав не черговий нащадок Ра, а Той, чия династія знаходилася при владі (затвердженням Мането) протягом 1570 років. Це була епоха миру й прогресу, щозбіглася за часом з пізнім кам'яним віком (неолітом) на території БлизькогоСходу — першою фазою цивілізації, що була дарована ануннаками людству.
Чому саме Той, а не інший син Птаха/Енки був обранийдля зміни династії Ра в Єгипті? Ключ до розгадки можна знайти в роботі У. Осборна-Молодшого«Religion of the Ancient Egyptians», що затверджує наступне: «Незважаючи на тещо в міфології Той належав до богів другого рангу, він завжди залишався прямимпородженням і частиною Птаха – первістком верховного бога». Може бути, саме складнізакони спадкування ануннаков, коли законним спадкоємцем ставав син відєдинокровної сестри, відтискуючи на другий план первістка (якщо його матір'ютеж не була єдинокровна сестра батька) – саме ними обумовлені нескінченні тертяміж Енки (первістком Ану) і Енлилем (сином від єдинокровної сестри Ану), –стали причиною того, що обставини народження Тота якимсь образом загрожувалипретензіям Ра/Мардука на верховенство?
Відомо, що спочатку династія богів улаштувалася вГелиополисе, а згодом неї перемінила божественна тріада Мемфіса (після того якМемфіс став столицею об'єднаного Єгипту). Однак між ними у влади перебуваладинастія богів на чолі з Тотом. Центром його «культу» був Гермополис («містоГермеса»), єгипетська назва якого, Хеменну, означає «вісім». Один з епітетівТота звучав як «Пан восьми», що, на думку Генріха Бругса («Religion andMythologie der alten Aegypter»), указує на вісім небесних напрямків, у яківходять, чотири сторони світла. Можливо, цей епітет пов'язаний з умінням Тотавизначити вісім крапок «зависання» Місяця — небесного тіла, з яким асоціювавсябог Той.
Мардук, «Бог Сонця», асоціювався із числом десять. Учисловій ієрархії ануннаков Ану мав найвищий ранг, шістдесят. Ранг Енлилярівнявся п'ятдесятьох, а Енки — сорока (тобто менше). Мардук мав ранг, рівнийдесяти, і саме цією обставиною могло бути обумовлене поява «деканів». І дійсно,вавилонська версія міфу утвору приписує Мардуку винахід календаря, у якому рікскладався із дванадцяти місяців, поділених на три частини.
Він рік розділив — накреслив малюнок: Дванадцятьмісяців зоряних розставив він по трьох.
Це розбивка небес на тридцять шість частин — явнавказівка на введення календаря із тридцятьма шістьма «деканами». В «Енума елиш»цей розподіл приписується Мардуку, тобто Ра.
Міф утвору, що має явно шумерське походження, відомийнам у вавилонському переказі (сім таблиць «Енума елиш»). Цей переказ — заодностайним висновком учених — був призначений для прославляння вавилонськогобога Мардука. Тому ім'я «Мардук» було вставлено в оригінальний шумерськийтекст, замінивши прибульця з далекого космосу планету Нибиру, що одержала ім'я«Пана небес»; крім того, при описі подій, що відбувалися на Землі, верховнийбог Енлиль був теж замінений Марчуком. Таким чином, Мардук став очолювати як наНебі, так і на Землі.
Поки не будуть знайдені таблички з оригінальнимшумерським текстом міфу утвору (або хоча б його фрагменти), неможливо судити,чи були тридцять шість «деканів» винаходом Мардука, або така розбивка простозапозичена їм із Шумеру. Основним принципом шумерської астрономії був поділнавколишню Землю небесної сфери на три «шляхи» — шлях Ану в центральнійчастині, шлях Енлиля в північній частині неба й шлях Еа (тобто Енки) на півдні.Уважалося, що ці шляхи являють собою екваторіальний пояс у центрі й два пояси,обмежені північним і південним тропіком. В одній з моїх попередніх книг булопоказано, що захоплюючий екватор шлях Ану простирається на 30 градусів допівночі й до півдня, а його загальна ширина становить 60 градусів; на шляху Енлиляй Еа теж доводиться по 60 градусів. Отже, у сумі всі три шляхи покривають весь180-градусний небесний звід від півночі до півдня.
Якщо цей розподіл небесного зводу накласти на розподілроку на дванадцять місяців, то в результаті вийде саме тридцять шістьсегментів. Така розбивка — у результаті чого утворилися «декани» — булопридумано у Вавилоні.
В 1900 році сходознавець Т. Дж. Пинчес, виступаючи назасіданні Королівського астрономічного суспільства, представив своюреконструкцію месопотамської астролябії. Це був круглий диск, розділений,подібно розрізаному пирогу, на дванадцять секторів і три кільця, у результатічого все небо виявлялося поділеним на тридцять шість областей (мал. 102).Круглі I символи поруч із назвами вказували на небесні I тіла, а самі назви (широкозахватні)були назвами зодіакальних сузір'їв, зірок і планет — усього тридцять шість. Тойфакт, що цей розподіл пов'язане з календарем, підтверджували назви місяців,написані у верхній частині кожного сегмента (маркування I від I до XII,починаючи від вавилонського місяця нисанну, зроблена Пинчесом).
Археологи виявили на околицях Саккари круглу «кришкувівтаря» з алебастру, форма якої дає підставу припустити, що вона служиласвященним світильником, що запалювали на семиденний період. Інша знахідка — цекам'яне «колесо» (деякі вважають його підставою омфалоса, віщого «кам'яногопупа»), розділене на чотири сегменти із сьома оцінками в кожному. Цілкомможливо, що насправді це був кам'яний календар — поза всяким сумнівом,місячний, — у якому була втілена концепція семиденного тижня і який (задопомогою чотирьох роздільників) дозволяв варіювати тривалість місячного місяцявід 28 до 32 днів.
Кам'яні календарі існували в далекій давнині, ісвідченням тому можуть служити Стоунхендж у Британії й календар ацтеків у Мексиці.Тому єгипетська знахідка не повинна викликати подив. За нашим переконанням, завсіма цими календарями, розкиданими по різних куточках миру, стоїть одингеніальний винахідник: людський розум.
походженнярозвиток календар
Література
1. Тайлор Е. Первісна культура. — К., 1989
2. Спенсер Г. Соціологія як предмет вивчення. – К.,1997
3. Артановський С.Н. Історична єдність людства йвзаємний вплив культур. — К., 1997
4.Соколов Э.В. Культурология. Теория культур. М., 1994