Міністерство освіти і наукиУкраїни
Військовий інституттелекомунікацій та інформатизації
НТУУ " КПІ "
РЕФЕРАТ
на тему:
«Особливості українськогобароко»
Київ – 2008 рік
План
Вступ.
1. Історичнахарактеристика бароко.
2. Українськебароко:
а) архітектура;
б) малярство;
в) скульптура;
г) література;
д) театр.
Висновок.
Література.
Вступ
Термін «бароко»був уведений у XVIII столітті, причому не представниками напряму, а їхнімисупротивниками — класицистами, які вбачали в мистецтві бароко цілком негативнеявище. До речі, із засудженням ставилися до бароко й у XX столітті, зокрема — вофіційному радянському літературознавстві. Нерідко взагалі відкидалася самаможливість існування цього напряму в українській і російській літературах. Етимологіятерміна «бароко» не визначена й сьогодні. Так, існують принаймні три версіїщодо його походження. Відповідно до першої, термін сходить до португальськоговиразу «perola Barroca» — «перлина неправильної форми». За словами АльбрехтаШене, це «екзотичне коштовне, мерехтливе багатокольоровим переливом,нерівномірне й незавершене за формою утворення перлини щасливо підійшло доназви доби».
За другоюверсією, термін «бароко» походить від латинського «baroco». Ця назвавикористовувалась у схоластичній логіці стосовно одного з різновидів силогізму,що відзначався особливою складністю та дивовижністю.
Згідно ж ізтретьою, найменш поширеною версією походження терміна «бароко», він сходить дофранцузького жаргонізму художніх майстерень «baroquer», який означав«розчиняти, пом'якшувати контур».
Історичнахарактеристика бароко
Стильбароко виник в Італії наприкінці XVI ст. і прийшов на зміну стилю Відродження врезультаті кризи гуманістичної ренесансної культури. В XVII ст. барокопоширився в більшості європейських країн. Причому в одних країнах наслідувалиіталійські першоджерела, в інших — сприйняли лише окремі, найбільш відповідні,пануючі в країні смаки і художні традиції особливості стилю. Так у Франції вXVII ст. бароко знаходить вираження лише в деяких рисах церков і в інтер'єрахбудинків при тім, що основним стильовим напрямком Франції XVII ст. бувкласицизм.
Стильбароко був суперечливим і неоднозначним. Так у різних країнах він виражав іідею дворянської культури часів світанку абсолютизму, боротьби за національнуєдність, смаки бюргерства. У барокко в порівнянні з ренесансом класичні формиздобувають інший характер і інше композиційне бачення. На зміну раціональноїтектонічності приходить атектонічність, ренесансна графічність переміняєтьсямальовничістю, пластику, що стала основним засобом художньої виразливості,створює неспокійну гру світлотіні, у планах і формах панують складнікриволінійні обриси, статичність ренесансних композицій переміняється бурхливоюдинамікою форм, групуються колони й пілястри, фасади й інтер'єри будинківнасичуються скульптурами, в інтер'єрах широко використовується позолоть,ліплення, різьблення, мальовничі плафони, що ілюзорно зображують небо зі зводами,що летять по ньому ангели, і інше.
Достоїнствастилю виявилися у винятково сильні по художній виразності принципах створенняархітектурних ансамблів і дивному вмінні органічно вписувати архітектуру внавколишню природу. Головне в ньому — вразити уяву людини незвичайним, вплинутина його почуття.
Українськебароко
Другою післякняжих часів добою розвитку українського мистецтва, його золотим віком требавважати XVII — XVIII ст. — часи, коли українське козацтво в боротьбі зі своїмисусідами виборює фактичну незалежність України — вдруге після княжої доби.Живучи спільним мистецьким життям із Західною Європою, Україна й на цей разпереймає новий напрям у мистецтві цілої Європи — стиль бароко. Нові умови життята соціального устрою з вищою верствою заможної козацької старшини створювалиінші потреби, ставили нові вимоги до мистецтва, — так само як це було і в цілійЄвропі. Спокійні, зрівноважені, логічні форми ренесансу, що взорувалися начисті форми античності, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкішного,гучного життя доби бароко потрібні були більш пишні, багатші, показніші формиархітектури, просякнуті пафосом, надприродністю, спіритуалізмом. Замістьколишньої краси відтепер протиставляють силу, проти спокою — рух, замістьгармонії — боротьбу. Саме ці потреби міг задовольнити новий мистецький напрямок– бароко. Хоч зразки бароко приходили до нас із Західної Європи, з Італії йНімеччини. Власною творчістю українського народу, що відтепер був пробудженийдо нового вільного життя, бароковий стиль прибирає своєрідних та оригінальнихформ, що має у світовій літературі заслужену назву осібного українськогобароко. Визначальними рисами бароко були: — посилення ролі церкви і держави,поєднання релігійних і світських мотивів, образів; — мінливість,поліфонічність, ускладнена форма; — тяжіння до різких контрастів, складноїметафоричності, алегоризму; — прагнення вразити читача пишним, барвистимстилем, риторичним оздобленням твору; — трагічна напруженість і трагічнесвітосприймання.
Незважаючи на те,що українське барокко як сформований стилістичний напрям у мистецтві,літературі та й у культурі в цілому запозичувало свої починання із Заходу,значною мірою під впливом польської бароккової культури, воно набуло власнихнаціональних рис, спиралося на народні традиції. Якщо конкретніше торкатисяпевних особливостей, то необхідно звернути увагу на своєрідний динамізмукраїнського барокко, яке поєднало в собі два чинники його саморозвитку: узв'язку з поверненням культурного життя до його прадавньої духовної столиціКиєва й посилення визвольного руху на Півдні, в Подніпров'ї, Слобожанщинірозширювалися межі творення самобутньої бароккової культури. Українськебарокко, належачи до однієї з найвідмітніших ознак культури XVII—XVIII століть,увібрало в себе найсуттєвіші грані об'єднавчого характеру. Так само, як і мова,історико-наукове осягнення себе, утвердження православної віри, барокковиявилося тим зовнішнім вираженням єдності й «одноцілості культури», якадопомагала консолідувати націю. Сам дух і неспокій, антиномія потягу довласного, того, що кровно йшло від орнаменту земного буття, переосмислення вконтексті цього земного релігійних і світських норм життя, яскраво вираженікритицизм і тренос, прагнення до нестандартності, проблисків світла в складнихсуперечливих лабіринтах буття дали відмітний тип бароккового світосприймання.Поняття «барокко» охоплює не лише архітектуру, а й ужиткове мистецтво,фольклорні мотиви з естетикою яскравих оптимістичних форм, літописання, театр,музику, малярство.
Архітектура. Зароджується барокковаархітектура, а в синтезі з нею й інші мистецтва, на початку XVII століття уЛьвові (костьол бернардинів 1600 p., єзуїтів 1613-1670 pp.). Самостійна творчістьукраїнських майстрів розпочинається в другій половині XVII століття, та досягаєнайбільшого розквіту в добу Мазепи. «Новий характер української архітектурискладається головно під впливом двох чинників — старої традиції мурованогобудівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев'яного народного будівництва».Вважається, що перший тип будов постав із поєднання тринавної церкви, віддавнапристосованої до літургійних потреб східної обрядовості, із західним ібазилічним типом барокко, близького до візантійсько-української базиліки. Дотаких споруд нашого краю належать великі церкви в Бережанах, Троїцька церква вЧернігові (1679 p.), собор Мгарського монастиря неподалік від Лубен,будівництво якого розпочав гетьман Самойлович у 1682 році, дві будівлі часівгетьмана Мазепи в Києві -Михайлівський собор (1690-1694 pp.) і Братська церкваАкадемії (1695 p.). Хоч у цих будовах у більшій мірі помітні впливизахідноєвропейські, але окремі форми й деталі, зокрема декорація, набираютьоригінальних форм, що почерпнуті з народного, сільського мистецтва. Особливоїсвоєрідності й краси досягають форми бань, які не мають собі рівних у цілійЄвропі.
Стало зрозумілимтакож, що немає кращої оборони, як повернення увірваної традиції з великим іславним минулим. «Румовищами будівничої творчості великокняжих часів булазасіяна вся Україна, а в першу чергу Київ. В їхній віковій повазі й святостізагрожене українство вирішило шукати підтримку в культурній боротьбі з ворожимнатиском. В тому коріниться в першу чергу той завзятий і послідовний реставраційнийрух, що його свідками стаємо від початку XVII в. — за Могили, а відтак удобу Хмельниччини. Нова Україна XVII в. підіймала з домовини стару Українукняжих лицарів і переможців. Очевидно, форми, в які мимоволі одягалася тареставраційна акція, мусили відповідати естетичним вимогам свого часу. Наостанках стін, на фундаментах княжих церков зростали тепер будівлі із сучасним — ренесансовим, а відтак барокковим -оформленням».
Почавсябудівничий і відновний період. А сама реставрація потребувала суттєвих добудов,а не просто декорування чи повторення старого. В увесь цей процес укладавсяглибокий сенс безперервності історії, саме культурної історії. Підпротекторатом князя Костянтина Острозького почалося обновлення Кирилівськоїцеркви (зведена у XII ст.), через певний час, у 1613 році, італійськийархітектор Себастьян Браччі почав перебудовувати Успенський собор на Подолі вКиєві. Відновлювалися й піднімалися з руїн Софія Київська, численні церкви — Десятиннав Києві, Спаса на Берестові, Успенська в Переяславі, Іллінська в Троїцькомумонастирі в Чернігові. Викликали захоплення барокковою ошатністю й довершеністюоздоблення споруд, дзвіниць, іконостасів, церковних брам, гравюр. Змінювалосясаме обличчя архітектурного світу, усміхнене своєю позолотою, внесеннямяскравих народних мотивів, синтезом нового архітектурного та образотворчогомислення. Виконані в барокковому стилі іконостаси XVII — XVIII століть своєювеличністю й монументальністю ставали центральною окрасою Єлецького собору,Троїцького собору в Чернігові, Преображенської церкви у Великих Соро-чинцях.
Малярство. В малярстві подих мистецтва бароко дав себе відчутидещо пізніше, ніж в архітектурі, але коли відчувся, то раптом дав себе знативиразним зворотом у шляхах малярської творчості. В той час, як у добі ренесансуукраїнські майстри малярства сприймали закордонні мистецькі впливи обережно,вдумливо, комбінуючи чуже, запозичене з кращими традиціями українськихмалярських шкіл і творячи в той спосіб оригінальну українську школуренесансового малярства, в добі бароко це зовсім змінилося; в цій добіукраїнські майстри якось залишили свої старі декораційні традиції й декораційнустилізацію рисунка, а раптом сприйняли досягнення європейських, головнофламандських малярських шкіл, і передусім підлягали впливу великого фламандцяPубенcа. У другій половині XVII ст. барокове мистецтво прийшлося дуже довподоби новому українському шляхетству, що тільки вийшло з козацької верстви іспішило позолотити свої недавні герби. Тому немає нічого дивного, що разом ізпотягненням до пишності та розкошів українці захопилися бароковим малярством, ітак само українські майстри разом і беззастережно сприйняли впливи цьогомистецтва, й передусім впливи Рубенса. Такі впливи можна побачити в оздобленніТроїцької Надбрамної церкви Києво-Печерської Лаври. Надзвичайної пишності таошатності досягли церковні іконостаси: вони власне в цім часі почали підноситисядо самої стелі церкви, й то в найвищому місці — під головною банею; число рядівікон дуже збільшилося; ікони засвоїли звичай триматися золотого тла, а длябільшої пишності це тло почали робити не рівним, а рельєфно тисненим візерункомрослинного орнаменту. Особливо славні барокові іконостаси з XVII ст. збереглисяв Західній Україні в церквах: рогатинській, св. Параскеви у Львові, анайпишніший — у с. Богородчани. Образи богородчанського іконостасу — малюваннямайстра Іова Кондзелевича. Малювання ікон богородчанського іконостасу свідчить,що майстер Іов Кондзелевич був не тільки талановитий, але й дуже освічениймайстер свого часу.
Вдобу бароко також набув широкого розповсюдження портрет. Світський портрет наукраїнських землях виник у кінці ХVІ ст. в трьох композиційних варіантах –погрудному, поясному та на повний зріст, які і в наступні століття утримувалисяяк усталені і незмінні опорні елементи портретного живопису. Портрети на повнийзріст були найбільш репрезентативні, особливо ті з них, що відзначалися багатоюаранжировкою, поясні і погрудні позначені простотою і суворістю художньої мови.Найраніше світський портрет в Україні поширився у середовищі магнатів,переважна більшість з яких були нащадками давньоруських православних княжихродів. Портрет цього часу був явищем більш елітарним, ніж у наступні періоди.На українських землях склалися окремі типи портретів – міщанства, духовенства,шляхти, козацтва, що відповідало соціальному поділу суспільства. Вони маютьбагато спільних рис, які найвиразніше втілені у портреті шляхти, так званому“сарматському портреті”. Підкреслене почуття гідності, власної значимостіпередано у „сарматському” портреті за допомогою достатньо простих, аленадзвичайно виразних засобів – зображення людського тіла й антуражу у виглядіплощинних форм, підкреслених лінією, відсутності глибини і перспективи впередачі інтер’єру, включенні до складу композиції гербів і пояснювальних,переважно біографічних, написів.
Скульптура. Найбільшого розвитку скульптура набула на Західноукраїнськихземлях, через особливості культурних впливів та релігійної свідомості.Знаменитий дух пориву та неспокою, що такий характерний для мистецтва бароко, вскульптурі найперше дав себе знати в надгробках, у мавзолеях, поставлених надпокійниками по церквах та каплицях. У той час, як ще в добу ренесансупокійників на мавзолеях представляли спокійно лежачими, з головою, обпертою наруку, ніби у сні, тепер, у добі бароко, покійників ніби пробудили зі сну йчастіше представляють стоячими або в цілий зріст, або обтятими більш чи меншнезручно і вставленими в нішах.
Крім скульпторів, різьбярів каменю, працювали в Західній Україні такожскульптори — конвісарі або людвісарі. Так називалися відливачі з металу.Головним центром ремесла й мистецтва в добу бароко в Україні зоставався Львів.Одною з більше відомих львівських майстерень була майстерня родини Франковичів.Франковичі відливали в своїй майстерні найбільше дзвони та гармати, іноді здуже вибагливими та артистичними орнаментами, але виготовляли також і самостійніметалеві скульптури. Основоположник родини Юрій Франк або його син КасперФранкович були авторами доброї статуї крилатого, закованого в бронюархістратига Михаїла, що побиває списом дракона. На Східній чи в ЦентральнійУкраїні, де скульптура набула великого значення головним чином як декораціяпишної архітектури козацького барокко, вона різниться більше матеріаломскульптури, ніж стилем виконання. Коли в Західній Україні скульптори-різьбяріпрацювали головно в камені, майстри козацького бароко різали переважно здерева. Різали цілі постаті й рельєфи, іноді складні композиції. В музеїХарківського університету перед війною збереглася ікона, різьблена високимрельєфом, що представляла розп’яття, сцени страстей, інші алегоричні персонажіі 12 апостолів вряд, і все це досить свіжої й артистичної праці. З дереварізали виносні хрести з рельєфно різаним розп’яттям та іншими сценами, але цебільше відноситься до дрібної скульптури, що сусідить із сніцерством. Щебільше, ніж фігуральна скульптура, в Центральній та Східній Україні розвинуласяорнаментальна дерев’яна різьба: обрамлення ікон, вівтаря і навіть цілііконостаси. Якраз у добу бароко іконостаси, що раніше в церквах були невисокі,розвинулися в цілу багатоярусну стінку, що перегороджувала церкву, підіймаючисявгору аж до висоти найвищої церковної бані. Барокові багатоярусні іконостасиіноді являли собою густо різьблені високі стіни, що складалися з колон, арок,архітравів, які разом із тим служили обрамуванням ікон, але при тому пишалисяіноді тонкою вибагливою різьбою. Самі іконостаси в добу бароко стали незвичайновибагливими й фантастичними. Поділи на ряди чи яруси ікон ошатною різьбою частопроводилися не рівними поземними лініями, але зигзагуватими, що підіймалися таспускалися й виступали вперед та відступали назад, так що й сам іконостасодними частинами виступав на церкву, іншими — відступав у глибину до вівтаря.Різьба іконостасів часто бувала позолочена і справляла враження тонкої йвибагливої мистецької праці. Декораційна орнаментальна скульптура дуже пишнорозвинулася на Україні в часах бароко й силою інерції трималася й далі,розвивалася ще на протязі майже цілого XVIII ст., коли важке й пишне бароковідступило перед новим легким та галантним стилем цього галантного віку.
Література.Паралельно архітектурі відбуваютьсязміни в літературі. Риси бароккового стилю з'явилися в українській поезії йполемічній літературі на початку XVII століття. Борючися зі шляхетсько-католицькоюекспансією, українські письменники водночас запозичували у своїх противників-єзуїтівхудожньо-стильові засоби, бароккові за характером. Крім польських ізахідноєвропейських впливів, українське барокко мало й власні джерела — національні, регіональні. Це, по-перше, давньоруські літературні витоки.По-друге, фольклорні елементи, особливо помітні у творах «низового», або«народного барокко», вертепна драма, жартівливо-пародійні різдвяні й великоднівірші, бурлескні твори.
Першимписьменником в Україні, творам якого притаманні риси бароккового стилю,вважається Іван Вишенський, котрий більшу частину свого життя провівзатвірником на Афоні (Греція), обстоюючи православ'я в гострій полеміці зуніатськими й католицькими авторами. Свідченням того, що це була неабиякапостать в українській і слов'янській культурі, є, зокрема, той факт, що самепро нього Іван Франко написав поему, кілька статей, монографію («ІванВишенський і його твори»). Підставою для того, щоб віднести гострополемічнітвори І. Вишенського до бароккового стилю, слугує особлива поетика писання,сповнена величезної емоційності промовця чи навіть пророка. Завдяки ускладненійсловесній архітектоніці, пара-лелізмам, сміливим антитезам його жива проза,звернена до конкретних особистостей, і в той же час до загальних болючихпроблем віри, справедливості, захисту знедолених, набувала експресії йхудожньої виразності.
Із середини XVIIй останньої чвертіXVIII століття бароко визначало художнійстиль більшості українських письменників, проявляючись у різних літературнихжанрах. Барокковий стиль притаманний поезії Лазаря Барановича, ІоаннаМаксимовича, Івана Величковського, Стефана Явор-ського, Григорія Сковороди.Середпрозових жанрів барокко досягло найбільшого розвитку в ораторській прозі, прощо свідчать збірники проповідей «Меч духовний» і «Труб словес проповідних»Лазаря Барановича, «Ключ Розуміння» Іоаникія Галятовського, «Огородок МаріїБогородиці» і «Вінець Христов» Антонія Радивиловського. Проступило воно й уполемічній літературі, в агіографії «Четьї Мінеї» Дмитра Туптала. Рисибарокової історіографії властиві літописам Григорія Граб'янки, Самійла Величка.
Театр. Театр досягнув за часівбароко великого розвитку. На Україні театр з’явився в ці часи під впливомпольського та латинського театру. На Заході при початках театру стояли певнісередньовічні народні та церковні традиції. На Україні церковних та народнихтрадицій не було. Український театр цілком походить з барокової драми. Великоюмірою — з театру єзуїтських шкіл, що досягнув чималої мистецької височини; алене треба забувати й про можливі впливи театру протестантського, бо йпротестанти мали шкільний театр та писали численні п’єси.
Драма та початки комедії належать донайтиповіших ґатунків української барокової літератури. В цій галузі авторипрацювали за чужими зразками, але працювали самостійно. Мало того — українськийбароковий театр мав чималий вплив поза межами України: в Москві та на Балканах.
Перші спроби українського театрумогли бути латинськії та польські, та до того призначені для вузьких рамокшкільної вистави. Але незабаром театр переріс межі школи та тісного кола учнів,учителів та батьків. Перші друки маємо з початку 17-го століття. Це вірші ПамвиБеринди з 1616 р. Але це лише діалог про Різдво Христове, лише декламація,власне, без дії. Другий друк «Христос пасхон» 1630 р. подає вже зародковуп’єсу, з дійовими біблійними особами, що хоча й декламують, але декламація їхуже досить суб’єктивно забарвлена. Додано до цієї пасійної зародкової п’єси щенетеатральний діалог на Воскресіння Христове. Але справжньою п’єсою є вже«Розмишлянне о муці Христа» Й. Вовковича, видрукувана 1631 р. Хоча діяпроходить за сценою та про неї розповідають «вісники», але на сцені перебувають«побожні душі», що жваво реагують на оповідання вісників; побожні душі навітьпочасти схарактеризовані індивідуально.
Висновок
Отже, підведемо підсумок всього вищесказаного. Бароко – це стилістичнийнапрям в європейському мистецтві XVI-XVIII сторіч, започаткований в Італії.Основні його риси: підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічністькомпозиції. В Україні під впливом козацтва, його визвольного руху та союзу зправославною церквою, яку воно взяло під свій захист, наприкінці XVI-початкуXVII сторіч народжується українське бароко. Визначною його рисою є використаннятрадицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів. Українськебароко відбилося в архітектурі, живописі, літературі, скульптуі та театріУкраїни того часу. Серед того, що дійшло до нас у стилі українського бароко,слід відзначити архітектуру Духовної академії у Києві (Й. Шедель), Ковнірськогокорпусу в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір), надбрамної церкви Кирилівськогомонастиря у Києві (І. Григорович-Барський); церкви Св. Юра у Львові (Б.Меретин); картини художників І. Рутковича, Й. Кодзлевича, Г. Левицького, А.Голика, ікони та розписи невідомих художників у церквах та монастирях;літературні твори К. Саковича, І. Величковського, М. Смотрицького, І.Галятовського, А. Радивиловського, Г. Кониського, Т. Прокоповича, Д. Туптала,Г. Сковороди, М. Довгалевського та інші. В умовах Запорізької Січі українське барокопоєднується з аскетизмом козацького життя, з військово-оборонними функціямиспоруд, набирає стриманої урочистості і одержує назву „козацького бароко”.Запорізька старшина фундувала, або, іншими словами, фінансувала, будівництводеяких споруд і за межами Запоріжжя. Переважно це були будівлі монастирів тацерков. Так, наприклад, 1764 року у місті Ромни на кошти кошового отамана М.Калнишевського було побудовано величну споруду церкви Покрови, багато коштівзапорожці витрачали на розбудування Братського і Микільського монастирів уКиєві, а також найбільш шанованого на Запоріжжі Межигірського монастиря підКиєвом. Усі Гетьмани славного Війська Запорізького, в першу чергу Іван Мазепа,були фундаторами монастирів, чимало коштів втрачали на їх розбудову. Серед цихмонастирів Гадяцький, Густинський, Мгарський, Рихловський та деякі інші. Зім’ям козацького полковника Якова Лизогуба, великого землевласника, пов’язанебудівництво збереженої до сьогодні полкової канцелярії у Чернігові. Звичайно,фундуючи монастирі, церкви, будуючи адміністративні приміщення, козацькастаршина мала на увазі перш за все досягнення своїх особистих або становихцілей, та збережений у цих пам’ятках дух народу, дійшовши до нас, промовляє проречі загальнолюдські, про велику силу мистецтва. Промовляє він також про талантнароду, що втілився в галузі архітектури у високий стиль козацького бароко.
Література
1. Жолтовський П. Український живопис XVII — XVIIIст.- К.: Наук. думка, 1978.- 327 с.
2. Енциклопедія Мистецтво Т.7 Ч.2 Архітектура,малярство та декоративно-ужиткове мистецтво XVII-XX століть/ За ред. М.Д.Аксенова – 1999 – 656 с.
3. Івашко Ю. Перлини українського бароко. — Будмайстер2003 №1/2 C. 10-13
4. Історія української культури / За загал. ред. І.Крип’якевича. — 4-те вид., стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 656 с. — C.513-524.
5. Макаров А. Світло українського бароко.- К.: Мистецтво,1994.- 288 с.: ілюстр.