Міністерство освіти і наукиУкраїни
Луганський національнийуніверситет імені Тараса Шевченка
Кафедра українськоїлітератури
Курсова робота
Особливостіімпресіоністичної манери М. Коцюбинського у новелі «На камені»
студентки ІІ курсу, групи У/Р-1
факультету української філології
Савіної Тетяни Олександрівни
Науковий керівник – Фоменко Віра Григорівна
Луганськ – 2008
План
Вступ
Розділ 1. М.Коцюбинський та його роль у розвитку психологічної новели
1.1 Творчість письменника у загальноєвропейському напрямку
1.2 Особливості стилю та техніки М. Коцюбинського
Розділ 2. Особливості імпресіоністичної манери у новелі " Накамені"
2.1 «На камені» – класичний зразок імпресіонізму вукраїнській літературі
2.2 Концепція людини – відтворення внутрішнього світу героя черезсприйняття зовнішніх чинників у розвитку
Висновки
Література
Вступ
Михайло Михайлович Коцюбинський – письменник-модерніст, великий естет ілюдинознавець, визначний художник слова. В українській прозі початку ХХ ст.посідає особливе місце, ставши майстром імпресіоністичного малюнку. Творчістьписьменника за способом трактування життєвих явищ і зображальною манерою буланастільки неповторною, оригінальною, що спричинила своєрідний вибух у художнійсвідомості кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Визначальні риси нової прози – зображення психологічних станів героя,настроєва єдність автора і героя, потужний струмінь ліризму – були притаманніпередусім художньому світу М. Коцюбинського, новели якого по праву належать донеповторних явищ світового рівня.
Мета роботи – дослідити особливості імпресіоністичної манери М. Коцюбинського,функції імпресіоністичних елементів.
Завдання дослідження полягає у виявленні в новелі «На камені» таких рисімпресіонізму, як заглиблення у внутрішній світ людини, відтворення яскравимизоровими і слуховими образами, промовистими художніми деталями найтонших змін унастроях і в природі; виявити дотримання вимог, що передбачає імпресіоністичнеписьмо, а саме: неабиякий талант, особлива чутливість, вміння писати образно,переконливо й лаконічно.
Предметом дослідження є творча спадщина М. Коцюбинського, а саме новела«На камені» як класичний зразок імпресіонізму в українській літературі початкуХХ століття.
Новизна роботи полягає в тому, що в останні роки змінилося ставлення дотворчості Коцюбинського, до виявів модернізму і імпресіонізму, які зарадянських часів вважалися занепадництвом у літературі. Тому у роботі показанотворчі здобутки митця, глибина проникнення у внутрішній світ людини самезавдяки елементам імпресіонізму, які допомагають створити справжній образлюдини, правдиво і реалістично відобразити правду життя.
Актуальність дослідження полягає в тому, що змінився підхід долітератури, нове прочитання вже відомих творів. Роль імпресіонізму письменникау розвитку літератури вимагає концептуального переосмислення на основі новітніхздобутків психології, лінгвістики, філософії, мистецтвознавства. Нині для цьоговідкриваються сприятливі перспективи.
Багато проблем, піднятих художником слова майже століття тому,залишилися актуальними і сьогодні. Тому, щоб краще орієнтуватися у сьогоденні,слід звернутися до класиків, чий досвід цінний для нас, бо не втратив своєїактуальності і важливості.
Дослідженням творчості Коцюбинського займалося багато критиків ілітературознавців, таких, як Агєєва В., Кузнєцов Ю., Логвин Г., Головченко Н.,Калениченко Н., Поліщук Я., Новикова Л. та багато інших. Так, наприклад,Головченко Н. у статті «Структурно-стильові домінанти імпресіонізму» незупиняється тільки на творчості Коцюбинського, а дає аналіз його творів упорівнянні з творами Кнута Гамсуна, Івана Буніна. Кузнєцов Ю. у статті «Допроблеми вивчення стилю М. Коцюбинського» вивчає стильові моделі М. Коцюбинськогов сьогоднішньому літературознавстві.
Отже, до аналізу творів Коцюбинського звертаються і сучасні дослідники.
Розділ 1. М. Коцюбинський та його роль у розвиткупсихологічної
новели/>
1.1Творчість письменника у загальноєвропейському напрямку
На початку ХХ ст. стала відчутною криза прозового жанру. Українськіписьменники шукали шляхи оновлення прози. Прозаїки початку сторіччя звертаютьособливу увагу на внутрішній світ людини, щонайменші порухи її душі, мінливімиттєві відчуття та переживання; досліджують приховані імпульси дій і вчинків.Не відмовляючись від роману, нові прозаїки культивують переважно жанроповідання та новели. Нове суспільство потребувало такого літературного жанру,який міг би негайно реагувати на бурхливі події; встигати за прискореним темпомчасу. Оповідання та новела й були саме тією короткою й мобільною прозовоюформою, що давала змогу через змалювання часткових, буденних подій виявитиглибокі зрушення. Найвиразніше шукання нових шляхів виявляється у творчостіМихайла Коцюбинського. «Будучи трохи старшим віком від своїх товаришів, М.Коцюбинський, однак, увійшов до молодшого покоління українських діячів, яківиступали з нових теоретично-естетичних позицій. Це було покоління ЛесіУкраїнки й О. Кобилянської, В. Стефаника і М. Яцкова, М. Вороного, Г. Хоткевичаі Б. Лепкого. Принципово заперечуючи стару оповідну манеру, характерну дляписьменства ХІХ ст. від Г. Квітки-Основ’яненка і МаркаВовчка до І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, вони утверджували естетичнівартості новітньої європейської літератури» [1, 44].
Рання творчість Коцюбинського позначена впливом І. Нечуя-Левицького таПанаса Мирного, проте проникнення в українську літературу на початку сторіччянової мистецької течії – імпресіонізму – позначилося на його прозі найбільшоюмірою.
Імпресіонізм (від фр. impression – враження) розглядається як течія у мистецтві модернізму, якаосновним завданням вважала «ушляхетнення, витончене відтворення особистіснихвражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань [2, 5]. Йоговиникнення пов’язують з французьким малярством другої половини ХІХ століття. Якстиль і творчий метод імпресіонізм проявив себе також і в літературі та музиці.
Батьківщиною імпресіонізму вважається Франція, де він бувзапочаткований у другій половині ХІХ сторіччя. Його виникнення пов’язується зіменами художників Едуарда Мане, Едгара Дега, Камілля Пісарро, Клода Мане, якіпроголосили основною метою мистецтва передачу миттєвих, швидкоплинних вражень,безпосередніх відчуттів художника. «Власне, точною датою народження імпресіонізмустало 15 квітня 1874 року, коли в Парижі на Бульварі Капуцинів відбулась першавиставка митців, згуртованих навколо Е. Мане» [2, 5].
Великим художнім досягненням імпресіоністів є те, що вони збагатилитехніку, філософію і естетику мистецтва, вплинули на розвиток літератури, яка вцей же час шукала нові засоби творення художньої реальності.
Літературний імпресіонізм проявив себе перед усім у прозі братівГонкурів, у поезії Поля Верлена.
Таким чином, імпресіонізм виник на певному високому етапі розвитку європейськоїхудожньої культури. Витонченість сприйняття, підвищена враженнєвість, своєріднаточність при удаваній недбалій приблизності, відтворення руху і фарбзовнішнього світу та найтонших порухів людської душі, глибока філософськанаповненість – це головні складові імпресіонізму як стилю та творчого методу умалярстві та літературі.
У історії літератури імпресіонізм як напрям не склався і не визначивповністю творчість жодного видатного письменника. Але елементи цього напрямкуприсутні в творчості багатьох українських письменників: В. Стефаника, О.Кобилянської, П. Косинки, М. Хвильового,В. Винниченка. Основним завданням імпресіонізму є витончене відтвореннясуб’єктивних вражень та спостережень, мінливих відчуттів і переживань, але беззаглиблення в їх суть.
Творча еволюція М. Коцюбинського передбачала багато захоплень івпливів, проте письменник повсякчас глибоко переосмислював не лише рідні, а йчужі впливи. «Свій літературний смак, — писав майстер української модерноїпрози молодшому колезі М. Могилянському, — я виробив під впливом європейськоїлітератури. Слов’янська література мені лише подобається. В останні часи я дужезахоплююсь північними письменниками (Г. Ібсен, А. Гарборг, К. Гамсун), а такожМ. Метерлінком, Ж. Роденбахом.» [15, 45].
Вплив європейської літератури на творчість М. Коцюбинського бувзначним. «Письменник пересвідчується, що громадянське призначення літератури –не єдина, а може, і основна її функція. Це усвідомлення приходить під впливомстудій новочасного зарубіжного письменства. Його смаки цілком полонять західноєвропейськіта скандинавські автори» [14, 45].
Отже,М. Коцюбинський відчував потребу перенести на український ґрунт здобуткимодерної європейської літератури.
1.2 Особливості стилю та техніки М. Коцюбинського
Ознаками імпресіонізму в літературі є заглиблення у внутрішній світлюдини, відтворення яскравими художніми деталями найтонших змін у настроях і вприроді, психологізм у змалюванні персонажів, особливий лаконізм прози,ритмічність, одночасна відмова від великих соціальних проблем. «Об’єктивний«природний» зміст» імпресіоністичного тексту – це навіювання певних смислівшляхом тонкої фіксації суб’єктивних вражень, відчуттів ліричного героя черезпейзажні замальовки, деталі, розкладання рухливих, лінгвістичних емоцій донайтонших складових, передача внутрішнього руху почуттів, мотивація певнихвчинків героя саме його переживаннями» [13, 7].
Визначальна риса творчості письменника – зосередження уваги напсихологічних колізіях. Після 1901 року провідним жанром малої прозиКоцюбинського стала соціально-психологічна новела. «Особливість стилюКоцюбинського, — і це має безпосередній стосунок до його імпресіонізму, — полягає в тому, що він, як правило, не змальовує раціональну сферу психікилюдини. Психічний світ персонажів в Коцюбинського постає насамперед у зовсіміншому вимірі – емоційно-чуттєвому» [9, 47].
Головною рисою новел М. Коцюбинського є показ почуттів і переживаньгероїв переважно шляхом цілеспрямованого добору певних фактів, деталей пейзажу,портрета, інтер’єра. Специфіка психологізму Коцюбинського ще й в тому, щовнутрішній світ зображується через суб’єктивні переживання героя. «Психічнийстан героя М. Коцюбинський відтворює як постійну складову в структуріхарактеру, той фон, на якому виявляються психічні процеси і властивостіособистості» [12, 37].
Психологізм і ліризм як найсуттєвіші ознаки новели нового типу утворчості письменника несли на собі відблиск неповторного внутрішнього світусамого автора, його витонченої внутрішньої організації, що позначилось нажанрових особливостях новелістики письменника. «Психологічне в його творахстало не тільки важливим засобом зображення соціального, а й визначилохарактерні художні прийоми. Неабияку роль тут відіграли також інтересписьменника до наукових знань з психології, ряд обставин особистого життя,нахил до самоспостереження» [12, 32].
Сформована художньо-психологічна концепція Михайла Коцюбинського – уявленняпро переживання людини як про безперервний психічний процес, який виявляє їїсоціальну поведінку, — відрізнялась од тих уявлень про людину, які склалися впопередників письменника. «Якщо письменники старшого покоління прагнулизмалювати ті чи інші суспільні порядки, ілюструючи їх тими чи іншими типами,або показати, як певний характер розвивається серед такого чи іншого оточення,то письменники молодшої генерації ставлять собі вже іншу мету. Для них головне– людська душа, її стан у тих чи інших обставинах» [12, 36].
Особливість імпресіонізму М. Коцюбинського полягає не у відмові одхудожнього аналізу людини як соціальної істоти, а у підпорядкуванні показу всіхсфер її психічного життя саме цій визначальній якості. Відповідно до художньогозадуму письменник вдається до відтворення найрізноманітніших психічних станів.Збагачується його досвід розуміння та образного освоєння психічних явищ. У М.Коцюбинського багато відмінного, своєрідного. В його творах бачимо відображенняпроцесів взаємозв’язку свідомості та самосвідомості, свідомості тапідсвідомості і т.д.» [12, 36].
Психічний стан героя Михайло Коцюбинський відтворює як постійнускладову в структурі характеру. Письменник виробляв і свої засоби зображеннядушевного стану. «Одним з найпоширеніших є окреслення на початку твору тогозамкненого художнього простору, який дає вже певну настроєву тональність,одразу вводить читача в атмосферу переживань персонажа. Контраст світлотіні векспозиційному інтер’єрі нерідко символізує протистояння життя і смерті, — категорій навколо яких обертаються думки ліричного героя» [12, 37].
Коцюбинський звертався до найбільш оригінальних прийомів зображенняхудожнього простору. До таких прийомів можна віднести й ракурс, де художнійпростір, у якому має розвиватися дія, бачиться наче очима самого героя. «Прицьому точка зору оповідача найбільшою мірою виражає і психічний стан героя, йідейну позицію автора» [12, 37].
Єдність художнього простору і відповідно однорідність психічного станупідкреслює, як правило, обрамлення експозиційним і фінальним пейзажами. Ціпейзажі М. Коцюбинський дуже вміло використовує. «Картина природи, відтворенакрізь сприйняття героя, перестає бути тільки зображенням місця, дії і стаєводночас індикатором його почуттів, переживань» [9, 47].
Кожна деталь пейзажу набирає яскраво символічного забарвлення, воназображена під кутом зору сприйняття героя. Для Коцюбинського характернаперсоніфікація природи, яка подається завжди у вічних змінах, в русі, урозвитку, нерозривному контакті з переживаннями людини. Все це зумовлюєглибокий ліризм творів письменника. Пов’язання щирого ліризму з психологічниманалізом – одна з особливостей його стилю. Описи природи у Коцюбинськоговражають своєю мальовничістю, гармонійністю, багатством і оригінальністюхудожніх засобів.
Письменник уміє помітити нові риси у давно знайомому явищі і надатийого по-своєму. «Для Коцюбинського взагалі характерна виняткова пластичність імальовничість описів природи, речей, персонажів. Він часто подає образи якживописець. У нього навіть звуки інколи мають певне забарвлення» [7, 4]. Еволюція мистецтва пейзажу в творчості М. Коцюбинськогойшла по лінії поглиблення сприйняття й художнього відтворення природи. Письменникдуже вдало використовував зорові та слухові образи: «прагнув досягтиякнайглибшого реалістичного змалювання дійсності, правдивого відтворення її,що, за його словами, повинно «йти шляхом спостереження, спостереження ушима,дотиком, нюхом» [7, 7]; «тут використано зорові, слухові, дотикові, нюховівраження» [7,9].
Отже, Коцюбинський для створення певного психологічного настрою, дляреального вмотивування глибоких душевних процесів використовував блискучікольорові малюнки.
Вироблена Михайлом Коцюбинським художньо-психологічна концепція людинимає важливе значення для розуміння його творчості.
В ній органічно поєднується соціальний, художній і власне психологічнийаспекти. В її основі – розвиток уявлень про духовний світ героя як пробагаторівневе утворення, що становить ієрархію. «Детермінованість характеріввиявляється не в прямій, а в опосередкованій формі, мотивація поведінки героївстає складнішою – до уваги береться весь комплекс внутрішніх факторів, щовпливає на той чи той вчинок» [9, 52].Створена письменником художньо-психологічна концепція дала йому змогу глибшевідобразити тодішню соціально-психологічну атмосферу, зростання самосвідомостіпевних верств суспільства на межі ХІХ-ХХ ст.
Вершин імпресіоністичного письма Коцюбинський досягає в «Intermezzo». Твір написаний в монологічнійманері, але назвати його внутрішнім монологом не можна, бо він становить собоюзорові картини, створені словом, і внутрішні переживання ліричного героя, йоговраження від навколишньої дійсності. В новелі немає традиційного сюжету, алевідчувається якийсь внутрішній сюжет, що становить собою зіткнення різнихпереживань.
У творі автор добирає дуже вдалі тропи, щоб передати втому, сум’яття героя,його бажання втекти від людей, чиє існування «входить в моє мов повітря крізьвікна і двері». «Намагання вийти туди, де не має людей, щоб заглибитись у себей відпочити, продиктоване втомою героя, яка стає «дійовою особою» [13, 18].
Почуття ліричного героя на початку твору є контрастом до природи, налоно якої він так поспішає. «Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самихблизьких, водять мене по нивах, а ниви котять та котять зелені хвилі і хлюпаютьними аж в край неба. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Бачу,як синє небо надвоє розтяли чорні дихаючі крила ворони» [11,236]. Одразу впадає в око, яка різна лексика вживаєтьсядля передачі стану героя (здебільшого стримані іноді згрублі слова і їх форми)і стану природи (ніжні слова із зменшено-пестливими суфіксами). Це одна ізоднак імпресіонізму. Контраст ми бачимо не тільки в зображенні природи івнутрішніх відчуттів ліричного героя, а і в образах, які поділені на реальні таалегоричні. Це, в першу чергу, сонце і втома. Тут відчутно вплітаються вімпресіонізм ще й елементи символізму. «В образі сонця письменник представляєвсю глибину і драматизм життя з неодмінно переможною нотою ствердження» [15,46].
На перший погляд, новела «Intermezzo» становить собою майже суцільний пейзаж – опис природи в їїбагатоманітних виявах. Але для автора важливо не тільки показати красу рідноїприроди, а те, як вона впливає на людину, її почуття. У Коцюбинського природаніби олюднена.
Автор настільки володіє словом, що перед читачем зріло постають описанікартини, чаруючи зір, переконуючи в тому, наскільки велика сила справжньогомистецтва. «У новелі «Intermezzo»особливо привертає увагу вміння М. Коцюбинського створювати зорові образи, «малювати»,а не описувати, тонко і майстерно використовувати гру кольорів, світла й тіні,руху і спокою» [7, 8]. Водночас бачимо гармонійне поєднання звукових і зоровихобразів, пов’язування слухових вражень із кольоровими. Так, «йду, гладжу рукоюсоболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Тихо плине блакитними листамильон» [8, 236].
Зорові картини літнього поля доповнюються слуховими: «Стою і слухаю.Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного,як текуча вода, пересипання зерна» [11, 237].
Новела наповнена звуками, шумом і тишею. «Галас – це клацання «залізноїруки» міста, поїзд, який не йде, а летить, мчить уперед, торохкотить, уривкирозмов пасажирів. На противагу цьому – тиша поля, простів» [14, 19]. Саме ефект контрасту і є ознакоюпсихологічного імпресіонізму М. Коцюбинського. У творі природа – повноправнийгерой твору, а не тло події чи допоміжний елемент. Не дивно, що саме тут, середтакої чудової природи, шукає ліричний герой спокою, внутрішньої рівноваги, боспоконвіку людина і природа становили одне ціле. Природа зцілює ліричногогероя, допомагає йому усвідомити себе її часткою, яка не може існуватиізольовано.
Всі «дійові особи» новели виконали свою функцію, підкреслили стан душігероя – митця. Хоча «роздвоєння» психології спостерігалося: Intermezzo – музичний твір, що прославляєжиття, любов, хвалу всьому живому. Ліричний герой на початку твору тікає відлюдей, що втомили його. Але перепочинок пішов йому на користь.
«Отже, функція імпресіонізму тут не лише в «роздвоєнні» психології, а йв умінні «зібрати її знову в щось єдине» [13, 18].
Розглянемо новели М. Коцюбинського «Цвіт яблуні». Хоча жанр твору самавтор визначив як «етюд». У творі М. Коцюбинський підносить проблему відношеннямистецтва до дійсності, обстоюючи думку, що творчість повинна правдивовідбивати дійсність: письменник повинен писати правду, якою б тяжкою вона небула. Коцюбинський заперечував декадентське прославлення смерті, обстоювавматеріалістичний погляд про зверхність життя над смертю, про його вічність,підкреслюючи діалектичну суперечливість поняття життя, що зіткане з протиріч іконтрастів, безвихідності і надії, високих поривів і «імпульсів звірячих».«Цвіт яблуні» являє собою переважно суб’єктивну глибину психологічну сповідь,де переживання батька з приводу агонії «моєї дитини» розкладені до найдрібнішихчинників, де поняття об’єктивного і суб’єктивного власне збігаються» [2, 9].
М. Коцюбинський створив оригінальний, високохудожній твір, щовизначається незвичайною точністю спостережень. Вражають своєю майстерністюдеталі у творі. Вони настільки життєво вірні, настільки типові, що з новелизникає її творець – письменник, а твір сприймається як живий, безпосередньовідбиток життя. До того ж форма (розповідь від першої особи) надає новелібільшої інтимності і ліризму, допомагає глибше розкрити всі найточніші порухидуші. Вже з перших рядків кидається в око контраст між мороком кімнати,пізнього вечора і неторканою білою постіллю ліричного героя. А за чорним вікномлежить світ, де квітнуть яблуні. Цей контраст ніби нагадує, що в житті всепротиставляється і краса і потворність, добро і зло, життя і смерть. Ліричнийгерой уже третю ніч не спить, бо в сусідній кімнаті помирає його люба донечка,а він не в змозі їй нічим допомогти. Герой подумки будує сюжет роману. В душіліричного героя живе ніби дві людини: убитий горем батько, що вже ні на що нереагує, і митець, який навіть в найстрашніші хвилини прагне запам’ятати деталі,відчуття, щоб потім відобразити в творі. «Незважаючи на тяжке горе, якийсьінший бік його людського я продовжує жити своїм життям. Свідомість герояактивно сприймає навколишнє і водночас фіксує процес його сприймання. Такероздвоєння, тобто сукупність психічних процесів, завдяки яким індивідусвідомлює себе як суб’єкта діяльності; називається самосвідомістю, а йогоуявлення про себе складаються у певний образ я» [12, 37-38].
Ця роздвоєність спостерігається і в сцені з дружиною, яка на якусь митьвийшла із спальні вмираючої Оленки. Чоловік хоче її заспокоїти, в його головіз’являються думки про те, що ще не все пропало, що в них ще будуть діти. Алеінший голос говорить, що це підло, як можна думати так, коли в сусідній кімнатічути здушений смертю свист з горла єдиної дитини. Батько не хоче вірити всмерть, сприймає це як насильство, підлість, а митець констатує, що це законприроди. Гнітюча атмосфера цієї ночі справляє на читача незабутнє враження, незалишає його байдужим. І йому вже не так важливо, чого більше в цій сцені:реалізму чи експресіонізму. Головне – це бере за душу, викликає сильні емоції,переживання.
Етюд «Цвіт яблуні» — це психологічна студія, яка виявляє руку великогомайстра і незвичайно тонке спостереження дуже складного психологічного процесу– душевного стану письменника, в якого вмирає єдина дитина. «Невимовне тяжкегоре поглиблює чутливість чоловіка (приваблива жінка) і письменника (здаєтьсяяк матеріал), збуджує через це злість і огиду на самого себе. Вирвавшись зхати, окутаної смертю, у сад, де квітнуть яблуні, ліричний герой отримує змогудещо збоку, відсторонено усвідомити, пережити до кінця цю подію» [2, 10].
Отже, в українській прозі кінця ХІХ – початку ХХ ст. яскравовиділяється могутня постать видатного письменника Михайла МихайловичаКоцюбинського, в його творах глибоко правдиво і всебічно відображено цілу епохуборотьби трудящих.
Гармонійне втілення глибоко актуального соціально-політичного змісту вмистецьку яскраву форму, надзвичайно тонкий психологічний аналіз – одна знайхарактерніших ознак художньої майстерності Коцюбинського. Він був новаторому літературі початку ХХ століття. «М. Коцюбинського нарешті оцінюють одним ізвидатних реформаторів новітньої української літератури. Утім, модерністичніпріоритети його творчості досі викликають певні застереження дослідників, черезте про модернізм Коцюбинського говорять здебільшого обережно, віддаючи перевагуформулі «Коцюбинський – імпресіоніст» [15, 44].
Для Коцюбинського характерна олюднена природа, що виступає героємбагатьох творів, яка завжди подається у змінах, у русі, у розвитку,нерозривному поєднанні з переживаннями людини. Все це зумовлює глибокий ліризмтворів Коцюбинського. Світ природи зображується часто за допомогою «кольоровоголексикону» — фарби приходять на допомогу слову. Саме тому описи природи уписьменника вражають своєю мальовничістю, гармонійністю, багатством іоригінальністю художніх засобів.
«Стиль Коцюбинського відрізняється від художніх почерків багатьохписьменників. Митець керується власною інтуїцією, сутність буття осягає задопомогою уяви і тих відчуттів, що перебувають поза сферами раціонального,зосереджується на індивідуальності і її духовності: об’єктивним зображеннямстає не світ, а суб’єктивні враження від нього людини» [14, 19].
Принципово новою стає і система поетики. Письменник наче переломлює всезображене через призму внутрішніх переживань персонажів. Коцюбинський змальовуєне стільки вчинки і поведінку або навколишній світ, скільки враження героя процей світ і самого себе. Елементи того підходу помітні і в «Цвіті яблуні»,«Intermezzo». Тобто у сфері поетики пошуки Коцюбинського розвиваються в тому жнапрямі, в якому йшли Золя, Мопассан, Гамсун та ін. Проте в Коцюбинського вонимають й індивідуальні особливості: він зумів підпорядкувати колір розкриттювнутрішнього світу героя.
«Імпресіонізм – це мистецтво високохудожнє, ліричне, спрямоване наглибинне психологічне проникнення в людську сутність, на увиразнення певнихістин буття в універсальних миттєвих враженнях, переживаннях» [2, 11].Імпресіоністичне письмо вимагає від митця неабиякого таланту, особливоїчутливості, вміння писати образно, переконливо й лаконічно. Таким майстром істав Коцюбинський, письменник-патріот, вдумливий і тонкий дослідник життя,неперевершений майстер художнього слова. «ніхто ніколи ні до Коцюбинського, ніпісля нього не створював пластикою слова такого виключного враження, і саме втому нам бачиться немеркнуча велич його художніх тканин. Умів створюватинеповторну «матерію прози», яка завжди чаруватиме читача, не глухого доестетичних прийнять» [18, 20-21].
Як бачимо, на початку ХХ ст. відбувається якісний злам у творчостіКоцюбинського. Він створює жанр психологічної новели, виробляє імпресіоністичнуманеру письма.
Митець, слово якого належить до найважливіших надбань українськоїпрози, став взірцем. Живою традицією для письменників наступних поколінь. Томуйого творчість – невичерпне джерело для дослідження.
коцюбинський новела психологічний імпресіонізм
Розділ 2. Особливості імпресіоністичної манери у новелі «На камені»
2.1«На камені» — класичний зразок імпресіонізму в український
літературі
Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Кримудали життєвий матеріал для численних творів: «Для загального добра», «Дорогоюціною», «На камені» тощо. Неповторно прекрасний образ Криму, своєрідність йогопишної природи і життя положили творчу уяву багатьох видатних митців слова: ЛесіУкраїнки, Пушкіна, Міцкевича, Горького.
Тісно пов’язаний із Кримом був певний період життя і творчостіКоцюбинського. Знайомство письменника з цим сонячним краєм відбулося на цілкомпрагматичній основі: у 1895 році він приїхав сюди на роботу – розвідувачемфілоксерного комітету.
Крим зустрів його свіжістю весняних барв, буйним цвітінням кущів ідерев. Краса цього південного мальовничого куточка землі відразу зачарувалаписьменника. Експедиція, учасником якої був Коцюбинський, працювала в Сімеїзі,Алушті, приморському селищі – Куру-Узені (нині Сонячногірське). МихайловіМихайловичу пощастило винайняти кімнату в найкращому будиночку Куру-Узеня, щоналежав купцеві, власнику єдиної в тому селищі кав’ярні, яка містилася напершому поверсі того ж будинку. «В кав’ярні було затишно…. Вогонь у печі скаливзуби, пискав іскрами і поблискував по мідній посуді, а по хаті розходиласьзапашна пара свіжої кави. Під стелею гули мухи. За столами, на широких, оббитихкитайською ослонах, сиділи татари; в одному місці грали в кості, в другому – вкарти, і скрізь стояли малі філіжанки з чорною кавою. Кав’ярня була серцемсела, куди збігались усі інтереси людності, все те, чим жили люди на камені.Там засідали самі значні гості». [10, 187].
Покрівля кав’ярні служила невеличким подвір’ям для другого поверху, деоселився письменник. Саме ця оселя й послужила «прототипом» будинку Мемета –ненависного й жорстокого чоловіка красуні Фатьми. Навіть самотнє дерево напокрівлі — дворику знайшло своє місце у новелі. Образ цього, невідомо звідкизанесеного, самотнього дерева автор порівнює з образом самотньої героїні творуФатьми, яку батько безжалісно продав нелюбові – кривоногому м’ясникові Мемету…
Не забув письменник і тих кам’яних сходів, по яких щодень поспішав нароботу. У новелі «На камені» не раз трапляється ця пейзажна деталь: «…тихоступали жовті паутинки по кам’яних сходах, що єднали Меметову хату з землею…»[8, 188]. Ці самі сходи автор твору обираємісцем першої зустрічі Фатьми з наймитом Алі, якого вона покохала: «Вонаспинила очі на Алі, відтак спустила навіки і пройшла далі тихо і спокійно, якєгипетська жриця» [8, 189].
Та найбільше уваги віддає письменник Меметовій кав’ярні, що була«серцем села». Михайло Михайлович частенько заходив до кав’ярні свого хазяїна,прислухався до гарячих суперечок, вдивлявся в розпашілі обличчя чоловіків, зцих відвідин вимальовувалася картина родинних звичаїв кримських татар,закостенілості, магометанських законів, за якими чоловік – володар, жінка –покірна рабиня.
Письменник-гуманіст осуджує тиранію шлюбних угод за принципомкупівля-продажу. У його кримських новелах відсувається палкий протест протидикості патріархальних традицій, проти російського становища жінки.
Новела «На камені» — класичний зразок імпресіонізму в українськійлітературі початку ХХ ст., де Коцюбинський відтворив свої спогади про Крим.«Захоплений чудовою природою Причорномор’я та Криму, письменник шукає яскравихімпресіоністичних засобів письма, творить новаторські літературні пейзажі» [15, 45].
2.2 Концепція людини – відтворення внутрішнього світу героя через
сприйняття зовнішніх чинників
У новелі М. Коцюбинського «На камені» дуже яскраво представлені рисиімпресіонізму. Характерною особливістю імпресіонізму, на відміну від реалізму,є творення образу не докладним описом, а декількома рисами, «мазками»;зацікавлення суб’єктивними враженнями персонажа тощо.
Новела яскраво розкриває основні особливості мистецької майстерностіКоцюбинського і зокрема такі з них, як виняткова пластичність і мальовничістьописів природи, речей, персонажів, Письменник узагалі часто подає образи якживописець. Недаремно він свої новели іноді називає акварелями, образками,етюдами. «Новелу «На камені» М. Коцюбинський назвав аквареллю. У ній справдіпереважають зорові, «живописні» образи: картини моря й гір виразно і яскравопостають перед очима читача» [7, 7].
Звернення до засобів живопису в Коцюбинського цілком природне. Знайомічасто чули від Михайла Михайловича, що він дуже любить малювати. Саме томуописи природи в новелах Коцюбинського вражають своєю кольоровістю, барвистістюі красою.
Не можна не помітити опис бурі на морі на початку твору: «Синє морехвилювалось і кипіло на березі піною. Баркас підскакував на місці, хлюпав, якриба, і не міг пристати до берега… Море дедалі втрачало спокій. Чайки знімалисьіз одиноких берегових скель. Припадали грудьми до хвилі і плакали над морем.Море потемніло, змінилось. Дрібні хвилі зливались докупи і, мов брилизеленкуватого скла, непомітно підкрадались до берега, падали на пісок ірозбивались на білу піну» [8, 184].Ми бачимо, що море зображено у русі. Спочатку воно хвилювалось, а потім вжепотемніло.
Коцюбинський ніби розсипає кольорові епітети – синє, зеленкувате, біла,потемніле і таке інше. Порівняння також узято із зорових вражень – човен, якриба; хвилі, мов брили зеленкуватого скла, тощо.
Взагалі, у новелі чітко простежується зміна кольору моря («яснаблакить» — хвилі спіненого моря, що ставали, «мов брили зеленкуватого скла» — «ніжна блакитна хвиля, чиста й тепла, як перса дівчини», вливалось у «радіснийусміх моря») виступає як супровідна мелодія трагічної історії двох закоханих.
Зображення моря у русі можна побачити, стежачи за текстом. Спочаткувоно хвилювалось, потемніло, а потім: «Монотонний, ритмічний гомін хвильперейшов у бухання. Спочатку глухе, як важке сапання, а далі сильне і коротке,як далекий стріл гармати… Розгадане море, вже брудне й темне, наскакувало наберег і покривало скелі, по яких потому стікали патьоки брудної з піною води» [8, 185]. Навіть сам автор каже, що «море йшло»:«Каламутне море скаженіло, вже не хвилі, а буруни вставали на морі, високі,сердиті, з білими гребенями, од яких з луском одривалися довгі китиці піни ізлітали догори» [8, 186].
Те, що природа не стоїть на місці та знаходиться у постійному русі,можна простежити на прикладі зображення у творі сонця. «Сонце часом спускалоз-за хмар у імлу, на дно долини, скісні пасма золотих ниток – і вони перетиналирожеві скелі, сині ліси, чорні важкі шатра та засвічували вогні на гострихшпилях» [8, 186]. М. Коцюбинськийвелику увагу приділяв зображенням сонця у творчості. «Сонце в його творах – нетільки земне світило – джерело розквіту природи, а й – що в літературі значнішеі важливіше – символ життя, любові, щастя, безсмертя» [15, 46].
Слід звернути увагу, що «в образі сонця письменник представляє всюглибину і драматизм життя з неодмінно переможною нотою ствердження» [8, 191].
В цьому випадку Михайло Михайлович підкреслює драматизм життяперсонажів. Ми бачимо, що спочатку «сонця не було ще видно, хоч деякі шпилі яйливже рожевіли» [8. 191]. Отже, цимписьменник показує, що конфлікт починає зав’язуватись. А вже під часпереслідування Фатьми і Алі татарами, ми бачимо, що «сонце вже показалось іпекло камінь» [8, 193]. Зображеннясонця у такому світлі наголошує на трагічний кінець твору, у цей момент охоплюєхвилювання та зацікавленість.
У кінці новели природа закінчила свій рух: «море змивалось з сонцем врадісний усміх, що досягав аж так далеко, через татарські оселі, через садки,чорні ліси – до сірих нагрітих громад яйли. Все осміхалося» [8, 196]. Такий кінець новели постає перед читачем.
Багатство кольорів, пластика образів, широке застосування деталей – всеце допомагає розкрити психологію персонажа. У новелі й справді переважаютьживописні образи. Колоритні картини моря й гір, напівекзотична для українськогочитача природа постають у нашій уяві.
У результаті ми бачимо картину, немов намальовану пензлемхудожника-живописця. На тлі неспокійного моря письменник подає образ Алі, тежзітканий із яскравих фарб: «його струнка фігура в вузьких жовтих штанях тасиній куртці, здоровий засмалений морським вітром вид та червона хустка наголові прегарно одбивались на тлі блакитного моря» [8, 184].
Зорові образи часто перепліталися зі звуковими: описуючи гру Алі,письменник усю розповідь насичує мелодією зурни «Літніми вечорами, такимитихими й свіжими, коли зорі висипали над землею, а місяць над морем, Алі виймавсвою зурну, привезену з-під Смірни, примощувався під кав’ярнею або деінде ірозмовляв з рідним краєм сумлінними, хапаючими за серце звуками» [8, 189]. Граїї, одноманітна, сумна, сплітається з почуттями Фатьми, її думками, тугою,душевним болем, надіями: «Зурна повторяла один і той самий голос, монотонний,невиразний, безконечний, як пісня цвіркуна, аж робилось млосно, аж починало підсерцем свербіти…» [8, 189]. Ритм розповіді в цьому місці твору відповідає ритмугри зурни. Отже, письменник ставить на перший план усе-таки душевні переживаннясвоїх героїв.
У новелі пейзаж органічно пов’язаний з подіями. Картини природистворюють настрій, співзвучний психологічному станові персонажів або жконтрастний до нього. Героїня твору – Фатьма жила в далекому гірському селі:«Вона була з гір. З далекого гірського села, де жили інші люди, де були свої звичаї,де лишились подруги. Там не було моря». [8, 189]. Чоловік її, різник, заплатив батькові більше ніж могли дати своїпарубки, і забрав у своє село, де не було родини, подруг, близьких людей, небуло навіть звідти доріг.
Молода жінка часто стояла під одиноким деревом, з надією вдивляючись урідну гірську долину, сподіваючись на визволення. Але якщо дерево змоглопустити корені на голому кам’яному даху, то Фатьма так і не прижилася в ційлюдській пустелі. Їй усе тут ненависне – і чоловік, і скелі, і море, якебезроздільно панує над людьми: «Тут тільки море, скрізь море, вранці сліпитьочі його блакить, удень гойдається зелена хвиля, вночі воно дихає, як слабалюдина… В годину дратує спокоєм, в негоду плює на берег, і б’ється, і реве, якзвір, і не дає спати… Навіть в хату залазить його гострий дух, од якого нудить…Од нього не втечеш, не сховаєшся… Воно скрізь, воно дивиться на неї» [8, 190]. Цей малюнок якнайкраще розкриваєпсихічний стан Фатьми, її нудьгу й тугу, безвихідність становища, адже вонапродана рабиня. Відношення чоловіка Фатьми до неї яскраво характеризують словаз новели: «Він кидав їй наверх порожні мішки або щось наказував різким,скрипучим голосом, коротко і владно, як пан служебці…» [8,188]. А море ніби ще більше сприяє безвихідності Фатьми,бо закриває їй дорогу й не хоче допустити до села Алі, відкидаючи назад йогочовен. А потім воно й Алі зробило бранцем голих, сірих скель, розколовши човен,на якому він приплив сюди: «Раптом татари почули тріск… То сильна хвиляпідхопила човен і кинула їй на палю… у човні була діра» [8,186].
«Каламутне море скаженіло», ревіло, немов віщувало майбутню драму. Вуяві Фатьми це величезне чудовисько було спільником ненависного їй чоловіка. І,навпаки, коли загинули закохані, воно стало лагідним і спокійним, «змивалося зсонцем в радісний успіх», неначе святкувало перемогу.
У новелі «На камені» Коцюбинський звернувся до теми викриття родинногодеспотизму, старих патріархальних звичаїв, що перешкоджають розвитковіособистості. Вони уособлюються в образі чогось камінного, незворушного,жорстокого: «Татарське село здавалось грудою дикого каміння».
Молода татарка Фатьма, ставши дружиною старого різника Мемета,намагається чинити опір патріархальним традиціям, хатньому деспотизмові.Покохавши молодого наймита – данагалака Алі, вона тікає з ним в гори. Та долянемилосердна до закоханих і вони заблукали й стали легкою здобиччю Мемета йтатар: «Алі й Фатьма були тут людьми чужими. Не знали стежок і легко моглизаплутатися в їх лабіринті – і на це рахувала погоня» [8,193]. Не бажаючи повертатися до чоловіка, красуня Фатьмапокінчила життя самогубством, Алі загинув під ножем різника-ревнивця.
Герої новели Фатьма та Алі були чужими серед каміння байдужості, зла,безнадії. Ніби дві зірки засвітилися вони в цьому ворожому світі та й згасли,залишивши по собі болючий спогад. Автор симпатизує своїм героям, порівнюючиФатьму з «весняним кущем», Алі – з «молодим кипарисом», «молодим орлом», який«здавався на тлі неба велетнем».
Звернемо увагу на те, як сприйняли спробу закоханих вирватися на волюнедавні «друзі» Алі, ті, що слухали його музику й пили з ним каву. Вони всіоб’єдналися проти Фатьми і Алі: «Усіх… Єднало тепер почуття образи. Зачепленебуло не тільки Меметова честь, але й честь усього роду. Якийсь злиденний,мерзенний дангалак, наймит і заволока. Річ нечувана!» [8,192].
Цей похід роду, що виборює свою так звану честь, є страшним і смішнимводночас. Автор порівнює переслідувачів з мандрівними мурахами. Їхні обличчя«червоні й упрілі», «запеклість випирала їм з лоба очі», а супроводжувалинестерпна спека та отруйний молочай.
Мемета автор порівнює з роз’юшеним цапом. Він щодня ріже овець, томуніколи не розлучається зі своїм ножем, яким підступно і вбиває Алі. Фатьмадобре знає вдачу «ненавидного, нестерпучого різника», тому й обирає смерть уненависному морі. Навіть татари жахнулися цій простій і несподіваній смерті.
Молоді герої новели Фатьма та Алі сповнені людської гідності, мужності,моральної сили й чистоти. Вони не хочуть миритися з рабським існуванням іздобувають свободу ціною власного життя.
Отже, в новелі «На камені» Михайло Коцюбинський порушує проблемуборотьби людини за щастя, свободу, любов. Його герої всіма силами прагнутьвирватися з темряви і зла. Для них – краще смерть, ніж життя в неволі.
Імпресіоністична манера письменника виявляється в акцентуванні надеталях, пейзажі, що органічно пов’язаний з подіями; створенні психологічногонастрою. Водночас автор уникає етнографічних замальовок, майже не приділяєувагу розвиткові взаємин Фатьми та Алі. Проте імпресіоністична техніка не є дляписьменника самоціллю, як правило, враження, що він передає, слугують розкриттюпереживань і світовідчуття героїв.
Висновок
В українській прозі кінця ХІХ – початку ХХ ст. яскраво виділяєтьсямогутня постать видатного письменника Михайла Михайловича Коцюбинського, в йоготворах глибоко правдиво і всебічно відображено цілу епоху боротьби трудящих.
Гармонійне втілення глибоко актуального соціально-політичного змісту вмистецьку яскраву викінчену форму, надзвичайно тонкий психологічний аналіз –одна з найхарактерніших ознак художньої майстерності Коцюбинського. Він бувноватором у літературі початку ХХ століття.
Імпресіоністична структурність творів Коцюбинського – це насампереднові засади його поетики: відмова од традиційного подвійного сюжету,зосередження оповіді переважно на внутрішньому етичному конфлікті, «настроєва»композиція; широке використання символіки кольорів предметних деталей,підтексту тощо.
Психологічне в творах Михайла Михайловича стало не тільки важливимзасобом зображення соціального, а й визначило характерні художні прийоми.Письменник зробив значний крок у розвитку психологізму реалістичної новели.Коцюбинський наче переломлює все зображене через призму внутрішніх переливаньперсонажів.
Письменник змальовує не стільки враження героя про цей світ і самогосебе. Елементи такого підходу помітні в новелі «На камені».
Письменник досягає імпресіоністичної концепції саме через поєднанняконтрастних почуттів і кольорів. Широко використовуються римотворчі засобиліричної композиції.
Новела М. Коцюбинського «На камені» – класичний зразок імпресіонізму вукраїнській літературі початку ХХ ст. У ній зміна кольору моря виступає яксупровідна мелодія трагічної історії двох закоханих. У новелі переважаютьживописні образи. Зорові образи часто переплітаються зі звуковими. У новеліпейзаж органічно пов’язаний з подіями. Картини природи створюють настрій, співзвучнийпсихологічному станові персонажів.
Письменник-імпресіоніст у новелі «На камені» намагався відтворити життяв його невимушеному, природному русі. Так, навіть, природа невпинно рухається:море змінює свій настрій протягом новели, сонце світить по-різному.
Основна функція імпресіоністичного портрета – навіяти певне враженнявід персонажа шляхом передачі кольорових, чуттєвих вражень, емоцій, почуттів, ане дати вичерпну інформацію.
У новелі «Intermezzo» особливопривертає увагу вміння Коцюбинського створювати зорові образи і вмілопоєднувати їх зі звуковими, пов’язувати слухові враження із кольоровими. Утворі природа– повноправний герой твору.
У новелі спостерігається така функція імпресіонізму, як «роздвоєння»психології. Така функція притаманна й новелі «Цвіт яблуні».Але майстерність М.Коцюбинського полягає у вмінні зібрати це «роздвоєння» знову в щось єдине.
Письменник-імпресіоніст більше уваги приділяє не вчинкам і поведінціабо навколишньому світові, а враженню героя про цей світ і самого себе.Елементи такого прийому спостерігаються в новелах «Цвіт яблуні», «Intermezzo».
Важливою стильовою ознакою будь-якого імпресіоністичного твору єсуб’єктивний кут зору. «Цвіт яблуні» – це суб’єктивна глибинна психологічнасповідь. Суб’єктивне тут є засобом передачі миттєвих вражень, переживань.
Михайло Коцюбинський, намагаючись відтворювати життя в йогоневимушеному, природному русі, уникав чітко обумовлених і організованихструктур, підпорядкованих певному задуму.
Отже, у творах М. Коцюбинського, зокрема в новелах «Цвіт яблуні», «Intermezzo», «Fata morgana», «На камені»та інших, можна дослідити такі ознаки імпресіонізму як:
– заглиблення у внутрішній світ людини;
– витонченість сприйняття;
– підвищена враженнєвість;
– своєрідна точність при удаваній недбалійприблизності;
– відтворення руху і фарб зовнішнього світу танайтонших порухів душі;
– філософська наповненість;
– відтворення яскравими художніми деталями найтоншихзмін у
настроях і в природі;
– психологізм у змалюванні персонажів;
– суб’єктивний кут зору;
– увага до сфери ірраціонального, підсвідомого;
– зосередженість на враженнях, відчуттях, емоціях,почуттях;
– використання пейзажу як рівня певногосвітовідчуття;
– навіювання певних вражень від персонажа шляхомпередачі кольорових, чуттєвих вражень, почуттів, а не дати вичерпну інформацію;
– особливий лаконізм прози;
– ритмічність;
– одночасна відмова від великих соціальних проблем.
У науковій роботі були розглянуті різноманітні проблеми, основні рисиімпресіонізму. По-перше: формування імпресіоністичного світобачення,світосприйняття письменника, становлення його естетичних поглядів, еволюція відпобутового реалізму до імпресіонізму і т.д. По-друге: ґрунтовний аналізконцепції людини у творчості Коцюбинського, її соціальної активності, їїскладного внутрішнього світу, взаємозв’язок свідомості, підсвідомості йсамосвідомості, всебічне вивчення специфіки мотивації поведінки героїв, етичнийі морально-психологічний конфлікт як рушійна сила у розвитку характерів і т.д.По-третє: синтетичний характер його творів. Використання прийомів живопису,музики. Лаконізм, як принцип економії художніх засобів і майстерністьпідтексту, символіка образів. Імпресіоністична композиція і внутрішній сюжеттощо.
Любов Коцюбинського до малювання знаходить свій відбиток у новелах, а самеу засобах живопису. У творах яскраво розкривається виняткова пластичність імальовничість описів природи. Коцюбинський ніби розсипає кольорові епітети.
Психологію персонажа допомагає розкрити багатство кольорів, пластикаобразів, широке застосування деталей.
Як бачимо, на початку ХХ ст. відбувається якісний злам у творчостіКоцюбинського, він створює жанр психологічної новели, виробляє імпресіоністичнуманеру письма.
Митець, слово якого належить до найвищих надбань української прози,став взірцем, живою традицією для письменників наступних поколінь. Тому йоготворчість – невичерпне джерело для дослідження.
Література
1. Агєєва В. Імпресіоністична естетика Коцюбинського// Слово і час. – 1994. — №9. – С. 9-10.
2. Головченко Н. Структурно-стильові домінантиімпресіонізму: Твори Кнута Гамсуа, Михайла Коцюбинського, Івана Буніна //Всесвіт. л-ра та культура в навч. закладах України. – 2006. — №1. – С. 5-11.
3. Гурдуз А. Специфіка творчого стилю М. Коцюбинськогов контексті західноєвропейського літературного процесу // Українська літературав загальноосвітній школі. – 2003. — №3. – С. 26-34
4. Дубина Н. На камені надій: Урок позакласногочитання за новелою Михайла Коцюбинського «На камені» // Диво слово. – 2005. — №6. – С. 20-24.
5. Завіс ляк А. Імпресіонізм у творчості М.Коцюбинського // Укр. мова та л-ра. – 2000. — №42. – С. 3.
6. Іванов Л. Світове значення творчості М.Коцюбинського // Радянське літературознавство. – 1964. — №4. – С.88-94.
7. Калениченко Н., Проза М. Коцюбинського і суміжнівиди мистецтва // Слово і час. – 2004. — №6. – С. 3-9.
8. Коцюбинський М. Вибрані твори. – К., 1977.
9. Кузнєцов Ю. До проблеми вивчення стилю М.Коцюбинського // Радянське літературознавство. – 1988. — №3. – С. 40-52.
10. Кузнєцов Ю. Напоєний соками багатющої землі своєї:Творчість Михайла Коцюбинського в контексті європейського імпресіонізму // Укр.мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2001. — №5. – С.25-41.
11. Кузнєцов Ю. Поетика прози М. Коцюбинського. — №5. –1989.
12. Кузнєцов Ю. Художньо-психічна концепція М.Коцюбинського // Радянське літературознавство. – 1984. — №9. – С. 32-38.
13. Логвин Г. Коцюбинський і імпресіонізм // Дивослово. – 1996. — №10. – С. 17-19.
14. Новикова Л. Імпресіонізм новели М. Коцюбинського «Intemezzo» // Диво слово. – 2005. — №6. –С.19-20.
15. Поліщук Я. «Пейзаж людини» від МихайлаКоцюбинського // диво слово. – 2004. — №10. – С. 44-47.
16. Турута Т. Шлях Коцюбинського від реалізму доімпресіонізму // Укр. літ-ра в загально освіт. шк… – 2005. — №5. – С. 35-36.
17. Чапля І.М. Коцюбинський у боротьбі за творчийрозвиток української літератури // Радянська літературознавство. – 1966. — №3.– С. 22-29.
18. Шуляр В. Відкриття тайн краси імпресіонізму втворчості М. Коцюбинського та М. Хвильового // Укр. мова та л-ра. – 2000. — №44