ВСТУП
Найменування«готичне мистецтво» ( від італ. gotico — «готський», за назвою німецькогоплемені готовий) виникло в епоху Відродження. «Готичне» у ті часи означало«варварське» на противагу «римському»: готичним називали мистецтво, яке недодержувалося античним традицій, а виходить, не представляло інтересу длясучасників. Подібні вистави змінилися лише в XIX в., коли епоху Середньовіччяперестали вважати «темними століттями» в історії людства. Однак назва «готичне»збереглося за європейським мистецтвом пізнього Середньовіччя. У різнихєвропейських країнах готика мала свої характерні риси й хронологічні рамки, алеїї розквіт припадає на XIII-XIV ст. В історії мистецтва прийнято виділятиранню, зрілу (високу) і пізню («полум'яніючу») готику.
Метароботи −проаналізувати національні варіанти готики, щоб з'ясувати які фактори вплинулина формування готичного мистецтва. Для досягнення даної мети необхідно вирішититакі завдання: 1. Виявитиособливості, характерні риси готичного мистецтва у Франції як найбільшяскравого представника даного напрямку. 2.Розглянути готичне мистецтво Франції як найбільш яскравого представника.
Такимчином, актуальність дослідженнязумовленащо готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідоюфеодально-церковної основи зберігалися в ідеології й культурі епохи Готики.Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню й релігійним потематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональнимисилами.
Об’єктомдослідження є собори Франції в Шартрі, Реймсі, Сен-Дені.
Методидослідження :
1. Метод зіставлення при дослідженні різнихпоглядів на сучасне і минуле
2. Описовий метод для визначення сучасногостану готичного стилю у Франції.
3. Історико-соціологічний метод дляпростеження історії готичного стилю у Франції.
Готика виросталапоступово з романського стилю перетворюючи його майже непомітниминововведеннями. Вона народилася в Північній частині Франції (Іль-Де-Франс) усередині 12 в. і досягла розквіту в першій половині 13в
УГотиці Франції органічно переплелися ліризм і трагічні афекти, піднесенадуховність і соціальна сатира. Поворот до готикипочався з архітектури, і лише потім став поширюватися на скульптуру й живопис.
Тридцяті рокиXII в. були часом бурхливого росту французької культури. Вигляд Франції сильнозмінюється. Багато церков згоріло, але на їхньому місці будуються нові.
Саме в цю епоху,коли зустрічалися різні погляди могло зародитися готичне мистецтво з усімбагатством його образів, стримуваних єдиною догмою католицької церкви. У плиніцього часу не припинялися зв'язки з Візантією. Саме XIII в. залишив найбільшзроблені пам'ятники готичного зодчества, поступово перероджуючись, щохарчуються новими естетичними ідеалами готичні форми продовжують жити аж допочатку XIV в.
Прагнення докраси свідчачи про свіжість почуттів і інтелекту завжди властиво епосі підйомувисокої культури воно властиве готичному мистецтву аж до кінця XIII в. Вищимйого вираженням був готичний храм з його єдністю архітектурного образа, щовключав у себе як пластичне, так і чисто мальовниче оздоблення.
На відміну відроманського періоду центрами європейському релігійному, культурному,політичному й економічному життя до кінця XII в. стали не монастирі, а містаГоловне суспільне спорудження середньовічного міста, його собор, призначений нетільки для відправлення культу, але й для зборів міської громади. Собориповинні були вміщати все численне міське населення. Перед соборами виступалипроповідники, проводили дискусії професора й студенти. Улаштовувалися тут ітеатралізовані релігійні вистави. Будували собори міські майстри (а немонастирські, як колись). Самі городяни часто були замовниками або творцямитворів мистецтва для прикраси соборів.
Що стала справоювсієї міської комуни архітектура соборів втілила істотні риси середньовічноїідеології, теологічної вистави про велич і стрункості світобудови, суспільногоустрою (ієрархічна структура суспільства). Що піднялися високо над покрівлямизвичайних будинків грандіозні кам'яні собори, прикрашені мереживом майжеювелірного різьблення, з'явилися найважливішим і найбільш яскравим породженнямготики (яку багато дослідників уважають національним французьким стилем). Це — плід навченого досвідом людського розуму, натхненної творчості обдарованихмайстрів, а разом з тим і тривалого, іноді двох-тривікового трудовогоподвижництва народу, одержимого ідеєю спокути земних гріхів шляхом служіннябогові
Художнядосконалість готичних споруджень немислимо без чудової якості робіт, щовиконувалися організованими в цехи будівельниками-професіоналами. Вражаючацілісність, властива навіть тем будинкам, де первісний задум значно мінявся впроцесі будівництва, їх до тонкощів продумана структура минулого б недосяжнібез нової особи -, що очолював будівництво майстра маляра, що здебільшогозалишався невідомим і лише подекуди пойменованого серед візерунків декору,т.зв. лабіринтів, на кам'яній підлозі собору або відбитого в скульптурі
Розділ1. ГОТИЧНИЙ СТИЛЬ В АРХІТЕКТУРІ1.1Зародження та розвиток готичного стилю
Можна сказати,що готика є візитною карткою могутньої середньовічної Європи, що утілила в собівсю потужність, віру і безмежну силу самобутнього мистецтва Західної Європи
Готичний стиль(італ. gotico – готи, за назвою племені готів) – художній стиль середньовічної Європи(Х-ХV ст.), який ґрунтується на народних традиціях готів (германців). Вархітектурі характеризується вертикалізмом конструкцій, каркасним перекриттям,чіткістю ліній, незвичністю, використанням скульптур, вітражів. Стиль набувзначного поширення в живописі. Шедевр готики – Нотр-Дам де Парі (соборПаризької Богоматері).
У історіїзахідноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: романський — IX-XI століття і готичний — Х-XV століття (в окремих країнах — до XVI ст.) [5,с.44-45].
Романський стиль(від лат. romanus — римський) повноцінно виявив себе передусім в архітектурі.Будови романського стилю різноманітні за типами, за конструктивнимиособливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів,монастирів, замків.
У межахроманського стилю водночас з архітектурою й у тісному зв'язку з нею розвивалисямонументальний живопис та скульптура. За художніми ознаками мистецтво цьогоперіоду схематичне, умовне. Романська композиція давала змогу використовуватипростір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, утрирувані жести.
Слід відмітитиважливу роль орнаментального мистецтва, яке в романському стилі вражаєбагатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиціїантичності Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.
1.2Готика, як один із основних стилів архітектури середньовіччя
Щодо мистецтваготичного (від італ. gotico — готський, варварський) стилю, то передусімпривертає увагу пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою.Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас вїхньому мистецтві сильніше, ніж у романському, відбився вплив більшраціонального сприймання світу, прогресивних тенденцій ідеології того часу.
Значногорозвитку готика досягає у Франції, особливо в розвиненіших північно-східнихрегіонах країни. Готична архітектура Франції та інших країн Європи пройшлачерез етапи ранньої, високої та пізньої готики. Одним із шедеврів раньо-готичноїархітектури можна вважати собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі). Умежах готичного стилю митці XIII-XIV століть значну увагу приділяли розвитковібагатокольорових вітражів, оновлюється мистецтво книжкової мініатюри,ілюстрації, великого поширення набувають гобелени [5, с.44-45].
У XIV століттібурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики, їїзастосування в по закультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починаютьвикористовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі), а таке широкевикористання готичного стилю сприяло виникненню численних національних ірегіональних варіацій. Історія мистецтва оперує поняттями “англійська,французька, німецька готика”.
Слідвраховувати, що протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готикибуло неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з“варварським мистецтвом”, сприймалася як порушення художнього смаку, почуттясиметрії й пропорцій. Вважалося, що готичне мистецтво принижує людину, викликаєпочуття страху та приреченості. Нове сприймання готики пов'язане з ідеологієюнімецького й французького романтизму, які начебто знову “відкрили” цей стиль,наголосивши на пафосному характері готики, на її здатності пробуджувати влюдини почуття піднесеного, величного почуття захоплення. Значення готики вісторії європейської культури було підкреслено й у XIX столітті появоюнеоготичних тенденцій у мистецтві деяких країн Європи.
У творенні новоїархітектури провідну роль відіграли ченці, а маршрути прощі полегшили обмінідеями. Зі зростанням нових міст на заході виявилася тенденція до перетворенняроманського стилю на готичний. Власне, пізньороманський стиль витворив усіформальні передумови готики (стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння).Бракувало лише нового поштовху до розуміння простору в русі, що переймав усімаси й відкривав нові напрямки розвитку дії. У Даремі подвійний ефект (рухуздовж та вгору) треба було зробити якомога динамічнішим і легшим, аби вірникау костелі поривало водночас до вівтаря і вгору, до неба. Це потребувало новоїсукупності напруг і звільнюючих ритмів, і вони з'явилися на хорах Сен−Деніу сорокових роках XII ст. Рух до вівтаря опоряджувався багатими новостворенимиритмами, одначе у першу чергу підкреслювалась вертикаль. Гармонійний всесвітроманського стилю перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики:знову тріумфував образ небесної гори. Поривання угору остаточно зосередилося ушпилі [6, с.10-15].
Зовнішніособливості узгоджувалися з внутрішніми: було видно, як споруда збираласядокупи й підносилась. Проте усередині передусім наголошувалося емоційневраження. Якщо з зовнішнього боку то була священна гора, яка радо дотикаласянеба, то у внутрішній порожняві (ще — горбок Венери, відьомський пагорб)розташовувався цілий світ ритмічних форм, що водночас звільнювали і сковувалиглядача. Сторіччя, що породило готику, було також великою добою схоластичноїнауки, спроб створити енциклопедичні системи знання, яке гармонувало зприродною і духовною дійсністю, Історією та Божим заміром, розумом і вірою, а такожвизначало місце людини у всесвіті. Подібним чином і кафедра була водночасалегоричною і органічною космічною звісткою.
Під час пожежі1174 року згорів Кентерберійський собор, і Гервасій оплакував церкву, котра“втішала досі, як найсолодший рай”. Північно-французький маляр кінця XII ст.Теофіл писав “Розмалювавши склепіння та стіни різними творіннями й фарбами, випожвавили видиво божеського раю — яскравого, наче весна, заквітчанарізнобарвними квітами, свіжого, наче трава і наче киреї, гаптовані веснянимквітом” У “Жити св. Гуго” ми читаємо про звершення святого у Лінкольні “Зподиву гідною майстерністю він звів споруду кафедри [6, с.10-15].
У ній мистецтво — ніби коштовні матеріали, бо склепіння можна порівняти з птахом, що розпроставкрила для лету спираючись на міцні колумни, склепіння поривається до хмар…Самоцвітні клумби з темного каменю як найтісніше припасовані,- чи то яс-пис, чито мармур, але розум на них може зіпертися 3 того ж матеріалу й стрункі стрижніклумб, що оточують масивні стовпи, наче гурт дівчат, що налаштувався до танку”.І знову — костел як хоростасія благословенних. (Не слід випускати з увагимозаїчні лабіринтні орнаменти, котрими будівничі оздобили свої споруди?
Вище ми вжезвертали увагу на кафедри як втілення нових енергій, об'єднаних у комуниобщинного типу. Цей аспект описується у зверненні абата Емона з Сен-Гєрсюр-Діву Нормандії до братів своїх у Татбері в Англії “Де це бачено? Де це чувано, абиу давні часи могутні князі світу аби люди, які зросли у поклонінні й багатстві,аби відомі чоловіки й жінки запрягали свої гордовиті й гоноровиті шиї та, начетяглова худоба, тягли до Христової оселі оті вози, навантажені вином, збіжжям,олією, камінням, деревом і усім тим, що треба для життя або спорудженняцеркви?” Як каже Емон, відомі люди у кам'яній мовчанці — понад тисячу душ — запрягалися у вози На спочинку вони сповідалися або молилися. “У відповідь навідозву священиків, котрі закликали їхні серця до миру, вони забувають прозненависть, відкидають розбрат, прощають борги,- і відновлюється єдність сердець”.
А пожертви тих.хто відмовляється від злуки, відкидаються І старі, й молоді закликають,ридають, зітхають. Потім лунають сурми, розгортаються корогви і хідпоновлюється. Діставшись до церкви, люди “ставлять вози кружма, як духовнийтабір, і протягом усієї ночі вславляють неспання гімнами й кантиками. Накожному возі засвічують тонкі воскові свічки та світники; на вози кладутьхворих і немічних та приносять їм для полегшення дорогоцінні мощі святих”.
Схоже, що деякісницарі навіть бралися до чорної магії, що через неї селяни — за допомогоюсвоєрідних братств поганського походження — виражали власний спротиводержавленій церкві.
Готичний стильзаснований у Шартрі на початку XIII ст., де верхня частина поривається угору на120 футів (36, 576 м.- Пер.). Особливо підкреслювався рух простору: задопомогою чудернацького формо-плетива в Англії та за допомогою розкутостіширокого трактування на континенті. Великий вплив на XIV ст. справили ченціжебрацьких орденів, котрі вимагали, аби зали без бічних вівтарівпристосовувалися для великих конгрегації. які уважно слухають казання.
У Німеччині, деприхід готики затримався до середини XIII ст., залова церква повернулася дочасів романського стилю, — відтепер це була чільна форма храму з круговоюдіагональною перспективою й браком динаміки, притаманної готиці. Подібніспоруди краще пасували до тривалих казань, ніж давній тип з навою й бічнимизалами без вівтарів [6, с.10-15].
“Контраст міжнемудрованими зовнішніми стінами з недекорованими вікнами і “вальдвебеном”усередині (Лоренцкірхе. Нюрнберг) надзвичайно характерний для пізньоготичногомислення, зокрема у Німеччині-сполучення містичної побожності й здоровогопрактичного глузду, віра у божеське життя на цьому світі, накопичення ідей, зяких мала постати реформація Лютера. Лютер народився до того, як було замовленораку й благовіст (Фейта Штоса *). Розбіжності між Інтер'єрами з їхньоюприпливне-відпливною течією, у якій особистість може загубитися, наче у лісіпоміж деревами, та могутніми й солідними екстер'єрами з неподільними стінами ідвома ярусами вікон передає загальний настрій німецької Реформації, яка межує змістичною інтроспекцією та енергійним новим вторгненням у цей світ” Певзнерї.
Ця обставинавиражає також занепад середньовічного світосприймання, котрому притаманна булапервісна єдність, розглянута нами у зв'язку з іонійським мисленням. У Франціїдо XV ст. декоративна пишнота “полум'яного” стилю і в Англії склепіння“перпендикулярного” стилю зі складною схемою нервюр показують, як доведені домежі засади готики завершилися оберненням вихідного бедуму. Виконані у“перпендикулярному” стилі перекриття перетворились на масивні циліндричнісклепіння, суцільно вкриті декором. У таких спорудах, як кембріджська капелаКоролівського коледжу, зовсім зникає відмінність між навою й хорами, — ми зновузустрічаємося з коробковою структурою, яка вміло прикрашається вишуканимповторюваним орнаментом. Вихідна простота ховається за бризками розкішних форм,сполучених докупи віяловим склепінням. Невгамовне поривання ранньої готики,овіяне таїною через прагнення осягнути образ світу, перетворилося на витвірраціонального планування [1, с.133-135].
Про сутністьсуперечок дає уявлення звіт щодо стану будівництва міланської кафедри за неділю25 січня 1400 р„ “Щодо зопалу висловлених заяв окремих необізнаних людей,нібито стрілчасті склепіння надійніші й дають менший горизонтальний розпір, ніжциліндричні — зауважено. що настанови геометрії не повинні мати вирішальногоголосу в таких питаннях, бо одна справа — наука, а інша — мистецтво. ЗгаданийМайстер Жан Міньйої каже, буцім мистецтво без науки — ніщо, і буцім — незалежновід того, чи будуть склепіння стрілчасті, чи циліндричні, чи якими бстрілчастими склепіння не були, — у них однаково величезна вага і горизонтальнийрозпір.
Тому майстрикажуть, що передбачувані ними башти бажані з багатьох міркувань. А саме. Вони,по-перше, об'єднають згаданий костел і трансепт, що наблизить їх дочотирикутника згідно з вимогами геометрії, але передусім для надання стійкостій краси поперечним пілонам. Для більшої упевненості — і як взірець для цього — згадаймо, що Господь Бог посідає у Раю посеред трону, оточеного — за“Апокаліпсисом” — чотирма євангелістами...” Мистецтво і наука перетворились наабстрактні засади, з котрими можна не погоджуватись, а космічний образпритягується так, до слова, для захисту конструктивного плану. На відміну відроманського стилю, готиці притаманний функціональний поділ, що потребуєспівпраці митця й будівничого, — найбільшої виразності такий поділ набув лише ззанепадом системи.
Отже, готикапанувала повсюдно. Як в Парижі Нотр-пані, віденський собор св. Стефана очолюєнад величезною столицею. Не тільки однобаштовий фасад, як у Фрейбурге, але іхрами з майже однаковою висотою центрального і бічних нефов, що створює єдине,по-палацовому обширний простір, — нововведення німецької готики [1, с.133-135].
У Нідерландах,де завдяки вигідному географічному положенню міська торгівля процвітала вже вроманську пору, зростання бюргерства викликало бурхливе світське будівництво. Уостанній період середньовіччя саме в Нідерландах найбільший розмах одержалобудівництво суспільних зданій — ратуш, торгових рядів і складів, будинківцехових організацій. Величні міські дзвінниці — вічові башти (бефруа), що граливажливу роль в численних повстаннях міського населення і що служили, разом зсобором, як би символом потужності і багатства міста, — чудове досягненнянідерландської архітектури (башта, як стовп що підноситься над торговими рядамив Брюгге, башти в Іпре, Генте і ін.).
Усюди будувалисязамки зі все більш довершеними зміцненнями і в той же час обставлені всезростаючою (особливо в пізній готиці) розкішшю, що виявляється в пишнійдекоративності, високих стрілчастих вікнах з химерними палітурками, потрійнихкамінах у всю стіну і т.д.
Європейськіміста оточувалися зубчатими стінами з подвійними воротами і баштами.Видозмінилася сама зовнішність міста завдяки щільно притиснутим один до одногоготичним будинкам з гостроверхими двосхилими дахами, вузькими вікнами, стрілчастимидверними отворами, аркадами, кутовими башточками — всім тим, що в лабіринтівузьких вулиць середньовічних кварталів, що подекуди ще збереглися, обступаєнас нині як живописний декорум давно зниклого життєвого устрою.
Важко знайтивідповідні слова, щоб описати враження від готичного собору. Вони високі ітягнуться до неба нескінченними стрілами башт і башточок, вімпергов, фіалов,загострених арок. Завдяки своїй архітектурі з кожної крапки собор виглядаєпо-новому. На відміну від романської церкви з її чіткими, легко осяжнимиформами, готичний собор неозорий, часто асиметричний і навіть неоднорідний всвоїх частинах: кожний з його фасадів з своїм порталом індивідуальний [1,с.133-135].
Можназробити висновки що готичний стильзмінив вигляд середньовічногоміста, сприяння розвиткусвітського будівництва. Готика перетвориласяпобутові Речі, меблі,Різні предмети церковноговжитку. У цейперіод оформляється готично лист з витягнутими і зламанимилініями. Розквітає І мистецтво мініатюрі,в якому простежуєтьсяПосилення світських мотивів. Навіть вілюстрації релігійного змісту художник часто включавпобутові Деталі, малювавна полях книгусіляких химер абоВільні сюжети, наприклад,сценки з міськогожиття.
РОЗДІЛ 2. СПОРУДИ В ГОТИЧНОМУ СТИЛІ2.1Абатство Сен-Дені
АбатствоСен-Дені (фр. Abbaye de Saint — Denis) – бенедиктинське абатство в Сен-Дені, північному передмісті Парижу,головний монастир середньовічної Франції.
У I столітті нацьому місці існувало римське поселення Каттулліакіс. За переказом, сюди, звідрубаною головою в руках, прийшов з Монмартра перший єпископ Парижу святий Діонісій Паризький.
У 475 році, зблагословення святої Женев'єви над гробницеюсвятого побудували першу базиліку. За франкського короля Дагоберта I тут булозасновано монастир бенедиктинців. Тож 630 року базиліку булоперебудовано, й вона стала головним храмом монастиря. [26]
Найбільшогорозквіту абатство досягло за часів абатаСугерія, за участю якого в 1137-1144 роках було споруджено монастирську церкву– першу споруду в готичному стилі, архітектура якоївплинула на розвиток готики у Франції. На початку XIII століття Людовик IXСвятий наказав перенести в базиліку прах своїх попередників і створити для нихнадгробки. Відтоді церква стала правити за усипальницю французькихкоролів. Абатство, де поховано багато королів Франції, а також члени їхніхродин, часто називають «королівським некрополем Франції».
Тут поховано 25 французькихкоролів (починаючи з Дагобера I, 638), 10 королев і 84 принци й принцеси.Частина західного фасаду, дві вежі й паперть було споруджено за Сугерія,міністра Людовика VII (1140 року).Галерея з 37 вікнами заввишки 10 м з XIII століття, внутрішня частина храму істатуя св. Діонісія – пізнішого походження.Багато давніх гробниць було знищено під час Французької революції в жовтні 1793 року;деякі було перевезено до Парижа, але згодом повернуто на свої місця Віолле-ле-Дюком.
Вирізняютьсясеред інших гробниці Людовика, сина Людовика Святого, Людовика XII і його дружини АнниБретонської, Генріха II і його дружини КатериниМедічі (роботи Жермена Пілона), Дюгеклена, Франциска I та мозаїчний надгробнийпам'ятник Фредеґунди (597).
У Сен-Денізберігався королівський штандарт – Орифлама. Під час Французькоїреволюції Сен-Дені було розграбовано та закрито, останки похованих викинуто врів. У 1814році за часів реставрації останки королів і членів їхніх родин було зібрано в оссуарій братства. В криптібули перепоховані страчені під час революції Людовик XVI та Марія-Антуанетта, а такожпомерлі в еміграції принци й принцеси. У 1820 році тут же був похований убитийЛувелем герцогБеррійський, а в 1824 році – Людовик XVIII. З часу липневої революції 1830 року поховання вабатстві припинилися; гранітна плита, приготовлена для себе Карлом X, якийпотрапив у вигнання в 1830 році, залишилася невикористаною [26].
У будівлістарого абатства з 1815року розташовується заснований в 1801 році Наполеоном Інститут для дочок і сестеркавалерів ордена Почесного легіону. В 1869 роціабатство було відреставроване знаменитим архітектором Віолле-ле-Дюком. Зараз ценаціональна пам'ятка.
9 червня 2004 року в церкві було похованосерце Людовика XVII,неповнолітнього невизнаного короля Франції, сина Людовика XVI та Марії-Антуанетти. Попередній похорон вСен-Дені проходив у 1824 році, це був його дядько (і формальний наступник) Людовик XVIII.готичний стиль архітектура собор2.2 Кафедральнийсобор Богоматері (Шартр)
Кафедральнийсобор Богоматері в Шартрі (фр. Cathйdrale Notre-Dame de Chartres; Шартрськийсобор) — католицький кафедральний собор,розташований у місті Шартр префектури департамента Ер і Луар, яскрава пам'яткакультової готичної архітектури. У 1979 році соборбуло включено до спискуоб'єктів від Франції Світової спадщини ЮНЕСКО. [26]
Соборрозташований на відстані 90 км на південний захід від столиці Франції міста Парижа.
Кафедральнийсобор Богоматері в Шартрі являє собою тринавну споруду з хрестоподібнимплануванням з невеликим трансептомі деамбулаторієм. Східна частина храму має декілька напіввідкритих радіальних каплиць, три з яких помітно виступають замежі півкола деамбулаторія, а решта чотири мають меншу глибину.
На час зведеннясобору його склепіння було найвишим у Франції - цього вдалося досягнути зарахунок використання аркбутанів, що спираються на контрфорси.Додаткові аркбутани, що підтримують апсиду, з'явились у XIV столітті. Такимчином, Шартрський собор був першим, у конструкції якого був використаний цейархітектурний елемент, що надало йому досі незнані обриси, довзволило збільшитирозміри віконниць і висоту нави (36 метрів).
Особливістюзовнішнього вигляду собору є його дві відмінні одна від одної вежі.105-метровий шпильпівденної башти відноситься до 1140 року, його виконано у формі романськоїпіраміди, північна ж вежа заввишки 113 метрів має основу, яка лишилась від романського собору, а її шпиль з'явивсяна початку XVI века і є взірцем пізньої готики [12, с.105-107].
Шартрський собормає 9 порталів, три з яких збереглися відстарого романського собора. Північний портал датується 1230 роком і міститьскульптури персонажів Старого Заповіту. У південному порталі,створення якого припало на період між 1224 і 1250 роками,використано Новозавітну сюжетику з центральною композицією, присвяченою Страшному Судові. Західний портал Христата Діви Марії, відомий під назвоюКоролівський, датується 1150 роком, й має дуже відоме зображення Христа уСлаві, створене тоді ж (у XII столітті).
Входи упівнічний та південний трансепти оздоблені скульптурами XIII століття. Загаломзовнішній вигляд собору прикрашають близько 10 000 скульптурних зображеньз каменю та скла.
На південномубоці собору розташований астрономічний годинник XVI століття. До того, як у 1793 роцізламався механізм приладу, соборний годинник не лише показував час, але й день тижня, місяць, час сходу й заходу Сонця, фази Місяця і поточний знак Зодіаку.
Інтер'єрШартрського собору, як загальний вигляд, також відзначається вишуканістю йбагатством.
Простора нава немає собі рівних у всій Франції, вона підноситься до чудової апсиди в східнійчастині собору. Між аркадамиі горішніми рядами вікон центральної нави розташований трифорій, масивні колонисобору оточені чотирма могутніми пілястрами. Склепінчаста галереядеамбулаторія огинає хор і вівтарну частину, що відокремлені відрешти простору різьбленим простінком. Ця стіна з'явилась на початку XVI століттяі два наступних поступово прикрашалась різьбленими фігурами, що зображаютьсцени життєвого шляху Христа і Богородиці. [12, с.105-107]
Собор у Шартріславиться кольоровими вітражами, загальна площа яких складає близько 2000 мІ.Шартрське зібрання середньовічних вітражів є абсолютноунікальною: понад 150 вікон, найбільш давні з яких були створені ще в XIIстолітті. Крім великих вітражних роз на західному фасаді, південному тапівнічному трансептах, найбільш відомими є вітражне вікно 1150 року «Богородицяз прекрасного скла» і композиція «Древо Єсеєве».
ВітражамШартрського собору притаманна надзвичайна насиченість і чистота барв, таємницявиготовлення яких на тепер вважається втраченою. Зображення на вітражахвідзначаються великою тематичною широтою - сцени зі Старого і НовогоЗаповітів, сюжети з життя пророків, королів, лицарів, ремісників і навітьселян.
Підлога соборуприкрашена давнім лабіринтом 1205 року. Він символізує шлях вірянинадо Бога, і дотепер використовується прочанами для медитацій, звернення йспілкування з Всевишнім. Із цього лабіринту є лише один шлях. Його розмірпрактично збігається з розміром віконниці рози західного фасаду, а відстань відзахідного входу до лабіринту точно дорівнює висоті розташування (від долівки)вікна.
На місцісучасного Шартрського собору здавна стояли церкви. Від 876 року в містізберігається Свята плащаниця Діви Марії. На місці першогокафедрального собору, що згорів у 1020 році, було зведено романський соборз величезною криптою. Він пережив пожежу 1134 року, щозруйнувала практично все місто, але сильно постраждав під час пожежі 10 червня 1194 року.Від цієї пожежі, що зайнялася від удару блискавки, вціліли лише башти разом іззахідним фасадом і крипта. Чудесний порятунок відвогню священної плащаниці був сприйнятий як знамення згори, й став підставоюдля для будівництва нової, ще грандіознішої споруди.
Зведення новогособору почалось у тому ж 1194 році на пожертви, що стікалися до Шартру зі всієїФранції. Міські жителі добровільно доставляли каміння з довколишніх каменярень.При будівництві нової кафедри за основу було взято проект її попередника, крімтого в нього «вписали» рештки старої будівлі [12, с.105-107].
Основні роботи,що включали в себе будівництво головної нави, були завершені в 1220 році.Церемонія свячення собору відбулася 24 жовтня 1260 року заприсутності короля Людовика IX і членів королівської родини.
Шартрський соборзбергіся до наших днів практично неушкодженим. Він уникнув руйнувань тапограбувань, ніколи не реставрувався і не знав реконструкції. Нині собор, як істоліття тому, є місцем паломництва християн. Крім того, Шартрський собор єголовною туристичною принадою міста.2.3Собор Паризької Богоматері
Собор ПаризькоїБогоматері (Нотр-Дам де Парі) (фр. Notre Dame de Paris) — собор у Парижі(Франція) присвячений Діві Марії, матері Ісуса Христа. Один з найпрекраснішихвитворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першоїхристиянської церкви Парижу, базилики Святого Стефана. Ця церква булапобудована на місці Галло-римского храму Юпітеру, що стояв тут за часи римськоївлади.
У соборівбачається подвійність стилістичних впливів: з одного боку, присутні відгомонироманського стилю Нормандії, з властивим йому могутньою і щільною єдністю, а зіншою, використання новаторських архітектурних досягнень готичного стилю, якийдодає будівлі легкість і створює враження простоти вертикальної конструкції івагової опори будови (будучи каркасом опори будови його видно лише ззовні). [4,с.66-68]
Собор бувспланований у ХІІ ст. Морісом де Сюллі. В 1163 році Людовиком VII булозакладено перший камінь фундаменту, але розділяється думка про те хто саме — єпископ Моріс де Сюллі або Папа Олександр III заклав перший камінь. Будівництвотривало понад сто років. За задумами, він мав поміщати всіх жителів Парижу (10000 чоловік), але за час будівництва кількість мешканців міста збільшилось удекілька разів.
Будівництвозахідного фронтону, з його відмітними двома баштами, почалося в приблизно в1200, перш, ніж центральний підхід до вівтарю був закінчений. За періодбудівництва, численні архітектори брали участь в будівництві, про що свідчатьстилі, що відрізняються, і різними висотами західна сторона і башти. Башти булизакінчені в 1245, а весь собор в 1345.
У часи ЛюдовікаXIV, в кінці XVII століття, собор пережив серйозні зміни: могили і вітражі булизруйновані. В результаті французької Революції, в кінці XVIII століття, багатощо з скарбів собору було зруйновано або вкрадене, проте великі дзвони соборууникнули долі бути переплавленими, сам собор використовувався як продовольчийсклад.
Реставрація булапочата в 1841 р., під керівництвом архітектора Віолле-ле-Дюка (1814-1879). Цейталановитий паризький реставратор також займався реставрацією Лаонського іАм'єнського соборів, фортеці Каркассон на півдні Франції і готичної церквиСент-Шапель. Відновлення тривало 23 роки і включало будівництво шпилю. Йогоідеям також належить галерея химер.
Собор був місцемсуспільного життя міста. Його оточували численні лавки та лотки, де продавалирізноманітні товари. Купці тут заключали угоди, а світські дами приходили похизуватисьсвоїми нарядами. Також тут обмінювались новинами та плітками. Тут влаштовувалитанці та карнавали, грали м’ячем. Під час небезпеки в соборі находили притулокмешканці сусідніх селищ не тільки з своїми пожитками, а навіть і з худобою.Також в соборі професори читали лекції своїм студентам, роблячи перерву під часбогослужінь. [4, с.66-68]
Зробимовисновки що Собор Паризької Богоматері став однією з ключових дійових осібоднойменного роману французького письменника Віктора Гюго, а за задумом автора- навіть головною дійовою особою. Основні події твору відбуваються поблизу абов стінах Собору, його опису відводиться значна частина роману. 2.4Реймський собор
Реймський соборБогоматері (фр. Notre-Dame de Reims) — собор,побудований в 13-му сторіччі на честь Діви Марії.
Собор являєсобою одну з найвизначніших споруд готичного стилю у Франції, як з точкизору архітектури, так і за кількістюскульптурних елементів - 2303. Завдяки цьому занесений до Світовоїспадщини ЮНЕСКО з 1991-го року. Собор є одною з найвидатніших туристичнихпам'яток Франції, кількість відвідувачів в 2007-му році сягнула півторамільйони осіб. [4, с.66-68]
В 401-му роціосвячується перший Реймський собор на місці стародавніх терм.Собор був зведений на честь Діви Марії і саме в цій будівлі відбулося хрещення Хлодвіга єпископом реймським (25 грудня в один зроків між 496-м та 499-м, за оцінками деяких істориків). В 816-му році син КарлаПершого - Людовик Благочестивий обирає Реймс длясвоєї коронації як імператора.Це стало першою коронацією французького монарха в Реймсі. В 852-му єпископ Гінкмар освячує другий собор, побудованийнавзамін першого. За часів монархічного устрою цей собор став місцем коронаціїфранцузьких королів.
В 976-му році,за єпископа Адальберона Реймського (фр. Adalbйron de Reims), починаєтьсябудівництво каролінгського собору.
Шостого травня1211-го року інший реймський архіепископ Альберік де Умбер (фр. Albйric de Humbert) розпочинаєбудівництво нового собору (сучасна споруда) з метою заміни попереднього(каролінгського) собору, зруйнованого під час пожежі роком раніше. Чотириархітектори змінюють один одного під час будівництва, головна частина якогобула закінчена в 1275-му році: Жан д'Орбе (фр. Jean d'Orbais), Жан-ле-Лу (фр. Jean-le-Loup), Гоше де Реймс (фр.Gaucher de Reims) та Бернар де Суасон (фр. Bernard de Soissons). [4, с.66-68]
В 1481-му роціспоруда була сильно пошкоджена під час пожежі.
Релігійнаважливість Святої Ампули та політична значимість архієпископів Реймсупризводять до того, що, починаючи з Генріха I (1027-й рік), Реймсстає постійним місцем коронації французьких монархів. Всі французькі королі здинастії Капетингів, за виключенням Гуго Капета, Робера II Побожного, Людовіка VI, Генріха IV та Людовіка XVIII буликороновані саме в Реймському соборі.
Коронація КарлаVII в 1429-му році виособлюється серед інших, тому, що вона призвела докардинальної зміни в перебігу Столітньої війни завдяки стійкості Жаннид'Арк, статуя якої встановлена в соборі.
Собор уславлюєкоролівську владу. На фасаді виконана «Галерея королів», що складається зп'ятидесяти шести скульптур висотою чотири з половиною метри. В центрі галереїрозташована статуя Хлодвіга, обабіч якого стоять йогодружина свята Клотільда та Святий Ремі.
Попри той факт,що Реймс був символом королівської влади, хвилі змін Великої французької революціїне сягнули тут тієї висоти, як, наприклад, в Шартрі, де сама споруда соборузнаходилася під загрозою знищення. Деякі скульптури були потрощені, портали пошкоджені, скіпетр та Рука правосуддя спалені,собор було перетворено на склад фуражу, але проект його знищення був швидкопокинутий.
В 1860-му роцісобор було відреставровано під орудою Ежена Вйоле-ле-Дюка (фр. EugиneViollet-le-Duc).
У 1914-му році,відразу після початку Першої Світової війни, собор було підданоартилерійському обстрілу німецькими військами, через що його стали називати«собор-мученик». Перші снаряди впали на місто та на собор 4-го вересня 1914-гороку просто перед захопленням міста німецькою армією. Для припинення обстрілуаббати Жюль Тіно (фр. Jules Thinot) та Моріс Ландріє (фр.Maurice Landrieux) поспіхом вивісили білий прапор на собором.
13-го вересняфранцузька армія відбила місто, але німці закріпился у передмістях і 14-говересня обстріли почалися знову. [2, с.88-89]
19-го вересня1914-го двадцять п'ять снарядів влучили безпосередньо в собор. Риштування, щознаходилося під північною вежею, зайнялося близько п'ятнадцятої години, післячого вогонь розповсюдився по всьому остову даху. Свинець покрівлі розплавився і, стікаючипо горгульях, зруйнував архієпіскопське помешкання - палац То. Зруйнуваннямонументу викликало емоційну хвилю по всій країні. Багато з-поміж пораненихнімецьких полонених, що знайшли притулок в соборі, загинули.
Собор буловідреставровано під керівництвом Анрі Деньо (фр. Henri Deneux), уродженцяРеймсу та головного архітектора історичних пам'яток, зі значною фінансовоюдопомогою з боку американських меценатів, зокрема, родини Рокфеллерів. Відновлена споруда булавідкрита в 1919-му році і дійшла до наших часів. Зруйнований дубовий остов дахубуло замінено спеціальною структурою, легшою та негорючою, що складається збетонних елементів, поєднаних за допомогою дубових шпонок для забезпеченнялегкості конструкції.
В наші днідзвіниці нараховують лише два дзвони: Марі (вагою сім тон) та Сторка (десятьтон). Дзвони не використовуються через побоювання за подальше послабленняспоруди, яка значно постраждала під час Першої Світової війни.
Технічні дані:
загальнадовжина: 149,17 м (130 м - в Парижі та 145 м в Ам'єнськомусоборі)
внутрішнядовжина: 138 м [2, с.88-89]
висота нефу38 м (33 м в Парижі)
бічна висотанефу: 16,5 м
ширина нефу14,65 м (15,25 м в Санському соборі та 12 м в Парижі)
довжина трансепту: 61 м
ширинатрансепту: 30,70 м
висота двохфасадних веж: 81,50 м (69 м в Парижі)
висота дзвіниці(вежа Ангела) : 87 м
ширина східногофасаду: 48,80 м (41 м в Парижі)
загальна площаспоруди: 6650 м2
Вітражі
діаметр східноговітражу: 12,5 м (13,1 м - вітражі трансепту в Парижі)
діаметрпівнічного вітражу: 9,65 м
діаметрпівденного вітражу: 9,65 м
Висота нефу досклепіння складає 38 метрів, таким чином, це менше, ніж в Ам'єнськомусоборі (42,30 м) або в соборі Св. Петра в Бове (46,77 м). Тим неменше, відносна вузкість нефу створює враження висоти. Ззовні загальний виглядсобору, характерний для готичного стилю, створює враження пориву у височінь. Наобох східних вежах немає шпилів, тим не менше вони сягають висоти82 метрів.
Найвища точкасобору - скульптура ангела, розташована понад апсидою, висота - 87 метрів [2,с. 88-89].
Соборрозташований за вісями Південь-Захід Північ-Схід. Таким чином, він зорієнтованийне на Схід, а за віссю літнього сонцестояння.
Зворотня сторонацентрального порталу відома завдяки розташованій на ній скульптурній групі«Причастя лицаря».
В Реймськомусоборі знаходиться найбільша в Європі колекція скульптур загальноюкількістю 2303 екземпляри. З них можна виокремити статую «Усміхненогоангела» - емблему міста Реймс та статую Цариці Савської, відреставровану в2006-2007-му рр. Споруда вирізняється винятковою єдністю стилю, попри те, що їїбудівництво тривало більше двохсот років (в основному, в XIII-му сторіччі).
На висоті50 метрів над землею, на східному фасаді, знаходиться «Галерея королів», вцентрі якої зображено хрещення Хлодвіга. Попід нею зображено битву Давидаз Голіафом та, відразу понад великим порталом, божественну коронацію Діви Марії.
Попри всіруйнування протягом XVIII-го сторіччя, у соборі збереглася до наших днів великакількість вітражів XIII-го століття, розташованих над нефом, хорами татрансептом. З часу закінчення Першої Світової війни в соборі з'являються зрізною періодичністю нові сучасні вітражі. Можна відзначити 1930-і роки, 1950-іта десятиріччя між 1960-м та 1970-м. Після багаторічної перерви плануєтьсяпоява нових вітражів в 2011-му році на честь 800-річчя собору.
Найбільшвідомими серед сучасних взірців є три вітражі від Марка Шагала (1974-й рік), розташовані увісьовій каплиці: дерево Єшуа, обидва завіти та історичні події, пов'язані зРеймсом.
Гребінь дахуприкрашений металевою конюшиною та ліліями, нагадуючи про те, щособор був місцем коронації французьких монархів. Зруйновані під час ВеликоїФранцузької революції, ці елементи було відновлено в 1924-1926-му рр. під часреконструкції після Першої Світової війни. Покрівля зроблена зі свинцовихплиток, закріплених на дерев'яному каркасі, на ній розташовано дзвони наперетині нефу та трансепту. Для відновлення використовувася свинець з руїн, щозалишилися після пожежі в 1914-му році
Двоє з королів«Галереї королів», розташовані на північній вежі західного фасаду, копіїпоганої якості, яки були пізніше замінені [2, с.88-89].
В Реймськомусоборі було збудовано лабіринт, розташований під третім та четвертим прольотомнефу. Лабіринт був зруйнований за наказом капітули в 1779-му році.
Висновки можназробити такі що в наші часи зображення лабіринту використовується як логотип для позначення витвору абоспоруди, який у Франції класифіковано як історичну пам'ятку.
ВИСНОВКИ
В XIII-XV ст.готична архітектура поширювалася по різних країнах Європи, здобуваючи певніриси, і виростала поступово з романського стилю перетворюючи його майженепомітними нововведеннями.
У ХIII століттіпідсилюється зв'язок між двома королівствами Іспанії й Франції. Французькізодчі працюють на території Іспанії. Сліди їх діяльності простежуються всоборах Леона, Бургоса й Толедо. Іспанська архітектура ХIII столітті видастьсягалузями французької.
Майже завжди ворожі,але завжди близькі відносини з Англією не могли не позначитися на архітектуріобох королівств. Наприклад, французький архітектор Гийом із Санса побудував1175 року собор у Кентбери. Будучи ближче всіх інших англійських храмів дофранцузького плану, собор Вестмінстерського абатства залишився пам'ятникомблизьких відносин між королівствами. Його хор оточений вінцем капел,центральний неф вище, чим це було прийнято в англійських храмах.
Впливанглійської готики на французьку, що падає на XV століття, торкнулося неосновної конструкції будинків, але головним чином їх «полум'яніючого декору»
Чудова готичнаархітектура Чехії XIV століття також пов'язана з іменем французькогоархітектора Матье з Арраса, який почав будівлю собору св. Витта в Празькомуграді.
Збереглисявідомості про те, що в1287 році Етьен де Боннейл відпливає з помічником уШвецію, щоб побудувати собор в Упсале. Норвезький король Магнус, одержавши відПилипа сміливого шматок тернового вінця, будує в Бергені Капелу, яка імітує паризькуСвяту капелу.
Ми знаємо пророботу Виллара де Оннекур в Угорщині. Там же працював Мартен Равежи. Експансіяфранцузів на схід не могла не відбитися на споруджені там пам'ятників. У горах,до сходу від Тріполі, була побудована сильна міцність Крак, що закривала доступу християнські володіння. Вона була споруджена в XII столітті й розширенаблизько 1200 року. Але в часи Людовика IX був ще вибудуваний великий зал,оточений галереєю.
Собор у Никозиинагадує собор Паризької богоматері. Цікаво, що у Фамагусте в першій половиніXIV століття ( близько 1311 року) була вибудувана церква з апсидою,скопійованої з апсиди в Сент-Юрбент у Труа.
Фасад з високимивимпергами нагадує фасад Реймского собору.
Висновки, дояких ми прийшли, закінчуючи характеристику церковного готичного зодчества уФранції, ставиться саме до її національного стилю.
Однак французькаготика в силу особливих історичних умов з'явилася виразницею високого підйомусередньовічної культури в цілому. Вона насправді була кам'яною енциклопедією,стояла значно вище сучасної літератури. Увесь час, опираючись на античнуспадщину, вона виробила в архітектурі, скульптурі й вітражах власні засобивираження. Вона відбила вищі ідеали, сподівання й розчарування всіляких шарівсередньовічної Франції. Оскільки готичний стиль повинен був задовольнятипотреби широких мас народу, він був у своїй основі монументальним. Дляфранцузької готики характерна гармонія і ясність, що змусило дослідниківговорити про її «античний» характер, але це не виключає внутрішнього пафосу,схвильованості почуття, що пронизує архітектурний образ. Він так багатий, якжоден з існуючих до й послу стилів, тому що його творці зуміли одночасновикористовувати вплив архітектурного простору, лінії, пластики й чистої грикольору. Завдяки цим своїм якостям французька готика, незважаючи на нашаруваннястоліть, зберігає своєрідна єдність пам'ятники, що й дійшли до нас, невидадуться дисгармонійними.
Готика, якархітектурний стиль, характерна для певної епохи всієї Західної Європи, алепровідна роль у її створенні, розвитку й втіленні належала Франції.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1. Аненков Е. Культурология / Аненков Е. –М.: Высшая школа, 2001 г. – 563 с.
2. Витвер И.А. Современная Франция / И.А.Витвер, А.Е. Слука, Г.П. Черников − М.: МБА, 2003. − 306 с.
3. Витвер И.А. Франция / И.А. Витвер, А.Е.Слука. − М.: 2003.− 411 с.
4. Гене Б. История и историческая культурасредневекового Запада / Гене Б. − М.: Высшая школа, 2002. − 200 c.
5. Гуревич А.Я. История Средних веков / А.Я.Гуревич, Д.Э. Харитонович — 2-е изд. − М.: МБА, 2008. − 320 с.
6. Гуревич А.Я. Словарь средневековойкультуры / Гуревич. А.Я. — М.: РОССПЭН, 2003. − 560 с.
7. Дзуффи С. История Франции / Дзуффи С. −М.: 2004.− 523 с.
8. Дзуффи С. Большой атлас живописи.Изобразительное искусство 1000 лет / Дзуффи С. — М.: ОЛМА-Пресс, 2002. −300 с.
9. Історія світової культури / [За ред.Л.Т.Левчук]. – Київ.: “Либідь”, 2004. − 563 с.
10. Історіясвітової культури: [Навчальний посібник] / [За ред. Л.Т.Левчука]. − К.:Либідь, 1994. – 362 с.
11. КенигсбергерГ. Средневековая Европа / Кенигсбергер Г. — М.: Весь Мир, 1987. — 374 с.
12. КрыжановскаяМ.Я. Искусство западного средневековья / Крыжановская М.Я. — М.: Искусство, 1963.− 401 с.
13. ЛеГофф Ж. Рождение Европы / Ле Гофф Ж. — СПб.: Alexandria, 2007. — 398 с.
14. ЛеГофф Ж. Средневековый мир воображаемого / [Пер. с фр., общ. ред. С.К.Цатуровой]. — М.: Прогресс, 2001. — 440 с.
15. ЛеГофф Ж. Цивилизация средневекового Запада / [Пер. с фр., общ. ред. Ю.Л.Бессмертного]. — М.: Издательская группа Прогресс, Прогресс-Академия, 1992. — 376с.
16. МуратоваК.М. Мастера французской готики ХII − ХIII в. Искусство / Муратова К.М. −М.: 1988. – 328 с.
17. ПоспеловГ.Г. Очерки истории искусства. Советский художник / Поспелов Г.Г. − М.:1987. – 256 с.
18. ПресняковВ.Ю. Франция / [Отв. Ред. В.Ю. Пресняков и Н.Е. Шулюкин]. − М.: Междунар.отношения, 1990. − 176 с.
19. Українськата зарубіжна культура / [За ред. Є.І. Козира]. – К.: 2001. – 455 с.
20. Українськата зарубіжна культура: [Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. Дисципліни]. −К.: КНЕУ,2003. – 522 с.
21. ЭкоУ. Искусство и красота в средневековой эстетике / Эко У. − М.: Алетейя,2003 г. − 256 с.
22. Готическийстиль: Режим доступу :
ru.wikipedia.org/wiki/Категория: Культура_Франции
23. Готическийстиль: Режим доступу: www.saga.ua/43_articles_showarticle_721.html