«Музейна галузь документально-комунікаційноїдіяльності»
2010
ПЛАН РОБОТИ
Вступ
Розділ І. Музейна галузь та їїрозвиток
1.1 Музеєзнавство як науковадисципліна
1.2 Поняття і визначення музейноїгалузі законодавством
Розділ ІІ. Сучасний стан розвиткумузейної галузі в Україні
2.1 Музеї України
2.2 Комп'ютерні технології в музейнійсправі
2.3 Проблеми охорони і зберіганнямузейних цінностей
Висновки
Список використаної літератури іджерел
Вступ
В наш час відбувається становлення державності України і вцьому процесі важливу роль відіграє осмислення історичної спадщини, їїзбереження для наступних поколінь. Основу цього процесу складають музейнізаклади та їх повноцінне функціонування.
Відомо, що ряд наукових дисциплін знаходяться на межі перетинуприродних і суспільних наук. Такі, наприклад, географія, кібернетика, етнічнаантропологія. етноботаніка.
Музеологія (музеєзнавство)– нова наукова дисципліна.Відповіддю на потребу музейної професіоналізації, що актуалізувалась в останніроки, стало впровадження музеологічних курсів в університетські студії, появапрофесійної літератури з цієї галузі. Ця дисципліна застосовує традиційні танові підходи у трактуванні музеального феномену, акцентуючи увагу на соціальніймісії музею, показує, як залучати публіку до діяльності музею, застосовуватиміждисциплінарні підходи, сучасні методи комунікації та менеджменту.
Музеєзнавство вивчає технічні, правові, фінансові і суспільніпередумови діяльності музею, застосовує основні поняття наукової теорії.
По багатозначності свого предмету музеєзнавство входить в розрядміждисциплінарних наук. В той же час є всі підстави віднести музеєзнавство досуспільних наук, оскільки предметом його дослідження є закономірності,пов'язані з процесами пізнання і передачі інформації за допомогою музейнихпредметів, з функціонуванням музею як соціокультурного інституту.
У зв'язку з тим, що музеєзнавство має міждисциплінарні риси, його зв'язкиз іншими науками носять характер інтеграції. Іншими словами, елементи різнихдисциплін і специфічно музейні елементи, поєднуючись, створюють нову якість. Вході цієї взаємодії музеєзнавство – для вирішення задач свого предмету –запозичило в перетвореному вигляді елементи мови і методів відповіднихдисциплін. Взаємодіють в музеєзнавстві, перш за все профільні дисципліни, атакож педагогіка, психологія, теорія інформації, соціологія, джерелознавство.
Отже, згідносучасним уявленням, музеєзнавство – це наукова дисципліна, що вивчає специфічнемузейне відношення людини до дійсності і породжений нею феномен музею, якадосліджує процеси збереження соціальної інформації, її пізнання і передачі задопомогою музейних предметів, а також розвиток музейної справи і напрямимузейної діяльності.
Феномен колекціонування сягає своїми коренями в глибокустаровину. Вже на світанку своєї історії людство збирало і прагнуло зберегтипредмети, що мають сакральну, престижну і емоційну значущість, представляютьінтерес з пізнавальної або естетичної точки зору.
В Африці і на островах Океанії археологи знайшли залишкиколекцій предметів релігійного культу епохи неоліту. Починаючи з IIтисячоліттям до н.е. в Урі і інших містах Дворіччя писарі збирали літературні інаукові тексти, написані клинописом на глиняних табличках. Так виникалиприватні і царські бібліотеки, найбільша з яких належала царю АссіріїАшшурбаніпалу (VII ст. до н.е.) і налічувала більше 30 тис. табличок.Збереглися фрагментарні відомості про те, що в VI в. до н.е. вавилонський парНабонід збирав старовинні реліквії, займався розкопками і навіть відновив частинуміста, так званого «Ура халдейського».
Але яскраво і повномасштабний феномен колекціонування впершерозкрився і розцвів в античну епоху. Для європейської історії античність єстаровиною особливого роду, адже її не випадково називають колискою європейськоїцивілізації.
В ті давні часи були закладені основні напрями філософськоїдумки, створена наука як окрема сфера культури, вчинені відкриття світовогозначення в області архітектури і скульптури, встановлений початок європейськомутеатру, розроблені найважливіші політичні категорії – громадянин, демократія,особа, а грецька і латинська мови лягли в основу сучасної наукової термінології.Мабуть, немає нічого із створеного людським генієм в епоху Стародавньої Греціїі Риму, що не отримало б надалі осмислення і творчого розвитку. Не сталивиключенням і поняття «музей» і вся сфера античного колекціонування.
Сучасне музеєзнавство звичайно набагато глибше ніж звичайнеколекціонування, воно включає цілий ряд суміжних наук.
Музейна справа – це спеціальна галузь культурно-освітньої та науковоїдіяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивченняі використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.
Являє собою:
а) національну музейну політику (музейне законодавство,музейне будівництво, організацію керівництва музеями);
б) музеєзнавство;
в) музейну практику.
Розділ І. Музейна галузь та її розвиток
1.1 Музеєзнавствояк наукова дисципліна
В 1877 році директор знаменитого дрезденського музею «Зелений купол» Дж. Грессезаснував «Журнал з музеології і антиквароведення» («Zeitschrift fur Museologieund Antiquitatenkunde»), а через декілька років на його сторінках булаопублікована стаття «Музеологія як наука», що позначила потенціал нової областідосліджень. Так до наукового обороту увійшов термін «музеологія», аналогомякому стало слово «музеєзнавство». З приходом XX сторіччя почалося поступовеконституювання музеєзнавства як наукової дисципліни.
На початку XX століття з’явилися перші періодичні видання, що спеціалізуються на освітленні музейноїпроблематики. В 1901 році у Великобританії був заснований «Museums Journal», ав 1905 році в Німеччині – «Museumskunde».
Після створення Міжнародної музейної служби, що вперше об'єднала підсвоєю егідою фахівців з різних країн, частиною виконуваної нею широкої програмистало видання журналу «Mouseion» (1927 – 1946 роки) і серії монографій змузеологічних питань.
В 1946 році в Парижі була встановлена Міжнародна рада музеїв, більшевідомий під англомовною абревіатурою ІКОМ(International Council Museums). Вона поставила своєю метою організацію співпраці івзаємодопомоги між музеями і музейними професіоналами всього світу, розробку ітехнічне забезпечення програм в області розвитку музейної справи, а з 1948 рокупочала видавати журнал «Museum», який висвітлював діяльність музеїв всіх типіві профілів, аналізуючи актуальні проблеми музейної сфери.
Розвитку музеєзнавчих знань багато в чому сприялиспеціалізовані центри музейної роботи. Вперше вони виникли в Радянському Союзів післяреволюційний період, а після другої світової війни сталі створюватися ів інших східноєвропейських країнах. Московський інститут історико-художніхдосліджень і музеєзнавства (1919 р.). Вищий екскурсійний інститут (Петербург.1921 — 1924). Комісії по музеєзнавству при Академії історії матеріальноїкультури (1920-е роки) і інші аналогічні центри займалися розробкою методики роботи окремихпрофільних груп музеїв.
На відміну від них створений в Історичному музеї Відділтеоретичного музеєзнавства (1918—1933 роки) був орієнтований на вивченнязагальних проблем історії і теорії музейної справи. На початку 1930-х роківйого наступником став Центральний науково-дослідний інститут методів краєзнавчої і музейної роботи. В 1937році він був реорганізований в НДІ краєзнавчої і музейної роботи НаркомпросаРРФСР і приступив до планомірного дослідження проблем музейної справи. В 1955році інститут був перетворений в НДІ музеєзнавства.
Активізація зусиль, направлених на формування музеєзнавстваяк самостійна наукова дисципліна, почалася в другій половині XX в. і булахарактерна головним чином для східноєвропейських країн. Тільки з питання про предмет музеології тут в1950-1980-е роки було опубліковано понад 600 робіт. Висловлені і їх концепції,а також наукові дискусії, що проводилися в цей час, показали, що зміст, якийвкладається в поняття «музеєзнавство», вельми різноманітно і суперечливо.
Розкид існуючих думок про суть музеєзнавства спробувавсистематизувати словацький дослідник З. Странський. Він умовно виділив наступніпідходи до музеєзнавства:
а) музеєзнавство – самостійна наукова дисципліна;
б) музеєзнавство – теорія і методика музейної роботи, тобто прикладнадопоміжна наукова дисципліна;
в) музеєзнавство– сума методичних і технічних прийомів музейної діяльності;
г) повнезаперечення можливості існування музеєзнавства як науки.
Оригінальне трактування музеєзнавства запропонував чеський вчений І.Неуступний. Вважаючи, що музеєзнавство може бути позначено як теорія іметодологія музейної роботи, він розрізняв спеціальне і загальне музеєзнавство.
Спеціальне музеєзнавство, згідно його концепції, ґрунтується навикористанні профільних музеїв наукових дисциплін. Наприклад, можна виділитиісторичне музеєзнавство або ж мистецтвознавче музеєзнавство, відмінності міжякими обумовлені специфікою історії або мистецтвознавства.
Але і в діяльності музеїв, як і в них самих, незалежно від профілю існуєщось загальне, синтезувати яке покликане загальне музеєзнавство.
Для музеєзнавства э характерним використання різноманітнихдослідницьких прийомів, одні з яких повністю, а інші частково співпадають зметодами інших наук.
В історичному музеєзнавстві застосовуються методи історичноїнауки і її допоміжних дисциплін, а також методи мистецтвознавства. В процесідослідження музейних предметів широко вживаються методи археології,палеографії, етнографії, нумізматики, сфрагістики, літературознавства імистецтвознавства.
В ході реставрації і консервації музейних предметів використовуютьсяметоди природних наук, наприклад, рентгенографія, спектрографія. Методипедагогіки і психології знаходять застосування при створенні експозиції івиставок, в різних формах культурно-освітньої діяльності, при вивченні музейноїаудиторії.
Ця множинністьокремих приватних методів, вживаних в музеєзнавстві, дає підставу длястверджень про те, що у музеєзнавства немає власних методів і бути не може. Алеє дослідники, які заперечують проти такої постановки питання і аргументують свою позицію такимчином.
Метод наукової дисципліни – це не одиничний прийом і навіть неарифметична сума прийомів, а їх система. Для того, щоб судити про схожість івідмінність методів тієї або іншої науки, потрібно порівнювати систему.
Отримати інформацію про людину, суспільство, державу, проподії, що відбувалися в різний час і в різних частинах миру, можна тільки спираючисьна історичні джерела. Твори, які створюють люди в процесі усвідомленої,цілеспрямованої діяльності, служать їм для досягнення конкретної мети. Вони жнесуть цінну інформацію про тих людей і про той час, коли були створені. Щоб її отримати, необхідно розумітиособливості виникнення історичних джерел. Проте її треба не тільки витягнути,але і критично оцінити, правильно інтерпретувати.
Вивчаючи фрагменти минулої реальності, важливо уміти робити логічнівисновки про те, що означає сам факт їх наявності, уміти відтворювати на їхпідставі взаємозв'язану картину тієї культури, того суспільства, залишком якоївони є. Ці знання і навики необхідні не тільки історикам, але і більш широкомукругу фахівців гуманітарних наук. Людський досвід, повсякденний спосіб життя,відносини між людьми різних поколінь, звичаї і вдачі, уміння існувати вприродному середовищі, бажання знати минуле свого міста, сіла, краю, свогонароду або етнічної групи, роду або сім'ї примушують людей звертатися додокументів, архівів, старовинних предметів, фотографій. Звичайно – найкращезбереження таких матеріальних пам’яток можливе лише в музейних умовах.
Коло проблем, які цікавлять істориків, також істотно розширилося. Новаісторична наука займається, на відміну від традиційної, не тільки і не стількиподіями політичного життя, але звернена до глобальної історії людства.Святкування і обряди, міфи і казки, виховання дітей, ремесла і промисли,торгівля і обмін, мистецтво і вірування, заборони і захоплення – все пізнається в порівнянні і народжуєнові думки і думки. Тому історики активно взаємодіють у вивченні цих явищ зпредставниками інших гуманітарних і природних наук – соціологами,антропологами, етнологами, психологами, історика мі науки і мистецтва,дослідниками мови і літературних текстів. Фахівці-гуманітарії вивчаютьісторичні джерела, знаходячи в них невичерпні ресурси нової інформації пролюдство, його творчі можливості і різні способи відобразити свій досвід,виразити свій внутрішній світ в матеріальних образах.
Історик, антрополог, соціолог, психолог, політик – кожний зних звертається до джерел з своїми питаннями, прагнучи дізнатися про те, що єпредметом науки, що вивчається. Але всі вони черпають свою інформацію з обшийсукупності джерел, створених людьми. Тому фахівець повинен розуміти, щозагальна сукупність джерел складає проекцію культури в часі, скарбницюлюдського знання і світового досвіду. Він повинен уміти відшукувати і вибиратиті види джерел, які особливо важливі і цікаві для даної науки; уміти ставитипитання, знаходити в джерелах відповіді, уміти розрізняти голоси людейминулого, що доносяться до нас історичними джерелами, і інтерпретувати ці данівідповідно до сучасного рівня науки і культури. Наука, що спеціально розробляє ці проблеми –джерелознавство, також тісно пов’язана з музеєзнавством. В традиційнійісторичній науці методи джерелознавства звичайно розглядалися стосовно історіїокремої країни або епохи. Такий підхід орієнтує дослідника на огляд основнихджерел по історії країни, що, зрозуміло, вельми важливо і необхідно. Проте вданий час очевидно, що вивчати окрему епоху або окремий регіон, країну можливолише в більш широких рамках, в тривалій історичній перспективі, застосовуючикомпаративні підходи. І тоді стає очевидним, що виникнення джерел має своюлогіку, багато видів джерел з'являються (а іноді і зникають) закономірно,виражаючи деякі культурні ситуації, що повторюються, піддаються порівнянню.Тому можна виділити загальні проблеми джерелознавства і виробити принципи іметоди роботи з джерелами.
Джерелознавство важливо і необхідно для історичної освіти, для науковоїдіяльності в області гуманітарного знання, для самоосвіти і культурної самоідентифікації. Допомога відкриває підступи до історичних джерел, розкриваєметод джерелознавства як загально гуманітарний, як особливий спосіб пізнанняреальності.
1.2 Поняття івизначення музейної галузі законодавством
Музейні зібранняформуються з метою фіксації суспільного історичного досвіду, який передаєтьсявід покоління до покоління, а музеї – як хранителі цього досвіду. Виникненнясучасних музеїв як спеціальних закладів датовано другою половиною XVIIстоліття. Саме в цей період, коли в країнах Європи відзначався розквіт науки,мистецтва, літератури, техніки, з’явились різні колекції, що відобразили цілийряд історичних аспектів розвитку суспільства.
В той час першімузеї виникли на основі приватних колекцій, що збиралися однією людиною абопредставниками різних поколінь однієї родини. Вони були відкриті для публіки івідтворювали смаки та інтереси окремих колекціонерів. Публічні музеї були нечим іншим, як приватним зібранням, яке дозволяли оглядати в певні часи і напевних умовах.
Музейна галузьвключає в себе такі напрямки як культурно-освітня, науково-дослідна діяльність,комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича,реставраційна робота і охорона пам’яток давнини.
Нині музеї – цекультурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення,збереження та використання пам’яток матеріальної і духовної культури, природи,прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурноїспадщини.
Основнимпризначенням музеїв є збереження пам’яток минулого для майбутніх поколінь, арозвиток музейної справи є найбільш перспективним напрямком для досягнення цієїмети. У статті другій першого розділу Закону України «Про музеї та музейнусправу», прийнятому у 1995 році, музейна справа характеризується як спеціальнагалузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеямищодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам’яток природи,матеріальної і духовної культури. Музейна справа уособлює національну музейнуполітику, музеєзнавство і музейну практику.
Закон України«Про музеї та музейну справу» від 29.06.1995 р. зі змінами та доповненнямирегулює суспільні відносини в галузі музейної справи, встановлює правові,економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження тавикористання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльностімузейних закладів в Україні.
ЗаконодавствоУкраїни про музеї та музейну справу базується на Конституції України іскладається з Основ законодавства України про культуру, цього Закону та іншихнормативно-правових актів.Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковістьякого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, щопередбачені законодавством України про музеї та музейну справу, тозастосовуються правила міжнародного договору.
За своїм профілеммузеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі,літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо. На основіансамблів, комплексів пам’яток та окремих пам’яток природи, історії, культурита територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність,можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеїпросто неба, меморіальні музеї-садиби.
Національнамузейна політика – це сукупність основних напрямів і засад діяльності держави ісуспільства в галузі музейної справи.Основними напрямами національної музейноїполітики є:
— збереженняісторичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність;
— повернення вУкраїну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами;
— забезпеченнясоціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльностімузеїв;
— сприянняформуванню сучасної інфраструктури музейної справи;
— підтримка ірозвиток мережі музеїв;
— забезпеченняпідготовки та підвищення фахової кваліфікаціїмузейних кадрів, їх правовий ісоціальний захист;
— бюджетне фінансування(у тому числі на дольових засадах) і пріоритетне матеріально-технічнезабезпечення розробки і реалізації державних, регіональних і місцевих програмрозвитку музейної справи;
— забезпеченняохорони музеїв;
— підтримкафундаментальних і прикладних наукових досліджень, пов’язаних з музейноюсправою;
— сприянняміжнародному співробітництву в галузі музейної справи.
Кожен музей дієна підставі статуту (положення), що затверджується його засновником чизасновниками. У статуті музею визначаються:
1) назва музею,його статус, склад засновників, їх права та обов’язки;
2) організаційнаструктура, основні завдання та напрями діяльності;
3) джереланадходження коштів і їх використання, склад майна музею, порядок йогореорганізації та ліквідації, умови збереження музейного зібрання у разіліквідації музею;
4) інші умовидіяльності музею.
Відповідночинного законодавства, Музейний фонд України – це сукупність рухомих пам’ятокприроди, матеріальної і духовної культури, які мають художнє, історичне,етнографічне та наукове значення, незалежно від їх виду, місця створення і формвласності, та зберігаються на території України, а також нерухомих пам’яток, щознаходяться в музеях України і обліковані в порядку, визначеному ЗакономУкраїни «Про музеї і музейну справу» Згідно з даним Законом до Музейного фондуУкраїни можуть належати також пам’ятки, що знаходяться за межами України івідповідно до міжнародних договорів підлягають поверненню в Україну.
Музейний фондУкраїни складається з державної і недержавної частин. До державної частини Музейного фондуУкраїни належать музейні зібрання та окремі пам’ятки, що є державною власністю.Музейні колекції та музейні предмети, що знаходяться в музеях, переданих іздержавної власності у комунальну власність, є державною власністю і належать додержавної частини Музейного фонду України. При передачі музеїв державної формивласності у комунальну власність музейні колекції та музейні предметизалишаються у державній власності і належать до державної частини Музейногофонду України. Порядок віднесення музейних колекцій та музейних предметів, атакож окремих пам’яток до державної частини Музейного фонду Українивизначається Положенням про Музейний фонд України. Контроль за станом обліку,збереження, використання та переміщення державної частини Музейного фондуУкраїни здійснюється Міністерством культури і мистецтв України. Перелік музеїв(в тому числі музеїв системи Національної академії наук України, Українськоготовариства охорони пам’яток історії та культури, Педагогічного товариства України,інших самоврядних організацій), в яких зберігаються музейні колекції та музейніпредмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейногофонду України, затверджується Кабінетом Міністрів України.
До недержавноїчастини Музейного фонду України належать музейні колекції та музейні предмети,що не віднесені або не підлягають віднесенню до державної частини Музейногофонду України, в тому числі пам’ятки, що є власністю громадських та релігійнихорганізацій, окремих громадян та їх об’єднань.
Музеї, а такожпідприємства, установи, організації, громадяни, які є власниками музеїв,зобов’язані забезпечувати збереження Музейного фонду України та сприяти йогопоповненню.
Музейні колекціїта музейні предмети, віднесені до державної частини Музейного фонду України, непідлягають відчуженню за винятком обміну на інші музейні колекції та музейніпредмети.
Рішення про обмінмузейних колекцій та музейних предметів, що належать до державної частиниМузейного фонду України, приймається Міністерством культури і мистецтв України.
Музейний фондУкраїни є національним багатством України, невід"ємною складовою частиноюкультурної спадщини України, яка охороняється законом. Положення про Музейнийфонд України затверджується Кабінетом Міністрів України.
ФормуванняМузейного фонду України здійснюється згідно з чинним законодавством шляхом:
— придбанняпам’яток Міністерством культури і мистецтв України, іншими центральнимиорганами виконавчої влади, їх органами на місцях, органами місцевогосамоврядування в межах їх повноважень – за рахунок коштів Державного бюджетуУкраїни і коштів місцевих бюджетів та музеями – за рахунок власних коштів;
— передачі музеяму встановленому порядку пам’яток, виявлених під час археологічних,етнографічних, науково-природничих та інших експедицій, будівельних, ремонтнихабо реставраційних робіт, у тому числі з дорогоцінних металів і дорогоцінногокаміння, та скарбів;
— безплатноїпередачі музеям пам’яток підприємствами, установами, організаціями ігромадянами;
— передачі музеямпам’яток, конфіскованих згідно з чинним законодавством;
— повернення вУкраїну розшуканих пам’яток, які були незаконно вивезені;
— передачі пам’яток,вилучених на митниці;
— поповненнямузейних зібрань іншими способами, що не суперечать чинному законодавству.
Центральниморганом виконавчої влади у сфері музейної справи є Міністерство культури імистецтв України, яке здійснює організаційно-методичне керівництво у цій сфері.Міністерство культури і мистецтв України реалізує національну музейну політикув Україні; формує вимоги щодо державного статистичного обліку музеїв, створенихна території України; визначає державні потреби щодо музейного обслуговуваннята нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізованіорганізаційні структури для науково-методичного та матеріально-технічногозабезпечення музеїв; здійснює координацію робіт по об’єднанню музеїв в єдинуінформаційну систему; організує навчання та фахову перепідготовку музейнихпрацівників; здійснює контроль за діяльністю музеїв, заснованих на державній такомунальній формах власності, обліком і збереженням Музейного фонду України;організує наукові дослідження в галузі музеєзнавства. Інші центральні тамісцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюютькерівництво підвідомчими їм музеями. Держава гарантує захист майнових правмузеїв усіх форм власності. Вилучення державою у музеїв їх фондів та іншогозакріпленого за ними майна може здійснюватися лише у випадках, передбаченихзаконами України.
В музеях історіяповинна подаватися як сторінка історії культури країни, а не як опис розвиткутієї чи іншої дисципліни або епізодів з життя тої чи іншої людини, тому вісторії культури музеї відіграють особливу роль. На ниві історії Українипрацювало багато вчених, досягнення яких сприяли її розвитку і залишилиглибокий слід в історії.
В музеях Україниширокі кола громадськості можуть наочно ознайомитись з усіма етапами розвиткудержави, визначити її місце в загальнокультурному процесі. Тому проблемаісторичних музеїв як осередків нашої історичної і культурної пам’яті,історичного та культурного виховання фахівців і всього населення має важливезначення. В основу фондової, експозиційної, просвітницької діяльності музеївУкраїни покладені загальні принципи та методичні рекомендації, які розробленімузеєзнавцями, але вони мають і свої особливості, пов’язані як з характеромсамих українських музеїв, так і з специфікою музеїв різного профілю.
Взагалі створеннябудь-якого історичного музею неможливе без знання законів і принципівмузеології, без вивчення пам’яток історії, які є основою науково-експозиційнихкомплексів і визначають профіль музею та його «філософію». Евристика (мистецтвознаходження істини, визначення пам’ятки), семантика (вивчення внутрішньогозмісту предмета), джерелознавство, основні та допоміжні історичні дисципліни,психологія сприйняття, архітектурно-художнє проектування озброїли музеологіюнаших днів численними спостереженнями та методиками, які дають можливістьстворювати науково обґрунтовані програми комплектування фондів музеїв, вестинаукове проектування експозицій, удосконалювати свою наукову діяльність. Всі ціметодики повинні бути взяті до уваги людьми, які створюють музеї.
Роль музею якнаукового історичного закладу, в якому українську спадщину зосереджено не тількидля зберігання та експонування, але й для проведення науково-дослідної роботи,з подальшим періодичним виданням праць з історії України. Таким чином, музеямУкраїни притаманний масштабний зв’язок соціальних функцій. Він задовольняєсуспільну потребу у збереженні та використанні предметів оточуючого світу якелементів історичної пам’яті, документальних засобів соціальної інформації,естетичних цінностей та розповсюджує інформацію у вигляді експозицій тавиставок.
Музеєзнавство вУкраїні має багато проблем у всіх сферах діяльності: науково-дослідній,фондовій, науково-просвітницькій, видавничій. Існуючі музеї України накопичиливеликий досвід роботи, але поряд з тим, у них чимало недоліків та проблем: вряді музеїв немає музейної ради, не розроблено єдиного списку та каталогумузеїв України, погано налагоджені зв’язки з музеями інших профілів,науково-дослідними інститутами, майже відсутній обмін спеціалістами, непроводяться спільні наукові дослідження, працівники музеїв майже не берутьучасті в міжнародних конференціях, конгресах, симпозіумах, виставках. Вбагатьох музеях України працівники мають великий практичний досвід науковоїроботи, і це дозволяє їм працювати на високому професійному рівні. Кожна«нова ідея» проходить всі етапи свого народження, перш ніж будевтілена в життя. Саме завдяки таким методам роботи музеям України приділяєтьсяважливе місце в системі музейної справи, бо вони не лише врахували світовийдосвід, а багато в чому піднісли рівень музейної справи на вищий щабель.
Для подальшогоякісного розвитку музейної справи в Україні треба затвердити програму розвиткумузейної справи. Мета цієї програми – зміцнення матеріально-технічної базимузеїв та забезпечення збереження історико-культурної спадщини. Серед основнихзавдань даної програми — забезпечення соціально-економічних та правових умовдля ефективної діяльності музеїв, історичних пам’яток та інших ціннихкультурних об’єктів; підтримка і розвиток мережі музеїв; забезпеченняпідготовки та підтвердження кваліфікації музейних кадрів, їх правовий тасоціальний захист; сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи;впровадження у діяльність музеїв сучасних інформаційних технологій; створенняновітньої реставраційної бази, оснащення музеїв сучасними науково-дослідними тареставраційними матеріалами тощо.
Розділ ІІ. Сучаснийстан розвитку музейної галузі в Україні
2.1 Музеї України
У музеях Українизберігаються археологічні пам’ятки від палеоліту до часів Київської Русі такозаччини. Серед пам’яток державної частини Музейного фонду України є унікальнітвори живопису світового рівня. Українських митців представлено такими іменами,як С.Васильківський, С. Світославський, М. Пимоненко,К. Білокур, М. Приймаченко, Д. Бурлюк, О. Мурашко, П. Левченко,російських – І. Шишкін, І. Рєпін, В. Васнєцов,І. Айвазовський, К. Судковський. Україна має багату збіркузахідноєвропейського мистецтва (М. Караваджо, А. Канова,Я. Матейко, Ф. Албані, Ж. Де Ла Тур, М.Мункачі).
Станом на 2009рік в Україні діє 438 державних та комунальних музеїв, у тому числі 22національних заклади, серед них 8 національних музеїв, що підпорядковані МКТ:
· Національниймузей історії України,
· Національниймузей літератури України,
· Національнийхудожній музей України,
· Національниймузей Тараса Шевченка,
· Національний науково-досліднийреставраційний центр України,
· Національниймузей-заповідник українського гончарства (с. Опішня),
· Меморіальнийкомплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945років»,
· Національниймузей у Львові імені Андрія Шептицького.
У музеях ізаповідниках України зберігається понад 11 млн. пам’яток. У 2008 році музеївідвідало близько 19 млн. осіб. Протягом 2008 року організовано близько 5 тисячвиставок у музеях в різних регіонах України.
Пріоритетниминапрямками музейної політики в Україні залишаються:
· збереженнянаціонально-культурного надбання та вдосконалення існуючої мережі музейнихзакладів;
· розробка тавпровадження інноваційних підходів до музейного будівництва;
· інтеграціямузеїв України в світовий простір.
Основноюпроблемою у музейній галузі в Україні залишається матеріально-технічна база, щов більшості музеїв України не відповідає вимогам щодо зберігання таекспонування пам’яток Музейного фонду України (49,8% будівель музеїв потребуютькапітального ремонту).
Загаломнедостатнім залишається фінансування музейних закладів та матеріально-технічнезабезпечення реставраційної справи. Обсяги видатків з Державного бюджету тамісцевих бюджетів на утримання музеїв здебільшого вистачає лише на оплатупраці, енергоносіїв, охорону та комунальні послуги. Не вистачає коштів напоповнення музейних фондів, проведення ремонтно-реставраційних робіт,встановлення сигналізації, оновлення музейного обладнання. Досі не маютьвласних приміщень Національний науково-дослідний реставраційний центр Українита Дирекція художніх виставок України. На початку 2007 року реставраційнихробіт потребували майже 760 тис. пам’яток, а відреставровані лише 13 тис., щоскладає 2% від потреб.
Національнимнауково-дослідним реставраційним центром України обстежено 268 музеїв. З нихлише 216 – мають охорону: відомчу – 53; міліцейську – 27; сторожову – 100; іншу– 36.
Музейніприміщення загальною площею 879 949 м² взагалі не обладнані охоронно-пожежною сигналізацією.
Відсутністьфінансування не дозволяє завершити створення Державного реєстру національногокультурного надбання. Першочергової ваги набуває вирішення питання фінансування охорони музеїв,оновлення та ремонту застарілих засобів охоронного призначення з державного тамісцевого бюджетів та врегулювання тарифів на охоронні послуги, а також:
— вдосконаленнянауково-аналітичного та інформаційно-методичного забезпечення музейної справи;
— розробка йвпровадження концепції застосування у роботі музеїв маркетингового таінноваційного підходів з метою збільшення небюджетної частини фінансування;
— запровадженнянових платних послуг, що задовольняли б вимоги відвідувачів;
— врегулюванняпитань пов’язаних з діяльністю музеїв та інших установ, які зберігають пам’яткинедержавної частини Музейного фонду України;
— продовженняформування Державного реєстру національного культурного надбання із створеннямелектронної версії реєстру (рухомих пам’яток), та створення централізованоїбази даних «Музейний фонд України»;
— продовженнязвірення наявності пам’яток державної частини Музейного фонду України зфондово-обліковою документацією, а також проведення комплексного обстеженняфондових приміщень музеїв і стану збереження пам’яток;
— законодавчеврегулювання нормативно-правової бази, пов’язаної з діяльністю музеїв,музеїв-заповідників;
— створенняефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрівдля музейної галузі;
— розвитокміжнародного співробітництва у музейній справі.
2.2 Комп'ютернітехнології в музейній справі
Сьогодні музеї як хранителі культурних цінностей і шедеврів мистецтвапотребують інформаційної підтримки, яскравої реклами, вливанні свіжих ісучасних ідей. Один з найефективніших способів це зробити – застосуваннякомп’ютерних технологій, Інтернет.
Мистецтво ікомп'ютерні технології – речі, які на перший погляд важко сумістити, але цетільки на перший погляд. Кожний музей, піклуючись про власний розвиток і імідж,прагне сьогодні створити web-сторінку, з максимально яскравим наповненням ідетальною інформацією про експозиції.
Проте, далеко не у всіх українських музеїв сьогодні є власні сайти. Неговорячи вже про використовування цифрових технологій. Хоча, показати нашиммузеям є що.
Хтось може помітити, що західний світ в цьому плані вже давно попередунас. Так, кожна людина, яка має доступ до Інтернету, з легкістю може дозволитисобі відвідати віртуальний варіант якого-небудь великого європейського музею.
На сайтах багатьох світових музеїв є різні інтерактивні опції, наприклад,«віртуальний тур». Натискаючи цю опцію, ви зможете побачити, як виглядає музейзсередини, які експонати в ньому представлені, панорамні знімки з прикладеноюдетальною інформацією про об'єкти і колекції.
Уявіть собі, що для того, що б відвідати який-небудь музей вам недоведеться кожного разу підключаться до Інтернету. А ще, ви зможете не тількисамі познайомиться з колекцією, але і скористатися послугами Віртуального гіда.Для цього створюються спеціальні програмні продукти, які розміщено на оптичнихносіях – дисках.
В Україні вже створено перший вітчизняний продукт такого ґатунку. Все цедоступно в програмному продукті «Віртуальна екскурсія. Музей їм. Б.В. Ханенко».На сьогоднішній день це унікальний проект в Україні. Він вже є на диску, азараз його можна знайти і в Інтернеті, за адресою www.3dart-studio.com. Що жсобою представляє ця «Віртуальна екскурсія»?
Це кардинально новий підхід до демонстрацій і рекламування експозиціймузею. Все дуже просто, встановивши програмний продукт на свій комп'ютер, випотрапляєте безпосередньо в музей, можете переміщатися із залу в зал, відоднієї вітрини до іншої, можете близько розглянути будь-який об'єкт, а особливоцінні можна оглянути з усіх боків! Чи могли Ви коли-небудь собі уявити,що, потрапивши до музею, Ви зможете роздивитись будь-який експонат так, нібитримаєте його у руках? Тепер це можливо! Завдяки таким унікальним рішенням яквіртуальні екскурсії, ви можете відвідати будь-який музей або архітектурнупам'ятку, не виходячи з дому.
Програма має два режими, перший – Віртуальний гід: вас ведуть по музеюавтоматично, демонструючи найцікавіші експонати колекції, при цьому звучитьдетальна, повна історій і захоплюючих фактів інформація.
Другий – Вільний огляд, в цьому режимі ви самостійно пересуваєтеся позалах Східної колекції, можете заглянути в будь-який кут, і поводитися так, якніби ви одні в музеї. Програмний продукт простий у використанні, при установціможна вибрати українську або англійську версію.
Кажучи про подібні проекти, дуже важливо зрозуміти, що нові технології незможуть конкурувати з музеями. Навпаки, на сьогоднішній день вони зроблять нимякісну рекламу, яка виведе хранителів наших культурних цінностей на новийрівень спілкування з своїми відвідувачами.
Сучасні технології відкривають широкі можливості для організаціївіртуальних інтерактивних презентацій та виставок, зокрема у режимі on-line. Завдякиновим технологіям стає можливою демонстрація тривимірних об'єктів за допомогоюбудь-якого комп’ютера з’єднаного з Інтернет.
2.3 Проблемиохорони і зберігання музейних цінностей
В 2009 році в державному бюджеті наохорону музеїв передбачено лише 2,175 мільйони гривень при потребі 13,4мільйони. Небезпека крадіжок музейних цінностей ще більше загострюється взв’язку з посиленням фінансової кризи та супутніх їй негативних явищ ізменшення статків населення.
В Україні існує 458 державних і комунальних музеїв (в яких налічується1,2 мільйони предметів), у тому числі 27 – національних закладів, серед яких 10належать до сфери управління Міністерства культури і туризму.
В 2007році на охорону музеїв було виділено більше 5,2 млн., а в 2008 – 7,6 млн. Тобтоцього року засобів виділено в 3,5 рази менше ніж минулого року. Це притому, щоціна на послуги охорони постійно зростає.
Фінансування – найбільший головний біль всіх працівників музеїв, які, згідно ухваліКабінету Міністрів Українивід 1993 року обов'язково повинні охоронятися. Проте, зараз з 458 музеїв вУкраїні – 72 не охороняються взагалі.
Державною службою охорони охороняється 35% всіх вітчизняних музеїв, 233 зних охороняється відомчою охороною і 36 – недержавними підприємствами.
Заборгованість музеїв службам охорони складає 3,5 мільйони гривень. З них 1,1 мільйони —державному бюджету, інші – місцевим. Державна служба охорони фінансується не збюджету – вона знаходиться на самофінансуванні. Тому найголовніша проблема – уряді музейних закладів цього року бюджетом не передбачено ні копійки наохорону. А для мінімального забезпечення охорони всіх музеїв в цілому потрібне43 мільйони гривень. Один з шляхів рішення проблеми – максимально перейти натехнічний вид охорони. Очевидно, що вихід, і на цьому наполягає як самаохорона, так і працівники музеїв – у вдосконаленні технічної безпеки.
Сьогодні музеї працюють по інструкції 1984 року, що не може надатиможливість повноцінного зберігання музейних фондів. В Україні повинна бутивідпрацьована система музейної безпеки, яка складається із запобіганнявикраденням, знищенню унаслідок кліматичних чинників, а також необхідновраховувати чинники людські. Ці моменти є дуже важливими.
З чогопочинається музей? З комплектування колекції. Крім того, нагальним питанням єпрофесійна підготовка фахівців: зараз в Україні працівників музею не готуєжоден вуз. Тому що якщо це університет культури, то там вивчають тількимузеєзнавство, а історії, філології або природних наук випускники не знаютьпредмету наочно. Виходить, що людина, яка приходить в музей з історичноюосвітою, не має музейної, і навпаки. Тому потрібно відпрацювати системумузейної безпеки і підготовки кадрів.
Дуже важливим питанням є законодавче забезпечення охорони музеїв ікультурних пам'яток. Нині експерти сперечаються: чи потрібно для запобіганнякрадіжкам музейних цінностей – робити більш жорстким покарання. Загрозизростають, тому слід підвищувати рівень захищеності музеїв, зокрема, ізаконодавчої. Україна, узявши курс на євроінтеграцію, узяла зобов'язання, якіне дають нам можливості посилювати відповідальність, кримінальну в першу чергу.Можна тільки лібералізувати наше законодавство, а краще всього – добревиховувати підростаюче покоління і підвищувати рівень правосвідомості громадян.З цим не погоджуються багато працівників музеїв, наводячи приклади Греції, деза законодавством за привласнення музейних експонатів покарання є дуже суворим(до 10 років в'язниці). Особливо, на думку фахівців, сьогодні слід надати увагусамим вразливим, тобто, найменше захищеним місцям: наприклад, археологічнимпам'яткам, адже як стверджують експерти, ніде в світі неможливо організувати їхтотальну охорону. Вже підготовлено декілька проектів законів, які повинні врегулювати, зокрема, і питаннядіяльності музеїв. На 17-у році незалежності Верховна Рада проголосувала впершому читанні Закон України «Про музеї і музейну справу», адже законодавчабаза – ще часів Радянської України.
Висновки
Музейна справа – це спеціальна галузь культурно-освітньої та науковоїдіяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивченняі використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.
Являє собою:
а) національну музейну політику (музейне законодавство,музейне будівництво, організацію керівництва музеями);
б) музеєзнавство;
в) музейну практику.
Музеєзнавство вивчає технічні, правові, фінансові і суспільніпередумови діяльності музею, застосовує основні поняття наукової теорії.
По багатозначності свого предмету музеєзнавство входить в розрядміждисциплінарних наук. В той же час є всі підстави віднести музеєзнавство досуспільних наук, оскільки предметом його дослідження є закономірності,пов'язані з процесами пізнання і передачі інформації за допомогою музейнихпредметів, з функціонуванням музею як соціокультурного інституту.
У зв'язку з тим,що музеєзнавство має міждисциплінарні риси, його зв'язки з іншими наукаминосять характер інтеграції. Іншими словами, елементи різних дисциплін іспецифічно музейні елементи, поєднуючись, створюють нову якість. В ході цієївзаємодії музеєзнавство – для вирішення задач свого предмету – запозичило вперетвореному вигляді елементи мови і методів відповідних дисциплін.
Згідно сучаснимуявленням, музеєзнавство – це наукова дисципліна, що вивчає специфічне музейневідношення людини до дійсності і породжений нею феномен музею, яка досліджуєпроцеси збереження соціальної інформації, її пізнання і передачі за допомогоюмузейних предметів, а також розвиток музейної справи і напрями музейноїдіяльності.
Феноменколекціонування сягає своїми коренями в глибоку старовину. Вже на світанкусвоєї історії людство збирало і прагнуло зберегти предмети, що мають сакральну,престижну і емоційну значущість, представляють інтерес з пізнавальної абоестетичної точки зору.
Сьогодні музеї як хранителі культурних цінностей і шедеврів мистецтвапотребують інформаційної підтримки, яскравої реклами, вливанні свіжих ісучасних ідей. Один з найефективніших способів це зробити – застосуваннякомп’ютерних технологій, Інтернет.
Мистецтво ікомп'ютерні технології – речі, які на перший погляд важко сумістити, але цетільки на перший погляд. Кожний музей, піклуючись про власний розвиток і імідж,прагне сьогодні створити web-сторінку, з максимально яскравим наповненням ідетальною інформацією про експозиції.
Проте, далеко неу всіх українських музеїв сьогодні є власні сайти. Не говорячи вже провикористовування цифрових технологій.
В Україні існує 458 державних і комунальних музеїв (в яких налічується1,2 мільйони предметів), у тому числі 27 – національних закладів, серед яких 10належать до сфери управління Міністерства культури і туризму.
В 2007році на охорону музеїв було виділено більше 5,2 млн., а в 2008 – 7,6 млн. В2009 році засобів виділено в 3,5 рази менше ніж минулого року. Це притому, щоціна на послуги охорони постійно зростає.
В 2009 році в державному бюджеті наохорону музеїв передбачено лише 2,175 мільйони гривень при потребі 13,4мільйони. Небезпека крадіжок музейних цінностей ще більше загострюється взв’язку з посиленням фінансової кризи та супутніх їй негативних явищ ізменшення статків населення.
Всі музеї,згідно ухвалі Кабінету Міністрів України від 1993 року, обов'язково повинні охоронятися. Проте, зараз з458 музеїв в Україні – 72 не охороняються взагалі.
Загаломнедостатнім залишається фінансування музейних закладів та матеріально-технічнезабезпечення реставраційної справи.
Обсягів видатківз Державного бюджету та місцевих бюджетів на утримання музеїв здебільшоговистачає лише на оплату праці, енергоносіїв, охорону та комунальні послуги.
Не вистачаєкоштів на поповнення музейних фондів, проведення ремонтно-реставраційних робіт,встановлення сигналізації, оновлення музейного обладнання.
Досі не маютьвласних приміщень Національний науково-дослідний реставраційний центр Українита Дирекція художніх виставок України.
На початку 2007року реставраційних робіт потребували майже 760 тис. пам’яток, авідреставровані лише 13 тис., що складає 2% від потреб.
Національним науково-досліднимреставраційним центром України обстежено 268 музеїв. З них лише 216 – маютьохорону: відомчу – 53; міліцейську – 27; сторожову – 100; іншу – 36.
Музейніприміщення загальною площею 879 949 м² взагалі не обладнані охоронно-пожежною сигналізацією.
Відсутністьфінансування не дозволяє завершити створення Державного реєстру національногокультурного надбання.
Списоквикористаної літератури і джерел:
1. «Аналітичний звіт Міністерствакультури і туризму України: МУЗЕЙНА СПРАВА»; 2008 р.;
2. ВайдахерФ.; «Загальна музеологія»; Львів, 2006 р.;
3. ГуральникЮ.У.; «Музеєзнавство т.1»; М., 2001 р.;
4. ДанілевськийІ.Н., Кабанов В.В.; «Джерелознавство»; М., 2004 р.;
5. Енциклопедія«Світ навколо нас»; CD; К., 2001 р.;
6. ЗаконУкраїни «Промузеї та музейну справу» К., «В.В.Р.», 29.06.1995 р., №25;
7. КулешовС.Г.; «Документознавство: Історія. Теоретичні основи»; К., 2000 р.;
8. МиколюкО.П.; «Як захистити музеї?»; К., «День» 2008 р.;
9. ПобожійС.І.; «З історії українського мистецтвознавства»; Суми, 2005 р.;
10. СлободяникМ.І.; «Структура сучасного документознавства»; К., 2003 р.,
11. СтепановаО.Є.; «В музеях світу»; К., 2004 р.;
12. ЮреневаТ.Ю.; «Музеєзнавство: Підручник для вищої школи»; М., 2004 р.;
13. http://www.zn.ua/3000/3680/63166/;
14. http://h.ua/story/51604/;
15. http://www.ukraine3000.org.ua/print/rus/yesterday/vchora/5243.html;
16. http://prostir.museum/ru/;
17. http://www.3dart-studio.com/;
18. http://www.museum-ukraine.org.ua;
19. http://uk.wikipedia.org.