ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «МИСТЕЦТВО»
РОЗДІЛ2. ГІПОТЕЗИ ГЕНЕЗИСУ МИСТЕЦТВА
РОЗДІЛ3. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ЗМІСТ МИСТЕЦТВА
РОЗДІЛ4. КРИТЕРІЇ ХУДОЖНОСТІ
РОЗДІЛ5. КРАСА В РІЗНИХ КУЛЬТУРАХ ТА КУЛЬТУРНИХ ЕПОХАХ
РОЗДІЛ6. СПЕЦИФІКА ДВОХ РІЗНИХ СПОСОБІВ ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ У МИСТЕЦТВІ
РОЗДІЛ7. МАСОВА КУЛЬТУРА
РОЗДІЛ8. ВЗАЄМОДІЯ МИСТЕЦТВА З ІНШИМИ СФЕРАМИ КУЛЬТУРИ
РОЗДІЛ9. ДИНАМІКА ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Вбуденному вживанні поняття «мистецтво» та «художня культура»є тотожними. Проте поняття «художня культура» є більш об’ємним, ніжпоняття «мистецтво». Воно містить у собі всю систему мистецтв уцілому та кожен їх вид окремо, сам процес створення витворів мистецтва протягомбагатьох століть, процес сприйняття мистецтва, спеціалізовані інститутикультури (театри, музеї, концертні зали), в яких здійснюється зберігання татрансляція художніх цінностей… Постійно збагачуючи суспільство новимихудожніми творами, мистецтво створює «предметну основу» художньоїкультури. Скільки-небудь суттєві зрушення в розвитку мистецтва справляють(прямо чи опосередковано, відразу або з часом) вплив на все художнє життясуспільства.
Мистецтвоформує такі якості людини, як уява, творчий підхід до життя. Завдяки мистецтву,людина може зрозуміти, усвідомити те, що не в змозі отримати за допомогоювласного життєвого досвіду, оскільки через соціально-просторову тасоціально-часову зумовленість досвід окремої людини завжди обмежений.
Силамистецтва в його цілісному впливі на людину, що пояснюється образною природоюхудожніх витворів. Мистецтво через емоції та переживання змушує задуматися надтим, щоб не просто «розумно», але й критично ставитися до дійсності.
Всюцю складну систему буття мистецтва в художній та духовній культурі вивчаютьспеціальні дисципліни – мистецтвознавство та естетика, що пропонують матеріалдля культурологічного аналізу.
Упроцесі свого історичного розвитку буття мистецтво виявляє себе як рухливий тагнучкий організм, який виявляє нові творчі грані та аспекти й миттєво вбирає всебе (й передвіщає) ледь помітні зміни в соціальній психології, стереотипахмислення, ієрархії цінностей.
Накожному витворі мистецтва – великому чи просто талановитому, лежить відбитокчасу. Воно завжди є дитям своєї епохи, продуктом її глибинного розвитку тапевної духовної атмосфери. Великі твори мистецтва долають тяжіння свого часу,стають надбанням наступних поколінь. Це можливо завдяки тому, що справжнішедеври мистецтва, які уособлюють його безкінечне сходження, уісторично-часовому осягають загальнолюдське, а в минулому «фіксують»вічне. У такий спосіб вони ніби піднімаються над своєю епохою, над тимисоціальними умовами та потребами, які були покликані до життя, й включаються взагальнолюдський фонд художньої культури.
Актуальністьтеми полягає у відчутті суспільствомнеобхідності гармонійного поєднання матеріального та духовного начал,цивілізації та культури. Саме тут значну роль відіграє мистецтво. Вонодопомагає гуманістично орієнтувати всі сфери цивілізації та культури, моральнопросвітлює й «олюднює» їх. Об’єктом дослідження даної роботивиступає художня культура як складова системи духовності суспільства, що, всвою чергу, починається з мистецтва, однак не зводиться до нього. Предметом дослідженнятут є саме мистецтво як ядро художнього життя та культури, її найважливішийелемент, навколо якого створюються інші прошарки та пласти художнього життя. Метоюданої роботи має стати здійснення культурологічного аналізу мистецтва,виявлення його специфіки, а саме виявлення його соціокультурного змісту, йоготипології та динаміки, а також дослідження мистецтва як частини цілісногосоціокультурного простору, його взаємодії з іншими феноменами культури.
РОЗДІЛ1. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «МИСТЕЦТВО»
Існуєбагато визначень мистецтва. Назвемо головні підходи щодо розуміння цього явища.По-перше, мистецтво – це специфічний вид духовного відображення та опануваннядійсності. Протягом багатьох століть дослідники мистецтва казали: «маючийза мету формування та розвиток здатності людини творчо перетворювати оточуючийсвіт і саму себе за законами краси». Необхідно зазначити, що той фактнаявності мети у мистецтва є суперечливим, а поняття краси – відносним, тому щоеталон краси може сильно відрізнятися в різних культурних традиціях (наприклад,у західній та східній культурах), стверджуватись через панування безобразного(І. Босх, А. Дюрер, модернізм та постмодернізм) і навіть зовсім заперечуватись(мистецтво абсурду). По-друге, мистецтво – це один із елементів культури, вякому акумулюються художньо-естетичні цінності. По-третє, це форма чуттєвогосприйняття світу. Можна виділити три способи людського пізнання: раціональний(логічний, абстрактний, заснований на мисленні); чуттєвий (заснований наемоціях, почуттях) та ірраціональний (заснований на інтуїції). У головнихпроявах духовної культурної діяльності людини, в контексті соціально значущогознання, що є символічним виглядом культури (науки, мистецтва, релігії), наявніусі три, але кожна зі сфер має свої домінанти: наука – раціональну, мистецтво –чуттєву, релігія – інтуїтивну. По-четверте, у мистецтві набувають прояву творчіздібності людини (проблема художника-творця). По-п’яте мистецтво можерозглядатися як процес освоєння людиною художніх цінностей, що приносить їйзадоволення, насолоду (проблема сприйняття та розуміння мистецтва).
Мистецтвобагатоманітне, воно є душею людини. Мистецтво – це багатий світ прекраснихобразів, це прояв фантазії, це бажання зрозуміти сенс життя та людського буття,це концентрація творчих сил людини… Мистецтво – це багатоповерхові,напрямлені вгору буддийскі пагоди, вишукана в’язь мусульманських візерунків,скорботний образ Богоматері, що дивиться на нас із руських ікон… Мистецтво –це довершеність античних статуй, величність середньовічної готики, прекрасніобрази ренесансних мадонн, буйність вітру, життя у імпресіоністів, це загадки,які нам несе сюрреалізм… Мистецтво – це найвидатніші творіння Данте іМікеланджело, Шекспіра і Пушкіна, живопис Леонардо і Рубенса, Пікассо іМатісса, геніальна музика Баха і Моцарта, Бетховена і Шопена, Чайковського і Шостаковича,скульптури Фідія і Поликлета, Родена і Майоля, вистави Станіславського йМейерхольда, Брехта й Брука, кінофільми Фелліні, Бергмана, Тарковського.Мистецтво – це те, що оточує нас у повсякденному житті, приходить у наш дім зекранів телевізорів та відео, лунає на естраді та в аудіо записах.
Якщоспробувати лаконічно пояснити, що таке мистецтво, то можна сказати, що це «образ»- образ світу та людини, перероблений у свідомості художника та викладений ниму звуках, фарбах, формах. В художніх образах відображується не лише дійсність,а й світовідчуття, світобачення культурних епох. Дослідники, намагаючисьзрозуміти природу мистецтва, бачили в ньому і реалізацію інстинкту прикрашеннята уподібнення природі, а також засіб спілкування між людьми та джерело пізнаннясвіту, своєрідне кодування інформації про історичні періоди та народи,розглядали мистецтво як текст та знакову систему, як гру, задоволення, проявірраціонального та несвідомого начала в людині, бачили в ній спосібсамовираження та самосвідомості людства через особистість художника. Всі ціінтерпретації відображають накопичені знання про мистецтво та розкриваютьрізноманітні грані культури. РОЗДІЛ 2. ГІПОТЕЗИ ГЕНЕЗИСУМИСТЕЦТВА
Найдавнішіз відомих нам мистецьких витворів належать епосі пізнього (верхнього) палеоліту(20 – 30 тис. років до н. е.). Прагнення зрозуміти своє місце в оточуючомусвіті читається у тих образах, що донесли до нас гравійовані та живописнізображення на камені з Бурделя, Ель Парналло, Істюриця, палеолітичні «венери»,живопис та петрогліфи (зображення, що видряпані чи висечені на камені) печерЛаско, Альтаміри, Ніо, наскальне мистецтво Північної Африки та Сахари. Довідкриття у 1879 р. розписів в Іспанській печері Альтаміра дворяниномМарселіном де Саутуолла серед етнографів та археологів ходила думка, щопервісна людина була позбавлена будь-якої духовності та займалася лише пошукомїжі. Деякі вчені й досі спрощено підходять до оцінки образів первісногохудожньої творчості. Однак вже англійський дослідник первісного мистецтва віднайпростіших спіралей і відбитків рук на глині через гравійовані зображеннятварин на кістках, камені та розі до поліхромних (багатокольорових) розписів упечерах на величезних просторах Європи та Азії. Анрі Брейль був прихильникоммагічної теорії, згідно якої усі фрески, статуетки та гравіювання требасприймати як об’єкти культури, напряму зв’язуючи їх з необхідністю заманюватитварин у мисливські угіддя.
Кажучипро первісне мистецтво, необхідно мати на увазі, що свідомість первісної людинипредставляло нероздільний синкретичний (від грец. synkretismos– з’єднання) комплекс, і усі у подальшому розвинуті у самостійні форми культуриіснували як одне ціле, були взаємопов’язані між собою. Мистецтво, фокусуючи туміру соціальності, яка при суща HomoSapiens, ставало і засобомспілкування між людьми та закріпляло притаманну йому здатність даватиузагальнену картину світу у художніх образах. Відомий дослідник психологіїмистецтва Л.С. Вигодський прийшов до такого висновку: «Мистецтво єсоціальним в нас… Суттєвіша особливість людини, на відміну від тварини,міститься у тому, що вона вносить та відділяє від свого тіла, і апарат техніки,і апарат наукового пізнання, які стають нібито знаряддями суспільства. Так самоі мистецтво є суспільною технікою почуття, знаряддя суспільства, посередництвомякого вона заманює до кола соціального життя інтимні та найособистіші сторонинашого існування».
Існуютьі інші погляди щодо походження мистецтва. Одна з них пов’язана з ігровоюконцепцією культури та звертається до ідей Ф. Шиллера, І. Канта, Г.Спенсера. Найбільш довершенно цей погляд виражений у книзі голландськогокультуролога Йохана Хейзинги (1872 – 1945) «HomoLudens. Досвід визначенняігрового елементу культури». Ще Г. Спенсер стверджував, що мистецтво бересвій початок у тих самих імпульсах, які спонукають до ігор. Мистецтво у цьомувипадку розглядається як «незацікавлена гра». Й. Хейзинга пішов удослідах ігрового елемента далі. Гра, як мистецтво, є діяльністьневимушено-спокійна та творча. Якщо гра у її первісному вигляді притаманнадитині (тварини також «грають»), то ігрове начало не тільки включенеу життя окремої людини, а й у життя соціуму. Елементи гри проявляються урізноманітних ритуалах, обрядах, присутні у святкуваннях, де фактично безпосереднявесела гра зливається із самим життям (згадаємо взаємозв’язок середньовічногокарнавалу з іскрометним сміхом Ф. Рабле, блискуче показану нашим вітчизняним літературознавцемМ. Бахтіним). Й. Хейзинга у своїй книзі показав наявність ігрового начала усамих різноманітних проявах культури: праві, філософії, науці, релігії,особливо зупиняючись на співвідношенні гри та поезії, гри та мистецтва. «Гра-змаганняяк імпульс, більш старий, ніж сама культура, здавна заповняла життя, і начедріжджі, спонукала до росту форми архаїчної культури, — пише у своїй книзі Й.Хейзинг. Культ розкривається у священній грі. Поезія народилася у грі та сталажити завдяки ігровим формам. Музика і танець були суцільною грою. Мудрість тазнання знаходили своє вираження у освячених змаганнях… Висновок має бутиєдиний: культура у її найдавніших фазах „грається“. Вона не відбуваєтьсяз гри, як живий плід, який відділяється від материнського тіла; вонарозвертається у грі також і як гра». Гра, на думку Хейзинги, є критеріємоцінки усіх культурних явищ, у тому числі мистецтва, спорідненого їй за своєюприродою. Таким чином, гра розглядається як імпульс виникнення мистецтва, аігрова природа як одна з граней його існування.
Наступнаконцепція, пов’язана з генезисом мистецтва, носить ім’я "імітативноїтеорії". У ній стверджується, що в мистецтві проявляється інстинктнаслідування (Лукрецій Кар, О. Конт, Ж. Л. Даламбер та ін.). Античний мислительДемокрит вважав, що мистецтво виникає з безпосереднього наслідування тварин(саме в античності з’являється термін «мімезис» — наслідування). Спостерігаючи за діями тварин, комах, птахів, люди навчилися «відпавука – ткацтву, від ластівки – будуванню хатин, від співочих птахів – лебедята солов’я – співу». Арістотель, розглядаючи проблему мімезису, вважав, щоу мистецтві не просто створюються образи реально існуючих предметів та явищ, ай закладений імпульс порівняння з ними з ними.
Деяківчені розглядають мистецтво як реалізацію "інстинкту прикрашення",засіб статевого приманювання (Ч. Дарвін, О. Вейнігер, К. Грос та ін.).Мабуть це один із можливих багатоманітних варіантів відповіді на питання пропоходження мистецтва, адже натільні прикраси та розмальовка тіла існуютьсьогодні в культурі племінних народів.
Якщорозглядати дану проблему в контексті генезису культури у цілому, то очевидно,що багато ідей та теорій можна екстраполювати в області мистецтва. Так, вякості імпульсів для виникнення мистецтва можуть виступати рефлексія, праця,расово-антропологічні особливості, процес сигніфікації, комунікації, позаземніта надприродні джерела. РОЗДІЛ 3. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ЗМІСТМИСТЕЦТВА
Різніпідходи щодо розуміння мистецтва та його виникнення свідчать пробагатоманітність його соціокультурних значень. Л. С. Вигодський стверджував, «мистецтвопершочергово виникає як найсильніша зброя у боротьбі за існування, і не можна,звісно, й думати, щоб його роль зводилася лише до комунікації почуттів та щобвоно не мало у собі ніякої влади над цими почуттями. Якщо б мистецтво… вмілолише викликати у нас веселість або сум, воно ніколи не збереглося б та ненабуло того значення, яке за ним необхідно визнати».
Мичитаємо книги, дивимося фільми, слухаємо музику, захоплюємося величнимиархітектурними спорудами і тим самим розширюємо наші знання щодо світу талюдини, її почуттях та світогляді. Російський літературний критик В. Г.Белінський відмітив, що істина відкрилася людству вперше у мистецтві, анімецький філософ Ф. Шеллінг вважав мистецтво найвищою формою пізнання.
Мистецтвоможе розглядатися як спосіб комунікації: у ньому закріплюється зв’язокміж людством та суспільством; завдяки мистецтву людина може переміщуватися вінші епохи та країни, спілкуватися з іншими поколіннями, людьми (нехай навітьвигаданими у чиїх образах художник відобразив не лише свої власні бачення, алей сучасні йому погляди, настрій, почуття.
Сприймаючихудожні твори, ми живемо разом із улюбленими героями, якостей яких не маємо, здитячих років вибираючи для себе улюблені образи: це можуть бути казковіперсонажі (Іван-царевич), носії доброго начала (Зорро, супермен). Пізніше усенереалізовані можливості та приховані бажання компенсуються приспілкуванні з мистецтвом (я – слідчий, я – президент, я – суперполіцейський, я– балерина і т. ін.). Крім того, при наявності у світі художніх образів,відбувається своєрідна компенсація нашої буденності життя. В одних видахмистецтва (література, театр, кіно) цей взаємозв’язок більш очевидний, в інших(архітектура, живопис, музика) – механізм художньо-психологічної компенсаціїбіль складний.
Умистецтві існує деяка сфера «естетичного» (від грецького aistetikos–чуттєвий, що відноситься до чуттєвого сприйняття). Саме тут розкривається сутьпрекрасного та потворного, піднесеного та приземленого, трагічного такомічного. Ця сфера – проекція естетичних явищ у природі: відкриваючи для себемистецтво, людина бачить бездонне небо над головою та красу сходу і заходусонця, і силу буйної стихії. Російський філософ В. Соловйов підмітив, що «краса,яка є розлитою у природі у її формах і барвах, на картині здаєтьсясконцентрованою, густою, підкресленою», а естетичний зв’язок мистецтва таприроди «заклечається не у повторенні, а у продовженні тієї художньоїсправи, що була розпочата природою». Для позначення естетичного впливумистецтва на людину в античній філософії виникає термі «катарсис»(гр. katharsis – очищення).В межах піфагорецської школи існувала теорія та практика вилучення тілесниххвороб, очищення душі від шкідливих пристрастей (гніву, страху, ревнощів) задопомогою певної музики. Аристотель розумів під катарсисом очищення шляхомстразу та страждань: у психіці людини під впливом співу, музики, античноїтрагедії виникає потужні афекти, результатом яких стає певне полегшення,очищення, пов’язане із задоволенням. Далі існувало багато інтерпретаційстосовно цього терміна: під катарсисом розуміли очищення пристрастей (відперебільшень), очищення від пристрастей (їх вилучення), збудження пристрастей,відновлення гармонії духовного світу людини. Л. С. Вигодський вважав, щокатарсис може розглядатися як завершальна фаза складного психофізіологічногопроцесу сприйняття витвору мистецтва: у психіці людини відбувається розрядемоцій, нервової енергії, «самосгорання» протилежно напрямленихафектів. Ми звертаємося до мистецтва, щоб отримати задоволення. В залежностівід ступеня оволодіння «мовами мистецтва», люди отримують задоволеннявід фільмів А. Тарковського або трилерів, від «бульварної»детективної літератури чи поезії Гете та романів Достоєвського, від «приємнихдля ока» картин Іллі Глазунова чи «закодованих» творівСальвадора Далі, від музики Шопена в концертному залі чи концерту улюбленоїрок-групи. Насолода від мистецьких творів – закономірне породження сприйняттяестетичної організації звуків, форм, барв, рухів. Але чуттєве задоволення можнавважати лише однією із граней більш складного естетичного сприйняття.
Крімтого, у мистецтві відбувається накопичення мистецький цінностей. Протеподіл цінностей на матеріальні та духовні і відношення творів мистецтва додуховних цінностей може розглядатися тільки як умовне, необхідне для аналізу. Вреальному житті цього розподілу не існує, адже антична статуя, і СоборПаризької Богоматері, і «Соняхи» В. Ван Гога, без сумніву, тяжіє додуховної сфери культури, у той же самий час вони є цінностями матеріальними.
Можнавід слідкувати певний зв’язок художника, творця мистецтва, зсуспільством. Художник свідомо чи несвідомо виражає інтереси певних соціальнихверств, груп, класів, партій; погляди, настрої, думки та почуття певноїкультурно-історичної епохи. Згадаємо періоди, коли мистецтво було звернено доБога, кликало на барикади, виконувало ідеологічні задачі тоталітарної влади.Справжнє мистецтво, вважав німецький філософ І. Кант, є незацікавленим, аросійський мислитель М. Булгаков стверджував, що справжнє мистецтво є вільним усвоїх шляхах та пошуках, воно «саме до себе тяжіє, саме себе шукає, самесобі закон». В цьому випадку формула «мистецтво для мистецтва»вірно відображає його права, самостійність, свободу від підпорядкування ззовні.Разом із тим ми знаємо величезну кількість геніальних творів, написаних за «замовленням»(майже увесь живопис епохи Відродження, музика Баха, Моцарта і т. ін.). Длясправжнього художника «замовлення» — широке поле для творчості,вираження свого «Я» (пам’ятаєте у А. С. Пушкіна: «Не продаєтьсянатхнення, але рукопис можна й продати»). Чому ми називаємо шедеврамиікони Андрія Рубльова? Саме тому, що він здійнявся над іконами, щорегламентують релігійне іконописне мистецтво.
Інарешті, мі вчимося у мистецтва вічним цінностям – істині, добру та красі.Мистецтво виховує нас, «зліплює» нашу моральність. Такимчином, соціокультурний сенс мистецтва має на увазі його буття(онтологію) в культурі як спосіб чуттєво-образного осягнення світу, акумуляціїхудожньо-естетичних цінностей, специфічного засобу комунікації і компенсаціїнесвідомих імпульсів, фактора духовно-морального розвитку особистості.
РОЗДІЛ4. КРИТЕРІЇ ХУДОЖНОСТІ
Учому ж полягає таємниця мистецтва, що є критерієм художності його витворів?Духовний світ, що виражає суть людини, — найголовніший та найцікавіший предметмистецтва. Магічна привабливість мистецтва бере початок від його форми, щовиступає джерелом милування, насолоди, гри духовних здібностей людини. Цей станмистецького сприйняття не один раз надавав підстави стверджувати цілісність умистецькому образі раціонального та нераціонального, емоційного, несвідомого,інтуїтивно-психологічного, говорить про взаємоперехід та взаємодоповнення цихсторін. Німецький філософ І. Кант вважав, що естетичне переживання – цезадоволення, яке «вільне від усякого інтересу». Містку характеристикуспецифіки художнього образа надав вітчизняний філософ А. В. Лосєв: «Усякийсправжній художній образ ніколи не розуміється нами як раціональна сума якихосьдискретних ознак, а розуміється як дещо живе, із чиєї глибини б’є нестримнеджерело і чого ми не можемо відразу охопити своїми раціональними методами.Художнім є те, на що ніколи не можна надивитись, скільки б ми на це недивились. А це означає, що як глибоко ми б не сприймали художній образ, у ньомузавжди лишається дещо незрозуміле та невичерпне, хвилююче нас кожного разу, яктільки ми сприймаємо цей образ». Ось де ключ до розгадки таємницімистецтва. Якщо псевдомистецтво наслідує йому лише ззовні, розраховане на зовнішнійефект, то справжні художні твори передбачають вдумливе прочитання, «аджемистецтво можливе тільки тоді, коли існує потреба самостійної побудови образа –через опанування словника, форм та змістовних елементів, й тільки тоді вонозабезпечує спілкування.
РОЗДІЛ5. КРАСА В РІЗНИХ КУЛЬТУРАХ ТА КУЛЬТУРНИХ ЕПОХАХ
Прийнятодумати, що суттю, серцевиною мистецтва є краса. У різні культурні епохи урозумінні краси велику роль відігравали особливості. Наші уявлення про красумають європоцентриський характер та спираються на естетичні ідеали античності.Для характеристики прекрасного вживались такі поняття як гармонія, симетрія,пропорційність, доцільність. В античні часи Платон стверджував, що прекрасне –це вічна божественна ідея, а Сократ ототожнював красу та користь. В епохуСередньовіччя Ульрих Страсбурський бачив „єдине істинне світло“ вБога, котрий, „не тільки є довершеним та прекрасним у собі самому як межакраси, але крім того, він є діюча, причина-зразок та кінцева причина всієїствореної краси“. Італійський вчений, архітектор, теоретик мистецтва епохиВідродження Л. Б. Альберта писав, що „краса є суворою співрозмірноюгармонією усіх частин, об’єднаних тим, чому вони належать, — така, що недодати, не відняти, не змінити нічого не можна, не зробивши гірше“. Такожу подальшому суспільні цінності ототожнювалися з красою: для Гете краса – целюбов, для Гегеля – „чуттєва видимість ідей“, Чернишевськийстверджував, що „прекрасне є саме життя“, у М. Горького прекрасне –реалізована здатність до творчості. В німецьких романтиків (Шлегель, Шеллінг,Новаліс) краса та життя об’єднувалися у мистецтві; уся дійсність розглядаласяяк естетичний феномен, мистецтво проголошувалось першоосновою світу,відображуючи його потаємну сутність і одночасно будучи його довершеним тапрекрасним втіленням. Російський філософ В. Соловйов стверджував у праці „Загальнийсенс мистецтва“: „Довершене втілення… духовної повноти у нашійдійсності, втілення в ній абсолютної краси або створення всесвітнього духовногоорганізму є найвища мета мистецтва“. Г.-Г. Гадамер називав одну із своїхостанніх робіт „Актуальність прекрасного“.
Алеці погляди та висловлювання належать європейцям. Специфічні уявлення про красу,призначення мистецтва, його естетичні ідеали в культурі народів Азії, Африки,інших регіонів нашої планети. Нетиповість, незвичайність того чи іншогомистецтва не можуть вважатися аргументом на користь того, щоб вважати нібито „мистецтво,яким мі володіємо,є все мистецтво, справжнє, єдине мистецтво, а поміж тим нетільки дві третини людського роду, усі народи Азії, Африки живуть та помирають,не знаючи того єдиного найвищого мистецтва, але незважаючи на те, у нашомухристиянському суспільстві десь мало сотої долі усіх людей користуються тиммистецтвом, яке ми називаємо усім мистецтвом“. Починаючи зантичності, саме європейське мистецтво проголошувалось „єдиним“, „справжнім“мистецтвом. Одне з досягнень епохи Просвітництва дослідження Лессинга „Лаокоон.Про межі живопису та поезії“ ствердило в якості мети живопису таскульптури зображення прекрасних тіл». Тому досить незвичними, наєвропейський погляд, є художні образи інших культур, наприклад, мусульманської,де зображення заборонено, а декоративність є провідним принципом мистецтва.Кожна етнічна культура має свої традиції та для кожної з них характерні власніуявлення про красу.РОЗДІЛ6. СПЕЦИФІКА ДВОХ РІЗНИХ СПОСОБІВ ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ У МИСТЕЦТВІ
Умистецтві існують два способи образного відображення світу: реалістичний таумовний. Вже у самих ранніх художніх творах палеоліту, що дійшли до нас,присутні обидва. Первісні художники були чудовими майстрами реалістичногозображення, непогано розбиралися в анатомії тварин, могли передати рухи ізвинятковою виразністю. В умовних образах фіксується спроба узагальнення,бажання вийти за рамки простого наслідування, відповідності природі. Умистецтві обидва способи відображення дійсності присутні завжди, абопаралельні, або один з них є провідним. Необхідно відмітити, що реалістичнемистецтво не просто так зліпок з дійсності; його художні образи представляютьжиття нібито у концентрованому вигляді, фокусують найбільш значущі для даноїкультурної епохи персонажі, події, почуття, ідеї, проблеми. Умовне мистецтводає більше можливостей для розширення та інтерпретації змісту художніх образів,може бути символічним. Американський соціолог П. Сорокін пов’язував символічнемистецтво з ідеаціональним типом культури, орієнтованим на надчуттєве,надраціональне світовідчуття, тобто на Бога. Іншими словами, релігійнемистецтво завжди символічне. Так, у європейській культурі мистецтвоСередньовіччя було у більшій мірі умовним, символічним: живописні таскульптурні образи, далекі від правдоподібності, слугували релігійним ідеям,торжеству духа над тілом. Саме тому скульптури готичних соборів такі умовні,фігури приховані за складками одягу. Усучасній художній культурі реалістичне та умовне мистецтво існують паралельно:у театральному мистецтві – напрямок, що йде від К. С. Станіславського, що прагнувдо правдоподібного втілення на сцені «життя людського духу», танапрямок, представлений прихильниками «умовного театру», «монтажуатракціонів», створений В. Е. Мейерхольдом; у кіно – фільми реалістичні(як ми кажемо «життєві») та умовні, з підтекстом, із використаннямспеціально підібраної режисером символіки (А. Тарковський, Ф. Фелліні). Улітературі та живописі на зламі ХІХ – ХХ ст. з’являється новий мистецькийнапрям – символізм (П. Верлен, М. Метерлінк, А. Рембо, А. Блок, А. Бєлий, М.Врубель, М. Чюрленис та ін.). Проте у широкому розумінні увесь живописмодернізму (сюрреалізм, кубізм, експресіонізм, абстракціонізм, фонізм та ін.)може розглядатися як символічне відтворення відносин людина – світ у нашсуперечливий час з сенсаційними науковими відкриттями, досягненнями техніки,екологічними катастрофами та кризою духовності.
РОЗДІЛ7. МАСОВА КУЛЬТУРА
Цяпроблема зачіпає сьогодні не лише взаємозв’язок мистецтва з економікою, а йсаму проблему художності. У ХХ ст. в мистецтві використовуються неіснуючіраніше джерела звуку, світла, кольору. У кожному домі, завдяки телебаченню,відео, радіо, можуть послухати виконання музичної класики Святославом Ріхтером,побачити шедеври найкращих музеїв світу, подивитися кінофільми та театральніпостановки видатних режисерів сучасності. Однак масове виробництво тарепродукування творів мистецтва обертається проявом стандарту не лише уматеріальній, а й в духовній сфері, а це, в свою чергу, призводить довироблення усередненого смаку. Чи можете ви відрізнити у тому потоці музики,який обвалюється щоденно на вас, художнє від нехудожнього мистецтво, мистецтвовід псевдомистецтва, ерзац-культури? Стандартизація смаків сприяє усередненнюрівня художніх витворів. Доволі часто не талант створює імідж тієї чи іншоїзірки, а наявність гарного продюсера, реклами. Мистецтва починає підкорюватисязаконам ринку, де створення художніх творів залежить від попиту та пропозиції.Йде госта конкурентна боротьба за глядача, і не випадково ми кажемо про цілусистему шоу-бізнесу. Одиниці ходять до музеїв, на концерти класичної музики, ана шоу-вистави рок-музикантів – десятки тисяч. У масовій культурі домінуютьчуттєва експресія, отримання задоволення.
Цюособливість духовної культури помітив культуролог ХХ ст. Х. Ортега-і-Гассет, щозапропонував концепцію елітарної та масової культур. Ще у середні віки, колисуспільство було розділено на дві соціальні верстви – знатних та плебеїв, — існувало благородне мистецтво, яке було умовним, ідеалістичним, тобто художнім,і народне – реалістичне та сатиричне. «Нове мистецтво, — вважаєОртега-і-Гассет, — розділяє публіку на два класи – тих, хто розуміє, і тих, хтоне розуміє його, тобто на художників і тих, які художниками не є». Іншийсучасний мислитель Г.-Г. Гадамер роздумує про походження кіча, «відсутностісмаку у мистецтві», що відноситься до найнижчих пластів масової культури: «Людинаспроможна чути тільки те, що вона колись вже чула. Вона не хоче слухати нічогоіншого та переживає зустріч з мистецтвом не як потрясіння, а як безколірнеповторення. Це рівнозначно прагненню людини, що засвоїла мову мистецтва,відчути саме бажаність його впливу. Будь-який кіч містить у собі цей намір,часто благий, та все ж саме він і руйнує мистецтво». Етимологія слова «кіч»походить від англійського «forthe kitchen»- для кухні, німецькому музичному жаргону початку ХХ ст. «Kitch»- халтура. Закони «кічевого» мистецтва одні, нехай буде література,музика чи кіно: повторюваність, гонитва за зовнішніми ефектами та примітив зточки зору змісту.
Голландськийкультуролог Й. Хейзинга, піддаючи критиці сучасну культуру, вважав, щомеханізація, гонитва за ефектами та прояв ринку в сфері мистецтва призводить довтрати ігрового начала і кризовим явищам у мистецтві.
Безумовно,масова культура має свої позитивні моменти. Розважаючи, доставляючи чуттєвезадоволення, вона дає людині можливість забути про свої проблеми, відпочити.Проте витвори масової культури або кіча сьогохвилинні і лише імітують прийомисправжнього мистецтва, розраховані на зовнішній ефект.РОЗДІЛ8. ВЗАЄМОДІЯ МИСТЕЦТВА З ІНШИМИ СФЕРАМИ КУЛЬТУРИ
Культура– цілісна система, елементи якої не існують відокремлено одне від одного. Так,проблема взаємодії мистецтва та політики може розглядатися у декількохаспектах. По-перше, це політика держави по відношенню до мистецтва та йоготворців: можливе обмеження свободи творчості, уведення цензури, фінансуваннязасобів із держбюджету на розвиток художніх інститутів. По-друге, це проведенняідеологічних установок через мистецтво з певними цілями. Прикладом можеслугувати метод соціалістичного реалізму, затверджений у якості догми(критерії: простота, доступність, масовість, народність, партійність, вираженняінтересів пролетаріату), театралізація політичного та суспільного життя,розповсюдження під час виборних кампаній, з’їздів, конференцій, появаполітизованих видів мистецтва. Та по-третє, — відношення творців мистецтва дополітичних подій країни.
Взаємодіямистецтва та філософії має свої закономірності. Не раптово мистецтво, які філософію, можна назвати самосвідомістю культури: це нібито художній погляд «зсередини»в рамках якої-небудь епохи або типу культури. Відомий філософ М. Мамардашвілівважав, що завдяки мистецтву відбувається накопичення та передача людськоїчуттєвості. Але не можна не враховувати і раціональні моменти в художнійтворчості. Будь-який художник, продумуючи та створюючи свої твори, в тій чиіншій формі доносить до нас не тільки свої почуття, але й свої уявлення просвіт, які можуть або відображати світоглядні погляди епохи, або протистояти їмв періоди криз. Саме з цієї позиції слід розглядати співвідношення філософії тамистецтва.
Мистецькимдзеркалом ХХ ст. вважається модернізм. Про кризу мистецтва заговорили багатомислителів: Німецький філософ О. Шпенглер (а ще раніше – Г. Гегель),охарактеризувавши розлад, крах цілісності людського буття, конфліктністьвідносин людини до природи та до інших людей, механізацію та втрату творчогоначала в мистецтві як «захід» європейської культури; Голландськийкультуролог Й. Хейзинга, що побачив у втраті ігрового начала сучасниммистецтвом прояв кризових явищ; іспанський культуролог Х. Ортега-і-Гассет, щопобачив у сучасній культурі тенденцію «дегуманізму мистецтва»;американський соціолог П. Сорокін, що відстоював на прикладі модернізмуконцепцію народжуваного нового, ідеаціонального або ідеалістичного, тупукультури...
Песимізмта важкі передчуття пронизують твори А. Камю та Ж. Сартра, С. Далі та Е.Іонеско, А. Шенберга та К. Пен-дерецького, в кубізмі зображення розкладаєтьсяна складові, в абсурдиському мистецтві заперечується будь-який сенс людськогожиття, абстракціоністи відмовляються від відтвореня предметності буття,сюрреалісти у своїх творах виводять із області підсвідомого жахливих химер. Чиіснує зв’язок цих художніх явищ із широким розмаїттям ідей Ф. Ніцше, А.Шопенгауера, З. Фрейда і М. Хайдеггера? Безумовно. В будь-якому довіднику можнапрочитати, що світоглядною основою модернізму є ірраціоналізм, психоаналіз таекзистенціалізм. Проте взаємозв’язок філософії та мистецтва значно глибше:культура сучасної епохи така, що поміститися в рамки реалістичного мистецтвавона не може. Це і є те опосередковане філософське пізнання дійсності, яке даєнам мистецтво.
Інодіелементи культури, взаємодіючи між собою, породжують самостійні феномени, яким,наприклад, є релігійне мистецтво. Існують цілі періоди в історіїкультури, коли можна говорити про повне підкорення мистецтва релігійнимсвітоглядом: це західноєвропейське мистецтво епохи Середньовіччя, буддистськетамусульманське мистецтво, грецьке мистецтво докласичного періоду VIII– VI ст. до н. е. та ін. Вцьому випадку характерною особливістю мистецтва буде те, що воно наближаєвіруючого до Бога, та правильніше говорить не про дихотомію мистецтво-релігія,а про релігійне мистецтво. В релігійного мистецтва є свої закономірності; вонозавжди символічне, твориться у відповідності до певних канонів, тобторегламентується релігійними інститутами, та частіше за усе знеособлено. Ми незнаємо імен митців, що розписали стіни буддійських печерних храмів Аджанти,авторів ікон, які розрізняємо лише за специфічною манерою новгородською,псковською чи московською шкіл, невідомі й майстри, що створили чудові арабескимусульманських орнаментів. Вітчизняний філософ А. В. Лосєв відмітив, що символ– це, з одного боку, знак, замінник предмета, а з іншого – образ, що несе усобі певний зміст, сенс. Релігійне мистецтво відрізняється особливоюсимволічністю. У буддійській культурі символом Будди можуть бути квітка лотоса(легенда оповідає: як тільки принц Гаутама зробив свої перші кроки, у кожномуіз слідів розквітла прекрасна квітка лотоса); кінь, віл, лев та слон – втіленняБудди в інших життях. Згідно канонам, у зображенні Будди присутні 32обов’язкові та 80 вторинні признаки-символи: пучок волосся на голові – ушніша-символ його мудрості, положення руки на рівні грудей – символ безстрашності іт. ін.
Вмусульманській архітектурі купол мечеті – символ божественної краси, вежамінарету – символ божественної величі, написи на стінах мечеті – символ божогоімені Аллаха.
Управославній культурі церква, збудована у вигляді видовженого корабля – НоєвКочег, котрий «веде нас морем життя до тихої пристані у Царстві Небесному»;у вигляді многокутника, нібито зірки, означає, що церква, схожа на дороговказнузірку, сяє в цьому світі".
КнязьЄ. Трубецькой, називаючи руську ікону «розумобаченям у фарбах»,стверджував, що за «незрівнянної мовою» релігійних символів стоїтьпитання про сенс життя. Раніше навіть неосвічені люди могли «прочитати»ікону, побачити потаємний сенс у рухах, жестах, персонажах. Так, східні мудреці– волхви, що прийшли вклонитися немовляті Христу, зображувались у виглядіюнака, зрілого чоловіка та літнього чоловіка: це не тільки відбивало етапилюдського життя – все людство, незалежно від віку, має прийти до новоїхристиянської віри. У складній композиції ікони «Різдва Христова»зображення Йосипа, що сидить у самотності, із напівзакритими очима,символізувало тишу, нічний спокій різдвяної ночі. Глибоко символічною є моважестів на іконі: рука, що протягнута вперед долонею догори, означає покірність;рука, притулена до щоки зображеного персонажа, — символ смутку.
Релігіята мистецтво звертаються до найтонших ниточок людської душі. Не раптово під часрозквіту художньої культури в епоху Відродження саме через релігійні сюжетистверджувались гуманістичні ідеали. Проблема співвідношення окремих елементів усистемі культури зачіпає й особливості творчого мислення. Це проявляється,наприклад, у характеристиці взаємодії науки та мистецтва.
УХХ ст. людина, оснащена новітніми комп’ютерними технологіями та сучасноютехнікою, стає все більш раціональною. В період античності, коли ще не існувалодиференційованого розбиття сфер культури, грецький термін «techne»означав і «науку», і «ремесло», і «мистецтво».Аристотель, протиставляючи науку, мистецтво, з одного боку, і ремесло, зіншого, стверджував, що ремесло засноване на звичках, на наслідуванні одниммайстром іншого, а наука та мистецтво мають свої певні методи та принципипобудови. Але наука спирається на логічну систему доказів, тоді як мистецтво,що включає в себе елементи задоволення, суворості мислення не потребує. Метунауки можна окреслити як прямування до пізнання світу раціональними методами, адля мистецтва пізнання, відображення дійсності – це тільки одна із його гранейпоряд з іншими – естетичними, оціночними, ігровими, гедоністичними та ін. Длянауки характерні: несуперечність, суворе мислення, наднаціональний характер;для мистецтва: мислення не суворе, метаморфічне, що спирається на чуттєві образи,що включають в себе індивідуальність художника та національні особливості йогокультури. Об’єктом природничих наук можна назвати всю природу та людину, якчастину цієї природи, об’єктом мистецтва – людину, її духовність та ставленнядо світу. Проводячи аналогії між наукою та мистецтвом, вітчизняний філософ П.П. Гай-денко писала: «Як живопис XV– XVI рр.звертається до перспективи, так наука цього періоду – до геометрії… Подібнотому, як перспектива стає методом для зображення природи, геометрія стаєметодом пізнання природи». В епоху Ренесансу художники, спираючись на відкриттяпрямої перспективи, стверджували гуманістичні ідеали на полотні, а вчені, увідповідності до духу часу, прагнули дати впорядковану картину світу (Галілей).Протиставленняцих двох способів пізнання – наукового та художнього, абсолютизаціяраціональності призводять до крайнощів. Це нібито два полюси в культурі та двічастини одного цілого: людство повинно осмислити існуюче протиріччя гуманізуючисаму науку.
ХХст. називають добою техніки та інтеграції. У цьому зв’язку актуалізуєтьсяпроблема співвідношення мистецтва та техніки. Саме у сучаснійепосі з’являються художня фотографія, кіно, телебачення, естрада, світломузика.Завдяки техніці розширюються «мовні», виразні можливості мистецтва.Театр – це вже не тільки гра актора і майстерність режисера, але й світлове,музичне оформлення вистави. Іноді у театральних виставах використовуютьсялазери, слайди, кіно, топографія (Празький театр «Латерна Магіка»). Вмузиці з’являється новий спосіб звуковилучення – електронний. "Інтонаційнийсловник епохи" (вислів російського композитора і музичного критика Б.Асаф’єва) поповнюється за рахунок утвердження в музиці шумового елемента тапояви сфери урбаністичного звучання.
Стрімкийрозвиток обчислювальної техніки та технології, а також використання комп’ютерівдав можливість отримати незвичне звучання за допомогою електроннихсинтезаторів.
Виникнення«електронної музики» було підготовлено не лише технічним прогресом,але й змінами у самому художньому мисленні, яке стає більш синтетичним,відображаючи інтегративні процеси техногенної цивілізації. В останніхкомп’ютерних синтезаторах – відео синтезаторах – в основі роботи лежить принципперекладу електронного звучання у візуальні форми. Так, вже на початку 80-хроків американський композитор Д. Берман у своїх творах використовує відеосинтезатор для перекладу електронних звуків у кольорові плями.
Щеодин «синтетичний» вид творчості – мульти-медіа-продукція, якапередбачає демонстрацію діапозитивів, фільмів при виконанні музики. Першаспроба подібної творчості була зроблена на Міжнародній виставці в Брюсселі в1958р. у павільйоні фірми «Філіппе». Дана композиція отримала назву «Електроннапоема»: три мистецтва – архітектура (спеціально побудований павільйон запроекцією грецького архітектора Ксенакіса), кольорові проекції (розробленіфранцузьким архітектором Ле Корбюзьє, йому належить й загальний задум) таелектронна музика (написана американським композитором, експериментатором вобласті електронної музики Варезом) – залишаючись самостійними і діючи паралельно,об’єдналися у єдине ціле.
Мульти-медіамистецтво може зливатися з оточуючим середовищем, природою, музика наповнюєтьсяшумами буденного життя, у «виконанні» використовуються різні засоби –звуки, картини, запахи, фарби. Таким чином, взаємодія мистецтва і техніки, щопризводить до появи нових синтетичних жанрів і видів, сприяє розширенню рамоктрадиційної мистецької культури.РОЗДІЛ9. ДИНАМІКА ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ
Кризовіявища у сучасному мистецтві, відмічені багатьома дослідниками, актуалізувалипитання про те, як відбуваються зміни у художній культурі. Чи існуютьякі-небудь закономірності в зміні стилів та напрямів, чи можна говорити пропрогрес мистецтва? Чи буде справедливим вважати, мистецтво бароко кращим відготики, мистецтво феодального суспільства більш довершеним ніж рабовласницьке,а мистецтво ХХ ст. – найвищим мистецьким досягненням світової культури?
Питанняпро зміни в мистецькій культурі не може бути розв’язане однозначно. В історіїкультури відомі періоди, коли великі соціально-економічні перетворення сприялибурхливому розквіту усіх мистецтв.
Такбуло в «золотий вік» руського Просвітництва за часів імператриціКатерини ІІ (друга половина XVIIIст.), коли формувалася національна школа в російській літературі, театральному,образотворчому мистецтві, музиці (М. В. Ломоносов, Н. М. Карамзін, А. П.Сумароков, художник Ф. С. Рокотов, актор Ф. Волков, архітектор В. І. Баженовтворили в цей період). Але ця залежність може бути і зворотною: в періодинайглибших соціально-культурних та економічних криз ми спостерігаємо посиленняекспериментального та пошукового начала у мистецтві, появу нових стилів, жанрівта напрямів (злам ХІХ – ХХ ст. в Росії – це і художники «Світу мистецтв»,і символізм А. Блока, А. Бєлого, і музика А. Н. Скрябіна, і народження нової «мовиживопису» у В. Кандинського й К. Малевича, і театральні пошуки К. С.Станіславського й В. Е. Мейерхольда).
Врізні культурно-історичні епохи на перший план висувалися ті види мистецтва, щонайбільш повно виражали дану епоху. Ми кажемо: антична скульптура,середньовічна архітектура, живопис Відродження, тим самим підкреслюючи, що данівиди мистецтва були домінуючими, а інші існували під їх впливом.
Сучасніуявлення про світ все більш ускладнюються, що дозволяє, слідом за М. Бахтіним,говорити про «поліфонічність» сучасної художньої культури. Поліфонічністьхудожньої культури – це її «романізація» (вираз М. Бахтіна), і «музикалізація»,і «відеолізація», і видовищність. Окремі види художньої творчості неіснують сьогодні ізольовано одне від одного, що виражається не лише у проявахнових синтетичних жанрів мистецтва (симфонії-балети, мюзикли), а й вінтегративності художнього мислення, в розширенні художньої сфери (світломузика,кольорово-музикальні фільми, естетичний феномен моди, художнє конструювання,комп’ютерна графіка). У мистецтві природно та вільно відбувається відмова відминулих завоювань та знахідок, коли вони не виражають нового світовідчуттялюдини в культурі. Вдосконалюються прийоми, технології, способи вилученнязвуку, кольору, розширюються межі художньої сфери, проте саме мистецтво незмінює своєї сутності, не стає більш чи менш прогресивним. І це найважливішаособливість мистецтва як феномена культури.
Такимчином, розвиток мистецтва відбувається в рамках динамічних змін всієї культури.З’ясування закономірностей динаміки художньої культури – одна ізнайактуальніших задач сучасної культурології.
Алескільки б не намагалися вчені осягнути мистецтво, в ньому завжди будезалишатися певна загадка, яку неможливо осягнути лише раціональними методами.Як невгамовний «Кастальський ключ», вона несе художникам «хвилінатхнення», радуючи нас своєю непередбачуваністю.
ВИСНОВКИ
Отжемистецтво – це важливий аспект культури. Це особливий вид творчої діяльності,що створює образні та символічні структури. Мистецтво виконує художні,пізнавальні та комунікаційні функції. Будучи важливою частиною духовноїкультури, мистецтво з перших сторінок історії людства було засобом усвідомленнясвіту та духовного розвитку особистості. Кожна історична епоха характеризуєтьсясвоїм розумінням мистецтва та його місця в культурі. Сучасні культурологічнідослідження намагаються витлумачувати мистецтво в системі інших феноменівкультури. Так виникають характерні опозиції національної та глобальної культур,високої та низької, масової та елітарної.
Такимчином, розвиток мистецтва відбувається в рамках динамічних процесів змін усієїкультури. З’ясування закономірностей динаміки художньої культури – одна зактуальних задач сучасної культурології. Але скільки б не намагались вченіосягнути мистецтво, у ньому завжди буде залишатися якась таємниця, якунеможливо осягнути лише раціональними методами. Як невгамовний «Кастальськийключ», воно дарує художникам «хвилі натхнення», радуючи нассвоєю непередбачуваністю.
Мистецтвояк унікальна та самобутна форма діяльності не лише відображає в своєму розвиткупануючі уявлення культури, а й саме активно бере участь у становленні новихсторін суспільної свідомості, психології, розширюючи потенціал людини, сприяючипроцесу її самовдосконалення.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Борев Ю.Б. Эстетика в2-х т. – Смоленск, 1997г.
2. Дивненко О.В. Хрестоматия по эстетике. – М.:Издательский центр «Аз», 1995.- 247с.
3. Зись А. Искусство и эстетика. – М., 1967г.
4. Золотарева П. Р. История искусств: Художественнаякартина мира. – Караганда, 1996г.
5. Естетика: Навч. посіб./І. Є. Волошко, Р. М. Вечірко, Т. С. Пітякова та ін. – КНЕУ, 2006 – 152с.
6. Естетика: Навч. посіб./ М. П.Колесніков, О. В. Колеснікова, В. О. Лозовой та ін. За ред. В. О. Лозового. –К.: Юрінком Інтер. – 2007. – 208с.
7. Левчук Л., Олещенко О.Основы эстетики: Уч. пос. – К., 2000р.