Стародавній Рим(лат. Roma antiqua, також Древній Рим, старожитній, античний Рим) — одна зпровідних цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву відголовного міста — Рима (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честьлегендарного засновника — Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка вирослаз маленької землеробської громади, заснованої на Апеннінському п-ві ще в Х ст.до н. е. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженоїКапітолієм, Паладином і Квіріналом. Розташована вздовж Середземного моря,Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу.
За століттясвого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії доолігархічної республіки, а потім — до все в більшій мірі автократичної імперії.Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усімСередземномор'ям. Піку своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ ст., колипід його контролем опинилися території від сучасної Шотландії на півночі доЕфіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході.
Римськесуспільство розглядається як ієрархічне, де раби (лат. servi) були на самомудні, вільновідпущеники (лат. liberti) — над ними, а вільно народжені громадяни(лат. cives) були верхівкою. Вільні громадяни також були поділені на класи. Напочатковому етапі розвитку римське суспільство складалося з двох основнихверств – патриціїв і плебеїв. Згідно з найпоширенішою версією про походженняцих двох класів, патриції – це корінні мешканці Риму, що вели своє походженнявід 100 патріархів-засновників міста, а плебеї – прийшле населення, яке не малотакого походження, але мало громадянські права. Патриції були об’єднаніспочатку в 100, а потім в 300 родів. Спершу плебеям заборонялося одружуватися зпатриціями, що забезпечувало замкненість верстви патриціїв.
Менш важливим цестало за часів пізньої Республіки, коли деякі плебейські родини стали заможнимиі почали займатися політикою, а деякі патриціанські роди занепали. Будь-хто,патрицій чи плебей, чиїм предком був консул, вважався благородним (лат.nobilis), а того, хто перший зі свого роду прийняв консульство, як, наприклад,Марій чи Цицерон, називали новою людиною (лат. homo novus) і благороднимиставали його нащадки. Однак патриціанське походження все ще залишалосяпрестижним, і багато релігійних інститутів були відкриті тільки для патриціїв. СтародавнійРим був цивілізацією, яка виросла з невеликої сільськогосподарської общини, заснованана італійському півострові ще в 10 столітті до нашої ери. Розташований наберезі Середземного моря, і з центром в місті Рим, він став одним знайбільших імперій в стародавньому світі.
Різноманітністорони суспільного життя Стародавнього Риму зосереджувалася на форумі,визначаючи склад навколишніх його будівель: храми головних богів, перед якимивідбувалися релігійні церемонії; базиліки — для суду і біржі, на якихвідбувалися договори і велася торгівля; курії — для засідань сенату і міськогоуправління; таверни — лавки торговців. Площу прикрашали статуями, оздоблюваликолонадами портиків, другий ярус яких використовувався для глядачів в святковідні. Свята займали велику частину відпочинку городян: релігійні ходи,гладіаторське ігри, тріумфи полководців. В історії Рима відзначено 350тріумфів, що тривали по 2—3 дні кожний, з неодмінними пишними торжествами іграндіозними бенкетами. Свято включалося в єдиний комплекс розваг з бенкетами ітрапезами.
Найбільшхарактерним комплексом відпочинку і одним із значущих досягнень архітектури дляСтародавнього Рима були терми. Відвідування терм були невід'ємною частиноюримського способу життя. Крім свого основного призначення, терми,зазвичай були оточені парком і стадіоном, також були поряд парк для прогулянок,спортивний майданчик. Вони служили місцем для зустрічей, де обговорювалисяприватні і суспільні справи. Кімнати відпочинку, місця для прогулянок наповітрі, бібліотеки, приміщення для музичних виступів створювали умови дляспілкування. В грандіозних імператорських термах збиралися величезні масинароду. Тут міг розважитися городянин, що не має власного дворика з фонтаномабо вілли з басейном. Більш спроможні римляни віддавали перевагу невеликимприватним лазням. В Римі з населенням 1 млн. чоловік налічувалося 11імператорських терм і 800 дрібних суспільних лазень. Головний корпус термоточував парковий простір, що був призначений для спорту, розваг і відпочинку. Значнучастину відпочинку римляни займали видовища: драматичні і мімічні вистави,гладіаторські ігри, боротьба з тваринами, змагання колісниць. Основні видовищніспоруди — театри, амфітеатри, одеони, цирки. Театри спочатку складалися зокремих елементів: місць для глядачів — театрона, які обладнували на сходах, щобули врізані в пагорб; оркестри — круглого (напівкруглого) майданчика, девідбувалася дія; скени — окремого намету для переодягання.
Пізнішерозрізнені частини злилися в єдине ціле, що є характерною рисою римськоготеатру. Стена, частина римського театру, що найбільше піддавалася змінам,ставала все більш нарядною, часто для її оформлення використовували кольоровиймармур і розписи. У Римі були поширені малі театри — одеони — із спрощенимобладнанням сцен, призначені для музичних і поетичних вистав. Одеони могли бутикритими (у вигляді окремих будівель) і відкритими. Будівлі цього типу, алеменші розміру, називалися аудиторіями. В них виступали філософи, ритори,письменники. Амфітеатри споруджували для гладіаторських ігор і битви з дикимитваринами; вони мали еліптичну в плані арену і театрон, що повторював її форму.Це специфічний римський тип споруди, форма якого визначалася характером вистав.Найдосконалішим за конструкцією і формою був амфітеатр Колізей: величезна,овальна в плані чаша (подовжня вісь 187,77 м), що оточена місцями для глядачів,що підіймаються вгору. Колізей вміщав 56 тис. глядачів. В цьому найбільшомуамфітеатрі проявився характер сприйняття видовищ римлянами — кожний глядачбачив з свого місця всю ту масу людей, що заповнювали амфітеатр, кожен зглядачів був переповнений святковим настроєм. Римські цирки були місцямикінних перегонів і змагань на колісницях. Вони складалися з витягнутої в планіарени (наприклад, цирк Максенція на Аппієвой дорозі, мав розміри 428 х 79 м),розділеної невисокою стінкою-спиною, навкруги якої відбувалися перегони, ісхідчастими місцями, для глядачів уздовж арени. Арена мала два входи: на одномукінці арени розташовували загороди для коней, звідки їх випускали у моментстарту, на протилежному — встановлювали тріумфальну арку, з-під якої з'являвсяпереможець. Римські театри, амфітеатри, цирки значно вплинули наподальшу європейську архітектуру видовищних споруд.
Житлові спорудиримлян розділяються на міські і сільські будинки-вілли. Поява заміськогобудинку пов'язано потребою у відпочинку городян від шуму і гармидерумільйонного міста. Міський житловий будинок багатого городянина — домус —створювався за єдиною схемою: вхідний вестибюль — атрій, має квадратний отвір вперекритті; таблініум — головне приміщення будинку, яке служило, спочатку вякості сімейної спальні і трапезної, а пізніше для ділових контактів глависім'ї; потім двір — перистиль. Пізніше з'явилися атріумно-перистильнібудинки з окремою трапезною — триклініумом.
Навколо цихосновних приміщень групувалися житлові кімнати для чоловіків і жінок, а такожгосподарські споруди. Атріумно — перистильнийбудинок, що знаходився на пагорбі, розвинувся в терасний будинок, який частовикористовувався для заміських вілл. Вілли частіше за все були центромсільськогосподарського маєтку землевласника. Розміщувалися вілли на південномусхилі пагорба, звідки відкривалася панорама околиць. Кімнати розташовували вдовільному порядку, але спальні, бібліотеки і кабінети були віддалені відгаласливої частини житла. На віллі передбачався комплекс приміщень дляпідтримки здоров'я: терми, плавальний басейн, солярій, іноді гімнасій, критіалеї для прогулянок (стадій). В саду перед будинком розміщувалися німфеї,экседри, перголи, широкі мармурові лавки, статуї, фонтани і бельведери — все цезабезпечувало спокійний і приємний відпочинок. У період Римської імперіїв містах будували дешеве житло — інсули (багатоповерхові цегляні житловібудинки з квартирами, що здаються).
Житловіприміщення розташовували на верхніх поверхах трьох-, чотирьох-, п'ятиповерховихблоків, що мали свої сходи. Фасади набули вигляду багатоповерхових житловихбудинків з вікнами, що виходили на вулицю.
На першихповерхах інсул розташовували торгові приміщення — таберни, господар якихпроживав тут же, на антресольному поверсі. Інсула — суто римське явище.
У Римськійімперії з'явилися нові типи споруд, пов'язані з тимчасовим нічлігом, — заїжджідвори, будівництво яких почалося уздовж всіх римських доріг після виходу законупро регулярний поштовий транспорт. У Стародавньому Римі велику увагуприділялось кліматолікуванню в горах. Вже в III—IV ст. н. е. були побудованіперші клімато-лікарні в малодоступних частинах Альп в Давосі.
Призначалисявони для вищих шарів римського суспільства. Стародавній Рим створив не тількинові типи житла, але і різноманітні типи меблів для відпочинку.
Римляни, як істародавні греки, не тільки їли і пили, але часто і працювали лежачи — читали,писали, укладали угоди.
Для цьогозастосовували різні види ложа, які встановлювали навколо круглого обідньогостолу.
На основітрадиційного ліжка зявились носилки, якими користувалися при пересуванні помісту. Великого значення набуває стіл; легкий, рухомий обідній стіл змінювавсяпри зміні блюд. З'явився мармуровий стіл — почесний стіл, який встановлювався ватрії.
Римськаархітектура підвела підсумок історії античної архітектури, яка зробилавеличезний вплив на подальший розвиток архітектури, зокрема стала невичерпнимджерелом архітектурних образів середовища відпочинку і дозвілля в історіїєвропейського містобудування.
Амфітеатри
Амфітеа́тр—антична споруда для різних масових видовищ; овальна арена, навколо якоїуступами розташовувалися місця для глядачів. Слово має грецький корінь «amphi»(навколо).
Конструктивнаоснова амфітеатру являє собою складну систему арок і стовпів, між якимизнаходяться склепінчасті галереї (фоє, приміщення для звірів тощо) та сходи.
“Арена’’ словопоходить від латинського «пісок», який був розміщений на підлозіамфітеатру, щоб ввібрати пролиту кров.
Амфітеатринайчастіше використовувались для гладіаторських матчів, які були адаптовані зетруських похоронних обрядів (munera). Наприкінці 1 століття до н.е.,ігривтратили своє ритуальне значення.
Гладіаториприйшли з різних партій життя. Спочатку були гладіаторськи школи, але вонипотрапили під державний контроль у 1-му столітті до нашої ери. Більшістьгладіаторів були або засуджені злочинці (damnati), раби, військовополонені,або добровольці, які підписались, щоб зробити шоу задля оплати гладіатора.Існували чотири основних типи:
1.Воював з шоломом, який був прикрашений гребенем риби, довгастий щит і меч.Зазвичай він боровся.
2. Легко озброєнийгладіатор з мережею, або розмахуючи тризубцем або кинджалом.
3. Використавмеч, шолом і довгастий щит.
4. Боровся звигнутими і круглим щитом.
Були й інші видиігор, в яких приймали участь жінки, а іноді навіть гноми були використані в цихматчах. Спеціальні види «диких тварин матчі» (venationes) буливведені в 2-му столітті до н.е. і стали дуже популярними.В такі напади, були включенічоловіки, як правило, або злочинці, військовополонені, або підготовлени іоплачувані бійці.
Спочатку, ігри здикими тваринами відбувалися вранці, публічні страти проводилися опівдні, апотім гладіаторські. Згодом, ці підрозділи стали розмитими, і часто багато боївпроходили не один раз, і ці правила вже не діяли.
Інші види ігор цеморські битви (naumachiae), відомі у місцях розташування штучних озер.
У малих містах,місцеві Амфітеатр були тільки розвагою. Завдяки їх масивним розмірам, вони, якправило, побудовані на краю міста. Військові амфітеатри (Ludi), побудованіпоблизу фортець, які слугували для підготовки солдатів.
Колізе́й(лат. Colosseum) — найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, символ могутностіімператорського Риму. Розташований в Римі, в улоговині між Еквіллінським,Палатінським і Целієвським горбами, на тому місці, де колись був ставок, щоналежав до «Золотого Будинку» Нерона. Вміщав біля 50 000 глядачів. Будівництвоцієї споруди розпочато імператором Віспасіаном після його перемог в Юдеї ізакінчено у 80 р. н.е. імператором Титом, який ознаменував відкриттявлаштуванням у ньому ігор, які тривали сто днів і коштували життя багатьомсотням гладіаторів і 5 тисячам диких звірів.
Спочатку Колізейназивався, за родовим іменем згаданих імператорів, амфітеатром Флавіїв (лат.Amphitheatrum Flavium), нинішня назва (лат. Colosseum, Colosaeus, італ.Colosseo) закріпилася за ним згодом, починаючи з VIII століття, і походить абовід колосальності його розміру, або від того, що поблизу від нього стоялагігантська статуя, споруджена Нероном на честь самого себе.
Довгий часКолізей був для жителів Рима та гостей міста головним місцем розважальнихвидовищ, таких, як бої гладіаторів, цькування диких звірів, морські битви(наумахії). Попри усталену думку, що в Колізеї страчували християн, останнідослідження указують на те, що це був міф, створений католицькою церквою вподальші роки.
Подібно до іншихримських амфітеатрів, Амфітеатр Флавієвий в плані являє собою еліпс, серединаякого зайнята ареною (також еліптичної форми) і концентричними кільцямиглядацьких місць, які її оточують. Від всіх споруд такого роду Колізейвідрізняється своєю величиною.
Колізей втративдві третини своєї первинної маси; проте, він і понині безсумнівно величезний:один архітектор в XVIII сторіччі взявся приблизно обчислити кількістьбудівельного матеріалу, використаного на будівництво Колізею, і визначив йоговартість, по цінах того часу, в 1 мільйон скудо (близько 8 млн. франків). ТомуКолізей спрадавна вважався за символ величі Рима. «Поки Колізей стоїть» —говорили пілігрими в VIII сторіччі — «стоятиме і Рим, зникни Колізей — зникнутьРим і разом з ним весь світ».
Театри
Теа́тр (місцевидовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, якувиконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічнівистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваютьсявистави. Театр як мистецтво називають також театральним мистецтвом, а науку, щовивчає теорію та практику театрального мистецтва вивчає театрознавство.
ТеатриСтародавнього Риму не принесли суттєвих змін відносно старогрецьких театрів,але їх визначальним явищем стала, саме, популяризація театру, як мистецтва йкультурної події по більшості тодішнього світу. Характеристики римських театрівсхожі з раніше грецькими театрами, оскільки, значну частину архітектурноговпливу римляни перейняли від греків. Проте, римські театри мали таки одну,визначальну, відмінність, так як будувалися гранітними чи бетонними спорудамина окремих ділянках, на відміну від земляних чи вапнякових пагорбових еллінськихспоруд. Крім того, вони були повністю закритими будівлями з усіх боків й мали,здебільшого, овальну форму.
Театр Помпея(лат. Teatrum Pompei) — руїни давньоримського театру в Римі. Гней ПомпейВеликий (лат. Gnaeus Pompeius Magnus (*29 вересня 106 до н. е. — †29 вересня,48 до н. е.), наказав закласти театр після свого тріумфу в 61 році до н. е.,будівлю було освячено в 55 році до н. е. Театр, розташований на Марсовому полі,вміщував в себе 40 тисяч глядачів. Театр став першим кам'яним театром в Римі,глядацькі місця і інтер'єр театру були прикрашені мармуром. До театру примикавпортик Помпея на якому був вбитий Гай Юлій Цезар 15 березня 44 року до н. е.Поблизу також розташовувалася курія Помпея, де іноді проходили засіданнясенату.
Громадськілазні
Перші римськіпарові лазні виникли так: сталося це в століття, що передує Марсійскім війнам.Тоді, власне, і почалася славна історія Стародавнього Риму. При знайомстві збанними традиціями різних народів виникає мимовільне відчуття, що лазня якимосьмістичним чином пов'язана з духом нації. Так, єгипетські жерці проповідуваликульт води, регулярне обмивання мало гігієнічне та ритуальне значення, томурозвиток банного ритуалу, який ніби вбирає в себе дух нації, сприяли розквітувсієї давньоєгипетській цивілізації. Давні греки не уявляли свого існування безпарної, та лазневих процедур. А що ж стародавні римляни? Простежується схожапаралель. Не було лазні — не було великих завоювань. Баня отримує розвиток інабирає чинності імперія. Лазня втрачає своє початкове призначення. Лазню слідрозглядати як енергетичну субстанцію, яка знаходиться в тісній взаємодії зенергетикою людини.
У часи Цицеронагромадські лазні отримали активний розвиток та поширення. В одній зі своїхпромов Цицерон стверджував, що лазні в Римі всім доступні за низькою ціною. Навідміну від греків, римляни не стали обмежувати водні процедури холоднимиобливаннями та налагодили повноцінну систему гарячого водопостачання. Так вРимі була побудована система водопроводу, яка мала колосальних розмірів лазні,- займали 11 гектарів. До початку нашої ери в одному тільки Римі булопобудовано близько 150 громадських лазень, які постійно вдосконалювались. Укожній лазні неодмінно були ванни з різним температурним режимом, басейни зпроточною водою, роздягальні для відвідувачів, парні кімнати, гімнастичні залиі навіть бібліотеки. Поступово лазня ставала не стільки гігієнічним закладом,скільки місцем дружніх зустрічей, ділового і світського спілкування, де можна булоз задоволенням проводити вільний час.
Спочатку вримських лазнях діяли деякі обмеження, інколи навіть на спільне купаннячоловіків: дорослий син не міг приймати ванну разом з батьком, а зять — зтестем. Але таке тривало недовго. По мірі зростання імперських домагань тавідповідного зростання добробуту етичні норми кинули в небуття. Першіконструкції римських терм передбачали окремі приміщення для жінок і чоловіків.Відвідувачі милися, плавали в басейнах, парилися в парних, насолоджувалисявишуканими стравами і напоями, музикою і танцями, що створювало невимушенуатмосферу і певний настрій. Незабаром терми стали частиною суспільного іполітичного життя. У період розквіту імперії римляни відвідували лазні щодня, авпливові і багаті громадяни — по кілька разів на день. Римські правителі,прагнучи увічнити власне ім'я і залишити про себе добру пам'ять, зводили длянароду розкішні і величні лазні. Так, басейни викладалися з дорогоцінногомармуру, підлоги і стіни прикрашались художньою мозаїкою, руко мийки і посудвиготовлялися з чистого золота або зі срібла. В архітектурному відношенні лазніявляли собою грандіозні споруди, призначені для обслуговування великоїкількості відвідувачів (іноді до трьох з половиною тисяч одночасно). Колосальнівнутрішні приміщення, хрестові і циліндричні склепіння, потужні куполаперевершували всяку уяву. Для зведення подібних споруд використовувалисянайбільш передові для того часу технології та досягнення будівельної техніки,затрачували величезні кошти. Без розкішних бань римську імперію неможливо собіуявити.
Найвеличнішимивважалися терми Каракали, будівництво яких було завершено в 206 році нашої ери.Вони використовувалися ще кілька століть. Навіть у XX столітті руїни Каракали, облаштовані для туристичних відвідувань і огляду, справляли грандіозне враження ідовгий час використовувалися для проведення оперних вистав на відкритомуповітрі.
Римські термипредставляли собою комплекс впорядкованих приміщень, що виконують певнуфункцію. Перша кімната (аподістерія) служила для роздягання: тут відвідувачізнімали одяг і передавали його на зберігання спеціальним службовцям.
Друге приміщення(фрігідаріум) майже цілком займав басейн з прохолодною водою, постійно чистою ісвіжою, оскільки спеціальна помпа міняла її повністю по кілька разів на день.
Третя кімната(терпідаріум) призначалася для попереднього розігріву, тут знаходилася лазнядля миття теплою водою.
Четверта кімната(калідаріум) — гаряча баня. Вона представляла собою басейн з досить гарячоюводою, температура якої підтримувалася знаходилася під підлогою піччю.
П'ята кімната(судаторіум) — «серце» лазні, парна. Тут температура піднімалася до 85 градусіві відвідувачі довго і рясно потіли.
Шосте приміщення(лаварі-розум) — кімната, де приймали ванни та натирали тіло пахощами та маслами.
Були такожокремі кімнати для тих, хто не бажав митися разом з усіма. В теплих і гарячихприміщеннях римляни скребли тіло предметами, виготовленими з срібла та золота.Прості городяни використовували дерев'яні або бронзові. Ця процедура допомагалаочистити шкіру від бруду, сприяючи посиленому потовиділенню. Пристрій римськихтерм по своїй суті нічим не відрізнявся від пристрою єгипетських бань: впідвальних приміщеннях знаходилися печі, які підтримували у верхніх кімнатах тучи іншу температуру за допомогою каналів, прокладених під підлогою. Підлога булатакою гарячою, що відвідувачам доводилося вдягати на ноги дерев'яні сандалії. Відвідувачіперебували в лазнях зовсім оголеними, тільки жінки намагалися прикрити перлинніприкраси, які порилися від надто гарячого та вологого повітря.
За часів ЮліяЦезаря діяла сувора заборона на спільне відвідування бань особами протилежноїстаті, при цьому для жінок встановлювалися особливі годинники або будувалисяокремі (жіночі) лазні. Було дозволено спільне відвідування бань, проте були досить«прозорі» правила: не витріщатися і вести себе так, ніби ти повністю одягнений.Занепад і подальший розвал імперії викликав повну відмову від усілякихобмежень. Римські терми стали місцем публічних оргій та загально непристойного.
ЛазніГеркуланума — міста, зруйнованого виверженням Везувію в 74 році, — славилисяособливою розкішшю, і неодноразово відвідував їх Сенека та висловився так:«Якими ж нищими і нікчемними здаємося ми собі, якщо на наших стінах не сіяютьвеличезні дзеркала і якщо мармур статуй не прикрашає мозаїка нумідійскогокаменю, а постаменти їх не розписані фресками, якщо стелі не увінчалися склянимисклепіннями, якщо басейни не оброблені тасійскім мармуром і, нарешті, якщо водазбігає не з срібних трубок ». Можна зрозуміти іронію філософа. Після падінняімперії в 476 році всі умови, побудовані римлянами на території підкореноїколись Європи, були зруйновані неосвіченими варварами, і все перевернулося — банна культура прийшла в занепад і піддалася тисячолітньому забуттю.
Дозвілля займаєцентральне місце в житті римлян. Публічні ігри (Ludi) спочатку були частиноюрелігійних свят і стали більш численними. Важливими іграми були Ludi Megalenses( 4-10 квітня), Ludi Cereales (12-19 квітня), Ludi Florales (28 квітня — 3травня), Ludi Apollinares (6-13 липня), Ludi циганських (5-19 вересня), і LudiPlebeii (4 — 17 листопада).
З 1-го століттядо н.е., судді використовували приватні ігри, щоб отримати підтримку навиборах. Імператор успішно продовжували цю практику, і ігри ставали все більш ібільш щедрими, як кожен намагався перевершити свого попередника. Величезні сумигрошей було витрачено на ігри, але вхід був вільним. До кінця 2-го століттяналічувалося 135 святкувань офіційних, і до кінця 4-го століття було 176.
Длябагатих, розваги могли бути проведені в будинку, оскільки вони відбувалися підчас обідів і щедрих банкетів. Під час обіду могла бути музика, співи, танці. Удеяких колах, читання письмових робіт, таких як поезія.
Їжа й питво длябідних зазвичай обмежувались відвідуванням таверн. Ігри були популярними середвсіх класів, використовувалися кістки, бабки та ігрові жетонів. Настільні ігриграли дорослі та діти. Традиційні дитячі ігри, такі як гра в хованки і чехардузображені в римському мистецтві. Для багатих мисливство та рибальство булочастіше необхідністю.
Азартніігри
У СтародавньомуРимі, всі азартні ігри, за винятком ставок на цирк, були заборонені законом.Накладалися грошові штрафи, кратні сумі ставок. Крім того, закон не визнававборги за азартні ігри. Єдиний раз, що населення може на законних підставахвипустити пар — був під час карнавального свята відомого як Сатурналій, коливсі ці ігри були дозволені.
Це був закон, алена практиці це не виявлялося, що закон був підтриманий, його всерівно боялися.Гра в кості й інші були широко поширені, археологи знайшли магазин, в комплектізі знаком, який був у одному із гральних місць. Була знайдена чашка, котрапризначалася для того, щоб трясти кістки.
Історія згадалачисло імператорів, котрі мали за звичку грати азартні ігри. Історик Светонійговорить нам, що імператор Август був старанним гравцем і що він сам не ставобмежувати свої звички гри на Сатурналії, але і всі інші свята та дні також.Відомо, що він запрошував друзів і сім'ю за круглий стіл і давав суму в 250динар для кожного, щоб пограти з ними.
Імператор Неронбув великим любителем усіх видів спорту і ігор, а також любив азартні ігри, мавхороші навички та завжди робив високі ставки
Давньоримськіігри для розваги
Варто відзначитинастільні ігри, такі як Latrunculi (на кшталт шахів), Талі і мозаїка (бабки ікістки), Pilae (м'яч), Парі, Трошус (палиця і обруч) і Micatio (свого роду«папір і камінь»).
Використаналітература
1.Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших учебныхзаведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996.
2.Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996.
3.Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений. Ростов-на-Дону:Феникс, 1998.
4.Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у РГУ, 1992.
5.Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. — М.: ЧеРо, 1996
6.Скворцова Е.М. Теорія и історія культури: Ученик для вузів. М.: ЮНИТИ, 1999.
7.Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь,1993.