Рівненський інститут слов’янознавства
Київського славістичного університету
Контрольна робота
з дисципліни
„Основи експертизи культурних цінностей”
на тему:
«Експертиза творів скульптури,
що становлять художню цінність»
Виконав: студент 5 курсу групи ТМС – 51
факультету міжнародних економічних відносин та бізнесу
спеціальності „Товарознавство та експертиза в митній справі”
заочної форми навчання
Перевірив:
Рівне -2008
Види скульптури
Скульптура (від лат. skulptura – різьблення, ліплення,пластика) – вид просторового мистецтва, що розгортається у трьох вимірах.
Основні види скульптури:
— Кругла;
— Рельєф.
Скульптура, що вільно розташовується у просторі й вимагаєкругового огляду, називається круглою. Це статуї (сидяча, стояча), скульптурнігрупи, статуетки, торси, напівфігури, погруддя, бюсти та ін.
Якщо опукле тривимірне скульптурне зображення залишаєзв'язок із заднім блоком, воно називається рельєф – плоскісно-скороченезображення, переважно на площині, що є для нього тлом. Рельєф може бути плоскінним– барельєфом (від фр. bas-relief – низький рельєф), коли зображені фігури,предмети, орнамент піднімаються над площиною тла не більше ніж на половинусвого рельєфного об’єму, або горельєфом (від фр. haut-relief – високий рельєф),у якому фігури піднімаються над площиною більш, ніж на половину свогорельєфного об’єму, а іноді й у повному об’ємі.
Існують також рельєф із заглибленим контуром та опуклиммоделюванням – койлансгліф, що трапляється в архітектурі Стародавнього Єгиптута увігнутий, заглиблений, тобто зворотній стосовно тла рельєф – контр рельєф,поширений у мистецтві Стародавнього Сходу та в античному різьбленні по каменю.
За своїм призначенням і змістом скульптура ділиться на:
— монументальну;
— танкову.
Монументальна скульптура – один із найдавніших видівскульптури, що мав у первісній культурі культове, а пізніше меморіальнезначення. До монументальної скульптури одно- чи багатофігурні пам'ятники,меморіальні ансамблі, монументи на честь видатних людей і подій пам’ятніпогруддя, рельєфи. Монументальна скульптура організує як міський простір, так іорганічно включається до природного середовища.
Станкова скульптура – твори, які мають самостійнийхарактер, замкнуті у собі композиції, що є переносними й не пов'язаними зконкретним середовищем.
Різновидом скульптури є скульптура малих форм або малапластика. Це не великі твори, виготовлені з каменю, кістки, металу, скла,кераміки, пластмаси, розраховані на прикрашання особистого побуту. До малоїпластики належать жанрові статуетки, настільні портретні зображення, усілякііграшки. Мала пластика включає як твори круглої скульптури, так і рельєфи:декоративні медальйони, пам’ятні медалі, гліптику.
Скульптурні матеріали
Матеріал; який обирає скульптор для втілення своєїхудожньої ідеї, має вирішальне значення для досягнення успішного результату.Відомий скульптор С. Т. Коненков сказав: «Багато в чому виразність скульптуризаложить від відповідності ідеї матеріалу». I дійсно, від правильного виборуматеріалу залежить досконалість скульптурного твору, скульптурна техніка.
Сучасні скульптурні матеріали настільки різноманітні, що їхважко навіть порахувати, але умовно їх поділяють на:
— м’які матеріали;
— тверді матеріали.
М'які матеріали
Огляд матеріалів скульптури варто починати з м'яких, томущо саме з них за звичай виконуються підготовчі роботи, виготовляються моделі.Цьому етапу передує відтворення задуму скульптора в малюнках, ескізах.
До м'яких матеріалів належать:
— пластилін;
— віск;
— глина;
— гіпс;
— пластмаса.
Пластилін (від лат. plastilina,від гр. plastos – ліпний) – це м’яка маса з порошку глини, воску табарвників, яка використовується скульптором при розробці ескізів майбутніхтворів, у навчальному процесі. Пластилін як і глина, – відправний матеріалскульптора, він приваблює тим: що на відміну від глини не сохне, зберігаючи пластичністьі щільність. Ці властивості матеріалу зумовили і сферу його використання:найчастіше пластилін використовують саме на підготовчому етапі роботискульптора, коли необхідно шукати і можна швидко змінювати початковий задум. Щож до використання цього матеріалу як основного, то це відбувається дуже рідко,тому що пластилін не змінює своєї щільності и пластичності протягом усьогопроцесу ліплення, а це ускладнює роботу скульптора, особливо коли потрібнедетальне пророблення форми. Крім того; великі скульптури важко виготовити зпластиліну, бо в пошуках правильного композиційного рішення скульпторові доводитьсяманеврувати великими масами матеріалу; що складно зробити з пластиліном, тому втаких випадках використовується техніка віднімання – власне скульптура,а не техніка додавання – пластика. Такі властивості зумовили використанняцього матеріалу як головного лише у малій пластиці. Яскравим прикладом пластиліновоїсучасної скульптури е персонажі й декорації до анімаційних дитячих фільмів проКорову, яка перетворювалася то на Собаку, то на Сир; то на Ворону,
Віск – один із найстаріших матеріалівдля скульптури, що використовувався ще у Стародавній Греції та Римі длявиготовлення моделей, за якими потім виливали скульптуру. У російських описахпалаців трапляються згадки про «вощані фігури», які; як вважають,були іноземного походження і мали релігійний характер. А у 1719 р. скульптор БК. Растреллі за маскою, знятою з обличчя Петра 1, виготовив бюст імператора, щозберігається зараз в Ермітажі. Так само, як пластилін, віск частіше використовується.на підготовчому етапі роботи скульптора, але іноді виконує роль головногоскульптурного матеріалу. Тоді скульптор виготовляє спочатку арматуру – каркасіз проволоки та дощечок, своєрідний скелет, без якого віск осідає. Потім каркасчасто покривають клоччям, а вже зверху накладають віск. Така сама технологіязастосовується і при виготовленні великих скульптур із глини. Найвідомішоюсучасною колекцією воскових скульптур є Музей воскових фігур мадам Тюссо уВеликій Британії.
Глина – м'який скульптурнийматеріал, що використовується і на підготовчому, і на основному етапахстворення скульптури, надзвичайно гнучкий, податливий, «реагує» на найменшийдотик скульптора. Вона відома з прадавніх часів: міфи майже всіх народів світупов'язують саме з глиною процес створення людини, із глини люди виготовляли іпосуд, і культові зображення, і поховальні саркофаги тощо.
Оскільки глина е сумішшю різних матеріалів, включаючи барвники,вона може бути різного кольору, інтенсивність якого залежить і від вологостіглини: суха глина завжди світліша за мокру. У скульптурній практиці найбільшпоширені три види глини:
— сіро-зелена;
— сіро-жовта;
— сіро-біла срібляста – найкраща як.за своїм благородним кольором,так і за тонкою консистенцією.
Глина I віск при висиханні тріскаються, щоб запобігти цьомувироби з глини здавна навчилися обпалювати. Вироби і матеріали з глин та їхсумішей з неорганічними сполученнями,.закріплені обпалюванням, називають керамікою.
Гіпс як матеріал для скульптуривикористовували ще єгиптяни, а в елліністичну та римську епохи він був одним ізнайпопулярніших матеріалів, який обирали скульптори. За допомогою гіпсу знімалимаски з обличчя померлої людини, а потім виготовляли скульптурні портрети не тількиу Стародавньому Римі, де цей жанр набуває свого розквіту, а й в Єгипті епохиНового царства, коли у відомих скульптурних майстернях Тель-Амарни виготовляли скульптурніпортрети. Гіпсові відливи з живої моделі служили скульпторові матеріалом длявивчення натури не тільки в Єгипті, а й у Стародавній Греції (Лісіпп та скульпторийого кола). В епоху Відродження вперше почали робити гіпсові відливи зі статуй,щоб тиражувати найкращі скульптурні твори для колекцій із навчальною метою. Дешевимигіпсовими бюстами вчених та філософів у часи античності прикрашали бібліотеки.Починаючи з XVII ст. малювання з гіпсових відливів займає важливе місце всистемі академічного навчання художника. Гіпсові копії у ХІХ ст. зайняливажливе місце у формуванні видатних музейних колекцій.
Гіпс – це перший перехіднийматеріал, у якому скульптор бачить свій витвір, бо з яким би м'яким матеріаломне працював скульптор, він завжди переводить скульптуру в гіпс, допрацьовує їїі тільки після цього переводить у будь-який твердий матеріал.
Гіпс є унікальним матеріалом для виготовлення форм, які служатьне тільки для виливання скульптури з гіпсу, а й для повторення її в глині, длявиготовлення теракотових, фаянсових, порцелянових виробів, для виливаннявоскових моделей, металевого лиття, виливання скульптури з пластичних мас.Використовується гіпс і як кінцевий (основний) скульптурний матеріал. інодігіпсові скульптурні вироби розфарбовуються «під бронзу», «підслонову кістку» та ін.
Тверді матеріали
Дерево – один із найдавнішихтвердих скульптурних матеріалів, який використовували ще наші пращури длявиготовлення ритуальних культових фігурок. У Стародавньому Єгипті з ньоговиготовляли і вишукані ложечки для косметичних речовин, і статуї.
У стародавній Греції виготовляли безформні дерев'яні ідолиу вигляді стовпів або дощок із нанесеними на них примітивними зображеннямилюдських фігур – ксоанами, які багато дослідників вважає найдавнішимипам'ятками монументальної скульптури.
Розквіт дерев'яної скульптури припадає на Середньовіччя таВідродження, коли для європейських католицьких церков із дерева виготовлялирозп'яття, прикраси для вівтаря, фігури Христа, Богоматері, Святих.
Технологія виготовлення статут з дерева практично невідрізнялась від технології створення ікони. Вирізану скульптуру ґрунтувалисумішшю крейди, меду, клею, потім наклеювали тоненьку тканину, промочену в ґрунтіна яку вже накладали фарби й позолоту.
Для монументальної скульптури використовували як м’які(липа, тополя), так і тверді, породи деревини (дуб), а для малої пластикинайчастіше обирали бук. Пластичність і великі можливості виразності зробилидерево одним із найулюбленіших матеріалів скульпторів тих художніх епох, заяких вишуканість форм була значущою рисою естетики: бароко, рококо,(так, все «золоте»мереживо Петербурзьких палаців Растреллі було виконане з липи, покритоїпозолотою). Дерево – прекрасний матеріал і для великої монументальної скульптури,і для малої пластики
Слонова кістка – матеріал, щоза технікою та за стилістичними ефектами дуже схожий на дерево. За походженнямвідрізняють азіатську та африканську слонову кістку, а за кольором білу,жовтувату й червонувату.
Для виготовлення статуеток та подряпаних рельєфів слоновукістку використовували ще в кам’яному віці. Епохи розвитку скульптури зіслонової кістки в цілому збігаються з епохами розквіту дерев’яної скульптури.Оскільки кістка як матеріал частіше існує у невеликих шматочках, вонавикористовується, зазвичай, для творів малої пластики, але Стародавня Греціяперіоду класики, в якій прагли у різних формах і різними засобами передатикрасу людського тіла, знала хризоелефантинну техніку – об’єднання золота таслонової кістки. Цією технікою виконані славнозвісні колосальні за розмірами 12та 13 м) статуї Афіни Парфенос у Парфеноні та Зевса в Олімпії роботи Фідія: надерев'яний остов накладалися пластинки зі слонової кістки для зображенняоголених частик тіла і золоті пластинки для зображення одягу.
У Середньовіччі зі слонової кістки виготовляли рельєфи,оправи для книжок, а починаючи з XIII ст. і особливо в епоху Ренесансу слоновакістка стає улюбленим матеріалом для виготовлення різних предметів розкоші: шахи,шкатулки, дзеркальця тощо. 3і слонової кістки виготовляли портретні мініатюри.
Окремим різновидом скульптурних Виробів із дерева та слоновоїкістки е китайські та японські пластичні мініатюри, так звані нецке (власнене-цуке, пишеться двома ієрогліфами, перший означає корінь, а другий – прикріпляти).Нецке – це брелок або противага, за допомогою якого на паску носили кисет ізтютюном, зв'язку ключів або інро – коробочку для парфумів або ліків. Нецке маєнаскрізний отвір через який пропускається шнур зі зв'язкою ключів, кисетом і т.ін.; кінці шнура зав'язують, причому вузол, як правило, ховається в одному звиходів отвору.
Сучасне нецке – це не тільки утилітарна деталь одягу, айвисокохудожній виріб, який завдяки малим розмірам і значній вартості (деякізразки коштують більше 1000 дол. США) привертає увагу кримінальних елементів,що «працюють» у сфері незаконного перевезення культурних цінностей. Саме томумитник повинен мати відповідні знання про цей вид культурних цінностей, йоговигляд і форми, а також вміти описати їх у митній документації.
У разі затримання або вилучення нецке митник повинен уПротоколі про порушення митних правил або в МД-1 по можливості визначитирозміри, матеріал, з якого зроблено, форму нецке (катаборі, кагамібута, мандзю,рюса, сасі, ітираку), описати стан зворотного боку та стан збереження виробу.
Камінь – найтиповіший інайулюбленіший твердий матеріал скульпторів, що приваблює своєюрізноманітністю: він може бути прозорим, кольоровим чи безбарвним, твердим чим’яким, блискучим чи тьмяним. Тверді породи каменю: обсидіан, діорит, базальт,порфір – спонукають до ощадливих, спрощених форм і використовуються умонументальній скульптурі різних епох.
М’який прозорий, блискучий алебастр придатний насампереддля малої пластики, хоча може використовуватися і в монументальній скульптурі,про що свідчать скульптурні пам’ятки Месопотамії та Єгипту.
Вапняк – ніздрювата, ламкапорода каменю, яка не придатна для втілення точних форм, але порівняно легкаобробка вапняку спонукає до його використання в монументальній скульптурі. УСтародавній Греції вапняк, відомий як порос, широко використовувався вархаїчній декоративній скульптурі, яку розфарбували. Як перехідний від деревадо мармуру матеріал вапняк часто комбінувався із мармуром: в одній і тій самійскульптурі одяг виконували з вапняку, а оголене тіло – з мармуру.
Піщаник – ще більш пористий та м'який,ніж вапняк, матеріал, що здавна використовувався для виконання пластичногоорнаменту на архітектурному тлі. Крім того, ще єгиптяни використовували його умонументальній скульптурі, що було продовжено в епоху Середньовіччя (статуїСтрасбурзького собору).
Мармур – особлива породавапняку, що має міцну структуру, красивий тон різних кольорів (від чисто білогодо глибокого чорного), ніжні переходи світлотіні. Мармур був улюбленим матеріаломстародавніх греків, незважаючи на те, що з нього важко зробити статую зширокими рухами. Ігноруючи монолітність статуї, грецькі скульптори складали своїстатуї з кількох частин, виготовлених іноді навіть з різних порід мармуру. Такславнозвісна Венера Мілоська має тіло з широковідомого пароського мармуру аодяг – із мармуру іншої породи, при цьому шов між двома частинами не збігаєтьсяідеально. Крім того у праве стегно вставлено окремий шматок, а руки зроблено щез двох інших шматочків і прикріплено за допомогою металевих скріпок. Як вишуканий,ідеально красивий матеріал мармур сприймався скульпторами епохи Ренесансу і вНовий час.
Скульптурними матеріалами можуть бути різні метали та їх сплави,що застосовуються в монументальній та великій станковій скульптурі. До нихналежать: бронза, сплави на алюмінієвій основі, чавун, листова мідь, листовийалюміній, електролітична мідь для гальванопластичної скульптури. Найпопулярнішиміз цих матеріалів е бронза.
Бронза – це суміш олова таміді, до яких іноді домішують цинк або свинець. Чим більший відсоток міді (до90%), тим червонішим буде колір бронзи. Як скульптурний матеріал бронза використовуваласяще у ІІІ тис. до н. е. на Стародавньому Сході і набула популярності вскульптурі Риму. На відміну від мармуру бронза дає можливість створювати статуїта скульптурні композиції із широкими просвітами, оскільки бронзова відлитастатуя, порожня всередині, більш легка і має властивості з’єднувати частини,створюючи вільну незамкнуту композицію. Бронзова поверхня відбиває світло,народжуючи яскраві оптичні ефекти, тому цей матеріал і використовуєтьсянайчастіше для створення монументальної скульптури як частини архітектурногопейзажу.
Сплави на алюмінієвій основідуже пластичні й дають можливість виливати тонкі деталі фактури таскульптурного декору. Декоративні можливості цих сплавів своїм сріблястим полірованимтоном здатні створити враження срібла, чим і приваблюють скульпторів. Алюмінієвісплави придатні для використання карбування, що збагачує естетичне враження відскульптури.
Чавун не поступається бронзі своїмиливарними властивостями, а чорний колір скульптури з цього матеріалу додає їймасивності и монументальності.
Листові метали — мідь,алюміній, нержавіюча сталь мають гладкі поверхні и широко використовуються удекоративній скульптурі. Оскільки скульптура з таких матеріалів монтується насталевому каркасі, це дає можливості створювати складні композиції та робитивинос окремих деталей.
Гальванопластична мідь відрізняєтьсявід бронзи винятковою точністю відтворення всіх нюансів авторської виліпленої моделі.Гальванопластика є найбільш економною технікою лиття тому що допускає будь-якутовщину стінок скульптури. За своїми пластичними властивостями скульптура з гальванопластичноїміді не відрізняється від бронзової і перевершує останню за точністювідтворення оригіналу.
За Законом України «Про вивезення, ввезення та поверненнякультурних цінностей» оригінальні вироби скульптури, художні композиції тамонтажі з будь-яких матеріалів вважають культурними цінностями (розд. 1, ст.1).
Методи аналізу культурних цінностей
Працівники музею та мистецтвознавці володіють кількомазасобами дослідження, зокрема:
— візуальний;
— іконографічний (історія архітектури, матеріальноїкультури, костюма);
— технологічний (хімічні особливості та фізико—хімічніпроцеси);
— документальний;
— стилістичний (аналіз манери окремих майстрів, їх шкіл,цілих художніх епох).
Пластика художня принципово відрізняється від пластикиреальної речі. На відміну від письменника або музиканта для скульпторадомінуючим матеріалом є предметність матеріального світу – здатність людини довізуального мислення.
Прагнення перевірити результати стилістичного аналізу,підтвердити або відкинути висновки про приналежність даного твору тому чиіншому авторові, розробити найбільш ефективний метод консервації і реставраціїспонукало дослідників, реставраторів, істориків мистецтва все частішезвертатись за об’єктивними даними матеріального аналізу. На практиці найчастішевиконують такі методи матеріального аналізу.
Фізико-хімічні методи дослідження
Застосування аналітичних методів при технологічномудослідженні творів мистецтва завдячує вдосконаленню існуючих методів тарозробці нових. Основна мета даного методу полягає в тому, що для отриманняповної інформації для проби бралося якнайменше речовини. Це головна відмінністьсучасних фізико-хімічних методів.
Емісійний спектральний аналіз
Найбільш розповсюджений метод елементарного аналізуречовини. Він полягає в реєстрації атомних емісійних спектрів за допомогоюспектрографа. Емісійний спектр складається з вузьких ліній, котрі визначаютьсяелектронною структурою атомів та є характеристичними для кожного елемента.Кількість ліній у спектрі залежить від складу атомів елемента в пробі.Порівнюючи з іншими методами елементарного аналізу спектральний має такіпереваги при дослідженні мікропроб живопису: високу чутливість, що в своючергу дозволяє визначати в пробі вагою до 4 мг елементи з вмістом 10–2–10–3%;можливість у будь-який час повернутися до аналізу; прилади для спектральногоаналізу є доступними для реставраційних закладів.
Лазерний спектральний мікроаналіз
За допомогою мікроскопа на поверхні проби фокусуєтьсяпотужний світловий імпульс лазера. При взаємодії світла з речовиною проби на їїповерхні випалюється кратер діаметром 10–200 мкм. Речовина з кратеравипаровується і частково перетворюється в плазму, яка складається з іонів таелектронів і потрапляє в простір між електродами, де відбувається іскровийрозряд, котрий збуджує атоми й іони речовини, випаровувану з кратера. Іскровіемісійні спектри реєструються на спектрографі. Лазерний мікроаналіз доцільнозастосовувати при дослідженні окремих прошарків у зразках багатопрошарногоживопису. Перевага лазерного аналізу в тому, що він не потребує попередньоїспеціальної обробки проби, оскільки світловий імпульс випаровує всі речовини,які використовуються в живописі.
Якісний аналіз
Його успішно можна застосовувати для дослідженнябагатопрошарного живопису за умови, що його товщина не менше 20 мкм. Пригустині речовини, характерної для фарбового прошарку або ґрунту, в пробі необхідновипалити кратер не менше 20 мкм або при менших кратерах випарованої таіонізованої речовини, щоб викликати іскровий розряд між електродами.
Кількісний аналіз
Дослідження виконують порівнюючи виміряну на мікрофотометріінтенсивність почорніння ліній елемента в пробі та еталоні. Інтенсивність лінійвизначається не тільки вмістом елемента в пробі, але й хімічним складом тарозмірами часток, температурою випаровування проби та умовами розряду. Влазерному кількісному мікроаналізі точність відтворення результатів залежитьвід коефіцієнтів поглинання і відбиття для світла лазера матеріалів, щовивчаються. При лазерному мікроаналізі є однорідність обраних ділянок проби. Улазерному мікроаналізі дуже важка проблема еталонів, тому для дослідження вінзастосовується рідко.
Рентгенофазовий аналіз
Один із методів визначення складу і структури речовини —метод рентгенофазового аналізу. Основним у ньому слугує метод порошка (методДебая-Шеррера), коли монохроматичний пучок рентгенівських променів направляютьна полікристалічний зразок. Рентгенофазовий аналіз ефективний при дослідженніпігментів, які мають однаковий хімічний склад, але різну кристалічну структуру.
Інфрачервона спектроскопія
Цей метод застосовує явище особливого поглинання речовиниІЧ-випромінювання окремих довжин хвиль. ІЧ-спектроскопію використовують длявіднайдення червоних (краплак, кошеніль, кармін) та жовтих (шафран) органічнихбарвників. ІЧ-спектри цих речовин складні і для точної ідентифікації необхіднозастосовувати інші методи.
Растрова (скануюча) електронна мікроскопія
Вона дає можливість отримати об’ємне зображення зразкафарбового прошарку або ґрунту на телевізійному екрані, яке можна фотографуватиза допомогою фотокамери. Растрова електронна мікроскопія дозволяє найбільшзручно аналізувати морфологічні характеристики мінеральних пігментів. Цимметодом можна вивчати структуру поверхневого фарбового прошарку, виявлятимікротріщини, утворення вторинних мінералів при взаємодії пам’яток з оточуючимсередовищем, виявляти початкові стадії біологічного пошкодження та проводитигрупову чи індивідуальну ідентифікацію мінеральних компонентів за структурнимиособливостями.
Рентгенівський мікроспектральний (мікрозондовий) аналіз
При дослідженні методом рентгенівського мікроспектральногоаналізу зразок сканується за допомогою електронного мікрозонда — пучкаелектронів діаметром до 1 мм. Метод мікрозонда дає можливість для якісного ікількісного аналізів індивідуальних зерен компонентів мікропроби фарбовогопрошарку.
Метод рентгенівської флуоресценції
Цей метод для якісного елементного аналізу зразкавикористовує характеристичне вторинне рентгенівське випромінювання —рентгенівську флуоресценцію, збуджену первинним рентгенівським випромінюваннямта реєструючи за допомогою спеціальних датчиків. Перевагою цього методу єпростота кількісного аналізу, можливість в одній пробі аналізувати послідовнобагато елементів та збереження проби для наступних досліджень іншими методами.
Мікрохімічний аналіз зв’язуючих
Мікрохімічні реакції дозволяють розрізняти окремі класизв’язуючих, а в деяких випадках — визначити ту чи іншу речовину. Мікрохімічнийаналіз в комплексі лабораторного дослідження творів мистецтва повиненрозглядатися як метод попереднього вивчення. Він дозволяє побудуватиексперименти із застосуванням більш досконалих методів.
Інфрачервона спектроскопія органічних зв’язуючих
Ідентифікація індивідуальних органічних компонентівфарбового прошарку за допомогою методу ІЧ-спектроскопії являє собою складнезавдання. Найбільше складностей виникає тоді, коли пробу досліджують повністю,не поділяючи на пігменти та зв’язуючі. Досить часто пігмент складає таку значнучастину проби, що її поглинання органічною частиною і отриманий ІЧ-спектрпредставляє собою спектр майже чистого пігмента.
Тонкопрошарна хроматографія зв’язуючих
Найбільш об’єктивним методом ідентифікації зв’язуючих єхромотографія мономерних компонентів. Хроматографічний метод полягає врозділенні суміші речовин на компоненти і базується на відмінності в їх розподіленніміж рухомою і нерухомою фазами. В наш час при дослідженні творів мистецтвабільш широко застосовують хроматографію в тонкому прошарку інертного носія(сорбента).
Аналіз липідних зв’язуючих
Ідентифікація масел та яєчного жовтка по небілкових компонентахявляє собою складне завдання. Хоч методи паперової і тонкопрошарковоїхромотографії жирних кислот та їх похідних зараз добре розроблені, але вонидуже складні та трудомісткі для визначення типу липідних зв’язуючих. Найкращірезультати в дослідженнях по ідентифікації липідних зв’язуючих досягнуті задопомогою газорідинної хромотографії. В цьому випадку необхідно відмітити, щовідокремлені компоненти попередньо переводять в летючі сполуки, після чогосуміш досліджують газорідинним хроматографом.
Оптико-фотографічні дослідження
А.Углов і А.Поповіцький були першими російськимифотографами, які звернулися до вивчення творів живопису. Велика цікавість достароросійського мистецтва на межі двох століть викликала потребу вфотографічному відтворенні творів мистецтва. Потемнілі від часу, вони нафотографіях погано прочитувалися. Тоді і виникла потреба в новому підході дофотографії творів мистецтва. Після другої світової війни зі збільшеннямвиробництва газосвітніх ламп метод монохроматичного вивчення живопису набувширокого розповсюдження.
Макрофотографічне дослідження
При необхідності зосередити увагу на окремій деталі,фотографують потрібні фрагменти та елементи. Збільшуючи масштаб фотографування,зйомка перетворюється в макрозйомку. Макрофотографії дозволяють виявити деталі,котрі погано розрізняються при малій величині та не видимі на оригіналі.
Макрохімічний аналіз
Ідентифікувати барвники в мікрокількостях можна під дієюдеяких агентів. Порівнюють колір і люмінесценцію розчину фарбника в H2SO4 та ворганічному розчиннику в присутності лугу і комплексоутворюючих катіонів Аl,Mg, Ca, Sn. Перевага мікрохімічного методу в його доступності. Мікрохімічніреакції доцільно застосовувати для попередньої оцінки фарбників.
Візуальне і мікроскопічне дослідження
Простим засобом, який дозволяє отримати достатні відомостіпро твір, є візуальне дослідження. Твір розглядають в цілому, а потім окремічастини. Візуальне дослідження дає уявлення про стан художнього твору,особливості виконання реставрації та допомагає виявити питання, які необхідноз’ясувати.
Для дослідження твору при сильному збільшенні застосовуютьбінокулярний мікроскоп. Він дає можливість дослідити руйнування фарбовогопрошарку, в його тріщинах побачити поперечний переріз живопису, його структури.За допомогою мікроскопа можна розглянути найдрібніші деталі та виявити місцяпроб.
Фотографічні дослідження
Доцільно візуальні дослідження супроводжуватифотографуванням. Загальний вид художнього твору необхідний як похідна. До ньогобудуть порівнюватися зображення фрагментів та деталей твору. Щодо творівмистецтва, то фотофіксація зовнішнього вигляду твору відноситься додокументуючої фотографії. Найбільшого свого поширення документуюча фотографіянабула при проведенні реставраційних робіт. При збільшенні масштабудокументуюча фотографія переходить у макрозйомку. Вона дозволяє виявити деталі,котрі зовсім не видимі неозброєним оком.
Дослідження в монохроматичному світлі
Сприйняття оком при видимому світлі випромінення однієїхвилі сприймається як випромінення певного кольору. Воно називаєтьсямонохроматичним. Дослідження в монохроматичному світлі має свої особливості, бодозволяє виявити реставраційні записи, визначити їх кордони та розглянутиокремі деталі. При цьому застосовують каталог кольорового скла. Він включаєсвітлофільтри для проведення робіт в ультрафіолетовому та інфрачервономуспектрі.
Дослідження в ультрафіолетовому випромінюванні
Наукові дослідження в ультрафіолетовому випромінюванні —простий та доступний засіб для аналізу творів мистецтва. Ультрафіолетовіпромені мають велику енергію, котра викликає фотохімічні реакції, люмінесценціюта ін. Під дією ультрафіолетових променів органічні та неорганічні речовинисвітяться в темряві. Свічення кожної з них особливе, що дозволяє ідентифікуватиту чи іншу речовину.
Дослідження в інфрачервоному випромінюванні
Інфрачервоні промені мають властивість проникати крізьокремі прошарки живопису та виявляти зміни в композиції, рисунок автора,підписи та написи, що є недоступним при дослідженнях в ультрафіолетовихпроменях.
Інфрачервона рефлексографія
Інфрачервона рефлексографія має широкий діапазонспектральної чутливості телевізійних систем (до 2,0–2,5 мкм). При збільшенідовжини хвилі випромінення збільшується контраст деталей зображення. При тотальномудослідженні музейних колекцій в залах музею, фондосховищах та при оглядінастінних розписів застосування телевізійних інфрачервоних систем дає великийвиграш у часі.
Інфрачервона люмінесценція
Проявляється в багатьох речовинах. Дослідження підтвердилиможливість використання інфрачервоної люмінесценції в реставрації. Навіть деякіфарби мають чітко виражену люмінесценцію, що в свою чергу дає можливістьвідрізняти їх на багатьох картинах.
Рентгенографічні дослідження
Рентгенографічні дослідження дозволяють виявити особливостіпобудови і структури твору. Для ефективності застосовують всі видирентгенографії.
Мікрорентгенографія
Це збільшені рентгенографічні зображення, які суттєворозширюють рентгенографічні дослідження.
Метод компенсатографії
Метод компенсатографії дозволяє отримати рентгенівськізображення твору без елементів кріплення. У тих випадках, коли твір маєметалеву основу або свинцеві білила, рентгенографування неможливе.
Кристалооптичний метод
Тут мікроскопічне зображення створюється завдяки оптичнимефектам. Вони виникають при взаємодії поляризованого світла з компонентамимікрооб’єкта. При цьому використовуються поляризаційні мікроскопи, завдяки якимвиявляють компоненти мікропроби та оцінюють просторове розподілення за відомимикристалооптичними константами, набір яких характерний для твердої речовини.
Інфрачервона мікроскопія
Вона проводиться на інфрачервоних мікроскопах, які маютьелектронно-оптичний перетворювач. Фотографування інфрачервоного зображенняпроводиться на звичайному мікроскопі при штучному світлі. В основномувикористовуються ті ж прийоми, що і при звичайному фотографуванні.
Мікрохімічний аналіз неорганічних матеріалів
Дає можливість дослідження речовини в незначній кількостіта швидкого проведення аналізу. Мікрохімічний аналіз не потребує особливогообладнання та доступний за технікою виконання. Реставраційна практика потребуєпроведення хімічних аналізів, а тому можливість проведення мікропроб багаторазів, є зручною, враховуючи, що цей метод не руйнує пам’ятки.
Мікрокристалоскопічний метод
Метод дає можливість зробити висновок про присутність тогочи іншого іона в розчині на основі форми, величини та кольору в результатіреакції кристалів. Спостереження ведуть за допомогою мікроскопа зі збільшенняму вісімдесят разів. Мікрокристалічні реакції досить чутливі, а тому невеликізабруднення реактивів можуть призвести до помилкових висновків.
Крапельний метод
На відміну від мікрокристалооптичного методу дослідженняведуть неозброєним оком. Найбільш ефективний крапельний метод використовуютьтоді, коли в результаті досліджень утворюються насичені кольори продуктіврозкладу. Основна риса крапельного методу — чутливість.
Люмінесцентний метод
Щоб виявити іон, розчин обробляють спеціальним реактивом.Під дією ультрафіолетового випромінювання утворюються люмінесцентні сполуки.Цей метод чутливий, а в деяких випадках досить результативний. Проведеннялюмінесцентного аналізу потребує тих правил, що і при проведені крапельногометоду.
У музеях предмети систематизують за джерелами, колекціями,видами мистецтв, матеріалами, технікою, призначенням:
— природничо-історичні пам'ятки;
— археологічні колекції;
— нумізматичні колекції;
— етнографічні колекції;
— вироби з металу, дерева, кераміки, тканин та інші;
— образотворчі джерела (живопис, графіка, скульптура,декоративно-прикладне мистецтво і фотографії);
— писемні джерела (рукописні та друковані документи,рідкісні книги).
Твори мистецтва художніх музеїв класифікуються за видамимистецтв (живопис, скульптура, графіка, декоративно-прикладне мистецтво та ін.):
— матеріалу (дерево, метал, кістка);
— техніки (гравюра, рисунок);
— за призначенням (меблі, нумізматика, освітлювальніприлади та ін.).
Музеї, котрі мають великі колекції, систематизують предметиу такому порядку:
— живопис;
— іконопис;
— графіка (рисунки й акварелі, гравюра та літографія,плакати, книги з гравюрами, прикладна графіка);
— скульптура;
— архітектурні деталі та фрагменти;
— декоративно-прикладне мистецтво (кераміка, скло, вироби зметалу, вироби з дерева, кістки, каменю, меблі);
— нумізматичні матеріали (монети, ордени, медалі, жетони,плакати, скарби, паперові гроші);
— археологічні колекції.
Список використаної літератури
1. Калашникова О.Л.Основи мистецтвознавчої експертизи та вартісної оцінки культурних цінностей:Підручник. – К.: Знання, 2006р.
2. «Провивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»
3. «Про охоронукультурної спадщини»