КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
ВИШНЕВСЬКА ГалинаГеоргіївна
Еволюція сферигостинності міста Києва другої половини XIX— початку XXстоліття вконтексті розвитку українського туризму
26.00.06 –прикладна культурологія.
Культурніпрактики
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації наздобуття наукового ступеня
кандидатакультурології
КИЇВ – 2008
Дисертацієює рукопис.
Роботавиконана на кафедрі культурології Київського національного університетукультури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м. Київ.
Науковийкерівник: доктор педагогічних наук, професор
ПоплавськийМихайло Михайлович,
Київськийнаціональний університет культури і мистецтв, ректор
Офіційніопоненти: доктор історичних наук
ЛюбовецьОлена Миколаївна,
Інститутполітичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, провіднийнауковий співробітник відділу соціально-політичної історії кандидатгеографічних наук, доцент.
СтафійчукВалентин Іванович
Київськийнаціональний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри країнознавства ітуризму.
Захист відбудеться "01"липня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.807.02 у Київськомунаціональному університеті культури і мистецтв за адресою 01601, м. Київ, вул.Щорса, 36, ауд. 209.
Здисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національногоуніверситету культури і мистецтв за адресою 01601, м. Київ, вул. Щорса, 36.
Авторефератрозісланий 30.05.2008 р.
Вченийсекретар
спеціалізованоївченої ради. Л.Г. Петрова
Загальнахарактеристика роботи
Актуальність дослідження.Згідноз „Державною програмою розвитку туризму в Україні на 2002–2010 роки” туризм єодним з пріоритетних напрямів розвитку економіки і культури. Визначивши такуважливість туризму, український уряд, постановою якого було затверджено цюпрограму, надав першочергового значення і науковим розробкам у цій сфері. На цеж зорієнтовує наукову громадськість і Указ Президента України №136/2007 від21.02.2007 року „Про заходи щодо туризму і курортів в Україні”, згідно зяким 2008 рік оголошено „Роком туризму і курортів в Україні”. В світлізазначених чинників постає незаперечною актуальність звернень науковців довсебічного дослідження й вивчення різних аспектів такої соціокультурноїпрактики, як туризм.
Саме з цієїпричини досить актуальним у науковому плані є і дослідження інфраструктуритуризму, зокрема, готельного господарства, яке складає частину сферигостинності конкретного міста або туристського регіону поряд з іншимиоб’єктами, які забезпечують їх туристичну привабливість. Досі в системіміждисциплінарних досліджень проблем розвитку туризму культурологічним аспектамне приділялося належної уваги. Тому низький рівень використання потужноготуристського потенціалу України пояснюється не лише недоліками державноїполітики, а й недостатньою теоретичною обґрунтованістю соціально-економічноїстратегії його освоєння як на національному, так і на регіональному рівнях. Ціміркування стосуються і міста Києва як однієї з найвідоміших і найпотужнішихтуристичних атракцій України. Мало дослідженою науковцями залишається і сферагостинності міста, у тому числі з точки зору її формування та етапів розвитку.Особливо актуальним це уявляється у зв’язку з роллю Києва, яку він відігрававяк в контексті традиційних видів масового подорожування, так і в контекстістановлення та розвитку у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. новоїсоціокультурної практики в Україні – туризму.
Цим і зумовленийвибір теми дослідження.
Зв’язокроботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідженняздійснене за планами науково-дослідної роботи кафедри культурології і цільовоїкомплексної програми наукових досліджень Київського національного університетукультури і мистецтв „Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України”(Державний реєстраційний № 0107U009539).
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основізалучення нових архівних документів, використання інших джерел з’ясуватиособливості еволюції сфери гостинності міста Києва другої половини ХІХ –початку ХХ ст. в контексті становлення і розвитку туризму в Україні.
У відповідностідо поставленої мети визначені такі завдання:
— проаналізувати історіографіюпроблеми та визначити стан наукової розробки останньої;
— виявити джерельну базудослідження;
— визначити теоретичні таметодологічні засади дослідження;
— уточнити основніпоняття, за допомогою яких здійснюватиметься аналіз сфери гостинності Києва,зокрема, „заклади гостинності”, „церковно-монастирські заклади гостинності”,„світські заклади гостинності”;
— з’ясувати роль Києва якдуховного і релігійного центру православного паломництва;
— виявити роль Києва установленні і розвитку туризму як нової соціо-культурної практики в Україні наприкінціХІХ століття.
Об'єкт дослідження – становлення і розвитоктуризму як соціокультурної практики в Україні.
Предмет дослідження – еволюція сферигостинності Києва у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. в контексті розвиткутуризму в Україні.
Хронологічні межі дослідження охоплюють періодукраїнського культурно-національного відродження, що відбувалося в умовахінтенсивного розвитку капіталізму в Україні, проявом чого стало поширення яксуто ділових подорожей, так і подорожей, що набули організаційних формкраєзнавчого туризму внаслідок пробудження інтересу до власної історії ікультури. Ці процеси суттєво вплинули на розвиток сфери гостинності Києва якодного з провідних культурних, релігійних, торгово-фінансових та промисловихцентрів України.
Методи дослідження зумовлені специфікою предмету, ґрунтуютьсяна засадах сучасної методології соціально-гуманітарного пізнання і спираютьсяна принципи історизму, об'єктивності і системності. Використовувалисязагально-наукові методи аналізу і синтезу, метод класифікації. Застосовувалисяпроблемно-хронологічний, конкретно-історичний, історико-порівняльний,історико-генетичний, аналітичний та описовий методи, які дають змогу розкритиісторичну сутність досліджуваного явища та його специфіку в контекстісоціальних зв’язків.
Науковановизна дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній культурологіїздійснено комплексний аналіз еволюції сфери гостинності Києва під впливомправославного паломництва, а також ділового і культурно-історичного туризму,становлення яких було викликано соціокультурними процесаминаціонально-культурного відродження України в період другої половини ХІХ –початку ХХ ст.
Дослідженняздійснено на матеріалах Державного архіву м. Києва, дореволюційної періодики івидань, що відображують еволюцію сфери гостинності міста в зазначений період.
Введенняв науковий обіг значної кількості архівних джерел дозволило по-новому поглянутина процес становлення та розвитку сфери гостинності Києва, а також глибше осмислитиокремі сторінки історії української культури і туризму.
Вдисертації уточнено поняття: „гостинність”, „сфера гостинності”, „закладигостинності”, „релігійна гостинність”, „світська гостинність”.
Охарактеризованоособливості релігійної гостинності і діяльності церковно-монастирських закладівгостинності.
Визначеноособливості становлення і функціонування світських закладів гостинності Києва.
Дослідженодинаміку розвитку світських закладів гостинності Києва; визначено характер цієїдинаміки і чинники, що впливали на неї.
Виявленийвплив ділового туризму на сферу гостинності міста.
Визначенийсоціальний склад суб’єктів, що займалися підприємницькою діяльністю в сферігостинності Києва.
Практичнезначення дисертації полягає у можливості використання її матеріалів,положень та результатів при викладанні загальних і спеціальних курсів таукладанні їх програм, зокрема, „Теорія і історія культури”, „Історіяукраїнської культури”, „Історія туризму в Україні”, „Історія міжнародноготуризму”, „Історія гостинності в Україні”, „Історія готельно-ресторанної справив Україні”. Результати дисертації можуть бути використані для подальшихнаукових досліджень з проблем історії української культури, історії туризму вУкраїні, історії гостинності в Україні.
Апробація результатів дослідження. Основні результатидослідження оприлюднювалися автором у вигляді доповідей та повідомлень наконференціях: Другій Міжнародній науково-практичній конференції „Туризм напорозі ІІІ тисячоліття” (м. Ялта, 2001 р.), Третій Міжнародній науково-практичнійконференції „Туризм на порозі ІІІ тисячоліття” (м. Ялта, 2002 р.),Науково-практичній конференції „Мистецька освіта в Україні в умовах інтеграціїв європейський художній простір” (м. Київ, 2004 р.), Четвертій Міжнароднійнауково-практичній конференції „Гуманізація вищої освіти: філософські виміри”(м. Суми – м. Бердянськ, 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичнійконференції „Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (м.Київ, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Україна –Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур” (м. Київ, 2006 р.),Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми трансформації у Польщі і вУкраїні” (м. Варшава – м. Київ, 2007 р.), Всеукраїнськійнауково-практичній конференції „Художньо-освітній простір України в контекстіновітньої історії” (м. Київ, 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичнійконференції Y Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва„Культурологічний дискурс сучасного світу: від національної ідеї доглобалізаційної цивілізації” (м. Київ, 2007 р.), «Дні науки»Київського національного університету культури і мистецтв (м. Київ, 1999, 2000,2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.).
Результати дисертаційного дослідження апробовані при обговореннідисертації на засіданні кафедри культурології Київського національногоуніверситету культури і мистецтв. Матеріали та висновки дисертаціївикористовувалися автором у навчальному процесі.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційногодослідження відображені у 7 одноосібних публікаціях, 4 з яких – у фаховихвиданнях.
Структура дисертації обумовлена метою ізавданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків ісписку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 173 сторінок, у томучислі: список використаних джерел – 22 сторінки.
Основнийзміст роботи
У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначенойого об’єкт, предмет, мету, завдання, охарактеризовано хронологічні межі таджерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення здобутихрезультатів.
У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження”викладаються результати аналізу наукових розробок з історії мандрівництва ітуризму в Україні, української гостинності і готельної справи, Києва яксоціокультурної атракції, а також подається характеристика джерельної бази.
У підрозділі 1.1. „Історіографія і джерельна базадослідження” охарактеризовано ступінь наукової розробки проблеми.Історіографія гостинності може бути охарактеризована як така, що зхронологічної точки зору випереджає історіографію, власне, туризму, щопов’язане з менш тривалим існуванням останнього як соціокультурної практики вцілому, і в Україні зокрема.
Перші згадки про українську гостинність зафіксовано в записахіноземців: Ж.-Б. Шерера, Д.П. Де ля Фліза, С. Де Боплана. Так,Ж.-Б. Шерер, якому належить „Літопис Малоросії, або Історіякозаків-запорожців та козаків України, або Малоросії”, відмічав: „Гостинністьтак поширена по всій Малоросії, що іноземець, подорожуючи по країні, ніколи непотребує робити витрати на ночівлю та харчування”. Де ля Фліз дає такухарактеристику українцям: „Селяни Київської губернії загалом мирні за вдачею,відзначаються добротою, серед них дуже рідко трапляються зловмисники; дорогискрізь безпечні, зовсім не чути, щоб говорили про вбивства чи крадіжки… Вони,зрештою, набожні, не люблять неладу, гостинні; у них завжди знайдетьсяхліб-сіль, які щиро пропонуються кожному гостеві”.
Вивчення гостинності в Україні розпочинається вітчизнянимиісториками ще у дорадянський період. Так, дослідження деяких історичних формгостинності здійснено в роботі М.І. Костомарова „Домашнє життя і нравивеликоруського народу в ХVІ і ХVІІ століттях”.
Гостинності як феномену побутової культури українцівприсвячено кілька статей В.А. Русавської, а гостинність як соціокультурнийінститут постає на сторінках робіт Г.А. Гарбар.
Окремі аспекти історії розвитку сфери гостинності в м. Києвірозкриті в дисертації З.П. Сапєлкіної, зокрема, вона розглядає Києво-ПечерськуЛавру як потужний центр гостинності.
Одна з перших спроб здійснити класифікацію київських готеліві охарактеризувати деякі з них реалізована В. Федорченком і Т. Дьоровоюу дослідженні „Історія туризму в Україні”.
Спробу розкрити значення Києва як екскурсійного центрунаприкінці ХІХ – початку ХХ ст. здійснено С.В. Грибановою.
Роль Києва в розвитку українського туризму в кінці ХІХ –початку ХХ ст. виявляє С.І. Попович, зокрема, в становленні діловоготуризму.
В інших роботах з історії туризму в Україні: О.М. Костюкової,С.І. Поповича, Я.В. Луцького, С.В. Гаврилюка, М. Стріхи,О.М. Любовець, В.А. Зінченка, І.Ю. Бондарчук-Чугіноїпитання розвитку Києва як туристичного міста та аналіз його закладівгостинності не порушується.
В історіографії Києва першим „біографом” Києва вважається М. Берлінський, який1820 року видав „Стислий опис Києва” і підготував рукопис „Історія міста Києвавід заснування й до нашого часу”. М. Берлінський вперше систематизував усівідомі на той час дані з історичної топографії Києва, описав його пам’ятки,визначив його територію, локалізував історичні райони й конкретні пам’яткидавньоруської монументальної архітектури.
Історії Києва та його пам’яток присвячені наукові роботивідомих дореволюційних істориків: М.В. Закревського, М. Максимовича, В.Б. Антоновича,М.Ю. Брайчевського, Я.Д. Ісаєвича, І.П. Крип'якевича, A.І. Барановичата інших.
За радянських часів історію Києва досліджували Ф. Ернст,В. Голобуцький, Ю. Кондуфор, Г. Логвин. Проте вони, як іпопередні науковці, не виокремлювали в якості предмета своєї уваги розвитоксфери гостинності міста.
В роки незалежності України активізується інтерес додослідження історії Києва. Працею, присвяченою періоду історії Києва кінця ХІХ– початку ХХ ст., є робота О. Анісімова „Киев и киевляне”, який, торкаючисьтопонімії, долі пам’яток культури, описує економічне, культурне і світськежиття міста на межі століть; дослідження М. Рибакова „Невідомі тамаловідомі сторінки історії Києва” охоплює досить різноманітну тематику – відадміністративного устрою міста до його культурно-громадського життя ХІХ –перших десятиліть ХХ ст. У праці „Нариси з історії Києва” міститься інформаціяпро вулиці й площі міста, про найзначніші будівлі й події, що відбувалися вних, про видатних киян, їхні звичаї та свята. В ній розміщено карти, щовідбивають етапи розвитку міста від 1240 р. до 2002 р. Д. Малаковв роботі „Особняки Києва” досліджує історію будівництва прибуткових будинків.Ю. Івашко в наукових працях „Будинки Києва з елементами готики",„Дерев'яне церковне зодчество Київщини" висвітлює історію будівництва таархітектури житлових будинків, побудованих в Києві в кінці XIX – на початку XXстоліть.
Л. Кудрявцев в роботі „История губернаторства в Киеве иУкраине" подає політичний, економічний і соціальний огляд історії Україниза період з 1700 по 1919 роки.
Дослідження Д. Лаврова «Святий Київ нашвеликий» присвячене аналізу розвитку Києва як осередку паломництвавидатних діячів української та російської культури, а також представниківрізних європейських країн.
В праці В. Ковалинського „Меценати Києва” міститьсяінформація стосовно добродійної і меценатської діяльності братів Миколи іФедора Терещенків, Григорія Галагана, Михайла Дегтерьова, братів Лазаря і ЛьваБродських, подружжя Попових, Богдана Ханенка, Семена Могильовцева і інших киян.
Спробу узагальнити відомості про пам’ятки Києва в контекстітуристичного краєзнавства здійснено Є.В. Панковою.
Разом із тим, таке питання, як роль Києва в розвиткувітчизняного туризму і вплив останнього на розвиток сфери гостинності міста, утому числі у визначений історичний період, залишається майже не дослідженим.
Джерельну базу дослідження даної теми становлятьдокументи різнопланового характеру за своїм походженням і інформаційноюнасиченістю.
Основу дослідження склали документи Державного архіву м. Києва, утому числі, які зберігаються у фондах: Київської міської думи (ф. 17),Київської міської управи (ф. 163), Київської міської поліції (ф. 237).
Серед опублікованих джерел окрему групу складають правові актиРосійської імперії та постанови Міської думи Києва.
Важливим джерелом інформації про розвиток інфраструктури міста єдовідник “Весь Киев”, який видавався у 80-х – 90-х рр. ХІХ ст. та на початку ХХст.
Інформацію стосовно промисловості та фінансового життя Києвамістять каталоги та путівники, у тому числі випущені до першої та другоївсеросійських ярмарок, які відбулися у Києві у 1897 та 1913 рр. Важливимджерелом для написання дисертації послужили київські періодичні виданнязазначеного періоду, які надають інформацію про події в сфері гостинностіміста: відкриття ресторанів, готелів, дають уявлення про характер їхдіяльності, містять повідомлення про заходи, що проводились в цих закладахтощо.
У підрозділі 1.2. „Понятійний апарат та методологіядисертаційного дослідження” визначено понятійний апарат, за допомогоюякого вирішуються поставлені завдання. Терміни „туризм” і „екскурсійнадіяльність” використовуються в тексті дисертації згідно з визначенням, щонаводиться в Законі України „Про туризм”, а термін „український туризм” вживаєтьсяу значенні „туризм, що здійснювався на території України”, або як сукупністьосновних видів туризму: внутрішнього, іноземного і зарубіжного.
Поняття гостинності в науковій літературі вживається в двохзначеннях: як соціокультурний феномен і як соціокультурний інститут. Першаточка зору належить В. Русавській, яка вживає поняття гостинності в кількохсенсах: як форму народного буття, що безпосередньо пов’язана з побутом, тобтосферою невиробничого соціального життя та як загальну духовну налаштованість насприйняття іншої людини, групи людей, народу, нації, обумовлену звичаями,моральними традиціями, суспільними установками.
Гостинність розглядається як повсякденна і святкова, а такожяк селянська, громадська, міська, родинна, дворянська, світська і церковно-монастирська.В цілому поділяючи запропоновану класифікацію, вважаємо, що коректніше вестимову не про церковно-монастирську, а про релігійну гостинність, враховуючи, щогостинність в цьому дискурсі постає як феномен, тобто функціонує, насамперед, нарівні суспільної та індивідуальної свідомості. Це пояснюється тим, що навідміну від світської гостинності, в якій „ритуал приймання гостяперетворюється на формальну процедуру” (В. Русавська), релігійнагостинність ґрунтується на християнських заповідях і наповнена важливимдуховним змістом, зокрема, співчуття і допомоги ближньому. Ці два різновидигостинності: релігійна і світська, об’єктивуючись, на нашу думку, формуютьскладові сфери гостинності, зокрема, заклади гостинності, що відповідно входятьдо монастирсько-церковної інфраструктури чи то до інфраструктури міськогогосподарства.
Інший підхід до вивчення гостинності представлений в роботах Г. Гарбар,яка розглядає гостинність не як феномен української побутової культури, а яксоціокультурний інститут. Вона розрізняє приватну і публічну гостинність,„аматорську” і професійну, розрізняє індустрію гостинності або гостинності якспеціалізованого виду професійної діяльності від гостинності як явища; агостинність як соціокультурний інститут визначає як „сукупність конституйованихустанов та закладів, що здійснюють на професійній основі діяльність з наданняпослуг людям, які тимчасово залишили місце свого постійного проживання збудь-яких причин, за виключенням завойовницьких”.
Поділяючи в цілому таку точку зору, дисертант вважаєнеобхідним розрізняти поняття сфери гостинності і закладів гостинності, адже досфери гостинності можна віднести всі суб’єкти діяльності, які надають послугиподорожуючим і туристам, а закладами гостинності варто вважати лише ті, якінадають основні послуги: тимчасового притулку та харчування.
Гостинність як різновид соціальної діяльності в контекстітуризму складається навколо відносин, що виникають у процесі надання-отриманняпослуг подорожуючим. При цьому подорожуючий завжди виступає як споживач цихпослуг, а стороною, що надає ці послуги, є суб’єкт або суб’єкти, котріперебувають в середовищі свого постійного існування. Але дисертант вважає, щопослугами закладів тимчасового розміщення, таких, як готелі, тим більше –закладів харчування, (ресторани, кафе тощо) можуть користуватися і мешканці тихже міст, де розташовані ці заклади. Це ускладнює дослідження взаємозв’язкутуризму і сфери гостинності.
У Висновках до розділу зазначається що, незважаючи наіснуючі дослідження української гостинності, науковий доробок стосовноз’ясування питання розвитку сфери гостинності саме Києва, зокрема, у зв’язку зістановленням і розвитком туризму в Україні, не можна вважати достатнім.Виправлення цього становища у вітчизняній науці вбачається за кількоманапрямами, одним з яких є культурологічний.
У розділі другому –„Православне паломництво та релігійнагостинність в Україні” з’ясовуються особливості релігійної гостинності івизначається роль, яку відігравав Київ в становленні паломництва в Україні.
У підрозділі2.1. „Київ як центр православногопаломництва в Україні” зазначається, що серед найбільш поширених формподорожування особливе місце в українській історії посідає паломництво.Паломництво є специфічною формою подорожей, які здійснюють віруючі дорелігійних святинь. Особливістю прочанства в Україні є те, що воно становилоскладову частину східноєвропейського руху паломників до святих місць наБлизькому Сході. Київ був важливим пунктом на цьому маршруті завдяки комплексусвоїх релігійних пам’яток, в першу чергу, Києво-Печерської Лаври.
ЗначенняКиєва як центру православного паломництва посилилось з середини ХУ ст., коливнаслідок турецьких завоювань майже всі тодішні центри паломництва християнопинилися на території Османської імперії, що зробило подорожування до святихмісць вкрай важким і небезпечним. За таких умов потік паломників почавпереорієнтовуватися на святині, що знаходилися в межах слов’янськоїправославної ойкумени. І Київ як місто, в якому східне слов’янство прийнялохрещення, став головним духовним і релігійним осередком паломництва.
ЗначенняКиєва в православному світі ще більш зросло з ХУІІІ ст., коли внаслідок реформПетра І, місто почало відігравати роль постачальника кадрів для церковнихінституцій всієї Російської Імперії. Впродовж першої половини ХУІІІ ст.українці зайняли ключові місця в церковній ієрархії: очолили більшістьархієрейських кафедр, стали настоятелями найвпливовіших монастирів і соборівМоскви та Санкт-Петербурга, митрополитами і архімандритами; з них формувалосяпридворне, військове, морське і посольське духовенство, майже весь викладацькийсклад системи духовної освіти. Українець Стефан Яворський був призначениймісцеблюстителем патріаршого престолу, а згодом став першим і єдинимпрезидентом Синоду, віце-президентами якого були Феодосій Яновський і ФеофанПрокопович, колишній ректор Києво-Могилянської академії. Все це сприялозростанню значення Києва як центра православ’я, популяризації його святинь.
Упідрозділі 2.2. „Монастирські і церковні „странноприйомні” заклади якскладова сфери гостинності Києва” здійснено аналізособливостей закладів гостинності в Києві, що надавали послуги прочанам. Великакількість паломників, що відвідувала щорічно Київ, потребувала розміщення йхарчування, наслідком чого стало формування навколо релігійних атракцій(особливо Києво-Печерської Лаври) сфери гостинності, яка складалася з засобівтимчасового притулку і харчування, а також закладів, що надавали невідкладнумедичну допомогу. Особливе місце посідав Лаврський готель, який приймавпаломників. Прочан приймали також готелі при Троїцькому монастирі, Китаєвськійта Феофанівській пустинях.
У ХІ ст. в Києві було засновано лаврську „странноприйомницю”,яка на середину ХІХ ст. перетворилася на справжній комплекс з прийомупаломників, що отримав назву Лаврського готелю. У Лаврському готелі було 200номерів і 20 загальних кімнат, якими можна було користуватися безоплатнопротягом 2 тижнів. За свідченнями сучасників, готель був здатнийприйняти до 25 тис. прочан. Один корпус готелю був відведений під лікарню, вякому в разі необхідності також безкоштовно надавалася медична допомога. (Щодоцього, релігійна гостинність в Україні відбиває загальні риси християнськогопаломництва. Але слід зауважити, що на відміну від православ’я, частину учасниківпаломницького руху в західноєвропейській культурі середніх віків становилилицарі – пілігрими).
Безкоштовним було і харчування для бідних прочан в їдальніЛаври. Для інших категорій паломників страви також коштували недорого.Харчування паломників, що зупинялися в Лаврі, забезпечувалось частково власнимвиробництвом, а цукор, сіль, солона риба, крупи, борошно, олія, вино купувалисьу постачальників. Харчування було в основному пісне, але досить різноманітним:готувалися страви з овочів, картоплі, грибів, випікався хліб, пиріжки. В якостінапоїв подавали чай і квас.
Безкоштовно годували мандрівників і в Троїцькому монастирі, вКитаєвській і Феофанівській пустинях.
Функціонування готелів при монастирях і в Лаврізабезпечувалося в основному силами послушників і ченців. Суттєву допомогускладали благодійні пожертвування заможних віруючих. Частина монастирів малавласні підсобні господарства, сільськогосподарська продукція яких потрапляла достолу не тільки монастирської братії, а й „странноприйомних” закладів.
На відміну від деяких світських закладів гостинностіцерковно-монастирські відрізнялися не тільки доступністю послуг для прочан, алей доволі високим санітарно-гігієнічним рівнем, чистотою, охайністю. Тим, хтозупинявся в церковно-монастирських готелях, видавалася чиста білизна.Підтримувався чіткий розпорядок дня.
УВисновках до розділу зазначається, що прийомпаломників в Києві здійснювався у специфічній формі гостинності, яку можнавизначити як релігійну, тобто засновану на духовних цінностях, що їх сповідуєхристиянство і які проявляються у співчутті, допомозі і передбачаютьмаксимально позбавлене комерціалізації надання послуг гостинності: тимчасовогопритулку, харчування, а в разі необхідності – медичної допомоги.Церковно-монастирські готелі і їдальні становили потужну і водночас автономнускладову сфери гостинності Києва і характеризувалися доволі високиморганізаційно-управлінським рівнем.
Розділтретій „Становлення ділового і історико-культурного туризму в Україні таеволюція світської гостинності у другій половині ХІХ – початку ХХ ст.”присвячений дослідженню розвитку складових сфери гостинності міста Києва, щовідбувався під впливом формування нових видів масових подорожей світськогохарактеру, які набувають ознак туристичних.
У підрозділі 3.1.„Вплив Києва як ділового і культурногоцентру на формування ділового і історико-культурного туризму в Україні” зазначається,що Київ був центром не тільки релігійної, але й світської культури, діловогожиття. Сприяло цьому перетворення його на губернське місто і центр Київськогогенерал-губернаторства, адже цей статус спонукав до розвитку всієїінфраструктури міста, у тому числі й таких її складових, що складали сферугостинності. Потужний поштовх розвитку закладів гостинності надало переведенняу 1797 році Контрактового ярмарку з Дубна до Києва, який і став в подальшомупостійним містом проведення цього заходу. У другій половині XІХ століття взв'язку з розвитком промисловості ріст міста продовжувався. Цьому, зокрема,сприяло будівництво промислових підприємств. З поміж фабрик і заводів, щообробляли продукти рослинного походження, перше місце належалоцукрово-рафінадному заводу Київського Товариства, заснованого 1868 року вДеміївці. Завод виробляв щорічно до 900.000 пудів рафінаду. В місті розташовувалисячисленні мукомельні заводи, тютюнові фабрики, дріжджові заводи. Останнізабезпечували дріжджами весь південь Росії. Так, з Києва Південно-західнимизалізницями щодня відправлялося від 250 до 300 і навіть до 400 пудів дріжджів.Потужним споживачем цієї ж продукції було пивоварне виробництво, яке бурхливимитемпами розвивалося наприкінці ХІХ ст. Серед пивоварних заводів вирізнявсязавод, що належав Південноросійському акціонерному товариству, організованому всічні 1896 року. Товариству належали три пивоварні заводи в Києві, Одесі іМиколаєві, для придбання яких була витрачена значна частка основного капіталутовариства в 1.000.000 руб. На той час заводи варили до 500000 відер пива нарік. У місті та його околицях налічувалося 43 цегляних заводів з обігом понад500.000 руб. Швидкими темпами розвивалося машинобудівне виробництво, тіснопов’язане з буряково-цукровою промисловістю. Обробкою продуктів тваринногопоходження займалися шкіряні заводи (яких нараховувалося сім). У 1896 році уКиєві налічувалося понад 150 фабрик і заводів.
Потужний поштовх розвитку міста та його інфраструктури даловідкриття регулярного залізничного сполучення. Це прискорило вантажообіг міжпідприємствами Києва і регіонами не тільки України, а й всієї РосійськоїІмперії (так, Україна, була фактично „цукровою житницєю” Імперії), а такожсприяло інтенсифікації ділових поїздок тогочасних бізнесменів у професійнихсправах.
Всі ці процеси позитивно вплинули і на розвиток сфери гостинностіКиєва. Так, наприклад, під час Контрактового ярмарку, який щорічно проводився вКиєві у лютому, міські готелі вдвічі підвищували плату за послуги, що ниминадавалися. Це було пов’язано з великим напливом гостей міста, внаслідок чогопопит на тимчасове житло різко збільшувався. Були повністю завантажені нетільки готелі, але й так звані мебльовані кімнати. Піднімали ціни на своїпослуги і інші заклади, що могли надавати послуги з тимчасового розміщення.Звісно, послугами закладів розміщення такого рівня користувалися не стількиділові люди, які могли дозволити собі зупинитися у престижних готелях, а йчисленні гості міста, що прагнули непогано провести час у Києві, адже протягомпроведення Контрактового ярмарку користувалися підвищеним попитом і послугирозважальних закладів.
Після реформи 1861 року,що скасувала кріпосне право, відбулися зміни й у культурному житті Києва. Унаступні 40 років кількість навчальних закладів зросла з 38 до 152, числостудентів і учнів у них збільшилося з 5 тис. 460 чоловік до 22тисяч. В цей час у Києві були створені кілька наукових товариств природничого ігуманітарного профілю: Товариство натуралістів (1869 рік), Історичнесуспільство Нестора-літописця (1873 рік). У 1863 році було організованоКиївське відділення Російського музичного суспільства, відкрилися Російськаопера (1867 рік), Музичне училище (1868 рік), Художня школа М.І. Мурашко (1875рік). У 70-х роках розпочався потужний український театральний рух, чому сприявдозвіл давати українські вистави у Києві приватним гурткам.
Багата культурна, у тому числі, архітектурно-історична спадщинаКиєва у зв’язку з інтересом до власної історії приваблювала багатьохпредставників української інтелігенції та спонукала до відвідування міста.Важливим чинником перетворення Києва на привабливий центр туристичнихвідвідувань став розвиток освіти і мережі освітянських закладів. Цей чинниксприяв зацікавленості широких верств учнів і педагогічної інтелігенціївітчизняною історією, природою, культурою і навіть розвитком промисловості.Подорожі з подібною метою оформилися у так званий „краєзнавчий туризм”, якийстав третім після паломництва і ділового туризму видом туризму, щоінституалізувався в Україні наприкінці ХІХ ст. Цей вид туризму виростає зекскурсій з пізнавальною метою, коли виходить за певні часові та просторовірамки (туризмом вважається подорож в оздоровчих, пізна-вальних абопрофесійно-ділових цілях, яка триває понад 24 години) і становить прообразсучасного історико-культурного туризму.
У підрозділі 3.2. ”Мережа світських закладів гостинності якскладова сфери гостинності Києва” розглянуто типи закладів, якінадавали притулок прибулим до Києва та відстежено зміни їх кількісних таякісних характеристик. Однією з поширених на початок 60-років ХІХ ст. формсвітських закладів тимчасового розміщення в Україні були гостинні, або постоялічи заїжджі двори. Вони вели свій родовід ще з часів Київської Русі. Щодоготелів міста, то їх розвиток прискорився з відкриттям регулярних залізничнихрейсів. Так, 1880 року у Києві нараховувалося 15 готелів, а напочатку ХХ ст. вже 64. Виділялися суперзіркові готелі, готелі другого класу,мебльовані кімнати. Серед найбільш престижних були: готель „Європейський”,„Гранд-отель”, „Hotel de France”, „Континенталь” та ін. Ці заклади були одними зперших, в яких впроваджувалися технічні новинки: електрика, телефони, гарячеводопостачання, що давало можливість приймати ванни. На жаль, більшість готелівКиєва не збереглися після Жовтневої революції: вони були перепрофільовані або жзруйновані. Під час роботи з архівними матеріалами, дисертантом виявлено імена власниківдеяких готелів, досліджено цінову політику готельних закладів, асортиментпослуг, що ними надавалися, а також вимоги до якості послуг і кадровий складобслуговуючого персоналу.
Окрему групи складали так звані „доходні будинки”, кімнати в якихздавалися в оренду. І хоча знімати їх могли й місцеві мешканці, вони такожзалучалися до надання тимчасових послуг прибулим до міста. Після революції всівони були конфісковані і вилучені зі сфери гостинності, оскільки їх булопередано до житлового фонду міста або просто зруйновано.
У підрозділі також розглядаються заклади харчування як складовасфери гостинності Києва, виділяються такі установи, як ресторани, кафе,кондитерські, харчевні і трактири.Найбільш ранніми формами цихзакладів, поширеними у Києві, були трактири і харчевні. Київські трактиринадавали не тільки основні послуги – харчування та розміщення, але й додаткові:розважальні і рекреаційні. В них можна було не тільки поїсти, а й потанцювати,послухати музику, подивитися на виступи артистів.
При готелях існували їдальні, до яких згодом додалися кафе іресторани. Плата за харчування, як правило, входила до загальної вартостіпроживання в готелі. Варто відзначити, що у другій половині ХІХ ст. трактирамитакож називали готелі „низького” розряду і шинки, де обслуговувалисямалозабезпечені верстви населення. Але в цей же час відслідковується тенденціязведення трактирів тільки до ролі закладів громадського харчування. Так, у 1893році Дума прийняла ухвалу, що забороняла мати при трактирах приміщення, готельніномери і кімнати, які закривались зсередини, і навіть мати загальний вхід змебльованими кімнатами.
В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. в Києві налічувалося не меншепівсотні ресторанів, кращими серед яких вважалися ресторани при першокласнихготелях. В цих ресторанах було передбачено і розважальні заходи: виступиоркестру чи хору і навіть концерти органної музики.
Окрему категорію закладів харчування в Києві становили кафе ікондитерські: наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. їх нараховувалося більшедвадцяти. Відвідувачам пропонувалися шоколад, кава, чай, морозиво, прохолоднінапої і навіть кефір, а також кондитерські вироби, асортимент яких був дужешироким.
Особливістю цих закладів сфери гостинності було те, що їхнімипослугами користувалися не тільки місцеві мешканці, які складали основнийконтингент відвідувачів, але й приїжджі.
Серед власників закладів сфери гостинності переважали купці. Вонистановили близько 90% власників готелів, харчевень, ресторацій. Решту складалипоодинокі представники інших соціальних жертв Києва. Так, серед власниківготелів міста 1858 року був один селянин (Сичов), власників кондитерських –дворянин (Ільницький), власників харчевень – міщанин (Федоров). У 1859 р.кофейню утримувала дружина колежського регістратора Флорентіна Хоржевська.Частина закладів сфери гостинності з дозволу губернського управлінняпередавалась в оренду, насамперед, це стосувалося управління трактирами. Середорендарів левову частку знов-таки складали купці, хоча бували і виключення.Так, того ж 1859 року один трактир був переданий в управління селянину Юдіну.
Відкривати заклади гостинності в Києві дозволялося не тількипідданим Російської Імперії, але й іноземцям. Для цього необхідно було податизаяву („прошение”) до Київської міської управи разом із довідкою („атестатом”)від Київського міського голови про те, що претендент „до суду не притягався”,всі повинності сплачував вчасно.
В підрозділі також висвітлено роль, яку відігравав розвитоктранспорту і шляхів сполучення у розвитку сфери гостинності міста. Зазначається,що саме Київ у 1892 р. став „батьківщиною” першого електричного трамваю вРосійській Імперії і п’ятнадцятим містом у світі, де використовувавсяелектричний трамвай. Крім трамваю, перевезення пасажирів, особливо трансфер відвокзалу до готелів, з 1879 р. здійснювали омнібуси, а до цього – карети,екіпажі. Омнібуси, зазвичай, були приписані до великих готелів, а маршрутпролягав від готелю до вокзалу або річкової пристані і навпаки. Крім омнібусів,поширеним видом транспорту у Києві була конка, перший вагон якої відправився замаршрутом 11 серпня 1891 року. Невдовзі вона була витіснена електричнимтрамваєм, а згодом з’явився ще один новий вид транспорту – автобус і таксі(автомобілі – таксомери), проте до 1917 року регулярного автобусного сполученняв Києві так і не з’явилося.
У Висновках до розділу підводяться підсумки щодо аналізурозвитку світських закладів гостинності Києва протягом досліджуваного періоду.Зазначається, що цьому процесу сприяло збільшення поїздок з комерційною метою(прообраз ділового туризму) до Києва, зокрема, у зв’язку з щорічним проведеннямКонтрактового ярмарку, який приваблював не тільки суб’єктів економічноїдіяльності, а й численних відвідувачів, що вбачали у ньому не стількикомерційний, скільки розважальний захід. Збільшення попиту на послуги закладівсфери гостинності призвів до розвитку мережі готелів, ресторанів, розважальнихзакладів, їх диференціації за ціною і сервісом. Зростанню кількості світськихзакладів гостинності міста сприяло і становлення історико-культурного туризму вУкраїні, який формувався на основі екскурсій і подорожей з пізнавальною метою.
У висновках узагальнено результати проведеного дослідження:
1.Аналіз історіографії з теми дисертаційного дослідження дозволяє стверджуватипро те, що питання розвитку сфери гостинності міста Києва, в тому числі, вконтексті становлення і розвитку туризму в Україні, залишається малодослідженим.
2.Поняття сфери гостинності включає сукупність установ, закладів і організацій,які надають будь-які послуги, що їх потребує подорожуючий, у тому числі турист:розміщення, харчування, рекреації, транспортні послуги тощо. На відміну відцього, заклади гостинності – це установи, які надають подорожуючим і туристамосновні послуги, тобто послуги з розміщення і харчування.
Сферагостинності Києва складалася як сукупність закладів гостинності, що формувалисянавколо монастирів і церков, які були центрами православного паломництва і якмережа світських закладів гостинності, що входили до інфраструктури міста.
3.Значення Києва як духовного і релігійного центру православного паломництвапосилилося з ХУ ст. у зв’язку з переорієнтацію (внаслідок завоювання Османськоюімперією територій, на яких розташовані головні святині християнства) основногопотоку православних прочан до вітчизняних сакральних центрів, передусім, доКиєва, який з важливого пункту на транзитному шляху паломництва перетворився напотужну самоцінну духовно-релігійну атракцію. Це сприяло розвитку мережізакладів гостинності навколо Києво-Печерської Лаври, інших монастирів Києва.
4.Особливістю церковно-монастирських закладів гостинності, які надавалипаломникам послуги з тимчасового притулку і харчування, було те, що в своїйдіяльності вони виходили з концепції релігійної гостинності, що спиралася нахристиянські цінності любові до ближнього та співчуття і допомоги стражденним.Тому принциповою відмінністю діяльності була максимальна доступність послуг,які вони надавали прочанам. Виробництво цих послуг забезпечувалось як власнимисилами ченців та послушників, так і за рахунок благодійності заможних віруючих.
5. Удругій половині ХІХ ст. системоутворюючу роль в сфері гостинності Києвавідіграють заклади гостинності світського характеру, які завдячують підвищеннямсвого значення становленню ділового туризму і історико-культурного, якийвиростає з екскурсійної діяльності, що захопила наприкінці ХІХ ст. значнучастину учнівської молоді та інтелігенції. Популярність екскурсій сталанаслідком актуалізації інтересу українців до власної історії і культури, щовикликало бажання відвідувати пам’ятки культури, які були зосередженіпередовсім у Києві і перетворювало місто на потужну соціокультурну атракцію.
Розвитокміста як потужного ділового центру українських територій, що входили до складуРосійської Імперії (промислового, фінансового, торгівельного) сприяв масовимвідвідуванням Києва. Поширення поїздок з комерційною метою призвело доформування ділового туризму, який можна вважати одним з перших видів туризму,що інституалізувався в Україні. Діловий туризм став суттєвим фактором, якийпозитивно вплинув на розвиток сфери гостинності міста. Так, під час проведеннящорічного Контрактового ярмарку міські готелі встановлювали плату закористування послугами, що ними надавалися, вдвічі вищу, ніж зазвичай. Цезумовлювалося напливом гостей міста, серед яких були не тільки безпосередніучасники ярмарку, але й чимала кількість відвідувачів, що бажали гарно провестичас, адже ярмарок супроводжувався численними розважальними і культурнимизаходами. Тому своє фінансове становище покращували не тільки готелі та закладихарчування, але й вся сфера гостинності Києва: театри, інші розважальніустанови.
6. Заперіод другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в Києві відбувається інтенсивнийрозвиток сфери гостинності, зокрема, закладів тимчасового розміщення іхарчування. Цей процес мав виключно поступальний характер і в кількісному і вякісному відношенні: зростала кількість закладів, що надавала основні послуги зрозміщення і харчування, відбувалася їх диференціація за ціновою політикою,набором послуг, які ними надавалися, просторовим розташуванням, контролем зарівнем сервісу, принципами кадрової політики і менеджменту. Важливе місце у ційсфері належало транспортній інфраструктурі міста і шляхам сполучення, аджепоширення залізничних подорожей з другої половини ХІХ ст. суттєво вплинуло накількість подорожуючих до Києва, а, отже, і на розвиток його сфери гостинності.Остання розширювалася і за рахунок дозвіллєвих закладів, мережа якихзбільшувалася, у тому числі, внаслідок відвідувань екскурсантами і туристами.
Анотація
Вишневська Г.Г. Еволюція сфери гостинності міста Києва другоїполовини ХІХ – початку ХХ ст. в контексті розвитку українського туризму. –Рукопис.
Дисертація наздобуття наукового ступня кандидата культурології зі спеціальності 26.00.06 – прикладна культурологія. Культурні практики. –Київський національний університет культури і мистецтв. – Київ, 2008.
Дисертація присвячена визначенню складових сфери гостинності містаКиєва та характеру її еволюції у зв’язку зі становленням та розвитком туризмуяк нової соціокультурної практики в Україні другої половини ХІХ – початку ХХст.
В дисертації аналізуються основні види масових подорожей вУкраїні, які призводять до формування мережі закладів гостинності, що надаютьпослуги відповідним категоріям подорожуючих, і які за умов розвитку капіталізмув Україні та спричиненого цим національно-культурного відродження зберігаються(паломництво) або трансформуються (подорожі з торгівельною метою, краєзнавчіекскурсії) в нові форми, які набувають ознак туризму: ділового іісторико-культурного.
Охарактеризовано місто Київ як соціокультурну атракцію, показанойого роль як духовного і релігійного центру православ’я в контексті паломництваі релігійної гостинності. Визначено вплив, який Київ справив на становлення ірозвиток ділового і історико-культурного туризму, еволюцію світськоїгостинності.
Проаналізовано релігійні і світські заклади гостинності як основніскладові сфери гостинності міста. Досліджено кількісну та якісну еволюціюкиївських готелів та інших закладів тимчасового розміщення, закладівхарчування, визначено поступальний характер цієї еволюції.
Ключові слова: туризм, діловий туризм,історико-культурний туризм, паломництво, гостинність, релігійна гостинність,світська гостинність, заклади гостинності, сфера гостинності Києва.
Аннотация
Вишневская Г.Г. Эволюция сферы гостеприимства городаКиева второй половины ХІХ – начала ХХ ст. в контексте развития украинскоготуризма. – Рукопись.
Диссертация на соисканиеученой степени кандидата культурологии по специальности 26.00.06 – прикладная культурология. Культурные практики. –Киевский национальный университет культуры и искусств. – Киев, 2008.
Диссертация посвящена определению характера эволюции сферыгосте-приимства города Киева в связи со становлением и развитием в Украине во второйполовине ХIХ – начале ХХстолетия туризма как новой социокультурной практики.
В диссертации анализируются основные виды массовых путешествий, которыеприводят к формированию сети учреждений гостеприимства, предостав-ляющих услугивременного размещения и питания соответствующим категориям путешествующих.Наиболее ранними массовыми формами путешествий в Украине были поездки вторговых целях и православное паломничество. Последнее возникло как результатхристианизации Руси и предусматривало посещение святых мест христианства. Вэтом контексте Киев играл важную роль и как пункт на пути паломничества наБлижний Восток, и как самостоя-тельная религиозная атракция. Одной из наиболеепритягательных святынь города была Киево-Печерская Лавра. В связи с большимпотоком паломников в Лавре формируется свое учреждение гостеприимства –„странноприимница”, к ХІХ ст. получившее статус отеля. Деятельность отеляосуществлялась в соответствии с принципами религиозного гостеприимства: помощи,сострадания и милосердия, что означало максимальную доступность услуг для всехпаломников. Кроме Киево-Печерской Лавры, паломников принимали„странноприимницы” Софийского, Михайловского и других монастырей и церквейКиева.
Наряду з церковно-монастырскими учреждениями гостеприимства вКиеве формируется и сеть светских учреждений гостеприимства: отелей,меблированных комнат, ресторанов и т. п. Особенность формированияотелей этой сети заклю-чалась в том, что они относились к категории „питейныхзаведений”, то есть генетически „вырастали” из трактиров и даже к концу ХIХ ст. продолжалирассматриваться городскими властями как категория заведений города, в которыхосуществляется продажа алкогольных напитков. Это отражалось и на качествеосновных услуг (временного размещения), требования к которым ужесточаются лишьв последней трети того же столетия, что способствует повышению их уровня.Одновременно в этот же период складывается сеть фешенебельных отелей Києва,предоставляющих наилучший сервис и ориенти-рованых на высоко обеспеченныхпосетителей.
Означеным процессам благоприятствовало развитие в Украине поездокс деловими целями (коммерческими), субъекты которых в силу своего материальногоуровня требовали соответствующего гостиничного сервиса. Деловые поездки сталиследствием того, что во второй половине ХХ века Киев превратился в крупныйделовой центр Украины, что было вызвано стремительным развитием промышленногопроизводства. Сами же поездки привели к формированию такой разновидноституризма, как деловой туризм. Проведение в Киеве ежегодной Контрактовой ярмаркибыло существенным фактором не только пополнения бюджета города, но ифинансового благополучия учреждений сферы госте-приимства: на это время готелиувеличивали стоимость предоставляемых услуг вдвое. Это было вызвано не толькопритоком в Киев непосредственных участников ярмарки, а и многочисленныхпосетителей, желавших хорошо провести время.
Развитие капитализма в Украине способствовалонационально-культурному возрождению. Прогресс просвещения, науки и культурыактуализировал интерес украинцев к собственной истории, памяткам культуры, что,в свою очередь, способствовало развитию экскурсий с познавательными целями, атакже природного и исторического краеведения. Последние дали началоисторико-культурному туризму в Украине. Эти процессы повлияли на дальнейшееразвитие сферы гостеприимства в Києве в направлении проведения модернизацииучреждений, дифференцирования ценовой политики, изменения требований к качествупредоставляемых туристам услуг.
Ключевые слова: туризм, деловой туризм,историко-культурный туризм, паломничество, гостеприимство, религиозноегостеприимство, светское госте-приимство, учреждения гостеприимства, сферагостеприимства г. Киева.
Annotation
GalynaVishnevska. Evolution of Kyiv hospitality sphere from the second half of the ХІХ-th – to the beginning of the ХХ-th century in the contextof Ukrainian tourism development. – The Manuscript.
Dissertationforthe scientificdegree of the candidate of culturology by speciality 26.00.06 – applied culturology. Culturalpractices. – Kyiv National University of Culture and Arts. Kyiv, 2008.
Dissertationis devoted to determination of constituents of hospitality sphere in Kyiv andcharacter of its evolution in connection with becoming and development oftourism as new social and cultural practice in Ukraine from the second half of the ХІХ -th – to the beginning of the ХХ-th century.
Thebasic types of mass trips in Ukraine, which lead to forming of network ofhospitality institutions, which provide services the proper categories oftravelling, are analysed in dissertation, and which subject to the conditiondevelopment of capitalism in Ukraine and caused this national and cultural revival saved(pilgrimage) or transformed (trips with an auction purpose, regionalexcursions) in new forms which get the signs of tourism: business, historical andcultural.
Kyivis described as social and cultural attraction, his role isshown as a spiritual and religious center of orthodoxy in the context ofpilgrimage and religious hospitality. Influencing is certain, what Kyiventailed on becoming and development of business and historical and cultural tourism,evolution of hospitality society.
Religiousand secular institutions of hospitality are analysed as a basic componentof city hospitality sphere. It was explored quantitative and high-qualityevolution of the Kyiv hotels and other institutions of the temporal placing,institutions of feed;character of this evolution is certain.
Keywords: tourism,business tourism, historical and cultural tourism, pilgrimage, hospitality,religious hospitality, secular hospitality, institutions of hospitality,sphere of hospitality of Kyiv.