Національний університет«Києво-Могилянська академія»
Кафедра культурології
Письмова робота на тему:
«Довженко і кіно радянськоїдоби»
Виконала: Зінченко Лілія
ФГН-2, Культурологія
Перевірив: Собуцький М. А.
Київ 2009
ОлександрДовженко відомий не лише в українському, зокрема радянському, просторі, але й усвітовому мистецькому контексті, перш за все, як кінорежисер, а такожписьменник, публіцист, художник та педагог. Його ім’я асоціюється із народнимоптимізмом, добрим гумором та національним патріотизмом. Вся творчість цьогомитця просякнута духом того часу, в якому він жив і творив, проте його твори,як літературні, так і, насамперед, кінематографічні, і досі лишаються перлинамисвітового кіно. Ідеї, закладені у його кінопроектах, залишаються актуальними іна даний момент, оскільки проблеми історії є невід’ємними сторінками книгибуття кожного народу.
Перипетіїскладного життя в СРСР глибоко позначилися на становленні О. Довженка, залишилипомітний відбиток на його психології і взагалі на всьому його житті. Ось якписав Є. Сверстюк про складнощі, які випали на долю майстра: «…Як вінпереживав, що його викинуто за борт, закопано живцем у землю… І як він усімнапруженим єством розумів, що він із ними разом не хоче і не може.» [4;9]. Мовайшла перш за все, про ідеологічне вербування, моральне катування, яке булозначно жорстокішим за фізичні випробування. Ментальні тортури, спричиненірозлукою з рідним краєм, насильним переміщенням у середовище «нелюбів»українського народу – що могло бути тяжчим для митця, закоханого у власнежиттєве коріння, генія, що із духовної криниці власної нації і черпав своєнатхнення?! Митець був «завішений у повітрі … без сонця і вітру з рідногокраю…» [4;30].
Довженка можнаназвати істинним художником правди. Але його «дивовижний дар правдивості» був«карою Божою в епоху брехні» [4;11]. Адже цей співець долі свого народу не мігписати напівправди і хитрої брехні, що відрізняло його від більшості тогочаснихблюзнірів, готових оспівувати культ вождя і слідувати кожній забаганцітоталітарної влади. Але радянська машина йшла по всьому, нещадно руйнуючи все,що стояло на її шляху, тож під її колеса, звичайно ж нехотя, потрапив і О.Довженко.
Але він вмівнавіть при виконанні замовлень владі зберегти щось своє, приховавши йогопевними формами, наділивши своїм символічним змістом, який іноді не могла вірнотрактувати верхівка радянського режиму. Про це свідчать і ось такі слова:«Довженко перебував у царстві Князя Тьми, де Світло ховали, і він його збирав упідпільних записниках, а на екран кидав його якось приховано, хитромудро.» [4;19.]Те, чого не могли іноді зрозуміти його сучасники, стало зрозумілим наступнимпоколінням, що може свідчити про його випередження свого часу, що, зрештою, єхарактерним для окремих видатних митців. Таким чином, його пізніше визналипровісником, що зближує творчість цього генія із Шевченковою.
Є. Сверстюкназвав О. Довженка ясновидцем у царстві мертвих, що «дивляться і не бачать,слухають і не чують». І він був, звичайно, націоналістом шевченківського стилю[4;12].
Проте незважаючина складний життєвий шлях цей майстер завжди тримав у собі краплину доброгогумору, оптимізму. Адже, як відомо, О. Довженко прийшов у кіномистецтво післяхорошого досвіду художнього карикатуриста, до того ж прийшов «з єдиною метою –робити комедійні фільми». Проте на історичному ґрунті колективізації, голоду ірепресій гумор був неможливим; «він вигасав і котився до беззубих мисливськихусмішок» [4;19]. Тому це почуття втілювало легкість думки, розкіш сили, містилогостроту розуму та тонку іронію. Це, очевидно, помітила і влада, аджеприхований гумор – це найнебезпечніша зброя, до того ж націоналіста. Іронія,звернена до влади, була не до смаку тоталітарній верхівці, яка намагаласяпридушити будь-який опір, подолати всяку незгоду, а тим паче, знести на своємушляху все, що було провідним, що могло «запалити» суспільство. Так і потрапивкіномитець до їх кола зору.
О. Довженконенавидів радянське керівництво і згадував свою роботу в кіно як «шістнадцятьліт кіно каторги» «…в міщанському смітнику… з мізерними людцями, що ненавидятьмій народ і роблять його нещасним». [4;30]. Він сам не заперечував того, щойого фільми виходили не з серця і калічились неуками. Щоб якось пом’якшити своєстановище, О. Довженко створив такі фільми як «Щорс», «Мічурін», «Аероград»,які нібито сподобалися керівництву і дали змогу митцю працювати на нивікінематографа. Але, на відміну від інших «блюзнірів», майстер в жодному фільміне вдався до зображення вождя, за що йому закидали, ніби пожалів кілька метрівстрічки для «культової» особи [2].
Але лишерадянське середовище не визнавало справжнього таланту великого кіномайстра. ВЄвропі ж, де філософсько-естетична культура, сама по собі культура форми булависока, фільми Довженкові стали подією в мистецькому житті. Він увійшов дочисла десяти найбільших режисерів усіх часів і народів [4;30]. Саме міжнародневизнання, можливо, і не давало митцю повністю розчаруватися у своїй творчості.Бо в СРСР, де мистецького життя, по суті, не могло бути, фільми Довженковісприймались з погляду політичної кон’юнктури і, відповідно, мали сезоннувартість. Сам він раз у раз витримував важкі бої з інструктованою нездарністю –і запам’ятовував поразки. Адже серед компартійної верхівки мало було тих, хтонасправді тямили в мистецтві. Щоправда, сам товариш Сталін високо оцінив тіфільми, які були замовлені О. Довженку, як-от: «Щорс», «Аероград». Але сам фактзаборони деяких фільмів кінорежисера говорить про те, що радянській владі булочого боятися. Адже митець дійсно відстоював права свого народу, і хай уприхованому вигляді, та все ж виносив «на показ» свою прихильність до власногокоріння, українських людей. Варто лише згадати, з якою любов’ю створений образстарого діда, що помирає ще на початку картини у фільмі «Земля», яка уваганадається місцевим пейзажам, навіть яблука, що так вдало зняті відданимоператором Данилом Демуцьким, несуть якусь цілковиту гармонію і тепло.
Фільмам О.Довженка притаманний ще й карнавалізм, риси якого проглядаються убагатоплановій та складній алегорії «дорогої» та «святої» сучасності: переплетенняабсурдних та реальних ситуацій – знищення природного середовища зарадипокращення умов життя людини; просторово-часові обставини – одночаснаприсутність героїчного минулого, банального сучасного та апокаліптичногомайбутнього у «Звенигорі» та «Поемі про море»; театралізація дії, а такожмоделювання декількох різних розв’язок однієї ситуації, де фінал може бутипотенційно передбачений [3;43]. Саме ці риси надають жвавості таоптимістичності мистецькому доробку кінорежисера. Ці якості були притаманні українськомународу, особливо в часи українського відродження, якими позначилися 20-ті роки.
Вже в 30-х рокахО. Довженко почував себе громадянином світу, адже він належав кінематографу,мистецтву, яке без особливих зусиль перетинало кордони і було найдоступнішимзасобом комунікації між людьми різних країн [1;183].
О. Довженку важкобуло подолати той опір тоталітарної верхівки, проте саме його мистецтво діялоза себе. Хай і не вдалося митцю розкрити повністю всі горизонти своїхздібностей та можливостей (наприклад, його задум зняти фільм про Тараса Бульбутак і не був реалізований), та все ж його значення у кіномистецтві є доситьважливим. Він продовжив роботу своїх попередників і вніс до скарбницірадянського кіно свої перлини, виховав ціле покоління прекрасних митців, які,незважаючи на той відтинок часу, коли все знову піддалося репресіям, нищівнійкритиці та ліквідуванню, витримали в собі поради та настанови свого вчителя –вічного сповідника істини. Про це свідчить нова плеяда молодих кінорежисерів,як-от: С. Параджанов, І. Миколайчук, Л. Осика, С. Іллєнко та безліч інших, якіпостали на ниві радянської кінематографії у 60-х роках. Тож роль О. Довженкаважко переоцінити, і він вартий всесвітньої слави вічного творця.
фільмдовженко радянський кінорежисер
Списоклітератури
1. БрюховецькаЛ. Європейська демократія – радянський тоталітаризм» як світоглядна опозиція О.Довженка // Довженко і кіно ХХ століття. Зб. ст. / Упоряд. Л. Брюховецька, С.Тримбач. – К.: Вид. Поліграфцентр «ТАТ». – 2004. – С. 183-193.
2. ЛекціїБрюховецької Л. І. Історія українського кіно.
3. ПоповичЛ. Антиутопічна модель України Олександра Довженка. Спроба інтертекстуальногоміфологічного аналізу // Довженко і кіно ХХ століття. Зб. ст. / Упоряд. Л.Брюховецька, С. Тримбач. – К.: Вид. Поліграфцентр «ТАТ». – 2004. – С. 37-55.
4. СверстюкЄ. Олександр Довженко. Розіп’ятий праворуч // Довженко і кіно ХХ століття. Зб.ст. / Упоряд. Л. Брюховецька, С. Тримбач. – К.: Вид. Поліграфцентр «ТАТ». –2004. – С. 9-31.