Діяльність першого професійного театру Полтави

Полтавський державний педагогічний  інститут  ім.В.Г.Короленка
ДІЯЛЬНІСТЬ  ПЕРШОГО
ПРОФЕСІЙНОГО  ТЕАТРУ  ПОЛТАВИ
Підготувала:                               студентка 4 – го курсу
                                                     філологічного факультету
                                                     групи  І4 — 18
Кирга  ГАННА  Андовна
                                          
                                             
                                             
П О Л Т А В А
2006

П Л А Н
I. Вступ
II.Історіографія
ІІІ.Основна  частина
1.Основні риси становлення професійного театру в Полтаві
1.1 Умови для розвитку театральногомистецтва на          Потавщині;   
1.2  І.П.Котляревський як директор першого професійного театру Полтави;
2. Діяльність театральних закладівПолтави ХIХ-початку ХХ століття
2.1 Князь І.Долгорукий — першийкритик міського театру;                                                                
2.2 «Наталка-Полтавка»-ластівка полтавського театру;
3. Участь акторів полтавськоготеатру  в суспілно-політичному житті  міста;
4. Сторінки життя провідних акторівтеатру Котляревського
4.1 Викуп з неволі актора-кріпака Щепкіна за допомогою полтавськоготеатру;
4.2 Катерина   Нальотова  -примадоннадраматичного мистецтва ;
IV. ЗаключенняV. Бібліографія
VІ. Словник
VIІ. Додаток

1. В С Т У П
Полтава- старовинне українське театральне місто. В історії театральної культури вононайбільш відоме за часів славної діяльності Івана Котляревського та МихайлаЩепкіна. Вибачливий полтавський глядач, чудове приміщення не могли неприваблювати чисельні театральні колективи. Ось чому на гастролях у нашомумісті можна було зустріти не тільки різні пересувні трупи, а й визначнітеатральні колективи Харкова, Києва, Москви.
Останні гастроліСанкт-Петербурзського театру «Рок-опера»викликали повні аншлаги інавіть на прохання глядачів оперу було повторено кілька разів. Це показує, щоінтерес до театру відроджується  у наш складний і важкий час. Нашим акторам, якдізналася з історії, постійно щось забороняли. У ХІХ столітті русифікація, яканабирае обертів, стає основноюперешкодою в підвищенні національної самосвідомості українського народу.Порівняно з такими престижними і розвиненими  мовами, як французська, німецьката дедалі  більше російська, розмовна мова неосвічених  українських селянздавалось грубою, обмеженою.*     Українськи   дворяни   вживали   її,   як,  правило,  для обговорювання зі своїми селянами простих і приземлених Середосвічених людей того часу панувала думка: оскільки селяни не могли казатичогось важливого, а якби й казали, то грубою мовою, чи ж є сенс підноситиселянську говірку до рівня літературної мови? На додаток часто стверджувалось,що   українська   мова  -   це  лише діалект.
Наприклад, історикПадалка Л.В. у своїй книзі 1902р. видання «Что сказало населениеПолтавской губернии о своем старом быте»в розділі «Мова»написав:«Ломанность языка и замена старинных песен песнями городскими, солдатскимии фабричными представляет общее явление во всех частях губернии… Как  попричине изменений в языке и песнях, корреспонденты   указывают   на  сношение   жителей   села   с  городом    и    городскими    учреждениями,  на    отбывание    воинской
* Cубтельний Орест.Україна. Історія. — Київ. — 1993 — с.289.
повинности, на отхожие, дальние заработки и, наконец, навлияние школы, коренным образом затрагивающее устои стараго народнагобыта».*
Вплинули на розвиток мовиі також всього українського мистецтва і Валуєвський циркуляр (20.06.1868р.) таЕмський указ (18.05.1876.).  Подалі, при розгляді розвитку театру в Полтаві, явкажу на зміни у ставленні полтавців до мистецтва після цих заборонукраїнського слова. Але Котляревський взяв та й довів, що мова наша -  цеспівуча красуня, яку треба було лише очистити від бруду, звільнити від невірнихпоглядів дворянства. І ось з’явилися леглндарні  «Енеїда»,«Наталка – Полтавка», які вже більше ста семидесяти п’яти років не сходять з конівнайвідоміших театрів не лише України, але всього світу. Крім того, кінець ХVІІІ – початок ХІХ столітьзнаменуються  зовнішнім впливом на українську громадскість ідей декабристськогоруху. «Нема сумніву, — зазначає Франко,- що й на Україну заходила течіятих самих думок і що під їх впливом  зародилася думка про нове письменство внародній мові і про конечність розвою південно-руської народності при помочіосвіти».* Декабрист Новіков (про нього буде докладніша розповідь у ІІІрозділі), що працював у Полтаві, відіграв певну роль у формуванні світоглядуКотляревського, батька сучасної української драматургії. Проблема, якунамагатимусь розв’язати, полягає в тому, що спробую у хронологічнійпослідовності висвітлити події життя театру того часу, а також простежитиеволюцію відносин між гладачами і театром. Хочу дослідити розвиток театру вПолтаві з самого початку його існування, з ХIХ століття і діяльність першихакторів, драматургів нашого міста. Буду прагнути порівняти той театр зсучасним, тих драматургів з драматургами нашого часу, тих режисерів  з нашими.
Данніпитання і окреслили план моєї роботи.
Для більшої наочностіробота має додаток, що складається з фотокарток, ксерокопій документів,графіків розвитку театральної творчості в Полтаві протягом ХIХ століття.ІІ.  І С Т О Р ІО Г Р А Ф І Я
Аналіз використанихджерел хочу почати зі слів: «Театр у всі часи був для культурних народіввеликою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадськезначення, як школа, що безпосередньо давала масам все те, що придбали життя,наука і знання».*Так можна схарактеризувати саме полтавський театр на початкуХIХ століття, перший профессійний театр на Україні. Хоча, якщо поглиблено  вивчати це питання, що я зробила у першій главі роботи, на теріторіїПолтавської губернії того часу було два  театри, і обидва з повною впевненністюможна назвати професійними. Тільки  одна велика різница, як прірва, висіла міжними: перший театр катериньского вельможі Д.П. Трощинського частеньковідвідували так звані «вершки суспільства»- генерал-губернатори,князі, поміщики. На це вказують однаково і дореволюційні автори, до якихналежать І.Ф.Павловський з монографією — дослідженням 1905 року видання,В.Є.Бучневич із «Записками о Полтаве и её памятниках» 1902 року,придбані і опрацьовані  мною в Державному Архіві Полтавської області;  і вжесучасні, радянські і українськи писменники, як Микола Лазорський, що написав більш художню, ніж документальну книгу про розвиток мистецтва на Україні,зокрема в Полтаві, видану в Мельборні в 1973 році, і ряд авторів статейобласних та міських газет («Зоря Полтавщини», «КомсомолецьПолтавщини»тощо). Серед  них  хочу визначити  Іванова з дописом«Трічі ювілейний» від 6 липня 1969 року;  Самсоненка, дослідившогорозвиток театральної творчості в Полтаві протягом ХIХ століття. Обидвадрукувалися в «Зорі Полтавщини».Другим же театральним закладом бувстворений  в 1810 році під впливом Лобанова — Ростовського та Репніна першийпрофесійний театр України, директорами якого в 1818р. були призначені О.Імберхта І.Котляревський. Бідні і прості селяни ходили туди, люди, чия мова була«грубою,   обмеженою».   Але   ж    як  підвищувався    моральний   стан
* Чарнецький С. Історія української культури. Театр. — Київ-1993
глядачі,коли  вони   чули   п`єси,   написані   саме   цією мовою,   знайомою   їм    знародження. Полтавці сприймали вистави театру Котляревського на«біс». Про це свідчать і науково-популярні, і періодичні видання,використані мною при написанні роботи. Серед них можу зазначити«Отечественные записки» — журнал за 1839 рік, де вперше рецензували«Наталку – Полтавку», особисті записки актора трупи Штейна  М. С.Щепкіна, опубліковані в 1914 році і являючи собою велику цінність длявченого-науковця О. Т. Бузинного, що в 1927 році почав досліджувати розвиток«Полтавськой губернии » тощо.
 Майже всі нечисельніавтори розділяються на дві групи: ті, що пишуть про перший професійний театрПолтави, що виник на початку ХIХ століття під керівництвом Котляревського таРепніна, і ті, що повідомляють про минуле Просвітницького будинка ім. М. В.Гоголя, що діяв на межі століть. А період між існуванням цих двох театрів являєсобою білу пляму в історії, яку я намагалась заповнити протягом всієї роботи.Чи вдалося це, чи ні — судити не мені, але ось дуже допомогли архівні джерела:афіши, програмки,  що  представлені  в додатку як показник розвитку драматичногомистецтва в Полтаві, та також спілкування з науковими працівниками музею ім. І.П. Котляревського, краєзнавчого, а також Державного Архіву. Адже для менефундаментом для написання праці були не тільки  теоретичні, але й практичнізнання цього питання.
Опрацьовуючи матеріали, ядекілька разів натрапляла і на суперечності між авторами. Наведу наприкладдеякі з них.
Одну з найбільш цікавихсторінок роботи являє собою особистий щоденник російского мандрівника І.Долгорукого під назвою: «Славні бубни за горами, або Мандрівка моя кудись1810 року».  Адже цей чоловік не те щоб несхвально, але з огидою писав протеатр в Полтаві! В мене не було можливості працювати з цим щоденником   (вінзнаходиться у Харківському Державному архіві), але перечитуючи статтю Р.Я.Пилипчукав журналі «Український театр» (випуск 1986 року), вперше зустрілась зтакою прямою критикою. Наприклад: «Що за актриси! Які  костюмчики! Якіруки! Ляльки на нитці так не набриднуть, як ці живі машини!».* Цікаво,чому театр справив на Долгорукого таке негативне враження, коли всі інші авторипишуть про сценічну гру акторів з величезним захопленням. У 1839 році,наприклад, рецензент журналу «Отетественные записки» написав про«Наталку – Полтавку», що вона: "… шла, идет и будет идти, покаостанется в Украине хоть один звук родного наречия".** Або: «Очевидцістверджують, яке велике враження справила на всіх та вистава (тобто»Наталка -  Полтавка" — прим.  автора). Слухали  пісні,   затаївши   подих,   чутливи   панночки   навіть    плакали, побиваючись долеюбезталанної Наталки та бурхливо раділи з такого щасливого й веселогокінця".*** Отже, з`ясувати причину різноманітності вражень я прагнула удругій главі.
Дата -  ще одне великерозходження  між авторами. Це — як два ланцюжки, починають які ще дореволюційнідослідники, закінчують — вже сучасні. Група на чолі з Павловським і йогопослідовниками — Івановим, Самсоненко, Сторохою — вважають датою заснуваннятеатру в Полтаві — 1810 рік. До цієї групи належать ще Бузинний і Бучневич, автори — дослідники  20-х років нашого  століття. Про свідчить і щоденникмандрівника Долгорукого. Полярну думку, а саме що театр був заснований в 1808році, мають Петро Ротач, полтавський письменник, високообдарована і досвіченалюдина, Казимиров — в книзі «Український аматорський театр», і як цене суперечно, автор статті про «критика» Долгорукого, кандидатмистецтвознавства Р.Я.Пилипчук. І ось я опинилась на розпутті: яку дату обратиза вірну?
Допомоглимені однаково як в Державному Полтавському архіві, так і в літературно-меморіальному музеї  І.П. Котляревського. Там знайшлися незаперечні  факти про  будівництво  театру  в  1810  році.  Їх  я  наведу  у
* Пилипчук Р. У дощепкінський період. Український театр. -1986-№ 6 — 27 — c.29.
**«Отечественные записки»- 1839 — № 3 — c.154.
***  Лазорський М. Світлотіні. — Мельборн.- 1973   — c.301 — 308.

першій главі.
/>Взагалі, якщо схарактеризувати всіджерела, які я використовувала, всі книги, періодичні та науково- популярнівидання, хочу зазначити, що фундамент для написання роботи мені дали не тіавтори, які присвятили театру цілі статті в газетах і журналах, а дореволюційнідослідники, що кількома словами пишуть потім додала до них враження,спогади, результатидіяльності. Саме це про розвиток драматичного мистецтва в Полтаві.Взявшиконкретні і голі факти Павловського, Бучневича, Бузинного  і  Щепкіна,  я   вжевважаю особистою рисою свого дослідження. До того ж  допомогли мені і розмови знауковими керівниками музеїв, архіву, театру.  Хоча ніхто з них поглиблене невивчав розвиток театральної творчості в нашому місті, всі змогли дати мені хочякісь факти, вказуючи на діяльність театральних закладів  Полтави.
У моєму особистому архівіє розмови з науковими керівниками музеїв і театрів, акторами, директороммузичного училища. І всі вони однаково вказують на те, що зараз починаетьсяновий етап в розвитку театру на Україні, у Полтаві зокрема. Молоді полтавці,нещодавні випускники шкіл і училищ, приймають естафету театрального мистецтва удосвічених вже акторів Полтави, грають, і грають з захопленням, з«фанатизмом, що є необхідною рисою справжнього актора».*
В роботі буде ще багатоуривків з цікавих розмов, щоденників, газет, журналів і книжок. Але зараз яхочу закінчити історіографію словами Безгіна, відомого українського критика:«Мистецтво формує в людині здібність до художнього бачення, образногомислення, судження про художню досконалість твору».** І це самісінькаправда про театр, його вплив на полтавців зараз, у 90-ті. Тож сподіватимемось,що слова Безгіна ще довго характеризуватимуть так саме полтавський театр, якзірка сяючий на фоні повної темряви складних часів. Хай так є. Хай так буде.
* Особистий архів автора. Розмова з Кучером В.П., директором полтавськогомузичного училища ім.М.Лисенка.
**Безгін І.Д.Театральне мистецтво і радянська дійсність.- К.- 1978 -c.24.ІІІ. О С Н О В НА         Ч А С Т И Н А
Глава 1. Основні рисистановлення професійного театру в Полтаві. 1.1. Умови для розвитку театральногомистецтва на Полтавщині.                    
Вертеп в Україні ще з сивоїдавнини був улюбленою розвагою всього   поспільства. Його любило не тількипанство, знало цю містерійну «кумедію» і ремісництво, і селянство, ікупецтво. Вертепні містерії часто-густо показували наповпові на базарах,ярмарках та навіть і в тихих селах на Різдвяних святах.* Бо взагалі театральне,пісенне мистецтво ХVIII — першої половини ХIХ століть в значній мірі булопредставлено талановитими селянами кріпаками, з яких найбагатіші поміщикиутворювали свої домашні театральні трупи і оркестри.** Один такий вертепзберігся й до наших днів у панства Галаганів на Прилуччині.* З часу репертуартого театру дотеппні штукарі відсвіжували вже й світськими жартами, де завждивеселив своїми хитрощами циган та простий собі селянин. Вже ж і такі виставидавали якійсь духовний поживок людям, все ж і тоді глядач міг зробити моральнийвислід з разючого контрасту м`якої вдачі українського селянина супроти терпкихта зухвалих витівок нечесного  цигана.*
А  перші театральнівистави на Полтавщині зародилися ще в 60-ті роки ХVIII століття. Так у 1770році у Кременчуці місцеві любителі театрального мистецтва поставили п`єсу«Кофейный дом» Черткова.*** Але це був епізодичний випадок. Аматорствона Полтавщині починало народжуватись у ХIХ столітті.Пани любили розважатись, атеатр був створений як самісінько для цього. Найбільш змістовні данні прокріпосні театри і оркестри на Полтавщині є лише за період першої половини ХIХстоліття. Як свідчить довідник з історії українського мистецтва, популярними наУкраїні були тоді комічні опери. В окремих із нихвиконувались українські пісні.Так,  у
* Лазорський М. Світлотіні.- Мельборн.- 1973- c.301.
**Жук В.Н.Які були кріпосні театри і оркестри на Полтавщині //  Нашрідний край. — Вип.4.- Полтава. -1990 — c.35.
***ІвановА. Трічі ювілейний. // Зоря Полтавщини.-1969-6липня.
1810 році  «ВестникЕвропы » (№ 1, с.71)  повідомляв, що «у  Москві була поставленапопулярна в той час опера „Старинные святки“ і що автор музики  вдалоскористувався голосами деяких пісень малоросійських. Ця руда ще недавновинайдена і обіцяє театральним композиторам дуже багату здобич, якщо тількивони звернуть на неї увагу. А не можна не побажати того: у Малоросії пісні…кращі за французські водевілі.»
Може виникнути питання –який зв’язок із Полтавщиною? А самий прямий. На початку того періоду кращимтеатром на Україні був театр у селі Кибинці Миргородського повіту,організований катеринським вельможею Д.П.Трощинським, великим землевласником.Вельможа цей прибув з Москви, і, звичайно, великий вплив на нього мали малоросійськівистави у столиці. На сцені цього театру ставились українські п`єси В. О.Гоголя, батька відомого письменника М.В. Гоголя.*  В селі Яреськах, де бувмаєток Трощинського, було також збудоване приміщення для його«театру», фото якого збереглося.**
Взагалі, багаті поміщикиза прикладом гетьмана влаштовували бучні вистави та запрошували всю округуподивитись «лицедійство» виправних акторів, затягнутих сюди просто зсела. Ставили не лише Росіна чи там Мольєра, а навіть  Корнеля та Буальо.*** Тавсе те диво було лише для панства, яке розважалось грою парубків та дівчат,відірваних від жнив. Про такі розваги для народу ніхто і не думав.***
Блискучим прикладомтеатру такого типу є вже згадані раніше аматорські вистави Трощинського.Розквіт цього театру був досягнений в 1812 році, коли на чолі його стали В. П.Гоголь-Яновський  і  В. В. Капніст, відомий драматург. Треба зазначити, щотеатр об’єднував талановиті аристократичні  сім`ї  Муравьових — Апостолів,Лорерів, Хілкових, Скалонів, Капністів, Гоголів  та  інших, які були передовимилюдьми свого
* Ротач  А.О. І. П. Котляревський і полтавський театр. Наукові записки.-Полтава. — 1958 — 63 с.
** Особистий архів автора. Розмова із Сторохою Є. В.
*** Лазорський М. Світлотіні. — Мельборн. -  1973 — 301 с.
часу.*  Справді цікаво? З`ясується тещо навіть декабристи брали участь у
культурному житті нашого невеликого містечка. Працюючи здокументами Державного архіву Полтавськой області знайшла спогади Муравьова — Апостола, де з`ясовується декілька вагомих фактів. Іх я наведу трохи пізніше.Одже саме такий вищезгаданий склад театру дає підставу деяким дослідникамвідносити його до аматорського, а не кріпацького. Але існують свідчення, що вспектаклях були зайняті і кріпаки.**
За спогадами М. І.Гоголь-Яновської, у Трощинських, куди з`їзджалися гості з обох столиць,виконувалися твори Моцарта і Бетховена, оркестр грав і під час обіду, а ввечеріпівчі виконували українські мелодії. Багато учасників театру мали неабиякіакторські здібності, спектаклі йшли без суфлера, а комедії іноді створювалисяекспромтом.*** Все це дало підставу сучасникам називати Кибинці«Українськими Афінами „(!).Спеціально для Кибинського театруВ.П.Гоголь — Яновський написав дві комедії: “Собака та вівця „(зберігся лише короткий виклад ії змісту)  і “Роман та Параска» чи«Простак, або Хитрощі Жінки, перехитрені москалем».**** Є вказівки нате що образ Романа автор писав з одного з акторів — кріпаків, який    і    виконував    цю   роль   у виставах.** У Кибинцях ставились також п`єси А. І.Фонвізіна «Бригадир», В.В.Капніста «Филимон та Бавкіда» і«Ябеда»,    Я. В. Княжніна «Хвастун» та інші.**** Проіснувавтеатр Трощинського до кінця 20 — х  років ХIХ століття, і припинив своюдіяльність у зв`язку  зі смертю В.О. Гоголя — Яновського    (1825 р.), а потімі  власника театру (1829 р.) .
Одже, як з`ясувалось,саме ці «Українські Афіни» були  першим кроком у розвитку театрального  мистецтва  на  Полтавщині.  І  саме  цей   театр,   як   я  гадаю,  підштовхнув  до  праці  ще  тільки  зароджуючуюся професійність. Азароджувалась вона ось як...
* Іванов А. Трічі ювілейний. // Зоря Полтавщини. — 1969 — 6 липня.
**  Жук В. Н. Які були кріпосні театри і оркестри на Полтавщині? //  Нашрідний край. — Вип. 4.- Полтава.- 1990 -с. 35 с.
*** Залесский А. Из быта крепостного времени. //  Киевская старина.- 1888год.-Июль -с. 78 — 79
****  Из прошедшей жизни малороссийского дворянства.// Киевская старина.-1888 год.- Октябрь-с. 149 — 161Вистави вкріпацьких  та напівкріпацьских театрах влаштовувались на
честьвисокопоставлених осіб: князів, поміщиків, політичних та культурних діячів.Відома урочиста вистава на честь малоросійського генерал- губернатора князяКуракіна, організована власником села Буди на Полтавщині.* Так, це той самийславнозвісний Куракін, чесноти якого оспівав І. Котляревський у відомій «Пісні на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію БорисовичуКуракіну». Але чи заслуговував на присвячені йому пісні і вистави цей пан?Адже, як розповідає Ростислав Пилипчук, Куракін, одержавши посаду генерал — губернатора новоутвореного губернаторства Малоросії,  до складу якої входили Полтавська і Чернігівська губернії, вагався — яке саме місто обрати для своєїрезиденції.** Спочатку орієнтувався на Чернигів. У зв`язку з цим за йогопорученням цивільний губернатор І.Френсдорф у грудні 1802 року вів переговори збагатим поміщиком, власником кріпацького театру в селі Спиридоновій Буді пропереведення його оперно-балетної трупи до Чернигова. Але О  Куракін зміниврішення, і місцем свого постійного осідку обрав Полтаву, і тому на листі І.Френсдорфа від 13 грудня 1802 року поклав резолюцію: «Поновити відношення,що театру не потрібно».*** Ось і вся турбота. За період перебування О.Куракіна на посаді генерал — губернатора не тільки в Чернигові, а й у Полтавіспеціального, або навіть тимчасового театрального приміщення збудовано не було.Зовсім інше ставлення до театру було у наступного генерал — губернатора ПолтавиЯ. Лобанова — Ростовського. Хоча вистави, що відбувались в його домі на початкуминулого століття, мали й розважальний характер, душею домашніх прем`єр був тамІван Петрович Котляревський, що само по собі вже   говорить   про   гарний   смак   та   зацікавленність   губернатора.   За   спогадами   примадонни  цього  театру
* Казимиров О.  Український аматорський театр. — К.- 1965 -с.32
**  Пилипчук Р. У дощепкінській період. З історії театру в Харкові іПолтаві // Український театр. — 1986 р. — № 6 -с. 28    
*** Павловській І.Ф. Из переписки малороссийского генерал-губернаторакнязя А. Б. Куракіна. — Труд полтавской ученой комиссии.-Випуск ХIII.- Полтава- 1915 р. — 21 с. — ДАПО.
Катерини Нальотової (яка, між іншим, перша  виконувала  роль Наталки -
Полтавки в п`єсіписьменника та драматурга), у виставах брала участь місцева інтелегенція зрізночинців і, насамперед, сам Котляревський.* Він талановито виконувавкомедійні  ролі  у  п`єсах Княжніна «Сбытенщик», «Без обедадомой еду».**
Аматорськийтеатр користувався великим успіхом. Ліберально настроєний губернатор відкривширокий доступ на вистави, що відбувались у спеціально збудованому будинку.***
Ось зцього будинку і починаеться історія професіоналізму в Полтавському театральномумистецтві. Я.І. Лобанов — Ростовський був одним з перших передових культурнихдіячів — новаторів, якого театр на Полтавщині турбував по-справжньому. В йоголистуванні з міністром іноземних справ на будівництво приміщення для театрупотрібна була сума в 5 тис. карбованців. (Державний архів Санкт — Петербурга).**** З цього ж архіву, а також у авторів Бучневича (1902 р.), Бузинного(1927р.), Іванова (1969 р.), Самсоненка (1972 р.), Сторохи (1995 р.)  дізнаємося про будівництво театру в 1810 році. «По тогдашнему временипостройка его обошлась городу в 20 тысяч руб.ассигнациями. Это был большойкаменный трехъ этажный дом, крытый дранью, довольно удобный ипоместительный».***** А знаходився він біля німецької колонії, якарозташовувалась в ті часи на вулиці Балакіна, 2.******  Але це приміщення незаймали  лише  актори, бо то було б дуже розкішно для невідомих ще тоді людей.«В нем были приспособлены помещения собственно для театра и почтальонов,так как вблизи театра находилось здание почтоваго   ведомства, построенное  с   ним   одновременно  (где теперь  старое  здание  женскаго епархиального училища)   и  в  1861  году 
*Врангель Н. Н. История одного года // Старые годы. — 1913.-Санкт-Петербург.- Госархив бибдиотеки им.Салтыкова-Щедрина.
** Казимиров О. Український аматорський театр. — К. — 1965 — с.32.
***  Ротач А.О.   І.П.Котляревський і полтавський театр.Наукові записки.- Полтава.- 1958- c.63.
**** Особистий архів автора. Розмова із Сторохою Є. В.
***** ДАПО.- Бучневич В.Є.  Записки о Полтаве и её памятниках.- Полтава.- 1902 — c.292.
****** Бузинний О.Т. До історії театра в Полтаві.Викуп з неволі М.C.Щепкіна( за архівними матеріалами) .- Записки Полтавського інституту народної освіти.-Т. IV. — Полтава.- 1927 — c.43-56.
проданное духовному ведомству».*  Як  на  мою  думку,  цей  будинок мав великезначення для починаючих акторів і режисерів. Він був ніби підтримкою у складнічаси зародження мистецтва гри в Україні. Тут з’явилися такізірки — твори української драматургії, як «Наталка – Полтавка»,«Москаль — Чарівник», працювали найосвіченіші і талановитіші люди ХIХстоліття: Котляревський, Щепкін, Пряженківська… Так, будівництво приміщення — це був перший вірний крок у розвитку мистецтва, потім так сподобавшогосяполтавцям. Але перед тим, як повністю перейти до розгляду діяльностіпрофесійного театру Котляревського, хочу розповісти трохи про інші аматорськигуртки поміщиків. Як свідчить В.Н.Жук, у репертуарі кріпацких театрів були нетільки постановки п`єс та комедій, але і вертепні вистави, або «різдвянідрами», що являли собою лялькову виставу легенди про народження Христа(вертеп — печера поблизу міста Віфлієма, у якій за релігійною легендоюнародився Христос) .** Вважаю, що саме цей вертеп став фундаментом для розвиткунашого чудового, відомого не тільки в Україні, але й далеко за ії межамилялькового театру. Отже, знов і знов переконуємось в тому, що колись  казавГрушевський: «Коріння нації знаходиться в ії історичному минулому».Ця фраза — як початок   початків,    вона  точнісінько характеризує роль театрускрізь роки. Але  — повернемось  до історії. Звідси вертепом почали називати спеціальнозроблену двоповерхову скриньку для показу ляльок. Так, у маєтку Галаганів уселі Сокиринці Прилуцького повіту київськими бурсаками була здійснена вертепнапостановка, в якій брав участь кріпацький хор Галагана.* Текст галаганівського,або сокиринського вертепу, що датується 1770р., був перетворений у розвагу дляобмеженого кола людей і містив велику за обсягом  релігійну  частину, внаслідок чого втрачалося соціальне значення
твору.
*  ДАПО.- Бучневич В.Є.  Записки о Полтаве и её памятниках.-Полтава.-1902 — c.292.
** Жук В. Н. Які були кріпосні театри і оркестри на Полтавщині// Нашрідний край. — Вип. 4. — Полтава. — 1990. 
***  Из прошедшей жизни малороссийского дворянства // Киевская старина. — 1888. — октябрь.- 149 — c.161.
У  багатих  поміщицьких  маєтках   були   поширені   кріпацьці   хори,
оркестри,або «капелії», як  їх тоді називали. Серед відомих — хори й оркестриІвана та Петра Галаганів у селі Дігтярях і в селі Сокиринцях, оркестр мідних таударних інструментів з 25 музикантів поміщика Булюбаша  села ГринькиКременчуцького повіту, оркестр рогової музики з 40 чоловік решетилівськогопоміщика В.С.Попова.* За свідченням І.Ф. Павловського, кожну неділю селянинавколишніх сіл, одягнені по-святковому, мали змову гуляти в чудовому парку, щооточував палац Попова.** Тут до їх послуг були гайдалки, шлюпки. На головномуканалі стояла скляна будка, де грав оркестр рогової музики. Дозволялися танціта співи. Але, узагальнюючи досвід самодіяльних гуртків, аматорські постановкипоміщиків, їх кріпацьких акторів, все це можна уявити як сходинку, на самомуверху якої — перший професійний театр на чолі з великим українцем  — Котляревським. Про нього розповімо далі.
1.2.  І. П. Котляревський  -  директор першого професійного театру вПолтаві.
З вищезгаданого дізнаємося,що в 1810 році в Полтаві споруджено перший в місті театр. Директорами йогостали  І.П.Котляревський  та  А.О. Імберх. Щодо останього, документи цьогочоловіка являють собою велику цінність для дослідника. 
Генерал-губернатор  Лобанов — Ростовський практично весьвільний час присвячував театру. Спочатку з аматорськими виставами пана бувзв`язаний оркестр з 23 чоловік, найнятий у поміщика Раковича (Прилуцкий повіт).*** Багато з музикантів були одружені, але сім`і їх залишалися жити в селі.Коли ж помер їх володар, його спадкоємці залишили сім`і музикантів безутримання. Але вже наступний губернатор міста — князь  Рєпнін,  продовжуючи  добру  справу,  почату   Лобановим – Ростовським,
* Залесский А.Из быта крепостного времени // Киевскаястарина.-1888.- июнь- c.78-79.
** Павловский И.Ф. Полтава (1802-1856).Исторический очерк ее, какгубернскаго города… — Полтава. — 1910.
*** Іванов А. Трічі ювілейний  // Зоря Полтавщини. — 1969 — 6 липня.вжив заходів допокращення їх становища.*
Цей «вільний театр»несподівано народився в Полтаві, і як стверджує Лазорський, першим йогозасновником був "… нехто інший, як наш люб`язний  Іван ПетровичКотляревський".** Тут і розпочалась його творча діяльність. Якщо ранішеКотляревський тільки розважав, виконуючи волю хазяїна, то тут йому вже належитьініціатива по створенню професійного театрального мистецтва. Він, як і йогонаступники (Квітка, Писаревський, Кухаренко та ін.), певною мірою використавдосвід російської комічної опери, створивши реалістичні п'єси, які змальовували багатогранніхарактери, накреслив характерні для того часу соціальні конфлікти. Саме томуйого п’єси увійшли до скарбниці класики української драматургії, особливо цестосується «Наталки-Полтавки».***
Аленавіть така діюча та життєрадісна, енергійна та працездатна особа, як ІванПетрович, ничого не зробила б без допомоги матеріальной.     Ії,  зі  свогобоку, завжди  надавав  найголовніший театрал, банкір, громадський  і політичний  діяч  Полтави — князь Рєпнін.
У 1818 році (а до цоготеатр лише існував, а не працював, тому й відомостей зовсім немає)  назапрошення Рєпніна до Полтави з Харкова приїхала трупа Штейна.**** І на моюдумку, ця подія дуже вплинула на подальшій розвиток мистецтва на Полтавщині.
Взагалі, рівень виставполтавського театру був вищий, ніж у Штейна. Причина, за словами АбрамаСеменовича Щепкіна — брата актора, хоч одна, але дуже вагома: життям театрукерував Котляревський.***** Саме тут Михайла Щепкіна було викуплено з неволі.Окрім того, розраховуючи на талант актора, Іван Петрович спеціально для ньогонаписав «Москаля – Чарівника» та  роль  виборного  в  «Наталці –Полтавці».
* Павловский И.Ф.  Полтавцы: иерархи, государственные иобщественные деятели и благотворители. — Полтава. — 1914.
** Лазорський М.  Світлот іні. — Мельборн. — 1973 — c.302.
*** ТеатрІ.П.Котляревського. – Київ. – 1969.    
**** ДАПО- Бучневич В.Є. Записки о Полтаве и её памятниках. — Полтава.-1902.
*****  Щепкін М.С.  Життя і творчість. — М. — 1984. — Т.I.
                        
«Зприбуттям трупи до міста Полтави, — розповідає у своїх спогадах А.С.Щепкін,- якскоро почались вистави, місто помітно оживилося, почалися розмови про артистівта про спектаклі, і майже скрізь стали говорити про театр.»*
Щодо саміх акторів, іхбуло небагато. «Полтавская труппа в то время  была незначительна: онасостояла из 15 человек. Вчислеактеров, кроме Щепкина, здесь были Барсов(полтавский Тамбурини), и Угаров, отлично игравший роли стараго векаподъячих;у Щепкина  не  было своего амплуа — ему приходилось играть все безразбору».**
Трупа тоді розділилась:ті  з артистів,  які повинні були брати участь у драматичних виставах ібалетах, залишились в Харкові, а  п`ятнадцятеро  кращих  переїхали  до  нашого міста.
Від князя Рєпніна данабула повна свобода артистам в управлінні, як вони самі визнають зручнішим.Виділено три особи, які повинні були складати щось на зразок дирекції, а саме:режисер П.Барсов і його два помічники — Щепкін і Городенський. Але керуваливсім, звичайно, Котляревський з Імберхом.
В основі репертуарноїлінії Полтавського театру підкреслювалась чітка соціальна спрямованість –сатиричні п’єси,в яких гостро засуджівалось кріпосне право, тупість самодурів панів(«Недоросль»), викриття злочинних дій царських чиновників(«Ябеда»), гостре висміювання панів-голоманів («Урокдочкам»), сатиричне зображення пороків дворян («Хвастун»,«Чудаки»). Ця репертуарна лінія Полтавського театру свідчить, щокерівники його прагнули зробити театр дійовим засобом художнього вихованняглядача. ***
Ще з початку, по прибутті трупи, Іван Петрович дбайливопоставився до  потреби  акторів,  допоміг  їм  влаштуватись  на  квартири.****
/>

* Дурілін С.,  Щепкін М. та Котляревський І.  Російсько-українське гурне єднання. — К. — 1953 — c.80.
**  ДАПО — Бучневич В. Є. Записки о Полтаве и её памятниках. — Полтава. — 1902.
*** Театр І.П.Котляревського. — Київ. — 1969.
**** Ротач А.О.  І.П.Котляревський і полтавський театр. Наукові записки.- Полтава. — 1958. — № 3 — c.63.
Та й далі письменникакуратно відвідував репетиції, "… як тільки потрібно було переробити абозмінити яке небуть нове місце в п`єсі, він зараз же придумував нові розмови абовирази, які цілково заміняли ті незручні місця, особливо у віршах, він дужедобре володів версифікацією."*  Як бачимо, директор театру допомогавакторам не тільки як адміністратор, але і як письменник, стилист, та й людиноювін був незвичайною. З першого знайомства Котляревський приваблював серця, зусіма тримав себе як рівний з рівним, був душею кожної компанії. Вмів серйознорозповісти про розумні речі, дотепно пожартувати, доречно навести цитату зякогось твору...
В той час на полтавськійсцені визнавались кращими артистами Павлов і комік Іван Федорович Угаров. Вонибули по своєму самовпевненому характеру майже неможливі, тому незабаромзалишили сцену. Доказом цього самолюбства може служити такий приклад: колиПавлов хотів дебютувати на московській сцені в ролі Мейнау з комедії«Ненависть к людям и раскаяние» і під час проб використовувавзвичайну розмовну мову, якою він досконало володів, то директор зауважив йому,що така вимова на сцені неможлива, що тут конче потрібна декламація.* Павловсказав: «Ваше сіятельство, щоб судити про мистецтво, для цього малогенеральского чина».* Зрозуміло, що після таких слів його не допустили додебюту. Можна сказати, це був черговий спалах національної самосвідомості вакторському сереловищі. І його підтримував  як  міг Котляревський. Вже саме те,що його найвідоміщі твори написані українською, і це все — в часи ії прямогоігнорування, свідчить про хоробрість та любов драматурга до батьківщини.
/>Були й не менш талановиті, ніж Барсов і Угаров:Щепкін, Нальотов, Медведєв, Климов та інші. А з актрис перше місце посідала,безперечно, Тетяна Гнатівна Пряженківська, за якою негайно став «упадатиІван Петрович Котляревський».**
* Дурілін С., Щепкін М. та Котляревський І. Російсько-українське гурне єднання. — К. — 1953  -с. 80 
**  Щепкин А.С.  З краткого очерка жизни М.С.Щепкина и артистической егодеятельности на сценическом поприще. — К. — 1969 р.-№ 31 — с.78
Не все в театрі  було  гладенько.  Були  часи,  коли  заклад знаходився
на межірозпаду...
Взагалі, ближче до 20-хроків ХIХ століття, соціальне і матеріальне становище акторів булотяжким.Матеріальну скруту переживала часто і знайома нам трупа Штейна.Котляревський, що  був посередником між театром і князем, як тільки міг спріяву поліпшені побутових умов акторів.    Про   це   свідчить   лист   до   нього     Рєпніна     від    26  травня 1820 року, де він зазначує:«Попечение, которое вы имели о здешнем театре, приобрело ему одобрениепублики и необходимо для его благоустройства, почему я прошу вас покорнейшепродолжать оное и на будущее время.»*
Незважаючи напопулярність полтавського театру, невеличке місто не могло довго давати трупідостатнього заробітку. В 1818 році головний директор Котляревський доповівРєпніну: «Сборы по театру здесь так малы, что жалование за сентябрь ещене  всем актерам видано. А один вечер в театр пришли только четыре зрителя,взносу сделали 14 рублей и я принужденным нашелся отказать в спектакле.»**
Далі в цьому листіКотляревський висловлює побоювання, що з приходом осіньої негоди справи можутьвкрай погіршати. «Что же будет с нашим театром, когда сделается ненастье?»***
Певно інтуіція ніколийого не підводила. Він вже тоді хвилювався за своє «дітище», і недаремно… Докладніше про це — пізніше.
Отже, проводячи межу підпершою главою, можна назвати Котляревського «батьком» на тількисучасної української  літератури, але й сучасної української драматургії. Аджевже більше ста років з конів найвідоміших театрів Європи не сходять«Наталка – Полтавка» і «Москаль – Чарівник». І це не простотому, що вони  першими були написані українською, а тому «що це творивисокого літературного гатунку».**** І такими   вони   залишаться  назавжди.  У  всі  часи  подальшого  існування
народу  українського. Бо,як не можна собі уявити життя без сонця, так і нас,  українців,  без  рідних співучих  творів.
*  Архів музею ім.І.Котляревського. — спр.1. — № 571-р.
** Киевская старина. — Книга 9. — К. — 1904  — с.22
***  Павлавский И.Ф. Заботы князя  Н.Г.Репнина о Полтавском театре и овыкупе артиста Щепкина. Оттиск из журнала «Киевская старина».- К. — 1905 г.
**** Субтельний Орест. Україна. Історія. — К. — 1993 -с. 291  

Глава 2. Діяльністьтеатральних закладів Полтави ХІХ — початку ХХ
століття.
2.1. Князь І.Долгорукий — перший критик театру міста.
Взагалі, в ХVIII століттіпо всій Україні була поширена шкільна драма.Вона давала матеріал ляльковомутеатру (вертепу). Це своєрідне мистецтво українського народу мало вплив і наросійську драматургію кінця ХVIII століття.*
Ще не віджив шкільнийтеатр, а вже зароджуеться театр кріпосний і професійний. Змінюеться ставленнядо театральних вистав. Все ширше коло глядачів вони привертають до себе.Російські поміщики починають організовувати в своїх маєтках приватні театри,акторами в яких були кріпаки. Говорили кріпосні актори по-різному: одні — по-російські, інші — по-українські та по-польські. До речі, потім це дужевідчувалось в театрі Котляревського: до написання «Наталки –Полтавки» та «Москаля – Чарівника» актори навіть одну п’єсуграли різними мовами. К.В.Нальотова, як свідчать її щоденники, опрацьовані мноюв фондах Санкт-Петербурзьської бібліотеки ім. Щедріна, чудово володіла польською,і свої ролі читала саме нею. Щепкін, так званий «росіянин-малорос»,грав і російскою і украінською. Хоч якийсь порядок вніс своїми творами Котляревський, але це було аж в 1819 році. В далекому 1819. А до цього — ховайся! Недаремно дуже суворо розкритикував наших акторів російскиймандрівник. Про це — докладніша розповідь.
І. Павловський, складаючиісторичний опис нашого міста в 1910 році, зазначив, що «про состояниеполтавскаго театра в 1808 — 1816 годах, когда генерал-губернатором был  Я. І.Лобанов — Ростовский, ведомостей нет».**
* Ротач А. О.  І. П. Котляревський і полтавський театр. Наукові записки.- Полтава. — 1968 — с.63   
** Павловський І.Ф. Полтава. Історичний очерк. — Полтава. -1910р.
***  Пилипчук Р.Я. У дощепкінський період. З історії театру в Харкові іПолтаві.//Український театр. — К. — 1986р. — №6. — с.27
Історик не знав того, щозаписав про театр російский   мандрівник  І. Долгорукий у своєму подорожньомунарисі «Славні бубни мої за горами, або мандрівка моя кудись 1810року».***  Живучи  в Полтаві, я не мала ані прав, ані можливостейзвернутися в Обласний Державний архів Харкова, де зберігаються ці замітки, алеспогади Долгорукого містила стаття Р. Я. Пилипчука в журналі «Украінськийтеатр» за 1986 рік. То ж, спогади звідти. І починаються вони доситьцікаво: «25 червня. Є й театр у Полтаві: як без нього? Будовою вінневажний, та й не хвалять акторів. Вони при мені були у від`їзді в Кременчуці,на ярмарку, отже, я жодної вистави у Полтаві не бачив».* Через кількаднів, 30 червня Долгорукий, прибувши до Кременчука, занотує своє вкрайнегативне враження від побачених вистав: «Полтавська трупа була ще тут ікожного дня забавляла публіку у великому сараї (...). Сьогодні, для конаючогоярмарку, давали „Міщанина у дворянстві“, — чудову і всім відомуфарсу. Жаль! Двох акторів немає, які б одним наріччям говорили: хтопо-російські, хто по-черкаському, інший по-малоросійському(»по-черкаському" і «по-малоросійському»- це одне і тежсаме — зробив помітку видавець нарису О.Бодянський), інший по-польському — змішання мов! Ніякої взаємності взагалі: один говорить, другий, відвернгувшись,шепче про себе свою роль, щоб не забути того, що слід.  Які костюмчики! Якірухи! Ляльки на нитці так не набриднуть, як ці живі машини! Спершу я сердився,нудьгував, обурювався, нарешті почав реготати і вмер, було, від сміху... Кажуть, що, десь актори, подібні  до цих, беруть з глядачів   з глядачів грошіне за вхід, а за вихід: не зле їм перейняти цей спосіб контрибуції, вони б,певно, одержали великий прибуток, тому що в сарай до них набилась силенна силанароду. Духота була жахлива, повітря найміцніше: можна було б я гадаю, в пітьмізапалити свічку: така була пара від любителів театру. Освітлення, до того ж,найсмердючіше: щохвилинна копоть. Крісла без дна, стільці без спинок. Уявіть,що б кожен з нас заплатив за те тільки, щоб випустити на чисте повітря! Шкода,що вони розрахунку свого не знайшли, хоч брали за вхід таку саме платню, яку вМоскві дають, щоб просльозитися, дивлячись на незрівнянного Померанцева. «Отнечувані злочинці!», як казав один давній мій командир. Я не дочекавсякінця тієї потіхи; нареготався, скільки було сили в селезинці, і кинувся тікатиз партеру. Вийшовши звідти, як я зрадів сонцю, що заходило! В’язень так нерадий свободі!"* Ось і все. Закінчилось занотування. Не дочитуючи статтіПилипчука до кінця, де є розв’язка, я замислилась, що то міг бути за театр? Якібули ті актори, що зазнали такої нещівної, може і надто утрированої критики?Ні, це не міг бути театр Котляревського, який тоді не те щоб не гасролював помістах Полтавщини, а навіть не зіграв жодної вистави. І, вже достоту, це небули «Українські Афіни» Трощинського, де тоді збиралисьМуравйови-Апостоли, Скалони, Хілкови, Лорери… Розгадка знаходиться у тій жестатті. Ростислав Пилипчук розповідає: «Знайдені нами документи проливаютьсвітло на початковий період існування професійного, публічного, так званоговільного театру в Полтаві. „Вільного“- на відміну від поширених в тічаси кріпацьких труп. З’ясувалася цікава історія. У зв’язку з тим, що восени1812 року до Харкова приїхала на гастролі полтавська трупа і вирішила тутзалишитися після закінчення Покровського ярмарку (6-12 жовтня), цивільнийгубернатор І.Бахтін 16 листопада 1812 року звелів поліцмейстерові відібрати вакторів паспорти і разом з поіменним списком на них подати йому. Наступного дняполіцмейстр подав йому „письмові види“ і разом з ними перелік  усіхдев’ятьох акторів полтавської трупи. В архівній справі залишився»Реєстр", завдяки якому ми й дізнаємося тепер про її особовий склад.Власником трупи був Йосип Калиновський. Актриси — його дружина ГаннаКалиновська, Меланія Трусколяська, Ольга Струпова, Олександра Павлова. Актори-Петро Медведєв, Дмитро Поляков, Корній Манкутевич, Дмитро Минєєв.
* ПилипчукР.Я.У дощепкінський період. З історії театру в Харкові таПолтаві.//Український театр. — К. — 1986р. — №6. — 27с.

Губернатортільки 4 січня 1813 року розпорядився повернути паспорти: Павловій та Медведєвуі відпускну Минєєву. Щодо Полякова, то виданий Воронезьким губернськимправлінням паспорт йому було вручено з тим, щоб протягом двох місяців  вінвлаштувався на якусь службу. Так само отримав паспорт Манкутєвич, але з тим, щопісля закінчення терміну, зазначенного в паспорті, він повернеться на попереднємісце проживання
до Полтави. Що ж доподружжя Калиновських, Трусколяської та Струпової, Бахтін затримав спільний їхквіток на вільний проїзд до Харкова, виданий 19 вересня 1812 року, аж доодерження з Полтави відомостей про те, чи мають вони право далі проживати Харкові. У відповідь на лист Бахтіна від 4 січня 1813 року полтавськійцивільний губернатор Тутолмін 7 лютого 1813 року повідомив, що «власниктрупи Йосип Калиновський з дружиною і товаришами його прибув до Полтави з Одесив минулому ще 1808 році    з   паспортом     херсонського    пана військового  губернатора Еммануїла Осиповича дюка де Рішельє і з того часу перебував уПолтаві, роз’їзджаючи до суміжних губерній з одержаним в тутешньомугубернському правлінні за дозволом пана малоросійського генерал-губернатораписьмовим видом, замість якого видано йому від виконуючого    обов`язкигубернатора полтавського пана віце-губернатора новий квіток на підставіпопередніх паспортів, що підтверджують його безсумнівну поведінку».
Але ця відповідь незадовольнила Бахтіна, і 8 березня 1813 року він звертаеться до херсонського,таврійського і катеринославського генерал-губернатора Е. де Рішельє з питанням:«З якого приводу Калиновський одержав паспорт на в`їзд до Полтави і чи маєвін право проживати з трупою своєю далі в Харкові, а чи повинен бути повернутийдо Одеси» Е.де Рішельє 29 березня 1813 року відповів, що "… акторКалиновський раніше перебував при Одеському театрі, потім, коли забажав поїхатидо Полтави, йому дано звідси на вільний проїзд туди паспорт. Тут до нього ніякоїпотреби немає, а тому вільно йому жити зп його бажанням і в Харкові".
На цій підставі 3 травня1813 року Бахтін видав ордер харківському поліцмейстеру на вільне проживання вХаркові Йосипу Калиновському, який 10 червня 1813 року дав розписку про те, щовін одержав відібраний півроку тому квіток, виданий йому разом з дружиноюГанною і актрисами Меланією Трусколяською і Ольгою Струповою полтавськимвіце-губернатором для вільного проїзду до Харкова, Катеринослава і різних місцьПолтавської губернії. Поки тягнулася справа, полтавські актори мабуть здобувалиразові дозволи на вистави, бо в згаданій вже попереду справі Державного архівуХарківськой області є документи, які свідчать, що 28 листопада і 1, 26, 27 і 29грудня 1812 року в Харкові відбулись якісь вистави, афіши яких були поданіхарківським поліцмейстером І.Бахтіну для наступного пересилання їх доМіністерства Поліції.* Ось така історія… Характеризуючи ці занотуванняДолгорукого хочу зазначити, що вже дуже суворий був «критик»,порівнюючи театр Калиновських з "… незрівнянним Померанцевим"Москви. Так, недоліки були. І розмовляли актори різними мовами, і так званих«суфлерів» ще не було, але ж… Тогочасному театру можна багатопробачити, він тільки — но народився, тільки почав розвиватися, і ще мав багатослабких місць. Зараз повернемося до Лобанова — Ростовського і його театру. Яквже   згадувалось вище, приміщення було збудоване у 1810 році, ірозсташовувалося воно біля немецької колонії (зараз вулиця Балакіна,2).Невипадково одна з вулиць, а також два провулки поруч із школою № 7, і заразназиваються Театральними.** Я ще раз хочу визначити проблему дати. Вісторіографії я вказала документи, які свідчать про будівництво театру в 1810році. Крім цього, з свого особистого архіва, де міститься розмова з науковимпрацівником літературно-меморіального музею ім.Котляревського, хочу зазначити,що навіть в державному архіві Санкт-Петербургу є факти про будівництво театру в1810 році. Це і щоденник Катерини Нальотової, де вона розповідає про своєтворче життя на полтавському коні, і листування Лобанова — Ростовського зміністром іноземних справ ( див. глава I  п. 1.1) .
* ДАХО, ор.3, опис 18, справа 179.
** Самсоненко С. Літопис театру //  Зоря Полтавщини. — 1972-  12 травня.
Ще декілька фактів, якісвідчать, що Лобанов — Ростовський був по-справжньому зацікавлений в розвиткутеатрального мистецтва. В полтавському   театрі   з   метою   заохочення  приїзджаючих   та  місцевих артистичних труп плата за користування театром закторів не бралася до 1847 року (по свідоцтву Павловського) .* За театрвідповідала міське самоуправління, яке і здавало його в аренду різним особам. Котляревськогобуло призначено директором Полтавського театру в 1818 році.Вже тоді в ньогозародилися ідеї написати щось для народу. В 1818 році на запрошення вже новогогенерал-губернатора князя М.Г.Рєпніна до Полтави приїхала з Харкова трупаІ.Ф.Штейна, в якій грав відомий артист Михайло Семенович Щепкін. Трупаскладалась з 15-ти чоловік. Приїзд акторів був великою культурною подією в життіполтавців. Цікавим фактом вважаю відгук все того ж причепливоготеатрала-мандрівника Долгорукого, який відвідуючи Харків в 1810 році у своємуподорожньому нарисі записав: «Був би сьогодні театр, але не відбувся, ботрупа якось розстроїлась: Полтава зманює до себе акторів і актрис...»**Може це й не була трупа Штейна, але вже такий критичний відгук примушуєзамислитись. Невже ж актори з Харкова, там, де Г.Ф.Квітка-Основ`яненкозавідував театром, їхали в ще тоді невідому Полтаву? Не може цого бути. Аленавіть якщо Долгорукий правий, і Полтава  по-справжньому «зманила» досебе 2-3 акторів, то ніякого успіху їй це не принесло, в тому 1810 році.Справжній успіх ще чекав на наше невеличке місто з написанням великої танезрівняної «Наталки-полтавки». Про це — подальша розповідь. 
2.2. «Наталка –Полтавка» — перша ластівка Полтавського театру і показник творчоздатностіакторів трупи Штейна.
175 років минуло відтоді,як на сцені театру з`явилась «Наталка – Полтавка» — нев`януча квітканашої нової драматургії, перша українська п`єса з народного життя.* Її виставабула вістуном «української весни» рідного слова в Рідній Землі.**
*  Особистий архів автора.Розмова із Сторохою Є.В.
** Пилипчук Р.Я. У дощепкінський період. З історії театру в Харкові таПолтаві //  Український театр. — 1986 р.- № 6.- 29 c.
 З часу появи натеатральних підмостках у 1819 році ця перлина української драматургії несходить з конів театрів, її гаряче сприймають глядачи за межами нашої держави.
Не можна не погодитись ізІ.К. Карпенко-Карим, що «чаруюча душу краса „Наталки-Полтавки“полягає в надзвичайній простоті, в правді і, найголовніше, в любові автора досвого народу, в любові, котра з серця Котляревського перейшла в йоготвір».
Перший українськийдраматург в своїх п’єсах органічно вводить в дію ліричні і побутові пісні,танці. В композиції «Наталки-Полтавки» значну роль відіграє пісня. Вній драматург розкриває внутрішній світ його персонажів. За свідченнямСрезневського, Іван Петрович поставив за мету «дати привабливе змалюваннямалоросійської жінки, іяка є центральною фігурою в цих творах».**
… То було вікомовного1819 року. Саме в ті часи в Україні правив генерал-губернатор князь М. Г.Рєпнін-Волклнський, людина гуманна та до того ще й протектор освітньої справи внашому краю.*** Цей магнат, до речі, був одружений з онукою гетьмана КирилаРозумовського. Він взяв під свою  опіку  ті  молоді  культурні  сили, які щойнорозбрунились для пишного цвіту.  І саме він настановив славного творця«Енеїди» директором нового вільного театру Полтави Котляревськийрозпочав важку роботу: запросив до Полтави драматичну трупу Штейна, закликал навигідні гастролі вже відомого тоді артиста Щепкіна та за одним заходом написавп`єсу українською мовою «Москаль-Чарівник», а вже через пів-рокуполтавчани побачили на сцені і свою невмерущу «Наталку».
*  Стороха Є. Перша Наталка у Полтаві.- Полтава.- 1995 -с. 139
** Срезневський В. И.П.Котляревский. Из русского биографического словаря.
***  Лазорський М. Світлотіні.- Мельборн. — 1973 -с. 303
У присмерку осінньої днинитого року на Колонійский вулиці міста, недалеко від палацу магната Абази,юрбились групи молоді, хто йшов пішки, хто їхав берлиною — всі до старогобілого будинку, освітленого великими ліхтарями. У вестибюлі було трохи гамірно,чути було притишений дівочий сміх та влучні дотепи паничів.* Всі прийшли дотеатру. Всі чекали дзвоника, щоб нарешті вступити до зали. Ставили новину, щозвалася «Наталка – Полтавка» і писана, як  промовляла  афіша (див.додаток), самим  директором  театру,  паном  Котляревським.
Доля усміхнулась ІвануПетровичу і як авторові, і як директорові полтавського театру — вже під часперших вистав п`єси склався чудовий акторский ансамбль. Основний складвиконавців становили актори харківської трупи.
У ролях виступали добревідомі тоді в Україні артисти: П.Барсов (Петро), якого називали«полтавським Тамбуріні» за чудовий голос, І.Угаров (вознийТетерваковський), особливо вдатний до характерних образів «старого вікупіддячих», Т.Пряженковська (Терпелиха), яка користувалась гарячою прихильністюглядячів за майстерність сценічного перевтілення. Яскравою зіркою спалахнув наполтавській сцені талант видатного актора М. С. Щепкіна, для якого власне ібула написана роль виборного Макогоненка. Роль головної героїні виконувалачудова співачка і танцюристка Катерина Нальотова. Весь час вона була в театріКотляревського на головних ролях, і як артистку її знали далеко за межамиПолтави. Щепкін шанобливо до неї ставився і згадував, що «вона малапрекрасний голос і була знаменитою артисткою».* Довгий час театрали тапросто зацікавлені історіею мистецтва на Полтавщині нічого не знали про цейвеликий талант, про актрису Нальотову.Але знайшовши деякі факти за допомогоюмузею Котляревського, я присвятила культурному, театральному і, на жаль,трагічному життю актриси своє подальше дослідження.
Отже, перша справжняукраїнська п`єса…
/>Очевидці передають, яке велике враження справила навсіх та вистава. Слухали пісні, затаївши подих, деяки навіть плакали. Адже всіглядачі вперше бачили сцену, вперше бачили й артистів, багато було тієї думки,що  то все «насправді» і гнівались, коли їм перечили.** Це не тількив Полтаві, але "і в багатьох містах Великоросії, і в обох столицях",як зазначає біограф Котляревського О.В.Терещенко.***
                           
*  Стороха Є.Перша Наталка у Полтаві.- Полтава.-1995 -с.139
**  ЛазорськийМ.Світлотіні.- Мельборн.- 1973 -с. 303
*** Терещенко О.В. И.П.Котляревский. //Основа. — 1861 -Полтава-с.167
Безперечно, це буввеликий успіх. І для Котляревського, і для театру, і для трупи Штейна. ДоПолтави почали тягнутися люди.Але й трупа не стояла на місці. Полтавський театрусім складом виїхав на гастролі в Харків. Там велику допомогу трупі надавписменник Григорій Федорович Квітка, який ще з 1812 року брав активну участь в организаціїтеатру Харкова. «Попечение ваше о театре Полтавском во время бытности егов Харькове были для него полезны, ибо сборы превзошли ожидания.»* Вдругому листі до Квітки Рєпнін звертаеться з проханням прийняти полтавськутрупу під безпосереднє його розпорядження.
Якщо зобразити діяльністьтеатру Котляревського на графіку, то 1819 рік був би найвищою крапкою, йогорозквітом. Саме в цьому році Котляревський повідомив всієй Малоросії, вигукнувна всю Україну про красу мови нашої, та до того ж висміяв старі порядки,виборних, та освітив свій рідний полтавський театр. Крім того саме тоді«він виробив у собі цілком спроможність до оригінальної творчості, щонаходить матеріал в народному житті і поезії».**
Спостерігаємо задіяльністю театра Котляревського далі, адже міцний, як здавалося, театральнийсвіт почав руйнуватися… . 
Нажаль,успішна діяльність театру продовжувалась недовго. Ще в першій главі я приводилалистування Котляревського з Рєпніним, де вже тоді директор закладу, відомийписьменник та драматург, передбачав занепад його «дитища». Якрозповідає Бучневич: «Сначала дела полтавской труппы шли недурно, но потомоказалось, что все-таки в таком городе, как Полтава трудно существовать театру:доходов не хватало, и все нужные расходы, хотя актеры получали незначительноесодержание, но на содержание всей труппы с балетом требовались десяткитысяч.»*** Це було в 1818 році. Але ж 1819 рік дещо підвищив надіюКотляревського на дальніше існування театру. На вистави«Москаля-Чарівника» та «Наталки- Полтавки» довгий часзбиралися товпи людей.
*  Павловский И. Заботы кн.Н.Г.Репнина о полтавском театре и о выкупеартиста Щепкина. — 1905  — К.
** Дашкевич М. Отзыв о сочинении Петрова «Очерки истории украинскойлитературы Х1Х столетия». -«Отчет о двадцать девятом присуждениинаград графа Уварова». — Спб. -  1888 — с.83
***  ДАПО-Бучневич В.Е. Записки о Полтаве и её паматниках. — Полтава. — 1902 г.
Та, незважаючи на весьцей успіх, популярність серед гладачів, дні існування театру були завбачені.Цьому спияли тяжкі матеріальні умови артистів, які одержували досить мізернузарплату.*   
Катастрофа полтавськоготеатру розпочалась в кінці 1821 року.
Під час репетиційПряженковська підійшла до режисера Барсова і сказала, що при такій платні вонаграти не буде. Її підтримали всі артисти. Останнім спектаклем був бенефісЩепкіна…
Коли вистави припинилися,почали поширюватися чутки в місті, що ніби це все наслідок інтриг Щепкіна.** Неможна сказати напевне, від кого саме пішли ці чутки, але що вони тяжко вплинулина актора та його родину — це правда. Щепкін не міг не попередити цієїкатастрофи, ні запобігти їй: він не менше інших артистів потерпів від неї.Отже, що можна сказати в цьому випадку, то це те, що він вже тоді почавпридумувати засоби, як вийти з цього важкого становища, і написав листа в Тулудо колишнього утримувача театру І. Ф. Штейна, з пропозицією прийняти його втрупу Тульського театру, нга що негайно одержав позитивну відповідь.** Штейнзапропонував йому 5 тисяч крб. в рік і бенефіс.
Після сказаного вище проартистів директор театру І. Котляревський не бажав нікого навіть бачити з них:до того він був ображений і невдоволений всім, що сталося між акторами. Требагадати, що Іван Петрович був чи не єдиною особою. яка бажала постійногоіснування театру в Полтаві, — і коли побачив, що бажання його нездійснені, вінмимоволі обрушив свій гнів на артистів і, в першу чергу, на головного винуватцяЩепкіна, по інтригам якого, як вважав він, і стався розпад трупи…
/>Було оголошено про припинення спектаклів. В 1821 роцітрупа розвалилась, актори роз’їхались. Здавалось — кінець театрального мистецтвана Полтавщині
*  Ротач А.О. Котляревський і полтавський театр. Наукові записки.-Полтава. — 1958 -c. 63
** Щепкін А. С. З краткаго очерка жизни М. С. Щепкіна и артистической егодеятельности на сценическом поприще. — К. -78 с.
...
Як вже говорилось раніше,на папірі хозяювала театром міська Рада, хоч головним в цьому мистецтвівважався князь Рєпнін. Це саме від нього йшли фінансові та керівні команди. Вінзапрошував, розміщав, турбувався. Разом з Котляревським, звичайно. Але колитрупа розпалась, та не стало жодного актора, Рєпнін забув про колись відомий навсю Малоросію театр.
«Вновьсформированная труппа Штейна, после того, ежегодно из Харькова наезжала вПолтаву, и последний её приезд был в год кончины князя Репнина в 1845 году.Штейн умер в 1930-х годах, и его заменил Л.Ю.Молотковский.»* Збереглисяафіши виступів трупи Штейна та Молотківського в Полтаві за 1832 рік. Пропонуюподивитись їх в додатку.
Погане хозяювання міськоїРади та рілкі випадкові ремонти привели до того, що в 1847 році той самийтриповерховий будинок, критий дранкою, перший професійний театр України, ставнепридатний і потребував термінового капітального ремонту. На все це потрібнабула сума в 3000 крб.** Де було взятися тим грошам? Рєпнін помер, іКотляревського вже не було… Але ось в 1848 році, при обстежуванні станустарого театру все та ж міська Рада поставила питання за будівлю нового.***
В 1852 році будівля вжеостаточно була продана з торгів  підполковникуЛебедєву, який розмістив тампекарню та  їдальню   для проходячих мимо війскових частин.**
Ось так і закінчив своєжиття наш полтавський театр. Але не дивлячись на його такий сумний кінець,мистейтво, колись народжене Лобановим-Ростовським, Котляревським та Рєпніним,продовжувало існувати, як існує і зараз…
 *  ДАПО — Бучневич В. Є. Записки о Полтаве и её памятниках. — Полтава. — 1802 р.
** Павловский И. Ф. Заботы кн. Н. Г. Репнина о полтавском театре и овыкупе артиста Щепкина. Оттиск из журнала«Киевская старина». — Киев.- 1905 г.
*** Особистий архів автора. Розмова із Сторохою Є. В.        

Глава 3. Участь акторівполтавського театру в суспільно — політичному житті міста.
Ще раніше в роботізустрічались згадки про зв’язок нашого міста з декабристами. Вивчаючи цепитання поглиблиніше, я натрапила на копію архівного документу, що зберігаєтьсяв Москві, а саме то були “Свідчення відставного  підполковника  М. І. Муравйова- Апостола про діяльність декабристів у Полтаві.” Копію, знайдену мною вДержавному Архіві Полтави, пропоную до розгляду.
“Взошел я в тайноеобщество в 1817 году в Петербурге, намерение оного не имело ничегопротивозаконного до 1819 года. С тех же пор было оное ввести представительноеправление, чего достигнуть полагали возмущением вооруженной силы. В сие время ябыл назначен адъютантом  к князю Репнину  и отправился к оному в Полтаву.Директор концелярии князя Репнина Новиков был принят также в общество в Москве,а в Полтаве составил он ложу, которая служила рассадником тайного общества. Онв оную принимал дворянство малороссийское, из числа коих способнейших помещал вобщество, называемое “Союз Благоденствия”. Значущие члены оного были Лукашевич,помещик переяславского уезда, живущий в Боришполе, он имел об обществе сведенияи может насчет Малороссии дать все желаемые подробности. Еще членами ложи былиТарновский, бывший губернским судьею, Алексеев, Семен Михайлович Кочубей имногие другие, коих имена не упомню. Общество сие имело сношение с Северноюдиректориею и, полагаю, с Тургеневым.”*
Самдекабрист відмічає, що Новіков організував ложу, в якій потім  був І. П.Котляревський.  Як на мою думку,  цей факт є найважнішим  показником зв’язкутеатру з політичним життям країни.
*  ДАПО — фр. — 8811, оп. 1, спр. 4.

Певно, в ХІХ столітті існувало ще таке правило: якщо хочешбути повноправною світською людиною, бери участь у благодійності. Звичайно, цедуже сміливе припущення з мого боку, але можна пригадати панів, багатих   і  задоволених   життям,   які   влаштовували   благодійні   обіди,
наносили візити в дітячі будинки і таке інше. Всі ці їхшляхетні вчинки реєстрували газети, журнали того часу. І ось я знайшладокумент, в якому значилися  “Імена особ, заменивших визиты в Новый год, января1 дня 1852 року, пожертвованием в пользу Александринскаго детскаго приюта вПолтаве”.* Серед 36  призвіщ було і ім’я інженера — полковника Петровского,який в цьому ж 1852 році запропонував свої послуги в будівництві полтавськоготеатру. А сам Петровський був директором Харківської трупи, про яку ярозповідала раніше.  Були там і підполковник Лебедєв з дружиною. Так, так, цетой самий, що купив минуле приміщення театру Котляревського. Був і генерал — майор Врангель, який пізніше опубліковав щоденники першої Наталки — ЄкатериниНальотової.
Благодійність благодійністю, а бунтівниками полтавцізалишались завжди.  Певний цьому доказ — архівна справа №35:
*  Неофициальная часть Полтавских Губернских ведомостей.- Полтава. — 1852г. — № 1
“З донесення полтавського поліцмейстера прокурору окружногосуду про маніфестацію в театрі з приводу відлучення Л. М. Толстого від церкви.
                                                              Не пізніше 8 лютого 1902 року
                                                                                         Секретно
Его високородию г-нупрокурору Полтавcкого окружного суда.
5 февраля в здании дляпросветительных целей труппою русских драматических артистов под управлениемПеревского представлена была  пьеса  писателя  графа  Л. Н. Толстого ”Властьтьмы” и перед началом второго акта, когда занавесь была поднята, на верхнемярусе (галерее), а также и в среднем ярусе публика начала аплодировать сильно икричать “Браво”, и в этот момент из верхнего яруса именно галереи, были брошеныв зрительный зал разноцветные небольшие листочки бумаги с гектографированнойнадписью “Да здравствует отлученный от церкви Л.Н. Толстой,  борец  за свободу!”  и  портретом  Толстого,  а  другие  на полулистах белой бумаги, тожегектографированные, антиправительственного содержания. Кто именно бросил неизвестно, так как во время бросания их было особенно темно в зрительном зале,так что трудно было и вблизи распознать знакомого человека, и такая темнотапродолжалась более 5-ти минут, освещение было только на сцене, и то тускло.Произведенным по сему делу дознанием обнаружено, что в то время в театренаходились лица, состоявшие под надзором полиции… всего сорок душ, большаячасть которых находилась именно на верхнем ярусе (галерее), откуда и былиброшены листки, как надо полагать, означенными поднадзорными лицами.Произведенное по сему делу дознание передано Начальнику Полтавского губернскогожандармского управления. Об этом имею честь уведомить ваше высокородие иприсовокупить, что 6-го сего февраля, утром, на улицах  г.Полтавы найдены  былирасклеенными на заборах и столбах  совершенно такие же листки и такого жесодержания, какие были разбросаны в театре 5-го февраля.
Дознание в семпоследнем случае с целью выяснения виновных производится, и по окончаниитаковое будет препровождено тому же начальнику жандармского управления.Означенные листки прилагаются.”*
Як бачите, суспільніподії Росії — України завжди перегукувались. І це помітно навіть в невеликихмістечках нашої країни. Театр в данному випадку — як ланцюжок, що зв`язує двікраїни. Отже, знову і знову переконуємось, що роль театру дуже важлива. Аджевін не тільки збагачував духовну палітру глядачів того часу, але й відтворювавважливі події.

Глава 4. Біографічнасторінка життя деяких відомих акторів
Полтавського театруКотляревського.
4.1. Викуп актора — кріпака Щепкіна з неволі за допомогою
полтавського театру.
Щепкін переніс на російську сценусправжню                    
малоросійську народність, з усім іїгумором і
комізмом. До нього ми бачили у театрілише
грубі фарси, карикатуру наспівучу, поетичну
Малоросію, Малоросію, яка дала намГоголя!
Щепкін тому міг це робити, що йогодитин —
ство і молодість минули наУкраїні, зріднили-
ся з ії звичаями і мовою.
                                           О. Аксаков *
Думки Аксаковапідтримуеться зараз багато людей. Щепкін належить до того ряду особистостей,які перші донесли українську мову в життя, зробили ії на рівні з іншими мовами,а може даже й вище. В тому ряду з Михайлом Семеновичем Щепкіним можна побачитинезрівняного Івана Петровича Котляревського з його “Енеїдою” і“Наталкою-Полтавкою”, Тараса Григоровіча Шевченко з невмерущим  “Кобзарем”,Григорія Квітку-Основ`яненка, директора Харківського театру, автора комедії“Сватання  на Гончарівці”… У двох з цих чоловіків-мовоносців доля починаетьсяоднаково: талановиті кріпаки, зустрічаючись з великими майстрами культури,вражають їх своїм талантом. Це — Т.Шевченко і М.Щепкін. Я хочу розповісти проостаннього. Звичайно, я не буду розмальовувати, користуючись епітетами, всежиття актора, я доторкнусь лише до тої сторінки його постійного щоденника, якувін сам назвав “В Полтаве”.** 
* Аксаков О.Критичні статті. — Київ. — 1968 -с. 22
**ЩепкинМ.С.(1788-1863г.)Запискиего, письма, рассказы, материалы для биографии иродословная.-С.Петербург.-1914 г.
Отже, як  вам  вже відомо з I і II глави, трупа  Штейна була запрошена    Репніним    в    1818  році,  за   рік   до  “ Наталки — Полтавки”. Актори приїхали з великого гучногоХаркова і маленька затишна Полтава їм сподобалась з першого погляду. І не дивноз такими добрими хозяювами, як Котляревський, Імберг і Репнін, наше місто немогло не приваблювати харківчан. Крім того глядач полтавський був ще “дикарем”у театральній сфері, було багато чого показувати. Загалом актори прийнялись заділо з ентузіазмом. Крім того, рівень вистав полтавського театру був вищий, ніжу Штейна: адже життям театру заправляв Іван Петрович.* Саме тут безпосередньо зучастю Репніна Щепкін був звільнений від кріпосної залежності; лише завдякивпливу Репніна він минув загрозу бутиикупленим спадкоємцем Волькенштейн,хозяїном того кріпосного театру, де розгорнулась трагедія “сороки-воровки”,С.М.Каменським, час  від час  купувавшим  кращих  кріпосних  акторів.* ТалантЩепкіна бачили не тільки працівники театру і князь Н.Г.Репнвн, всім глядачамсподобався цей маленький чоловік, так виразно передаючий образ вого героя. А якже почалась сценічна кар`єра Щепкіна? Про це відомо дуже багато, але я все жтаки розповім, на мій погляд, декілька дуже цікавих фактів про великогоартиста. Певно, вже в провінціальну пору сприйняття комічного у Щепкінаеволюціонувало і ускладнювалося. Коли влітку 1810 року на Корінной ярмарцітрупу Барсових бачив наш причепливий мандрівник І.М.Долгорукий, йому несподобалося і там теж. Цьому столичному театралу актору кинулось ввічі те, щовсе в виставі було балаганним, скоморошеським. Але це не той спогад критичногоглядача, який я помістила до II глави. Там і трупа інша(керівник-Калиновський), і місто дії — Кременчук. А тут — Харків, трупаБарсових, основним жанром якої була шкільна драма.* Треба відмітити, що саме уколі харківських акторів Щепкін отримав своє перше артистичне виховання; і тутвін виступав вперше.
* Михаил Семенович Щепкин.Жизнь и творчество.- М.-1984 г.-1 том -с. 435
В своїх записках МихайлоСеменович багато сторінок присвятив цім   фактам,   але   річ   про   інше.  Отже,   за   враженням   Долгорукого, дослідники мають гадку, що тим самимкоміком-бутафором, про якого пише наш мандрівник, був молодий Щепкін, і що вінпоступаючись публиці, яка “здесь, как и везде, любит скоморошество, дурачился щовсей мочи”, коли в ролі сажотруса в опері “Князь-сажотрус” весь в сажі вилізавз камину й витирав  обімича княжеським мереживом. За спогадами очевидців,Щепкін в ті роки в комічних ролях любил імітувати знайомих, вдаватися доутворення портретних карикатур і таке інше.* Як мені здається, Щепкіннародився актором. Він настільки полюбляв грати, що не минав щодної можливостіотримати хоч мізерну, але роль. Але мізерних ролей в його житті було дуженебагато. Як згадує брат артиста, Абрам Семенович Щепкін: “Во все продолжениесуществования Полтавского театра г.Щепкин участвовал во всех без исключенияпредставлениях; положительно ни один спектакль не проходил без его участия. Лучшимиролями считались почти все, в которых он участвовал, потому что он каждую рольодушевлял и оживлял игрой своей- и притом всегда был верен”.** І так вважав нетільки А.С.Щепкін. Котляревський спеціально для Михійла Семеновича написав рольвиборного в “Наталці” і головну роль в “Москалі”. Але, як не дивно, найбільшглядачам Щепкін подобався не в ціх геніальних творіннях драматурга, а в п`єсі “Жидовская корчма”, де у головній ролі єврея він копиював тогочасногополтавського міського голову О. Зеленського, який був євреєм. Це не дужеподобалось останьому, і він заручився платити кожний рік трупі по дві тисячі,тільки щоб п`єсу зняли з репертуара, на що актори погодились. Коли Репнін узнавпро це, він наказав артистам ще частіше грати цю п`єсу, а Зеленський, щоб негнівити “верхи”, повинен був ходити на прем`єри.***
* Михаил Семенович Щепкин. Жизнь и творчество.-М.-1984 г. — 2 том -с. 31
** Гріц Т.С. Михайло Семенович Щепкін.- М.- 1966- с.43
*** Павловский И. Заботы кн.Н.Г.Репнина о Полтавском театре и о выкупеартиста Щепкина. Оттиск из журнала “Киевская старина”.-К.--1905 г.
Щепкін одержував 1500крб. у рік. Після нього найкращими акторами в театрі   були   Барсов,  Угаров  та   також   примадонни   Пряженковська  й Медведева.* Князь Репнін, визнаючиза Щепкіним сценічний талант, звернувся до його власниці — поміщиці Курськоїгубернії Ганни Абрамівни Волькенштейн з проханням про викуп артиста-кріпака.
“Человек ваш, МихаилЩепкин, находящийся на условии при Полтавском театре, отправляется к вашемусиятельству в последствии приказания вашего. Я, пользуясь случаем, считаюдолгом свидетельствовать Вам о хороших свойствах его и что он, отличаясь всегдачрезвычайным талантом в представлении назначеных ему ролей, доставляет темприятнейшее удовольствие Полтавской публике, почему я и убеждаюсь покорнейшепросить Вас позволить ему, Щепкину, возвратиться к своей обязанности.** Увідповідь на це прохання графіня Волькенштейн писала: “Хотя сей человек посвоим назначениям в землемерной науке мне крайне нужен, но, желая вашемусиятельству, как мною почитаемой особе, услужить, увольняя его к Вам спокорнейшей просьбой, что когда он, Щепкин, мне необходим будет, то чтобы тогдаотпустил его ко мне.” **
Князь Репнін після тоголистування вирішив викупити Щепкіна.Це стало відомо братовіграфині.Переговоривши з нею, він написав актору, що  “графиня желает датьвольную вашей фамилии на 8 тисяч”.**
* Самсоненко С. Літопис театру. // Зоря Полтавщини.-1972 р.-12 травня.
** Бузинний О.Т. До історії театра в Полтаві. Викуп з неволі М.С.Щепкіна(за архівними матеріалами).Записки Полтавського інституту народної освіти, т.4за 1926-1927 академічний рік. — Полтава.--1927- с. 43-56
Це були дуже великі гроші для Щепкіна, починаючого кріпосногоактора, та й для Рєпніна теж. Він звертаеться до Волькенштейн з таким листом:”Ныне же видя из письма братца вашего Петра Абрамовича к нему, Щепкину, чтоваше сиятельство соизволите оказать ему и семейству его милость, предоставляяему право воспользоваться свободою через взнос 8000 рублей, я вновь обращаюсь квашему сиятельству и прежде всего хочу уверить вас что свойства и поведениеЩепкина суть лучшими его достоинствами; благодаря его к  милостям вашимобратила прежде всего на   него   мое   внимание,   но,   действительно,  талант   его   заслуживает
одобренияпредоставления ему всех способов образовать и усовершенствовать оный, к чемусовершенно преграждается возможность, если он не будет свободным. Убеждаясьистиною онаго, я совершенно полагаясь на благороднейший образ мыслей ваших и товеликодушие,  которое вы доказываете, являя доселе неограниченные ваши Щепкинумилости; прошу ваше сиятельство довершить початое вами благодеяние ему иуслугу, смею сказать, обществу, предоставить ему и его семейству свободу иснизойти на умеренный о нем взнос за право, ему с семейством предоставленное.”*Іншими словами, Репнін прохав поміщицю знизити викуп до 4 — 5 тисяч, але вонане погодилась.** Щож, князь, не позбувшися надії, почав благодійну акцію. Щобзібрати 8 тисяч, 23-го липня 1818 року Полтавським театром було поставленоспектакль “ В награду таланта актера Щепкина, для основания его участи”. Крімтого, гроші збирали по підписному листу. Істинний підписний лист з 1818 рокухранився у А.О.Імберха (співпрацівника Котляревського, другого директораполтавського театру). Він вважав його вже загубленим, але в 1862 чи в 1863році несподіванно знайшов його в своїх папірах і, знявши з нього копію, зробивна ній зауваження і роз`яснення об особах, приймавших участь у підписці, аорігінал мав намір неодмінно віддати самому Михайлу Щепкіну, з яким постійнобув у самих дружніх стосунках, але актор помер раніше зустрічі з Імберхом іорігінал був переданий його спадкоємцям.*** ( Зараз цей лист зберігаеться вМосковському Історичному музеї)Залишаеться додати, що Імберх мешкав уПетербурзі, де і закінчив свої дні в 1864 році. Всі документи стосовно минулогополтавського театру знаходились в його оселі. Хочу привести копію документа провикуп Щепкіна, в якому можна побачити істинну різноманітність чинів, призвіщ ікількості грошей.
* Павловский И.Ф. Заботы кн.Н.Г.Репнина о полтавском театре ио выкупе артиста Щепкина. Оттиск из журнала”Киевская старина”.-К.--1905 г.
** Момонт А. В награду таланта актера Щепкина для основанияего участи.// Комсомолець Полтавщини.- 1990  — 11 грудня.
*** М.С.Щепкин.Записки его, письма, рассказы, материалы для биографии иродословная. — С.Петербург- 1914 г.
“  Креслы:
1. Кн.Репнин, начальниктамошнего края..........................................200
2. Егор ИльичБожанов...........................................................................50
3. Князь СегрейГригорьевич Волконский..........................................500
    МатвейПочека.....................................................................................50
    Григорий Тарновский........................................................................250
    ФрансРеммерс......................................................................................50
    ГеоргийЗабела......................................................................................50
    АндрейПетровский..............................................................................50
   Неизвестный..........................................................................................25
4.ГрафПотемкин.....................................................................................700
  Машкевич..............................................................................................100
   Галаган...................................................................................................100
   Д.Алексеев.............................................................................................100
   ПрасковьяПочекина............................................................................100
   ПолковникАльбрехт............................................................................100
5.Неразборчиво написаннаяфамилия....................................................50
   ВильгельмРеммерс.................................................................................25
6.Алексей Будлянский,полковник.........................................................100
  Кочубей...................................................................................................100
  Дано..........................................................................................................50
7.Карпов Федот, купец изХарькова.......................................................30
   АлександрПолетика..............................................................................50
   КатеринаЗабелина.................................................................................25           
   НиколайАлександрович.......................................................................50
  ЕлисейТроцына......................................................................................50
  АндрейБрежинский................................................................................50
 Cвечко.......................................................................................................50
  Оболонский.............................................................................................25
  От графа Алексея КирилловичаРазумовского ................................300
8. Снова неразобранная Имберхомфамилия .......................................25
   Маркевич................................................................................................25
    Генерал-майорДесентлоран................................................................25
    Неизвестный..........................................................................................25
    NN..........................................................................................................30
9. Купец Федот Шелихов........................................................................40
    Филиппов..............................................................................................25
    Бесходарный.........................................................................................25
10. Нежинский грекКлеца.......................................................................25
      Дмитрий Шемов.................................................................................20
     Чарныш..............................................................................................100
     Война....................................................................................................50
     Война....................................................................................................25
11. Алексей петровичФролов — Багреев, бригадир............................100
12. Александр АлексеевичФролов-Багреев, тайный советник..........50
      И.П.......................................................................................................50
     Велецкий...............................................................................................50
      Миклашевская....................................................................................10
13. От неизвестного(былоподписано в оригинале, однако у Имберха обозначено, что этоКочубей).................................................................250
     NN..........................................................................................................25
14. Гражданскийгубернатор Павел Тутолмин......................................50
      Михаил Лесевицкий.............................................................................25Таптыков — по переводе получить от полицмейстера Киценкова...1992
15. От инспектора немецкой колонииВысоцкого...................................25
      От неизвестной....................................................................................50
      Отнеизвестных....................................................................................100
     Макурин.................................................................................................25
     Якубович................................................................................................10
      От генерал-майораГельфрейха............................................................25
16. От Павла НиколаевичаУшакова, начальника пехотной дивизии...25
17. Александр ВасильевичКосанов, предводитель Екатеринославской
     губернии.................................................................................................25
     Неизвестный........................................................................................100
    Левченков...............................................................................................50
     Ильяшенко.............................................................................................25
     Сахновский.............................................................................................25
     ВасилийГалецкий..................................................................................25
     В.Тарновская.........................................................................................25
18. Павел ИвановичКованько....................................................................50
19. Полковник Турский..............................................................................25
20. Градский голова АвраамЗеленский..................................................100
     А.Кандура...............................................................................................10
     Бродский..........................................................................................100.*
По цьому листу було зібрано 7 217 крб. Сам Щепкін написав:
“ Возвратясь в Полтаву, подписка продолжалась. С.М.Кочубейподписал 500 рублей, полковник Таптыков играл в карты на мое счастье и половинувыигрыша подписал — 1 100 руб. Вся  эта  подписка поручена была кому то изканцелярии, и как это было не слишком аккуратно делано, то к тому времени, какон известил о возможности окончить дело, то собранных денег оказалось налицо 5500 рублей, остальные недостающие деньги князь положил свои.
. * Михаил Семенович Щепкин. Жизнь и творчество.-М.-1984 г.-2 том
.
. ИНовиков призвал меня к себе на дом и говорит, что князь поручил ему меняспросить, что нет ли у меня в Курске такого знакомаго человека, которому князьмог дать доверенность и переслать деньги для рассчета с опекуном, а равно исоставить формальный акт. Я говорю, что в Курске есть человек, который менявсегда ласкал и давно знает, это директор гимназии И.С.Кологрив — он же был идиректором театра, — и я уверен, что он, по доброте своей, не откажетсяпохлопотать для моего счастья.” *
Кологрив,старинний приятель Щепкіна, звичайно не відказав, і гроші були передані Волькенштейн. Далі я   з`ясувала цікаву історію, маючи перед  собою  дві різні  книги:  Павловського  ”Заботы  кн. Н.Г.Репнина  о полтавском театре и овыкупе артиста Щепкина”, яку я придбала в обласній бібліотеці 1905 року видання,і “Записки” самого Щепкіна, його згадки про життя, отриману мною в архівахкраєзнавчого музею, 1914 року видання. Розпочну зі спогадів артиста, де вінрозповідає: ” В исходе 1818 года, кажется в декабре, Котляревский известилменя, что все кончено и купчая крепость прислана князю.
Эта весть меня такозадачила, что я нескоро собрался с духом спросить, какая крепость, — ведь менякнязь откупал, а не покупал. Наконец решился спросить и в ответ услышал вотчто:
— Это, говорит, сделанопо необходимости.  Опекун спрашивал разрешения для продажи,  следовательно, и   акт   должен состояться  в такой же форме, а  к  тому  же  князь  своих прибавил 3 тысячи рублей, которые ты обязан, разумеется, заслужить.
— Что же, — говорю я, — отца с семейством мне надо перевезти в Полтаву, то попросите князя, чтобы оннаписал к опекуну, чтобы он хотя ссудил поводами для перевозки моего семейства,а то в настоящем моем положении я не имею средств, а жить на два семействатяжело, ибо по совершении купчей отец мой, вероятно, лишится тех пособий,которые получал от имения, как и вообще все дворовые люди.
— Об этом я, говорит,скажу князю.
— Да попросите,пожалуйста, чтобы до весны не лишали его, потому что тотчас нельзя емуотправиться. У него было хозяйство, скот, лошади, пчелы,- все это надо продать,хоть за бесценок.
— Хорошо, это все князьнапишет.
И вот я, вместо свободы,опять крепостной, с тою только разницею, что прежде отец получал отуправляющего делами, по назначению бывших господ, хлеб, крупу, дрова, сено ижил в своем доме, а теперь все это будет на моих руках: отец, мать, брат,четыре сестры, племянница, потом я с женой и тремя детьми, что составитнесчастное число тринадцать. Какой из этого будет выход, один бог разгадает.Подумаю, что при  двух тысячах жалованья, которые я получаю, с тринадцатьюдушами семейства, я никогда не выплачу князю три тысячи, которые я (очевиднапомилка Щепкіна. Йдеться про князя Н.Г.Репніна — прим.автора) заплатил. Хотя вПолтаве жизнь и не дорога, но все этих денег не достанет на содержаниесемейства: одна квартира с дровами около 500 рублей, потом работница, потом натринадцать человек чайку, сахарцу, потом пища, обувь, одежа. Ну, думаю, жена уменя мастерица шить, сестры будут помогать, бог даст, как-нибудь проживем, а вбудущем, что бог даст.”  Як   бачимо, залишилась у Щепкіна тоді лише одна надія- на бога. Князь використал вигідну можливість викупити актора, але так, щобостанній ще якось залежал від нього. Ось що повідомлає Іван ПетровичКотляревський у листі Рєпніну в його маєток в Яготіні:
               “Сиятельнейший князь, милостивый Государь!
Письмо вашегосиятельства, которым было угодно меня удостоить, и условия господина Анненковао выкупе Щепкина, я сему последнему показывал; он принял таковое вашегосиятельства благодарение со слезами признательности и вечной благодарности.”*
Це вже цікаво. Як мені здалося, у Михайля Семеновича не те, щоб сліз, алей вічної вдячності князю не було. Залишаеться гадати, чи Щепкін щось змовчавпро свою розмову з директором Полтавського театру, чи Котляревський не такзрозумів реакцію актора… .
Так чи інакше, МихайлоСеменович не написав про своє подальше життя в Полтаві ані жодної сторінки ущоденнику, і чи віддав він Репніну ті 3 тисячи крб., чи ні — не відомо. На моюдумку — все ж віддав, тому що коли в 1821 році одержав від князя відпустку,тобто дозвіл на від`їзд з міста, залишив в 1822 році Полтаву і прибув знову доШтейна, який на той час заснував трупу в Тулі.**
/>У Щепкіна було багато періодів вжитті: початок його акторської кар`єри дав Курський театр, потім — Харків,трупа Барсова, Калиновського, Штейна, Полтавські   кони  з Нальотовою таКотляревським і, вже пізніше,
МосковськийМалий театр, де він і закінчив свою творчу діяльність.  Але  вся   молодість, весь  розквіт Михайла Семеновича як актора, на мою думку, пройшли в Полтаві.Перші ролі, викуп з кріпацтва — все перед очима полтавців. Місту Щепкін бувзобов`язаний багато чим, тому на протязі життя він підтримував зв`язки зполтавськими друзями- Імберхом, Петровським.
Російські енциклопедістивважають, що актор по-творчому розкрився в Москві. Може це завдяки українськимпісням, віршам та взагалі всієї Малоросії? Вважаю — так. Цей артист надовгозалишиться прикладом для молодих починаючих акторів нашої Батьківщини.
* Михаил Семенович Щепкин.Записки его, письма, рассказы, материалы
для биографии и родословная. — С.Петербург.-1914 г.
** Момонт А. В награду таланта актера Щепкина для основания его участи.// Комсомолець Полтавщини. — 1990 р.- 11 грудня.
4.2. Катерина Нальотова — примадоннадраматичного мистецтва 20-х
років ХIХ cтоліття.
Ще перед першою світовоювійною російський історик — мистецтвознавець барон Микола Миколайович Врангель,відомий, головним чином, як автор каталога Російського музею, робіт проО.Венеціанова, О.Кипренського, з історії російського дворянства, знайшовщоденник К.В.Нальотової в архіві генерала Д.Рєзвого у Марієнгофі, неподалік відПетербурга і опублікував його під назвою  “История одного дома” в журналі“Старые годы” за 1913 р., подаючи також фото бюро, де збереглись записки та двапортрети їх авторки.
Перебуваючи вСанкт-Петербурзі, я мала щасливу нагоду попрацювати з щоденниками актриси.Записи, що велись французською та немецькою мовами, починаються в неділютретього квітня 1810 року у Бухаресті, продовжуються у Миколаєві, але значноюмірою належать до 1813 року, коли Нальотова жила в Полтаві в домі рідної сестригенеральші Надії Василівни Рєзвої. Цікаво відмітити, що дуже погано володілаКатерина Василівна російською мовою. Однак, саме вона поперше виконувала рольНаталки в п`єсі Котляревського   “Наталка-Полтавка”. Про це — докладнішарозповідь на підставі щоденників актриси, та також книги, написаної науковимкерівником літературно-меморіального музею імені І.П.Котляревського — ЄвгенієюСторохою.
На час приїзду до ПолтавиКатерині Нальотової було 26 років, і вона була просватана за ковалерійськогоофіцера — графа Бервіца. Дівчина жила як звичайна молода панночка — разом зсестрою бувала на прийомах у вищих колах полтавського панства.
Чудово граючи на гітарі,співаючи, граціозно танцюючи та з успіхом виступаючи в аматорськихвиставах, вона ще й думки не допускала стати професійною актрисою. На захопленийвідгук генерал-губернатора Я.І.Лобанова — Ростовського з приводу її акторськихздібностей  Катерина ображено відповідає: “Доброго ж Ви мені компліментаробите, рівняючи до актриси”.*
“ Полтава, 24 января 1813 года.
Можливо, доля цієїчарівної панночки склалася би зовсім по-іншому, як би наречений не відмовивсявід шлюбу з “безприданницею”. Вона тяжко зносить крах сподівань на особистещастя. Про те саме ці обставини спонукали її ближче увійти в артистичнетовариство, розвивати здібності, охочіше братися за ролі в аматорськихвиставах. Та ще й родинне оточення наважувало Катерину Василівну до цього.Сім`я Рєзвих була в дружніх стосунках з багатьма висококультурними діячами, щоприслужилися вітчизняному мистецтву. Ось виклад одного дня з життя актриси:
Вчера была репетициянеудачного “Примирителя”. Сестра говорит, что наш директор был вне себя отрадости, как я играла, и сказал госпоже Нарышкиной, что никто так хорошо неиграет, как я. Третьего дня опять была репетиция  “ Урок дочкам” и “ Немецкиепровинциалы”. Мы пробыли весь вечер у Старого князя (це мабуть — Я.Лобанов — Ростовський — прим.автора), мне принесли гитару и я должна была петь. На завтрамолодой князь (син Лобанова-Ростовського — прим.автора) пригласил нас к обеду.Таптыкову говорили его офицеры:” куда ни придешь, только и слышишь, что оНалетовой говорят, как бесподобно играла и пела на Театре.” **
* Стороха Є. Перша Наталка у Полтаві. — Полтава.- 1995 — с.140
** Врангель Н. История одного дома. // Старые годы. — С.Петербург.-- 1913г.
Найцікавішісторінки щоденника ті, з яких можна довідатись про рівень таланту співачки іактриси, про її стосунки з І.П.Котляревським. Cеред гарячих шанувальниківНальотової родина генерал-губернатора, генерала Білухи, родини Кочубеїв,Меншикових, Наришкіних, які з настанням щедрого літнього тепла приїздили досвоїх малоросійських резиденцій. Ось знову сторінки щоденника актриси:
“ 28 -го.
Вчера мы были уГубернатора; все играли в бостон, а я пела. Перед ужином мы танцевали толькодве кадрили; первую я танцевала с Губернатором, а 2-ю с одним красивым молодымказаком из ополчения. Кажется его зовут Позняков. Сегодня мы приглашены в домграфини Ламберт.
17 -го февраля.
Вчера мы играли “Честноеслово” — и очень хорошо. Все были вне себя от восхищения. Молодой князь говорилмне после каждого действия: “Как вы славно играете сегодня, вы на репетицияхтак играли, что казалось, нельзя лучше, а сегодня так просто удивлениядостойно!“ Когда я танцевала Русскую, то я делалась глухой ко всему, но никтокроме молодого князя этого не заметил. Котляревский сказал: “Что, племянница,если графу вздумается тебя заставить по-русски поплясать, попляши-ка, я хочупосмотреть !” Я ответила :”Да с кем же?”
“Да я найду тебемальчика”сказал Котляревский и закричал: «Афонька, Афонька, поди-касюда!» Прибежал маленький мальчик ямщичек. Молодой князь сам стоял нахорах и говорил музыкантам когда начинать, и когда я оборачивалась, то каждыйраз меня оглушали любезностями и аплодисментами. Чего они только со мной невыделывали, я не могу и описать: все громко кричали:  “ Возможно ли лучшесыграть!” *Як бачимо,актриса вона — таки була здібна і з розмаїтим обдаруванням.  Вроджена музикальність,  виразність  голосу,  граціозність
/>

* Врангель Н. История одного дома. // Старые годы.-С.Петербург.- 1913 г.
і, що дуже важливо,сімпатія до культури українців (у щоденнику вона згадує про “невимовну приємність”від баченого народного танцю) — це все те, що високо оцінив у нійІ.П.Котляревський, запросивши до виконання ролі Наталки у своїй п`єсі.
Насамкінець постаєнайскладніше питання — про мову. Наскільки добре володіла Катерина Нальотоваукраїнською? Нажаль, абсолютно точної відповіді ніхто не дасть. Треба думати,що проживаючи в Полтаві не один рік, ця артистка, як і взагалі всі музичнообдаровані люди, досить добре вивчила мову, бо записує по-українськи ущоденнику розмови генерала Білухи — Кохановського. І, до речі, цілком вірно.Інакше, мабуть, не свідчив би кореспондент журналу    “Отечественые записки”:“… тут Наталка, чутлива, розумна і гарненька, співала народні пісні і операйшла, йде і йтиме, доки залишиться в Україні хоч один звук рідного нарічча назло тим панам, які приїздять в Україну вчено-сентиментальними мандрівниками іза гостинний прийом лають малоросійский театр, пилюку, клімат, товариство ітвори Основ`яненка.” *
Отже, успіх“Наталки-Полтавки” був повним і незаперечним. Стара, як світ, історія любовіпростої української дівчини, її смуток, сльози, сумніви, жаль до матері, весьрозклад дійових осіб навколо Наталки при високому ступені авторської художньоїтипізації та узагальнення образів дали унікальний зразок вічно юної п`єси.**
* Отечественные записки.- Полтава.- 1839 г.- № 3 — с.154
** Стороха Є. Перша Наталка у Полтаві.-Полтава.- 1995 — с.140
ІV.  З А К Л Ю ЧЕ Н Н Я
Після проведеною мноюроботи хочу зазначити, що звертання уваги до театральної творчості починаєзавойовувати значне місце в наш час. В ході дослідження бачила справжнюзацікавленність, навіть фанатизм деяких людей. Їх  шанування нашої культури,великі духовні сили, спрямовані на боротьбу з брудом і грубістю наших складнихчасів дійсно надихають на плідну працю.
В своїй роботі спочаткурозповідаю про перші кроки  розвитку театрального мистецтва Полтави. Далівисвітлюю ті фактори, які мали вплив на це мистецтво, сприяли його розквіту чи,навпаки, перешкоджали йому. Найголовніші з цих факторів такі: ставлення до кожногоексперименту; матеріальна підтримка акторів і режисерів, зовнішнє оточення;вплив сусідніх культур і мистецькі здібності народу. Але не всі ці чинники зоднаковою силою впливають по всій території України. Найбільше відмінностейзустрічається в прикордонних районах, де вплив сусідніх районів є найбільший.Центральні ж райони України (тобто і Полтавська область) хоч на самому початку і мали деякі риси інших традиційу відповідній сфері, але найповніше зберегли національні прикмети, щоспостерігаймо й зараз.
Також вважаю, що длятого, щоб пізнати і осмислити складну проблему становлення українського народу,його традиційно-побутові культури, треба вивчати все, що ним накопиченестоліттями з покоління в покоління. Тому і обрала для дослідження ще не вивченушироко галузь. Намагалась суто об'єктивно підходити до думок авторів, з якими яне згодна, серйозно обмірковуючи, в чому причина наших разнобіжностей.
І після проведеної мноюроботи я зрозуміла, що слід вивчати культурну спадщину свого народу, що перші українськіп'єси теж були неодмінною часткою розвитку мистецтва країни. Про це свідчитьвже те, що навіть під чуженецьким пануванням люди зберегли старе мистецтво, яксимвол, пронесений через всі віковічні страждання і утиски, яких довелосязазнати. 
В майбутньому хочудоповнити її додатком, співбесідами, розмовами, новими враженнями і думками; авзагалі спробую зробити роботу більш насиченою і наочною.
Досліджуючи розвитоктеатральної творчості в Полтаві, я отримала велике задоволення від своєї праці.Сподіваюсь, що робота відкриє для її читачів багато нового щодо історіє театрув Полтаві, цікавий світ мистецтва гри, зігріє іх душі, зробить їх хочь трохидобрішими і кращими. 

С П И СО К      Л І Т Е Р А Т У Р И
І. АРХІВНІ  ДЖЕРЕЛА:
    1. ДАПО, — ф.8811, — оп.14, — спр.4
    2. ДАПО, — ф.83, — оп.1, — спр.35, — арк.2-3
    3. ДАПО, — ф.8811, — оп.1, — спр.58
    4. ДАПО, — ф.8811, — оп.1, — спр.59
    5. ДАПО, — ф.8811, — оп.1, — спр.60, — арк.1
    6. ДАПО, — ф.1286, — оп.1, — спр.154,- арк. (копія)
    7. ДАПО, — ор.3, — оп.18, — спр.179
    8. ДАПО, — Бучневич В. Є. Запискио Полтаве и ея памятниках. — Полтава. -      1902р. — 292 с.
    9. ДАПО, — Лист малоросійськогогенерал — губернатора М. Г. Рєпніна про      викуп з кріпацтва великогоросійського актора М.С. Щепкіна. — Труд Полтавской Ученой Комисии. — Вип.1 — Полтава. 1905р. — 89с.
   10. ДАПО, — Памятная книжкаПолтавской губернии на 1916 год. – Ізданіє    Полтавскаго ГубернскагоСтатистическаго Комитета  под редакцией Н.А.Снесскаго. — Полтава. — 1916р.
   11. ДАПО, — Полтавскія ГубернскіяВедомости. — №23. — 1852р. — 249с.
   12. Архів літературно — меморіального музею І. П. Котляревського. — Спр.1. -      №571р.
ІНШІ  ВИКОРИСТАНІ  ДЖЕРЕЛА:
1. Аксаков О. — Критичні статті. — Київ. — 1968р. — 22с.
2. Аматорські вистави. — УкраїнськийДраматичний Театр. — Т.1. — Київ. — 1967р.    177с.
3. Безгін І. Д. Театральне мистецтвоі радянська дійсність. — Київ. — 1978р. 24с.
4. Белінський В. Думки про мистецтво.- Київ. — 1976р.
5. Бузинний О. Т. До історії театру вПолтаві. Викуп з неволі М. С. Щепкіна (за архівними матеріалами). — ЗапискиПолтавського Інституту народної освіти.- Т. ІV. — Полтава. — 1927р. — 43 — 56с.
6. Возняк М. Початки українськоїкомедії. — Львів. — 1920р. — 221с.
7. Врангель Н. Н. История одного дома//Старые годы. — 1913год. — Гос.архив библиотеки им. Саттыкова — Щедрина.
8. Галенко М. Лохвицький театр //ЗоряПолтавщини. — 1996р. — 27 березня.
9. Гріц Т. С. Михайло СеменовичЩепкін. — мМ. — 1966р. — 43с.
10. Дашкевич М. — Отзыв о сочиненииПетрова “Очерки истории украинской литературы Х! Х столетия.” — “Отчет одвадцать девятом присуждении наград графа Уварова .“ — Спб. — 1888р. — 83с.
11. Дурілін С., Щепкін М.,Котляревський І. Російсько — українське гурне єднання. — Київ. — 1953р. — 80с.
12. Іванов А. Трічі ювілейний //ЗоряПолтавщини. — 1969р. — 6 липня.
13. Жерус В. Минуле театру на селі//Cельський театр. — 1927р. — №8.
14. Жук В. Н. Які були кріпоснітеатри і оркестри на Полтавщині //Наш рідний край. — Вип.4. — Полтава. — 1990р.- 35с.
15. Залесский А. Из быта крепостноговремени //Киевская старина. — 1888год. — Июль — 78 — 79с.
16. Казимиров О. Українськийаматорський театр. — Київ. — 1965р. — 32с.
17. Киевская старина. — Книга 9. — Київ. — 1904р. — 22с.
18. Из прошедшей жизнималороссийского дворянства //Киевская старина.- 1888год. — Октябрь. — 149 — 161с.
19. Кирилюк Євген. Живі традиції.Іван Котляревський та українська література. — Київ. — 1969р. 
20. Коваль М.В., Кульчицьких С.В.,Курносов Ю.О. Історія України. — Київ. — 1992р. — 288с.
21. Лазаревський о. Очерки и заметкипо истории Малоросии. — Кн.ІУ. — 60 — 61с.
22. Лазорський М. Світлотіні. — Мельборн. — 1973р. — 301 — 308с.
23. Момонт А. В награду талантаактера Щепкина для основания его участи //Комсомолець Полтавщини. — 1990р. — 11грудня.
24. Наливайко І. Кропивницький насільській сцені // Комсомолець Полтавщини. — 1991р. — 17 серпня.
25. Наливайко І. Народний театр вДиканці — погляд в історію //Комсомолець Полтавщини. — 1990р. — 26 березня.
26. Неофициальная часть ПолтавскихГубернских Ведомостей. — Полтава. — 1852р. — №1.
27. Неофициальная часть ПолтавскихГубернских Ведомостей. — Полтава. — 1898р. — 5 січня. — №1.
28. Отечественные записки.- Полтава.-1839 г.- N 3.- 154 c.
29. Павловский И.Ф. Заботыкн.Н.Г.Репнина  о Полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина. Оттиск изжурнала “Киевская старина”. — Киев. -  1905р.
30. Павловский И. Ф. Полтава (1802 — 1856). Исторический очерк ее, как губернскаго города. — Полтава. — 1910р.
31. Павловский И.Ф. Полтавцы:иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. — Полтава. — 1914р.
32. Павловский И.Ф, Из перепискималороссийского генерал – губернатора князя А. Б. Куракина. — Труд полтавскойученой комиссии. — Выпуск Х!!!.. — Полтава. — 1915р. — 21с. — ДАПО.
33. Падалка Л. В. Что сказалонаселение Полтавской губернии о своем старом быте. — Полтава. — 1905р. — 44с.
34. Пилипчук Р. У дощепкінськийперіод //Український театр. — 1986р. — №6. — 27 — 29 с.
35. Ротач А.О. І.П.Котляревський іПолтавський театр. Наукові записки. — Полтава. — 1958р. — 63с.
36. Ротач П. Біля гнізда соловейка.Натхненні театрали. Призабута сторінка театрального життя Полтави. — Полтава. — 1993р. — 89с.
37. Русская старина. — 1875р. — №5. — 140с.
38. Самсоненко С. Літопис театру//Зоря Полтавщини. — 1972р. — 12травня.
39. Сєкарева К. РукописиІ.П.Котляревського //Радянське літературознавство. Наукові записки. — Київ. — 1950р. — 71с.
40. Срезневський В. И.П.Котляревский.Из русского биографического словаря.
41. Станіславський К.С. Моє життя вмистецтві. — Москва. — 1972р. — 446с.
42. Стороха Є. Перша Наталка уПолтаві. — Полтава. — 1995р. — 139с.
43. Субтельний Орест. Україна.Історія. — Київ. — 1993р. — 289с.
44. Театр І.П.Котляревського. — Київ.- 1969р.
45. Терещенко О.В. И.П.Котляревский// Основа. — 1861р. — Полтава. — 168с.
46. Франко І. Нарис історіїукраїнської літератури ( до 1890р.) — Львів. — 1910р. — 84р.
47. Чарнецький С. Історія українськоїкультури. Театр. — Київ. — 1993р.
48. Щепкін А.С. Из краткого очерка жизниМ.С.Щепкина и артистической его деятельности на сценическом поприще. — Київ. — 1969р. — №3. — 78р.
49. Щепкин М.С. (1788 — 1863г.).Записки его, письма, расскази, материали для биографии и родословная. — С. — Петербург. — 1917р.

С Л О ВН И К
Вертеп — старовиннийпересувний ляльковий театр, де ставили релігійні   і   світські   п'єси.
Аматор (лат. amator, відamo — полюбляю, маю нахил) — самодіяльний актор,  музикант,  художник,  тощо.
Генерал — губернатор — вища службова особа в царській Росії, що     очолювала   генерал — губернаторство.
Генерал — губернаторство- адміністративно — теріторіальна однина в царській Росії (1775 — 1917 рр.),яка охоплювала територію однієї або кількох   губерній.
Примадонна (італ. primadonna, букв. — перша дама) — співачка в опері чи  оперетті,  що  виконує перші  партії.