ЗМІСТ
Вступ
Розділ I. Архітектура
1.1.архітектура грецькогоперіоду
1.2.архітектура греко-римськогоперіоду
Розділ II. Образотворче мистецтво
2.1 живопис
2.2 скульптура
Висновки
Перелік використаних джерел
Додатки
Вступ
Античним світом прийнято називатисуспільство Стародавніх Греції та Риму в період з lХ – Vlll ст. до н.е. до lV –V ст. до н.е. Витоками для вивчення античного світу є праці стародавніх письменників,що дійшли до нашого часу у рукописах переважно середньовічних часів. Слід згадатиархеологічні розкопки, що ознайомлюють нас з країнами античного світу, їх містами,укріпленнями, жилими і суспільними будівлями, творами мистецтва і т.д. Серед вчених,які займались дослідженням античних міст, можна назвати Б.В. Фармаковського (йогорозробки присвячені жилим будинкам), М.І.Ростовцева (аналіз розвитку монументальногоживопису склепів Боспора), К.Е.Гриневича (його дослідження торкається обороннихстін Херсонесу), В.Д.Блаватського, який узагальнив основні зібрані дані по архітектуріантичних міст Північного Причорномор’я, зробивши цим новий імпульс розвитку історико-архітектурногонапряму, та багато інших.
Вl–му тисячолітті до н.е., коли народи Європи знаходились в стадії первісного устрою,на Балканському, Апеннінському, півостровах і в Малій Азії вже існували великі центриантичних цивілізацій. Освоївши мореплавання, елліни, в пошуках кращих земель, дійшлидо віддалених районів середземноморського басейну. До кінця VII ст. до н.е. вонивже встановили торгівельні відносини з народами, які населяли берега Чорного моря(Понта-Евксінського). На острові Березань, а потім в гирлі Буга були засновані першіпоселення і колони греків. Заснування одного з найдавніших міст відбулося на островіБерезань в епоху архаїки, в середині Vll ст. до н.е. У VI ст. збудовано Тіру – направому березі гирла Дністровського лиману (на місці теперішнього Білгорода-Дністровського).Місто на правому березі Бузького лиману було названо Ольвія(“Щаслива”). У VI ст.до н.е. у східній частині Криму на місці сучасної Керчі було створено колонію Пантікапей(за назвою невеликої річки Пантікап), на Таманському півострові, Фанагорію (за ім’ям грека, що заснував місто) та багатоінших. В західній частині Криму у V ст. (421р.) до н.е. засновано великий центр– місто Херсонес (біля теперішнього Севастополя).
Грецькіміста Причорномор’я не були схожими одне на одного суспільним устроєм, економікою,культурою і мистецтвом. Ольвія найдовше зберегла характер самостійного міста-поліса,в той час як Пантікапей, Мірмекій, Тірітака, Фанагорія та деякі інші грецькі поселенняоб’єдналися в Боспорське царство. В кінці V поч. IV ст. до н.е. до володінь Боспорабули приєднані Німфей та Феодосія, а в I ст. до н.е. Боспор заволодів більшою частиноюКриму, підкоривши собі і Херсонес. Столицею Боспорської держави був Пантікапей.
Помітновідрізняється характер розвитку мистецтва в цих містах Грецькі пам’ятки VII – VIст. до н.е. найчастіше знаходять в Ольвії. У творах мистецтва Херсонесу помітнийвплив Римської імперії. Так як в перші століття нашої ери вона справляла значнийвплив на місто. Розкопки, що проводились в Херсонесі показали, що в причорноморськихмістах існували театри. В пам’ятках Боспорського царства, особливо в перші століттянашої ери, більш ніж в Ольвії і Херсонесі проявляються художні смаки місцевих племен.Вчені досі не склали спільної думки про походження багатьох пам’яток, знайденихна півдні України. Часто для цього не вистачає фактичного матеріалу.
ВПричорномор’ї господарювали ті ж форми, що і в Греції: в VI ст. до н.е. – архаїчні,в V – IV ст. – класичні, а пізніше – елліністичні. Щоправда, періодизацію мистецтваСтародавньої Греції(архаїка, класика, еллінізм) тут не зовсім можна примінити. Впливкультури місцевих племен як, наприклад, сарматів на Боспорі, був настільки сильним,що твори античного мистецтва Північного Причорномор’я є досить своєрідними. Багатотворів, характер яких в повному змісті античний, несуть в собі відбиток вагомиххудожніх традицій і, безсумнівно, завезені сюди купцями з Греції, Малої Азії чиРиму.
Застінами стародавніх міст розміщувалися некрополі. Тут стояли мармурові та вапняковінадгробки. Під землею – склепи різних планів і форм. Поховальний обряд античнихцентрів нашої країни був пов’язаний з ідеологією грецького суспільства. Ритуальнідії під час похоронів, речі, що клали в могилу з померлими, пов’язувались з певнимиуявленнями про потойбічний світ і несли певне змістове навантаження. Наприклад,розглянемо одну з категорій поховального інвентарю – світильники(як поховальнийматеріал їх почали використовувати на Сході в III тисячолітті до н.е.). Людина вірилав силу вогню, що очищує. Вогонь трактувався як символ душі, людського життя. Вважалось,наприклад, якщо під час родів погасне світильник, то новонароджений приречений насмерть. Світильники повинні були захистити душу померлого і освітлювати їй шляхв потойбічному світі. (Найраніша знахідка світильника – в Ольвії – датована др.пол. VI – поч. V ст. до н.е.).
Посиленнярелігійного синкретизму і проникнення в античні міста Північного Причорномор’я новихсхідних культів наклали своєрідний відбиток на ідеологічні уявлення населення цихцентрів. В Херсонесі в перші століття нашої ери зберігся грецький пантеон (склавсятут в еллінську епоху). Різні джерела свідчать про появу в місті нових адептів вірувань,пов’язаних з новими релігійними течіями, в яких значне місце займала віра у безсмертядуші і потойбічне блаженство. Поширення серед частини населення нових релігійнихтечій, напевно, привело до певних трансформацій вірувань, пов’язаних із заупокійнимкультом і ритуалом поховання.
Актуальністькурсової роботи полягає в ознайомленні із здобутками архітектури та образотворчогомистецтва античних міст Північного Причорномор’я з VI ст. до н.е. по I ст. н.е.
Метакурсової роботи – розглянути спадок архітектури та образотворчого мистецтва містПівнічного Причорномор’я, виділити основні етапи їх розвитку, домінуючі стилі таїхні ознаки.
Об’єктомдослідження даної роботи є архітектура та образотворче мистецтво античних міст ПівнічногоПричорномор’я.
Методидослідження: аналіз, узагальнення, систематизація, спостереження.
Завдання:провести дослідження та вивчити своєрідність архітектурних забудов, планування містПівнічного Причорномор’я, виділити основні художні стилі у живописі, скульптуріта їх відмінність від грецьких та римських зразків.
Курсоваробота включає в себе: вступ, два розділи, висновок, перелік використаних джерелі додатки
Розділ IАРХІТЕКТУРА
1.1 АРХІТЕКТУРА ГРЕЦЬКОГО ПЕРІОДУРозглядаючи архітектуруантичних міст Північного Причорномор’я розділимо її розвиток на два етапи. Перший– розвиток місцевої архітектурної традиції на підґрунті еллінських традицій та підїх безперервним впливом; другий – поява у місцевій античній традиції елементів римськоїархітектури.
Архаїка. У пізньоархаїчний час відбуваєтьсяперенесення в Північне Причорномор’я еллінських традицій і зародження власної архітектурноїшколи разом з освоєння місцевого принципу будівництва жител, заглиблених у землю.
Містобудуванняу Давній Греції набуло значного розвитку як з функціональної та інженерної точкизору, так і з позицій естетичного оформлення міського простору. Місто мало правильнепланування. Жилі будинки були об’єднані в квартали, вулиці перетиналися під прямимкутом і були вимощені мілким камінням. Вздовж вулиць пролягали кам’яні водостоки[6; С.56].
Розквітпрямокутного планування міст пов’язаний з ім’ям грецького архітектора Гіпподама,який жив у V ст. до н.е. Зазначимо, що принципи цієї системи з’явилися в Греціїзначно раніше – у середині Vlll ст. до. н.е.
Головний принцип ансамблевоїзабудови полягав у намаганні створити з різних архітектурних споруд єдиний гармонійнийкомплекс, в якому в якому існувала головна архітектурно-просторова домінанта.
Загаломв архаїчний час (головним чином у Vl ст. до н.е. ) північно причорноморські містаявляли собою невеликі селища із землянковою та напівземлянковою житловою забудовою,що групувалися у квартали. У центрі селищ розміщувалися невеликі ансамблі культовогота громадського призначення.
Обороннихстін міста в цей час, як видно, не мали (винятком є Тірітака, де найраніші оборонніспоруди складалися з торцевих стін і житлових будинків, з’єднаних відтинками неширокихкуртин [8; С.74])
Архітектуражитла архаїчного часу, на відміну від містобудування, на найранішій стадії існування(десь 50-70 років з часу виникнення того чи іншого поселення ) не відповідала традиціямДавньої Греції. Це були переважно невеликі, здебільшого однокамерні, прямокутні,рідше – круглі або овальні в плані землянки та напівземлянки. Проте, є підставивважати, що кілька таких структур складали практично єдиний будинок, який по периметруміг обноситись огорожею. Розмір кожної такої землянки близько 10м2, заглибленнявід 30 – 40 см. до 1,8 – 2,2м. Найяскравіші приклади такого домобудівництва даютьОльвія та Бережанське поселення.[10; С.12]
Традиціябудівництва заглибленого житла існувала впродовж майже усіх періодів історії давньогонаселення на території майбутньої України. Це, ймовірно, було стадіальним явищем.Не уникли цього й грецькі переселенці. Цей досить дешевий і разом з тим ефективнийспосіб будівництва у цей час був поширений і у скіфських племен лісостепу.
Вархаїчний час, особливо у другій половині Vl – IV ст. до н.е., з’являються перші типовідля Греції святилища, культові споруди і ансамблі. З останніх назвемо теменос АполлонаДельфінія в Ольвії (Vст. до н.е., був вирішений,найімовірніше, в іонічному ордері), Західний теменос та святилища Афродіти у Німфеї,храм доричного ордеру у Пантікапеї(друга половина IVст. до н.е.[12; С.37]) Можливо, в цейчас формується і двірцевий ансамбль на акрополі Пантікапея. За епіграфічними свідченнямивідомо, що у північно-причорноморських містах існувало не менше як півтора – двадесятки храмів. Переважна їх кількість антові або перистильні за просторово-планувальнимтипом.
Класика.Залишків архітектурно-будівельнихспоруд класичного часу відкрито значно менше, ніж архаїчного або елліністичного.Проте вони більш різноманітні, ніж у архаїчний час. Це фортеці, житла, культовібудівлі – храми та олтарі, поховальні споруди. Суто еллінського типу.
Приблизноз другої половини Vст. до н. е. у ПівнічномуПричорномор’ї поширився доричний ордер, хоча провідне місце все ще належало іонічному.
Вцей час відбувався перехід від напівземлянкового до наземного будівництва. БудинкиV – IVст. до н. е. невеликі за розмірами(приблизно 80 – 110 м2. ) Їх подвір’я розташовані з півдня і займаютьвід 13 до 45% загальної площі забудови. Крім того відбувалося формування майданів,теменосів, чіткої квартальної структури та благоустрою міста. У цілому для значнихміст була типовою тричленна топографічна схема розташування: верхнє місто, нижнєта з’єднуючі їх схили. У більшості північно-причорноморських міст акрополі буливідсутні (місто не мало захисних мурів). Саме такими були Ольвія та Херсонес. Напротивагу їм Пантікапей, Мірмекій та Німфей мали добре укріплені акрополі.
Затопографічними і планувальними характеристиками можна виділити три головні типиміст. Перший – Пантікапей з “класичним” акрополем, забудованим палацевими, культовимита оборонними спорудами, з нижнім містом, де розміщувались агора та порт. У ціломумісто мало, ймовірно, нерегулярну радіально-кільцеву планувальну структуру. Містобудівноюархітектурною домінантою був, безперечно, акрополь.
Розкопкина горі Мітрідат дають наступне уявлення силуету міста: на вершині – акрополь –центральне укріплення міста з міцними оборонними стінами і баштами. В середині –важливі храми і суспільні споруди. Донизу на схилах – квартали з одно- чи двоповерховихкам’яних споруд. Поряд з містом розташовувався некрополь – місто мертвих. АкропольПантікапея був найбільшим архітектурним комплексом на Боспорі. З фрагментів, щозбереглись (бази, капітель, архітрав, під карнизні блоки та ін.) реконструювалишестиколонний фасад храму Аполлона (вершина архітектурного ансамблю). Висота колон– 6 – 6,2м. Перед храмом (не лише в Пантікапеї, а й в інших середземноморських святилищах)знаходились вотивні скульптури, присвячені богам написи, жертовники, олтарі різноїформи. Монументальний іонічний периптер було видно з усіх точок міста і моря. Будинки,вкриті червоною черепицею, виділялись червоно-білими плямами.
Зовсімінший характер мав Херсонес, який складався з верхньої, терасної та нижньої частини,але акрополя у класичному розумінні цього слова не мав. Проте археологічні розкопки,розпочаті у 1827р. показали, що місто було добре укріплене. Масивні башти, фортеці,частини кам’яних стін збереглися майже на всій території держави, що свідчить пропостійну військову небезпеку. В агорі суспільно-адміністративні, культові й торгівельніспоруди розміщувалися вздовж головної вулиці верхнього міста, що замикалася культовоюділянкою з храмом. Місто мало єдиний регулярний прямокутний план. Житлові будинкибули об’єднані в квартали, вулиці перетиналися під прямим кутом. У силуеті верхньогоміста єдина чітка домінанта була відсутня. Від античних будов до наших днів дійшлиоснови стін, підвальні приміщення. Особливо цікавими є монетний двір, бані, руїнитеатру, що існував тут з lll ст. до н.е. по lV ст. н.е. Частково збереглися драбинніпроходи, кам’яні лави для глядачів. Судячи з розмірів театр вміщував до 3 тис. глядачів.
Третійтип міста – Ольвія, що, як і Херсонес, складалася в топографічному відношенні зтрьох частин і не мала акрополя. Місце, де було засновано Ольвію самою природоюбуло поділено на дві частини: високу(на лісовому платі) та низьку(під береговимобривом понад лиманом), що відділена від високої частини крутими схилами. Плануванняміста було нерегулярним, з використанням елементів прямокутної системи лише в окремихрайонах або кварталах. На відміну від Херсонеса тут у верхньому місті існував центральнийансамбль, що складався з комплексів агори та теменосу Аполлона Дельфінія, що в архітектурномувідношенні домінував над терасною та нижньою частинами міста. Ольвійська агора чотирикутноїформи мала площу приблизно 0,35 га: з півночі до неї підходила головна поздовжнявулиця верхнього міста, що вела далі на південь. Вздовж східного боку агори розташовувавсяторговельний ряд. На південний бік виходили гімназій та будівлі магістратур. Західнийбік утворювався житловим будинком, кількома крамницями та будівлею суду. З півночіна агору відкривалася велика стоя, що відокремлювала агору від теменосу, де розміщувалисьхрами Зевса та Аполлона Дельфінія, олтарі, скарбниця.
V – lV ст. до н.е. стали часомпочатку розвитку поховальних споруд – як їх підземних частин, так і наземних. Надмогилами розташовувалися невеликі кам’яні олтарі. У першій половині V ст. до н.е.в районі Ольвії та на Боспорі з’являються перші курганні насипи. Враховуючи відсутністьу Північному Причорномор’ї античних курганів архаїчного часу, їх генезис можна вести,насамперед, від скіфських та синдських племен. За архаїчного часу в Ольвії поховальнакамера являла собою звичайну прямокутну яму(та звані грунтові поховання). З кінцяVI ст. до н.е. тут з’являються та поширюються споруди у вигляді прямокутної вхідноїями з нішою у стіні, де, власне, і ховали небіжчика. У першій половині IV ст. дон.е. з’являються земляні склепи. Поховальна камера мала склепінчасте перекриття.У другій половині IV ст. до н.е. з’являються кам’яні склепи. Найвизначнішими пам’яткамиз точки зору монументальності та досконалості конструкцій є Золотий, Царський таМелек-Чесменський кургани.
Еллінізм. Елліністичний етап – це часнайвищого розквіту архітектури й будівництва античних жител у Північному Причорномор’ї.Для цього часу поки що не відомі великі за розмірами храми. Розміри прямокутниху плані храмів коливались в межах 7,5 – 9,3 х 10,0 – 15,3м. Це були антові або перистильнібудівлі з двоколонним (антові) або чотириколонним портиком по головному фасаду.
Деталіхрамів робилися з досить крихкого вапняку. Мармур застосовувався рідко, а деталіз нього завозились у Північне Причорномор’я вже в готовому вигляді. Стіни храмівта інших ордерних споруд робились з вапняку, укладеному на глиняному розчині. Дахвкривавсь черепицею. Фасади храмів іонічного ордера прикрашались рельєфами у виглядігеометричних плетінок, меандрів тощо, іноді рослинною орнаментикою та ін.
Залишкижител розкопано практично у всіх античних містах та поселеннях, завдяки чому вонинайкраще досліджені [11; С.28].Усі типи будинків античних північно-причорноморських міст відповідали основним характеристикамгрецького житла: наявність внутрішнього подвір’я, розміщення критих приміщень навколодвору з одного, двох, трьох або чотирьох боків, південна орієнтація житлових кімнат.Певна річ, що існували відхилення внаслідок господарських потреб або умов забудовикварталу. Житлова частина будинку могла поділятися на головну(андрон) та жіночу(гінекей).Будинки зазвичай були одноповерховими із житловими підвалами. Більша частина будинківбула без ордерною, малої(100 – 200м2) та великої(200 – 400м2)площі. Завершуючи огляд житлових будівель, необхідно сказати про їх відміни віджитлових будівель Середземномор’я. Насамперед це більша, ніж у Середземномор’ї,площа подвір’їв, наявність житлових підвалів і навіть цілих поверхів, виробленнянетипових для Греції господарсько- або виробничо-житлових планувальних типів, відсутністьбагатих садиб та скромніший декор.
Найвищийрозвиток архітектурно-будівельної діяльності у північно причорноморських містахприпадає переважно на кінець IV – III ст. до н.е., після чого настає поступовийзанепад який триває майже до I ст. н.е., коли північно причорноморські міста потрапляютьпід сферу впливу Давнього Риму.1.2 АРХІТЕКТУРА ГРЕКО-РИМСЬКОГО ПЕРІОДУ
Вцьому періоді між окремими етапами розвитку архітектури не простежуються значнівідмінності, як це було у попередньому. Це може бути зумовлено недостатньою кількістюфактів стосовно перших століть нової ери. На першому етапі(друга половина I ст.до н.е. – I ст. н.е.) будівельна діяльність активізується: з’являються нові поселення,відбудовуються та перебудовуються старі центри(Танаїс, Ольвія), зводяться нові спорудикультового та громадського призначення, а також фортечні споруди. На другому етапі(II – перша половина III ст. н.е.) спостерігається найвищий для перших сторіч новоїери розквіт будівельної діяльності; на третьому(від середини III по 70-ті роки IVст. до н. е.) – будівництво поступово занепадає. Після 70-х років будівництво продовжуєтьсялише у Херсонесі та нижньому місті Пантікапея, але вже під Візантійським впливом.У галузі містобудування новою особливістю у перші сторіччя нашої ери стало будівництвоцитаделей (наприклад у таких містах як Херсонес, Ольвія, Тіра). Судячи з Ольвії,міста мали господарські передмістя, де безсистемно розміщувалися складські будівлі,виноробні, гончарні печі, загони для худоби тощо [10; С.137]. Частина старих містпродовжує активно розвиватись, наприклад, Пантікапей, площа якого досягає 100м2;зросла й територія Херсонеса. Інші поступово занепадають: Калос Лімен, Керкінітіда,зменшується територія Ольвії. Відсутні дані щодо існування тут форумів і терм, багатоповерховихпишних будинків і садиб, великих храмів та мавзолеїв типових для римської архітектури.Нижчим стає також рівень благоустрою міст.
Першісторіччя нової ери стали часом розквіту будівництва оборонних споруд як у містах,так і поселеннях. Новою стала поява наприкінці елліністичного часу великих веж длярозміщення кидальних пристроїв, збільшується товщина стін, що іноді сягає 6м (фортецяІлурат). Новою категорією споруд, пов’язаною із римською традицією у ПівнічномуПричорномор’ї, стали терми, відкриті у Херсонесі, Хараксі, Пантікапеї. Однак своїмирозмірами, кількістю приміщень, багатством та пишністю декору їх не можна порівнятиз величними термами Римської імперії. Назвемо такі культові споруди як храми, присвяченіЗевсу, Ахіллу, Матері богів; святилища – Зевса, Ізіди, Асклепія, Посейдона в Ольвії,Афродіти та богині Діви у Херсонесі, Ареса у Пантікапеї тощо. За розмірами і типамихрами перших сторіч нової ери майже нічим не відрізняються від більш ранніх. Відмінаполягала переважно у використанні поряд з іонічним та дорійським ордерами коринфського.
Отже,в архітектурі ордерних споруд у перші сторіччя нової ери виявилися три стильовінапрями: продовження еллінських традицій, розвиток тенденцій римської школи, певнаварваризація форм.
Найкращедосліджені житлові будівлі античних міст Північного Причорномор’я. Якихось значнихпринципових змін стосовно попереднього періоду не виявлено. Поширюються однокамерніі житлові будинки, які не мали внутрішнього подвір’я, а на поселеннях – будинкипослідовно-ієрархічного планування. У цілому римський вплив у будівництві жителвиявився лише в елементах розпису, використанні мармурових облицювальних плиток,у появі схематизованого тосканського ордера, а також коринфського ордера. Збільшуєтьсядекоративна пишність інтер’єрів окремих кімнат.
Уцей період не зазнали принципових змін і поховальні споруди… Поряд із звичайними(ґрунтовими)могильниками, зводяться курганні. Але таких монументальних споруд, як Золотий абоЦарський на Боспорі, вже не зводилися. Замість склепів з уступчастим склепіннямпоширилися споруди із напівциліндричним склепінням. Як і раніше склепи складалисяз дромосу, поховальної камери та передпокою. Найцікавіші з них відкриті в Ольвії:склепи Євресібія та Арети і “Зевсового” кургану II ст. н. е.
Такимчином, архітектура античних причорноморських держав у цей період базувалася переважнона надбаннях еллінської архітектури попередніх часів. Вплив римських традицій бувзагалом незначним і виявися в другорядних особливостях архітектури. Тому її не можнавважати одним із провінційних варіантів римської школи. Це було досить яскравимі самобутнім явищем, що сформувалося на грунті місцевої грецької архітектурної традиції.
Порядз місцевою еллінською традицією у Північному Причорномор’ї приблизно з IV ст. до н. е. виникає і починає розвиватисязмішаний греко-варварський стиль. Суть його полягає у варваризації місцевих античнихтрадицій, у пристосуванні їх для потреб і умов життя місцевих племен. Греко-варварськатрадиція пов’язувалася переважно із скіфськими, а у перші століття нової ери ізсарматськими, а потім черняхівськими племенами. У першому періоді найвиразніше вонавиявилася на нижньодніпровських городищах, у Неаполі Скіфському та у Західному Криму.Греко-варварська традиція виявилася в містобудуванні, оборонній архітектурі, конструкціяхта декорі, але особливо яскраво – у домобудівництві.
Однимз найцікавіших явищ у греко-варварській традиції є житла мегаронного типу, відкритіна ряді поселень. За планувальним типом вони були близькими до прямокутних античнихантових храмів, що призначались для проживання в них досить широкого соціальногоспектру мешканців.
Пробільш-менш чітке виділення змішаної греко-варварської традиції можна говорити починаючиз IV cт. до н. е.
Розділ IIОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕСТЕЦТВО
2.1ЖИВОПИСПровідне місце в розвитку образотворчогомистецтва в Північному Причорномор’ї належало живопису, зокрема – яку широко використовувалидля оздоблення житлових будинків, громадських споруд і гробниць. Живопис був безпосередньопов’язаний з архітектурою і найчастіше мав декоративний характер.
Фресковийживопис починають застосовувати в Причорномор’ї з IV ст. до н.е., найбільшого поширеннявін набуває на Боспорі, де існує протягом тривалого часу – близько семи-восьми століть.Найбільша кількість пам’яток живопису збереглася в боспорських склепах перших столітьнової ери [15; С.258 ]. Фрески у поховальних спорудахне зазнавали таких великих руйнувань під час нападу ворогів, як житлові та громадськібудівлі. В основному розпис стін виконувався фрескою по штукатурці, але було поширененанесення акварельних або воскових фарб безпосередньо на вичищену поверхню кам’яноїплити. У Північному Причорномор’ї не відомо жодного імені художника. Якщо вони іпідписували свої твори, то їхні імена не дійшли до нашого часу.
Урозписах домінував, щонайменше до II ст. до н.е., так званий структурний стиль (імітувавструктуру кам’яної кладки стіни). Залишки тинку житлових будинків із розписом уструктурному стилі знайдені, зокрема в Ольвії, Пантікапеї, Фанагорії. З кінця IIст. до н.е. над структурним розписом починають розміщувати сюжетні сцени. Наприклад,сцена бою пігмеїв з лелеками в склепі Анфестерія, що розташований на схилі Мітрідатовогопагорба у Пантікапеї.
Велліністичний час у монументальному живописі використовувалась майже вся палітраосновних кольорів, за винятком зеленого. Усі ці розписи за своїм стилем наслідувалигрецькі чи малоазійські традиції елліністичного та більш ранніх часів. В їх сюжетахкрім грецької типової міфологічної обрядової тематики починають поступово з’являтисясюжети з життя племен оточуючого світу. Починаючи з I ст. до н.е., набув великогопоширення квітковий, а з II ст. до н.е. інкрустаційний стилі. Найтиповішими пам’яткамиквіткового стилю є склепи Деметри та Сорака у Керчі, тут же відкриті склепи інкрустаційногостилю. Усім боспорським зображенням бракувало ілюзорності, перспективи та вишуканості,характерних для римських розписів. Відрізнялися вони й сюжетно. Тобто є всі підставивважати, що ці розписи виконувалися боспорськими майстрами.
Найранішийу Північному Причорномор’ї розпис склепу Велика Близниця датується серединою IVст. до н.е. Фронтальна поза і величавий вигляд богині Кори добре продумані художником.Густе хвилясте волосся, високий лоб, повні щоки. Очі великі, майже круглі, широковідкриті і підняті вгору. Руки з обох боків симетрично підняті до голови. Вона ніби-топіднімається з-під землі навесні. Богиня мала уособлювати собою безсмертя людиниі природи, їх єдність. Це поки що єдиний твір такого стилю.
Укомпозиційному відношенні голова Кори нагадує зображення голови її матері Демериз пантікапейського склепу I ст. н.е. теж в центрі склепіння. Однак не слід вбачатив цьому традиційність, бо між цими творами значний проміжок часу. Склеп Деметрибув відкритий у 1895р. Зображені тут сцени відтворюють міф про викрадення Кори –дочки Деметри – богом підземного царства Плутоном. Серед усіх розписів цього склепувиділяється голова Деметри. Вона написана в медальйоні на сірувато-зеленому тлі.Обличчя зосереджене, навіть суворе, великі очі сповнені суму.
Однимз найцікавіших пантікапейських склепів, у якому поєднуються сюжетні композиції зрозписами квіткового та інкрустаційного стилів, є Стасовський склеп (названий ім’ямйого дослідника – російського мистецтвознавця В.В.Стасова). Склеп збудовано в IIст. до н.е., його стіни, очевидно, розписувало кілька художників, про що свідчитьрізна манера письма; відчувається, що вони мали добрий смак і були обізнані з анатомією.Особливу увагу привертає зображення майстерні живописця на внутрішніх стінках кам’яногосаркофага з Пантікапея, в якому, певно був похований сам художник. Майстер сидитьперед мольбертом, на коліні в нього лежить відкритий ящик з фарбами. Художника показанов процесі роботи. По стінах розвішані портрети в квадратних і круглих рамках. Цепоки що єдине в Північному Причорномор’ї свідчення про існування станкового портретногоживопису.
Творчасамостійність і своєрідність боспорських художників виявилася в стилістичних особливостях,недовершеності й умовності картин, навіть у примітивності деяких з них, а такожтематичному розмаїтті. Боспорський живописний канон існував протягом кількох століть,не виходячи власне за межі держави у Північному Причорномор’ї за винятком НеаполяСкіфського. Він був органічно пов’язаний з внутрішнім простором поховальних споруд.Розпис внутрішніх стін і склепінь залежав від уподобань померлого, його близьких,а також художника, якому замовляли розпис. Розташування сцен у склепах залежалоне лише від встановлених правил, а й від особливостей архітектури, релігійних уявленьпохованого, роду занять, соціального стану тощо. Яскраві кольори, обличчя людейз великими очима в різноетнічних костюмах, не завжди правильні пропорції фігур свідчатьпро недовершеність майстерності боспорських художників, викликану, можливо, значноювіддаленістю Боспору від основних культурних центрів Еллади.
УпродовжI – II ст. до н.е. лише у Пантікапеї було вироблено живописний стиль, який повністюузгоджувався з релігійними віруваннями і уявленнями про потойбічне життя боспорціві тому став особливо популярним.
Однимз видів монументального живопису була мозаїка – візерунки і картини, викладені здрібних кольорових камінців різноманітної фори, укріплених на розчині вапна з піском.Починаючи з III ст. до н.е. мозаїкою в причорноморських античних містах оздоблювалипідлоги парадних приміщень будинків і громадських споруд. Найкращі мозаїки знайденов Ольвії та Херсонесі. У будинку II – III ст. до н.е. відкритому в 1902 – 1903 рокахв Ольвії, виявлено мозаїчну підлогу, викладену з білої, синьої, буро-червоної, іжовтої річкової ріні. В центрі підлоги окреслено коло, в якому зображення не збереглося.Коло вписане у квадрат, у кутах якого вміщено пальметки. Вздовж сторін квадратайдуть два паралельні фризи – рамки. У внутрішньому фризі зображено тварин, зовнішнійоздоблено зображенням морських хвиль.
Віншому тогочасному багатому будинку, відкритому в нижній частині Ольвії в 1909 –1910 роках, підлогу одного з приміщень оздоблювала мозаїка у вигляді килима, основнуплощу якого становила сітка з ромбів з хрестиками в середині. Зовні облямовано каймою,що складається з трьох паралельних смуг заповнених плетінкою, меандром та хвилеподібниморнаментом.
Чудовумозаїку III – II ст. до н.е. відкрито 1937 року в Херсонесі, в лазні одного з багатихбудинків. Підлогу лазні оздоблено мозаїкою з морських камінців білого, жовтого,темно-синього, червоного і зеленого кольорів. Центральне поле зайняте зображеннямдвох жінок, що миються. По краях композиції – рослинний орнамент.
2.2 СКУЛЬПТУРА
Умістах Північного Причорномор’я збереглося чимало різноманітних пам’яток скульптури,які прикрашали теменоси, акрополі та майдани, житлові будинки, некрополі. В архаїчнийчас найвідомішими були самоська і мілетська школи. (найбільшу кількість мілетськоїскульптури знайдено в Ольвії). Після падіння Мілета у 494р. набули поширення пам’яткиафінських скульпторів. Серед них відомі твори таких знаменитих майстрів, як Фідійта його учнів Каламіда, Мирона, Праксителя.
Широкорозповсюдженою була мала глиняна скульптура, фігурки із бронзи, дерева, гіпсу. Інколивони зображувалися у русі і майже завжди розфарбовувались. Багато імпортних та місцевихтерекот знайдено у всіх північно-причорноморських регіонах. Для теракот VI ст. дон.е. характерні ті ж риси, що і для архаїчних теракотових статуеток Греції: фронтальнезображення фігур, деяка застиглість образів, мигдалеподібні очі і при підняті кутикигуб. Глиняні статуетки V – IV ст. до н.е. мають більш гармонійну форму, їх образиспокійні і звеличені. В теракотах III – I ст. до н.е. добре зображається рух, складніповороти фігур. Оскільки глиняні статуетки наслідували або були копіями мармуровихстатуй, вони нерідко дають уявлення про славетні пам’ятники, які згадують давніавтори. Великі скульптури з глини трапляються дуже рідко.
Зафункціонально-тематичним призначенням вся скульптура поділяється на чотири підгрупи:сакральну, надтрунну, портретну і декоративну. У різні періоди розвитку міст сакральнаскульптура мала власну тематику і своєрідні стилістичні риси.
УVI ст. до н.е. лише в Ольвії знайдено найбільше пам’яток привізної та місцевої скульптури.Серед них образ куроса або Аполлона, був найпоширенішим. Усі куроси з Ольвії представлялистатуарний, широко розповсюджений у Середземномор’ї тип строго фронтальної фігуриюнака з ідеалізованим обличчям. Ольвійські майстри не володіли високим професіоналізмомі, певно, недостатньо знали анатомію людини, хоча були знайомі із загальними принципамистворення людської фігури.
УV – IV ст. до н.е. стає домінуючим імпорт скульптури з Афін. Хід розвитку грецькоїпластики визначала творчість Фідія, Скопаса, Праксителя, Лісіппа. До школи Фідіяналежить мармурова голова Зевса з Ольвії, цікавою є ольвійська статуетка Афіни IIIст. до н.е. – копія з відомої елліністичної копії статуї Афіни Партенос Фідія увільному відтворенні [9; С.484].
Твори,що можна віднести до школи Скопаса, є поліхромна мармурова голова Геракла з Пантікапея,голова Кібели і юнака з Херсонеса та голова Зевса Сотера з Ольвії. За стилістичнимиознаками школі Праксителя близькі мармурові статуї Доніса і музи IV ст. до н.е.з Пантікапея і Ольвії. Однак найпоширенішими були мармурові та теракотові копіїАфродіти цього майстра.
Іззаснуванням елліністичних держав, де були організовані нові скульптурні школи, Афінивідходять на задній план. Серед скульптури останньої чверті IV – II ст. до н.е.вирізняються сакральні статуї і статуетки олександрійської, пергамської, родоськоїшкіл. До олександрійської школи елліністичного часу, що продовжувала традиції грецькогомистецтва IV ст. до н.е. і створювала нові, належать мармурові голови Гігієї з Пантікапея,Асклепія, Ерота та комплекс скульптур (голова юнака, торс юнака і Гермафродита,невеличка статуя Аполлона) з Ольвії.
Найчисленнішимикультовими пам’ятками є невеликі статуетки і рельєфи, що зображують Артеміду, Афіну,Кібелу, Діоніса. Більшість цих творів походить із західнопонтійських міст і, оскількивони користувалися масовим попитом, виготовлялись цілими серіями і тому не малиособливих художніх якостей. Їм притаманний узагальнено-схематизований показ релігійно-міфологічноїсцени або окремого образу, де основна увага надавалася ідейному змісту. Відсутністьпластичної виразності фігури людини пояснюється, певно, як масовим виробництвом,так і взагалі поступовим занепадом культури.
Північнопричорноморськіскульптори дуже рідко виготовляли монументальні сакральні пам’ятники.
В елліністичний час в Ольвіїіснувала майстерня, де виготовлялись невеликі мотивні рельєфи і статуетки з вапняку,рідше з мармуру. Для них характерне умовне моделювання фігур, непропорційність,недбала обробка каменю. Чудовою пам’яткою місцевого ольвійського мистецтва є мармуроваплита III ст. до н.е. з рельєфним зображенням сцени трапези і п’яти бородатих чоловіківбіля олтаря. Кожна фігура наділена індивідуальними рисами. Цікаво, що майже всіскульптури ольвійських майстрів мали одну й ту ж хибу: одна рука була більша задругу; риси обличчя найчастіше перебільшено асиметричні.
Навідміну від сакральної надтрунна скульптура у всіх містах переважно виготовляласяна місці. Лише найзаможніші громадяни могли замовити для своїх близьких стели увідомих майстернях Еллади. До найраніших належить фрагмент мармурового рельєфу іззображенням голови юнака в профіль (друга чверть VI ст. до н.е.) з Ольвії. Йоговиконано у художній манері архаїчного часу: риси обличчя ідеалізовані, зачіска декорованау вигляді дрібних квадратиків.
Наособливу увагу заслуговує серія елліністичних вапнякових надгробків – напівфігурі погрудь, які становлять оригінальний тип пам’яток. Чоловічі і жіночі образи маютьпортретний характер, чітко виражені риси. Жіночі фігури зображувалися в фас у високопідперезаних хітонах і гіматіях, накинутих поверх голови. Чоловічі зображення нечисленні,але різноманітніші. Трактування одягу було схематизованим.
Великупопулярність мали сцени прощання чоловіка і жінки у супроводі слуг, родичів, воїна,вершника. У центрі – головний герой, який вже перебуває у потойбічному світі і томувиділяється серед усіх інших як розмірами, так і пишними атрибутами.
Увсіх містах були поширені традиційні надтрунні стели малоазійського походження іззображенням потойбічної трапези. Чоловік на них завжди лежав на якомусь ложі з келихомабо рогом достатку в руці, жінка сиділа в кріслі, поруч стояв столик з питвом таїжею та хлопчик-служник.
Зольвійських надгробків, яких збереглося дуже мало, найцікавішою є двоярусна стелаСтратона, сина Протомаха (II ст. н.е.). У верхній частині – вершник на коні, передним стоїть хлопчик з собакою; у нижній – традиційна потойбічна трапеза. Чоловікподає гроно винограду дитині, яка сидить на руках у жінки. Фігури непропорційноважкі, схематизовані костюми і деякі деталі, але в цілому сцена створює враженняідеального сімейного життя.
Значнакількість портретів, які знайдені не лише на Боспорі, належить до пізньоелліністичногоі римського часів. Мистецтво портрета розвивається з усе більшим використанням досягненьримського портрета і його засобів, з досить яскравою індивідуальною характеристикою.Це насамперед невеликий бронзовий бюст цариці Дінамії. Статуя II ст. н.е. з Горгіппіїдає уявлення про реалістичний образ знатного боспорця – правителя цього міста Неокла.Під важкими складками плаща проступає худе тіло. У показі розумного обличчя, виразнихочей, напівопущених повік і пишного волосся використані засоби римського портрета.
Зепіграфічних пам’яток відомо, що в Ольвії стояли статуї римських імператорів Каракаллиі Гети; скульптурне зображення місцевого діяча Феокла було встановлено в гімназії.За своїм призначенням ольвійська портретна скульптура не мала жанрового характеру– вона могла служити надтрунною або мотивною пам’яткою. Особливо цікаві портретижінок з яскраво вираженими індивідуальними рисами, характерними для дівчат зачіскамиі виразом наївності в очах та немолодих жінок у покривалах із задумливими сумнимиочима.
Велична,понад 2м заввишки, мармурова статуя була встановлена в Тірі у II ст. н.е. Вона зображувалаякогось військово-політичного діяча, певно, Адріана, який, проводячи свою політикув Подунав’ї, надавав великого значення цьому місту. Він стоїть у військовому візерунковомупанцирі, шкіряних чоботях і прикрашеному рослинним орнаментом одязі.
Декоративнаскульптура в містах Північного Причорномор’я не мала значного поширення. В розповідіГеродота про скіфського царя Скіла є свідчення, що його будинок в Ольвії було прикрашеноскульптурами грифонів і сфінксів. Монументальні статуї сфінксів і левів, починаючиз пізньоархаїчного часу, ставилися в кожному місті. Деякі з них привозилися з Мілетата Аттики, не всі вони прикрашали майдани і будинки, деякі використовувались якнадгробкові пам’ятники-апотропеї. Мармуровий лев, що поклав передню лапу на головуроздертого бика з Пантікапея – один з найкращих зразків скульптури із зображеннямтварин у Північному Причорномор’ї.
Скульптура – найбільш масовийвид образотворчого мистецтва, що був доступним для всіх верств населення. Художняблизькість багатьох творів скульптури дозволяє вважати, що в кожному з міст, починаючиз IV ст. до н.е. до III ст. н.е., існували свої майстерні. Місцевій скульптурі властивастатичність, нерідко навіть підкреслена умовність.
ВИСНОВКИ
У роботі було проведено дослідженняархітектурних забудов, планування античних міст Північного Причорномор’я. Отже,міста мали правильне планування, вулиці перетинались під прямим кутом, жилі будинки(спочатку це були землянки та напівземлянки) були об’єднані у квартали, серед нихвиділялися храми на культових ділянках або двірцеві ансамблі акрополів.
Антична архітектурна традиціяіснувала в Північному Причорномор’ї практично ціле тисячоліття і знаходила свійвияв у ранньосередньовічних містах Криму. Поряд з цим з lV ст. до н.е. виникалагреко-варварська традиція, що набула поширення серед місцевих осілих племен.
У Північне Причорномор’янадходило чимало витворів мистецтва з різних центрів Середземномор’я, найзначнішимиз яких у грецький період були Мілет, (VI ст. до н.е.), Афіни (V – IV ст. до н.е.),Олександрія Єгипетська і Пергам (III – II ст. до н.е.). У перші століття нової ери,коли на міжнародну арену вийшов Рим з його ідеологічними настановами, культурнізв’язки підтримувалися переважно з країнами Малої Азії. Образотворче мистецтво,зокрема живопис і скульптура, досягли у Північному Причорномор’ї порівняно високоїдосконалості. Якщо за художнім рівнем виконання воно і поступалося мистецтву великихкультурних центрів Еллади, то в ідейному – продовжувало ті ж самі традиції – звеличеннялюдини.
У роботі звертається увагана основні стилі живопису (квітковий, інкрустаційний) та види скульптури (сакральна,надгробкові, портретна, декоративна). Деякий примітивізм місцевої скульптури пояснюєтьсяне лише відсутністю талановитих митців, а й провінційністю, віддаленістю від основнихцентрів грецької, а пізніше римської культури.
Переліквикористаних джерел
1. Античнакультура Північного Причорномор’я. – К.: Наукова думка, 1984. – 216с.
2. АнтичнаТіра і середньовічний Білгород Дністровський. – К.: Наукова думка, 1979. – 146с.
3. Античніпам’ятки Північного Причорномор’я. – М.: Наука, 1976. – с.120.
4. Античніпам’ятники Криму. – К.: Мистецтво, 2004. – 288с.
5. Античнемистецтво. Альбом. – К.: Мистецтво, 1977. – 179с.
6. БлаватськийВ.Д. Античні цивілізації. – М.: Наука, 1973. – 248с.
7. ВязьмітінаМ.І. Золота Балка. – К.: Наукова думка, 1962. – с.31 – 106
8. ГайдукевичВ.Ф. Розкопки Тірітаки в 1935 – 1940р.р. – МИА. — №25, 1952. – с.67 – 80
9. Історіякультури давнього населення України. Ен. В 5-ти томах. – 1 том. – К.: Українськаенциклопедія, 2001. – 458с.
10. КрижицькийС.Д., Русява А.С. Найдавніші житла Ольвії. – Археологія №28, 1978
11. КрижицькийС.Д. Жилі будинки античних міст Північного Причорномор’я (V ст. до н.е. – IV ст.н.е.). – К.: Наукова думка, 1982.
12. КрижицькийС.Д. Архітектура античних держав Північного Причорномор’я. – К.: Наукова думка,1993. – 248с.
13. МистецтвоУкраїни. Ен. в 6-ти томах. – 1 том. – К.: Українська енциклопедія, 1995. – 400с.
14. ПічікянІ.Р. Мала Азія і Північне Причорномор’я. – М.: Наука, 1984. – 294с.
15. РостовцевМ.И. Декоративний живопис. – К.: Наукова думка, 1913. – с.199 – 266.
Додатки
Додаток 1. Боспорське царство
Додаток 2. Фанагорія
Додаток 3. Херсонес
Додаток 4. Ольвія
Додаток 5. Пантікапей
Додаток 6. Квартал небагатихжитлових будинків на околиці Ольвії (реконструкція С.Д. Крижицького)
Додаток 7. Палац на горі Мітрідату Пантікапеї (реконструкція В.П. Толстікова)
Додаток 8. Комплекс центральноготеменосу і агори в Ольвії (реконструкція С.Д.Крижицького)
Додаток 9. Базиліка 1935р.в Херсонесі VI – Χ ст.
Додаток 10. Голова Деметри.Фрагмент розпису склепу Де метри в Керчі I ст.
Додаток 11. Зображення майстерніхудожника. Фрагмент розпису кам’яного саркофага з Керчі I ст.
Додаток 12. Фрагмент мозаїчноїпідлоги з херсонеської базиліки V ст…
Додаток 13. Мозаїчна підлогалазні житлового будинку в Херсонесі III – II ст. до н.е.
Додаток 14. Теракотова статуеткажінки I ст. н.е., Ольвія
Додаток 15. Мармурова статуяжінки I ст. н.е., Пантікапей
Додаток 16. Теракотова статуеткаДеметри IV ст. до н.е., Ольвія
Додаток 17. Статуя АполлонаIV ст. до н.е., Ольвія
Додаток 18. Мармурова головаЕрота IV ст. до н.е., Ольвія
Додаток 19. Голова юнака IIIст. до н.е., Ольвія