Реферат
АРХІТЕКТУРА ВІЗАНТІЇ
Історію розвитку архітектурних традицій Візантії можнарозділити на три періоди. Перший, раннєвизантийский, період почався в Vстолітті і тривав до VIII століття, йому на зміну прийшов середнєвізантийськийперіод, що продовжувався протягом семи століть, а потім, у XIII столітті,почався пізнєвізантийський період, що тягся до XV століття. Після цього на змінувізантійській культурі прийшла інша.
Часом найвищого розквіту вважається раннєвізантийськийперіод, особливо 527—565 роки, що були часом правління імператора Юстиніан I.Саме тоді Візантія перетворилася у величезну імперію, що поширювалася наАдріатику, Італію, Південне Середземномор'я, Грецію, півострів Мала Азія іПередня Азія. Візантійські майстри, створюючи нові храми, палаци й інші будинкив античних традиціях, одночасно вносили нові ідеї, запозичені в завойованихкраїн.
При будівництві монументальних споруджень враховувавсявплив християнської релігії на політичну і суспільну сфери життя суспільства.Тому найбільше значення придавалось зведенню храмів. Будівельники намагалисязнайти оптимальні пропорції, що відповідають призначенню будинків, а також елементидекору, що підкреслюють значення в державі християнства і велич імператора.
Головним внеском Візантії в розвиток світової архітектури єстворення купольних композицій храмів, що привели до появи нових типівбудинків. Серед них необхідно назвати купольну базиліку, центрическую церква зкуполом на восьми опорах, а також крестовокупольную систему. Перші два типиз'явилися ще в раннєвізантийський період, а останній — пізніше, у середнєвізантийський.
Як окремий тип будинків, точніше, комплексів необхідновиділити монастирі. Найбільший інтерес представляють монастирі, що знаходилисяза міською рисою, іноді на деякім віддаленні від міста. Вони являли собоюдосить складні і добре укріплені комплекси, обнесені високими стінами. Уцентральній частині монастиря розташовувалася церква — найвище спорудження, якіможна було побачити з будь-якої крапки на території монастиря і при наближеннідо монастирських воріт.
Крім церкви, малася трапезна, призначена, як видно з назви,для прийняття братами (чи сестрами) монастиря їжі. Житлами служив будинок здовгими коридорами, з яких були численні проходи у вузькі кімнатки. Крім цього,на території монастиря розміщалися різні господарські і складські будівлі, аіноді — будинок бібліотеки. Усі спорудження розташовувалися на перший поглядхаотично, без усяких правил. Однак у дійсності вони будувалися з урахуваннямрельєфу, що оточує природи й інших будівель і тому дивилися гармонійно, тобтобули єдиною просторовою композицією — ансамблем.
Як уже було відзначено, архітектурні традиції Візантіїсклалися на основі традицій античного Рима. Особливо широко використовувалисяправила зведення арочно-склепінних конструкцій. Однак, на відміну від римськихбудівельників, у візантійських не одержала популярності бетонна техніка.Замість бетону як будівельний матеріал використовували цегла і тесаний камінь.
Найбільше часто візантійські зодчі застосовували длябудівництва плинфу — широка і плоска обпалена цегла розміром 35,5' 35,5' 5,1див. У перекладі з грецького слово «р1ш1оз» означає «цегла». Для скріпленнявикористовувався розчин з вапна і цемянки — дрібно стовченої цегли. Такий складбув досить міцним і стійким. Його укладали між цеглинами шаром товщиною в 1див.
Камінь був більш популярним у східних районах імперії,точніше, у Сирії і Закавказзі, де малися кар'єри вапняку і туфу. Для полегшенняваги будинків стали використовуватися пористі кам'яні породи (пемза й ін.). Цігірські породи обтісували і теж скріплювали розчином з вапна.
Іноді для додання стінам більшої міцності камінь і цеглачергували: укладали три-п'ять шарів цегли на розчині, потім два-три шаруючикаменю, також на розчині. У деяких випадках переважав не цеглу, а камінь.
Перекриття були всілякими, але при будівництвімонументальних споруджень найчастіше виконували зводи: купольні, циліндричні,хрестові. При зведенні церков зі зводом, що спирається на квадратну підставу,досить часто застосовували тромпи, винайдені зодчими ахеменидского Ірану. НаСході, точніше, у Сирії і Закавказзі вперше стали зводити стрілчасті зводи й арки.
Багато церков раннєвизантийского періоду мали перекриття уформі купола, що спирався на окремо коштують опори за допомогою вітрильногозводу. Купола перших церков мали опори у виді вітрил і підпружних арок. Згодомдодався ще один елемент конструкції — барабан. Його укладали на вітрила іпідпружні арки, а вже на ньому спочивав купол. У стінах барабана, як правило,створювалися вікна, через які денне світло проникало в підкупольне простір.
Завдяки подібній до конструкції відпала необхідністьзводити масивні стіни, що значно поліпшило інтер'єр і допомогло розширитивнутрішній простір. Для досягнення того ж результату подпружні арки інодіпідпиралися напівкуполами, що розташовувалися симетрично і складали з куполомєдине ціле. Подібні конструкції є одним з найважливіших досягнень, щовідносяться до візантійської архітектури.
Хрестовим зводам спочатку придавалася вспарушена форма.Потім будівельники перестали виконувати діагональні ребра, і вспарушений звід прийняв вид вітрильного.
Як будівельні матеріали при спорудженні зводівзастосовувалися цегла і камінь. Для зміцнення розпірок арок і зводіввикористовувалися металеві і дерев'яні затягування, що нерідко залишалисьнавіть після закінчення будівництва. Купольні зводи мали розтяжні кільця зіштабового чи заліза дубових брусів. Покрівля виконувалася зі свинцевих чиаркушів черепиці.
У східних областях, де переважним будівельним матеріаломбув камінь, зводи зводилися з застосуванням кружал. Крім тесаного каменю,широке застосування знайшов бутовий камінь (його теж скріплювали розчином).Розчин з вапна і цемянки дуже швидко схоплювався, завдяки чому не булонеобхідності риштувати. Це значно полегшувало спорудження зводів.
Досягши високої майстерності в спорудженні зводів,візантійські зодчі одержали можливість зводити не такі масивні опорніконструкції, як раніш. Зменшилася витрата матеріалу, використання людськоїпраці, що привело до зниження матеріальних витрат.
Особливе значення приділялося мозаїкам. Вони виконувалисяне тільки з каменю, але і з пофарбованих скляних сплавів, що називалисясмальтами. Майстра часто комбінували матові, прозорі і позолочені смальти, атакож кам'яні кубики і створювали в такий спосіб чудові мозаїки. А приправильному розподілі світла і тіні і вірно підібраному тлі (білий, золотий іт.д.) ефект, вироблений такою картинкою, ще більше підсилювався.
Розвиток архітектурних традицій привело до появи письмовихрекомендацій. Наприклад, Исидор з Милета, що брав участь у будівництві соборуСофії Константинопольської, написав коментар до праці Герона Олександрійського«Про конструювання зводів». На жаль, сама праця не збереглася до наших днів.Зодчий Анфимий із Тралл написав книгу «Про парадокси механіки». ЄпископуИсидору належить праця «20 книг почала, тобто щирих знань», у якому він привівсамі різні зведення по архітектурі і будівництву. Як основу він використовувавзнамениту працю Ветрувія «Десять книг про архітектуру», але, крім цього,включив і нові традиції, що з'явилися у візантійську епоху.Раннєвизантийскийперіод
Раннєвизантийский період характеризувався пошуком новихконструкцій і форм. Одночасно з цим відбувалося злиття грецьких, римських ісхідних принципів побудови монументальних споруджень. У результаті на територіїВізантії стали з'являтися церкви зі сводчато-купольными перекриттями і значнимвнутрішнім простором.
Фасади будинків облицьовувалися мармуровими відполірованимичи плитами прикрашалися кам'яними мозаїками і невеликими скульптурами. Внутрішністіни, а найчастіше і підкупольні простори покривалися фресками. Ордерніелементи античного Рима ще були присутні, але вже не мали колишнього значення.
Створюватися ордерна аркада. Замість її усе більшпопулярної ставала аркада на колонах, що вперше була споруджена також натериторії Римської імперії. Однак, на відміну від римської, візантійська аркадавключала тільки колону, що була опорою арки. Інші елементи ордера пересталивиконуватися. Форма капітелі змінилася: тепер вона нагадувала напівкулю зусіченими сторонами і прикрашалася легким рельєфом. Стовбур найчастіше бувмонолітним.
Храм здобував риси базиліки, тобто мав витягнуту прямокутнуформу, причому середній неф був відділений від малих не поруч колон, а аркадамина колонах. Такі васильки найбільше часто зводилися на півострові Мала Азія, уСирії і Закавказзі. Споруджувалися храми з купольними перекриттями. Серед нихнайбільш удалими є церква в Эсре (510—515 роки) і церква «поза стінами» уРусафе в Месопотамії (569—589 роки). Одночасно з простими купольними сталівиконуватися перекриття, що представляють собою купола на чотирьох чи восьмиопорах. Одна з перших церков з таким перекриттям була побудована в Босре в 513році. Її купол спирався на чотири опори.
Інтерес викликає церква Сергія і Вакха в Константинополеві,зведена в 527 році. Вона являє собою центричне спорудження з куполом на восьмиопорах і великим підкупольним простором.
У 532—537 роках у Константинополеві був побудований соборСвятої Софії, згодом названий вершиною, перлиною візантійської творчості (мал.59). Рис. 59. Храм Святої Софії в Константинополеві. Внутрішній вид. 532-537роки. Архітектори Анфимий із Тралл і Исидор з Милета. Протягом наступноготисячоріччя ця грандіозна церква була основою для спорудження багатьоххристиянських і мусульманських соборів. Архітекторами були Анфимий і Исидор.
У спорудженні собору щодня протягом п'яти років бралиучасть по десятьох тисяч робітників. Для прикраси інтер'єра у великихкількостях використовувалися золото, срібло, дорогоцінні камені, перли іслоновая кіста. Наприклад, тільки на оформлення вівтаря треба було сорок тисячфунтів (більш 16 тонн) срібла. З храму Сонця в Римі були привезені колони зпорфіру. З усієї великої території Візантійської імперії привозилися колони іквадри самих рідких, красивих і дорогих порід мармуру.
Собор Святої Софії споконвічно був задуманий як найкрасивішеі приголомшливе будинок із усіх коли-небудь, що споруджувалися. Він повиннийбув стати головною церквою великої Візантійський імперії і придворним храмомімператора. Так і вийшов: собор був найкращим з візантійських церков, аімператор Юстиніан I з'являвся тут перед своїми підданими в оточенні священиківі наближених і робив незгладиме враження на глядачів.
Але все-таки присутніх найбільше уражав не вид блискаючої,урочистої процесії, а архітектура і декор храму. Наприклад, посли київськогокнязя Володимира, відвідавши цей знаменитий храм, відчули себе «на небесах».Письменник Прокопій, що жив у раннєвизантийську епоху, писав: «… Храм панувавнад містом, як корабель над хвилями моря». Кожна людина, що відвідала його,розумів, що це «не створення людської могутності і мистецтва, але скорішесправа самого Божества», а присутній на службі почував, «що Бог тут, близьковід нього і що йому подобається цей будинок, що він сам обрав для себе». Іншийсучасник говорив, що собор «спочиває не на каменях, а спущений на золотомуланцюзі з висоти небес». Константинопольським собором любувалися не тількивізантийці і мандрівники того часу. Він продовжує викликати замилування ісьогодні.
Собор не тільки був кращим з пам'ятників візантійськоїкультури, але і відігравав визначену роль у розвитку політичних відносин міжВізантією й іншими країнами. Н. П. Кондаків, росіянин учений, довгий час якийзаймався дослідженням Візантійської імперії, писав: «… Хоча художні фактиналежать до розряду невагомих, але не буде зайвим помітити, що Свята Софіязробила для імперії більше, ніж усі багато хто її війни, і не одні послиВолодимира, споглядаючи величну і розкішну церкву, думали себе бути нанебесах».
Собор Святої Софії являв собою купольну трьохнефнувасильку, у якій з'єдналися риси двох самих цікавих споруджень античного Рима:Пантеону і васильки Костянтина. Довжина храму складала 74,8 м, ширина — 69,7 м.
Опорою куполу служили чотири масивних стовпи і трикутнівигнуті вітрила, виложені з цегли. Сам купол був установлений на висоті 50 м;його діаметр дорівнював 31 м. Несуща конструкція включала сорок радіальнихребер, укріплених на кам'яному кільці. Для полегшення купольної конструкціїребра викладалися зі шматків пемзи. Стовпа-опори були складені з вапняковихбрил на вапняному розчині. У верхній частині стовпів для міцності містилисясвинцеві прокладки.
У подовжньому напрямку купол підпирався напівкуполамиглибиною близько 14 м. Вони розташовувалися в східній і західній стінах.Напівкупола, у свою чергу, переходили в ниши-экседры. Таким чином, собор являвсобою складну систему купольного і напівкупольного простору, що плавнопереходить у головний неф площею 1970 м2. Бічні нефи Мали два ярусиі відокремлювалися від головного нефа колонними аркадами. Товщина стін складала1,1—1,5 м — небагато в порівнянні з іншими спорудженнями того періоду.
Собор Святої Софії призначався для проведення християнськихслужб, тому його внутрішнє оздоблення було набагато богаче, складніше іпрекрасніше, ніж фасад. Найбільша увага при плануванні візантійські зодчіприділяли розподілу світла, тому що тільки при достатнім висвітленні люди, щознаходилися в храмі, могли добре розглянути внутрішні прикраси — фрески імозаїки.
Для того щоб у храмі було достатнє світла, у стінах, нішахі в підставі купола було виконано сорок вікон. При цьому в присутніхстворювалося враження, що храм не висвітлюється сонцем, а сам світиться. У днівеликих християнських свят — на Різдво, Великдень, особливо якщо на вулиці булапохмура погода, у храмі запалювалося штучне висвітлення: внутрішні приміщеннявисвітлювалися безліччю свіч, що встановлювалися в срібних канделябрах у видідерев, усіляких лампах у формі кораблів і панікадилах.
У наші дні зовнішній вигляд собору сильно змінився. Щобзміцнити купол, довелося побудувати величезні стовпи, що значно зіпсувалоретельно продуману архітектурну форму храму. А в XV столітті Константинопользахопили турки і прибудували до головної церкви Візантійської імперії павільйоні мінарети, перетворивши її в такий спосіб у мечеть. Змінився й інтер'єр храму— прекрасні мозаїки були покриті товстим шаром сповісти, золоті і срібніприкраси викрадені.
Інші спорудження, що відносяться до раннєвизантийськомуперіоду, були не настільки грандіозними і величними. Однак їхнє будівництвовелося досить швидкими темпами. Тільки в роки правління імператора Юстиніан повсій території держави була зведена безліч храмів, з них тридцять церков,багато прикрашених мармуром, золотом і сріблом, розташовувалися вКонстантинополеві і його околицях.
Серед безлічі культових споруджень можна виділити церкваСан-Витале в Равенне на Апеннінскому півострові, недалеко від узбережжяАдріатичн моря. Церква була освячена в 547 чи 548 році. Її стіни були покритімозаїчними картинами на релігійні сюжети. Деякі мозаїки були алегоріями,прийнятими в той час: наприклад, горлиця, зображена в джерела, символізуваладуховний порив душі, павич — царствена велич і т.д.
Арки підпиралися опорами з формою капітелей, властивоїтільки для Візантії (вона була різьблений і нагадувала кошик). На капітеляхлежали абаки зі скошеними краями, завдяки яким арки виглядали більш легенями.
Крім описаних вище церков, на території Візантії булапобудована безліч інших прекрасних культових і світських споруджень. Але не усівони збереглися до наших днів: деякі з них, як Софійськ собор, булиперебудовані, інші зруйновані під час чи воєн природних катастроф.
Ранній період розвитку закінчився для Візантії не дужевдало. Держава позбавилася багатьох земель: Єгипту, Іспанії, Північній Італії,Сирії, Палестини і Месопотамії. Небагато раніше, у VII столітті, у культуріВізантії наступив занепад, що продовжувався більш століття. Однак будівництвохрамів, незважаючи ні на що, не припинилося. Самим удалим спорудженням VIIстоліття можна назвати церква Святого Андрія.СередневизантійськийперіодСередневизантійськийперіод не був відзначений будівництвом монументальних споруджень. Їм на змінуприйшли маленькі церкви, що вміщали невелику кількість що моляться. Вонизводилися й у великих містах, і в селищах, і в селах, і в монастирях. Дляїхнього будівництва була потрібна якась основа, що склалася тип храму зоптимальною купольною системою.
Таким універсальним спорудженням став храм із крестовокупольноїсистемою. Подібні церкви зводилися ще в раннєвізантийський період у Закавказзіі Сирії. Тепер вони стали завойовувати популярність на всій територіїВізантійської імперії.
Такий храм у плані являв собою грецький хрест. Уцентральній частині хреста, називаної средокрестьем, установлювався барабан, наякому зводився купол. Опорою для купола служив квадрат з чотирьох опор, вітрилі подпружних арок. Крім головного купола, храм досить часто вінчали куполаменшого розміру. Звичайно вони в кількості двох чи чотирьох штукрозташовувалися з боків головного купола. Усі куполи храму створювалисяневеликого розміру, тому розпір врівноважувався барабаном.
Храм будувався увиді базиліки з декількома нефами. Стіна головного нефа зі східної сторониявляла собою напівкруглу чи грановану экседру (подібні ніші одержали назвуапсид).
Перші храми такого типу стали зводитися з XI століття. Такаодна з церков у Константинополеві (зараз у ній розташовується мечеть, томуспорудження носить мусульманську назву Календер-Джами). Вершиною розвиткухрестово-купольної системи є собор Сан-Марко, побудований у Венеції.
З появою цього собору зв'язана цікава історія. У 828 році уВенецію були привезені мощі одного з чотирьох євангелістів — святого Марка.Вони були урочисто внесені в місто і тимчасово поміщені в церкву Сан-Теодоро.Незабаром після цього правитель Венеції, дож Юстиніан Партециаке, заповідавпобудувати на його засоби собор, що став би гідним сховищем останків цьогосвятих.
У 829 році Джованни Партечипацио, брат дожа, приступив добудівництва. Для собору розчистили ділянка неподалік від Палацу дожів. Черезтри роки були зведені стіни і куполи. У 883 році були кінчені всіопоряджувальні роботи й у соборі стали регулярно проходити служби.
У 976 році під час повстання був спалений Палац дожів.Полум'я перекинулося на собор Сан-Марко і цілком знищило його. Через кількароків собор був відновлений новим правителем Венеції, дожем Петром ОрсеоломСвятим. Але на цьому перебудова собору не закінчилася. Новий дож ДоменикоКонтарини, придя до влади, порахував, що собор Сан-Марко недостатньо красивий,не відповідає новітнім архітектурним досягненням, і наказав зруйнувати його ізвести на цьому місці новий. Цей варіант собору і зберігся до наших днів.
Точну дату будівництва собору назвати досить складно. Поодним джерелах, зведення стін васильки почалося в 1063 році, по іншим — накілька років пізніше. Також не можна точно сказати, чи були кінчені всі роботиз будівництва й оформлення фасаду й інтер'єра при житті Доменико Контарини чи жпродовжувалися після його смерті. Ім'я архітектора теж залишилося невідомим. Вірогідновідомо лише те, що всі роботи продовжувалися біля десяти років. Освяченнясобору відбувалося в 1094 році.
Згодом цей храм став вважатися символом багатства імогутності Венеції. Протягом декількох століть купці, адмірали і просто багатімандрівники привозили з далеких країн усілякі матеріали і рідкі твори мистецтвадля прикраси собору Сан-Марко.
Спорудження має хрестоподібну форму, що поєднує в собіп'ять самостійних хрестово-купольних систем. Над кожним средокрестьем зведенийкупол: таким чином, храм вінчають п'ять куполів. Центральний купол небагатопіднімається над іншими і має більший діаметр.
Головний фасад спорудження прикрашають п'ять арковихпрорізів, над якими знаходиться балкон, Що Тягнеться уздовж головного фасаду ібічних сторін. У центральній частині балкона, над головною і самою широкоюаркою, установлені чотири бронзових коні. За ними розташовані чотиривосьмигранні колони з капітелями. Чотири портали головного фасаду декорованімозаїками, що розповідають про викрадення тіла святого Марка і прибутті його уВенецію. П'ятий, центральний, портал прикрашають барельєфи, виконані майстрамивенеціанської романської школи.
У лівій бічній стороні базиліки розташовується вхід угалерею, що носить назву «Врата Квітів». Сама галерея — атрій — являє собоючерзі стрілчастих арок. Її довжина складає 62 м, ширина — 6м, висота — 7,35 м.Підлога виложений з мармурової мозаїки, стіни облицьовані мармуровими плитами.Арки підпираються колонами, матеріал для який привозився з різних країн.Галерея веде в собор.
Внутрішнє оздоблення собору не менш роскошно, чим зовнішнєоформлення. мал.61. Інтер'єр собору Сан-Марко. Підлога, як і в галереї, виконаний з невеликих мармурових плиток різнихквітів і має багатий малюнок. Стіни, арки і підкупольні простори прикрашенімозаїчними картинами.
Однак в основному хрестово-купольні храми, що будувалися вVIII— XIII століттях, не були такими грандіозними і багато оформленими. Прирозробці прикрас фасаду й обробці інтер'єра за основу бралися місцеві традиції.Наприклад, у східній частині держави храми відрізнялися строгістю і простотою.Церкви, що зводилися на території Греції, характеризувалися ясними, чіткими,гармонічними пропорціями, у яких почувався вплив античних традицій.
На формування типів церков чималий вплив робила політичнаобстановка в імперії. У 1054 році відбулася Велика схизма, тобто розкол єдиноїхристиянської Церкви на західну і східну. Це подія, зрозуміло, уплинуло назовнішній вигляд і обробку інтер'єра культових споруджень.
Відносини між Сходом і Заходом усе більше і більшезагострювалися. У 1204 році хрестоносці захопили столицю Візантії —Константинополь. Результатом цієї події з'явився розділ території, іВізантійська імперія, що ніколи володіла величезним впливом, пересталаіснувати. ,Пізднєвизантийськийперіод
Після розпаду Візантійської імперії утворилося кількалатинських і грецьких держав. Одне з найбільш сильних грецьких держав —малоазійська Никейська імперія — стало вести боротьбу за возз'єднання Візантії,що увінчалася успіхом. У 1261 році столицею був знову проголошенийКонстантинополь, а незабаром почався новий етап розвитку візантійськоїкультури, у якій головна роль приділялася православному християнству. Цеспричинило будівництво нових церков і монастирів.
Одним з найкрасивіших споруджень цього періоду є церквамонастиря Хору, побудована в XIV столітті в Константинополеві (сьогодні воназветься Кахриэ-Джами). Головною прикрасою цього собору є мозаїки і фрески, що уданий час мистецтвознавці відносять до шедеврів світового значення.У Пізднєвизантийськийперіод продовжували будувати храми з крестово-купольною системою. Така церкваАпостолів у фесалониках. Її будівництво почалося наприкінці XIII, а закінчилосяна початку XV століття. Вона являє собою п'ятикупольну васильку;під головним куполом знаходиться високий барабан, завдяки чому все спорудженнямає ярусна будівля. Галузі хреста з чотирьох сторін переходять у плавнінапівкруглі площини — закомарі.
Інтер'єр храму відрізняється простотою і чіткоюорганізацією простору незважаючи на відсутність хорів. В оформленні фасадуприсутні складні цегельні прикраси, що згодом широко використовувалисясусідніми народами — сербами і болгарами.
У 1453 році турки захопили Константинополь, і Візантіяперестала існувати. Однак набагато раніш паралельно з Візантійською імперією натериторії проживання слов'янських народів почали з'являтися й успішнорозвиватися вогнища культури, що, незважаючи на величезний вплив Візантії,усе-таки не утрачали своїх традицій і самобутності.
Найбільший інтерес представляють спорудження, возводимі вБолгарії, Македонії, Сербії, а також на території Древньої Русі. Їх поєднувалоще і те, що всі ці народи прийняли православ'я, тому найбільш розповсюдженимибудівлями були васильки, церкви, побудовані за правилами хрестово-купольної системи,а також купольні спорудження, що з'єднують у собі візантійські і місцевіархітектурні традиції. Південнослов'янські племена зводили хрестово-купольніхрами зі зниженими кутами і храми, що не мають внутрішніх опор.
Оригінальні болгарські храми. Для них характернадекоративність, що досягалася чергуванням маленьких і великих арок, складених зцеглин. Для прикраси фасадів у великій кількості використовувалися кам'яніплити, поливні розетки, чашечки, усілякі візерунки. Велика увага болгариприділяли і внутрішньому оформленню храму. У країні сформувалася національнахудожня Школа, і кращі її представники прикрашали інтер'єри церков розписами.Найбільший інтерес викликають фрески церкви Святого Пантелеймона в Бояне.
Серби почали виконувати під барабанами східчасті арки, щопереходили на фасадах у закомарі. Як приклад можна привести церква Богоматері вГрачанице, закінчену в 1321 році (мал. 62).
У композиції будівлі присутні невеликі куполи, що вінчаютьсхідчасті підстави, що переходять у знижені кутові осередки, що закінчувалисязакомарами різного рівня. Обсяги спорудження збільшуються від периферії доцентра. Згодом подібна композиція одержала широкий розвиток у Древній Русі.