Антична Греція: побут, звичаї, одяг

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І.МЕЧНИКОВА
ФІЛОЛОГІЧНИЙФАКУЛЬТЕТ
Кафедражурналістики

КУРСОВА РОБОТА
Антична Греція:побут, звичаї, одяг
студентки першого курсу
спеціальності«Журналістика»
заочної форми навчання
Іотової Іванни
Науковий керівник –
доц. Верещагіна Н.В.
Одеса – 2008

План
 
Вступ
Розділ 1.Одяг
1.1 Загальнахарактеристика костюмів
1.2 Чоловічі костюми
1.2.1 Одяг
1.2.2 Взуття
1.2.3 Головні убори
1.2.4 Волосся, бороди йвуса
1.3 Жіночі костюми
1.3.1 Одяг
1.3.2 Взуття
1.3.3 Головні убори
1.3.4 Косметика тазачіски
1.3.5 Прикраси
Розділ 2. Побут та звичаї
2.1 Їжа
2.2 Житло
2.3 Суспільне життягреків
2.4 Міфологія та свята
Висновки
Бібліографія
Додатки

Вступ
 
Історіядревньої Греції розвивалась одночасно у взаємозв’язку з історією країндревнього Сходу. Археологічні розкопки, що проводились в останні 100 років,показали, що уже у ІІІ тис. до н.е. на півдні Балканського півострова ірозташованих поблизу островів відбувався розвиток первісних общинних відносин.Де-не-де почали виникати і розвиватися паростки первісно класового суспільства.Раніше, ніж на інших територіях, процеси поділу на суспільні класи відбувалисяна островах Крит, Лемнос, дещо пізніше – на материку. Ці процесисупроводжувалися міжусобними війнами, спогади про які збереглися в більш пізніхдавньогрецьких міфах.
Відноснабідність ґрунтів при вдалому географічному положенні Греції, з одного боку,змушувала місцевих жителів прикладати максимум зусиль у сільськомугосподарстві, а з іншого боку, розвивати міжнародні зв’язки, обмін з сусідами.Це прискорювало розвиток ремесел.
Вісторії культури Древньої Греції виділяють наступні періоди: егейський абокрито-мікенський (ІІІ-ІІ тис. до н.е.), героїчний або гомерівський (ХІ-ІХ ст.до н.е.), архаїчний (VІІІ – VІІ ст. до н.е.), класичний (V-ІV ст. до н.е.) таелліністичний (період від початку походу О.Македонського на Схід до завоюванняРимом Єгипту має назву елліністичного – остання третина ІV – І ст. до н.е.).
У12-13 ст. до н.е. в Греції відбувся розпад первісного суспільства і з’явилосяпатріархальне рабовласництво, яке у 8-6 ст. до н.е. стало основою економічногота політичного життя суспільства. Виникло товарно-грошове господарство, якесконцентрувалося у рабовласницьких містах-державах (полісах). Ключову роль вцей час відігравали два міста-держави – Афіни і Спарта. Боротьба за владу міжними закінчилась перемогою Спарти в Пеллопонесській війні (431-404 до н.е.). В146 р. до н.е. ця територія Греції була включена у склад Римської імперії.
ВДревньогрецьких полісах сформувалась могутня духовна культура, яка сильновплинула на розвиток цивілізацій багатьох країн світу. Сьогодні мивикористовуємо слова, поняття, імена та вирази, які дійшли до нас саме зкультури Древньої Греції.
Основоюсуспільного життя в античній Греції був поліс, тобто місто-держава, якеоб’єднувало саме місто та розташовані поблизу землі та села. Це була самостійнаполітична, господарська та культурна одиниця, об’єднання вільних громадян. З 6ст. до н.е. у більшості з полісів встановилась демократична форма правління,яка оберігала права усіх громадян, робила їх активними учасниками політичногожиття. Це була така собі рабовласницька демократія, яка виховала у греківособливе світобачення, бо суспільним ідеалом стала вільна та політично активналюдина. Майже всі жителі полісів вивчали грамоту.
Грекивисоко цінили врівноваженість, спокійність, міру вчинків людини. Звідсивідсутність у мистецтві гігантоманії, наявність бажання вписувати споруди таскульптури у природне середовище. За Гераклітом, в грецькій культурі людинасприймається як смертний Бог, а Бог – як безсмертна людина. Такі рисипронизують не тільки мистецтво, а й філософію, науку, міфологію.
Вмасштабах древнього світу культура древньої Греції досягла особливо високогорівня. Там розвивалися точні, природничі та гуманітарні науки. Саме там виниклита розвивалися основні напрями філософії, блискучих успіхів досяглиобразотворчі мистецтва, література та інші сфери культури. Грецька мова досішироко використовується в науковій термінології. Значна частина наших імен самегрецького походження. Багато приказок та прислів’їв, сюжети казок теж берутьпочаток у Греції. Навіть до сих пір древньогрецькі трагедії та комедії несходять зі сцен театрів всього світу. Культурна спадщина Греції виключновелика, а її вивчення приносить плоди.

РозділІ.Одяг
1.1     Загальна характеристика костюмів
Уявленняпро людське тіло як гармонійний вияв краси у природі, глибоке розуміння йогопластичних форм і високорозвинена фізична культура тіла, що органічно входила усистему виховання, зумовили підпорядкування давньогрецького костюма завданнюзбереження і виявлення прекрасних форм людського тіла. Костюм давніх греків мавтак прикривати тіло, щоб природність пластичних форм людської фігури не булаприхована й не видозмінювалася, а, навпаки, щоб її природна краса була завжди підкреслена.[ ]
Першимдавньогрецьким античним костюмом був лише огортаючий, драпіруючий одяг, якийнабував форми лише після драпірування його на фігурі людини. Укріплювався одягрізними способами, спочатку, як правило, без допомоги голки та нитки. Якщо дочасткового зшивання і зверталися, то тільки як до додаткового засобу дляполегшення драпірування. Прямокутні шматки тканини драпірувалися вільно,утворюючи простий, неприталений і не облягаючий фігуру одяг. Цимзабезпечувалися вільні рухи – необхідна умова виявлення природних пластичнихформ людського тіла, запорука здійснення справжньої фізичної культури тагігієни тіла. Пояси надівали швидше для підтримки одягу, для полегшеннядрапірування й укладання складок, ніж для стягання фігури. Навіть своєрідний бандажз тонкої шкіри (стафіон), що його носили іноді гречанки у вигляді широкоїпов’язки навколо торса під хітоном, був лише засобом для того, щоб запобігтирозпливанню форм, і не мав на меті змінювати фігури. Вся краса давньогрецькогокостюма полягала саме у вільно, м’яко, скульптурно спадаючих складках одягу, щовиявляли загальні контури природних форм тіла і водночас приховати його вади.Культ краси людського тіла перетворював оголення в античному костюмі направомірну, природну для нього властивість. Костюм не мав самодостатньогозначення, а був ніби доповненням до оголеного тіла, пов’язаним з практичноюнеобхідністю носити одяг. Оголеність і напівоголеність не вважалися ганебними.Не порушуючи почуття пристойності, давньогрецький костюм (і чоловічий, і жіночий)міг вільно оголювати руки, плечі, ноги і навіть розкривати цілий бік усієїфігури. Звичайно, типово середземноморський клімат Греції, сухий і теплий,створював сприятливі умови, не вимагаючи вбрання, яке б прилягало чи загорталотіло людини.
Чоловічийі жіночий давньогрецькі костюми були в своїй основі майже зовсім ідентичні.Навіть способи носіння і драпірування одягу в обох статей, по суті, мало чимвідрізнялися, а іноді були зовсім однаковими. Лише деякі види драпірування буливластиві тільки самому чоловічому або тільки жіночому костюмам. У загальномукомплексі давньогрецького костюма в чоловіків та жінок істотно відрізнялисяпереважно лише зачіски (та й то тільки починаючи з періоду розквіту античноїкультури). Особливості суспільного ладу давньогрецьких рабовласницьких полісів,зокрема республіканський державний устрій, типовий для багатьох з них режим«рабовласницької демократії» зумовили набагато менше виявлену станово-класовудиференціацію костюма. Більш чи менш помітна різниця костюмів існувала лишепоміж вільними та рабами, хоча й тут не спостерігалося принципової різниці.Звичайно, у рабів простіше і бідніше вбрання, пристосоване до щоденної фізичноїпраці. [ ]
Єдинапринципова відмінність у зовнішньому вигляді раба і вільного громадянина грецькогополіса полягала в тому, що раб повинен був коротко стригти волосся на голові іголити бороду, а також ходити босоніж. Відособленого стану жерців удавньогрецькому античному суспільстві не було, і їхні костюми майже нічим невідрізнялися від костюмів інших громадян. Система виборності урядових осіб інезначний розвиток усталених привілеїв знатності зумовили також відсутністьспеціальних знаків розрізнення суспільного становища в костюмах верхівкипанівного класу рабовласників.
Основнимматеріалом давньогрецького одягу була, насамперед, вовна, яку використовувалидля виготовлення нижнього та верхнього вбрання. Греки вміли виробляти з неїгрубі й цупкі тканини і тканини дуже м’які і пухнасті, що добре укладалися вскладки при драпіруванні. Поряд із шерстю досить широко використовували льнянітканини, нерідко дуже тонкі. В період розквіту давньогрецької культури,особливо в Афінах, іонійських містах та колоніях південної Італії жіночий одягпочали шити із найтонших, напівпрозорих, легких тканин, так званої коськоївуалі. Шовк та бавовна проникли у Грецію із Сходу лише в кінці елліністичногоперіоду.
Одниміз найпоширеніших кольорів давньогрецького одягу був білий (або суровий), якийвважали найвитонченішим і найвишуканішим. Проте дуже широко зверталися й докольорових тканин, особливо для жіночих костюмів, які мали найчастішефіолетовий, пурпурний, рожевий, червоно-цегляний, темно-жовтий, коричневий,синювато-зелений та блакитний кольори. При цьому тканини були одноколірні,оздоблені каймовим узором, наведеним одним або двома кольорами. Строкатістьбула не властива класичному античному костюмові; далі поєднань двох різнихкольорів верхнього і нижнього одягу, з яких один часто був білий, давні грекине йшли. Лише в ранній, гомерівський період, спостерігалася значно більшастрокатість і яскравість одягу. Чорного кольору, принаймні для суцільного тла,тканин у класичному давньогрецькому костюмі зовсім уникали. Він міг траплятисялише як інший колір в узорній орнаментації бордюрів. Під час трауру одягалишвидше коричневий або сірий одяг, ніж чорний. Для одягу рабів, а також длядеякого верхнього вбрання (наприклад, плащів), виготовленого із грубих, цупкихтканин, застосовували природні кольори вовни коричневих, бурих та сіруватихвідтінків. [ ]

1.2Чоловічі костюми
 
1.2.1Одяг
Основнимчоловічим натільним одягом давніх греків був хітон, що являв собою прямокутнийшматок тканини, завширшки двох відстаней від ліктя до ліктя розгорнутих рук.Довжина його була різною – від повної, до ступні, у хітонах молодих франтів збагатих родин пізньокласичного періоду, особливо Афін, та в костюмах літніхгородян елліністичної доби – до поколінної, що переважав усіх верствахсуспільства протягом архаїчного і класичного періодів.
Передодяганням тканину хітона перегортали по вертикальній осі навпіл і в такомувигляді охоплювали фігуру з лівого боку навколо грудей і спини на рівні пахв.Задрапірований таким чином хітон сколювали на плечах булавками чизастібками-фабулами. При цьому лівий бік фігури, на якій робили перегинтканини, закривався цим перегином, а правий, навпаки, залишався відкритим повсій довжині від плеча до ступні й прикривався лише складками одягу. Ліва рукапроходила в отвір, утворений на верхньому краї перегорнутого хітона між місцемйого сколювання на плечі і верхнім кутом перегину. Відповідно до цього праварука виходила з відкритого розхилу передньої і задньої піл хітона між місцемйого сколювання на плечі і верхніми кутами правого краю обох піл (тобто, черезверхній розріз одягу. Ця особливість – просування рук крізь верхній розрізодягу, а не крізь бічні його розрізи є характерною рисою давньогрецькиххітонів. Крім сколювання на плечах, хітон, як правило, підтримували ще йнешироким поясом, зав’язуючи його по талії з утворенням перекиду – напуска. Вкостюмах рабів, землеробів, ремісників, а також під час гімнастичних вправхітон укладали тальки на лівому плечі, а праве плече й частину грудей залишалиоголеними. У такому вигляді він мав назву ескомію. [ ]
Значнораніше, ніж у жіночому костюмі, серед чоловіків поширилися туніки, тобтосправжній накладний одяг, зшитий або суцільний на плечах, з бічними отворами(проймами) для рук. Багато чоловіків мали безрукавий колобос – широкий,майже квадратний накладний одяг, що нагадував давньоперський кандіс, але, якправило, поколінної довжини. Чоловічі хітони і туніки, як правило, недекорували. [ ]
Простотікрою і форм давньогрецького одягу відповідала й простота його декорування. Якщоне брати до уваги використовуваних для верхнього одягу гомерівського періодуузорчатих тканин з геометричним орнаментом у вигляді квадратів, ромбів, кіл,розеток, що заповнювали все поле тканини, то в період розквіту античноїкультури переважаючими були, безперечно, без узорні тканини. Лише пізніше середверхівки суспільства почали поширюватись узорчатий матеріал але вже з легкиммалюнком (кола, листочки, зірочки, звивисті нитки, розташовані ріденько на політканини). Дуже поширеною була каймова орнаментація, характерним був орнаментмеандрового типу, спіралевидна «набігаюча хвиля», «язик і яйце», листок плюща ілавра, пальмета, листя та грона винограду. [ ]
Порядз хітонами й туніками до повного чоловічого давньогрецького костюма входив плащ-гіматіон,або гіматій. Як і хітон, це був прямокутний шматок шерстяної тканини,досить цупкої і разом з тим, м’якої, придатної для утворення широких вільнихскладок. Ширина гіматона (1,5 – 12,7 м) перевищувала його довжину і переважностановила близько 3-х метрів. Такий вид одягу дістав назву ораторського, тому,що специфічний характер драпірування із «сповиванням» правої руки мав привчитиоратора до стриманої жестикуляції. [ ]
Тількичоловічим одягом у Стародавній Греції був короткий плащ-хламида, абохламіс, який також являв собою звичайний прямокутний шматок тканини.Перегинаючи навпіл уздовж короткої осі (як хітон), хламиду накидали на лівеплече (закриваючи його разом з лівою рукою) і, охоплюючи нею спереду і ззадуторс, сколювали фібулою на правому плечі, але не верхніми кутами, а не деякійвідстані від них. Увесь правий бік залишався відкритим, його було видно врозрізі хламиди, бічні сторони якої разом з верхніми кутами вільно звисалиспереду і ззаду плеча, утворюючи складки. А для того, щоб ці сторони хламидизвисали красивими складками, до нижніх її кутів прикріплювали невеликі важки,вшиті у тканину. Хламиди мали довжину до колін, носили їх переважно юнаки тавоїни; їх одягали також під час подорожей як дорожній плащ. Іноді хламидиодягали просто на голе тіло, як це робили, наприклад, спартанці. Хламиди частооздоблювали орнаментальною каймою. Серед сільського населення найбільших глухихі відсталих місцевостей Греції, особливо у пастухів, довго ще зберігався звичайносити овечі та козячі шкури, підперезані поясом. [ ]
1.2.2Взуття
Основнамаса чоловіків у Стародавній Греції, принаймні до елліністичного періоду,ходила босоніж. Для рабів це було загальноприйнятим. Найпоширенішими булипрості сандалі, що складалися з підошви і прикріплених до неї ремінців, котримипо-різному охоплювали ступню й підв’язували біля кісточок. [ ] Складнішими інаряднішими були крепіди. В одних навколо всього краю підошви, окрімноска, був невисокий шкіряний борт, що переходив у піднятий задник (у бортубули отвори, в які просувались ремінці). В інших замість бортів з отворамикрепіду оточувала ажурна сітка, сплетена з ремінців з вушками. Крізь отвори вбортах або крізь вушка сітки просували два ремінці й шнурували знизу догори докісточок, де їх зав’язували навколо ніг. Крім простих сандалів і крепід, власнечоловічим взуттям були ще ендроміди та котурни. Ендроміди являлисобою невисокі, до литок, чоботи з відкритими пальцями, розрізом попереду,зашнурованим ремінцями, і зі звисаючими вгорі невеликими закотами. Котурни – цетакож зашнуровані спереду чоботи, але закриті на пальцях. Ендроміди і котурнибули популярними переважно в дорожньому та мисливському костюмах багатих верствнаселення. Серед простого люду поширені були ще своєрідні постоли. Цевзуття виготовлялося з суцільного шматка сириці, який загинали навколо ступні,утворюючи невеликі борти. Крізь отвори в бортах або крізь пришиті до них вушкапросували ремінці, які зав’язували навколо ніг вище кісточок. В найбільш глухихсільських місцевостях Греції землероби та пастухи нерідко носили обмотанийнавколо гомілки шматок цупкої тканини або шкури, перев’язаної ремінцем чи шнурком.[ ]
1.2.3Головні убори
Головнихуборів на щодень чоловіки не мали, але в негоду, в подорож, а також на частривалої роботи на відкритому повітрі досить широко зверталися до капелюхів.Майже завжди їх носили сільські мешканці, землероби та пастухи. Існувало триосновних види давньогрецьких капелюхів: кіне, пілей і петас.Їх робили з повсті, а також із шкіри, фарбували в білий або коричневий кольори.Серед капелюхів лише петас мав широкі криси. Нерідко носили й фригійськийковпак, своїм походженням – малоазіатський головний убір. Готуючись досвят, банкетів, релігійних обрядів, давні греки прикрашали голови вінками згілок, листя чи квітів. Такі самі вінки надівали на голови переможцям угімнастичних, літературних та музичних змаганнях як нагороди. Ніяких начіпнихприкрас, принаймні до елліністичної доби, чоловіки у Стародавній Греції немали, крім, хіба що звичайного металевого персня на четвертому пальці лівоїруки. [ ]
1.2.4Волосся,бороди й вуса
Чоловікив Стародавній Греції не менше, аніж жінки дбали про своє волосся.Найпоширенішим типом були зачіски з волосся, розчесаного вгорі «шапкою».Вархаїчних зачісках часто довгі пасма особливо ретельно завивали у тугі рулоннілокони й закручували в кучері. Волосся ззаду або вільно звисало густими пасмами,або його вкладали у вигляді заплетеного хвоста й нерідко згортали догори йзакладали за пов’язку або коротше підстригали. Іноді, навіть, за вухамивипускали 2-3 завиті довгі локони або плетінку. Водночас поширені були йпишніші зачіски з довгого, вільно завитого кучерями волосся, яке спускалося доплечей. Деякі ритуальні та парадні зачіски оздоблювали бантом з волосся спередунад чолом у вигляді метелика. Такий бант дістав назву цикади. Пізніше волоссяпочали підстригати коротше, відкриваючи шию, і не випускали вже ані пасом, анілоконів. Раби завжди мали бути коротко підстрижені. Майже обов’язковоюприналежністю чоловічих зачісок архаїчної доби були лобові пов’язки, стрічкиабо шнури.
Однієюіз давніх традицій чоловіків було відрощування бороди й вус. Голилися тількивільні молоді люди, у яких ще повільно росла борода та раби. Грецька бородабула повною, а відрощувати її починали із щік і оформляли довгою округлою абоклиновидною, чи підстриженою напівколом.
1.3Жіночі костюми
 
1.3.1Одяг
Найдавнішимі найтиповішим давньогрецьким жіночим одягом був пеплос, або доричнийхітон. У розгорнутому вигляді він являв собою прямокутний шматок тканини,завширшки рівний подвійній відстані від ліктя до ліктя розгорнутих рук ізавдовжки у зріст людини від плечей до п’ят та ще додатково 40-45 см. Присередньому зрості форма його наближалася до квадратної (180×190 см).Перед одяганням верхню частину пеплоса, що дорівнювала приблизно одній чвертізагальної його довжини, загортали назовні і вгорі утворювали звисаючу фалду, абоклапан – диплодіон. Цей клапан був характерною специфічною особливістюдоричного хітона, чим і відрізнявся від іонічного хітона та іншогодавньогрецького одягу. Далі його драпірували навколо фігури як звичайний хітоні укріплювали традиційним способом на плечах за допомогою булавок чи застібок.При цьому задню пілку хітона наколювали поверх передньої. Бічний розхил пеплосаіноді скріплювали біля стегна і вище коліна додатковими застібками. Власнежіночий хітон, як і чоловічий, лише підперезували вузьким поясом. Проте, навідміну від чоловічого одягу, такий пояс зав’язували високо по талії, так, щодиплодіон своїм кінцем майже прикривав його. В окремих випадках (наприклад, укостюмах танцівниць)зустрічалися й зовсім непідперезаний пеплос. Тоді він високорозходився з правого боку, відкриваючи стегно. [ ]
Вужчий іонічнийхітон закріплювали, як і доричний, — тільки на плечах. Його короткою, до колін,різновидністю був хітон, який молоді дівчата одягали під час гімнастичнихвправ, іноді його, як чоловічий ескомій, скріплювали тільки на одному плечі,залишаючи друге плече (а часто й груди) оголеними. Дуже широкий класичнийжіночий хітон (від зап’ястя до зап’ястя розгорнутих рук) завжди непокоїв йоговласницю тим, що міг впасти з плечей та рук від ваги сконцентрованого з боківматеріалу. Щоб одяг не спадав, замість підперізування хітона звичайним поясомпо талії часто користувалися іншим способом підтримування й закріплення його нафігурі – за допомогою стрічки чи шнурка завдовжки приблизно 2,5 м.
 Зплином часу у давньогрецький жіночий костюм почали проникати нові типи одягу,на яких можна простежити поступовий перехід від огортаючого одягу досправжнього накладного – від хітонів до тунік. Першим прикладом такогоперехідного типу одягу може бути так званий Т-подібний хітон, який кроїли здвох шматків тканини однакової форми, схожої на букву Т, оскільки рукававикроювали разом із основною пілкою. Обидва шматки зшивали з боків по всійдовжині до початку рукавів і далі по низу суцільно кроєних рукавів. Щоб хітонтримався на фігурі, його сколювали на плечах та по верху рук, але руки тутпроходили не крізь верхній розріз одягу, а крізь бічні незшиті сторони рукавів,як у туніці. Поряд із Т-подібним хітоном широко застосовували в усьому схожийна чоловічий колобос, тобто справжню туніку.
Верхнімжіночим одягом, поширеним протягом усього розвитку античного суспільства, був,як і в чоловіків, плащ-гіматіон. Проте способи його драпірування булирізноманітніші, ніж у чоловіків. Зокрема було вироблено варіант драпіруванняжіночих гіматіонів із закиданням кінця гіматіона не на ліве плече, а на згинлівої руки. Своєрідним було драпірування гіматіона з прикриттям голови. У цьомувипадку один кінець гіматіона закидали спереду назад за праве плече, з якоговін ішов навскіс наліво через груди, охоплюючи всю верхню частину лівої руки йліве плече. Верхній край гіматіона при цьому піднімався від шиї до лівого бокуобличчя і прикривав усю голову. Нижній його край і кут, перекинутий через лівуруку, спадали на спину. Із спини до голови плащ перекидали через праве плечевперед і прикривали ним усю праву руку разом з кистю. Тут плащ звисав з кистіспереду м’якими складками до колін.
 Неменш давнім був спосіб носити гіматіон складеним удвоє в обхват фігури і сколенимна одному плечі, як у хітонах. Перегорнутий удвоє по короткій осі, гіматіонпропускали попід ліву (рідше – попід праву) пахву й після охоплювання торсаспереду та ззаду сколювали на плечі, але не кінцями (верхніми кутами), а надеякій відстані від них так, що ці кінці звисали вільно з плеча спереду й наспині (як у чоловічій хламиді). Нерідко гіматіон укладали не тільки на плечі, ай уздовж усієї верхньої частини руки. Крім того, верхній край гіматіона, якийперетинав груди навскіс від пахви до плеча, відгортали вниз так, що утворюваласявилога. При такому драпіруванні передній і задній кути плаща низько звисалинавкіс. [ ]1.3.2 Взуття
 Жінкив давньогрецьких полісах також переважно ходили босоніж, а вільні жінки носиливзуття тільки коли виходили на вулицю або ж коли одягали святкове вбрання. Прицьому взуття суттєво не відрізнялося від чоловічого, бо жінки теж носилисандалі чи крепіди. У багатих крепідах під ремінці на підйомі підкладали шматокшкіри (“язик”). Тільки в пізній елліністичний період гречанки почали носити щей закрите взуття у вигляді туфель. Виготовляли взуття переважно з кольоровоїшкіри й оздоблювали вишивками, золоченням, металевими накладками, а іноді йперлами та коштовними каменями. Підошву робили із шкіри, дерева і корка,причому особливо цінним було взуття з товстою (до 3 см) підошвою з кількохшарів корка. Таке взуття називали ще пантофлями, що означає “цілком з корка”.[]1.3.3 Головніубори
Головнихуборів жінки взагалі не носили, а в разі необхідності прикривали головугіматіоном. Поширеною була лише вуаль-покривало (каліпатра), запроваджена вкостюм жінок заміжніх жінок для виходу на вулицю. Вуаль-покривало робили знапівпрозорих легких тканин. У пізній період зустрічався ще й ширококрисий,гостроверхий, переважно солом’яний капелюшок (фолія). Як і чоловічний петас,його носили на самій маківці. [ ]
1.3.4Косметика та зачіски
Давньогрецькіжінки здавна застосовували білило, рум’яна, губну помаду, фарбу для підведеннябрів та очей. Волосся, починаючи з доби розквіту давньогрецької культури йособливо в елліністичний період, фарбували переважно в модний тодібіляво-золотистий колір. І, взагалі-то, волосся у жінок Стародавньої Греціїзавжди було предметом найретельнішого догляду. [ ] Грецькі жіночі зачіски можназавести до двох основних типів: з довгими, спадаючими на шию локонами та зпідібраними і зав’язаними у вузол на потилиці. Перші зачіски нагадуваличоловічі, вони не мали проділу й розчісувалися від тім'я навсбіч, ніби“шапкою”. Спереду коротші пасма спускали досить низько на чоло, бо в Греціївважалося некрасивим для жінки мати високе чоло. Волосся спереду по-різномузавивали в локони або закручували в кучері. Вуха при цих зачісках буливідкритими, а за вухами і ззаду відпускали довге волосся, яке заплітали вкіски, завивали в локони або спускали вільними пасмами. Другий тип зачісок,найхарактерніший для доби розквіту давньогрецької культури, відзначався зодного боку, відкритою потилицею, а з іншого – вузлом зверху або ззаду,утворюваним з волосся, зачесаного догори від чола, з боків і з потилиці. Цейвузол, відомий під назвою корімбоса (вершина), закріпляли високо на маківці абонижче; в останньому випадку він стирчав ззаду й нагадував ручку античноїолійної лампи, або зовсім звисав на потилицю. В одних випадках корімбос являвсобою просто пучок кучерявого волосся, в інших це був справжній гладенький,щільно зв’язаний з окремих пасом вузол. У зачісках з корімбосом верх чолаприкривали волоссям, в деяких короткі локончики-кучері випускали й перед вухамина щоки, а переднє волосся часто розчісували на прямий поділ.
Убільшості зачісок було комбінування волосся з різноманітними пов’язками, стрічками,хустинами, сітками. Широко зверталися до діадем із шкіри чи металу, пишнооздоблених, дуже насунутих на чоло сфендонів. [ ]
1.3.5Прикраси
Жіночий давньогрецькийкостюм мав різноманітні начіпні прикраси, особливо розмаїті й розкішні убагатих жінок. Найпоширенішими були намисто, нерідко з підвісками, сережки,браслети. Давньогрецьке жіноче вбрання, яке драпірувалося й укріплювалося нафігурі, зумовило широке використання в античному костюмі різноманітних булавок,застібок-фібул та пряжок. Начіпні прикраси виробляли переважно з бронзи, сріблата золота, причому, найчастіше це було карбування й литво, що забезпечуваловипуклі, рельєфні зображення. Строкатого розцвічування металу кольоровимемалями майже не спостерігалося. Прикраси оздоблювалися напівкоштовним такоштовним камінням. Так звана гліптика досягла в Стародавній Греціїнеперевершеної художньої досконалості. Дуже цінними прикрасами були різні гемияк з врізаними вглиб зображеннями на прозорих одноколірних каменях, так і зрельєфними, опуклими зображеннями, переважно на різношарових напівпрозорихкаменях (камеї). Сюжетом для зображень на гемах були міфологічні сцени, фігуригероїв, богів і тварин. Геми прикрашали підвіски намиста й сережок, персні,пряжки.
 Єдиноюдодатковою приналежністю жіночого давньогрецького костюма було віяло.Виготовляли його з кольорового пір’я, розмальованих дощечок або тонкихметалевих листів, яким частіше надавали форми списоподібного листка або кількохлистків, що віялоподібно розходилися від центра, як у пальметі. На деякихвіялах у центрі вміщували ще невеличке металеве дзеркальце.[ ]

Розділ 2. Побутта звичаї
 
2.1 Їжа
Древньогрецькакухня – одна з найкорисніших та найсмачніших у світі.
Греки широковикористовували у харчуванні оливки та оливкове масло. Ще з найдревніших часівїх консервували морською сіллю. Для більшого смаку додавали пряні трави таспеції. Оливки солили, маринували, використовували у якості закуски, гарніру,приправи до риби та багатьох інших страв. Оливкове масло виготовляли із спілихоливок методом холодного віджимання.
Хліб тодівипікали не білий, а грубий, із напівобробленого борошна. Перші згадки про«кислий хліб», тобто хліб, виготовлений з опари, стосуються V ст. до н.е. Алетакий хліб вважався делікатесом, коштував дорожче прісного хліба, і йогоспоживали тільки багаті люди. Гомер, що описав грецькі трапези своїх героїв,залишив свідоцтво про те, що аристократи Древньої Греції вважали хліб достатньосамостійною стравою.
В ті далекі часина обід, як правило, подавали дві страви: смажений шматок м’яса та білийпшеничний хліб, і кожна страва споживалась окремо.
Гомер порівнюєпшеницю з мозком людини, маючи на увазі її значення у житті людини. Вінзазначав, що чим багатший хазяїн будинку, тим більше у його домі хліба. Про те,з якою забобонністю відносились греки до хліба говорить той факт, що вони буливпевнені, що якщо людина поїдає свою їжу без хліба, вона дуже грішить і буденеодмінно наказана богами.
Пекарі ДревньоїГреції вміли випікати багато сортів хліба, використовуючи при цьому пшеничнеборошно. Частина хлібних виробів випікалась з ячмінного борошна. Хліб недорогихсортів готували із грубого борошна з великою кількістю висівок. Такий хлібслугував основною їжею для простого народу. Булочники торгували здобнимихлібними виробами, у склад яких входив мед, жир, молоко. Але такі «солодкіхлібці» коштували дорожче звичайного хліба і відносились до солодощів. Цікавовідзначити, що у сурових спартанців хліб вважався величезною розкішшю, і йогоподавали лише у святкових випадках.
У СтародавнійГреції, як і у Древньому Єгипті, черствому хлібу відводилась особлива роль.Вважалось, що він допомагає при захворюваннях шлунка. Його виписували у якостіліків хворим, що страждали хворобами шлунково-кишкового тракту. Деякі вважали,що навіть облизування черствої корки чорного хліба сприяє зупинці болю ушлунку.
Але не тількихліб був популярний на столі древніх греків. До нього подавали овочі, плоди, боби,оливки та інжир. Масло споживали тільки оливкове, вершкового не було. Залюбкипили молоко, робили сир. Але найголовніше – греки їли багато риби таморепродуктів усіх видів: мідії, кальмари, морські гребінці, устриці.
Одного разугрецький філософ Демонакс збирався у морську подорож. Погода була поганою,наближалась буря. Один із друзів звернувся до Демонакса: «Як, тобі не страшно?Адже корабель може потонути і тебе з’їдять риби!». На що філософ, усміхнувшись,відповів: «Я з’їв стільки риб у своєму житті, що буде цілком справедливо, якщо воникінець-кінцем з’їдять мене». Греки їли багато м’яса диких звірів та птахів,якої в ті часи було пребагато. А ось м’яса домашніх тварин навіть багаті людиїли у невеликих кількостях, бо ті давали їм шерсть та молоко. Найчастіше м'ясодомашніх тварин, зокрема ягнятину, подавали тільки на свята, коли приносилижертви богам. Один із давньогрецьких міфів розповідає про те, як титанПрометей, що приніс людям вогонь, розробив для жертвоприношення молоде ягня ірозклав м'ясо на дві купки: в першу поклав всі кості, прикривши їх верху жиром,а у іншу все м'ясо, прикривши його тельбухами та шкурою. Після цього хитрийПрометей запропонував батьку богів Зевсу вибрати купку для себе. Той, звісно,вибрав купу з жиром, але прорахувався. З тих пір хитрі греки приносили в жертвубогам тільки тельбухи та кості, а все смачне залишали собі, щоб добро непропадало.
Цукру у греків небуло, замість нього використовували мед, якого тоді було пре достатньо. Середнапоїв у греків не було ані чаю, ані кави, ані какао. Тільки одне вино. Йогозавжди розводили у пропорції 1:2 (частина вина на дві частини води) або 1:3.Але розбавляли вино водою зовсім не для того, щоб не захмеліти: таким чиномвони намагалися дезинфікувати брудну колодязну воду. Пили найчастіше не з чашокчи кубків, а із спеціальних ємностей «киликів» — малих блюдець з ручками надовгій ніжці. Після оливкового масла вино – у всі часи головний предметгордості у Греції.
Трьохразовехарчування в Греції представляло собою два сніданки та обід. Останній влаштовувалиу вечірній час. На нього зазвичай запрошували друзів, яким присилали запрошеннячерез вісників-рабів. Запрошені могли привести на обід своїх друзів. Бувало, щоприходили і ті, кого ніхто не запрошував – паразити. Непроханих гостей невиганяли, але відносились до них з неповагою. За стіл сідали у суворовизначений час, не чекаючи тих, хто запізнився. Обіди влаштовували тільки вчоловічій частині будинку. Так як акуратність вважалась ознакою ввічливості, тобіля входу всі знімали взуття, раби омивали гостям ноги, пропонували прийнятиванну та обтертись ароматичними маслами. Їжа розташовувалась на столах, навколояких у формі підкови розміщували високі ложа покриті гарними ковдрами. Саматрапеза проходила у положенні напівлежачи, спираючись правим плечем на подушку.Хазяїн будинку розміщувався у центрі. Найпрестижнішим вважалося місце справавід нього. Їли греки руками, витираючи пальці тістом чи м’якушем хліба. Ложкавикористовувалась тільки для масної жирної їжі. Сама трапеза розпочиналась іззакусок, що підвищують апетит. Далі слідували страви з м’яса, риби, зелені тасоусів. По закінченні трапези омивали руки та приносили жертви богам вином.Далі слідував десерт із сиру, фруктів, солодощів та вина. Це було початком симпозіуму– філософської бесіди з вином, на яку іще запрошували акробатів та музикантівдля розваг.

2.2Житло
В ДревнійГреції сформувався особливий тип архітектури міста. Центрами громадського життяміста і його архітектурного ансамблю стають укріплений пагорб — акрополь, деспоруджуються храми, і агора, — торговельна площа. Весь зміст суспільнихбудинків, їхнє значення як художнього, ідеологічного явища можна уявити собі,відновивши вигляд давньогрецького міста. Хоча б частково збереглися мармурові храми,багато з них вдалося відновити, зібравши розкидані навколо фундаментів кам'яніблоки. Житлові ж будинки найчастіше будували із сирцю. Найміцнішою частиноюбудинку була підлога, її прикрашали найбільш багато і ретельно, наприклад,мозаїкою, викладеною з різнобарвних каменів. Поширеним був високомистецькийполіхромний і рельєфний декор зовнішніх і внутрішніх стін великих будинків.Широко застосовувалися колони і напівколони, різьблення по камені і мармуру,розпису стін складними композиціями. Часто будинок робили із внутрішнімдвориком, у який відкривалися житлові приміщення. На вулицю такий будиноквиходить глухими стінами. Один будинок примикав до іншого, і уся вулицяжитлового району обрамлялася стінами. Іноді житлові райони являли собою целуюрозсип таких будівель, розсічених вузькими, кривими вуличками. Та згодомвпроваджують регулярне планування: вулиці стали прокладатися строгим шаховимпорядком. Існувало декілька типів т традиційних грецьких будинків:
·          середземноморський (гористі райони материкової Греції) — кам'янийдвоповерховий будинок (нижній поверх для худоби і господарських приміщень,верхній — житловий) із зовнішніми драбинами, довгими балконами і двосхилимдахом;
·          левантийський (Пелопоннес і острови) — одно-, півтора- абодвоповерховий будинок з каменя або глини, з плоским, купольним абоконусоподібним дахом;
·          паннонський — одноповерховий будинок з житловими і господарськимиприміщеннями, витягнутими в одну лінію під загальною крівлею;
·          орієнтальний (Північна Греція) — двоповерховий будинок звнутрішніми драбинами, нижнім кам'яним поверхом для господарських приміщень іверхнім рамної конструкції, створюючи закритий балкон — еркер.
2.3Суспільне життя греків
Найбільшукількість часу греки проводили не вдома, а палестрах та гімназіях (спортивнихзалах та стадіонах). Всі городяни намагались потрапити на агору (ринкову площу)в центрі міста, де проходили особисті та ділові зустрічі. Тут греки дізнавалисьпро останні новини, що обговорювалися останню половину дня. Тому кожен раб, щосупроводжував свого хазяїна, носив із собою розкладний стілець для більшкомфортного спілкування. Часто доводилось повертатися вночі у супроводі рабів-факелоносців.
Напротязі дня чоловіки зазвичай приймали участь у декількох спортивних змаганнях,а також азартних іграх (гра в м’яч, кості), у боях півнів. Жінка, за звичаєм,могла виходити з дому тільки у супроводі рабів. Рабині несли за хазяйкоюпарасольку від сонця, раби – розкладний стілець.
Грекинадавали особливого значення фізичній красі та здоров’ю, тісно пов’язуючи їх зкрасою душі та розуму. Суспільство дуже піклувалося про підтримання здоров’я та, особливо,гігієни. Тому у великих містах існували бані. Греки ходили туди через день, усупроводі рабів, які несли із собою масло, соду, жирну глину, білизну, щітки таполотенця. Гарячу ванну приймали у круглому чані, після неї слідували холоднікупання.
Однієюіз найважливіших рис суспільного життя греків була дружність та гостинність, щопереходила у державний обов’язок. Гостинність перетворювалась в інститутпроксенії – праобраз дипломатичної служби. При переїзді до іншого міста грекставав чужинцем у сусідній державі. Проксени (представники держави у іншомуполісі) захищали їх інтереси, надавали їм житло, одяг.
2.4Міфологія та свята
Етнічнасамосвідомість знаходила свій вияв у різних формах суспільного життя. Поєднувальну,формотворчу роль для розвитку культури відігравала міфологія. Прадавніми булибожества, які втілювали сили природи. Від союзу Геї – землі і Урану – небаз'явилися титани, старшим був Океан, молодшим – Кронос. Діти Кроноса – боги начолі з Зевсом – в жорстрокій боротьбі з титанами здобули перемогу і розподілиливладу над світом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон – морів,джерел і вод, Аїд – похмурого підземного царства.
ГораОлімп вважалася оселею дванадцяти верховних богів на чолі з Зевсом. Гера –дружина Зевса – була покровителькою шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса – Деметра– богинею родючості, інша – Гестія – покровителькою вогнища. Улюблена дочкаЗевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вонапротегувала знанням і ремеслам. Згідно з міфом Афіна з'явилася з голови Зевса вповному бойовому обладунку – в шоломі і панцирі. Богом війни був син Зевса іГери Арес. Гермес – спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався яквісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі,винахідник міри і пастушої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості іпокровителькою тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона сталапокровителькою жіночої цнотливості і охоронницею породіль. Аполлон – братАртеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, яке втілюєтьсяйого супутницями – дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса – Афродіта, яканародилася з піни морської біля острова Кіпр, богиня кохання і краси. ЧоловікомАфродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс – найвеселіший з богів, покровительвиноградарів і виноробів. В Древній Греції до початку збору врожаю починалисяСвята – Діонісії. Це був час танців та веселощів. Сам Доніс, або Вакх, йшов звеселою свитою, що складалась із козлоногих сатирів та вакханок. Вино лилосьрікою. Вакха, в основному, любили та поважали серед простого люду, бо їх богдавав їм забуття від проблем та печалі. На щорічні свята в його честь навітьдухи, як вважали елліни, віддавали дань молодому вину, а потім, звичайно,вимагали закуски. Тому після гулянь жителі запиралися у себе в домівках відгріху подалі, а для захмелілих духів залишали на порозі трохи їжі. Крімолімпійських, існувала безліч інших (переважно – місцевих, локальних) богів,які мали свої функції.
Паралельноз міфологією розвивалася культова практика – жертвоприношення і молитви, якіпроходили в храмах. Кожне місто мало бога-заступника. Афіна вважаласяпокровителькою Афін. Олімпія була центром поклоніння Зевсу, якому іприсвячувалися тут спортивні змагання. Тут стояв його храм з величезною статуєюбатька бога.
Олімпійськіігри проводились раз на чотири роки. Перша олімпіада відбулась в 776 р. до н.е.На час ігор, які тривали п’ять днів, війни припинялися, щоб дороги до Олімпіїбули безпечними. Олімпійські ігри ставали провісницями миру. Атлети змагалися укулачній боротьбі, бігу, гонках на колісницях. Пізніше до олімпійських ігордодались Піфійські ігри в Дельфах (в честь Аполлона) – нагорода – лавровийвінок; Істмійські ігри (в честь бога Посейдона) на Коринфському перешийку, денагородою був вінок із соснових гілок. Учасники всіх ігор виступали голими,тому жінкам під страхом смертельної кари не можна було там з’являтися.Місцеголовного святилища Аполлона – Дельфи, де знаходилися відмічений особливимкаменем центр (“пуп”) Землі і знаменитий оракул (оракул – місце в святилищі, деотримували відповідь божества на поставлене питання, або це пророцтвобожества).

Висновки
Грецькадержава і, зокрема, культура стали колискою для розвитку багатьох світовихкультур. Духовна культура греків мала величезне значення для розвиткуцивілізації багатьох країн світу.
Багатоз того, що створювали греки в побуті, одязі живе й сьогодні. Що ж нинізбереглося з культури греків?
Актуальнимнині є вміння підкреслити принади людського тіла одягом, а не приховати чивидозмінити його, приховуватись повинні тільки вади. Чоловічий та жіночий одягмав майже ідентичний вигляд за деяким виключенням.
УДревній Греції була наявною принципова відмінність у зовнішньому вигляді раба івільного громадянина поліса: раб повинен був коротко стригти волосся на головіі голити бороді, ходити босоніж.
Ісьогодні досить цінуються вовняні та льняні вироби, а саме з цього матеріалунайчастіше шилось вбрання греків. Хітони, туніки, що так модні сьогодні,виникли ще в часи Древньої Греції.
Грецькісандалі і нині залишаються практичним і зручним взуттям, але в Греції їх носилилюди різного статку, віку та статі, нині ж перевагу такому взуттю віддаємолодь.
Довгеволосся греків-чоловіків було ознакою належності до полісу, раби ж мали короткізачіски.
Білила,рум’яна, губна помада, фарба для підведення брів та очей — це ознака якдревньогрецької, так і нинішньої жінки.
Детальнийдогляд за волоссям теж дісталось у спадок нашим жінкам.
Жіночістрижки браслети, намисто, булавки пряжки — усі ці прикраси робили жінокяскравими ошатними й удосконалювали образ.
Ціприкраси, пройшовши величезний історичний шлях, удосконалення часом —невід’ємна ознака жіночності й нині.
Щостосується страв, то оливки, оливи, масло, мідії, кальмари, устриці залишилисьулюбленою стравою гурманів на протязі багатьох тисячоліть. Значимість іцінування хліба, який греки розглядали навіть як окрему страву, було б добре уповній мірі відчувати і сьогоднішнім поколінням. Хліб в житті такий жезначимий, як і мозок для людини.
Грекивпровадили регулярне міське планування, їх будинки і сьогодні межа мрійбагатьох власників осель: внутрішній дворик, багато оздоблена підлога змармуру, величні колони, довгі балкони.
Фізичнакраса, здоров’я, турбота про гігієну завжди були в почесті у греків.
Дипломатичніслужби також мають свій початок, зародок, саме у Древній Греції.
Зевс,Гера, Деметра, Афіна, Гермес, Грифон – та інші герої грецької міфології – їхіменами сучасні люди називають салони краси, охоронні структури, морськілайнери, це назви вишуканих вин, видавництв тощо.
Олімпійськіігри, започатковані в Древній Греції за багато сотень літ до нашої ери ісьогодні є провісниками миру, святом сили, краси, спортивних досягнень.Переможці олімпіад – знані і шановані люди у всьому світі.
Величезнийперіод історії людства, його всесвітньої культури тісно пов'язаний з тим, щовиникло до нашої ери в Греції, але ці здобутки вагомі й значущі. Грецькакультура, як ніяка інша, зуміла зберегти свої основні елементи від початкучасів до сьогодення.

Бібліографія
 
1)    Історія світової культури / навчальний посібник / Керівник авт.колективу Л.Т.Левчук – 3-тє вид., стереотип. – К., «Либідь», 2000. – 368с.
2)    Історія культури / навч. посібник / наук. редактор В.М.Шейко –К., «Кондор», 2004. – 763 с.
3)    Нариси з історії костюмів / К.К.Стамеров — В 2-х ч. – ч.1. – К.,«Мистецтво», 1978. – 243 с.
4)    История древнего мира – Учеб. Для 5 кл. сред. шк. — 3-е изд.,дораб. – М., Просвещение, 1988. – 255 с.
5)    История древнего мира: Греция и Рим: ученик и пособие длястудентов пед. ин-ов / А.Г. Бокщанин — В 2 т. – т.2. – М.,«Просвещение», 1981. – 431 с.
6) www.nbuv.gov.ua

Додаток 1
 
/>
Чоловічийодяг

Додаток2
 
/>
Чоловічізачіски
/>
Чоловічевзуття

Додаток3
 
/>
Довгіжіночі іонічні хітони
/>
Жіночізачіски