Реферат по предмету "Культура и искусство"


Поняття й категорії техніки мовлення

РЕФЕРАТ

На тему:

Поняття й категорії техніки мовлений

Будь-який виступ оратора, розрахований на переконан­ня аудиторії, має містити в собі оригінальну ідею, достатню аргументацію, яскравий стиль, оптимальне емоційне за­барвлення та досконалу техніку мовлення. Під технікою мовлення розуміється вміння оратора володіти голосом, інтонувати виступ та управляти аудиторією.

Якість і ефективність публічного виступу фахівця-юриста, дієвість його промови залежать від багатьох чинників, насамперед від змістовності, аргументованості, логічної чіткості, культури мовлення. Неабияке значення мас і культура звучання мови.

Приступаючи до вивчення проблем техніки мовленні», звернемося до головної мети спрямованих на це зусиль: навчитися говорити так, щоб оратора не можна було не зрозуміти. Звісна річ, це стосується на сто відсотків і тех­ніки мовлення, бо тут простежується одна закономірність: неправильно взятий тон спотворює думку, аудиторія може зрозуміти її у перекрученому вигляді. Отже, техніка пу­блічного виступу повністю підпорядковується думці, зміс­ту виступу; опанування технікою мовлення, таким чином, не можна звести до механічного оволодіння голосом або іншими суто «технічними» навичками оратора. Саме дум­ка, яку прагне висловити оратор, спричиняє дію мовного апарата. Тому опанування технікою мовлення потрібно підкорити вмінню мислити вголос, тобто говорити розмір­ковуючи.

Техніка мовлення — невід'ємна частина мистецтва звучної мови, ораторського мистецтва. І коли йдеться про неї, зважають не тільки на «техніцизм», «віртуозність», а й на технічні павички, без яких ораторського мистецтва не існує.

В понятті «техніка мовлення» відбиваються три віднос­но самостійні проблеми: володіння голосом, інтонування, управління аудиторією. Що стосується останньої, то ми на ній зупинятися в повному обсязі не будемо, оскільки значну частину прийомів управління аудиторією ми уже проаналізували попередньо: це дидактичні (композиційні), сти­лістичні (мовні), психологічні. В цій темі розглянемо лише інтонаційні. Зауважимо лише, що коли мова іде про управ­ління аудиторією, то це означає, що, як писав Емерсон, «дійсне красномовство не має потреб ні в колокольному дзвоні, аби скликати народ, ні в поліції, аби підтримувати порядок. Оратор цього досягає вмінням проголошувати промову. Існує думка, що є три категорії ораторів: «Одних можна слухати, інших неможливо слухати, третіх не мож­на не слухати». В певній мірі це залежить від техніки мов­лення, від нашого голосу, адже голос — це ми і наші думки. За невеликим виключенням, кожна людина має від при­роди голос, який може стати чітким, сильним і багатим відтінками. І все ж більшість людей часто ковтають окремі звуки, їх голос стає монотонним, невиразним.

Доведено, що на стосунки з іншими ніщо так не впливає, як враження від вашого голосу і нічим люди так ва ішнажають і ніщо не потребує такої постійної уваги, як голос. Це дуже важливо для професійної діяльності. Тому звернемо увагу на те, що молодіжний вік є критичним не тільки з точки зору формування інтелектуальних і професійних на­вичок, але й дуже важливий для придбання вміння володіти голосом, правильною вимовою, жестами, рухами тіла.Техніка мовлення у вузькому сенсі складається з трьох (аспектів: дикції, дихання, голосу (практично вони неподільні). Будова мовного апарата, властивості голосу лю­дини, мовне дихання, артикуляція звуків, дикція, логічна пауза і логічний наголос, інтонація, мовні ноти, гігієна голосу оратора, особливості виступу перед великими і ма­лими аудиторіями — це основні поняття, що вивчаються у техніці мовлення.

Дикція у перекладі означає «вимова» (лат. dicere— ви­мовляти; dictio— вимова), а під бездоганною дикцією вважається правильна, чітка вимова кожного голосного і приголосного звуків окремо, а також слів і речень в цілому. Виразна вимова для оратора є обов'язковою, бо її недоско­налість заважає сприйняттю та розумінню сутності «озву­ченої» промови.

Робота над диханням складається з того, щоб правиль­ним способом знайти найбільш прийнятний, здоровий тип дихання, який сприяє подоланню технічних мовних вад, що трапляються у промовців.

Найскладнішою є робота над голосом, так звана поста­новка голосу, під якою розуміється найповніший і всебіч­ний розвиток голосових даних, таких, як збільшення об­сягу діапазону голосу, розвиток сили, звучності, гнучкості голосу. Спеціальні вправи допоможуть позбутися очевид­них голосових вад (гугнявість, горловий звук тощо). Голос має деякі ознаки: силу звуку, висоту тону і тембр. Всі ці якості голосу неважко відшукати в будь-якій промові, що виголошується, їх наявність пояснюється самою природою, будовою і функцією мовного апарата людини.

Але в публічному виступі звучність голосу, його тембр, висота тону свідомо використовуються оратором як засоби мовної виразності, як засоби впливу на слухачів. Тому оратор звертає увагу не тільки на фізіологічні, але й на психологічні основи зміни звучності мови, висоти і забарв­лення голосу. Що ж може бути психологічним фундамен­том переконливого, виразного, вільного та природного мов­лення? До нього можна віднести впевненість у собі. Чітке розуміння мети промови, вільне володіння матеріалом (знан­ня предмета розмови) завжди викликають піднесеність, особливий емоційний стан — все це теж впливає на звуч­ність голосу, надає йому певного забарвлення.

Зміна сили і тембру голосу, висоти його звучання до­зволяють говорити про гнучкість голосу. Гнучкий голос легко сприймається, не стомлює аудиторію, справляє вра­ження приємності, задоволення у слухачів.

Але як досягти майстерності у використанні голосу? Аби тільки створити якусь ілюзію звучності, гнучкості голосу, деякі оратори вдаються до всіляких голосових фі­оритур, що складають неприємну умовність квазізвучного мовлення. Треба шукати дійсно музичну звучність голосу. Голос — озвучене дихання. А це означає, що красивий голос можна поставити, виконуючи спеціальні вправи. Навчання правильній вимові і звучанню голосу с не що інше, як на­буття певних навичок, а це потребує щоденних вправ, а також постійних зусиль, які спрямовані на очищення мови взагалі і на підвищення загальної культури людини.

Невід'ємну частину досконалої техніки мовлення скла­дає ясність промови. Чіткі дикція, вимова можливі лише за наявності здорового мовного фізіологічного апарата і його нормального функціонування.

Голосовий апарат складається з чотирьох частин: дихаль­них органів, вібраторів, резонаторів і артикуляторін. Дихальні органи — це легені, мускулатура, що втягує повітря в ле­гені, й інші м'язи, що виштовхують повітря з легень. Вібрато­ри — це голосові звуки. Коли вони зіщулені, повітряний потік, що йде із легень, заставляє їх швидко вібрувати, по­роджуючи коливання.Резонатори включають гортань по­рожнини рота й носа. Вони посилюють звук, що виникли за­вдяки дії голосових зв'язок. Зміни форми і об'єму порожнини рота забезпечують чіткість кожного звука або дають резонанс. Артикулятори (язик, губи, зуби, нижня щелепа, м'яке під­небіння) створюють із звуків склади і слова.

Перелічені частини голосового апарата беруть участь у створенні п'яти елементів голосу: а) звучності; б)темпу; в) висоти; г) тембру; д) дикції (артикуляції). Звучність голо­су дає оратору можливість донести промову всій аудиторії; зміни темпу підкреслюють важливі й менш значимі про­блеми; тембр відіграє важливу роль не тільки як загально забарвлення звуку, але й здатність голосу варіювати в за­лежності від почуттів, які передає оратор; висота дозволяє розширити спектр голосових модуляцій, значно різнома­нітити й забарвити голосову виразність; дикція, правильна вимова дає високу мовну культуру: неправильна вимова в 100 % дає негативний результат промови, зменшує мож­ливість зрозуміти оратора взагалі.

Вимова може бути нормальною (чітка, виразна) або в ній може бути ціла низка відхилень від норми. Ці відхилення можуть бути результатом: 1) неправильної структури мов­ного апарата; 2) хибного користування тією чи іншою час­тиною мовного апарата при нормальній його будові; 3) спе­цифічного складу окремих ділянок нервової системи.

Вадами структури мовного апарата можуть бути, напри­клад, неправильне стуляння щелеп або дефект прикусу тощо. Ці хиби призводять до неправильної вимови багатьох звуків, проте їх можна ліквідувати. Треба, по-перше, звер­нутися до спеціаліста (наприклад, фоніатра), по-друге, виконувати специфічні вправи. Головне — треба знати, що відсутність у оратора вад мовного апарата ще не вказує на те, що він підготовлений до ораторської діяльності. Навіть досвідченим ораторам слід невпинно працювати над голо­сом, розвивати і тренувати його.

Є певні вимоги до голосу оратора, вони зводяться до кон­кретних основних голосових якостей. Цими якостями є:

сила голосу — рівень гучності й волі звучання;

діапазон — зміна висотного звучання від найнижчих до найвищих звуків, тонів; поняття «діапазон» включає в себе об'єм, сукупність всіх звуків різної висоти, доступних людському голосу. Складовою частиною цього поняття є — «регістр» — частина звукоряду, ряд сусідніх звуків, об'єднаних тембром. Існує три регістри: високий, середній, нижній. Яскравою є мова, коли оратор володіє широким діапазоном — у трьох регістрах.

рухомість, гнучкість — швидка зміна за силою, темб­ром і темпом;

польотність — здатність голосу заповнювати весь простір тогоприміщення,в якому він звучить, що дає можливість почути оратора в будь-якій точці при­міщення;

5)благозвучність — приємність.

Сила, об'ємність, звучність голосу залежить не тільки і не стільки від ступеня напруги м'язів гортані й голосових зв'язок, скільки від правильного, активного мовного ди­хання, від вміння користуватися резонаторами.

Література

Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.

Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.

Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.

“Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.

С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;

М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;

«Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.

Історія красномовства. – к., 2000.

Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат Анализ финансовых результатов деятельности предприятия 13
Реферат Регулирование деятельности коммерческих банков и их ликвидность
Реферат Cудебная жалоба
Реферат Failure To Succeed Essay Research Paper Success
Реферат Культура Германии XIX в 2
Реферат Сенявский, Адам Николай
Реферат Общее и особенности в реформах Петра Первого и Екатерины Второй
Реферат Sickle Cell Disease Essay Research Paper The
Реферат Судопроизводство по делам об оспаривании решений действий бездействия органов государственной
Реферат Разработка рекомендаций по повышению экономической эффективности функционирования сельскохозяйственного предприятия на примере ООО РАО "Ломов"
Реферат Анализ экологической ситуации Москвы, факторы и механизмы формирования
Реферат Телебачення високої роздільної здатності
Реферат Отечественная война 1812 года 2 Военные действия
Реферат Canada Railway Essay Research Paper When in
Реферат Латинский союз Древний Рим