Гипероглавление:
Лютеранство
1.2. КАЛЬВІНІЗМ
2. Сучасний протестантизм в Україні:
2.1. Баптизм.
2.2. Євангелізм.
2.3. Церква євангельських християн-баптистів ЄХБ).
2.4. П’ятдисятництво.
2.4.1. Воронаєвці,
2.4.2. Шмідтовці,
2.4.3. Сдіододінці,
2.4.4. Мельниківці, чи п`ятидесятники-сіоністи,
2.4.5.П’ятнлесягинки-суботники
2.4.6. П`ятидесятники-доскональці
2.5. Адвентизм.
2.6. Єговізм. («Свідки Єгови»).
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Основні етапи розвитку протестантизму в Україні (ХVІ – перша половина ХХ ст.)
Вступ
Панні течії протестантизму.
Лютеранство.
Кальвінізм.
Методисти.
Сучасний протестантизм в Україні.
Баптизм.
Євангелізм.
Церква Євангельських християн-баптистів.
П’ятидесятництво.
2.4.1. Воронаєвці.
2.4.2. Шмідтові.
2.4.3. Смородинці.
2.4.4 Мельниківці.
2.4.5. П’ятидесятники-суботники.
2.4.6. П’ятидесятники-доскональці.
Адвентизм.
Євговізм (“Свідки Єгови”)
Висновок
Вступ
Протестантизм(від лат. protestanis — той, хто заперечує, не погоджується) виник в епоху ранніх буржуазних революцій у країнах Західної Європи в XVI ст., коли поширились антифеодальні й антикатолицькі рухи.
Причиною виникнення протестантизму були соціально-економічні та ідеологічні суперечності феодалізму.
В надрах феодалізму складалися нові, капіталістичні суспільні відносини. Здійснювалося первісне нагромадження капіталу, зростала торгівля, виникала капіталістична мануфактура. Нові продуктивні сили вступили у суперечність з феодальними суспільними відносинами.
Католицька церква сама була великим феодалом, католицизм панував у всіх сферах духовного життя, церква освячувала феодальні порядки, користувалася необмеженою владою. Всюди, де назрівав протест проти старих порядків, з'являлися папські булли, виникали постаті в темних сутанах, палали вогнища інквізиції. Все це зумовило зростання
активності виступів опозиції до католицької церкви, що набула характеру масового суспільного руху з широкою соціальною базою. Князі й королі домагалися політичної незалежності від Риму, промисловці й торговці — вимагали вільного підприємництва, ліквідації різних податків і феодальної роздрібненості, збідніле дворянство та лицарство намагалося звільнити своїх підданих від пограбування церквою й усунути її як свого конкурента, діячі культури і науки прагнули звільнитися від впливу омертвілої церковної догми, селяни та міські низи — позбутися нестерпного гніту всієї суспільної піраміди.
Антифеодальний, антикатолицький рух дістав назву Реформації. Його безпосереднім напрямом було виникнення нової течії у християнстві — протестантизму. Ця течія об'єднала різні напрями християнства, що відокремилися від католицизму. Спочатку протестантизм.був представлений лютеранством, кальвінізмом і англіканством. Продуктом пізнішого розвитку протестантизму є баптизм, адвентизм, методизм, євангелізм тощо. Нині протестантизм найбільш поширений у країнах Європи й Америки, в багатьох країнах Азії і Африки. У світі налічується близько 345 млн. його послідовників.
Протестантські напрями різняться один від одного, проте усім їм властиві спільні риси. Головним є створення національної, простої та дешевої церкви. Звідси заперечення ролі церкви як посередника у спасінні, верховенства влади римського пани, а також ролі духовенства і чернецтва як посередника між Богом і людьми, ряду церковних обрядів, постів, пожертвувань, Театралізованого богослужіння, пишних прикрас церкви і багатої одежі священиків. Заперечується віра в догмат про чистилище, відкидається культ ангелів, святих, поклоніння мощам, іконам. Число таїнств скорочено в основному до двох — хрещення і причастя. Богослужіння проводиться національною мовою і складається в основному з проповіді, колективної молитви і псалмоспівів. Основою віровчення є Біблія, особливо Новий Завіт. Допускається довільне тлумачення віруючими Біблії. Наголос робиться на особистій глибокій вірі як засобу спасіння душі. Церква визнає зверхність державної влади.
Протестантські течії по-різному реформували католицизм. Глибина перебудови залежала від історичних і соціальних умов країни, в якій складалася нова віра, від характеру віровчення антикатолицького руху, де відбувалася Реформація.
Виступаючи проти католицької церкви як невід ємного інституту феодалізму, ідеологи протестантизму заперечували її посередницьку роль між людиною і Богом, культову практику, догматичні положення. Свої ж" реформи протестанти обґрунтовували «справжнім прочитанням»
Біблії, яку вони оголосили єдиним джерелом одкровення, авторитетом у питаннях віри.
Людина для протестантизму — уже не є ланкою над-особистісної спільноти, як вважало середньовічне християнство. Індивідуалізація, властива буржуазній епосі, висуває таку перебудову релігійних уявлень, за якої людина зі своєю індивідуальною своєрідністю змогла б включитись у релігійне переживання, а її особиста віра — єдиний шлях спасіння. Наприклад, якщо православ'я і католицизм регламентують систему постів, то протестантизм пропонує кожному вирішувати це питання, виходячи з власних пристрастей, звичок.
Зазнала змін у протестантизмі й сама ідея Бога. З погляду його ідеології, Бог існує тому, що він потрібен людині, яка в нього вірить: «У що віриш, те й маєш». У різних країнах Західної Європи протестантизм набуває особливих форм. Найпомітніші напрями протестантизму — лютеранство і кальвінізм, які разом з англіканством виниклу в XVI ст., давши поштовх анабаптизму, менонітству, антитринітаризму, социніанстну. Усі вони належать до ранніх течій у протестантизмі. Пізні течії виникли у XIX—XXст. — методисти, баптисти, квакери, мормони, адвентисти, свідки Єгови, п'ятидесятники. Більшість поділяє загальні віросповідні принципи.
У середині XIXст. протестантизм проникає в Україну, Росію (баптизм, адвентизм, євангелізм). У 30—40-х роках XXст. v зв'язку приєднанням західних українських і Г Шорських земель, Буковини, балтійських держав до складу колишнього Радянського Союзу, виникло ще кілька видів протестантизму (лютеранство, реформатрство, єговізм, п’ятдесятництва та ін.), що стали проникати далі на схід.
1.1. Лютеранство
Одним з перших кроків реформаторського руху був виступ у 1517 р. німецького ченця Мартіна Лютера (1483— 1546) проти влади римських пап і торгівлі індульгенціями. Головні принципи, сформульовані Лютером та його сподвижниками, викладені в Аусбурзькому посланні 1530 р. Стрижневим догматом протестантизму стало вчення Лютера про спасіння душі за допомогою віри в спокутну жертву Христа. Лютер твердив, що людина може врятувати душу тільки завдяки особистій вірі, яка безпосередньо дарується їй Богом. Таким чином, він виступав проти претензій католицького духовенства щодо контролю віри й совісті посередниками між людьми і Богом, Було висунуто вимогу скасування відособленого стану священиків, усунення чернецтва, римської курії, тобто всієї ієрархії, яка дорого обходиться людству. Заперечувався й авторитет папських декретів та послань, рішень соборів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнано Священне Писання, право тлумачити яке надавалося кожному віруючому.
У світі понад 75 млн. лютеран (50 млн. входить до створеного у 1947 р. Союзу лютеран), 200 церков. Більшість лютеранських об'єднань існує в Європі. В Україні вони з'явилися разом з першими німецькими переселенцями. Нині зареєстровано 50 громад.
1.2. КАЛЬВІНІЗМ
Виник на початку XVIст. Очолив його французький богослов Жан Кальвін (1509—1564). Головні ідеї свого вчення виклав у працях «Повчання в християнській вірі» та «Церковні настанови». Одним з головних догматів кальвінізму є вчення про «абсолютне приречення»: ще до створення світу Бог визначив одним людям — рай, іншим — пекло, і жодні їх зусилля, жодні добрі справи не зможуть змінити цього. І хоча це майбутнє людям невідоме, вони можуть здогадуватися про свою долю з того, як складається їхнє земне життя: професійна діяльність кожного є «Боже приречення», а великі успіхи в ній є ознакою обраності для спасіння.
Кальвінізм, розглядаючи корінні соціально-політичні проблеми сучасності, підкреслює всемогутність Бога і нікчемність людини. Його вчення найрадикальніше реформувало християнський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути (ікони, свічки тощо) скасовано, провідними у богослужінні є читання та коментування Біблії, співи псалмів. Головна роль в общинах відводилася пресвітерам — керівникам і проповідникам, які й спрямовували релігійне життя общини. Такою була Реформація в Німеччині та Швейцарії.
В Англії вона почалася з ініціативи правлячих кіл. У 1534 р. парламент проголосив незалежність церкви від папи, а короля Генріха VIIIїї главою. Церковні відносини з Ватиканом було розірвано, закрито всі монастирі, а майно конфісковано. У 1549 р. введено молитовник, скасовано безшлюбність духовенства, але збережено католицькі дограти та обряди.
3 часом вплив протестантизму на англійську церкву посилився, що призвело до розмежування її з католицизмом. У 1571 р., за королеви Єлизавети І, парламент прийняв англійський Символ віри з 39 статей, який заперечував католицький догмат про чистилище, практику індульгенній, папську владу, поклоніння іконам, святим, безшлюбність духовенства. Англійська церква прийняла протестантські догмати про виправдання вірою і Священне Писання як єдині джерела віри, заперечення вчення католицизму про індульгенцію, поклоніння іконам. Але при цьому визнавався католицький догмат про спасительну силу церкви, залишився недоторканим єпископат. Англійська церква, еклектично поєднавши в собі протестантські та католицькі догмати, стала прикладом компромісного варіанту протестантизму, досягнутого внаслідок тривалої боротьби королівської влади проти політичних та економічних домагань папського двору.
У Шотландії реформаторський рух, виразником якого став англійський богослов Джон Нокс (1505—1572), поширювався під прапором кальвінізму і був пов'язаний з боротьбою проти династії Стюартів. Відомо, що наприкінці 60-х років XVI ст. королева Марія Стюарт, спираючись на католицьку знать і підтримку папства, зазнала поразки. У Шотландії утворилася пресвітеріанська церква, яка визнавала єдиновладдя Христа в общині віруючих та рівні права її членів. Було скасовано сан єпископа і збережено пресвітерство в дусі кальвінізму. Пізніше, наприкінці XVI— на початку XVIIст., в Англії загострилися соціальні суперечності, виникла буржуазна опозиція абсолютистському режимові, не задоволена королівською Реформацією. Прихильників кальвінізму серед англійської буржуазії називали пуританами. Праве його крило — пресвітеріанці, які захищали інтереси великої буржуазії. їхня програма формулювала вимоги щодо встановлення пресвітеріанської церкви, захисту світської влади, права переслідувати єресі. Радикальне крило пуритан цілком заперечувало принцип державної церкви, вважаючи, що кожна община повинна бути вільною у виборі віросповідання. Одна з головних вимог — перебудова церкви на основі конгрегації (об'єднання). Активізація демократичних елементів призвела до виникнення релігійних сект конгрегаціоналістів, баптистів, квакерів та ін. Здебільшого це було свідченням невдоволення низів наслідками буржуазної революції. Всі інші протестантські утворення відображають лише основні принципи цих течій.
1.3. Методисти (26 млн.). Ця секта виникла на грунті агнліканства, яке за своїм змістом є компромісом між католицизмом і протестантизмом. Повністю порвавши з Римом, усунувши католицьке “чистилище” і заборонивши продаж індульгенцій, знищивши ікони та мощі, а також прийнявши протестантський принцип спасіння особистою вірою, методисти не прийняли другий принцип – священство всіх віруючих. Тут збережено ієрархічний устрій, підпорядкованість парафіян. З обрядів практикуються хрещення і причастя.
Методистська громада розподілана на “класи” по 12 чоловік. “Класи” об’єднуються в округи на чолі з супеінтендантами або єпископами. Щорічно проводяться конференції віруючих, які вважаються вищим органом для даного округу.
В Україні методисти з’явились у і-й пол. ХХ ст. Нині вони мають ро всій Україні 8 громад.
2. Сучасний протестантизм в Україні:
Протестантські напрями християнства в Україні к неоднорідними, вони поділяються на дві групи.
Перша гріта — це різноманітні церкви і течії; вчення яких сформувалося на ґрунті західного протестантизму, що відклонився від католицької церкви. До них належать баптисти, євангелісти, п'ятидесятники, меноніти, адвентисти, єговісти та ін. Ці церкви й секти ще називають «пізнім протестантизмом».
Друга група — церкви і секти, віровчення яких склалося на ґрунті православ'я, вони відкололися від православної церкви. До них належать старообрядці, молокани, хлисти, духобори, істинно православна церква, православні християни та ін. Найпоширеніші в Україні — протестантські конфесії західного спрямування. Інші не набули значного поширення.
2.1. Баптизм.
Виник на основі лютеранства і кальвінізму. Перші баптистські громади з'явилися у XVII ст. у Голландії, потім поширювалися в Англії, Америці та Європі. В Росію він був занесений німцями-колоністами у 60-х роках XIXст. У 1869 р. проповідник Унгер створив баптистську громаду в с. Карпівка на Херсонщині. Згодом баптистські громади з'явились у Петербурзі, Тифлісі тощо. До баптизму пристали відомі мільйонери Мазаєви і Смирнови, купці Голяєви й Одинцови, інші представники молодої російської буржуазії. Вони захопили в свої руки керівництво баптистським рухом. У 1884 р. у с. Нова Василівка на Таврії відбувся перший з'їзд баптистів, який утворив Всеросійський баптистський союз на чолі з І. Віллером. Для поширення баптизму були сприятливі соціально-економічні умови. Відбувалися швидкий розвиток капіталістичних відносин і формування місцевої буржуазії, яка потребувала такої релігії, що була б здатна захистити її інтереси. Розпочалося масове переміщення селян, позбавлених землі. Емігруючи з півдня України, вони несли «нову віру» в інші місця країни.
Дещо складніше поширювався баптизм у західних областях України. Він був завезений туди з Канади та США реіммігрантами і поширювався дужо повільно. У 1926 р. в Галичині було лише 13 громад баптистів, які об'єднували 350 віруючих. У 1927 р. баптисти Галичини об'єдналися з євангелістами, близькими їм за віровченням.
2.2. Євангелізм.
Поширювався в Галичині одночасно з баптизмом із США. У 1922 р. у Нью-Йорку відбувся з'їзд галицьких євангелістів, який створив Українське євангельське об'єднання (УЄО). Об'єднання посилало численних проповідників в Україну, щедро фінансувало місцеві громади. У 1925 р. відбувся з'їзд євангелістів у Станіславі, який створив Українську євангельську церковну раду. Діяльність цієї ради щедро фінансувалася американським банком Рокфеллера через місцевого капіталіста Цеклера. Ставилася мета активно пропагувати «нову віру», оскільки це сприяло б зміцненню підприємництва на західноукраїнських землях.
Наприкінці XIXст. поширюється євангелізм у східних областях України та в Росії. На відміну від баптизму євангелізм тут мав аристократичний характер. Його провідниками були лорд Ресток, граф Бобринський, графиня Шувалова, барон Корф, поміщик і полковник В. Пашков, інженер І. Проханов та ін. Пашков і Проханов почали активно працювати над створенням церкви євангелістів. Вони видавали євангельську літературу і журнал «Руський робочий». У 1908 р. у Катеринославі відбувся перший з'їзд євангелістів, на якому було утворено Всеросійський союз євангельських християн на чолі з І.Прохановим.
У Росії в протестантському русі утворилися два центри. Між ними — майже однаковими у релігійному і соціальному відношеннях — точилася тривала запекла боротьба за лідерство і сфери впливу. Лише в 1920 р. баптисти і євангелісти зблизились, а в 1944 р. — об'єднались.
Основою віровчення у баптизмі є Біблія. Особлива увага зосереджується на євангеліях від Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Визнають християнський Символ віри, догмат про Святу трійцю. Згідно з цим віровченням Ісус Христос «є живе втілення Божої трійці». Тому свої молитви віруючі звертають саме до нього. За баптистським віровченням, Ісус Христос своєю смертю врятував людей від первородного гріха, вказавши шлях до спасіння. Проте під час страшного суду буде врятований лише той, хто повірив у його спокутну жертву і цокається у гріхах.
Своєрідно витлумачують баптисти сутність Бога. В уявленні багатьох віруючих Бог — це абстрактна ідея, пов'язана з поняттям справедливості й моральності. «Бог є любов» — один із головних догматів баптизму.
Вагоме місце у баптизмі посідають соціально-етичні проблеми. Згідно з їхнім віровченням суспільство і земне життя — гріховні, а окрема людина — нікчемна та немічна, «прах земний». Справжня гідність людини, на думку баптистських богословів, виявляється у визнанні себе безнадійним грішником і в постійному покаянні, звертанні до Бога в молитвах про помилування. Великого значення баптисти надають безпосередньому спілкуванню віруючого з Богом. За баптистським догматом, «людина може виправдатися перед Богом лише шляхом глибокої віри».
Сенс людського життя, згідно з баптизмом, полягає у підготовці «до вічного блаженства» у потойбічному світі. «Вітчизна моя на небесах, до неї рветься і прагне душа», — співають віруючі на молитовних зборах. Серед баптистів є чимало людей, які замикаються сферою лише релігійного життя. Останнім часом у баптизмі більше звертається уваги на примирення моральних повчань з соціальною дійсністю. Основна увага зосереджується на пропаганді таких моральних принципів, як милосердя, співчуття, покірність, працелюбність, повага і любов до людини тощо. Все це у баптизмі тлумачиться як богоугодна справа, «служіння на ниві Господній», що спонукає віруючих до активності в соціально-культурному житті.
Баптистський культ відзначається відносною простотою. Богослужіння проводять у формі молитви, проповіді та псалмоспівів у молитовних будинках. Баптисти відкинули поклоніння іконам, розп'яттю, скульптурам, мощам, заперечують культ святих, богородиці, чернецтво, роль церкви як посередника у спасінні, більшість християнських свят і обрядів. Із семи християнських таїнств вони визнають лише чотири: хрещення, хлібопереломлення, шлюб і рукопокладання. У баптизмі обряди розглядаються лише як символи, що свідчать про наявність релігійної віри.
Особливого значення баптисти надають обряду водного хрещення, що символізує вступ до релігійної громади і прийняття баптистської віри. Хрестять вони лише дорослих, зокрема того, хто пройшов спеціальну підготовку під керівництвом наставника і свідомо увірував у «спокутну жертву Ісуса Христа». Водне хрещення здійснюють улітку в річках і озерах, а зимою — у спеціальних басейнах. Обряд хлібопереломлення виконують під час молитовних зборів першої неділі кожного місяця. Існує у баптистів обряд посвяти в сан, який називають рукоппкладанням пресвітерів. Головне призначення шлюбного обряду — дати релігійну санкцію па створення сім'ї. Для обряду характерне вінчання лише одновірців. Виконують баптисти й інші обряди, зокрема такі, як моління над новонародженими, хворими, поховання померлих тощо.
Серед християнських свят баптисти відзначають лише ті, що тісно пов'язані з іменем Ісуса Христа. Це Різдво, Пасха, Трійця та деякі інші. Крім того, у них є власні свята — День єдності, Свято жнив. Святоугодницькі й престольні свята вони заперечують.
--PAGE_BREAK--2.3. Церква євангельських християн-баптистів ЄХБ).
У нашій країні — найчисленніша і найбільш поширена серед протестантських церков. Організувалась у 1944 р. внаслідок об'єднання баптистів з близькими до них євангелістами та деякою частиною громад п'ятидесятників. Було утворено Всесоюзну раду євангельських християн-баптистів як виший орган церкви. У 1947 р. до ЄХБ приєдналися християни в дусі апостольському, а в 1963 р. — меноніти. Церква євангельських християн-баптистів з 1962 р. входить до складу Всесвітньої ради баптистських церков і бере активну участь в екуменічному русі. З 1945 р. видається баптистський журнал «Братський вісник». Видано Біблію, збірник церковних пісень, Настільну книгу пресвітера, друкуються календарі українською, російською, німецькою, естонською та іншими мовами.
Церква євангельських християн-баптистів — суворо централізована релігійна організація. На відміну від православної і католицької церков вона побудована на принципі фіксованого членства. Віруючі за територіальним принципом утворюють громаду, громада діє на основі статуту. Очолюють релігійну громаду пресвітери, яких обирають загальні збори, а потім рукопокладають старші пресвітери. Вони не носять особливого одягу і нічим не вирізняються серед інших членів громади. Проте вважають, що пресвітери володіють харизмою (Божою благодаттю) і дають настанови іншим «братам». Крім того, обирають виконавчу раду і ревізійну комісію, яка контролює фінансову діяльність. Фіксоване членство зобов'язує віруючих регулярно сплачувати членські внески. Гроші використовують для видання релігійної літератури, оплати пресвітерам, керівникам хорів та естрадним ансамблям, різних господарських витрат. Від кожного члена вимагають виявляти якнайвищу активність у релігійному житті та пропаганді релігійної віри. Майже кожна релігійна громада — це активний підрозділ, який проводить систематичну релігійну пропаганду. Керівництво баптистськими громадами здійснюють старші пресвітери областей, країв чи держав, які мають духовний сан, що відповідає рангу єпископа.
В Україні зареєстровано понад 2000 громад євангельських християн-баптистів. Вищим органом баптистської церкви є Спілка євангельських християн-баптистів України, яка знаходиться в Києві.
Соціологічні дослідження, проведені останнім часом у різних областях країни, свідчать, що відбувається інтенсивний процес зміни духовного світу сучасного віруючого, його громадянського обличчя, культурних запитів і потреб. Сучасний віруючий інакше оцінює своє місце у світі, роль релігії в історичному процесі, а також у вирішенні соціальних проблем суспільства. Все це істотно позначається на його характері, релігійних поглядах і діяльності.
Суттєво змінилася палітра трудової зайнятості віруючих. Більшість осіб активного працездатного віку працюють у сфері суспільного виробництва. Багато членів баптистських громад, у тому числі пенсіонерів, працюють або працювали за спеціальністю, люблять свою професію і задоволені роботою, більшість з них відзначені урядовими нагородами.
Найкардинальніших змін зазнала така мобільна вікова група віруючих, як молодь. Зросла частка молоді в релігійних громадах, особливо міських. Багато молодих віруючих мають середню освіту, а дехто й вищу. Зростають потяг до знань, інтерес до науки і техніки, літератури та мистецтва. Якщо в минулому баптисти уникали світської інформації, прагнули замкнути себе в сфері релігійних інтересів, то тепер вони відкриті світській культурі, внутрішньому та міжнародному життю країни. У поведінці й способі життя значна частина віруючих орієнтується на загальнолюдські цінності та моральні норми, в них переважає світська мотивація прийнятих рішень і поведінки. Зростає миротворча діяльність баптистських громад і участь у ній віруючих. Зазначені процеси в середовищі баптизму відбуваються складно і суперечливо. Нерідко вони зустрічають опір баптистських ортодоксів, які намагаються перешкодити зростанню соціальної активності віруючих, прагнуть обмежити їхнє духовне життя релігійною громадою і захистити баптизм від секуляризаційних процесів.
2.4. П’ятдисятництво.
Близька до баптизму за характером віровчення протестантська течія в християнстві. Це порівняно молода, однак досить активно діюча релігійна секта в Україні. Назва секти пов'язана з біблійною легендою про те. що якраз у день пятидесятниці на апостолів зійшов «дух святий» і вони, набувши «дару говорити іномовами», пішли в різні країни проповідувати християнство (Дії 2:1-5).
Секта виникла наприкінці XIX— на початку XXст. у США. Американський дослідник протестантизму Д. Гордон зазначав, що засновниками цієї секти були баптистські проповідники І. Спелінг і Р. Бріант, у 1896 р. на баптистську громаду Спелінга в штаті Теннессі внаслідок тривалого моління ніби зійшов «дух святий». Віруючі, змучені життєвими незгодами, знедолені й залякані безнадійним майбутнім, почали завзято молитись у релігійній громаді, впали в істеричний стан, їх охопив екстаз. Деякі з них почали вигукувати слова молитви, звернення до Бога, бурмотіти незрозумілі слова. Це було сприйняте як «Боже чудо», подібне, мовляв, до того, як це мало місце зі «святими апостолами в день п'ятидесятниці». Звістка про цс «чудо» поширювалася проповідниками в інших штатах країни. У 1901 р. на учасників біблійної школи в Канзасі також «зійшов святий дух», і вони почали розмовляти з ним різними мовами. Істеричні моління почали проводити у багатьох протестантських громадах США.
Організаційно секта сформувалася в 1907 р. і дістала назву «п'ятидесятницький дух». Згодом цей рух почав поширюватися за межі США у країни Європи, а також у Росію. Поширювалася «нова релігія» різними шляхами. У 1911 р. п'ятидесятництво проникло г Фінляндії у Петербург, де проповідник М. Смородін організував з євангелістів і баптистів громаду «євангельських християн у дусі апостолів». У роки громадянської війни він переїхав: до Львова і розгорнув» гам місіонерську діяльність. У 1921 р. в Одесі американський проповідник Воронаєв заснував громаду «християн євангельської віри». В 1922 р. в західних областях України місіонер Шмідт з Німеччини організував релігійні громади «християн віри євангельської». У 1923 р. на Поділля з Румунії приїхав проповідник Мельник і заснував там релігійну громаду «євангельських християн п'ятидесятників-сіоністів». У 20-х роках в Україні з'явилися «п'ятидесятники-суботники» і «євангельські християни — святі сіоністи».
П'ятидесятництво з початку виникнення не було єдиним, не І являє воно єдиного руху і тепер. Секта складається з дрібних і угруповань, які різняться між собою у другорядних, незначних питаннях, однак основи їх віровчення єдині.
У п'ятидесятників основою віровчення є Біблія, особливо «Дії святих апостолів» і «Перше послання апостола Павла до корінфян», де розповідається про дії «святого духа», релігійні чудеса і зцілення. П'ятидесятники вірять у догмат гріхопадіння Адама і Єни, кінець світу та «спокутну жертву Ісуса Христа». Із Трійці вони виділяють її третій елемент — «святого духа». Основним догматом е вчення про сходження «духа святого» на кожного віруючого, внаслідок чого він отримує так звані «духовні дари».
Якщо згідно з ученням баптистів «дух святий» після водного хрещення постійно перебуває з віруючим, то для п'ятидесятників він вселяється у віруючого, якщо він гідний Господньої благодаті, і, засвідчивши свою божественну силу, залишає його. А потім знову повертається до віруючого, щоб засвідчити йому свою прихильність.
П'ятидесятники, крім водного хрещення, вважають за обов'язкове хрещення «святим духом». Хрещення «святим духом» повинен пройти кожний віруючий. Обряд відбувається на колективних моліннях після попереднього багатоденного посту. Його ефект досягається за рахунок сильного емоційного збудження під час колективних молитов і голосних звертань до Бога, що доводять віруючих до психічних потрясінь, галюцинацій, безладного бурмотіння. В цей час у віруючого можуть виникнути різні марива та ілюзія особистого спілкування з надприродною силою. Тому віровчення п'ятидесятників має містичний характер.
Особливого значення п'ятидесятники надають догмату про «святі дари». Віруючі віддають перевагу дев'яти дарам: «слово мудрості» (здатність правильно розуміти Біблію), «слово знання» (мистецтво проповідувати), «дар віри» (здатність пізнати «істинну віру»), «дар зцілення» (здатність зцілювати хворих), «дар чудотворення» (вміння творити чудеса), «дар пророкування» (мистецтво розкривати Божі таємниці), «дар розпізнавання духів» (здатність виявляти нечисту силу і виганяти її з людини), «дар розмовляти іншими мовами, або глосолалія» (бурмотіння в екстазі незрозумілих сліп), «дар витлумачувати інші мови» (здатність пояснення іномовлення, що нібито має надприродне походження). Кожний з цих міфічних «дарів», повчають п'ятидесятники, може дістати кожний віруючий через хрещення «святим духом» для більш успішного служіння Богу. При цьому віддають перевагу глосолалії, тобто боговіщуванню, за яке приймаються беззмістовні вигуки сектантів у стані екстазу. Заговорити на молитовних зборах «іншою мовою» — означає засвідчити свою богообраність, продемонструвати контакт зі «святим духом». Тому п'ятидесятників називають харизматиками.
Дістати дар іномовлення прагне кожний віруючий. При цьому він вдається до різноманітних психічних і фізичних перевантажень. Такого стану досягають за допомогою тривалого посту, постійних молінь, довгочасних богослужінь, обмеження відпочинку, спілкування з іншими людьми. Глосолалія супроводжується сильним нервовим напруженням, коли виникає тремтіння рук, усього тіла, трясіння голови, конвульсія плечей тощо. Найфанатичніші віруючі доводять себе до психопатологічного стану, часто впадають в істерику. Таких п'ятидесятників називають трясунами, їх культ руйнує нервову систему віруючих, калічить їх духовно.
У громадах п'ятидесятників є пророки і пророчиці, які витлумачують говоріння «іншими мовами» як безпосередні вказівки Всевишнього віруючим. Пресвітери нерідко ці витлумачення використовують у власних цілях, а також для активного впливу на віруючих.
У своєму віровченні п'ятидесятники багато уваги приділяють догмату про друге пришестя Ісуса Христа і встановлення ним тисячолітнього царства Божого. Проповідь тисячолітнього царства пов'язується п'ятидесятниками зі страшним судом. «Ми, згідно з обіцянкою Божою, — твердять сектантські проповідники, — чекаємо нового неба і нової землі, де панує правда… А сучасне небо і земля зберігаються для вогню в день страшного суду і загибелі нещасних людей». Подібні повчання формують у віруючих песимізм, скептичне ставлення до життя, обмежують сферу культурного спілкування. Врятуватися, на думку сектантів, можна лише шляхом глибокої віри і прийняття духовного хрещення. Духовне життя віруючих фактично обмежене Г сферою релігійної громади.
Культ п'ятидесятників також має свої особливості. Сектанти не визнають поклоніння іконам, «святим мощам», не носять натільних хрестиків, не хрестяться, заперечують багато свят і обрядів православної та католицької церков. Серед свят, як і баптисти, відзначають такі, що пов'язані з життєдіяльністю Ісуса Христа. Особливо пишно відзначають «день п'ятидесятниці», мотивуючи тим, що дві особи Трійці — Бог-отець і Бог-син — виявили себе через конкретні дії раніше, ніж третя особа — Святим дух. Період дії Святого духа, згідно з віровченням п'ятидесятників, активно почався лише з дня п'ятидесятниці, коли він зійшов на апостолів — учнів Ісуса Христа. Богослужіння п’ятмдесятників проводиться у формі проповідей, колективних молінь і псалмоспівів. Вони відбуваються не лише в молитовних будинках, а й у квартирах членів секти, іноді в полі та на берегах річок, озер. Керівництво релігійними громадами здійснюється пресвітерами, благовісниками і єпископами.
В Україні п'ятндесятництво неоднорідне, в ньому є течії, що названі іменами їх засновників. Найчисленнішою течією є воронаєвці, друге місце посідають шмідтовці, потім йдуть смородінці, мельниківці, чи п'ятидесятники-сіоністи, п'ятидесятники-суботники і п'ятидесятники-доскональці.
2.4.1. Воронаєвці, або християни євангельської віри, зосереджують увагу на глосолалії, чудесах і пророцтвах. Вони вірять у Трійцю, проте зауважують, що її благодать виявляється через «духа святого». На закінчення молитовних зборів колективно читають молитву «Отче наш». Під час обряду хлібопереломлення здійснюють обряд «обмивання ніг». В обряді причастя вживають прісний хліб і натуральне вино.
2.4.2. Шмідтовці, або християни віри євангельської, мало відрізняються від баптистів. Головним у віровченні є хрещення «святим «духом». Обряд говоріння на іномовах вони вважають для себе не обов'язковим, не здійснюють обряду «обмивання ніг». В обряді хлібопереломлення використовують прісний або заквашений хліб. На молитовних зборах слухають проповіді, читання біблійних текстів, колективно моляться та співають духовні пісні.
2.4.3. Сдіододінці, або євангельські християни н дусі апостолів, акцентують увагу на догматі про єдність божества. На їхню думку, Бог-отець, Бог-сиН і Бог-дух святий сконцентровані в особі Ісуса Христа. Вони звертаються з молитвами до нього і хрестять від його імені. Це, по суті, є запереченням традиційної християнської Трійці. Смородінці не практикують глосолалії, мало ціхавляться пророкуваннями, обряду обмивання ніг під час хлібопереломлення не здійснюють.
2.4.4. Мельниківці, чи п'ятидесятники-сіоністи, найбільше уваги приділяють догмату про друге пришестя Ісуса Христа і тисячолітнє царство. Вони ведуть активну пропаганду про переселення своїх прихильників у Палестину на гору Сіон, в «обітовану Богом землю», щоб там чекати другого пришестя, їхні моління мають істеричний характер. Проповідники секти закликають віруючих відмовитися від усього земного, кинути роботу, продати майно, розірвати сімейні стосунки та готуватися до виїзду в столицю тисячолітнього царства — на гору Сіон. Згідно з віровченням мельниківців, спасіння людини залежить не від Бога, а від неї самої.
2.4.5.П’ятнлесягинки-суботники виділились як окрема група із середовища п’ятидесятників-сіоністів. За своїм віровченням вони нічим не відрізняються від воронаєвців. Особливою пошаною у них користується субота, яка розглядається не лише як святковий вихідний день, а також як день наполегливих молінь. Звідси й назва секти — суботники. Значного поширення віровчення п'ятидесятників-суботників не набуло.
2.4.6. П'ятидесятники-доскональці заперечують дар говоріння іномовами, проповідують “християнський соціалізм» як форму особистого збагачення, практикують невпорядкований шлюб чи так зване повальне очищення від гріхів. Ця релігійна течія також не набула поширення.
Для п'ятидесятників характерне глибоке фаталістичне ставлення до життя. Подібний песимізм істотно впливає на соціальну активність віруючих, засвоєння ними цінностей культури.
Конкретно-соціологічні дослідження, проведені останнім часом, свідчать, що в середовищі п'ятидесятників простежується поступове розмивання індиферентності та соціальної пасивності. Багато віруючих не лише реалістично сприймають соціальну дійсність, а й виявляють певну активність у сферах трудового, громадського і культурного життя. Зростає благодійницька та місіонерська діяльність релігійних громад.
У п'ятидесятництві існує досить струнка структурно-організаційна посадова ієрархія. Низовою ланкою е релігійна громада, що очолюється пресвітером, який рукопокладений у духовний сан вищими ієрархами. Пресвітер має необмежені права, користується усією повнотою влади. Крім пресвітера є й інші посадові особи: диякони і діакониси, проповідники і регенти. Крім того, є ще специфічна категорія служителів, які виконують роль пророків і пророчиць, майстрів зцілення, творіння чудес, розпізнавання духів. Вони призначаються пресвітерами, мають значний вплив у релігійній громаді.
В Україні існує понад 990 п'ятидесятницьких громад. Вони об'єднані в Союз християн віри євангельської України.
Нині діє 180 громад християн євангельської віри поза союзами, 67 громад харизматичного напряму, 144 громади церкви повного Євангелія, 50 громад Союзу вільних церков християн євангельської віри України.
У нашій державі більш поширені громади адвентистів сьомого
дня.
продолжение
--PAGE_BREAK--2.5. Адвентизм.
Сформувався у США в 30-х роках XIXст. на основі баптизму. В 1833 р. баптист В. Міллер видав книжку «Докази святого письма про друге пришестя Христа», в якій твердив, що. ця подія відбудеться у березні 1843 р. Однак це пророкування не здійснилося. Після цього точні дати «кінця світу» не вказувалися, проте ідея продовжувала жити і навколо неї сформувався адвентистський рух. У 1863 р. утворилася самостійна адвентистська церква, в організації якої велику роль відіграла «пророчиця» Олена Уайт.
У нашу країну адвентизм був завезений американськими проповідникам» наприкінці XIXст. Спочатку він поширився серед німецьких колоністів у Таврії. Численне розорення дрібних власників у країні створило відповідну соціальну базу для адвентизму. Рух швидко зростав за рахунок споріднених з ним течій євангелізму та баптизму. В 1907 р. російські й українські адвентисти утворили самостійну організацію, вийшовши з німецького союзу адвентистів.
Основою віровчення адвентистів е Біблія, зокрема книги пророка Даниїла і «Одкровення св. Іоанна Богослова», а також твори В. Міллера та О. Уайт. Залишаючись на позиціях фундаменталізму щодо Біблії, адвентисти водночас вдаються до реформування суперечливих місць Святого письма, їхнє віровчення належить до числа есхатологічних і хіліастичних напрямів у християнстві. Адвентисти всю свою діяльність підпорядковують проповіді містичних ідей другого пришестя Христа, кінцю світу і встановлення тисячолітнього царства спочатку на небесах, а потім на землі.
В основі адвентистського віровчення — ідея богообраності. Ця ідея обґрунтовує постулат про релігійну винятковість адвентистів як «Божого народу», його значення в питаннях спасіння людства. Згідно з адвентистським догматом пришестя Ісуса Христа повинне ознаменуватися тим, що воскреснуть померлі праведники і разом з живими адвентистами вознесуться на небо, де царствуватимуть на чолі з Ісусом Христом тисячу років. Упродовж цього часу відбуватиметься суд над грішниками. Після того як доля грішників буде вирішена, Ісус Христос разом з адвентистськими праведниками зійдуть на землю, Бог воскресить грішників для страшного суду та знищить їх шляхом спалення. Згорить і сама грішна земля, замість неї з'явиться «оновлена» земля, де адвентисти будуть вічно раювати.
У догматиці адвентизму важливе місце посідає культ Ісуса Христа. Віруючі, — повчають проповідники, — завжди повинні бути готові до пришестя Христа, оскільки ніхто не знає точного часу, коли він прийде. Після провалу пророцтв сьогодні ніхто не наважується призначати конкретної дати пришестя. Проте наголошується, що Ісус Христос «уже близько», «він біля порога», «історія людства йде до завершення» тощо. Внаслідок цього історію людства адвентисти тлумачать як боротьбу божественного й сатанинського. Людство без Бога не взмозі досягти соціального прогресу. Концепції близького пришестя підпорядкована мораль адвентистів. Усе, що очищає людину під гріхів і готує до зустрічі з Ісусом Христом, — добро, воно моральне, а те. що відволікає від підготовки до переходу в тисячолітнє царство, — зло, воно гріховне.
Адвентисти частково визнають християнський догмат про Святу трійцю, однак трактують його по-своєму. Ісуса Христа вони розглядають як посередника між Богом-отцем і його творінням — людьми. Дух святий — заступник Ісуса Христа на землі, якого він залишив замість себе, коли пішов до Бога-отця. Це, по суті, заперечення традиційного християнського уявлення про Трійцю.
Адвентисти заперечують ортодоксальні догмати про потойбічний світ і безсмертя душі. Душа вмирає разом з тілом, у могилі вона чекає страшного суду. В судний день душі померлих воскреснуть і разом з живими адвентистами з'являться до Бога для остаточного вирішення своєї долі. Душі грішників будуть навіки знищені, а праведники здобудуть вічне блаженство в царстві Божому на землі.
Адвентисти визнають специфічні догмати, що відрізняють їх від інших релігійних течій. Це догмат про триангельську звістку, який використовується для психологічного впливу на віруючих.
Йдеться про коментування 14-ї глави книги «Одкровення св. Іоанна Богослова». Відповідно до «звістки першого ангела», який закликає: «Пострашіться Бога і віддайте йому славу, бо приходить година суду його» (Об., 14,7), — адвентисти пророкують близький кінець світу, передрікають загибель грішників.
Другий ангел сповістив, що «впав Вавилон великий», оскільки він «вином шаленства, розпусти напоїв усі народи...» (Об., 14,8). Цим адвентисти обґрунтовують свою нетерпимість до інших релігій, називають їх схизматичними.
Третя «ангельська звістка» застерігає про невідворотність покарання тих, хто поклоняється «звірові й образові його», вони питимуть «вино пересердя Божого» і мучені будуть «вогнем і сіркою» (Об., 14,9, 9—10). Під образом «звіря» адвентисти
розуміють інші релігії, що, з їхнього погляду, є хибними. Олена Уайт тлумачить цю звістку як повідомлення про богообраність адвентистів і необхідність «виправдання вірою» у спасінні.
Догмат про «ранній» та «пізній дощ» пов'язаний з місіонерською діяльністю адвентистів. З «раннім дощем» пов'язується початок євангелізації народів, і він символічно ототожнюється зі Святим духом, який зійшов на святих апостолів і надихнув їх на поширення християнства. Ідею про «пізній дощ» пов'язують з другим пришестям Ісуса Христа і настанням кінця світу. Бог нібито проливає на віруючих «святий дощ» через Духа святого, і віруючі повинні активно пропагувати аднентизм.
Догмат про «санітарну реформу», що втілює, як вважають адвентисти, турботу не лише про духовне, а й про фізичне здоров'я людини. Це дотримання вегетаріанського харчування, заборона споживати свинину, тваринні жири, молочні продукти, каву, какао, вживати алкогольні напої, наркотики, користуватися медикаментами тощо. Адвентисти велику увагу приділяють хворим, людям похилого віку та дітям-сиротам, яким вони допомагають. Саме такій категорії людей легше довести тлінність і гріховність життя, вселити надію на блаженство в царстві Божому. Пресвітери радять активним членам громади працювати в лікарнях, дитячих будинках, будинках для інвалідів і людей похилого віку санітарами, нянями, медичними сестрами, брати участь в екологічному русі за збереження природи.
Культ адвентистів дуже схожий на баптистський. Вони, як і баптисти, відкидають церковні таїнства й обряди, не поклоняються іконам, розп'яттю, мощам і святим, заперечують майже всі християнські свята, навіть ті, що пов'язані з іменем Христа.
Однак у культі адвентистів є певні особливості. Наприклад, обряд хлібопереломлення вони проводять чотири рази на рік, тобто першої суботи кожного кварталу. Перед цим вони здійснюють обмивання ніг на згадку про «тайну вечерю». Відповідно до четвертої заповіді вони надзвичайно вшановують суботу як свято. В цей день віруючим забороняється працювати, пропонується молитися й обов'язково відвідувати молитовні збори. Кожний член релігійної громади має сплачувати членські внески — десяту частину свого доходу;
Адвентизм не е однорідною релігійною течією, він складається з багатьох напрямів: адвентисти сьомого дня (святкують суботу), адвентисти першого дня (святкують неділю), адвентисти тисячоліття, адвентисти євангельські, адвентисти-реформісти, адвентисти майбутнього століття тощо. Найпоширеніша в Україні — церква адвентистів сьомого дня. Є незначна кількість громад адвентистів-реформістів переважно в західних областях України.
Рух адвентистів-реформістів, чи, як вони себе називають, «адвентистів вірного залишку», виник у 1914 р. внаслідок розколу серед європейських адвентистів сьомого дня з приводу ставлення до служби в армії у роки першої світової війни. Адвентисти-реформісти щодо служби в армії перебувають на позиціях пацифізму, вони звинуватили адвентистів сьомого дня у відступах від учення Олени Уайт у питаннях про ставлення до держави та властей, їхнє віровчення нічим не відрізняється від учення адвентистів сьомого дня, але вони суворіше дотримуються культу й заборон адвентизму. В суботу вони забороняють своїм прихильникам працювати, готувати їжу, вести розмови на світські теми. Санітарну реформу вони доводять до крайніх меж: харчування має бути лише вегетаріанським, забороняється споживати м'ясо взагалі, рибу, білий хліб тощо. Віруючим не дозволяється користуватися ліками, медичною допомогою, навіть якщо людина тяжко хвора. Забороняється носити гарний одяг, користуватися благами духовної культури.
В адвентизмі існує певна організаційна структура, низовою ланкою якої є релігійні громади, що об'єднуються на території району в «поля». Останні на території області утворюють «уніони», які на території регіону об'єднуються в «дивізіони». Вони утворюють європейське, американське й азіатське відділення. Вищим органом адвентистів сьомого дня є генеральна конференція, виконавчий комітет якої знаходиться у Вашингтоні. В Україні вищим органом є «Українська уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня», що об'єднує понад 1000 громад. Очолюють адвентистські громади проповідники та пресвітери, а також виконавча рада, яка обирається на зборах релігійної громади. Українські адвентисти офіційно в міжнародні адвентистські організації не входять.
Адвентистські громади в Україні процес перебудови і національного відродження зустріли позитивно. Проповідники закликають віруючих бути соціальне активними, сумлінно виконувати свій громадянський обов'язок, брати активну участь у праці на благо суспільства, в боротьбі за мир, в екологічному русі. Більшість віруючих слідують цим настановам. Зростання їх соціальної активності сприяє не лише подоланню кризи, що охопила адвентизм внаслідок секуляризації, а й зміцненню його позицій, розширення місіонерської та благодійницької діяльності.
2.6. Єговізм. («Свідки Єгови»).
Протестантська течія християнства, що виникла в 70-х роках XIXст. у США. В 1872 р. адвентистський проповідник Шарль Руссель (1844—1916) організував гурток дослідників Біблії. Як і адвентисти, він обстоював тезу про явний прихід Ісуса Христа. Згодом акценти були змінені, послідовники «нової віри» почали говорити про невидимий
прихід Ісуса Христа на землю. У 1884 р. гурток був зареєстрований у штаті Пенсільванія як релігійна корпорація під назвою «Міжнародне товариство дослідників Біблії». Це і є офіційна дата заснування секти. Товариство видавало журнал «Сіонський вісник Вартової башти», твори Ш. Русселя, в яких «досліджувалась» Біблія. Єговістська література видавалася 35 мовами, в тому числі й українською. Вона активно поширювалась у багатьох країнах світу.
Назва секти змінювалася неодноразово: «Дослідники святого письма», «Русселіти», «Слуги Єгови», «Товариство свідків Єгови». Міжнародний центр єговізму знаходиться у Брукліні (передмістя Нью-Йорка). Нині йому підпорядковані 128 філій, які функціонують майже в усіх країнах світу. Послідовників єговізму у світі налічується близько 8 млн. Міжнародний єговістський центр очолюється президентом. Першим єговістським президентом був засновник секти Ш. Руссель, згодом — Дж. Рутерфорд (1916—1942), Н. Кнор (1943—1976). Нинішній президент бруклінського центру єговістів — Ф. Франс, який одночасно очолює «комітет директорів». Це адміністративний центр, до складу якого входять 15 високопоставлених єговістських теологів і видавців релігійної літератури.
В Україну єговізм на початку XXст. проник із західних держав, зокрема з Польщі, Німеччини, Угорщини, Словаччини та Румунії. Його поширювали єговістські місіонери, серед яких були реемігранти, які в США пройшли спеціальну підготовку. Перші єговістські осередки в 1921 р. виникли на Львівщині й Закарпатті, в 1925 р. — на Станіславщині. Після Другої світової війни єговізм почав поширюватися й у східних областях України та в Росії.
Основою віровчення в еговіамі є Біблія і твори провідних єговістських теологів, зокрема Ш. Русселя «День помсти», Дж. Рутерфорда «Визволення», Н. Кнора «Переклад Біблії Нового світу» тощо. Характерною особливістю віровчення єговістів є специфічне пояснення Біблії. Вивчають Біблію теологи різних християнських течій, однак, на думку єговістських богословів, вони вивчають Ті формально і розглядають як сукупність мертвих, догматичних істин. Єговістські теологи висунули тезу про необхідність наукового, філософського вивчення Біблії відповідно до реальних тенденцій розвитку сучасного світу. Це по суті модерністське, соціальне-політичне коментування Біблії. Аналіз бруклінського «Перекладу Біблії Нового світу» свідчить, що навіть незначне граматичне та стилістичне вторгнення у біблійний текст перекручує його зміст, спростовує Його сутність. Віруючим рекомендують читати не саму Біблію, а єговістську літературу про Біблію, де коментуються біблійні тексти з позиції сучасності.
Свідки Єгови ніяких християнських свят не відзначають, крім одного. Вони святкують «Господню вечерю» на честь жертвенної смерті Ісуса Христа. Це свято відзначається щорічно 19 квітня за місячним календарем.
Єговісти відкидають християнський догмат про Святу трійцю. Вони поклоняються Богу-отцю, ім'я якого Єгова. Бог має такі риси, як мудрість, справедливість, любов і необмежену силу. Ці риси він виявляє лише до єговістів, а до інших людей ставиться як владний самодержець, різніїй і жорстокий. Ісус Христос — це син Божий, найдосконаліше створіння, перший свідок Єгови, посланець Бога на Землі. Він Богом не може бути. Дух святий — це Божа сила і ніяк людиною бути не може, оскільки вона невидима. «Свята Трійця», за єговістами, — це абсурд, оскільки три не може дорівнювати одному.
Подібно до адвентистів єговісти відкидають християнський догмат про безсмертя душі та існування потойбічного світу. Душі, повчають єговісти, не існує. У Біблії сказано, що Бог сотворив людину з праху земного і «дихання життя вдихнув у ніздрі її — і стала людина живою душею» (Буг., 2; 7).
Отже, тут йдеться про дихання, а не про душу. Розуміння душі єговісти зводять до матеріального чинника. Душа — це кров, повчають єговісти, оскільки без крові немає життя. Ця теза також підкріплюється посиланням на Біблію: «Тільки будь обережним, щоб не їсти крові, бо кров — то душа, і не годиться їсти душу з тілом» (Втор., 12: 23). Душа вмирає разом з тілом, у могилі все перетворюється на прах, і нічого не залишається. Вважають, що в час «другого пришестя» воскреснуть лише єговісти, а всі інші, тобто неєговісти, будуть знищені назавжди. «Свідки Єгови» воскреснуть і житимуть у «тисячолітньому царстві Єгови», яке він встановить на Землі.
«Свідки Єгови» заперечують християнський догмат про існування потойбічного світу. Царство Боже, вчать вони, буде побудоване на Землі. Характерним для єговізму є вчення про теократичну державу, де влада належить єговістським праведникам. Так єговісти тлумачать історію людгтаа. Згідно з єговістським віровченням, вона поділяється на три етапи: минулий світ, який існував від створення до потопу, ним керували ангели; теперішній світ, який бере початок від потопу до встановлення царства Божого на землі. Керує цим світом «князь світу цього» — сатана. Всі існуючі держави мають сатанинське походження, оскільки глави держав виконують волю диявола. Вся історія суспільства, вважають єговісти, гріховна. Майбутній світ — це вічне царство Боже на Землі. Він почнеться з другим пришестям Ісуса Христа. Соціальний лад людей зазнає страшної кризи, релігії відімруть, настане час страшних воєн і революцій, епідемій і голоду,
безробіття та екологічних катастроф. Усе це ознаки близького кінця, грядущої битви Єгови з силами сатани. Новий світ настане через Армагеддон. Це буде тисячолітнє царство справедливості і добробуту, яким керуватиме Ісус Христос разом з єговістськими праведниками. В цьому царстві будуть блаженствувати єговісти, а інші люди як грішники будуть знищені назавжди.
продолжение
--PAGE_BREAK--
Головним у єговізмі е догмат про Армагеддон. Це остання священна битва «свідків Єгови» під проводом Єгови з їх ворогами «сатанистами». Слово «Армагеддон» зустрічається у 16-й главі Апокаліпсису, де йдеться про неминучу загибель Вавилону. У творах Русселя та Рутерфорда Вавилон ототожнюється з християнством, зокрема з католицькою церквою. За твердженням єговістських теологів, Армагеддон — це тотальна теократична війна, що призведе до знищення всіх християнських і нехристиянських держав, а також католицької церкви, до встановлення царства Єгови. Єговістські богослови неодноразово пророкували настання Армагеддону: 1874, 1914, 1918, 1925, 1933, 1941, 1961,1975 роки. Після того як пророкування не виправдались, єговісти стали твердити, що кінець світу вже близько, і вказували лише на ознаки Армагеддону, до яких належать соціальні, природні катаклізми, зростання пияцтва, наркоманії, насильства, крадіжок, аморальності тощо. Якщо в минулому єговізм робив акцент на двох суперницьких силах в Армагеддон! — Єгові та дияволі, які ведуть боротьбу за «всесвітній суверенітет», то тепер замість диявола на перше місце як суперниць Єгови висувають «політичні нації», які захищають свій суверенітет і незалежність. Тому в ідеології єговізму Армагеддон нерідко пов'язується зі світовими та локальними війнами. Етапами Армагеддону єговісти вважають першу і другу світові війни, «холодну» війну, в^йну США у В'єтнамі, Ізраїлю з арабами тощо. Друге пришестя Ісуса Христа нині єговісти пов'язують а катастрофою всієї цивілізації. Вони доводять, що ця катастрофа є неминучою, оскільки освячена самим Єговою. При цьому вони з особливою насолодою описують страхіття, що принесе ця катастрофа, змальовують жахливі картини знищення всіх народів світу. Єговістське віровчення має апокаліптичний характер.
Теологи бруклінського центру не лише здійснили ревізію традиційних християнських догматів і самої Біблії, а й відкинули всі християнські таїнства, обряди й свята. В них є лише одне свято — вечеря спомину смерті Ісуса Христа. Віруючі збираються після заходу сонця, запрошують родичів і знайомих. Вони моляться, співають релігійних пісень, а потім споживають прісний хліб і червоне вино, що символізує тіло та кров Христову. Проте приймають ці символи лише ті єговісти, хто вважає себе помазаним духом Божим.
Єговізм відкинув протестантський догмат про спокутну жертву Ісуса Христа, доктрину «особистого спасіння вірою», замінивши їх доктринами «виправдання імені Єгови», яке досягається шляхом коментування текстів Біблії і «встановлення всесвітнього, універсального суверенітету». Для забезпечення такого суверенітету висунута альтернатива: або «відмова від національних суверенітетів і незалежності держав», або «глобальне винищення нинішньої генерації людства». Саме ці доктрини е визначальними в ідеології єговізму.
Розкриваючи свою концепцію історії, єговісти зауважують, що «не християнський Бог, а диявол з часів потопу став невидимим Богом і керівником теперішнього світу, а під його впливом сформувалися нації і народи, що роз'єднали єдність людського роду, вкинули людство в небезпечне становище, в якому немає ні миру, ні сімейної гармонії». Єдиний вихід з такого «трагічного становища сучасного людства», на думку єговістських теологів, — це створення «універсального уряду» для всього людства. Такий всесвітній уряд, твердять єговісти, був створений на небесах ще в 1914 р. під егідою самого Єгови. З того часу він нібито закликав людей відмовитися від національної незалежності на користь міфічного «універсального суверенітету» Єгови. По суті, єговістська концепція історії заперечує право народів на незалежність і національний суверенітет.
Щодо «універсального уряду», то єговістські теологи вдаються до екскурсів в історію біблійної ізраїльської теократії. Головні постулати цих екскурсів зводяться до того, що «святилище Єгови» вийшло за межі Єрусалимського храму та поширилося па нею староєврейську державу. Ісус Христос є «спадкоємцем царської династії Давида», продовжувачем відродження біблійної ізраїльської теократії. Єгова протягом історії сформував «мале стадо помазаників Божих» чисельністю 144 тис. чоловік, які складають його теократичний уряд. Переважну більшість «малого стада» становлять правовірні іудеї — основоположники християнських громад у І ст. н.е. та їхній нинішній «духовний залишок» в особі бруклінської «керівної корпорації» чисельністю 9 тис. чоловік.
Члени «залишку малого стада» після смерті нібито відразу воскресають і потрапляють у царство Боже, де входять до складу теократичного уряду на чолі з Ісусом Христом. Його друге пришестя, вчать єговісти, вже відбулося невидимо в 1914 р. Вівцям «великого стада», тобто єговістам, обіцяють вічне життя в тисячолітньому царстві Єгови, яке настане на Землі після Армагеддону. Створення «нової адміністрації для всієї Землі» єговістські теологи моделюють за зразком теократичної держави.
Особливою тенденцією сучасного єговізму є клерикалізм. Він виявляється у прогнозах глобального знищення всього людства в ім'я виправдання вселенського суверенітету Єгови; непримиренній та войовничій ненависті до прогресу людства; апології іудейсько-теократичної моделі суспільного ладу і намагання нав'язати подібний устрій усьому людству; запереченні національного суверенітету та політичної соціально-економічної незалежності народів; в екстремізмі й екзальтації на ґрунті теократичного можлизму та гегемонізму. Адже бруклінський центр вважає себе зрілою і уповноваженою Єговою новою адміністрацією теократичного уряду для всієї Землі.
Єговізім намагається тримати своїх послідовників у постійному страху і очікуванні світової катастрофи. Для нагнітання есхатологічних настроїв єговістські футурологи використовують негативні наслідки науково-технічної революції, вичерпання природних запасів сиропний, енергетичну та екологічну кризи, «демографічний вибух» і загрозу голоду для людства.
Екстраполюючи існуючі тенденції зростання чисельності населення, виробництва енергії, продуктів і промислових товарів, використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища на декілька десятиліть у майбутнє, єговістські футурологи роблять висновок, що сучасні темпи економічного розвитку довго не триватимуть. У такому разі людство, яке гониться за привидами матеріального добробуту, чекає екологічна катастрофа, масовий голод, епідемії та зубожіння. Якщо Єгова не втрутиться, то людська цивілізація загине. При цьому ігнорують той факт, що вирішення глобальних проблем можливе на шляхах міжнародного поділу праці та розумного використання досягнень науково-технічного прогресу.
Бруклінський центр вдається до численних ідеологічних кампаній і посилення централізованого управління сектою. У своєму розпорядженні він має величезні засоби для друкування та поширення, релігійної літератури, які постійно модернізуються за останнім словом техніки. Мільйонними тиражами різними мовами світу видаються журнали «Пробудись», «Вартова башта» та інша література, провадяться щорічні міжнародні конгреси, на які збираються сотні тисяч єговістів. У різних країнах світу діють 30 тис. корпорацій старійшин, які поширюють єговістську літературу, близько 50 тис. проповідників, що займаються місіонерською діяльністю. Проте ідеологічно єговізм набагато слабкіший порівняно з його пропагандистським технічним потенціалом. Його підточують екстремізм і невдалі спекуляції на проблемах сучасності бруклінських футурологів.
Ідеологія єговізму неоднаково сприймається віруючими. Соціологічні дослідження, проведені в різних областях України, свідчать, що близько половини опитаних свідків Єгови в основному сприймають модерністське віровчення бруклінського центру, 48,8 % опитаних виявили невідповідність бруклінському розумінню Біблії та інтерпретації глобальних проблем сучасності. Слід врахувати специфіку змісту і форми проведення молитовних зборів єговістів. Молитовні зібрання єговістів — це своєрідні семінарські заняття, на які віруючі приходять не лише для того, щоб помолитись і послухати проповідь, а, головним чином, щоб вивчати бруклінську літературу про Біблію і самим коментувати Святе Письмо. Віруючі беруть участь в обговоренні прочитаного, відповідають на поставлені запитання, виступають з коментарями й рефератами. Крім того, на таких зборах формуються специфічні" стосунки між присутніми, що характеризуються певною емоційно-психологічною солідарністю, груповою релігійною думкою, яка морально вплітає на кожного віруючого.
Більшість свідків Єгови в нашій країні позитивно зустріли реформи, політичне та національне відродження України. Вони сумлінно працюють у сфері виробництва, їхня моральна свідомість орієнтована не лише на релігійні, а й на світські духовні цінності. Під впливом соціальної дійсності віруючі поступово долають відчуженість і замкненість. Багато з них задоволені своєю професією, наслідками праці. Зростає їх інтерес до наукових знань, засобів масової інформації, зокрема до телепередач на суспільно-політичні та науково-природничі теми. Все це істотно впливає на духовний світ сучасних віруючих.
Єговізму властива чітка структура організаційного управління. Низовою ланкою є група чи студія, яка об'єднує 6—7 віруючих. Крім молитовних зборів, вони проводять один раз на три місяці збори груп території. Декілька груп об’єднуються в обводи, останні в певному регіоні утворюють округи. Ними керують пастирі, наглядачі й старійшини. Далі йдуть крайові комітети, що очолюються слугами Єгови. Вони безпосередньо підпорядковані Міжнародному бруклінськрму. центру. Всі слуги та службовці на місцях призначаються лише керівною корпорацією головного управління кадрів у Брукліні. Єговістські теологи обґрунтовують необхідність ієрархічної системи кліру в своїй організації посиланням на ранньохристиянські громади, де були єпископи, пресвітери, наглядачі й старійшини.
В управлінні на рівні всіх підрозділів єговізму провідна роль належить корпорації старійшин. Структура корпорації на рівні зборів території така: голова корпорації, якого змінюють щорічно; наглядач проповідницького служіння; наглядач за вивченням Біблії і відповідної літератури; наглядач теократичної школи; наглядач фінансів; наглядач території; правовий комітет. Така система управління єговістськими громадами дає змогу суворо регламентувати релігійне життя віруючих, забезпечувати належну дисципліну в організації. Інститут корпорацій старійшин запроваджений у кожній місцевій громаді єговістів. У світі сьогодні налічується понад ЗО тис. єговістських громад і відповідна кількість корпорацій старійшин. В Україні діє близько 570 єговістських громад, які об'єднані и І «Релігійну організацію свідків Єгови України».
Нині налічується більше 344 млн. протестантів, об'єднаних у Всесвітню раду церков, створену в 1943 р. У пострадянських державах існують такі протестантські церкви і секти: лютеранська в Естонії і Латвії (найбільша — Естонська євангельська церква на чолі з архієпископом); кальвіністи і реформатори (в Закарпатті); євангельські християни-баптисти; адвентисти, п'ятидесятники, свідки Єгови, меноніти. Догматичні принципи протестантизму — спасіння власною вірою, пастирство всіх віруючих, винятковий авторитет Священного Писання — єрелігійним утвердженням буржуазного способу життя. У протестантизмі значно спрощено культ: скасовано наряжання священиків, коштовне оздоблення церкви, дзвони, вівтарі, ікони, багато свят, спеціальних служб, пов'язаних із вшануванням святих. Відсутнє поклоніння мощам святих. Типовою протестантською церквою є церква євангельських християн-баптистів. З неї виокремилися адвентисти, п'ятидесятники, а з адвентизму — єговізм.
Література
В.І. Лубковський, В.І. Теренко. Релігієзнавство. Підручник. – К.: Академія, 2000.
Ю.А.Калінін. Релігієзнавство. Підручник. – К.: Наукова думка, 2002.
Релігієзнавство. За ред. М.М. Заковича. – К. Вища школа, 2000.
Релігієзнавство. Навчальний посібник. За ред. С.Бубинка. – К.: Юрінком-інтер, 2001.