Реферат на тему: Класицизм як метод і стиль. Просвітництвo
План
Історичні передумови класицизму
Характеристика класицизму як стилю
Здобутки у мистецтві і літературі класицизму ХУІІ-ХУІІІ ст.
Ідеї Просвітництва і їх вплив
Культура України Нового часу
У ХУІІ ст. поряд зі стилем бароко, який виразив неспокій та сумнів доби, екзальтоване світосприймання нащадків ренесансу, виник ще один стиль, суголосний раціоналізмові доби – класицизм. Спершу він виникає у Франції на гребені піднесення французької нації, яка в другій половині віку стала наймогутнішою абсолютистською монархією Європи.
У освічених колах суспільства на початку ХУІІ ст. сформувався погляд, що не зрікаючись католицької побожності, людина повинна плекати свою внутрішню свободуна основі раціоналізму. Класицизм – це мистецтво героїчної громадянськості. Прекрасне виступає в ньому як чітке, розумне, логічне, без суперечностей, притаманних реальному життю. Мистецтво класицизму тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів, зображувало облагороджену реальність, базуючись на позачасовій красі творів античності. Класицистичні канони – це єдність місця, часу і дії та жорстка ієрархія високих (трагедія, епічна драма, ода) та низьких (комедія, сатира, байка, жанрова побутова картина) жанрів.
Інтелектуальне життя Франції того часу концентрується при дворі короля-“сонця” Людовіка ХІУ. Король любив у всьому величність і славу, престиж і розкіш двору, вишуканий і суворий етикет. Король дбав про мистецтва, тоді постають королівські Академія малярства і скульптури, Академія архітектури, Академія музики і танцю, Академія письма і літератури, які, з одного боку, виховували багатьох молодих митців, а з іншого – нав’язували мистецтву свої критерії і норми. “Хто згідно правил працює, творить красиве мистецтво” (Буало). Якщо мислитель доби ренесансу Мішель Монтень закликав слідувати природі, то в мистецтві класицизму панує “облагороджена краса”, “поліпшена“ природа.
ХУІІ ст. у Франції – століття театру. П’єр Корнель був автором п’єс “Сід”, “Горацій”, де панують ідеї перемоги громадянського обов’язку над особистими почуттями. Ідеалом Корнеля була відважна, вільна людина, що гордує смертю в ім’я обов’язку, який він втілював у образі Геракла. Все на світі залежить від людини і від її доброї волі – головна етична засада його трагедій.
Сюжети п’єс Жана Расіна “Андромаха” і “Федра” змальовують особисті стосунки між людьми, його герої обстоюють свою гідність перед деспотією. Расін – неперевершений майстер вірша, тонкої психологічної характеристики. Пристрасті героїв часто перемагають розум, спричиняють насильство, а розум повинен чинити опір насильству. У Расіна мораль допомагає глибше проникнути в людську натуру і переважає над громадянським звучанням тем.
Одночасно у французьких класичних трагедіях ХУІІ ст. виявилася криза світогляду класицизму, який виявився неспроможним узгіднити устремління до спільного блага з особистим щастям людини.
Великий майстер комедії Мольєр (Жан Батіст Поклен) надав жанрові глибокого суспільного змісту і яскравої театральної форми. Його театр виступав при дворі Людовіка ХІУ, висміюючи риси “світської черні”, підкреслюючи головні риси героїв – носіїв певного характеру. Він вивів цілу галерею образів винахідливих, моторних, переповнених плебейською енергією слуг. Мольєр – автор великих комедій “Тартюф”, “Дон Жуан, або Кам’яний гість”, “Мізантроп”, “Міщанин у дворянстві”. До кола французьких класицистів входили, крім Корнеля, Мольєра і Расіна, також поет Сірано де Бержерак, байкар Жан Лафонтен, теоретик класицизму Нікола Буало. Традицію Мольєра через сто років продовжив П’єр Бомарше, він виводить образ людини неаристократичного походження, т.зв. третього стану, придворного Фігаро у п’єсах “Севільський голяр” та “Одруження Фігаро”, розумного і відважного борця за людську гідність, який говорить своєму панові Альмавіві: ”Вашою єдиною працею було народитися… в той час як мені, загубленому в земній юрбі… лише для того, щоб прогодуватися, довелося виявити більше знань і кмітливості, ніж їх було використано за сто років на управління всіма іспаніями. І ви хочете змагатися зі мною?”
У творах письменників і драматургів зростає вимога до чистоти і математичної точності будови французької мови, як взагалі до форми в мистецтвах. Літературний стиль Ларошфуко стає еталоном з його живістю, точністю і вишуканістю.
Жак Калло був першим з-посеред живописців, хто зобразив театральність людського життя, використав гротеск, збагатив техніку виконання графічного малюнка (Лихо війни, Капріччі, гравюра Страта під дубом). Жорж де Лятур творив під впливом школи Караваджіо, йому властиві внутрішня щирість персонажів, поряд з деякою напруженістю виразу (Поклоніння пастухів).
Творцем класичного напряму в живописі Франції став Нікола Пуссен (1594-1665). Живописні полотна Ф. Пуссена передають порядок, чіткість, гармонію, урівноваженість, піднесено-безпристрасну високу красу. Він торкався тем з міфології, історії, Святого письма Старого і Нового Заповіту. Замолоду перебував під впливами Тиціана і Рафаеля, римської школи ХУІІ ст., а вже в картині Натхнення поета виявилася оригінальність художника у красивості постатей – бога Аполлона, муз, Поета, Амура. На обличчях панує спокій як вираз віри в перемогу розуму. Його герої – люди сильних характерів і величних вчинків, високого суспільного призначення. Найвидатніші картини – Танкред і Герміона, Краєвид з Поліфемом, Сім Таїнств. Мова живопису Пуссена наповнена мірою і порядком, композиційною врівноваженістю, плавним і чітким лінійним ритмом. Ці засоби чудово передають сувору величність ідей і характерів. Колорит будується на гармонії глибоких і сильних тонів: “Царство Флори”, “Спляча Венера”, “Визволений Єрусалим”. Картини Пуссена висловлюють поетично-піднесені і згармонізовані почуття. Пуссен – творець класичного ідеального героїчного пейзажу, тобто “поліпшеної” природи, вигаданої художником.
Клод Лоррен був майстром пейзажу з ясними небесами, розлогими рівнинами, морем і горами, де домінує повітря, далечінь, глибина і світло (Акіс і Галатея, Тібр під Римом), це ніби персоніфікації “золотого віку”.
Твори наступних десятиліть 1660-70 рр. у французькому живописі позначені відходом від гуманізму попередньої доби і наближаються до холодного академічного придворного стилю. У країні панує меркантилізм і підтримка абсолютистської централізованої влади широкими міщанськими верствами.
Услід за малярством класицизм виявляє себе у французькій музиці, у творах композиторів Ж. Б. Люллі, Ф. Куперена, Ж. Ф. Рамо. Інструментальним творам і оперним аріям притаманні чіткість ритму, досконалість і ясність гармонічної мови, стрункість і пропорційність форми.
Значними у французькому мистецтві того часу були досягнення в архітектурі. Шедевром архітектури класицизму став пишний Версальський палац (Жюль Гардуен-Мансар) і парк (Андре Ленотр). У ХУІІ ст. розпочинається планомірна забудова міст, Париж прикрашається палацами, будується церква Інвалідів (копія собору Св.Петра), східний фасад Лувра (починав Берніні, добудував Клод Перро). В будові Лувру позначається вплив розсудливості і математичної розрахованості, статичності і рівноваги, це зразок академізму і класицизму ХУІІ ст. Лувр став зразком подальшого будівництва урядових споруд в Європі впродовж ХУІІІ і ХІХ ст.
У музичному мистецтві Європи ХУІІ – ХУІІІ ст. поряд з класицизмом співіснують пізньоренесансна та барокова стилістика. На початку ХУІІ ст. виникають перші зразки опери у Флоренції (Я. Пері, “Дафна”), Мантуї (К. Монтеверді, “Орфей”, “Коронація Поппеї"), зразки багатоголосого мадригала (Монтеверді), у другій половині століття – зразки ораторії (А. Скарлатті, м.Неаполь), фуґи (Дж. Фрескобальді), скрипкових сонат (Тореллі, Віталі, Кореллі) і концертів (Антоніо Вівальді).
У добу абсолютизму виникає літературно-філософська течія, ідейний рух Просвітництва як свідчення зрослої ролі третього стану та його інтелектуальних і духовних запитів. Просвітництво виникає в середині ХУІІ ст. в Англії. Його представники Т. Гобс, Д. Дефо закликали до самореалізації індивіда засобами притаманного кожному розумного егоїзму. Т. Гобс вважав що людині властивий природжений егоїзм, вона веде війну “всіх проти всіх”, він висунув ідею суспільного договору. Д. Дефо писав: “Усім завдячуй самому собі” – в цьому виявилася ідея самодостатності і одночасно самовідповідальності людини. Визначним народним поетом Шотландії доби Просвітництва був Роберт Бернс. У малярстві Вільяма Хогарта виявляється просвітницька повчальність (“Модний шлюб”). Якщо в Англії Просвітництво було спільною справою аристократії і третього стану, то у Франції цей рух виник у середовищі третього стану і віддзеркалив його думки і настрої.
Виховання – всесильне, і лише воно може змінити людину і суспільство. Д. Дідро вважав мистецтво і освіту засобом виховання, “освіта дає свободу”, мистецтво спонукає до втілення в життя ідеалів прекрасного. Ж. Ж. Руссо вважав природу вищою від мистецтва, зразком. Гельвецій вважав, що мистецтво – це ілюзорна форма щастя (а не відображення життя), замінник задоволення, якого бракує в реальному житті. Просвітники вважали, що мистецтво розкриває сутність добра і зла, воно виховує через вплив на нашу чуттєвість і впливає на вищий розвиток почуттів. Естетика Просвітництва знайшла втілення в архітектурних спорудах, стилізованих з давньогрецьких зразків, з героїчними рисами давньоримської (Пантеон, Париж), в англійських ландшафтних та французьких регулярних парках.
До часу абсолютизму належить виникнення придворного мистецького стилю рококо (мушля), який народжується у Франції (біля 1715 року). Йому властиві легковажність, прагнення насолод. Рококо – своєрідне відгалуження пізнього бароко, т.зв. “галантний стиль” з його камерністю, інтимністю, пануванням мініатюри, грайливістю, вишуканістю, еротизмом, святковою бездумністю, грою в почуття. У живописі – це картини Ф. Буше “Відпочинок Діани”, Ж. Ватто “Свято любові”, “Ображена”. У музиці вишуканість рококо передають загострені ламані ритми менуету (Моцарт, Боккеріні). В ужитковому мистецтві рококо залишило зразки витончено оздоблених меблів, посуду, статуеток, ліплених оздоб інтер’єру палаців і помешкань, яким властиві строга геометрія декору, елегантність з домішкою насмішки (еспрі).
У живописі, літературі й музиці в часових рамках абсолютизму і Просвітництва виникає течія (або окремі риси) сентименталізму, в якому виявилася підвищена чутливість, афектація почуттів у образному змісті творів. Це, зокрема, картини Томаса Гейнсборо, Джона Консткбла, яким притаманні інтимність і меланхолія, підвищена емоційність.
У часи Французької революції, до і після неї, досягає найвищого розвитку класицизм (еmpire) з його високими ідеями героїзму та досконалості. Ранньокласичний, ренесансний і бароковий стилі, рококо і сентименталізм були передумовою виникнення зрілого класичного стилю в музиці в часи його найвищого розквіту – віденських класиків – Гайдна, Моцарта й Бетховена. Класицизм в оперному мистецтві – це опери “Орфей” Х. В. Глюка, “Весілля Фігаро”, “Дон Жуан”, “Чарівна флейта” В. Моцарта. Найвищі зразки класицизму в інструментальній музиці – це симфонії і квартети Гайдна, Моцарта й Бетховена, камерні сонати та інструментальні концерти цих знаменитих віденських класиків. У фіналі ІХ симфонії Бетховена звучить хоровий гімн-заклик до об’єднання мільйонів людей на засадах Свободи, Рівності і Братерства.
В Україні ідеї освіченого абсолютизму з’являються вже в кінці ХУІІ ст., в той самий історичний час, що і в країнах Західної Європи. Це свідчить про інтенсивні контакти українських мислителів з Європою в часи визвольної війни та незалежної козацько-гетьманської держави. Зокрема, Петро Могила вважав, що при умові майбутнього здобуття незалежності потрібна ідея зверхності влади сильного православного володаря, “філософа на троні”. Могила закликав до безпосередньої підпорядкованості українського патріархату і поновлення єдності вселенської християнської церкви під зверхністю Папи Римського за умови збереження православними свого обряду і організації. Ідея абсолютизму виникає в інтелектуальному колі КМА як божественного права гетьмана – легітимної влади – в незалежній від польського короля Україні. І. Мазепа і П. Орлик були прибічниками державних прав України в колі європейських народів. Конституція П.Орлика 1710 р. “Вивід прав України” піднесла ідею природного права й суспільного договору (за Т. Гоббсом), на основі якого повинна творитися держава. Народ укладає договір з політичною елітою і передає їй частину своєї свободи заради забезпечення внутрішньої злагоди у суспільстві і зовнішньої безпеки.
Але українська державність зазнала поразки, Україна була поділена між Російською імперією і Австрією, від другої половини ХУІІІ ст. настає т.зв. час Руїни, лише протягом короткого часу (1750-70 рр.) Україна підноситься в часи гетьмана Кирила Розумовського. Катерина ІІ зруйнувала Січ, відсторонила Розумовського, козаки емігрували за Дунай, на Кубань, ліквідовано козацьке самоврядування. Козацька старшина масово переходила на службу імперії, дбаючи про особистий добробут, не виявила активності в національному культуротворенні. Тому відчутні тенденції занепаду української культури в останній чверті ХУІІІ. Проводиться русифікація церковних текстів і співу, зниження ролі КМА, відплив здібних людей до Росії. Внаслідок негативних умов класицизм в Україні виникає пізніше, ніж в незалежних країнах Європи.
Та все ж з народної мови фольклору, віршів і пісень зароджується нова українська літературна мова, носіями якої стають освічені козаки, студенти, духівництво. Виникає нова література українського класицизму – “Енеїда” І. Котляревського, твори Г. Квітки-Основ’яненка. Г. Сковорода створює байки на інтернаціональні та оригінальні сюжети, збірку духовної лірики “Сад божественних пісень”. В руслі просвітницьких тенденцій створюються гумористичні та сатиричні вірші з критикою суспільної несправедливості і людських недоліків, з сатирою на шинкарів, хабарників, ченців.
Архітектура класицизму в Україні розповсюджується від 70-х рр… ХУІІІ ст. Будувалися міста, резиденції, палаци, театри. Будівлі несуть відбиток античності і Відродження. Зразками є храми (Спасо-Преображенський собор у Новгороді –Сіверському, дзвіниця Успенського собору в Харкові), палаци козацької старшини (Палац К. Розумовського в Батурині, Почепі, Яготині, Глухові, палац Завадовського в Ляличах, палац і церква Кочубеїв у Диканьці), будівля Київського університету. Розповсюджується на початку ХІХ ст. класицистичний стиль ампір – монументальні форми римського взірця – Контрактовий дім, театр в Одесі, собор Різдва на Подолі. В класицистичному стилі побудована Набережно-Микільська церква на Подолі, ротонда фонтану “Самсон”, багато будівель ХУІІІ-ХІХ ст. Львова, Чернівців, інших українських міст. У забудові всіх головних міст України особливо поширився “віденський неоренесанс” (оперні театри Києва, Львова, Одеси). Потім архітектура України підупала, особливо на Наддніпрянщині, внаслідок нищення українського міщанства і його цехової організованості, яка чинила опір імперським планам Росії.
Скульптура класицизму представлена в пам’ятнику Ришельє в Одесі та надгробку К. Розумовському в Батурині (І. Мартос). Роботам притаманні антична врівноваженість і спокій. У Львові класицистичні зразки представлені у надгробках Личаківського цвинтаря роботами Б. Торвальдсена (надгробок Борковської). Автором чотирьох фонтанів на площі Ринок є австрієць Г. Вітвер, представник віденського класицизму.
Живопис українського класицизму представляють А. Лосенко, В. Боровиковський. Д. Левицький, пізніше І. Сошенко, на заході – І. Барановський, Л. Долинський (автор “Пророків” у соборі св. Юра).
Український класицизм залишив високі зразки в музиці, яка будучи українською за своїм духом, служила інтересам російської імперії. Серед найяскравіших композиторів Максим Березовський, Артем Ведель і особливо Дмитро Бортнянський. Вони створили і розвинули новий жанр духовного хорового циклічного концерту, який у своїх кращих зразках засвоїв європейський досвід доби класицизму та увібрав досягнення багатовікової української хорової традиції. Давньоруський київський церковний спів сягає своїм корінням перенесеної на національний ґрунт візантійської та південнослов’янської співочої традиції, яка пізніше засвоювала здобутки європейського хорового багатоголосся та збагачувалася яскравим струменем української пісенності.
Видатним представником української літератури і філософської думки на перетині барокової і просвітницької стилістики був Григорій Сковорода, який проповідував виховання і самопізнання людини на підставі високої моральності. Наближення до Бога відбувається через самозаглиблення, яке веде до преображення.
Споріднена для душі кожної людини праця веде до щастя і найповнішої самореалізації, виявлення самопізнанням своїх природних нахилів призводить до гармонії людини зі світом.
Отже, доба абсолютизму і ідеї Просвітництва призвели до виникнення стилю класицизму в мистецтві. Саме з Франції стиль класицизму розповсюдився на інші країни Європи: Німеччину, Італію, Росію, Україну, Англію, Новий світ. Класицизм вніс регламентованість і зовнішній лоск, мистецтво ставало ремеслом, разом з тим класицизм посилив дисципліну художнього мислення.
Перерваність доби українського музичного класицизму, як відзначив відомий український музичний історик В. Витвицький, зумовлена втратою державності і пригнічуванням національної культури і її природного розвитку імперською владою. Досягнення української культури доби класицизму і Просвітництва були б значно вагомішими, якби Україна в той час була незалежною державою і мала б кращі можливості для національно-культурної самореалізації.