Реферат на тему:
Українські легендипро «Триблаженне древо», смерть Адама та главу його
Цикл українських легенд проАдама і Єву закінчується легендами про «триблаженне древо», смерть Адама таглаву його. Загалом дуже бідні відомості про життя наших прабатьківвідзначаються ще більшою бідністю, коли мовиться про їхню смерть. Благочестивадопитливість давніх християн, що прагли якнайтісніше пов'язати старозавітніподії з новозавітними, особливо щодо якнайбільшої і найвищої таємниціхристиянської релігії — спокути роду людського хресною смертю Боголюдини,оточили останні дні життя Адама низкою апокрифічних легенд; а народнадопитливість на основі народних апокрифів створила чимало легенд про те саме.Зокрема, щодо українських легенд про «триблаженне древо», смерть Адама та главуйого, то їх складено під впливом тих самих «Слова про видіння Свине», «Словапро Адама» і «Сказання про древо хресне», хоч в «індексі» й приписуваного попуЄремії, та такого, що не містив у собі майже нічого богомильського.
У «Слові про Адама» мовиться,що Адам, народивши 30 синів, упав у хворобу («чревну»). Перед смертю він схотівзібрати до себе всіх синів. Сини зійшлись до нього з трьох сторін землі і сталипри дверях дому, де Адам звичайно возносив молитви Богу. Сиф спитав його: «ОтчеАдаме! Яка хвороба спостигла тебе?» Адам відповів: «Діти мої, велика скорботаобійняла мене». Вони спитали, що це за скорбота й хвороба. При цьому Сиф спитавще й від себе, чи не сумує Адам за плодами райськими, які вкушав раніше, і якщоце так, то він готовий піти й принести їх: «Я посиплю, — сказав він, — головумою попелом, волатиму й молитимусь, щоб припинилась скорбота твоя». — «Ні, синумій Сифе, — відповів Адам, — але я переживаю скорботу й хворобу». На питанняСифа, від чого він страждає, Адам розповідає, як Бог створив його і Єву, черезяку він помирає, й заборонив вкушати їм від древа життя (?); але в той час,коли янголи, стражі Єви, були перед Богом на славословленні, ворог, дізнавшись,що з Євою нема ні Адама, ні янголів, дав їй вкусити від цього древа. Післяцього явився Бог і закликав Адама до відповідальності. За порушення заповітуГосподь послав Адамові 70 хвороб, з яких перша — хвороба очей, а друга — ґанджслуху.
Скінчивши розповідь, Адампочав зітхати з глибокою скорботою; Єва хоче поділити з чоловіком йогостраждання, якого зазнав він через неї. Адам висловлює побажання, щоб Єва пішларазом із Сифом у рай і попросила Господа послати янгола, який дав би йому з раюєлею для помазання і втамування хвороби. Сиф і Єва негайно вирушили. По дорозіна Сифа напав лютий звір «Горгоній» і став гнатися за ним. Єва заступилася засина й мовила звірові: «Невже тебе не страхає образ Божий, якому ти мусишкоритися?» Звір на це відповів, що Єва сама винна у втраті влади над звірами,природа яких через гріхопадіння перших людей цілковито змінилася. Нарешті Сиф,хоч уже й поранений, змусив замовкнути звіра і приборкав його (закляв),вказавши йому на день суду. Прийшовши до раю, Сиф і Єва заплакали, посипаючиголову перстю, і попросили єлею. Явився архангел Михаїл і сказав Сифу, що відхвороби Адамової немає ліків, і дав йому гілку з дерева, через яке Адама і Євубуло вигнано з раю (за іншою легендою, архангел дав Сифові три гілки з трьохдерев: кедра, певга (вид середземноморської сосни) й кипариса. Післятого Сиф з матір'ю повернувся до Адама, в його намет. Адам зустрів Єву докором,що з її вини смерть прийшла на увесь рід людський, звив з гілки вінець і надівйого собі на голову… Між тим, Адамові лишалось жити всього один день. Євасказала чоловікові: «Навіщо я житиму, коли ти помреш?» Адам заспокоював її тим,що й сама вона невдовзі помре. Коли він помре, — вів далі Адам, — то слідпокрити його, але не торкатися до нього до появи і особливого розпорядженняянгола, якого Бог, певна річ, пошле, зглянувшись над Своїм творінням; Єві зісвого боку треба лиш молитися за нього. Єва залишила Адама і стала молитися.Являється янгол і оголошує їй про смерть Адама; він кличе Єву поглянути, якпідійматиметься душа Адама. Єва побачила світлу колісницю на чотирьох орлах, зянголами, яка зупинилась там, де лежав Адам. Серафими стояли між колісницею йтілом Адама. При жертовному кадінні янголи підносили свої голоси у молитві:«Святий Іаїлю, помилуй його, бо він — Твій образ і творіння рук Твоїх!» ПотімЄва побачила два величних і страшних таїнства перед Богом. Вона покликала Сифаподивитися сім розверзтих твердей і янголів, що молилися біля тіла Адама. Євасказала синові: «Поглянь, дитино моя Сифе, хто ці двоє ефіопів, що стоять намолитві за отця твого?» Сиф відповів, що це — сонце й місяць, які разом зянголами зійшли помолитися за Адама; тільки їхнє світло потьмарилось передсвітлом усього.
Такий зміст власне апокрифа,відомого за грецькими рукописами і лише дещо видозміненого в слов'янськихредакціях. При цьому в слов'янському апокрифі «Слово про сповідання Євине» врозповіді про погреб Адама додано декілька абсолютно нових порівняно з грецькоюредакцією подробиць. Коли помер Адам, — мовиться тут, — з неба явилось кадило зладаном і три янголи зі свічками. Господь звелів архангелу Михаїлу віднеститіло Адама до раю, а дух його, — мовив Господь, — нехай пробуває на третьомунебі.
За іншою редакцією, прийнявшидушу Адама, Господь послав архангела «поховати тіло» його: «І Сифа навчив. Івзяли його тіло, й принесли до місця (погреба)… Копали могилу, архангел їїосвятив. Був голос небесний: «Адаме!» Адам же прорік: «Се, Господи, я; се Тиговорив: «Землею ти є і в землю повернешся знов». Рече до землі: «Твоя відтвоїх, тобі я приношу себе від усіх». Отак поховали Адама зі звитим вінцем найого голові». Після поховання Адама Єва стала молитися, щоб Бог приєднав її дочоловіка, оскільки вона створена з його ребра. Архангел Михаїл навчив Сифа, якпоховати Єву, котра померла по шести днях після Адама: «і прийшло троє янголів,і взяли тіло Євине, і поховали її там же, де лежить тіло Адамове й Авелеве,сина їхнього». З вінця, що був на голові Адама, виросло чудесне дерево, історіяякого-має продовження вже в інших апокрифах і головним чином в апокрифі«Сказання про древо хресне»
У «Сказанні про древо хресне»міститься історія походження древа, що послужило для хреста, на якому буврозіп'ятий Спаситель. У рукописах «Сказання» зустрічається у двох редакціях. Водній воно приписується Григорію Богослову, а іноді Григорію Двослову, хоча нів того, ні в другого святого отця немає такого сказання. В другій редакції«Сказання про древо хресне» приписується Северіану, єпископу Гавальському, утворах якого також немає такого сказання. На початку «Оповіді» зазначено, що їїсписано у Віриті з послання «некоего Жидовина». В першій редакції «Сказання»починається з того, як перед смертю Адама Сиф приніс з раю гілку з древапізнання добра і зла, і як з цієї гілки Адам зробив собі вінець, в якому його йпоховали. З вінця, що був на главі Адама, виросло величезне дерево, якерозділилося на три частини й було найвищим поміж усіма деревами. Райськедерево, з гілки якого воно пішло, виросло в раю з насіння, кинутого посерединіраю Сатанаїлом тоді, як Бот насаджував рай (у цьому лиш одному й позначився наапокрифі вплив дуалістичних поглядів богомильства). Помітивши згодом це дерево,Бог прорік Сатанаїлу: «Тут буду Я і тіло Моє, і буде тобі на вигнання»,оскільки з нього виросте древо хреста. Древо пізнання добра і зла виросло натри частини: одна частина означала Адама, друга Єву, третя — Самого Господа.Коли прабатьки согрішили, то Адамова частина дерева впала в ріку Тигр, яка йвинесла її з раю; Євина частина залишилась у раю до потопу, під час якого вонапринесена була «до Меррської ріки», Тобто до вод Мерри; а гілка з древа Господабула вручена янголом Сифу для Адама, який і зробив собі з неї вінець, із цихтрьох частин древа пізнання добра і зла зроблені були потім три хрести: хрестСпасителя з дерева, що виросло з вінця на главі Адама; хрест вірного розбійника— з Адамової частини райського дерева; хрест невірного розбійника — з Євиноїчастини того ж райського дерева.
Всі ці три дерева опинилися вЄрусалимі таким чином. Адамова частина райського древа, винесена з раю Тигром,зупинилася на піску. Якось Сиф схотів пом'янути батька свого Адама. Янголвказав йому на це дерево і звелів розкласти вогнище на ріці Нілі. Вогнищелишилось невгасимим, і його стерегли люті звірі. Коли пізніше прийшов доАвраама Лот і розповів про свій гріх з дочками, Авраам велів йому принестивогню з тієї ріки — в цілковитій певності, що Лот там неодмінно загине. Лотуміло скористався зі сну лютих звірів, що охороняли вогонь, і щасливоповернувся до Авраама з трьома головешками. Авраам був вражений і звелів Лотовіпосадити ці головешки на одній-горі і поливати їх доти, доки з них виростедерево, що й буде знаком Божого прощення Лоту. Головешки, справді, прийнялися йрозрослися в чудове дерево.
Винесена потопом з раю Євиначастина дерева зупинилася при водах Мерри, і нею Мойсей, за наказом янгола,усолодив під час поневірянь євреїв у пустелі Аравійській воду в джерелі,посадивши його в ньому хрестоподібно, причому воно розрослося в чудове дерево.Коли для спорудження храму Соломонового збирали дерево по всій землі, топривезли до Єрусалима й ці три дерева. Дерево, що виросло з вінця на головіАдамовій, було привезене з корінням, в якому й виявилася голова Адамова.Спочатку її не помітили в корінні, яке відтяли від дерева й лишили без жодноїуваги. Аж ось якось під час полювання Соломона один отрок відстав од почту івипадково потрапив у печеру, де й помітив, що вона з кістки, а не з каменю; проЦе дивне явище він і доповів цареві. Соломон одразу ж наказав очистити кісткувід землі й коріння і дізнався, що це була глава Адамова. Її перенесли доЄрусалима. Соломон велів засипати главу Адама камінням, з якого й утвориласяГолгофа. А стовбур ніяк не могли використати на побудову храму і він пішов лишена риштовання. Коли Южзька цариця, оглядаючи споруджуваний храм, ступила на цедерево, воно сильно похитнулося; але цариця, замість прокляття, вимовила: «Отриблаженне древо, на ньому ж розіпнеться Христос!» По завершенні спорудженняхраму дерево потрапило до Силоамської купелі, через що янгол щоліта сходив унеї і збурював у ній воду. Коли іудеї віддали Ісуса Христа разом із двомарозбійниками на розп'яття, то Пілат наказав зробити з тих дерев три хрести.Хрест Спасителя був зведений на Голгофі на тому самому місці, де пробувалаглава Адамова; кров'ю з ран розіп'ятого Спасителя і водою з проколотого ребраЙого хрестився Адам (тобто змочено було главу його, що пробувала під хрестомСпасителя) і звільнився від клятви.
За «Сказанням», приписуванимСеверіану, «древо хресне» походить з дерева, яке виросло з головешок,посаджених Лотом. Воно принесене було до Єрусалима в той час, коли Соломонспоруджував храм. Будівельники декілька разів примірювали його на бантини вхрамі: але внизу, на землі, воно здавалося задовгим, а коли піднімали йогонагору, на будівлю, виявлялося закоротким. Так дерево й не використали длябудування, і його лишили в храмі, де воно лежало до того часу, коли зробленийбув із нього хрест для розп'яття Спасителя; його обіклали тридцятьма срібнимивінцями, з яких один, як плату за зраду Спасителя, було віддано Іуді —зраднику.
Під впливом наведенихапокрифів у середовищі українського народу склався цілий цикл легенд про«триблаженне древо», смерть Адама та главу його. Дещо в них, порівняно запокрифами, народна фантазія видозмінила, дещо переплутала, викривила, дещовигадала; але основна думка всіх цих легенд та, що те саме древо, якеспричинило вигнання прабатьків з раю і введення у світ смерті, перемогло наГолгофі смерть і отверзло людям райські врата.
У легендах, записаних у містіКуп'янську, розповідається, що Адам, коли помирав, послав сина свого Сифа доврат земного раю, аби він попросив там у янгола єлею милосердя (за іншимилегендами — обіцяного Богом сімені у буквальному значенні цього слова). Адамдав Сифові три зернини з райського древа пізнання добра і зла (за іншимилегендами — гілку з цього древа). Із цих трьох зерен, посаджених на могиліАдама, виросло три дерева. їх було зрубано потім царем Давидом для храму, тапри спорудженні храму Соломоном вони не пішли в хід, а лишились лежати на горі,звідки одного разу, під час сильного дощу, були знесені водою вниз, і потрапилив купіль (Силоамську). Сюди щороку сходив з неба янгол, щоб очищати ці тридерева, які зрослися в одне, від намулу, що відкладався на них упродовж року,причому всі хворі, скупавшись у цей час у купелі, одразу ж одужували. Євреї,шукаючи придатні для хреста Спасителя дерева, згадали про ці саме і, по своїйзлобі, зумисне зробили з них (дуже намоклих) хреста, щоб Спасителю важче булонести його на Голгофу.
За легендою, записаною вслободі Кабанячій Куп'ян- ського повіту, в Адама було два сини — Петро йМакрадомець. Адам захворів й послав обох своїх синів знайти йому цілюще зілля.Петро й Макрадомець пішли й по дорозі зустріли янгола, котрий спитав у них:«Куди ви прямуєте?» — «Батько наш захворів, — відповідали брати, — і послав насза цілющим зіллям». Янгол дав їм три якихось зернини й велів повернутисядодому. Коли брати повернулися додому, то виявилося, що Адам під час їхньоївідсутності помер і навіть був уже похований. Брати довго не знали, що їмробити із зернинами, які дав їм янгол; нарешті, один з них каже: «Давайпосадимо ці зерна на могилі батька». Посадили. Минуло багато часу, і з зеренвиросло три дерева: «дерево спасіння», «дерево добре» і «дерево лихе». Колидерева стали великими, то глава Адамова вийшла із домовини й лягла під «деревомспасіння». Дерева ці росли на своєму місці до часу розп'яття Христа. Євреї,засудивши Христа на розп'яття, пішли шукати дерев, які підійшли б для цього, ізнайшли ці три дерева. З «дерева спасіння» було зроблено хреста для Спасителя,на хресті з «доброго дерева» був розіп'ятий розсудливий розбійник, що ввійшовдо раю, а на хресті з «лихого дерева» — злий розбійник. Коли Христос ірозбійники були розіп'яті, то під хрестом Спасителя з'явилась голова Адамова.Відтоді й стали малювати біля ніг розіп'ятого Христа главу Адама.
За однією легендою, записаноюв м. Куп'янську, коли вигнав Бог Адама з раю, той почав сіяти собі хліб. Та щолиш він зоре, лукавий візьме й витопче. Коли б лукавий зробив це раз чи два, тоще б нічого; та оскільки лукавий робив це повсякчас, то зовсім опротивів Адаму.От Адам і спитав його: «Навіщо ти мені чиниш зло?» А лукавий йому у відповідь:«Я чиню це для тога, щоб ти віддав мені мертвих; і знай, що не припиню, доки тимені не віддаси мертвих!» Довго Адам не згоджувався, та оскільки лукавий неприпиняв шкодити, то Адам і віддав йому всіх мертвих. А щоб Адам не порушувавсвоєї клятви, лукавий сказав йому: «Обріж свій мізинець і кров'ю зроби знаксобі на голові, що ти не будеш зраджувати свою клятву, а я тільки-но стрінуся зтобою й побачу в тебе на голові червоне, вже й знатиму, що ти ще не зрадниксвоєї клятви». Таким чином гріх Адама був накреслений на його чолі. Передсмертю Адам пішов на те місце, де тепер Єрусалим; тут він помер і був похованийна Голгофі. Місце, де лежала глава Адама, назвали Кранієвим, або Лобним; саменад цим місцем був згодом поставлений хрест Христу. Кров, що витекла зхромленого ребра Спасителя, змила на главі Адама знак угоди, укладеної ним здияволом, і тим визволила всіх померлих з-під влади диявола.
До цього додають, що те місцена Голгофі, де пролилася кров Спасителя, обкладене тепер золотом у виглядікільця, в центрі якого — шпарина, заглиблена в землю до чола Адамового: тут і єпуп землі. Очевидно, подробиця ця увійшла до легенди з «Ходіння» ігуменаДаниїла в Єрусалим, де в розділі про церкву Воскресіння Христового мовиться:»… тут є біля стіни за вівтарем: пуп земний… Є ж бо й Розп'яття Господнє,від церкви Воскресіння на схід обернене, високо на камені, як вістря піднесене;а навколо каменя — ніби пагорок малий, а посеред каменя того назовні витесаношпарину на лікоть завглибшки й на п'ядь завширшки, по колу. І тут буловстановлено хрест Христовий. На споді того каменя лежить глава Адама першого.Під час Розп'яття Господнього, коли на хресті Господь наш Ісус Христос віддавДух Свій, тоді розірвалася церковна завіса, і каміння розпалося, тоді ж і тойкамінь просів над главою Адамовою, і тією розпадиною зійшла вода із ребер ІсусаХриста на главу Адамову і омила гріхи роду людського. Є та розпадина на томукамені і до сього дня; і є Розп'яття Господнє і камінь той святинею, стіноюкам'яною оточеною; і вгорі понад Розп'яттям Господнім зведено склепіння, ірозписано мозаїкою дивною».
Легенда, записана в с.Хомутинцях, позначена суто народним духом і складом.
Жив собі Адам, — розповідаєлегенда. Ось уже його Господь і дітками поблагословив. Така вже йому втіха ірадість, що, здається, хотів би жити вічно; а до всього цього й здоров'я йомуслужило. Ось і каже Адам до Бога:
— Боже, Боже!Не помру я, бо я дуже міцний чоловік.
— Щоміцний, то міцний, — каже йому Бог, — а все одно мусиш померти. Розболиться втебе голова, защемлять руки, почне крутити ноги — і ти таки помреш!
Не вірив Адам, поки бувмолодшим, а надійшла пора — мусив був повірити. Розболілась голова, сталокрутити кістки, — звісно, як буває в старої людини. Бачить Адам, що недалековже й до смерті, й каже своєму синові:
— Сину мій,сину! Піди, — каже, — до раю і принеси мені з раю золоте яблучко, бо надходятьуже мої останні дні.
Пішов син до раю, та замістьяблучка приніс ту лозину, якою Бог вигнав Адама з раю. Адам звелів зробити злозини три обручі (вінці) і надіти їх собі на голову. Ну, та хіба ж від смертіщось допоможе! Воно вже голова наче й не болить, а померти — все ж помер. І яквін з тими обручами на голові помер, так його з ними й поховали. Аж ось із тихобручів виросло три дерева: кипарис, кедр і триблаженне древо.
Ще про триблаженне древо, —веде далі легенда, — розповідають, що Матір Божа із Спасителем якось спіткнуласьоб нього і мовила, злякавшись: «О триблаженне древо! На тобі буде розіп'ятоСина Мого!» А син на це промовив: «Правда, Мати Моя!» І справді, скільки потімне добирали хрестів, на жодному не могли розіп'яти Його, а лише натриблаженному древі, яке ще тоді, як росло, мало вигляд хреста.
У другій легенді, записаній услободі Кабанячій, розповідається, що коли Адам согрішив, то Господь сказавйому: «Піди, Адаме, по раю і знайди гілід міцності людини». Довго ходив Адам пораю в пошуках за плодом міцності людини, гірко оплакуючи свою слабкість;нарешті, знайшов цей плід й подав його Господу. Господь, узявши плід, сказавАдаму: «Хоч ти й согрішив, але за те, що старанно шукав і знайшов плід міцностілюдини, Я представлю Тебе перед Собою». Адам уписав слова Господні до книги, асаму книгу передав синові своєму Сифу й заповів зберігати її в нащадках. КолиХриста розіп'яли, то єврейські вчені, на підставі слів, сказаних Адамові: «Ятебе представлю перед Собою», наказали намалювати на хресті біля ніг Спасителяглаву Адама. За іншим варіантом, коли почали ставити хрести для Спасителя ідвох розбійників, то хрест Спасителя, як і де його не ставили, весь часпровалювався в землю. Вже робітники зовсім змучились, а хреста все ж не моглипоставити. Тоді Спаситель зглянувся над ними й каже: «Знайдіть першу людину,візьміть главу її й докладіть під хрест». Євреї відшукали череп Адама, поклалипід хрест, закріпили хрест на черепі і тоді розіп'яли Спасителя.
Легенда, записана в слободіТарасівні Куп'янського повіту, повідомляє зовсім нові дані про те ж. Копали наГолгофі яму для хреста Спасителя й вирили при цьому череп людини. Викинули йогоз ями; череп покотився і впав до ніг Спасителя. Хтось із тих, хто стояв тут,сказав: «Чий би це був череп?» — «Адамів», — відповів сам череп. «— Ого! —засміялись воїни. — Чи не хочеш, Адаме, пожити з нами? Ось Чудотворець: попросиЙого — Він воскресить тебе!» Череп сказав їм на це: хвилина смерті такастрашна, що він і жити не бажає, аби лиш не переживати цієї миті знову.
За іншими оповідями,записаними там же, викопали не один, а два черепи й викинули їх з ями, причомувоїни відштовхували їх від себе ногами, а євреї, які стояли тут, говорили, що,можливо, це були також хоробрі воїни, а то, може, навіть і царі, а тепер їхтопчуть ногами. Тоді один з черепів, котячись з гори, промовив: «Я — царСаліма»; а другий, що зупинився біля хреста Спасителя, сказав: «Я — Адамоваголова».
На закінчення легенд проАдама і Єву наведемо оповідь неписьменної старої жінки із слободиНово-Миколаївки Куп'янського повіту. Оповідь ця містить простодушно-наївнерозв'язання деяких антропогонічних питань, охоплює затим усе подальше життяроду людського й завершується вираженням есхатологічних ідей, перейнятих,звичайно, грубим матеріалізмом, але таких, які наочно з'ясовують характеррелігійних поглядів селянського простолюду.
Коли зачинався світ, жилисобі двоє людей: Єва (мужчина) і Марія; в них тіло було таке, як у нас тепернігті. Угледіли вони якось на одній яблуні два яблука; довго милувалися ними, апотім одне разом з'їли, — і зразу ж у мужчини Єви утворилася на горлі кістка(кадик — «Адамове яблуко»), а тіло в них стало таке, як у нас нині. Тут же воний согрішили. Марія з цього ж разу затяготіла й народила сина. Ось вони скликалиянголів і стали думати й гадати, яке йому ім'я дати. Дали йому ім'я — Петро;Марія це ім'я не злюбила, всіх янголів засмутила. Стали знову думати й гадати,яке ж йому ім'я дати. Дали йому ім'я — Микола; Марія це ім'я злюбила, всіхянголів звеселила.
Епізод надання імені першому синовіЄви і Марії дуже нагадує епізод надання імені Богомалятку в колядці,надрукованій Хр. Ящуржинським на сторінках «Киевской стариньї» (1895, лютий,с.209—211):
Ой в Русалимі у Віфлеємі —
Грай, море, грай!
Радуйся, земле,
Син Божий народився!
(цей приспів повторюєтьсяпісля кожного вірша).
Пресвята Діва там Христамала,
В ризи Його вповивала.
Там всі святі поза стіл сіли.
Взяли писати, взяли читати, —
Дали вони ім'я святого Петра.
Пресвятая Діва того ім'я нехотіла.
Взяли читати, взяли писати,
Яке Йому ім'я дати, —
Дали вони ім'я святого Павла.
Пресвята Діва того ім'я нехотіла.
Взяли писати, взяли читати,
Яке Йому ім'я дати, —
Дали вони ім'я Ісуса Христа.
Пресвята Діва то ім'язлюбила...
Від тієї пари— Єви і Марії — стали розмножувалися люди, поки не вижили (першого) віку. Колистав наближатися до кінця вік, святі люди почали будувати ковчег й пускати тудилюдей по парі — чоловіка й жінку, і всякої птиці, що літає, по парі, і всякихтварин по парі. Ховрашків та жаб — тих не брали, вони вивелись потім із землі;вовків і зайців також не брали, та тільки не знаю, звідки вони потім узялися.Коли всього набрали, тоді пішов дощ. І йшов він сорок день і сорок ночей. Всілюди потонули, і всі хати, і все, що було; а ті люди лишились, які були в ковчезі.Коли дощ ущух, пара людей вийшла з ковчега, і стали вони жити на землі; сталижити — стали грішити, а в них стали вселятися і від них стали народжуватисяпотонулі душі, тільки їм давали вже інші імена. Після того, як змінився світ, ілюди змінились: раніше були великі та дужі, а чимдалі, тим ставали щоразменшими; а ще далі, після нас, будуть такі, що в одній печі молотитимуть по сімчоловік одночасно. От і ми вже той вік вижили, що Бог призначив, бо раніше дітислухалися батьків і матерів і боялися їх, а нині не слухаються й не шанують, —самі, мовляв, більше знають, ніж отці й матері. Це ми ту останню сотню літдоживаємо, яку додали святі отці. Господь розгнівався на отців, що вони додаливіку людям, сказав, що все терпітиме, що б не творилося на білому світі: хочхто людину заб'є чи щось інше скоїть, то Він і не карає. Коли доживемо цюостанню сотню літ, то буде Страшний суд — буде нас Господь судити, визначати,кого куди. Де сонце сходить, там буде рай; де сонце буває ополудні, там —пекло; а де сонце ніколи не буває, там — ад. За великі гріхи посадять в ад, заменші — в пекло, а безгрішних улаштують в рай. В раю жити добре — там добреп'ють і їдять; а в аду комашкаються (безперервно вовтузяться, як мурашки): тойвезе лозу; той кричить «пити!», а в нього крізь горло вода ллється; той у смолікипить. Тин підпирають — це за те, що коли жив на цьому світі, то коли щосьробив погане, і йому казали: «не роби — гріх, а коли помреш, то на тому світітобою тин підпиратимуть», — він відповідав: «гріх у міх, та ще й зверху сів! —там, на тому світі, нехай хоч тин підпирають моєю душею»; а також за те, щоколи в когось повалиться тин і той просить допомогти, він не піде на допомогу,і от на тому світі й тин підпиратиме. Хто кричить: «пити!» — так це за те, що нацьому світі не даєш іншим напитися води, особливо жнивами. Лозу возить за те,що на цьому світі крав її. Від гріхів звільняється той, хто на цьому світі даємилостиню. Жила собі одна скупа жінка. Ось прийшов до неї жебрак і попросивмаленької цибулини. Вона цього не пошкодувала — дала; а коли померла й мучиласьу смолі, то той самий жебрак прийшов, спустив до неї цибулину, — вона вхопиласяза цибулину й вилізла із смоли.
Ті жінки, які померливагітними, тепер мучаться, і баби пупорізні за ними ходять, дожидають СтрашногоСуду. А після Страшного суду їх улаштують прямо в рай разом з маленькимидітками і з бабами: вони за стільки літ до суду відтерпіли вже страждання.
Люди всі зміняться, а землятільки обернеться, сонце зайде за хмарку, а світ не зміниться; намздаватиметься, що палатиме земля і все, але нічого цього не буде. А ось щобуде. Перед Страшним судом ходитимуть ворожки і з того попелу, з якого жінкироблять луг для прання в п'ятницю й викидають грудку мокрого попелу надвір,зроблять із неї паляничку й пропонуватимуть її людям: хто візьме, того душу йпереманять до себе.
Занадто грубими, природнимимазками накидано в цій оповіді велику епопею людства; але її від першого й доостаннього штриха яскраво пронизує життєдайний промінь віри в безсмертя й майбутнюправедну винагороду, яка незмінно служить нашому простолюдину відрадноюпровідною зіркою в його многотрудному й многосмутному житті.