Реферат на тему:
Складання українськихлегенд про атмосферні явища
Українські легенди та перекази про різні атмосферні явища,так само як і про землю, воду й вогонь, являють собою строкату сумішапокрифічних вимислів і напівязичницьких, напівхристиянських забобонів зіспільно-арійськими міфічними поглядами та уявленнями.
Тоді як в одних місцевостях під хмарою народ має наувазі дим, який піднявся з землі на певну висоту і там згас (Грубешівськийповіт і Холмська Русь), в інших — скупчення величезної кількості річкової таморської води, що падає на землю у вигляді дощу; дощ падає у вигляді дрібнихкрапель тому, що вода з хмари перш пролітає довжелезний шлях крізь повітрянийпростір (Ушицький, Луцький, Канівський, Літинський та Новоград-Волинськийповіти). В інших — хмару (від слова «хмуритись») уявляють драглистою, подібноюдо рибного холодцю масою, що утворюється з пари й диму; знизу вонапідтримується пружністю земних випарів, а згори нагнічується хмарою. Коли хмарупригріє сонце, вона розпускається, тане і випадає на землю дощем (Літинський іКанівський повіти). Є такі, що запевняють, що самі бачили хмару, як вонашматками падала з неба, «така, як драглі» (холодець — тобто, очевидно, піднятів хмари смерчем морські медузи, які потім випали на землю разом з дощем); її зуспіхом вживають як ліки від лихоманки, а також для відгодівлі кабанів(Канівський повіт). Хмару також вважають пористим вмістилищем води, яку вонапропускає крізь свої пори і яка випадає на землю дощем (Літинський повіт). УСтарокостянтинівському повіті кажуть, що чорти збирають хмари маленькими шматочкамиі зносять їх до одного певного місця, так що потім утворюється величезна хмара.У Житомирському повіті вірять, що дощові хмари викликає Ілля Пророк: у тімісця, де потрібен буває дощ, Господь посилає Іллю-Пророка, який згромаджуєсвоєю колісницею хмари і тим дає знати, що зараз буде дощ. Зокрема, стосовно дощурозповідають, що якийсь чоловік весь час роз'їжджає верхи на коні. Коли він їдечерез воду, то каже, що це — будяки. І якщо кінь хлебне при цьому трохи води іпирхне, то піде невеликий дощ, а якщо більше захопить води і дужче станепирхати, то піде великий дощ (Холмська Русь). Кажуть також, буцім дощвикликають янголи за допомогою особливо влаштованої великої сіті. На цю сіткуянголи ллють воду, щоб викликати дощ, і, на свій розсуд, переносять її з одногомісця на інше (Грубешівський повіт). Тихий, частий, теплий дощ зветься манноюБожою ( Ушицький повіт). Коли довго не буває дощу, то гадають, що це відьмизнімають зорю і ховають її в льоху у глечику; щоб викликати дощ, треба очиститикриниці (Вінницький повіт). В одній місцевості Луцького повіту тривалий час небуло дощу. Тоді поміщик (а було це за часів кріпацтва) звелів зібрати всіхжінок у своєму селі і покласти їх спиною у воду, притримуючи мотузком; коли бкотра з них почала тонути, то її велено було витягувати, а тих, що плавали наповерхні, велено було бити, тому що це мали бути відьми. Одна з жінок справдіне тонула, і коли її за це почали бити, то вперіщив раптово такий дощ, щоучасникам самосуду ледве вдалося живими дістатися додому. Все це достотунагадує собою таке місце з четвертого слова проповідника XIII сторіччяСерапіона, єпископа Владимирського (1274—1275): «Божественні правилаповелівають карати людину на смерть за свідченнями багатьох. А ви за свідкаставите воду, й кажете: якщо стане тонути, то невинна, а якщо попливе, точаклунка. Чи не може диявол, бачачи ваше маловір'я, підтримати людину на воді,щоб вона не потонула, і тим заманити вас у душегубство? Тому що ви, знехтувавшисвідченнями богоподібної людини, звернулися до бездушної речовини — до води і,повіривши такому свідченню, гнівите Бога...» і т. ін. Професор М. Сумцов повідомляєпро причини сильної посухи 1889 року такі дві легенди, які він чув від однієїсімдесятирічної селянки слободи Боромлі Охтирського повіту.
Весь травень був сухий і спекотний. У небагатьох місцяхпробігли легкі хмарки з плідним, живлющим дощем. Від тривалої посухи озиминабула дуже пошкоджена, подекуди на пагорках і яровина вигоріла. На поясненняпричини посухи випливло назовні давнє народне повір'я про чаклунство надхмарами, до того ж оповіді про те, як і хто тут начаклував, варіювалисяпо-всякому з місцевими приуроченнями. Зміст першої легенди в стислому викладітакий.
Три жінки йшли до Києва на богомілля. Під Києвом вони сіливідпочити. Дві потім підвелися, а третя ніяк не могла підвестись. «Не можу йти,і сама не знаю чому», — казала вона. Пішли її супутниці до Києва і повідомилиігумена, що вони залишили в полі жінку, яка без жодної видимої причини не можепідвестися з землі. Ігумен послав до цієї жінки священика (ієромонаха?) зіконою і хрестом. Священик виявив, що жінка до половини ввійшла в землю. «Вчому ти грішна?» — запитав він. — «В тому лише й гріх, що я заговорила дощ натри місяці», — відповіла жінка. — «Будь же ти проклята!» — мовив священик. Ібаба з гуркотом провалилася крізь землю.
За другою легендою, є десь у лісі криниця. Тривалий час з неїніхто не брав води, і криниця засмітилася. Наснилось якось, а потім ще разодному селянинові, що слід цю криницю вичистити. Коли почали її чистити, тознайшли там п'ять «чаклунств»: дужку з відра, кінське копито, мотузку та «інше»(оповідачка не могла пригадати ще двох «чаклунств»), Вийняли ці «чаклунства»,освятили криницю — і незабаром пішов дощ (10—15 червня 1889 року в Охтирськомуповіті пройшли сильні дощі).
У Київській губернії причину надто тривалого бездощів'язвалюють виключно на відьом. Умертвляючи чотириногих черепах, з яких буцімтовитікають вода і роса, і забиваючи в криницях рунами ключі, вони в такий спосібвідводять од певних поселень дощові хмари. Під час посух, з відьомських чарів,у якомусь пралісі гризуться два змії, від люті яких сохнуть небо і земля.Тільки києм, яким удасться розірвати цих гадів, можна зібрати громові хмари надполями і прикликати на землю благодатний дощ.
Є також повір'я, за яким Бог має особливі склади дощу на краюсвіту… Коли з'являється потреба пускати дощ на землю, Бог посилає пророкаІллю і глухого янгола. Вони набирають дощ у хмару і розносять його по світу.При цьому буває нерідко так, що як почнуть вони пускати дощ, то пускають йогобезперервно декілька днів поспіль. Так стається тому, що глухий янгол запитує вБога, куди потрібно пускати дощ. Бог каже йому: «Ходи там, де чорно»; а він, нерозчувши, ходить там, де вчора. Бог каже: «Іди туди, де просять», а він, нерозчувши, іде туди, де косять. Бог каже: «Іди туди, де ждуть», а він, нерозчувши, іде туди, де жнуть.
Досить поширена, нарешті, думка, що дощ — це вода, яка насочуєтьсяз морів, рік, озер, колодязів, ставків та інших водойм і виливається в хмарирайдугою. Сама райдуга уявляється у цьому випадку «цмоком», тобто насосом.Разом з водою райдуга всотує і все, що є у воді — жаб, черв'яків, риб, каміннятощо, які потім і випадають з хмари разом з дощем. Але воду всмоктує лишесинювато-червона райдуга, тоді як яскраво-червона не діє і є лиш веселкою,оскільки під час появи її прояснюється від сонячного проміння (стає веселим)виднокруг, який перед тим був закритий хмарами і навіював сум (Літинський,Луцький, Вінницький повіти). У Грубешівському повіті райдугу вважають шляхом,яким сходять з неба янголи, щоб набрати води; воду цю вони потім виливають наособливу сітку (сито) і таким чином творять дощ.
Градовими хмарами правлять відьми, які на свій власний розсуднасилають їх на ту чи іншу місцевість (у Новоград-Волинському повіті кажуть, щоград випускається відьмаками з колодязів). Аби змінити напрямок градових хмар,жінки звичайно викидають з хат надвір і кладуть навхрест кочергу, лопату, наякій саджають у піч хліб, і помело, маючи намір догодити таким чиномрозлютованій відьмі, оскільки відьми роз'їжджають по світу на цих предметах.Дехто, щоб припинити розпочате вже падіння граду, перекушує градинки(Житомирський, Літинський повіти), це начебто знищує відьомські чари, і хмари,не завдавши шкоди, розходяться. В Ушицькому повіті кажуть, що в хмарахутворюється лід подібно до того, як на ріці, причому замерзає він на товщинулюдського зросту. Чорт (чи окремо приставлена якась людина) рубає цю кригу ікидає її у вигляді граду на землю. У Літинському повіті вважають, що град існіг утворюються з тієї ж самої води, яку райдуга всотує з моря в хмари длядощу; не встигши впасти на землю дощем і застоявшись у хмарах, вона замерзаєтам і після того падає на землю вже градом і снігом. В інших місцевостях того жповіту стверджують, що десь у невідомій, далекій країні є дуже високі сніжні ікрижані гори. Коли хмари проходять повз них, то захоплюють із собою частинкикриги і снігу, а згодом і розсипають їх по землі. Крім зазначених уже вищеспособів відвернення градових хмар, у Костянтиноградському повітізастосовується ще й такий. Як тільки угледять, що насувається градова хмара,відразу ж «на гряницю» (на межу місцевості) вирушає знахар, при тому бере зсобою чарівну палицю і освяченого сім разів (протягом семи літ, при освяченніпаски) рогового ножа. Тут він устромлює ножа в землю і тоді починає читатирізні молитви, вимовляючи їх з кінця до початку: «Амінь. Духа Святого і СинаОтця во ім'я», «Від лукавого нас увільни та в спокусу нас не введи...» («Отченаш...»). «Наших душ єси народила Спаса яко Твого...» («Богородице Діво,радуйся...») тощо. По закінченні молитов знахар виймає із землі ножа, бере йогоразом з палицею у правицю, повертається в той бік, куди хоче прогнати градовухмару, махає в тому напрямку руками і вимовляє таке заклинання: «Граде лукавий,рабе лукавий! Нехай тебе хмари не носять, бо тебе люде не просять. Буйні вітри!Візьміть ви цю хмару на свої тонкі крила, занесіть її за Окіян-море, за тепліводи, за круті гори, за жовті піски, щоб він там розтав і пропав нині, прісно івовіки віків, амінь. Амінь, амінь, амінь! Тьху, тьху, тьху! Щезни, пропади одлиця Божого і од мене грішного!»
Чарівна палиця є великою цінністю і передається знахарямисеред своїх нащадків з роду в рід. Її здобувають так: коли знахареві випаденагода побачити, що змія-гадюка їсть жабу, то він відламує однорічний паростоквід якого-небудь дерева і цією палицею розганяє їх, будь що намагаючись не зачепитині тієї, ні іншої.
Щодо снігу є ще й інші повір'я. Кажуть, наприклад, що сніг —це пара, яка виходить з димом і замерзає у повітрі (Луцький повіт); що вінпоходить від дощу, який замерзає (там же); що він приготовляється на небі ітоді його розсипають по землі святі (Ушицький повіт); що на небі зберігаютьсяособливі величезні запаси снігу, який скидають на землю лопатами янголи тонавмисне, то прочищаючи собі шлях (Грубешівський повіт). Повір'я деякихмісцевостей Ушицького повіту наближені до тих повір'їв великоросів, якіхудожньо відтворено Пушкіним у відомій баладі «Біси». Сніг збирають «шатани»,тобто чорти. Він виходить із землі і з води у вигляді пари і в хмарах наростає.Зібравши багато снігу, сатана святкує своє весілля і розсипає скрізь по землісніг, чому й бувають сильні хурделиці.
Народні погляди на туман, іній та росу цілкомправильні: в одному лиш Вінницькому повіті в росі вбачають сльози святоївеликомучениці Варвари, яка вранці ходить полями і плаче.
Основа легенд і вірувань щодо грому та блискавки — давньоміфічна,язичницька; але своєрідно витлумачене християнство наклало на них такі густісліди, що це призвело до справжнього хаосу, заплутаного ще дужче наївнимнародним вимислом. У Канівському повіті, наприклад, і понині ще грім таблискавку народ називає Перуном, і якщо трапиться, що блискавка запалить якусьбудівлю, то звичайно кажуть: «Перуном спалило» (у Грубешівському повіті лишегромову стрілу називають «Перуновою»),
Спільне в усіх українських народних легендах про грім таблискавку те, що вони застосовуються Богом для ураження і винищення чортів.Зокрема, в Ушицькому повіті є таке вірування, що коли Господу Богу требапослати на землю дощ з громом, то він наказує святим Юрію, Іллі та Михаїлухитати скелі, від чого й буває грім. У Житомирському повіті грім пояснюють тим,що пророк ілля1 архістратиг Михаїл ведуть війну з чортом, який дражнить Бога, через що Бог інамагається вбити його, зібравши перед тим хмари, що є вираженням і проявомЙого гніву. Бог, Ілля та Михаїл стріляють у сатану. Куди б'є грім, там, отже, йсховався чорт; а коли грім уразить людину, то тоді чорт сховався під ту людину.У Грубешівському повіті і в Південній Русі кажуть, що грім буває відпереслідування архістратигом Михаїлом дияволів. Вони переховуються відпереслідування в оселях, церквах і в живих істотах; але стріла Михаїла вражаєїх нещадно навіть у церкві під престолом і всередині людини. До того ж убитійчерез чорта громом людині прощаються вчинені нею гріхи (Ушицький повіт). Підчас грози не можна їсти і взагалі відкривати рота, щоб не дати змоги проникнутитуди чорту (Житомирський повіт); не слід також співати, бо, співаючи, людинавеселить чорта, який весь час тоді в'ється навколо неї, і ось грім, маючи намірубити чорта, вбиває разом з ним і того, хто співає, бо чорт устигає сховатися.під нього (Канівський повіт). Якщо гроза застане когось у дорозі, то требазійти з дороги і йти або їх^ти узбіччям, бо в цей час «враг» крутиться подорозі вихором, і грім може вбити замість нього ту людину, котра йде або їдедорогою. Особливо не слід ставати й сідати під скелі, де найзручніше переховуватисячортові від переслідування, бо громові стріли відскакують від каміння (ХолмськаРусь). Так само під час грози не слід стояти під дубом чи вербою, де є житлочорта і куди він найчастіше ховається від грози. Коли грім ударить у дерево ізапалить його, це означає, що чорта вбито, і звичайно він перетворюється утаких випадках на смолу, яку знаходять на місці спалених дерев (Вінницькийповіт). За найнадійніший сховок людині під час грози може правити ліщина(лісовий горіх). Якось дуже давно диявол сказав Богові: «Я сховаюсь так, що тимене не вб'єш». — «Ні, вб'ю», — відповідає Бог. — «Я сховаюсь під людину!» —каже диявол. — «А Я вб'ю й людину і за те дам їй царство небесне». Диявол ставперераховувати після того всі предмети, під які можна сховатися, та забувзгадати про ліщину, чому під нею лиш і можна порятуватися від громової стріли.
Втім, у м. Таращі Київської губернії кажуть, що. людина, якувб'є грім, «не встане на тому світі».
Один мисливець проходив з рушницею поблизу величезної скелі.Була сильна гроза. Пішов дощ і мисливець сховався під навісом скелі. Тоді, колигримів грім і спалахувала блискавка, диявол спокійнісінько сидів під навісомскелі; та тільки-но вщухало, він виходив з-під скелі, ставав догори ногами іпочинав дражнити Бога. Гримів грім, та від його удару диявол миттєво ховавсяпід скелю і таким чином рятувався. Мисливець усе це бачив, але спочатку ненаважувався вистрілити «в панича маленького, в камізельці, безп'ятого і зпазурами на руках і ногах». Довго дивився мисливець на витівки диявола, та,зрештою, вибравши слушну хвилину, вистрілив у «панича». Куля так і протялатого; та коли мисливець підійшов до місця, де перекидався диявол до прострілу,то побачив лише пролиту смолу. У цей час підлетів до мисливця архістратигМихаїл з рушницею на плечах і став дякувати, пропонуючи дати йому все, чого вінлиш забажає, за зроблену послугу. Мисливець попросив собі у винагороду рушницю,що була в Михаїла, бо дуже вже вона йому запала в око. Михаїл почав буловідкручуватися, кажучи, що рушниця його для мисливця зовсім непридатна. Таврешті-решт змушений був поступитись. Помінялись вони рушницями з такою умовою,що коли мисливцеві чомусь згодом не сподобається архістратигова рушниця, то вінмає право вимагати розміну. І став з того часу мисливець полювати зархістратиговою рушницею; що, бувало, не вгледить, все вб'є без похибки, хоч бито був щонайменший звірок. Звуку пострілу з архістратигової рушниці зовсім неможна було відрізнити від звуку грому. У селі, де жив мисливець, був великийставок. Вийшов якось мисливець на ставок пополювати, і бачить зграю дикихкачок. Прицілився, вистрілив — і вбив усіх до одної. Зібравши качок, він пішовдо поміщика того села. «Де ти набрав стільки дичини?» — питає поміщик. —«Настріляв на вашому ставку!» — відповідав мисливець. Поміщик нізащо не хотіввірити, побачивши таку величезну кількість качок, і питає: «А в який час дня тистріляв?» Мисливець відповів. «Так, — сказав поміщик, — якраз саме в той часчув удар грому». Звідтоді мисливець став боятися архістратигової рушниці іпішов на умовлене місце, щоб розмінятися. Архістратиг Михаїл погодився.Мисливець, узявши свою рушницю, відразу ж пішов на полювання і побачив, щотепер і його рушниця стала незрівнянно кращою, ніж була раніше.
У Літинському повіті грім вважають звуком, який виникає відпересування по хмарі страшної смертоносної гармати, якою правують святий Юрійта архангел Гавриїл (у Новоград-Волинському повіті — архангели Михаїл таГавриїл). Гармату цю заряджає святий Юрій стрілою з якоїсь твердої маси,подібної до каменя, а запалює і спрямовує постріл у чорта архангел Гавриїл (уЛуцькому повіті громом та блискавкою правлять архістратиг Михаїл і святийпророк Ілля). Громові стріли (блеменіти, шматки розплавленого електрикоюблискавки піску або каміння) мають вигляд або тонкої лозини, або конічної кулі,часом вони бувають жовті, як свіча. Після пострілу гармати громова стрілавходить у землю на сім сажнів (у Старобільському повіті — проходить крізь землю«на другий світ») і через сім років виходить назад на поверхню. Той, хтознайшов громову стрілу, зберігає її, як святиню. Вона застосовується під часрізних хвороб і особливо допомагає від кольок; вона ж уберігає від ударівгрози, відводить усілякі лиха, чари і лихі сили і взагалі приносить щастя істаток в оселю, де зберігається. Допомагає вона також і від хвороб свійськихтварин. На тому місці, де впала громова стріла, не можна ставити ніякоїбудівлі, бо через сім років грім знову вдарить у те саме місце.
Уявлення про чудесну сутність громових стріл широко розповсюдженевзагалі в усіх слов'ян; відоме воно і багатьом первісним народам Азії, Африки,Америки і Полінезії. Характеристичні ознаки повір'я скрізь більш чи менш одні йті ж самі. Окремі місцеві зміни його в цілому незначні і несуттєві. Наприклад,поляки закопують стрілу, щоб зберегти дім від грому, під поріг; південніслов'яни носять її завжди з собою, як особистий амулет; у Норвегії у XVIIIстолітті щочетверга ввечері стрілу мили, змащували олією і клали на свіжусолому і т. ін.
Очевидно, громові стріли завдячують міфічному поняттю пробога-громовика як своїм походженням і зовнішнім виглядом, так і своїми чудеснимивластивостями. На них, як на нащадках єства бога родючості, правди і добра наземлі, позначився також відблиск світлих і добродійних рис його характеру.Цілком імовірно, втім, що цей останній процес відбувся на ґрунті первісногофетишизму, що одухотворював каміння й інші предмети і наділяв їх потімнадприродними силами. Як би там не було, однак громові стріли являють собою вмініатюрі повний відбиток складної сутності добродійного й грізного, світлого ітемного бога-громовика.
Грім буває найчастіше тоді, коли небо суціль покрите хмарами,бо саме в цей час чорти особливо полюбляють дражнити Бога: бігають шляхами, крутячисьу вихорі, ламають у лісах дерева, зривають дахи з будівель тощо. Аби архангелуГавриїлу зручно було бачити, де ховається чорт, і стежити за напрямком польотурозпеченої стріли, зриваються хмари, крізь які тоді прорізується світлосправжнього неба (блискавка у вигляді прямої смуги або риски, зигзаги і змійкиутворюються тому, що громова стріла летить за дияволом, який утікає, по всіхнапрямках. — Подільська губернія).
У Харківському і Луцькому повітах грім вважають стукотом відколісниці, якою їде по небу пророк Ілля (у Старобільському повіті — святий пророкІлля горщики везе, або роз'їжджає на колісниці по небу разом з Богом), аблискавку — іскрами з-під копит коней, які везуть цю колісницю. Під час своїхроз'їздів Ілля стріляє особливими кулями в чортів. Коли в грозу згорить копицясіна або якась будівля, то це — знак, що чорта вбито; а коли нічого не згорить,то тоді Ілля схибив, і чорт щасливо втік (Холмська Русь). У Вінницькому повітігрім вважають стукотом від колісниці архангела Гавриїла, який везе калачі;громовий удар — звук стріли, пущеної Богом у чорта; блискавка — шлях стріли знеба. Одночасно з блискавкою ми бачимо «істинне небо» крізь розверзнуті хмари,що стоять на перешкоді світлу й теплу, випромінюваним цим небом, то їх несилазнести ні оку людини, ні рослині. Помічено, що перед ударом грому з блискавкоюна небі утворюється нібито хрест — це архістратиг Михаїл благословляє хрестом,а архангел Гавриїл стріляє в чорта.
У Ушицькому і Житомирському повітах також вважають, що блискавка— це справжнє небо, яке Бог показує людям крізь розверзнуті хмари під час гнівуСвого, щоб вони завжди пам'ятали, що є на небі Бог (у Новоград-Волинськомуповіті — осяйна оселя Бога, яка нагадує всевидяще око Творця). Якби на землювпала хоча б маленька частка цього неба, то спалила б її. Перед Страшним судомце небо відкриється в усій своїй красі і в усьому своєму блиску.
В Білгородському повіті блискавку уособлюють в образідівчини. Купались якось дві дівчини в ріці й нумо пірнати одна перед одною. «Я,— каже одна, — пірну далі!» А та собі: «А я ще далі!» А Блискавка стоїть наберезі й каже: «Не пірнайте, дівчата, — сьогодні мій день, свято: я сьогоднінародилась; не можна на мої іменини купатися. Мені Бог зсукав свічу, так яходитиму небом, світитиму, людей палитиму, якщо хтось на мого Ангела працюватиме».
Пожежу, що сталася від грози, гріх гасити, бо вонапосилається від Бога на покарання, і від води полум'я ще дужче розгоряється(Старобільський повіт). Втім, загасити його можна козячим молоком, абосироваткою, або квасом (Луцький, Грубешівський і Житомирський повіти), алеперед тим, як почати гасити пожежу, хтось має роздягтися догола і тричі оббігтинавколо охопленої полум'ям будівлі.
У Канівському повіті кажуть: «Коли гримить грім, то це Ілляїздить по небу; а коли спалахує блискавка, то це Гавриїл махає квіткою. Коливиробляють скло, то розпалюють тим вогнем, який спалахне від блискавки.
Повір'я про те, що гріх гасити пожежу, яка сталася відблискавки, і що її можна загасити лише молоком, є і в поляків, і в осетинів, іпочасти у монголів. У цьому повір'ї, з одного боку, виражено метафоричнеуявлення дощу молоком, з іншого — фаталістичну покору владній силі вогню,втіленій у пожежі.
Дещо осторонь стоять вірування про грім та блискавку, щопобутують у Старокостянтинівському повіті. «Чорти зносять хмари в одне місце, —кажуть тут, — і як знесуть їх дуже багато, то згортають у вали, чому в цей часдуже гуркотить у небі. Тоді для спокою Бот посилає святого Іллю з вогняноюпалицею: махне святий Ілля палицею — спалахне блискавка; вдарить по чорту — загримитьгрім».
Найкращим запобіжним засобом від удару блискавки є встромленаза сволок або за ікони освячена у Вербну неділю верба (Будаївка Київськоїгубернії), якою в таких випадках кадять (м. Тараща. У Холмській Русі — запаленігілки дерева, якими прикрашалися ікони на свято «Боже Цяло»), або дзенькотіннядзвіночка, заздалегідь освяченого в костьолі (Грубешівський повіт), або,нарешті, чарівна паличка, згадувана нами раніше (Вінницький повіт). Якщо виситьу когось над лампадою порожня писанка, то потрібно наповнити її пшеницею,інакше туди може сховатися диявол, і тоді блискавка вдарить у хату (Будаївка).
Участь Бога в боротьбі з дияволом в усіх наведених віруванняхта легендах українського народу щодо грому та блискавки пояснюється, безсумнівно,спільно-арійським віруванням, а тоді вже — богомильським дуалізмом — одвічноюборотьбою доброго начала з лихим. У споконвічній боротьбі Бога з дияволом бралинайдіяльнішу участь, за космогонічними українськими легендами, архістратигМихаїл і архангел Гавриїл. Звідси зрозуміло, чому вони є головнимирозпорядниками грому та блискавки (подекуди в місцевостях Житомирського повітукажуть, що громом та блискавкою завідують усі янголи, і всі вони намагаютьсявибивати чортів, — мабуть, тому, що всі вони брали участь у скиданні Сатанаїлата його воїнства з неба). Щодо святого Юрія, тобто святого великомученикаГеоргія, і святого пророка Іллі, то на них в усіх слов'ян перенесено багато рисбога-громовика (Перуна).
Мороз у багатьох місцевостях України розуміють і пояснюють у ціломуправильно. В Ушицькому повіті кажуть, ніби мороз — з моря, яке так само, як іземля, може постачати нам усе, що завгодно. Найчастіше він уособлюється вобразі сивого, лисого, сердитого діда, одягненого в снігове вбрання, в крижанихчоботях і зовсім обмерзлого «сосулями» (Ушицький, Новоград-Волинський іПереяславський повіти та Подільська губернія); в нього великі червоні губи ітакий же ніс. Він — родич сонця й вітру, але могутніший за них(Новоград-Волинський повіт). «Якщо хочеш, щоб пересівся мороз, то требанарахувати дванадцять лисих так: лисий — пересядься мороз; і так після кожного»(м. Тарагца). Зимові морози бувають з веління Божого, а морози у квітні ітравні, а також ранньої осені насилаються відьмами (Холмська Русь). Якось мороззасперечався про щось зі святим Онуфрієм (свято його 12 червня). Святий Онуфрійсильно розлютився і розрубав йому сокирою голову, внаслідок чого морозпрохворів до Спасового дня (6 серпня — за старим стилем): через те і не буваєморозу з 1 червня по 6 серпня.
В уявленнях про вітер переважає міфічна основа, злегка лишзабарвлена християнським колоритом в дуже небагатьох місцевостях. Так, у Житомирськомуповіті кажуть, що вітер походить від подиху янголів, які стоять у різних кінцяхземлі за морем. А в Літинському повіті вітер пояснюють так: у чотирьох кінцяхсвіту стоять чотири величезних чоловіки з непомірно великими вусами і губами ібезперервно дмухають один на одного. Який із цих чотирьох велетнів дмухає упевний час дужче, з того боку й буває вітер тоді. А дехто вважає вітер злимдухом і, щоб змусити його віяти, свистять, тобто викликають його так само, якприйнято в народі викликати диявола. В уявленнях Холмської Русі чотирьохвелетнів замінюють також якісь чотири таємничі істоти, за розпорядженнямголовного Вітродуя, дмухають з чотирьох кінців землі. У Проскурівському повітівітер уявляють дуже сердитим дідом, який живе далеко за морями. В Ушицькомуповіті — особливим чоловіком, що бігає білим світом і моргає одним вусом; якбивін моргнув водночас обома вусами, то піднявся б такий страшний буревій, щовмить перекинув би шкереберть увесь світ. У Грубешівському повіті кажуть, щовітер викликає своїм подихом пан, який тримає землю. У Вінницькому повіті вітеруособлюється в образі чорта, прикутого величезними кайданами по руках і ногахдо кам'яної стіни. Поривчастий вітер — це сильне дихання прикутого чорта черезйого спробу зірватися з ланцюга і розірвати кайдани, а слабкий, приємнийвітерець (легіт) — подих Бога. Вітер має дванадцять сестер, та вони ніяк неможуть «надати йому одежі»: поки тримають його на ланцюгу, все на ньому, якслід; та тільки-но зірвався, все пошматує на собі і нічого на ньому нелишиться. Він би і всі хати поперекидав, аби не був на ланцюгу. Завідують іправлять ним святі Антоній, Афанасій, Феодосій і Дмитро (Білгородський повіт).
Вихор викликає сатана під час свого весілля. Тому народ, угледівшивихор, хреститься, приказуючи: «Щезни, сатано!» (Ушицький і Канівський повіти).Найчастіше вихор уособлюється в образі самого диявола (Холмська Русь, Грубешівський,Літинський, Луцький, Житомирський та Харківський повіти). Якщо вихор підвієлюдину, то їй загрожує неминуча хвороба, від якої може врятувати хіба щойорданська вода (Літинський повіт). Вихор перед грозою – це чорти, що тікаютьвід громової стріли (Житомирський повіт). Вихору слід усіляко берегтися, бігтивід нього чимдалі, читати молитви і хреститися. Бо як він когось наскочить, томоже геть понівечити (Вінницький повіт). Діти і навіть дорослі часто дражнятьйого, примовляючи: «Куций, сала! Куций, сала!» А чорт, як і підвладні йому«жиди», не любить сала і від цих слів скаженіє — і ця лють щодалі більше йбільше посилюється (Літинський і Вінницький повіти), або, навпаки,присоромлений, тікає геть (Канівський повіт). Вихор буває також і тоді, коли зведерахунки з життям самогубця, у таких випадках чорт на радощах розгулює, кружеляєвихором і мете чим попало, вириває дерева з корінням, трощить їх тощо, стрімконесучи з собою в далеч душу самовбивці. Коли вихор підіймається дуже високовгору, то це означає, що чорти позривалися з ланцюгів і, зіткнувшись, чублятьсяміж собою, намагаючись подужати один одного (Вінницький повіт).
Якщо кинути у вихор сокиру або ножа, то можна не лишепоранити, а навіть і забити чорта (Холмська Русь, Харківський і Канівський повіти).У Бердянському повіті нам казали, що коли мчить вихор, то треба на шляху йомуввіткнути глибко в землю ножа і тримати його щосили: якщо вихор не вирве ножа,то з'явиться на тому місці кров зарізаного чорта, а інакше чорт заріже тим женожем самого сміливця, що вступив з ним у двобій.
У Канівському повіті походження вихору відносять до першихднів світотворення. «Вихор буває, — кажуть тут, під посуху. Він виник від того,що Сатанаїл, коли виніс з води землю, то вода зверху замерзла. Сатанаїл пробився,однак дуже при цьому натомився, а янгол тим часом чекав на нього над морем,вирвав у нього землю і полетів до Бога. Сатанаїл трохи відпочив і кинувсянавздогін. Бачить Бог, що Сатанаїл ось-ось ухопить янгола, і каже до нього:«Змахни мечем по праву біч». Янгол змахнув і відтяв Сата- наїлові праве крило.Сатанаїл закружеляв і зробився, як вихор. І нині, коли Сатанаїл почне літатипонад землею, то здіймається вихор. В Ушицькому повіті кажуть, що диявол, першніж обернутися на вихор, перед тим переживає декілька стадій розвитку: сімроків він буває звичайною змією, наступні сім — полозом, а треті сім — крилатимзмієм, який живе в скелях. Коли в нього зовсім відростуть крила, тоді вінпочинає літати, обираючи для цього час перед грозою; помахом своїх крил вінвикликає страшний вітер, що ламає дерева і руйнує будівлі.