Зміст
Словник термінів
Вступ
Розділ І. Розвиток подільського житлау ХІХ – ХХ ст.: планування та конструкція
Розділ ІІ. Подільський двір тахарактеристика його господарських будівель
Розділ ІІІ. Декоративне оформлення тахудожнє оздоблення житла
Розділ ІV. Історичний розвиток інтер’єружитла
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Додатки
Словниктермінів
Божник – кут хати, на стінах якогорозміщували ікони.
Сволок – брус, на якому тримаєтьсястеля в хаті.
Ванькир – спеціально виділене місцев хаті для заняття промислом та приготування їжі.
Вінкіль – тип об’єднання житла згосподарськими будівлями, які розміщуються під кутом один відносно одного.
Сохи – дерев’яні стовпи, якіутримували дах в землянковому і напівземлянковому житлі.
Крокви – балки, що складали основу конструкціїдаху, на які набивалися поздовжні лати.
Платви – поздовжні балки, щоклалися поверху стін, до яких кріпились крокви.
Слуп – дерево з природнимвідгалуженням гілля, яке використовували для підтримки виносів даху.
Балабушки – маленькі глиняні частинки,які клали у вогонь, для приготування з них фарби, що використовувалась придекорі хати.
Закоминок – вузький простір міжкомином і стіною сіней.
Запічок – широкий простір міжкомином і стіною сіней.
Гари – рівчаки між дерев’янимистовпами каркасу.
Дилі – колоте дерево якевкладалося в гари.
Вальки – короткі дерев’яні кілки наякі намотувалася глина змішана з соломою, після чого їх вкладали в гари.
Тиблі – дерев’яні кілочки, щонабивалися на кінцях крокв.
Затилля – зовнішня стіна хати, що недекорувалася.
Фриз – піддашок, що огинав хату,на якому робилися основні декоративні елементи.
Призьба – елемент стіни, що відділявїї від землі робився для захисту стіни від негоди.
Лежанка – місце на печі, щовикористовувалось як ліжко.
Затула – кришка, якою закриваличелюсті печі.
Челюсті – отвір в печі, через якийгосподиня закладала страви для приготування.
Вступ
Українське селовідоме своєю мальовничістю, органічним розташуванням у ландшафті, особливоюпсихоемоційною атмосферою. Власне воно колись і уособлювало собою Україну, булоніби її візитною карткою, а може й символом. Народна будівельна творчість –явище історичне, багатовимірне, яке розвивалося у руслі поступузагальнолюдської цивілізації. Воно постійно відчувало вплив різних факторівсуспільного, соціально-економічного, морального характеру, вибираючи на віковихшляхах найцінніше, формуючи принципи і тенденції масового житловогобудівництва. Вони і визначили зовнішній вигляд, регіональну багатоваріантність,функціональну життєздатність подільської оселі.
На перший поглядпро традиційну подільську хату ми знаємо ніби багато, але водночас ще і мало.Своє слово про неї сказали етнографи, архітектори, історики. У наш час їїдослідженням найбільше займаються етнографи та історики архітектури. Але слідзауважити, що період другої половини ХХ – поч. ХХІ ст. не зовсім досліджено.Через що дана тема набуває великої актуальності і має великі перспективи і наподальші дослідження. В даній роботі автор на основі ряду історичних,етнографічних праць робить спробу узагальнити і систематизувати наявнийматеріал, охарактеризувати розвиток подільського житла протягом ХІХ – ХХ ст.
Найбільш повним,науково обґрунтованим дослідженням з даної теми є праця Т. Косміної «Сільськежитло Поділля: кінець ХІХ-ХХ ст.»1 Це перше широко узагальнюючедослідження народної архітектури подільської історико-етнографічної зони вякому розглядається народне будівництво як в історично-етнографічному, так і вісторично-практичному аспектах: історія населення краю, особливості місцевих таприродних умов, міжетнічні взаємини українців із сусідніми народами. Цікаві фактичніподробиці про народне житло Поділля[1] містяться в працяхвидатного етнографа А. Данилюка.2 Тут він висвітлює різноманітніпитання пов’язані з будівництвом, плануванням, архітектурними особливостями, якподільського так і українського народного житла загалом.
Засоби художньогооформлення подільської хати розглянуто в працях М. Задорожного/>, М. Станкевич,3Н. Зозулі.4 Вагомий вклад у справу вивчення архітектурно-художніхособливостей народного житла України загалом, і Поділля зокрема зробили своїмиґрунтовними працями відомі дослідники В. Самойлович5 та В.Струманський.6 В. Самойловичем вперше були виділені для УкраїниХІХ-поч. ХХ ст. шість основних типів житла, окреслені ареали їх побутування.Врахувавши локальні особливості народної архітектури, він виділив Поділля якокремий регіон, підкресливши характер декору житла, поліхромність йогорозписів, пластичну обробку солом’яних дахів.
Узагальнюючийматеріал з даної теми міститься в працях таких вчених-етнографів, як В.Борисенко,7 В. Наулко,8 А. Пономарьова,9 С.Макарчука,10 Г. Лозко,11 С. Павлюка12 вони подаютьхарактеристику народного житла Поділля в контексті народного житла всієїУкраїни.
Завершуючизнайомство з подільським народним житлом, хотілося б наголосити що дана роботає лише верхівкою того унікального історичного явища під назвою подільська хата.Її генетичне коріння сягає у глибину віків. Напевне, тільки маючи такіпрекрасні символи, наш народ зберіг й до сьогодні свою історію, культуру іщедру душу.
Метою роботи єпрослідкувати і виявити характерні особливості подільського житла на різнихетапах, з’ясувати та охарактеризувати його основні риси. Відповідно роботаскладається із вступу, чотирьох розділів та висновків.
У першому розділі«Розвиток подільського житла у ХІХ – ХХ ст.: планування та конструкція» розглядаютьсяконструктивні типи подільських хат, плани їх будівництва в історичномурозвитку, з урахуванням ареалу поширення.
У наступномурозділі «Подільський двір та характеристика його господарських будівель»йдеться про класифікацію забудови відкритого подільського двору, характеризуютьсягосподарські будівлі за їх функцією і описуються окремо взяті господарськібудівлі.
Дуже цікавий засвоїм змістом третій розділ «Декоративне оформлення та художнє оздобленняжитла», в якому розглядаються різні питання декоративного оформлення тахудожнього оздоблення житла. На зібраному матеріалі тут розкривається одвічнепрагнення народу до краси. Характеризується оздобленя декоративними тканинами,зокрема рушниками, керамікою, підводками та обмазкою окремих частин стін,долівки кольоровими глинами.
У четвертомурозділі «Історичний розвиток інтер’єру житла» розглядаються характерні рисиінтер’єру подільського житла, і його історичний розвиток.
Розділ І.Розвиток подільського житла у ХІХ – ХХ ст.: планування та конструкція
На будь-якомуетапі розвитку суспільства головною функцією житла було і буде – захист людинивід впливів зовнішнього середовища, тобто функція суто утилітарна. Вона в своючергу завжди залежить від кліматичних умов і географічних особливостей тієї чиіншої території України. Це і є передумовою для деяких специфічних локальнихрис житла і його планування не лише в певно виділених етнографічних зонах(Поділля, Слобожанщина, Полісся та ін.), але і в зменшених одиницях – в обсязіокремих сіл.
Плануваннятрадиційного народного житла Поділля, пройшло довгий шлях свого розвитку – віднайпростішого однокамерного до широко поширеного у ХІХ ст. дво- та трикамерного.Територія Поділля відома тим, що тут розкопано найдавніше двохкамерне житло всхідних слов’ян, воно датоване VІ – VІІ ст.1
У ХІХ на початкуХХ ст. типом житла найбіднішого населення Поділля були землянки і напівземлянки.Будувалися вони переважно під горбом. По периметру прямокутної чи квадратноїформи ями, глибиною до двох метрів; клалися стіни з каменю заввишки 0,5 метра над рівнем землі. Зверху дах засипався землею.2 Найбільш примітивні землянки інапівземлянки були переважно однокамерні, хоча зустрічалися дво – і трикамерні.Будувалася в них і піч яка розташовувалася переважно в кутку проти входу, абонавіть у центрі. Дим виводився через отвір у даху. Попід стінами робили лави.
У другій чвертіХХ ст. цей тип житла зовсім зник. Тепер його можна побачити тільки в музеях.
Хата більшзаможних селян – середняків являла собою наземне трикамерне житло двох видів: упівнічних районах побутував варіант комора + сіни + хата, в південних – хата +сіни + хатина або хата + сіни + хата – “дві хати через сіни” а або “ хата надві половини ”.1 Рідко зустрічалось двокамерне житло типу – сіни +хата, але існував подвоєний тип плану у декількох варіантах: сіни + хата + хата+ сіни; хата + сіни + сіни + хата і хата + сіни + хата + сіни.2
Проте слідзазначити, що заможність господаря виявлялась скоріше в характері експлуатаціїжитлових камер. У бідняків, коли в одному дворі, жило декілька сімей, обидвіхати використовували звичайно, як житлове приміщення, тоді як більш заможнийгосподар, будуючи хату на дві половини лише для своєї сім’ї, мав змогу одну зних виділити як парадну, святкову.
Північний варіанттрадиційного трикамерного планування (комора + сіни + хата) на початку ХХ ст.зазнає змін: в сінях виділяється кухня, а також встановлюють перегородку, щовідділяє простір хати від печі до причілкової стіни.3 Таким чиномвиділявся ванькир, в якому готували обід, займалися промислом. Створення такогоприміщення давало змогу зробити хату чистішою.
У південномуваріанті трикамерного типу іноді обидві хати, мали ванькири. Проте, якщо другахата була перетворена на парадне приміщення, то ванькир, звичайно, був у ній зайвий.
Як правило,ванькир займав меншу половину ширини всієї хати ( близько 2 м) тоді як чиста хата мала приблизно 3м ширини.
На початку ХХ ст.виникають нетипові видозміни традиційних планувальних типів трикамерного житла,у зв’язку з будівництвом в хаті печі для випалювання кераміки. Умови роботигончарів були дуже важкі: працювати доводилося головним чином в хаті, щовикликало велику вологість, в приміщенні весь час стояла пара. Щоб цьомузапобігти, гончарі змушені були робити невеликі отвори у стінах (кагли). Такождля зменшення вологості, вони встановлювали горни в коморі, так щоб топкавиходила за межі хати.
Особливістютрадиційних планувальних типів житла західних районів Поділля, слід вважати широкепобутування у трикамерному типі сіней з наскрізними дверима. Тоді як у житлісхідних районів такий прийом застосовувався рідко.
У північнихрайонах Поділля у бідного населення переважало об’єднання дво- або трикамерногожитла господарським будівлями під спільним дахом. Таке планування було поширенев південних та західних районах у безземельних селян. Інколи житла булиоб’єднані з господарськими будівлями під кутом (такі будівлі мали назву “в вінкіль”).1
Варіантом дво – ітрикамерних жител може бути подільське житло з прибудовами “притул”, “причеп”або “прибоків”. Такий спосіб будівництва був широко поширений в районахЗахідного Поділля і майже відсутній на Східному Поділлі. У південних районахПоділля було поширене трикамерне житло з прибудовою “піддашшя” по фасаднійстіні.
Отже, середпланувальних типів житла, на території Поділля можна виділити такі групи:
Традиційні: земляночного та напівземляночноготипу (одно-, дво-, трикамерні); наземні без зовнішніх прибудов: (дво-,трикамерні); наземні із прибудовами (дво-, трикамерні).
Подвоєні: наземні одно- і двокамерніжитла, що об’єднані одним дахом.
Житла об’єднаніз господарськими спорудами: однолінійні, кутові.2
В першій чвертіХХ ст. починає з’являтися поперечно переділене житло; кухня з піччю виділяєтьсяпоперек усієї хати перегородкою від жилої кімнати, яка тепер розташовується водин ряд за кухнею. Сприяла появі такого типу житла невелика ширина хати,обмежена можливостями конструкції. Проте великого поширення цей тип не набув,оскільки вхід у парадне приміщення йшов через кухню.
До середини ХХст. сільське житло Поділля залишалося переважно традиційно трикамерним з входомпо центру (сіни, прихожа). Кухня з піччю уже виділялась на цей час в окремеприміщення, яке займає місце – при тильній північній стіні – з входом черезсіни або кімнату.
У другій половиніХХ ст. змінюється характер прибудов. Якщо раніше вони були ознакою певнихрайонів Поділля, а ганки були характерні лише для заможних верств, то в цейчас, масового поширення набула прибудова заскленої веранди, яка мала вигляд розвинутогоганку.
У 70 – 80 рр. уподільському селі з’являється все більше двоповерхових будинків та будинків,споруджених за масовими проектами.1 Щоправда планувальні схеми,пропоновані архітекторами індивідуальним забудовникам у деяких випадках невідповідали специфіці сільського побуту.2
Для сучасногоетапу індивідуального сільського житлового будівництва характерна появапланувальних вирішень житла у двох рівнях – мансардні будинки. Це приміщення сезонне,воно використовується лише влітку. Проте, інколи мансардні приміщенняутеплюються і використовується увесь рік.3
Важливе місце вплануванні житлового будинку відігравала в ХІХ – на початку ХХ ст. традиційнасільська піч: “добра щедра піч твоя, що пахла стравами, печеним хлібом,печеними і сушеними яблуками, і сухим насінням, зіллям, корінням”, — як писавОлександр Довженко, поступово відходить в історію.4 Хід цивілізаціїнестримний і, мабуть, невідворотний, тому невдовзі про неї дізнаватимутьсятільки з художніх творів. Та генетична пам’ять завжди повертатиме нас додоброго вогню в печі родинної хати біля якого народжувались і виростали ціліпокоління наших предків.
Піч з’явиласядуже давно: це слово загальнослов’янське. Воно пов’язане із словами печера іпещись, попеченіє. Піч – це насамперед вогонь, вогнище. А воно в оселівідігравало роль не лише “осередку” тепла, а й духовну згуртовуючу.5
Піч розміщуваласяу кутку біля входу. Тут господиня готувала їжу, з’ясовувала свої стосунки зневісткою, навчала дочку житейської мудрості та уміння поратися біля горщиківтощо.
[2]Найчастіше піч робили зглини. Спочатку щільно убивалася, втрамбовувалася своєрідна платформа для печі,потім зверху змащували тонким шаром глини. Далі ліпили саму піч попередньозалишивши місце для припічка.
На початку ХХ ст.при виведені печі почали застосовувати цеглу. Склепіння дещо піднімали повідношенню до задньої стінки печі, дно печі (“черінь”) навпаки опускали. Такимчином створювався хороший протяг. Після просихання склепіння, викладали стінкипечі глиною або цеглою. В передній стіні залишали отвори, куди закладалидерев’яні палиці – основу комина. Простір між комином і стіною сіней мав назвузакоминок, а якщо він досить широкий — “запічок”. Печі були дуже масивнимизаймаючи майже третю частину і без того малої житлової площі хати.1Біля печі, коли житло було одне, ставили паралельно грубку. Якщо була в хаті щесвітлиця, то грубку ставили тільки там. Груба виконувала обігрівальну функцію.Початок цьому процесу поклала нова конструкція лежанки, яка дістала окремутопку. Згодом у лежанку почали вбудовувати плити. При наявності плити грубкумогли ставити перпендикулярно до печі, тоді вона ставала перегородкою міжжитловою частиною хати і ванькиром.
Вогонь у печівважався священним: до нього відчувалася особлива увага – кожна господиняповинна ставитися до нього обережно, з повагою, про нього не можна говоритищось неприємне, з вогнем не можна гратись.2
Зі зміною соціально-економічнихумов життя сільської родини, змінюється конституція печі її розмір. Поява вселі місцевого обігріву сприяє зменшенню кількості традиційних печей і їхвиносу до літніх приміщень. Літні кухні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. булихарактерною ознакою житлового комплексу лише південних районів України. Цейпроцес безперечно покращив гігієнічні якості житла і разом з тим дав змогу матитрадиційну піч для приготування страв.3
Отже, плануванняпарадного житла протягом історичного розвитку зазнавало певних видозмін, яківідбивали характер соціально-економічних перетворень у [3]побутісільської родини. Якщо до ХХ ст. цей процес торкався переважно заможних верствселян, то у ХХ ст. відбулося масове удосконалення всіх типів сільського житла.
Подільська хатазберегла в своїй конструкції багато архаїзмів. Не випадково видатний російськийархеолог В.А. Городцов писав, що теперішні українські хати – мазанки – цетільки поліпшений варіант трипільської глиняної будівлі.1 Слов’янизаснували тут дерев’яне будівництво. Воно було напівземлянкове. Але уже зачасів Київської Русі поступово починають переважати місцеві традиції, пов’язаніз широким використанням глини. Почався зворотний процес – від дерев’яної хатидо глиняної хати – мазанки, яка збереглася до наших днів.
Багаті традиціїПоділля використанням місцевих будівельних матеріалів і технік. Цікаво, щобудівництва тут брали матеріали, які є під руками,2 це не могло не позначитисяна техніці зведення житла.
Оскільки Поділлязаймає лісостепову територію України, то найбільшого поширення тут набули зрубнаі стовпово-каркасна техніка будівництва.3 Але спочатку у житлахзовсім не було фундаменту. Лише згодом його почали укладати на каміння абодерев’яні торчі.
З метою захистустовпів каркасу від ґрунтових вод їх задовбували у підвалини, на які вживалипереважно дуб. З кінця ХІХ ст., на підвалини почали використовувати добрепросмолену сосну.
На початку ХХ ст.починає створюватися стрічковий периметральний фундамент з каменю (граніту,плитняку або цегли) – це “хати на фундаменті”, “на підмурку”.4 Вдеяких районах одначе помітне застосування каменю в споруджені стін або окремихчастин.
Характер рельєфуділянки забудови певною мірою обумовлював наземне виведення високого підмурку,з використанням підвального приміщення під хатою або під іншими будівлями дворудля господарських цілей. Загалом сільське житло Поділля, як українців, так і іншихетнічних груп, майже до кінця 60-х років ХХ ст. не отримало вертикальногорозвитку. Що підтверджується даними обстеження О. [4]Марзєєва,за якими лише 0,8 % подільських хат, мали під собою підвальний простір.1
В кінці ХІХ – напочатку ХХ ст. підмурівок стає результатом працьовитості і кмітливостігосподаря, а також історичної еволюції самого житла.2 Він дав змогузначно збільшити період експлуатації житлового будинку. У другій половині ХХст. у сільському житлі поширюється підняття рівня підлоги над землею зутворенням під підлогою продихів. Таким чином будинок надійно ізолювався відвологи.
Господарськібудівлі двору зводилися здебільшого у каркасній техніці, без фундаменту –каркасні стовпи закопувалися в землю. Підлога в них мусила бути піднятою надземлею і створювати необхідні умови для зберігання урожаю або для відгодівліхудоби, птиці незалежно зведена вона в зрубній чи каркасній техніці. Підпідлогу ставилося каміння або “торчі ” з грубого дерева, покладенібезпосередньо на землю.
За конструкцієюстін з давніх часів на Поділлі, була поширена зрубна техніка виведення стін.3Чому сприяла наявність великих лісових масивів. Проте, в кінці ХІХ – на початкуХХ ст. кількість лісів через їх хижацьку експлуатацію зменшилася, що призвелодо поширення стовпової конструкції виведення стін. Про це свідчать даніобстеження О.Марзєєва за якими 45% подільських хат мали дерев’яні стіни, 44,5%- глинобитні, 4,6% були з каменю, 1,25% — з цегли. Однак варто зауважити: дочисла хат з дерев’яними стінами О. Марзєєв, очевидно включив і житла, стінияких виводились у каркасні техніці із заповненням каркасу деревом.4
[5]При зрубній техніці стінибудували з круглих, напівкруглих або брусових деревин, в яких зовнішні кутистін клали на початку ХХ ст. з остатком, а з 30-х років ХХ ст. – без остатку.1
Наприкінці ХІХ –на початку ХХ ст. набирає поширення стовпова конструкція спорудження стінжитла, що має давньослов’янське походження.2 Використовувалися різніваріанти стовпової конструкції.
Стіни на стовпахз кіллям, оплетеним горизонтальним хворостом, так звані кільовані стіни. Міжосновними стовпами, вбивалися в землю грабові гілки на відстані 15 – 20 см однавід одної і щільно переплітались вербовим гіллям. Потім з обох боків стіну обмазувалиглиною. Широко поширена ця техніка, виведення стін, набула в сучаснихБучацькому, Чортківському, Заліщинському районах Тернопільської області, Могилів-Подільськомута Мурованокуриловецькому районах Вінницької області, а також у Новоушицькому,Камянець-Подільському і Чемеровецькому районах Хмельницької.3
Різновидомпопереднього варіанту є каркас, оплетений вертикально хворостом. Але, тут достовпа на відстані 15 – 20 см прибивають гілки дерев’яними коликами, а потімвертикально обплітають лозою. А далі так само з обох боків обмащують глиною.
Ще однимрізновидом стовпової конструкції були стіни на стовпах у закидку з шаром глини.4Між дерев’яними стовпами каркасу робилися рівчаки “гари”, в які вкладалосяколоте дерево (“дилі”, “риглі”, “заміть”, “сумаки”), а проміжки між нимиукладалися “бохонцями” з глини та м’ятої соломи і щільно утрамбовувалися.Подібною була техніка з використанням брусів. Бруси також щільно укладалися врівчаки, але вже практично без використання глини. Глиною обмазували лише зовнішніповерхні стін.
Стіни на стовпахз вальками і прокладкою дерева при цьому вкладалося підряд два – три рядивальків, які потім притискувалися дилем.
Дефіцит деревавикликав ще один вид стовпової конструкції з вальками коли простір між стовпамиповністю укладався вальками “в ялинку” або горизонтальними рядами.1
Окремийконструктивний тип становили безкаркасні стіни заповнені змішаною з глиноюсоломою. У переважній більшості це стіни з вальків, які клалися на фундамент.Зустрічаються також стіни глинобитні або глинолиті; коли глину вимішану ізсоломою заливають у дерев’яну вертикальну опалубку.
Дуже рідкозустрічалося на Поділлі в ХІХ ст. – на початку ХХ ст. безкаркасна технікавиведення стін з природного каменю. Використовувалося переважно два види каменю:пісковик і вапняк.2 Хати ж будували тільки з вапняку. Він вважався“теплим каменем” і добре піддавався обробці. Найпрезентованішими спорудами зкаменю на Поділлі є, безперечно, огорожі. В селах з неспокійним рельєфомпереважно роблять кам’яний підмурок берега, на рівнинах роблять суцільнікам’яні мури. У другій половині ХХ ст. природний камінь почали широковикористовувати і для будівництва хат у зв’язку з збільшенням його видобутку іможливістю перевезення у великій кількості.
Починаючи з кінця50- х років ХХ ст. стіни будинків на Поділлі стали викладати цеглою або шлакомі обробляти їх цементом “під шубу”.3 Проте стіни з цегли визначалисямісцями розташування відповідних промислових підприємств по його виготовленню.
До найдавнішихконструктивних типів стелі в ХІХ – на початку ХХ ст. в народному житлі Поділляможна віднести стелю по одному поздовжньому сволоку, поверх якого укладаликолоте дерево. Дошки могли накладатись і в притул і на відстані.Використовували для укладання також розколоті половинки дерева, які [6]вкладалигладкою стороною в бік житла, а виокругленого до горища.1 Поверхнастилали шар глини, який утрамбовували і розгладжували. Глина утеплюваластелю, а її вирівняну поверхню на горищі господар використовував як місце длясушіння зерна.
На початку ХХ ст.з’являється новий тип влаштування стелі, коли дошки укладають на відстані 3 – 5 см одна від одної, а утворені щілини забивають дерев’яними рейками. Такий тип стелі був поширенийлише в лісистих районах, де дерево і на початку ХХ ст. продовжує широковикористовуватись в конструкції житла.
Слід підкреслити,що особливо стійке, майже до 30-х років ХХ ст. побутування настилу з дощокспостерігаємо в житлі російського населення Поділля. Різниця полягає лише вназвах окремих елементів. Наприклад, дошки — “скальники ”, сволок — “подвязь”.2Аналогічні назви зустрічаються і в українських селах. В цьому і виявився впливросіян, особливо, якщо зважити, що російські майстри нерідко виконувалитеслярські роботи при будівництві житла в сусідніх селах.
У центральних тапівденних районах Поділля дощана стеля на початку ХХ ст. зустрічається в житлілише заможної верстви селян, що було пов’язано з вичерпанням деревних ресурсів.
На початку ХХ ст.стелі, як правило, влаштовували по одному поздовжньому і двох – трьохпоперечних сволоках.3 Сволоки найчастіше були відкриті, їх мили абовкривали темними фарбами. У центральних районах на сволоки ставили жердки, якіпокривали глиною замішаною з соломою. В кінці ХІХ — на початку ХХ ст. дісталопоширення валькове влаштування стелі, коли дерев’яні жердини обмазувалиглиносоломою і щільно вкладали одну до одної на двох –трьох сволоках. З обохсторін глину вирівнювали та гладили, а знизу білили.
На сволоквибирали переважно пропорційне дубове рідше соснове дерево, яке зачищали і обтісувализ чотирьох боків, надаючи йому прямокутної або[7]квадратноїформи. Поверхні декорували різьбленим і мальованим орнаментом або вирізьблювалидату будівництва, прізвище господаря хати та хрест. Щоб не допустити псуваннядерева, у деяких районах Поділля його змащували олією.
Складнішаконструкція стелі — “на стріхульцях”. У верхні частині поперечних сволоківробили пази в які закладали обмотані довгими вальками стріхульці (кілки). Їх притискувалий обмазували зверху та знизу глиною, змішаною з половою. Назва “ стріхульці” походитьвід “ стріхи” тобто “горища”.1
Знищення лісів тазубожіння селянства призвели до змін традиційного конструктивного типу стелі впарадному житлі Поділля. Сволоки поступово замінюються балками – коротшими іменшого перетину. Замість дощок у настилі почали застосовувати дилі, які почалиобкручувати глиняносолом’яними перевеслами. Особливо поширений цей тип стелібув у безлісних південних районах Поділля. Зокрема, в селах Каскада, Колюс,Косиківці Новоушицького району Хмельницької області, Кремінне, Яришів,Сказинці, Бабчинці, Гонтівка Могилів-Подільського району Вінницької області.2
Усі вказаніваріанти конструктивних типів стелі дають і в інтер’єрі житла не гладку, аребристу поверхню. Це зумовлювалося характером опори того чи іншого різновидунастилу на сволок або балки.
В кінці ХІХ ст. внародному житлі Поділля був широко поширений спосіб укладання настилу поверхсволоків. При цьому ввесь сволок виступав у хату. З переходом від сволоків добалок, поперечний перетин яких не завжди дозволяв зменшити навантаження накожну з них, з’являється прийом опори настилу на “лиштву”, що також давалозмогу зменшити частину, що виступає в середину хати.
У другій половиніХХ ст. на Поділлі починає домінувати підшивна стеля, що давало змогу зробити їїрівною і гладкою.3
Розглянутіспособи укладання стелі характерні саме для житлового будинку. Над сіньми набільшості території Поділля стелі не було.
[8]Стелі укладали також угосподарських будівлях двору. Стеля у коморі укладалася з матеріалу гіршоїякості, ніж хати, але викладалася також по сволоку. Найчастіше її виплітали злози, навіть не мастили поверх глиною, оскільки утеплювати приміщення не булопотреби. В коморі зберігали зерно, його або просто насипали на під або жтримали у спеціальних “солом’яниках”.1 Тут також знаходився ідрібний господарський інвентар.
Аналогічнимспособом укладалися стелі у житлі різних етнічних груп Поділля. Етнічнаспецифіка проявлялась в різних прийомах декоративного оформлення її елементів вінтер’єрі. Стеля в українському житлі завжди білилася, сволоки оздоблювалисьрізьбленням або розписним орнаментом. У польському народному житлі при декорістелі використовували паперові прикраси (витинанки). На початку ХХ ст.витинанки почали поширюватись на Поділлі, тут крім стелі ними прикрашали такожі піч.2
Таким чином,можна сказати, що конструктивні типи влаштування стелі зумовлені наявністюбудівельного матеріалу і фінансовими можливостями селянина. Їх зміна внародному житлі Поділля на початку ХХ ст. йшла в напрямі зменшення кількостідерева і заміни його іншими матеріалами.
Дах, як кінцевачастина житла грав важливу роль в утворенні архітектурного образу всьогожитлового комплексу. Його характер залежав від кліматичних умов і застосуванняпокрівельних матеріалів.
Найбільшпоширеною конструкцією даху в кінці ХІХ – на початок ХХ ст. був дах на кроквах,які кріпились на верхньому вінці зрубу або на поздовжніх балках, покладених поверху стін.3
Зміна вконструкції стелі – перехід від сволоків до балок – обумовила зміну і вконструкції даху. Це вплинуло на характер опори крокв: вони тепер впирались нена подовжену платву, а на виступи поперечних балок стелі. Поверх крокв паралельнонабивали “лати” – довгі тонкі жердини. До них уже кріпився певний вид покриття– солома, дошка, очерет тощо. Такий тип даху характерний, як для [9]житловихтак і до господарських будівель двору.
В однокамернихжитлах-бурдеях, землянках і напівземлянках споруджувався односхилий чидвосхилий дах, який служив дахом та стелею. Переважала сошна конструкція даху.Здійснювали його так: по центру коротких стін землянки закопували дерев’яністовпи. На них вкладалась поздовжня балка – прогон, поверх якої настилялоськолоте дерево або жердини. Їх потім засипали землею чи обкладали дерном.1
Напівземлянкимогли будуватися вже двома конструктивними типами даху, без стелі — “на сохах”і новіші зі стелею – “на кроквах”. Тут вагому частину його функцій взяла насебе стеля.
На Поділлі, як навсій території України, у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. дах сільського житлапереважно покривали соломою.2 Існувало два способи влаштуваннясолом’яного даху – сніпками або китицями та розстеленою соломою. НаПравобережжі переважало пошиття даху зв’язаними сніпками.
У деяких районахПоділля для покриття даху використовували очерет. Дерево, як покрівельнийматеріал застосовували лише заможні жителі Поділля, але тільки в тих районах,що були багаті на цю сировину. У приміських селах дахи покривали такожчерепицею, дахівкою або бляхою.3 І лише найбідніше населеннявикористовує як покрівельний матеріал м’яту солому, яку притискали довгимидрючками та деревом.
У південнихрайонах Поділля переважало гладке пошиття “плескачами” у поєднанні з уступами.Проте подільські сільські майстри, які пошивали дах, володіли різноманітнимизасобами покрівельної справи. Пошивати починали з нижнього краю даху іприв’язуючи до передостанньої лати найгрубіші сніпки – китиці. Всі інші ряди досамого верху даху викладали куликами. Різниця між куликами і китицями полягає втому, що перші зв’язуються ближче до колосся, а [10]другі– з протилежного кінця. Китиці прив’язують до лат колоссям вгору, а кулики –колоссям до низу. Така техніка пошиття була поширена по всій ПравобережнійУкраїні.
У способахпошиття солом’яного даху сніпками народні майстри досягли великоїрізноманітності. Існувала так звана подвійна стріха, коли два перші рядивикладали китицями, а далі всі шили – плескачами. Найбільш декоративновиглядала стріха, пошита суцільно сходинками. Особливого поширення вона набулана Тернопільщині та у Придністров’ї. Увесь дах мав вигляд східців, по якихможна було ходити, загальна кількість їх на даху могла бути до 20 рядів,причому товщина покрівлі сягала 25 – 30 см. Щоправда, названий тип пошиттявимагав у півтора рази більше соломи: якщо на рівну стріху йшло її близько 20кіп, то на пошиття стріхи карбами необхідно було понад 30 кіп. Але стріхапрошита карбами служила у півтора – два рази довше, тобто майже 50 років.1
Проте викладаннядаху сходинками було доступне лише заможній верстві населення, які в такийспосіб покривали і господарські будівлі двору.Бідні селяни моглисобі дозволити прошивати у такий спосіб лише комір.2
Декорувалось івикладання рогів даху, вони як схили могли прошиватися одинарними, подвійними інавіть потрійними китицями, створюючи відповідний горизонтальний ритм повтореньу кожному ряду або поєднання горизонтального ритму членувань по схилах тагребеню даху з вертикальним через два – три ряди.
Велике значенняпри укладанні даху мало влаштування верха солом’яної стріхи. В кінці ХІХ напочатку ХХ ст. верх виводився такими прийомами: за допомогою одногопоздовжнього або поперечного сніпка (“ляльки ”) і двох сніпків (“хлопця” і “барана”)або викладання м’ятою соломою своєрідною досить високою трапецією. Викладений убудь який спосіб верх притискувався здвоєними жердинами. Під м’яту соломуобов’язково підкладали ряд китиць інколи зверху укладали один-два ряди поперечнопокладених сніпків (“баранів ”). Це призвело до утворення так званогорозвинутого гребеня даху. На Поділлі, як матеріал покриття [11]дахупоряд із соломою використовували і очерет. При покритті даху очеретомвикористовували рівне пошиття. З очерету робили снопики, як із соломи і в’язалидо лат, а “мітелки” пускали по схилу. Зверху очеретяний дах викладали м’ятоюсоломою і притискували кізлинами або ж пошивали “гребінкою” чи “кіскою” –здвоєними снопами очерету, закріпленими догори “стропаками”, а “мітелки”пускали по схилах. У другому випадку верх притискували своєрідним дашком з двох“рихв”. Під шар м’ятої соломи, як і в солом’яних дахах підкладали щільнозв’язані снопи очерету.1 Найбільш поширений такий дах був упівденних районах Поділля, тут очеретом покривали 60% від загальної кількостіжител.2
Отже способипошиття даху очеретом подібні до способів пошиття соломою, але вони новіші вчасі і мають свою термінологію. У другій чверті ХХ ст. солому і очерет якматеріал покриття даху почали масово замінювати матеріали промисловоговиробництва: шифером, черепицею, руберойдом та ін..
Найбільш поширеноюформою даху на Україні був чотирисхилий дах.3 Проте подекудизустрічався і двосхилий переважно у російському та польському житлі. Причілки втаких дахах заплітались лозою і обмазувались глиною.
У другій половиніХХ ст. у зв’язку із заснуванням нових покрівельних матеріалів в українськомународному житлі, набувають поширення також форми даху з різними варіантамивирішення фронтонів.4 У житлах мансардного типу в останні рокивелике місце посіли складні форми багатосхилих дахів.
Своєрідними, як вукраїнському, так і в подільському житлі були виноси даху над чільною татильною стінами. У ХІХ ст. вони були мінімальні це було зумовлено конструкцієюопори крокв, за якою вони зарубувались безпосередньо в розміщені на цих стінахбалки. Коли на виступи поздовжніх плотв та поздовжнього сволока надпричілковими стінами укладались виносні балки, утворювався винос даху. У різнихрайонах Поділля він мав різну назву. У [12]північних районахокап», у центральних та південних –“застрішок”, “підсобійка”. Різну назву малаі виносна балка: в північних районах Поділля називається “дармовис», “пошевок”,“очеп” або “байстрюк”, у центральних та південних районах “дармовис” та “пошевок”.
На Поділлііснувало багато прийомів віддалення кінців стріхи від стін хати. Оскількитрадиційною опорою крокв був прийом їх зарубки у плотви, що укладались безпосередньона стіни і щоб захистити стіни та призьбу від опадів, на кінцях крокв забивалидерев’яні кілочки “тиблі” або клинці з дерева. На ці кілки набивали нижню лату,завдяки чому утворювався виступ.1 Традиційні способи створювалияскравий декоративний ефект припіднятості кінців даху – тим більший чимстрімкіший був дах.
Локальноюособливістю українського житла є прийом, яким влаштовували винос даху задопомогою “пятнарів” — своєрідних кронштейнів.2 Від стовпів каркасустіни виходили досить грубі дерев’яні гілки на які спиралася висока платва. Вбільш ранішому будівництві на слупи використовували дерево з природнімвідгалуженням гілля .Їх встановлювали як правило по рогах хати над вхіднимидверима або ж густо розташовували вздовж стіни. З метою спрощення конструкціїїх почали робити окремо від слупів, збиваючи до купи при виведенні каркаснихабо зрубних стін хати.3
Загалом,конструкція житлового будинку в ХІХ – ХХ ст. зазнавала кардинальних змін, як утехніці його зведення так і у використані будівельних матеріалів. Цепроявлялось в тому що крім одноповерхової забудови, набувало поширенняспорудження будинків в двох рівнях. Конструкція стін еволюціонувала відкаркасної до стовпової техніки, що позитивно вплинуло на санітарно-гігієнічніта естетичні якості житла.
Розділ ІІ.Подільський двір та характеристика його господарських будівель
Під дворомукраїнське селянство розуміло загороджене на садибі місце, зайняте будівлями.Двір був центром господарського і побутового життя селянства. На характерізабудови подільської садиби позначилися природні умови, особливості заселеннякраю. Основна увага при будівництві садиби приділялася розміщенню житловогобудинку, причому бік його з найбільшою кількістю віконних прорізів повинен буворієнтуватися на південь, що забезпечувало хату сонячним освітленням.
Орієнтаціябудинків значно впливала на їх розташування стосовно вулиці. Якщо вулицяспрямована з півночі на південь та з південного сходу на північний захід, тожитлові будинки розташовувались перпендикулярно до вулиці, тобто вузькоюстороною. Коли ж вулиця ішла із сходу на захід, то будинки споруджувалисяпаралельно вулиці довгим фасадом або напільною стороною.
Побутуючим типомдвору на всій території України був відкритий зверху і незамкнений у планідвір. В ньому вільна земельна ділянка прилягла до житла та господарськихспоруд, завжди лишалася просто неба, не накритою дахом – на відміну від іншихсхіднослов’янських народів, зокрема білорусів та північних росіян.1
За типомвзаємозв’язку житлового будинку з господарськими спорудами (хлівом, стайнею,коморою, сажем, льохом та ін.) на Поділлі переважав двір з не зв’язаними міжсобою будівлями. Отож, за характером взаємозв’язку житла і господарських споруду забудові українського двору можна виділити такі три типи: з незв’язанимибудівлями, з частковим взаємозв’язком, з повністю з’єднаними спорудами.
За характеромзв’язку та взаєморозташування хати і господарських будівель на Поділлівиділяється п’ять типів забудови: вільна, однорядна, Г — подібна, П – подібната замкнена.
При вільнійзабудові господарські будівлі й хата розташовувалися без певної системи,підпорядковуючись особливостям рельєфу садиби та господарським вимогам їїхазяїна. Однорядна забудова передбачала розміщення господарських споруд наодній лінії з хатою. При цьому елементи забудови могли бути зовсім не зв’язаніміж собою, зв’язаними частково або об’єднаними спільним дахом ( довга хата,погон, лінійка, шнурова забудова). При дворядні забудові господарські будівліта хата утворювали два паралельних ряди і також могли бути зовсім не зв’язані,зв’язані частково або суцільно. При Г – подібній та П –подібній забудові їїелементи в плані утворювали відповідну літеру, а при замкненій всі будівліз’єднані між собою дахом.1
У розташуванніхати і господарських будівель щодо вулиці чи дороги (у вуличних і рядовихпоселеннях) побутували три варіанти: житло знаходилося ближче до комунікацій, агосподарські будівлі – в глибині двору; житло розташовувалось у глибині двору,а господарські будівлі ближче до вулиці; житло знаходилось на одній сторонівулиці, а на другій господарські будівлі.2 Ці варіанти характернідля всієї території України, зокрема Поділля.
Означені варіантизабудови відкритого двору та наближення хати до вулиці набули більшого абоменшого поширення по всій території України, залежно від розмірів земельнихподілів, соціально-економічного становища господарів, а також, частково,етнічних традицій.
Саме розміридвору та кількість господарських будівель у ХІХ – на початку ХХ ст. наочновиявляли глибоке майнове розшарування українського селянства. Бідняцький двіробмежувався лише хатою і однією будівлею, де вміщувалось усе господарськеначиння та худоба. Двір заможного селянина міг налічувати понад 20різноманітних будівель, які свідчили про його достаток. За даними дослідженьП.П. Чубинського, садиба найбіднішого господаря, яка складалася із однієї хатибез сіней, повітки, хлівця та невеликої огорожі, коштувала 45 крб, садибасередняка, що складалась з хати із сіньми, клуні, погріба, повітки, загороди, хлівцяогорожі – 138 крб, садиба заможного селянина – хата на дві половини і всігосподарські будівлі в повному обсязі, коштувала – 310 крб.1
Найбільшпоширеною на Поділлі можна вважати садибу в якій хата знаходиться в глибині, агосподарські будівлі розміщені по дві сторони. При наявності більшої кількостіспоруд садиба мала замкнуту форму, при якій глухі стіни виходять на зовні.2У місцевостях де багато каменю, значна частина господарських будівель,складених з цього матеріалу, поєднується кам’яною огорожею. В цьому випадкусадиба набуває фортечного характеру. З таких дворів зовні видно тільки дахибудівель.
У садибах, якібули розміщені в підніжжях вузьких долин, на схилах горбів, спостерігаласяярусність у забудові. Як правило і на верхній площадці будували фасадом довулиці хату, на нижній – господарські будівлі, зведені по периметру навколодвору.
При створеннібудівельних майданчиків звичайно, не обходилася без переміщень ґрунту зверхнього рівня на нижній.3 У садибах розташованих на днищах долин іплато, будівлі розміщувалися довільно, залежно від потреб господарства.
Важливою рисоюподільської садиби, яка можливо, встановлювалась з намагань до замкнутості, єпоєднання під спільним дахом цілого ряду різноманітних приміщень. Поєднаннябувають різні, наприклад: куча + стайня + шопа + комора, куча + стайня + хлів +шопа, стайня + куча + майстерня, куча з поверхневим курником стайня + комора +шопа. Довжина цих «довгих будинків» доходить до 20 метрів.4 Існуютьзвичайно і менші поєднання. Тільки стодола в подільському дворі завжди стоїтьокремо.
За умов народноїколонізації земель у ХІХ ст. виникали садиби переважно з віддаленим розташуваннямхати відносно проїзних шляхів постановкою її в [13]глибинідвору. Такий тип на Поділлі отримав назву двір з проїздом. Наближене або курдонерне,розташування хати характеризується наявністю перед житлом невеликої земельноїділянки, на якій як правило, висаджувались дерева, кущі, квіти. Безпосереднійвихід хати на вулицю, її розташування на межі садиби, яка прилягає до дороги, єновацій ним типом, який практично був відсутній в традиціях українського народуі спорадично в забудові садиб, які межували із майданами або жвавимиторгівельними шляхами.
Середняцькийвідкритий двір із вільною забудовою поділявся, як правило на дві нерівнічастини: більшу «город», що розташовувалась поза хатою, і меншу, що прилягаладо вулиці й називалась власне «подвір’я». Напроти хати ставили окремі будівлі:для худоби та реманенту – шопу, для коней стайню. Перед шопою розміщували місцедля худоби – обору. Напроти вікон хати розташовували комору – споруду длязберігання зерна. Біля комори відводили місце для возовні, де зберігали воза,сани, борону, тощо. Тут ставили і саж для свиней.
Однорядназабудова відкритого двору була досить поширена в кінці ХІХ ст. в російськихселах Вінницької області.1 Цьому сприяла зайнятість російськогонаселення переважно деревообробним промислом і відходництвом. Широко поширена вросійських селах Поділля і дворядна забудова двору коли господарські будівлібудувалися в один ряд паралельно хати, що, як правило, була наближена довулиці. Цей варіант був поширений і в українських селах, в господарів з малимиприсадибними ділянками та у приміських селах.
Рідко на Поділлізустрічалися замкнена та Г – подібна забудови двору. Замкнена була поширена назаході Поділля переважно при будівництві хуторів, а Г – подібна в приміськихукраїнських та польських селах. На початку ХХ ст. ці варіанти почали заступативільна забудова, яка характерна для українського двору.
Характер забудовидвору значною мірою обумовлювався профіляцією одноосібного господарства. Черезмалоземелля селяни були змушені шукати додаткові прибутки, зокрема займатисягончарним промислом. Забезпеченість земель у гончарських господарствах напочатку ХХ ст. становила в середньому 1,5 [14]десятини.1Проте переважна більшість гончарських господарств були в своїй основіземлеробськими. В них основну масу худоби складали коні, воли та корови, потімсвині і вівці.
В другій чвертіХХ ст. з переходом до колективного господарства докорінно змінився характерсільського двору.2 З створенням колгоспів, як центрів великогосільськогосподарського виробництва в яких знаходилися тваринницькі та іншігосподарські будівлі, почали зникати у селянських садибах деякі господарськібудівлі, такі як, возовні, клуні, стодоли та інші. Що в свою чергу призвело дозникнення однорядного, дворядного, Г – подібного варіантів забудови відкритогодвору і масового поширення вільної забудови, з обмеженою кількістюгосподарських будівель, що в свою чергу призвело до підвищення санітарно-гігієнічнихнорм сільських садиб.
Говорячи проетнічні традиції щодо характеру забудови сільської садиби, слід мати на увазі,саме застосування та розвиток історично виниклих навиків і прийомів, яківраховували особливості побуту та праці селян, сприяли раціональномувикористанню площі двору відповідно до господарських потреб селянина. До такихприйомів можна віднести: орієнтацію житла по сонцю, його розміщення стосовновулиці, висадження перед хатою квітів та фруктових дерев, вони органічно увійшлив сучасний сільський двір, відображаючи історичну спадщину народу.
Хата завжди булацентром селянської садиби, по всій Україні. Остання займала земельну ділянку,на якій в певній системі розміщувалися, крім житла, ще й господарські будівлі зподвір’ями, сад, город. Вони, хоч і мали свої основні функції,використовувались для інших цілей. Часто селяни влітку, а іноді й взимку, спалине тільки в хаті, а й в коморі, клуні, сінях тобто як житло використовувалисягосподарські приміщення. Від характеру виробничої діяльності членів селянськоїродини залежали розміри, кількість господарських будівель.
[15]Господарські будівлі, як іжитло мали свої типові риси й особливості, характерні для окремих районів. Таквизначальними для традиційної забудови садиб на Поділлі, були кількість іякість господарських будівель, їх взаємозв’язок та розташування відносножитлового будинку, в’їзду в садибу, проїжджої частини вулиці, доцільністьрозміщення всіх споруд, поєднання їх функціональності з естетичними вимогам місцевості.1
Загалом усігосподарські будівлі за їх функцією можна поділити на такі групи:
Будівлі длязберігання продуктів землеробства: клуня («стодола»), коші («кошиці»), льох («погріб»),«катрана», «катрага».
Будівлі дляхудоби:хлів, хлівець, стайня, обора, курник, саж.
Будівлі длязберігання господарського реманенту: повітка, шопа, возовня, піддашшя.
Маліархітектурні форми: вулики, криниці, огорожі, місця відпочинку.
Інші будівлі: бані, сушні, літні кухнітощо.
Короткозупинимося на окремих будівлях. У кожному більш-менш заможному господарствінеодмінно ставилася комора. У ній зберігалися запас зерна, господарськийреманент та речі вжитку. Її здавна вважали ознакою заможності господарів і томуїї ставили з найкращого лісоматеріалу.
На Поділліпереважали каркасні комори, як правило чотирикутні, дещо видовжені в плані.2Їх будували з дерев’яних брусів і ставили на них солом’яний верх. Уздовжголовного фасаду споруджували галерейку для сушіння зерна, яку оздоблювалирізьбленням. Так оздоблювали й двері, балки під звисом покрівлі тощо. Подекудикомори ставили з каменю або глини.3
Перші вінці зрубуклали на високі підставки з каменю чи пеньків на кутах будівлі. У коморахробили підлогу яка забезпечувала добре провітрювання зерна, У заможнихгосподарствах стіни комори зводили в зруб. Зруб ніколи не обмащували і не білили.У лісистих районах їх завжди будували з дерева, а у[16]степових– з глиносолом’яних вальків, каменю, але піднімали над землею. На Поділлі їхмогли підводити під один дах із стодолами, хлівами. Бувають вони такождвокамерні з сіньми.1
Перекриваликомори чотирисхилими дахами на кроквах, зустрічалися також двосхилі такомбіновані дахи. Для господарських потреб використовували і горище комори.Потрапити туди можна було за допомогою приставної драбини.
Виноси даху укоморах мали декілька конструктивних типів:
— виносніпоздовжні платви утворюють піддашок;
— виносні поздовжніплатви підтримуються своєрідними кронштейнами(«піддашок», «підсобійка»)підперта стовпчиками галерея («піддашок на стовпчиках»).2
Зараз комора вжевтратила своє значення, оскільки сучасний господар не є власником великогополя, а готове зерно переважно купує.
Важливе місце всадибі займала клуня. В ній зберігалося зерно, сіно, солома тут сушили івимолочували зерно. У клуні знаходився тік, де обмолочували збіжжя, а такожзасторонки в яких тримали привезені сніпки пшениці, жита. В заможних селянмогло бути дві клуні, одна для хліба, а інша для сіна На Поділлі, як і по всійУкраїні клуню намагались розміщувати максимально близько до городу і як найдалівід житла. Це давало змогу зручного в’їзду з поля та оберігало цю споруду віднебезпеки вогню. Клуні в Україні мали високі дахи і низькі стіни з високиминайчастіше двохстулковими в’їзними воротами. Висота даху і розміри в’їзнихворіт до клуні досягали 2,5 — 3 м. Такі високі ворота забезпечували можливістьбезперешкодного в’їзду воза, навантаженого снопами.
У плані клунібули квадратні, прямокутні, наближені до овалу. Дахи у клунях трималися накроквах, які лежали на сволоку покладеному на поставлені вряд чотирьох-шести-восьмисохах і залежно від необхідних розмірів.3 Стіни клунь у переважнійбільшості районів Поділля, як і на Поліссі, Волині, в Карпатах та центральних іпівденних районах Польщі, робилися на стовпах у закидку, інколи [17]плетеніале ніколи не обмащувалися глиною: щілини були необхідні для вентиляції.1
Тік могли робитиі перед клунею для цього брали рівно зачищену і добре утрамбовану площу. Тутпрацювали і взимку, у хорошу погоду, його очищали від снігу і обмолочувалисніпки. На території Поділля існувало декілька варіантів планової структуриклунь, які умовно можна поєднати у дві групи. Перша, окремі споруди, непоєднані з іншими господарськими будівлями. Друга, коли клуня об’єднанаспільним дахом з шопою, коморою, хлівом, стайнею.
Часто обік клунівлаштовували вузький піддашок для зберігання соломи. Інколи робили доситьвеликий винос даху, куди ставили віз та сани. Проте зубожіння українського селау першій чверті ХХ ст. привело до зникнення окремих господарських споруд,зокрема і клуні.2
Кошиці – цевисокі чотирикутні споруди з солом’яними або гонтовими дашками і стінами,заплетеними лозою, щоб початки кукурудзи просушувались на вітрі. Поширені ікошиці з стінами виготовленими з дерев’яних рейок, закріплених вертикально докаркасу з чотирьох брусових стовпчиків. Перекриті вони двосхилими дашками. Їхставили обік стодоли або, як і комору, на подвір’ї проти вікон хати.
Кучі – приміщеннядля свиней. Якщо воно не знаходилось в стайні, поруч великої рогатої худоби, тоїх будували каркасної конструкції, проміжки між стовпами в яких заповнювалидошками. Підлоги в них припідняті над землею на 30 – 40 см. Це робиться для того, щоб захистити корм для свиней від щурів. Корм у кучі закидається успеціальний ящик з люком.3
Курники – різніза формою: прямокутні, циліндричні, овальні і кулясті. Стіни в них виплітаютьсяз лози, дуже часто з глиносолом’яних вальків. Особливо цікаві курники, якімають циліндричні або кулясті форми. Перекриваються вони грибоподібнимисолом’яними дашками.
[18]У курниках завжди є дваповерхи: нижній – для квочки, верхній, який складається з жердок: де ночуютькури.1 Курники зовні, як і хата біляться, дверцята обводяться смугоюкольорової глини, часто під дахами в них розміщуються декоративні розписи.
Льохи, пивниці –споруди заглиблені в землю, призначені для зберігання картоплі, буряку. Вонибудувались окремо від інших будівель і дуже рідко, під хатою. Зводилися вонипереважно з каменю; заглиблюючи основну масу споруди в тераси чи пагорбки.
У хліві, стайніутримували худобу та коней. Стіни робили в закидку і обмащували глиною.Обгороджений плотом простір перед хлівом був місцем денного перебування худоби.Розміри будівель обумовлювалися заможністю господаря, кількістю голів худоби таконей. Складний рельєф подністровської зони Поділля обумовив вертикальнийрозвиток господарських будівель – розміщення їх у двох рівнях. На нижньомурівні розташовували приміщення для худоби, а на вищому для снопів, зерна, сіна(клуня, комора).2
Шопи (шури) всюдина Поділлі мали так звані «заїзди» або «піднакати» — вигороджене трьомастінками і накрите спільним дахом місце, де господар ставив воза. Також передшопою городили місце і для худоби та звану «обору». Вхід до шопи намагалисьзорієнтувати по сонцю, щоб обора прогрівалась і худобі було тепліше.3
Літні кухні вкінці ХІХ ст. були характерною ознакою забудови двору лише у крайніх південнихрайонах Поділля. Більш широко вони почали будуватися лише в другій половині ХХст. і стали невід’ємним атрибутом всього житлового комплексу.
Як уже говорилосядо «малих архітектурних форм» віднесено вулики, криниці та огорожі.[19]
В ХІХ на початкуХХ ст. виробництвом меду займалися на Україні нечисленні господарі, вважаючи цезаняття допоміжним при землеробстві. Вулики в цей час робилися з суцільнихвидовбаних з середини дерев’яних колод («бортів»). Зверху покривали солом’янимдашком. На початку ХІХ ст. вже почали з’являтися рамкові вулики, чотирикутні вплані, з каркасною конструкцією стін.
З давніх – давенособливою повагою в народі користувалася криниця, що дарувала чисту прохолоднуводу. Найдавнішим типом криниць були копанки, стінки яких викладали каміннямабо дерев’яним зрубом. Крім того з каменю біля криниці з нього роблятьвимостки. Крім простого настилу можна зустріти величезні плити з отворами длястікання води. Якщо ж криниця збудована вище, то до неї ведуть східці з суцільнихкам’яних блоків. Іноді зустрічаються великі кам’яні жолоби для водопою худоби,видовбані в масивній глибі вапняку.1
У наш час цістародавні форми криниць повсюдно замінюються так званими румбовими криницями,що викладені з формованих цементних кілець.
Матеріал, з якогоробили огорожу, та її форми значною мірою створювали виразність сприйняттясільської забудови того чи іншого району Поділля. Впорядковану садибу завждиоточував тин. На більшій частині території України він був плетений, нерідкодуже якісний і міцний. Добрий господар завжди дбав про нього, що відбилося упримовці: «яка хата – такий тин, який батько – такий син». Якщо тин бувплетений з лози, то його називали ліса, якщо ж з хмизу – пліт.2
В заможнихгосподарствах, особливо на початку ХХ ст., тини зводилися з дерев’яних дощок узакидку на стовпах – паркани. Вони були досить високі й накривалися зверхудошками.
У деяких районахПоділля традиційним матеріалом для огорож був камінь.3 В селах знеспокійним рельєфом переважно роблять кам’яний підмурок берега до рівня дорогичи ділянки землі. У деяких садибах такий підмурок закінчувався дерев’яноюогорожею. В рівнинних селах роблять суцільні кам’яні мури, інколи їх [20]висотадосягала до 3 метрів.1 Завдяки застосуванню каменю при будівництвіогорож подільське село набуває своєрідних архітектурно-художніх рис.
Не менш важливогоскладового впорядкування садиби служили ворота, які на Поділлі набували формимайже тріумфальної арки. Це була брама з дашком; двохстулковими ворітьми зоднією або двома хвіртками, що влаштовувались поряд із головним проїздом.
Загаломгосподарські будівлі двору незалежно від функцій, які вони виконують,відігравали дуже важливу роль у економічному стані сільського господарстваселянина. Заможні селяни мали різноманітні за призначенням просторігосподарські будівлі із якісного матеріалу, а для бідніших селянських верствхарактерна мінімальна кількість будівель і застосування дешевших матеріалів.
Розділ ІІІ.Декоративне оформлення та художнє оздоблення житла
З давніх часів,користуючись найдоступнішими природними матеріалами, селяни намагалисяприкрасити свою оселю, надати їй затишку, привабливості. У багатьох селахПоділля певно не знайдеться двох будинків цілком однакових кожен конструює іприкрашає його по – своєму, виявляючи при цьому свою творчу індивідуальність.
Народна творчістьв архітектурі сільського житла пройшла досить різноманітні і своєрідні шляхирозвитку. Вони тісно пов’язалися з побутом народу і завжди обумовлюютьсяконкретними історичними, соціально-економічними та природно географічнимиумовами. В ХІХ – на початку ХХ ст. в народній архітектурі Поділля і всієїУкраїни склалися стійкі композиційні прийоми, певна архітектурно – композиційнасистема.
У межах цих усталенихархітектурно – композиційних систем, своєрідних, «типових проектів», народнімайстри різноманітними засобами декорування зуміли досягти яскравої локальноїсвоєрідності у вирішенні архітектури житла різних історико – етнографічнихрайонів України.
Локальністьсільського житла Поділля, його архітектури виявлялась не так в основнихтипологічних ознаках, скільки у вторинних – пропорційному співвідношенню висотистін і даху, у художніх прийомах колористичного або пластичного декорування.1
Як ужезазначалось, саме застосування у будівництві різноманітних місцевих, а значить,дешевих будівельних матеріалів сприяло створенню неповторного виглядуподільського села в ХІХ – на початку ХХ ст. хоча на Поділлі будували хати зсуцільного дерева, в засобах художнього оздоблення воно не відігравало помітноїролі. Тоді як глина переважала, як будівельний матеріал, так і матеріал длядекоративного оформлення та художнього оздоблення.
Однією зхарактерних особливостей українського народного житла взагалі.
Подільського,зокрема, є його мальовничість. Спосіб прикрашувати житло малюнками маєбагатовікову історію. Ще первісна людина зображувала живих істот та геометричніфігури на стінах печери, яка правила їй за житло. Як свідчать археологічніматеріали, знайдені на території сучасної України, стіни жител білилися і маличервоні прикраси. Глиняні житла трипільців були орнаментовані поліхромнимрозписом. Стіни з внутрішнього боку; долівка, поріг та передній виступ основиорнаментувались чорним монохромним розписом, а зовнішні стіни білим.1
Феноменомукраїнської хати є малювання на стінах, печі, сволоці та стелі. Малювали якззовні, так і в середині. В митих хатах малювали стіни, стелю, сволок.
Дуже розвинутехатнє малювання на Поділлі, особливо у його південних та східних районах.2В ньому мудро поєднувались практична доцільність та естетична цінність.
Як правило хатирозмальовували молоді дівчата та жінки. Використовували для цього нескладнеприладдя та нехитрі фарби. Малювали пензлями, які робили «з пса, кішки, курки»тощо. Основним матеріалом для кольорових обмазок, підводок, розписів булиглини. Це яскраво жовта глина різних відтінків: червона, синя, зелена, чорнийглей, жовту глину перепалювали також на червону. Для цього виробляли маленькі«балабушки» і клали в «грань» (жар). Потім їх товкли, терли та «розпускали» уводі. Червоний колір мав різні відтінки. Дуже перепалена глина –темно-червоний, менше перепалена – яскраво-червоний.3 Крім цього,використовувалися соки рослин, відвари та мінеральні фарби.
Зелений колірробили з соку дерези «повію» чи гарбуза. Часто для чорного використовувалисажу. Мінеральні фарби продавались на початку ХХ ст. на базарі. Наприклад, уМогилеві були поширені: синій колір – фарба мінеральна в порошку (ультрамарин),зелений – фарба мінеральна ( зелень темна ), червоногарячий — фарба мінеральна впорошку (умбра), цеглистий – фарба [21]мінеральна, (сурик);фарба мінеральна в порошку кольору бордо (бакан темний), фарба мінеральна впорошку жовтого кольору (крон), фарба мінеральна в порошку бузково-рожевогокольору (бакан з крейдою); фарба мінеральна в порошку червоного кольору (бакансвітлий). Вони по деяких селах витісняли фарби рослинного походження абовикористовувалися поряд з ними.1
Традиційними дляПоділля були прийоми оздоблення стін поліхромним розписом – як житловогобудинку, так і господарських будівель. У цих розписах втілювалися естетичніуявлення народу, стихійне прагнення до гармонії з життєвим середовищем. Якщокомпозиційно хата була підпорядкована загальній забудові двору, то за своїмколоритом вона виділялась. Народні художники залишали площину стіни хати білою,білий колір яскраво виділявся на фоні зелені, що оточувала хату. Ці білі стінипрактично не декорувалися зеленим кольором. Так само, як і хата білими лишалисьмаленькі курники, вони лише інколи мали кольорову підводку. Великі площі стінгосподарських будівель тонувались і декоративно розписувались рослиннимимотивами або білими цятками. Поліхромне оздоблення споруд було стриманим упівнічно-східній частині і контрастно насиченим у південно-західній частиніПоділля.2
Зовні подільськахата, як правило, білилася з трьох сторін. «Затильна» стіна мастилася жовтою,червоною, чорною, сивуватою глинами, залежно від місцевих традицій. Дуже частобілий колір з причілків наче завертає на «затилля». Ширина цієї смуги від 10 сантиметрів до 1 метра. Білий колір від темного міг відділятися вертикальними кольоровими смугами:червоними, чорними, жовтими, синіми. Були села, де на «затильній» стіні білусмугу лишали і попід стріхою, обводки тоді мали вигляд рамки.3
У зовнішньомурозписі селянського житла різних районів Поділля загальнопоширеним був фриз(піддашок). Мальований фриз як правило огинав [22]хату. Малюнокфриза на чільній стіні хати був багатшим і декоративнішим, а ніж на причілках.Виняток робився, якщо хата стояла причілком до вулиці. У композиції малюнкаподільських фризів, на відміну від Придніпров’я, переважав вазонний типорнаменту, який розташовувався, на певному тоні. Він міг бути зроблений з:
— комбінації крапокз іншими елементами: зигзаг з крапок, розетка, крапкове окантування квітки,вазона або розетки, кольоровими лініями;
— окремих кольоровихкрапок, лінії крапок, площі заповненої крапками;
— комбінаціїелементів, що утворювали зигзаг з вазонів, з гілок вазонів у поєднанні згірляндами;
— поодинокихквіток, вазонів, розеток.1
Важливимелементом в оздоблені подільських будівель були підводки. Вонивикористовувалися для підсилення виразності деталей в середині та ззовні хати.
Важливе місцевідводилося призьбі. Так як вона охороняла нижню частину стіни від негоди, атакож використовувалася для різних господарських потреб, то була жовтого,червоного, чорного чи сірого кольорів.2 Обов’язковим елементом прицьому була підводка, яка розділяла призьбу і стіну. Вона проводилась у виглядіоднієї чи двох смуг, теж різних кольорів – червоного, синього, чорного ширинаїх в середньому від 2 до 10 см.
Свої особливостімало також пофарбування навколо вікон, які обводились однією чи декількомаяскравими смугами. При цьому вони не зливалися з білою стіною, а ставаливиразними, здавались більшими та підкреслювали декоративність будівлі. Такожпідводками обов’язково відокремлювалася стіна від долівки «землі» яка, якправило, жовтуватий чи зеленуватий колір.3
У середині хатиосновна увага зосереджувалась на декорі печі. В цьому проявились давні традиціїта роль, яку вона відігравала в сімейно-побутових обрядах. Цей цікавий елемент народногопобуту пройшов складний шлях свого [23]розвитку – від розписупідворок окремих частин однією фарбою до складних поліхромних; орнаментальнорослинних і тваринних композицій.
В печі підкреслюваласякожна деталь: карнизи, челюсті, припічок, лежанка та ін. На Поділлі характернимдля оформлення печі був фриз із квіток, під ним у центрі головної стіни калина,малювали у двох нішах вазон з квіткою, букети або вази з квітами безцентрального стебла з симетрично розложеними на всій площі гілками та квітами.Також досить часто вживався поліхромний ліпний орнамент з мотивами кола чи двохцентральних кіл.1 Челюсті печі які швидко чорніли, мастили червоноючи жовтою глиною. При обводці челюстей часто робили «клинчики», щосимволізували вогонь. «Климчики» — це підводка з одним або декількомазагостреними клинцями, симетрично розміщеними обабіч челюстей.2
«Затула» до печіякщо вона була не з дошок, а обмазана з глини, теж білилася чи фарбувалася утемний колір, і на ній часто виконували, наприклад, стилізований букет чипросто кривульки.
Підводкамивиділялися стовпчики під лавами, «постіллю», мисником. Інколи підводкипоєднувалися з такими давніми елементами, як «курячі лапи». Вони мають виглядпташиних ніжок, які складаються з трьох ліній у вигляді тризубця.3Який зміст селяни вкладали; коли їх малювали, невідомо але і цей елементзустрічається у мистецтві багатьох народів.
Звичайно, хатурозписували самі жінки, «хто як умів», але на селі була одна чи декількамайстринь, які задавали тон. Їх запрошували багатші селяни або ті, що зовсім немогли малювати. Платили за це в основному харчами. Починаючи малювати, фарбирозводили всі відразу, кожна окремо з окремою щіточкою. Розводились фарби намолоці, на яйці, на клейстері з житнього хліба. Всі розписи робилися від руки,імпровізовано. Спочатку виконували чорний чи синій розвід, а потім малювали більшіквіти, потім менші та листя, яке було завжди одного кольору.1 Для розписувикористовували всі вільні площини, а особливу увагу [24]надаваличистій хаті та печі. По комену між вікнами малювали «букети» чи «вазони».
В музеї народноїархітектури та побуту України, знаходиться хата перевезена із с. ЯришівМогилівського району Вінницької області. Розписи на ній виконала у 1975 роцісімдесятирічна майстриня із с. Слобода Яришівська А. Кондратюк. На стінах тапечі помальовані «букети» з барвінку, тої, волошок біля окремих з них дрібніпташки «зозульки». Вікна, сволок оздоблені фризом «винограду», який дуже любилималювати селянки.
На Поділлі крімстін та стелі малювали також «землю» (долівку). Попід лавами, столом булизірки, а посередині – «гратки», «квітки». У характері декоративних розписівяскраво простежується єдність з іншими видами орнаментального мистецтва Поділля– вишивкою, ткацтвом, керамікою. Це обумовлено спільною матеріальною основоюпоходження всіх видів народного мистецтва, безпосереднім їх зв’язком з працеюта побутом народу сталістю кращих національних традицій, які живуть у народі.Провідна роль у декоративних розписах Поділля кінця ХІХ – початку ХХ ст.належить рослинним мотивам, що позначились на їх назвах: «рожа», «ружі», «мак»,«голівка», «соняхи», «дубове листя», «акація», «перчичка», «барвінок»,«купчак», «маківка», «горицвіт», «синьоцвіт», «кукіль», «яблуко», «вишні»,«косиці» та ін. Аналогічні назви вживались в подільські вишивці ( «купчак»,«дубове листя», «сливочки», «хмелики», тощо) та кераміці ( «квітка», «косиця»,«виноград», «сливочки», «сосонка» та ін.).2 Проте значно менше увагиу мотивах декоративних розписів Поділля приділено елементам тваринного світу.
З середини ХІХст. для декоративного оформлення житла поряд із розписами широковикористовувались прикраси з паперу – витинанки. Часом паперові прикраси цілкомвитісняли мальовані, беручи на себе головну функцію декорування інтер’єра.
Хатні кольоровіприкраси з паперу були поширені на значній території України [25]крімтих районів, де в середині і протягом другої половини ХІХ ст. ще збереглися курній напівкурні хати.1 Найбільшої популярності в сільській місцевостівитинанки набули на Поділлі. Виготовляли витинанки перед Великоднем, коли зазвичаєм щорічно білилися й оздоблювалися кімнати – старі узори знімали, а на їхмісце наліплювали нові. Матеріалом для витинанок був кольоровий глянцевийпапір. Їх клеїли на стелі печі, стінах, попід стелею та образами, між вікнами.На стелі «розводився павук». Для цього посередині закріплювали паперову квітку,а від неї по колу робилося сімдесят «розводів» з кольорового паперу, порізаногона квадратики та розділені короткими соломинками.2 Важко було знайтисільське житло Поділля без настінних розписів або паперового декору.
У першій чвертіХХ ст. традиційне українське народне житло зазнає змін як в планувальній,конструктивній та в художній структурі. В цей період важливу роль удекоративно-художньому оздоблені народного житла Поділля відіграють традиційніпідводки та декоративні розписи. В декоративних розписах починаютьзастосовувати трафарети, що полегшували створення певного образу. Місцярозташування розписів залишаються незмінні: фризи попід стіною, оформленнявхідних дверей, вікон, пілястри, призьби.
Період другоїчверті ХХ ст. характеризувався подальшим розвитком і реконструкцією існуючихтипів житла та появою нових. Починаються формуватися нові архітектурні якостісільського житла, в яких значною мірою присутній елемент професійної архітектури(збільшення розміру вікон, дверей, винос господарської частини за межі житлатощо). В засобах художнього оформлення все ширшого застосування набуваютьпластичні елементи. Декоративні настільні розписи заступає рельєфний декор. Упівденно-західних районах з’являється новий прийом художнього оформлення стін –штучною рельєфною фактурою. Вона виконувалась по сирій глиняній штукатурціпаличкою, пучками пальців. Ними наноситься неглибокий рельєф, що щільнопокриває поверхню стіни.3
Подальшогорозвитку набували в цей період прийоми рельєфного декорування.
З’являються різьбленіпо мокрій штукатурці та формовані рельєфи. Досить [26]різноманітнимистають способи виконання кожного з цих видів декору. Ліплений рельєфпоєднувався з різьбленням, причому при різьблені рельєфів по мокрій штукатурціміг вибиратися фон: заглиблений або випуклий.1 Формований рельєфвиконувався або окремо від стіни, а потім прикріплювався або ж витискувавсяформою по мокрій штукатурці.
З другої половиниХХ ст. розпочався новий етап розвитку сільського житлобудування і декорування вУкраїні. Він був пов’язаний з змінами в політичному, соціально-економічному ікультурному житті українського народу. Розвиток будівельної техніки, можливостівибору матеріалів промислового виробництва та конструктивних схем, розширилипалітру сільської архітектури, збагатили її художню естетичність.
Фасади будинків вцей період оздоблюють різноманітними природними та штучними фактурами. Особливовикористовували штучні фактури – мозаїку і набризк. Стіни будинківрозфарбовують, як правило, середня частина стіни фарбується у темніші кольори,що поступово переходять у світлі тони.
При забудовінових сіл за типовими проектами вулиці мали одноманітний вигляд, а архітектуражитла маловиразна, нівелювалися регіональні традиційні особливості поселень.2
На зовнішнійвигляд будинків значно впливали окремі архітектурні елементи, деталі (двері,вікна, виноси, покрівля). Характерною особливістю в цей період було збільшеннядверного отвору і розмірів вікна. Настінний рельєфний декор був тіснопов’язаний з іншими видами декоративного мистецтва і зокрема з народнимживописом. Настінний розпис як і рельєфи, дуже часто зображає площиною ту жсаму великомасштабну квітку, вазон, розетку.3 Звичайно, окремістильові ознаки рельєфів і розписів добиралися відповідно до локальних умов та місця,яке [27]оздоблюється.
Зі збільшенням випускукерамічних облицювальних матеріалів, вони застосовувалися і при декорісільського житла. Шляхом підбору різноколірних плиток, орнаментально викладалипілястри або орнаментальний фриз.
В оформленніверанд можна виділити три принципи. У першому випадку декоруються в основномувіконні рами, тоді як огорожі і нижній частині веранди не надається декоративногоефекту, у другому навпаки рами розмальовувались мало, основна увага приділяласядекору огорожі, веранди, у третьому випадку декоруються і рами і огорожа.1
Підсумовуючисказане варто зазначити, що до народного мистецтва завжди був значний інтерес.Тісно пов’язане з життям, воно розвивалось і розвивається разом з народом, йогоісторією, відбиваючи економічні, соціальні та культурні умови різних епох, аразом з тим і художнє відчуття його митців. Народ намагається брати з творчогодоробку минулого все краще, прогресивне, що сприяє побудові та утвердженнюпотреб сьогодення. Так, якщо основою декоративної оздоби житла в минулому булонастінне малювання або кольорове фарбування стін, то в сучасному будівництвівсе ширшого розмаху набирають кольорові штукатурки, пластична обробка стін. Ценадавало житлу рис капітальності і монументальності.
Розділ ІV.Історичний розвиток інтер’єру житла
Під поняттямінтер’єр в етнографічній літературі розуміється, планування житловогоприміщення з функціональним розподілом кожної його частини і насиченням їхмеблями, хатнім начинням та предметами мистецтва.
Інтер’єрукраїнської хати характеризувався у ХІХ ст. повсюдно типологічною єдністю, якабула загальнонаціональною ознакою українського житла. Однотипність плануванняподільського і всього українського житла відзначали багато дослідників.
Ліворуч абоправоруч від вхідних дверей, в кутку – вариста піч, по діагоналі від неї — чистий, «червоний», «святий» кут з образами, під ним стіл, вздовж стіни лави,між піччю та причілковою стіною – спальне місце – піл, а біля вхідних дверей, упротилежному кутку від печі – мисник.1
Економічна ісоціальна нерівність різних прошарків селянства, обумовила застосування в житлізаможних верств якісніших будівельних матеріалів, впровадження нових прийомів увиготовленні окремих конструктивних деталей.
Важливе, нужденнежиття змушувало бідних селян заощаджувати кожну копійку, відмовляти собі внайнеобхіднішому, робити предмети інтер’єру власними руками. Тому інтер’єржитла широких мас трудового селянства ХІХ – початку ХХ ст. значною міроюпродовжував лишатися в основних своїх рисах традиційним.
В одній і тійхаті потрібно було виділити місце і для праці: чоловікам, якщо вони займалисьхоч яким не будь ремеслом – для приладдя, сировини та виробів; жінкам – длявстановлення громіздкого верстата, прядіння, приготування їжі та іншої хатньоїроботи і для відпочинку. У розпорядженні старих і малих лишалось лише місце напічі, де старі допомагали молодим виконувати різні роботи.2 Житловаплоща, яка в середньому по Україні становила 17,8 м2 при висоті приміщення лише 2.25 м, була найменшою у Подільській губернії, усередньому на душу населення на Поділлі припадало лише 3,8 м2 3[28]
Незначнажитловаплоща вимагала ощадливого, раціонального розміщення мінімальної кількостімеблів. До найдавніших типів можна віднести нерухомі меблі, передусім лави. Уподільському народному житлі, як і в житлі всієї України, їх ставили вздовжчільної та причілкової стін, з’єднуючи на покутті. Їх робили з широких дубовихдошок, які вкладались на закопані в землю дерев’яні стовпчики.1Інколи при лаві ставили маленьку переносну лавочку («ослін», «ослінчик»). Лавина свята прикрашали доморобними ряднами («веретами», «коцами»), а в заможнихоселях килимами.
До нерухомихмеблів слід віднести також «жердку», яка виконувала в традиційному інтер’єріукраїнського житла роль шафи – вішалки. На ній вішали щоденний одяг, а в святанайкращі килими.
З боку дверей укутку, протилежному печі, до входової стіни прикріплювали дерев’яні полички абошафку («мисник», «мисничок», «судень») для посуду. Його конструкція пройшладекілька етапів. Найдавнішими типами були: відкритий мисник підвішений до стіни;такий, що стояв, як і лави, на двох стовпчиках; вкопаних у долівку,безпосередньо спирався на лави і був з’єднаний з полицею, прикріпленою наддверима. При такому ж характері опори в подальшому його конструкціяускладнюється: в нижній частині з’являється закрита шафа, яка відокремлюєтьсявід полиці. Мисник стає переносним, наближаючись по конструкції та пропорціяхдо буфетів. З часом верхня частина мисника з поличками закривається заскленимидверцятами, а нижня – дерев’яними.2 В декорі цей елемент інтер’єрапройшов шлях від стриманої порізки країв поличок до ускладненої профіляціїкарнизів, ніжок та інших елементів.
Під божникомуздовж причілкової стіни ставили стіл. Таке розташування визначалось кількомайого функціями – тут працювали, відзначали урочистості чи сумували, споживалиїжу, тому його ставили у чистій та освітленій частині житлового приміщення.
Великий стілуособлював у собі ідею єдності, родинної міцності та злагоди. За [29]нимзбиралися всі разом, щоб їсти, тому він, образно кажучи, сприймався як«годувальник» сім’ї. На ньому завжди повинен був лежати хліб та сіль. У цьомувиявлялось народне ставлення до його ролі як до домашнього алтаря, магічногосимволу.
На ньомунавколишній світ із землею і лісом; водами і лугами; звірами і птахами набувавформи хліба насущного.
Столові належалопочесне місце й у весільному обряді. Наприклад, молода обов’язково хусткупередавала через стіл нареченому, прилюдно засвідчуючи своє бажання і згодупобратися з ним. Це означало «давати руки».1
Стіл зберігся впобуті й донині, але місце його в кімнаті змінилося. Усе частіше він ставитьсяу центрі помешкання. Поступово втрачається його символічне значення.
Постійнозакріпленим місцем для розташування дитячої колиски («люльки») був простір надліжком. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Поділлі переважали плетені з лози таберези колиски.
Особлива рольсеред «рухомих» традиційних меблів відводилася скрині. Скрині використовувалижінки для зберігання одягу та різних цінних речей. Про скриню клопоталася кожнажінка ще в пору дівування. Тут складалися вбрання, вінок, рушники і прикраси, ау прискринку ховалися «таємниці»: позв’язуване у вузлики різне зілля, яке малочарівну силу.2
На Поділліпобутували в основному скрині двох типів: з прямою кришкою скрині – столи ізвипуклою. У хаті в заможних господарів могло бути й дві скрині: в однійзберігали сорочки, рушники, крам, у другій – зимовий одяг і взуття тощо. Якправило, подільська скриня фігурно прикрашувались залізною оковкою. Металомоформлялися кути верхньої кришки, а також чільна стінка.
Найбільшдекоративно оформленими були скрині з трьома вертикально розташованими кованимисмугами по чільній стінці. Якщо, центральна смуга [30]доходиладо замкової шпарини, майже під саму кришку. Стінки скрині робили переважновертикальними, але інколи й розширеними до гори. Бічні стінки прикрашувалисяскромніше і обмежувались оковкою лише кутів.1
Ніхто не мавправа зазирати до скрині – ні мати, ні батько, ні сестра, яка залишалася власністюдівчини, а пізніше жінки на все життя. У спадок вона могла перейти тільки післясмерті.
Кожна дівчинамріяла про скриню, заповнену гарними і потрібними речами, які б засвідчувалипрацьовитість, сумлінність, і до певної міри розуміння краси майбутньоюгосподинею.
Скриня буласимволом майбутньої нової сім’ї. Молода дружина визволила її з рідної хати якспогад про минуле дівоцтво своє, як частину родового вогнища; батьківськоїхати; звичаєвих устоїв, духовних і моральних засад. Вона ставала в певному розумінніфундаментом нової родини.2
Велика роль вінтер’єрі українського житла взагалі і подільського зокрема належить кераміці,яка разом з утилітарною виконувала й естетичну функцію.3 Миски,наприклад, відзначались багатим декоративним розписом, що покриває не лишевнутрішню сторону, а й зовнішню. Виставлені у верхній частині мисника, вонибули гордістю господині, прикрашали хату. Своїми мистецькими ознаками мискиокреслюють інтер’єр народного житла, особливо в районах побутування цьогопромислу.
Наприклад,кераміці північно – східних районів Поділля, характерне темне червоно — коричневе тло, а західним – світле, майже біле. Для південних районів Поділля;зокрема Ольгопільського та Балтського, характерна не розписна, а кольороваполива; розписні миски були переважно привозними. Таким чином кольорова гамавідкритого мисника має локальну своєрідність і характеризується яскравонасиченим темним колоритом, що дуже виразно контрастує з сліпучо білою стіною.
[31]У південних районах Поділляздавна значного поширення набуло килимарство та переробне ткацтво. Вироби цихпромислів під кінець ХІХ та на початок ХХ ст. значною мірою локалізувалихудожню виразність інтер’єру народного житла цих районів.
Особлива уваганародних майстринь зосереджувалась на інтер’єрі «чистої» хати. Інтер’єр такихприміщень виступає на початку ХХ ст. у двох варіантах – з піччю і без печі.Художнє вирішення інтер’єра формувалася переважно тканини виробами, якими нелише прикрашали стіни біля ліжка, а й покривали лави та стіни між вікнами.1
Про заможністьсвідчила не лише кількість таких виробів (придане багатої молодої моглоналічувати понад 30 килимів),2 але й їх якість та характерхудожнього оформлення. Так, заможні селяни ткали рядно з вовняних ниток, котріфарбували яскраво – контрасними купованими фарбами. Бідніші виготовляли виробипереважно з конопель, фарбуючи пряжу рослинними барвниками власного ґатунку.Таким чином, як у колористиці так і в малюнках тканих виробів (килимів,налавників, підвіконників, ряден тощо) виявлявся соціальний стан. Намагаючисьпродемонструвати свої можливості застосування купованих фарб, а такожзапозиченням малюнків з іноземних привозних килимів, багатії віддавали перевагунадто яскравим кольором, гублячи при цьому естетичну виразність виробу.3У бідніших селян тканини хоч виготовлялися із менш якісної пряжі, але м’якими відтінкамирослинних фарб, які до речі, значно стійкіші щодо вигорання, досягли більшоїхудожньої досконалості і самобутності, творчо розвиваючи при цьому народнітрадиції, орнаментальні мотиви.
Якщо господиня немала змоги виткати килима, тоді вона замість справжнього малювала орнамент натрадиційному місці стіни – над ліжком. Такий «килим» не мав практичногозначення щодо утеплення тильної стіни; він лише виконував естетичну функцію. Зчасом характер композиції та кольрова гама мальованих [32]килиміву переважній більшості перестає механічно дублювати прийоми та колористикутканих. Цей вид народного мистецтва набуває специфічних ознак, які наближаютьйого до монументального мистецтва. Традиційне вміння оперувати рослиннимифарбами, тонке відчуття кольору дозволили народним майстриням, створитиоригінальні за сюжетом та досконалі за технікою виконання монументальнінастінні розписи, які лише за традиційним розташуванням можна назвати килимами.1
Особливогомагічного значення надавали підготовці інтер’єру до свят. Відповіднопідготовлений, він мусив захищати від негативної дії зовнішніх сил та здобуватиприхильність міфологічних істот, які за традиційними уявленнями, мализабезпечити родині комфортне життя: здоров’я, довголіття, добробут і т.п.Особливо цінували наведення чистоти і порядку як вагомих чинників благополуччямешканців. Перед святом білили стіни, підмазували глиняну долівку, вивішувалина жертку виготовлені господинею та її дочками рушники, килими, вишиті сорочкита ін., виставляли в миснику святково – ритуальні посуд, оформляли сволок тастіни витинанками, польовими засушеними букетами цілющих трав і квітів.2
Конструктивнопланувальна схема, взаєморозташування та характер меблів, настінне малювання,кераміка, ткацтво, вишивка, народний костюм та прикраси становили лише окреміелементи єдиного архітектурно – художнього комплексу інтер’єра того або іншогорайону України.
Таким чином,певна автономія художньої – образної системи на початку ХХ ст. усякою міроюпереважала над загальнонаціональними ознаками і відповідно сприяла локалізаціїрайонів. Це дає підставу виокремити за спільністю мистецьких ознак такіпідрайони: північ Поділля, центральне Поділля і південь Поділля.
Отже, ознайомившисьіз найважливішими елементами інтер’єру традиційної подільської хати, бачимо їхпрактичну доцільність і естетичну досконалість, пов’язані з ними залишки давніхуявлень людини про навколишній світ, різного характеру вірування та забобони.Це наслідок того, що соціально-економічні умови, культурні традиції селазалишалися незмінними протягом багатьох століть. Нині, коли науково-технічнийпрогрес охопив і сільські регіони, особливо сферу будівництва, змінюються нелише способи спорудження житла, а й його форми. Відходять у минуле й символіка яканабуває інших рис та звучання. Але в будь-якому разі її треба знати, пам’ятатиусе найкраще.[33]
Висновки
Дослідженнясільського житла одного з історико-етнографічних регіонів України – Поділля – зкінця ХІХ ст… до нашого часу дало можливість розкрити еволюцію цієї галузіматеріальної культури в територіальному аспекті.
Наявність цілогоряду ознак, дозволила виділити традиційне житло Поділля ХІХ – початку ХХ ст. вокремий комплекс українського народного житла. В той же час у житлі певнихрегіонів досліджуваної території існували локальні особливості, які далиможливість визначити три його варіанти північний, південний та центральний.
Багата народнакультура Поділля цікавила дослідників у минулому, не менший інтерес викликаєвона і в наших сучасників. Особливу увагу етнографів та мистецтвознавцівпривертають самобутня подільська кераміка, декоративні розписи, тканини, одяг.Не обійдене увагою у науковій літературі й народне житло цьогоісторико-етнографічного регіону.
Загалом в роботімети досягнуто лише частково, основною причиною цього є відсутність дослідженьі матеріалів по подільському житлу останньої чверті ХХ ст. Тоді, як допозитивних моментів можна віднести широку висвітленість матеріалу, влітературі, по періоду ХІХ – третьої чверті ХХ ст.
Отже,характеризуючи сільське житло Поділля потрібно підкреслити його основні риси:оскільки Поділля займало лісостепову територію України, то найбільшогопоширення тут набули зрубна і стовпово-каркасна техніки, зведення стін; дахипереважали чотирисхилі, які пошивали сніпками або китицями; найпоширенішоюзабудовою була вільна забудова, але існували одно- і дворядні; Г і П-подібні тазамкнені; господарські будівлі поділялися на чотири групи приміщення дляхудоби, зберігання сільськогосподарських продуктів, малі архітектурні форми;інтер’єр оформлявся різноманітними декоративними розписами, рослиннимиорнаментами.
Підсумовуючи дануроботу, хотілося б наголосити, що незважаючи на появу нових матеріалів, народнатрадиція зведення житла широко використовується і тепер при споруджені сільськихпомешкань. Вироблений віками досвід народу лише розвинувся і удосконалився.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Монографічналітература
1. Данилюк А.Г. Українська хата.– К., 1991. – 110 с.
2. Данилюк А.Г. З глини, дереваі соломи. – Тернопіль, 2003. – 96 с.
3. Історія українськогомистецтва у шести томах. Том 4. Кн. 2. / Бондар М.В., Зайкевич М.М., ПилипчикР.Я. та ін. – К., 1970. – 436 с.
4. Косміна Т.В. Сільське житлоПоділля: кінець ХІХ –ХХ ст. – К., 1980. – 192 с.
5. Поділля. Історико-етнографічнедослідження / Артюх Л.Ф., Балушок В.Г., Болтарович З.Є. та ін. – К., 1994. –504 с.
6. Прибега Л.В. Народноезотчество Украины. – К., 1987. – 104 с.
7. Пономарьов А. П. Українськаминувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. – К., 1994. – 256 с.
8. Самойлович В.П. Українськенародне житло. – К., 1972. – 216 с.
9. Самойлович В.П. Народноеархитектурное творчество УССР. – К., 1977. –
344 с.
10. СтруманськийВ.П. Народознавство Поділля. – Вінниця, 1995. – 448 с.
Тези,матеріали, наукові записки
10. Данилюк А.Г. Особливості забудовисадиби у Західному Поділлі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Тези доповідейшостої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1988. –С. 88 — 89.
11. Данилюк А.Г. Традиційнежитлово-господарське будівництво на Західному Поділлі // Подільська старовина.– Вінниця, 1993. – С. 395 – 401.
12. Зозуля Н. Особливості оздобленняподільського житла // Українська родина: родинний і громадський побут, — К.,2000. – С. 334 – 336.
13. Кожолянко Г.К. Народне житлоподільського Придністров’я й Буковинського Поділля ХІХ – початку ХХ ст. // Тезидоповідей шостої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. –Вінниця, 1988. – С. 84.
Періодичнівидання
а) Журнали
14. БетковичА.Ф. Сільське будівництво на Поділлі // Народна творчість та етнографія. –1957. – №4. – С. 122 – 128.
15. БудзанА.Ф. Сільське будівництво на Поділлі // Народна творчість та етнографія. –1981. – №5. – С. 86 – 87.
16. ГудченкоЗ.С. Традиційне і сучасне в сільській забудові Середньої Наддністрянщини //Народна творчість та етнографія. – 1978. – №5. – С. 66 – 70.
17. ДанилюкА.Г. Батьківська хата // Жовтень. – 1984. – №11. – С. 101 – 107.
18. ДанилюкА.Г. Подільська хата // Наука і суспільство. – 1987. – №7. – С. 73 – 75.
19. Данилюк А.Г.,Бодревич-Буць О.М. Використання каменю в народному будівництві Поділля //Народна творчість та етнографія. – 1980. – №1. – С. 85 – 88.
20. ЗадорожнійМ.А. Декор сільських жител Поділля // Народна творчість та етнографія. – 1977.– №1. – С. 93 – 96.
21. Землянка– «Бурдей» // Пам’ятники України. – 1980. – №3. – С. 22.
22. КосмінаТ.В. Локальні особливості народного житла південних районів Поділля // Народнатворчість та етнографія. – 1973. – №4. – С. 24 – 31.
23. МаланчукВ. Традиційне і нове в інтер’єрі сучасного житла колгоспників // Народнатворчість та етнографія. – 1971. – №5. – С. 3 – 9.
24. МасленковаО.І. Елементи народної творчості в архітектурі радянської України 1930-х років// Народна творчість та етнографія. – 1975. – №1. –– С. 66 – 68.
25. Орел Л.Народне житло Поділля // Жовтень. – 1982. – №11. – С. 129 – 130.
26. ПастернакС., Гаврилишин В. Початок каменярської промисловості на Західному Поділлі //Пам’ятники України. – 1973. – №1. – С. 33 – 34.
27. ПриходькоМ. Житло українців у межиріччі Дністра та Дунаю // Народна творчість таетнографія. – 1972. — №3. – С. 30 – 34.
28. СтанкевичМ.Є. Українські витинанки кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Народна творчість таетнографія. – 1981. – №5. – С. 74 – 79.
29. ЧепеликВ. Архітектурні традиції культури господарського середовища селянина //Українська культура – 1992. – №3. – С. 26 – 27.
б) Газети
30. ВербицькаІ. Хато моя, біла хато… // Вінниччина. – 1997. – 20 травня.
31. ДмитренкоМ. Хата // Вінниччина. – 1993. – 11 березня.
32. Зозуля Н.Подільська хата // Культура і життя. – 1982. – 31 жовтня.
Підручники
33. БорисенкоВ. Українська етнологія. – К., 2007. – 400 с.
34. ЛозкоГ.С. Українське народознавство. – К., 1995. – 368 с.
35. МакарчукС.А. Етнографія України. – Львів, 1994. – 520 с.
36. Наулко В.І.Культура і побут населення України. – К., 1993. – 284 с.
37. ПавлюкС.П. Українське народознавство. – К., 2004. – 570 с.
Додатки
Додаток1.
Карта адміністративно-територіальногоподілу досліджуваної території:
/>
1 – ШумськеТернопільської обл.; 2 – Кременець Тернопільської обл.; 3 – ІзяславХмельницької обл.; 4 — Шепетівка Хмельницької обл.; 5 — Полонне Хмельницькоїобл.; 6 – Ланівці Тернопільської обл.; 7 – Білогір’я Хмельницької обл.; 8 –Теофіполь Хмельницької обл.; 9 – Красилів Хмельницької обл.; 10 –Старокостянтинів Хмельницької обл.; 11 – Стара Синява Хмельницької обл.; 12 –Зборів Тернопільської обл.; 13 – Збараж Тернопільської обл.; 14 – БережаниТернопільської обл.; 15 – Козова Тернопільської обл.; 16 – СкалатТернопільської обл.; 17 – Підволочиськ Тернопільської обл.; 18 – ВолочиськХмельницької обл.; 19 – Лютичів Хмельницької обл.; 20 – Підгайці Тернопільськоїобл.; 21 – Теребовля Тернопільської обл.; 22 – Гусятин Тернопільської обл.; 23– Городок Хмельницької обл.; 24 – Ярмолинці Хмельницької обл.; 25 – ДеражняХмельницької обл.; 26 – Монастирська Тернопільської обл.; 27 – БучачТернопільської обл.; 28 – Чортків Тернопільської обл.; 29 – ЧемерівціХмельницької обл.; 30 – Дунаївці Хмельницької обл.; 31 – Віньківці Хмельницькоїобл.; 32 – Бар Вінницької обл.; 33 – Заліщики Тернопільської обл.; 34 – БорщівТернопільської обл.; 35 – Камянець-Подільський Хмельницької обл.; 36 – НоваУшиця Хмельницької обл.; 37 – Козятин Вінницької обл.; 38 – Хмільник Вінницькоїобл.; 39 – Калинівка Вінницької обл.; 40 – Погребище Вінницької обл.; 41 –Літин Вінницької обл.; 42 – Липовець Вінницької обл.; 43 – Еллінці Вінницькоїобл.; 44 – Жмеринка Вінницької обл.; 45 – Тиврів Вінницької обл.; 46 – НемирівВінницької обл.; 47 – Брацлав Вінницької обл.; 48 – Гайсин Вінницької обл.; 49– Теплик Вінницької обл.; 50 – Муровані Кирилівці Вінницької обл.; 51 –Шаргород Вінницької обл.; 52 – Тульчин Вінницької обл.; 53 – МогилівПодільський Вінницької обл.; 54 – Ямпіль Вінницької обл.; 55 – ТомашпільВінницької обл.; 56 – Тростянець Вінницької обл.; 57 – Крижопіль Вінницькоїобл.; 58 – Бершадь Вінницької обл.; 59 – Піщанка Вінницької обл.; 60 –Чучельник Вінницької обл.; 61 – Ольгопіль Вінницької обл.; 62 – Кодима Одеськоїобл.; 63 – Саврань Одеської обл.; 64 – Балта Одеської обл.; 65 – КотовськОдеської обл.
Додаток2.
Трикамерне житло(Хата+сіни+хата) з низьким порогом та призьбою (с. ВинограднеМурованокуриловецького р-ну Вінницької обл.).
/>
Додаток3.
/>
Глиняна піч(с. Глинські Калиновський р-н Вінницької обл.)
Додаток4.
/>
Хата стовповоїконструкції (с. Вербовець Мурованокуриловецького р-ну Вінницької обл.)
Додаток5.
/>
Солом’янийчотирисхилий дах прошитий сніпками (с. Виноградне Мурованокуриловецького р-нуВінницької обл.).
Додаток6.
/>
Вільназабудова двору з глибокою постановкою житла, будівлі не мають між собоюбезпосереднього зв’язку (с. Радошівка Ізяславського р-ну Хмельницької обл.)
1 – хата, 2 –хлів, 3 – комора.
Додаток7.
/>
Периметральназабудова двору з глибокою постановкою житла, всі будівлі зв’язані між собоюкритим переходом (с. Драгоманівка Козівського р-ну Тернопільської обл.).
1 – хата, 2 –хліви, 3 – стодола, 4 – криті переходи.
Додаток8.
/>
Каркаснікомори зі стінами з відкритого дерева:
1 – с. СапотівБорівського р-ну Тернопільської обл.;
2 – с. СелищеТиврівського р-ну Вінницької обл.;
3 – с. РожниЛетичівського р-ну Хмельницької обл.;
4 – с. КадиївціКамянець-Подільського р-ну Хмельницької обл.;
Додаток9.
/>
Клуні(загальний вигляд та план):
1 – клуня якокрема споруда з симетрично розташованим током; 2 – асиметричне розташуваннятоку; 3 – споруда клуні, об’єднана спільним дахом з коморою або хлівом; 4 –асиметрично розташований тік у клуні, об’єднаній з коморою; 5 – споруда клуніоб’єднана спільним дахом із стайнею; 6-7 клуня, розташована на складномурельєфі та об’єднана з хлівом або коморою.
Додаток10.
/>
Хлів (с.Вербовець Мурованокуриловецького р-ну Вінницької обл.).
Додаток11.
/>
Затильна стінаобмазана жовтою глиною (с. Виноградне Мурованокуриловецького р-ну Вінницькоїобл.).
Додаток12.
/>
Декоративнеоформлення вікон південними наличниками (с. Пилипи Могилів-Подільського р-нуВінницької обл.).
Додаток13.
/>
Декоративнеоформлення житла пілястрами та поліхромним фризом (с. ПилипиМогилів-Подільського р-ну Вінницької обл.).
Додаток14.
/>
Декоративнеоформлення вікон обвідкою та розташування поліхромного фриза під подвійноюстріхою (с. Пилипи Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.).
Додаток15.
/>
Поліхромнийрозпис піддашшя та вікон (с. Пилипи Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.).
Додаток16.
/>
Декоративнеоформлення традиційного житла (с. Пилипи Могилів-Подільського р-ну Вінницькоїобл.).
Додаток17.
/>
Поліхромнийфриз, вазони на стіні, орнаментна смуга біля вікна та над призьбою (с. ПилипиМогилів-Подільського р-ну Вінницької обл.)
Додаток18.
/>
Мотивидекоративних розписів печі (с. Воєводчинці Могилів-Подільського р-ну Вінницькоїобл.).
Додаток19.
/>
Інтер’єр хати(с. Велика Стадниця Вінницького р-ну Вінницької обл.).
Додаток20.
/>
Інтер’єр хати(с. Вербовець Мурованокуриловецького р-ну Вінницької обл.).
Додаток21.
/>
Реконструкціяінтер’єру житла (с. Мухівці Немирівського р-ну Вінницької обл.).
Додаток22.
/>
Скриня 1850 р.(с. Вербовець Мурованокуриловецького р-ну Вінницької обл.).
Додаток23.
/>
Літня кухня зприбудовою причепи 70-ті роки ХХ ст. (с. Дружба Мурованокуриловецького р-нуВінницької обл.)
Додаток24.
/>
Декоративнеоформлення житла з верандою 70-ті роки ХХ ст. (с. Дружба Мурованокуриловецькогор-ну Вінницької обл.)