Курсова роботана тему: Основні стереотипиВеликобританії
План
Введення
1.Основністереотипи: погляд з боку
1.1Історичний аспект
1.2Почуття національної самосвідомості
1.3Великобританія очима іноземців
1.3.1Типове уявлення
2. Вивченнясприйняття Об'єднаного Королівства за допомогою соціологічного опитування
3. Виявлення«сильних і слабких сторін»
3.1Культура й мистецтво
3.2Колорити національних традицій
3.2.1Королівські традиції
3.2.2Традиції парламенту
3.2.3Національні забави (Полювання за «рудим смолоскипом»)
4. Відмінніриси британця
4.1Щирий джентльмен
4.2«Теорія відносності» або суб'єктивний погляд туриста
4.3«Типовий» британський мільйонер
Висновок
Списоклітератури
Введення
Кожний народ має свої стійкі уявлення про інші народи.Коли говорять «типовий англієць» або «типовий німець»,мають на увазі цілком певний характер. Як правило, культурні образи формуютьсялітературою, кіно, розповідями тих, хто відвідував країну, і засобами масовоїінформації. Формування подібних стереотипів зв'язано також із тривалимісторичним процесом спілкування: народів один з одним. Найчастіше образи іншихкраїн неоднозначні, суперечливі й містять у собі й традиційні стереотипи, ісучасні уявлення.
Частина досліджень в області культурних стереотипівпов'язана з вивченням причин і механізмів їхнього формування в минулому. Уцьому випадку вивчається історичний контекст взаємодії країн, літературніджерела, фольклор, релігійні й міфологічні уявлення. Інша частина дослідженьзосереджена на з'ясуванні існуючого іміджу країни й подань про її жителів.Дослідження даного типу — це тривалий, складний, багатоступінчастий процес, щоможе містити в собі вивчення декількох аспектів. У результаті стає можливимвизначити як «білі плями» у масовому: свідомості, позначити існуючізабобони, установки й емоційне відношення людей до країни і її жителів: сильній слабкі сторони іміджу країни, так і зрозуміти механізми й канати формуваннядумки про країну.
Особливо гостро дана проблема є в ситуації збільшеннянакрапувати, ділових контактів, коли відбувається прогрес в області технологійі комунікацій, ріст ринків, їхня глобалізація. Тому досить важливо не тількививчати механізми формування існуючих подань у минулому, а й відокремлюватитрадиційні стереотипи від сучасних подань, формувати стратегії ефективноїкомунікації. Саме тому ціль даній курсової роботи: — з'ясування того, якимобразом жителі різних країн сприймають Великобританію, які установки існуютьстосовно різних, аспектам життя британського суспільства. Подібний типдосліджень дозволяє одержати інформацію, що є базою для обґрунтуваннянеобхідності ряду інформаційних і іміджних заходів, спрямованих як наполіпшення відносин між країнами в цілому, так і на підвищення ефективностікомунікацій у всіх сферах людського спілкування.
великобританія національний соціологічнийтрадиція
1.Основні стереотипи: погляд з боку
1.1 Історичний аспект
Найбільш сильними рисамиіміджу З'єднаного Королівства є традиції, історія цієї країни. Вони викликаютьі позитивне, і негативне відношення до Великобританії, будучи одночасно йсильної, і слабкою її стороною.
Історично зложилося, щоемігранти завжди здавалися деяким людям погрозою британським моральним,соціальним і культурним цінностям, чия присутність радикально змінитьсуспільство. Однак цей погляд зовсім випустить із уваги труднощів визначеннябританських норм у різні періоди історії Великобританії. Емігранти, звичайно, упевній мері змінили суспільство й відносини всередині нього, але Британськіострови завжди були населені декількома різними культурами. Існує безлічрозходжень між чотирма націями Англії, Уельсу, Шотландії й Ірландії, а такожрозмаїтість культур усередині цих країн. Таке різноманіття своїх, культур і присутністьспівтовариств емігрантів ставлять під питання значення визначення «типовобританський».
«Типово британське»поводження приписується всьому населенню Британських островів з 1070 року, колибула, утворена Великобританія. З тих пор у це поняття вкладається стабільністьі централізованість інституту керування без шкоди для сформованих національнихтрадицій. Але історія Британських островів до початку XVIII століття являєсобою не історію єдиної держави, а історію чотирьох зовсім різних країн і їхніхнародів, які нерідко воювали один з одним.
Народи нинішнього З'єднаногоКоролівства зберегли важливі національні й культурні розходження. Політичнітерміни, такі, як «британський» і «Британія» здаютьсядосить штучними багатьом з них. Іноземці часто називають британців англійцями,і нерідко із працею розрізняють британські культури й не зауважуютьроздратування неанглійського населення, пов'язаного з таким обігом.
Шотландці, валлійці йпівнічні ірландці в основному є нащадками кельтів, у той час як англійці — нащадкамианглосаксів. Критики зауважують, що багато жителів Великобританії не вважаютьсебе «британцями», і вважають, що необхідно радикально переглянутицей термін у світлі мультинаціональної країни, що входить у ЄвропейськеСпівтовариство.
Звичайно ж, за століття цічотири нації якоюсь мірою перемішалися між собою, чому сприяли групиемігрантів, що прибувають досить нерівномірними хвилями. Були створені єдинаполітична, суспільна й державна системи, у результаті чого всі жителі островівстали відчувати себе єдиним народом. Однак британців часто плутають ізанглійцями, тому що, по-перше, англійці — самий численний з народів натериторії Великобританії, по-друге, об'єднання шотландців, ірландців відбулосясаме під англійською короною, і, по-третє, тому що вся державна владасконцентрована саме в Англії, точніше, її південно-східної частини.
Виходить, що пануєнаціоналізм англійців, та й самі вони не бачать особливої різниці у визначеннісебе британцями або англійцями. Представники ж інших народів завжди розмежовуютьсвій народ і Великобританію загалом, як правило, не терплять панування й впливуанглійців, уважають себе відмінними від них і воліють усвідомлювати себе самешотландцями (ірландцями), а не британцями. [5, стор. 123]
1.2 Почуття національноїсамосвідомості
Почуття національноїсамосвідомості донедавна існувало тільки в культурному середовищі, а загальнийбританський уряд був визнаний всіма чотирма народами, за винятком невеликоїкількості жителів Північної Ірландії. Однак в 70-х роках націоналізм перебравсяв політику в Шотландії й в Уельсі. Заклики до незалежності цих двох країн відАнглії привели до початку створення власного парламенту в Уельсі й передачібільших, повноважень і свободи дій шотландському парламенту.
Вимоги децентралізуватиекономіку усередині самої Англії відбивають її регіональні розрізняючи. Тому щосамі англійці як нації досить різнорідні, їхні звичаї, акценти й поводженнязначно різняться. Жителі північної Англії, допустимо, уважають себе кращежителів півдня, і навпаки. Жителі різних графств і округів зберігають вірністьсвоєму оточенню, що часто виражається в спорті, політику, змагання, культурних,заходах, і стилі життя.
В Уельсі теж присутнірозходження між жителями промислового півдня й в основному сільської півночі,між заходом, жителі якого говорять валлійською, і англомовним сходом іпівденно-заходом.
І все-таки, більшість валлійцівчітко виділяють себе як окрему нації, відмінну від англійців, Їх національна йкультурна унікальність бере коріння в їхній історії, літературі, валлійської мові,на якому говорить 26% населення, спорті й національних фестивалях. Також вонавідбивається в тісному зв'язку між індустріальним і сільським суспільствами йпідкріплюється політичними, релігійними й суспільними розходженнями між двоманародами. У наші дні валлійці борються проти витиснення їхньої культури й мовианглійськими еквівалентами, протиставляючи унікальність свого народу політичноївлади Лондона.
Аналогічним образом шотландціпоєднуються, захищаючи свої нації й культуру, через історично сформовануворожість до англійців. Шотландці шанують свої традиції, які відбиті в місцевихфестивалях і відрізняються від англійської законодавчої, релігійної й освітньоїсистем. Шотландці: незадоволені тим, що вся політична влада сконцентрована в Лондоні,що уряд не розвиває економіку в Шотландії (хоча в Шотландію вкладається більшебюджетних грошей, чим в Англію або Уельс). Більше 30% шотландців хочутьполітичного відділення від Англії.
Однак вони розділені двомамовами, різними релігіями, забобонами й традиціями. Культурні розходженняроз'єднують жителів долин і горців, а два самих великих міста — Единбург іГлазго — жорстоко суперничають між собою. [2, стор. 9].
У Північній Ірландіїсуспільні, політичні й економічні розходження між католиками й протестантамивже давно не новина, і зараз вони ще більш посилені географічнимирозходженнями. Значна кількість як католиків, так і протестантів невдоволеноанглійцями й вороже ставляться до уряду в Лондоні. Протестанти, хоча й невважають себе англійцями, зволіли б залишитися у Великобританії, а католикидумають себе ірландцям! і хочуть приєднатися до Ірландії. І ті, і іншізацікавлені в збереженні місцевої культури, музики й ірландської мови. [1,стор. 12-29]
1.3 Великобританія очима іноземців
1.3.1 Типове уявлення
Британці пишаються тим, щопомітно відрізняються від будь-яких інших націй миру. Вони до цих нірдотримуються дивних звичаїв, таких, як лівосторонній рух або гра в крикет. Вонидосить неохоче перейшли на десяткову систему мер, помінявши свої обожнені пінтина літри, а. дюйми на сантиметри. До 1971 року в них діяла дика недесятеричнагрошова система, відповідно до якої рахунок за обід міг виглядати як«чотири фунти шість шилінгів і сім з половиною пенсів». І хоча іншаЄвропа вимірює відстань кілометрами, британці дотепер чіпляються за свої милі,хоча тепер вони купують тканини метрами, а не ярдами. Логіка — не найвидатнішариса британського характеру.
Між Великобританією й іншоюЄвропою як і раніше існує певний психологічний бар'єр, анітрошки не знятийвступом Великобританії в Європейський Союз в1973 році.Ла-Манш, вузька смужка води між континентом і Британськими островами, зіграввирішальну роль в історії Великобританії, діючи як рів, призначений захищати" острів-міцність" від загарбників і зберігати відмінну від іншихнацій ментальність. Багато британців хочуть залишити цей рів — протока Ла-Манш.Важко оцінити, як у довгостроковому періоді вплине на почуття захищеності (якполітичної, так і економічної) рядового британця відкриття тунелю через протоку.Навіть сьогодні часто цитуємий старий газетний заголовок «Туман надпротокою, континент ізольований» частково зберігає свою істинність. Але цягорда нації доброзичлива до туристів. Вона рада показати іншим те, що вважаєодним із самих цивілізованих суспільств у світі.
Є частка істини й у поширеній думці, що британці — холоднокровний народ. Вищий прояв схвалення для них — «Непогано»,тому вони можуть виглядати небагато пихатими й манірними. Вони не показуютьсвої почуття, але все-таки це товариські люди, почуття гумору й любов доабсурдного який урівноважує їхня холодність. Вони мають дивну звичку жартуватинад тим, що їх оточує, при цьому не показуючи неповаги. Їхнього жарту прорелігію або королівську родину часто спантеличують іноземців. [3].
Великобританія — дуже густонаселена країна. Наквадратну милю площі доводиться 940 жителів, що перевершує показники всіх країнЄвропи, крім Голландії. Але це також і земля неймовірної краси, що британціохороняють і підтримують. Скрізь можна побачити акуратні живоплоти, охайнихквіткових клумб і газони, гладкі, як більярдні столи. Англійці люблять сади,але й не зневажають дикою природою. Вони люблять бродити по полях або шльопатив гумових чоботях по струмках і болотам, або спостерігати за птахами. Деякі дотеперполюють на лисиць (про що буде розказано нижче), інші запекло протестують протицього жорстокого виду спорту.
Погода у Великобританії — це тема для щоденних жартіві обговорень. Деякі іноземці уявляють, що ця країна постійно обкутана туманом,Але це не так з тих пор, як жителі міст перейшли на нові види палива. Проте,погода у Великобританії дуже мінлива: дощ і сонце можуть поміняти один одного влічені хвилини. Але, принаймні, це додає елемент несподіванки.
Незважаючи на постійні зміни в суспільстві, британцізберігають безліч особливих традицій. У літню пору на поле в села можнапобачити гру в крикет у самому розпалі. Це дуже повільна й статична гра, щоможе здатися нудної спостерігачеві, але насправді вона повна різноманітнимихитростями й особливостями. У сільські підпилювати жителі часто грають у дартс,рідше — у шашки або шахи.
Британське суспільство, хоча й стурбоване сумнівами йневизначеністю, і постійно змушене вирішувати ключові соціальні проблеми,виразно не перебуває в занепаді, і навіть не вгасає. Проте, воно глибокостурбоване й серйозно обговорює багато традиційних підвалин суспільства. Убританцях є щось непередбачене, непояснене. Звідки в цих націй з'явилися силипотопити іспанську армаду? Виразно не завдяки величезним кількостям економічнихресурсів або дисциплінованому суспільству. Може бути, у душах, цього народу,об'єднаного загальною метою, є щось, що не під силу зрозуміти соціологам.Британці — чудовий народ, і їхньої примхи, соціальна «дистанція» ілівосторонній рух є невід'ємною частиною нашого миру. [1, 10].
2. Вивчення сприйняття Об'єднаного Королівства за допомогою соціологічного опитування
Як приклад вивчення накрапувати сприйняття країнихотілося б привести результати проведеного в 1999 році дослідження, метою якогобуло з'ясування того, яким образом жителі різних країн сприймаютьВеликобританію, які установки існують стосовно різних аспектів життябританського суспільства. Дослідження проводилося за замовленням БританськоїРади й охоплювало 13 країн (Бразилія, Китай, Єгипет, Франція, Німеччина, Індія,Малайзія, Мексика, Польща, Росія, Саудівська Аравія, Південна Африка йТуреччина). Координаторомworld-wide дослідження виступала компанія MORI (Великобританія), що надалаузагальнені дані за результатами опитувань у кожній із країн-учасників проекту.Дослідження в кожній країні проводилися компаніями даних країн, у Росії вонобуло проведено компанією Gallup SPb.
Усього було опитано близько200 чоловік у кожній країні. У Росії: дослідження проводилося в Москві,Санкт-Петербурзі, Самарі й Нижньому Новгороді, опитано близько 400 чоловік.Учасниками дослідження були «succesor generation», тобто люди, якіприймають у цей час відповідальні рішення, є лідерами, або в майбутньому будутьприймати рішення в різних сферах діяльності, формувати суспільна думка. Вікопитаних -24-45, вони мають вище утворення або продовжують навчання (студенти,аспіранти), працюють у промисловості, бізнесі, культурних і громадськихорганізаціях, уряді .
Порівняльні дані опитувань уРосії й в інших країнах показали, що росіяни менше інформовані проВеликобританію, Францію, Німеччині, США і Японії, у порівнянні з респондентамив інших країнах. Учасники дослідження відзначали, що найкраще російськіреспонденти інформовані про США, тому що про Америку більше інформації, чим проВеликобританію: і по телебаченню й у пресі. При цьому більше молоді респонденти(20-25 років) краще інформовані про США, Великобританії й Франції, тоді якпредставники більше старшого покоління (36--45 років) думають, що вони кращеінформовані про Німеччину і Японію.
У респондентів, більшеобізнаних про Великобританію, зложився загальний позитивний імідж країни.Росіяни представляють Великобританію як закрите, консервативне суспільство, дляякого характерний порядок, стабільність і традиційність. Найбільш сильнимирисами іміджу Великобританія є традиції, історія цієї країни. Ця риса викликаєй позитивне, і негативне відношення до Великобританії, будучи одночасно йсильної, і слабкою стороною її іміджу.
Незважаючи на те, що росіянидосить низько оцінили власну поінформованість про Великобританію (майже таксамо, як респонденти в Бразилії, Китаї й Мексиці), загальне враження про країнудуже позитивне (значення вище за середнє, у порівнянні з усіма опитаними вінших країнах). Респонденти в Саудівській Аравії над усе оцінили й власнупоінформованість про Британію, і країну в цілому.
Крім традицій, 6% опитанихросіян, у якості основних сильних сторін Великобританії відзначили стабільністьбританської економіки й політичної системи.
У Росії, так само, як і вінших країнах, Англія й Шотландія — це найбільш відомі частини Об'єднаногоКоролівства. При цьому найчастіше Британія асоціюється з королевою йкоролівською родиною, кельтами, соборами й регбі. Знання цих образів, що маютьстійкі асоціації з Великобританією, є важливим для дипломатії.
Британське суспільство вцілому представляється скоріше консервативним, ніж сучасним. Таке сприйняттяхарактерно для опитаних у різних країнах, хоча в Росії (так само, як у Мексицій Китаї) було найбільше респондентів, які погодилися із твердженням, щобританське суспільство — це «дуже традиційне суспільство».
Англійці здаються манірними,стриманих і замкнутими, досить політично коректними, але не дуже дружелюбнимистосовно іноземців, що не сприяє легкості спілкування з ними. Візит до англійцяприпускає дотримання встановлених правил, певних умовностей (попереднюдомовленість, вечірній костюм).
Як приклад можна привестидеякі окремі найбільше що часто зустрічалися висловлення відносно жителівЗ'єднаного Королівства:
«Англійці більші сноби йбільше потайливі, чим американці. Росіяни більше привітні, у порівнянні й занглійцями, і з американцями».
«Дивно, що слово»манірний" ніколи не використовується при описі яких-небудь іншихнацій, крім англійської. Якщо хто-небудь використовує слово«манірний» у відношенні кого-небудь, він завжди додає, «яканглієць». [7].
3. Виявлення «сильнихі слабких сторін»
Відповідно до більшостіпророблених джерел, часто особлива увага при вивченні культури й традиційзакордонних країн (і Великобританія не виключення) приділяється визначеннюслабких і сильних сторін всіх сфер життєдіяльності, без чого, на думку авторів,неможливо скласти об'єктивне уявлення. Таке уявлення позначається й насприйнятті британського бізнесу, що не розглядається як досить інноваційний.Незважаючи на те, що багато хто погоджуються з тим, що Великобританія маєсильну репутацію в області наукових і технологічних інновацій, вона відстає відСША, Японії й Німеччині.
Один з найбільш позитивнихелементів британського суспільства полягає в тім, що тут приділяється великаувага захисту навколишнього середовища.
Крім того, у більшостілітератур дуже високо оцінюється рівень британської законодавчої системи йбританської системи соціального захисту. Уважається, що у Великобританіїдержава існує для людей, будь-які дії держави продиктовані турботою про людину.Якщо США сприймається як країна, у якій панує закон; то Великобританія яккраїна, у якій сильні й закон, і традиції.
Також не можна не погодитисяз тим, що Британія являє собою гарну модель демократичного суспільства.Великобританія має позитивний політичний імідж, насамперед, відрізняєтьсястриманістю й консервативністю своєї політики. Вона прагне дотримувати своїхвнутрішніх інтересів і не намагається втручатися в конфлікти на відміну відАмерики, що прагне до світового панування. [1, 127].
В усьому світі високоцінується якість британських товарів і послуг. Британські, що є на гарномурахунку в рейтингу країн, які мають велику кількість компаній — світовихлідерів — Британія треба за США, Японією й Німеччиною, і хоча З'єднанеКоролівство усе ще посідає третє місце після названих країн, проте, воно єсильним фінансовим центром.
Англійський бізнеспредставляється, у цілому, як не ризиковий бізнес, орієнтований на конкретніринки збуту. Бізнес у Великобританії більше впорядкований і не кримінальний, навідміну від більшості розвинених країн.
Основні недоліки британськогобізнесу — це тверда прихильність певним правилам гри (прояв англійськогоменталітету) і відсутність гнучкості. Успішність англійського бізнесмена багатов чому визначається ефективністю організації всієї економічної системи країни йдобре налагодженим механізмом роботи його фірми.
Як доказ можна привестивисловлення бізнес партнерів з різних країн:
«Цей постійний ризик убізнесі, що властивий американцям, занадто стомлюючий для британців» — Німеччина.
«Британці є керівникамипо натурі». — Єгипет.
«Вони роблять речіакуратно. Ви купуєте який-небудь предмет одягу британського виробництва, і Визнаєте, що він буде служити вічно». — Мексика.
«Ця прихильністьтрадиціям і в бізнесі теж накладає свій відбиток: як на характер керуючого, такі на те, яким образом він управляє фірмою. Здається, що ефективність роботибагато в чому визначається злагодженістю самої системи». — Росія
Репутація мистецтваВеликобританії більшою мірою заснована на досягненнях минулого, а не сьогодення(Шекспір, Байрон і т.д.). Можна говорити про те, що існує явний недолік знаньпро нинішнє мистецтво Великобританії. У сучасних джерелах інформації можнапочерпнути лише дуже поверхневі знання про британське мистецтво. Тому прирізних опитуваннях суспільної думки можна помітити певну тенденцію — восновному вони обмежуються областю поп-музики й кіно:
«Британське мистецтво відображаєїхню культуру — дуже стримане й похмуре». — Малайзія.
«Авангардне,ексцентричне, божевільне». — Франція.
«У них немає ніякихвідомих діячів мистецтва. Вони люблять футбол», — Саудівська Аравія.
Незважаючи на те, США усе щеє лідером у сфері освіти, і вважається, що отримана тут кваліфікаціякористується найбільшою популярністю серед потенційних роботодавців, не меншпрестижно одержати утворення у Великобританії. Однак критики вказують, щосистема утворення не повинна дотримуватися елітних стандартів, а. повиннаспробувати скомбінувати академічні й ліберальні традиції навчання. Майбутнєбританського утворення багато в чому залежить від того, наскільки ефективнимбудуть реформи уряду і як вони будуть сприйняті викладачами, батьками й учнями.
Британські засоби масовоїінформації (ЗМІ) розцінюються як більше правдиві в порівнянні з більшістюзакордонних ЗМІ — вони сприймаються як більше об'єктивні, оскільки більшеорієнтовані на факти, інформацію:
«Навіть самі утворенілюди читають бульварну пресу, щоб бути сформованими. Більша частина скандальноїінформації у цій пресі, ставиться до королівської родини». — Мексика. [8,стор. 12-22].
Що стосується каналівінформації, звідки жителі різних країн довідаються про Великобританію й наоснові чого складається уявлення про країну і її жителів, основними каналами єлюди, які відвідують Великобританію, ЗМІ (включаючи Інтернет) і книги.
3.1 Культура й мистецтво
Культура жителівВеликобританії в основному визначається культурою Англії, з додаванням місцевихкультурних традицій Шотландії, Уельсу й Північної Ірландії, а також, хоч і вменшому ступені, культурами десятків країн, один раз колишніми колоніямиБританської Імперії.
Широкомасштабні зміни вкультурі Великобританії відбулися після 1945 року. Найбільш примітним зразкамцих змін може послужити перетворення Ліверпуля, а потім і Лондона, у центрисвітової поп-культури в 1960-х роках. «Битлз» були лише найпершої йнайбільш відомої із британських рок-груп, які скорили мир. Британські модельєриодягу прославилися своїм авангардним стилем, і яскравий одяг з магазинів наКарнаби Стрит і Кингз Роад стала відома далеко за межами Лондона. Крім цихзмін, а також менш значного пожвавлення в інших областях культури післязакінчення Другої Світової війни, значні зміни відбулися в самому суспільстві.Найбільш помітною зміною стало підвищення рівня утворення. Кількість учнів, щопродовжують навчання після закінчення школи, значно збільшилося в другійполовині 40-х років 20-го століття. У той же час значно збільшилася кількістьуніверситетів, коледжів і інших навчальних організацій.
У цей час уряд став приділятибільше уваги розвитку й підтримці мистецтва в країні. Спеціальна Рада помистецтву, сформована в 1946 році, підтримує різні області мистецтва, що, усвою чергу, послужило причиною розширення культурного ринку, в основномукомерційного. Як і в багатьох розвинених країнах, зіткнення смаків і цінностейстаршого й молодшого покоління, періодами було дуже жорстоким, особливо в 60-х70-х роках 20-го століття.
Що заюшив після утворенняЗ'єднаного Королівства у Великобританію потік емігрантів із країн, щорозвиваються, приніс із собою розмаїтість культур і релігій із країн, щорозвиваються. Взаємодія цих культур і загальної культури Великобританії багатов чому визначає сьогоднішнє королівство.
3.2 Колорити національнихтрадицій
Традиції королівського дворунайчастіше наділяються у форму різних церемоній, виконуваних королевою і їїродиною.
3.2.1 Королівські традиції
Відкриття парламенту.
Королева офіційно відкриваєнову сесію парламенту щороку, звичайно в жовтні або листопаді. Вона разом зГерцогом Единбургським відправляється з Букингемського палацу уВестмінстерський у державній кареті (State Coach). Перед тим, як королева і їїоточення заходять у будинок парламенту, палацові стражі (the Yeomen of theGuard) обшукують підвали будинку. Ця традиція дотримується з 1605 року, коли,ґрунту змовників намагалася підірвати будинок парламенту. У наші дні в пошукахвибухівки палацовим стражам допомагають офіцери поліції.
Нагородження
Нагородження проводяться вБукингемськом палаці 20 разів у рік. Іноді вони також проводяться в Единбургськомпалаці й за межами З'єднаного Королівства. Кожну церемонію нагородженнявідвідують до 150 кандидатів, кожний з яких може запросити до трьох гостей.Королева входить у зал у супроводі двох офіцерів. Грає військовий оркестр.Королева або інший член королівської родини, що проводить церемонію, стоїть напротязі всієї процедури нагородження, що триває ледве більше години. Післятого, як оркестр зіграв державний наш, Лорд-камергер по черзі називає ім'якожного кандидата й причину, по якій він нагороджується. Потім королеваприкріплює до грудей щасливчика нагороду й поздоровляє його. На цій церемоніїкоролева також присвячує в лицарі.
Прийоми в королівському саду
Більше 30 тисяч чоловіквідвідують прийоми в Королівському саду щороку. Щоліта проводиться, принаймні,три прийоми в Букингемськом палаці й один у Палаці Холирудхаус (the Palace ofHolyroodhouse) в Единбурзі. Ці прийоми проводяться з 1860-х років. У п'ятдесятихроках 20-го століття кількість прийомів у саду Букингемського палацу збільшилиіз двох до трьох у рік. Іноді королева дає додатковий прийом у саду, проведенийдля великої національної організації, що відзначає круглу дату, наприклад,Червоний Хрест, або, наприклад, щоб відзначити рік Інваліда. Для прийомувибираються люди із всіх сфер життя суспільства: із уряду, збройних сил,дипломатичного корпуса. Запрошення розсилаються Лорд-камергером (Lord.Chamberlain) від імені королеви. На прийомі, час проведення якого звичайно з 4до 6 ч. вечора, є присутнім до 8 тисяч гостей. Королева й герцог Единбургськийразом з іншими членами королівської родини проходжуються між гістьми післятого, як зіграють національний гімн Великобританії. Кожний із представниківкоролівської, родини йде по саду своїм шляхом з такою метою, щоб у кожного згостей була можливість бути представленими й поспілкуватися із царственимиособами. Під час прийомів музику грають по черзі два військові оркестру.Королева й інші члени її родини, зрештою, прибувають до королівського тенту, девони п'ють чай. Також на прийомі ставлять окремий тент для дипломатичногокорпуса й всіх інших гостей. Подається чай і насолоди. Близько 6 годин вечоракоролівська родина залишає сад, а оркестр грає гімн Великобританії ще раз, щобвідзначити кінець прийому.
Офіційні візити
Королева є офіційною главоюЗ'єднаного Королівства, а також Британської Співдружності Націй: «Міністерствозакордонних справ Великобританії розсилає запрошення главам інших держав.Звичайно в рік королева приймає представників двох іноземних держав. Кожний зтаких візитів триває з вівторка по п'ятницю, під час якого глава іноземноїдержави не тільки встигає зустрітися з королевою, прем'єр-міністром,міністрами, лідерами політичних партій і главами дипломатичних місій у Лондоні,але також побувати на державному банкеті в його честь, дати відповідний банкеті провести день поза Лондоном, і Единбурга, під час якого він або воназнайомиться з іншими аспектами життя британців.
3.2.2 Традиції парламенту
За століття, свого існуванняпарламент обростив численними традиціями.
Деякі з них актуальні іявляють собою правила поведінки у верхній і нижній палатах, інші ж застаріли йзберігаються тільки з любові до традицій.
Молитви
Кожне засідання нижньоїпалати парламенту починається з молитви. Члени палати моляться коштуючи,повернувшись особою до стіни за їхніми спинами (молитися, коштуючи на колінах,члени палати не могли, коли, було прийнято носити мечі в парламенті). Священикчитає молитви вголос. З 1997 року читається додаткова молитва в ті дні, колиодин зі членів парламенту вмирає. Ця традиція бере свої коріння з 1558 року,коли члени палати почали молитися перед засіданням, а близько 20 років черезвона вже твердо устоялась і молитви читав спеціально запрошений священнослужитель.
»Непарламентськамова"
Вираження, уживані в палаті,повинні підкорятися особливим правилам. У парламенті не можна вимовляти слова йвираження, які можуть образити інших членів парламенту, не можна вживати грубівираження, натякати або відверто заявляти про те, що інший член палати брешеабо п'яний, і перебріхувати слова інших. Маленький глосарій заборонених упарламенті слів; blackguard, coward, git, guttersnipe, hooligan, rat, swine,stoolpigeon і traitor. Якщо ж хтось порушив ці правила. Спікер попросить цього«когось» забрати їх назад. Якщо ж його не послухаються, то винуватецьможе бути покараний і навіть відсторонений від засідань на певний строк.
Поліція
У годину закінчення засіданьу парламенті поліцейські кричать «Who goes home?» («Хто йдедодому?). Ця традиція почалася в ті дні, коли в Лондоні ще не було центральноговисвітлення вулиць, і парламентарії йшли додому невеликими групками, знижуючиризик бути пограбованими на темних, вулицях міста. До речі, це, напевно,актуально й зараз, тим більше що за розкладом вечірні засідання закінчуються в10 вечори, але можуть тривати далеко за північ. Поліцейські не входять у залзасідань доти, поки обговорення не закінчиться.
Вітання спікера
Члени нижньої палати звичайнокланяються спікерові, коли залишають зал засідань. Передбачається, що цейзвичай відбувся від тих часів, коли Палата Громад засідала в каплиці Св.Стивена (St Stephen's Chapel), де спікер сидів поруч із вівтарем і членипарламенту, кланялися саме вівтарю, а не спікерові. Після завершення черговоїсесії парламенту, а особливо після його розпуску перед новими виборами, членинижньої палати, залишаючи зал засідань, тиснуть руку спікера.
Форма одягу
Офіційний одяг спікераописаний, в „Формі одягу спікера“. Одяг інших членів парламенту являєсобою костюм, що, скажемо, одягають на ділову зустріч або переговори. Однак востанні роки деякі члени парламенту були замічені у Вестмінстерському палаці нетільки без краваток, але навіть без піджаків. У вісімнадцятому столітті булиприйняті носити перуки, але до наших днів перуки залишилися лише на головах,спікера й клерків. Однак діючий спікер Палати Громад не носить перуку.
Капелюха були іншим атрибутомпарламентського етикету… Їх носили в залі засідання, але знімали при вході йвиході із залу, а. також під час висловлень. Капелюх також служив відміннимспособом зайняти місце на лаві в залі засідань, тому що без капелюха людина немогла далеко піти, і, відповідно, повинен був обов'язково повернутися. Цясистема була зруйнована тими членами палати, які носили із собою по двохкапелюха.
У наш час капелюха необхідноносити всім парламентаріям-чоловікам під час звертання до спікера, Жінки можутьне носити капелюх. Медалі й інші знаки відмінності, що показують прихильністьабо подяку монарха, не можна носить у парламенті.
Тютюн
Інший „пережитокминулого“ у парламенті — нюхальний тютюн, наданий для користування членамнижньої палати парламенту й інших клерків палати. Табакерка лежить у входу впалату. Однак далеко не всі користаються із цієї можливості, хоча нюхальнийтютюн — це єдиний вид тютюну, дозволений у палаті й комітетах. Паління булозаборонено ще в 1693 році;
Собаки
Собаки, за виняткомсобак-поводирів, не допускаються в будинок парламенту. Один зі членів нижньоїпалати парламенту, Девид Бланкетт (David, Blunkett), позбавленийі зори, томувін постійно приводив із собою свого собаку-поводиря Люсі (Lucy).
Схвалення Біллів
Схвалення Біллів — використання норманнського варіанта французької мови.
Процес прийняття новогозакону, вимагає, щоб текст Білля був прийнятий обома палатами парламенту.Передача Білля з палати в палату завжди відбувається за певним порядком, приякому для повідомлення результатів обговорення Білля іншій палаті от уже більше200 років використовуються фрази норманнської французької мові. От деякі з них:
І.Якщо Палата Лордів прийнялаодин або більше Біллів, то члени Палати Громад одержують їх разом з наступноюприпискою; case „sort bail aux communes“
2.Якщо Лорди схвалили Білль,прийнятий Палатою Громад, то на ньому напишуть „A ceste Bille les Seigneurssont assentus“. Якщо Білль при цьому буде змінений, то Лорди після»Віllе" додадуть amended «avecque des amendements».
3.У випадку, якщо БілльПалати Громад був змінений Палатою Лордів, а члени нижньої палати непогоджуються зі змінами, то причини незгоди пишуться по-англійському підзаголовком «Ceste Bille est remise aux Seigneurs avecque desraisons».
4.Форма схвалення королевитакож оголошується французькою на церемонії закриття парламенту. Для загальнихбіллів це La Reyne le veul, а для часток — Soit fait comme il est desk.
Мішок з вовною (the woolsack)
Лорд-канцлер у Палаті Лордівсидить на мішку з вовною. Цей звичай вийшов із середніх століть, коли Англіябула головним експортером вовни й вовняних виробів у Європу й уважаласяпровідним виробником як по якості, так і по кількості матеріалу. Символізуючинаціональне надбання країни, Лорд-канцлер сидів і як і раніше сидить на мішку,набитому вовною. Єдина зміна традиції — мішок набивають вовною не тількивиробництва, Великобританії, але й інших країн Співдружності, що символізуєєдність цих країн.
3.2.3 Національні забави(Полювання за «рудим смолоскипом»)
Більше колоритноїнаціональної забави, чим полювання, на лисиць в Англії, мабуть, немає. Ведетьсявона винятково у вихідні дні за допомогою спеціально наношених гончих псів. Всімисливці строго дотримують стародавніх ритуалів, придумані ще в часи короляРичарда Левине Серце.
Початок своє полювання бере в1066 році. У країну привіз її Вільгельм Завойовник зі своїми норманнами.Відокремивши простонародне стрілецьке полювання з луками від полюванняпсово-верхівковий, він навіть королівські замки велів ставити на відстаніодноденних кінських переходів друг від друга. Тобто бенкетував щораз післяцькування звірів у черговому замку, куди, властиво, і добирався із придворнимидо ночі. Свою лепту у верхівкове полювання вніс і Ричард Левине Серце. В 1194році він вернувся в Англію з Палестини, привівши із собою цілий табунвитончених арабських скакунів. Повідавши про те, що на Близькому Сході халіфи,еміри й беї давно вже не принижують себе полюванням заради їжі, а труять своїхжертв собаками заради настрою й куражу, він круто змінив всю британськумисливську традицію. Ричард вніс у неї ієрархічні принципи, різнобарвний одяг «майстрів»і «підлеглих». Все це поступово вдосконалювалося, остаточно втряслосядо 1730 року — і з тих пор залишається незмінним.
Як приклад можна привестиполювання в графстві Кент, що біля Лондона.
… До околиці стародавньоїАбатської ферми мисливці з'їжджаються раннім ранком з разючою пунктуальністю,хоча прибувають вони сюди з різних графств із усього південно-сходу Англії.Упускати лісові перегони тут не прийняте. Із причеплених до автомобіліввагончиків мисливці виводять своїх коней і відправляються верхи на просторугалявину для офіційного збору. Усього 49 вершників. До них підходять дівчини зпідношеннями, заставленими келихами з якимсь бурштиновим напоєм, — на перевіркуце висить із імбирним елем. Перед багатогодинною скачкою прийнято випитиодин-два келиха, не більше («для більшого куражу») — на вогнепальномуполюванні такого фуршету не зустрінеш.
Майже всі мисливці одягнені вчорні жакети, але попадаються й червоні. Власників останніх шанобливо величають«майстрами». Таке звання заслуговують десятиліттями.
По закінченні легкого фуршету«майстри», зібравши навколо себе свої «міні-ескадрони»,оголошують порядок полювання. Важливо визначитися з маршрутом — не всі місцевіфермери дозволяють вершникам прямо скакати по своїх полях. Не не діють і собачіповодирі: вони демонструють нетерплячим гончим «лисий захід» — обривки шкір і шматочки дерну з нір. Нарешті затрубив ріг — і воїнство,спустивши собак із привязей, рушило доганяти їх уздовж крайки ячмінного поля.Ніякої лисиці поки ще немає й у спомині, але всі впевнені, що, злякавшисьмисливського галасу, вона напевно перерве свій фазаній або курячий сніданок ікинеться навтьоки. Через кілька хвилин густий собачий ланцюг вистежив лисустоянку й, потроївши швидкість, почала переслідування. Кавалькада вершників спрямовуєтьсягончим слідом… І от у сотні метрів перед гончими з'явилася лисиця. Воназапекло пішла у відрив, але було вже пізно. Незабаром пролунав звукмисливського рогу. Тільки не закличний, апереможний^-переможний-розслаблено-переможний, означаючий «відбій».Наскрізь пропилені, але щасливі мисливці виїхали із ближнього дубняку.З'явилися й горді пси із залишками лисої шкіри на мордах. Незабаромз'ясувалося, що за весь день зацькували всього одну лисицю з п'яти щопереслідувалися — інші успішно зникли. Нічого, — посміхалися англійці. — Ми некровожерливі...
Однак не все в країні єоднозначними прихильниками полювання на лисиць. Є й такі, хто відкрито виступаєпроти цього феодального пережитку, вимагаючи його заборони. Деякі«зелені» взагалі бачать у ній лише вбивство заради спортивногоінтересу. Причому вбивство жорстоке: адже лисиць не вбивають із рушниці, авіддають на розтерзання собакам. Як би те не було, але представити Англію безполювання на лисиць уже неможливо. Це традиція, точно така ж як «файв о'клок».[7,6].
4. Відмінні риси британця
4.1Щирий джентльмен
Нині в моді гарні манери,шляхетні предки, Англійський клуб, дорожні кепі й саки. Приємно відчути себеджентльменом у чомусь твідовому. Насправді ходячий образ англійськогоджентльмена — не більш, ніж міф.
Слово gentleman, як і безлічінших начебто б чисто «англійських» слів, — запозичення ізфранцузького. Французьке слово gentihomme означає «людина доброгороду», «шляхетний». Це слово прийшло в Британію разом зВільгельмом Завойовником, що скорив острова в 1066 році й що роздав захопленіземлі своїм феодалам.
Немиті середньовічні барони,що засіли в неприступних замках, побоювалися власного воїнства й усіляко йогодогоджали. А найбільш запопадливих присвячували в лицарі, тобто Дарували їм дворянство.
Закріплював дворянствофамільний герб. Герб можна було одержати на лицарському турнірі, де він бувпотрібний, щоб відрізняти повністю схованих панцирами лицарів друг від друга.Один раз нанесений на шитий, герб ставав фамільним і успадковувався. Самелицарство в спадщину не передавалося, але все-таки, відповідно до англійськогозакону майорату, старші сини лицарів, старші сини цих старших синів і далі (зааналогією старші сини всіх молодших синів лордів, старші сини цих, старшихсинів і далі) ставали «сквайрами» або «есквайрами», тобтоНехай не титулованими, але дворянами.
А інші сини — не сквайри, алез гербами — хто вони? Саме їх і стали йменувати «джентльменами»,нащадками шляхетних пологів. Всезнаючий словник «Уебстер» пояснює:«Сквайр» — звання нижче «лицаря», але вище«джентльмена». У далекі століття джентльмени становили окремийсоціальний прошарок і мали право носити меч.
Уже в часи Шекспіра перемігбільше практичний підхід, що припускав, що заслуги предків — справа темне йтому шляхетність варто розглядати як категорію насамперед матеріальну.Фамільний герб можна було купити (уважалося, щоправда, що це не продаж, а платаза реєстрацію). Королі стали нагороджувати гербами кого завгодно за своїмрозсудом. Так і сам Шекспір, подарований гербом, перейшов з розряду vagabond(особа без певного місця проживання) у джентльмени. Лише купець не міг статиджентльменом (як це ні дивно звучить для торговельних націй).
До кінця XVIII століттяджентльменами стали йменувати всі «чисте» стан. Джентльмени відчувалисебе елітою країни й не схильні були спілкуватися з ким потрапило. Звідси їхнязарозумілість, що здається або дійсне, і любов до закритих клубів.
Багатьох англійськихписьменників і журналістів, вихідців з «третього стану», тобто незовсім джентльменів, це зачіпало, часом підсвідомо. Літературні образиджентльменів — як правило, карикатури, у найкращому разідобродушний-добродушну-добродушне-добродушна-насмішкувато^-добродААні.Класичний приклад — творчість Діккенса, сина дрібного чиновника.
Джентльменам було чимпишатися. Саме вони перетворили Англію, за сто років перетворивши досить біднукраїну в лідера світової промислової революції. Вони були воїнами,мандрівниками, натуралістами, політиками, на них ґрунтувалася вся Британськаімперія. Вони створили особливий англійський стиль життя, такий привабливий длябагатьох іноземців.
У джентльменів вистачилорозуму вчасно зайнятися соціальними реформами, скасувати нелюдськісередньовічні закони. Парламентаризм, воля преси, соціальна відповідальністьімущих класів — все це придумано щирими: джентльменами.
У колишні часи в сільськіймісцевості поміщик був цар і бог. Його знали всі, його володіння були священні,тільки він мав право полювати на лісову дичину. Та й на міській вулиці, деніхто нікого не знає, багатого теж не можна було поплутати з бідним. Привченийдо шанобливості простій люд здавна величав «сером» кожного, хто мавпанський вигляд. Напевно, спочатку це було збиточно: sire (сир) — французькийобіг, ні багато ні мало, до монарха, тобто, по суті, «вашавеличність». Але від довгого вживання слово стерлося, наблизившись зазмістом до росіянина «пан». Сьогодні, коли кожний носить що хоче,джентльмен зовні мало чим відрізняється від всіх інших. Аристократизмвідчувається тільки по особливостях мови й манер.
Взагалі-Те англійцізапевняють, що класового прошарку «джентльмени» більше не існує, асаме це слово служить тепер лише для позначення вихованого, освіченого йморально бездоганної людини з гарними манерами Походження ролі не грає.
Правда, говорячи, все це,англієць явно додає про себе: 'Така людина просто не може походити знеблагородної родини". Можливо навіть, ваш англійський співрозмовник неудержиться й приведе прислів'я, що говорить, що трьох поколінь майже досить дляпояви джентльмена. А якщо ви зробили вигляд, що не помітили цього«майже», ще й пояснить, чому справу є так; а не інакше.
4.2 «Теорія відносності» або суб'єктивний поглядтуриста
Якщо протилежністьджентльменові звичайна людина, то для зворотного перетворення потрібні секунди.Тому необхідно для: порівняння розглянути цього самого «звичайного»англійця з погляду, простого обивателя, що вперше зштовхнувся з особливостямибританського менталітету — адже саме на основі подібних спостережень іскладаються основні стереотипи про нації. Прочитання звіту в Інтернеті«середньостатистичного» студента, що прожив якийсь час в Англії, можепослужити свого роду доказом відносності сприйняття представників цієї країни:
«За ці місяці я знайшоввідповідь на питання, що терзає європейців із часів ще білої еміграції. Питанняпро таємничу російську душу.
Відгадка тут проста — уросіян просто є душу. А в англійця — немає. Тобто, таємничість росіянці душіполягає в самому факті її наявності. Те місце, що у середньостатистичногоросіянина займає душу, у середньостатистичного цокни займає невеликийкалькулятор по підрахунку зарплати, у крайньому випадку — турнірна таблицяКубка УЄФА. До речі, горезвісний британський, фанатизм: — це міф, але про цетрохи пізніше.
Російські хлопці, що живуть уЛондоні, уразили мене в перші дні мого перебування своєї клановостью.Розписуючи мені, яку культурно-тусовочную програму вони підготували до приїздудорогого гостя (тобто мене), вони згадували винятково російські імена. Ну вжені, думалося мені, не для цього я їхав на Батьківщину „Битлз“ і»Секс Пістолі", руських мені в Москві по горло вистачило. Пройшовмісяць, і я вже ні з ким, крім росіян і негрів не спілкувався. Так-Так, саменегрів. Вихідці, із Червоно-Жовто-Зеленого континенту дивно, але факт, дужеблизькі по ментальності до нас, росіянин. Негр завжди готовий кинути роботу,якщо треба допомогти другові, або оную роботу проспати, якщо мав напередоднінеобережність напитися. У негра можна стрельнути сигаретку.
Для англійця ж робота — культі фетиш, звільнення — єдина причина, по якій він може зробити самогубство. Цепритім, що роботи багато, і знайти нову можна навіть у кризу. Нездоровапристрасть англійців до роботи особливо помітна, по траффикам. У вісім ранків ів п'ять вечорів вулиці забиті юрбами народу, що кудись поспішає, У проміжку міжцими годинниками пік вулиці пустельні настільки, що в деяких кварталах можнапочути лун власних кроків. Це не стосується, зрозуміло, центра Лондона, де юрбустворюють туристи. Маршрут «будинок-робота-будинок» змінюється двічів тиждень. П'ятниця — " робота-супермаркет-будинок", субота — "будинок- де-небудь у Сохо — будинок", Усе, що перебуває за межами цихмаршрутів, для британця — tabula rasa, у прямому й переносному значенні. Віннічого про це не знає, і навіть не знає, навіщо йому це знати. Запитувати навулиці, як пройти куда-небудь, даремно.
Тиждень середнього англійця(незалежно від професії) виглядає так. П'ять днів у тиждень — підйом у шістьранків, робота, після роботи — додому. По суботах можна сходити в кіно аботеатр і, абсолютно необхідно напитися до скотинячих станів, заради чого весьЛондон їде в Сохо. Так що, у суботу ввечері в Сохо буквально доводиться не йти,а протискуватися в абсолютно п'яній юрбі. Чому англійці не напиваютьсяде-небудь в інших частинах Лондона, мені незрозуміло. Незрозуміло хоча б тому,що всі лондонські бари виглядають майже ідентично. І весь британськийфутбольний фанатизм зветься «Saturday day madness», і всібешкетування, відбуваються винятково «у стані не стояння».
Про тім же, що б мати якесь дозвілля(те ж кіно або пари пива в пабі) у будній день, англієць просто не думає.Взагалі, англійці, на жаль, думають дуже, мало. Горезвісний британськийтрадиціоналізм, насправді, є якась подоба комп'ютерної програми, від якогобританець не відступить ні на йоту протягом всього життя. Правил-Традицій дужебагато, і менталітет британця цілком складається з них. Ще в житті мозкулондонця, особливо молодого, величезну роль грає реклама. Англійці в рекламуВІРЯТЬ. Це додає схем-комплексів у мисленні й поводженні британця. Доситьпоказовим є поводження відвідувачів ресторану, де я працював помічником шефа.Щодня ми з кухарем-ямайцем готовили кілька традиційних англійських блюд, якіможна спробувати в будь-якій харчевні, і трохи «блюд дня» росіяні абоямайській кухні, тобто їжу, відвідувачам незнайому. І щовечора всі ці блюда,акуратно відправлялися в сміттєві мішки, тому що англійцям у голову неприходило навіть спробувати щось нове, їм це було нецікаво. Тому, напевно, уЗ'єднаному Королівстві привільно живеться шахраям всіх національностей — хіддумок і вчинків британця передбачуваний до смішного, і якщо просто ступнутиубік, відкривається непахане поле для всіляких комбінацій, що приносять незовсім законний, але швидкий дохід.
З моїх презирливих сентенційможе зложитися враження, що якщо все, що я говорю, більш-менш правдоподібно,британці це не люди, а якісь киборги. І це -правда!!! Якась частина британськихнацій (учені-соціологи), провела соціологічне опитування, причому дужесолідний, з десятками тисяч опитуваних по всій Англії. Темою опитування було«Що для Вас є головним у житті, заради чого Ви живете?»
Споконвічно група молодихстудентів Університету Північного Лондона провела, таке опитування з невеликоюкількістю респондентів, просто в рамках навчальної програми. Результатиопитування настільки вразили професуру Університету, що вони, зв'язавшись ізколегами з інших англійських навчальних закладів, повторили опитування вже вмасштабах країни. Результати були приголомшуючі. Спереду з гігантським відривом:від всіх інших пунктів ішло money-making (59% опитаних), на другому місці — кар'єру (близько 40 відсотків) (у чому різниця між кар'єрою й money-making я,зізнатися, не знаю). Традиційні і природні, як здалося б російській людині,цінності — родина, дружба, любов, діти — або посідали останні місця цього хіт-параду,або взагалі були відсутні. Цим, по-моєму, можна пояснити й моторошне навіть понаших мірках пияцтво. Це в киборгах прокидаються людські почуття, думки,переживання, які інші шість днів у тиждень загнані вглиб підсвідомості.
Бездуховності наційсупроводжує невеликий інтелектуальний рівень людей, точніше, що потрясаєнеерудованість. ДАЛЕКО НЕ КОЖНИЙ АНГЛІЄЦЬ ЗНАЄ, ХТО ТАКИЙ ШЕКСПІР!!! Джон працюєв Лондоні теслею. Завдяки своїй високій кваліфікації він потрапив на престижнувисокооплачувану роботу — реставрувати будинок Парламенту. Жоден із працівниківбудівництва (а цей мій знайомий, зацікавившись, опитав усіх — від чорноробів додиректора, солідного британця, навіть на будівництві при краватці — nobleseobligee) не знав, що Парламент побудувала лорд Байрон. Більше того, майже ніхтоне знав, хто такий цей Байрон.
Одна із самих популярнихлондонських газет -«The Sun» складається на одну третину з фотографійоголених англійок, на одну третину з новин футболу, тенісу й регбі, а третину,що залишилася, займає реклама. Дуже, по-моєму, красномовно. Взагалі, лондонськігазети мають цікаву особливість. Раз на місяць перебуває яка-небудь персона йроздягається, просвічується рентгеном і т.д. Інших людей у цей момент на світіне існує. Поки я жив у Лондоні, об'єктами журналістських екзерсисів були всіСпайс Герлз (по черзі)
При цьому лондонці, іанглійці взагалі, моторошні шовіністи. Одержати англійське громадянствонадзвичайно складно, але й надзвичайно вигідно. Між правами громадянина йнегромадянина лежить ціла прірва. Не британець ні за яких умов, не підніметьсявище кухарі в ресторані, або, скажемо, продавця в магазині. Британець же можепрожити все життя, палець об палець не вдаривши, але при цьому будезабезпечений житлом, їжею і якимись дрібними грошима. Абсолютно реально прийтив яку-небудь благодійну організацію й, довівши, що ти алкоголік, все життяодержувати beer-money. При величезній кількості благодійних фондів англійцізалишаються досить скупим народом, по російських мірках — просто жадібним.
Можливо, дана оцінка, надтосуб'єктивна, але, з іншого боку, хіба можуть стереотипи носити об'єктивнийхарактер.
4.3 «Типовий»британський мільйонер
На відміну від свогозаокеанського колеги, американського мільйонера, англійський! мільйонернайчастіше одержує своє багатство в спадщину. Тільки 7% британських багатіївставляться до категорії self-made man. Три чверті успадкували від 25 тисячфунтів до 25 тис., інші — більше.
Серед сучасних британськихбагатіїв виділяються три елітарні групи традиційна аристократія, тобтотитуловані землевласники; нащадки лондонських фінансистів XIX століття, щостворили великі компанії; спадкоємці підприємців Північної Англії, щорозбагатіли на текстильній промисловості. Всі вони сповідали англіканство йвіддавали дітей у ті самі школи й університети. Урезультаті між цими групами виник тісний зв'язок, а до початку XX століття вониповністю злилися й утворили так званий клас власників.
Ще з XVIII сторіччя існувала практика продажу титулівза гроші, тому багаті ставали аристократами. Переконання, що «старі»гроші, отримані в спадщину, мають більше цінності, чим зароблені особисто, доцих: пор становлять суть британського менталітету. Тому для британців багатствоне є метою саме по собі, а являє собою спосіб вступу у вище суспільство з йогоособливим життєвим стилем.
Типовий англійський мільйонер живе в заміському маєтку(воно в нього, як правило, не єдине), тримає слуг, включаючи покоївок,садівників, яєчного лікаря й перукаря. Він витрачають гроші на твори мистецтва,коней, яхти й подорожі, які здаються екзотичними всім, крім самих британців.Для них Індія й Південна Африка — скоріше предмет ностальгії по колишнійімперській моці.
Спосіб життя багатих англійців підлеглий безлічіритуалів. Вони містять у собі регулярна поява на балах і обідах, аристократичнівиди спорту (полювання й поло), присутність на щорічних перегонах в Ескоте йУимблдонському турнірі.
Британське вище суспільство утворить замкнуту касту,скріплену родинними зв'язками, шлюбами й участю в спільних фінансовихпідприємствах. Доступ у це вузьке коло символізується членством упривілейованих закритих клубах, У цей мир майже неможливо проникнути ззовні.Щасливий підприємець або робітник, що виграв мільйон у лотерею, ніколи нестануть його членами. Для цього потрібно народитися в певній родині й учитися вІтоне або Харроу, Оксфорді або Кембриджі. Саме там зав'язуються особисті йділові знайомства, що визначають фінансовий і світський статус [1,7].
У континентальній Європі ситуація трохи більшдемократична. Наприклад, у Франції до вищого суспільства належать не тількиаристократи й буржуа але й великі державні чиновники. Взагалі, перебування надержавній службі в більшості європейських країн є ознакою респектабельності йгарантією фінансової стабільності [7,9].
Висновок
У курсовій роботі проведена спроба розглянути основністереотипи, пов'язані із З'єднаним Королівством: як традиційні, представлені внауково-публіцистичній літературі (свого роду «класичне сприйняття»),так і сучасні (нетрадиційні), більше суб'єктивні, що ґрунтуються на особистихспостереженнях туристів.
На основі проведеного вище дослідження можна зробитивисновок, що сучасні британці — змішаний і неоднорідний народ, чия«різношерстість» збільшується емігрантами й принесеними нимикультурами. Відповідно, завдання знаходження англійця, валлійця, шотландця абоірландця, який би підходив під всі стереотипи, пов'язані з типовим британцем;стає дуже важкої, якщо не неможливої.
Іноземці звичайно або малюють типового британця наоснові власних спостережень, або, у розпачі намагаються знайти єдиний образбританського характеру, заснований на анекдотах про Великобританію, путівникиабо книги.
У той же час, іноді, народи Великобританії й справдіперсоніфікують ці стереотипи. Англійці, наприклад, люблять представляти себе якспокійних, розумних і терплячих людей, що володіють здоровим глуздом, а кельтів- як легко збудливих, романтичних і імпульсивних. Кельти, з іншого боку,уважають англійців зарозумілими й холодними, а себе — уособленням всіх чеснот.Англійців, а часто й всіх британців, уявляють стриманими, неемоційними,незалежними й ексцентричними людьми. Крім того, вони мають особливе почуттягумору заснованому на підтексті, іронії й грі слів. Такі якості можна доповнитипевною агресивністю, упертістю й байдужністю. Думають, що британці спокійноставляться до роботи й економічного прогресу, трохи ледачі й навіть воліютьплисти за течією. Ці стереотипи, звичайно, не можуть відбити особу якбританського народу в цілому, так і чотирьох його складових.
Таким чином, описуючи стереотипи тієї або іншоїкраїни, нації, народності не можна забувати про те, що одержуване уявлення неможе бути об'єктивним у силу індивідуальності кожного окремо взятогопредставника.
Список літератури
1. АнісімовС.Ф. Духовні цінності: виробництво й споживання. — К., 2008
2. АнтипинаГ.С. Проблеми дослідження малих соціальних груп. — К, 2006
3. ВеберМ. Протестантська етика й дух капіталізму. — К.,1990
4. ОпредельоноваТ.Б. Країнознавство. Великобританія. США. — Донецьк, 1998.
5. ВасильєвА. Місяць в Англії, або ненаукові відкриття, зроблені в одному науковомувідрядженні. – К., 2007
6. ЗайцеваС. Д. Англія в давній давнині. – К.,.2001.
7. ЗолотовA.Н. Прочан ПА. Національні забави. — К, 2005.
8. ТокарєваН. Д. Сторінки історії Великобританія й США: Допомога із країнознавства. – К.,1985.
9. ХимунинаТ.Н. У Великобританії прийнято так (про англійські звичаї), — К., 1984