Міністерство освіти інауки України
Вінницький державнийпедагогічний університет ім. М. Коцюбинського
Інститут Історії,Етнології і Права
Кафедра слов’янськихнародів
Індивідуальнанавчально-дослідна робота
на тему:
«МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ТАЗМІНИ ЕТІЧНОГО СКЛАДУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVIII- ПОЧАТКУ XXСТ.»
Основнимзавданням навчально-дослідного роботи є з’ясувати міграційні процеси та зміниетнічного складу населення України наприкінці XVIIIст.початку XXст.
Наприкінці XVIIIст.– початку XX ст. українськіземлі були до складу великої Російської Імперії. Росія активно засилялаукраїнцями захоплені нею території.
Більштого, жоден із завойовників не залучав до своїх планів місцевого населення втаких величезних масштабах, як Москва. Вона переселяла українців на загарбаніземлі інших народів.
Важливимнапрямом стало заселення наших земель росіянами, підкореними народами,наслідком чого стало падіння частки українців на своїх землях.
Українськушляхту приваблювали високими посадами, титулами, нагородами, землями місцевогонаселення та ін.
Селянам,які переселялися на нові місця, надавали землі понад 60 десятин на родину,звільняли на декілька років від податків, військової служби, надавали напільгових умовах грошові кредити та ін.
Самезавдяки таким умовам у досліджуваний нами період спостерігається переселенняукраїнців майже по всій величезній території Російської імперії.
Основнамаса українського етносу в межах Росії мешкала у Лівобережній і ПравобережнійУкраїні та Новоросії.
Переддослідником, який прагне простежити зміни в загальній кількості українськогоетносу в світі або в конкретному регіоні, виникає багато труднощів, не всі зяких він може подолати. Особливо значні труднощі перед науковцями постають привизначенні кількості українського народу вXVIII —на початку XXст.
Відомийукраїнський етнограф В. Наулко у згаданій статті подає кількість українців усвіті, на території колишнього СРСР та України за 1719—1989 рр.
Значнийвнесок у дослідження кількості українців на території колишнього СРСР таУкраїни зроблено московськими демографами.
Відомо,що ревізії, тобто обчислення населення, на українських землях більш-меншсистематизовано розпочалися в Російській імперії, до якої входило приблизно 80%українських земель з XVIIIст.
Длянас більший інтерес становлять матеріали ревізій XVIII,ніжXIX ст.Переписи XVIIIст.містили в собі дані про кількість представників багатьох національностей, якімешкали на території Російської імперії, в тому числі й про українців. До IVревізії(1782 р.) українське населення не обкладалося подушним податком, а оскільки цебуло майже головною метою ревізій, то вони раніше і велися не зовсім сумлінно.У маніфесті щодо проведення IVревізіїзверталася особлива увага на українців, які вперше в Росії переписувались назагальних умовах. На жаль, матеріали цієї ревізії не можна порівнювати знаступними, адже до неї не увійшло населення Правобережної України, яке булоприєднане до складу Росії за IIіIII поділамиРечі Посполитої в 1793 і 1795 рр.1
Загальновідомо,що на кількість українців Правобережжя значною мірою вплинув потік переселенцівз цієї території в другій половині XVIIIст. у Новоросійську губернію і на Північний Кавказ. Тому для порівняння змінкількості населення можна брати кількість українців по Vревізії 1795 р. і за переписом 1897 р. Слід підкреслити, що Vревізія була останньою, в якій виділялися українці як окремий етнос.
Уженаступна, VIревізія(1811 р.) не передбачала обліку українців, які враховувалися разом із росіянамиі білорусами. Це один з напрямів русифікації слов'янського населення Росією.Окремо виділялися лише євреї, іноземні колоністи та народи Сибіру.
Національнаприналежність відновлюється лише за Всеросійським переписом 1897 р. Складністьполягає в тому, що за переписом 1795 р. обчислювалося лише чоловіче населення(ревізька душа).
УXVIII—XXст.українці компактно проживали на своїх рідних споконвічних землях. Протягом XVIII—початку XXст.ці землі входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій.
ДоРосійської імперії входили Лівобережна та Правобережна Україна і так званаНоворосія; до Австро-Угорської — Східна та Західна Галичина, Буковина таЗакарпаття.
Кількістьукраїнців на землях двох імперій за період, що охоплює початок XVIIIст. — перше двадцятиріччя XXст. підрахував відомий московський демограф В. М. Кабузан разом з С. І. Брук(табл.1).
Таблиця1. Розселення українців у Російській та Австро-Угорській імперіях на початку XVIIIів XX ст.у кордонах кінця XIXст.(тис. осіб, % до населення регіону)Регіони, губернії (округи) І ревізія 1719 р. V ревізія 1795 р. X ревізія 1858 р.
Переписи
1897-1900 рр
Переписи
1910-1917 рр. тис. осіб % тис. осіб % тис. осіб % тис. осіб % тис. осіб % 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 І. Російська імперія 4449,8 16,4 8163,7 17,5 13320,8 16,4 22380 17,5 31022 17,3 1. Європейська частина Росії 4449,8 18,6 8125,2 20,3 12911,8 19,2 20749,6 19,7 27303,3 18,9 Центрально-Промисловий район 9,8 0,1 13,8 0,1 Центрально-Землеробський район 262,2 8,5 698,3 11,6 1169,2 11,9 1456,6 11,4 1974,6 11,2 Північний — — — — — — 0,1 — 0,2 - Озерний 7,5 0,2 2,9 0,1 Середнє Поволжя 0,7 ОД 0,5 — 6,9 11,9 3,1 0,1 12,8 0,2 Нижнє Поволжя — — 70,8 5,3 200,5 5,5 401,7 6,5 545,7 6,3 Північне Приуралля 2,0 — 6,9 од Південне Приуралля — — 2,8 0,5 20,5 1,0 46,5 1,2 6,0 0,1 Білорусія та Литва 181,0 4,9 224,7 4,4 278,5 4,3 380,6 3,3 169,8 ІД Прибалтика 1,2 0,1 1,5 0,1 Лівобережна Україна 1755,4 95,9 3121,6 93,1 4405,1 90,4 6118,7 80,3 8176,9 81,6 Правобережна Україна 2138,0 86,0 3006,0 87,9 4123,7 79,0 7357,5 76,9 9363,6 77,8 Новоросія 7,5 1,6 848,3 52,5 2255,0 45,9 4628,9 42,9 6568,9 41,3 Царство Польське 105,0 5,7 152,2 5,2 452,4 8,5 335,4 3,6 463,7 3,5 2. Казахстан і Середня Азія 101,6 1,3 801,5 7Д Казахстан 93,4 1,9 789,5 10,5 Середня Азія 8,2 0,3 12,0 0,4 3. Сибір і Далекий Схід — — — — 1,0 — 223,9 3,9 899,3 8,4 Західний Сибір 1,0 — 137,1 4,1 375,9 5,7 Східний Сибір 25,3 1,9 96,4 4,7 Далекий Схід 61,5 5,9 427,0 21,7 4. Кавказ — — 38,5 1,4 408,0 7,5 1305,5 14,1 2014,8 15,2 Північний Кавказ — __ 38,5 2,4 408,0 18,6 1270,6 33,6 1958,9 32,5 Закавказзя 34,9 0,6 55,9 0,8 II. Австро-Угорська імперія 1290 9,3 2276,4 9,9 2696,7 7,8 3814,9 8,4 4131,8 8,4 Східна Галичина 1081 79,2 1677,9 79,9 2019,7 66,6 3019,6 62,7 3293,1 61,7 Західна Галичина 47,0 5,2 72,6 5,7 67,7 4,2 86,2 3,4 86,5 3,2 Буковина 27,0 5,0 123,8 73,7 188,3 40,9 297,8 40,8 305,1 38,1 Закарпаття 135 27,0 402,1 31,1 423,0 24,0 411,3 15,3 477,1 15,7 Всього по обох імперіях 5739,8 14,0 10440,1 15,0 16017,5 15,9 26195,5 15,1 35154,7 15,3
Формуванняукраїнського етносу розпочалося ще за часів Київської Русі і навіть раніше.Його основу становили стародавні південнослов'янські племена: поляни, древляни,дуліби, дреговичі, волиняни, сіверяни та ін.
Центромформування українського етносу стали землі Подніпров'я — Київщина, Полтавщина іпівдень Чернігівщини. Його становлення відбувалося у відчайдушній боротьбі зпеченігами, половцями, турецько-татарськими, польсько-литовськими, молдавськимита російськими загарбниками.
Уцьому процесі визначну роль відіграла визвольна війна українського народу підпроводом Б. Хмельницького, яка стала могутнім поштовхом до самоусвідомленнянароду. її наслідком було утворення Української держави, яка сприяла подальшомурозвитку національної свідомості, культури, мови, духовності, звичаїв, побутута ін.
Нажаль, з тих часів ми не маємо відомостей про одну з найважливіших характеристикетносу — його чисельність та деякі інші. Саме на споконвічних українськихземлях на початку XVIIIст.мешкало понад 90% українців. У наступні часи відбувається переселення українцівз рідних земель.
Зростаючіекономічні, політичні та культурні зв'язки між окремими частинами світу ірегіонами зумовили переселення до українських земель представників іншихнародів.
Томуще за часів Київської Русі і навіть раніше на землях українського народуоселялися греки, вірмени, євреї, поляки, німці, болгари та представники іншихнародів.
Цейрозділ присвячено розгляду розселення українців на своїх рідних землях, яківходили до складу Російської й Австро-Угорської імперій.
У 1719 р. наземлях, підкорених двома імперіями, мешкало майже 5740 тис. українців, у томучислі на землях Росії — 4449,8 тис, або 77,6%.
НаприкінціXVIII ст.загальна кількість українців тут зросла до 10 440 тис. осіб, з них у Росії —8163,7 тис. осіб (78,2%).
Через100 років українців стало 26 195,5 тис. осіб, у тому числі в Росії — 22 380тис. осіб (85,5%).
Наведенідані говорять про те, що основна частина українців, або понад три чверті,мешкала в межах російських кордонів.
Загарбанняспоконвічних українських земель Російською імперією до XVIIIст.було одним з основних напрямів експансіоністської політики Москви і малопопередню багатосотрічну історію.
Напочатку XIVст.невеличке Московське князівство займало лише частину Володимиро-Суздальськоїземлі, і ця частка дорівнювала 2—3 районам сучасної України. На кінець цьогосторіччя внаслідок територіальних завоювань Московське князівство володіло вжеплощами, які приблизно в чотири рази перевищували метрополію.
НаприкінціXV —на початку XVIст.територіальна експансія Москви значно розширилася. До неї була приєднана всяпівніч європейської частини сучасної Росії (включаючи Північний і ПівденнийУрал).
Починаючиз середини XVIст.до перших десятиріч XVIIIст.Московське князівство захопило Казанське та Астраханське ханства, Башкирію,приєднало північно-східну частину України, Західний і Східний Сибір,південно-східне Заволжя, землі тунгусів, якутів, бурятів, усю Гетьманщину,частину Слобідської України, майже весь Далекий Схід (крім Примор'я, Сахаліну іКамчатки).
Захоплюючивеличезні земельні простори, московські царі дійшли думки, що така локальнаназва їхньої держави не відповідає сучасному становищу. 22 жовтня 1721 року їїперейменували у Всеросійську імперію, а її населення отримало назву «росіяни»замість старих — «московити», «московини», «москалі». Одночасно поширюєтьсятиск на український етнос з метою заміни назви «українці» на принизливе«малороси».
Знабуттям нової назви загарбницькі намагання Росії тривали.
У1721 р. молода імперія захопила Естляндію, Ліфляндію, частину узбережжяФінської затоки. Процес підкорення земель і народів тривав протягом наступнихроків XVIIIст.Імперія приєднує до себе Запорожжя, значну частину земель від Троїцька доПетропавловська (на південному Уралі і Заураллі), Волинь, Полісся, СхіднеПоділля, Білорусь і Курляндію, Причорномор'я і Приазов'я, північно-західнучастину Північного Кавказу та Крим.
Активнізагарбання Росії продовжувалися і в XIXст.: були приєднані Середня Азія та Закавказзя, Далекий Схід, Фінляндія,Бессарабія, Польща, Казахстан, Бухара та Хіва, Північний Кавказ.
ПочатокXX ст.для Росії — це російсько-японська війна, однією з основних причин якої булитериторіальні суперечки.
Продовженнямтериторіальних вимог стала Перша світова війна. її наслідки призвели до розвалучотирьох європейських імперій: Росії, Австро-Угорщини, Німеччини й Туреччини.На їхніх територіях утворилися нові незалежні держави, більшість населення якихв основному становили народи, що мешкали на цих землях.
Зкожним кроком розширення своїх земельних просторів перед російським урядом усегостріше поставало питання про їх утримання під своєю владою.
Жоднаіз загарбницьких імперій не використовувала у своїх намаганнях такої кількостіпредставників інших народів, як це робила Росія. Одним з таких народів ставукраїнський етнос. Саме цим можна пояснити те, що чим більше захоплювала чужихтериторій Росія, тим більше українців на них оселялося.
Дляреалізації своїх намірів правлячі кола Росії використовували різні засоби створеннясприятливих умов життя на чужих землях: звільнення від податків, військовоїслужби, наділення у великих розмірах землею, високі службові посади,зарахування до російського дворянства, ордени тощо.
Внаслідоквизвольної війни під проводом Б. Хмельницького в основному Україна приєдналасядо Московського царства.
Напочатку XVIIIст.до складу Росії входили Лівобережна Україна, частина Новоросії, Курська таВоронезька губернії, значною мірою заселені українцями. Обидві Галичини увійшлидо складу Австро-Угорщини в 1772 р. внаслідок першого поділу Польщі. Закарпаттябуло частиною Королівства Угорського. За другим та третім поділами Польщі в1793 р. і 1795 р. до Росії відійшли Правобережна Україна, Білорусь та Литва, демешкали українці. В 1812 р. до Росії приєднали Бессарабію, де в частиніповітів, особливо Хотинському, жила значна кількість українців.
Зарішенням Віденського конгресу 1815 р. до Росії увійшло царство Польське, вякому українців за переписом 1795 р. було 5%.
У1719р. в Лівобережній Україні українців мешкало 1755,4 тис. осіб, або 95,9%загальної кількості населення, у Правобережній — 2138 тис. осіб (86%) іНоворосії — лише 7,5 тис. осіб (1,6%), загалом 3900,9 тис. осіб, які становили87,6% українців імперії (табл. 4).
ПротягомXVIII ст.загальна кількість українців на цих землях швидко зростала. У 1795 р. наЛівобережжі їх стало 3121,6 тис. осіб (93,1%), Правобережжі — 3006 тис. осіб(87,9%). У зв'язку з прискореним освоєнням земель у Новоросії їх стало 848,3тис. осіб (52,5%). Таке швидке зростання кількості й питомої ваги українців уНоворосії — яскраве відображення їхньої провідної ролі в освоєнні земельнихпросторів цього краю. Загальна кількість українців зросла до 6975,9 тис. осіб.
Наведенідані свідчать, що за цей період при зростанні загальної кількості українців наЛівобережжі та Правобережжі їх питома вага серед місцевого населення дещознизилася, лише в Новоросії зросла. Також знизилася і питома вага українцівсеред усіх тих, що мешкали в кордонах Росії, до 85,4%.
Зодного боку, це свідчить про переселення українців зі своїх етнічних земель, зіншого — про переїзд на наші землі представників інших народів.
Значнийвплив на штучне скорочення кількості українців на їхніх землях маларусифікаторська політика російського уряду, яка особливо активізувалася зацарювання Петра І, Катерини IIтау другій половині XIXст. (валуївський циркуляр 1863 р. та Емський акт1876 р.).
Тенденції,які чітко визначилися у XVIIIст.,набули подальшого розвитку протягом XIXст.
Так,у 1897—1900 рр. загальна кількість українців у зазначених трьох регіонах зросладо 18105,1 тис. осіб. їх стало більше на Лівобережжі — 6118,7 тис. осіб,Правобережжі — 7357,5 тис. осіб і в Новоросії — 4628,9 тис. осіб. При зростаннізагальної кількості українців у всіх згаданих трьох регіонах тривало падіння їхчастки: на Лівобережжі — до 80,3%, Правобережжі — до 76,9% і навіть у Новоросії— до 42,9%.
У1910—1917 рр. українців на їхніх землях стало 24109,4 тис. осіб, а їх часткасеред українців імперії зменшилася до 77,8%, тобто їх стало за межами Українипонад 6,9 млн. осіб, тоді як наприкінці XIXст.їх там було майже 4,3 млн. осіб. Скорочується і їх питома вага серед українцівімперії в цілому до 80,9%. Ці тенденції тривають і протягом перших десятиріч XXст.На Лівобережжі частка українців зросла до 81,6%, Правобережжі — до 77,8%, а вНоворосії зменшилася до 41,3%. .
Отже,за 200 років від початку XVIIIст. основна кількість українців, які жили під гнобленням Російської імперії насвоїх рідних землях, зросла з 3900,9 тис. осіб у 1719 р. до 24109,4 тис. осіб у1910—1917 рр. Але за цей період їх питома вага серед українців Росії поступовознижувалася з 87,6 до 77,7%. Одночасно з цим зростає і загальна кількість тапитома вага українців, які оселилися за межами Лівобережжя, Правобережжя таНоворосії.
Нанашу думку, певний інтерес становлять і зміни в окремих регіонах цих трьохземель (табл. 5).
Лівобережна Україна. Донеї входили три губернії: Чернігівська, Полтавська та Харківська. Наприкінці XVIIIст. загальна кількість українців у них була відповідно 918,8 тис. осіб, 1354,8тис. осіб і 848 тис. осіб, а частка їх щодо всього населення — 89,99 і 88,9%.
Через100 років в усіх цих губерніях кількість українців зросла: у Чернігівськійгубернії до 1526,1 тис. осіб, Полтавській — до 2583,1 тис. осіб і Харківській —до 2009,5 тис. осіб. Але в усіх трьох губерніях відбулося падіння питомої вагиукраїнців серед усього населення. Більше воно було в Чернігівській — до 66,4%,Харківській — до 80,6%, тобто в тих, які мають безпосередні кордони з Росією, іменше в Полтавській — до 93%. Інша тенденція простежується в перші роки XXст. У 1910— 1917 рр. при зростанні кількості українців у Чернігівській губерніїдо 1707.7 тис. осіб, Полтавській — до 3438,4 тис. осіб і Харківській — до3030.8 тис. осіб підвищилася їх питома вага серед населення порівняно з кінцем XIXст. відповідно до 67,4, 94,1 і 85,7%. Але в жодній з них частка українців недосягла рівня останніх років XVIIIст.
ПравобережнаУкраїна. До неї входили: Київська, Волинська, Подільська губернії. Тут також,як і на Лівобережжі, наприкінці XVIIIст. в усіх трьох губерніях основним етносом були українці — відповідно 1023,4тис. осіб, 1004,4 тис. осіб, 978,2 тис. осіб — 89,2, 89,3, 85,1%.
Через100 років загальна кількість українців у Київській губернії зросла до 2819,1тис. осіб, Волинській — до 2095,6 тис. осіб і Подільській — до 2442,8 тис.осіб. Як і в губерніях Лівобережжя, в них відбулося падіння частки українціввідповідно до 79,2, 70,1 і 80,9%.
Заперші десятиріччя XXст.у цих губерніях спостерігаються тенденції, тотожні тенденціям Лівобережжя.Зросла загальна кількість українців у Київській — до 3608,1 тис. осіб,Волинській — до 2698,7 тис. осіб і Подільській — до 3056,8 тис. осіб. Але, навідміну від губерній Лівобережжя, тут тривало зменшення процента українцівсеред населення до 76,5, 69,7 і 80,1%. Це значною мірою зумовила Перша світовавійна, яка безпосередньо зачепила ці землі у значно більших розмірах, ніж земліЛівобережжя.
Новоросія. До неї входилиКатеринославська, Херсонська, Таврійська, Бессарабська губернії та Донськаобласть.
Навідміну від Лівобережної та Правобережної України частина земель Новоросії йнавіть окремих повітів почала заселятися значно пізніше і відрізнялася більшоюстрокатістю національного складу населення, а в деяких із них за кількістюукраїнці не становили більшості населення на початку XVIIIст.
Так,якщо в 1719 р. на землях Лівобережжя мешкали 1831 тис. осіб, Правобережжя —2485 тис. осіб, то в Новоросії — лише 465 тис. осіб. У другій половині,особливо в останній чверті, XVIIIст.розпочалося швидке заселення Новоросії мешканцями Лівобережної та ПравобережноїУкраїни й деяких губерній Росії.
Самезавдяки переселенцям населення Новоросії зростало швидшими темпами порівняно зЛівобережжям та Правобережжям. У 1795 р. в Новоросії мешканців було 1618 тис.осіб, тобто їх кількість за цей час зросла в 3,5 рази, тоді як на Лівобережжі —в 1,8 рази, Правобережжі — майже в 1,4 раз.
Свідченнямтого, що найбільшу кількість серед переселенців становили українці, є те, що зацей період загальна кількість українців зросла в Новоросії з 37,5 тис. осіб до848,3 тис. осіб, а їх питома вага підвищилася серед населення з 1,6 до 52,5%'.Наведені дані, підраховані демографами Москви, спростовують думкувеликодержавних російських шовіністів про те, що так званий Новоросійський крайбуло освоєно росіянами, адже за ті самі роки XVIIIст. їх кількість зросла з 72 тис. осіб (15,5% всього населення) до 308 тис.осіб (19,1%), тобто наприкінці XVIIIст. їх було менше, ніж українців, на 540,3 тис. осіб.
НаприкінціXVIII ст. вКатеринославській губернії було 364,8 тис. осіб українців (79,8% всьогонаселення), Херсонській — 285,8 тис. осіб (83,7%), Таврійській — 25,8 тис. осіб(12,5%), Бессарабській — 59,2 тис. осіб (23,5%) і Донській області — 112,7 тис.осіб (31,3%).
Зчотирьох губерній і однієї області абсолютну більшість серед населення українцістановили в двох губерніях і значну кількість в області.
Унаступні 100 років їх кількість зросла в усіх губерніях і області.
У1897—1900 рр. їх стало в Катеринославській губернії 1456,4 тис. осіб,
Херсонській— 1462 тис. осіб, Таврійській — 611,1 тис. осіб,
Бессарабській— 379,7 тис. осіб і Донській області — 719,7 тис. осіб. За цей час відбулосяпадіння питомої ваги українців серед населення в Катеринославській губернії до68,9%, Херсонській — до 53,5%, Бессарабській — до 19,6%, Донській області — до28,1%. Лише в Таврійській губернії зросла їх питома вага до 42,2%. Саме тому,що в чотирьох регіонах з п'яти відбулося падіння питомої ваги українців, воназменшилася і в цілому в Новоросії з 52,5 до 42,9%.
Слобожанщина.Вона заселилася предками українців — сіверянами. Курщина ще за часів князяОлега входила в Київську Русь. Серед першопрохідців тут був ДмитроВишневецький, який ставив заслін від Кримської орди, що зазіхала на Московськіземлі. Москва сплачувала козакам жалування і надалі. Сюди переходили українськікозаки з Дону. Значна частина козаків прийшла на Слобожанщину після укладенняЗборівського договору 1649 р., Берестейської битви 1651 р. ОсвоєнняСлобожанщини набуває значних масштабів після Переяславської Ради 1654 р.Заселення земель Дикого Поля тривало за грамотами гетьмана І. Мазепи, який«пожалував» землі українській старшині. Йому тут також належало 49 сіл, селищ іслобід, в яких мешкали так звані «вільні черкаси».
Томузовсім не випадково, що наприкінці XIXст.серед місцевого населення переважали українці. Так, у 1897 р. лише на територіїсучасних Харківської, Воронезької та Курської областей серед 6054 тис. осібмісцевого населення українців було 3417 тис. осіб, або 56,3%, а серед мешканцівХарківської області з 2492,3 тис. осіб українців було 2009 тис. осіб (80,7%),Воронезької — відповідно 1967 тис. осіб і 854 тис. осіб (43,3%), Курської —1604,5 тис. осіб і 523,3 тис. осіб (32,6%). А в таких повітах, як Острогозький,українців було 90%, Богучарський — 70%, Гайворонський — 60%. Перехід цихповітів до складу Російської Федерації — це ще один приклад великодержавницькоїполітики колишнього Радянського Союзу.
Уперші десятиріччя XXст.тривало зростання загальної кількості українців в усіх губерніях. Зберегласятакож тенденція падіння їх частки в Катеринославській губернії до 2403,9 тис.осіб (65,8%), Херсонській — 1807,8 тис. осіб (52,7%). При зростанні загальноїкількості українців у Донській області до 987,5 тис. осіб не зменшилася їхчастка серед населення. При збільшенні кількості українців у Таврійськійгубернії до 900,5 тис. осіб і Бессарабській — до 469,2 тис. осіб зросла такожїх питома вага серед населення до 47,1 і 21,8%.
Такимчином, за період з 1795 р. по 1910—1917 рр. у всіх губерніях і областях краювідбулося загальне зростання кількості українців при значному падінні їхпитомої ваги серед населення Катеринославської губернії на 14%, Херсонської —на 31%, Бессарабської — на 1,7%, Донської області — на 3,2%, і лише вТаврійській губернії їх питома вага зросла на 23,1%.
Отже,при розгляді зміни в складі населення регіонів Лівобережжя, Правобережжя таНоворосії протягом XIX— початку XX ст.простежується загальна тенденція до зростання кількості українців у кожному зних при падінні їх питомої ваги, за винятком Таврійської губернії, де питомавага їх значно зросла.
Зісторінок історії українських земель відомо, що ще за стародавніх часівКиївської Русі і навіть раніше на них оселялися представники інших народів,тобто вони за національним складом населення були багатонаціональними. Але слідпідкреслити, що і за тих часів українці становили абсолютну більшість місцевогонаселення. У розглянуті роки ця закономірність зберігалася.
Аналізнаціонального складу населення одвічних українських земель свідчить, щопротягом XVIII— початку XX ст. на нихневпинно відбувається падіння питомої ваги українського етносу. Одночасно з цимзростає чисельність і питома вага української людності на широких просторахРосійської імперії від російських земель європейської її частини до Уралу,Сибіру, Камчатки, Далекого Сходу, Казахстану, Середньої Азії та Кавказу. Цеодин з важливих напрямків послаблення потужності людського потенціалуукраїнства на його одвічних українських землях.
Важливимнапрямком цього процесу, русифікаторської політики імперії було збільшеннячисельності та частки російського населення на наших одвічних землях.
Це розпочалосяпісля входження Гетьманщини до Московського царства, після Переяславської Ради1654 р. Спочатку переселення росіян на наші землі відбувалося досить повільно,але поступово воно впроваджувалося все інтенсивніше.
Росіяни.До початку XVIIIст.росіян практично не було ні на Лівобережжі, ні на Правобережжі. Лише на земляхНоворосії в 1678 р. їх було 27 тис, або 6,7% всього населення. У 1719 р.налічується вже 40 тис. росіян на Лівобережжі, які становили лише 2,2%місцевого населення. Зростає їх кількість у Новоросії до 72 тис. осіб (15%населення), і відсутні вони на Правобережжі. Наприкінці XVIIIст.вони вже розселилися в усіх регіонах на Лівобережжі — 175 тис. осіб (5,2%населення), Правобережжі — 4 тис. осіб (0,1%), в Новоросії — 308 тис. осіб(19,1%).
Слідпідкреслити, що за цей проміжок на Лівобережжі питома вага українцівскоротилася на 2,8%, а росіян збільшилася на 3,3%, тобто їх приріст фактичноповністю відбувся за рахунок української людності.
Швидшимитемпами зростала кількість українства в Новоросії —до 848,3 тис. (52,5%). Ценаочне підтвердження провідної ролі українців в освоєнні новоросійських земель,у тому числі й Кримського півострова.
Протягомнаступного сторіччя тривало зростання як загальної кількості росіян, так іпитомої їх ваги серед населення в усіх трьох регіонах: на Лівобережжі — до 1010тис. осіб (13,3%), Правобережжі — до 413 тис. осіб (4,3%) і особливо вНоворосії — до 3213 тис. осіб (29,8%).
Заперші десятиріччя XXст. при загальному зростанні кількості росіян у регіонах лише в Новоросіїзбільшується як їх кількість, так і питома вага — до 4496 тис. осіб, 30,7% в1916—1917 рр., а на Лівобережжі їх частка знижується до 12,8%, як і наПравобережжі — до 3,4% при зростанні їх абсолютної кількості відповідно до 1249тис. осіб і 426 тис. осіб.
Швидкимитемпами в цих трьох українських регіонах (Лівобережна, Правобережна Україна таНоворосія) зростає не лише загальна кількість росіян, а й їх питома вага середмісцевого населення.
Такимчином, протягом XVIII—початку XXст.безперервно зростала на українських землях кількість і питома вага росіян, а напочатку XXст.вони після українців стали найбільшим національним загоном.
Євреї.Складною і суперечливою була доля єврейського населення на українських землях.Вони становлять тут одну з найдавніших національних меншин. Перші єврейськіобщини з'явилися в Криму, на Півдні в І ст. На початку Xст. вони виїздили з Хозарії та Візантії й оселялися в Києві, утворюючи навітьєврейські вулиці поблизу нинішньої Львівської площі. Вони займалися торгівлею,ремеслом, платили податки в князівську казну, навіть у ті часи, коли були їхпогроми, пограбування і вигнання за місто. У XVI—XVIIст.почалось масове переселення євреїв на українські землі із західних територій,що були під владою Польщі та Литви.
ПісляII та III(1793 та 1795 рр.) поділів Польщі, коли Правобережжя перейшло під владуРосійської імперії, на її території зосталася значна кількість євреїв.
УРосії їм заборонялося володіти землею й знаряддями виробництва, буловстановлено для них смугу осілості з 1791 р., яка обмежувала кордони їхрозселення лише районами Правобережної України. Переважна більшість євреївПравобережної України проживала в містах і містечках Подільської і Волинськоїгуберній. їм дозволялось оселятися на землях Новоросії. Євреї активнопереселяються в Північну Таврію та Крим, прагнучи вийти з «лінії осілості».
Цезумовило формування численних громад у морських портах Півдня України — вОдесі, Миколаєві, Херсоні, Катеринославі, Судаку, Керчі та ін.
ПротягомXIX ст.кількість єврейського населення на Правобережжі зростала. Лише між 1820 і 1880рр. це зростання становило 150% при збільшенні всього населення на 90%. їхзбільшенню значною мірою сприяли єврейська релігія, яка заохочувалабагатодітність, а також життєвий уклад, ефективна общинна самодопомога.
Удругій половині XIXст. на Миколаївщині, Херсонщині, Єлизаветградщині та Маріупольщині виникло 38єврейських землеробських колоній з населенням понад 42 тис. осіб. З'явилисьєврейські землеробські поселення в Криму, неподалік від Джанкоя і Перекопа,засновані переселенцями з Вітебської, Гомельської, Волинської, а пізнішеХерсонської губерній2. У 1897 р. в межах Російської імперіїналічувалося 2430,4 тис. євреїв (на території, яка увійшла до складу СРСР), утому числі в межах України — 1644,4 тис. осіб, або 67,5% їх загальноїкількості.
Німці наукраїнських землях. Перші згадки про появу німців на українських землях можназустріти в пам'ятках ще за часів Київської держави. її розвиток зумовиврозширення економічних, політичних та культурних зв'язків з країнами світу,особливо Європи. Вже в XIст.спостерігається поява німців-купців у складі посольств. їх невеликі групипоходять з Відня, Любека, Ренсбурга, Майнца.
Вонизапочатковують торгівельні стосунки з Києвом, Володимиром-Волинським, Луцькомта іншими містами. Спочатку переважна частина німців оселялася в містах.
Залученнянімців до життя на землях Російської імперії досить інтенсивно розпочалося щеза часів імператора Петра І, на початку XVIIIст.
Активнепереселення їх на землі Причорномор'я розпочалося після Кючук-Кайнарджійськогомиру 1774 р. Але переважну більшість серед тих переселенців становили українці.Згідно з маніфестами Катерини IIвід 4 грудня 1762 р. і 22 липня 1763 р., їм надавались широкі привілеї: свободавіросповідання, звільнення від податків, військової повинності, право намісцеве самоврядування, до 65 десятин землі на родину. В 1870 р. ці особливіправа було скасовано, тобто привілеї існували понад 100 років і сприялиекономічному розвитку цих регіонів та зростанню кількості населення в них.
У1786 р. на Півдні України з'явилися німецькі колоністи-меноніти, а з 1803 р.—вихідці з Пруссії та Баварії. На цій землі також оселялися греки та болгари,згодом — гагаузи, чехи, поляки та євреї, переселенці з Балкан, Прибалтики,Білорусі та Правобережжя України.
ВУкраїну масове переселення розпочалося ще за часів Катерини II,наприкінці70—80-х років XVIIIст.З метою просування і мирного освоєння Чорноморського узбережжя німців з іншихдержав заохочували оселятися на землях, які були вільні й сьогодні входять доДонецької, Миколаївської, Херсонської, Одеської, Запорізької областей та АРКрим.
Німецькіземлеробські колонії з'явились наприкінці XVIIIст.Вони серед іноземних колоністів користувалися найбільшими привілеями царськогоуряду.
Допочатку XXст.кількість німців зростала в усіх губерніях, особливо в південних і західних.Найбільш заселеними були Олександрійський, Мелітопольський і Бердянський округиКатеринославської губернії; Херсонський, Миколаївський і Одеський округиОдеської губернії.
Німецькенаселення в цих округах перевищувало за кількістю всі інші національні меншини.Лише в Одеській губернії налічувалося на той час 258 сіл, де мешкали німці.
УКриму німецьке населення розташовувалось переважно в степовій зоні (багатолюдніколонії Майфельд, Нейдорф, Цюріхталь, Ак-меїх та ін.), в передгірській —Нейзац, Фріденталь. Певна кількість німців населяла
міста— Судак, Феодосію та ін. Всього на Півдні України було 854 німецьких колоній і133 хутори, а кількість населення в них у 20-х роках становила 385,5 тис. осіб.Німецькі села Півдня України до 1914 р. були заможнішими за інші. Серед нихзаможних селян було понад 80%. З початком Першої світової війни ставлення доних змінилося. їх позбавили податкових і кредитних пільг, частини громадськихземель, а пізніше і права голосу на виборах в Установчі збори1.
НаприкінціXIX ст.на українських землях, що входили до складу Російської імперії, мешкало 378тис. осіб німецького походження. За своєю кількістю вони поступалися лишеукраїнцям, росіянам та євреям, тобто були четвертим національним загоном істановили 1,8% всього населення України.
Життєвіускладнення для німців, які мешкали на землях Російської імперії, розпочалисяще за часів Першої світової війни. Німців, які оселилися на Волині, Холмщині,вивезли на Схід, до Сибіру.
Крімуже згаданих росіян, євреїв та німців до найбільш численних народів, якімешкали на території України в 1897 р., також належали поляки — майже 268 тис.осіб, молдавани — 185,5 тис. осіб, греки — 58,3 тис. осіб, болгари — 59,8 тис.осіб, білоруси — 67,1 тис. осіб, чехи — 11,4 тис. осіб, інші — 67,1 тис. осіб(усього на той час в Україні — 20 649 848 осіб, щодо яких проведено підрахунки,при загальній кількості населення 21,2 млн. осіб).
Слідпідкреслити, що на той час переважна більшість населення українських земельмешкала в сільській місцевості, тобто за родом занять була аграріями. Так, умістах проживало лише 12,7% усього населення, українців — 5,4%, росіян — 42,2%,євреїв — 43,6%, поляків — майже 30%, німців — 7%.
Отже,з усіх найбільш численних національних загонів, що мешкали на територіїукраїнських земель, українці були найбільшим аграрним загоном. Більш того, натой час найбільшим міським загоном тут стали євреї та росіяни. Росіян у нашихмістах було 881,2 тис. осіб, у той час як українців — 849,6 тис. осіб3.
Такимчином, як і в попередні часи, протягом XVIII—XIXст.українські землі під владою Російської імперії були багатонаціональними.Внаслідок експансіоністської політики Російської імперії за цей час найшвидшимитемпами зростає кількість росіян, які стали другим після українців національнимзагоном як за кількістю, так і за питомою вагою серед усього населення.
Першасвітова війна, боротьба українського народу за незалежність, яка закінчилася в1920 р., негативно вплинули на стан економічного розвитку. Тому в 1926 р. середдвадцяти дев'яти з половиною мільйонів населення УРСР питома вага мешканцівміст становить до 18,5%.
Курсна індустріалізацію, проголошений радянською владою наприкінці 1925 р., сприявшвидкому розвитку промислового виробництва, механізації праці в усіх галузяхекономіки в тому числі в сільському господарстві.
Цезумовило швидкі темпи перерозподілу населення на користь міст. На початкувересня 1939 р., тобто перед приєднанням до України Східної Галичини, ПівнічноїБуковини та Закарпаття, в містах вже проживало 36,8%. Оскільки в приєднанихземлях розвиток економіки, зокрема промисловості, на той час був значно нижчим,то перерахунки на сучасні межі України частки мешканців міст у 1939 р.показали, що кількість міського населення зменшилася до 33,5%.
Упіслявоєнний період урбанізація триває. У 1959 р. в Україні у містах вжепроживало 45,7%. В наступні шістдесяті—вісімдесяті роки темпи урбанізаціїпоступово уповільнюються. Так, якщо через одинадцять років, у 1970 р., в містахмешкало 54,5%, то ще через дев'ять років — 61,3%, а в 1989 р. — 66,9%.
Такеуповільнення урбанізації населення наочно відбиває становище, яке склалося вреспубліці протягом останнього десятиріччя XXст.і на початку XXIст.Адже в 2003 р. в містах проживало 67,3%.
Висновок
Провівшинавчально-дослідну можна сказати наступне, прихід Російської імперії наукраїнські землі значно змінив демографію України, російська влада що хотіла тей робила з українським населенням. Вона запроваджувала звабливі пропозиції дляселянства, впроваджуючи різні хитрі економічні пропозиції для селянина. Тому вцей період велися широкомасштабні міграційні процеси та зміни етнічного складу.Імперія дуже багато зрушень зробила для зміни складу українського населення вкінці XVIIIст.початку XXст.
Використана література
ЗаставнийФ. Д. Українські етнічні землі. — Львів,1992.— С. 13—15.
ХоменкоА. Населення України 1897—1927 рр.—Харків,1927;
БрукС.И., Кабузан В. М. Численность и расселение украинского этноса в XVIII— начале XX ст. // Советскаяэтнография. — 1985. — № 5. — С. 15—31;
БрукС.И., Кабузан В. М. Миграция населения России в XVIII— начале XX ст. // История СССР. —1984. — № 4;
ДараганМ. В. Переписи населення в СРСР. — К.—1958;
Советская этнография. — 1982. — № 4. —С.17; 1981. — № 5. —С. 18.