Реферат
«Історико-краєзнавчедослідження міста Рівне»
Географіята природний потенціал
Рівнерозташоване у межах лісостепової зони України на Волинській височині. Площа5824 га. Місто перетинає річка Устя, ліва притока річки Горинь.
Переважнівідмітки міста – 187–220 м. (мінімальна відмітка – 180 м.,максимальна -235 м.).
Переважнісхили міста – 1,6%. Мінімальний схил – 0,6% (північно-західна частина міста врайоні вул. Млинівської), максимальний – 33% (схили балок і долини річок Устя).
Клімат– атлантично-континентальний, помірно теплий і вологій. Літо тепле малохмарне,зима м» яка, часто похмура.
Вгеологічному відношенні територія міста є областю поширення четвертиннихвідкладень, що залягають на покладах крейди і протерозою. Відкладення протерозоюпредставлені аневритом, сланцем, пісковиком. Над відкладеннями протерозоюзалягають відкладення крейдового віку – крейда, глина. Над відкладеннямикрейдового віку залягають суглинки, супіски щільні і ліроподібні, глина, піски,торф четвертинного віку. Потужність четвертинних відкладень – 130 м.
Ґрунтовіводи зустрічаються на глибині 14 м. Високе стояння ґрунтових водхарактерне лише для заплави річки Устя.
Наоснові інженерно-геологічних умов територія міста розділена на три будівельнихтипи: сприятливий, менш сприятливий і несприятливий для забудови.
Ґрунти– чорноземи неглибокі, а у заплаві р. Устя – лугово-чорноземні талугово-болотні. Чорноземи містять 2,7–3,2% гумусу. Всі ґрунти мають високуприродну родючість і придатні для росту всіх видів зелених насадженьхарактерних для лісостепової зони України.
Кориснікопалини міста і Рівненського адміністративного району представленікарбонатними породами (крейда), цегельно-черепичною сировиною (суглинки,глина), торфом.
Автошляхи:Львів-Київ,Київ-Брест, Київ-Чернівці, Київ-Тернопіль.
Залізничнімагістралі: Київ-Варшава, Київ-Берлін, Львів-Санкт-Петербург. Львів-Мінськ,Ковель-Москва, Ковель-Одеса, Ковель-Сімферопіль.
Населення
Заданими Всеукраїнського перепису на 05.12.2001 р. загальна чисельністьнаселення складала 248,8 тис. чоловік, в тому числі чоловіків – 115,3 тис.чоловік, жінок – 133,5 тис. чоловік. Щільність населення в м. Рівне становить4290 осіб/км2. На території міста проживають представники70 національностей. У національному складі переважна більшість українці,чисельність яких становить 224,6 тис. осіб, або 91% від загальної кількостінаселення. Віковий склад населення характеризується такими даними:
Вік
К-сть постійного населення, тис. чол.
У% до підсумку 2001 1989
Молодший за працездатний
Працездатний
Старший за працездатний
48,1
163.5
33,7
19,6
66,6
13,8
28,8
63,8
10,6
Промисловість(загальна інформація)
Умісті Рівне 66 промислових підприємств (основне коло), на яких працює 23.9 тис.чоловік. За 2002 рік вироблено продукції в діючих цінах на 639,4 млн. грн. Упорівнянні з 2001 роком ріст виробництва склав 3,9%.
Умісті Рівне виробляється 31,1% промислової продукції області.
Структурапромислового виробництва за основними видами економічної діяльності. У%:
Хімічната нафтова промисловість – 40,3
Виробництвоелектричного та електронного устаткування – 13,1
Харчовапромисловість – 7,6
Текстильната пошиття одягу – 2,9
Виробництвота розподіл енергоносіїв – 26,8
Найбільшіпідприємства регіону
(назва,координати, напрямки діяльності)
Хімічнапромисловість
ВАТ «Рівнеазот»
33017,м. Рівне, 17
тел.:(03622) 172–03, 170–00
продукція:мінеральні добрива, адипінова кислота, аміак водний, рідкій азот, рідкавуглекислота, циклогексанон, товари побутової хімії.
Машинобудування
ВАТ «Рівненській завод високовольтної апаратури»
33001,м. Рівне, вул. Біла, 16
продукція:силові вимикачі, комплексні розподільчі пристрої.
ТзОВ«Акватон»
33027,м. Рівне, б-р Хмельницького, 50
тел.:62–05–65, 62–05–43
продукція:круглий мідний емальований провід, електродвигуни.
Легкапромисловість
ВАТ «Рівненськафабрика нетканих матеріалів»
33016,м. Рівне, вул. Фабрична, 2
тел.:24–75–17
продукція:полотна з нетканих матеріалів, технічні та побутові.
Харчовапромисловість
АВКТВТ«Рівненська кондитерська фабрика»
33000,м. Рівне, вул. Хмільна, 30
тел.:63–61–27
продукція:кондитерські вироби (карамель, цукерки, драже, вафлі, печиво).
Малепідприємництво
(загальніпоказники за 2002 рік)
Кількістьпідприємств – 2399 в т.ч. підприємств, що випускали продукцію і надавалипослуги – 1808.
Обсягвиробництва продукції на малих підприємствах, млн. грн. – 211,1 у% дозагального обсягу виробництва – 17,0
Кількістьпрацівників, зайнятих на малих підприємствах (штатні і позаштатні), тис. осіб-18,5 у% до попереднього року – 109,6
Середньомісячназаробітна плата, грн. – 211,8 у% до попереднього року – 125,9
Зовнішньоекономічнадіяльність
Рішеннямвиконкому Рівненської міської ради від 8.07.2003 р. №165 затвердженопроект інвестиційної програми м. Рівне на 2003–2010 рр. « Про проект інвестиційноїпрограми м. Рівне на 2003–2010 рр.», який носить соціально-комунальнийхарактер.
Соціальніпитання
Середняосвіта
(кількістьнавчальних закладів)
В м.Рівне 39 денних загальноосвітніх закладів, в тому числі 26 загальноосвітніхшкіл, 2 гімназії, 4 ліцеї, 1 колегіум.
Професійнаосвіта
(загальнаінформація)
Робітничімспеціальностям навчаються у 4 закладах профтехосвіти:
- Рівненський торгово – професійний ліцей (ПТУ -5);
- Рівненське вище професійне училище №1;
- Рівненський професійний ліцей (ПТУ – 11);
- Рівненський професійний ліцей сфери побуту (ПТУ – 5).
Медичніустанови (загальна інформація)
У м.Рівне обслуговують мешканців міста та області 13 лікувальних закладів ізстаціонарними та 19 закладів з амбулаторно-поліклінічними підрозділами.
На 01.01.2003 р.у місті функціонує 8 закладів охорони здоров’я, які фінансуються з міськогобюджету і надають медичні послуги населенню міста: центральна міська лікарня (вт.ч. поліклініки №№1,2, та поліклініка «Північна»), поліклініка №3, пологовібудинки №№1,2, станція швидкої допомоги, дитяча міська лікарня, 2стоматологічні поліклініки.
Умісті працюють також 9 обласних спеціалізованих диспансерів:
– обласнийпротитуберкульозний;
– кардіологічний(при обласній лікарні)
– ендокринологічний;
– психоневрологічний;
– шкірно-венерологічний;
– наркологічний;
– радіаційногозахисту населення;
– лікарсько-фізкультурний.
Крімтого, в м. Рівне знаходиться діагностичний центр та 56 платних закладівмедичного обслуговування населення.
Фізичнакультура та спорт (загальна інформація)
Натериторії міста для надання фізкультурно-оздоровчих і спортивних послугнаселенню працює 22 спортивних клуби, 5 стадіонів, в т.ч. мототрек, 4 критихплав басейни, 11 футбольних полів, 119 майданчиків, 29 стрілецьких тирів.Функціонує 16 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також фізкультурно-спортивніорганізації інвалідів. В 2002 році 7 спортсменів міста Рівного були призерамипершості України, Європи та світу з окремих видів спорту.
Умісті функціонує 18фізкультурно-спортивних закладів, з них підпорядковані:
– відділуфізичної культури і спорту міськвиконкому – 2, крім того стадіон Авангард,шахово-шашковий клуб «64»;
– управліннюосвіти міськвиконкому – 4;
– управліннюосвіти і науки облдержадміністрації – 1;
– облрадіспортивного товариства профспілок «Україна» – 3;
– облрадіспортивного товариства профспілок «Колос» – 3;
– обласномуцентру інвалідного спорту «Інваспорт» – 1;
– рівненськійобласній організації спортивного товариства «Спартак» – 2.
Найбільшрозвиненими видами спорту є: футбол, волейбол, баскетбол, греко-римськаборотьба, плавання, велоспорт. У місті проживає 12 чемпіонів України, 3чемпіони світу та 2 призери чемпіонату Європи. Серед команд світу найбільшвідомими є баскетбольний клуб «БК-93» та футбольний міні-клуб «Рівне».
Культурата дозвілля (загальні відомості)
МістоРівне має 15 масових бібліотек, філармонію, 2 театри, 2 кінотеатри, 12 закладівкультури клубного типу, краєзнавчий музей, 2 дитячі музичні школи, дитячухудожню школу. В місті працює державний зоопарк та ДКП «Міське об’єднанняпарків культури та відпочинку». Проводяться 5 Міжнародних фестивалів тателеконкурс молодих естрадних виконавців України «Прем» єр-Ліга». Міжнароднийфольклорний фестиваль традиційного народного мистецтва «Древлянські джерела», слов’янськийфольклорний фестиваль «Коляда», міжнародний фестиваль духовної музики «Сурма»проходять під егідою організації ЦІОФ та ЮНЕСКО.
Інформаційнийпростір міста
Газети
«Вільнеслово». Державна реєстрація – 15.08.1995 р. Засновник: Рівненськаоблдержадміністрація, журналістський колектив редакції. Тираж 19200.
«ВістіРівненщини». Державна реєстрація – 10.06.1994. Засновник: Рівненська обласнарада, трудовий колектив редакції. Тираж 20920.
«Сімднів». Державна реєстрація – 16.12.1997. Засновник: Рівненська міськарада. Тираж 8030.
«Словоі час». Державна реєстрація – 23.03.1997 р. Засновник: Рівненськарайонна рада, райдержадміністрація, трудовий колектив редакції. Тираж 2320.
«НоваВолинь». Державна реєстрація – 23.03.2000 р. Засновник: Народний рухУкраїни. Тираж 5000.
«Червонийпрапор». Державна реєстрація – 26.07.1995.р. Засновник: Рівненський обкомКПУ. Тираж 5000.
«ЗаРусь единую». Державнареєстрація – 23.01.2002 р. Засновник: Рівненська міська партія «За РусьЕдиную» тираж 500.
«Рівненськійдіалог». Державна реєстрація – 26.04.2001 р… Засновник: ТОВ «Наукововиробнича фірма «СОТЕК» (соцпартія). Тираж 4900.
«Волинь». Державнареєстрація – 01.04.1999 р… Засновник: Підрозділ українського козацтва «ВолинськаСіч» (УНР). Тираж 13200.
«Завідродження». Державна реєстрація – 21.02.1994 р. Засновник: Радафедерації профспілок Рівненської області. Тираж 5840.
«Точказору. Рівне». Державна реєстрація – 22.02.2001 р. Засновник: Рівненськаобласна організація «Комітет виборців України». Тираж 5000.
«Панорама». Державнареєстрація – 13.05.2002 р. Засновник: Редакція обласної газети «Панорама».Тираж 800.
«Рівне– Ракурс». Державна реєстрація – 21.09.2001 р. Засновник: ТОВ фірма «Лемарт».Тираж 25000.
«Рівне-експрес». Державнареєстрація – 03.09.1997 р. Засновник: ПФ «Боремель». Тираж 5200.
«Провінційнагазета». Державна реєстрація – 19.09.2002 р. Засновник: ТОВ «Видавничийдім «ОГО».
«Рушійнасила». Державна реєстрація – 30.09.2002 р. Засновник: Рівненськаобласна молодіжна організація «Молодий РУХ Рівненщини». Тираж 200.
«Рівненськийкооператор». Державна реєстрація – 22.11.2002 р. Засновник: обласна спілкаспоживачів товариств. Тираж 5460.
«Вісникслужби зайнятості». Державна реєстрація – 20.12.1993 р. ЗасновникРівненській обласний центр зайнятості. Тираж 2100.
«Трибунастудента». Державна реєстрація – 24.11.2000 р. Засновник: РекторатРДТУ. Тираж 300.
«Нашмедичний коледж». Державна реєстрація – 07.11.2002 р. ЗасновникРівненський державний базовий медичний коледж. Тираж 100.
«Безсекретів». Державна реєстрація – 29.11.2002 р. Засновник: Рівненськаміська громадська організація «Сприяння позашкільній освіті та соціальногозахисту дітей і підлітків Палацу дітей та молоді». Тираж 1000.
«Медичнийвісник» Державна реєстрація – 03.08.1998 р. Засновник: Управління охорониздоров’яоблдержадміністрації. Тираж 5945.
«Цілитель(ка)»«Целительниця». Державна реєстрація – 24.09.2001 р. Засновник: ПМП «Цілитель».Тираж 11200.
«Вован». Державнареєстрація – 07.08.2002 р. Засновник: Медведчук Андрій Володимирович.Тираж 2000.
«ОГО». Державнареєстрація – 28.12.1999 р. Засновник: ТОВ «Фірма «Газета ОГО». Тираж25500.
«Контакти». Державнареєстрація – 26.01.1999 р. Засновник: ПП Чимшин О.В.;Бочко О.П. Тираж 7000.
«Рівнеі рівняни». Державна реєстрація – 21.02.2000 р. Засновник: ТзОВ «КраяниПолісся». Тираж 65000.
«ІМІДЖ». Державнареєстрація – 09.07.2000 р. Засновник: ТзОВ «Волар». Тираж 5250.
«Скринька». Державнареєстрація – 19.09.2002 р. Засновник: Видавничий дім «ОГО». Тираж 73000.
«Новаоселя». Державна реєстрація – 22.05.2000 р. Засновник: РОГО «Рівненськіймедіа-клуб». Тираж 50000.
«Містоплюс реклама». Державна реєстрація – 03.10.2002 р. Засновник: ТзОВ «Містоплюс». Тираж 60000.
«Духовнанива». Державна реєстрація – 24.02.2003 р. Засновник Рівненськаєпархія УПЦ КП. Тираж 2400.
Телебаченнята радіо
ЗАТ «ММЦСТБ, Рівненська філія «СТБ Рівне».
ТзОВ «ТелерадіокомпаніяРівне 1», «Наше радіо».
ЗАТ «РадіоТрек».
Рівненськадержавна телерадіокомпанія:
Творчо-виробничеоб’єднаннятелемовлення
Творчо-виробничеоб’єднання «Першапрограма радіо «Край»
Творчо-виробничеоб’єднання «Другапрограма радіо «Край».
Радіо«Довіра».
Радіо«Нова хвиля».
Вуличнетелебачення
рівнерегіон промисловість інформаційний
Історіядосліджень населеного пункту
Вивченнямісторії Рівного займались багато вчених. Найвизначнішими з них є: ГурійВасильович Бухало та Іван Григорович Пащук.
Поправу Гурій Васильович Бухало вважається ветераном музейної справи нелише Рівного і області, а й України: адже працює у Рівненському обласномукраєзнавчому музеї з квітня 1963 року. за час своєї праці в музеї він день заднем з великим бажанням вивчав і пропагував багату історію України,Стародавньої Волині, Рівненської землі.
ГурійВасильович керував створенням експозицій відділу історії музею с початку убудинку по вул. Червоноградській (нинішня С. Петлюри), згодом у новомуприміщенні по вулиці Драгоманова, 19. активно допомагав організовуватиекспозиції музею-заповідника «Козацькі могили» у селі Плюшева Радивилівськогорайону, музею ім.М.І. Кузнецова у Рівному, меморіальному музею письменника М. Острозькогоу с.Вілія Острозького району, керував оновленням експозицій Дубенського,Костопільського, Сарненського, Корецького, Острозького районних краєзнавчихмузеїв, цілого ряду на громадянських засадах.
ІванГригорович Пацула нині добре знаний в області. Регіоні і Україні філолог,журналіст і краєзнавець.
Беручиактивну участь у першому установчому з’їзді, який проходив у Київському «Українськомудомі», вже як голова Рівненського краєзнавчого товариства, що було організоване31 березня 1989 року, саме він запропонував, хоча були різні пропозиції удискусійних виступах делегатів, назву новоствореної громадської організації вУкраїні. Був делегатом і виступав на її двох наступних з’їздах, чітко іпринципово наголошуючи на вирішенні багатьох злободенних проблем краєзнавчогоруху. Він постійно обирається членом правління Всеукраїнської спілкикраєзнавців. Є її постійним членом.
ЗавдячуючиІ.Г. Пащуку, Рівненське обласне краєзнавче товариство, у якому ниніналічується понад 260 членів, є одним із кращих у нашій молодій державі, за щоу жовтні 2001 року Іван Григорович був відзначений Подякою кабінету МіністрівУкраїни за особистий внесок у розвиток краєзнавчого руху в Україні.
Історіянаселеного пункту за писемними джерелами
Першаписемна згадка про місто Рівне датується 1283 роком. Йдеться про те, щопольській король Лєшко Чорний переміг литовські загони, очолювані Віттеном, якіспустошили Сандомирську землю. Литовці почали тікати і опинилися поблизуволинського міста Лукова. Звідти пішли густим лісом й зупинилися неподалікмісцевості яка називається Ровно.
Низкарочників (короткі записи найважливіших подій) опублікована в другому томімонументального видання другої половини 19 ст. «Історичні па’ятки Польщі».Написаний латиною на пергаменті, почерком 13 ст. (як повідомляє видавець), «Рочниккапітульний Краківський під 1283 р. сповіщає: «Князь Лешко, вступивши убій з литовськими царями в Ровно, переміг їх і багатьох з них убив.». у цьому жтомі «Історичних пам’яток Польщі» вміщено інший «рочник» – «Рочник Краківський»,що охоплює 966–1291 рр. І, отже написаний «по гарячих слідах» Лешкового походуна Волинь. Ця па’ятка теж досить лаконічно оповідає про цей похід: «Лушко у Ровноубив багато литовців». Записи цих «рочників» не пов’язані текстологічно міжсобою і, таким чином, не походять від спільного джерела. Це робить їх свідченнябільш вагомими. Особливу увагу треба приділити написанню латинською абеткоюслова: «Ровно»: у першому випадку через W, у другому – через «V». Напевне,робилися спроби якомога точніше передати давньоруськоє «Ровьное». Саме такреконструює його мовознавець О. Стрижак.
Отже,одержане вагоме підтвердження того, що Ровно вже існувало в 1283 році.
А хтож тоді заснував Рівне? Вчений і на ці питання дає відповідь: «На жаль, джерелане уточнюють, чим воно тоді було містом чи фортецею. Я схиляюсь до думки, щоРовно збудував на східних рубежах свого князівства волинський князь ВолодимирВасилькович, племінник Данила Галицького. Галицько-Волинський літописповідомляє, що Володимир інтенсивно будував нові міста і зміцнював старі,особливо на окраїнах князівства. Певно, такою фортецею було спочатку Ровно».
Вченийдає відповідь і на питання «Як з’явилась на світ дата 1282 рік?». «Можу висловититакий здогад. У Галицько-Волинському літописі під тим роком розповідається, якВолодимир Василькович зібрався в похід проти польського князя Болеслава, щопограбував західне пограниччя Волинського князівства. У цей похід князьзапросив союзних йому литовців. Але поки литовські князі зібрали військо,волинський похід проти Болеслава переможно закінчився. Все ж литовці прийшли одВолодимира і доповідали, що готові йому служити. «Князь же нача думати, – коментуєлітописець, – а куда повести» їх і вирішив ударити на іншого польського князяЛєшка Чорного, котрий також чинив набіги на Волинь. Литовське військо вдерлосьу Люблінську землю і з великою здобиччю повернулось до дому.
Як,бачмо повідана Галицько-Волинським літописом історія зовсім не нагадує ту, якурозповідають польські «рочники» і Длугош. У польських джерелах литовцінападають на Сандомирщину і потім Лушко заганяє їх у углиб Волині. Здається,те, що саме цей запис Галицько-Волинського літопису ще в 19 ст. кимсь міг бутипов’язаний з повідомленням Длугоша (або «рочників») і, таким чином, безпідставнобув «уточнений» час Лєшкової експедиції під Ровно. Однак, хронологічна сіткаГалицько-Волинського літопису припасована до нього набагато пізніше, аж у 15ст., тому є дуже і дуже неточною. Отже, в 1983 році місту Ровно виповнюється700 років».
Українськаназва міста «Рівне»
Удавнину жителі населеного пункту, який розкинувся на рівнинній місцевості міхгорбами над річкою, називали його постарослов’янські Ровное, що українськоюозначає рівне місце. Тут проживали українці, вони і називали так свою місцину. Цяназва вперше зафіксована в документах, які відносяться до 1283 року.
Аленазва ця змінювалась в міру того, пі чию владу потрапляло місто.
Такколи цей населений пункт входив до Росії, то носив назву Ровно, Ровное. Лише вроки визвольних змагань українського народу 1917–1920 років місто мало справдіукраїнську назву – Рівне. А коли майже на 20 років Волинь потрапила пі владуПольщі, місто отримало офіційну назву Rowne.
Протеофіційно зареєстровані українські організації, об’єднання, які у місті працювалиу 1920–1939 роках під недремним оком польської поліції («Просвіта», «Пласт»,Союз Українок, ОУН, українська приватна гімназія та цілий ряд інших)користувалися лише назвою Рівне, про що свідчать чисельні документи, які нинізберігаються у фондах державного архіву Рівненської області.
З1939 року по 1941 рік, коли місто увійшло до складу СРСР і Рівне стало обласнимцентром, його на російській кшлат стали іменувати Ровно. Під час гітлерівськоїокупації українські організації, які тоді працювали у Рівному, та й населенняпродовжували вживати назву Рівне. З лютого 1944 року, коли місто визволили відгітлерівців радянські війська, воно знову отримало офіційну назву Ровно.
Дослідженняпоказали, що назва міста свідчила про його українськість, чого найбільшебоялись компартійні керівники та їх приспішники на місцях – в області. Інакшебути не могло: російська форма вживалась протягом панування російськихможновладців на території Волині з кінця 18 ст. з перервами до 1917 року і з1939 до кінця 80-х років 20 століття. До цієї назви. Отже, були призвичаєніцілі покоління українців.
Тому-тонавіть національно свідомим нашим співвітчизникам важко подолати було мовнузвичку, яка в їх підсвідомості працює вже автоматично. А що вже говорити протих жителів Рівного і Рівненщини, які сюди масово прибули свого часу з Росії,Білорусії, інших т.зв. союзних республік колишнього СРСР, навіть з інших, упершу чергу, східних областей України?
УРівному ще за часів радянської влади в 1988 році створюється одне з перших ВУкраїні Товариство шанувальників української мови, яке очолив Василь Червоній.Під недремним оком цього товариства, яке згодом переросло в товариство ім.Т.Г. Шевченка, потім у «Просвіту», боролись за відродження державногостатусу України. Шанування і плекання не лише української мови, а й їїбагатющої багатовікової історії, культури тощо. І одним із своїх найголовнішихзавдань члени товариства бачили у відродженні історичної справедливості –повернення обласному центру його української назви – Рівне.
Почаласяборотьба за узаконення української назви міста. З ініціативи згадуваного вищетовариства української мови ім. Т. Шевченка Рівненська міська Раданародних депутатів двадцять першого скликання 25 грудня 1990 року приймаєрішення, в якому говориться: «Враховуючи неодноразові звернення представниківширокої громадськості, Товариства української мови ім. Т. Шевченка звимогою повернути його історичну назву, спираючись на результати науковоїекспертизи, проведеної спільно відділом ономастики та правописною комісієюІнституту мовознавства ім. О. Потебені Академії наук України, також керуючисьстаттею 38 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», – « В Українській РСР…назви населених пунктів… утворюються і подаються українською мовою», Ровенськаміська Рада народних депутатів
ВИРІШИЛА:
1. Визнати, що українською назвою нашого міста є форма Рівне, апохідним від неї прикметником – рівненський.
2. Керуватися формою Рівне при перекладі назви міста іншими мовами.
3. Порушити клопотання перед обласною Радою народних депутатів проповернення обласному центру його української назви Рівне.
4. Дати доручення народним депутатам Верховної Ради УРСР від містаРівне В.М. Пилипчуку та В.М. Червонію порушити перед Президією ВерховноїРади питання про повернення місту Його української назви».
Крімцього, на сесії міської Ради було прийнято звернення до Рівненської обласноїРади народних депутатів, у якому говориться: «Прийшла пора вже стати обличчямдо народу, інтереси, національну самобутність і культурну спадщину якогопокликані боронити Ради народних депутатів. Рада народних депутатів м. Рівнезвертається до Рівненської обласної Ради народних депутатів з пропозицієюпорушити перед Президією Верховної Ради Української РСР клопотання проповернення нашому місту його справжньої української назви Рівне. Голова Ради В.Марчук. 25 грудня 1990 року. м. Рівне».
ІРівненська обласна Рада протягом… трьох місяців розглядала це звернення. Аж 27березня 1991 року приймає рішення №56 «Про україномовну назву міста Ровно», уякому говориться»: «1.Рішення Ровенської міської Ради народних депутатів від 25грудня 1990 року та висновки комісії, утвореної президією обласної Радинародних депутатів, з вивчення матеріалів щодо зміни назви міста Ровно наРівне, взяти до відома.
Вважатиісторичною назвою міста Ровно назву Ровно, а назва Рівне відповідаєзакономірностям розвитку української мови».
Отже,обласна Рада народних депутатів в особі її голови П. Прищепи не підтрималарішення Рівненської міської Ради. Більше того – в місцевій пресі, а вона булапредставлена тоді трьома офіційними обласними газетами – органами комуністичноїпартії та комсомолу – газетами «Червоний прапор», «Зміна» та новонародженим «Діалогом»,й по обласному радіо була організована контрпропаганда, яка мала на меті ні заяких умов не допустити того, що місто отримало свою українську назву – Рівне.Так, наприклад, газета «Діалог» відвела цілу сторінку (21 грудня 1990 року)розгляду цієї проблеми. Після багатьох розмірковувань про недоцільністьповернення української назви місту, автор лякає своїх читачів фактом, що цевимагатиме великих, якщо не величезних коштів: «Що буде, коли ці витрати будутьвіднесені на рахунок міського бюджету – адже це – ініціатива депутатів міськоїРади… Скільки це тоді коштуватиме середній Ровенській родині? Чи по 40 чи по50карбованців?»
Офіційнувідповідь автору дає «Довідка про очікувані витрати при перейменуванні містаРовно на Рівне та відповідно зміни назви області», яку підписало 9 керівниківрізних служб та установ обласного центру. У документі говориться: «проведенірозрахунки витрат, які виникнуть в разі зміни назви міста Ровно на Рівне тавідповідної зміни назви області.
Восновному розрахунків комісією взято – кількість підприємств, організацій,установ згідно з статистичними даними 1.01.1990 року по області, в місті Ровно;
– прейскурантнуціну виготовлення штампів, печаток, вивісок.
Крімтого, були враховані витрати, які виникнуть із зміною назви міста області впідприємствах транспорту, зв’язку, в шляхових та комунальних службах та паспортних столах».
Комісіяпідрахувала, що на виготовлення штампів і печаток по області потрібно буде 534тис. карбованців, виготовлення вивісок – 2.214 тис. Додаткові витратипідприємств транспорту, зв’язку, шляхових і комунальних служб, паспортних столів 625тис. Всього витрат по області 3.373 тис. карбованців.
Надокументі приписка:» Згідно з інформаційними матеріалами в пресі зміна назвилише одного населеного пункту на карі потребує витрат в масштабах країни 400тис. карбованців. (газета «Правда» від 6 вересня 1990 року)
Отже,вийшла сума фантастична за своїм обсягом на той час. А де взяти кошти? Отже, ніпро яке найменування не може бути й мови. Рядовий читач, ознайомившись з такимицифрами, задумається…
Післяопублікування на сторінках обласної газети «Червоний прапор» повідомлення проскликання третьої сесії обласної Ради народних депутатів і порядку денного їїроботи в обласну Раду народних депутатів надійшло багато усних і письмовихзаяв, зміст яких свідчить про неоднозначну думку жителів міста і області. Убільшості листах висловлюється думка про недоцільність перейменування назвиміста й області.
Авторилистів цілком резонно відмічають, що в інформації, опублікованій в газеті «Правда»за 6 вересня 1990 року, повідомляється, що зміна однієї назви міста в назвикартах – це мінімум 400 тисяч викинутих на вітер карбованців і просять назватиматеріальні затрати, що пов’язані з перейменуванням.
Окреміавтори листів вимагають вивчити громадську думку шляхом референдуму і тількипісля цього приймати рішення сесії з питання зміни назви міста Ровно чи Рівне івідповідно зміни назви області».
Занаполяганням депутатів Верховної Ради України та за сприянням голови ВРУ Л. Кравчукадо порядку денного засідання Президії Верховної Ради було включено питання проперейменування міста. На це засідання було запрошено А.А. Бурячка, В.М. Червоніяі В.М. Пилипчука. які аргументованими виступами підкріпили висновоквчених-мовознавців. Президія проголосувала за «Рівне».
11червня 1991 року Голова Верховної Ради Української РСР Л. Кравчук піписавПостанову №1183–12 Президії Верховної Ради Української РСР «Про приведенняназви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українськогоправопису»: – Президія Верховної Ради Української РСР ПОСТАНАВЛЯЄ:
Зврахуванням правил українського правопису надалі іменувати місто Ровно – Рівне,а Ровенську область – Рівненська».
Цейдокумент назавжди увійшов в багатовікову історію міста РІВНЕ.
Рівнев архівних документах з 13 до 20 ст.
Державнийархів Рівненської області є найбільшою джерельною базою з вивчення історіїнашого міста. І тому не дивно, що в тиші його читальних залів постійноробляться цікаві відкриття, дослідники знаходять, ще невідомі сторінки розвиткуміста. Двадцять років минуло з часу виходу збірника документів «Ровно 700 років»,який було підготовлено держархівом області. За цей час виявлено багато новихдокументів.
Нажаль дуже велика частина документів, що зберігаються в державному архівіРівненської області, є лише залишки цінних фондів. Пояснюється це тим, щопротягом багатьох років Рівненщина була ареною жорстоких боїв та битв, знищувалимісто і чисельні пожежі. Тут прокотився вогняний вал фронтів Першої світовоївійни; події громадянської війни, вторгнення білопольських військ ще більшпосилили сумне становище архівних документів. Під час гітлерівської окупації вобласті знищено 1 млн. 217 тис. од. зб. та 19 тонн нерозібраних матеріалів.Тому документи, вміщені в збірник, хоча і не можуть відкрити всіх сторінокісторії міста, є, безперечно, унікальним.
Авзагалі, завдячуючи наполегливій праці архівістів багатьох поколінь, зібрано тазбережено велику кількість безцінних документів. В яких вміщені події 5 сторічі без них неможливо доторкнутися до історії Рівного.
Основузбірника складають документи з фондів державного архіву Рівненської області.Більшість їх публікується вперше і подається за оригіналами.
Усідокументи подані в хронологічному порядку і мають редакційні заголовки, в якихзазначені: дата, різновидність документа, автор, адресат і зміст. Документискановані, з великих за обсягом документів подаються витяги, а заголовки такихдокументів починаються з прийменника «із». Окремі документи польською мовоюдаються у перекладі українською мовою.
Зметою створення в даній добірці цілісного комплексу документів, який відображаєосновні етапи історичного розвитку Рівне від маленького поселення до сучасногообласного центру, сюди вміщені найстаріші документи, виявлені в центральнихісторичних архівах ще до збірника «Ровно 700 років» у 1983 році.
Археологічніпам’ятки Рівненщини
Археологічніпам’ятки Рівненщини різноманітні за своїм характером. На території областівиявлено більш як 800 археологічних об» єктів, у тому числі: стоянки,поселення, селища, городища, могильники курганні та без курганні зтрупопокладеннями; копальні та майстерні, культові місця та скарби, щоскладаються з дорогоцінностей або набору знарядь праці та зброї.
Предметомархеологічного дослідження на стоянках, поселеннях. Селищах і городищах єзалишки жител, господарських споруд, фортифікацій (на городищах), а такожкультурний шар, тобто шар землі. Насичений предметами, кинутими або загубленимив давнину навколо людських жител (цілі та поламані знаряддя, черепки посуду,кістки тварин тощо). В особливо зручних для поселень місцях люди поселялись урізні періоди. Кожному етапові такого заселення відповідає окремий культурнийшар. Відповідно до цього розрізняємо пам’ятки одно-, дво – або багатошарові, апорядок залягання окремих шарів називаємо стратиграфією пам’ятки.
Ще впершій половині минулого століття археологи у «дописемному» періоді історіївиділили кам’яний, бронзовий і залізний віки. В основу цієї періодизаціїпокладений матеріал, з якого людина виготовляла свої знаряддя. Згодом кам’янийвік було поділено на давньо-, середньо- і новокам’яну епохи – палеоліт, мезоліті неоліт. Кінцевий етап неоліту названо мідно-кам» яним періодом або енеолітом.
Палеоліт–перший етап людської історії. Він тривав приблизно від кількох мільйонів до 10тис. років тому. За цей час відбувався процес виділення людини з тваринногосвіту, сформувався сучасний фізичний тип населення земної кулі, людинаоволоділа добуванням вогню і, постійно вдосконалюючи свої кам» яні та кістянізнаряддя, зробила перші кроки на шляху підкорення природи. Дослідники поділяютьпалеоліт на ранній, середній і пізній. Останні дві епохи припадають нальодовиковий період. Основними заняттями палеолітичного населення булозбиральництво (збирання їстівних рослин, молюсків, яєць птахів) і полювання намамонтів, північних оленів та інших тогочасних тварин. Примітивні знаряддяпарці й недосконала зброя не могли забезпечити людині в достатній кількостізасобів до існування. Це й було причиною виникнення первіснообщинного ладу,який характеризується спільною власністю колективів та рівним правом кожного зйого членів на одержання частки здобутих продуктів харчування. Рольжінки-матері та важливе економічне значення збиральництва, яке було в основномузаняттям жінок, привели до виникнення матріархату – родинно-суспільноїорганізації, що характеризується провідною роллю жінки у суспільстві.
Найдавнішісліди заселення території Рівненщини датуються пізнім палеолітом (прибл. 40–10тис. років тому): у ряді місцевостей Дубнівського, Здолбунівського,Млинівського, Острозького, та Рівненського районів виявлено пізньопалеолітичністоянки, які у Городку поблизу Рівне та в Липі на Дубнівщині досліджувалисьшляхом розкопок.
Мезоліттривавприблизно від 11 до 8 тис. років тому. Клімат порівняно з палеолітом бувтеплішим і в Європі розповсюдились сучасні види рослин і тварин. Найбільшим технічнимдосягненням людини того часу був винахід стріл і лука. У мезоліті булаприручена перша тварина – собака. Мезолітичні мисливці, рибалки й збирачі у пошукахдичини, риб, ягід чи плодів часто змінювали місця свого проживання; їх стоянкимали короткочасний характер. Стоянки доби мезоліту зареєстровані майже на всійтериторії Рівненської області, а поблизу села с. Нобель Зарічанського районувони досліджувались систематичними розкопками.
Неолітнатериторії Східної Європи припадає приблизно на 6–4 тисячоліття до н.е. В цейчас людина почала застосовувати нові способи обробки кременю та каменю(шліфування, розпилювання, свердління), ліпити й обпалювати на вогнищі глинянийпосуд і перейшла від привласнюючих до відтворюючих форм господарства. Впізньому мезоліті й особливо у мідному віці у Східній Європі виникаєспеціалізація племен, з яких одні займалися переважно землеробством, а інші –скотарством. Це явище виділення скотарських племен Ф. Енгельс назвавпершим великим суспільними поділом праці.
Неоліт– цеперіод дальшого розвитку племінного ладу, в якому економічною і соціальноюосновою був материнський рід. Для кожної групи неолітичних племен характерніпевні особливості в типах жител, знаряддях праці, зброї, прикрас, у формахпосуду у звичаях і віруваннях. Залишені однією групою племен на якійсьтериторії однотипні рештки, однакові за своїм характером поселення кладовища,називаємо – археологічною культурою. Окремим, близькоспорідненими групамстародавніх племен відповідають певні археологічні культури. Однією знайхарактерніших етнографічних особливостей стародавніх племен є глинянийпосуд.
Неолітичніпам’ятки Рівненської області вивчені ще недостатньо. У Дубнівському, Млинівськомуі Рівненському районах відомі окремі знахідки та залишки поселень культури літійно – стрічкової кераміки, яка датується другою половиною 5 тисячоліття дон.е. Назва її походить від способу прикрашати кераміку заглибленнями у виглядіу вигляді ліній ті стрічок. Пам’ятки цієї культури на великій території, що,крім західних областей УРСР та Молдавії, охоплює значну частину Середньої таЗахідної Європи. Вона належала до осілих ранньземлеробських племен, якіобороняли землю кам’яними мотиками і знали кілька видів домашніх тварин.
Північнірайони Рівненського полісся в добу неоліту (4 – 3 тис. до н.е.) були заселеніплеменами Дніпро – донецької культури гребінцево – накольчастої кераміки.,назва якої походить від орнаменту посуду – наколів та відтисків гребінцевогоштампу. Це лісове населення споріднене з сусідніми племенами Міжріччя, Дніпра іВісли, в основному займались мисливством, рибальством і збиральництвом. У межахРівненської області поселення цієї культури відомі в Володимирецькому,Дубровицькому, Зарічанському, Рокитнівському, Сарненському і Рівненськомурайонах.
Енеоліт,абодоба міді, припадає на 4 і 3 тис. до н.е. В цей час людина оволоділапершим металом – міддю. Тоді ж почалась використовуватись для обробітку землітяглова сила бика. У зв’язку з ростом попиту на метал помітно поширилисьміжплемінні зв’язки. Значного розвитку досягло також скотарство, що привело допоступового переходу від матріархально-родового ладу до патріархату та довиділення окремих груп племен зі скотарською основою господарства. У цей часзавершується процес першого великого суспільного поділу праці.
Картакультур доби міді на Рівненщині свідчить про складність історичного розвиткунаселення цієї території, його етнографічну строкатість та нерівномірністьгосподарського, культурного й суспільного розвитку окремих племен. Так, уДубнівському, Здолбунівському, Млинівському та Рівненському районах буловиявлено поселення пізньострічкової розписної кераміки, відомої також підназвою культури типу Зимне – Злота (села Зимне Волинської області таЗлота ПНР, де проводилися розкопки пам’яток цієї культури). У Дубні, ТростянціДубнівського, Новомлинському Здолбунівського та Яловичах Млинівського районівзнайдено окремі посудини цієї культури. Поселення у Костянці Дубнівського таЗозовоі Рівненського районів досліджувались розкопками. Культура типуЗимне-Злота у 3 тис. до н.е. поширювались на території Волинської та Львівськоїобластей УРСР, а також у Південно-Східної Польщі. Характерною рисою цієїкультури є наявність розписного орнаменту на окремих посудинах. Племенакультури Зимне-Злота займались землеробством, розведенням свійських тварин імисливством. Споріднені племена 3 ти. до н.е. жили також на територіїЛьвівської і Тернопільської областей та у Південно-Східній Польщі. Культура цихплемен вивчена ще недостатньо і поки ще має робочу назву пам’яток типу Вербковіце– Костяниць, або Гоща – Вербковіце (від перших поселень цього типу,виявлених поблизу Костяниця та у с. Вербковіце у Польщі). Поселення культуривідомі у Листвині Дубнівського району, Курганах, Могиляках, Хорові Острозькогорайону та Острові Червоноармійського району. Окремі з них (Листвин, Кургани,Острів) досліджувались розкопками.
Вдругій половині 3 тис. до н.е. на території Рівненщини почали оселятися племенапізньотрипільської культури, що поширювались Північному Причорномор’ї,на Середньому Придніпров’ї, у Волинській, Рівненській та Житомирській областяхі на Верхньому Придністров’ї. В Українській РСР найраніше пам’ятки (першаполовина 4 тис. до н.е.) трипільської культури відомі на Середньому Дністрі;поселення на Рівненщині належать до її пізнього етапу. Найбільш відомі з них єпоселення поблизу сіл Хорів і Могиляки Острозького району, Костяниць, Листвин іЖорнів Дубнівського району. У Костянці, Хорові та Листвині вони досліджувалисьрозкопками. Основою господарства пізньотріпільських племен було землеробство тарозвинуте скотарство. Рибальство і збиральництво були лише допоміжнимизаняттями. З інших видів господарської діяльності цього населення слід назватипрядіння, ткацтво, кушнірство та обробку кремнію.
Четвертоюгрупою населення доби міді на Рівненщині, яка в останній чверті 3 тис. до н.е.просунулась з басейну Вісли на схід, були племена культури кулястих амфор.
УРівненському, Дубнівському, Червоноармійському та Острозькому районах вонизалишили характерні для їхньої культури ґрунтові поховання в гробницях,побудованих з кам’яних плит. Це були усипальні окремих патріархальних родин. Вгробниці поблизу села Іванне Дубнівського району знайшовся великий янтарнийдиск – амулет із зображенням сонячного знаку хрестовидного типу на одному боціта сцени поклоніння божеству (мабуть сонцю) трьох людських дуже схематизованихфігур.
Вдругій половині 3 та першої половині 2 тис. до н.е. значна частина Сх. Європи,Центральної та Північної Європи була заселена групами споріднених племен, якізалишили культури шнурової кераміки, названі так від характерного дляних орнаменту у вигляді відбитків шнурка на посуді. На території Рівненщинивідомі пам’ятки двох культур шнурової кераміки – городецько-здовбницької тастжижовської.
Стжижовькакультура (назва походить від с. Стжитжув на Люблінщині) розповсюджена уПівденно-Східній Польщі, в Рівненській і Волинській областях та уПівденно-Східній Польщі, в Рівненській і Волинській областях та у Північнійчастині Львівщини. Вона є одним з пізніх проявів культур шнурової кераміки.Племена згаданої культури крім скотарства займалися землеробством тавиготовленням у чисельних майстернях високоякісних виробів з волинськогокремнію. На Рівненщині з чисельних поселень стжижовської культури досліджувалисьрозкопками Зозів, Озліїв, Пере вередів Млинівського району. В окремих селахпроводились розкопки ґрунтових поховань цієї культури, а в Городку, ЖорновіДубнівського та Торговці Млинівського районів були знайдені скарби бронзовихречей, що є доказом уже значного накопичення багатств у руках окремих осіб –представників родової верхівки.
Добабронзи (2 і початок 1 тис. до н.е.) характеризується дальшимвдосконаленням знарядь праці, значним розвитком скотарства й землеробства, а вгалузі суспільних відносин – дальшим розвитком патріархально-родового ладу тамайнової нерівності. Протягом раннього періоду доби бронзи на територіїРівненщини розвивались пізні культури шнурової кераміки. Близько середини 2тис. до н.е. тут виникла комарівська культура, пізніше сюди проникли окремі групиплемен із сусідніх районів, зокрема розповсюдженої у Середній Європі лужицькоїкультури. На кінець доби бронзи у північно-західних районах області урезультаті дальшого розвитку культури місцевих племен і складного процесусхрещення впливів сусідніх культур сформувалась своєрідна Висоцька культура,розвиток якої припадає в основному на початок доби заліза. У південні райониобласті з лісостепового правобережного Придніпров’я проникали племенабілогрудівської культури, що розвивались там з кінця доби бронзи.
Назвакомарівської культури походить від курганського могильника неподалік с.Комарів Івано-Франківської області. Поселення цієї культури на Рівненщинівідомі майже в усіх областях, а неподалік від с. Костянця Дубнівського районуодне з них досліджувалось розкопками. Курганні могильники розкопувались у селахДитиничі й Іванне Дубнівського району та Кургани Острозького району. Основнимизаняттями комарівської культури були скотарство і землеробство. Комарівськакультура дуже близько споріднена з тщінецькою культурою, яка в той часрозвивалась на території нинішньої Польщі.
Лужицькакультура походить від району в Середній Європі – Лужині, де вперше буловиявлено пам’ятки цього типу. Ця культура існувала в 12–5 ст. до н.е. натериторії сучасної Польщі, НДР та Чехословаччини. В межах УРСР, крімРівненської області, її окремі пам’ятки відомі ще у Львівській, Тернопільськійта Волинській областях. Багато дослідників розглядає племена лужицької культурияк предків західних слов’ян.
Археологічніматеріали свідчать про те, що проникнення у західні райони Рівненської областіневеликої кількості населення Поселення неподалік мало місце у 4–3 тис. до н.е.На це вказують залишки поселення неподалік від Крилова Дубнівського району, щодосліджувалось археологічними розкопками. Воно належало до поморськоїкультури, яка в цей час розвивалась на території Польщі. Назва культури пов’язаназ прибалтійською смугою Повіслення, де вперше досліджувались її пам’ятки.Польські археологи розглядають нащадків племен поморської культури як нащадківплемен лужицької культури.
Добазаліза у Середній та Східній Європі почалась приблизно у 7 тис. до н.е.Це період великих технічних досягнень. До них належать в першу чергу винахідтак званого сиродутного способу витоплювання заліза. Залізні знаряддя – сокира,якою користувались для розчищення лісових масивів від посів, і наральник –окуття дерев’яного рала – зробили землеробство більш ефективним. Це сприялозбільшенню кількості свійських тварин як тяглової сили і вплинуло на загальнийрозвиток продуктивних сил. Потреба у масовій кількості металевих та іншихвиробів привела до виникнення ремесла, яке потім поступово виділилось в окремугалузь виробництва. Таке явище Ф. Енгельс назвав другим великим суспільнимподілом праці. Розвиток продуктивних сил викликав зміни у суспільнихвідносинах: посилився процес розкладу первіснообщинного ладу. Нагромадженнябагатства стало метою представників суспільної верхівки окремих племен, виникінститут племінних вождів, які почали вести грабіжницькі війни. Поступоворозвинулись феодальні відносини, виникли класи і держави.
Висоцькакультура (приблизно 9–7 ст. до н.е.) розповсюджена в основному натериторії Львівської і північної частини Тернопільської області. ПлеменаВисоцької культури займались землеробством і розведенням свійських тварин. Вонимешкали на відносно невеликих поселеннях, а жителі кількох сусідніх селищховали своїх небіжчиків на великому суспільному родовому могильнику. Упохованих зустрічається велика кількість бронзових і залізних прикрас. Напосуді і металевих виробах Висоцької культури простежується зв’язок її племен зсусідніми племенами лужицької культури. Її племена, мабуть, були одним зкомпонентів східних слов’ян.
Територіярозповсюдження милоградської культури охоплює Рівненську і Волинськуобласті, Північну Житомирщину та Південну Білорусь. На території Рівненщинипоселення цієї культури досліджувались розкопками неподалік від сіл ВеликийОлексин Рівненського та Кургани Острозького районів, а ґрунтові й курганнімогильники – в селах Городок і Забороль Рівненського Району та в Курганахпоблизу Острога. Населення мешкало на розташованих по берегах річок і озернеукріплених поселеннях; основою його господарства було розведення свійськихтварин; у порівнянні зі скотарством землеробство було менш розвинутим.
Черняхівськакультура поширена на великій території від Середнього Подністров’я до Подністров’я,Лісостепу та частково степової суги України. Основою їх господарства булоплужне землеробство. На поселеннях цієї культури знаходять численні залізнізнаряддя, в тому числі наральники, ліпний та виготовлений на гончарному крузіпосуд, бронзові ювелірні вироби, а також монети, які, можливо, були засобомгрошового обігу на внутрішньому ринку. Знайдені також скарб римських монет уселах Соснове Березнівського, Збуж і Костопіль Костопільського, КнягининеДубнівського району, Рочба та Хотин Рівненського, Мізоч Здолбунівського,Стоянівна Червоноармійського районів, які свідчать не лише про наявністьзаможної верхівки, а й в водночас доказом торгівельних зв» яків з римськимипродавцями на Дунаї, куди населення Східної Європи постачало хліб, худобу, а,можливо, й здобутих у міжплемінних сутичках рабів. Проте деякі нахідки,наприклад, римський дротик з Мирогощі Дубнівського району слід розглядати яктрофеї, здобуті у війнах з римлянами, мабуть, під час нападів на кордониРимської імперії. Племена черняхівської культури мешкали на неукріпленихпоселеннях, а основою їх господарства були плужне землеробство і скотарство.Серед археологів є поширеною думка про належність черняхівської культури досхіднослов’янських племен.
На 2–4ст. н.е. припадає історично засвідчений факт походу з низів» їв Вісли у Кримгерманських племен готів і споріднених з ними племен гіпідів. З’ясовано, щопросувалися вони вверх по Віслі і Західному Бугу, а далі через Волинь унапрямку на Крим. На Україні ці залишки одержали назву пам’яток типуДитинячі від могильника у с. Дитинячі Дубнівського району, щодосліджувалися розкопками в 1957 році. Подібні могильники були виявлені поблизусіл Дерев’яне, Городок та Городище Рівненської області. В окремих похованняхмістяться спалені кістки померлих, ліпний, зрідка гончарний посуд та металевівироби. Посуд дитиницького типу відрізняється від посуду одночасноїчерняхівської культури і є основою для чіткого розмежування пам’ятокслов’янського населення і матеріальної культури нечисленних германських племен,які проходили через наші землі.
Слов’янськіпоселення 6–7 ст. до н.е. відомі в багатьох місцевостях Рівненськоїобласті. Вони частково досліджувались розкопками поряд з селами Городок і ЗозівРівненського району, Здовбиця Здолбунівського району та Костяниць Дубнівськогорайону. Археологи підтвердили існування зв’язку між черняхівською культуроюпопереднього періоду, з чого виникає, що слов’яни 6–7 ст. на території Українибули нащадками племен черняхівської культури.
Наприкінці8 – на початку 9 ст. феодальні відносини у східних слов’ян стали пануючими.Склались два основних антагоністичних класи – великих землевласників-феодалів іексплуатованого та залежного від них селянства. З розвитком класовогосуспільства формувалися й східнослов’янські державні утворення, а розрізненіплемена почали зливатися в єдину давньоруську народність. Основною формоюдержавних утворень у східних слов’ян стали князівства. Спочатку це булиплемінні князівства, на чолі яких стояли племінні вожді-князі, згодом виникликнязівства територіальні, що об’єднали землі різних племен. Центрами князівствастали міста, що виникли також у 9–10 ст. в результаті розвитку ремесла торгівлі.Посилення влади князів і бояр, класові інтереси яких вимагали згуртуванняфеодалів усіх східнослов’янських земель, а також зовнішня небезпека, що частовикликала необхідність об’єднання військових сил, привели до виникненнянаприкінці 9 ст. давньоруської держави з центром у Києві.
МістоРівне
Нависокому березі р. Горинь поблизу с. Новий Двір, включеного до міської смуги,виявлені знахідки крем’яних знарядь доби палеоліту. На околиці міста – кам’янагробниця культури кулястих амфор, виявлена у 1911 р. На територіїколишнього села Басів Кут (тепер вулиця Басівкутська) сліди поселеннягородоцько-здовбицької культури. Також в урочищі «Дворець» на південному схиліправого берега струмочка, що впадає в р. Устя, – давньоруське селище,виявлене розвідкою І.К. Свєшнікова у 1062 р. Там же на мисі високогоберега р. Устя – давньоруське городище 9–8 ст. площею близько 40x80 м,оточене валом до 3 м заввишки, виявлене наприкінці 19 ст. і обстежене у1961 р. П.О. Раппопортом. Майже за 0,5 км південніше колишньогосела Басів Кут – давньоруський курганний могильник, дуже пошкоджений оранкою, ана відстані близько 1,4 км від Городища – другий курганний могильник, наякому у 1858 р. Я.Я. Волошинський розкопав шість курганів, К.М. Мельнику 1898 – сім курганів. На правому березі р. Устя, на території колишнього селаНовий Двір поселення стжижовської культури. Там же давньоруське селище. Налівому березі р. Устя поблизу колишнього с. Тютьковичі, включеного у міськусмугу, – поселення городоцько-здовбицької культури, виявлене розвідкою В.П. Савичау 1960 р. на мисі правого берега старого річища р. Устя на територіїколишнього села Золотіїв, включеного у міську смугу – двошарове поселеннягородоцько-здовбицької культури.
Висновок
Історіяміста Рівне сягає глибини віків. Ще за часів неоліту тут мешкали наші прадавніпредки – трипільці. Наше місто славиться своїми героїчними подвигами. Під часДругої Світової війни воно було не лише прифронтовою смугою, але й важливоюстратегічною точкою.
Умісті є безліч пам’ятників різним діячам культури. Це і Тарас ГригоровичШевченко, Улас Самчук (до речі пам’ятник йому поставили йому нещодавно – вцьому році), гетьман Іван Мазепа тощо.
Умузеї налічується багато експонатів, які нагадують нам не лише про стародавніхлюдей, а й про роки Другої Вітчизняної війни.
Уцентрі міста розташований чудовий парк ім… Т.Г. Шевченка. Там відпочиваютьне лише студенти сусіднього інституту Водного господарства таприродокористування, а й молоді мами з дітьми, закохані пари, друзі тощо.
Умайбутньому планується розширення міста – за рахунок приєднання ближніх сіл досмуги міста.
Умісті є заклади вищої освіти: Рівненський Державний Гуманітарний університет,інститут Водного господарства та природокористування, ІнститутСлов’янознавства, Рівненський економіко-гуманітарний інститут, РівненськийДержавний Аграрний технікум, Рівненський Кооперативний технікум, Рівненський Професійно-Технологічнийліцей тощо, в яких студенти можуть здобути дипломи з найрізноманітнішихгалузей.
Уцентрі міста розташований кінотеатр «Україна» в якому демонструються фільмисвітової кінематографії різних жанрів, які залюбки дивляться мешканці міста. НаТеатральній площі знаходиться Драматичний театр, в якому можна насолодитисячудовою грою рівненських акторів.
Вліткулюди відпочивають на басівкутському озері, загоряють на пляжі.
Хочанаше місто й не дуже велике, в порівнянні з іншими обласними центрами, зате у ньомузатишно й зручно. Кожен може відчути гостинність нашого міста, якщо завітаєсюди отримає масу позитивних емоцій і приємні спогади на все життя.