ІсторіяОренбурзькогокраю. Оренбурзький крайдопочатку російськоїколонізації
Зміст
Вступ
1. Міста епохи бронзи
2. Кочівники раннього залізного віку. Розпад родовоїгромади
3. Племінні союзи та державні утворення степовихкочовиків у IV-XIII ст.
4. Росіяни на Яїку
Бібліографічнийсписок
Вступ
Історія Оренбургабагата подіями і налічує майже триста років. Оренбурзька область невід'ємначастина Росії. Історія Оренбурзькій області — частина історії нашої великоїкраїни. Оренбурзький край — це, перш за все населяють його люди. ІсторичноРосія складалася як багатонаціональна держава, де пліч-о-пліч жили народирозрізняючись мовами, традиціями та віруваннями. Не завжди згоду давалося легкоі щоб не повторювати помилок у майбутньому потрібно добре знати своє минуле.
Багато оренбуржціввнесли помітний внесок в історію нашої Батьківщини. Сучасні оренбуржців знаютьі пишаються своїми земляками пам'ятаючи їхні подвиги.
Оренбурзький крайоспіваний в книгах багатьох письменників і поетів. Та й сама Оренбурзька землядала не мало талановитих літераторів.
1. Міста епохи бронзи
Мисливці замамонтами. Найбільш ранні сліди проживання людини в нашому краї відносяться дольодовикової епохи, давньокам'яного століття. Це було 30-15 тисяч років тому.Холодні степи з острівцями хвойних і листяних лісів були вільні від льодовика.У степах мешкали величезні мамонти, сибірські шерстисті носороги, первіснібики, дикі коні, північні олені, ведмеді, вовки та інші тварини. Їх кісткичасто знаходять в обривистих берегах річок, особливо після весняних розливів,при різних земляних роботах.
Перші люди прийшлидо нашого краю з більш південних широт, ймовірно, з меж Південного Казахстанута Середньої Азії, постійно просуваючись на північ в пошуках нових мисливськихугідь. Це були люди сучасного фізичного типу. Вони жили матріархальнимигромадами, в яких главою роду вважалася жінка. Їх головним господарськимзаняттям була полювання на мамонтів, носорогів, північних оленів та іншихвеликих тварин. Мисливці були озброєні списами з кам'яними наконечниками, кістянимигарпунами, крем'яними ножами, кістяними і кам'яними кинджалами, дерев'янимипалицями. Люди вже вміли добувати вогонь, одягалися в звірині шкури, жили вземлянках, печерах.
Найдавнішізнаряддя праці палеолітичного вигляду, знайдені в Оренбурзькій області. Внизу — кам'яне знаряддя у вигляді ножа (знайдено у верхів'ях річки Сухий Губерлюпоблизу села Новомиколаївки), вгорі — уламок кістяного гарпуна (знайдений направому березі річки Струм нижче Нижньо Яіково). Зберігаються в обласномукраєзнавчому музеї.
Кам'яні знаряддя(сокири, сокири-тесла, молоток, наконечники стріл). Знайдені на територіїОренбурзької області. Зберігаються в обласному краєзнавчому музеї.
Сліди стоянокдревніх мисливців виявлені в районі нинішнього с. Ідельбаєво (біля м. Мідногорськ)і в ряді інших місць Південного Уралу. Особливо цікавий пам'ятник того часу — знаменита Капова печера на р. Білої в Башкирії. На стінах збереглися зображеннятварин льодовикового часу, виконані фарбах руками древніх художників.
Пройшли тисячіроків. Потеплішав клімат. Зникли мамонти й шерстисті носороги. Пішли в далекутундру північні олені. Утворився близький до сучасного рослинний і твариннийсвіт степу. Люди навчилися шліфувати, свердлити і пиляти камінь, удосконалиликам'яна сокира, винайшли лук і стріли. У громадах стали виготовляти глинянийпосуд, робити човни-довбанки, будувати плоти, з диких волокнистих трав прястинитки, в'язати мережі, ткати грубий матеріал для одягу. З'явилося перше домашнєтварина — собака, стаючи вірним другом і помічником людини. Настав новий етап вжитті людського суспільства – новокам’яне століття.
У 4-3 тисячоліттяхдо нашої ери матріархальні родові общини жили в південно-уральських степахуздовж річок і озер. Головним заняттям їх були рибна ловля і полювання. Слідиїх стоянок виявлені по берегах р… Джарли (Адамовський район), на територіїрадгоспу імені XIX партз'їзду (Светлінскій район), на р… Кіембай(Домбаровський район), біля гирла р. Струм (Бузулукський район) та в іншихмісцях.
Стародавніскотарі, землероби і металурги. У другій половині 3 тисячоліття до нашої еридревні рибалки та мисливці південноуральських степів перейшли до скотарства,примітивного землеробства, видобутку мідної руди і виготовлення першихметалевих знарядь, спочатку мідних, а потім і бронзових. Змінилося суспільнийустрій: головою роду став чоловік. У 2 тисячолітті до нашої ери бронзовізнаряддя праці, поряд з кам'яними, широко увійшли в ужиток населення нашогокраю. Настав бронзовий вік.
Стародавніскотарі, землероби і металурги степів жили осілими поселеннями. Кам'янимимотиками вони обробляли м'які заливні ділянки землі вздовж річок, сіялипшеницю, тиснули мідними і бронзовими серпами, зерна розтирали на кам'янихтерках, розводили дрібну й велику рогату худобу, коней, добували і плавили міднуруду, відливали бронзові знаряддя — сокири, кинджали, серпи і т.д.
Свідоцтва життя і діяльностілюдей того часу виявлені в ряді місць нашої області. Сліди їхніх поселеньвідкриті по берегах р… Джарли (Адамовський район), на території радгоспу іменіМ. Горького (Новоорськ район), на р… Чебеньке у с. Гаврилівки (Саракташскогорайон), у с. Колтубанкі (Бузулукський район) і т.д. Сліди видобутку мідної рудивідкритим способом виявлені і у с. Оленівки (Домбаровський район), між річкамиСередньої і Верхньої Каргалкамі (Сакмарське район). Багато поховань вивченоархеологами в Ясний, Новоорськ, Сіль-Илецкой, Гайський, Тоцькому та іншихрайонах.
Знаряддя працібронзового століття: мідні серпи, мідний сокиру, бронзове спис. Знайдені натериторії Оренбурзької області. Зберігаються в обласному краєзнавчому музеї.
Вхід в древнюшахту для видобутку мідної руди в урочищі Родниківські шишки на лівому березірічки Бердянка, в семи кілометрах вище села Благословенкі.
Мідні злитки — результат плавки мідної руди древніми рудокопами і металургами. Знайдені в 1952році у міста Соль-Илецка при будівельних роботах. Зберігаються в обласномукраєзнавчому музеї.
2. Кочівники раннього залізного віку. Розпадродової громади
оренбурзький кочівник племінний першопоселенець
Поява залізних знарядь. У VIII-VIIст. до нашої ери древні жителі південноуральських степів освоїли плавкузалізної руди і почали виготовляти залізні знаряддя праці та зброя. Кам'янізнаряддя були повністю витіснені залізними. Мідь і бронза застосовувалися длявиготовлення наконечників стріл, різних предметів побуту і прикрас.
Залізні знаряддязробили працю людини набагато продуктивніше, ніж раніше. Вживання їх вчиниласправжню революцію в техніці, справила величезний вплив на подальшу історіюлюдського суспільства. З появою залізних знарядь закінчується бронзовий вік іпочинається ранній залізний вік.
Одночасно з появоюзалізних знарядь стародавні осілі скотарі і землероби перейшли до нового типугосподарства — до кочового скотарства. Цей перехід зумовлювався подальшим зростаннямпоголів'я худоби в громаді і наявністю сприятливих природних умов для йоговирощування — безкрайніх степових пасовищ.
Савромати ісармати. У 1 тисячолітті до нашої ери на території нашої Батьківщини відбулисяважливі події. У Закавказзі і Середньої Азії утворилися перші рабовласницькідержави — Урарту і Хорезм. У Причорномор'ї греки заснували свої міста-держави — Пантікапей, Олів'є, Херсонес та інші. У той період в причорноморських степахжили скіфські племена, а в степах Південного Казахстану та середньої Азіїкочували скотарі саки і массагети. Великі південноуральських і прикаспійськістепи населяли кочівники-скотарі — нащадки осілих племен бронзового століття.Давньогрецькі історики (Геродот і інші) називали їх савроматами (давня назва) ісарматами (пізніша назва).
Савромати булисхідними сусідами скіфів. Територія, яку займали савромати, починалася у Дона ійшла далеко на схід. Південноуральський степу були її частиною. Тут воникочували понад тисячу років, з VII ст. до нашої ери і по IV ст. нашої ери.Савромато-сарматські племена були родинні скіфам, говорили мовою, близькою доїхньої мови.
Головнимгосподарським заняттям савромато-сарматських племен було кочове скотарство.Вони розводили коней, велику і дрібну рогату худобу, сіяли просо, плавилизалізну руду, володіли ковальським ремеслом, знали ливарна справа. Житлами їмслужили повстяні кибитки, встановлені на візках. Харчувалися вони м'ясомдомашніх і диких тварин, кумисом та Куртом (сушеним сиром).
Савромато-сарматськіплемена відрізнялися войовничістю. Чоловіки були озброєні залізними мечами,кинджалами, списами або дротиками, луками з стрілами. Жінки також володілизброєю і в разі необхідності вступали в бій.
Родові общиниоб'єднувалися у племена і племінні союзи. На чолі родів і племен стояли вожді,які виділялися серед рядових общинників своїм багатством. У господарстві вождязастосовувалася праця військовополонених — рабів та збіднілих общинників.Зростало майнова нерівність, йшов процес утворення частин власності. Родовагромада переживала останній щабель свого розвитку.
Сарматські племенаспілкувалися з сусідніми племенами, а за посередництвом їх з грецькимимістами-державами Причорномор'я, із Середньою Азією, з Іраном і Єгиптом. Про церозповідають знайдені в курганах речі. У 1911 р. в кургані біля с. Прохорівки(Шарликського район) селяни знайшли дві срібні чаші роботи древньо іранськихмайстрів кінця IV — початку III ст. до нашої ери. На одній з них викарбуванодревній напис, що означає в перекладі «чаша Атромітра» (Атромітр — власне древнеіранськойім'я). У 1971 р. в Новокумакском могильнику у міста Орська знайшли єгипетськийалебастровий посудину V ст. до нашої ери. На посудині — чотири написи: одназроблена єгипетськими ієрогліфами і три — клинописом (на древнеіранськой,еламська і аккадскою мовами). Всі написи означають одне і те ж: «Ахашверош,фараон великий». Ахашверош древнеперсидский цар. Він правив у 465-425 рр… донашої ери.
3. Племінні союзи та державні утвореннястепових кочовиків у IV-XIII ст.
Гунська племіннийсоюз. Авари. Близько II ст. нашої ери східними сусідами сарматського племеніаланів, що жив в південноуральських степах, стають гуннскі племена. Вониприйшли з Північного Китаю і Монголії. У середині IV ст. ці племена почалирухатися на захід через південноуральські і прикаспійські степи, тягнучи зсобою сарматські та інші племена Західного Сибіру, Казахстану і ПівденногоУралу. Гуни з вогнем і мечем пройшли південноруські степи і з'явилися в басейніДунаю.
На початку VI ст.через південноуральських і прикаспійські степи пройшла нова хвиля кочівників зАзії — аварів. У російському літописі вони іменуються обрами.
Західно-тюркский каганат. У VI ст. степове кочове населення Казахстану іПівденного Уралу увійшло до складу Западнотюркского каганату — великого державикочових племен з центром на Алтаї. Вплив каганату поширювалося далеко на захід,аж до степів Північного Кавказу. У період існування каганату давнє населенняпівденноуральських степів все більш і більш поповнювалося тюркомовнимиплеменами, вихідцями з азійських степів.
Хозарський каганаті держава Волзька Болгарія. У VII ст., Після розпаду Західотюркскої держави, в низов'ях р… Волги виникла держава хазар — Хазарський каганат, а на Середній Волзі, головним чином у межах нинішньоїТатарської АРСР, держава болгар — Волзька Болгарія. Північно-західна частинанинішньої Оренбурзької області була його південно-східною околицею. Туди черезпівденноуральських і прикаспійські степи йшли караванні дороги з Середньої Азіїта Ірану.
Племінні союзипізніх кочівників.
Під час існуваннядавньоруської держави з центром у місті Києві і в період феодальноїроздробленості нашої країни в південноуральських і прикаспійських степах жилиплемена кочівників-скотарів, об'єднані в племінні союзи. Їх зазвичай називаютьпізніми кочівниками. Це були давні угорські племена, печеніги, гузи і кипчаки.Племінні союзи послідовно рухалися на захід у південноруські степи, а потім умежі сучасної Угорщини. У другій половині IX ст. на захід просунулися печеніги.Слідом за ними близько середини XI ст. рухалися гузи і кипчаки (у російськихлітописах перші іменуються торками, останні — половцями). З'явившись впівденноруських степах, кочові племена нападали на населення Київської Русі.Руські дружини вели з ними тривалу і запеклу боротьбу, яка знайшла відображенняв чудовому давньоруському поетичному творі «Слово о полку Ігоревім».
У середовищіпізніх кочових племен південноуральських степів сформувалися також стародавнібашкирські племена.
Слідамиперебування пізніх кочовиків у південноуральських степах є їхні могили. Як іранні кочівники, вони вірили в загробне життя і тому клали в могилу зброю,різні речі, часто улюбленого коня. Поховання пізніх кочівників виявлені білясела Нежінкі (Оренбурзький район), поблизу м. Соль-Илецка, у селища НовийКумака (Новоорськ район) та в інших місцях. У похованнях знайдені залишки одягуі шкіряного взуття, зброя (залізні шаблі, ножі, луки і стріли, берестянісагайдаки), прикраси (сережки, намиста, браслети, бронзові дзеркала). Укипчаків (половців) існував звичай ставити на могилах висічені з каменя фігурилюдини. Археологи називають їх «кам'яними бабами». Одна з них знайдена у с.Петропавлівки (Новосергіевскій район).
4. Росіяни на Яїку
Поява росіян взаволзьких степах стало можливим лише з другої половини XVI ст., Коли післязавоювання Казанського ханства військами Івана IV були усунені перешкодипросуванню на схід. До складу Росії добровільно увійшла Башкирія і визналапідданство Ногайська орда. Важливе значення для включення Заволжжя і Приураллядо складу Російської держави мало будівництво міст і укріплень, спорудженняоборонних ліній, заселення їх російським служилим і землеробським населенням. Зініціативи царської влади в 1574 р. була заснована Уфа, в XVII ст. спорудженаЗакамськая захисна лінія з цілої ланцюгом міст і фортець.
Ця колонізація, щопроводилася за ініціативою і на кошти держави, доповнилася колонізацією свободоонародної, коли на схід, в Заволжя в пошуках свободи від феодального гнобленняспрямовувалися всілякі швидкі люди, які поповнювали ряди формується на Яїкувільного козацтва і населення новозбудованих фортець.
Перші козацькімістечка і їх першопоселенці на берегах Яїка з'явилися в 1586 р., коли узв'язку із закладкою міста Самари ватаги вільних волзьких козаків, що ховалисяв Жигулівських горах на Самарської цибулі, змушені були шукати собі новийпритулок в необжитих місцях, подалі від царських воєвод. Їх вибір припав нарічку Яїк, багату прекрасної рибою, дичиною, пасовищами і сінокісними угіддями.Привільні берега цієї річки були тоді безлюдні. Навесні цього року загінволзьких козаків чисельністю від 500 до 700 чоловік на річкових суднах, а деякісушею на конях рушив вгору — по річці Самарі. Дійшовши майже до її витоків,козаки перенесли свої струги в протікала неподалік річку Камиш-Самару, правапритока Яїка, і по ній вийшли на славну річку, сподіваючись знайти тут собіновий притулок. Пропливши вниз по Яїку кілька десятків верст, вони зупинилисяна великому лісистому острові, утвореному двома рукавами річки, і вирішилизакріпитися в цьому досить безпечному місці. Звідти відкривалися шляху вниз івгору по Яїку, а за що впадає тут Ілека — в глиб Заяіцьком степу.
Про те, що козакизакріпилися тут і побудували козачий містечко, свідчить складена в кінці XVIст. перша російська карта країни «Великої креслення», що дійшла до нас лише вописі. У ній зазначено, що на Яїку, у гирла Ілека знаходиться острів Кіш-Яїк, ана ньому Козачий містечко. Кош-Яїк в перекладі з тюркського — подвійний Яїк,розділений на два рукави, між якими і лежав вказаний острів.
У цьому ж роцікозаки зробили набіг на ногайські улуси і повернулися з багатою здобиччю,захопивши близько 300 полонених, 3 тисячі голів худоби, 15 панцирів. У числіполонених опинилася і сестра князя Урус. У відповідь ногайці підступили доКозачого містечка, прагнучи розгромити його. Але всі їхні напади були відбиті.
На Яїку тоді булозакладено ще два козачі містечка. Історія зберегла імена деяких козаків — першопоселенцівна Яїку: отамани Матюша (Матвій) Мещеряк, Єрмак Петров, Артюха Болдирєв, МикитаУс, Богдан Барабаш, Іванко Дуда, Нечай Шацький, Якун Павлов, Первуша Зезя,Янбулат Ченбулатов. Як бачимо, переважали слов'янські — російські і українські- імена, прізвиська та прізвища.
Поселення козаківна Яїку мало важливий наслідок. Слідом за ними на схід і південний східспрямовуються маси переселенців, в основному росіян, що веде до заселення краюі включенню його до складу Російської держави.
Окремі козачізагони і містечка поступово об'єднуються в єдине Яїцьке військо з центром уЯїцькому містечку (нині місто Уральськ), заснованому в 1613 р. Козачий жмістечко Кош-Яїк у 1614 р. був залишений козаками. Лише в 1737 р. у цьомурайоні виникло нове поселення — Ілекскій містечко, який увійшов до складуОренбурзької укріпленої прикордонної лінії (нині село Ілек — центр однойменногорайону Оренбурзької області).
Тривалийісторичний шлях, пройдений нашим краєм за останні чотири тисячі років, свідчитьпро те, що великі степові простори Приуралля з глибокої давнини були освоєні іобжиті людиною, що тут формувалися і століттями існували, змінюючи один одного,самобутні та різноманітні культури народів давнини і середньовіччя .
Списоквикористаної літератури
1. Ю.С.Зобов, Л.І. Футорянскій Рідний історії сторінки — Оренбург 1994
2. П.І.Сучков Історія рідного краю — Південно-Уральське книжкове видавництво, 1988.
3. Н.П.Семикіної Історія рідного краю — 1976 рік.
4. С.А.Попов Історія рідного краю.
5. А.Н.Шестаков Історія рідного