Курсова робота
На тему:
"Історико-культурнаспадщина Криму часів античності і середньовіччя та її використання у туризмі"
Київ 2007
Вступ
Історико-культурнаспадщина Кримського півострова – це найдавніші міста, це перехрестя культур тацивілізацій, поєднання історії далекої та недавньої. Але Крим – це такожзаповідні ліси, вихід до двох морів, мальовничі Кримські гори та цілющімінеральні води. Саме тому на протязі останніх десятків років переважаючийрозвиток курортно-лікувального туризму обумовлював другорядність вивченняісторико-культурного потенціалу Криму.
Насьогоднішній день ця тема є досить актуальною, адже історико-культурні ресурсивсе більше перетворюються на вагомий чинник відновлення психічного здоров’ялюдей у всьому світі в цілому, і в нашій країні зокрема. Частково питання цінностіісторико-культурної спадщини Кримського півострова часів античності ісередньовіччя досліджуються в працях Толстікова В.П., Якобсона А.Л., Зубаря В.М.та інших науковців. Проблеми оцінки історико-культурної спадщини висвітлюютьсяв працях О.О. Бейдика, С. Кузика та В.І. Стафійчука.
Об’єктомдослідження даної теми є історико-культурна спадщина Кримського півостровачасів античності та середньовіччя.
Предметомдослідження виступають пам’ятки історії і культури, археологічні, містобудівніта інші пам’ятки, залишені по собі народами, які населяли територію півострова вперіод часу, визначений істориками як античність та середньовіччя; а такожвикористання вищезазначених пам’яток у туризмі.
Вроботі було використано такі методи дослідження: монографічний, дедуктивний,індуктивний, аналітичний, систематичний, системно-структурний, статистичний,порівняльно-географічний, порівняльний, суспільно-географічного районування,метод сучасних комп'ютерних технологій.
Метароботи – визначити і дослідити найбільш значущі історико-культурні пам’яткиКриму, залишені різними народами за певний проміжок часу (VI ст до н.е. — XVн.е.) та ступінь цих об’єктів в туристичних маршрутах.
Головнимизавданнями роботи є
- виявлення та вивчення пам'яток історії і культури Криму часівантичності та середньовіччя
- дослідження історії формування історико-культурної спадщини даногоперіоду
- оцінка сучасного стану, охорони та використання об’єктівдослідження в туризмі
Роботаскладається з трьох розділів:
1)Теоретико-методологічний – включає в себе визначення поняттяісторико-культурної спадщини, методи та проблеми оцінки історико-культурнихресурсів.
2)Основний розділ – етапи формування історико-культурної спадщини Криму часівантичності та середньовіччя, які були визначені, взявши за критерій поділу народи,що населяли територію Криму в даний період часу.
3)Останній розділ – сучасний стан використання історико-культурних ресурсів Криму(історико-культурний потенціал спадщини античності та середньовіччя, ступіньзбереженості та охорона історико-культурної спадщини Криму, а також питанняісторико-культурної спадщини півострову як об’єкту туризму).
Отже,в даній курсовій роботі представлена спроба дослідження історико-культурноїспадщини Кримського півострову часів античності і середньовіччя, аналіз ступенюзбереженості пам’яток історії і культури, а також приклади використанняісторико-культурних об’єктів цієї доби в туризмі на сучасному етапі розвиткутуристської справи в Україні.
1.Теоретико-методологічні основи дослідження історико-культурних ресурсів
1.1 Поняття історико-культурних ресурсів
Історико-культурніресурси є важливою складовою туристсько-рекреаційного потенціалу. Пам’яткиісторії і культури відіграють особливу роль в розвитку туристичної діяльності,являючи собою наочне свідчення таланту українського народу, його тисячолітньоїісторії. Крім того, історико-культурні ресурси являють собою важливе джерелопоповнення державного та регіонального бюджетів.
Завизначенням, історико-культурні рекреаційні ресурси – це пам’ятки культури,створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальнийінтерес і можуть бути використані для задоволення духовних потреб населення.Вони відзначаються великою різноманітністю і включають історико-архітектурні,археологічні та історичні пам’ятки, твори монументального мистецтва, етнографічніособливості території, традиційні промисли і ремесла (народні традиції,вірування, образотворче мистецтво тощо). [2]
Доскладу архітектурно-історичних РТР входять шість основних типівархітектурно-містобудівних споруд (споруди громадської, промислової, культовоїархітектури, садово-паркового мистецтва, архітектурні монументи та скульптурніпам’ятники). [1]
Пам’яткамиісторії і культури є споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані зісторичними подіями в житті народу та розвитком суспільства і держави, витвориматеріальної і духовної творчості, які мають історичну, наукову, художню абоіншу культурну цінність. [2]
Середвсіх видів історико-культурних ресурсів, виділених О.О. Бейдиком, даноїтеми безпосередньо стосується історико-архітектурна спадщина, що є однією звидів суспільно-історичних рекреаційно-туристських ресурсів. При визначеннівидів історико-архітектурної спадщини, пам’яткоохоронна методика базується наісторико-географічному, мистецькому, науковому критерії, а також враховує іншіаспекти суспільно-історичної значущості об’єктів історико-культурної спадщини.Для кожного з видів пам’яток той чи інший аспект суспільної цінності будевизначальним. Стосовно ж пам’яток містобудування та архітектури, кожна окремапам’ятка в сукупності певною мірою становитиме і історичну, і наукову, імистецьку цінність. Таким чином, пам’яткою архітектури є будь-який твірархітектурно-будівельної діяльності людини, який становить ля суспільстваісторичну, наукову, мистецьку або іншу культурну цінність. Розуміння сутностіпам’ятки архітектури, усвідомлення її суспільної значущості є важливоюпередумовою вирішення комплексну питань, пов’язаних з її охороною, реставрацієюта використанням.
Історичнацінність пам’яток архітектури полягає передусім в їх пізнавальній ролі якджерел історичної інформації. Пам’ятки архітектури своїми формами, «ритмами»,образами здатні відбивати матеріальне й духовне життя суспільства певногоісторичного періоду: суспільний устрій, рівень розвитку економіки, світогляд,культуру, побут, традиції населення. Як результат колективної творчості інодіцілого покоління, пам’ятка архітектури вбирає в себе цілий пласт суспільногодосвіду, інтегрує науку і культуру багатьох поколінь людей. Навіть кожен окремовзятий історико-архітектурний об’єкт є хранителем певного досвіду, певнихкультурно-історичних традицій нації. Ця функція значно підсилюється, якщо мирозглядаємо історико-архітектурні комплекси, історичні центри міст або останнів цілому.
Важливимпоказником, який визначає наукову значущість пам’ятки архітектури, єхронологічний: чим давніша пам’ятка, чим вищий відсоток автентичності,збереженості її матеріальної структури, тим вищий ступінь наукової, історичної,туристсько-пізнавальної цінності об’єкта. Суттєвим є урахування науковоїзначущості матеріальної структури пам’яток архітектури зі складною історієюбудівництва – таких, які не раз перебудовувалися.
Важливимаспектом суспільної значущості пам’яток архітектури є естетична цінність, якаобумовлена художніми достоїнствами архітектурної форми, виразністюархітектурних деталей декоративних елементів. Таким чином, історична, наукова,естетична, художня цінність пам'ятки становлять суть її історико-культурногозмісту. Крім перелічених чинників суспільно-історичної цінностіісторико-архітектурних об’єктів, на збереженні пам’яток і їхісторико-культурному змісті позначається утилітарна значущість (можливість їхвикористання в сучасних умовах). Отже, історико-архітектурні об’єкти,архітектурна форма і матеріальна структура яких втілює в собі культурно-мистецькідосягнення певного історичного періоду або ж увібрали нашарування наступнихетапів розвитку і є хранителями інформації, що становить історико-культурний,рекреаційно-пізнавальний інтерес, мають бути збережені як документи історії,твори архітектури і мистецтва, рекреаційно-туристські об’єкти.
Такимчином, пам’ятки архітектури та містобудування є характерні, традиційні абоексклюзивні, унікальні, громадські, культові, промислово-виробничі, військовіспоруди, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, архітектурні монументи таскульптурні пам’ятники (пам’ятники монументального мистецтва), які збереглисвою автентичність і становлять історичну, наукову, мистецьку та іншуісторико-культурну цінність.
Щеодним видом історико-культурних ресурсів, виділення якого знайшло підтримкулише серед деяких науковців, на думку О.О. Бейдика, є подійні РТР.
Подійнірекреаційно-туристські ресурси – найсуттєвіші прояви соціального та природногоруху, знакові події в історії певної території (держава, регіон, місто), уданому дослідженні – знакові прояви часу та території; складовадиверсифікованого ресурсно-рекреаційного поля. Подійні РТР включають політичні,військові, культурні, економічні, екологічні події «за модулем». Подійні РТР –специфічний вид інформаційних ресурсів, які можуть відображуватися вмеморіальному літописі відповідної території.
Історичніподії – сфера дослідження історичної науки. А оскільки об’єктом і предметомісторико-географічного, історичного (в ряді випадків ірекреаційно-географічного) пізнання є минуле (у даному дослідженні – події, щовже відбулись), яке неможливо спостерігати безпосередньо, інформація про ньогоміститься в історичних, історико-географічних, рекреаційно-географічнихджерелах. До них належить уся сукупність речових, письмових, образотворчих,фонічних та інших пам'яток і матеріалів, в яких так чи інакше відбито минуле.
Подіїможуть підсилюватись матеріальними пам'ятками, а можуть зберігатись лише внечисленних і забутих літературних джерелах, а то і взагалі лише в пам’яті населеннята окремих свідків. [1]
Такимчином, історико-культурні ресурси – це і матеріальні, і духовні пам'яткинароду, які відіграють велику роль як у формуванні світогляду народу, так і длязадоволення матеріальних, в т. ч. і туристичних потреб. [2]
1.2 Оцінка історико-культурної спадщини. Проблеми оцінки
Важливимтеоретичним аспектом методології дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів єоцінка історико-культурної спадщини, адже пам’ятки історії і культури єважливими рекреаційними ресурсами, які в багатьох випадках є основоюрекреаційної індустрії. Якщо питанню економічної оцінки природних рекреаційнихресурсів приділяється достатньо уваги в науковій літературі, то оцінкаісторико-культурних ресурсів залишається практично не розробленою.
Всвітовій практиці прийнята якісна оцінка історико-культурних пам’яток, які взалежності від художнього та історичного значення, стану збереження таунікальності розподіляються на 7 груп, причому найвищим балом оціненіісторико-культурні об’єкти світового значення. Всього таких об’єктів, взятих наоблік ЮНЕСКО, декілька сотень. На основі рекомендацій ЮНЕСКО в окремих країнахрозроблені власні оціночні критерії історико-культурної спадщини. В колишньомуСРСР існував поділ історико-культурних об'єктів на пам'ятки загальносоюзного,республіканського та місцевого значення. Формально всі вони перебували підохороною держави, а фактично більшість з них методично руйнувалася. [2]
Оцінкаісторико-культурного потенціалу повинна включати кількісні та якісні показники.Існує пряма залежність між рекреаційною цінністю території і кількістю таякістю пам’яток історії та культури, розташованих на ній. В зв'язку з цимпропонується оцінювати території за густотою пам’яток історії та культури на100 км2 площі. Враховуючи, що різні території мають різнукількість якісно відмінних історико-культурних пам’яток, необхідно окремовизначити густоту пам’яток найвищого класу (загальнонаціонального таміжнародного класу).
С. Кузикоцінює історико-культурні об'єкти на основі визначення їх рекреаційногозначення, а також ступеня придатності та доступності їх для організаціїкультурно-пізнавальних занять. Таким чином, автор досліджує не вартість конкретногоісторико-культурного об'єкту, а визначає пізнавальну цінність об'єкта,необхідну для організації рекреаційних занять. Сутність даної методики полягаєв тому, що оціночні бальні шкали побудовані на розділенні компонентів, якіскладають окремі блоки історико-культурних ресурсів, у відповідності до їхважливості і тривалості часу, необхідного на їх огляд. Чим довший час огляду,тим вище пізнавальна цінність об’єкта. Шляхом сумування окремих балів закомпонентами історико-культурних рекреаційних ресурсів отримується загальнасума балів, яка характеризує пізнавальну цінність історико-культурних ресурсівокремої місцевості.
Недолікомданої методики є ігнорування художньої та історичної цінностіісторико-культурних об’єктів та дещо механічне поєднання різних за сутністюісторико-культурних об’єктів. [2]
Підсумовуючивищесказане, можна говорити про слабку розробленість методів і критеріїв оцінкиісторико-культурної спадщини, що ускладнюється розбіжностями в підходах допроблеми.
Наданому етапі дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів відбуваєтьсяпереосмислення ролі історико-культурної спадщини, яка набуває все більшогозначення, а в деяких регіонах країни є основним джерелом прибутку на ринкутуристичних послуг.На сьогоднішній день теоретико-методологічні основидослідження історико-культурних ресурсів потребують подальшого обґрунтування такомплексного вивчення, про що свідчить неоднорідність підходів до оцінки історико-культурноїспадщини.
2.Етапи формування історико-культурної спадщини Криму часів античності ісередньовіччя
2.1 Скіфська спадщина
РегіонКримського півострова має своєрідну історичну долю й унікальнуархітектурно-містобудівну спадщину. Вона представлена античними пам’ятками,середньовічними фортецями й печерними містами, культовими спорудами різнихсвітових релігій і конфесій та палацовими ансамблями. На державний облік узято992 пам’ятки містобудування і архітектури, з яких 193 – загальнодержавногозначення.
Кількісніпоказники пам'яток архітектури та містобудування на території Криму відносноінших областей України наведені в таблиці, складеній на основі Довідникадержавного реєстру національного культурного надбання. [додаток 1] З таблицібачимо, що Крим займає друге після Львівської області місце за кількістюісторико-культурних ресурсів, що пояснюється наявністю на території півостровадавньогрецьких полісів Херсонесу (Севастополь), Пантікапею (Керч), Керкінітіди(Євпаторія), а також найдавніших з відомих печерних міст – Ескі-Кермену (V–VI),Мангуп-Кале (VI–XV), Чуфут-Кале (X–XVIII) та інших пам’яток давнини.
Беручидо уваги усі ці фактори, було доцільним виділити декілька етапів формуванняісторико-культурної спадщини Криму часів античності і середньовіччя, вважаючиосновним критерієм поділу народи, що заселяли територію півострову в данийперіод часу.
Скіфи. Скіфаминазивають народ, що населяв східноєвропейські степи, обмежені річками Дон таДунай, а також Північний Кавказ в VII–IV ст. до н.е. В III ст. до н.е.територія перебування скіфів значно скоротилася. Степова частина Криму булазаселена скіфами і належала їм в часи перського Царя Дарія (522–486 рр. дон.е.). Про це свідчать згадки Геродота з тієї частини, де він розповідає пропідготовку скіфів до війни. Про скіфів, що жили поблизу західного узбережжяКриму, писемні джерела не повідомляють майже нічого./>/>
Якщорозглядати біосоціальні ресурси того часу на території Кримського півострова,то слід відмітити Анахарсіса, як одного з найвідоміших синів Скіфії. Про ньогодо нас дійшла величезна кількість найрізноманітніших та цікавих свідчень давніхавторів. І це не випадково. Адже Анахарсіс/>, як повідомляютьантичні мислителі, був визнаний одним із семи мудреців стародавнього світу. Анахарсіс(638–559 рр. до н.е.) прожив дуже яскраве і трагічне життя. Античний авторповідомляє наступне: «Скіф Анахарсіс був сином Гнура та братом Кадуіда, царя скіфського;мати його була гречанкою, тому він володів обома мовами. Він писав про скіфівта елліністичних звичаях, про засоби та дешевизну життя, він також написаввісімсот віршів/> про військові справи. Виділявся свободоюслова…». Він був автором багатьох технічних винаходів, наукових трактатів інавіть являвся винахідником одного з різновидів гри у шашки, які згодом так іназивали – скіфські./> Анахарсіс жив у Неаполі, де і буввбитий стрілою ворога. Згідно легендам, й понині існує скальний виступ,звернений в долину Салгіру, на якому стояв мудрець, роздумуючи про законисвіту. [13]
НеапольСкіфський. У 1827 р. у Сімферополі любителю старожитностей, місцевомужителю, зустрілася гружена камінням підвода, що спускалася від урочища Керменчик,де брали каміння для будівельних потреб. Випадково, цей чоловік звернув увагуна дві плити: на одній було викарбовано зображення вершника, на іншій – написна давньогрецькій мові. Про знахідку стало відомо вченим. Після проведення намісці кар’єру розкопок, ними був знайдений уламок мармурового барельєфу іззображенням старика та молодого юнака, знайдені також грецькі та римськімонети. В одному з написів згадувався скіфський цар Скілур, який жив більше 2тисяч років тому. Це ім’я вже було відоме з описів давньогрецького географа таісторика Страбона та по монетам Ольвії. Порівнявши зображення на монетах табарельєфі, вчені впевнилися, що на плиті зображений цар Скілур. Так булозроблене сенсаційне відкриття столиці пізньоскіфської держави – Неаполя Скіфськогоабо Неаполіса (від грецької «нове місто»).
Проназву міста досі сперечаються. Деякі спеціалісти сумніваються, що воно носилотаку назву і в давні часи. Звичайно, навряд чи скіфи назвали одну із своїхфортець грецьким ім’ям. Скоріш за все, греки чули назву цієї фортеці наскіфській мові та переробили її на свій лад, перетворивши на зрозуміле їм слово«Неаполь».
Місцедля столиці скіфи обрали дуже вдало: територія представляє трикутник, зверненийна північ, з північного сходу – єдиний захист – круті Петровські скелі, назаході – глибока тяжко доступна балка, по лінії обриву якої йшла захисна стіна.При царях Скілурі та його сині Палакі (II ст. до н.е.) місто переживало часирозквіту, вело активну торгівлю з Херсонесом, а згодом – успішні воєнні діїпроти нього. Розкопками встановлено, що Неаполь Скіфський, який займав площубільш ніж 20 га (хоча існують дані, що набагато більше), був добре укріпленийта являв собою доволі крупний на той час торгівельний центр. У III ст. він сильнопостраждав від племен готоаланів, а в наступному, IV ст. гуни, які вторглися доКриму, довершили його руйнування. Збереглися гравюри із зображенням Неаполя.Судячи з цих гравюр, великих капітальних будівель було немало в різних кінцяхгородища. Але зараз від них не залишилося практично нічого. В результатіархеологічних досліджень в наш час відкриті головні ворота міста та південназахисна стіна. [11, 12]
Особливийінтерес викликає скіфський мавзолей та історія його розкопок. Із зовнішньоїсторони захисної стіни хтось із жителів вибрав глину для господарських потреб.Знайдено давнє поховання – ряд погребальних ящиків, які покоїлися один надіншим. Коли дійшли до скелі, вважали, що розкопки завершені. Але в скелівиявилося заглиблення, прикрите плитою. Там знаходилося найдавніше поховання,яке належало до II ст. до н.е. та, на відміну від інших, не пограбоване вдавнину. Для людини, що знаходилася в кам’яній гробниці, і був зведениймавзолей. Звичайно ж скіфи ховали своїх родичів в курганах або склепах. Своїмбагатством це поховання нагадувало гробниці великих курганів. Відомийантрополог М.М. Герасимов відновив по черепу зовнішність покійного. Такбула знайдена гробниця самого царя Скілура. Його місцезнаходження зайвий разпідтверджує значення Неаполя як економічного та культурного центрупізньоскіфської держави, столиці Малої Скіфії. Порівняно нещодавно надмавзолеєм була зведена башта, що захищає башту від розграбування. Однак востанні роки двері в башту були зламані, так що всередину може потрапити кожен.
Плато,на якому розташоване городище Неаполь Скіфський, є одним з наймогутніших «МісцьСили» не тільки в Криму, але й на території колишнього СРСР. Сюди приїздятьезотерики з різних країн світу в пошуках просвітління. Тут часто можна зустрітигрупи послідовників різних течій та шкіл, які проводять там свої зібрання.Важко сказати, чим це зумовлено – енергетичними показниками самого плато чиспадщиною давніх жителів міста. Скоріш за все, і тим, і другим. Але фактзалишається фактом – місце тут дуже незвичайне, що і приваблює сюди тисячітуристів з усього світу.
Наступнимоб’єктом дослідження скіфської спадщини на території Кримського півострова є пізньоскіфськепоселення перших віків нашої ери Золоте Ярмо.Воно розташоване вЦентральному Криму, поблизу с. Дружнє, на схилі Дружньої гори. Пам’ятка,загальною площею не більше 3 га, з південної сторони обмежена глибоким яром, вякому бере початок р. Малий Салгір, зі сходу та заходу – виступами скелі, щообривається в долину річки. Золоте Ярмо було відкрите у 1920-х рр.Н.Л. Ернстом, загальні дослідження проводилися Тавро-Скіфською Експедицієюу 1950-ті рр. Масштабні розкопки поселення були проведені у 1990–1991 рр. врамках експедиції Сімферопольського Держуніверситету. В результаті цієїекспедиції відбулася реконструкція етнокультурного складу населення ЗолотогоЯрма. Виходячи з археологічних даних поселення виникло або в епоху пізньоїбронзи, або на початку залізного віку. Про це свідчать знахідки уламків ліпнихсосудів, що безперечно належать до кизил-кобинської культури (VII–III ст. дон.е.). До цієї ж культури належить і знайдений наконечник стріли, якийдатується V–IV ст. до н.е.
Впівденно-східній частині поселення знайдені залишки прямокутної кам’яноїбудівлі з невстановленою довжиною, шириною 3,6 м, збудованої звикористанням одношарової кам’яної кладки, характерної для пізньоскіфських кам’янихпрямокутних домів. На північ від нього була розташована округла напівземлянка,діаметром 2,4 м., із заглибленням у землю на 1,2 м. Особливістю цієїбудівлі є повна відсутність камінного матеріалу для укріплення його. Також натериторії поселення обстежено більше 2-х десятків господарських ям. Основнимматеріалом знахідок є уламки амфор, виробів із скла, бронзи, заліза, каміння,кістяка та глини, хронологічно співпадаючих та характерних для пізньоскіфськоїкультури в Криму. Загибель поселення датується так само як і іншіпізньоскіфські пам’ятки – серединою III ст. н.е. Відомими на весь світ єскіфські погребальні кургани. Курган Куль-Обарозташований вСхідному Криму на території некрополя Пантікапею. Це єдиний з кримськихкурганів, що стоїть на одному ряду з найбагатшими царськими курганами Скіфії,розташованими, головним чином, в районі Дніпровських порогів (Чортомлик,Солоха, Александрівський курган, Товста могила, Гайдаманова могила та ін.)Розкопаний у 1830 р. курган досягав декількох метрів у висоту. Він бувнасипаний над монументальною спорудою – склепом з перекриттям, складеним здобре оброблених кам’яних плит. Перекриття являло собою ступінчатий сводп’ятиметрової висоти. До склепу вів спеціальний коридор – дромос. Похованняздійснені в майже квадратній гробниці, довжина сторін яких перевищувала 4 м.Всі споруди складені з крупних, добре оброблених камінних плит. Всерединікам’яного склепу, ймовірно, була якась дерев’яна споруда із матерчатим пологом,прикрашеним золотими бляшками. [13]
Головнечоловіче, вірогідно царське, погребіння було здійснене на дерев’яному ложі.Одяг та головний убір – башлик – розшити золотими бляшками з рельєфнимизображеннями. На шию одягнена золота гривня з фігурками на кінцях скіфів, щоскачуть. На руках і ногах малися золоті браслети. Померлий супроводжувавсядорогоцінною зброєю: акінаком (мечем), горитом (колчаном для стріл), нагайкою.Поруч із царем поставили золоту фіалу, орнаментовану рельєфними зображеннями. Вгробниці знайдені також погребіння жінки – дружини чи наложниці царя, та слуги– зброєносця. За словами грецького історика Геродота (V ст. до н.е.), напохованні скіфських царів вбивали їх улюблених дружин та слуг, щоб вонивирушили у світ іний разом із своїм володарем.
Погребінняв Куль-Обі демонструють поєднання набору ознак, характерних як скіфській, так ігрецькій культурам. До скіфських звичаїв слід віднести споруду курганногонасипу, погребіння слуги та коня, велику кількість бляшок, нашитих на одяг,наявність акінаку, гориту, оселка та нагайки, котлів із заупокійною їжею.Перераховані предмети, як і дзеркало, що супроводжувало жіноче поховання, – типовихскіфських форм. Шароподібні кубки з дорогоцінних металів, подібні до тих, щостояли в ногах у жінки, – доволі розповсюджена приналежність багатих скіфськихпогребінь. Зачіска та одяг зображених на кубку та бляхах персонажів такожбезперечно скіфські. Варвари високого рангу зазвичай носили гривні. Неможна невідзначити також наявність речей, прикрашених в звіриному стилі, етнографічнійознаці скіфської культури. [5]
Безперечно,участь у створенні комплексу Куль-Оба приймали і греки. Ними, судячи з прийомівобробки каміння та техніки кладки, був побудований склеп. За елліністичнимзвичаєм жіноче погребіння здійснено в саркофазі, форма і прикраси якого маютьвелику кількість аналогій на території Боспору та інших античних держав. Усівироби з дорогоцінних металів створені античними майстрами, причому ножни мечаі бляха у вигляді оленя помічені їхніми іменами. Деякі речі вони виготовлялиспеціально для скіфів, прикрашаючи їх у звіриному стилі; інші, наприклад, намистаі підвіски, являли собою зразки власне еллінського мистецтва. В цілому, курганКуль-Оба добре ілюструє уявлення про багатого та дуже знатного скіфа, можливо,царя, який мав найтісніші зв’язки з Пантікапеєм, а, можливо, і жив в цьомумісті./>/>/>/>/>/>/>/>/>
Такимчином, скіфи залишили по собі велику кількість історико-культурних пам’яток (переважнопогребальної архітектури), які на сучасному етапі дали змогу вченим танауковцям дослідити комплекс матеріальної культури, соціальних відносин тарелігійних уявлень скіфського етносу.
2.2 Давньогрецькі поліси
Грецькіколонії в Криму отримали статус полісів. Полісом називалося незалежнемісто-держава, що володіло власною сільською територією – хорою. Влада в полісіналежала всім вільно народженим громадянам. Кожен громадянин мав ділянку земліна хорі, і, у випадку початку війни, ставав членом народного ополчення – основивійськових сил полісу.
Пантікапейта сусідні поліси. В Криму налічується немало давніх містта поселень. Керч – найдавніша з них, вік її складає 26 віків. Це містопритягує до себе багатьох туристів насамперед своїми цікавими пам’яткамиантичності та середньовічної архітектури. А їх, тільки позначених державнимохоронним законом, більше ста тридцяти. Недарма Керч – колишня столицяБоспорської держави – включена до міжнародної програми ЮНЕСКО «Шовковий шлях». Врайоні міста археологи виявили залишки античних полісів Пантікапею, Тірітаки,Німфею, Аполлонії, Акри та Кітеї.
Розкопки давнього Пантікапею в районі гори Митридатпоказують, що в еллінські часи місто було обнесено потужними стінами. Гавань здоками могла одночасно приймати до тридцяти кораблів. В центрі полісу в II ст. дон.е. були побудовані театр та приміщення для міської влади – «пританів» площеюблизько 450 м2. У Британії існував оточений колонадою тастатуями двір з алтарем для жертвоприношень. З багаточисленних храмів особливоюрозкішшю відрізнялися храм Аполлона із шестиколонним портиком та храм Аспурга.На вершині Митридата розташовувався акрополь – укріплена цитадель ізпрямокутною центральною баштою, в’їзними воротами, стінами і бастіонами, відяких збереглися видовбані в скелі площадки. [5]
Сьогодні в багатьох місцях із землі проступають ледве помітнікладки стін давніх майстерень ливарників, зброярів та гончарів. Декількасходинок у вузькому проході між майстернями – найдавніший провулок міста,збудований у VI ст. до н.е. Археологи назвали цей провулок Ремісничим.
З гори Митридат добре видно розташований на протилежному відПантікапею боці Керченської бухти давній еллінський поліс Мірмекій, заснованийв середині VI ст. до н.е. Відстань між містами по березі моря – чотирикілометри. Розкопками відкриті житлові будинки, виноробні з давильнимимайданчиками і резервуарами для збирання виноградного соку, ванні для засолуриби. Оборонна стіна міста занесена до Книги рекордів Криму як найдавнішаоборонна споруда, що збереглася до наших часів. ЇЇ побудова датується третьоючвертю VI ст. до н.е. У 1834 р. були виявлені два мармурових саркофаги,які зараз знаходяться в Ермітажі.
На виїзді з Камиш – Буруна на височині перед морськоюзаплавою ведуться розкопки античного поселення Тірітаки. Поліс виник в серединіVI ст. до н.е. як південний фортпост Боспору. Тут починалася оборонна лінія,яка включала вал та рів. У V ст. місто було укріплене стіною з масивнимибаштами. В північній частині городища можна оглянути ділянки оборонних стін такутову башту з чотирикутною амбразурою, складених з крупних грубо отесанихвапнякових блоків, залишки мостової і обширний комплекс з 50 ванн для засолкириби.
Біля поселення Героївка знаходяться руїни Німфею. ЗгідноСтрабону, місто мало чудову гавань, було найбагатшим містом Боспору, торгувалохлібом та карбувало власну монету. При розкопках Німфею були виявлені святилищегрецької богині плодючості Деметри та підземних божеств Кабірів, оборонністіни, житлові квартали, храми. Унікальна фреска із зображенням більш ніж стакораблів із написами різного характеру зберігаються в Ермітажі. Відкриті такожпарадні сходи, які вели до гавані, висока оборонна стіна з рустованою кладкою. [14]
Херсонес.Херсонес Таврійський, заснований за останніми даними вихідцями зГераклеї Понтійської та острова Делона у 422/421 р. до н.е. на місцінинішнього м. Севастополя, проіснував близько двох тисяч років. Він являвсякрупним політичним, економічним, культурним центром регіону і відіграв значнуроль в розвитку багатьох народів давнини.
Насьогоднішній день на місці колишнього давньогрецького полісу знаходитьсяХерсонеський державний історико-археологічний музей-заповідник, що розташованийпо вул. Давній у місті Севастополі. Це одна з найбільш визначних пам’ятокдавньої культури на території України, що має світове значення. До заповідникавходять історико-археологічний музей, фонди якого складають 200 тис предметів,та городище. Серед експонатів багато унікальних, таких, як епіграфічна пам’ятка– мармурова плита з текстом присяги громадян Херсонесу (III ст. до н.е.),фрагменти фрескового розпису, зразки грецької мозаїки. Особливий інтерес увідвідувачів викликають розкопки античного міста з його вулицями, майданами таокремим спорудами; колони базиліки, монетний двір, театр III–II ст. до н.е. –єдиний античний театр, який вдалося знайти на території країни. Впівденно-східній частині міста добре збереглися ділянки оборонних стін, баштаЗенона, ворота (IV–III ст. до н.е.).
Першірозкопки Херсонесу були здійснені у 1827 р., після 400 років з днязруйнування міста, яке було знищене золотоординцями. Музей був заснований у1892 р. Засновником його був вчений К.К. Костюшко-Валужанич, який бувкерівником розкопок на протязі 20 років. У 1978 р. рішенням українськогоуряду музей був перетворений на державний історико-археологічний заповідник, ау 1994 р. – на національний заповідник.
Забільш ніж півтора століття серед розвалин античного Херсонесу були знайденісотні унікальних знахідок, що стали надбанням світової культури. Цей фактконстатували учасники міжнародної наукової конференції, присвяченій 170-річчю зпочатку археологічних розкопок в заповіднику «Херсонес Таврійський». В гарномустані дійшли до наших днів шедеври античного живопису, архітектури, предметипраці та побуту.
Завдякисамовідданій праці декількох поколінь вітчизняних археологів та істориків, можнапознайомитися з історією та культурою цього унікального центра людськоїцивілізації, який в минулому столітті образно називала Російською Троєю, а ниніUNESCO – Організація Об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури –включила його до числа 150 найбільш значимих давніх пам’яток, де він стоїть водному ряду з такими «чудесами світу» як єгипетські піраміди, афінськийПарфенон та римський Колізей.
Керкінітіда(Каркінітіда, Коронітіда).Це місто було, ймовірно, найдавнішимантичним населеним пунктом північно-західної частини Кримського півострова. Автородного з перших давньогрецьких географічних трактатів, Гекатей з Мілету,називає Каркінітиду «скіфським містом». Знаючи, що «Землеопис» Гекатеяскладений в другій половині VI ст. до н.е., ясно, що місто Керкінітіда булозасновано не пізніше цього часу.
Невідомо,вихідцями з якого грецького полісу були засновники Керкінітіди. З цього приводуіснує дві гіпотези. Одна з них стверджує, що засновниками Керкінітіди сталигреки-дорійці, вихідці з Гераклеї Понтійської, яка була і метрополієюХерсонесу. Друга гіпотеза стверджує, що Керкінітіду заснувало одне з іонійськихміст. Ця гіпотеза основана на комплексі археологічних знахідок з ранніх шарівгородища, склад якого дуже схожий на комплекси з інших іонійських колонійПричорномор’я. Припущення про Керкінітіду як про дорійську колонію базуються назнахідках більш пізнього часу, коли місто потрапило до залежності відХерсонесу, в результаті чого його культура потрапила під дорійський (він жехерсонеський) вплив.
ЗалишкиКеркінітіди відкриті на місці сучасного міста Євпаторії, на Карантинному мосту.На ранньому етапі життя, приблизно до середини IV ст. до н.е., Керкінітіда буланевеликим самостійним полісом. В подальшому місто було включено до складухерсонеської держави. Існують різні версії того, як і коли саме це відбулося. ПротягомIII–II ст. до н.е. Керкінітіда не раз і не два потерпала від нападу скіфів і вкінці кінців була ними захоплена. Можливо, саме тому деякі джерела більшпізнього часу називають її «скіфським містом». В кінці II ст. полководецьДіофанта вигнав скіфів з Керкінітіди. Подальша історія Керкінітіди невідома.Ймовірно, життя тут припинилося у II–III ст. н.е.
Містознаходилося на мисі, що видавався в море, та з трьох боків було оточене водою.Загальна площа Керкінітіди перевищує 8 гектарів. Його будівництво велося по певному плану. Тут розкопані залишки будинків з внутрішніми двориками ті вимощенівулиці, вздовж яких тягнулися водостоки. Зі всіх боків місто було обнесенофортифікаційною стіною, підсиленою квадратними баштами розміром 5x5 м. Вепоху залежності від Херсонесу культура Керкінітіди втрачає свою своєрідністьта вбирає в себе «херсонеські» риси.
Паралельноіз самою Керкінітідою росло і «місто мертвих» – некрополь, що примикав дооборонної стіни з північного заходу. В епоху незалежності жителі Керкінітідиховали померлих в могилах, стінки яких були обкладені плитами, і ще однаперекривала могилу зверху. Після того, як місто увійшло до складу херсонеськоїдержави, змінився і погребальний обряд. Тепер погребіння жителів міста сталисхожі на могили херсонеситів. Окрім погребіння в простих або плитових могилах,часто тіла кремували, а прах поміщали в погребальні урни. Над могилами ставилинагріб’я, створені в майстернях Херсонеса. [6]
Вепоху раннього середньовіччя на місці Керкінітіди знову виникла фортеця. У XIIIст. над Кримом пронісся смерч монголо-татарського нашестя. А в кінці XV ст.турки і татари, відновив на місці Керкінітіди місто-фортецю, назвали йогоГьозльов. Невдовзі воно перетворилося на крупний центр работоргівлі.
Давньогрецькі поліси перестали існувати близько середини IIIст… до н.е., перетворившись на середньовічні міста і залишивши по собі багатуісторико-культурну спадщину світового значення.
2.3 Залишки генуезької архітектури
Генуезькіколонії в Криму з’явилися у 1270–1280 рр. Найкрупнішою з них стала Кафа(Феодосія). В другій половині XIVст., скориставшись непорозумінням всерединіЗолотої Орди, генуезці вирішили розширити свої володіння. Вони захопили Чембало(Балаклаву), а у 1365 р. – Солдайю (Судак). Одночасно із Солдайєю генуезціпідкорили великий сільськогосподарський округ, до складу якого входило 18селищ. Ця територія склала Солдатське консульство, що підкорялося Кафі –головному адміністративному та торговому центру генуезьких володінь в Криму.
Головнимїхнім товаром були раби. Їх поставляли татари, що здійснювали набіги наукраїнські, російські та польсько-литовські землі. Під час осади генуезькоїКафи в рядах золото ординців почалася чума. За допомогою катапульти кочівникизакидали трупи померлих від чуми через стіни. В місті спалахнула епідемія. Генуезцітікали в Константинополь, потім в Європу, де «чорна смерть» унесла 75 млн.життів.
Найкращев Криму збереглася Генуезька цитадель, що розташована в м. Судак. Кожногороку тисячі туристів відвідують це місце, вшановуючи найкращі традиції досконалоїінженерної думки західноєвропейського середньовіччя.
Площафортеці – 29,5 га. Вона розташована на конусоподібній горі – давньомукораловому рифі. Зі сходу та півдня цитадель неприступна, із заходу – важкодоступна,з північного сходу доступу перешкоджає глибокий рів. Фортеця має два ярусиоборони. Нижній являє собою зовнішню масивну стіну висотою 6–8 м татовщиною 1,5–2 метри. Стіна укріплена чотирнадцятьма бойовими 15-метровимибаштами та комплексом головних воріт. Верхній ярус складається з Консульськогозамку та башт, з’єднаних стіною, а також комплексу Вартової башти на самійвершині. Між цими ярусами розташовувалися вулиці та мирні міські будівлі,залишки міських кварталів можна ясно побачити і понині на сході та заходісонця. [5]
Містозавжди знаходилося на напіввоєнному або воєнному положенні. Відомо, що консул,що являвся комендантом фортеці, начальником гарнізону та завідуючим фінансами,не мав права проводити ні одної ночі поза територією міста. Після заходу сонцяворота фортеці замикалися та підіймався підйомний міст через рів.
Двоповерховавартова башта на самій вершині в плані створює неправильний чотирикутник. Відбашти залишилося лише 3 стіни – четверта зруйнувалася та впала в море.Збереглися сліди каміну, ніші, камінні сходи. Ще в середині XIX ст. на одній ізстін чітко вимальовувалася фреска, що зображувала католицьку мадонну, серцеякої пронизано сімома мечами. Судячи з усього, це була домашня капела,присвячена святій Діві Марії.
Порядіз Вартовою баштою розташована Кутова башта. Напис на плиті, вмурованій в стінудозволяє точно датувати будівлю 1386-м роком. В стіні башти вбудовані ще 27плит з хрестами різної форми. По обох її сторонах видовбані в скелі двабасейни, які наповнювалися водою з невеликої річки.
Консульськийзамок – це цілий комплекс споруд, найбільш цікавий з тих, що збереглися уфортеці. Головна башта, що називається донжоном, займає весь поперечний простірверхньої частини фортеці та з’єднана товстими стінами з другої башти упівнічно-східному куті замку. На першому поверсі цієї башти є ніша з округлоюверхівкою. Невелику плиту над нею колись прикрашало барельєфне зображенняГеоргія Победоносця, звідки і походить назва башти – Георгієвська. У консула,ймовірно, був свій дім поблизу замка, але у військовий час він жив тільки вдонжоні, у великій кімнаті з каміном, розташованій на першому поверсі.
Дужецікаві написи, що збереглися на воротах та баштах нижньої фортифікаційноїстіни. Над брамою на камінній плиті викарбовано: «1389 року, дев’ятого днялипня, у часи правління відмінного та могутнього мужа господаря Батиста діЗоалі, раніше Анголо, вельмишановного консула Солдайі. Богу подяка.». На плиті,вбудованій у північну стіну накреслено: «В перший день серпня, в часи правліннявідмінного та могутнього мужа господаря Якоба Торселло, вельмишановного консулаі коменданта Солдайі.». Дату важко розібрати, але ще наприкінці XIX ст. можнабуло розібрати «1382» або «1385». На башті Бері або ді Франкі ді Паганознаходилася плита з написом: «1414 року, в четвертий день липня, будівлядійсної фортеці уся завершена…» Кругла башта відрізняється від інших своєюнапівкруглою формою, існує гіпотеза, що вона була збудована ще візантійцями.Під баштою виявлена більш давня кладка. Під час розкопок 1928 р. внайнижчому шарі землі виявилися залишки глиняного посуду та інші предметитаврського походження. Плита на башті Лукіні де Фліско Лавані говорить: «1409року, в перший день серпня…». Західну стіну башти Коррадо Чікало ранішеприкрашала плита із зображенням герба Генуї і орлів по боках. На плиті рікзведення башти – 1404.
Вражаєсвоєю історією давній храм на території фортеці. За припущенням А.Л.Берт’є-Делагарда та інших вчених, спочатку тут була мечеть, збудованатурками-сельджуками у 20-ті роки XIII століття. Потім вона, ймовірно, булаперебудована на православний храм, а після цього – генуезцями – на храмкатолицький. Після взяття Судака турками вона знову перетворилася на мечеть. Апісля приєднання Криму до Росії тут послідовно була православна воєнна церква,німецька кірха, вірмено-католицький храм.
Підчас штурму фортеці турками в храмі намагались врятуватися консул Христофоро діНегро та близько тисячі захисників фортеці, але турки підпалили будівлю, та всілюди, що знаходилися в середині загинули.
Такожзбереглося чимало історичних відомостей про Гурзуф. У VI ст.візантійський письменник Прокопій Кесарійський в трактаті «О постройкахЮстиниана» (імператора Візантії, що правив з 527 по 565 рр.) повідомляв, щоімператор побудував у Тавриці укріплення Гурзувіти. У VIII ст. візантійськуфортецю Гурзувіти зруйнували хазари, але вже у часи половців вона булавідбудована. У XII ст. арабський географ Ібн Андрісі говорив про Гурзуфі як проуспішне приморське місто. Таким він позначається і в списках генуезькихволодінь, набутих після договору 1380 р. з татарами, що оселилися в Кримустоліттям раніше.
Нажаль, Генуезька фортеця в Гурзуфі збереглася далеко не так добре, якцитадель в Судаку. Залишки її – напівзруйнована стіна, складена з дикогокаменю. Вона знаходиться на сточеній часом Генуезькій скелі, що височіє майже вцентрі поселення. Вона була збудована у VI ст., а в XV столітті турки майжеповністю її знищили. Первинний вигляд фортеці важко уявити. Тому що каміння зїї стін місцеві жителі брали для побудови будинків. Зі східної частиниГенуезької скелі видовбаний тунель з виходом до моря.
Італійськіпоселення проіснували на території Криму трохи більше 200 років. Для історії ценевеликий строк. Але величні руїни фортець, башти та неприступні куртини, якіна диво гармонійно вписалися у гірський кримський пейзаж, стали невід’ємноюскладовою наших уявлень про півострів.
2.4.Внесок інших народів до історико-культурної спадщини Криму часів античності ісередньовіччя
Вірменськаспадщина. Перші свідчення про перебування вірменів в Криму відносять до часунаявності візантійців на півострові. Окремі представники цього народу, восновному купці та ремісники, проживали в містах Таврики, а один з патрійців – Вардан,який знаходився у VIII ст. в Херсонесі, пізніше, навіть, став імператоромСхідно-Римської імперії. Однак організована вірменська община почала виникатина півострові лише у XI–XIII ст. Свідченням присутності вірменів в Криму напочатку минулого тисячоліття є написи на намогильних пам’ятниках, мармурових меморіальнихдошках, які вмуровувалися в стіни храмів, а також дані писемних джерел. Напідставі наявних даних можна стверджувати, що невелика група вірменів в цейперіод проживала в Солхаті (Старому Криму), але найбільш багаточисельна ісильна община знаходилася в Кафі. Вчені вважають, що вірмени жили в цьому містіще до приходу генуезців, оскільки в самому серці цитаделі Кафи була церква св.Саркіса, а в міському Уставі 1316 р. згадується «водопровід єпископавірменів». Тут же, в місті, у 1305 р. за наказом архімандриту Аветіка булостворено два рукописи для збудованих на кошти прихожан церков Св. Трійці тацеркви Богородиці в монастирі Гамджак. Вважається, що у XIII ст. постійневірменське населення проживало і в Херсоні (Херсонесі).
Проінтенсивні контакти кримських вірменів із вірменської общиною Львову свідчать(починаючи з XVI ст.) записи в міських книгах про здійснені торговельні угоди.Книги ці були написані вірменськими буквами, але на тюркській мові. Цією жмовою вірмени користувалися і в повсякденному житті, на рідній мові проводилисялише богослужіння. На так званому «вірмено-кипчатській мові» (тюркська воснові, вона включала в себе також грецизми, слов’янізми, вірменізми,германізми і т.д.) створювалися документи та літературні твори в багатьохторгівельно-ремісничих колоніях на Західній Україні та в Криму.
Що жтрапилося з вірменами – чому вони заговорили на кипчатській мові? Це питаннявже багато років турбує вчених, тим паче, що в їх розпорядженні знаходитьсяунікальний документ, отримавший назву «Кодекс Куманікус» – посібник дляперекладачів, розмовник, що полегшував латинянам спілкування з тюрко- таіраномовним населенням в генуезьких колоніях, створений в Кафі у 1324–1325 рр.В ньому зафіксована жива розмовна мова причорноморських міст XIV ст., яку деякідослідники прирівнюють до «вірмено-кипчатської мови». [9]
Найвідомішимиархітектурними пам’ятками середньовічної вірменської архітектури є монастирСурб Хач в околицях середньовічного Солхату, монастир ІоаннаХрестителя у Двуякірній долині на території Кафи, храм Св. Саргіса в с. Топли(суч. Тополівка), церкви Урпата (Св. Параскеви) в поселенні Сонячна Долина,храм вірменського монастиря біля с. Бахчелі (нині с. Багате) та ін.
Необхідністьвивчення храмів сільських поселень і монастирів диктується не тільки бажаннямзберегти ті ввести до наукового обороту саму пам’ятку, а також і тим, що йогоатрибуція дозволяє вирішувати деякі питання середньовічної історії півострова.Такими питаннями є локалізація вірменських середньовічних поселень, територій іграниць середньовічних єпархій, питання розвитку художньої культури таархітектури; дослідження характерних особливостей вірменської середньовічноїархітектури Кримського півострова.
Караїми. Один з найменшчисельних народів не тільки нашої держави, але і в масштабах усієї планети.Крим – їх історична батьківщина. Однією з найпоширеніших версій про походженняцього народу є скіфська версія, хоча існує думка, що караїми – нащадки хазар.Сама назва народу походить від слова «кара», що означає «читати», тобто ті, щочитають писаний закон «Ветхий Завіт Біблії». Великий інтерес у туристіввикликає центр суспільного та культурного життя караїмів місто Чуфут-Кале.Етнографічними об’єктами можуть служити пам’ятки, що збереглися в Євпаторії –комплекс кенас: велика кенаса (будівлі 1807 р.), мала кенаса (1815 р.)та дворики з аркадами (XVIII–XIX ст.), ряд житлових будинків з традиційноюархітектурою та плануванням, караїмська богадільня, а також унікальнийкараїмський некрополь.
Кримськітатари. За віросповіданням кримські татари – мусульмани, сповідують іслам.Тому культові споруди цього народу – мечеті. Найкраще збереглися мечетьДжума-Джамі в Євпаторії, мечеть хана Узбека в м. Старий Крим. Цікавимибудівлями є також нагробні мавзолеї-дюрбе. В плані вони восьмигранні абоквадратні із купольним перекриттям та склепом. В якості етнографічних об’єктівтакі дюрбе виділені в Бахчисарайському районі. Шедевром мусульманськогозодчества є ханський палац в Бахчисараї. Збереглися два мінарети, які являютьсобою високі тонкі башти з гвинтовими драбинами всередині та балкончикаминаверху. Західна стіна мечеті була розписана іранським майстром Омером. Заразце експозиційне приміщення Бахчисарайського історико-культурного музею. Великийінтерес представляє Зінджирлі-медресе, що знаходиться в передмісті Бахчисараю –Старосєльє (колишній Салачік). Медресе було побудоване в 1500 р. ханом Менглі-гіреєм.Це – твір ранньої кримськотатарської архітектури – єдина вціліла споруда такогороду в Криму.
Туристівзавжди цікавлять традиційні ремесла та декоративно-прикладне мистецтво того чиіншого народу. Серед кримсько-татарськх майстрів виділяється ряд людей, якіпрацюють в цьому напрямку – художники декоративно-прикладного мистецтва(ювеліри, гончарі, спеціалісти з традиційної вишивки, ткацтву орнаменту).
Середньовічніпечерні міста. Дуже важко однозначно визначити, який з етносів, щопройшов через півострів або встиг скластися на його території протягомбурхливого середньовічного періоду, був конкретним творцем того чи іншого«печерного міста» або тим більше міст в цілому. По-різному складалися долі цихпоселень на різних етапах історії півострова. За час свого досить тривалогоіснування вони неодноразово могли змінити свій статус, населення і навіть ім’я.До речі, в переважаючій більшості назви «печерних міст», що дійшли до нас,безперечно, виникли дуже пізно – тоді, коли вони вже були давно покинуті мешканцями,і оточуюче населення втратило про них реальну історичну пам’ять. Цікавим вцьому відношенні є приклад одного з найбільш мальовничих пам’яток –Ескі-Кермену. Назва перекладається з кримськотатарської мови як «Старафортеця», вперше воно фіксується лише в кінці XVIII ст. Лише для Мангупа, Чуфут-Калета Інкермана відомі їхні дотатарські назви, відповідно: Феодоро, Кирк-Ор,Каламіта, але і вони не є першопочатковими, а зазначаються джерелами не ранішедругої половини XIII ст., і тільки по відношенню до Кирк-Ору.
Такимчином, в процесі формування своєї унікальної історико-культурної спадщини,Кримський півострів ставав батьківщиною для багатьох найрізноманітніших заособливостями культури, побуту та релігійних уявлень народів і етносів. Кожний зних залишив по собі цінну спадщину, яка дійшла до нас в різній кількості взалежності від подій, які відбувалися на території півострова в конкретнийперіод часу. На сьогодні ми маємо змогу спостерігати величезну кількістьісторико-архітектурних пам’яток часів античності та середньовіччя,сконцентрованих переважно в гірській частині Криму та на сході півострову,сучасний стан та ступінь збереженості яких детально розглядається в наступномурозділі.
3.Сучасний стан використання історико-культурних ресурсів Криму
3.1Історико-культурний потенціал спадщини античності та середньовіччя
Кримволодіє величезним різноманіттям пам’яток історії і культури, залишених різниминародами, для яких в певні періоди історії територія півострова являла собоюпостійне або тимчасове місце проживання. На сьогодні ці пам’ятки перетворилисяна образи та складові людського уявлення про побут, життя і культуру того чиіншого народу, розвитку того чи іншого давнього міста чи селища Криму. Длявчених та науковців об’єкти історико-культурної спадщини можуть слугуватиорієнтирами для визначення та дослідження різних періодів історії, особливостейкультури, звичаїв та традицій народів, територію Криму.
Багатаісторико-культурна спадщина півострова є достойним внеском до світовоїскарбниці. Протягом всієї своєї багатовікової історії Крим неодноразововключався до сфери впливу світових імперій. Сліди матеріальної культури, залишенібагато численними народами, які і нині проживають на території півострова,дозволяють судити про життя та побут наших пращурів, зазирнути в далеке минуле.Саме на території Кримського півострову розташовані найдавніші міста України таЄвропи (Керч, Феодосія, Севастополь та інші). Ці міста процвітали, коли не булоще ні Лондону, ні Парижу, ні Києва, ні Москви.
Пам’ятки,залишені сучасності у спадок античністю і середньовіччям мають загальносвітовеісторико-культурне значення, оскільки виступають носієм історії давніх світовихконфесій та релігій, моральних принципів та елементів культури різних народів,Кримський півострів.
Зточки зору туризму, історико-культурна спадщина Криму володіє величезнимпотенціалом, який характеризується значною цінністю пам’яток історії і культурина ринку туристичних послуг як в загальнодержавному значенні, так і наміжнародному рівні.
3.2Ступінь збереженості та законодавчі засади охорони історико-культурної спадщиниКриму
Збереженнята розумне використання культурної спадщини попередніх поколінь в будь-якійрозвиненій державі повинно розглядатися в якості однієї з найважливішихзавдань. Адже культурна спадщина є внеском даного народу до розвитку людськоїцивілізації та формою абсолютної відмінності однієї нації від іншої, а такожзасобом соціалізації майбутніх поколінь.
Використанняісторико-культурних об’єктів в туристсько-рекреаційних цілях може відбуватисялише в об’ємі, що забезпечує збереженість пам’ятників, їх територій танавколишнього природного середовища. Так проголошує закон про відношення міжісторико-культурним об’єктом та його користувачем. Однак дійсність набагатоскладніша та багатогранніша.
Науковіположення про охорону історико-культурних об’єктів міститься в ряді міжнароднихконвенцій, угод та рекомендацій форумів науковців. Основоположні принципизбереження та використання пам’яток історії і культури отримали в останні рокивідображення і в нашому законодавстві.
У 1998 р.Україна підписала Європейську конвенцію по охороні археологічної спадщини. Хочавона досі не була ратифікована Верховною Радою.
Крим,як жоден інший регіон України, володіє колосальною кількістю пам’ятокархеології починаючи з епохи палеоліту до пізнього середньовіччя. Розосередженів різноманітних ландшафтних зонах вони інколи на території одного об’єктуможуть продемонструвати старожитності різних епох. Тисячоліттями Кримськийпівострів знаходився в зоні контакту давніх середземноморських цивілізацій таварварського світу. Тут перетиналися морські та сухопутні караванні шляхи,проходили міграції багатьох народів. На сьогоднішній день охорона пам’ятокісторії та культури в Україні регулюється Законом «Про охорону культурноїспадщини», який був прийнятий в червні 2000 р. Він визначає управлінняохороною культурної спадщини, реєстрацію пам’яток, передбачає захист історії ікультури, їх фінансування, відповідальність за порушення законодавства проохорону культурної спадщини. Верховною Радою України 18 січня 2005 р. буливнесені зміни та доповнення до діючого Закону України «Про охорону культурноїспадщини», які більше конкретизували та визначили відповідальність за здійсненіпорушення, чітко розмежовували права і обов’язки власників та користувачівпам’яток. В наш час проводиться подальша розробка та утверджуються новінормативно-правові акти у зв’язку з прийняттям нового Закону.
Впершеставиться питання про необхідність створення єдиного державного органу з цихпитань. Однак всі ці починання в подальшому не були підкріплені розвитком іпоглибленням законодавчої бази та потрібного цільового фінансування. Усвідомості чиновників адміністрації, співробітників туристських організаційрізних форм власності, у місцевого населення на рівні повсякденного мисленнясклалося враження, що колосальні археологічні багатства Криму можуть вже заразбезпосередньо використовуватися для екскурсійного показу та зобов’язаніприносити прибуток. Все це, звичайно, не має під собою ніякого підґрунтя. Хочадоволі часто багато туристських фірм проводять екскурсії, отримуючи за цегроші, по місцях проведення розкопок (як сучасних так і давніх міст), які ніякне пристосовані для показу. При цьому не тільки руйнуються пам’ятки, а й доволічасто самі екскурсанти отримують травми.
Рівеньзбереженості історико-культурної спадщини Криму часів античності ісередньовіччя в цілому можна оцінювати як недостатній для задіяння цієїспадщини у туристських маршрутах. На сьогоднішній день спостерігаєтьсятенденція до зменшення ступеню збереженості пам’яток (особливо архітектурних),що виявляється в погіршенні їх зовнішнього вигляду та іноді навіть цілковитійруйнації. Все це перш за все спричинено відсутністю фінансової підтримки з бокудержави, адже більшість історико-культурних пам’яток Кримського півострова таінших пам’яток по всій території України підтримуються в більш-менш належномустані лише завдяки зусиллям окремих фізичних осіб або недержавних установ зметою отримання прибутку.
Найбільшзначні пам’ятки античної археології сконцентровані в містах Керчі таСевастополі. Причому Керч володіє унікальним з точки зору світової науки сузір’ямзалишок давньогрецьких міст та погребальних комплексів на території одногосучасного міста. Вздовж морського узбережжя, практично через кожні 5–6 км,розташовані давні міста: Німфей, Тірітака, Гермесій, столиця тисячолітньогоБоспорського царства – Пантікапей, Мірмекій, Парфеній, Пормфій. Поруч знаменитіпогребальні пам’ятки: Царський курган, Мелек-Чесменський курган, Золотийкурган, розписний склеп «Деметра», усипальниці боспорських династів, курганниймогильник Юз-Оба. Саме тут в другій половині XIX ст. на початку досліджень цихархеологічних об’єктів формувалася класична археологія Російської імперії.Відкриття у 1830 р. на околиці Керчі кургана Куль Оба слугувало поштовхомдля початку широкомасштабних державних археологічних досліджень в Керчі та впівнічному Причорномор’ї, створенні цілої мережі публічних музеїв тадослідницьких центрів. Вже тоді закладаються основи консервації та музеєфікаціїантичних старожитностей.
Отриманийдосвід вилився в музеєфікацію в кінці XIX – на початку XX ст. Царського іМелек-Чесменського курганів, склепу «Деметра» і деяких розкопів Пантікапею.Однак це були одиничні приклади. В той же час Керченська міська управа дозволяєрозбірку «на каміння» унікальної, висотою в 12 метрів, погребальної камери IV ст.до н.е. Золотого кургану, а також інших давніх споруд. Протягом всього XX ст. реставраціята музеєфікація пам’яток античної археології практично не отримала розвитку уСхідному Криму. Окремі роботи на горищах Пантікапей, Мірмекій, Тірітака, Ілуратносили в цілому хаотичний характер, концептуально ніяк не підтверджуючись вдовгострокових актах і проектах. Тому зараз у Східному Криму відсутні не тількимузеєфіковані античні городища, а й навіть скільки-небудь законсервовані івільні від археологічних обвалів об’єкти. Мабуть, лише такі пам’яткипогребальної архітектури як Царський та Мелек-Чесменський кургани в деякій міріможуть відноситися до екскурсійних об’єктів, однак їх нинішній стан відображаєпозавчорашній день в цій області.
Ітільки нещодавно почалися роботи по музеєфікації фортифікаційних та житловихкомплексів античної епохи, розташованих на західному плато акрополюбоспорського міста Пантікапею, які проводить археологічна експедиція Державногомузею образотворчих мистецтв ім. А.С. Пушкіна під керівництвом к.і.н. В.П.Толстікова. Однак і тут це проводиться лише завдяки енергії самих археологів ініяк не підкріплюється ні фінансуванням з боку відповідних відомств, ністворенням відповідної інфраструктури пам’ятки. Тому гостро постає питаннястворення регіональних програм музеєфікації пам’яток античної археології за участівсіх зацікавлених сторін: дослідників, музеїв та заповідників, а такожтуристичних організацій.
Щеодин приклад – віменський середньовічний монастир Сурб-Хач Священний Хрест),розташований в Старому Криму, якому вже 650 років. Книги з бібліотеки цьогомонастиря нині зберігаються у єреванському Матенадарані, хоча повинні бути накримській землі. Після тривалих словесних баталій уряд Автономної РеспублікиКрим нарешті дійшов висновку про необхідність здійснення реставрації монастиря.
Такимчином, проблеми збереження об’єктів культурної спадщини є дуже актуальними дляКриму. Від їх сучасного вирішення залежить майбутнє півострова, основоюекономіки якого перш за все повинна стати туристична галузь, а її повноціннийрозвиток неможливий без збереження унікальних об’єктів культурної спадщини, якінезмінно приваблюють туристів. Саме тому сьогодні потрібно говорити не тількипро великий історико-культурний потенціал Криму, а й про необхідність його охорониі розвитку. В свою чергу – збереження та раціональне використання пам’яток втуристській сфері будуть означати перспективи розвитку півострову.
3.3 Історико-культурна спадщина Криму як об’єкт туризму
Вжебагато десятиліть Крим є крупним туристичним центром нашої країни. Мільйонилюдей щорічно приїздять сюди на відпочинок, виявляючи величезний інтерес дочисленних визначних місць півострова, археологічних, архітектурних та іншихпам’яток.
Пам’яткиантичності та середньовіччя, як ніякі інші на території Криму, відзначаютьсязначною історико-культурною цінністю та користуються великою популярністю середцінителів старовини та просто любителів історії, які приїздять до Криму зєдиною метою – на власні очі побачити залишки давніх культур та цивілізацій,відчути сильну енергетику цих унікальних місць, чи хоча б спробувати уявитисобі життя на цій землі, що розвивалося тут сотні років тому назад.
Яквже зазначалося в попередніх розділах, використання історико-культурноїспадщини Кримського півострова протягом розвитку туристської справи в Україні,завжди мало другорядне значення порівняно з курортно-лікувальним туризмом. Цепояснюється поганим ступенем збереженості пам’яток історії і культури, слабкоюрозробленістю методології дослідження історико-культурної спадщини, і,насамкінець, головне – недостатнім фінансуванням відповідних проектів з бокудержави. Тому лише відносно недавно почав набирати оберти такий напрям туризму,як використання історико-культурної спадщини в туристських екскурсійнихмаршрутах.
Якщоговорити конкретно про пам’ятки спадщини античності та середньовіччя натериторії Криму, то саме вони найактивніше використовуються в маршрутахісторичного спрямування, оскільки володіють величезним історико-культурнимпотенціалом та мають загальносвітове значення.
Найрозповсюдженішимитуристськими маршрутами, в яких можуть бути використані пам’ятки античності тасередньовіччя, є «Екскурсії по античних давньогрецьких містах (Пантікапей,Херсонес, Керкінітіда, Неаполь Скіфський)», маршрути «По середньовічних печернихмістах Криму (Чуфут-Кале, Ескі-Кермен, Мангуп-Кале)», а також загально-оглядовіекскурсії по старовинних історичних містах півострова.
Такожвеликою популярністю користуються державні історико-культурні заповідники,створені на базі комплексів історико-містобудівної спадщини півострова:
1. Державний архітектурно-історичний заповідник «Судацька фортеця» ум. Судаку (1958 р., є філією Національного заповідника «Софія Київська»)
2. Державний історико-культурний заповідник у м. Керчі (1987 р.)
3. Державний історико-архітектурний заповідник у м. Бахчисараї (1990 р.,до його складу входять печерні міста Ескі-Кермен і Чуфут-Кале)
І,нарешті, четвертий – Алупкінський державний палацово-парковий музей-заповідник,який, однак, не можна віднести до теми даної курсової роботи.
Всіці історико-культурні заповідники включають в себе велику кількість музеїв тацікавих місць, які відкриті для відвідувачів і активно використовуються вякості туристських об’єктів.
Головноюпроблемою розвитку туризму в цій галузі є недостатній для показу рівеньзбереженості пам’яток, який внаслідок використання цих пам’яток в туристськійдіяльності тільки погіршується. Це призводить до невпинного скороченнякількості цінних пам’яток, і, як наслідок, знижується їх атрактивність длятуристів.
Однак,незважаючи на всі проблеми та недоліки, в перспективі можуть бути створені новімаршрути з використанням нововиявлених пам’яток (в основномуісторико-архітектурних та архітектурно-містобудівних), оскільки постійнопроводяться нові і нові розкопки, і ще тисячі унікальних знахідок чекають нанас у майбутньому.
Підсумовуючивищезазначене, можна говорити про недостатній ступінь збереженостіісторико-культурної спадщини Криму, і, як наслідок, недостатню задіяність її втуристській сфері. Однак, володіючи величезним історико-культурним потенціалом,об’єкти історії і культури можуть і повинні використовуватися для туристичнихпотреб, адже, як свідчить зарубіжний досвід, вміла організація їх показу таширока реклама дали б значний економічний ефект.
Висновки
Вданій роботі було визначено і досліджено найвизначніші історико-культурніпам’ятки Криму часів античності і середньовіччя, ступінь збереженості цихпам’яток та їх використання в туризмі на сучасному етапі розвитку туристськоїсправи в Україні.
Щодометодології дослідження історико-культурної спадщини, можна зробити висновки пронедостатність комплексного вивчення та детального обґрунтуванняісторико-культурних ресурсів, про що свідчить неоднорідність підходів до оцінкиісторико-культурної спадщини.
В процесідослідження етапів формування історико-культурної спадщини Кримськогопівострова, були виділені народи, що залишили по собі пам’ятки історії такультури, які на сьогодні ми маємо змогу спостерігати в різних частинахпівострову.
Щодогеографічної локалізації пам’яток античності та середньовіччя, прослідковуєтьсячіткий розподіл їх по північній та східній частині півострова. Це можепояснюватися наявністю Кримських гір на півночі (що в свою чергу сприялорозселенню народів у передгір’ях) та важливим значенням морських портів насхідному узбережжі Криму (Керч, Феодосія).
Якщоговорити про ступінь збереженості та сучасний стан використання та охорону історико-культурнихресурсів Криму в туризмі, треба відзначити катастрофічно високий ступіньзруйнованості пам’яток та недостатню задіяність їх в туристській сфері.
Отже,для вирішення проблем у пам’яткоохоронній сфері, необхідно не лише збільшитипряме фінансування охорони пам’яток, а й відповідно змінити податковезаконодавство, запровадити пільговий статус для благодійництва.Історико-культурна спадщина Кримського півострова потребує введення єдиноїрозгалуженої системи охорони, яка буде взмозі здійснювати зважену політику щодозбереження історичних пам’яток – національного надбання. І тільки тоді, коливсе це буде зроблено, багата та надзвичайно цінна історико-культурна спадщинаКриму буде приносити колосальні прибутки нашій державі, водночас зберігаючи тамузеєфікуючи пам’ятки історії і культури наших нащадків для наступних поколінь.
Списоквикористаних джерел
1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України:методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. – К.:видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001. – 395 с.
2. Мацола В.І. Рекреаційно-туристський комплекс України. – Л.:вид-во, 1997.-259 с.
3. Засецька І.П. Матеріали боспорського некрополя другої половини IV– першої половини V ст. н.е. // Матеріали по археології, історії таетнографії Таврії. – Вип. III. – Сімферополь, 1993.
4. Якобсон А.Л. Крим в середні віки. – М., 1973.
5. Все про Крим: Щорічне довідково-інформаційне видання/ Щербак А.І.– Харків: Каравела, 1998. – 480 с.
6. Храпунов І.Н. Давня історія Криму. – Сімферополь, 2003.
7. Зубарь В.М. Херсонес Таврійський в античну епоху(Економіка і соціальні відносини). – К., 1993.
8. Якобсон А.Л. Ранньосередньовічний Херсонес // Матеріалита дослідження з археології СРСР. – М., 1959. №63.
9. Якобсон А.Л, Таманян Ю.А. Вірменська архітектура вКриму. – Єреван, 1990.
10. Карпов С.П. Шляхамисередньовічних мореплавців. – М., 1994.
11. Виготська Т.Н. Неаполь– столиця пізніх скіфів. – К., 1979.
12. Соломонік Е.І.Епіграфічні пам’ятки Неполя Скіфського // Нумізматика і епіграфіка. 1962.Вип. III.
13. Дашевська О.Д.Пізні скіфи в Криму. – М., 1991.
14. Зінько В.Н.Археологічні прогулянки по античній Керчі. – Керч, 1998.
15. Марченко І.Д.Місто Пантікапей. – Сімферополь: Вид-во Таврида, 1974.
16. Толстіков В.П.Пантікапей – столиця Боспору // Очерки археології і історії Боспору. – М.:Наука, 1992. – С. 45–99.