Орнамент Буковини. Загальні відомості.
Елементи орнаменту буковинського килима.
На декоративність народної тканини в значній мірі впливає техніка ткання. Кожне сплетіння створює свій декоративний ефект. Наприклад, гладке і рівномірне сплетіння вражає спокійною ритмічністю, різні види скісного (чиноватого ткання) „качельця”, „смерічка”, „луска” (покривають тканину дрібними фігурними мотивами, які мерехтливо вирисовуються блискучими контурами і надають їй наглядності. Чиновате ткання повсюдно застосовувалося в одягових тканинах – вовняній і полотняній (опинки, запаски, пояси, хустки), а також в інтер’єрних та господарських тканинах.
Серед різних способів ткання виділяється перебірне, яке дає пластичні, подібні до плоскої різьби узори. Виконані перебором орнаменти поєднуються з гладким або скісним тканням полотна і укладаються чітким рельєфом, що надає тканині оригінальної фактури. Народні майстри знаходили найкращі співвідношення пластичного перебірного декору з розмірами та призначеннями тканини і вміли поєднати в цільні композиції фактурні та орнаментально-колористичні ефекти.
Чудові зразки перебірного ткання зустрічаємо у всіх областях України.
Особливо характерна перебірка тканини для Полісся. тут з графічною чіткістю виступають геометричні орнаменти з гострокутних фігур і ламаних ліній, виткані червоною ниткою на сірому льняному полотні. Ткані перебором орнаменти є чудовою прикрасою поліського народного одягу.
В деяких районах перебір впроваджувався для доповнення і пожвавлення гладко витканого орнаменту. У такий спосіб виконувалися різнокольорові стрічкові узори з ромбовидних розеток і клинців. Особливо цікаві зразки цього роду зустрічаємо в одягових та інтер’єрних тканинах Станіславщини, Тернопільщини, Буковини та Закарпаття.
Особливістю гірських південно-східних районів Станіславщини, Закарпаття та Буковини є ткання вовняних ліжників з довгим ворсом. Рідко переплетена тканина з грубої вовни, збита у фолюші, дістає характерну тугість і пухнастість і вживається верховинцями.
У всіх тканинах незалежно від способу ткання орнаментальні композиції спираються на біжучий лінійний ритм і являють собою укладені в певній черговості широкі й вузькі смуги гладких та узористих пасм. Багатство орнаментальних варіантів визначається різними співвідношеннями і пропорціями в розміщенні смуг та кольорових ліній і плям. Народні майстри з величезною фантазією оперують не багатьма засобами декорування і створюють дуже цікаві та неповторні зразки тканин.
Значна роль у декоруванні народних тканин належить колористичним рішенням. Характерною їх рисою є зведення кількох барв і відтінків до одного панівного тону. Такий прийом відбитий у народних назвах: наприклад, плахта – „чорнобрива”, „синятка”, „рябенька”, „червонятка”, „золотиста” тощо. Гарно зливаються різнодібрані кольори в тканинах Покуття, Карпат, Буковини, загальний колорит яких завжди визначається основним кольором тла. Свій домінуючий колір часто виступає в одягових тканинах навіть сусідніх сіл. Наприклад, для Космача притаманний золотисто-оранжевий колір, для Жаб’я – зелений, для Ворохти – фіолетовий, для Ясені – синій і т.п. У покутських селах понад Дністром панівним є багряно-малиновий колір, у селах Наддністрянського Поділля та Буковини переважають темні кольори, що згущуються до чорного тону. Кольористість тканин помітно зростає наприкінці ХІХ ст., коли у виробництво їх вводиться все більше фабричних ниток.
Як свідчать збережені до нашого часу зразки з першої половини ХІХ ст., Буковина вже тоді мала добре розвинене килимарство. В 20-х роках в м.Атаках була заснована килимарська школа.
Килими, за характером оздоблення можна поділити на дві великі групи: прикрашені рослинним мотивами і з геометричною орнаментикою. Кожна з цих груп має певну територію поширення, хоч важко вказати якийсь килимарний осередок, де б не виготовлялися одночасно рослинні і геометричні килими. Виробництво рослинних килимів поширюється в ХІХ ст. на Катеринославщині, в північній частині Херсонщини, на східній і Західній областях Поділля, Буковини. Геометричний килим переважає в більшій частині Поділля, в Галичині, на Буковині та Закарпатті.
В рослинній орнаментиці лівобережних килимів спостерігається зрушення в бік більш природного трактування рослинних мотивів, більш симетричного і строгого їх розміщення.
Основу рослинного орнаменту тут, як і раніше, складають окремі мотиви у вигляді соковитої з досить плавним контуром крупної квітки або квітів з гідкою й листям, які розміщуються на полі килима рядками чи в шаховому порядку. Мотиви, як правило, повторюються, але завжди в них що-небудь змінюється: величини, силует, кількість пелюсток тощо, що надає виробу особливої привабливості. До речі, ця риса характерна для всіх осередків побутування рослинного килима. Повторюється також властиве для попереднього періоду групування рослинних узорів навколо одного центрального мотиву або поєднання їх у два-три великі розкішні букети, що займають усю площину килима. Інколи рослинні композиції (правда, значно рідше, ніж у 18 ст.) збагачуються зображенням кошиків, глечиків, бантів.
В композицію килимів з рослинним орнаментом вводяться також своєрідні трактовані зображення птахів, тварин і навіть людських фігур. У виробах з загальним фоном геометричні узори – зубчасті і східчасті ромби, восьмикутні розети, так звані звізши, — розміщені рядками, в шаховому порядку або групуються навколо одного центрального мотиву. Особливо гарне враження справляє килим, в якому фон помережаний густою сіткою з ромбовидними або восьмикутними клітинами, в які вписано розети і „звізди”.
Своєрідними рисами відзначаються волинські килими. В оздобленні виробів Східної Волині переважає рослинний орнамент, Західної – геометричний. Для Західної Волині характерні килими, оздоблені переважно геометричними узорами. Витримані в синьо-рожевих тонах побудовані на кількох крупних виразних мотивах, вони справляють цільне враження. Особливо слід відмітити килими з Ратного та Кременця, звичайні геометричні мотиви яких – ромби і восьмикутні розети – отримали багату декоративну розробку.
Рослинні килими можна поділити на два види: в одному з них рослини розміщені окремими елементами, в іншому – посаджені у вазони. В килимах першого типу узори, як правило, крупні, масивні, розміщені не густо, в основному зображуються пуп’янки. Фон здебільшого чорний або темно-коричневий. Ступінь стилізування і геометризування досить значний.
Найцікавішими і найбільш високохудожніми були килими вазонного типу. Килими такого типу на Україні досить поширене явище. Як уже згадувалося, вони зустрічаються на території Східної Волині, побутували в південно-західній Київщині, становили своєрідну групу на Збаражі і Буковині. Ці вироби займали значне місце також у килимарстві сусідньої Молдови. Проте класичного вигляду на території України вони набули на Поділлі.
Саме в горизонтальних килимах вазонного типу Східного Поділля найяскравіше проявилися закладені в них великі декоративні можливості. В кращих з них своєрідної форми набувають не тільки рослини, але й самі вазони, які інколи перетворені у вигадливий орнаментальний мотив. Композиція в цих килимах, які мають значну довжину (деякі досягають 6 метрів), розгортається по горизонталі. На площині розміщуються в ряд три, п’ять, шість чи сім вазонів з рослинами. Інколи між основними великими вазонами зображуються додаткові, менші, які служать для заповнення вільних проміжків. Нерідко місце вазонів займають великі, цікаво трактовані геометричні мотиви. Як правило, розглядувані килими мають широку, чітко виражену кайму, забарвлену в колір, протилежний кольору фону. На деяких зразках кайма відсутня або розбита галузками, що піднімаються з вазонів.
Велику групу становлять геометричні килими. У західному напрямку геометричні мотиви поступово збагачуються, поповнюються новими елементами, укладається їх композиційна будова. Помітна також зміна в розфарбуванні килимів: від теплих коричневих, жовто-зелених і сірих на сході до холодних рожево-червоних і синіх на заході. Геометричні килими характеризуються обмеженою кількістю мотивів, переважно великих ромбів, восьмикутних розет, розміщених, як правило, на спільному тлі. В деяких килимах збільшеними розмірами і характером орнаменту виділяється середня смуга. В орнаменті появляються ромби з гачкуватими виступами, широко використовуються східчасті і зубчасті мотиви у вигляді клинців тощо.
Рослинні килими Збаражчини виступають у двох варіантах. У найдавніших зразках рослинні мотиви мають вигляд розміщених по кілька в ряд на всю висотку килима розложистих галузок, інколи посаджені у невеликі вазони. Тло таких килимів найчастіше яскраво-червоне з оранжевим відтінком або біле.
Збаразькі рослинні килими початку ХХ ст. характеризуються великими геометричними трояндами, які виділяються яскравими контрасними плямами на глибоко-чорному тлі. Поєднання геометричного і рослинного орнаментів дає цікавий художній ефект. Великим смаком відзначаються килими, в яких основне поле прикрашене восьмикутними розетами „звіздами”, а кайма – в’юнким рослинним бордюром.
Вище відмічалось, що килимарство на Прикарпатті, зокрема на Косівщині і в Глинянах, виникло під безпосереднім впливом західноподільського килимарського промислу. Це багато в чому визначило художнє обличчя косівських і глиняних килимів. Цікаво відмітити, що тут поширений лише геометричний орнамент, споконвіку властивий місцевому узорному ткацтву. Засновуючи, а можливо відроджуючи новий вид ткацької продукції – килим, місцеві майстри мали змогу звертатися безпосередньо до орнаментального багатствоа місцевого ткацтва – ліжників, верет, наволочок, пере міток, і доповнювати ним подільські зразки. Завдяки поєднанню подільських геометричний мотивів з місцевими узорами косівські і глинянські килими стали оригінальними і багато орнаментальними творами.
Найбільш поширеним був смугастий тип килима. Позбавлений спільного тла, він розбитий на кілька (три, п’ять, сім) смуг, заповнених геометричними фігурами ромбами, з східчастими або зубчастими контуром, своєрідними мотивами – „пилами”, „рачками”, „копильцями”, „кучерями”, „гребінцями”.
Килими, орнамент яких розміщено на спільному полі, на Прикарпатті зустрічають рідко. Композиція таких килимів найчастіше будується з не з’єднаних між собою ромбовидних фігур, сточених каймою з дрібніших геометричних мотивів.
Косівські і глинянські килими поліхромні. Переважають теплі тони – ясно-коричневі, золотисто-кремові, червоні, оранжеві. Як другорядні виступають зелений, рожевий, білий, жовтий кольори.
На Буковині в минулому столітті побутував рослинний і геометричний килим. Про характер найдавніших буковинських рослинних килимів можна скласти уявлення на підставі існуючих публікацій 1835-1851 рр. в журналі „Таріс Роимаінс”. На одному з них привертають увагу два невеличких вазони збаразького типу, розміщені на чорному полі між ременами великого хреста. У вертикально-орієнтованому килимі 1851 р. на всю висоту зображено дерево з товстим зеленим стовбуром, посаджене в келихоподібний вазон. На гілках дерева попарно з двох боків сидять своєрідно стилізовані птахи.
Цікаві зразки буковинських килимів 19 ст., оздоблених стилізованим рослинним орнаментом, дійшли до наших днів. Кілька з них зберігаються у фондах Львівського музею етнографії і художнього промислу.
В невеличкому настінному килимку з с.Бабина Кельменецького повіту, який виткала Катерина Голошняк, на суцільному чорному тлі густо розміщені своєрідно трактовані вазони, розфарбовані в яскраві зелені, рожеві і білі кольори. Привертає увагу також килим скорца, витканий в 1899 р. Земфірою Гурилюк з с.Волоки Чернівецького повіту. Стилізований рослинний орнамент в ньому вдало доповнений геометричними узорами і цікавими мотивами птахів.
Більшість буковинських килимів, які збереглися до нашого часу, оздоблені геометричним орнаментом. Це переважно вузькі і довгі килими скорці, які призначені для оббивання стін над лавками або по-під стелею. Найчастіше вони прикрашені густою сіткою з’єднаних між собою квадратоподібних ромбів, зафарбованих у контрастні чорний, жовтий, червоний і фіолетовий кольори.
Геометричні орнаменти на Буковині прикрашали також настінні килими звичайних розмірів. Композиція їх будується за зразком рослинних. Звичайно вони облямовані каймою, яка інколи на вужчих сторонах килими подвійна. Центральне поле здебільшого оздоблюється безперервним рапортом узору, який утворюється з повторенням восьмикутних розет або ступінчастих ромбів, розміщених прямими, скісними рядами або в шаховому порядку. Фон поля коричневий, білий або жовтий. Чудові зразки таких килимів можна бачити у Львівському музеї українського мистецтва. Ті зразки, що подекуди збереглися в побуті селян гірських районів, дозволяють зробити припущення, що основним видом старих закарпатських килимів були килими з каймою і основним полем. Їх прикрашували своєрідно трактовані геометричні і стилізовані рослинні мотиви, забарвлені в яскраві контрасні кольори.
Народне килимарство ХІХ – початку ХХ ст. – яскрава сторінка в історії українського мистецтва. Чудові квіткові килими Лівобережжя і Київщини з їх надзвичайним багатством рослинних узорів, різноманітністю композиції і вишуканістю колориту, захоплюючі своєю декоративністю килими вазонного типу Східного Поділля, барвисті, вражаючі вигадливістю і досконалістю розробки геометричних мотивів килими Західного Поділля і Прикарпаття, своєрідні, високохудожні килими Волині та Буковини належать до кращих здобутків українського декоративно-прикладного мистецтва минулого.
Килимове виробництво. Загальна характеристика
Килимове мистецтво виникло в умовах натурального господарства, коли обробка вовни була одним із головним занять населення. До самих найперших відносяться вказівки на виробництво килимових виробів зображення вертикального та горизонтального ткацьких станків в Древньому Єгипті на пам’ятках, які відносяться до 14 ст. до н.е. Археологічні та літературні матеріали говорять про розвиток килимарства у греків, мидян, персів, скифів та інших народів ще в 1 тисячолітті до н.е. Про високий ступінь розвитку килимарського мистецтва дві тисячі років назад свідчать добре збережені до наших часів у шарах вічної мерзлоти Пазирикських курганів Гірного Алтаю ткані та войлочні килими, а також килимові вироби скіфського періоду, що набули великої художньої цінності та великого наукового інтересу.
У багатьох народів світу килими складали придане нареченої, використовувались як подарунки та пожертвування святилищам.
Вивчаючи історію слов’янських народів до ХІІ-ХІІІ ст., вчені звернули увагу на згадування про призначення килимів в домашньому використанні для прикраси помешкання, для обрядових церемоній. Килимами завішували стіни для утеплення житла, килимовими виробами прикрашали храми, а в багатих будинках застеляли підлогу, в бідних хатах на підлоги клали більш дешеві домоткані килими типу доріжок. Килим використовували як накривки для скринь, лавок, саней.
У східних народів килими різних типів (азербайджанські, дагестанські, туркменські) мали в побуті ще більш поширене розповсюдження. Крім настінних та килимів на підлогу, вироблялись мішки-футляри для перевози продуктів та речей для в’ючних тварин. Килими-футляри використовувались для зберігання господарських предметів, одежі, посуду і виконували функцію домашньої обстановки. Килимами прикрашали мечеті, медресе, заїжджі будинки.
Килими вигідні у використанні – ними утепляють підлогу та стіни, вони поглинають шум, довго використовуються. Шерстяні килими ручної роботи майже не реагують на шкідливий вплив вологості та сухого повітря. Ці корисні якості килимів та їх декоративні якості зробили їх необхідними предметами побуту багатьох народів.
В процесі багатовікового удосконалення ручного килимарства були відпрацьовані багато численні типи килимів, художнє рішення яких тісно пов’язане з технікою їх виготовлення.
Килими ручної роботи діляться на два основних види: войлочні та ткані. Ткані килими виготовляються із вовняної пряжі, бавовни, войлочні – із непряденої вовни.
Крім ручного ткацтва використовується і машинний спосіб виготовлення килимів, килимових доріжок, покривок тощо. На двополотенному верстаті з машиною Жаккарда за годину виготовляють близько 6 м2 ворсового полотна. На спеціальних аксмінерських верстатах ворсова поверхня утворюється за допомогою комплекту трубок на снувальних валиках.
Виготовлення килимів механізованим килимоткацьким верстатом – це вже галузь художньої промисловості.
Після ткання килимові вироби очищають, зм’якшують каркас, надають ворсовій поверхні блиску.
У різних техніках виконання килимових виробів народні майстри досягли високої майстерності, вміли передбачити художні ефекти виробів.
За функціональними призначеннями виділяються килими: настінні, настільні, забавники, полавники, декоративні доріжки, накидки на крісла тощо. Залежно від функціональної ролі вирішуються і їхній орнамент, композиція, колорит. Зміст орнаментальних мотивів, характер зображення – важлива основа поділу килимів за окремими групами: з геометричним, рослинним, геометризовано-рослинним орнаментом, сюжетно-тематичні. Домінуючі мотиви орнаменту: ромби, квіти, квіткові галузки, вазонки, дерева, птахи, качечки, людські постаті та ін. Розроблена чітка система їхнього розташування на білому, чорному, коричневому, сірому тлі. Найпоширеніші композиції: поперечно-смугаста, концентрична, сітчаста і вазонна. Важливу роль в орнаментально-композиційній будові килимів відіграють кайма, обрамування, торочки тощо.
Полі функціональність українських народних килимових виробів, ліжників, гобеленів, техніка їхнього виготовлення, орнамент і колорит – взаємообгрунтовуючі факти, які створюють грунт унікального виду мистецтва, важливе художнє надбання українського народу.
--PAGE_BREAK--Технологія переплетень односторонніх килимових виробів.
Ворсові килими. Махрові килими.
Килимове виробництво походить від специфічного типу узорної тканини – килимів, з виробництвом яких ця техніка найчастіше пов’язана. Залежно від технічних і декоративних особливостей до цієї групи народних ткацьких технік входять: „Закладне”, „Ворсове”, „Петель часте” ткання.
Закладне ткання. Килим, виготовлений цією технікою ткання, є гладкою, без ворсовою, двосторонньою тканиною, витканою полотняним переплетенням на двох ремізному верстаті. Кольорово-узорний ефект килима створюється вовняними пітканнями, яке щільно збите і цілком покриває товсту міцну основу.
Характерною особливості закладного ткання є те, що різнокольорові шматки ниток спіткання вручну закладаються в утворений ремізками зів, протягуються між потрібною кількістю ниток основи і виводяться назовні відповідно до задуманого рисунка.
Заклавши нитки спіткання по всій ширині тканини, закриваємо зів, прибивається спіткання лядою, утворюємо новий зів за допомогою другої підніжки. У цей зів нитки спіткання прокидаємо уже в протилежний бік. Прокидаючи нитки то в один, то в другий боки, починають вимальовуватись контури різнокольорових площин, які з’єднуються між собою по вертикальній, косій чи східчастій лініях.
Строго вертикальні і східчасті контури узору тчуть „на межову нитку”, зачіпляючи нитки спіткання обох кольорів за одну й ту ж нитку основи, або „у вічко”, при яких ткання повертає сусідні кольори кожен на своїй нитці основи і на межі кольорів утворюється щілина – ажур.
Скісні контури тчуть „на косу нитку”, зміщуючи нитки спіткання одного кольору над другим на одну-дві нитки основи. У килимі зі скісним одного кольору над другим на одну-дві нитки основи. У килимі зі скісним контуром візерунка видно маленькі дірочки-просвіти.
В районах з розвиненим климарством „закладна” техніка ткання використовується для оздоблення фартухів, сорочок, верет і при виготовленні гуцульських узорних ліжників-коверців та гобеленів.
Ворсове ткання. Ворсові тканини виготовляють на вертикальних ткацьких верстатах. Лицьова поверхня килима покрита кінцями (ворсинок) кольорової пряжі, якою обв’язують дві сусідні нитки основи і закріпляють у вигляді вузла. Килимові вузли в’яжуть горизонтальними рядами по ширині основи, підбираючи кольори. Кожен вузол зсовують по нитках основи вниз, затягують і відрізають довгі кінці пряжі. Кожен ряд вузлів закріплюють однією чи двома нитками міцного ґрунтового підткання.
Петельне ткання. Ткання „ключками” є одним з варіантів старовинної техніки петельного ткання. Тканини, виготовлені цією технікою, мають орнамент, який виділяється на верхньому боці тканини петельними кучерями площинами. Як і в усіх перебірних тканинах, так і в петельних, виступає додаткове спіткання. Нитки додаткового узорного спіткання, які формують петельний орнамент, бувають завжди товстіші, легко скручені. У процесі ткання ткаля перекидає два рази човник з ниткою ґрунтового спіткання (робить два ходи) і прибиває їх прибивачкою. За третім ходом перекидає вільно нитку узорного спіткання і, не прибиваючи, набирає її по всій ширині тканини відповідно до рисунка, на дріт, підтягує набрані петлі над рівнем полотнища тканини і прибиває їх до краю витканого полотнища. Після цього закріплює їх знову двома ходами ниток ґрунтового спіткання. Чергування в такий спосіб рядів ґрунтового й узорного спіткання сприяє утворенню на лицьовому боці полотнища рельєфно виступаючого орнамента у вигляді дрібних „ключок”, а на зворотному – гладкої поверхні з полотняними переплетеннями. Висота „ключок” доходить здебільшого до 2-8 мм, вона обумовлена діаметром дроту, на який набирались петлі.
Ремізно-підніжкове (ремізно-човникове) ткання. Техніка ремізно-підніжкового ткання стала відомою найпізніше. Тут процеси утворення зіву й перекидання нитки спіткання відбувається не вручну, а механізованим способом за допомогою човника і ремізок, з’єднаних з підніжками.
Узорне ремізно-човникове ткання пов’язане із веденням багато ремізного верстата. Декоративні ефекти на тканинах створюються шляхом відповідного чергування застилів двох систем ниток – основи і спіткання. При зіставленні на тканині площин, застелених групами ниток, спрямованих під різним кутом, внаслідок світлових ефектів створюється на її поверхні своєрідний орнамент світлотіньового характеру. Він виступає на тканині у вигляді вертикальних або ромбовидних фігур та їх поєднань.
Той чи інший орнамент залежить від способу набирання основи в ремізки, відповідного порядку прив’язування ремізок з підніжками та від порядку наступання на підніжки. Кількість підніжок і ремізок у верстаті обумовлена складністю рисунка. При великорапортних рисунках кількість підніжко досягає 16. Вмонтування такої кількості ремізок і підніжок вимагає більших за розмірами верстатів і відповідно – більшого приміщення.
Техніка ремізно-підніжкового узорного ткання дотепер широко застосовується у виробництві тканин рапортного типу. Найвищого розвитку вона досягла в льонарських районах Полісся, в Придністров’ї, на Буковині (скатерті, рушники, верета). У виробництві вовняних тканин зустрічається вона при виготовленні тканин для одягу, гуцульських і покутських запасок, обгорток, поясів тощо.
Використання вилкорапортних узорних рисунків вимагало складних обчислень та виняткової уваги. Професійні ткачі користувались при цьому спеціальними допоміжними рисунками, сільські ткалі наряджували верстат по пам’яті – з голови. Вони змалку засвоювали мудрість, апробовану не одним поколінням ткачів й досягали при цьому високої майстерності.
Є різні техніки ручного ткання килимових виробів, що впливає передусім на зовнішній вигляд поверхні. Залежно від техніки виконання виділяють килимові вироби з гладкою поверхнею і двобічним орнаментом, тобто без ворсові, з рельєфно виступаючими над основною нитками – ворсові, комбіновані і гобеленові.
У виготовленні двобічних без ворсових килимів на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині та у центральних і південних районах України особливого поширення набула техніка гребінчастого ткання („кружляння” або „вільної нитки”). Спочатку тчуть орнаментальні мотиви, а пізніше поле нитки спіткання збиваються для щільності молоточком „гребінкою”. Цією технікою ткалі вільно заокруглюють задумані рослинні мотиви, а на тлі довільно окреслюють хвилясті лінії. Бо ж спіткання того чи іншого кольору переплітається з основою не рівними горизонтальними рядками, як у так званих рахункових килимах, а йде в різних напрямках, згідно з контурами візерунків, що окреслюються вільними заокругленими площинами як мазки на живописному полотні. Такою технікою виткані класичні українські „квіткові” килими.
Крім без ворсових одношарових двобічних килимів на Україні здавна виготовлялись ворсові килимові вироби. Це багатошарова тканина з основою полотняного переплетення ниток і ворсових, що виступають над нею. Використовуються три системи ниток: основи, спіткання та ворсової нитки. Переплетенням ниток основи і спіткання утворюють каркасне полотно. ворсові кольорові нитки різної довжини спеціальними вузлами щільно прив’язують до ниток основи. Прибивають нитки спіткання, окреслюючи відповідний малюнок або об’ємно-рельєфні акценти. Є різні варіанти в’язання вузлів: густих, туго збитих, розріджених, зрізання ворсу над основою, його розпушення тощо.
На Україні найдавніші ворсові килими відомі з 16 ст. – коци з Харківщини, Київщини, Чернігівщини. У 60-х роках ХХ ст. виготовлення ворсових килимів поширилося у ткацьких артілях: на фабриках в усіх областях України.
До ворсових виробів належить унікальний вид художніх тканин – ліжники (локальні назви: джерги, коци, наліжники, присіди тощо). Це грубі вовняні вироби з рельєфною поверхнею, двостороннім ворсом довжиною 5-7 см. Техніка їхнього виготовлення: просте полотняне переплетення. Виготовлюються спеціальні нитки для поробку – легко, нерівномірно скручені пучки вовни діаметром до 1 см. Це сприяє розпущенню поробкової нитки, утворенню двостороннього ворсу на поверхні тканини. Щоб ліжник мав довгий ворс, менше скасування, вовну для поробку брали кращої якості, з довгими твердими волокнами. На основу підготовляли міцні, дещо тонші вовняні нитки.
Окрему оригінальну групу утворюють так звані петель часті тканини. В них основа тчеться полотняним переплетенням. Ткалі роблять човником два ходи ниток спіткання і прибивають їх. За третім ходом вводять додаткові, грубші кольорові нитки візерункового спіткання, їх пропускають вільно, не прибивають до основи. Чергування грунтововго і візерунчастого спіткання утворює на гладкому, лицьовому, витканому полотняним переплетенням тлі рельєфний петельчастий орнамент.
Висновки
Українські Карпати являють собою історико-етнографічну зону, в характері матеріально)' та духовної культури якої знайшли вияв особливості соціально-економічного розвитку цього краю і природно-географічні його умови, багатовікова взаємодія форм культури українців та інших народів, віддавна розселених на цій території.
Ткацтво українців Карпат — цілком сформоване, оригінальне явище, яке склалося в процесі тривалого історичного розвитку. Воно відображає рівень добробуту, культурного розвитку, естетичні смаки населення даного регіону, а також спільність таких компонентів, використання як вихідного матеріалу вовняної, льняної і конопляної сировини, ідентичність методів його домашньої обробки, подібність знарядь праці, конструкції ткацьких верстатів, технік ткацтва і професійної технології, однотипність видів тканин для одягу та Інтер'єру, виразність фактур — від гладкої дрібнозернистої до вузлуватої і рельєфної поверхні з довгим ворсом, різноманітність структур — тугих, рівномірних, розріджених, еластичних, з геометричним, рідше стилізованим рослинним характером орнаментальних, переважно ромбовидних мотивів, смугастим розташуванням їх на площині композиції, чітким ритмом і симетричністю, яскравим насиченим колоритом, багатою палітрою натуральних кольорів пряжі.
Аналіз ткацтва українців Карпат дозволив конкретизувати наукові уявлення про локальну етногрупову своєрідність цього виду народної творчості. Зокрема, вивчення зон поширення локальних рис тканин Українських Карпат дало можливість виділити кілька стійких компонентів для одягу та інтер'єру, які використовуються в таких етнографічних групах українського населення, як гуцули, бойки, лемки та мешканці суміжних рівнинних місцевостей Закарпаття. Поряд із спільними рисами в художньому рішенні тканин в межах кожної групи існують незначні місцеві варіанти, властиві кожному мікрорайону ткацтва. Згідно з існуючими в народному побуті і культурі відмінностями, зокрема осередків ткацтва ґуцульщини та Бойківщини, здійснено їх умовний поділ на центральні, західні і східні частини.
В ткацтві названих груп українців Карпат за рядом ознак виділяються тканини гірських і передгірних сіл. Такий умовний поділ існує у всіх інших видах традиційно-побутової та духовної культури.
Основними з вищезгаданих комплексів тканин є: гуцульський, бойківський і лемківський.
Гуцульський комплекс характеризується перевагою вовняної сировини над льняною Г конопляною, особливо у гірських селах, використанням деяких старовинних знарядь ткацтва, саржевою, килимовою І перебірною техніками ткацтва, виготовленням різноманітних сортів полотна для натільного, верхнього та поясного одягу.
Серед традиційних тканин інтер'ерного призначення переважають рушники, скатертини, наволочки, верети, ліжники, хідники, килими тощо.
Гуцульські скатерті, як І інші полотняні поштучні вироби, за характером художнього рішення споріднені між собою. Для них типовий тридільний уклад основних смуг орнаменту, з провідними ромбовидними, хрестовидними, зірчастими, розетковими мотивами та підпорядкованими їм дрібнішими елементами „крешітокз”, „гребінців”, „павучків” тощо.
Розвиток гуцульського килимарства почався відносно недавно — в кінці XIX— на початку XXст. Художні якості гуцульських килимів базуються на принципах орнаментально-композиційного рішення традиційних верет, ліжників та ін. Становлення і розвиток килимарства Гуцульщини проходили під певним впливом килимарських центрів Поділля, Прикарпаття, Буковини. Характерна особливість килимів — поперечне розміщення смуг орнаменту з виділенням трьох, п'яти, семи частин. В центрі кожноі з них — витягнуті фігури ромбів з виступаючими назовні гачкоподібними або зубчастими відростками.
Загалом для гуцульських тканин одягового та інтер'єрного призначення характерна велика різноманітність структур, фактур, детальна розробка складних візерунків, чіткість композиційних ритмів, симетрія і поліхромність. Колорит базується на насичених, дзвінких, часом навіть контрастних тонах з вишуканими нюансами градацій теплих і холодних барв. При цьому для гірських сіл більш типова монохромність, а для передгірних — поліхромність. Тканинам бойківського комплексу властива перевага льняної і конопляної сировини, в гірських селах поряд з цим більше використовували овечу вовну. Серед тканин для одягу високими технологічними якостями характеризуються полотна і сукна.
Вивчення тенденції сучасного стану ткацтва українців Карпат переконливо засвідчує активний його розвиток. Виявляється спадковість і стійкість традицій у кожному з локальних мікрорайонів ткацтва і збагачення їх новими досягненнями. Чітко виявляється тенденція відходу від попередньої замкнутості до активного сприйняття зовнішніх новацій. Помітними є взаємопроникнення і взаємозбагачення досягненнями ткацтва суміжних етнографічних груп (гуцулів, бойків, лемків), а також віддалених зон України і сусідніх груп іноетнічного населення в етноконтактній зоні. Вияви цієї тенденції особливо характерні для центрів ткацтва перехідної гуцульсько-бойківської смуги, а також віддалених від Гудульщини мікрорайонів карпатського ткацтва.
Значний розвиток художні тканини українців Карпат отримали на Гуцульщині, в закарпатській частині Бойківщини та рівнинних місцевостях Закарпаття. Особливо активно розвиваються такі види тканин, як скатерті, рушники, килими, ліжники, верети з різноманітними варіантами побудови геометричних і стилізовано-рослинних та геометричних мотивів.
Сьогодні велика роль належить творчим працівникам підприємств народних художніх промислів, художникам, модельєрам і народним майстрам, їхні виставочні твори і малосерійні вироби сприяють збагаченню асортименту сучасного промислового виробництва, всебічному розвитку цього виду творчості, ознайомленню широкої громадськості з кращими зразками.