Науково – технічний
металургійний ліцей № 81
Реферат на тему:Наш край в роки другої світової війни
Тхоренко Максим
9 — МПлан
· Вступ
· Початок війни
· “Велика Вітчизняна” ?
· “Визволення” українськихземель
· Українська ПовстанськаАрмія
· Українськадивізія “Галичина”
· Червона Армія
· Короткі наслідки
Вступ
Внашчас постає багато питаньщодо другої світової війни і її відношення до нас, українців. Чи справдінайкровопролитніша за всю історію людства війна була для нашого народу “великоювітчизняною війною”? Чому ми святкуючи визволення наших міст і сіл віднімецьких загарбників забуваємо що ці населені пункти після того попали підтоталітарний режим “імперії зла”, що проводила політику етноциду знищуючиукраїнців? Як оцінювати участь українців у бойових діях другої світової війнипід різними прапорами?
Звичайноможна пробувати ігнорувати ці питання, протиставивши їм емоційні аргументи:люди загинули, люди терпіли, тому вони заслужили на вдячне слово. Справдівтрати нашого народу в тій війні величезні[1]:
Емоційніаргументи наводяться, як правило, для того, щоб схилити опонентів досвяткування перемог червоної армії. Про інші частини українців, якібезпосередньо воювали на фронтах війни, але під іншими прапорами “забувають”.Раніше вони не називалисьінакше, як “люті вороги українського народу”,“фашиські найманці” і тд. Чому миповинні оцінювати терпіння і жертовність у часи воєнного лихоліття лишечервоноармійців, а інших ігнорувати? Маю на увазі Українську Повстанську Арміюта Українську Національну Армію.
Потрібнопідкреслити, що залежно від відповіді на ці питання залежить наше ставлення добагатьох інших процесів, зокрема тих, які безпосередньо повязані з процесомсучасного державотворення.
Безумовно,порушені питання далеко не прості. Відомий історик Тарас Гунчак писав:“Проблеми другої світової війни з історичної точки зору, з величезнимрозмаїттям учасників та жертв цієї війни, є такими складними, що намаганнязвести їх до простої формули добра і зла, друзів і ворогів або правельних чинеправельних результатів було б надмірним спрощенням. Залишається багато білихплям, розуміння яких можна досягнути лише старанним та чесним дослідженням усіхнаявних фактів”.
Початок війни
Аналізуючисуть другої світової війни в історії нашого народу, мусимо насампередвідповісти коли розпочалася ця війна для нашого народу? Відомо, що жителіВолині і Галичини могли двічі вступати в боротьбу проти німецьких військ ускладі інших окупаційних армій: у вересні 1939 – на боці Польщі, а в 1941-1945– на боці Росії. Однак не можна ігнорувати того, що фактично вони могли воюватив лавах німецької армії проти Росії, коли йдеться про вояків дивізії “Галичина”[2]. Ми,українці, на фоні протистояння двох систем – німецького фашизму та російськогобільшовизму опинились в дуже складному становищі. Через те, що і німецькийфашизм та російський більшовизм були однаково погибельні для нас. Не маючивласної держави перед кожним українцем постало питання на чийому боцівиступити? Тож щоб боротись з німецьким фашизмом, він мусив піти до червоноїармії, а щоб з російським більшовизмом – до німців.
Безумовноіснував і третій шлях – вони мали можливість воювати на два фронти у складіУкраїнської Повстанської Армії, яка хоча і не мала достатніх сил, але бороласяна два фронти. Але з певних обставин не кожний українець мав можливістьпотрапити до лісу, до УПА. Чому українці робили свій політичний вибір не на користьросійського большевизму? Подивимось в минуле. До 1939 року Західна Україна булав складі Польщі, галичани не знали що це таке більшовицька влада. Вони непережили голод 33 року, не знали що то таке колгосп, НКВД, хто такі комуністи.
Нам(галичанам) властива яскраво виражена індивідуальність, особливо у веденнігосподарства, і ми ментально не могли сприйняти ідеї колективізації всільському господарстві. Це призводило до спротиву більшовикам. Експериментимали місце і серед інших народів колишньої комуністичної імперії-СССР.Колективізація в Казахстані забрала життя трьох міліонів!!! казахів. Для шестиміліонного, в ту пору, населення це був кожен другий казах. Навіть Гітлер незнищив стільки людей, скільки більшовики, ставлячи свої експерименти над цілиминародами.
Тожнемає нічого дивного що галичани не сприйняли насильнецьке руйнування їхньоговіковічного укладу життя, вкрай вороже ставились до московсько-більшовицькоїадміністрації. Тобто соціально-психологічна ситуація на Західній Україні булавкрай несприятлива для поширення ідей російського большевизму.
Звичайнодля українського народу початок і кінець війни не збігається з загальноприйнятими датами. Українці були втягнені в вир другої світової війни ще вберезні 1939 року, про що засвідчила битва на Красному полі під Хустом.Карпатська Україна з територією в 11,1 тис. кв. км. і населенням близько 552тис. осіб сфокусувала інтереси багатьох держав. Більшовицька Москва не моглазмиритись з тим що на невеликому клаптику території зароджується незалежнаУкраїнська держава, яка притягає погляди десятків міліонів поневоленихукраїнців з СССР, Польщі та Румунії. Без володіння Україною Росія втрачає всішанси на світову імперію. Нагадаємо слова Лева Троцького, які тепер стали дужевідомі: “… возвратить Украину Росии. Без Украини нет Росии. Без Украинскогоугля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Росия существовать не может:она задохнетса, а с ней и советская власть и ми с вами”. Польща боялась щоволелюбний дух перенесеться на східну сторону Карпат і вона втратить окупованізахідноукраїнські землі, тому хотіла мати кордон з традиційним другом –Угорщиною, яка після захоплення значної частини Українського Закарпаття хотілапроковтнути його повністю. Не могла бути байдужою до Карпатської України йРумунія, що утримувала Буковину й частину закарпатсько-українських земель.
Задозволом Гітлера Угорщина придушила перші парості незалежної маленької держави.
Такпочалась для нашого народу друга світова війна. Володимир Косик пише:“Карпатська Січ, що налічувала близько 10-12 тисяч стрільців, погано оснащенихі погано озброєних, перетворилась в національну армію. Українці всюди чинилиопір, відмовляючись підкоритись рішенням Гітлера. Після п’яти днівзапеклих боїв Угорщинаокупувала територію цієї маленької держави. Українці продовжували партизанськувійну в горах ще упродовж трьох тижнів. Ця “маленька” війна коштувала їм 5 000смертей.”
Багатороків нам пропонувалась думка, що разом з “братнім російським народом” українцівели “Велику вітчизняну війну проти німецько – фашиських загарбників”. Прозвірства цих загарбників ми вже знаємо багато, а от про звірства більшовиків наукраїнських землях ніхто, до останнього часу, не згадував. Навіть щоденникДовженка друкувався з цензурними вирізками, де більшовики подавались яксправедливі вояки проти гітлерівських головорізів та їхніх спільників“українсько – німецьких буржуазних націоналістів”. А об’єктивність полягає в тому що вдругій світовій війні ми, українці, опинились між молотом і ковадлом. Тут не мігдіяти принцип: “ворог мого ворога – мій друг!”. Доводилося вибирати не між добром ізлом, а між меншим і більшим злом. Тепер, коли результати війни відомі, цідалекі роки сприймаються інакше, тоді люди були в воєнному становищі і мусілидіяти спираючись тільки на власні сили.
“Велика Вітчизняна” ?
Чибула та війна “великою вітчизняною” для українців? Називаючи цю війну великоювітчизняною ми говоримо що українці воювали за “Радянську Україну” в складіСССР. Але чи був СССР вітчизною, батьківщиною для українців? Більше 10 000 000українців жили в СССР менше двох років. Вони народились на частинах України,які були окуповані іншими державами. Чи міг СССР стати для них батьківщиною затакий короткий час? Чи не переконались, за два десятиріччя, українці знаддніпрянщини що СССР не їхня батьківщина? Бо хто назве державу яка тільки в32-33 роках штучно заморила голодом 10 000 000[3] своїхгромадян. Україна не була рівноправна з Росією, як таке співжиття можна назватибратнім? Це були відносини метрополії з колонією, тому ні Росія ні СССР неможуть називатись вітчизною для українців.Наведу декілька реальних прикладів:
ü Ленінсько-більшовицькийексперимент “побудови соціалізму”з вересня 1939 був перенесений на західну Україну.“Визволителі” розпочали свою діяльність з ліквідації всіх ознак громадянськогосуспільства, зокрема, політичних партій та культурно-освітніх організацій,масових репресій та примусової депортації населення у східні райони російськоїімперії. Вже 5 грудня 39 Рада народних Комісарів прийняла постанову пронасильницьку депортацію із західних областей України та Білорусії, а 29 груднязатвердила інструкцію про депортацію, розроблену наркомом внутрішніх справЛаврентієм Берією.
ü 2 березня 1940 р. РадаНародних Комісарів СССР ухвалила постанову за №289-127 під грифом “совершенносекретно” про виселення з районів Західної України і Західної Білорусії. Зацією постановою вивозились в основному члени сімей запроторених у табори і вязниціколишніх військовополонених, чиновників держдепартаменту, членів ОУН, колишніхсічових стрільців і біженців з центральних районів Польщі. Виселялися в Сибірлюди польської, української та інших національностей, які могли організуватиопір непрошеними гостями. Одних ув’знювали або розстрілювали без судуі слідства, інших відправляли в Сибір, Казахстан, на Крайню Північ і ДалекийСхід на мученицьку смерть. Як свідчать архівні матеріали, до початку війни зНімеччиною із західних областей України та Білорусії було депортовано 318 800сімей або 1 173 170 чоловік[4].
ü Дорога на сибірськуголгофу була встелена тисячами трупів. “… по дороге Пудеж-Каргополь-Няндома,–інформував тодішній заступник наркома іноземних справ Вишинський польськогопосла С.Кота на його запит про долю депортованих польських родин, — убыло 6616 семей. Из них 398не видержало[померло].В основном дети и старики[5]”.
ü Така ж доля, згідно зархівами НКВС, спіткала 32 733 осіб, яких транспортували до місць призначеннь.А скільки насправді загинуло в ті страшні роки нещасних, безневинних людей?..
ü Неймовірно тяжке, каторжнежиття чекало тих, кому “пощастило” добратись до місць заслання. Навіть в актахперевірок, які проводились санітарними станціями НКВС, відзначалось, що умовижиття спецпоселенців нестерпні.
ü Надзвичайно жорстокообходилися з тими, що повіривши в фарисейські заклики і цілими родинамипереходили кордон щоб потрапити в “радянський рай”, на “визволені” території.Понад 60 000 втікачів до “раю” чекали неймовірні труднощі і страждання втаборах для переміщення осіб у прикордонних районах Лоєва і Сколе. Частину тих,які викликали підозру, прямо без суда і слідства, розстрілювали неподалік, рештубуло відправлено в табори Сибіру і Півночі. Найбільше їх загинуло в таборах“Печорлагу[6]”.
ü Щоб задушитирелігійно-духовне життя, комуністичні правителі закрили усі релігійні установиі навчальні заклади: Львівську Богословську академію, Львівську Перемиську іСтаніславську єпархіальні духовні семінарії, заборонили всі чернечі чини,українські греко-католицькі друкарні, знищивши підготовлені до друку журнали“Богословіє” та газету “Нива”. 32 священників, звинувачених в антирадянськійпропаганді, було вислано на Сибір. Напередодні війни заарештовано ще 79священників, з яких 71 закатовано в тюрмах.
ü Хвиля арештів захлинулазахідну Україну в 41. Брали всіх підряд, всіх хто належив до будь-якихполітичних, наукових, освітніх, молодіжно-спортивних чи інших організацій. Всівони оголошені ворогами Радянської влади. Перед війною такими людьми вщертьбули заповнені тюрми краю. Було влаштовано ряд судових процесів:
ü В травні 1941 відбулосясудилище над 62 хлопцями і дівчатами Дрогобицького, Добромильського,Стрийського і Турківського районів. 20 учасників присуджено до розстрілу, 13 — на 10 років, 19 на 7-8,5 років.Згодом, знову в Дрогобичі, НКВС організувало щеодне судилище над 39 українськими патріотами. 22-розстріл, 8-до 10 роківкаторжних робіт, чотирьох до 5 років, 5 чоловік депортовано в Казахстан.
ü Загалом у 1939-41 роках наземлях Західної України було заарештовано близько 60 тис чоловік. Понад 50тисяч звірячо замучені або розстріляні[7]...
“Визволення” українськихземель
Відповівшина це питання можемо перейти до наступного: Чи “визволяли” українські землі чизавойовували? Большевики не визволили Україну, а наново завоювали її, накинувшистаре ярмо. Наведу лист колгоспників села Попелюхи, Піщанського районуВінницької області до Микити Хрущова: “Микита Сергійович, батечко наш, заступник.Важко нам, обірвані ми всі, голі й босі, брудні і голодні, на людей не схожі,гірш худоби живемо… з колгоспу ми нічого не отримали… як виконаємо план товсі подохнемо”. Зауважу що до “батька” Сталіна можна було писати листи лише завстановленим зразком. Київський обком КП(б)У, наприклад, повідомляв, що 1947року в усі райони області направлено 10 000 примірників проекту листа доСталіна від колгоспників.
Сталінське керівництво визначало надмірні норми поставок,а якщо ці норми не виконувались то колгоспників звинувачували в тому, що вонипіддалися ворожій пропаганді і почали проявляти дрібнобуржуазні настрої.Радянська історіографія зображала “визволителів” безкорисливими,кваліфікованими спеціалістами, які, керуючись інтернаціональним обовязком,їхали на західно-українські землі, щоб “ощасливити експлуатований капіталізмом”тутешній народ, налагодити промисловість, “поставити на нові рейки сільськегосподарство”. На Західну Україну з східних районів російсько-більшовицькоїімперії ринули випущені на волю кримінальні злочинці: гвалтівники, грабіжники,нероби, п’яниці.Вони ставали “своїми людьми” – керівниками культурно-освітніх закладів, шкіл,сексотами, обліковцями, міліціонерами, організаторами розподілу “панського”майна. Вони зневажали українську мову, культуру, звичаї. Завдяки їм в ЗахіднійУкраїні сформувався негативний стереотип росіянина.
На“визволеній” території України взимку 1946-47 почався голод. Були випадкилюдоїдства, про це писав пізніше Хрущов. Сталін називав інформацію про голодфальшивою. Вже навесні 1947 Москва прислала на посаду першого секретаря ЦККП(б)У “видатного діяча більшовицької партії і Радянської держави” Л.М.Кагановича.
Чи можна після того вважати повернення більшовиків наУкраїну в 43-44 її визволенням? Можна шукати і інші причини голоду, алезауважу, що в Західній Україні, яка ще не зазнала ярма колгоспно-радгоспноїсистеми голоду не було.
Українська ПовстанськаАрмія
За часів СССР УПА проголошувалось як “українсько-німецькібуржуазні націоналісти”. Насправді УПА виникла, насамперед, для того щобборотись проти німецьких окупантів. Безумовно, ще під час німецької окупації немогли не зустрічатись з радянськими партизанами, але сутички з ними не булиосновними.
Становище змінилося після “визволення українських земельвід німецько-фашиських загарбників”, тобто після реокупації українських земельбольшевицькими силами. Тоді основний удар було спрямовано проти єдиногоокупанта, бо українські повстанці присягались “боротись за повне визволеннявсіх українських земель і українського народу від загарбників та здобутиУкраїнську Самостійну Соборну Державу.”
Завдяки боротьбі повстанців на українських землях була створенаУкраїнська Головна Визвольна Рада, посилилась антибольшевицька боротьба іншихнародів. Вже восени 1943 року в УПА було 15 національних куренів. Длякоординації боротьби проти московських більшовиків 21-22 листопада 1943відбулася Перша конференція поневолених народів Східної Європи і Азії, на якихбули присутні представники від 13 народів. У відозві конференції зазначалось:“Сучасну війну розпочали і ведуть правлячі імперіалістичні верхівки Берліну іМоскви – німецькі націонал-соціалісти і російські більшовики. Війна ведеться зате, яка з імперіалістичних клік має надалі поневолювати народи Європи і Азії”.
Українська Повстанська Армія мала підтримку середнаселення. Тепер відомо, що їх діяльність не обмежувалась тількизахідноукраїнськими землями, а велась далеко від Збруча, в східних та південнихобластях України. Історія спростувала твердження про те що українські повстанцівиконували завдання німецьких окупантів, і тепер всім відомо, що УПА бороласьпроти німецьких і проти більшовицьких окупантів за національну незалежність.
Історія Української Повстанської Армії – героїчнасторінка національно-визвольної боротьби українського народу з чузоземнимизагарбниками. З осені 1942 року УПА була фактично єдиною силою, яка захищалаукраїнське населення від німецьких окупантів і розбійницько-мародерськихбільшовицьких формувань, які діяли на території Рівненської області. Проіснування українських повстанських загонів правителі в Москві довідались десьнаприкінці 1942 року. 5 грудня 1942 року начальник Центрального Штабупартизанського руху при Ставці Верховного Головнокомандування (ЦШПР)П.Пономаренко сповістив особисто Сталіна: “По сообщению Сабурова в лесахПолесья, в районах Пинск, Шумськ, Мизоч имеютса большиє группыукраинскихнационалистов под руководством лица, законспирированого под кличкой “ТарасБульба”. Мелкиє группы партизан[більшовицьких]разоружаютса и избиваютса.
Противнемцев националисти устраєвают отдельниє засады[8]”
Це повідомлення насторожило Сталіна атже з’явилась загроза режиму.Він дає вказівку дискредитувати національно-визвольний рух назахідноукраїнських землях. Для перекручування ідей і боротьби з формуваннямиУПА створено з числа карних злочинців “особиє партизанскиє отряды” – Медведева, Федорова,Куманька, Гудзенка, Чернова. Керівництво ЦШПР СРСР видало наказ передислокуватисвої партизанські загони з території Росії, Білорусії на територію України зметою “разложения националистических формирований противника на територии УССР”
Длякомпрометації і фізичного знищеня військових з’єднань УПА розробляється цілийарсенал спецзаходів. 3 листопада 1943 року заступник начальника ЦШПР комісардержавної безпеки С.Бельченко і начальник розвідвідділу ЦШПР полковникМ.Анісімов надіслали у штаби партизанських загонів директиву за №3762 сс, деконкретно ставились завдання, як викривати загони УПА, засилати в ці формуваннясвою агентуру, розкривати явки і паролі, методи вербування в організацію та ін.
Колиж фронт перемістився на територію Західної України, більшість більшовицькихпартизанських загонів підпорядкувались НКВС і бойові дії між УПА і формуваннямиНКВС, з того часу, переросли в справжні баталії. Свою лепту вніс першийсекретар ЦК КП(б)У М.Хрущов. “Исходя из боевого прошлого вашей дивизии, –читаємо в радіограмі №991, адресованій командиру партизанського зєднанняП.Вершигорі,– она не расформировывается, а передаетса под веденияНКВД УССР для борьбы с немецко-украинскими националистическими бандами.Желаю вам дальнейших боевих успехов. Хрущов”.[9]
У відповідь на криваві репресії колишніх ковпаківських,сабуровських, медведєвських, шукаєвских партизан, що почали діяти під орудоюНКВС, а також численних спецбоївок НКВС, українська молодь масово встурала вУПА та окремі підпільні групи спротиву червоним окупантам. За даними НКДБУкраїни до весни 1945 року до складу УПА входило понад 90 000 чоловік[10].
На боротьбу з ворогом ставали навіть діти. “У меня сидит13-летний мальчик, он вредней чем целий кущ[11]”,- заявивна обласній нараді представник ЦК КП(б)У в Магерівському районі Львівськоїобласті Русанов.
Керівництво місцевих партійних органів змушене було визнати, що основнамаса населення підтримує національно визвольну боротьбу, співчуваєповстанському руху.
Восени 1944 весною 45 рр. Бойові відділи УПА завдали ряд дошкульнихударів по комунікаціях ворога, вступивши в бойові дії з регулярними частинамиНКВС. Великого розголосу набув бій між сотнями УПА і військами НКВС на околицісіл Васючин, Довге і Конюшки Рогатинського району Станіславської області всерпні 1944. З першого по шосте листопада 1944 р. в районі Підгайців наТернопільщині відділи УПА провели ряд успішних боїв проти двох дивізій. У цихбоях повстанці розбили два батальйони противника, захопивши багато зброї[12].
Вдале маневрування повстанських груп, що призводило до успішних операційпроти військ НКВС і НКДБ, змусило противника змінювати тактику своєї боротьби.Ворог переходить до широких облав з використанням танків і важкої артилерії.Але й цей задум подекуди давав негативні (для більшовиків) результати.Цілодобовий бій, що відбувся в лісах на північ від Рогатина в грудні 1944, вякому діяло кілька тисяч енкаведистів, підтвердження тому. Знаючи добремісцевість повстанці завдали відчутних втрат ворогу. В цьому бою загинувкомандир більшовицького з’єднання генерал Федоров.
Найбільшу акцію проти загонів УПА керівництво НКВС-НКДБ організувало вквітні 1945, коли до військових дій було залучено до 40 тисяч чоловік. Акціябула проведена на Підкарпатті і Карпатах. Вона тривала аж до кінця травня[13].
У розпорядженні НКВС СРСР від 31 березеня 1944 р. говориться: “Сім’ї ускладі яких є оунівці, що перебували на нелегальному становищі, або тих, щозаймалися бандитизмом, а також сім’ї засуджених оунівців, взяти на облік івиселити до тилових областей Союзу[14]”. Зосені 1944 по 1951 згідно з даними каральних органів, у безлюдні і малолюднірайони Півночі, Казахстану, Сибіру і Далекого Сходу було депортовано 65 901родин(203 662 чоловік), посібників ОУН-УПА[15]. Занеповними даними з 1939 по 1955 із західноукраїнських земель у східні районимосковської імперії було вивезено 2 196 170 чоловік, ябо 20,5 % від всього населення[16].
Поряд з воїнами-чоловіками в лавах УПА боролись і жінки, вони внесли своюдолю в Боротьбу. Були вони вояками, звязковими, санітарками, шили і пралибілизну, готовили їжу...
Окупанти розуміли важливість національно-визвольної боротьби жінок і саметому приділяли велику увагу її викриттю. На нараді партійно-енкаведиськоїверхівки, що відбулась 10 січня 1945 року під керівництвом секретаряЛьвівського обкому партії Грушецького, секретар Жовківського РК КП(б)У Бичков,харакеризуючи стан підпілля, відзначив: “У них есть большая женскаяорганизация, так називаемая жиночая ситка… Это их главная сила, в сигнализации, в снабжении и т.п.”[17] Наіншій нараді 12 січня 1946 року вказувалось, що роль жінок внаціонально-визвольному русі зростає[18].
Українськадивізія “Галичина”
Лише після досягнення Україною незалежності ми дізнаємосяпро дивізію “Галичина”, Першу дивізію Української національної Армії. Довшийчас іх називали не інакше як зрадниками, але для спростування цього наведуслова Володимира Кубійовича[19]: “За активнуучасть українців в організації дивізії та за співвідповідальність українськихсил промовляли такі моменти: ми хотіли творити українську збройну силу, і требабуло використати вигідний час ураховуючи весь ризик… Тільки в складінімецьких збройних сил могло постати регулярне, добре вишколене і озброєнеукраїнське зєднання, яке при сприятливій для нас ситуації могло стати зародкомукраїнської національної армії, без якої не могла б існувати українськадержава; можна було мати деяку надію що цією сприятливою ситуацією буде хаос,що постане на українських землях після програної німцями війни. Завдяки дивізіїукраїнська справа виходила деякою мірою на міжнародну арену”. Ці слова дозволяютьзробити принаймі три висновки. Перший: спільні воєнні дії з німцями були нестратегічною метою, а лише тактичною. Другий: Опинившись між молотом і ковадломукраїнці повинні були вибрати менше зло. Більшовики після “визволення”українських міст і сіл мстили українцям, що вони вижили під німецькою окупацієюі посилали їх беззбройними на передову лінію на вірну смерть. Третій: вибірдиктувався стратегічною метою. Мирослав Малецький підкреслює що для оцінкидивізії “Галичина” потрібно зважити уроки першої світової війни, коли “існуваливійськові формування Українських січовох стрільців, так званих усусусів, яківиникли 1914 року. Невдовзі саме вони стали основою майбутньої УкраїнськоїГалицької Армії, захищали українські землі від окупантів”.
Звичайнодоля дивізійників не була легкою. Їхня надія на те що після програшу НімеччиниЗахід поверне свою зброю проти Москви не виправдались.
Червона Армія
Багатонаших земляків воювало на боці більшовицької Москви: одні в радянськихвійськах, другі – в червоних партизанах. Але викликає подив згадка про те, щовсіх людей які були на території “тимчасово окупованії німецько-фашиськимзагарбником” брали на облік. Частина наших земляків була переконана що воює заінтереси рідного українського народу. У воєнний час широко розповсюджувалисьчутки про волю, яку надасть після війни “великий” Сталін. А чого ми добилися?Наші втрати найчисельніші серед всіх народів які охопила війна, а саме на 1 500000 людей більше ніж Німеччини і на 2-3міліони більше ніж Росія.
Короткі наслідки
Якби не було тяжко тим що воювали в радянській армії, але вони мусять зрозуміти,що воювали за державу, яка потім “подякувала” їм належно: після визволення вУкраїні (див вище) був штучно організований голод; в західноукраїнських земляхще 7-8 років продовжувалась національно визвольна боротьба; наприкінці 50-тихпочалась суцільна русифікація; Сталінські концтабори, людей насильно висилали вСибір, Казахстан, Далекий Схід; ще не закінчилась війна, а “батько” Сталін давнаказ будувати концтабори, загалом на 1 000 000 осіб[20]…Таким було “визволення”, за яке воювали українці в лавах червоної армії.
Першимизаходами “визволителів” стала мобілізація чоловіків до війська. І цей наскорозібраний контингент кидався відразу під кулі. Це було, по суті, свідомевинищення чоловічого населення західно-українських земель.
Наперше січня 1946 в концтаборах утримувалось 1 703 095 в’язнів, з них 107 550українців. В 1951 році – 2 528 146, у тому числі 506 221 українець. Загалом напочаток 50-тих в концтаборах, тюрмах, та спецпоселеннях перебувало понад 5.5міліонів чоловік. В країні розгорнулась шалена ідеологічна боротьба противсього національного, вінцем якого було масове переселення цілих народів.М.Хрущов у своїй доповіді на XXз’їзді КПРС, говорячи провиселення цілих народів, зауважував, що українці уникли цієї долі лише тому, щоїх було надто багато…
Миповинні памятати що за кожною цифрою стоїть чиєсь життя. Ми, разом з світовоюспільнотою, повинні докласти всі зусилля, щоб такі страшні часи більше шіколине повторилися.
Список літератури
1. Літопис Нескореної України.Документи, матеріали, спогадиЛьвів, 1993.
2. Українська дивізія “Галичина”.Київ-Торонто 1994.
3. Україна: друга половина XXст. Нарисиісторії. Київ, “Либідь” 1997.
4. Володимир Косик. Україна і Німеччина у другійСвітовій Війні. Париж – Нью-Йорк – Львів. 1993.
[1]Зауважу що загальні втрати України більні ніж Росії.
[2]Дивізія “Галичина” – перша дивізія Української національної армії. Українськавійськова частина, що воювала на боці німців проти більшовиків.Формувалась івишколювалась від кінця липня 1943 до червня 1944 – до боїв під Бродами –головним чином з українців, що проживали на території теперішніх Львівської,Тернопільської та Івано-Франківської областей, згодом до неї вступала молодь зрізних частин України. Дивізія була побудована на зразок німецьких піхотнихдивізій. Мала 3 піхотні, один артилерійський та запасний вишкільний полки. Атакож батальйони: звязку, протитанкової оборони, зенітної артилерії,постачання, запасний та ін. Зазнала великих втрат в битві під Бродами (17-22липня 1944).У квітні 1945 була кинута на Східний фронт, де тримала оборону налінії Фельдбах-Бад-Гляйхенбер.14 березня 1945 року вояки дивізії присягнули навірність українському народу. З капітуляцією Німеччини дивізія відступила ванглійськяу (невелика частина в американську) зону окупації де булаінтернована. Сьогодні більшість вояків дивізії живуть в Канаді, США, Англії,Німеччині, Австралії, А