ЗМІСТВступ………………………………………………………………………2
1.Фінанси ігрошово-кредитна політика………………………………..3
2.Механізмигрошово-кредитної політики……………………………..5
2.1Операціїна відкритому ринку…………………………………..6
2.2Управління обов’язковимирезервами…………………………10
2.3Регулюванняоблікової ставки та банківського відсотка……..11
3.Дієвість монетарної політики…………………………………………14
4.Грошово-кредитна політика в Українізавдання, перспективи, проблеми…………………………………………………………………16
Висновок…………………………………………………………………25Список літератури……………………………………………………….26
Вступ
За 10 років незалежності в с сфері економіці України відбулося багатореформ.Багатьом з них навіть сьогодні ще важко дати об’єктивну оцінку.Алевсе ж існують позитивні результати завдяки вміло впрвадженим грошово-кредитній,бюджетно-податковій і соціальній політикам. Всі вони мають під собою значнутеоретичну базу, практику застосувань в інших країнах і, як наслідок, багатошляхів впрвадження. Ось тільки який шлях обрала Україна?
Саме на ці питання я і намагалась дати відповідь в своїй роботі. Маючипорівняно великий об’єм інформації про створення і ефективне функціонуваннябанківських систем і їх ролі в грошово-кредитній політиці інших країн цікавопорівнювати з ситуацією в Україні. Синтез наукових надбань світової теоретичноїдумки з узагальненням новітньої господарської практики країн Заходу, а такожпроцесів, що характеризують становлення ринкових структур, зокрема грошових івалютних відносин у перехідній економіці посткомуністичних країн до якихвідноситься і Україна. Тобто я намагалась з’ясувати аспект побудови системигрошових відносин в Україні.
Звичайно становлення нової банківської системи повинно спиратись навласну законодавчу базу, яку я враховувала і використовувала в данній робрті (стаття 99 КонституціїУкраїни, Закон України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківськудіяльність”, проект Закону України “Про державний бюджет України на 2002 рік”,прогнозни макроекономічних та фіскальних параметрів 2001, 2002 років та інші.)Цікаво порівнювати стан грошової системи на перших етапах незалежності згрошово-кредитною політикою на 2002 рік.Спочатку (1991-1994 рр.) в зв’язку зпостійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої владив процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практичноне було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різкезростання цін, скорочення виробництва, зростання виробництва та інші негативнінаслідки, властиві економіці України в цей період. Головним завданням на 2002рік стає, з одного боку, контролювання темпів інфляції, з іншого — створеннямонетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання. Тобто,якщо добре вивчити, знати наслідники і принципи функціонування основнихмеханізмів грошово-кредитної політики то можно побудувати ефективну банківськусистему дле піднесення економіки країни. Цим і була мені цікава данна тема.
Фінанси і грошово-кредитна політикаФінанси є важливою складовою економічної системи, засобомфункціонування та розвитку останньої.Теорія фінансів не має єдиного погляду навизначення їх ролі в економічній системі держави. Більшість економістіврадянської доби трактувало фінанси звужено як засіб розподілу та перерозподілуВВП у процесі відтворення. Зарубіжна наука розглядає фінанси досить широко, необмежуючись конкретними чіткими рамками. Фінанси постають як категорія, щовипливає з об’єктивних економічних процесів і є невід’ємною частиною ринковоїекономіки.
Уперехідний період реформування економіки фінанси є важливою сполучною ланкоюміж макроекономічними показниками і конкретним використанням фондів фінансовихресурсів на розвиток економіки та підвищення соціального добробуту. Форми іметоди такого використання потребують постійного удосконалення в напрямахзалучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, запровадження ефективноговитрачання коштів бюджету з посиленням його регулюючої ролі, дотримання фінансовоїдисципліни, оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошовогообігу через ліквідацію взаємозаліків і бартеризації розрахунків, удосконаленняподаткової системи та ін. Певна річ, що на перших етапахстановлення фондового ринку, гарантом якого виступала держава, цінні паперимогли розраховувати на більш високий ступінь довіри населення та юридичнихосіб, аніж фондові активи приватних емітентів. Зазначимо, що саме за такоюсхемою здійснювався процес становлення ринку цінних паперів в Угорщині, депершим кроком стала емісія 1988 р. скарбничих векселів. З середини 1990 р.розпочав випуск власних векселів Національний банк Польщі, фактичнозапочаткувавши цим національний фондовий ринок.[6]
Інституціоналізмполітики, що її проводить держава у сфері грошового обігу та кредитнихвідносин, зумовлює її загальну підпорядкованість макроекономічному завданню –забезпечення вирішення триєдиної мети: збалансувати економічний розвиток,забезпечити оптимальну зайнятість і стримати інфляцію. Тобто як одна знайважливіших структурних ланок державного регулювання макроекономічнимипроцесами, грошово-кредитна політика спрямовується на реалізацію їх головнихзавдань.[4]
Суб’єктомгрошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через своїпредставницькі органи – Центральний банк і відповідні урядові структури –міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду задіяльністю банківіконтролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів. а також іншіустанови.
Створенняринкової економіки вимагає переходу до економічних методів управління. Їхважливою складовою є фінансово-кредитні важелі. Ринкова модель економікипередбачає створення розвинутих фінансових ринків. Значно посилюється рольбанків, що потребує зміцнення банківської системи та створення ефективногомеханізму грошово-кредитного регулювання. Узгоджене проведеннягрошово-кредитної та податкової політик робить ще більш ефективним їхвикористання як регуляторів у реалізації економічної політики.
Вумовах ринкової економіки грошово-кредитна політика постає важливим чинникомдосягнення економічної стабільності. Регулюючу функцію грошово-кредитнаполітика виконує шляхом зміни грошової пропорції та використання різнихмонетарних інструментів.
Механізми грошово-кредитноїполітики
Можливістьефективної реалізації основних завдань, аргументованих монетарною політикою,визначається напрацьованим інструментарієм управління грошовим обігом ікредитного регулювання. Теорія та практика відрізняють дві групи інструментів,за допомогою яких здійснюється необхідний комплекс заходів в реалізаціїголовних цілей монетарної політики. Йдеться про інструменти прямого таопосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу.
Донайважливіших засобів першої групи можна віднести :
— механізм готівкової емісії;
- встановлення “стелі” кредиту Центрального банку, що надається урядові табанківським установам;
— пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, стелі навартість кредитних ресурсів.[1]
Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігумає найбільше поширення у країнах з перехідною економікою, де механізмиопосередненого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набулидостатньої зрілості. Зауважемо, що при тривалому застосуванні інструментівпрямого впливу на основні параметри грошового обігу їхня дієвість знижується.[6]
Системаопосередненого регулювання грошового обігу є елементом економічних методівдержавного управління. Вона охоплює три класичні за змістом механізми монетарноїполітики. Це, по-перше, здійснення операцій на відкритому ринку; по-друге,регулювання норми банківських резервів; по-третє, регулювання облікової ставкивідсотка на позики, що надаються Центральним банком. Кожен із зазначенихмеханізмів має набір власних інструментів, формування і вдосконалення якихздійснюється десятиріччями.
Напочаткових етапах реформування перехідних економік, засоби фіскальної тамонетарної політики виявляються не дуже ефективними, пріоритетне значення маютьадміністративні засоби дерегулювання економіки та інституційна реформа. Алепоступово із реформуванням економіки масштаби державного втручання зменшуються,збільшується роль ринкових механізмів, залишаючи фіскальну та монетарнуполітику головними важелями регулювання економіки держави.
Операції на відкритому ринку
Уструктурі фондового ринку, що становить невід’ємний компонент будь-якоїринкової економіки, важлива роль належить державним цінним паперам, щоперебувають в обігу. Історичний екскурс засвідчує, що становлення у багатьохкраїнах Заходу ринків цінних паперів, як, правило, розпочинається з емісіїфондових цінностей держави. З опертям на обіг державних цінних паперіввідбувався процес формування визначальних елементів інфраструктури фондовогоринку, його механізмів; напрацьовувався відповідний психологічний клімат,пов’язаий з формуванням довіри до ринкової формиобігу фінансових цінностей.
Порядіз функцією обслуговування державного боргу ринок державних зобов’язаньвикористовується як один із визначальних важелів монетарної політики. Йдетьсяпро функцію грошово-кредитного регулювання економіки, яка реалізується черезздійснення операцій на відкритому ринку.
Слідвраховувати, що названі функції не заперечують одна одну. Функція регулюваннягрошовогу обігу через операції на відкритому ринку є логічним продовженнямфункції обслуговування державного боргу. Такі операції потребують доситьвисокого ступеня розвитку ринку державних цінних паперів, досконалогоінструментарію і техніки виконання відповідних угод.
Єдністьзазначених функцій виявляється в складному питанні, у якому слід розібратися.Йдеться про експертизу першої функції на предмет її інфляційності: чипризводить фінансування державних витрат через механізм емісії фондових паперівдо інфляційного знецінення грошей? Якщо це відбувається, то в даному разіреалізація цієї функції заперечує ефект стабілізації, досягненню якогопідпорядковується функція регулювання грошового обігу.
Названапроблема не має однозначної відповіді. Все залежить від обставин, і головне –від цілей дефіцитного фінансування. Якщо невиробничі витрати державного бюджетупосилюють інфляційні процеси, то дефіцитне фінансування проектів пов’язаних із розвитком виробничого чи, скажімо, експортногопотенціалу країни, прискоренням обігу капіталу і т.ін., дають протилежний ефект– виконують дефляційну функцію.
Отжещо являє собою ринок цінних паперів держави, які його механізми?
Офіційнимвласником державних паперів виступає уряд. За його дорученням емісія їх можездійснюватися як скарбницею, так і іншими урядовими установами.
Державніцінні папери розміщують на національних, іноземних і міжнародних(євровалютному) ринках. Їх покупцями можуть бути індивідуальні і юридичні особи(резиденти і нерезиденти). Держава через своїх уповноважених представників виступаєна фондовому ринку не лише як продавець, а й як покупець власних ціннихпаперів. Право здійснення цих операцій надається Центральному банкові абоспеціалізованій установі, яка діє від імені скарбниці.
Сучасноюпрактикою функціонування фондового ринку напрацьовано великий набіррізноманітних форм емісії цінних паперів держави та методів їх розміщення.Розмежовуються цінні папери, емісія яких здійснюється на ринкових і неринковихзасадах: перші можуть перепродуватися іншим особам, других позбавлено такоїможливості. Поряд із цим емісія цінних паперів може здійснюватися як у форміпаперових сертифікатів, так і у вигляді книжного запису
Успішне функціонування ринкудержавних цінних паперів, його авторитет значною мірою визначається гарантіямивисокого рівня ліквідності фондових цінностей, що перебувають в обігу. Цедосягається завдяки реалізації наступних чинників:
- гарантіївисокого і стабільного відсотка;
- застосуванняінструментарію, що дозволяє надати фондовим паперам держави антиінфляційногоімунітету
- законодавчіобмеження при затвердженні парламентом бюджету верховної стелі державногоборгу;
- запровадженняподаткових пільг, якими користуються фізичні та юридичні особи при інвестуваннісвоїх фінансових ресурсів у цінні папери держави (у деяких країнах зазначеначастка доходів не оподатковується);
- високийрівень інформативного забезпечення учасників ринку державних цінних паперів.[6]
У країнах, що входили ранішедо складу СРСР, у т.ч. й в Україні, зроблено лише перші кроки до формування фондовогоринку цінних паперів. У вересні 1992р. Верховна Рада України прийняла Закон“Про державний внутрішній борг України”, який дозволяє державі на цілкомцивілізованих ринкових засадах здійснювати емісію боргових зобов’язань у вигляді облігацій внутрішніх державних позик, атакож коротко-, середньо- та довгострокових скарбничих векселів. Однак упродовж тривалого часу така можливість, що могла б суттєво оздоровитидержавні фінанси потрібний час, щоб могла б суттєво оздоровити державніфінанси, не використовувалась. Лише з початку 1995р. механізм ринковогообслуговування дефіциту державного бюджету було запущено в дію. Однак потрібнийчас, щоб він повною мірою зміг реалізувати свої функції.[4]
Операції на відкритому ринкузводяться, як зазначалося вище, до здійснення купівлі та продажу уповноваженимиустановами держави на фондовому ринку її цінних паперів. Розглянемо ціоперації. Вони неоднозначні за своїми наслідками.
Коли Центральний банк купуєфондові цінності держави, що знаходяться у володінні населення чи комерційнихбанків, він розплачується за це власними ресурсами. Відкриваючи зазначенимисуб’єктами відповідні рахунки, банк здійснює таким робом додаткову грошовуемісію. Ясна річ, що в цьому випадку зростає купівельна спроможність населення,а також збільшується у зв’язку із зростанням резервів кредитний потенціалкомерційних банків.
А от продаж цінних паперівдержави населенню та комерційним банкам дає інший результат. Кпивши навідкритому ринку скарбничі векселі чи облігації, приватна особа зменшує ліквідністьсвоїх фінансових активів. Такий же результат при здісненні аналогічних операційотримують і комерційні банки: з купівлею цінних паперів держави їхні резерви, авідповідно – кредитоспроможність падають. Як наслідок загальна маса грошей(агрегат М1), що знаходиться в обігу, а також ліквідність суб’єктів ринку(фізичних та юридичних осіб) знижується.
Отже, здійснення операції зкупівлі-продажу скарбничих векселів та облігацій на відкритому ринку даєможливість вирішення цілого комплексу проблем грошової політики. Йдеться протаке:
- по-перше, бездефіцитне фінансування державнихвитрат, а звідси – управління на цій основі державним боргом;
- по-друге, надання суб’єктам ринкової економікивисоконадійних і високоліквідних інструментів для тимчасового розміщеннявласних фінансових ресурсів;
- по-третє, надання можливості Центральному банковіекономічними засобами впливати не лише на попит і пропозицію грошей, а й наспіввідношення їх структурних агрегатів – агрегату М1 та агрегатів М2 і М3;
- по-четверте, визначення засобами ринковогомеханізму реальної вартості державного боргу, а значить – і цінних паперів, щойого обслуговують. Визначена ринком ставка відсотку по цінних паперах держави єорієнтиром ринкового відсотка для інших (приватних і корпоративних) інструментівфінансового і грошового ринку (ставка відсотка по короткотермінових скарбничихбілетах, з огляду на їхню високу надійність, як правило, служить відправнимпунктом для порівняння відсотка інших типів фондових цінностей).
Як зазначалося вище,ефективне використання операцій з купівлі-продажу цінних паперів з метоюрегулювання грошового обігу і проведення на цих засадах активної монетарноїполітики потребує досить високого ступеня розвитку ринку фондових цінностейдержави. Вплив фондових операцій держави на кількісні параметри грошового обігуспирається на ефект витіснення, коли вільні (касові) залишки грошей населеннята юридичних осіб, сформовані завдяки спекулятивному мотивові збережень,переорієнтовуються з приватних ринків цінних паперів на ринки державнихзобов’язань. У цьому випадку інвестор, прагнучи отримати максимальний доход відналежних йому грошових ресурсів, віддає переваги фондовому ринкові держави.Зрозуміло, що макроекономічні наслідки ефекту витіснення, його реальний впливна динаміку грошових агрегатів можливі лише за наявності високої частки ринкуцінних паперів держави у загальній структурі фондових операцій.[7]Управління обов’язковими резервамиНорма обов’язкового резерву дає можливість Центральномубанку впливати через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційнихбанків, в т.ч. на розміри кредитної мультиплікації. Відповідно до цьогоінституційне регулювання рівня обов’язкових резервів розглядається теорією тапрактикою грошей як один із найдійовіших механізмів монетарної політики.
Вказаний механізм досить простий за змістом.Змінюючи норму обов’язкового резерву, Центральний банк безпосередньо впливає напропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов’язковогорезерву, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїхактивів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей. Колинорма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Внаслідок того, що лишенезначна частина всіх активів комерційних банків знаходиться у формі готівки,зміна норми резерву на певну величину може привести до багаторазовогозбільшення чи зменшення пасивів банківської системи.
Необхідністьдосить обережного використання механізму обов’язкового резервуваннявизначається не лише дією в цьому випадку мультиплікаційного ефекту кредитноїекспансії, що робить цей процес недостатньо керованим, а й відповідним впливомна динаміку прибутковості комерційних банків. Гроші, що знаходяться нарезервних рахунках, не дають відсотка. Це своєрідний додатковий податок на комерційнібанки. Їх ріст негативно позначається на прибутках банків, знижує їхконкурентоспроможність. У зв’язку з цим у багатьох країнах рішення провідповідні зміни банківського резерву приймаються у вигляді законодавчих норм.ї
Диференційовані ставки обов'язкових мінімальних резервівбуло встановлено 1993 р. і для комерційних банків України. Розміри зазначенихрезервів визначались у вигляді відсотка від суми залучених коштів залежно відджерел їх формування за такими нормативами:
— кошти державних і позабюджетних фондів, включно зпереданими на баланс банків за окремими фінансовими угодами — 60 %
— кошти місцевих бюджетів і державних страхових організацій — 40 %
— кошти на розрахункових і поточних рахунках юридичних осіб — 25 %
— вклади населення й депозити, залучені на строк до 6 місяців — 20 % [6]
Регулювання обліковоїставки та банківського відсотка
Поряд із здійсненнямоперацій на відкритому ринку та управлінням рівнем обов'язкових резервів, виняткововажливим інструментом монетарної політики є регулювання облікової ставкивідсотка, яка формується на базі надання центральними банками позичок кредитнимбанкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовимитруднощами. Плата за вказані кредити виступає у формі облікової ставки відсотка.
Регулюванняоблікової ставки відсотка використовується як засіб неадміністративного впливуна масу грошей, що знаходиться в обігу. Механізм такого впливу близький зазмістом до механізму здійснення операцій на відкритому ринку. Коли комерційнийбанк бере в Центральному банку позику, він виписує на себе борговезобов'язання, яке зачинною практикою гарантується не резервною позицієюсвоїх активів, а державними цінними паперами, що знаходяться в йогорозпорядженні. Внаслідок цього отримана позика повністювикористовується як надлишковий резерв. Це надає банкові-боржникові можливістьвідкривати додаткові кредитні рахунки населенню та юридичним суб'єктам уповному обсязі без відповідного забезпечення резервної позиції.
Що ж дооблікової ставки, то вона в такім разі відіграє опосереднену функцію — визначаєвартість отриманих. У такий спосіб комерційним банком надлишкових резервів(кредитів Центрального банку). Якщо облікова ставка від-сотка знижується, то в комерційного банка виникає зацікавленість в отриманні додаткових сумтаких кредитів, і навпаки.Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів. Важливо брати до уваги й те, що з урахуванням змін у позиціїнадлишкового резерву вказана динаміка реалізується черезмеханізм кредитного мультиплікатора.
Практикоюгрошової політики доведено, що зміни облікової ставки, як і банківської нормиобов'язкового резерву, здійснюються відповідно до розвитку окремих фазекономічного циклу. Вона підвищується в періоди економічного росту ілишається, як правило, незмінною в періоди депресії та спаду. Тому виникаєпроблема «запізнень» у здійсненні необхідних корекцій облікової ставки. Це пояснюєтьсянедостатньою виразністю початкових етапів фаз економічного циклу та іншимиоб'єктивними й суб'єктивними чинниками.
Убагатьох країнах з перехідною економікою, в т.ч. і в Україні, владні структуривіддають перевагу політиці низьких фіксованих ставок банківського відсотка.Така політика мотивується наступними аргументами: намаганням стимулюватирівень інвестицій; здійсненням вибіркового кредитування пріоритетних галузейекономіки за низького нормою відсотка; бажанням знизити інфляційні процеситощо.
Порядіз регулюванням облікової ставки в країнах із недостатнім рівнем розвиткуринкових механізмів застосовується система директивного управління нормою відсоткана позики, що надаються комерційними банками та небанківськими кредитнимиустановами. Значення ефективного використання цього інструмента має розглядатисьу двох аспектах. З одного боку, банківський відсоток безпосередньо впливає нарозвиток ділової та економічної активності. Від його рівня залежить попит наінвестиційні ресурси та їх пропозиція, рішення суб'єктів економічної діяльностіщодо визначення пропорцій між споживанням і збереженням. Під його впливомскладається валютний курс, відбувається міграція капіталів між окремими країнамита інші макроекономічні процеси.
Іншийаспект, що характеризує значення ефективного регулювання норми відсотка,пов'язаний з безпосереднім впливом його параметрів на структуру грошовихагрегатів і на масу грошей, що знаходяться в обігу. Йдеться про ефектліквідності: що нижча величина норми відсотка, то більше грошей залишається наруках у населення. При її збільшенні отримують протилежний результат. Існують іінші канали, що визначають вплив динаміки норми відсотка на головні параметригрошового обігу.
Однак,як засвідчує теоретичний аналіз та реальна практика, зазначена політиказвичайно не дає бажаних результатів. І це можна пояснити. Низька ставкавідсотка скорочує обсяги збережень фінансових ресурсів і тому не лише не сприяєростові інвестицій, а й викликає протилежний ефект. Не виправдовує себе івибіркове кредитування, бо через ефект кредитного мультиплікатора відповідноспрямовані кредитні ресурси розпорошуються по всій економіці. Як засвідчуєпрактика, недостатньо коректного є й тека з приводу безпосереднього впливунорми відсотка на цінову динаміку. В цьому випадку слід враховувати ефект нелише прямого, а й зворотного впливу на розглядувані процеси.
Зурахуванням цього стає зрозумілою важливість визначення оптимального рівняставки відсотка, що його прагнутимуть досягти засобами монетарної політики відповідніінституційні структури. Мається на увазі досягнення: по-перше, позитивногорівня відсотка; по-друге, врахування його співвідношення з нормою прибутку навитрати інших чинників виробництва та обігу; по-третє, співвідношення дійсноїнорми відсотка з нормами відсотка країн, з якими здійснюються інтенсивнізовнішньоекономічні зв'язки.
Ефективнепоєднання механізмів грошово-кредитної політики дає змогу реалізувати їїтактичні цілі.Цим визначенням знову ж таки підкреслюється структурнапідпорядкованість усьго комплексу цих механізмів макроекономічним завданням.Цільовою же функцією монетарної політики тактичного порядку є забезпеченнявнутрішньї стабільності грошей. Така стабільність має пріорітетне значення увирішенні всьго комплексу макроекономічних завдань.
Дієвість монетарноїполітики
Розмаїттяінструментів грошово-кредитної політики визначаєактуальність проблеми її дієвості. Найважливішою вимогою в цьому єзабезпечення системності в застосуванні різних важелів монетарного регулювання,їх спрямування на досягнення взаємопов’язаних завдань грошової стабілізації. Неможна, скажімо, водночас обмежувати пропозицію грошей і стримувати ріст нормивідсотка. Це альтернативні важелі монетарного регулювання, застосування якихдає взаємовиключпий ефект. Нараз необхідно взяти до уваги кілька загальних правил,визначених теорією грошей і напрацьованих багаторічною практикою. Їхній змісттакий:
1.Застосування тих чи тих засобів монетарної політики не терпить закостеніння.Грошово-кредитна політика завжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати ЇЇ ззагальними механізмами макроекономічного регулювання, відображати розвитокекономічного циклу ринкової кон'юнктури.
2.Широта застосування напрацьованих світовою практикою інструментівгрошово-кредитної політики залежить від ступеня розвитку в кожній країніринкової інфраструктури. дієвості економічних саморегуляторів. Коли вуправлінні економікою переважають методи жорсткого адміністративногомакроекономічного регулювання (контроль над цінами й доходами, валютними йторговельними операціями), коли існує монополізм і відсутня конструктивнаконкуренція, ефективність грошово-кредитної політики є незначною. У цьомувипадку виправдовуєсебе метод поетапного впровадження ринковихрегуляторів грошово-кредитної системи.
3. Щобмонетарна політика була результативною, і треба тісноузгоджувати як ізфіскальною, так зовнішньоекономічною. в т.ч. валютною, політикою. Йдеться, власне, про необхідністьзастосування цілісної внутрішньозбалансованоїсистемизаходів фінансово-грошової та валютної політики. Заходи грошовоїстабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні оптимально припустимого(більше 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжногобалансу.
4. При здійсненні заходів із регулювання варто враховувати неоднозначнереагування грошового обігу на різні інструменти грошової політики таконсерватизм монетарної сфери, що визначається наявністю в її структурі сил,які, діючи в протилежних напрямках, уповільнюють відповідну реакцію. Так,жорстка емісійна політика компенсується зміною швидкості обігу грошей. Томуполітика урівноваження грошових агрегатів має зважити на цю обставину. Вонаповинна бути скоригованою на швидкість обігу грошової одиниці. Схожа ситуаціяможе скластись і при застосуванні інших інструментів грошової політики.
5.Консерватизм монетарної сфери робить неприпустимим застосування різкихкорекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходів грошовоїполітики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх звичайно незабезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. Ба більше —перегодом можлива протилежна реакція з іще глибшою дестабілізацією грошовогообігу.
6. Приплануванні головних параметрів монетарної політики та визначенні її дієвостінеобхідно враховувати ефект запізнення — наявність розриву в часовому виміріміж застосуванням регулювальних заходів і відповідною реакцією на ці дії якгрошової сфери, так і всієї економічної системи в цілому. Існують, дослідження,за якими зміна динаміки грошової маси відбивається на динаміці цін та реальномуобсязі ВНП з інтервалом у 3—12 місяців. Це значить, що проведеннястабілізаційних заходів має спиратися на точні економічні прогнози та бути непросто своєчасним, а й з відповідним упередженням.[5]Грошово-кредитнаполітика в Україні
Грошово-кредитнаполітика, починаючи з жовтня 1994 року, була спрямована на створення умов дляфінансової стабілізації в Україні, впровадження і укріплення національноїгрошової одиниці та підтримку макроекономічної стабілізації через зниженняінфляції до керованого рівня. Її реалізація створила певні умови стабілізаціївиробництва, інвестиційної діяльності, життєвого рівня населення.
Якінструмент регулювання грошового ринкупроцентна політикаНаціональногобанку України почала запроваджуватись фактично з 1994 року. До цього періоду затри попередні роки незалежності облікова ставка змінювалась лише три рази — вперіод високої інфляції та гіперінфляції вона адміністративне була підвищена в1992 році з 80%. до 100% та в 1993 році до 240% і була на від'ємному рівні відносноінфляції. Тобто, в період гіперінфляціїреальний рівень встановленоїоблікової ставки по відношенню до інфляції був значно нижчим, через щовартість національної валюти планомірно підривалась.
Активнапроцентна політика почала проводитися з 1994 року, коли номінальний рівеньоблікової ставки змінювався у відповідності до коливань інфляції 5 разів — від140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти напозитивний реальний її рівень по відношеннюдо інфляції, хоч коливання і номінальної, і реальної ставки через значніпоштовхи інфляції були досить значними (декілька десятків процентних пунктів умісячному обчисленні).[2]
В 1995році такі відхилення зменшились від +6 до –8, а в 1996 році — в середньому до±3-х процентних пунктів, що свідчило про забезпеченнявідноснонормальної ринкової вартості національної валюти на внутрішньому ринку тастворення адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитноїдіяльностікомерційнихбанків та суб'єктів господарювання.
Політикау сфері обов'язкового резервування коштів комерційних банків також буласпрямована на стабілізацію стану з ліквідністю комерційних банків та поступовезниження Їх надлишкової ліквідності.
Вумовах значних кредитних емісій перших трьох років існування незалежної державинадлишкова ліквідність банків перетворилась на загрозу вибухового зростаннягрошової маси та дестабілізації стану на грошово-кредитному ринку. В цихекономічних умовах такий інструмент регулювання, як обов'язкове резервуваннякоштів комерційних банків, фактична не міг працювати. Тільки в 1994 роцівдалося задіяти цей механізм, коли рівень обов'язкового резервування булопоступово підвищено з 10% до 15%.
З метоюприскорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонахНаціонального банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100%-на норма резервування на тимчасововільні кошти, придбані на цих аукціонах. Це стало стимулювати комерційні банкишвидше пускати в обіг придбані кошти на фінансування пріоритетних об'єктівнародного господарства.
З кінця1995 р. почаласяпрактика обов'язкового резервування валютних депозитів.В умовах, що склалися, це було також важливим фактором стабілізації фінансовогоринку.
Напочатку 1997 року загальна норма обов'язкового резервування була знижена з 15%до 11%, що свідчило про стабілізацію грошово-кредитного ринку та додатковестимулювання кредитної активності комерційних банків,
Наданнякредитів комерційним банкам дляпідтримання їх поточної ліквідності до 1994 року відбувалось переважноопосередковано через надання за рішеннями законодавчих та виконавчих органівцентралізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам таорганізаціям). Ці кредитипереважно потрапляли неплатоспроможнимклієнтам, які підтримувались державою, і в значній мірі не поверталися. В своючергу це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало новихемісійних кредитів.
Порочнеколо надання ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам булорозірвано в 1994 році із запровадженням кредитних аукціонів і з відмовою в 1995 році від кредитування Національним банком України суб’- єктів господарювання. В доповненнядо цього, було припинено також виділення ресурсів комерційним банкам длякредитування на пільгових умовах, тобто з використанням пільгової процентноїставки.
У такихумовах кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через проведенняцільових кредитних аукціонів з продажу кредитнихресурсів комерційнимбанкам для кредитування підприємств, що потребують державної кредитної підтримки.
З 1996 року суттєво поширилосьвикористання в Україні таких важливих у світовій практиці інструментів регулюваннягрошово-кредитного ринку, як ломбардне кредитування комерційних банків підзаставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження такихінструментів виникла після створення ринку державних цінних паперів.
В 1995році урядом розпочато створення фондовогоринку державних ціннихпаперів. Запровадження механізму використання державних цінних паперів дозволилозалучати для фінансування дефіциту державного бюджету неемісійні кошти, значнознижуючи тим самим і інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.[1]
Розміщення облігаційвнутрішньої державної позики у 1995-1997 роках характеризується наступнимиданими: кількість проведених аукціонів
кількість розміщенихоблігацій, тис. штук сума коштів, залучених до бюджету млн.грн. 1995 28 294,1 304,0 1996 257 22979,7 3062,9 1997 591 112578,1 8900,0
Державні цінні папери поступово зайнялиодне з провідних місць в регулюванні грошово-кредитного ринку.
Завдякицьому фінансування дефіциту державного бюджету в 1997 році вперше за рокиіснування держави здійснювалось на безінфляційній основі — за рахунокподальшого розвитку ринку державних цінних паперів та залучення зовнішніхфінансових джерел, що суттєво впливало на зниження рівня інфляції.
Заобсягами цінних паперів, що розміщуються і перебувають в обігу, державніборгові зобов'язання на ринку України займають домінуюче положення і є найбільшпривабливим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними тафізичними особами, в тому числі нерезидентами. З використанням цього інструмента стало можливим нановій якісній основі відродити кредитні відносини. Облігації сталивикористовуватися як застава для вчасного повернення коштів.
Дохідністьза державними облігаціями в більшості випадків була на рівні облікової ставкиНаціонального банку України.
Протягом1997 року доволі активно розвивався вторинний ринок ОВДП як у біржовій, так іпозабіржовій формах.
У 1997 році було зроблено перші кроки нашляху введення в дію механізмів формування фонду страхування депозитівфізичніх осіб, якийутворюється за рахунок обов'язкового придбання облігацій комерційними банками.
Алеу зв'язку з тим, що у виробництві продовжується період стагнації, а доходністьпо ОВДП досить висока, в державі створилась небезпечна ситуація, коли з короткостроковихдержавних цінних паперів сформована фінансова піраміда, яка в умовахнедостатнього наповнення бюджету загрожує новим інфляційним вибухом.
Виходячи з аналізу станугрошово-кредитного ринку за останні три роки, можна зробити висновок, щомонетарна політика держави була орієнтована на розширення грошової маси приутриманні визначеного рівня інфляції. Досягалося це шляхом контролю заосновними монетарними показниками (чисті зовнішні активи, чисті внутрішніактиви,монетарна база, грошова маса).
Одниміз головних здобутків політики фінансової стабілізації в грошово-кредитнійсфері за ці роки стало випереджаюче зростання грошової маси щодо інфляції, якедозволило збільшити наповнення економіки платіжними засобами. За 1997 рік при фактичній інфляції10.1 % грошова маса в номінальному виразізросла на 34 %, а грошова база— на 44 %.[2]
Проте,завдяки виваженій грошово-кредитній політиці поступове наповнення економікигрошима вперше за останні роки не спричинило цінової реакції на споживчомуринку.
Свідченнямцього стала зростаюча динаміка строкових депозитів у банківській системіУкраїни. Обсяги строкових депозитів у національній валюті за 1996 та 1997 рокиу банківській системі збільшилися відповідно на 660 млн.грн.., або на 98% та450 млн.грн.., або на 34%, що значно вище від рівня інфляції. Це в свою чергу єодним із джерел довгострокового фінансування економіки.[2]
Алеслід зазначити, що навіть за умов активного монетарного стимулюванняНаціональним банком процесів подешевшання кредитів темпи зниження ставок покищо не такі, як хотілося б, — вони не адекватні заходам, яких вживав у цьомунапрямі НБУ. Це ще раз доводить, що резерв дієвості монетарних методів впливуна ціну кредитів на сьогодні майже вичерпався. Подальше стимулювання зазначенихпроцесів можливе лише за допомогою заходів щодо поліпшення фінансового станупотенційних позичальників, удосконалення законодавчої бази стосовно захиступрав кредиторів тощо.
Основнамета процентної політики НБУ, з одного боку, — стимулювати процес “заощадження– інвестиції”, а з другого – стримувати можливий інфляційний тиск наекономіку.Послідовне зниження облікової ставки НБУ водночас зі зниженням тадиференціацією нормативів обов’язкового резервування сприяло як зростаннюдепозитів у банківській системі, так і розширенню кредитування реальногосектора економіки.
Аналіздинаміки обсягів депозитів, залучених банками за останні роки, характеризуєтьсянасамперед підвищенням активності населення щодо розміщення грошових коштів убанківських установах. Це свідчить про певне підвищення довіри до банківськоїсистеми України. За станом на 01.12.2001 р. залишки вкладів населення внаціональній та іноземній валютах у вітчизняних банках становили 10.1 млр.грн.
Починаючиз 1998 року намітилася тенденція до реального зростання обсягів вкладівнаселення у банківській системі України. Так, у 1998 році зростання реальнихдепозитів населення в банківському секторі економіки становило 53,1%, в 1999-му– 16,2%, в 2000-му – 22,4%, за 11 місяців 2001 року – 46,6%.
Підвищенняліквідності комерційних банків і зниження вартості залучених коштів, формуванняресурсної бази сприяли зростанню обсягів кредитування банками реального секторуекономіки. Реальне зростання кредитних вкладень у економіку України становило у1998 році 1.4%, в 1999-му –11.6%, у 2000 –му – 28,9, за 11 місяців 2001 року –30,6%. Приріст обсягів довгострокових кредитних вкладень за 10 місяців 2001року становив 54,4%, тоді як за аналогічний період 2000 року – 23,6%.[2]
Позитивни зрушення у регулюванні грошового обігу:
зростанняплатіжних засобів та підвищення рівня монетизації економіки;
повнеі безперебійне забезпечення економіки грошовою готівкою;
впровадженняавтоматизованих систем обробки готівки.
У кредитній діяльності:
відмовавід прямого кредитування дефіциту бюджету за рахунок кредитної емісії;
удосконаленняструктури кредитної емісії;
зростанняобсягів кредитних вкладень в економіку України зі збільшенням фізичного обсягудовгострокового кредитування суб’єктів господарюванняі населення України.
У процентній політиці:
зниженнярівня облікової ставки НБУ, зміна її в залежності від економічної ситуації придотриманні позитивного рівня;
зниженняпроцентних ставок за кредитами комерційних банків.
Приздійсненні банківського нагляду:
подальшенарощування статутного капіталу комерційних банків;
вдосконаленнярегулювання та контролю за діяльністю банківських структур;
реформуваннябанківського нагляду;
створення сприятливих умовдля еффективної роботи, стабільності і надійності банківської системи, захистуі інтересів вкладників, підвищення рівня конкуренції, підвищенняліквідностібанківської системи. [4]
Головнимзавданням на 2002 рік у сфері монетарної політики є збереження фінансовоїстабільності в країні як головної передумови забезпечення економічногозростання, підвищення добробуту населення. Досягнення цієї мети требуватиме віднаціонального банку продовження виваженої політики. Вона й надалі має бути спрямована,з одного боку, на контролювання темпів інфляції (річне значення якої не повинноперевищувати відповідний програмний показник), а з другого – на створеннямонетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання, щопотребуватиме забезпечення зростаючого попиту на гроші з боку суб’єктівгосподарювання.
Пріоритетнимнапрямом валютно-курсової політики НБУ у 2002 році залишається зовнішнястабільність гривні, її обмінного курсу в поєднанні зі збільшенням обсягівміжнародних резервів. Курсова політика та основні елементи нині діючої системивалютного регулювання у 2002 році не повинні зазнати суттєвих змін. Курсоваполітика формуватиметься на основі поточного прогнозу позитивного сальдо торговельного балансу, зростання прямих іноземних інвестицій та надходжень відприватизації, позитивної динаміки інших макроекономічних та монетарнихіндикаторів. Проте навіть у цих умовах Національний банк прагнутимепідтримувати динаміку обмінного курсу на економічно обґрунтованому рівні, якаб сприяла розвитку експорту, а відтак і економічному зростанню, але не впливалаб на фінансову стабільність та інфляцію. Це сприятиме збереженню в 2002 –мупозитивних тенденцій розвитку валютного ринку, які чітко проявилися протягом2001 року, та їх стимулюючому впливу на економіку.
Затаких умов забезпечення фінансової стабільності у 2002 р. значною міроюзалежатиме від дій Кабінету Міністрів України. Зважаючи на обмежені можливостіНаціонального банку щодо стерилізації грошової бази, чітке й неухильневиконання урядом своїх зобов’язань з погашення та обслуговування боргів передНБУ буде одним із вирішальних факторів досягнення цілей грошово-кредитноїполітики. З огляду на необхідність забезпечення стабільності цін і курсугривні, недопущення обкладання українських громадян “інфляційним” податком, неможе бути й мови про відмову уряду від виконання своїх зобов’язань передНаціональним банком або про чергову реструктуризацію навіть частини належнихплатежів.
У2002 році важливою передумовою подальшого розвитку банківської системи має бутиприскорення темпів реструктуризації та ринкової трансформації реального секторуекономіки як головного чинника підвищення ефективності та прибутковостівиробництва, що стимулюватиме зростання грошових доходів суб’єктівгосподарювання і заощаджень населення.
Основнимизавданнями розвитку банківської системи у 2002 році є:
- подальшепідвищення рівня капіталізації банків, їх ліквідності шляхом активнішогозалучення депозитів юридичних і фізичних осіб, акціонерного капіталу, в томучислі іноземного, капіталізації одержаного прибутку, поліпшення якості активів,підвищення прибутковості банківських операцій та зниження необґрунтованихвитрат;
- зменшеннякількості проблемних і фінансово нестійких банків, консолідація банків шляхомприєднання, а також злиття малих та середніх банків;
- зміцненнядовіри населення України до банків, створення сприятливих умов для мобілізаціїбанківською системою заощаджень населення;
- забезпеченняналежного правового регулювання кредитних відносин.[3]
Банківськийсектор є важливою ланкою, через яку Національний банк України може впливати нареальну економіку. Тому основні параметри розвитку банківської системинабувають особливого значення у процесі проведення грошово-кредитної політики зточки зору ефективності передавального (трансмісійного) механізму і подальшоїреакції реального сектора на дії Національного банку.
Зметою забезпечення стабільності національної валюти Національний банк спрямовуєсвої зусилля на забезпечення умов для незалежного функціонування банківськоїсистеми. Відповідно до заходів щодо зміцнення фінансового стану комерційнихбанків діяльність Національного банку спрямовується на підвищення ролі ринковихінструментів в оперативному управлінні ліквідністю комерційних банків.
Проведенедослідження дає підставу зробити висновок, що, незважаючи на такий короткийперіод існування національного грошово-кредитного ринку, в Україні вдалосястворити повноцінні фінансово-економічні механізми, які забезпечуютьфункціонування грошово-кредитного ринку.
Висновок
Інституціоналізмполітики, що її проводить держава у сфері грошового обігу та кредитнихвідносин, зумовлює її загальну підпорядкованість макроекономічному завданню –забезпечення вирішення триєдиної мети: збалансувати економічний розвиток,забезпечити оптимальну зайнятість і стримати інфляцію. Тобто як одна знайважливіших структурних ланок державного регулювання макроекономічнимипроцесами, грошово-кредитна політика спрямовується на реалізацію їх головнихзавдань.
Суб’єктомгрошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через своїпредставницькі органи – Центральний банк і відповідні урядові структури –міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду задіяльністю банківіконтролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів. а також іншіустанови.
Необхідноврахувати ступінь розвитку в тій чи іншій країні ринкових відносин, відповіднихфункціональних механізмів, у т. ч. банківсько-кредитних структур, щозабезпечують результативність монетарної політики. Звідси одним із визначальнихзавдань ринкової трансформації економіки постсоціалістичних країн є проведенняглибокої реформи банківської системи, її переведення на дворівневу структуру.
Виходячиз аналізу стану грошово-кредитного ринку України за останні три роки, можназробити висновок, що монетарна політика держави була орієнтовна на розширеннягрошової маси при утриманні визначеного рівня інфляції. Досягалось це шляхомконтролю за основними монетарними показниками ( чисті зовнішні активи, чистівнутрішні активи, монетарна база, грошова маса).
Списоклітератури
1. ГальчинськийА. Теорія грошей: Навч. посібник. – К.: Основи, 1998. – 415 с.
2. Кэмпбелл Р.Макконел, Стэнли Л. Брю Экономикс: принципы, проблемы и политика. Пер. с англ.11-го изд. К., ХаГар, 2000. – 785 с.
3. Стельмах В., Петрик О. Обмінний курс,інфляція та конкурентоспроможність економіки//ВісникНБУ.-2001.-№9.-с.3-6
4. СтельмахВ., Петрик О. Модель монетарного устрою “currency board” : “за” чи “проти”?//Вісник НБУ.-2000.- №3.-с.2-8
5. СтельмахВ. Стратегічна ціль – стабільність гривні//Вісник НБУ.-2000. — №12-с.2-6
6. ЮщенкоВ., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. –К.: Скарби,1998.-288 с.
7. Ющенко В.Ключові проблеми монетарної та валютно-курсової політики в Україні//ВісникНБУ.-2000.-№2.-с.3-5
Показники діяльностібанківської системи України в 1992-1999 рр.
Показники 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Емісія готівки у відсотках до попереднього року — 2974 618 301 148 153 117 133 Грошова маса (М3) млн. грн. 25 482 3216 6930 9364 12541 15705 22070 У відсотках до попереднього року 11 р. 19 р. 7 р. 213 135 134 125 141 Норматив обов'язкового резервування коштів комерційних банків у НБУ НА кінець періоду, % 13 25 15 15 15 15 16,5 17 Облікова ставка НБУ (середньозважена), % — встановлена 80 190 225,9 131 62,3 24,6 61,6 50 — фактична - 68,5 124,9 82,1 51,8 25,2 52,7 44 -на кредитних ау аукціонах - - 264 83 52,6 21,7 - 61,1 -за ломбардними кредитами - - - 110 64,4 31,4 54,4 59,7 /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />